Проблема моральної міцності людини Ієшуа. Моральний вибір за романом Майстер і Маргарита (Булгаков
Добро і зло ... Поняття вічні і нероздільні. Поки жива людина, вони будуть боротися один з одним. Не завжди носіями добра і зла бувають різні люди, особливої \u200b\u200bтрагічності досягає ця боротьба, коли вона відбувається в душі однієї людини.
Роман М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита" присвячений боротьбі добра і зла. Автор в одній книзі описує події двадцятих років нашого століття і біблійних часів. Дії, що відбуваються в різний час, об'єднані однією ідеєю - пошуками істини і боротьбою за неї.
Перенесемося в далекий Ершалайм, до палацу прокуратора Іудеї Понтія Пілата. "У білому плащі з кривавим підкладкою" з'являється він перед людиною років двадцяти семи, у якого "руки зв'язані за спиною, під лівим оком синець, в кутку рота - садно із запеченою кров'ю". Людина цей - звуть його Ієшуа - звинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму. Арештант хотів було виправдатися; "Добра людина! Повір мені ..." Але його "навчили" дотримуватись етикету: "Крисобой вийняв бич і .., вдарив арештованого по плечах ... пов'язаний миттєво впав додолу, неначе йому підтяли ноги, захлинувся повітрям, фарба втекла з його особи, і очі обессмислілісь ... "
Важко не погодитися з тим визначенням, яке дав собі прокуратор: "люте чудовисько". Понтій Пилат живе за своїми законами: він знає, що світ поділений на пануючих і підкоряються їм, що формула "раб підпорядковується пану" непорушна. І раптом з'являється людина, яка думає інакше: "... звалиться храм старої віри і створиться новий храм істини". Більш того, цей "бродяга" сміє пропонувати: "Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше що ти справляєш враження дуже розумної людини". Він не боїться заперечувати прокуратору і робить це настільки майстерно, що Понтій Пілат приходить на деякий час в замішання. У Ієшуа своя життєва філософія: "... злих людей немає на світі, є люди нещасливі".
У невинності арештанта прокуратор переконався відразу. Звичайно, він дивакуватий і наївний, його мови кілька крамольні, зате "бурлака" має чудову властивість знімати головний біль, що так мучить прокуратора! І у Понтія Пілата вже склався план дії: він оголосить Ієшуа божевільним і надішле на острів в Середземне море, туди, де знаходиться його резиденція. Але це виявилося неможливим. Юда з Кариафа представив такі відомості про "безумця", що намісник кесаря \u200b\u200bне мав права не стратити його.
Прокуратор хотів і навіть спробував врятувати новоявленого "пророка", але той рішуче не хотів відмовлятися від своєї "істини": "У числі іншого я говорив, що будь-яка влада є насильством над людьми і що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади. Людина перейде в царство істини і справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада ". Всесильний прокуратор у владі страху втрачає залишки гордого гідності: "Ти думаєш, нещасний, що римський прокуратор відпустить людину, говорив те, що говорив ти? Або ти думаєш, що я готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок не поділяю!" Виявляється ганебне малодушність розумного і майже всесильного правителя: через острах доносу, боязні погубити власну кар'єру Пилат йде проти своїх переконань, голоси людяності і совісті. І Понтій Пілат кричить так, щоб чули всі: "Злочинець! Злочинець! Злочинець!"
Ієшуа страчений. Чому ж мучиться прокуратор? Чому йому сниться сон, ніби він не послав на страту бродячого філософа і цілителя, ніби вони йдуть разом по місячній доріжці і мирно розмовляють, і він, "жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся уві сні"? Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, вірний пес кесаря. Совість мучить його. Йому ніколи не буде спокою - він розуміє, що прав Ієшуа. У Ієшуа залишився учень і послідовник - Левій Матвій. Він продовжить справу свого Учителя. У євангельській легенді закладені вічні істини, які, будучи забутими, неодмінно нагадають про себе.
Велика кількість як явних, так і майже невидимих \u200b\u200bпаралелей пов'язують зображення Ершалаима двадцятих років I століття і Москви двадцятих років XX століття. Герої і часи начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до інакомислячих, заздрість царюють у світі, який оточує Майстра. Не випадково там з'являється Воланд. Воланд - це художньо переосмислений автором образ Сатани. Сатана і його помічники оголюють сутність явищ, висвічують, підсилюють, виставляють на загальний про зір всяке зло. Фокуси у вар'єте, витівки з підписує папери порожнім костюмом, таємниче перетворення радянських грошей в долари і інша чортівня - це оголення прихованих вад людини. Стає зрозумілим сенс фокусів у вар'єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці вистави Воланд приходить до висновку: "Ну що ж ... вони - люди як люди. Люблять гроші, з чого б ті не були зроблені - зі шкіри чи, з паперу, чи з бронзи або золота. Ну легковажні ... ну, що ж ... і милосердя іноді стукається в їхні серця ... звичайні люди ... загалом, нагадують колишніх ... квартирне питання лише зіпсував їх ... "
Вічне прагнення людей до добра нездоланно. Минуло двадцять століть, а уособлення добра і любові - Ісус Христос - жваво в душах людей. Майстер створює роман про Христа і Пілата. Христос для нього - це мисляча і страждає особистість, яка стверджує гідність безкорисливого служіння людям, що несе вічні цінності в світ.
Дуже цікава історія Майстра і Маргарити. Майстром рухає жага пізнання. Він намагається проникнути в глибину століть, щоб розібратися у вічному. Як і Фаусту, пізнання йому дає Сатана. Явно проглядається паралель між Майстром і Ієшуа. Не дарма слово "Майстер" пишеться з великої літери, а доля цієї людини трагічна, як і у Ієшуа. Майстер - це збірний образ того, хто прагне пізнати вічні закони моральності.
Маргарита в романі є носієм величезної, поетичної і натхненної любові, яку автор назвав "вічної". І чим більше непривабливим, "нудним, кривим" постає перед нами провулок, де ця любов виникає, тим більше незвичайним виявляється це почуття, яке спалахнуло "блискавкою". Маргарита бореться за Майстра. Погодившись бути королевою на Великому балу повного місяця, вона за допомогою Воланда повертає Майстра. Разом з ним під гуркіт очищає грози вона переходить у вічність.
Кожне покоління людей вирішує для себе моральні проблеми. Одні іноді "прозрівають", заглядають "всередину" себе. "Не дури-то хоч сам себе. Ніколи слава не прийде до того, хто складає погані вірші ..." - безжально судить себе Рюхин. Іншим не дано "прозріти". Берліозові, главі МАССОЛІТа, така можливість вже не випаде, він загинув страшною, безглуздою смертю. Пройшовши через страждання, очищається і піднімається на більш високу моральну щабель поет Іван Бездомний:
Пішовши від нас, Майстер залишив нам свій роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим.
На своєму життєвому шляху ми стикаємося з безліччю перешкод. Одне з них - моральний вибір. Саме від нього залежить подальша доля людини. Боротьба з власним сумлінням, зрада своїх ідеалів і егоїзм або захист свого слова і свої політичні переконання. Приймати такі рішення, часом складні, з непередбачуваним кінцем, може далеко не кожен.
Так, проблему морального вибору піднімає Михайло Опанасович Булгаков у своєму романі «Майстер і Маргарита», перед багатьма героями якого стоїть своєрідна дилема. Наприклад, прокуратор Понтій Пілат, який є персонажем роману, творцем якого був Майстер, повинен вирішити, кого з чотирьох осіб, засуджених до смертної кари, помилувати. Спочатку його вибір припав на бродячого філософа Ієшуа Га-Ноцрі. Герой зацікавив прокуратора - на відміну від інших, він був цікавим співрозмовником, хто проповідує такі істини, як «всі люди добрі», «говорити правду приємно», «настане час, коли замість держави настане храм істини», «боягузтво - найстрашніший порок» .
Троє інших людей, засуджених до страти, були розбійниками і вбивцями. Однак слово для держави страшніше, ніж злочин. Слово, викриває пороки, що заважає безмежного сваволі влади. Саме влада боїться втратити Понтій Пілат. Струсів, він буквально «умиває руки», примовляючи філософа до смерті, і припускається помилки. В покарання художник слова прирікає його на безсмертну життя на самоті. Авторська позиція така, що егоїзм і зрадництво власних ідей повинні бути покарані. Адже саме совість є внутрішнім регулятором людини, саме вона в кінцевому підсумку панує над ним.
Крім Понтія Пілата, помилку так само допускає і сам Майстер. Він відмовляється боротися за свої ідеї, спалюючи не визнаний суспільством роман. Проповідуючи в ньому істини, він не може захистити їх, не відповідає за власні слова і приймає рішення здатися. Світ без боротьби - не життя, а існування і, відмовившись від неї, Майстер виявляється приреченим на вічний спокій, не бачачи світла. Він знову зі своєю коханою, однак нічого більш не приносить йому щастя. Його борг, як письменника, нести світові правду, але відтепер писати він буде лише для себе і Маргарити. Його герой - духовний самогубець, що не виконав свій моральний обов'язок, боротьбу за правду, яка зрадила свої принципи.
А Маргарита, кохана Майстра, в свою чергу робить правильний вибір. На балу замість того, щоб вимагати власного благополуччя, вона проявляє милосердя до Фріду і просить, щоб їй перестали приносити хустку. «Ніколи не просите для себе», - дає їй урок Воланд. Незважаючи на те, що на шляху до свого щастя, повернення Майстра, вона вибрала невірні засоби (зв'язалася з нечистою силою і не заслуговує світла), героїня виявила співчуття до чужих нещасть, що є основою людського життя. Любов Маргарити самовіддана, вона живе Майстром, готова на все заради нього, але все одно залишається гуманною.
Не можна уникнути морального вибору, і тільки від людини залежить, яким він буде. Доля рідко надає другі шанси, тому потрібно жити в гармонії зі своїми принципами та ідеалами, завжди вести внутрішню боротьбу і не піддаватися спокусам егоїзму і прийнятим в суспільстві правилам.
Добро і зло ... Поняття вічні і нероздільні. І поки живе людина, вони будуть боротися один з одним. Добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини.
Не завжди носіями добра і зла бувають різні люди, особливої \u200b\u200bтрагічності досягає ця боротьба, коли вона відбувається в душі людини.
Роман М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита» присвячений боротьбі добра і зла. Автор в одній книзі описує події двадцятих років нашого століття і події біблійних часів.
Дії, що відбуваються в різний час, об'єднані однією ідеєю - пошуками істини і боротьбою за неї. Перенесемося в далекий Ершалаим, до палацу прокуратора Іудеї Понтія Пілата. «У білому плащі з кривавим подобою» з'являється він перед людиною років двадцяти семи, у якого «руки зв'язані за спиною, під лівим оком синець, в кутку рота - садно з запёкшейся кров'ю».
Людина цей - кликали, його Ієшуа - звинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму. Арештант хотів, було виправдатися: «Добра людина! Повір мені ... »Але його« навчили »дотримуватись етикету:« Крисобой вийняв бич і ... ударив арештованого по плечах ... пов'язаний миттєво впав додолу, неначе йому підтяли ноги, захлинувся повітрям, фарба втекла з його особи, і очі обессмислілісь ... »
Важко не погодитися з тим визначенням, яке дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пилат живе за своїми законами: він знає, що світ розділений на пануючих і підкоряються їм, що формула «раб підпорядковується пану» непорушна, значить, пан всіх і вся.
І раптом з'являється людина, яка думає інакше: «... звалиться храм старої віри і створиться новий храм істини».
Більш того, цей «бродяга» сміє пропонувати: «Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше що ти справляєш враження дуже розумної людини».
Він не боїться заперечувати прокуратору і робить це настільки майстерно, що Понтій Пілат приходить на деякий час в замішання. У Ієшуа своя життєва філософія: «... злих людей немає на світі, є люди нещасливі».
Арештант здався цікавий. У його невинності прокуратор переконався відразу. Звичайно, він дивакуватий і наївний, його мови кілька крамольні, але зате «бродяга» має чудову властивість знімати головний біль, що так мучить прокуратора!
І у Понтія Пілата вже склався план дії: він оголосить Ієшуа божевільним і надішле на острів в Середземне море, туди, де знаходиться його резиденція. Але це виявилося неможливим.
Юда з Кариафа представив такі відомості про "божевільні", що намісник кесаря \u200b\u200bне мав права не стратити його.
Прокуратор хотів і навіть спробував врятувати новоявленого "пророка", але той рішуче не хотів відмовлятися від своєї "істини": "У числі іншого я говорив, що будь-яка влада є насильством над людьми і що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади.
Людина перейде в царство істини і справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада ". Всесильний прокуратор у владі страху втрачає залишки гордого гідності:" Ти думаєш, нещасний, що говорив ти? Або ти думаєш, що я готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок не поділяю! "Виявляється ганебне малодушність розумного і майже всесильного правителя: через острах доносу, боязні погубити власну кар'єру Пилат йде проти своїх переконань, голоси людяності і совісті. І Понтій Пілат кричить так, щоб чули всі:" Злочинець! Злочинець! Злочинець! "Ієшуа страчений.
Чому ж мучиться прокуратор? Чому йому сниться сон, ніби він не послав на страту бродячого, філософа і цілителя, ніби вони йдуть разом по місячній доріжці і мирно розмовляють, і він, "жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся уві сні?" Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, вірний пес кесаря.
Совість мучить його. Йому ніколи не буде спокою - він розуміє, що прав Ієшуа залишився учень і послідовник - Левій Матвій.
Він продовжить справу свого Учителя. У євангельській легенді закладені істини, які, будучи забутими, неодмінно нагадають про себе моральною деградацією суспільства.
Але як пов'язані ершалаимские глави з основним змістом роману? Велика кількість як явних, так і найтонших паралелей пов'язують зображення Ершалаима двадцятих років першого століття і Москви двадцятих років двадцятого століття.
Герої і часи, в них описані, начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до людей інакомислячих, заздрість царює і в світі, який оточує Майстра.
Їх оголює Воланд. Воланд - це художньо переосмислений автор образ Сатани. Сатана і його помічники творять зло.
Їх мета - оголювати сутність явищ, висвічувати, посилювати, виставляти на загальний огляд негативні явища в людському суспільстві. Фокуси в Вар'єте, витівки з підписують паперами порожнім костюмом, таємниче перетворення радянських грошей в долари і інша чортівня - це оголення прихованих вад людини.
Стає зрозумілим сенс фокусів в Вар'єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці вистави Воланд приходить до висновку: "Ну що ж ... вони - люди як люди. Люблять гроші, з чого б ті не були зроблені - зі шкіри чи, з паперу, чи з бронзи або золота. Ну, легковажні .. . ну, що ж ... і милосердя іноді трапиться в їхні серця ... звичайні люди ... загалом, нагадують колишніх ... квартирне питання лише зіпсував їх ... "
Вічне прагнення людей до добра нездоланно.
Минуло двадцять століть, а уособлення добра і любові - Ісус Христос - живий в душах людей.
Майстер, головний герой роману М. Булгаков, створює роман про Христа і Пілата. Христос для нього - це мисляча і страждає особистість, яка стверджує гідність безкорисливого служіння людям, що несе вічні цінності в світ.
Дуже цікава історія Майстра і Маргарити. Майстром рухає жага пізнання. Він намагається проникнути в глибину століть, щоб розібратися у вічному. Як і Фаусту, пізнання йому дає Сатана.
Явно проглядається паралель між Майстром і Ієшуа. У Майстрі присутній божество, його займають вічні проблеми. Не дарма його ім'я пишеться з великої літери, а доля трагічна, як і у Ієшуа. Майстер - це збірний образ людини, яка прагне пізнати вічні закони моральності.
Маргарита в романі є носієм величезний поетичної і натхненної любові, яку автор назвав "вічної". І чим більше непривабливим, "нудним, кривим" постає перед нами провулок, де ця любов виникає, тим більше незвичайним виявляється це почуття, яке спалахнуло "блискавкою". Маргарита бореться, за допомогою Воланда повертає Майстра. Разом з ним під гуркіт очищає грози вона переходить у вічність.
Кожне покоління людей вирішує для себе моральні проблеми.
Одні іноді "прозрівають", заглядають "всередину" себе. "Не дури-то хоч сам себе. Ніколи слава не спаде до того, хто складає погані вірші ..." - безжально судить себе Рюхин. Іншим не дано "прозріти".
Для Берліоза, глави МАССОЛІТа, така можливість вже не випаде, він загинув страшною, безглуздою смертю. Пройшовши через страждання, очищається і піднімається на більш високу моральну щабель поета Іван Бездомний.
Пішовши від нас, Майстер залишив нам роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим.
Морально - філософська позиція.
"У білому плащі з кривавим підкладкою, човгає кавалерійської ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця написано в круту колонаду між крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат".
Так писав в романі "Майстер і Маргарита" Михайло Опанасович Булгаков, так починалася книга Майстри, і так починав розповідати про Понтія Пілата двом нещасним письменникам і атеїстам Воланд, але все по порядку.
Коли Булгаков почав писати роман "Чорний Маг" (первинна назва роману "Майстер і Маргарита"), він уже передбачав, що основну частину займатиме розповідь про Понтія Пілата, розповідь про совість і влади, про помсту і спокої, про очікування і прощення, і, нарешті, про головне - про Віру і Бога.
Тема Понтія Пілата відображає в романі не сюжетну лінію, а саме сприйняття і розуміння письменником євангельських мотивів, суті Нового завіту.
Булгаков як - то по-новому відкриває нам цю тему. Обережно, щоб не злякати і не зіпсувати відчуття важливості образів, придуманих не ним самим, він намагається піднести нам образи спірні, складні, але в той же час і прості, щоб ми не мучилися питаннями, на якого не в змозі відповісти.
Понтій Пилат постає перед нами як людина, якого мучить совість, за те, що йому дана безмежна влада карати і милувати людей. Його совість - це головний біль, яка майже ніколи не проходить. Це як би покарання за його влада над людьми. Понтій Пилат приречений на самотність.
Немає жодної людини, якій він міг би сказати правду. Немає жодної відповіді на питання, які спалюють його мозок.
Він самотній і його друг - величезний відданий пес, німий охоронець його душі. Вічне самотність, не тільки в житті, але і на небесах. Вічне очікування вибачення. Вічний біль - плата за безвір'я.
"Добра людина", так назвав Понтія Пілата "злочинець" Ієшуа Га-Ноцрі. "Злочинець назвав мене" Добра людина ", \u003d говорить прокуратор, - Виведіть його звідси на хвилину, поясніть йому, як треба розмовляти зі мною. Але не калічити". Понтій Пилат, який звик до того, що "все в Ершалаиме шепочуть про нього, що він люте чудовисько" здивований. Саме з цього моменту, з цих слів в прокуратора щось надламується, відбувається переоцінка цінностей. Ієшуа Га-Ноцрі вдихнув в нього віру, він став для прокуратора совістю.
Понтій Пилат не міг змиритися із загибеллю Ієшуа. За короткий термін спілкування з ним прокуратор зрозумів багато і тепер шкодував про те, що не відразу зміг розпізнати в Ієшуа товариша. Понтія Пілата охопила, жага помсти, хоча мститися треба було собі самому. Він помстився. Але прощення і спокою в житті не отримав.
І вже там, де "... поруч з важким кам'яним кріслом, на якому блищать від місяця якісь іскри, лежить темна, величезна собака і так само, як і господар, неспокійно дивиться на місяць", прокуратор отримує з рук Маргарити прощення .
Дві тисячі років чекав він цього дня, дивлячись на місяць, що викликала в ньому безсоння.
"Вільний! Вільний! Він чекає на тебе". "Людина в білому плащі з кривавим підкладкою піднявся з крісла, і щось прокричав хрипким, зірваним голосом.
Не можна було розібрати, чи плаче він чи сміється і що він кричить. Видно було тільки, що слідом за своїм вірним стражем по місячній доріжці стрімко побіг і він ".
Так отримав прощення і спокій "... жорстокий п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат", бережися мене! "Через острах доносу, боязні погубити свою кар'єру, Пілат йде проти совісті.
Він робить останні, жалюгідні спроби врятувати нещасного, а коли це не вдається, намагається хоча б пом'якшити докори сумління.
Але немає, і не може бути морального викупу за зраду. А в основі зради, як це завжди буває, лежить боягузтво: "Боягузтво, безсумнівно, один з найстрашніших вад", - чує Пилат слова Ієшуа уві сні. "Ні, філософ, я тобі заперечую: це найстрашніший порок", - втручається внутрішній голос Пілата самого автора.
Письменник впевнений, що підлі, страшніше відкритого зла - угодовство тих, хто зло розуміє, готовий засуджувати його, здатний йому перешкоджати, але не робить цього через малодушності, боягузтві, звички до комфорту, боязні за кар'єру.
За Булгакову, боягузтво - головна причина соціальних подлостей і зла. І покараний за підлість Понтій Пілат страшними муками совісті.
Багато неспокійних ночей мучиться Пилат через те, що не пішов тоді, чотирнадцятого числа весняного місяця нісана "на все, щоб врятувати від страти рішуче ні в чому не винного божевільного мрійника і лікаря".
Як вважає письменник, совість - це внутрішній компас людини, його моральний суд над собою, моральна оцінка своїх вчинків.
У євангельській легенді закладені вічні цінності.
Саме цими великими критеріями може бути проведена моральна спроможність будь-якої епохи, і М. Булгаков, керуючись цими високими істинами, виробляє своєрідну моральну перевірку нашого суспільства вже в 20-і роки нашого століття, в роки непрості, суперечливі, коли людина як особистість нічого не значив .
Вимушений писати в стіл, Булгаков всі сили душі віддав роману «Майстер і Маргарита», надрукувати який він, на жаль, теж не мав ніякої надії. Напружена робота над романом відновилася в середині 30-х рр. (Зміни в особистій долі також сприяли цьому: в жовтні 1932 Булгаков розлучився зі своєю другою дружиною і одружився на Олені Сергіївні Шиловской. У ній він знайшов свою останню кохану і з неї списав головні риси своєї Маргарити). «Майстер і Маргарита» - саме геніальне і саме неоднозначне з усіх творів Булгакова, в якому, як ні в якому іншому радянському романі, розкритий суперечливий і трагічний дух тоталітарної епохи.
Булгаков писав його в розгул репресій, коли один за одним були повалені, виключені з партії, позбулися своїх постів або були розстріляні багато його колишні вороги: літературні чиновники, записні партійні критики і керівники культури - все ті, зневажив і труїв його довгі роки.
Він стежив за цією диявольською вакханалією з майже містичним почуттям, яке й знайшло відображення в романі.
Головним героям його, як відомо, є сатана, що діє під ім'ям Воланд. З'явившись в Москві, Воланд обрушує всю свою диявольську силу на можновладців, які творять беззаконня.
Він розправляється і з гонителями великого письменника - Майстра, життя якого має безліч паралелей з життям самого Булгакова (хоча повністю ототожнювати їх було б надто прямолінійно).
Неважко, таким чином, зрозуміти, хто стояв за образом Воланда.
Філософсько-релігійна концепція роману дуже складна і ще не розгадана до кінця. Сам Булгаков був людиною далеким від ортодоксального православ'я. Бог, мабуть, був для нього чимось на зразок загального закону або неминучого ходу подій.
За свідченням дружини, він вірив в Долю, Рок, але християнином не був. При створенні образу Христа (в романі він виступає під ім'ям Ієшуа Га - Ноцрі) Булгаков свідомо керувався апокрифічними джерелами, а євангелія відкидав як помилкові. ( «Вже хто-хто, - каже Воланд Берліозу, - а ви-то повинні знати, що рівно нічого з того, що написано в Євангелії, не відбувалося насправді ніколи ...» Про те ж говорить сам Ієшуа).
У романі Майстра про Понтія Пілата є суд, кара і поховання Ієшуа, але немає його воскресіння. Немає Богородиці; сам Ієшуа нащадок знатного єврейського роду, як в Євангелії, - він бідний сирієць, який не знає своєї спорідненості і не пам'ятає своїх батьків.
Ніхто не розуміє Ієшуа з його вченням, що «злих людей немає на світі», навіть його єдиний апостол Левій Матвій.
Його спроба розбудити в людях їх початкову, добру природу викликає лише загальне озлоблення. Тільки Воланд розуміє Ієшуа, але не вірить в можливість твердого звернення людей до добра.
Ні в якому разі не в новозавітній трактуванні представлений і диявол, який більш схожий на старозавітного Сатану з книги Іова.
У романі Булгакова Воланд - справжній «князь цього світу». Немає навіть натяку на якесь суперництво його в цьому сенсі з Христом.
У ньому втілені та сила, що «вічно хоче зла і вічно чинить благо». Цей рядок з «Фауста» Гетте (німецький поет вклав в її вуста свого диявола - Мефістофеля) взята Булгаковим як епіграф до свого роману.
І справді, Воланд в романі карає явних безбожників, його підручні змушують платити за рахунками шахраїв, ошуканців і інших негідників, протягом роману вони не раз творять «праведний суд» і навіть «добро».
І все ж Воланд залишається дияволом, демоном зла, який не хоче і не може дати людям благодаті.
Зацькований, зломлений несправедливою радянською критикою і життєвими негараздами, Майстер знаходить в ньому свого Спасителя. Але він отримує від диявола не світло, не її поновлення, а тільки вічний спокій у потойбічному безчасовій світі.
Сповнений глибокої філософської смутку фінал роману був в чомусь схожий з кінцем самого автора. У 1939 р у Булгакова відкрився смертельну недугу - нефросклероз. Стан його різко погіршився. В останні місяці життя він осліп. У березні 1940 р Булгаков помер.
Добро і зло ... Поняття вічні і нероздільні. Поки жива людина, вони будуть боротися один з одним. Не завжди носіями добра і зла бувають різні люди, особливої \u200b\u200bтрагічності досягає ця боротьба, коли вона відбувається в душі однієї людини.
Роман М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита" присвячений боротьбі добра і зла. Автор в одній книзі описує події двадцятих років нашого століття і біблійних часів. Дії, що відбуваються в різний час, об'єднані однією ідеєю - пошуками істини і боротьбою за неї.
Перенесемося в далекий Ершалайм, до палацу прокуратора Іудеї Понтія Пілата. "У білому плащі з кривавим підкладкою" з'являється він перед людиною років двадцяти семи, у якого "руки зв'язані за спиною, під лівим оком синець, в кутку рота - садно із запеченою кров'ю". Людина цей - звуть його Ієшуа - звинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму. Арештант хотів було виправдатися; "Добра людина! Повір мені ... "Але його" навчили "дотримуватись етикету:" Крисобой вийняв бич і .., вдарив арештованого по плечах ... пов'язаний миттєво впав додолу, неначе йому підтяли ноги, захлинувся повітрям, фарба втекла з його особи, і очі обессмислілісь ... "
Важко не погодитися з тим визначенням, яке дав собі прокуратор: "люте чудовисько". Понтій Пилат живе за своїми законами: він знає, що світ поділений на пануючих і підкоряються їм, що формула "раб підпорядковується пану" непорушна. І раптом з'являється людина, яка думає інакше: "... звалиться храм старої віри і створиться новий храм істини". Більш того, цей "бродяга" сміє пропонувати: "Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше що ти справляєш враження дуже розумної людини". Він не боїться заперечувати прокуратору і робить це настільки майстерно, що Понтій Пілат приходить на деякий час в замішання. У Ієшуа своя життєва філософія: "... злих людей немає на світі, є люди нещасливі".
У невинності арештанта прокуратор переконався відразу. Звичайно, він дивакуватий і наївний, його мови кілька крамольні, зате "бурлака" має чудову властивість знімати головний біль, що так мучить прокуратора! І у Понтія Пілата вже склався план дії: він оголосить Ієшуа божевільним і надішле на острів в Середземне море, туди, де знаходиться його резиденція. Але це виявилося неможливим. Юда з Кариафа представив такі відомості про "безумця", що намісник кесаря \u200b\u200bне мав права не стратити його.
Прокуратор хотів і навіть спробував врятувати новоявленого "пророка", але той рішуче не хотів відмовлятися від своєї "істини": "У числі іншого я говорив, що будь-яка влада є насильством над людьми і що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні будь-якої іншої влади. Людина перейде в царство істини і справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада ". Всесильний прокуратор у владі страху втрачає залишки гордого гідності: "Ти думаєш, нещасний, що римський прокуратор відпустить людину, говорив те, що говорив ти? Або ти думаєш, що я готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок не поділяю! " Виявляється ганебне малодушність розумного і майже всесильного правителя: через острах доносу, боязні погубити власну кар'єру Пилат йде проти своїх переконань, голоси людяності і совісті. І Понтій Пілат кричить так, щоб чули всі: "Злочинець! Злочинець! Злочинець! "
Ієшуа страчений. Чому ж мучиться прокуратор? Чому йому сниться сон, ніби він не послав на страту бродячого філософа і цілителя, ніби вони йдуть разом по місячній доріжці і мирно розмовляють, і він, "жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся уві сні"? Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, вірний пес кесаря. Совість мучить його. Йому ніколи не буде спокою - він розуміє, що прав Ієшуа. У Ієшуа залишився учень і послідовник - Левій Матвій. Він продовжить справу свого Учителя. У євангельській легенді закладені вічні істини, які, будучи забутими, неодмінно нагадають про себе.
Велика кількість як явних, так і майже невидимих \u200b\u200bпаралелей пов'язують зображення Ершалаима двадцятих років I століття і Москви двадцятих років XX століття. Герої і часи начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до інакомислячих, заздрість царюють у світі, який оточує Майстра. Не випадково там з'являється Воланд. Воланд - це художньо переосмислений автором образ Сатани. Сатана і його помічники оголюють сутність явищ, висвічують, підсилюють, виставляють на загальний про зір всяке зло. Фокуси у вар'єте, витівки з підписує папери порожнім костюмом, таємниче перетворення радянських грошей в долари і інша чортівня - це оголення прихованих вад людини. Стає зрозумілим сенс фокусів у вар'єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці вистави Воланд приходить до висновку: "Ну що ж ... вони - люди як люди. Люблять гроші, з чого б ті не були зроблені - зі шкіри чи, з паперу, чи з бронзи або золота. Ну легковажні ... ну, що ж ... і милосердя іноді стукається в їхні серця ... звичайні люди ... загалом, нагадують колишніх ... квартирне питання лише зіпсував їх ... "
Вічне прагнення людей до добра нездоланно. Минуло двадцять століть, а уособлення добра і любові - Ісус Христос - жваво в душах людей. Майстер створює роман про Христа і Пілата. Христос для нього - це мисляча і страждає особистість, яка стверджує гідність безкорисливого служіння людям, що несе вічні цінності в світ.
Дуже цікава історія Майстра і Маргарити. Майстром рухає жага пізнання. Він намагається проникнути в глибину століть, щоб розібратися у вічному. Як і Фаусту, пізнання йому дає Сатана. Явно проглядається паралель між Майстром і Ієшуа. Не дарма слово "Майстер" пишеться з великої літери, а доля цієї людини трагічна, як і у Ієшуа. Майстер - це збірний образ того, хто прагне пізнати вічні закони моральності.
Маргарита в романі є носієм величезної, поетичної і натхненної любові, яку автор назвав "вічної". І чим більше непривабливим, "нудним, кривим" постає перед нами провулок, де ця любов виникає, тим більше незвичайним виявляється це почуття, яке спалахнуло "блискавкою". Маргарита бореться за Майстра. Погодившись бути королевою на Великому балу повного місяця, вона за допомогою Воланда повертає Майстра. Разом з ним під гуркіт очищає грози вона переходить у вічність.
Кожне покоління людей вирішує для себе моральні проблеми. Одні іноді "прозрівають", заглядають "всередину" себе. "Не дури-то хоч сам себе. Ніколи слава не прийде до того, хто складає погані вірші ... "- безжально судить себе Рюхин. Іншим не дано "прозріти". Берліозові, главі МАССОЛІТа, така можливість вже не випаде, він загинув страшною, безглуздою смертю. Пройшовши через страждання, очищається і піднімається на більш високу моральну щабель поет Іван Бездомний:
Пішовши від нас, Майстер залишив нам свій роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим.
Содержание статьи развернуть / свернуть
Проблема морального вибору в романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита»
Моральний вибір ... Як часто людина опиняється в ситуації, коли потрібно прийняти правильне рішення, самостійно визначивши, що «погано», а що «добре», що «морально», а що «аморально»! Вірність або зрада, совість або безчестя, справедливість або боягузтво. Ці та багато інших дилеми зупиняють людини на роздоріжжі.
Проблема морального вибору є ключовою і в романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита». Кожен з героїв письменника в певний момент свого життя повинен на щось зважитися.
Так, наприклад, надзвичайно складно прийняти рішення Понтія Пілата: він повинен виправдати невинного бродячого філософа чи все-таки затвердити смертний вирок.
Понтій Пилат суперечливий: в ньому одночасно уживаються дві людини. З одного боку, звичайна людина, співчуваючий Ієшуа, який усвідомлює несправедливість винесеного вироку. «Лисіючий» (побутова деталь) Понтій Пілат, охоплений «страшними, злими» болями, протиставлений іншому Пилата - державному чиновнику, який повинен неухильно дотримуватися законів Римської держави.
Душевні муки прокуратора ускладнюються тим, що він протиставлений людям, оточуючим його. М.Булгаков показує це за допомогою яскравих епітетів і лексичного повтору: «ненависний йому Ершалаим», «незліченна юрба», «натовп в нетерпінні чекає ...»
Понтій Пилат діє в інтересах римської влади, він боїться за своє життя, влада, кар'єру, він боязкий, не вільний у своєму виборі, але при цьому в його руках долі інших людей. Страх і боягузтво змушують його йти проти совісті, придушити в собі добрі починання.
Ризик втратити владу, посаду робить Пилата мудрим і хитрим, прокуратора ми бачимо прекрасним актором, дипломатом, психологом. Знаючи заздалегідь, яке рішення прийме Синедріон, герой з «великим мистецтвом» дивується, дивується, піднімаючи брови на «гордовитому обличчі». Пилат, хапаючись за останню соломинку, використовує різні засоби: і ретельно готується до розмови, і «м'яко» звертається до первосвященика, і наполегливо вимагає повторити рішення.
І ось «все скінчено», внутрішня боротьба завершилася перемогою Пилата - прокуратора. Влада, яку займає посаду - набагато цінніші речі для «игемона», ніж справедливість, совість, людське життя, врешті-решт. Ієшуа ж, навпаки, творить добро, хоча в нього кидають каміння, розпинають його. Свобода, істина і добро для бродячого філософа понад усе.
Роман про Понтія Пілата - це творіння Майстра, якому в реальному житті теж доводиться вибирати. Відчуваючи внутрішню свободу, Майстер починає працювати над твором. Згадаймо, як літературний світ зустрів версію Майстри біблійної історії? Роман не був прийнятий до друку. Редактори, критики, члени редакційної колегії - все, хто його читав, обрушилися на Майстра, написали в газетах розгромні статті. Особливо шаленів критик Латунский. Так М.Булгаков підкреслює, що в світі мистецтва готові живе й талановите погубити заради бездарності, пристосуванства, вигоди.
Свободу Майстри з часом пригнічує страх. «Так, наприклад, я став боятися темряви. Словом, настала стадія психічного захворювання », - говорить герой. Страх змушує Майстри спалити роман, підкоритися обставинам: «... Я згадати не можу без тремтіння мій роман". Майстер відступає, не бореться за своє дітище до кінця. Він навіть від Маргарити готовий відмовитися - не подав їй вісточку з «будинку скорботи».
Доля Майстра - це доля творчої особистості в світі несвободи. Для М.Булгакова ця проблема була однією з найважливіших. На прикладі інших літераторів, які зібралися в Грибоєдова, письменник показує, як часто людині, яка стала на шлях творчості, доводиться робити вибір між талантом, природним даром і бездарністю. Грибоєдовські літераторів найбільше приваблює «звичайне бажання жити по-людськи». А що в їхньому уявленні «жити по-людськи»? Мати дачу, творчу відпустку (до двох тижнів - на розповідь-новелу, до одного року - на роман), смачно і дешево поїсти. Моральну суть членів МАССОЛІТа підкреслюють їх прізвища: Двубратскій, Загривий, Глухарьов, Богохульскій, Солодкий, «купецька сирота Настасья Лукинишна Непременова».
Напевно, не випадково нечиста сила так страшно розправиться з Берліозом, кинувши його під трамвай, а потім вкравши з труни його голову. Саме цей герой стояв на чолі московських літераторів - тих людей, які забули про високе призначення письменника, втратили сором і совість. Саме він, Берліоз, відучували молодих письменників мислити самостійно і вільно, хоча сам був досвідченим, освіченою людиною.
М.Булгаков оголює в своїх героях жадібність, лицемірство, легковажність, владолюбство, здатність до зради і звеличує любов, добро, істину, чесність.
Так, між любов'ю і боргом Маргарита вибирає любов. Вона каже Азазелло: «Моя трагедія в тому, що я живу з тим, кого я не люблю, але псувати йому життя вважаю справою негідною». Все-таки героїня вирішується на відверту розмову з нелюбом чоловіком і залишає занурюється в божевілля страху коханого лише на ніч. Ненависть до гонителів Майстра, бажання помститися їм - ось що потім поселяється в душі Маргарити. Незважаючи ні на що, жевріє милосердя. Героїня, ставши «відьмою», громить квартиру Латунского, але тут же заспокоює прокинувся в сусідній квартирі малюка. Єдине, про що мріє нещасна жінка, - повернути Майстра. Але в першу чергу Маргарита просить пощади для Фріди. За терпіння, любов, милосердя, а саме ці чесноти становлять моральну суть героїні, Маргарита була щедро нагороджена силами зла.
Отже, в ситуацію вибору М.Булгаков ставить багатьох героїв. Чому віддати перевагу - вірність або зрада, порядність або підлість, жорстокість або милосердя? Чи завжди цей вибір правильний? Хтось керується совістю, справедливістю, відповідальністю - хтось, навпаки, боягузтвом, бажанням догодити. Щоб не помилитися на роздоріжжі, потрібні мужність, розум, життєвий досвід, адже дуже часто від рішення моральної проблеми залежать долі людей.
- Де живе олександр Градський Градський олександр і його син
- Наталя андреевна з камеді вумен, біографія, особисте життя
- Софія Ротару - біографія, інформація, особисте життя Прізвище чоловіка Софії Ротару
- Софія Ротару - біографія, особисте життя, новий чоловік Софія Ротару чоловіки і діти
- Нерухомість валерія меладзе
- Віктор Дробиш біографія. Музика і продюсування
- Земфіра винищила Ренату дикими ревнощами Одруження Земфіри і Ренати Литвинової
- Земфіра: особисте життя була у Земфіри дівчина
- Вікторія Галустян: біографія, фото, національність Галустян біографія особисте життя дружина
- Особисте життя, чоловік і діти співачки Пелагії: що правда, а що - вигадка?
- Христина Асмус, Ляйсан Утяшева і інші дружини резидентів Comedy Club
- Співачка Нюша: біографія, особисте життя, фото Нюша і її молодий чоловік
- Біографія Дмитра Малікова і цікаві факти з життя
- Найповніша біографія Марини Кравець
- Анастасія Чорнобровіна: біографія, особисте життя, фото Чорнобровіна анастасія де в даний час
- Армен Джигарханян: фільмографія, біографія, особисте життя
- Олександр Масляков-молодший: У сім'ї за мене все вирішує батько
- Співак Вітас: біографія, особисте життя, сім'я, дружина, діти - фото Справжнє ім'я і прізвище Вітаса
- Багатодітна мама Марія Ситтель
- Життя і творчість Людвіга ван Бетховена