Основна ідея твору гроза. Kакие теми піднімає Островський в п'єсі «Гроза»? Напрямок та жанр
Проблематикою твору в літературознавстві називають коло проблем, які так чи інакше зачіпаються в тексті. Це може бути один або кілька аспектів, на яких акцентує увагу автор. У цій роботі мова піде про проблеми «Грози» Островського. А. Н. Островський отримав літературне покликання вже після першої опублікованої п'єси. «Бідність не порок», «Безприданниця», «Прибуткове місце» - ці та багато інших творів присвячені на соціально-побутовим темам, однак питання про проблематику п'єси «Гроза» потрібно розглянути окремо.
П'єса була неоднозначно сприйнята критиками. Добролюбов бачив у Катерині надію на нове життя, Ап. Григор'єв помітив намічається протест проти існуючих порядків, а Л. Толстой і зовсім не прийняв п'єсу. Фабула «Грози», на перший погляд, досить проста: все засновано на любовної колізії. Катерина таємно зустрічається з молодим чоловіком, поки її чоловік поїхав в інше місто у справах. Не зумівши впоратися з муками совісті, дівчина зізнається в зраді, після чого впадає в Волгу. Однак за всім цим життєвим, побутовим, криється куди більш масштабні речі, які погрожують розростися до масштабів космосу. «Темним царством» Добролюбов називає ту обстановку, яка описана в тексті. Атмосфера брехні і зради. У Калинове люди настільки звикли до морального бруду, що їх покірливе згоду лише погіршує ситуацію. Страшно стає від усвідомлення того, що це не місце зробило людей таким, це люди самостійно перетворили місто в якесь скупчення вад. І тепер уже «темне царство» починає впливати на жителів. Після детального ознайомлення з текстом можна помітити наскільки широко розроблена проблематика твору «Гроза».
Проблеми в «Грози» Островського різнопланові, але при цьому не мають ієрархії. Кожна окремо взята проблема важлива сама по собі.
Содержание статьи развернуть / свернуть
Проблема батьків і дітей
Тут мова йде не про нерозуміння, а про тотальний контроль, про патріархальних порядках. У п'єсі показано життя сім'ї Кабанова. У той час думка старшого чоловіка в родині була незаперечною, а дружини і дочки були практично позбавлені прав. На чолі сім'ї варто Марта Гнатівна, вдова. Вона взяла на себе чоловічі функції. Це владна і обачлива жінка. Кабаниха вважає, що піклується про своїх дітей, наказуючи їм чинити так, як хоче вона. Така поведінка призвело до цілком логічним наслідків. Її син, Тихон, слабкий і безхарактерний чоловік. Мати, здається, таким і хотіла його бачити, адже в такому випадку людиною легше керувати. Тихон боїться сказати що-небудь, висловити свою думку; в одній зі сцен він зізнається, що своєю точки зору у нього і зовсім немає. Тихон не може захистити від істерик і жорстокості матері ні себе, ні свою дружину. Дочка Кабанихи, Варвара, навпаки, зуміла пристосуватися до такого способу життя. Вона легко бреше матері, дівчина навіть змінила замок на хвіртці в саду, щоб безперешкодно ходити на побачення з Кудряшов. Тихон не здатний ні на який бунт, Варвара ж у фіналі п'єси збігає з рідного дому з коханим.
проблема самореалізації
При розмові про проблематику «Грози» не можна не згадати і цей аспект. Проблема реалізована в образі Кулигіна. Цей винахідник-самоучка мріє про те, щоб зробити щось корисне для всіх жителів міста. У його плани входить зібрати перпету-мобіле, побудувати громовідвід, отримувати електрику. Але всього цього темного, напівязичеської світу не потрібен ні світло, ні освіта. Дикої сміється над планами Кулигіна знайти чесний заробіток, відкрито знущається над ним. Борис після розмови з Кулігін розуміє, що винахідник так ніколи і не винайде жодної речі. Можливо, це розуміє і сам Кулігін. Його можна було б назвати наївним, але ж він знає, які звичаї панують в Калинове, що відбувається за зачиненими дверима, що представляють собою ті, в чиїх руках зосереджена влада. Кулігін навчився жити в цьому світі, не втративши себе. Але він не здатний так гостро відчувати конфлікт між реальністю і мріями, як це робила Катерина.
проблема влади
У місті Калинове влада знаходиться не в руках відповідних органів, а у тих, у кого є гроші. Доказом цього служить діалог купця Дикого і городничого. Городничий говорить купцеві про те, що на останнього надходять скарги. На це Савл Прокопович відповідає грубо. Дикої не приховує, що обраховує простих мужиків, він говорить про обман як про нормальне явище: якщо купці один у одного крадуть, то і у звичайних жителів красти можна. У Калинове номінальна влада не вирішує абсолютно нічого, і це в корені невірно. Адже виходить, що без грошей в такому місті просто неможливо прожити. Дикої вважає себе мало не батюшкою-царем, вирішуючи кому давати гроші в борг, а кому ні. «Так що знай, що ти черв'як. Захочу - помилую, захочу - роздавлений »- так відповідає Дикої Кулигину.
проблема любові
У «Грози» проблема любові реалізується в парах Катерина - Тихон і Катерина - Борис. Дівчина змушена жити зі своїм чоловіком, хоч ніяких почуттів крім жалості вона до нього не відчуває. Катя кидається з крайності в крайність: вона думає між варіантом залишитися з чоловіком і навчитися його любити або піти від Тихона. Почуття до Борису у Каті спалахують миттєво. Ця пристрасть штовхає дівчину на рішучий крок: Катя йде наперекір громадській думці і християнської моралі. Її почуття виявилися взаємними, але для Бориса ця любов значила набагато менше. Катя вважав, що Борис так само, як вона, не здатний жити в застиглому місті і брехати заради вигоди. Катерина часто порівнювала себе з птахом, їй хотілося полетіти, вирватися з тієї метафоричної клітини, а в Бориса Катя побачила те повітря, ту свободу, якої їй так не вистачало. На жаль, дівчина помилилася в Борисові. Молода людина виявився таким же, як і жителі Калинова. Він хотів налагодити відносини з Диким заради отримання грошей, говорив з Варварою про те, що почуття до Каті краще зберігати потай якомога довше.
Конфлікт старого і нового
Мова йде про опір патріархального укладу життя з новим порядком, який передбачає рівність і свободу. Ця тему була дуже актуальною. Нагадаємо, що п'єса була написана в 1859 році, а кріпосне рабство скасовано в 1861. Соціальні протиріччя досягали свого апогею. Автор хотів показати до чого може привести відсутність реформ і рішучих дій. Підтвердженням тому є фінальні слова Тихона. «Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися! » В такому світі живі заздрять мертвим.
Сильніше всього це суперечність відбилося на головній героїні п'єси. Катерина не може зрозуміти, як можна жити у брехні і тваринному смиренні. Дівчина задихалася в тій атмосфері, яка створювалася жителями Калинова довгий час. Вона чесна і чиста, тому єдине її бажання було так мало і так велике одночасно. Катя просто хотіла бути собою, жити так, як її виховали. Катерина бачить, що все зовсім не так, як вона уявляла собі до заміжжя. Вона навіть не може дозволити собі щирий порив - обійняти чоловіка - Кабаниха контролювала і припиняла будь-які спроби Каті бути щирою. Варвара підтримує Катю, але не може її зрозуміти. Катерина залишається одна в цьому світі обману і бруду. Дівчина не змогла винести такого тиску, вона знаходить порятунок у смерті. Смерть звільняє Катю від тягаря земного життя, перетворюючи її душу в щось легке, здатне полетіти з «темного царства».
Можна зробити висновок про те, що проблеми в драмі «Гроза» порушені значні і актуальні і по сьогоднішній день. Це невирішені питання людського буття, які будуть хвилювати людини в усі часи. Саме завдяки такій постановці питання п'єсу «Гроза» можна назвати витвором поза часом.
Тест за твором
У 1859 році і тоді ж з успіхом вона була поставлена на столичних сценах. П'єса драматурга, не втративши своєї актуальності, йде в багатьох сучасних театрах всього світу. Значить, це твори досі здатне викликати інтерес у глядачів і читачів. Значить, теми, які підняв Островський, і сьогодні продовжують хвилювати суспільство.
Дія п'єси відбувається напередодні переломних подій, буквально півтора року залишається до знаменитої Селянської реформи 1861 року, яка привела до скасування кріпосницького права. Усередині суспільства вже відчувається майбутній перелом, німий протест закабаленого частини населення проти звичного патріархального укладу життя, влади купців і поміщиків. Цей наростаюча криза можна порівняти з передгрозової атмосферою.
Збирається гроза. Люди старого укладу, неосвічені і грубі представники, як висловився критик Добролюбов, «темного царства» сприймають насувається лиха як кару тим, хто вирішив послухатися «рабовласницьких» законів, за якими досі живе велика частина суспільства країни. Люди передові, в число яких входили і Островський, і Добролюбов, бачать в грозі позитивний знак, вважаючи, що це явище має висвітлити найпотаємніші закутки старого світу. Гроза повинна освіжити задушливу обстановку в країні.
Отже, одна з центральних тем твору - це протистояння «темного царства» і людей, закріпачених, незадоволених таким станом речей. Головними персонажами, котрі представляють старий світ, є купчиха Кабаниха і купець Дикої. Визначальні риси характеру Кабанихи - це жорстокість, брехливість, лицемірство, святенництво. Для утвердження своєї влади вона може застосовувати найрізноманітніші прийоми. Для неї головне - це відчувати покірність оточуючих. Причому для сторонніх вона може здаватися прикладом благочестя і доброти. У Дикому, навпаки, в повній мірі показується груба сила самодурства. Гроші і влада зробили його практично царком міста. Він робить з людьми все, що вважають за потрібне, і найчастіше його вчинками керують звичайні капризи. Проти старих порядків повстають молоді люди: Катерина, Тихон, Кудряш, Борис, Кулігін, Варвара. Але роблять вони це поодинці, тому для кожного з них такий протест закінчується сумно.
Крім боротьби проти «темного царства», в п'єсі звучить ще одна тема - тема любові.
Мотив любові Катерини до Бориса проходить через увесь твір. Ця любов виявляється першим справжнім почуттям головного персонажа. У Катерини ніколи не бракувало шанувальників, але їй вони були не цікаві. Як заявила в розмові з Варварою сама героїня, вона лише сміялася над ними. Заміж за Тихона Катерина вийшла за змовою батьків і по своїй добрій волі - син Кабанихи неприйняття у неї не викликав. Все перевернула її зустріч з приїжджим хлопцем - Борисом, чий вигляд, в якому відчувалося столична освіченість і доглянутість, вигідно відрізнявся на тлі місцевої громади. Але об'єкт її зітхань виявився слабохарактерною і несміливим людиною, якого постійно лякала думка про те, що хтось дізнається про їхній роман. В кінцевому підсумку він зрадив Катерину, відмовившись взяти її в Сибір, куди посилав його дядько Дикої. І цей вчинок визначив смерть головної героїні. Незважаючи на зраду, Катерина продовжувала його любити до самого кінця.
Якщо говорити про любов, то можна сказати і про відносини Варвари і Кудряша. Почуття, які вони відчуваю один до одного, важко назвати пристрасними. Швидше за їх об'єднав прихований протест проти патріархального міського укладу, бажання вирватися з «темного царства». У підсумку вони здійснюють свою мрію і тікають з міста.
Крім боротьби зі старим світом і теми любові, в п'єси розкриті і інші проблеми: проблема взаємовідносин поколінь, проблема брехні і правди, гріха і каяття і т.д.
Головний персонаж драми Островського «Гроза». Основна ідея твору - конфлікт цієї дівчини з «темним царством», царством самодурів, деспотів і невігласів. Дізнатися, чому виник цей конфлікт і чому кінець драми такий трагічний, можна, зазирнувши в душу Катерини, зрозумівши її подання про життя. І це можливо зробити, завдяки майстерності драматурга Островського. З слів Катерини ми дізнаємося про її дитинство і отроцтво. Дівчинка не отримала хорошу освіту.
Вона жила з матір'ю в селі. Катерини було радісним, безхмарним. в ній «душі не сподівалася», не примушувала працювати по господарству. Жила Катя вільно: вставала рано, вмивалася джерельною водою, повзала квіти, ходила з матір'ю до церкви, потім сідала за якусь роботу і слухала мандрівниць і богомолок, яких було багато в їхньому будинку. Катерину снилися чарівні сни, в яких вона літала під хмарами. І як сильно контрастує з такою тихою, щасливим життямвчинок шестирічної дівчинки, коли Катя, образившись на щось, втекла ввечері з дому на Волгу, сіла в човен і відштовхнулася від берега! ... Ми бачимо, що Катерина росла щасливою, романтичної, але обмеженою дівчиною.
Вона була дуже побожною і пристрасно люблячої. Вона любила все і всіх навколо себе: природу, сонце, церква, свій будинок зі мандрівницями, жебраків, яким вона допомагала. Але найголовніше в Каті те, що вона жила в своїх мріях, відокремлено від решти світу. З усього існуючого вона вибирала тільки те, що не суперечило її натурі, інше вона хотіла помічати і не помічала.
Тому і бачила дівчинка ангелів в небі, і була для неї церква не гнітючою і гнітючої силою, а місцем, де все ясно, де можна помріяти. Можна сказати, що Катерина була наївною і доброю, вихованою в цілком релігійному дусі. Але якщо вона зустрічала на своєму шляху те, що суперечило її ідеалам, то перетворюватися на непокірну і вперту натуру і захищала себе від цього стороннього, чужого, що сміливо потривожити її душу. Так було і у випадку з човном.
Після заміжжя життя Каті дуже змінилася. З вільного, радісного, піднесеного світу, в якому вона відчувала своє злиття з природою, дівчина потрапила в життя, повну обману, жорстокості і опущенности. Справа навіть не в тому, що Катерина вийшла за Тихона не зі своєї волі: вона взагалі нікого не любила і їй було все одно за кого виходити. Справа в тому, що у дівчини забрали її колишнє життя, яку вона створила для себе. Катерина вже не відчуває такого захоплення від відвідування церкви, вона не може займатися звичними їй справами. Сумні, тривожні думки не дають їй спокійно милуватися природою. Каті залишається терпіти, поки терпиться, і мріяти, але вона вже не може жити своїми думками, оскільки жорстока дійсність повертає її на землю, туди, де приниження і страждання.
Катерина намагається знайти своє щастя в любові до Тихону: «Я буду чоловіка любити. Тиша, голубчику мій, ні на кого я тебе не проміняю ». Але щирі прояви цієї любові присікаються Кабанихой: «Що на шию-то виснеш, бесстидніцаНе з коханцем прощаєшся». У Катерину сильно почуття зовнішньої покірності і боргу, тому вона і змушує себе любити нелюбого чоловіка. Тихон і сам через самодурства своєї матері не може любити свою дружину по-справжньому, хоча, напевно, і хоче. І коли він, їдучи на час, залишає Катю, щоб нагулятися досхочу, дівчина (вже жінка) стає самотньою.
Чому Катерина полюбила БорісаВедь він не виставляв свої чоловічі якості, як Паратов, навіть і не розмовляв з нею. Напевно, причина в тому, що їй бракувало чогось чистого в задушливій атмосфері будинку Кабанихи. І любов до Борису була цим чистим, не давала Катерину остаточно зачахнути, якось підтримувала її. Вона пішла на побачення з Борисом тому, що відчула себе людиною, у яких гордість, елементарні права. Це був бунт проти покірності долі, проти безправ'я. Катерина знала, що робить злочин, але знала вона й те, що далі жити як і раніше не можна. Вона принесла чистоту своєї совісті в жертву свободу і Борису.
По-моєму, йдучи на цей крок, Катя вже відчувала наближення кінця і, напевно, думала: «Зараз або ніколи». Вона хотіла насититися любов'ю, знаючи, що іншого випадку не буде. На першому побаченні Катерина сказала Борису: "Ти мене погубив».
Борис - причина опорочивания її душі, а для Каті це рівнозначно загибелі. Гріх висить їхньому серце важким каменем. Катерина жахливо боїться грози, що насувається, вважаючи її покаранням за вчинене.
Катерина боялася грози відтоді, як стала думати про Бориса. Для її чистої душі я навіть думка про любов до сторонній людині - гріх. Катя не може жити далі зі своїм гріхом, і єдиним способом хоч частково від нього позбутися вона вважає покаяння Вона в усьому чоловіку і Кабанихе.
Такий вчинок нашого часу видається дуже дивним, наївним. «Обманювати-то я не вмію; приховати щось нічого не можу »- така Катерина. Тихін вибачив дружину, але пробачила вона сама себяБудучі дуже релігійною.
Катя боїться бога, а її бог живе в ній, бог - її совість. Дівчину мучать два питання: як вона повернеться додому і буде дивитися в очі чоловікові, якого зрадила, і як вона буде жити з плямою на своїй совісті. Єдиним виходом з цієї ситуації Катерина бачить смерть: «Ні, мені що додому, що в могилу - все одно ... У могилі краще ... Знову жітьНет, ні, не треба ... недобре» Мета, якої своїм гріхом, Катерина йде з життя, щоб врятувати свою душу.
Добролюбов визначав характер Катерини як «рішучий, цілісний, російський". Рішучий, тому що вона зважилася на останній крок, на смерть заради порятунку себе від ганьби і докорів сумління. Цілісний, тому що в характері Каті все гармонійно, об'єднані, ніщо не суперечить одне одному, тому що Катя становить єдине з природою, з Богом. Російська, тому що хто, як не російська людина, здатний так любити, здатний так жертвувати, то з виду покірно переносити всі позбавлення, залишаючись при цим самим собою, вільним, не рабом. П'єсу «Гроза» Островський написав в 1859 році в період, коли в Росії назріла зміна суспільних підвалин, напередодні селянської реформи.
Тому, п'єсу сприйняли як вираз стихійних революційних настроїв народних мас. Островський не дарма дав своїй п'єсі назву «Гроза». Гроза відбувається не тільки як природне явище, дія розгортається під звуки грому, але і як внутрішнє явище - герої характеризуються через ставлення до грози. Для кожного героя гроза є особливим символом, для одних - це передвісник бурі, для інших очищення, початок нового життя, для третіх - це «голос зверху», який передрікає якісь важливі події або застерігає від будь-яких вчинків.
В душі Катерини відбувається, нікому, невидима гроза, гроза для неї - це кара небесна, «рука Господня», яка повинна покарати її за зраду чоловікові: «Не то страшно, що вб'є тебе, а то, що смерть тебе раптом застане Есо усіма помислами лукавими ». Катерина боїться і чекає грози. Вона любить Бориса, але це пригнічує її. Вона вважає, що буде горіти в «геєні вогненної» за своє гріховне почуття. Для механіка Кулігіна гроза - брутальний вияв природних сил, співзвучна з людським невіглаством, з яким треба боротися. Кулігін вважає, що вносячи в життя механізацію та просвіта, можна домогтися влади над «громом», який несе в собі сенс грубості, жорстокості й аморальності: «Я тілом в поросі знищиться, розумом грому наказую».
Кулігін мріє побудувати громовідвід, щоб позбавити людей від страху перед грозою. Для Тихона гроза - це злість, пригнічення з боку матері. Він боїться її, але як син повинен підкорятися їй. Їдучи з дому у справах, Тихон говорить: «Так як знаю я таперіча, що на два тижні ніякої грози наді мною не буде, кайданів цих на ногах немає». Дикої вважає, що неможливо і грішно протистояти блискавки. Для нього гроза - це покірність.
Незважаючи на свій дикий і злісний характер, він покірно підпорядковується Кабанихе. Борис людський грози страшиться більше, ніж природного. Тому він їде, кидає Катерину один жоден з людською чуткою. «Тут страшніше! »- говорить Борис, тікаючи з місця моління всього міста.
Гроза в п'єсі Островського символізує як невігластво і злобу, небесну кару і відплата, так і очищення, прозріння, початок нового життя. Про це свідчить розмова двох городян Калинова, в світогляді жителів почали відбуватися зміни, стала змінюватися оцінка всього, що відбувається. Можливо, у людей з'явиться бажання подолати свій страх перед грозою, позбутися від гніту злоби і невігластва, що панують в місті. Після страшних гуркоту грому і ударів блискавки, над головами знову засяє сонце.
Н. А. Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» образ Катерини трактував як «стихійний протест, доведений до кінця», а самогубство - як силу волелюбного характеру: «гірко таке звільнення; але що ж робити, коли іншого немає ».
Я вважаю, що п'єса Островського «Гроза» була своєчасна і сприяла боротьбі з гнобителями.
В основі п'єси лежить конфлікт окремої особистості і навколишнього суспільства (Катерина і «темне царство»).
Дія «Грози» розгортається на березі Волги, в старовинному місті, де, як здається, століттями нічого не змінюється і змінюватися не може, і саме в консервативної патріархальної сім'ї цього міста Островський бачить прояви нездоланного оновлення життя, її самовіддано-бунтарського начала. Конфлікт «спалахує» між двома протилежними характерами, Людськими натурами. Дві протилежні сили втілені в молодої купецької дружини Катерини Кабанова і в її свекрухи - Марфі Кабанова. Кабаниха - переконана і принципова хранителька старовини, раз назавжди знайдених і встановлених норм і правил життя. Катерина - вічно шукає, що йде на сміливий ризик заради живих потреб своєї душі, творча натура.
У своїй статті «Промінь світла в темному царстві» Добролюбов писав про п'єсу: «" Гроза "представляє собою ідилію" темного царства "... Взаємні відносини самодурства і німих доведені в ній до найтрагічніших наслідків ...»
Кабаниха не визнає правомірності індивідуальних відмінностей людей і різноманітності життя народів. Все, чим відрізняється життя інших місць від побуту міста Калинова, свідчить про «невірності»: люди, що живуть не так, як калиновців, повинні мати песячі голови. Центр Всесвіту - благочестивий місто Калинов, центр цього міста - будинок Кабанова, - так характеризує світ на догоду суворої господині бувала мандрівниця Феклуша. Будь-яке зміна представляється Кабанихе початком гріха.
Протягом усієї дії п'єси Катерину супроводжує мотив польоту, швидкої їзди. Вона хоче літати, як птах, і їй сняться сни про політ, вона намагалася спливти по Волзі, а в мріях бачить себе мчиться на трійці. І до Тихону, і до Борису вона звертається з проханням взяти її з собою, відвезти. Однак цей рух має одну особливість - відсутність точно визначеної мети.
«Суперечка» Катерини Кабанихи акомпанує суперечкою Кулигіна і Дикого, драма рабського становища почуття в світі розрахунку тут супроводжується зображенням трагедії розуму в «темному царстві», трагедія наруги краси і поезії - трагедією поневолення науки дикими «меценатами».
«Грозу» прийнято називати драмою, а не трагедією, незважаючи на смерть Катерини. У п'єсі простежуються і комедійні традиції в сатиричному зображенні вдач купецтва.
Островський вводить пейзаж, який виступає не тільки фоном, а й втіленням стихії, яка протистоїть «темного царства» (сцени на Волзі, загибель Катерини).
При створенні образів Катерини, Кулигина і Кудряша автор використовує фольклорні традиції. Мова персонажів наповнена просторечиями. Островський вводить символи, які в тексті несуть на собі смислове навантаження: гроза - протиріччя в душі Катерини; громовідвід - символ освіти і т. д.
«Темне царство» і його жертви
Добролюбов так відгукується про мешканців міста Калинова: «Їх життя тече рівно і мирно, ніякі інтереси світу їх не турбують, тому що не доходять до них; царства можуть руйнуватися, нові країни відкриватися, особа землі ... змінюватися ... - мешканці містечка Калинова будуть собі існувати як і раніше в цілковитому невіданні про решту світу ... Прийняті ними поняття і спосіб життя * - найкращі в світі, все нове походить від нечистої сили ... знаходять незграбним і навіть зухвалим наполегливо дошукуватися розумних підстав ... Відомості, що повідомляються Феклушу, такі, що не здатні вселити великого бажання проміняти своє життя на іншу ... Темна маса, жахлива у своїй наївності і щирості ».
Мандрівники в п'єсі мають важливе значення, так як характеризують затурканість народу. «Самі по немочі своєї далеко не ходили, а чути багато чули»: про гріхах, шести або дванадцяти бентежачих ворогів, про далеких країнах, де салтани землею правлять, про людей з собачими головами, про нескінченну суєті в Москві, де «наступають часи останні », про« вогненне змія »і т. д.
У п'єсі самодурами є Дикої і Кабанова, яким Добролюбов дав таку оцінку: «Відсутність будь-якого закону, будь-якої логіки - ось закон і логіка цьому житті ... Самодури російського життя починають, проте ж, відчувати якесь невдоволення і страх, самі не знаючи перед чим і чому ... Крім їх, не спитавши їх, виросла інша життя ... важко дихають старі Кабанова, відчуваючи, що є сила вище їх, яку вони здолати не можуть, до якої і підступити не знають як ... Дикі і Кабанова, зустрічаючи собі протиріччя і не будучи в силах перемогти його, але бажаючи поставити на своєму, прямо оголошують себе проти логіки, тобто ставлять себе дурнями перед більшістю людей ».
Кабаниха вимагає від безхарактерного Тихона, якого не сприймає як самостійну людину, покори і пошани до себе, лає його. З цієї причини він не може сформувати самостійних відносин з Катериною, яку Кабаниха ненавидить неусвідомленої ненавистю.
Дикого Добролюбов характеризує так: «Йому здається, що якщо він визнає над собою закони здорового глузду, загального всім людям, то його важливість сильно постраждає від цього ... Він усвідомлює, що він безглуздий ... Звичка дурити в ньому така сильна, що він підпорядковується їй навіть всупереч голосу власного здорового глузду ».
На перший погляд Варвара і Кудряш протистоять «темного царства», але насправді вони пов'язані з ним внутрішньо. Вони йдуть лише тому, що не змогли до нього пристосуватися.
Кулігін протистоїть неуцтво «темного царства» і є носієм ідей освіти. Він пасивно спостерігає, хоча дуже хоче принести користь суспільству, намагаючись в ньому що-небудь змінити. Його здібності в умовах «темного царства» не можуть розвиватися, тому що занадто велика його залежність від нього.
Добролюбов про Тихона: «Простодушний і вульгарний, зовсім не злий, але до крайності безхарактерний ... з безлічі тих жалюгідних типів, які зазвичай називаються нешкідливими, хоча вони в общем-то сенсі так само шкідливі, як і самі самодури, тому, що служать їх вірними помічниками ... в ньому ніякого сильного почуття, ніякого рішучого прагнення розвинутися не може ».
Добролюбов говорить про Бориса: «Не герой ... Він вхопив освіти і ніяк не впорається ні з старим побутом, ні з серцем своїм, ні з здоровим глуздом - ходить точно втрачений ... один з тих людей, які не вміють робити того, що розуміють, і не розуміють того, що роблять ».
Борис розуміє, що він залишиться без спадщини, але, незважаючи на це, на розрив відносин з Диким ніколи не вирішиться, так як немає в ньому внутрішньої сили ( «Ех, якби сила!»).
Добролюбов про Катерину: «Катерина не вбила в собі людську природу ... Русский сильний характер ... вражає нас своєю протилежністю всяким самодурной засадам ... Характер ... будуєш, люблячий, ідеальний ... Кожен зовнішній дисонанс вона намагається згладити ... всякий недолік покриває з повноти своїх внутрішніх сил ... Вона дивна, навіжена з точки зору оточуючих, але це тому, що вона ніяк не може прийняти в себе їх поглядів і нахилів ... вона рветься до нового життя, хоча б їй довелося померти в цьому пориві ... змужнілі, з глибини всього організму виникає вимога права і ^ простору життя ... у сухий одноманітному житті своєї юності, в грубих і забобонних поняттях навколишнього середовища вона постійно вміла брати те, що погоджувалося з її природними прагненнями до краси, гармонії, достатку, щастя ... всі ідеї, навіяні їй з дитинства, все принципи навколишнього середовища повстають проти її природних прагнень і вчинків. Всі проти Катерини, навіть і її власні поняття про добро і зло ».
Катерина бореться сама з собою і врешті-решт внутрішньо виправдовує себе. У ній з особливою силою відчуваються потреба любити і бути коханою; ображені почуття дружини і жінки, що знаходиться в будинку свекрухи; смертельна туга, викликана монотонністю і одноманітністю її життя; бажання волі.
Автор, створюючи образ Катерини, звертається до фольклорних традицій (мотиви народних пісень; звернення до «друга милому», до «буйним вітрам»; образ «могі- Лушки»), підкреслюючи тим самим її приналежність до народу.
П'єса «Гроза» відомого російського письменника XIXстоліття Олександра Островського, була написана в 1859 році на хвилі громадського підйому напередодні соціальних реформ. Вона стала одним з кращих творівавтора, відкривши очі всього світу на звичаї і моральні цінності тодішнього купецького стану. Вперше була опублікована в журналі «Бібліотека для читання» в 1860 році і завдяки новизні своєї тематики (опису боротьби нових прогресивних ідей і прагнень зі старими, консервативними засадами) відразу ж після публікації викликала широкий громадський резонанс. Вона стала темою для написання великої кількості критичних статей того часу ( «Промінь світла в темному царстві» Добролюбова, «Мотиви російської драми» Писарєва, критика Апполона Григор'єва).
Історія написання
Натхненний красою Волзького краю і його безкрайніми просторами під час поїздки з родиною в Кострому в 1848 році, Островський починає написання п'єси в липні 1859 року, вже через три місяці він її закінчує і відправляє на суд петербурзької цензури.
Пропрацювавши на протязі декількох років в канцелярії Московського совісного суду, він добре знав, що представляє собою купецтво в Замоскворіччя (історичний район столиці, на правому березі Москви-ріки), не раз стикаючись з обов'язку служби з тим, що творилося за високими парканами купецьких хором , а саме з жорстокістю, самодурством, невіглаством і різними забобонами, незаконними оборудками і аферами, сльозами і стражданням оточуючих. Основою для сюжету п'єси стала трагічна доля невістки в купецької заможній родині Кликова, яка сталася в реальності: молода жінка кинулася в Волгу і потонула, не витримавши утисків з боку владної свекрухи, втомившись від бесхарактерности чоловіка і таємну пристрасть до поштової службовцю. Багато хто вважав, що саме історії з життя костромського купецтва стали прототипом для сюжету написаної Островським п'єсою.
У листопаді 1859 року п'єса була зіграна на підмостках Малого академічного театрув Москві, в грудні того ж року в Олександрійському драматичному театріу Петербурзі.
аналіз твору
Сюжетна лінія

У центі описуваних в п'єсі подій знаходиться заможна купецька сім'я Кабанова, яка проживає в вигаданому волзькому місті Калинове, такий собі своєрідний і замкнутому світі, що символізує загальний устрій всієї патріархальної Російської держави. Сім'я Кабанова складається з владної і жорстокої жінки-тирана, і по суті глави сім'ї, багатої купчихи і вдови Марфи Гнатівна, її сина, Тихона Івановича, безвольного і безхарактерність на тлі важкого вдачі його матінки, дочки Варвари, що навчилася обманом і хитрістю протистояти деспотизму матері , а також невістки Катерини. Молода жінка, що виросла в родині де її любили і шкодували, страждає в будинку нелюбого чоловіка від його безвольність і претензій свекрухи, по суті втративши волі і ставши жертвою жорстокості і самодурства Кабанихи, залишена напризволяще ганчіркою-чоловіком.

Від безвиході і відчаю Катерина шукає розради в любові до Борису Дикому, який теж її любить, але боїться ослухатися свого дядька, багатого купця Савелов Прокофьіч Дикого, адже від нього залежить матеріальне становище його і сестри. Потайки він зустрічається з Катериною, але в останній момент зраджує її і тікає, потім за вказівкою дядька їде в Сибір.
Катерина, будучи вихованою в слухняності і підпорядкуванні чоловікові, страждаючи власним гріхом, в усьому чоловіку в присутності його матері. Та робить життя невістки абсолютно нестерпним, і Катерина, страждаючи від нещасливого кохання, докорів сумління і жорстоких гонінь тирана і деспота Кабанихи, вирішує покінчити зі своїми муками, єдиним способом, в якому вона бачить порятунок, це самогубство. Вона кидається з обриву в Волгу і трагічно гине.
Головні діючі особи
Всі персонажі п'єси поділені на два протиборчі табори, одні (Кабаниха, її син та дочка, купець Дикої і його племінник Борис, служниці Феклуша і Глаша) є представниками старого, патріархального укладу життя, інші (Катерина, механік-самоучка Кулігін) - нового, прогресивного.

Молода жінка, Катерина, дружина Тихона Кабанова, є центральною героїнею п'єси. Вона вихована в строгих патріархальних правилах, відповідно до законів давньоруського Домострою: дружина повинна в усьому коритися чоловікові, поважати його, виконувати всі його вимоги. Спочатку Катерина намагалася всіма силами полюбити свого чоловіка, стати для нього покірною і хорошою дружиною, однак з огляду на його повної безхребетність і слабкості характеру, може відчувати до нього тільки жалість.
Зовні вона виглядає слабкою і мовчазною, але в глибині її душі зберігається досить сили волі та наполегливості, щоб протистояти тиранії свекрухи, яка побоюється, що невістка може змінити її сина Тихона і той перестане підкорятися волі матері. Катерині тісно і душно в темному царстві життя в Калинове, вона буквально там задихається і в мріях вона летить, як птах геть з цього жахливого для неї місця.
Борис

полюбив приїжджого молодого чоловікаБориса, племінника багатого купця і ділка, вона створює у себе в голові образ ідеального коханого і справжнього чоловіка, який зовсім не відповідає дійсності, розбиває їй серце і призводить до трагічного фіналу.
У п'єсі персонаж Катерини протистоїть не конкретній людині, своїй свекрусі, а всього в той час існуючому патріархального укладу.
Кабаниха

Марта Гнатівна Кабанова (Кабаниха), як і купець-самодур Дикої, який мучить і ображає своїх рідних, не платить зарплату і обманює своїх робочих, є яскравими представниками старого, міщанського укладу життя. Вони відрізняються дурістю і неосвіченістю, невиправданою жорстокістю, хамством і грубістю, повним неприйняттям будь-яких прогресивних змін в закостенілих патріархальний уклад життя.
Тихон

(Тихон, на ілюстрації біля Кабанихи - Марфи Гнатівна)
Тихон Кабанов на усю дорогу характеризується як тихий і безвольна людина, що знаходиться під повним впливом деспотичної матері. Відрізняючись м'якістю характеру, він не робить ніяких спроб, щоб захистити свою дружину від нападок матері.
В кінці п'єси він врешті-решт не витримує і автор показує його бунт проти тиранії і деспотизму, саме його фраза в кінці п'єси призводить читачів до певного висновку про глибину і трагізм ситуації, що склалася.
Особливості композиційної побудови

(Фрагмент з драматичної постановки)
Твір починається описом міста на Волзі Калинова, образ якого є збірним образом всіх російських міст того часу. Зображений в п'єсі пейзаж волзьких просторів контрастно відтіняє затхлу, сумну і похмуру атмосферу життя в цьому місті, яка підкреслюється мертвої замкнутістю життя її жителів, їх нерозвиненістю, сірістю і дикої неосвіченістю. Загальний стан міського життя автор охарактеризував як би перед грозою, коли похитнеться старий, ветхий уклад, а нові і прогресивні віяння як порив шаленого грозового вітру віднесуть геть заважають людям нормально жити застарілі правила і забобони. Описаний в п'єсі період життя жителів міста Калинова якраз знаходиться в стані, коли зовні все виглядає спокійним, але це тільки затишшя перед прийдешньої бурею.

Жанр п'єси можна трактувати як соціально-побутову драму, а також як трагедію. Для першої характерне використання ретельного опису побутових умов, максимальна передача його «щільності», а також вирівнювання характерів. Увагу читачів має розподілятися між усіма учасниками постановки. Трактування п'єси як трагедії передбачає її більш глибокий сенс і грунтовність. Якщо бачити в смерті Катерини наслідок її конфлікту зі свекрухою, то вона виглядає як жертва сімейного конфлікту, і все само розгортається дія в п'єсі для справжньої трагедії здається дрібним і незначним. Але якщо розглядати загибель головної героїні як конфлікт нового, прогресивного часу з згасаючої, старої епохою, то її вчинок як не можна краще трактується в героїчному ключі, характерному для трагічного оповідання.

Талановитий драматург Олександр Островський з соціально-побутової драми про життя купецького стану поступово створює справжню трагедію, в якій за допомогою любовно-побутового конфлікту він показав наступ епохального перелому, що відбувається у свідомості народу. Прості люди усвідомлюють прокидається почуття власної гідності, починають по новому ставитися до навколишнього світу, хочуть самі вершити свої долі і безбоязно виявляти свою волю. Це зароджується бажання вступає в непримиренну суперечність з реальним патріархальним укладом. Доля Катерини набуває громадський історичний сенс, що виражає стан народної свідомості на переломному стику двох епох.
Олександр Островський, вчасно помітив приреченість загниваючих патріархальних устоїв, написав п'єсу «Гроза» і відкрив очі на те, що відбувається всієї російської громадськості. Він зобразив руйнування звичного, застарілого способу життя, за допомогою багатозначного і образного поняття грози, яка поступово наростаючи, змете все зі свого шляху і відкриє дорогу нового, кращого життя.
- Бібліотеки - спецназ культури
- "Улан-уде подарував надію"
- Дженніфер Лоуренс про розрив з Ніколасом Холтом: "Я думала - хто я без цього чоловіка?
- Настя коротка біографія та фото Коротка інстаграм
- Настя коротка в інстаграм Чоловік насти короткою
- Презентація на тему "символи Калмикії"
- Краса людини. Образ російської красуні. Малювання портрета. (4 клас). Народний святковий костюм Що думають про красу російських жінок іноземці
- Історія виникнення театру в Росії
- Презентація для вихователів на тему: «Види нетрадиційних технік малювання Поради як зробити хороший доповідь презентації або проекту
- Усна народна творчість
- Рококо: витоки, естетика і характерні риси стилю
- Шкільні презентації Powerpoint Презентація на тему врубель михайло александрович
- Тема уроку: «Естетичне формування мистецтвом навколишнього середовища А що таке архітектура
- Презентація на тему Дитинство Микити
- Віктор Гюго Презентація за твором Віктора Гюго знедолені
- Тема: Греція - «колиска європейської цивілізації»
- Які бувають жанри живопису
- Василь Григорович Перов - живописець, один з родоначальників жанрової картини
- Образотворче мистецтво Стародавнього Риму
- Презентація "добро і зло в російських народних казках"