Максим Горький - біографія (коротко найважливіше). Максим Горький

1868 - народився Олексій Пєшков в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра - Максима Савватьевіча Пєшкова.

1884 - спробував вступити до Казанського університету. Знайомиться з марксистською літературою та пропагандистською роботою.

1888 - заарештований за зв'язок з гуртком Н.Е.Федосеева. Знаходиться під постійним наглядом поліції. У жовтні надходить сторожем на станцію Добринка Грязе-Царицинської залізниці. Враження від перебування в Добринка послужать основою для автобіографічного оповідання "Сторож" і оповідання "З нудьги".

1889 , Січень - за особистим проханням (скаргою у віршах), переведений на станцію Борисоглібська, потім вагарем на станцію Крута.

1891 , Весна - відправився мандрувати по країні і дійшов до Кавказу.

1892 - вперше виступив у пресі з розповіддю "Макар Чудра". Повернувшись до Нижнього Новгорода, друкує огляду та фейлетони в "Волзькому віснику", "Самарської газеті", "Нижегородському листку" і ін.

1897 - "Колишні люди", "Подружжя Орлови", "Мальва", "Коновалов".

1897, жовтень - середина січня 1898 - живе в селищі Кам'янка (нині місто Кувшиново Тверській області) на квартирі у свого друга Н.З.Васільева, який працював на Каменської папероробної фабриці і керував нелегальним робочим марксистським гуртком. Життєві враження цього періоду послужили матеріалом для роману "Життя Клима Самгіна".

1898 - видавництво Дороватского і А.П.Чарушнікова випускає перший том творів Горького "Нариси та оповідання" накладом 3 000 прим.

1899 - роман "Фома Гордєєв".

1900–1901 - роман "Троє", особисте знайомство з Чеховим, Толстим.

1900–1913 - бере участь в роботі видавництва "Знання".

1901 , Березень - "Пісня про Буревісника" створена в Нижньому Новгороді. Участь в марксистських робітничих гуртках Нижнього Новгорода, Сормова, Петербурга, написав прокламацію, що закликає до боротьби з самодержавством. Арештований і висланий з Нижнього Новгорода.
Звертається до драматургії. Створює п'єсу "Міщани".

1902 - п'єса "На дні". Обраний почесним членом Імператорської Академії наук. Але перш ніж Горький зміг скористатися своїми новими правами, його обрання було анульовано урядом, так як письменник "знаходився під наглядом поліції".

1904–1905 - п'єси "Дачники", "Діти сонця", "Варвари". Знайомство з Леніним. За революційну прокламацію в зв'язку з розстрілом 9 січня заарештований, але потім під тиском громадськості звільнений. Учасник революції 1905-1907
Восени 1905 року вступив в Російську соціал-демократичну робітничу партію.

1906 - їде за кордон, створює сатиричні памфлети про "буржуазної" культури Франції і США ( "Мої інтерв'ю", "В Америці").
П'єса "Вороги", роман "Мати". Через туберкульозу Горький оселився в Італії на острові Капрі, де прожив 7 років.

1907 - делегат V з'їзду РСДРП.

1908 - п'єса "Останні", повість "Життя непотрібного людини".

1909 - повісті "Городок Окур", "Життя Матвія Кожем'якіна".

1913 - редагує більшовицькі газети "Зірка" і "Правда", художній відділ більшовицького журналу "Просвещение", видає першу збірку пролетарських письменників. Пише "Казки про Італію".

1912–1916 - створює серію оповідань і нарисів, що склали збірку "За Русі", автобіографічні повісті "Дитинство", "В людях". Остання частина трилогії "Мої університети" написана в 1923 р

1917–1919 - веде велику громадську і політичну роботу.

1921 - від'їзд M. Горького за кордон.

1921–1923 - живе в Гельсінгфорсі, Берліні, Празі.

1924 - живе в Італії, в Сорренто. Опублікував спогади про Леніна.

1925 - роман "Справа Артамонових", починає писати роман "Життя Клима Самгіна", який так і не був закінчений.

1928 - на запрошення Радянського уряду здійснює поїздку по країні, під час якої Горькому показують досягнення СРСР, зображені письменником в циклі нарисів "По Радянському Союзу".

1931 - відвідує Соловецький табір особливого призначення.

1932 - повертається в Радянський Союз. Під керівництвом Горького створюється безліч газет і журналів: книжкові серії "Історія фабрик і заводів", "Історія громадянської війни", "Бібліотека поета", "Історія молодої людини XIX століття", журнал "Літературне навчання".
П'єса "Єгор Буличов та інші".

1933 - п'єса "Достігаєв і інші".

1934 - Горький проводить I Всесоюзний з'їзд радянських письменників, виступає на ньому з основною доповіддю.

Справжнє ім'я - Пєшков Олексій Максимович (1868-1936), прозаїк, драматург, публіцист.

Народився в Нижньому Новгороді в сім'ї столяра-червонодеревника, після смерті батька жив у родині діда В. Каширіна, власника фарбувального закладу.

В одинадцять років, ставши круглим сиротою, починає працювати, змінивши багатьох «господарів»: посильним при взуттєвому магазині, посудником на пароплавах, креслярем і ін. Тільки читання книг рятувало від розпачу безпросвітного життя.

У 1884 приїхав до Казані, щоб здійснити свою мрію - вчитися в університеті, але дуже скоро зрозумів всю нереальність такого плану. Почав працювати. Пізніше Горький напише: «Я не чекав допомоги ззовні і не сподівався на щасливий випадок ... Я дуже рано зрозумів, що людину створює його опір навколишньому середовищу». У свої 16 років він вже багато знав про життя, але чотири роки, проведених в Казані, сформували його особистість, визначили його шлях. Почав вести пропагандистську роботу серед робітників і селян (з народників М. Ромас в селі Красновідово). З 1888 почалися мандри Горького по Росії з метою краще пізнати її і ближче познайомитися з життям народу.

Пройшов Горький через донські степи, по Україні, до Дунаю, звідти - через Крим і Північний Кавказ - в Тифліс, де провів рік, працюючи молотобойцем, потім конторщиком в залізничних майстерень, спілкуючись з революційними діячами і беручи участь в нелегальних гуртках. У цей час він написав своє перше оповідання - «Макар Чудра», опублікований в тифлисской газеті, і поему «Дівчина і смерть» (надруковано в 1917).

З 1892, повернувшись до Нижнього Новгорода, зайнявся літературною працею, публікуючись в поволзьких газетах. З 1895 розповіді Горького з'являються в столичних журналах, в «Самарської газеті» став відомий як фейлетоніст, виступаючи під псевдонімом Иегудиил Хламида. У 1898 вийшли в світ «Нариси й оповідання» Горького, зробили його широко відомим в Росії. Багато працює, швидко зростаючи в великого художника, новатора, здатного повести за собою. Його романтичні розповіді звали до боротьби, виховували героїчний оптимізм ( «Стара Ізергіль», «Пісня про Сокола», «Пісня про Буревісника»).

У 1899 був опублікований роман «Фома Гордєєв», який висунув Горького в ряд письменників світового класу. Восени цього року він приїхав до Петербурга, де познайомився з Михайлівським і Вересаєв, з Рєпіним; пізніше в Москві - С.Л. Толстим, Л. Андрєєвим, А. Чеховим, І. Буніним, А. Купріним і іншими письменниками. Сходиться з революційними колами і за написання прокламації, яка закликала до повалення царської влади в зв'язку з розгоном студентської демонстрації, був висланий в Арзамас.

У 1901 - 1902 написав свої перші п'єси «Міщани» і «На дні», поставлені на сцені МХАТу. У 1904 - п'єси «Дачники», «Діти сонця», «Варвари».

У революційних подіях 1905 Горький брав найактивнішу участь, був ув'язнений у Петропавловську фортецю за антицаристської прокламації. Протест російської і світової громадськості змусив уряд звільнити письменника. За допомогу грошима і зброєю під час Московського грудневого збройного повстання Горькому загрожувала розправа з боку офіційної влади, тому було вирішено відправити його за кордон. На початку 1906 прибув до Америки, де пробув до осені. Тут були написані памфлети «Мої інтерв'ю» і нариси «В Америці».

Після повернення в Росію створив п'єсу «Вороги» і роман «Мати» (1906). В цьому ж році Горький виїхав до Італії, на Капрі, де жив до 1913 року, всі сили віддаючи літературної творчості. У ці роки написані п'єси «Останні» (1908), «Васса Желєзнова» (1910), повісті «Літо», «Городок Окуров» (1909), роман «Життя Матвія Кожем'якіна» (1910 - 11).

Використовуючи амністію, в 1913 письменник повернувся до Петербурга, співпрацював в більшовицьких газетах «Зірка» та «Правда». У 1915 заснував журнал «Літопис», керував літературним відділом журналу, об'єднавши навколо нього таких письменників, як Шишков, Пришвін, Треньов, Гладке та ін.

Після Лютневої революції Горький брав участь у виданні газети «Нове життя», що була органом соціал-демократів, де публікував статті під загальною назвою «Несвоєчасні думки». Висловлював побоювання в непідготовленості Жовтневої революції, боявся, що «диктатура пролетаріату поведе до загибелі політично вихованих робітників-більшовиків ...», розмірковував про роль інтелігенції у порятунку нації: «Російська інтелігенція знову повинна взяти на себе великий труд духовного лікування народу».

Незабаром Горький став активно брати участь в будівництві нової культури: допомагав організації Першого Робітничо-селянського університету, Великого драматичного театру в Петербурзі, створив видавництво «Всесвітня література». В роки громадянської війни, голоду і розрухи піклувався про російську інтелігенцію, і багато вчених, письменники і художники були врятовані ним від голодної смерті.

У 1921 Горький за наполяганням Леніна поїхав лікуватися за кордон (відновився туберкульоз). Спочатку жив на курортах Німеччині та Чехословаччині, потім переїхав до Італії в Сорренто. Продовжує багато працювати: закінчив трилогію - «Мої університети» ( «Дитинство» і «В людях» вийшли в 1913 - 16), писав роман «Справа Артамонових» (1925). Розпочав роботу над книгою «Життя Клима Самгіна», яку продовжував писати до кінця життя. У 1931 Горький повернувся на батьківщину. У 1930-і знову звернувся до драматургії: «Єгор Буличов та інші» (1932), «Достігаєв і інші» (1933).

Підводячи підсумок знайомству і спілкуванню з великими людьми свого часу. Горький створив літературні портрети Л. Толстого, А. Чехова, В. Короленко, нарис «В. І. Ленін »(нова редакція 1930). У 1934 зусиллями М. Горького був підготовлений і проведений 1-й Всесоюзний з'їзд радянських письменників. 18 червня 1936 М. Горький помер в Горках, похований на Красній площі.

Максим Горький (справжнє ім'я - Олексій Максимович Пєшков; 1868-1936) - російський і радянський письменник, прозаїк, драматург, основоположник літератури соціалістичного реалізму, ініціатор створення Спілки письменників СРСР і перший голова правління цієї спілки.

Один з найбільш значних і відомих в світі російських письменників і мислителів. Горького 5 разів номінували на Нобелівську премію з літератури.

Дитинство і юнацтво

Олексій Максимович Пєшков народився 16 березня 1868 року в. Його батька звали Максим Пєшков. Він працював простим столяром, а пізніше був керівником однієї пароплавної контори.

Мати письменника - Варвара Василівна, досить рано померла від сухот. У зв'язку з цим за виховання маленького Альоші взялася його бабуся - Килина Іванівна.

Життя Олексія Пєшкова була непростою, тому вже в 11 років йому довелося піти на роботу. Він був посильним в продуктовій крамниці, потім буфетником на кораблі, а потім помічником пекаря і іконописця.

В таких творах Горького, як «Дитинство», «Мої університети» і «В людях», можна знайти досить багато подробиць його біографії.

З самого дитинства Максим Горький тягнувся до знань і мріяв отримати гарну освіту.

Однак спроби вступити до Казанського університету не увінчалися успіхом.

Незабаром, через те що Горький перебував в марксистському гуртку, його заарештували, але потім все-таки відпустили на свободу.

У жовтні 1888 р Олексій Максимович починає працювати сторожем на залізниці. Коли майбутньому письменникові виповнюється 23 роки, він вирішує все кинути і поїхати в подорож по.

Йому вдалося дійти пішки до самого Кавказу. За час своїх подорожей, Горький отримав масу вражень, які в майбутньому будуть відображені в його біографії взагалі, і творчості зокрема.

Олексій Максимович Пєшков

Справжнє ім'я Максима Горького - Олексій Максимович Пєшков. Псевдонім «Максим Горький», під яким його знають більшість читачів, вперше народився 12 вересня 1892 року в тифлисской газеті «Кавказ» в підписі до розповіді «Макар Чудра».

Цікавий факт, що у Горького був ще один псевдонім, яким він іноді підписував свої роботи: Иегудиил Хламида.

За кордоном

Отримавши певну популярність, Горький їде в Америку, а після цього - в Італію. Його переїзди ніяк не пов'язані з політикою, а продиктовані виключно сімейними обставинами.

Справедливості заради треба сказати, що вся біографія Горького пронизана постійними поїздками за кордон.

Тільки під кінець життя він перестав перебувати в безперервних роз'їздах.

Подорожуючи, Горький активно пише книги революційного характеру. У 1913 р він повертається в Російську імперію і поселяється в Санкт-Петербурзі, працюючи в різних видавництвах.

Цікаво, що хоча сам літератор мав марксистські погляди, до Великої Жовтневої революції він поставився досить скептично.

Після закінчення громадянської війни, Пєшков знову їде за кордон через розбіжності з новою владою. Лише в 1932 році він остаточно і безповоротно повертається на Батьківщину.

творчість

У 1892 році Максим Горький публікує свій знаменитий розповідь «Макар Чудра». Однак справжню популярність йому приніс двотомний збірник «Нариси і його розповіді».

Цікаво, що тираж його творів був втричі вище, ніж тиражі інших письменників. З-під його пера один за одним виходять розповіді «Стара Ізергіль», «Двадцять шість і одна», «Колишні люди», а також поеми «Пісня про Буревісника» і «Пісня про Сокола».

Крім серйозних оповідань, Максима Горький писав і твори для дітей. Йому належить безліч казок. Найбільш відомі серед них - «Самовар», «Казки про Італію», «Воробьішко» і багато інших.

В результаті Марія прожила з ним 16 років, хоча офіційно їхній шлюб зареєстрований не був. Напружений графік затребуваною актриси змушував Горького неодноразово виїжджати в Італію і Сполучені Штати Америки.

Цікаво, що до зустрічі з Горьким у Андрєєвої вже були діти: син і дочка. Їх вихованням, як правило, займався письменник.

Відразу ж після революції Марія Андрєєва серйозно захопилася партійною діяльністю. Через це вона практично перестала приділяти увагу чоловікові і дітям.

Внаслідок цього, в 1919 році, відносини між ними зазнали нищівної.

Горький відкрито заявив Андрєєвої про те, що він йде до своєї секретарки - Марії Будберг, з якої він проживе 13 років, і теж в «цивільному шлюбі».

Знайомі і близькі письменника були в курсі, що ця секретарка мала бурхливі романи на стороні. В принципі це можна пояснити, адже вона була на 24 роки молодший за свого чоловіка.

Так, одним з її улюблених був знаменитий англійський письменник -. Після смерті Горького, Андрєєва відразу ж переїхала до Уеллсу.

Існує думка щодо того, що Марія Будберг, що мала репутацію авантюристки і співпрацювала з НКВД, цілком могла бути подвійним агентом (як), працюючи, як на радянську, так і на англійську розвідку.

смерть Горького

Останні роки свого життя, Максим Горький працював в самих різних видавництвах. Всі вважали за честь друкувати настільки знаменитого і популярного літератора, чий авторитет був незаперечним.

У 1934 році Горький проводить I Всесоюзний з'їзд радянських письменників, і виступає на ньому з основною доповіддю. Його біографія і літературна діяльність вважаються еталоном для молодих талантів.

В цьому ж році Горький виступає в якості співредактора книги «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна». Цей твір (див.) Охарактеризував як «першу книгу в російській літературі, що оспівує рабська праця».

Коли несподівано загинув улюблений син Горького - здоров'я письменника різко підкосила. При черговому відвідуванні могили загиблого, він серйозно застудився.

Протягом 3 тижнів його мучила лихоманка, через якої 18 червня 1936 року його і помер. Тіло великого пролетарського письменника було вирішено кремувати, а прах помістити в Кремлівській стіні на. Цікавий факт, що перед кремацією мозок Горького був витягнутий для наукових досліджень.

Загадка смерті Горького

У більш пізні роки все частіше стали піднімати питання щодо того, що Горький був навмисно отруєний. У числі підозрюваних осіб був народний комісар Генріх Ягода, який був закоханий і мав відносини з дружиною Горького.

Підозрювалися також і. У період репресій і гучного «Справи лікарів», троє докторів звинувачувалися в смерті Горького.

Сподіваємося, що коротка біографія Горького була вам корисною. Якщо це так - поділіться нею в соціальних мережах.

Якщо ви любите взагалі, і короткі біографії великих людей зокрема - обов'язково підписуйтесь на сайт InteresnyeFakty.org. З нами завжди цікаво!

Максим Горький (28.03.1868 народження) - заслужений російський письменник, прозаїк і драматург. Хто не знає, то справжнє ім'я Максима Горького - Олексій Максимович Пєшков. Автор багатьох творів, що носять революційну тематику.

Його життя заслуговує на особливу увагу, так як є гідним прикладом для молоді. Незважаючи на безліч труднощів і поневірянь, він зміг прославити своє ім'я і отримати визнання не тільки в Росії, але і за кордоном.

Хронологічна таблиця біографії Максима Горького

Коротко про дитинство

Народився ця видатна людина в Нижньому Новгороді, в звичайній робітничій сім'ї. Його батько був столяром-червонодеревником. В юному віці залишився сиротою і виховувався дідом, які мають крутий і деспотичний характер. З дитинства відчував потребу і змушений був залишити навчання і самостійно заробляти на життя. Але це не завадило йому самостійно розвиватися і навчатися.

Єдиною віддушиною для нього стали душевні вірші бабусі. Саме вона посприяла літературного таланту свого онука. У записках дуже рідко письменник згадує про свою бабусю, але ці слова переповнені теплотою і ніжністю.

У 11 років він вирішив покинути дідівський будинок і відправитися на вільні хліби. Де тільки він не працював, намагаючись хоч якось себе прогодувати. Був на побігеньках у взуттєвому магазині, підсобним робітником у кресляра, кухарчука на пароплаві. Коли йому виповнилося 15 років, він ризикнув вступити до Казанського університету. Ця спроба не увінчалася успіхом, Адже у молодої людини не було фінансової підтримки.

Казань зустріла його не надто дружелюбно. Там він пізнав життя в самих низьких її проявах. Харчувався чим попало, жив в трущобах, спілкувався з нижчими верствами суспільства. Через це він вирішив покінчити життя самогубством.

Наступним пунктом призначення для нього став Царицин. Там він деякий час працював на залізній дорозі. Потім підрядився писарем до присяжного повіреного Лапіну М. А. Ця людина зіграла не останню роль в його долі.

Невгамовний характер не дозволив Максиму сидіти на одному місці і він вирішив відправитися в подорож на південь Росії. Випробувавши безліч різних професій, він поповнив свій багаж знань. У своїх піших мандрівках, він не переставав пропагувати революційні ідеї. Саме це послужило його арешту в 1888 році.

Початок літературної творчості

Перше оповідання М. Горького «Макар Чудра», був надрукований в 1892 році. Повернувшись в своє рідне місто, він познайомився з письменником В.Г. Короленка, який вніс істотний внесок в долю літератора.

Популярність до нього прийшла в 1898 року, після видання твору «Нариси й оповідання». Його творіння стали користуватися популярністю не тільки в Росії, але і за кордоном. У список романів Горького входять наступні:

• "Матір",
• «Справа Артамонових»,
• «Фома Гордєєв»,
• «Троє» та інші.

Найвідомішими стали розповідь «Стара Ізергіль», п'єси «На дні», «Міщани», «Вороги» та інші.

З 1901 року М. Горький постійно був під прицілом поліції, так як вів пропаганду революційного руху. У 1906 році був змушений покинути батьківщину і відправився в Європу і США. Головне, що і там він не переставав захищати революцію, висловлюючи це в своїй творчості. На острові Капрі він прожив близько семи років, де не припиняв писати. Там з'явилися такі твори:

• «Сповідь»;
• «Життя непотрібного людини»;
• «Казки про Італію».

Одночасно він проходив лікування. В цей же проміжок часу з'явився роман «Мати».

Після Жовтневого бунту в 1917 році, Максим Горький став першим головою Спілки літераторів СРСР. Під його захистом були всі, хто піддавався гонінням нової влади.

Останні роки

У 1921 році у письменника різко погіршилося здоров'я, Загострився туберкульоз. Йому довелося виїхати за кордон для лікування. Є відомості, що на цьому від'їзді сильно наполягав Ленін. Може бути, це було пов'язано з наростанням ідейних протиріч в опозиції письменника. Спочатку він жив у Німеччині, з неї переїхав до Чехії і Італії.

У 1928 році сам Сталін запросив М. Горького на святкування його 60-річчя. На честь цієї події був влаштований грандіозний прийом. Його провезли по багатьом регіонам Радянського Союзу, демонструючи досягнення радянського народу. У 1932 році письменник повертається в Росію остаточно.

Незважаючи на важку і виснажливу хвороба, Олексій Максимович невпинно триває працювати в газетах і журналах. В цей же час він посилено зайнятий романом «Життя Клима Самгіна», який так і не дописав.

В особистому житті Максима Горького також не було стабільності. Він був одружений кілька разів. Перший шлюб відбувся з Катериною Павлівною Волжин. У них з'явилася дочка, яка померла в дитячому віці. Другою дитиною був син, Максим Пєшков. Був вільним художником. Він помер незадовго до смерті свого батька. Це було несподіванкою для всіх, що породило багато чуток про можливість насильницької смерті.

Вдруге Горький одружився на актрисі і сподвижницю революційного руху, Марії Андреєвої. Останньою жінкою в його житті стала Марія Гнатівна Бурдберг. Ця персона мала сумнівну репутацію в народі з-за свого бурхливого життя.

Цікавим фактом вважається, що після смерті письменника, Його мозок вирішили вивчити більш детально. Зайнялися цим вчені з Московського інституту мозку.

Горький Максим

Автобіографія

А.М.Горький

Олексій Максимович Пєшков, псевдонім Максим Горький

Народився 14 березня 1869 в Нижньому Новгороді. Батько - син солдата, мати - міщанка. Дід з боку батька був офіцером, розжалуваний Миколою Першим за жорстоке поводження з нижніми чинами. Це була людина настільки крутий, що мій батько з десятирічного віку до сімнадцяти років п'ять разів бігав від нього. Останній раз батькові вдалося втекти з сім'ї своєї назавжди, - він пішки прийшов з Тобольська в Нижній і тут вступив в учні до драпірувальника. Очевидно, у нього були здібності і він був грамотний, бо вже двадцяти двох років пароплавство Колчина (нині Коропової) призначило його керуючим своєї конторою в Астрахань, де в 1873 році він і помер від холери, якою заразився від мене. За розповідями бабусі, батько був розумний, добрий і дуже веселий чоловік.

Дід з боку матері почав свою кар'єру бурлакою на Волзі, через три путини був уже прикажчиком на каравані Балахнінского купця Заева, потім зайнявся забарвленням пряжі, розжився і відкрив в Нижньому фарбувальне заклад на широких засадах. Незабаром він мав в місті кілька будинків і три майстерень для набійки і забарвлення матерії, був обраний в цехові старшини, служив на цій посаді три триріччя, після чого відмовився, ображений тим, що його не обрали в ремісничі голови. Він був дуже релігійний, до жорстокості деспотичний і болісно скупий. Жив дев'яносто дві року і за рік перед смертю збожеволів, в 1888 році.

Батько і мати повінчалися "самокруткою", бо дід не міг, звичайно, видати свою улюблену дочку за безрідного людини з сумнівним майбутнім. Мати моя на моє життя ніякого впливу не мала, бо, крім мене причиною смерті батька, не любила мене і, незабаром вийшовши заміж вдруге, вже зовсім здала мене на руки діда, який і почав моє виховання з арфою і часослова. Потім, семи років, мене віддали в школу, де я вчився п'ять місяців. Навчався погано, шкільні порядки ненавидів, товаришів теж, бо завжди я любив усамітнення. Заразившись в школі віспою, я скінчив вчення і більш вже не відновлював його. В цей час мати моя померла від швидкоплинних сухот, дід же розорився. У сім'ї його, дуже великий, так як з ним жили два сина, одружені і мали дітей, мене ніхто не любив, крім бабусі, дивовижно доброю і самовідданою старої, про яку я все життя буду згадувати з почуттям любові і поваги до неї. Дядьки мої любили жити широко, то є багато і добре пити і їсти. Напившись, звичайно билися між собою або з гостями, яких у нас завжди бувало багато, або ж били своїх дружин. Один дядько вбив в труну двох дружин, інший - одну. Іноді і мене били. Серед такої обстановки про будь-яких розумових впливах не може бути й мови, тим більше, що всі мої родичі - народ напівписьменний.

Восьми років мене віддали "в хлопчики" в магазин взуття, але місяці через два я зварив собі руки киплять щами і був відісланий господарем знову до діда. За виздорвленіі мене віддали в учні до кресляра, далекого родича, але через рік, внаслідок дуже важких умов життя, я втік від нього і вступив на пароплав в учні до кухаря. Це був гвардії відставний унтер-офіцер, Михайло Антонов Смуров, людина казкової фізичної сили, грубий, дуже начитаний; він порушив в мені інтерес до читання книг. Книги та усякий друкований папір я ненавидів до цієї пори, але побоями і ласками мій учитель змусив мене переконатися в великому значенні книги, полюбити її. Перша вподобана мені до божевілля книга - "Переказ про те, як солдат врятував Петра Великого". У Смурого був цілий скриню, наповнений переважно маленькими томиками в шкіряних палітурках, і це була найдивніша бібліотека в світі. Еккартгаузен лежав поруч з Некрасовим, Енн Редкліфф - з томом "Современника", тут же була "Іскра" за 1864 рік, "Камінь віри" і книжки на малоросійською мовою.

З цього моменту мого життя я почав читати все, що потрапляло під руку; десяти років почав вести щоденник, куди заносив враження, що виносяться з життя і книг. Подальше життя дуже строката і складна: з поварять я знову повернувся до кресляра, потім торгував іконами, служив на Грязе-Царицинської залізниці сторожем, був крендельщіком, булочником, траплялося жити в трущобах, кілька разів вирушав пішки подорожувати по Росії. У 1888 році, живучи в Казані, вперше познайомився зі студентами, брав участь в гуртках самоосвіти; в 1890 році я відчув себе не на своєму місці серед інтелігенції та пішов подорожувати. Йшов з Нижнього до Царицина, Донський областю, Україна, зайшов в Бессарабію, звідти вздовж південного берега Криму на Кубань, в Чорномор'я. У жовтні 1892 року жив в Тифлісі, де в газеті "Кавказ" надрукував свій перший нарис "Макар Чудра". Мене багато хвалили за нього, і, переїхавши в Нижній, я спробував писати маленькі розповіді для казанської газети "Волзький вісник". Їх охоче брали і друкували. Послав нарис "Омелян Піля" в "Русские ведомости" теж взяли і надрукували. Мені, мабуть, слід зауважити тут, що легкість, з якою провінційні газети друкують твори "початківців", воістину дивна, і я вважаю, що вона повинна свідчити або про крайню доброті панів редакторів або ж про повну відсутність у них літературного чуття.

У 1895 році в "Русском багатство" (книга 6) надруковано мою розповідь "Челкаш" - про нього відгукнулася "Російська думка" - не пам'ятаю в якій книзі. У тому ж році в "Російській думці" поміщений мій нарис "Помилка" - відгуків не було, здається. У 1896 році в "Новому слові" нарис "Тоска" - відгук у вересневій книзі "Освіти". У березні поточного року в "Новому словнику" нарис "Коновалов".

До цієї пори ще не написав жодної речі, яка б мене задовольняла, а тому творів мої як зберігаю - ergo *: надіслати не можу. Чудових подій в житті моєї, здається, не було, а втім, я неясно уявляю собі, що саме слід розуміти під цими словами.

--------- * Отже (лат.)

Список літератури

Вперше автобіографія надрукована в книзі "Російська література ХХ століття", т.1, изд. "Мир", М. 1914.

Написана автобіографія в 1897 році, про що свмдетельствует авторська позначка в рукописи: "Крим, Алупка, д.Хаджі-Мустафа". В Алупці М.Горький жив в січні - травні 1897 року,.

Автобіографія написана М. Горьким на прохання літературознавця і бібліографа С.А.Венгерова.

Мабуть, в цей же час або трохи пізніше М. Горький написав автобіографію, надруковану в витягах в 1899 році в статті Д.Городецкого "Два портрета" (журнал "Сім'я", 1899, номер 36, 5 вересня):

"Народився 14 березня 1868 або 9-го року в Нижньому, в родині фарбаря Василя Васильовича Каширіна, від дочки його Варвари і пермського міщанина Максима Савватіева Пєшкова, по ремеслу драпірувальника або шпалерника. З тих пір з честю і незаплямованою ношу звання цехового малярного цеху. .. Батько помер в Астрахані, коли мені було 5 років, мати - в Канавіна-слободі. по смерті матері, дідусь віддав мене в магазин взуття; в ту пору мав я 9 років від роду і був дідом навчений грамоті по арфі та часослову. з "хлопчиків" втік і вступив в учні до креслярем, - втік і вступив в іконописну майстерню, потім на пароплав, в поварята, потім в помічники садівника. у цих заняттях прожив до 15 років, весь час займаючись усередині читанням класичних творів невідомих авторів, як-то: "Гуак, або непереборна вірність", "Андрій Безстрашний", "Япанча", "Яшка Смертенскій" і т.п.