Літературно-історичні замітки юного техніка. Олександр Купрін (життя і творчість) коротке повідомлення доповідь А К

Творчість Олександра Івановича Купріна формувалося в роки революційного підйому. Йому все життя була близька тема прозріння простого росіянина, який жадібно шукав правду життя. Всю свою творчість Купрін і присвятив раз розробці цієї складної психологічної теми. Його мистецтву, за висловом сучасників, була притаманна особлива пильність бачення світу, конкретність, постійне прагнення до пізнання. Пізнавальний пафос купринского творчості поєднувався з пристрасною особистою зацікавленістю в перемозі добра над всяким злом. Тому більшості його творів властива динаміка, драматичність, схвильованість.

Біографія Купріна схожа на роман пригод. По достатку зустрічей з людьми, життєвих спостережень вона нагадувала біографію Горького. Купрін багато мандрував, виконував різноманітну роботу: служив на заводі, працював вантажником, грав на сцені, співав у церковному хорі.

На ранньому етапі творчості Купрін випробував сильний вплив Достоєвського. Воно проявилося в оповіданнях "В темряві", "Місячної вночі", "Божевілля". Він пише про фатальні миті, роль випадку в житті людини, аналізує психологію пристрастей людини. У деяких оповіданнях того періоду йдеться про те, що людська воля безпорадна перед стихійної випадковістю, що розум не може пізнати таємничі закони, які керують людиною. Вирішальну роль в подоланні літературних штампів, що йдуть від Достоєвського, зіграло безпосереднє знайомство з життям людей, з реальною російською дійсністю.

Він починає писати нариси. Їх особливість в тому, що письменник зазвичай вів неспішну бесіду з читачем. У них були добре видні чіткі сюжетні лінії, просте і деталізоване зображення дійсності. Найбільший вплив на Купріна-нарисовця надав Г. Успенський.

Перші творчі шукання Купріна завершилися найбільшою річчю, яка відображала реальність. Це була повість "Молох". У ній письменник показує протиріччя між капіталом і підневільним працею людини. Він зумів вловити соціальні особливості новітніх форм капіталістичного виробництва. Гнівний протест проти жахливого насильства над людиною, на чому заснований в світі "Молоха" промисловий розквіт, сатиричний показ нових господарів життя, викриття безсоромного хижацтва в країні чужоземного капіталу - все це ставило під сумнів теорії буржуазного прогресу. Після нарисів та оповідань повість була важливим етапом у творчості письменника.

У пошуках моральних і духовних ідеалів життя, які письменник протиставляв потворності сучасних людських відносин, Купрін звертається до життя бродяг, жебраків, що спилися артистів, голодуючих невизнаних художників, дітей незаможного міського населення. Це світ безіменних людей, які утворюють масу суспільства. Серед них і намагався знайти Купрін своїх позитивних героїв. Він пише розповіді "Лідочка", "Локон", "Дитячий садок", "У цирку" - в цих творах герої Купріна вільні від впливу буржуазної цивілізації.

У 1898 році Купрін пише повість "Олеся". Схема повісті традиційна: інтелігент, людина звичайний і міський, в глухому куті Полісся зустрічає дівчину, яка виросла поза суспільством і цивілізації. Олеся відрізняється безпосередністю, цілісністю натури, душевним багатством. Поетизуючи життя, необмежену сучасними соціальними культурними рамками. Купрін прагнув показати явні переваги "природної людини", в якому він бачив духовні якості, втрачені в цивілізованому суспільстві.

У 1901 році Купрін приїжджає в Петербург, де зближується з багатьма письменниками. У цей період з'являється його розповідь "Нічна зміна", де головний герой - простий солдат. Герой - не відчужена особистість, не лісова Олеся, а цілком реальна людина. Від способу цього солдата тягнуться нитки до інших героїв. Саме в цей час в його творчості з'являється новий жанр: новела.

У 1902 році Купрін задумує повість "Поєдинок". У цьому творі він розхитував один з головних підвалин самодержавства - військову касту, в рисах розкладання і морального занепаду якої він показав ознаки розкладання всього соціального ладу. У повісті знайшли відображення прогресивні боку творчості Купріна. Основа сюжету - доля чесного російського офіцера, якого умови армійської казармах змусили відчути неправомірність соціальних відносин людей. Знову Купрін говорить не про видатну особистість, а про просте російською офіцера Ромашова. Полкова атмосфера непокоїть його, він не бажає перебувати в армійському гарнізоні. Він розчарувався в армійській службі. Він починає боротися за себе і свою любов. І загибель Ромашова - протест проти соціальної і моральної нелюдськості середовища.

З настанням реакції і загостренням суспільного життя в суспільстві змінюються і творчі концепції Купріна. У ці роки посилюється його інтерес до світу стародавніх легенд, до історії, античності. У творчості виникає цікавий сплав поезії та прози, реального і легендарного, дійсного і романтики почуттів. Купрін тяжіє до екзотики, розробляє фантастичні сюжети. Він повертається до тем своєї ранньої новели. Знову звучать мотиви невідворотності випадку в долі людини.

У 1909 році з-під пера Купріна виходить повість "Яма". Тут Купрін віддає данину натуралізму. Він показує мешканок будинку розпусти. Вся повість складається зі сцен, портретів і чітко розпадається на окремі деталі побуту.

Однак в ряді оповідань, написаних в ті ж роки, Купрін спробував вказати і на реальні прикмети високих духовних і моральних цінностей в самій дійсності. "Гранатовий браслет" - розповідь про кохання. Так відгукнувся про нього Паустовський: це один з найбільш "запашних" оповідань про кохання.

У 1919 році Купрін емігрує. В еміграції він пише роман "Жанет". Цей твір про трагічну самотність людини, який втратив Батьківщину. Це історія про зворушливу прихильності старого професора, який опинився в еміграції, до маленької паризької дівчинці - дочки вуличної газетяркою.

Емігрантський період Купріна характеризується відходом в себе. Велике автобіографічний твір того періоду - роман "Юнкера".

В еміграції письменник Купрін не втратив віри в майбутнє своєї Батьківщини. В кінці життєвого шляху він все-таки повертається в Росію. І його творчість по праву належить російському мистецтву, російському народу.

Військова кар'єра

Народився в сім'ї дрібного чиновника, який помер, коли синові йшов другий рік. Мати з татарського князівського роду, після смерті чоловіка бідувала і змушена була віддати сина в сирітське училище для малолітніх (1876), потім військова гімназія, пізніше перетворена в кадетський корпус, який закінчив в 1888. У 1890 закінчив Олександрівське військове училище. Потім служив в 46-му піхотному Дніпровському полку, підготовка до військової кар'єри. Не вступивши до Академії Генштабу (цьому завадив скандал, пов'язаний з буйним, особливо в хмелю, вдачею юнкера, який скидав в воду поліцейського), поручик Купрін в 1894 подав у відставку.

Стиль життя

Фігурою Купрін був надзвичайно колоритною. Жадібний до вражень, він вів мандрівничий спосіб життя, пробуючи різні професії - від вантажника до дантиста. Автобіографічний життєвий матеріал ліг в основу багатьох його творів.

Про його бурхливого життя ходили легенди. Володіючи незвичайною фізичною силою і вибуховим темпераментом, Купрін жадібно спрямовувався назустріч будь-якому новому життєвому досвіду: спускався під воду у водолазному костюмі, літав на аероплані (політ цей закінчився катастрофою, ледь не коштувала Купріну життя), організовував атлетичне суспільство ... Під час Першої світової війни в його гатчинском будинку був влаштований ним і його дружиною приватний лазарет.

Письменника цікавили люди найрізноманітніших професій: інженери, шарманщики, рибалки, карткові шулери, жебраки, ченці, комерсанти, шпики ... Щоб достовірнішого дізнатися зацікавив його людини, відчути повітря, яким той дихає, він готовий був, не шкодуючи себе, пуститися в саму немислиму авантюру. До життя він, за свідченням сучасників, підходив як справжній дослідник, домагаючись якомога повнішого і докладного знання.

Охоче \u200b\u200bзаймався Купрін і журналістикою, публікуючи статті та репортажі в різних газетах, багато роз'їжджав, живучи то в Москві, то під Рязанню, то в Балаклаві, то в Гатчині.

Письменник і революція

Незадоволеність існуючим соціальним порядком вабила письменника до революції, так що Купрін, як і багато інших письменників, його сучасники, віддав данину революційним настроям. Однак до більшовицького перевороту і до влади більшовиків поставився різко негативно. Спочатку він все-таки намагався співпрацювати з більшовицькою владою і навіть збирався видавати селянську газету «Земля», для чого зустрічався з Леніним.

Але незабаром несподівано перейшов на бік Білого руху, а після його поразки їде спочатку до Фінляндії, а потім до Франції, де оселяється в Парижі (до 1937). Там він брав активну участь в антибільшовицької пресі, продовжував літературну діяльність (романи «Колесо часу», 1929; «Юнкера», 1928-32; «Жанета», 1932-33; статті та розповіді). Але живучи в еміграції, письменник страшно бідував, страждаючи як від незатребуваності, так і відірваності від рідного ґрунту, а незадовго до смерті, повіривши радянській пропаганді, в травні 1937 повернувся разом з дружиною в Росію. До цього часу він вже був серйозно хворий.

Співчуття простій людині

Майже вся творчість Купріна перейнято традиційним для російської літератури пафосом співчуття «маленькому» людині, приреченому тягнути жалюгідну долю в відсталої, убогій середовищі. У Купріна це співчуття виразилося не тільки в зображенні «дна» суспільства (роман про життя повій «Яма», 1909-15 і ін.), Але і в образах його інтелігентних, які страждають героїв. Купрін був схильний саме до таких рефлектує, нервовим до істеричності, не позбавленим сентиментальності персонажам. Інженер Бобров (повість «Молох», 1896), наділений трепетною, чуйною на чужий біль душею, переживає за розтрачують своє життя в непосильну заводському праці робітників, в той час як багаті жирують на неправедно нажиті гроші. Навіть персонажі з військової середовища на кшталт Ромашова або Назанского (повість «Поєдинок», 1905) мають дуже високим больовим порогом і малим запасом душевної міцності, щоб протистояти вульгарності і цинізму навколишнього середовища. Ромашова мучать тупість військової служби, розпуста офіцерства, затурканість солдатів. Мабуть, ніхто з письменників не кинув такого пристрасного звинувачення армійському середовищі, як Купрін. Правда, в зображенні простих людей Купрін відрізнявся від схильних до народопоклонства літераторів народницької орієнтації (хоча і отримав схвалення маститого критика-народника М. Михайловського). Його демократизм не зводився тільки до слізливою демонстрації їх «принижених і ображених». Проста людина у Купріна виявлявся не тільки слабким, але і здатним постояти за себе, що володіє завидною внутрішньої фортецею. Народна життя поставала в його творах в своєму вільному, стихійному, природному перебігу, зі своїм колом звичайних турбот - не тільки бідами, але також радощами і втіхи ( «Лістригони», 1908-11).

Разом з тим письменник бачив не тільки її світлі сторони і здорові початку, але і виплеск агресивності, жорстокості, легко направляються темними інстинктами (знамените опис єврейського погрому в оповіданні «Гамбрінус», 1907).

Радість буття У багатьох творах Купріна чітко відчутно присутність ідеального, романтичного початку: воно і в його тязі до героїчних сюжетів, і в його прагненні побачити вищі прояви людського духу - в любові, творчості, доброті ... Не випадково героїв він часто вибирав випадають, виламують зі звичної колії життя, які шукають істину і шукаючих якогось іншого, більш повного і живого буття, свободи, краси, витонченості ... ало хто в літературі того часу, так поетично, подібно Купріну, писав про любов, намагався повернути їй людяність і романтику. «Гранатовий браслет» (1911) став для багатьох читачів саме таким твором, де оспівується чисте, безкорисливе, ідеальне відчуття.

Блискучий изобразитель звичаїв різних верств суспільства, Купрін рельєфно, з особливою пильністю описував середу, побут (за що йому не раз діставалося від критики). У його творчості була присутня і натуралістична тенденція.

Разом з тим письменник як ніхто вмів зсередини відчути протягом природної життя - його розповіді «Барбос і Жулька» (1897), «Смарагд» (1907) увійшли в золотий фонд творів про тварин. Ідеал природного життя (повість «Олеся», 1898) для Купріна дуже важливий як якась бажана норма, він часто підсвічує їм сучасне життя, знаходячи в ній сумні ухилення від цього ідеалу.

Для багатьох критиків саме таке природне, органічне сприйняття життя Купріна, здорова радість буття були головною відмітною якістю його прози з її гармонійним сплавом лірики і романтики, сюжетно-композиційною пропорційності, драматизму дії і точності в описах.

Літературну майстерність Купрін - чудовий майстер не тільки літературного пейзажу і всього, що пов'язано із зовнішнім, візуальним і нюхових сприйняттям життя (Бунін і Купрін змагалися, хто більше точно визначить запах того чи іншого явища), але і літературного характеру: портрет, психологія, мова - все опрацьовано до дрібних нюансів. Навіть тварини, про яких любив писати Купрін, виявляють у нього складність і глибину.

Оповідання в купринских творах, як правило, дуже видовищно і часто звернуто - ненав'язливо і без зайвої умоглядності - саме до екзистенційних проблем. Він розмірковує про кохання, ненависті, волі до життя, розпачі, силу і слабкість людини, відтворює складний духовний світ людини на зламі епох.

Дуже коротка біографія (в двох словах)

Народився 7 вересня 1870 року в місті Наровчат Пензенської області. Батько - Іван Іванович Купрін (1834-1871), чиновник. Мати - Любов Олексіївна (1838-1910). У 1880 році вступив до Московського кадетський корпус, а в 1887 - в Олександрівське військове училище. 3 лютого 1902 одружився на Марії Давидової. З 1907 року став жити з Єлизаветою Гейнріх. Від двох шлюбів мав трьох дочок. У 1920 році емігрував до Франції. У 1937 році повернувся в СРСР. Помер 25 серпня 1938 року в віці 67 років. Похований в Санкт-Петербурзі на Літераторських містках Волковського цвинтаря. Основні твори: «Поєдинок», «Яма», «Молох», «Гранатовий браслет», «Чудесний доктор» та інші.

Коротка біографія (докладно)

Олександр Купрін - видатний російський письменник-реаліст кінця XIX століття. Письменник народився 7 вересня 1870 року в повітовому місті Наровчат Пензенської області, в сім'ї потомственого дворянина. Батько письменника, Іван Іванович, помер незабаром після народження сина. Мати, Любов Олексіївна, була з роду татарських князів. Після смерті чоловіка вона переїхала в Москву, де Олександр у віці шести років був відданий в сирітський пансіон. У 1880 році він вступив до Московського кадетський корпус, а в 1887 - в Олександрівське військове училище. Про роки, проведених в цьому училищі, він згодом напише в повісті «У» і в романі «Юнкера».

Перший літературний досвід письменника виявився в віршах, які так і не були опубліковані. Вперше робота Купріна була опублікована в 1889 році. Це була розповідь «Останній дебют». Багатий матеріал для його майбутніх робіт письменник зібрав під час служби в Дніпровському піхотному полку в 1890 році. Через кілька років в світ вийшли його твори «Русское багатство», «Нічліг», «Дізнання», «Похід» та інші. Вважається, що Купрін був дуже жадібним до вражень людиною і любив вести мандрівничий спосіб життя. Його цікавили люди найрізноманітніших професій, починаючи від інженерів і закінчуючи шарманщика. З цієї причини, письменник міг однаково добре описувати в своїх книгах різноманітні сюжети.

Плідними для Купріна були 1890-ті роки. Саме тоді вийшла в світ одна з кращих його повістей - «Молох». У 1900-і роки, письменник познайомився з такими літературними геніями, як Бунін, Горький, Чехов. У 1905 році з'явилося саме значуще твір письменника - повість «Поєдинок». Ця повість відразу ж принесла письменникові великий успіх, і він став виступати з читаннями окремих її розділів у столиці. А з появою повістей «Яма» і «Гранатовий браслет», його проза стала значною частиною російської літератури.

Переломним моментом у житті Купріна стала вибухнула в країні революція. У 1920 році письменник емігрував до Франції, де провів майже сімнадцять років. Це був своєрідний період затишшя в його творчості. Однак після повернення на батьківщину він написав свій останній нарис «Москва рідна». Письменник помер у ніч на 25 серпня 1938 року й був похований на Літераторських містках в Санкт-Петербурзі.

Відео короткої біографії (для тих, хто вважає за краще слухати)

Купрін Олександр Іванович (1870 - 1938) - російський письменник. Соціальним критицизмом відзначені повість "Молох" (1896), в якій індустріалізація постає в образі заводу-монстра, порабощающего людини морально і фізично, повість "Поєдинок" (1905) - про загибель душевно чистого героя в мертвої атмосфері армійського побуту і повість "Яма" (1909 - 15) - про проституцію. Різноманіття тонко окреслених типів, ліричних ситуацій в повістях і оповіданнях "Олеся" (1898), "Гамбрінус" (1907), "Гранатовий браслет" (1911). Цикли нарисів ( "Лістригони", 1907 - 11). У 1919 - 37 в еміграції, в 1937 повернувся на батьківщину. Автобіографічний роман "Юнкера" (1928 - 32).
Великий енциклопедичний словник, М.-СПб., 1998.

Підготовка до уроків літератури А. І. Купрін

біографія

Купрін Олександр Іванович (1870-1938), прозаїк.

Народився 26 серпня (7 вересня н.с.) в місті Наровчат Пензенської губернії в сім'ї дрібного чиновника, який помер через рік після народження сина. Мати (з древнього роду татарських князів Куланчакова) після смерті чоловіка переїхала в Москву, де пройшли дитинство і юність майбутнього письменника. Шести років хлопчик був відданий в Московський Розумовський пансіон (сирітський), звідки вийшов в 1880. У той же рік вступив до Московської військової академії, перетворену в Кадетський корпус.

Після закінчення навчання продовжив військову освіту в Олександрівському юнкерського училища (1888 - 90). Згодом опише свою «військову юність» в повістях «На переломі (Кадети)» і в романі «Юнкера». Уже тоді мріяв стати «поетом або романістом».

Першим літературним досвідом Купріна були вірші, що залишилися неопублікованими. Перший твір, що побачило світ, - розповідь «Останній дебют» (1889).

У 1890, закінчивши військове училище, Купрін в чині підпоручика був зарахований в піхотний полк, що стояв в Подільській губернії. Офіцерська життя, яку він вів протягом чотирьох років, дала багатий матеріал для його майбутніх творів. В 1893 - 1894 в петербурзькому журналі «Русское багатство» вийшли його повість «В темряві» та оповідання «Місячної вночі» і «Дізнання». Життя російської армії присвячена серія оповідань: «Нічліг» (1897), «Нічна зміна» (1899), «Похід». У 1894 Купрін вийшов у відставку і переїхав до Києва, не маючи ніякої громадянської професії і маючи малий життєвий досвід. У наступні роки багато мандрував по Росії, перепробувавши безліч професій, жадібно вбираючи життєві враження, які стали основою його майбутніх творів.

У ці роки Купрін познайомився з Буніним, Чеховим і Горьким. У 1901 переїхав до Петербурга, почав працювати секретарем «Журналу для всіх», одружився на М. Давидової, народилася дочка Лідія. У петербурзьких журналах з'явилися розповіді Купріна: «Болото» (1902); «Конокради» (1903); «Білий пудель» (1904). У 1905 вийшло найбільш значне його твір - повість «Поєдинок», що мала великий успіх. Виступи письменника з читанням окремих глав «Поєдинку» стали подією культурного життя столиці. Його твори цього часу були дуже гречний: нарис «Події в Севастополі» (1905), розповіді «Штабс-капітан Рибников» (1906), «Ріка життя», «Гамбрінус» (1907). У 1907 одружився другим шлюбом з сестрою милосердя Е. Гейнріх, народилася дочка Ксенія.

Творчість Купріна в роки між двома революціями протистояло занепадницьким настроям тих років: цикл нарисів «Лістригони» (1907 - 11), розповіді про тварин, розповіді «Суламіф», «Гранатовий браслет» (1911). Його проза стала помітним явищем російської літератури початку століття.

Після Жовтневої революції письменник не прийняв політику військового комунізму, «червоний терор», він відчув страх за долю російської культури. У 1918 прийшов до Леніна з пропозицією видавати газету для села - «Земля». У свій час працював у видавництві «Всесвітня література», заснованого Горьким.

Восени 1919, знаходячись в Гатчині, відрізаною від Петрограда військами Юденича, емігрував за кордон. Сімнадцять років, які письменник провів у Парижі, були малоплодотворним періодом. Постійна матеріальна скрута, туга за батьківщиною привели його до рішення повернутися в Росію. Навесні +1937 тяжкохворий Купрін повернувся на батьківщину, тепло зустрінутий своїми шанувальниками. Опублікував нарис «Москва рідна». Однак новим творчим планам не судилося здійснитися. У серпні 1938 Купрін помер в Ленінграді від раку.

Статті про біографію А. І. Купріна. Повне зібрання творів А. І. Купріна Біографії:

Берков П. Н. "А. І. Купрін", 1956 (1,06мб)
Крутікова Л.В. "А. І. Купрін", 1971 (625кб)
Афанасьєв В. Н. "А. І. Купрін", 1972 (980кб)
N. Luker "Alexander Kuprin", 1978 (чудова коротка біографія, Англійською, 540кб)
Кулешов Ф. І. "Творчий шлях А. І. Купріна 1883 - 1907", 1983 (2,6МБ)
Кулешов Ф. І. "Творчий шлях А. І. Купріна 1907 - 1938", 1986 (1,9МБ)

Спогади та ін .:

Купріна К. А. "Купрін - мій батько", 1979 (1,7МБ)
Фонякова Н. Н. "Купрін в Петербурзі - Ленінграді", 1986 (1,2МБ)
Михайлов О. М. "Купрін", ЖЗЛ, 1981 (1,7МБ)
Іст. російській літературі., изд. "Наука" 1983: А.І. Купрін
Літ. історія Академії Наук тисяча дев'ятсот п'ятьдесят-чотири: А.І. Купрін
Короткий вступ в творчість
Літературний кодекс Купріна
О. Фігурнова про Купріна в еміграції
Лев Нікулін "Купрін (літературний портрет)"
Іван Бунін "Купрін"
В. Етов "Теплота до всього живого (Уроки Купріна)"
С. Чупринін "Перечитуючи Купріна" (1991)
Колобаева Л. А. - "Перетворення ідеї" маленької людини "у творчості Купріна"
Паустовський про Купріна
Рощин про Купріна одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім

Армійська проза:

І.І. Гапановіч "Військові оповідання та повісті Купріна" (Melbourne slavistic studies 5/6)
На переломі (Кадети)
Поєдинок (1,3 МБ)
Юнкера
прапорщик армійський
Нічна зміна
Штабс-капітан Рибников
Маріанна
весілля
Ночівля
брегет
дізнання
У казармі
похід
Кущ бузку
Маячня
останні лицарі
У ведмежому кутку
однорукий комендант

Розповіді про цирк:

Allez!
У звіринці
Лолі
У цирку
Дочка великого Барнума
Ольга Сур
поганий каламбур
Блондель
Люція
У клітці звіра
Марія Іванівна
Клоун (П'єса в 1 дії)

Про Поліссі та полювання:

Олеся
Срібний вовк
Зачарований глухар
на глухарів
Ніч в лісі
Лісова глухомань
Вальдшнепи

Про конях і скачках:

смарагд
Удод
Руді, гніді, сірі, чорні ...

Останній дебют
В темряві
Психея
місячної вночі
Слов'янська душа
Про те, як професор Леопарди ставив мені голос
Аль-Ісса
негласна ревізія
До слави
забутий поцілунок
божевілля
на роз'їзді
Воробей
іграшка
столітник
прохачка
картина
страшна хвилина
м'ясо
без заголовка
Мільйонер
пиратка
свята любов
локон

життя
Київські типи - все 16 нарисів
дивний випадок
бонза
жах
напівбог
Наталя Давидівна
Собаче щастя
Юзівський завод
На річці
блаженний
ліжко
казка
шкапа
чужий хліб
друзі
Молох
сильніше смерті
чари
каприз
Нарцис
первісток
Барбос і Жулька
Перший зустрічний
плутанина

Дитячий садок
чудовий доктор
самотність
У надрах землі
щаслива карта
дух століття
кат
загибла сила
подорожні картинки
Сентиментальний роман
осінні квіти
По замовленню
Царицинського згарище
тапер

на спокої
болото
боягуз
конокради
білий пудель
вечірні гість
мирне житіє
кір
чад
жидівка
діаманти
порожні дачі
Білі ночі
З вулиці
чорний туман
гарне суспільство
жрець
Події в Севастополі
сни
тост
счастие
вбивця
Як я був актором
мистецтво
Демір-Кая

ріка життя
Гамбрінус
слон
казочки
механічне правосуддя
велетні
дрібнота

Суламіф
трошки Фінляндії
Морська хвороба
учень
Мій паспорт
Останнє слово
Лаври
Про пуделя
В Криму
Над землею
марабу
бідний принц
У трамваї
Мученик моди
По-сімейному
Казка про затоптали квітці
Леночка
спокуса
Стрибунець-бабка
Мій політ
легенда
Гранатовий браслет
Королівський парк
Лістригони
Крашанки
улаштовувачі
телеграфіст
великий фонтан
начальниця тяги
сумний розповідь
чужий півень
мандрівники
Травка
самогубство
Біла акація

Чорна блискавка
ведмеді
слоняча прогулянка
рідке сонце
анафема
блакитні береги
Їжак
світлий Конес
капітан
винна бочка
свята брехня
Бріккі
сни
Сад пречистої діви
фіалки
гад
два святителя
запечатані немовлята
Гоголь Моголь
Гога Веселов
інтерв'ю
Груня
шпаки
канталупи
хоробрі втікачі
Яма (1,7 МБ)
зірка Соломона

цапина життя
Люди-птахи
Думки Сапсана про людей, тварин, предмети і події
Сашка і Яшка
гусениця
рябі Кінь
царський писар
чарівний килим
лимонна шкірка
казка
Песик Чорний Носик
доля
Золотий Півень
Синя Зірка
яскраво-червона кров
південь благословенний
Ю-ю
Пуделіний мову
звірячий урок
Останній з буржуїв
Париж домашній
Інна
тінь Наполеона
Югославія
Розповіді в краплях
Скрипка Паганіні
Бальт
Завирайка
Геро, Леандр і пастух
четверо жебраків
будиночок
мис Гурон
Рахіль
рай
Вітчизна
червоне ганок
острівець
зустріч
рожева перлина
старовинна музика
повсякденна спів
великодні дзвони

Париж і Москва
горобиний цар
Авіанетка
молитва господня
колесо часу
Типографічний фарба
соловей
У Троїце-Сергія
Париж інтимний
Світоч царства
Люди-птахи
плем'я Усть
втрачене серце
Розповідь про рибку "раскасс"
"N.-J." - інтимний дар імператора
Баррі
система
Наташа
Резеда
Гемма
бредень
Нічна фіалка
Жанета
допит
Царьов гість з Наровчатов
Ральф
Світлана
Москва рідна
голос звідти
веселі дні
обшук
крадіжка
дві знаменитості
Розповідь пегого людини

Твори різних років, статті, рецензії, замітки

Купол св. Ісаакія Далматського
Ізвощиков Петро (не опубліковані, з анотацією П.П. Шірмакова)
Пам'яті Чехова (1904)
Антон Чехов. Рассскази, Пам'яті Чехова (1905), Про Чехова (1920, 1929)
Пам'яті А. І. Богдановича
Пам'яті Н. Г. Михайлівського (Гаріна)
Про те, як я бачив Толстого на пароплаві "Св. Миколай"
Уточкін
Про Анатолія Дуреве
А. І. Будище
уривки спогадів
загадковий сміх
Сонце поезії російської
бісерне колечко
Іван Бунін -Лістопад. Г.А. Галина - Вірші
Р. Кіплінг - Сміливі мореплавці, Редіард Кіплінг
Н. Н. Брешко-Брешковський Микола - Шепіт життя, Опереткові таємниці
А. А. Ізмайлов (Смоленський) - У бурсі, Риибье слово
Олексій Ремізов - Годинники
Про Кнут Гамсун
Дюма-батько
Про Гоголя, Помер сміх
Наше виправдання, Переважає дневи злість його
Замітка про Джека Лондона, Джек Лондон
фараонове плем'я
Про Каміллі Лемонье, Анрі Рошфор
Про Саші Чорному, С.Ч .: Дитячий острів, С.Ч .: Несерйозні розповіді, Саша Чорний
Вільна академія
Читання думок, Анатолій II
Нансенівські півні, Аромат прем'єри, Фольклор і література
Толстой, Ілля Рєпін
Петро і Пушкін
четвертий мушкетер
з інтерв'ю
лист
Купрін про Гумільова
Янгіров про "Голосі звідти"
відповідь О.Фігурновой

Олександр Іванович Купрін (1870-1938) народився в місті Наровчате Пензенської губернії, і з самого дитинства дізнався, що таке тяготи бідної, майже злиденного життя, що стала ще більш важкою після смерті батька. Дитинство Купріна було, по суті, безрадісним, тому що мати, яку він любив, залишилася без засобів до існування, їй доводилося забезпечувати себе і сина ціною принижень, пам'ять про яких залишилася у письменника на все життя (в оповіданні " ріка життя"Купрін з незвичайною гіркотою розповідає про ці дитячих приниження).

Коли Олександру Купріну було десять років, його (теж з приниженнями) вдалося визначити в кадетський корпус, і в цілому він віддав армії чотирнадцять років, найсприятливіших для формування особистості, які пройшли в обстановці муштри і казарменій "життя", мало що нагадує людську, про що пізніше буде розказано в повісті " На переломі (Кадети)"(1900) і в багатьох інших оповіданнях і повістях письменника, в тому числі і в прославила його ім'я на всю Росію повісті" поєдинок"(1905); сам письменник зізнавався, що саме досконале знання армійського життя і допомогло йому створити в" Поєдинку "таку страшну в своїй переконливості картину деградації російського офіцерства та російської армії, а про героя повісті Ромашова письменник відгукувався так:" Він мій двійник " .

Після звільнення з армії Купрін намагається заробити собі на життя самими різними заняттями, однак дуже скоро стає журналістом і літератором. З 1896-го року його нариси і розповіді стали виходити окремими виданнями, період до 1901-го року був дуже плідним для письменника, який створив в цей час такі значні твори, як " Молох" (1896), "прапорщик армійський" (1897), "Олеся"(1898), в яких чітко простежується тяжіння письменника до реалістичного зображення дійсності; ці твори відрізняються високим мовним майстерністю, в них читач може побачити гуманістичну позицію письменника, його критичне ставлення до негативних сторін дійсності.

На початку дев'ятисотих років творчість Купріна набуває нових рис, в ньому значно посилюється критичний підхід по відношенню до дійсності, воно набуває яскраво виражений соціальний характер, що цілком відображає особливості цього періоду розвитку російської літератури. У 1904-1906-му роках у видавництві "Знання" було опубліковано зібрання творів Купріна в 2-х томах, а видавництво "Світ божий" в ці ж роки випустило тритомник творів письменника. Але справжнім тріумфом, після якого ім'я Купріна стало відомо всій читаючої Росії, стала поява в 1905-му році повісті " поєдинок".

Це твір побачив світ тоді, коли вся мисляча Росія болісно шукала відповідь на питання: "Чому велика країна зазнала настільки принизливої \u200b\u200bпоразки в російсько-японській війні?". І, напевно, самий переконливу відповідь на нього була дана Купріним: моральний стан російської армії було таким, що вона не могла виконувати роль "захисника Вітчизни", навпаки, в армії все суспільні проблеми, все "виразки російського життя" були вкрай загострені, самі підвалини армійського життя, сама армійському середовищі приводили до руйнування людської особистості, нездатною зберегти людську гідність і деградуючою під впливом отупляє свідомість і призводить до втрати людської подоби безглуздої боротьби за існування. В "Поєдинку" Купрін з нещадною правдивістю зобразив російських офіцерів, які забули про своє призначення і занурених у пияцтво, розпуста, інтриги, знущаються над солдатами і плазунів перед начальством, готових на все заради досягнення "життєвого успіху". "Білою вороною" в цьому середовищі жорстоких і одночасно боягузливих хижаків виглядає підпоручик Ромашов, головний герой повісті, людина, що зберіг в душі поняття честі і обов'язку, але слабкий, не здатний зайняти активну життєву позицію, намагається "вижити", зберегти себе і свої ідеали . Зіткнення Ромашова з реальністю закінчується для героя трагічно: він гине на безглуздому, безглуздому "поєдинку", нібито покликаний зберегти честь готується до чергового вступу в академію поручика Миколаєва, дружина якого, Шурочка, користуючись тим, що Ромашов в неї закоханий, фактично відправляє його на смерть, вимагаючи, щоб він не вибачився, а обов'язково стрілявся на дуелі ...

Після публікації "Розмови" положення Купріна в літературі стало настільки міцним, що кожне його новий твір сприймалося читачами як явище, як нове створення великого майстра реалістичної літератури, про який не можна було не говорити. І потрібно сказати, що розповіді " Гамбрінус" (1906), "смарагд"(1907), повість" Суламіф"(1908), оповідання" Гранатовий браслет"(1910, вперше надрукований в 1911-му році) стали подіями в літературі дев'ятисотих років. У них значне місце займає психологічне дослідження внутрішнього світу героїв, причому в" смарагді"Купрін з дивовижною тонкістю відтворює внутрішній світ живої істоти, начебто позбавленого душі, але, слідом за Толстим, йому вдається" олюднити "героя, викликає співчуття у читача. Нетрадиційно розкривається тема любові в повісті" Суламіф", Тут, по визнанню автора, було" задумано багато яскравої пристрасті, голого тіла і іншого ", але в результаті вийшло одне з найбільш поетичних в російській літературі творів про справжнє кохання, в якому біблія як джерело використовується досить вільно, автор приділяє основну увагу не тому, як оточуючі топчуть любов героїні, а тому, наскільки світліше і чистіше стає життя людини, в яку входить це велике почуття, зрівнює царя і простого смертного, що робить кожного з них по-людськи високим і щасливим.

Особливе місце в цей період творчості Купріна зайняла розповідь " Гамбрінус", Одне з найзнаменитіших творів Купріна, в якому письменник викриває жорстокість так званих" рятівників вітчизни ", однак робить це на матеріалі глибокого психологічного аналізу образу головного героя - музиканта Сашка, в якому як би втілилася вікова скорботу єврейського народу, змушеного виживати в умовах , коли найважче зберегти не життя, а людську гідність. Написаний в період революційних подію 1905-1907-го років, розповідь найчастіше сприймався сучасниками спрощено - як відгук на ці події, але загальнолюдські основи гуманістичної позиції письменника були близькі таким вимогливим читачам, як , наприклад, Лев Толстой, високо цінував цей твір.

"Бомбою", яка підірвала російське суспільство, стала повість Купріна " Яма", Публікація якої була закінчена навесні 1915-го року. Мабуть, як ні до якого іншого твору письменника, до неї можуть бути віднесені його слова, сказані ним в 1905-му році в одному з інтерв'ю (нагадаємо, це була" епоха "Розмови "):" Я особисто люблю правду, голу, що б'є по головах, як то кажуть, по сусалам. Потім знаходжу, що письменник повинен не відвертатися ні від чого. Погано чи пахне, брудно чи - йди, спостерігай ... ". Світ, зображений письменником в "Ямі", гидота і сам по собі, але він гидота ще й тому, що він розбещує душу людини, перетворює людину в напівтварина, не здатне відчувати нічого, крім примітивних інстинктів, які забезпечують лише фізіологічне виживання при повному забутті моральності . "Дівчата", що заробляють на життя продажем свого тіла, "клієнти", що приходять в будинки розпусти не просто для того, щоб "купити дівчину", а й для задоволення самої розгнузданої похоті, для наруги над людським тілом і людською душею, господині і " економочкі ", вичавлюють всі соки зі своїх" дівчат ", жахливо експлуатують (величезна кількість" клієнтів ", яких вони зобов'язані" обслужити "), - все це глибоко гидотно, воно зображено Купріним на межі натуралізму, іноді він навіть переходить цю грань, тоді ці натуралістичні картини викликають справжній жах читача. Однак письменник не "смакує" зображення пороків, він залишається вірний правді життя, головним для нього є показ того, що відбувається з людською душею. У явно автобіографічному образі журналіста Платонова Купрін стверджує необхідність людського, морального, гуманного ставлення до тих, хто в силу різних обставин опинився в "ямі", але його гуманізм не має нічого спільного з "прекраснодушними" поривами того ж Лихонина, який, на перший погляд , бажаючи "врятувати занепалу дівчину", насправді чинить їй тільки нові страждання, тому що принижує її, змушуючи повернутися в той же самий будинок розпусти, з якого забрав її, пройти через катування, яким піддає "відступницею" садистка-економка. Правда, фінал повісті, коли "яма" згорає після дикого бунту розлючених "жриць кохання", міг би бути оптимістичним, але ж надто міцно вросла в життя Міста торгівля жіночим тілом, і ті, кого вигнали з "ями", "розійшлися в великому місті, Розсмокталися в ньому ", і їх нове життя була" такою ж жалюгідною і безглуздою ", як і життя в" ямі "... Повість Купріна викликала найрізноманітніші відгуки, в тому числі і негативні, але письменник вважав, що йому вдалося залучити увагу суспільства до однієї з найбільш, на його погляд, важливих проблем сучасності - положенню жінки в суспільстві -, зробивши це на матеріалі, нездатну нікого залишити байдужим.

Лютневу революцію 1917-го року Купрін, як і більшість російських письменників, зустрів співчутливо, проте після жовтневих подій становище письменника стало нелегким, йому доводилося співвідносити ідею про необхідність звільнення народу з її практичним втіленням, так би мовити, "теорію і практику більшовизму", які дуже сильно розходилися між собою; крім того, письменник-гуманіст не міг виправдати насильство, за допомогою якого відбувалися перетворення дійсності. Сучасності письменник протиставляє події революції 1905-го року (оповідання " гусениця", 1905), в героях якої він бачить справжніх революціонерів - але ж розповідь заснований на фактичних подіях, свідком і учасником яких був сам Купрін, відношення ж письменника до минулого можна побачити в оповіданні" царський писар"(1919), в якому він з захопленням розповідає про людину, що належав" минулого ", але що уособлювало в собі високі моральні якості в народному розумінні їх значення.

До недавніх пір в літературі про Купріна писалося про те, що в роки громадянської війни він співпрацював з білим рухом нібито через те, що "білогвардійських генералів ... вдалося схилити письменника до редагування штабний газети" Приневской край "восени 1919-го року. Насправді ж , Купріна було дуже складно змусити робити те, що він не хотів робити, тому очевидно, що в такій його позиції відбивалося розуміння їм подій, що відбувалися в країні. Це потрібно зрозуміти тому, що в минулому радянське літературознавство намагалося створити образ письменника, "випадково" опинився в еміграції і потім "батога", який усвідомив, що "радянська влада спирається на підтримку багатомільйонного трудового народу". Насправді ж все було далеко не так просто, доля Купріна в еміграції - це одна з незліченних трагедій, якими закінчилися події громадянської війни в Росії.

Опинившись після від'їзду з Фінляндії у Франції, Купрін зіткнувся з проблемою: чи зберігати своє "письменницьке особа", або ж пристосуватися до нових умов життя, що вимагає відомих дипломатичних зусиль, вміння, кажучи словами Маяковського, "стати на горло власній пісні". Якщо згадати, що сильною стороною творчості Купріна, його надійною основою спочатку було досконале знання життя, вміння побачити завдяки цьому поетичне початок в самій, здавалося б, грубої і примітивної середовищі, то стане зрозуміло, що в еміграції ця життєва основа перестала бути грунтом, на якої могло вирости по-справжньому гідне письменника твір: життя рідної країни, її народу виявилася занадто далека від життя, яким жила російська літературна (так, напевно, і не тільки літературна) еміграція ... Письменникові, що звик до читацького інтересу до своєї творчості, було важко змиритися з тим, що його твори виходять тиражами 1500 примірників ( " Нові повісті й оповідання", 1927-й р, Париж). Однак потрібно сказати, що за період еміграції Купріним були видані декілька книг:" Купол св. Ісаакія Далматського"(1928, Рига)," Єлань"(1929, Белград)," колесо часу"(1930, Париж)," Юнкера"(1933, Париж)," Жанета"(1934, Париж). В основному в них були поміщені твори, в яких письменник звертається до російської історії різних періодів, в тому числі і до зовсім недавнього минулого, вони пройняті ностальгією за минулим життям.

Повернення Купріна в Радянський Союз було політичною акцією, письменник опинився у вкрай скрутному матеріальному становищі, практично, це був для нього єдиний вихід. З приводу повернення Купріна була організована галаслива кампанія: його виставляли людиною, який від "жахів еміграції" біжить в країну "переможного соціалізму", доводячи тим самим перевагу останнього у справі свободи творчості і вміння цінувати справжні таланти в літературі. Ось тільки час, коли письменник повернувся, було не в історії СРСР гуманним по відношенню до тих же письменникам. Купрін приїхав в Москву 31-го травня 1937 року, а саме на 37-38-й роки припав пік терору в відношенні і народу, і письменників ...

На батьківщині Олександр Купрін прожив трохи більше року: він помер 28-го серпня 1938 го року в Голіцинського будинку відпочинку письменників, де, по суті, перебував під ненав'язливим увагою "компетентних органів". Весь цей час ім'я письменника використовувалося в пропагандистських цілях, йому організовували зустрічі з "читачами", ось тільки під видом червоноармійців, що розхвалювала твори Купріна, в цих зустрічах брали участь переодягнені в армійську форму агенти НКВД ...

В історію російської літератури Олександр Купрін, біографію якого ми розглянули, увійшов як один з найбільших письменників-реалістів кінця XIX - початку XX століття, творчість якого відрізняється глибоким знанням "вивороту життя" і умінням бачити моральне начало в усіх, навіть найпотворніших, життєвих проявах , найтоншим "" ліриком в прозі ", що оспівує любов і то облагораживающее вплив, який чинить це почуття на людину та її ставлення до життя і самому собі.

Купрін Олександр Іванович (1870 - 1938)

"Ми повинні бути вдячні Купріну за все - за його глибоку людяність, за його найтонший талант, за любов до своєї країни, за непохитну віру в щастя свого народу і, нарешті, за будь-коли вмирала в ньому здатність загорятися від самого незначного зіткнення з поезією і вільно і ледКО писати про це ".

К. Г. Паустовський

Купрін Олександр Івановичнародився 7 вересня в місті Наровчат Пензенської губернії в сім'ї дрібного чиновника, який помер через рік після народження сина. Мати (з древнього роду татарських князів Куланчакова) після смерті чоловіка переїхала в Москву, де пройшли дитинство і юність майбутнього письменника. Шести років хлопчик був відданий в Московський Розумовський пансіон (сирітський), звідки вийшов в 1880. У той же рік вступив до Московської військової академії, перетворену в Кадетський корпус, пвіслюку закінчення якого продовжив військову освіту в Олександрівському юнкерського училища (1888 - 90) "Військова юність" описана в повістях "На переломі (Кадети)" і в романі "Юнкера". Уже тоді мріяв стати "поетом або романістом". Першим літературним досвідом Купріна були залишилися неопублікованими вірші. першийй оповідання "Останній дебют" билопублікован в 1889 році.

У 1890, закінчивши військове училище, Купрін в чині підпоручика був зарахований в піхотний полк, що стояв в Подільській губернії. Офіцерська життя, яку він вів протягом чотирьох років, дала багатий матеріал для його майбутніх творів. В 1893 - 1894 в петербурзькому журналі "Русское багатство" вийшли його повість "В темряві" та оповідання "Місячної вночі" та "Дізнання". Життя російської армії присвячена серія оповідань: "Нічліг" (1897), "Нічна зміна" (1899), "Похід". У 1894 Купрін вийшов у відставку і переїхав до Києва, не маючи ніякої громадянської професії і маючи малий життєвий досвід. ного мандрував по Росії, перепробував багато професій, жадібно вбирав життєві враження, які лягли в основу майбутніх творів.

У 1890-і опублікував нарис "Юзівський завод" і повість "Молох", розповіді "Лісова глухомань", "Перевертень", повісті "Олеся" і "Кет" ( "Прапорщик армійський"). У ці роки Купрін познайомився з Буніним, Чеховим і Горьким. У 1901 переїхав до Петербурга, почав працювати секретарем "Журналу для всіх", одружився на М. Давидової, народилася дочка Лідія.

У петербурзьких журналах з'явилися розповіді Купріна: "Болото" (1902); "Конокради" (1903); "Білий пудель" (1904). У 1905 вийшло найбільш значне його твір - повість "Поєдинок", що мала великий успіх. Виступи письменника з читанням окремих глав "Розмови" стали подією культурного життя столиці. Його твори цього часу були дуже гречний: нарис "Події в Севастополі" (1905), розповіді "Штабс-капітан Рибников" (1906), "Ріка життя", "Гамбрінус" (1907). У 1907 одружився другим шлюбом з сестрою милосердя Е. Гейнріх, народилася дочка Ксенія.

Творчість Купріна в роки між двома революціями протистояло занепадницьким настроям тих років: цикл нарисів "Лістригони" (1907 - 11), розповіді про тварин, розповіді "Суламіф", "Гранатовий браслет" (1911). Його проза стала помітним явищем російської літератури початку століття.

Після Жовтневої революції письменник не прийняв політику військового комунізму, "червоний терор", він відчув страх за долю російської культури. У 1918 прийшов до Леніна з пропозицією видавати газету для села - "Земля". У свій час працював у видавництві "Всесвітня література", заснованого Горьким.

Восени 1919, знаходячись в Гатчині, відрізаною від Петрограда військами Юденича, емігрував за кордон. Сімнадцять років, які письменник провів у Парижі, були малоплодотворним періодом. Постійна матеріальна скрута, туга за батьківщиною привели його до рішення повернутися в Росію.

Навесні 1937 тяжкохворий Купрін повернувся на батьківщину, тепло зустрінутий своїми шанувальниками. Опублікував нарис "Москва рідна". Однак новим творчим планам не судилося здійснитися.

Про Олександра Івановича Купріна писати досить складно і водночас - легко. Легко тому, що його твори знаю з дитинства. Та й хто з нас їх не знає? Примхлива, хвора дівчинка, яка потребує в гості слона, чудовий доктор, який нагодував в холодну ніч двох змерзлих хлопчиків і врятував від смерті цілу родину; безсмертне закоханий в принцесу лицар з казки «Синя Зірка» ...

Або пудель Арто, який виписує в повітрі неймовірні кубрети, під дзвінкі команди хлопчика Сергійка; кішка Ю - ю, граціозно спляча під газетою. Як пам'ятають, з дитинства і з самого дитинства все це, з якою майстерністю, як опукло - легко написано! Ніби на льоту! За дитячому - безпосередньо, жваво, яскраво. І навіть у трагічні моменти звучить в цих нехитрих розповідях світлі ноти життєлюбства і надії.

Що - то дитяче, здивоване, завжди, майже до самого кінця, до смерті, жило в цьому великому і огрядний чоловік з чітко вираженими східними вилицями і трохи хитрим прищуром очей.

Світлана Макоренко

6 і 7 вересня в Пензі і Наровчате пройде XXVIII Купринский літературне свято і підведення підсумків XII творчого конкурсу «Гранатовий браслет».

ЗАПОВІДІКупріна

«1. Якщо хочеш щось зобразити ... спочатку уяви собі це абсолютно ясно: колір, запах, смак, положення фігури, вираз обличчя ... Знайди образні, незатасканние слова, найкраще несподівані. Дай соковите сприйняття баченого тобою, а якщо не вмієш бачити сам, відклади перо ...

6. Не бійся старих сюжетів, але підходь до них абсолютно по-новому, несподівано. Показовий людей і речі по-своєму, ти - письменник. Не бійся себе справжнього, будь щирий, нічого не вигадуй, а подавай, як чуєш і бачиш.

9. Знай, що власне хочеш сказати, що любиш, а що ненавидиш. Винось в собі сюжет, зживаючи з ним ... Ходи і дивись, вживатися, слухай, сам візьми участь. З голови ніколи не пиши.

10. Працюй! Чи не шкодуй закреслює, потрудися в поті чола. Болей своїм писанням, нещадно критикуй, що не читай недоробленого друзям, бійся їх похвали, що не радься ні з ким. А головне, працюй, живучи ... Закінчив переживати, берись за перо і тут знову не давай собі спокою, поки не доб'єшся, чого треба. Добивайся наполегливо, нещадно ».

«Заповіді», за свідченням В. Н. Афанасьєва, були висловлені Купріним при зустрічі з одним молодим автором, а через роки, відтворені цим автором в «Жіночому журналі» за 1927 рік.

Але, мабуть, головна заповідь Купріна, залишена нащадкам, - це любов до життя, до того, що є в ній цікавого і красивого: до закатам і світанків, до запахів луговий трави та лісової прілі, до дитини і старому, до коня і собаку , до чистого почуття і доброї жарті, до березовим лісам і сосновим гаях, до птиці та риби, до снігу, дощу і урагану, до церковного дзвону і повітряної кулі, до свободи від прихильності до тлінних скарбів. І повне неприйняття всього, що спотворює і бруднить людини.