Івонна принцеса бургундська алена карась Гжегож. Чужа серед своїх
Содержание статьи развернуть / свернуть
Вітольд Ґомбрович
Івонна, принцеса бургундська
Леонард Бухова, переклад з польської
В.Гомбровіч (1904 - 1969) - класик польського авангарду, що зробив великий вплив на польську та європейську літературу і драматургію XX століття. П'єса написана в 1938 році, проте перша її постановка в Польщі відбулася лише на початку 50-х рр. З тих пір "Івонна, принцеса Бургундська" вже понад півстоліття не сходить зі сцен. Перекладена на шістнадцять мов, п'єса займає міцне місце в репертуарах театрів усього світу. Одна з недавніх постановок була здійснена Інгмар Бергман в Стокгольмському драматичному театрі.
Публікація перекладу: "Сучасна драматургія", 1996/1. (C) (C) (C)
Діючі лиця:
КОРОЛЬ Ігнація
КОРОЛЕВА МАРГАРИТА
ПРИНЦ ФІЛІП - спадкоємець престолу
камергер
ІЗА - придворна дама
КИРИЛ - друг принца
тітка Івон
Інокентій - придворний
ВАЛЕНТИН - лакей
Сановників, придворних, жебрак і т.д.
Місце гулянь: дерева, в глибині лавки, святково вбрана публіка. При сигналі фанфар входять: КОРОЛЬ Ігнація, КОРОЛЕВА МАРГАРИТА, ПРИНЦ ФІЛІП, камергер, КИРИЛО, Кипріян, придворні дами і господа.
КОРОЛЕВА. Який чудовий захід.
Камергера. Воістину чудовий, ваша величність.
КОРОЛЕВА. Дивлячись на таку красу, людина стає кращою.
Камергера. Краще, поза всяким сумнівом.
КОРОЛЬ. А ввечері перекинемося в карти.
Камергера. Тільки ваша величність дано поєднувати вроджене почуття прекрасного з властивою вам схильністю до гри в бридж.
Підходить жебрак.
Чого тобі, чоловіче добрий?
Жебрак. Прошу надати матеріальну підтримку.
КОРОЛЬ. Камергер, дай йому п'ять грошів. Нехай народ бачить, що ми пам'ятаємо про його потребах!
КОРОЛЕВА. Дай десять. (Обернувшись до заходу.) При вигляді подібного заходу!
ПАНІ. А-а-а-х!
КОРОЛЬ. Та що там - дай п'ятнадцять! Нехай знає свого государя!
ГОСПОДА. А-а-а-х!
Жебрак. Нехай Господь благословить Господь Всевишній ясновельможного короля і хай благословить ясновельможний король Господа Всевишнього. (Виходить, співаючи пісню.)
КОРОЛЬ. Ну що ж, підемо, не варто спізнюватися до вечері, нам адже ще необхідно прогулятися по всьому парку, по-братньому поспілкуватися з народом в день національного свята.
Всі прямують до виходу, крім ПРИНЦА.
А ти, Філіп, хіба залишаєшся?
ПРИНЦ (піднімає лежить на землі газету). Я на хвилинку.
КОРОЛЬ. Ха-ха-ха! Зрозуміло! Ха-ха-ха! У нього побачення! Зовсім як я в його роки! Що ж, пішли, ха-ха-ха!
КОРОЛЕВА (з докором). Ігнацій!
Сигнал фанфар, все йдуть, крім ПРИНЦА, КИРИЛА і Кипріян.
КИРИЛ і Кипріян. Кінець занудство!
ПРИНЦ. Стривайте-но, тут гороскоп на сьогоднішній день. (Читає.) З дванадцяти до двох ... Ні, не те ... Ось! - Період з семи до дев'яти вечора принесе вам потужний приплив життєвих сил, посилення індивідуальних якостей, Дасть поштовх прекрасним, хоч і ризикованим ідеям. Це годинник, що сприяють сміливим планам, великих справ ...
Кипріян. А нам це до чого?
ПРИНЦ. ... що сприяють успіху в справах любовних.
КИРИЛ. Тоді інша справа. Подивися, он там крутяться якісь дівиці!
Кипріян. Вперед! Не зволікай. Виконаємо наш обов'язок.
ПРИНЦ. Що? Який ще борг? Що ти маєш на увазі?
Кипріян. Наш обов'язок - функціонувати! Функціонувати! Нічого іншого, як тільки функціонувати з блаженною радістю! Ми молоді! Ми чоловіки! Ми молоді чоловіки! Так будемо виконувати нашу функцію молодих чоловіків! Задамо побільше роботи попам, щоб і вони могли функціонувати! Звичайне поділ праці.
КИРИЛ. Глянь-но, йде досить елегантна і зваблива дама. І ніжки нічого.
ПРИНЦ. Та ні - як же так? Знову те ж саме? І так до нескінченності? Знову і знову? Ще й ще раз?
Кипріян. А ти не згоден ?! Що вона може про нас подумати ?! Звичайно, знову і знову! Завжди!
ПРИНЦ. Не хочу.
КИРИЛ. Не хочеш? Що? Що ?! Відмовляєшся!
Кипріян. (Здивовано). Хіба ти, принц, не відчуваєш солодкого, безтурботного насолоди, коли милі губки шепочуть: "так", як би зайвий раз підтверджуючи свою незмінну готовність?
ПРИНЦ. Звичайно, звичайно, природно ... (Читає.) "Сприяють сміливим планам, великих справ, посилення індивідуальних якостей і загострення емоцій. Цей годинник небезпечні для натур надмірно самолюбивих, яким властиво надмірно загострене почуття власної гідності. Справи, які ви почнете в ці годинник, можуть принести користь, але, можливо, і шкода ... "Ну ось, завжди так.
Входить ІЗА.
Вітаємо Вас!
Кипріян. З величезною насолодою!
КИРИЛ. З захопленням!
ІЗА. Добридень! Що ви, принц, робите тут, на самоті?
ПРИНЦ. Виконую свій обов'язок. Мій батько своїм виглядом надихає підданих, а я своїм - занурюю у мрії їх дочок. А ви чому не в свиті королеви?
ІЗА. Запізнилася. Ось наздоганяю. Була на прогулянці.
ПРИНЦ. Ах, наздоганяєте. Кого?
ІЗА. Який же ви, принц, розсіяний. Чому в голосі така меланхолія? Невже ви не радієте життя? А я тільки цим і зайнята.
ПРИНЦ. Я теж, і саме тому ...
ПРИНЦ. Хм ... (Уважно на них дивиться.)
ВСІ. Так що ж?
ПРИНЦ. Нічого.
ІЗА. Нічого. Ви, принц, здорові?
КИРИЛ. Застуда?
Кипріян. Мігрень?
ПРИНЦ. Ні, навпаки, просто на мене щось найшло! Щось нахлинуло! Повірте, мене буквально переповнюють емоції!
Кипріян (озирається). О-о, нічого блондинка. Цілком ... цілком ...
ПРИНЦ. Блондинка? Якби ти сказав - брюнетка, це нічого не змінювало б. (Оглядається з пригніченим виглядом.) Дерева і дерева ... Нехай хоч що-небудь станеться.
КИРИЛ. О-о, а там ще одна йде.
Кипріян. З татком!
КИРИЛ. З татком!
Входять Івонн і дві її тітка.
ІЗА. Що трапилося?
Кипріян. Та ти поглянь, принц, поглянь, зі сміху помреш!
КИРИЛ. Тихо, тихо, послухаємо, про що вони говорять.
1-я тітка. Сядемо на лавку. Бачиш, дитино, тих молодих людей?
Івон (мовчить).
1-я тітка. Так посміхнися ж, посміхнися, дитино.
Івон (мовчить).
2-я тітка. Чому так мляво? Чому ти, дитино моя, так мляво посміхаєшся?
Івон (мовчить).
2-я тітка. Вчора тобі знову не пощастило. І сьогодні ти не користуєшся успіхом. А завтра теж ніхто не зверне на тебе уваги. Ну чому ти так неприваблива, люба? Чому абсолютно не сексапільна? На тебе ніхто не хоче дивитися. Істинне кара Божа!
1-я тітка. Ми витратили всі наші заощадження, до останнього гроша, щоб замовити для тебе це плаття з квітами. До нас ти не можеш бути в претензії.
Кипріян. Ну і потвора!
ІЗА (ображено). Чому ж одразу - потвора.
КИРИЛ. Мокра курка! І ще ніс верне!
Кипріян. Плакса! Все їй не так! Пішли, продемонструємо їй наше презирство! Дамо по носі!
КИРИЛ. Так Так! Цю надуту реву непогано б провчити! Наш священний обов'язок! Ти йди перший, а я за тобою.
Проходять з саркастичними мінами впритул перед Івонной, а потім вибухають сміхом.
Кипріян. Ха-ха-ха! Прямо під носом! Прямо під носом!
ІЗА. Залиште її - це не має сенсу!
1-я тітка (до Івонне). Бачиш, чому ми через тебе піддаємося.
2-я тітка. Через неї все тільки сміються над нами! Покарання боже! Думала, хоч на старості років, коли настане кінець моїм жіночим розчарувань, я зможу не побоюватися, що здамся смішний. І ось я постаріла, але через тебе продовжую терпіти знущання.
Кипріян. Чуєш? Тепер вони їй вимовляють. Ха-ха-ха, так їй і треба! Проберіться її як слід!
2-я тітка. Знову над нами сміються. Але піти не можна, тоді вони будуть сміятися нам услід ... А залишимося - сміються в обличчя!
1-я тітка (до Івонне). Чому на вчорашньому балу ти, дороге дитя, навіть й ногою ворухнула?
2-я тітка. Чому ніхто тобою не зацікавиться? Хіба нам це приємно? Ми вклали в тебе все наше жіноче честолюбство, а ти ... Чому ти не бігаєш на лижах?
1-я тітка. Чому не займешся стрибками з жердиною? Інші панянки стрибають.
Кипріян. До чого ж вона незграбна! Мене один її вид дратує! Страшенно дратує! Ця нескладеха просто виводить мене з себе! Зараз підійду і переверну лавку! Як, а?
КИРИЛ. Ні, не варто. До чого стільки зусиль? Досить показати їй палець або рукою махнути, або ще що-небудь в цьому дусі. Будь жест по відношенню до подібного суті буде знущанням. (Чхає.)
2-я тітка. От бачиш? На нас уже чхають!
ІЗА. Залиште її.
Кипріян. Ні, ні, давайте зробимо над нею якийсь фортель. Я придумав: прикинуся кульгавим, а вона подумає, що до неї на чай навіть кульгавий пес не приходить. (Чи має намір підійти до лавки.)
ПРИНЦ. Стривай! Я придумав дещо краще!
Кипріян. Ого! Поступаюся місце!
КИРИЛ. Що ти вигадав? Схоже, ти збираєшся зробити щось неймовірне!
ПРИНЦ (сміється, прикривши рот носовою хусткою). Фортель - ха-ха-ха, фортель! (Підходить до лавки.) Дозвольте представитися. Я - його високість принц Філіп, син короля.
Тітка. А-а-а!
ПРИНЦ. Бачу, шановні пані, у вас якісь проблеми з цією милою панночкою. Чому вона так апатична?
1-я тітка. Просто біда! У неї якесь органічне нездужання. Кровообіг мляве.
2-я тітка. А від цього взимку набряклість, а влітку затхлість. За осені у неї постійний нежить, зате навесні - головні болі.
ПРИНЦ. Ось вже, вибачте, буквально губишся, яку пору року віддати перевагу. І ніякі ліки не допомагають?
1-я тітка. Лікарі кажуть: якби була живіше, веселіше, кровообіг посилився б і все нездужання припинилися.
ПРИНЦ. Тоді чому у неї не може покращитися настрій?
1-я тітка. Через млявого кровообігу.
ПРИНЦ. Отже, якщо вона стане жвавіше, кровообіг посилиться, а якщо кровообіг посилиться, то вона стане жвавіше. Забавна ситуація. Якийсь порочне коло. Хм ... звичайно, так ... а ви знаєте ...
2-я тітка. Ви, принц, звичайно, іронізуєте. Що ж, заборонити ми не можемо.
ПРИНЦ. Іронізую? Ні, мені не до іронії. Занадто серйозний зараз момент. Хіба ви не відчуваєте деякого посилення ваших індивідуальних якостей, припливу життєвих сил - не відчуваєте захвату?
1-я тітка. Нічого ми не відчуваємо, ось тільки трохи прохолодно.
ПРИНЦ. Дивно! (До Івонне.) А ви - невже ви теж нічого не відчуваєте?
Івон (мовчить).
2-я тітка. Де їй, що вона може відчувати?
ПРИНЦ. Знаєте, коли я дивлюся на вас, мене так і підмиває що-небудь над вами створити. Наприклад, взяти на поводок і гнати вперед, або розвозити на вас молоко, або колоти вас шпилькою, або передражнювати. Ваш вид дратує мене, ви подібні червоною ганчірці, ви провокуєте. Так! Є люди, як би створені для того, щоб виводити інших з рівноваги, дратувати, доводити до божевілля. Такі люди існують, і кожен з них впливає тільки на конкретну людину. Ах! Як ви сидите, як перебирає цими вашими пальчиками, як розмовляєте ніжкою! Нечувано! Просто чудово! Вражаюче! Як ви це робите?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Ах, як ви мовчите! Як ви мовчите! І який при цьому ображений вигляд! І виглядаєте просто чудово - схожі на ображену королеву! Вся виконана гніву і образи - ах, скільки в вас гідності і претензії! Ні, я божеволію. У кожного є своє істота, що приводить його в стан білої гарячки, а ви - така істота, створене для мене! І ви будете моєї! Кирило, Кипріян!
КИРИЛ і Кипріян підходять.
Дозвольте представити вас цієї ображеної королеві, цієї гордої Анемії! Подивіться, як вона ворухнула губками ... Їй хотілося б відповісти нам колючістю, але саме зараз нічого не приходить в голову.
ІЗА (підходить). Що за дурниці! Залиште її! Все це починає ставати позбавленим смаку.
ПРИНЦ (різко). А ви знаходите, що до цього моменту смак завжди був дотриманий!
Кипріян. Дозвольте представитися - граф Невартий!
КИРИЛ. Ха-ха-ха, барон недокрівна! Гострота, звичайно, не з кращих ... зате до місця.
ІЗА. Досить, припиніть - залиште бідолаху в спокої.
ПРИНЦ. Бідолаху? Ну, ну, легше! Легше - я ж можу і одружитися з нею.
Кипріян і КИРИЛ. Ха-ха-ха!
ПРИНЦ. Я сказав: легше - я можу з нею одружитися!
Кипріян і КИРИЛ. Ха-ха-ха!
ПРИНЦ. Припиніть! Я одружуся з нею! Так, вона до такої міри дратує мене, що я на ній одружуся! (До тітки.) Є підтвердженням Вашої згоди, чи не так?
КИРИЛ. Жарт заходить занадто далеко. Ти можеш дати привід для шантажу.
ПРИНЦ. Жарт? Але скажіть, хіба вона сама не являє собою колосальну жарт? Хіба жарти дозволені тільки одній стороні? І якщо я принц, хіба вона не горда, ображена королева? Так погляньте ж на неї! Послухайте! Мадемуазель, мадемуазель! Мадемуазель, дозвольте мені просити вашої руки.
1-я тітка. Що?
2-я тітка. Що? (Спохвачуєшся.) Принц, ви благородний юнак!
1-я тітка. Ви, принц, справжній філантроп!
Кипріян. Нечувано!
КИРИЛ. Це божевілля! Заклинаю тебе пам'яттю твоїх предків!
Кипріян. А я заклинаю тебе пам'яттю твоїх нащадків!
ПРИНЦ. Досить, панове! (Бере Івонну за руку.)
ІЗА. Припиніть - король іде!
Кипріян. Король!
КИРИЛ. Король!
Сигнал фанфар; входять КОРОЛЬ, КОРОЛЬОВА, камергер, придворні.
Тітка. Йдемо швидше, тут зараз така буря вибухне!
Тітка тікають.
КОРОЛЬ. А! Філіп! Ну, що ж, ти, я бачу, розважаєшся! Що я говорив! Кров не вода!
КОРОЛЕВА. Ігнацій!
КОРОЛЬ. Кров не вода, кажу вам! Весь в мене! (В сторону.) Але щось, мені здається, ця німфа злегка ... того ... А що це за опудало, син мій?
ПРИНЦ. Дозволь представити, ясновельможний пане, - моя наречена.
КОРОЛЬ. Що?
ІЗА. Він жартує!
КОРОЛЬ. Ха-ха-ха! Жарт! Анекдот! Бачу, син мій, що і тобі передалася моя схильність до жартів. А дійсно, що мені ще в житті залишилося. І, дивна річ, сам не можу зрозуміти чому, але чим жарт дурніше і примітивніше, тим більшу приносить мені радість. Відразу стаю молодше.
Камергера. Повністю згоден, ваша величність, з тонким зауваженням вашої величності. Ніщо так не омолоджує, як істинно безглуздий жарт.
КОРОЛЕВА (з невдоволенням). Філіп ...
ПРИНЦ. Це зовсім не жарт.
КОРОЛЕВА. Як же так? Не жарт? Що ж це, в такому випадку?
ПРИНЦ. Моє заручення!
КОРОЛЬ. Що?
Уражені придворні відбігають.
КОРОЛЕВА (обурено). Перш за все, прошу всіх дотримуватися такт. (До Івонне.) Погляньте, дитино, яке там красиве дерево. (До Принцу.) Філіп, в яке становище ти її ставиш? Нас в яке становище ставиш? Себе в яке ставиш становище? (До Королю.) Ігнацій, тільки спокійно!
ПРИНЦ. Ваші величності, в ваших очах я бачу обурення моїм вчинком: як я, королівський син, міг хоча б на мить поставити свою особу поруч з подібним істотою.
КОРОЛЬ. Добре говорить!
ПРИНЦ. Але якщо я все ж заручився з нею, то зробив це не від убогості, але від надлишку - і тому вважаю, що я маю право зробити подібний крок, не бачу тут нічого для себе принизливого.
КОРОЛЬ. Від надлишку?
ПРИНЦ. Так! Я досить багатий, щоб побратися з крайньою убогістю. І чому мені має подобатися тільки красуня? Чому не може сподобатися непоказна? Де це написано? Де є такий закон, яким я зобов'язаний підкорятися як бездушний механізм? Хіба я не вільна людина?
КОРОЛЬ. Почекай, Філіп, ти що, всерйоз підносиш нам свої парадокси? Чи не вдавай незалежного, просто в тебе в голові все перемішалося, син мій. Навіщо ускладнювати прості речі? Якщо панянка красива, вона тобі подобається, а якщо вона тобі подобається, то - вперед ... а ось якщо потвора, тоді - до побачення, і ноги в руки. До чого ускладнювати? Це - закон природи, якому і я сам, між нами кажучи (Озирається на Королеву.), Із задоволенням підкоряюся.
ПРИНЦ. А мені цей закон здається ідіотськи дурним, до дикості грубим, до смішного несправедливим!
Камергера. Дурний-то він, звичайно, дурний, але, якщо можна так висловитися, як раз найдурніші закони природи найбільше приємні.
КОРОЛЬ. Невже, Філіп, тобі остогидли заняття на факультеті проектування котлів і твоя ідеологічна робота на цивільно-соціальному терені?
КОРОЛЕВА. Хіба тобі набридли твої юнацькі ігри та забави? Ти наситишся тенісом? Тобі набридло грати в бридж і в поло? Але ж ти міг би ще грати в футбол і в доміно.
Камергера. Або вас, принц, більше не приваблює, як би це поізящней висловитися, нинішня легкість любовно-еротичних зв'язків? Просто неймовірно. Мене б це ніколи не перестало спокушати.
ПРИНЦ. До біса еротичні зв'язку, до біса все - я одружуся і кінець!
КОРОЛЬ. Що? Що? Він одружується? І ти смієш таке говорити? Він над нами знущається, нахабний шмаркач! Так! Знущається! Я прокляну його!
КОРОЛЕВА. Ігнацій, ти не можеш так вчинити!
КОРОЛЬ. Ні, прокляну! Слово даю, прокляну! В кайдани його закую! Ха! Викину негідника за поріг!
КОРОЛЕВА. Ігнацій, заспокойся, інакше вийде скандал! Жахливий скандал! Ігнацій, адже він це робить по доброті серцевої!
КОРОЛЬ. За доброту серцевої поранити прямо в серце старого батька?
КОРОЛЕВА. Він же з милосердя! З милосердя! Його зворушила тяжка доля цієї бідолахи - він завжди був надзвичайно чутливий! Ігнацій, прошу тебе, може вийти скандал!
КОРОЛЬ (з недовірою). Зворушила тяжка доля?
Камергера. Ваша величність, зараз праві її величність, принц так надходить в силу вродженого благородства. Він робить шляхетний вчинок. (В сторону.) Ваша величність, якщо ви не погодитеся, що це благородний вчинок - вийде скандал, як двічі два. Він не відступиться. Не можна доводити справу до скандалу!
КОРОЛЬ. Ну ну! (До Принцу.) Філіп, пораздумав, ми визнаємо шляхетність твого рішення, хоч воно і дещо поспішно.
ПРИНЦ. При чому тут благородство!
КОРОЛЕВА (поспішно). Благородство, благородство, Філіп - не перебивай, ми краще знаємо, - і в знак визнання благородства твоїх намірів соізволяем дозволити тобі уявити нам твою наречену, чия тяжка доля пробудила в нас найвищі почуття, все наше великодушність. Ми приймемо її в замку як рівну самим високошляхетним дамам, що, звичайно ж, не упустить нашої гідності, але, навпаки, піднесе нас!
ПРИНЦ (йде в глибину сцени). Кирило, давай її сюди - король погодився!
КОРОЛЕВА (в сторону, до Королю). Ігнацій, - тільки спокійно.
КОРОЛЬ. Добре Добре.
Підходить Принц, ведучи за руку Івонну.
Так це ж ... ну, ну!
Придворні, що виглядали з-за дерев, наближаються; сигнал фанфар.
ПРИНЦ. Ясновельможний пане! Уявляю тобі мою наречену!
Івон (не реагує).
Камергера. Уклін, уклін ...
ПРИНЦ (пошепки). Уклін!
Слідом за Королевою злегка кланяється і Король.
Івон (не реагує).
ПРИНЦ (злегка розгубившись, до Івонне). Це король, мій батько, його величність, а це моя мати, її величність ... Уклін, уклін!
Івон (не реагує).
КОРОЛЕВА (поспішно). Філіп, ми так зворушені ... Яке миле створіння. (Цілує її.) Дитя моє, ми станемо для тебе батьком і матір'ю, нас так порадував християнський вчинок сина, ми поважаємо його вибір. Філіп, завжди слід прагнути до піднесеного і ніколи - до низького!
Камергера (подає знак придворним). А-а-а!
Придворні. А-а-а!
КОРОЛЬ (розгублено). Так, так ... Ну, одне слово ... Звичайно ...
КОРОЛЕВА (поспішно). А зараз проводь свою наречену і вели приготувати для неї покої. (Великодушно.) І щоб все у неї було в достатку!
Камергера (подаючи знак придворним). А-а-а!
Придворні. А-а-а!
ПРИНЦ, Івонн, КИРИЛО, придворний йдуть.
КОРОЛЬ. Ось це так ... Тримайте мене! Ви бачили? Бачили що-небудь подібне? Адже це виходить, що ні вона нам, а ми їй - чи не вона нам, а ми їй вклонилися! (Вражений.) Ну і потвора!
КОРОЛЕВА. Так, потвора, але вчинок прекрасний!
Камергера. Якщо наречена потворна, то вчинок, звичайно ж, повинен бути прекрасним. Ваша величність, через кілька днів у принца це пройде, тільки не треба форсувати, а я ще сьогодні загляну до нього і спробую вивідати, які його справжні наміри. Це звичайна екстравагантність, але тільки не треба його дратувати і викликати з його боку опір. Зараз нам слід зберігати спокій.
КОРОЛЕВА. І такт.
Покої Принца, через одні двері входять ПРИНЦ, КИРИЛО, Івонн, через іншу - лакей ВАЛЕНТИН з ганчіркою в руці.
ПРИНЦ (до Валентину). Валентин, прошу тебе, не плутайся під ногами.
ВАЛЕНТИН виходить.
Посади її тут. Я весь час боюся, що вона втече. Може, прив'язати її до ніжки столу?
КИРИЛ. Вона і так напівживого. Швидкий не втече. Філіп ...
ПРИНЦ. Що?
КИРИЛ (з несхваленням). Навіщо тобі все це?
ПРИНЦ. Навіщо? Навіщо? Я повинен перемогти цього монстра, подолати перешкоду - розумієш? Є мисливці, які темної ночі виходять один на один проти буйволів ... Є такі, що хапають бика за роги ... Кирило ...
КИРИЛ. З тобою сьогодні не домовляться.
ПРИНЦ. Але, швидше за все, мною володіє якесь пекуче цікавість подібне до того, з яким ми розглядаємо черв'яка, торкаючись до нього паличкою.
КИРИЛ. Дозволь, я скажу, що думаю.
ПРИНЦ. Прошу тебе.
КИРИЛ. Давай залишимо її у спокої, адже пройде півгодини, і ми не будемо знати, що з нею робити ... А це неприємно, навіть дуже, я вже не кажу про інше - все це занадто безцеремонно по відношенню до неї.
ПРИНЦ. Мені здавалося, що спочатку ви самі не дуже з нею церемонилися.
КИРИЛ. Згоден, згоден! Але ж одна справа - легка жарт на свіжому повітрі і зовсім інше - тягти її сюди, в замок. Філіп, залиш цю затію.
ПРИНЦ. Так ти подивися, як вона сидить. Нечувано! Ні, подумай тільки, яка несправедливість! Невже, якщо дівчина така, яка є, вона нікому не повинна подобатися? Яка самовпевненість! Яка дикість в законах природи! (Уважно дивиться на Івонну.) Ось! Знаєш що? Тільки тепер, дивлячись на неї, я починаю відчувати себе принцом до мозку кісток. А раніше - в кращому випадку відчував в собі барона, та й то з худорідних.
КИРИЛ. Дивно. А мені здається, що надійшов ти з нею скоріше як барон, ніж як справжній принц.
ПРИНЦ. Дійсно, дивно, і все ж я повинен зізнатися, що ніколи ще не відчував себе так впевнено, так чудово, навіть блискуче. Тра-ля-ля ... (Бере ручку з пером та балансує нею, поставивши кінцем на палець.) Дивись, раніше ніколи не виходило, а тепер виходить. Мабуть, для того, щоб відчути свою перевагу, потрібно знайти кого-небудь, хто значно гірше тебе. Бути принцом номінально - ще нічого не означає - зате тепер я зрозумів, що значить бути справжнім принцом. Легкість ... (Танцює.) Радість ... Ну, а тепер давай поглянемо на предмет нашого божевілля. Мадемуазель, що не зволите ви що-небудь нам сказати?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. А знаєш, вона не так вже й некрасива, ось тільки є в ній якийсь компонент безталання.
КИРИЛ. В тому-то й полягає головна біда.
ПРИНЦ. Скажіть, чому ви така?
Івона. (Мовчить)
ПРИНЦ. Мовчить. Ну, чому ви така?
КИРИЛ. Не відповідає, ображена.
ПРИНЦ. Ображена.
КИРИЛ. А мені здається, вона не ображена, а, скоріше, трохи налякана.
ПРИНЦ. Злегка сторопіла.
Івон (неголосно, з зусиллям). Зовсім я не ображена. Дайте мені спокій, будь ласка, в спокої.
ПРИНЦ. А! Ви зовсім не ображені? Тоді чому не можете відповісти?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Ну?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Чи не можете відповісти? Чому?
Івон (мовчить).
КИРИЛ. Ха-ха-ха! Не може! Образилася!
ПРИНЦ. Будьте ласкаві, поясніть нам - який механізм ваших невдач. Ви ж зовсім не такі дурні. Тоді чому люди поводяться з вами так, ніби ви не стані навіть до трьох порахувати? Звідки така впертість з їхнього боку?
КИРИЛ. Вона не дурна, просто виявилася в дурному становищі.
ПРИНЦ. Ну добре! Вибач, Кирило, але ось що мене дивує! Поглянь, адже у неї навіть ніс пропорційний. І не можна сказати, що вона обмежена. І взагалі, виглядає не гірше, ніж багато дівчат, яких ми знаємо. Чому ж над ними ніхто не знущається? Чому, скажіть? Чому саме ви стали козлом, а точніше, козою відпущення? Чому так сталося?
Івон (тихо). А так без кінця. Так по колу.
КИРИЛ. По колу?
ПРИНЦ. Як це - по колу? Не заважай. По колу?
Івона. Так по колу завжди кожен, все завжди ... Це так завжди.
ПРИНЦ. По колу? По колу? Чому - по колу? Якась містика. А-а-а, я починаю розуміти. Тут і справді - щось на кшталт кола. Наприклад: чому вона така сонна? Тому що не в настрої. А чому не в настрої? Тому що сонна. Розумієш, що це за коло? Пекельний коло!
КИРИЛ. Ви самі винні, тюхтій! Вище голову!
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Ха! Так вона тебе всерйоз не сприймає!
КИРИЛ. Хоч трохи сміливіший! Трохи сміливіше! І краще настрій! Більше життя! Послухайте моєї поради - ось зараз у вас ображений вигляд. А ви посміхніться, і все буде добре.
ПРИНЦ. Так посміхніться ж нам. Не соромтесь!
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Не хоче. І правильно робить - якщо вона посміхнеться, вийде нещиро. А це буде ще сильніше дратувати, злити, нервувати, порушувати, провокувати. Вона має рацію. Це ж просто приголомшливо, Кирило! Чудово! Я вперше бачу щось подібне. А що, якщо нам посміхнутися першими?
КИРИЛ. Теж не допоможе, адже посмішка вийде вимучена, зі співчуття.
ПРИНЦ. Тут криється якась диявольська комбінація. Якась специфічна, пекельна діалектика. Дивись, адже не скажеш, що вона не зрозуміла ситуацію в усій її глибині. Це по ній видно, хоч і мовчить, як могила. Знаєш, все це нагадує якусь систему, на зразок перпетуум-мобіле - як якщо б прив'язали до палиці собаку і кішку: собака женеться за кішкою і лякає її, а кішка женеться за собакою і теж лякає, і все це разом шалено мчить без кінця; а навколо - повне заціпеніння.
КИРИЛ. Система замкнута і герметично закрита.
ПРИНЦ. Добре! А що було спочатку? Що народилося першим? Адже не могло ж так бути з самого початку. Чому ви налякані? Тому що боязкі. А чому ви боязкі? Тому що трохи налякані. Але що було першим, що спершу почалося в вас, колись давно?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Чекай, чекай. Ну, добре, але хіба в вас немає зовсім ніяких переваг? Невже зовсім нічого? Чи не можете ж ви складатися з одних тільки недоліків. Має ж бути в вас хоч щось позитивне, що дає опору, відчуття власної правоти - щось таке, у що ви вірите, що вам в собі подобається. Ось побачите - ми цей вогник роздуємо, пробудимо вас до життя.
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Почекай! Зупинись! Це дуже важливо - ось, припустимо, хтось до тебе підходить і каже, що ти така-то і така - найгірші і жахливі речі, які людину вбивають, знищують, позбавляють дару мови, життя. А ти відповідаєш: "Так, я така, це правда, але ..." Що - але?
Івон (мовчить).
КИРИЛ. Ну що? Що Але? Говоріть сміливо.
ПРИНЦ. Ну, наприклад: "... у мене добре серце. Я добра". Розумієш всього лише одна перевага. Один цей плюс!
КИРИЛ (різко). Так говорите же! Відповідайте!
ПРИНЦ. Може, ти вірші складаєш, а? Які-небудь скорботні пісні, елегії ... а, нехай вони зовсім бездарні, але клянусь тобі, я буду їх натхненно декламувати. Дай мені хоча б точку опори, тільки точку опори! Так ти пишеш вірші, так?
Івон (мовчить).
КИРИЛ. Вона зневажає вірші.
ПРИНЦ. А в Бога ти віриш? Молишся? На колінах молишся? Віриш, що Господь наш Христос помер на хресті за тебе?
Івон (зневажливо). Звісно.
ПРИНЦ. О, диво! Нарешті! Дяка тобі, Боже Всевишній! Але чому вона говорить про це ... тоном ... тоном ... зневаги? Про Бога - зі зневагою! Про те, що вірить в Бога - з таким презирством?
КИРИЛ. Це недоступно моєму розумінню.
ПРИНЦ. Я знаю, Кирило, в чому тут справа. Вона вірить в Бога через своїх недоліків і розуміє це. Не май вона недоліків, не вірила б. Вірить в Бога, але в той же час знає, що Бог - це всього лише примочки для її психофізичних ран. (До Івонне.) Хіба не так?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Бррр ... А є, однак, в цьому якась моторошна мудрість байдужа мудрість ...
КИРИЛ. Необхідно лікування! Ліки! Таблетки і відповідний курс лікування допомогли б проти цієї самої мудрості. Здоровий спосіб життя - вранці прогулянка - спорт - булки з маслом.
ПРИНЦ. Але, вибач, ти забуваєш, що її організм не сприймає ліків. Чи не сприймає, бо надто млявий. Це ми вже встановили. Не може сприймати ліків проти млявості через те, що занадто млявий. Ти забуваєш про замкнутому колі. Ранкові прогулянки і спорт, безсумнівно, допомогли б їй позбутися від слабкості, однак вона не може ходити на прогулянки, тому що занадто слабка. Шановні панове, тобто, немає, не пани, Кирило, тобі доводилося чути про що-небудь подібне? У мені вона викликає співчуття, так, хоча такого роду співчуття ... його властивість ...
КИРИЛ. Це напевно покарання за гріхи. Ви, мабуть, сильно нагрішили в дитинстві. Філіп, в надрах всього цього безсумнівно криється якийсь гріх, тут не могло обійтися без гріха. Звичайно ж, ви сильно нагрішили.
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Ха! Знаю, де собака заритий! Ось послухайте - якщо ви настільки ослаблені, то і страждання відчуваєте слабше - слабкість тягне за собою ослаблення, ви чуєте? Коло замикається в вашу користь, одне врівноважується іншим. Все чари, всі спокуси цього світу повинні впливати на вас не так сильно, в результаті ви менше страждаєте.
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Ну як?
Івон (мовчить, спідлоба розглядаючи Принца).
КИРИЛ (помічає її погляд). Що це вона так дивиться?
ПРИНЦ. Як?
КИРИЛ. Начебто - звичайно! І всеж...
ПРИНЦ (стурбовано). Що це з нею? ..
КИРИЛ. Філіп! Вона ж на тебе! ..
ПРИНЦ. Що - на мене?
КИРИЛ. Ось так штука ... Адже вона тебе ... пожирає поглядом ... Пристрасно! Палко, чорт забирай! Вона підбирається до тебе ... ну, по-своєму ... Вона - до тебе! До тебе! Стережися - ця її млявість пристрасна, хтива як тисяча чортів!
ПРИНЦ. Так вона ... Вона просто безпардонно! Яке безсоромність! Витончене безсоромність! І ти смієш приставати до мене, ти, видра! Давай припали її? Візьми-но кочергу і покається її дочиста - ось тоді вона у нас пострибає! Тоді попляшет!
КИРИЛ. Але, Філіп!
ПРИНЦ. У ній є щось неможливе! Щось нестерпне! Вся ваша сутність ображає мене! Ображає до самих глибин моєї душі! Не хочу нічого більше знати про ваших нещастях - ти, песимістка, ти - ти, реалистка ...
КИРИЛ. Філіп!
ПРИНЦ. Подивися, як вона сидить.
КИРИЛ. Нехай тоді встане.
ПРИНЦ. А вона і стояти буде так само! Дивись, який у неї прохальний вид ... як вона просить ... Вона весь час чогось просить ... чогось, чогось ... чогось від мене домагається. Кирило, це істота слід знищити. Дай мені ніж - я з легким серцем переріжу їй горло.
КИРИЛ. Боже милостивий!
ПРИНЦ. Та ні, я жартую! Однак вона боїться - дивись, злякалася по-справжньому. Страшенно злякалася - яка ницість. Не треба боятися, я всього лише пожартував ... Це жарт! Не треба сприймати всерйоз, якщо я жартую ...
КИРИЛ. Починаєш фіглярнічать.
ПРИНЦ. Що? Так, справді. Забавно. Тобі справді здається, що я фіглярнічаю? Цілком можливо. Але в цьому винна вона - не я! Вона мене довела, а не я її!
Дзвінок: входить ВАЛЕНТИН.
КИРИЛ. Хто це там? (Дивиться в вікно.) Здається, гості ... Камергер, дами.
ВАЛЕНТИН. Відкрити?
ПРИНЦ. На розвідку з'явилися. Підемо наведемо себе в порядок.
ПРИНЦ, КИРИЛ і Івонн виходять. ВАЛЕНТИН відкриває двері. Входять: камергер, двоє панів, чотири дами, Інокентій.
1-я ДАМА. Нікого немає. (Оглядається.)
2-я ДАМА. Ой, от сміхота! (Хихикає.)
1-й ПАН. А що, якщо він серйозно?
Камергера. Спокій, спокій, милі дами! .. Благаю, тільки будьте серйозні.
Дами хихикають.
Прошу вас без хихикання.
Дами хихикають.
Ми просто зайшли після прогулянки, як ні в чому не бувало, хочемо зрозуміти, до чого справа хилиться.
1-я ДАМА. Ви серйозно? Ха-ха-ха! Це ідея! Дивіться - її капелюшок! Капелюшок! Просто сміхота!
2-я ДАМА. Можна луснути від сміху!
Камергера. Стриманішою! Стриманішою! Візьміть себе в руки!
ГОСТІ. Хі-хі-хі - ой, не можу! - Хі-хі-хі! - Перестань, а то я помру. Це ти перестань. - Сміхота! Можна луснути від сміху! (Сміються неголосно, підбиваючи один одного; сміх то посилюється, то вщухає, чи не сміється тільки Інокентій.)
Входять: ПРИНЦ, КИРИЛО, Івонн.
Принц! (Всі кланяються.)
Камергера. Ми тут якраз прогулювалися неподалік і не могли втриматися (Потирає руки.) - всією компанією!
ПРИНЦ. Івонна, дорога! Радий, що можу уявити вас, панове, моєї нареченій.
ГОСТІ. А-а-а! (Кланяються.) Бажаємо щастя! Бажаємо щастя!
ПРИНЦ. Подолай свою боязкість, радість моя, і скажи що-небудь. Дорога, ці панове належать до кращого суспільства, не треба їх лякатися, ніби перед тобою натовп людожерів чи мавп з острова Борнео. Вибачте, панове, але моя наречена надзвичайно делікатна, самолюбні і сором'язлива. Надайте поблажливість. (До Івонне.) Сядь, дорога, не будемо ж ми вічно стояти.
Івона (як би намагається сісти на підлогу).
ПРИНЦ. Але не сюди!
ГОСТІ. Ха-ха-ха!
1-й ПАН. Готовий заприсягтися, що там був стілець.
1-я ДАМА. Був, та загув.
ГОСТІ. Ха-ха-ха! Чаклунство! Не пощастило бідоласі!
Камергера. Прошу вас, будь ласка. (Подає Івонне стілець.) Тільки обережніше!
КИРИЛ. Тримайте міцніше, щоб знову не втік!
Камергера. Обережно, не промахніться!
ПРИНЦ. Чи не промахнись, дорога.
Івонна сідає.
От і добре!
Всі сідають, крім Принца.
1-я ДАМА (в сторону до Принцу, фамільярно). По правді кажучи, Принц, вона просто сміховинна! Сміхота! Я лопну зі сміху!
2-я ДАМА (в сторону до Принцу). Ой, я вмираю! Вмираю зі сміху! Зараз це наймодніший вид жарти - розіграш; не знала, що ви, принц, вмієте так талановито розігрувати. Ні, ви тільки подивіться, ха-ха-ха!
ПРИНЦ (підбиваючи сміхом гостей). Ха-ха-ха!
ГОСТІ. Ха-ха-ха!
ПРИНЦ (голосніше). Ха-ха-ха!
ГОСТІ (голосніше). Ха-ха-ха!
ПРИНЦ (ще голосніше). Ха-ха-ха!
ГОСТІ (нерішуче). Ха-ха-ха!
1-я ДАМА. На жаль, мені потрібно йти ... Я згадала, що у мене зустріч. Сподіваюся, ви, принц, вибачте.
2-я ДАМА. Мені теж пора ... Вибачте, принц ... Мене чекають ... (Тихо до Принца.) Тепер мені зрозуміло. Все це затіяно на зло нам! Щоб пожартувати над нами, так? Вам, принц, захотілося над нами познущатися! Ви побралися з цієї нещасної, щоб висміяти нас! Це просто уїдливий натяк на вади і недоліки ... деяких придворних дам. А-а, я зрозуміла! Ви почули про те, скільки зусиль витрачає на косметику і масаж Іоланта ... і тому побралися з такою замазури ... щоб висміяти Іоланту, ха-ха! Я розгадала іронічний сенс вашої затії! До побачення!
ПРИНЦ. Іронічний зміст?
1-я ДАМА (підслухавши). Навіть якщо і так, то скоріше, щоб виставити на загальний огляд і осміяння твої два вставних зуба, про які знають усі! Ха-ха, то не будьте до неї, принц, такі жорстокі, ха-ха - до побачення, я вже запізнююсь.
2-я ДАМА. Мої зуби? А по-моєму, - твій підкладений бюст!
1-я ДАМА. Або твою криву спину!
2-я ДАМА. Краще слідкуй за пальцями на твоїх ногах!
ГОСТІ. Пішли! Нам вже пора!
ПРИНЦ. Що ж ви, панове, тікаєте?
ГОСТІ. Треба вже йти! До побачення! Нам пора!
Ідуть ГОСТІ, крім камергера і ІНОКЕНТІЯ; доносяться вигуки: "нога", "зуби", "масаж", "косметика" і уїдливий сміх.
Камергера. Вибачте, принц, вибачте, принц, вибачте, принц, але я змушений переговорити з вами, причому, зараз же! Прошу приділити мені хвилинку для розмови! Ви так перелякали прекрасних дам!
ПРИНЦ. Чи не мене вони злякалися, а своїх вад. Виявляється, немає нічого більш страхітливого. Ха! Що таке війна, мор тощо в порівнянні зі звичайним, дрібним, але прихованим недоліком, інакше кажучи, дефектом.
Інокентій. Вибачте.
ПРИНЦ. Що трапилося? Ви залишилися?
Інокентій. Так точно. Вибачте. Я тільки хотів зауважити, що це підлість.
ПРИНЦ. Що?
Інокентій. Це підлість. Вибачте - я сяду. (Сідає, важко дихаючи.) Від хвилювання у мене завжди перехоплює подих.
ПРИНЦ. Ви про щось сказали, що це підлість?
Інокентій. Вибачте. Я захопився. Вибачте мене, принц. Забудьте про цей інцидент. Прошу вибачення. (Хоче піти.)
ПРИНЦ. Стривайте-но, постійте, ви про щось сказали, що це підлість. Затримайтеся на хвилинку.
Інокентій (говорить або з мертвотним спокоєм, або з надзвичайних роздратуванням). Але я ж бачу, що мені вже не впоратися.
Камергера. Чи не впоратися? Чи не впоратися? Що це за дивний вираз впоратися?
Інокентій. Справитися з тим, що почав. (Хоче піти.) Вибачте.
ПРИНЦ. Зачекайте, до чого така таємничість, пан ...
Інокентій. Вся справа в тому, що я люблю її ... і тому захопився і висловив протест. Але тепер я свій протест беру назад і прошу забути весь цей інцидент.
ПРИНЦ. Ви? Ви - її любите?
КИРИЛ. Ось так штука!
Камергера. Ко-ме-Дія!
ПРИНЦ. Ви вразили мене в саме серце, пане. Несподіваним чином справа набула досить серйозний оборот. Не знаю, чи знайоме вам це раптові переходи від сміху до серйозності. У цьому є навіть щось сакральне. Якесь осяяння. Переконаний, що тривіальні слова - "любов сліпа" - слід було б помістити на фронтонах храмів.
Інокентій. Я всього лише скромна людина.
ПРИНЦ. Івонна, прости мене. Слава Богу, значить і в тебе можна все-таки можна ... Стало бути, можна ... І у тебе є людина, яка ... Яке полегшення! Я-то адже все це затіяв лише тому, що не міг тебе виносити - нестерпною була навіть думка про тебе - якщо вже говорити серйозно ... Вибач, будь ласка. Діти мої, благословляю вас. Ідіть з миром. Дайте мені спокій одного.
КИРИЛ (бачачи, що Івонна опустила голову). Плаче ...
ПРИНЦ. Плаче? Це від щастя.
КИРИЛ. Я б цій Плаксій не дуже довіряв. Вона може плакати тільки з горя. Ви кохаєте його?
Івон (мовчить).
КИРИЛ. Це мовчання в знак заперечення.
ПРИНЦ. Ах! Не треба переживати! Якщо знайшлася людина, яка тебе полюбив, це вже півсправи. (До Інокентію.) Ви - рішуча людина, справжній чоловік. Закохатися в неї - прекрасний вчинок! Ви врятували весь світ від катастрофи. Наш обов'язок - надати вам найвищі почесті!
Інокентій. Моє гідність змушує мене заявити, що вона мене теж любить, але, мабуть, їй соромно в цьому зізнатися перед вами, принц, адже любов до мене справді не робить їй честі. (До Івонне.) До чого прикидатися - ти ж сама не раз говорила, що любиш мене.
Івон (мовчить).
Інокентій (роздратовано). Ну, ну, не треба шукати відповіді. Якщо бути до кінця відвертим, ти залучаєш мене рівно настільки, наскільки і я тебе, а може і того менше.
ПРИНЦ. Ви чуєте?
Інокентій (холодно). Дозвольте, принц, я все поясню. Якщо я сказав, що люблю її, то мав на увазі - ну, що просто не знайшов нічого кращого, через відсутність. Так би мовити, через брак ...
Камергера. Fi donc! Як ви можете!
Інокентій. Вся справа в тому, що кращі жінки, і навіть посередні, неймовірно важкі в спілкуванні й нечемні зі мною, а з нею я відпочиваю, біля неї можна хоча б відпочити, і я для неї не гірше, ніж вона для мене, з нею я щонайменше можу на якийсь час забути про це невпинному, нескінченному суперництві ... про всю цю мішуру. Ми полюбили один одного тому, що вона мені не подобається так само, як і я їй, і - ніякого нерівності.
ПРИНЦ. Захоплений вашою відвертістю!
Інокентій. Я б охоче обдурив вас, але тепер неможливо, часи вже не ті, все на виду, фігові листки поувялі. І не залишається нічого іншого, як бути відвертим. Так я і не приховую, що любов наша - це так ... заради взаємного розради ... адже я користуюся успіхом у жінок в тій же мірі, що і вона у чоловіків. Але не стану також приховувати, що ревную - так, моєї ревнощів я приховувати не стану, висловлю її з усією послідовністю, маю право! (До Івонне, з несподіваною пристрастю.) Закохалася в нього? Закохалася? Ну? Що?
Івон (кричить). Пішов геть! Геть! Геть! Геть звідси!
Інокентій. Закохалася!
Івон (заспокоюючись). Геть!
ПРИНЦ. Відгукнулася. Але в такому випадку ... Відповіла. Заговорила. Чули? Але в такому випадку ... це означає ... якщо вже заговорила ... що вона дійсно в мене влю ...
Інокентій. Так адже воно і видно. А я як завжди програв. І тому повинен піти. Йду. (Виходить.)
ПРИНЦ. Закохалася ... А повинна була зненавидіти. Я знущаюся над нею. Принижую. А вона закохалася. І тепер ... любить мене. За те, що я її терпіти не можу. За це любить мене. Ситуація стає серйозною.
Входить ВАЛЕНТИН.
Іди, Валентин! Що ж мені тепер робити?
Камергера. До цієї ситуації, принц, слід поставитися з властивим вам юнацьким легковажністю!
ПРИНЦ (до Івонне). Ні. Скажи, що немає. Ти мене не любиш?
Івон (мовчить).
ПРИНЦ. Якщо вона мене любить, то я ... то я, отже, нею любимо ... А якщо я нею любимо, значить, я її коханий ... Я існую в ній. Вона уклала мене в себе. І я не маю права зневажати її ... якщо вона мене любить. Чи не має право, як і раніше зневажати її тут, якщо там, в ній, я її коханий. Ах, адже я, власне, завжди вважав, що існую тільки тут, сам по собі, сам у собі - а тут відразу - бац! Вона зловила мене - і я опинився в ній, як у пастці! (До Івонне.) Якщо я твій улюблений, то не можу не любити тебе. Мені доведеться тебе полюбити ... і я полюблю тебе ...
КИРИЛ. Що ти надумав?
ПРИНЦ. Полюбити її.
КИРИЛ. Ти замишляєш щось неймовірне! Це неможливо!
ПРИНЦ. Івонна, одягни капелюшок.
КИРИЛ і камергера. Куди ви? Куди ви?
ПРИНЦ. Ми прогуляємося. Удвох. Наодинці. Щоб полюбити.
ПРИНЦ і Івонн йдуть.
КИРИЛ. Що ж тепер робити?
Камергера. Запаморочила йому голову!
КИРИЛ. Щоб така потвора закрутила голову? Така потвора?
Камергера. Потворні жінки, коли підпускати їх до себе надто близько, здатні часом сильніше закрутити голову, чим гарні.
КИРИЛ. Мій розум відмовляє мені!
Камергера. А я вас запевняю, немає нічого більш небезпечного ... Зазвичай вважається, що небезпека виходить від жінок приємних, проте неприємна, істинно неприємна жінка діє на чоловіків - так само як, втім, істинно неприємний чоловік на жінок ... ого! Я завжди намагаюся не надто вникати. Протилежна стать незмінно привертає! І така ось неприємна жінка, особливо, якщо вона молода і якщо її неприємні властивості яскраво виражені хо, хо, хо! Особливо для молодої людини, який наближається до неї довірливо, палко - хо, хо, хо - і тут раптом опиняється віч-на-віч ... з такими страшними ... моторошними речами ...
КИРИЛ. Якими речами?
Камергера. Ви, молода людина, про них не знаєте, а я, хоч, сподіваюся, і маю чималий життєвий досвід, теж не знаю. Існує певна різновид явищ, яких джентльмен знати не може з тієї причини, що, дізнавшись їх, він би перестав бути джентльменом.
Що там знову?
Входить ВАЛЕНТИН.
ВАЛЕНТИН. Відкрити?
Входять КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА.
КОРОЛЕВА. Де Філіп? Їх що, немає?
Камергера. Пішли.
КОРОЛЬ. Ми прибули сюди особисто, тому що він ... Господи милостивий, що він там знову накоїв? Дами прибігли до королеви зі скаргою, що наш син, нібито навмисне, для розіграшу, заручився з цим опудалом, щоб таким способом висміяти, ну це ... якісь там недосконалості їх зовнішності ... Ха-ха-ха! Ось негідник! Ну, якщо він тільки заради цього, тоді ще півбіди.
КОРОЛЕВА. І все ж не можна допускати подібні речі. Мої фрейліни жахливо обурені, а ви тут дозволяєте собі недоречні жарти.
Камергера. Так Так Так! Якби справа була тільки в цьому! Будьте уважні!
КОРОЛЬ. Що трапилося?
Камергера. Сталося ... Сталося те, що він там зараз в неї закохується ... хоче полюбити її ... Ні, все, що тут відбувається, не висловили словами. Язик не повертається! Ситуація складається ... вибухова. Ваші величності! Будьте обережні - не те вибухне!
Король і королева. Що ж робити?
Покої в замку. На стільці сидить КИРИЛ, повз проходять, хихикаючи, дві дами, слідом за ними входить ПРИНЦ.
ПРИНЦ. Що ти тут робиш?
КИРИЛ. І нічого.
ПРИНЦ. Про що вони говорили? Ти не чув, над чим сміялися ті вертихвістки? Не звернув уваги?
КИРИЛ. Жінки постійно сміються. Хихикати - це природний стан будь-якої жінки, оскільки посмішка завжди їх прикрашає.
ПРИНЦ. А це не з мене?
КИРИЛ. З якого дива їм сміятися саме над тобою? До сих пір вони висміювали тільки один одного.
ПРИНЦ. Якщо не з мене, тоді над нею ... над моєю нареченою. Я помічаю, однак, що змінився характер сміху. Можливо, я помиляюся, але мені починає здаватися, що об'єктом насмішок замість ... неї стаю я. Всі придворні - і пані, і кавалери - постійно шепочуться і хихикають. Або, може, мені здалося? Але я здогадуюся ... Прошу тебе ... Будь ласка, спробуй розвідати, що про нас говорять, що це за глузування. Я хочу знати, над чим вони сміються. Мені, звичайно, абсолютно байдуже, просто я хочу знати. І при нагоді скажи їм, що якщо вони будуть і далі за моєю спиною дозволяти собі ...
КИРИЛ. Філіп, що з тобою відбувається? Ти став дратівливий і уразливий, як якщо б сам був власною нареченою.
ПРИНЦ. Ну, ну, не дозволяй собі зайвого. Досить. Я не звик до того, щоб я, мої вчинки, мої почуття ставали предметом насмішок. Скажи цій публіці, якщо хоч хтось дозволить собі нетактовність, нехай навіть натяком ...
В глибині відкриваються двері, під сигнали фанфар входять: КОРОЛЬ, КОРОЛЬОВА, камергер, Івонн, ІЗА, придворні.
КОРОЛЕВА. Тобі сподобалося? Було смачно? Правда? Ти сита, дитинко? (Посміхаючись, цілує Івонну.) Не хочеш ще грушу? Грушу в цукрі? Запечену в цукрі? Солодкого не хочеш?
Івон (мовчить).
КОРОЛЕВА. Груша додасть тобі сил. (Сміється.) Це корисно! Корисно!
КОРОЛЬ. Корисно! О-хо-хо.
Мовчання.
КОРОЛЕВА. А може, трохи вершків? Вершки зміцнюють. Це корисно. Ну що, слівочек хочеш? Або молочка? Молочка з цукром?
Мовчання.
Ну що ти? Апетиту немає? О, це недобре. Що ж нам тепер робити? Що? Що нам робити?
Івон (мовчить).
Камергера. Нічого? (Поблажливо сміється.) Нічого?
КОРОЛЬ. Нічого? (Поблажливо сміється. Раптом нервово.) Нічого? (До камергера.) Нічого?
КОРОЛЕВА. Нічого ...
Камергера. Абсолютно нічого, ваша величність. По суті, якщо можна так висловитися, - нічого.
Мовчання.
КОРОЛЕВА. До чого ж вона боязка ... Така мила, тиха. Ось тільки, якби хоч зрідка відповідала нам. (До Івонне.) Ти б хоч зрідка відповідала, моя пташко. Це ж неважко. Слід хоч іноді щось сказати, дитинко, цього вимагають пристойності, елементарні пристойності. Ти ж, напевно, не хочеш порушувати пристойності ... Що? Ну, що будемо робити? Чим тепер займемося? А?
КОРОЛЬ. Ну?
Камергера. А?
Івон (мовчить).
КОРОЛЬ. То як? Нічого? Не можна ж не знати чого ти хочеш! Не можна цілий день бродити по будинку і нічого не робити - нічого! Це ж нудно. Адже нудно ж. (Приголомшений дивиться на всіх.) Нудно! Побійтеся Бога!
Камергера. Нудно!
КОРОЛЕВА. Боже милостивий!
ВАЛЕНТИН (входячи). Ваша високість, прийшов доктор, очікує в галереї.
ПРИНЦ (до Івонне). Підемо, поговоримо з лікарем. З вашого дозволу!
ПРИНЦ і Івонн йдуть до дверей.
КОРОЛЕВА. Філіп! Прошу тебе на хвилинку! Філіп! (Принц повертається. Королева - до придворним.) Залиште нас, панове, нам необхідно поговорити з нашим сином.
Придворні відходять в сторону.
Філіп, тобі нема на що скаржитися, ми поважаємо твої почуття. Прийняли бідну пташку як батько і мати. Тільки чи не можна як-небудь вплинути на неї, щоб стала пообщітельней? Сьогодні за вечерею знову мовчала. І за обідом мовчала. Мовчала також за сніданком. І взагалі, весь час мовчить. На що це схоже і як ми виглядаємо через це її мовчання? Філіп, адже потрібно дотримуватися пристойності.
ПРИНЦ (саркастично). Пристойності!
КОРОЛЕВА. Філіп, син мій, хіба ми не поставилися до неї сердечно, як до дочки? Хіба, незважаючи на багато недоліків, не любимо її за те, що вона любить тебе?
ПРИНЦ (загрозливо). Ось і любите її! Любіть! У всякому разі - я б не радив вам не любити її! (Виходить.)
КОРОЛЕВА. Господи, просвіти, Господи, вкажи шлях! Ігнацій, може, ти недостатньо тепло до неї ставишся - вона тебе боїться.
КОРОЛЬ. Боїться ... А як вона гасає по кутах і все в вікна визирає, то в одне, то в інше. І нічого. (Здивовано.) І нічого більше! Вона все вікна нам подивіться. Боїться ... (До камергера.) Дай-но мені донесення! Ось, Франція знову вирує! (Про себе.) Боїться, а чого - сама не знає? Щоб мене боятися? (До Королеві.) І ти теж - все хороводи навколо неї водиш. (Передражнює.) Грушечка, тістечко ... Ніби господиня пансіонату.
КОРОЛЕВА. Так, зате ти поводишся з нею абсолютно невимушено перш, ніж заговорити, обов'язково ковтає слину. Може, думаєш, це не чутно. А кажеш з нею так, наче боїшся її.
КОРОЛЬ. Я? Немов боюся? Це вона боїться. (Тихіше.) Шельма.
Камергера. Напевно, величність вашої величності вселяє в неї боязкість, що мене зовсім не дивує, оскільки і сам я часом відчуваю священний трепет. І, тим не менше, я б вважав корисним, якби ваша величність зволили поговорити з нею наодинці ... Вселити в неї велику впевненість ...
КОРОЛЬ. Це я повинен з нею наодинці? З цієї цяцею?
КОРОЛЕВА. Чудова думка. Її потрібно поступово приручати - спочатку де-небудь у сторонці, наодинці, а потім вона звикне до нас, так ми допоможемо їй звільнитися від її неймовірною замкнутості і боязкості. Ігнацій, постався до цього серйозно. Зараз я під якимось приводом пришлю її сюди. Філіп якраз розмовляє з лікарем. Я її пришлю як би за мотком вовни, а ти постався до неї по-батьківськи. (Виходить.)
КОРОЛЬ. Ти, камергер, інший раз таке ляпнешь, - ну про що я стану з нею говорити?
Камергера. Але, ваша величність, це саме звичайна справа - підійти, посміхнутися, заговорити, пожартувати - тоді і їй, звісно ж, доведеться посміхнутися або навіть розсміятися - а тут ваша величність знову посміхнетеся - і так з посмішок виникне те, що ми називаємо атмосферою світського спілкування.
КОРОЛЬ. Вже я сміявся до, сміявся до ... І я повинен перед нею кривлятися через те, що вона боязка? Камергер, ти вже якось сам займися цим. (Хоче піти.)
Камергера. Але, ваша величність! Адже ваша величність, я думаю, не вперше надавати сміливості - одно, як і вселяти боязкість.
КОРОЛЬ. Так, але вона боїться ... Розумієш ... ну, це ... боїться, шельма.
Камергера. Кожна людина чогось боїться.
КОРОЛЬ. Згоден, але вона і боїться якось мляво, - боїться, але якось апатично. (Злякано.) Камергер, вона боїться байдуже. Ого, йде. Затримайся, не стану ж я тут один перед нею блазнювати. Не йди, залишся. Е, е, е. (Намагається надати обличчю люб'язне вираз.)
Входить Івонна.
А-а-а, просимо.
Івонна наближається, оглядається. Король - добродушно.
Ну, ну, що там таке - що там?
Івона. Вовна...
КОРОЛЬ. Вовна?
Івона. Вовна...
КОРОЛЬ. О-о! Ось шерсть. (Сміється.)
Івона бере моток вовни.
Івон (мовчить).
КОРОЛЬ. Шерсть загубилася?
Івон (мовчить).
КОРОЛЬ. Гм, гм! (Підходить ближче.) Ну, ну, що таке? Ну ну. (Сміється.) Ну? Ми, схоже, трошки злякалися? А? Боятися нема чого. Ну! Нічого! (Нетерпляче.) Якщо я сказав - нічого, значить - нічого!
Івон (трохи відступає).
КОРОЛЬ. Адже я батько ... батько Філіпа, тато? Тьху! Чи не тато, але батько! У всякому разі ... Не чужий же я. (Підходить, Івонна відступає.) Ну, не треба так ... Я звичайна людина. Звичайнісінький - ніякий не цар Ірод! Нікого не з'їв. Так що боятися нема чого. І не звір я. Кажу ж, що я не звір! Чи не звір! (Схвильовано.) І нема чого боятися! Я не звір! (Підходить, Івонна різко відступає, гублячи моток вовни, Король кричить.) Ну, я ж кажу тобі, нема чого боятися! Адже я не зверь !!!
Камергера. Ні ні. Тс-с-с ... Не так!
КОРОЛЬ. Мерзотниця отака!
Івонна продовжує відступати і виходить.
Камергера. Тихіше! Можуть почути!
КОРОЛЬ. Боїться. Камергер, а пам'ятаєш ту ... яка того ... яка боялася ... цяця ... М-м-му ... Тю-тю ...
Камергера. Я б сказав, що вона і боятися-то не вміє. Деякі з придворних дам бояться просто чудово - чарівно, пікантно - а у цій страх якийсь оголений. (З огидою.) Голяка!
КОРОЛЬ. Ха! Мені дещо згадалося.
Камергера. Згадалося?
КОРОЛЬ. Боїться. Пам'ятаєш, камергер, пам'ятаєш ту ... яку того ... яку ми ... Давно вже. Як все забувається.
Камергера. Кого, ваша величність?
КОРОЛЬ. Так, давно було. Я і сам геть забув. Давно. Я тоді ще в принців ходив, а ти тільки в проекті на камергера. Пам'ятаєш ту дитину, яка того ... яку ми ... Та ніби, на цій самій канапі. Вона, здається, белошвейкой була ...
Камергера. Ага, белошвейка, на кушетці ... Ех, молодість, молодість, чудове був час. (Входить Валентин.) Чого тобі, Валентин? Будь ласка, не заважай.
ВАЛЕНТИН йде.
КОРОЛЬ. Вона потім померла, так? Начебто, втопилася ...
Камергера. А як же! Пам'ятаю як сьогодні. Пішла на міст, і з моста в річку ... Ех, молодість, молодість, що може бути прекрасніше.
КОРОЛЬ. Тобі не здається, що вона була схожа на цю кривляку?
Камергера. Що ви, ваша величність, адже ця - повненька блондинка, а та була з сухорлявий, пікантних брюнеток.
КОРОЛЬ. Так! Але теж боялася. Цяця. М-м-му. Точно так же боялася. До чортиків боялася - шельма!
Камергера. Якщо цей спогад доставляє ваша величність навіть найменший засмучення, краще не згадувати. Померлих жінок краще не пам'ятати. Мертва жінка - вже не жінка.
КОРОЛЬ. Вона боялася і, так само як ця, була якась - замучена. На цій самій канапі. І треба ж, щоб завжди хтось ... того ... коли що-небудь ... Тьху, тьху! От лиха година, камергер, чертовски ясно згадалося.
Входить КОРОЛЕВА.
КОРОЛЕВА. Вітаю! Ти просто чарівно підбадьорив її! Просто чудово! Бідолаха не може дух перевести! Яка муха тебе вкусила, Ігнацій? Ти ж все зіпсував!
КОРОЛЬ. Чортівня, чортівня! Чи не наближайся до мене, пані.
КОРОЛЕВА. Що з тобою трапилося? Чому я не можу наблизитися до тебе?
КОРОЛЬ. Від чого? Чому? Знову - чому? Мені хіба можна чинити за своїм бажанням? Я, що, під опікою? Чи не господар у власному домі? Повинен у всьому звітувати? Ну, що ти мене розглядаєш? Що дивишся на мене? Все - чому та як? Чому накричав? Тому що вона дещо мені нагадує!
Камергера. Не варто про це! Ваша величність, до чого знову згадувати!
КОРОЛЬ. Так, нагадала мені дещо, але про тебе! Про тебе, моя люба!
КОРОЛЕВА. Про мене?
КОРОЛЬ. Ха-ха-ха, що ти так дивишся? Чорт забирай, Маргарита, я визнаю: так, розлютився, але, уяви, дивна річ, не можу дивитися на цю крихту, щоб мені відразу ж не згадалося дещо про тебе. Я не хотів говорити, це не зовсім зручно, але якщо вже ти питаєш, буду відвертий. Часом буває, що одна якась особа нагадує іншу, але ... як би це сказати ... не зовсім одягнену. І коли я дивлюся на нашу кривляку, як вона рухається ... як копається, возиться ... розумієш, як у неї всередині ніби щось хлюпає ... то відразу щось нагадує мені про тебе, як-то виникає раптом думка про тебе ... в негліже ...
КОРОЛЕВА. Вона тобі нагадує мене ... що? У негліже?
КОРОЛЬ. Саме так! Саме те, що ти зараз думаєш! Ну, скажи - що? Скажи, що ти зараз думаєш, і тоді з'ясується, чи думаємо ми про одне й те ж. Скажи на вушко.
КОРОЛЕВА. Ігнацій! Про що ти говориш?
КОРОЛЬ. Значить я прав, моя королева! Значить і у нас є свої секрети!
КОРОЛЕВА. Ти забуваєшся!
КОРОЛЬ. Навпаки - я згадую! Пригадую! Я все пам'ятаю! Тю-тю! Му му! (Раптово виходить.)
КОРОЛЕВА. Що все це означає?
Камергер вибігає слідом за КОРОЛЕМ. КОРОЛЕВА варто в задумі, прикладає палець до чола. Входить ІЗА і крутиться перед дзеркалом.
Перестань кокетувати.
ІЗА (засоромившись). Ваша величність...
КОРОЛЕВА. Ти весь час кокетує. З тих пір як ця ... ця ... нещасна з'явилася при дворі, ви все без кінця кокетуєте. Підійди до мене, мила панянка. Мені потрібно про щось тебе спитати.
ІЗА. Государиня ...
КОРОЛЕВА. Дивись мені в очі. Зізнайся - ти нікому не говорила, нікому не проговорилася про ... про мої вірші? Скажи відверто, - не втрималася і розповіла!
ІЗА. Ваша величність!
КОРОЛЕВА. Значить, нікому не говорила? Ні про що? Тоді я не розумію, звідки він міг дізнатися. Напевно, знайшов під матрацом мій зошит.
ІЗА. Хто, ваша величність?
КОРОЛЕВА. Причина тільки в цьому, інакше і бути не може. Він мав на увазі тільки це! А тепер - скажи відверто, можеш говорити зі мною так, ніби я не королева, я тимчасово звільняю тебе від усіх умовностей церемоніалу. Відповідай щиро, коли ти дивишся на Івонну, тобі нічого не приходить в голову? Ніякі думки не виникають? Ну, певні асоціації? .. Її хода, наприклад? Її ніс? Погляд і взагалі вся манера поведінки? Тобі це нічого не ... нагадує? Ти не думаєш, що який-небудь насмішник міг би знайти тут якийсь зв'язок з ... з ... з моєї поезією, в яку я, можливо, вклала занадто багато поезії ... моєї поезії ... моєї исповедальной поезії ?. . Ах!
ІЗА. Що? Твоя поезія, пані, і ... і ... Як же це?
КОРОЛЕВА. Будь вона проклята, моя поезія! Цей світ занадто грубий! Будьте прокляті мої пориви, екстази, мріяння і визнання! Ти не хочеш бути зі мною щирою! Ха ... він сказав: "в негліже", чому "в негліже"? Якби не читав вірші, не сказав би - але хіба ті мої рядки були Негліа? .. Огидне слово! Ти не говориш мені всієї правди! А тепер присягни, що жодним словом не обмовився про те, що я зараз тобі розповіла. Поклянись! Поклянись перед цими свічками. Мені не до жартів. Поклянись! І залиш свій фальшивий сором. Швидко, на коліна ... і повторюй за мною: клянусь ...
Входить ПРИНЦ.
ПРИНЦ. Мама, я хотів би з тобою переговорити. Ах, вибачте. Схоже, я завадив вам чаклувати.
КОРОЛЕВА. Ні, нічого, вона мені туфлю поправляє. Мені купили занадто широкі.
ПРИНЦ. Навіщо король перелякав мою наречену?
КОРОЛЕВА. Філіп, тільки, будь ласка, не таким тоном!
ПРИНЦ. А яким? Яким тоном повинен я говорити, якщо батько без жодного приводу накидається на мою наречену, кричить на неї - в дуже грубій формі! Якщо мою наречену ледь не паралізувало з переляку. Якщо я навіть на мить не можу відійти, щоб ви тут же не почали витворяти з нею, що вам тільки в голову спаде? Мені здається, що я, навпаки, занадто спокійний.
Входить ВАЛЕНТИН.
Вийди, Валентин. Мама, я хотів би поговорити з тобою наодинці.
КОРОЛЕВА. Я погоджуся поговорити з тобою, але спочатку скажи, про що ти хочеш говорити.
ІЗА виходить.
ПРИНЦ. Ти дуже обачна, пані. Вибач, мама, але я повинен сказати тобі щось ... щось таке, що може здатися дещо диким і ексцентричним. Навіть не знаю, як краще висловитися. Невже вона нагадує королю про якісь твоїх гріхах?
КОРОЛЕВА. Хто тобі сказав?
ПРИНЦ. Батько! Він, мовляв, накричав на неї з-за того, що вона йому нагадує про якісь твоїх інтимних грішки.
Входять КОРОЛЬ і камергера.
КОРОЛЕВА. Ігнацій, що ти таке наговорив Пилипові?
КОРОЛЬ. Наговорив? Нічого я не наговорив. Він мені набридав, ну я йому і сказав. А він - що? як? чому? Я і сказав йому всю правду. Хай вже краще набридає тобі, а не мені.
КОРОЛЕВА. Ігнацій!
ПРИНЦ. Хвилинку ... хвилинку ... Подумайте, в яке становище ви ставите мене. Раптом, ні з того ні з сього, батько накидається на мою наречену. сварить її останніми словами, А коли я питаю його про причини, на що, як мені здається, маю повне право, ви мені таке говорите, що я перестаю розуміти, що мені про все це думати, як до цього поставитися? Що ж виходить? Мати нагрішила, і тому батько накидається на мою наречену?
КОРОЛЬ. Так, накидаюся. Так, я - батько, який накидається. Ну і що, що, може, по-твоєму, тут щось не так? Що я - через власні гріхи? Маргарита, що ти так дивишся? Чи не розглядай мене, а то я почну розглядати тебе.
ПРИНЦ. Отже, мої батьки розглядають один одного через мою нареченої. Мати розглядає батька, а батько - мати, і все з приводу нареченої.
КОРОЛЬ. Ну, ну, Філіп, не роби з батька дурня. Заспокойся.
КОРОЛЕВА. Філіп, батько розхвилювався і наговорив тобі Бог знає чого, аби ти не мучив його розпитуваннями. Не варто довше обговорювати подібний дурниця. Краще змінимо тему.
ПРИНЦ. Пані, я знаю, що все це дурниці.
КОРОЛЕВА. Не будемо про це. Абсолютний дурниця!
ПРИНЦ. Дурниці, поза всяким сумнівом. Просто дурість. Навіть ідіотизм. (Кланяється.)
КОРОЛЕВА. Чому ти мені вклонився?
ПРИНЦ (довірливо). Тому що я сам виглядаю дещо по-ідіотськи перед нею ...
КОРОЛЕВА. Ти - по-ідіотськи?
ПРИНЦ. По-іншому не назвеш. Я не люблю її. І тому охоче вірю, що ви теж ведете себе з нею безглуздо і по-ідіотськи, адже і я сам веду себе так само по відношенню до неї.
КОРОЛЬ. Ну, ну, не дозволяй собі зайвого. (Принц вклоняється.) Чого ти кланяєшся, осел? Чого?
ПРИНЦ (довірливо). З нею можна дозволяти собі все, що завгодно.
КОРОЛЬ. Що? Що? Все що завгодно? Я собі нічого такого не дозволяю. Чого ти від мене хочеш? Камергер ... (Відступає.) Це ж ... Г-м ... Що це ще за новини?
КОРОЛЕВА. Філіп, що означають ці твої поклони? Припини кланятися!
КОРОЛЬ (в сторону). Негідник! Негідник!
Камергера. Якщо з нею можна дозволяти собі все, що завгодно, це ще не означає, що ви, принц, можете і з нами чинити так само. (Принц вклоняється йому - той відскакує.) Тільки не мені! Чому ви кланяєтеся мені? Я не маю з усім тим, що відбувається нічого спільного! Будь ласка, не наближайтеся до мене!
ПРИНЦ (довірливо). А до неї будь-хто може наблизитися. За волосся її схопити. За вухо!
КОРОЛЬ (раптово). Ха-ха-ха! (Присоромлений замовкає.) Це ... того ... Хм ...
Камергера. Принц, якщо ви, ваша високість, до мене доторкнетеся, то я ...
ПРИНЦ. А до неї будь-хто може доторкнутися! Повірте, ви можете з нею витворяти все, що вашій душі завгодно! Вона така, що з нею можна - все! Боязка. Протестувати не стане. І несимпатична. І все можна. З нею ти можеш вести себе по-ідіотськи, гидко, нерозумно, страшно, цинічно - як захочеш - як заманеться. (Кланяється камергера.) Повна свобода ... Повна свобода ...
Камергера (відскакує). Мене все це не стосується! Мені це байдуже. (Кланяється Принцу.) До побачення ... До побачення ... (Виходить.)
КОРОЛЬ. Негідник. Негідник. Ну-ну, синку ... Що так втупився? До побачення. (Кланяється.) До побачення. Геть! Геть! (Виходить.)
КОРОЛЕВА. Що все це значить ?! Поясни, що все це означає, навіщо ти все це говориш ... До побачення, до побачення. (Виходить.)
ПРИНЦ (вслід). Все можна! Всі! Кому що захочеться. (Про себе.) А вона там сидить, сидить десь в куточку і любить мене - і любить мене! Любить мене! І все можна! Все можна! Кому що сподобається! Всі! (Помічає Ізу, яка хоче піти, вставши зі стільця в глибині декорації, де вона сиділа протягом всієї сцени. Принц підходить до неї і цілує її в шию.) З нею можна не панькатися!
ІЗА. Відпустіть мене!
ПРИНЦ. Ах! Та ви не соромтеся! Все можна. (Цілує її в губи.) Ах! Яка насолода ...
ІЗА (намагаючись звільнитися). Я зараз закричу!
ПРИНЦ. Я ж кажу вам, не соромтеся, з нею можна все! Вибачте! Я, власне, не хотів. Якось так само ... Вибачте, що ж я накоїв? Повівся як божевільний.
ІЗА. Просто нахабство!
ПРИНЦ. Благаю, нікому не розповідайте, адже якщо слух дійде до моєї нареченої, вона буде страждати ... Буде страждати! Страждати, страждати, страждати!
ІЗА. Так відпустіть же мене, принц!
ПРИНЦ (продовжуючи утримувати її). Зараз, зараз ... Потерпіть. (Цілує.) Ах, що за носик, що за губки! Не йди! Схоже, я їй зраджую! Це жахливо! Але це ж прекрасно! Ах, як мені легко! (Кричить.) Валентин! Валентин!
ІЗА (вириваючись). Прошу вас хоча б нікого не кликати.
ПРИНЦ. Навпаки, навпаки, моя золота ...
Входить ВАЛЕНТИН.
Валентин, будь ласка, попроси пана Кирила запросити сюди мадемуазель Івонну! Швидко!
ВАЛЕНТИН виходить.
Я і не подумаю відпустити тебе. Тільки зараз, з тобою, я відчуваю себе на своєму місці. Ах, що за насолоду тримати в обіймах істота ... не викликає відрази. Я пришлю тобі квіти. Ах, як легко. Я повинен насолодитися цією легкістю. Легкістю, яку знову знайшов! Я люблю тебе!
Входять КИРИЛ і Івонн.
Кирило, тепер Іза - моя наречена!
КИРИЛ. Як це?!
ПРИНЦ. Івонна, я змушений де в чому тобі зізнатися. Тільки що я змінив тобі з Ізой. І ти перестаєш бути моєю нареченою. Дуже шкодую, але нічого не можу вдіяти. Ти позбавлена сексуальності, якій надзвичайно наділена Іза. Не гнівайся, що я сповіщаю тебе про те, що трапилося так само, настільки несподівано, але я вирішив скористатися якоюсь легкістю, яка раптово відвідала мене завдяки тобі ... завдяки тобі, мій скарб. (Цілує Ізі руку, потім до Івонне.) Ну, що ти так стоїш? Будь ласка, стій, стій хоч греблю гати, мені байдуже! І прощай! Я йду, відпливаю, відбуваю, віддаляюся, пориваю з тобою! І нічого ти не вистоїш!
КИРИЛ. Нічого вона не вистоїть! Нехай хоч десять років простоїть! Ось це радість!
ПРИНЦ (до Ізі). Вибач, моя дорогоцінна, я забув запитати тебе про згоду. Чи не відмовляй мені. (Цілує їй руку.) Ах, кожне таке дотик зцілює мене. Зараз же віддам всі необхідні розпорядження. Не потрібно приховувати від світу, що ми заручилися. І батьки будуть раді. Камергер ... наш славний камергер! Придворні ... яке для всіх полегшення. Адже атмосфера при дворі дійсно ставала нестерпною. (До Івонне.) Ну що ти все стоїш? По-моєму, між нами все вже з'ясовано. Чого ти ще чекаєш, дорога.
КИРИЛ. Сама вона з місця не зрушиться.
ПРИНЦ. Виклич цього, її коханого, нехай забере її собі або, у всякому разі, забере звідси і доставить до місця постійного перебування.
КИРИЛ. Я зараз же приведу його і ми її відправимо. Вмить, Філіп! Тільки ... дивись, як би вона тут чого-небудь не вистояла!
ПРИНЦ. Не бійся!
КИРИЛ виходить.
А ти можеш стояти, скільки душі завгодно, тобі більше не вдасться поставити мене в незручне становище. Я став іншим. Змінив тон, і відразу ж все змінилося! Ось ти стоїш, як докір совісті, а мені байдуже! Ну і стій, якщо тобі хочеться! Ха, ха, ха. Втім, ти любиш, коли тобі болять, бо абсолютно позбавлена сексуальності. Ти сама себе не любиш, ти - сама собі ворог, і тому підсвідомо провоціруешь і відновлюєш всіх один проти одного, і кожен відчуває себе по відношенню до тебе розбійником і негідником. Але тепер, хоч би ти тут рік простояла, твоя похмурість і трагічність не зможуть подолати моєї безтурботності і легкості. (Грайливо сміється в сторону Івонн і паморочиться разом і Ізой.)
ІЗА. Може, краще не варто так з нею говорити? Будь милосердний, Філіп.
ПРИНЦ. Ні, ні, ніякого милосердя. Тільки легковажність! Вже я-то її знаю - є досвід. По-перше, поки вона тут чекає, потрібно невпинно щось говорити, а по-друге, говорити слід саме найгірше, причому легким, веселим тоном. Головне - все найнеприємніші, непристойні речі говорити безневинним, зневажливим тоном. Це позбавляє її можливості проявити себе, позбавляє її мовчання сили впливу, а то, що вона тут стирчить, зовсім перестає мати значення. Все це переносить її в сферу, де вона безпорадна. Тобі не слід турбуватися, тепер мені вже ніщо не загрожує. Перервати зв'язок з людиною біса легко, це, перш за все, питання зміни тону. Нехай стоїть скільки влізе, будь ласка, нехай стоїть і дивиться ... А втім, підемо ми. Абсолютно вірно, мені просто не прийшло в голову, що можна взяти і піти. Якщо стоїть вона, то йдемо ми. (Івонна нахиляється.) Не смій кланятися мені!
Івона. Я не вклоняюся.
ПРИНЦ. Поклади це! Що ти підняла з підлоги? Що це? Волос? На що він тобі? Чий це волосся? Волос Ізи. Поклади - ти хочеш його взяти? Навіщо?
Івон (мовчить).
Входять КИРИЛ і Інокентій.
Інокентій. Вибачте, але так не роблять! Ви, принц, закохали в себе дівчину, а тепер відштовхуєте її! Царствені капризи! Ви зробили її нещасною! Я протестую!
ПРИНЦ. Що? Що? Ви протестуєте?
Інокентій. Вибачте, я намагаюся протестувати. (Під грізним поглядом Принца раптово сідає.)
ПРИНЦ. Дивіться, як ця людина сів на свій протест.
КИРИЛ. Сів, як собака на хвіст. Ну, в дорогу! Забирайте свою спокусницю.
ПРИНЦ. Стійте! Нехай віддасть волосся!
КИРИЛ. Який волосся, принц?
ПРИНЦ. Івонна, поверни волосся! Нехай вона віддасть волосся!
ІЗА. Волос у мене досить. Філіп ...
ПРИНЦ. Ні, ні, нехай віддасть! Я не перенесу, якщо у неї ... залишиться ... цей волосся! Віддай! (Забирає волосся.) Відняв! Ну і що з того, що відняв? Вона ж не ця волосся - вона нас обох уклала в собі! (До Ізі.) Ми опинилися там, в ній. У неї. В її володінні. Вийдіть всі! Я зараз прийду. Кирило!
Виходять усі, крім ПРИНЦА і КИРИЛА.
Затамуй її в замку. Не дай їй можливості піти. Скажи їм, що поки не слід повідомляти про наш розрив. Нехай на час все залишиться так, як було.
КИРИЛ. Так і знав, що вона що-небудь вистоїть. Знову починаєш!
ПРИНЦ. Навпаки, хочу покінчити раз і назавжди. Тільки не лякайся. Мені доведеться її ... (Показує на горло.)
КИРИЛ. Що ?! Кого ?!
ПРИНЦ. Івонну.
КИРИЛ. Не сходи с ума, заради всього святого. Адже все вже залагоджено. Ти порвав з нею. Я відправлю її додому. Її більше не буде.
ПРИНЦ. Тут не буде - зате буде в іншому місці. Де б вона не знаходилася, буде завжди. Я буду тут, а вона там ... Бррр ... Не хочу. Краще один раз вбити.
КИРИЛ. Але ж ти вилікувався!
ПРИНЦ. Слово даю, остаточно вилікувався. І закохався в Ізу. Зумів відірватися від страждань цієї страдниці. Але, Кирило, ми опинилися в ній Іза і я - ми в ній, і вона буде там, в собі, з нами ... над нами ... надходитиме з нами по-своєму, на свій манер, розумієш? Тьху, тьху! Не хочу. Уб'ю її. Що зміниться, коли вона піде? Так, піде, але понесе нас в собі ... Так, звичайно, я знаю, що так чинити не слід, що не можна вбивати ... повір, я при здоровому розумі, розумію, що говорю, анітрохи не перебільшую, ні в ту , ні в іншу сторону ... (З легким занепокоєнням.) Ти повинен визнати, що я не схожий на божевільного.
КИРИЛ. Хочеш вбити її в буквальному сенсі слова, тобто просто взяти і вбити? Але це ж злочин.
ПРИНЦ. Всього лише ще тільки одна витівка, тільки одна ексцентрична витівка, щоб потім їх взагалі не було. До того ж все буде зроблено абсолютно гладко, холоднокровно, тверезо, легко - сам побачиш, тобі тільки здається, що це страшно, але ж по суті - звичайна операція, не більше того. Вбити таку Миршавий дуже легко, вона сама напрошується. Обіцяєш мені допомогти?
КИРИЛ. На що вона тебе штовхає ... мерзавка!
ПРИНЦ. Ми зайшли з нею в глухий кут і тепер необхідно вибиратися. А моє заручення з Ізой слід поки зберегти в таємниці. Нікому не кажіть про нього. Нехай до завтрашнього дня все залишиться, як є. Завтра я обдумаю найбільш підходящий спосіб її ліквідації. Але ти повинен мені допомогти, тому що я один ... я не хочу в поодинці, я повинен з ким-небудь, одному мені з цим не впоратися.
Покої в замку. Під сигнал фанфар входить КОРОЛЬ, за ним троє сановників.
КОРОЛЬ (неуважно). Ну, добре, добре. Ви мені тільки набридає. У мене вистачає турбот важливіші. Що там у вас ще?
КАНЦЛЕР. Ваша величність, необхідно вирішити, в якому костюмі слід направити до Франції нашого надзвичайного посла і повноважного міністра? У фраку або в мундирі?
КОРОЛЬ (похмуро). Нехай їде голяка. (Сановники дивуються.) Вибачте, я сьогодні трохи розсіяний. Нехай їде, в чому хоче, аби за власний рахунок.
Гофмаршала. Ваша величність, на сьогоднішній вечір призначена урочиста вечеря на честь лицарства в своїй демократичності заручин принца Філіпа з представницею нижчих шарів суспільства, мадемуазель Івонной Цопек. Можливо, ви, ваша величність, будьте ласкаві висловити особливі побажання щодо меню?
КОРОЛЬ. Подайте їм все покидьки ... (Сановники дивуються.) Тобто - я хотів сказати, делікатеси ... Що це ви на мене так дивились?
Сановників. Саме такого рішення ми і очікували, переконані в глибокій мудрості вашого величності.
ВЕРХОВНИЙ СУДДЯ. Ваша величність, ще один момент - ось прохання про помилування старого Хліпека, підкріплене позитивними резолюціями всіх дванадцяти інстанцій.
КОРОЛЬ. Що? Як помилувати? Стратити його!
Сановників. Ваша величність!
КОРОЛЬ. Стратити, я сказав. Що вас дивує? Право помилування належить мені. А я не погоджуюся на помилування. Нехай здихає! Смерть негідника, але не тому, що він негідник, а тому, що я ... Гм ... Того ... Що я хотів сказати? Всі ми негідники. І ви також. Припиніть витріщатися на мене. Дивіться, куди хочете, тільки не на мене. Я ситий по горло вашим вічним спогляданням. Наказую, щоб з сьогоднішнього дня ніхто не смів витріщатися на мене. А то всі тільки й роблять, що дивляться і дивляться.
Сановників. Саме такого рішення ми і очікували, переконані в глибокій мудрості вашого величності.
КОРОЛЬ. Ну, ну, а тепер забирайтеся. Мені набридла ваша балаканина. І не смійте нічому дивуватися. Щоб ніхто не дивувався. Я був до вас дуже поблажливий! Всім покажу тепер, на що я здатний. По струнці ходити будете. (Сановники кланяються.) Ну, ну, не смійте кланятися! Забороняю вам кланятися! Кожному аби тільки кланятися! Геть! Геть звідси!
Стривожені Сановники виходять, КОРОЛЬ з підозрою оглядається, потім ховається за кушетку. Входить камергер, з обережністю оглядає кімнату і, як би знехотя і потай від самого себе, починає зі злістю переставляти меблі, зрушує стілець, відвертає кут килима, перевертає книги на полиці догори ногами, кидає на підлогу кісточку від сливи і т.п. Зауважує КОРОЛЯ.
Камергера. О!
КОРОЛЬ. Гм ... гм ...
Камергера. Ваша величність?!
КОРОЛЬ. Да я. Ти чого тут робиш?
Камергера. Я? Нічого.
КОРОЛЬ (похмуро). Здивувався, напевно, застав мене тут. (Насилу вилазить зі своєї схованки.) Дивуйся, дивуйся - тепер мода така пішла: кожен тільки й робить, що дивується ... Я тут сховався, ну, розумієш причаївся.
Камергера. Ваша величність причаїлися? Кого ви підстерігають?
КОРОЛЬ. Нікого. Спеціально - нікого. Причаївся просто для задоволення. (Сміється.) Розумієш, ця кімната примикає до покоїв нашої цяці. І Маргарита теж іноді тут проходить, і навіть сідає. Тут можна дещо побачити. От мені й захотілося подивитися. Подивитися на власні очі.
Камергера. На що?
КОРОЛЬ. На Маргариту.
Камергера. На її величність?
КОРОЛЬ. На її величність - розумієш, подивитися, яка вона, що робить, коли ніхто не бачить. Стільки років разом прожили, а я адже, власне, нічого про неї не знаю. У неї совість нечиста. Гм ... А може, вона - може, вона - може, вона ... Так що там, чого вона тільки не може. Все може. Як подумаю, голова обертом іде. Може, вона мені зраджує? Напевно змінює. А може, ще що-небудь. Да все! Все що завгодно! - Хочу побачити її гріхи ...
Камергера. Ваша величність за кушеткою ...
КОРОЛЬ. Мовчи, осел. Я навмисне сховався за кушеткою, щоб мене ніхто не помітив. За кушеткою можна! (Сміється.) Можна! А ти, камергер, навіщо тут? Навіщо переставляєш меблі і, взагалі, з такою любов'ю взявся за цей натюрморт?
Камергера. Цей? Просто так...
КОРОЛЬ. Просто так? Якщо просто так, то говори! Я ж теж - просто так.
Камергера. Ну, ходжу собі по замку і так небагато ...
КОРОЛЬ. Що?
Камергера (сміється). Створюю труднощі.
КОРОЛЬ. Труднощі?
Камергера. Ось, наприклад, крісло. На нього важче сісти, якщо воно стоїть ось так. (Сміється.) Можна сісти мимо ...
КОРОЛЬ. А навіщо ти, камергер, підкидаєш кісточки?
Камергера. Ускладнюють ходіння.
КОРОЛЬ. Ходіння? (Похмуро.) А-а, значить, вона і тебе допекла ... наша кривляка. Ну, ну, нічого, нічого.
Камергера. Я, ваша величність, людина певного суспільного рівня, світська людина, і тому не переношу деяких ... Ваша величність, якщо так триватиме, я не знаю до чого призведе вся ця нахабство, зухвалість ... розбещеність якась ...
КОРОЛЬ. Так, так, нахабства вистачає. Розбещеність, ха-ха! А ти не забув, старий? (Штовхає його.)
Камергера. Я нічого не хочу пам'ятати!
КОРОЛЬ. Ні, ні, він і тобі вклонився! Ну, ну, нічого, нічого. Розбещеність наростає, зухвалість ... Добре, добре. Камергер, що, якщо вона буде тут проходити ... а я вискочу їй назустріч. Виплигну і налякаю, ха-ха! Переляканий! З нею так можна! (Сміється.) Можна! Переляканий і ... і ... ну, скажімо, задушу! Уб'ю! Адже одну ми вже вбили.
Камергера. Ваша величність, fi donc!
КОРОЛЬ. Я ж кажу, з нею можна. З нею все можна.
Камергера. Виключено, ваша величність. Нам тільки цього бракувало! Побійтеся Бога - і так уже весь двір лихоманить від пліток і пересудів. Його величність, ясновельможний пане, вискакує з-за кушетки ... Ні, ні! Ніколи ще найсуворіше дотримання такту і інших правил світського спілкування не було настільки обов'язково, як за нинішніх обставин. Хоча, правда, і у мене виник якийсь задум, (Сміється.) Дещо спало на думку. (Сміється.)
КОРОЛЬ. Чого ти так по-ідіотськи смієшся?
Камергера. Це я з приводу моєї ідеї. (Сміється.) Адже сьогодні ваші величності влаштовуєте урочистий банкет з приводу цього самого злощасного заручення. Що якщо подати до столу якусь рибу, кістляву рибу, з гострими кістками, карасів, наприклад, зараз на карасів самий лов, ось і подати карасів в сметані.
Входить ВАЛЕНТИН.
Прошу вийти!
КОРОЛЬ (похмуро). Пішов геть! Карасів?
Камергера. Карасів. (Сміється.)
КОРОЛЬ. При чому тут карасі?
Камергера. Так, ваша величність, саме карасі на урочистому, званому обіді. Можливо, ви, ваша величність, теж помічали, що вона, чим більше народу, тим сильніше губиться. А вчора, коли я глянув на неї, ну, трохи ... зарозуміло, зверхньо ... так вона мало не вдавилася картоплею, звичайним картоплею. Що якщо, ваша величність, подати карасів, а потім - строго, зарозуміло. (Сміється.) Карась - важка риба ... кістлява ... На урочистому прийомі, в присутності великої кількості сторонніх людей, нею легко вдавитися.
КОРОЛЬ. Камергер ... (Дивиться на нього.) Все це трохи ... дурнувато ... Карасі?
Камергера (ображено). Знаю, що дурнувато. Не будь це нерозумно, не говорив би.
КОРОЛЬ. Камергер, але ... якщо вона і справді ... якщо ... Чи вважаєш, вона дійсно може вдавитися? ..
Камергера (зверхньо). Ваша величність допускаєте таку можливість? Але це ж нерозумно. А якби навіть і сталося за дивним збігом обставин ... таке нещастя ... що ми мали б загального ... з подібною дурницею?
КОРОЛЬ. Так, але ... ми ж зараз говоримо про це?
Камергера. О, наша розмова ... так, між іншим ... (Розглядає свої нігті.)
КОРОЛЬ. Між іншим? Ні! Так ми і зробимо! З нею, якщо строго, зарозуміло, все можна зробити - будь-яку дурість, саму що ні на є дурну, таку, що ніхто навіть не посміє нічого запідозрити. Карасі? А чому не коропи? Камергер, я питаю, чому не коропи?
Камергера. Карасі, карасі ...
КОРОЛЬ. Але чому не коропи? Або вугри? Чому? Чому? Гаразд, нехай карасі. Гм ... (З острахом.) Строго? Різко? Зверхньо?
Камергера. Саме так! Ясновельможний пане у всій своїй величі.
КОРОЛЬ. Так, так, у всій величі. Нехай буде багато вогнів, багато людей і нарядних костюмів ... Блиск, святковість ... Якщо з погордою на неї крикнути, вона подавиться ... Напевно. Подавиться на смерть. І ніхто не здогадається, тому що занадто безглуздо - і зверхньо, зверхньо, а не тишком-нишком, велично, в усій красі. Зверхньо її і вб'ємо. Що? Гм ... Стривай, давай сховаємося, королева йде.
Камергера. Але я...
КОРОЛЬ. Ховайся, швидко, я хочу поспостерігати за королевою.
Обидва ховаються за кушеткою. Входить КОРОЛЕВА, оглядається - в руці у неї флакон.
(В сторону.) А це що?
Камергера. Тссс ...
Королева робить кілька кроків у бік кімнати Івонни, зупиняється - дістає з-за корсета невелику зошит - видає неголосний стогін, закриває обличчя долонею.
КОРОЛЬ (в сторону). Це ще що за книга скорботи?
Камергера (в сторону). Тссс ...
КОРОЛЕВА (читає). Я зовсім самотня. (Повторює.) Так - я так самотня, зовсім самотня, я самотня ... (Читає.) Нікому не відома таємниця мого лона. (Говорить.) Ніхто не знає мого лона. Ніхто не знає, про, о-о! (Читає.)
Зошит-подруга, ах, лише ти
Достойна знати мої мрії
І цнотливі мрії,
Мої Непролитих сльози
Про них дізнаєшся тільки ти!
(Говорить.) Про них дізнаєшся тільки ти, дізнаєшся тільки ти. О-о-о! (Закриває обличчя.) Як страшно - страшно ... Вбити, вбити ... (Дивиться на флакон.) Яд, отрута ...
КОРОЛЬ (в сторону). Яд?
КОРОЛЕВА (з гримасою болю). Дізнаєшся тільки ти. (Махнувши рукою.) Читаємо далі. Читаємо! Нехай читання додасть мені сил для здійснення жахливого вчинку. (Читає.)
Для вас, про люди, я на троні
Сиджу в короні.
Ах, вам невідомий полум'я,
Що бушує в моєму лоні.
Вам здається, що я горда,
Розсудлива і тверда.
А я лише гнучкою спрагу бути завжди.
(Говорить.) Гнучкої, о-о! О-о-о! Гнучкою. І це написала я! Це моє! Моє! Вбити, вбити! (Читає.)
Хочу бути гнучкою, як калина,
І гнучкою, як горобина,
І чуттєвої, як Мессаліна,
Щоб згинатися, вся згораючи,
Пружною бути, як вітер травня,
Хочу лише гнучкості! Не потрібно мені велич!
Ах, як я спрагу гнучкості, знехтувавши пристойності!
Гнучкості, о-о! Гнучкості! А-а-х! А! Спалити, знищити! Калина, горобина, Мессалина ... Як страшно! Це я написала! Це моє, моє і, будь що буде, повинно залишитися моїм! О-о, тільки зараз я бачу, як це жахливо! І, значить, Ігнацій ... читав! О-о! А схожість є - схожість є ... з тим, як вона копається в собі, як всередині у неї щось хлюпає ... О, так, звичайно, вона викликає моторошні асоціації з моєї поезією! Донощиця! Вона мене викриває! Це я! Я! Це моє! Між нами схожість є. О, як вона оголила і виставила напоказ все моє найпотаємніше! Той, хто на неї гляне, негайно виявить схожість з Маргаритою. Той, хто на неї подивиться, відразу ж зрозуміє, яка в дійсності я сама, як якщо б прочитав мої твори. Досить! Нехай вона загине! Так, Маргарита, ти повинна знищити її! За справу, вбивчий флакон! Вона не може існувати в цьому світі, час настав - інакше це підступні спорідненість між нами зможе виявити будь-хто. Не хочу з вини цієї донощиця стати жертвою знущань, цькування, глузувань, агресивності. Знищити! Сміливіше, сміливіше тихенько увійдемо з флаконом в її кімнату, додамо кілька крапель їй в ліки ... Ніхто не здогадається! Ніхто не буде знати. Вона - дівчина хвороблива, всі подумають, що сама померла, просто так ... Кому прийде в голову, що це я. Адже я королева! (Йде.) Ні, ні, ще не час. Не можна так іти. Я виглядаю як зазвичай - і в такому вигляді йти на вбивство? Ні, мені потрібно змінити зовнішність. Хоча б волосся розтріпати ... Волосся ... Зовсім небагато, не надто демонстративно, тільки злегка, щоб не виглядати як завжди. О, ось так ... Так, так! ..
КОРОЛЬ (в сторону). Тссс ...
КОРОЛЕВА. Але як же я ввійду розпатлана? О, о, о! Це може видати тебе! Раптом хтось помітить, що твоя зачіска в безладді ... Перестань говорити сама з собою. Адже вона напевно теж з собою розмовляє. Маргарита, перестань говорити з собою - ти можеш себе викрити. (Виглядає в дзеркало.) О, як це дзеркало застигло мене зненацька. Мені потрібно знайти в своєму обличчі самі відразливі риси, тільки тоді я зможу увійти до неї. Перестань з собою говорити. Можуть почути. Я не в силах замовкнути. Невже все вбивці перед тим, як скоїти злочин, кажуть самі з собою? Ну і що тут такого? Що в цьому ... ненормального? (Розглядає себе.) Нехай у мене буде дивний і зловісний вигляд. Скривив обличчя, скривився, Маргарита! Ось так, так, а тепер ідемо! Ти зі мною, я з тобою. Тобто, як це - ти зі мною, я з тобою - адже я піду одна. Скривив! Пішли! Згадай всі свої вірші і йди! Згадай всі таємні, гнучкі мрії і йди! Згадай всі калини, всі свої горобини і йди! О, о, о, йду, йду! Ах, я не можу змусити себе - все це чисте безумство! Зараз, хвилинку - ще підфарбувати, ще ось це ... (бруднити особа чорнилом.) Ось так, тепер, з плямами, буде легше ... Тепер я стала іншою. Стій, тебе це може видати! Йдемо! Смерть донощиця! Не можу! Почитаємо ще! Я повинна ще почитати. (Дістає вірші.) Почитаємо, це нас порушить, посилить спрагу вбивства.
КОРОЛЬ (вискакує). Ну, Маргарита!
КОРОЛЕВА. Ігнацій!
КОРОЛЬ. Ось ти і попалася! Покажи! (Хоче вирвати зошит.)
КОРОЛЕВА. Відпусти мене!
КОРОЛЬ. Покажи! Покажи! Ах ти, вбивця! Хочу ближче познайомитися з твоїми грішками! Покажи, і влаштуємо новий медовий місяць! Покажи, отруйниця!
КОРОЛЕВА. Ах! (Падає непритомний.)
Камергера. Води! Їй погано!
КОРОЛЬ. Ну, бачиш, як справа повернулася! Мріє про гнучкість і тому хоче вбити цяцю! Але це вже байдуже. Я все одно вже давно вбив її.
КОРОЛЕВА (приходячи в себе). Убив? Кого уби ...
КОРОЛЬ. Я її втопив! З камергером. Ми її разом з камергером втопили ...
Камергера. Вода! Ось вода!
КОРОЛЕВА. Втопив? Івонну уто ...
КОРОЛЬ. Дурна. Чи не Івонну, але це байдуже. Чи не Івонну, іншу, ну, там одну. Вже давно. Тепер ти знаєш, що криється в мені. Знаєш тепер? У порівнянні з моїми гріхами твої дурні вірші, яких ти ще й соромишся ніщо. Я вбив ту, а тепер вб'ю цю цяцю. Цяцю теж уб'ю.
КОРОЛЕВА. Вб'єш ца ...
КОРОЛЬ. Та, тепер вб'ю цяцю. І її теж, якщо все вийде як треба. І її теж, і так буде завжди ... Завжди хтось десь колись когось ... Завжди так ... Не того, так іншого, якщо не ту, то знову ж таки цю, і так завжди - рішуче, велично - з апломбом, впевнено. Нагнати страху, а потім, того ... (До камергера.) Подай води. (П'є.) Так, старію ... роки вже не ті ...
КОРОЛЕВА. Я не дозволю! Ігнацій, я не дозволю!
КОРОЛЬ. Дозволиш, мати, дозволиш ... дозволиш, собі ж теж дозволяєш. Кожен собі щось дозволяє і тому повинен дозволяти іншим ...
Входить Івонна, побачивши присутніх, хоче повернутися, але не наважується і проходить в свою кімнату. З цього моменту всі говорять упівголоса.
КОРОЛЕВА. Ігнацій, я не даю згоди, я не хочу, не дозволяю, Ігнацій!
Камергера. Заради Бога, тихіше!
КОРОЛЬ. Мовчи, дурна. Справа буде зроблено ... Думаєш, я буду до неї підкрадатися нишком, як ти ... Ні, я в відкриту, з погордою вб'ю її - зверхньо, з шиком, велично - а все буде виглядати настільки безглуздо, що ніхто й не здогадається . Ха-ха, Маргарита, вбивати потрібно зверхньо, нишком не можна. А ти перш за все вмийся, а то виглядаєш як ненормальна. І, по-друге, подбай про банкеті, який ми сьогодні влаштовуємо - вже пора ... І не забудь - вели на закуску подати карасів. Люблю Карасиком закусити, карасем в сметані. Гарна риба. Вишукана.
КОРОЛЕВА. Карасі? Карасі? (До камергера, радісно.) Та він збожеволів! Слава Богу, зійшов з розуму!
КОРОЛЬ. Мовчи, я в своєму розумі. Подай карасів.
Камергера (до Королеви). Ваша величність, карасі в сметані - прекрасна закуска. Не бачу ніяких причин, які завадили б подати карасів.
КОРОЛЕВА. Не буде ніяких карасів! Ігнацій, що не зводь мене з розуму, я не подам ніяких карасів. Що за фантазія - ці самі карасі? Кажу вам, не буде ніяких карасів, з чого це раптом карасі, чому саме зараз якісь карасі? Карасів не буде!
КОРОЛЬ. Це ще що за капризи? (До камергера.) Подай-но мені корону. Я тобі покажу.
Камергер подає корону.
КОРОЛЕВА. Ігнацій, до чого це? Зніми корону - Ігнацій, навіщо ?! Ігнацій ?!
КОРОЛЬ. Маргарита, раз я сказав, щоб ти подала карасів, значить - вели їх подати. І не сперечається, інакше так отримаєш у мене ... а я можу, якщо захочу, можу, тому що гріхів на мені багато - я все можу, дружина, трепещи переді мною, що мені гріхи! Я - король гріхів, розумієш, король дурості, гріхів, беззаконня, стогонів!
КОРОЛЕВА (уражена). Ігнацій!
КОРОЛЬ (заспокоюючись). Ну, ну, ну ... Накажи подати карасів. І запроси найвищих сановників, найвитонченіших, найдосвідченіших, з тих практиків, що вміють страху нагнати, паралізувати людини, як сто тисяч чортів. (Тихіше.) Маргарита, залиш свою боязкість, сором'язливість, всі свої страхи розумієш? І вистачить цієї поезії, гнучкості, калин, горобин ... Ти вже не первоцвіт, ти дама, королева, ну, ну. Чи не тобі слід згинатися, нехай перед тобою гнуться - ну, ну. Вмийся, нечупара, а то на пугало схожа. Одягни парчеве плаття - покажи, мати, на що здатна! Нумо! Зберися, продемонструй всю твою елегантність, грацію, гідність, такт, манери, для того тебе й тримаю, і своїм мерзотниця накажи, щоб теж вбралися, хто на що зможе. Ну, ну, йди - все зрозуміла? І щоб урочисто було! Прийом повинен бути святковий, з дамами, а не з растрепіте. Запроси гостей і вели накрити столи, а про решту нехай у тебе голова не болить, про решту я сам подбаю! Зарозуміло, зверхньо - велично! Іди вже, йди - куховарка! (Королева, яка до завершення монологу Короля закривала обличчя руками, виходить.) Камергер ...
Камергера. Ваша величність?
КОРОЛЬ (тихіше, похмуро). Вклонися мені ... Я хочу, щоб ти мені вклонився ...
Камергера (прислухаючись). Хтось йде.
КОРОЛЬ (важко). Тоді сховаємося.
Ховаються за кушетку. Крадькома, входять: ПРИНЦ з ножем в руці, за ним КИРИЛ з кошиком.
ПРИНЦ. Куди вона пішла?
КИРИЛ (заглядаючи через двері в глибині декорації). Тссс. Вона тут.
ПРИНЦ. Що робить?
КИРИЛ. Мух ловить.
ПРИНЦ. І як, зловила?
КИРИЛ. Позіхає.
ПРИНЦ (стискаючи в руці ніж). Що ж, тоді спробуємо ... Раз, два, три ... Перевір, чи не йде хто-небудь, приготуй кошик ...
Кирило відкриває кошик, Принц підкрадається до дверей.
КОРОЛЬ (в сторону, до камергера). О, так мій синочок теж! ..
КИРИЛ (дивиться з боку на Принца). Філіп, не треба - припини! Філіп, я зараз шум підніму!
ПРИНЦ. Нерви?
КИРИЛ. Просто неймовірно! Ти з ножем, крадешся до цієї нікчемі! (Вибухає неголосним сміхом.) Нічого з цього не вийде - ні, не вийде! .. Вбивати? Вбивати таку?! .. І ще ця кошик! Ще й кошик!
ПРИНЦ. Припини! (Кладе ніж.) Кошик потрібна з технічних причин.
КИРИЛ. Ти сам не розумієш, що робиш - не бачиш себе з боку.
ПРИНЦ. Припини ж, нарешті!
КИРИЛ (заглядаючи). Засинає. Здається, заснула ...
ПРИНЦ. Заснула?
КИРИЛ. Тссс. Начебто ... Клює носом ... На кріслі ...
ПРИНЦ (заглядаючи). Зараз або ніколи! Якщо зараз, буде не боляче ... На, спробуй ти!
КИРИЛ. Я?
ПРИНЦ. Тобі це легше - ти для неї сторонній, ви з нею на рівних, ти - не предмет її обожнювання, вона любить не тебе. Кирило, зроби це заради мене. Всього лише мить ... Адже це як операція, процедура - вона не відчує. Нічого не буде знати, і пам'ятай, в той самий момент, коли ти це зробиш, вона вже перестане існувати, все станеться крім неї це легко - діяти будемо тільки ми, односторонньо, її це зовсім не торкнеться ...
КИРИЛ. Чим легше, тим, навпаки, важче. (Бере ніж.)
ПРИНЦ. Ні ні ні!
КИРИЛ. Ні?
ПРИНЦ. Таке враження, ніби ти курку збираєшся прирізати.
КИРИЛ. А хіба не можна? Адже, здавалося б, можна, а виявляється можна. Що за чортівня? Напевно, тому, що вона надто болюча, ослаблена. Ось була б товста, рум'яна баба, а вона бліда ... На бліду рука не піднімається ...
ПРИНЦ. Тут хтось дивиться.
КИРИЛ. Це я дивлюся.
ПРИНЦ. Ні, на нас хтось дивиться - хтось все бачить.
КИРИЛ. Це я бачу.
ПРИНЦ. Так, ти дивишся на мене, я - на тебе. Іди, краще вже я сам. Сам все зроблю. Всього лише процедура, хоч і жахлива, але процедура. Вважаю за краще бути жахливим одну мить, ніж все життя. Стань за дверима, я все сам ... (Кирило виходить.) Сам. Для неї це стане порятунком ... Кінець всім її страждань - і моїм теж ... Це - доцільна процедура, доцільна ... Гм ... (Оглядається, бере ніж, знову кладе.) Кирило!
КОРОЛЬ (в сторону, дуже збуджено). Е-е-х, тюхтій!
КИРИЛ. Що таке? (Повертається.)
ПРИНЦ. Поодинці ще гірше. Людини, коли він один, починає розпирати, він розростається ... до розмірів ... (Прислухається.) Що це?
КИРИЛ. Дихає. (Обидва прислухаються.)
ПРИНЦ. Дихає ... (Заглядає в двері.) Так! Так і дихає - так і живе там в своєму нутрі - сама в себе по вуха ... занурившись, замкнувшись в собі ... Ні, нічого не вийде ... (Бере ніж.) Здавалося б, встромити в тіло ... але як це важко ... Я відчуваю страшну легкість, але саме в цій легкості і полягає страшна труднощі.
Входить ІЗА.
ІЗА (побачивши ніж). Що це? (Заглядає в двері.) Вбивство?
ПРИНЦ і КИРИЛ. Тссс ...
ІЗА. Вбивство ... Хочеш стати вбивцею?
ПРИНЦ. Мовчи! Не втручайся! Тут я залагоджую мої особисті справи. Коли улагоджу, прийду. Вийди звідси!
ІЗА. Ви теж тут? І ви в цьому участь?
КИРИЛ. Дурниці! Філіп, підемо звідси, все це дурниці! Залишимо цю затію!
КОРОЛЬ (в сторону). Дурість! Сміливіше!
ІЗА. Ходімо звідси!
ПРИНЦ (заглядає). Спить.
ІЗА. І нехай спить. Що тобі до того, що вона спить. Філіп, я теж буду спати ... сьогодні вночі.
ПРИНЦ. Тихо. Зітхнула!
ІЗА. Філіп, і я буду зітхати ... сьогодні вночі. Перестань приділяти їй стільки уваги. Адже я тут! Перестань нею займатися, перестань вбивати її ... Підемо.
ПРИНЦ. Їй щось сниться. Цікаво, що?
ІЗА. Нехай сниться. Краще я розповім, що мені снилося. Уві сні я бачила тебе. Підемо.
ПРИНЦ. А їй, напевно, знімаючи ми! Вона бачить уві сні нас! Мене, тебе. Ми у неї там, всередині.
ІЗА. Де? Як це - всередині?
ПРИНЦ. Ну, в її нутрі. Чуєш, як вона тяжко спить? Як болісно зітхає? Як болісно трудиться всередині себе, як там, усередині, ми занурюємося в неї, і як вона робить з нами все, що їй заманеться цікаво, що вона там над нами витворяє, як на нас відіграється ...
ІЗА. Ти знову кажеш як ненормальний? Невже не можеш зупинитися?
ПРИНЦ (як і раніше пошепки). Я-то нормальний, але не можу залишатися нормальним, якщо ненормальний хтось інший. Добре, я буду нормальним, і ти теж будеш нормальної, ну і що з того, якщо хтось інший, ненормальний, буде з боку підігравати нам, нормальним, на такій маленькій сопілці, тра-ля-ля - а ми під неї запляшем , а ми запляшем ...
ІЗА. Філіп, і ти це говориш після того, що було між нами минулої ночі?
ПРИНЦ (прислухаючись). Хропе.
ПРИНЦ. Хропе.
ІЗА. Ні, ти переступаєш межі пристойності.
КОРОЛЬ (в сторону). Переступає! Ну, вперед! Нехай переступає. Ух! Ух! Переступай!
ПРИНЦ (мимоволі відповідаючи Королю). Я не в силах переступити. Але що це? Хто це сказав? Що відбувається в цій кімнаті? Дивіться, як тут все дико виглядає - всі ці меблі. (Штовхає ногою крісло.)
КОРОЛЬ. Дико! Ух! Ух!
Камергера. Тссс!
КИРИЛ. Або вб'ємо її, нарешті, чи пішли звідси, я більше не можу так стояти, з цієї кошиком, краще я піду, чи взагалі втечу. Втечу з замку. Я більше не можу тут стирчати як третій зайвий - не можу.
ПРИНЦ. Я повинен переступити! Повинен!
КОРОЛЬ. Сміливіше!
ІЗА. Поцілуй мене. (До Кирила.) Нехай він мене поцілує.
ПРИНЦ (прислухаючись). Позіхнула!
ІЗА. Досить. Я йду.
КИРИЛ. Принц, поцілунок її. Чорт забирай, та зробіть що-небудь, щоб він вас поцілував. Нехай він вас поцілує!
КОРОЛЬ. Нехай поцілує! Ух, ух! Сміливіше!
Камергера. Тссс!
ІЗА. Я не маю наміру вимолювати поцілунки. Не хочу стояти до нескінченності з безглуздою кошиком і з ножем під дверима цієї нещасної. Досить. Я йду назавжди. З мене досить.
ПРИНЦ. Не залишай мене! Іза, я поцілую тебе. Почекай!
ІЗА (відштовхує Принца). Не хочу! Прошу відпустити мене! Не хочу тут, на замовлення, під дверима, абсолютно безглуздо, з цієї кошиком, з цим ножем. Як можна цілувати тут? Залиште мене.
КОРОЛЬ (залишаючись за кушеткою). Так його! Вперед! Давай!
ПРИНЦ. Зберігайте холоднокровність. Перш за все - холоднокровність, інакше всі ми остаточно збожеволів. Тихіше, не те вона прокинеться ... Іза, постій, не будь так різання. Я не можу тебе втратити. Чи не реагуй на весь цей абсурд. Так, згоден, поцілунок в цих обставинах безглуздий, і все ж ми поцілуємося, незважаючи ні на що, поцілуємося, як якщо б це було цілком природно ... Заради Бога, якщо вже ми не можемо залишатися нормальними, то хоч будемо робити вигляд, що ми нормальні, інакше нам звідси не вибратися. І я не бачу іншого виходу, крім поцілунку, можливо, він поверне нас до норми, дасть нам сили врятуватися з цього місця. (Обіймає її.) Я тебе люблю. Скажи що любиш мене. Ти мене кохаєш!
ІЗА. Не скажу! Ні за що не скажу! Пусти ...
ПРИНЦ. Вона кохає мене! А я люблю її!
У дверях з'являється Івонна, протираючи очі. КОРОЛЬ в сильному збудженні висовується з-за кушетки, камергер намагається його утримати.
КОРОЛЬ. Так її!
ІЗА. Філіп!
ПРИНЦ (палко, пристрасно). Філіп! Філіп! .. Люблю!
КИРИЛ. Філіп, вона прокинулася!
КОРОЛЬ (голосно). Добре, Філіп, молодець! Так їй і треба! Спуску не давати! Смерть їй! Хапайте її! Хапайте цяцю!
Камергера. Зупиніть його величність.
ІЗА. Біжимо звідси.
КОРОЛЬ. Не кричи! Витягніть мене звідси. (Насилу вилазить.) Весь здерев'янів. Затекли старі кістки. (До Принцу.) Ворушися! Ворушися! Хапай її! Розтяпи! Зараз ми її прикінчимо! Хапайте її, кажу! А ну, - Філіп, Камергер, - я зайду з того боку! Беріть її, цяцю!
Входить КОРОЛЕВА в бальному платті, лакеї вносять накриті до вечері столи, за ними гості вносять освітлення.
Стійте! Так нічого не вийде! Забули про карасях! Її треба зверхньо! Зверхньо, не знизу! З гідністю, велично! Приголомшити, а потім того ... Вперед! За справу, Маргарита! Вперед! (До гостей.) Прошу! .. Будь ласка! .. Проходьте, панове! Філіп, поправ комірець, пригладив волосся ... зверхньо, з гідністю, син мій! Хапай! (До камергера.) Подай мені корону.
ПРИНЦ. Що тут відбувається?
Камергера. Нічого особливого, всього лише вечерю!
КОРОЛЬ (до гостей). Сердечно вітаємо! Прошу вас, ласкаво просимо.
ГОСТІ. А-а-а! (Кланяються.) Ваша величність!
КОРОЛЕВА. Просимо. Ласкаво просимо!
ГОСТІ. Ваша величність! (Кланяються.)
КОРОЛЬ (до гостей). За справу! Ну ж бо! Хапайте! І зверхньо, панове, з перевагою, камергер, запропонуй кожному місце згідно титулу і нехай більш гідні уязвляют менш гідних, а менш гідні - більш гідних, тобто, я хотів сказати, нехай більш гідні випробують при вигляді менш гідних почуття законної гордості, а менш гідні нехай черпають від більш гідних стимул і прагнення до все більш плідним зусиллям в благородній суперництві. А мою майбутню невістку посади навпаки нас, адже це в її честь влаштований сьогоднішній прийом.
ГОСТІ. А-а-а! (Кланяються.)
КОРОЛЕВА. Але, незважаючи на місце в ієрархії місць, нехай кожен зацвіте пишним цвітом усього свого істоти під сонцем нашої прихильності. Нехай пані покажуть, на що вони здатні, а пани нехай покажуть дамам! Блискуче, панове, з шиком, елегантно, яскраво і вишукано!
КОРОЛЬ. Так, так - хапай ... тобто того ... Вперед! Розсаджуйтеся!
ГОСТІ. А-а-а! (Кланяються.)
Король і Королева сідають.
Камергера (до Івонне). Будьте люб'язні, мадемуазель, сядьте.
Івона не рухається, камергер холодно продовжує.
Будьте люб'язні, сядьте ... (Садовить Івонну.) А тут сяде принц ... Прошу вас, принц ... А тут їх превосходительство, тут їх преосвященство, тут їх сіятельство графиня, а сюди наш чудовий, наш безцінний, наш вишуканий ... (Підводить якогось дідка, розпливаючись в усмішці.) Ай-ай-ай!
КОРОЛЬ. Як я вже говорив, цей скромний, але вишукану вечерю ми влаштували на погибель, тобто, вірніше, в честь нашої майбутньої невістки, і сьогодні ми прийняли рішення удостоїти її титулу принцеси Бургундії in partibus infidelium. Отже, вона героїня сьогоднішнього бенкету. Подивіться, як вона мило посміхається.
ГОСТІ. А-а-а! (Неголосні оплески.)
КОРОЛЬ (починає брати їжу). Трохи кістляві, Паршивка, зате смачна ... Риба, я хотів сказати, ось ця ... гм ... (Кладе на тарілку рибу.)
КОРОЛЕВА (накладаючи їжу). Трохи старовата, але в цьому соусі виглядає гідно, а гідність, мушу зізнатися, мені набагато ближче, ніж те, що зазвичай сором'язливо називають поезією. Можливо, я не сентиментальна, але (з погордою.) Не переношу все те, що хоч віддалено нагадує мені калину або горобину. Мені ближче літні жінки, жінки в істинному значенні цього слова!
ГОСТІ. А-а-а!
Камергера (накладаючи їжу). Риба на вигляд скромна, але в принципі, в самій своїй суті незвичайно, просто неймовірно аристократична, досить сказати, що кістки у неї надзвичайно тонкі! А який чудовий соус! Начебто сметана, але в той же час незмірно тонше, вишуканіше сметани! І який смак - гострий, пікантний, ефектний, парадоксальний! Упевнений, що всі присутні відповідно оцінять його, оскільки за цим столом ніколи ще не збиралося настільки вишукане товариство!
ГОСТІ. А-а-а!
КОРОЛЬ (до Івонне). Що таке - нам не смачно? (Погрозливо.) Не подобається?
Камергера. Що з вами, мадемуазель, немає апетиту?
ГОСТІ (засмучено). О!
Івон (починає їсти).
КОРОЛЬ (до Івонне, похмуро). Тільки є слід обережно, бо можна вдавитися! Карась, він тільки на вигляд - нічого особливого, але ж насправді ...
Камергера (до Івонне). Його величність зволили зауважити, що під час їжі слід бути обережною, інакше можна вдавитися. (Різко.) Небезпека велика! Це важка риба!
КОРОЛЬ (загрозливо). Риба небезпечна, кажу вам!
ГОСТІ (здивовано). Ах! (Все перестають їсти, тиша.)
КОРОЛЕВА (з гідністю). Eh bien, Ivonne, vous ne manges pas, ma chere?
Камергера (вставляє в око монокль). Нехтуєте? Нехтуєте карасями його величності?
КОРОЛЬ (загрозливо). Що таке?!
Івон (починає їсти одна).
КОРОЛЬ (встає, загрозливо вказує на Івонну). Вдавилася! Вдавилася! Кісткою! У неї в горлі кістка !! Кость, кажу вам! Ну !!!
Івон (давиться).
ГОСТІ (уражені, підхоплюються з місць). Рятуйте! Води! По спині постукайте!
КОРОЛЕВА (уражена). Рятуйте!
ГОСТІ. Ах, нещасна! Яка біда! Катастрофа! Труп! Померла! Не будемо заважати! (Всі йдуть, залишивши на увазі тіло.)
ПРИНЦ. Померла?
Камергера. Кісткою вдавилася.
ПРИНЦ. Ах! Кісткою. Здається, дійсно померла.
Мовчання.
КОРОЛЕВА (нервово, ніби трохи засоромлено). Ігнацій, потрібно буде подбати про жалобу. У тебе немає чорного костюма. Ти поправився, всі твої костюми стали малі.
КОРОЛЬ. Як немає костюма? Якщо накажу, буде.
КОРОЛЕВА. Так, але потрібно послати за кравцем.
КОРОЛЬ (здивовано). За кравцем? Так, правильно ... (Протирає очі.) Правильно, кравець Соломон, чоловіча конфекції ... (Дивиться на Івонну.) Що? Померла? Всерйоз?
КОРОЛЕВА (після паузи). Всі помремо!
КОРОЛЬ (після паузи). Так зробіть що-небудь. Треба ж щось з цим зробити. Щось сказати. Якось перервати це мовчання! Філіп ... того ... мужайся. Нічого не поробиш - вона померла.
КОРОЛЕВА (гладить Принца по голові). Твоя мати не залишить тебе, сину мій.
ПРИНЦ. Що ви таке говорите?
Камергера (до слуг). Ідіть сюди, її потрібно винести і покласти поки на ліжко. Нехай один з вас збігає і все приготує. І негайно викличте Петрашек. Хто-небудь повинен зараз же збігати в похоронне бюро Петрашек, без Петрашек нам не впоратися. Терміново викликати Петрашек, це найважливіше. (Слуги підходять до тіла.) Хвилинку, я стану на коліна. (Робить це.)
КОРОЛЬ. Так правильно ... (Опускається на коліна.) Він має рацію. Треба стати на коліна.
Всі опускаються на коліна, крім Принца.
Власне кажучи, це треба було зробити відразу ж.
ПРИНЦ. Прошу вибачення. Як же так?
Камергера. Що? (Принц замовкає.) Станьте, будь ласка, на коліна.
КОРОЛЕВА. Стань на коліна, Філіп. Потрібно це зробити, син мій. Так вимагають пристойності.
КОРОЛЬ. Швидше! Ти не можеш один стояти, коли ми всі на колінах.
Принц опускається на коліна.
Бажано якомога яскравіше підкреслити нижче перераховані особливості п'єси:
1. Всі елементи гротеску і гумору, що нейтралізують обтяжливу ситуацію, що лежить в основі п'єси, що не втрачаючи, проте, при цьому психологічної реалістичності і природності персонажів і всього дії.
2. Невимушеність і свободу тексту. П'єсу не слід грати надмірно серйозно.
3. Повну усвідомленість дій персонажів. Найбільш дивні сцени повинні бути зіграні реалістично. Герої п'єси - абсолютно нормальні люди, які лише виявилися в ненормальну ситуацію. Їх подив, невпевненість, почуття сорому перед лицем цих ситуацій має бути підкреслено відповідно до тексту. Костюми - сучасні, в крайньому випадку - з якимись фантазійними елементами (наприклад, король в куртці і з короною і т.п.). Декорації - краще натуралістичні. В останньому акті необхідні складні світлові ефекти. Останні сцени (банкет) можуть мати характер сну, ірреальності - після чого настає пробудження.
1 Як негарно! (Франц.).
2 Тільки за назвою, номінально (лат.)
3 Івонна, ви не їсте, люба? (Франц.)
Населення партеру після антракту оновлюється більше ніж наполовину - «дорога» публіка починає тікати задовго до перерви, але в антракті «з гір» спускаються студенти і в результаті зал до кінця залишається заповненим, і знаходиться кому поплескати на поклонах, при тому що як і до цього у випадку з Някрошюсом, з Остермайер, з Лепажем, не кажучи вже про Вілсона, прем'єру Яжина в Театрі Націй просто неможливо порівнювати з тими його речами, які привозилися в Москву з Польщі. Яжина показував відмінний спектакль, а потім тим більше дивовижну, що першоджерело застарів і викликає багато питань, сучасну театральну версію П'єра Паоло Пазоліні.
«Івонна, принцеса Бургундська», як і «Макбет» Яна клятих в МХТ, як інший «Макбет» Кшиштофа Гарбачевского з Александрінкі - третьесортний європейський театр на експорт. У випадку з Яжина, на відміну від клятого, ще й, треба з сумом визнати, нестерпно тоскний, часом вбивчо нудний. Разом з тим, і це для мене важливіше зануди видовища, ваговитості дії, саме «Івонна» Яжина, мабуть - якщо вже не найвдаліша, то всяко найбільш осмислена з шести (!!!) постановок першої п'єси Гомбровича, які мені довелося побачити на московських майданчиках за останні роківдесять: Сафонова (в ЦІМе), Урнова (до речі, в театрі Націй теж, але до приходу Миронова), Левинського (в «Ермітажі»), Лавренчука (в «Польському театрі у Москві») і Мірзоєва (в театрі ім. Є. Вахтангова). Це я беру тільки ті, які дивився сам, тому що їх ще більше (наприклад, в ТЦ « Вишневий сад»Є своя« Івонна », під назвою« Карасі в сметані »- я її не бачив і навряд чи дійду коли-небудь).
Яжина ранню, мало не «лялькову» п'єску Гомбровича сприймає не як плоский антитоталітарний памфлет, але і не превращется її в примітивну притчу про святість і жертовності. Взагалі його спектакль з усіх альтернативних, до сих пір здійснених московських варіантів «Івонна ...» виявляє схожість хіба що з напіваматорської, але по-своєму цікавою (і не занудно, не в приклад іншим) в т.зв. «Польському театрі у Москві» - там різного ступеня професіоналізму виконавці грали Гомбровича на нерідній для більшості студійців-москвичів польською мовою, у форматі, близькому до перформансу, в дусі футуристичної антиутопії і ... без Івонн, вірніше, з замінної її гумовою лялькою, надувний бабою , але .. з Ігорем Неведрова в ролі короля Ігнація, де я Неведрова якраз вперше увиде.
У Яжина сцени п'єси перебиваються англомовними, записаними на фонограму і з перекладом через монітори ремарками (співавтор сценічної версії - Щепан Орловський, голос оповідача - Емма Даллоу), де згадуються Сальвадор Альєнде і Джуліан Ассанж, виникає назва фільму «Особлива думка» в зв'язку з ідеєю «попередження злочинів», озвучується якась фантастична історія про спробу управління економікою за допомогою комп'ютера в Чилі початку 1970-х і проникнення самоцензури в інтернет, викликане добровільним бажанням користувачів соцмереж розділити думку більшості - чесно кажучи, ця спекулятивна нісенітниця не те що необов'язкова, але і чергова, банальна (особливо в своєму ритуальному антиамериканський посиланні - цікаво, де б нині Яжина був без США? ставив би в будинку культури піонерські ранки до ювілею Леніна? або спивався під мостом в Парижі? в усякому разі використання таких прийомів в російськомовній, московській постановці сьогодні - не тільки вульгарність, але і паскудство), з держательная вона нічого не додає спектаклю, а втім, свою ритмічну функцію, як структурний елемент композиції виконує, та й відволікає увагу, поки монтажники переставляють «декорації», що складаються з абстрактних порожніх кубів і трапецій, гігантського обріза «металевої» труби, поміщених в сіру вигородку, внутрішня поверхня якої служить також екраном для комп'ютерних інсталяцій. З іншого боку, перша картина, де Філіп з друзями вперше зустрічають Івонну і далі, коли принц знайомить замазуру з вінценосних батьками, вирішена, при всій гротескові зовнішнього іміджу персонажів (костюми, зачіска королеви, пластикова маска на обличчі у камергера) досить традиційно, стильно , але передбачувано. А з другої картини, крім згаданих англомовних ремарок (з провокуючими найрізноманітніші асоціації цитатами начебто китайської - нібито - прислів'я «убий курку, щоб налякати мавпу») починається справжній, хоча і цілком помірний за ступенем радикалізму «кіберпанк».
Ну так технічні деталі- це, звичайно, важлива сторона проекту, а все-таки на відміну від більшості попередніх московських «Івонн ...», нинішня дає такий-сякий привід говорити про п'єсу і спектаклі по суті. Героїня Дар'ї Урсуляк, і це, мабуть, принциповий момент - не потвора і не замазура, якою її легко уявити за описом і за інерцією сприйняття п'єси через попередні режисерські інтерпретації. Івонна тут - аутична андрогін в чимось на зразок спецівки, в черевиках, з короткою «тифозною» стрижкою; вона, звичайно, не красуня по відношенню до «гламурним» світським дів «двору», але її важко прийняти за страхолюдіну, за бездомну, а за хвору, на чому наполягав у своїй версії, причому в двох акторських складах пропонуючи на вибір явно різні діагнози , поготів. Для королівської сім'ї, для принца, для його оточення, для тата-короля і мами-королеви Приблуда капризом Філіпа до двору Івонна - об'єкт маніпуляцій, і в даному випадку не тільки моральних знущань, але і цілком конкретного фізичного насильства. Однак дуже скоро маніпулятори самі потрапляють в залежність від неї, завдяки присутності Івонни перестають себе контролювати, на світ божий спливають їх старі гріхи ... - все це, в загальному, за п'єсою, за сюжетом, але до сих пір ні в одній постановці цей «перевертень "не прочитувався настільки виразно. Поставивши над Івонной свого роду соціально-психологічний досвід, горе-експериментатори самі стають його жертвою, перетворюються в піддослідних тваринок, втрачають контроль над тим, що відбувається і над собою, не витримують перевірки.
Може бути і не дуже оригінально, але цікаво представлені в спектаклі діючі лицяп'єси, і актори працюють на межі самовідданості. Перш за все виконавці головних ролей: Івонна у Дарини Урсуляк - одночасно і проста в своїй беззахисності, і загадкова, незбагненна; у Михайла трійники, зазвичай виступає в амплуа брутально-хамських, принц Філіп вийшов несподівано витонченим, в якомусь сенсі вразливим (актора часом просто не впізнати). Височенний і худий Камергер в довгополому вбранні і при пластикової масці - зловісний персонаж Сергія Єпішева. Тоді як друзі Філіпа - фігури швидше комічного плану, особливо Кипріян-Його Ковальов, в меншій мірі Кирило-Кирило Биркін (їх з Філіпом-трійники поцілунок взасос під завісу першого акту остаточно добиває партерного глядача, так що після перерви на їх місцях виявляється вже зовсім інша публіка, але це на краще). Справляється із завданням, зображуючи подобу «кіборга», Ігор Шаройко-Валентин, механістично бродить з кута в кут майданчика. Складніше інших доводиться акторам віковим, як би не старалися Агрипина Стеклова і Олександр Феклістов, але талант, майстерність і відома розкутість все ж не дозволяють їм повною мірою відповідати запропонованим режисером правилами гри, де необхідна внутрішня неупередженість і спокій при зовнішньому гротеску малюнка - Стеклова то і справа пробиває на відкриту емоцію, тут, по-моєму, недоречну.
прем'єраопера
Одним з головних подій паризького сезону стала світова прем'єра нової опери бельгійського композитора Філіпа Бусманса за мотивами п'єси знаменитого польського драматурга Вітольда Гомбровича "Івонна, принцеса Бургундська" на сцені Opera Garnier. Розповідає РОМАН Комерсант-Довжанський.
Оперу "Івонна, принцеса Бургундська" поставив один з головних європейських майстрів драматичної і музичної режисури Люк Бонді - і це пояснює не тільки причину успіху вистави, а й сам факт появи опери. Справа в тому, що пан Бонді належить до числа буквально лічених сьогоднішніх оперних постановників, які здатні своїм авторитетом і своєю режисурою прокласти сучасним оперним творам дорогу на найпрестижніші підмостки. Ось і в репертуарі Паризької опери (причому не в Opera Bastille, більш звичною до всякого роду експериментів директора Жерара Мортьє, а в свята святих, в Opera Garnier) в нинішньому сезоні - всього одна опера, написана живою композитором.
Правда, і композитор був залучений до роботи не аби який, а бельгієць Філіп Бусманс, відомий в тому числі і як автор кількох опер. Одну з них, "Жюлі" за мотивами п'єси Августа Стріндберга, кілька років тому ставив все той же Люк Бонді. Не можна не помітити, що обидві постановки пов'язані не тільки іменами композитора і режисера (останній в співдружності з Марі-Луїзою Бішофсбергер написав і обидва оперних лібрето) і художника Річарда Педуцці, постійного сценографа пана Бонді. І "Івонна, принцеса Бургундська", і "Жюлі" написані на основі досить популярних на драматичних сценах усього світу п'єс. На нервову п'єсу Стріндберга про витонченої панської доньці, що стала жертвою тваринної пристрасті до власного лакея, Бусманс і Бонді подивилися очима фрейдистів - але фрейдистів, втомлених, іронічних і навчених досвідом.
Але якщо фрейдистський погляд на "Фрекен Жюлі" був відверто ретроспективним (все-таки п'єса писалася тоді, коли Зігмунд Фрейд був ще невідомим приват-доцентом), то дивитися з точки зору психоаналізу на п'єсу Гомбровича є всі підстави - вона була написана в 1930 е, коли основні роботи віденського професора були не тільки написані, але і як прочитані усією Європою. "Івонна, принцеса Бургундська" - гротескна версія казки про Попелюшку, історія про дивну дівчину, яка потрапила в королівський палац дружиною принца-наступника, стала причиною психологічних конфліктів в вінценосних сімействі і врешті-решт перетворилася на об'єкт ненависті і агресії всього двору.
Річард Педуцці побудував на сцені Palais Garnier щось, що нагадує - все-таки спектакль поставлений в Парижі - "велику арку" Дефанса: величезний отвір, який простою зміною задника з міської площі перетворюється в королівську спальню. Люди, зображені в "Івонне", - заможне, але занудьгувати буржуазне суспільство, схильне полоскотати самому собі нерви і влаштувати невеликий карнавал. І побажання Вітольда Гомбровича - костюми повинні бути "сучасні ... з якимись фантазійними елементами, наприклад, король в куртці і з короною" - точно виконано художником. Івонна в спектаклі Люка Бонді стає "невиразним об'єктом бажання", чужорідним тілом, яке і збуджує, і дратує кожного, хто її бачить; вона виявляється легкою здобиччю і незабаром - бажаною жертвою.
Пан Бонді - режисер тонкий, чуйний і розважливий. Тому його "Івонна" якось навіть не сприймається оперою - в тому сенсі, що в цій виставі немає звичних оперних безглуздостей, які зазвичай прийнято списувати на специфіку жанру. Через кілька хвилин після початку перестаєш думати, що ти в опері: настільки солісти (а серед них знаменита сопрано Мірей Делюнш в ролі королеви) здаються природними у всіх, як завгодно дивних, ситуаціях, настільки обгрунтованим видається будь-який їхній жест. Іноді виникає незвичайне (і солодке для оперного глядача) почуття, що композитор, диригент (Сільвен Камбрелен) і режисер це один і той же чоловік, що діє за ясному і ретельно обдуманого плану.
Але на фінальних поклонах чи не найбільша порція "браво" дістається не солістам, які не режисерові, що не диригенту і навіть не піднімається в оркестровій ямі музикантам віденського "Клангфорума", а драматичної актриси дерть Люссевскі. Одна з найвідоміших німецьких актрис свого покоління, вона запрошена паном Бонді на роль Івонн, як і п'єсі, в опері Філіпа Бусманса нещасна принцеса Бургундська залишається практично безсловесної. Пані Люссевскі, яка працювала з найкращими режисерами Німеччини, нітрохи не втрачається на оперній сцені, навпаки, її схожа на зламану ляльку Івонна "тримає" весь спектакль. Її тіло "чує" сповнену драматичних дисонансів музику пана Бусманса не гірше, ніж співаки. А коли Івонна давиться рибної кісткою і немов в труну укладається в величезну рибину на обідньому столі, стає зрозуміло, що і музиці слід негайно скінчитися.
У Театрі Націй пройшла одна з найбільш очікуваних прем'єр цього сезону - Івонна, принцеса Бургундська.
Польський режисер Гжегож Яжина вперше ставить в Росії, хоча робота з п'єсою Вітольда Гомбровича для нього не дебютна. На цей раз учень легендарного Крістіана Люпи і керівник театру ТР Варшава переглянув свої погляди на твір, і московський глядач побачив іншу історію, з несподіваними ракурсами і акцентами.
Івонна - бідна дівчина, яку принц Бургундії Філіп бере в дружини - чи то від самодурства, то чи через простої цікавості. Новоспечена принцеса постійно мовчить, не посміхається і не кланяється, коли від неї це вимагають, чим невимовно виводить з себе королівських осіб. Принц і його наближені починають низку експериментів над Івонной. Вони буквально намагаються залізти до неї в голову, щоб отримати відповідь на свій головне питання: "Чому ти така?". Чому ця дивна дівчина зберігає горде мовчання навіть під жорстокими тортурами, чому, будучи практично рабинею, так сміливо, з гордовитою іронією дивиться на своїх панів?
Король Ігнатій - Олександр Феклістов
Івонна в спектаклі гранично незворушна, стоїчно спокійна. Але ця тиха дівчина-справжній руйнівний вибух для всіх. В злагодженій системі королівства, де все тримається на лицемірних норми пристойності, вона стає зайвим елементом, трикстером, який повністю руйнує існуючий порядок. Івонна єдина, хто по-справжньому чесний з собою, внутрішньо вільний і незалежний, хто орієнтований не на зовнішнє. Кожен відчуває її силу, яка повністю суперечить станової ієрархії, кожен сприймає її, як докір свого жалюгідного суті. Принц Філіп, в якого напрочуд закохується Івонна, всіляко придушує в собі відповідне почуття, щоб не стати таким же ізгоєм, як вона. З іншого боку - він розуміє, що в своїй закоренілої вульгарності гідний цієї любові, тому стає ще більш жорстокий по відношенню до принцеси. Королю Івонна нагадує дівчину, яку він загубив по молодості, королеві - її ретельно приховуваний секрет - соромно творчість віршів. І кожен бачить вихід в одному - в повному знищенні Івонни.
Івонна - Дар'я Урсуляк, Маргарита -Агріппіна Стеклова, Принц Філіпп- Михайло Трійник
Принцеса Івонна нібито і не людина зовсім, вона - вільна субстанція, алегорія всього неординарного, всього того, що так бояться люди, вірні своїй системі. Як не боятися, такі як Івонна здатні зруйнувати будь-яку систему. Тому остання змушена рятуватися. Як відомо, найкращий захист - це напад. На одному з бенкетів принцесу Івонну змусять вдавитися кісткою від риби, а після впадуть перед трупом дівчини на коліна, лицемірно зображуючи скорботу, як того вимагають правила пристойності. Тільки принц Філіп, щиро ошелешений, не зробить цього. Покотиться хвиля обурення: Ти не можеш один стояти, коли ми всі на колінах !. Якщо в п'єсі Гомбровича принц кориться голосу свого оточення, то у Гжегожа він демонстративно залишиться стояти. Непокору заразно - тепер сам принц замість застрельщіца Івонни. На зміну одній винищений особистості, приходить інша.
Жодна система не здатна назавжди уберегти себе від інших.
Фото прес-служби театру
- Бібліотеки - спецназ культури
- "Улан-уде подарував надію"
- Дженніфер Лоуренс про розрив з Ніколасом Холтом: "Я думала - хто я без цього чоловіка?
- Настя коротка біографія та фото Коротка інстаграм
- Настя коротка в інстаграм Чоловік насти короткою
- Презентація на тему "символи Калмикії"
- Краса людини. Образ російської красуні. Малювання портрета. (4 клас). Народний святковий костюм Що думають про красу російських жінок іноземці
- Історія виникнення театру в Росії
- Презентація для вихователів на тему: «Види нетрадиційних технік малювання Поради як зробити хороший доповідь презентації або проекту
- Усна народна творчість
- Рококо: витоки, естетика і характерні риси стилю
- Шкільні презентації Powerpoint Презентація на тему врубель михайло александрович
- Тема уроку: «Естетичне формування мистецтвом навколишнього середовища А що таке архітектура
- Презентація на тему Дитинство Микити
- Віктор Гюго Презентація за твором Віктора Гюго знедолені
- Тема: Греція - «колиска європейської цивілізації»
- Які бувають жанри живопису
- Василь Григорович Перов - живописець, один з родоначальників жанрової картини
- Образотворче мистецтво Стародавнього Риму
- Презентація "добро і зло в російських народних казках"