Пан із сан-Франциско характеристика образу пана. Характеристики головних героїв твору Пан із Сан-Франциско, Бунін —

\u003e Характеристики героїв Пан із Сан-Франциско

Характеристика героя Пан із Сан-Франциско

Пан із Сан-Франциско - головний персонаж однойменного оповідання І. А. Буніна, багата людина з Нового Світу, який вирішив в свої п'ятдесят вісім відправитися з родиною в тривалу подорож. Справжнє ім'я персонажа ніде не згадується, так як ніде його не запам'ятали і навіть не знали хто він такий. Він досить багато працював і заслужив такий відпочинок. Вони з сім'єю планували відвідати багато міст і країни Старого Світу, включаючи південь Італії, Франції, Англії та навіть Японію. Зовні він був негаразд скроєний, але кремезний чоловік, сухий, невисокий, з золотими пломбами і з міцною лисою головою. Коли він одягав сюртук і білосніжну білизну, то виглядав ще досить молода.

Незважаючи на те, що він був досить багатий, він тільки почав жити. В якості пасажира на пароплаві з символічною назвою «Атлантида», він з дружиною і дочкою відчалив від берегів Америки. Після довгих мандрів, вони, нарешті, прибутку в Неаполь, де планували провести грудень і січень. На кораблі вони вели розмірений спосіб життя. З ранку випивали каву, їли перший сніданок, потім приймали ванни і йшли на другий сніданок. Незабаром подавалися запашні печива з чаєм, а ввечері влаштовувався рясний обід з подальшими танцями. У Неаполі він оселився в дорогому готелі і також розмірено жив. Однак погода виявилася на рідкість вітряної та дощової, тому пан з Сан-Франциско вирішив відправитися на Капрі, де сонячно цілий рік.

Їхати на острів довелося на маленькому судні, яке гойдало з боку в бік, і у пасажирів розвинулася страшна морська хвороба. Приїхавши в готель, пан з Сан-Франциско відчув себе краще і перед обідом вирішив почитати газету. В цю мить його схопив удар і він помер. Його тіло відправили в довгому ящику з під содової назад до Нового Світу на тому ж човні «Атлантида». У підсумку пройшовши довгий шлях по бурхливому океану до свого заслуженому відпочинку, він відправився в могилу, так і не помандрувавши. Ніякі багатства не допомогли пану з Сан-Франциско купити щастя.

У своєму твір І.А. Бунін розповідає про подорож до Європи такого собі пана з Сан-Франциско з дружиною і дочкою. Сім'я пливе на пароплаві з символічною назвою "Атлантида". Все розплановано, місця для випадковостей немає. На перший погляд може здатися, що сюжет будується на подорожі головних героїв, але це не так. Головною ідеєю розповіді, яку автор хотів донести до читача, є роль людини в суспільстві і дійсне значення багатства, влади, в настільки крихкою і не вічного життя кожної людини.

Головний герой твору - пан з Сан-Франциско, чоловік п'ятдесяти восьми років, заможна людина. У нього немає імені тому, що персонаж уособлює всіх представників того прошарку суспільства, до якої відноситься. Люди прагнуть купити щастя за гроші, вони обманюють себе, оточуючи предметами розкоші. Одним із прикладів такого обману в творі є пара акторів, найнята для зображення справжнього кохання. Брехня - ось, що панує на кораблі.

В образі пана з Сан-Франциско ми можемо побачити не тільки негативні риси. Наш герой завзятий чоловік, він розуміє всю важливість праці і не відмовляється від нього. Він присвятив себе роботі і досяг значних результатів. Я вважаю, що прагнення до кращого життя, не можна засуджувати, тому те, що робив пан з Сан-Франциско, заслуговує на похвалу. Все своє життя він працював, для себе, для сім'ї і заслужив перерву.

Але незважаючи на всі позитивні людські якості, персонаж втілює в собі риси того суспільства, до якого належить. Він егоїстичний, жадібний до влади, самовпевнений, цинічний. Вважаючи свою думку істинно вірним, він не соромиться і відкрито, заявляє про свою перевагу. Герой ставить себе вище за інших і це відноситься не тільки до людей не рівним з ним по положенню, але і до інших народів. Насолоджуючись життям, головний герой забуває про її швидкоплинність. І раптова, нелогічна смерті, яка підкреслюється власною мовою «раптом», наздоганяє пана з Сан-Франциско. Він вмирає і вся та удавана важливість, влада і авторитет, вмирають разом з ним.

Пливучи до Старого світу, поважним і шановним паном, він повертається в Новий світ в темному, сирому трюмі, забутий і залишений усіма. Лише його сім'я проливала по ньому сльози, але я думаю, що і вони в якійсь мірі були фальшивими. Можливо, вони плакали від розуміння того, що без пана з Сан-Франциско суспільство багатих і знатних людей відкине їх. На своєму прикладі головний герой показав, що означають всі багатства, влада після смерті. Нічого. Після смерті головного героя твору, письменник не зупиняє розповідь, він продовжує писати. Саме це змушує читача зрозуміти, що пан із Сан-Франциско лише частинка з постійно рухається життєвого плину. І його смерть стає такою не значною для всього зовнішнього світу і для всіх оточуючих його людей.

Підводячи підсумок, я хочу сказати, що після смерті всі рівні. Тому не можна губити в собі людини і піддаватися ницим спокусам. Життя коротке, а значить потрібно цінувати кожен момент і не ставити багатство матеріальне на перше місце.

Твір про Пана з Сан-Франциско

Бунін описав представника світу грошей. Пан заробив великі статки завдяки найманої праці китайців і вирішив відпочити в кругосвітню круїзі по детально розробленим маршрутом. На пароплаві «Атлантида», який він вибрав для комфортної подорожі, насолоди і відпочинку, елітна публіка верхньої палуби щодня старанно нагулює апетит, після рясних прийомів їжі приймає ванни і інші процедури, борючись з проблемами травлення від переїдання, потім знову ходить для відновлення апетиту.

З особливою ретельністю пасажири готуються до вечірніх звеселянням з вишуканими стравами і дорогими напоями. Кожен день протікає по строго встановленим порядком. Життя пасажирів першого класу безтурботна і легка. Вони оточені розкішшю. І пан проводить час так само, як люди його кола. Тільки відчувається щось фальшиве в цій «гармонії», як в любові, яку за гроші зображує танцююча пара.

Зовнішність респектабельного пана з Сан-Франциско відповідає його суті: золоті пломби в зубах, вуса, як срібло, шкіра відтінку слонової кістки, залишки волосся перлового кольору. Зовнішнім виглядом він показує свою собівартість і спроможність. Тільки обличчя наче маска, тому що немає опису очей. У персонажа немає імені, тому що він знеособлений, як люди з його оточення, життя яких бездуховна і примітивна. Цінності життя ці особи визначають виключно в грошовому еквіваленті. Але не піддається силі грошей природа і псує куплений за великі гроші відпочинок.

Море штормить, мучить морська хвороба. Пан розчарований подорожжю. Такий дорогий відпочинок не приносить задоволення. Його дратують здаються одноманітними пам'ятки та музеї, тому що він не в змозі цінувати прекрасне. Усвідомлення жаху свого існування приходить до нього лише за мить до раптової кончини. Але ж він тільки в свої 58 років вирішив пожити в задоволення.

Доля порушила його плани. І тіло мертвого старого повертається додому вже не першим класом, його сором'язливо ховають в трюмі в ящику з-під води, щоб не затьмарювати відпочинок інших. Всі забувають про нього, немов його й не було. В кінці розповіді вогні на скелях Гібралтару нагадують очі Диявола, які стежать за спливає кораблем з назвою загиблої цивілізації. Це символічно, тому що світ капіталу, позбавлений духовності, веде людей по шляху самознищення.

Кілька цікавих творів

• Аналіз твору Повчання Володимира Мономаха

  Даний твір відноситься до розділу давньоруської літератури. Багато філологи визнають, що «Повчання Володимира Мономаха» стоїть осібно по відношенню до інших давньоруським творів.

• Що таке «втеча від реальності»? підсумкове твір

  Як правило, втеча від реальності завжди починаються з відчуття нестачі, відчуття нестачі повноти, цілісності. Саме ця порожнеча забезпечує розвиток, зростання того, що вже присутня в нас ...

Мій робочий день кишить цікавістю. Багато з моїх однокласників вже змогли адаптуватися до шкільного обстановці і позбавити себе від криків про те, що їм «набридло ходити в школу».

• Вчителі Митрофана в комедії Наталка Фонвізіна характеристика і образи твір

  Вчителі Митрофана - другорядні персонажі відомого твору Фонвізіна «Недоросль».

• Твір Мій улюблений герой у романі Герой нашого часу (9 клас)

  Прочитавши твір російського поета і драматурга Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу» я виділила для себе одне героя - Віру. Це дівчина, яку зміг полюбити головний герой роману, егоїстичний, гордовитий і цинічний Печорін

Питання до уроку

2. Знайдіть символи в оповіданні. Подумайте, який конкретний і загальний зміст вони мають у своєму оповіданні.

3. З якою метою Бунін дав своєму пароплаву назву «Атлантида»?

З грудня 1913 Бунін півроку провів на Капрі. До цього він з'їздив до Франції та інші міста Європи, побував у Єгипті, в Алжирі, на Цейлоні. Враження від цих подорожей відбилися в оповіданнях і повістях, що склали збірки «Суходіл» (1912), «Іоанн Ридалец» (1913), «Чаша життя» (1915), «Пан із Сан-Франциско» (1916).

Розповідь «Пан із Сан-Франциско» продовжував традицію Л.Н. Толстого, що зображав хвороба і смерть як найважливіші події, що виявляють справжню ціну особистості. Поряд з філософської лінією в повісті Буніна розроблялася соціальна проблематика, пов'язана з критичним ставленням до бездуховності, до підвищення технічного прогресу на шкоду внутрішнього вдосконалення.

Творчий імпульс для написання цього твору дало звістка про смерть мільйонера, який приїхав на Капрі і зупинився в місцевому готелі. Тому спочатку розповідь називався «Смерть на Капрі». Зміна заголовка підкреслює, що в центрі уваги автора виявляється фігура безіменного мільйонера п'ятдесяти восьми років, що пливе з Америки на відпочинок в благословенну Італію.

Все життя він присвятив нестримного накопичення багатств, ні разу не дозволивши собі розслаблення і відпочинку. І тільки тепер нехтує природою і зневажає людей людина, ставши «немічним», «сухим», нездоровим, вирішує провести час серед собі подібних в оточенні моря і піній.

Йому здавалося, саркастично-уїдливо зауважує автор, що він «тільки що приступив до життя». Богач не підозрює, що вся та суєтна, безглузда пора його існування, яку він виніс за дужки життя, повинна несподівано обірватися, завершитися нічим, так що самого життя в її повному розумінні йому так і не дано дізнатися.

питання

Яке значення має основне місце дії оповідання?

відповідь

Основна дія повісті розгортається на величезному пароплаві «Атлантида». Це своєрідна модель буржуазного суспільства, в якому є верхні «поверхи» і «підвали». Нагорі життя протікає, як в «готелі з усіма зручностями», розмірено, спокійно і без праці. «Пасажирів», що живуть «благополучно», «багато», але куди більше - «безліч» - тих, хто працює на них.

питання

Який прийом використовує Бунін для зображення поділу суспільства?

відповідь

Поділ має характер антитези: протиставляються відпочинок, безтурботність, танці і робота, «непосильний напруга»; «Сяйво ... чертога» і похмурі і спекотні надра пекла »; «Панове» у фраках і смокінгах, дами в «багатих» «чарівних» «туалетах» і облиті їдким, брудним потім і по пояс голі люди, багряні від полум'я ». Поступово вишиковується картина раю і пекла.

питання

Як співвідносяться між собою «верхи» і «низи»?

відповідь

Вони дивним чином пов'язані один з одним. Потрапити наверх допомагають «хороші гроші», а тих, хто, як «пан з Сан-Франциско», був «досить щедрий» до людей з «пекла», вони «годували і напували ... з ранку до вечора служили йому, попереджаючи його найменше бажання, охороняли його чистоту і спокій, тягали його речі ... ».

питання

Малюючи своєрідну модель буржуазного суспільства, Бунін оперує поруч чудових символів. Які образи в оповіданні мають символічне значення?

відповідь

По-перше, символом суспільства сприймається океанський пароплав зі значним назвою «Атлантида», На якому пливе в Європу безіменний мільйонер. Атлантида - затонулий легендарний, міфічний континент, символ загиблої цивілізації, що не встояли перед натиском стихії. Виникають також асоціації із загиблим в 1912 році «Титаніком».

« океан, Що ходив за стінами »пароплава, - символ стихії, природи, яка протистоїть цивілізації.

Символічним є і образ капітана, «Рудого людини дивовижної величини і грузности, схожого ... на величезного ідола і дуже рідко з'являвся на люди зі своїх таємничих покоїв».

символічний образ головного героя (Титульний герой той, чиє ім'я винесено в заголовок твору, він може і не бути головним героєм). Пан із Сан-Франциско - уособлення людини буржуазної цивілізації.

Він вживає підводний «утробу» судна «дев'ятого колі», говорить про «розпечених зевах» велетенських топок, змушує з'явитися капітана, «рудого черв'яка жахливої \u200b\u200bвеличини», схожого «на величезного ідола», а потім - Диявола на скелях Гібралтара; автор відтворює «човниковий», безглузде курсування корабля, грізний океан і бурі на ньому. Художньо ємний і епіграф розповіді, даний в одній з редакцій: «Горе тобі, Вавилон, місто могутнє»

Найбагатша символіка, ритм повторів, система натяків, кільцева композиція, згущення тропів, складний синтаксис з численними періодами - все говорить про можливість, про наближення, нарешті, неминучої загибелі. Навіть звична назва Гібралтар знаходить в цьому контексті свій зловісний сенс.

питання

Чому головний герой позбавлений імені?

відповідь

Герой названий просто «паном», тому що саме в цьому його суть. По крайней мере, сам він вважає себе паном і впивається своїм становищем. Він може дозволити собі «єдино заради розваги» поїхати «в Старий Світ на цілих два роки», може користуватися всіма благами, що гарантується його статусом, вірить «в дбайливість всіх тих, що годували і напували його, з ранку до вечора служили йому, попереджаючи його найменше бажання », може презирливо кидати обшарпанцям крізь зуби:« Геть! »

питання

відповідь

Описуючи зовнішність пана, Бунін використовує епітети, що підкреслюють його багатство і його неприродність: «срібні вуса», «золоті пломби» зубів, «міцна лиса голова» порівнюється зі «старої слонової кісткою». У пана немає нічого духовного, його мета - стати багатим і пожинати плоди цього багатства - здійснилася, але він не став від цього щасливішим. Опис пана з Сан-Франциско постійно супроводжує авторська іронія.

У змалюванні свого героя автор майстерно користується умінням помічати деталі (Особливо запам'ятовується епізод з запонкою) і прийомом контрасту, Протиставляючи зовнішню респектабельність і значущість пана його внутрішньої порожнечі і злиденності. Письменник підкреслює мертвотність героя, уподібнення речі (його лиса голова блищала, як «стара слонова кістка»), механічною ляльці, роботу. Саме тому він так довго, незручно і уповільнено возиться з горезвісної запонки. Тому він не вимовляє жодного монологу, а дві-три його короткі бездумні репліки швидше нагадують скрип і тріск заводний іграшки.

питання

Коли герой починає змінюватися, втрачає свою самовпевненість?

відповідь

«Пан» змінюється тільки перед обличчям смерті, в ньому починає проявлятися людське: «Це хрипів вже не пан з Сан-Франциско, - його більше не було, а хтось інший». Смерть робить його людиною: риси його стали стоншуватися, світлішати ... ». «Померлий», «покійний», «мертвий» - так тепер іменує автор героя.

Різко змінюється ставлення до неї оточуючих: труп повинні прибрати з готелю, щоб не псувати настрій іншим постояльцям, труну надати не можуть - тільки ящик з-під содової ( «содова» теж одна з прикмет цивілізації), прислуга, раболіпствувати перед живим, знущально сміється над мертвим. В кінці розповіді згадується «тіло мертвого діда з Сан-Франциско», яке повертається додому в могилу, на береги Нового Світу », в чорному трюмі. Могутність «пана» виявилося примарним.

питання

Як описані інші персонажі розповідь?

відповідь

Настільки ж безмовні, безіменні, механізовані і ті, хто оточує пана на пароплаві. В їх характеристиках Бунін також передає бездуховність: туристи зайняті тільки їжею, питвом коньяків і лікерів і плаванням «в хвилях пряного диму». Знову вдається автор до контрасту, зіставляючи їх безтурботне, розмірене, регламентоване, безтурботно-святкове марнування життя з пекельно напруженою працею вахтових і робітників. А щоб розкрити фальш уявно гарного відпочинку, письменник зображує найняту молоду пару, яка імітує любов і ніжність для радісного споглядання її дозвільної публікою. У цій парі була «грішно-скромна дівчина» і «молода людина з чорними, як би приклеєними волоссям, блідий від пудри», «схожий на величезну п'явку».

питання

Для чого в розповідь введені такі епізодичні персонажі як Лоренцо і абруццкіе горяни?

відповідь

Ці герої з'являються в кінці розповіді і зовні ніяк не пов'язані з його дією. Лоренцо - «високий старий човняр, безтурботний гуляка і красень», ймовірно, ровесник пана з Сан-Франциско. Йому присвячено лише кілька рядків, однак дано звучне ім'я, на відміну від головного героя. Він знаменитий по всій Італії, не раз служив моделлю багатьом живописцям.

«З царственої звичкою» він поглядає навколо, відчуваючи себе воістину «царственим», радіючи життю, «хизуючись своїми лахміттям, глиняної трубкою і червоним вовняним беретом, спущеним на одне вухо». Мальовничий бідняк, старий Лоренцо залишиться жити вічно на полотнах художників, а багатого діда з Сан-Франциско викреслили з життя і забули, не встиг він померти.

Абруццкіе горяни, як і Лоренцо, уособлюють природність і радість буття. Вони живуть в злагоді, в гармонії зі світом, з природою. Горяни віддають своїм живим, нехитрою музикою хвали сонцю, ранку. Це і є справжні цінності життя, на відміну від блискучих, дорогих, але штучних уявних цінностей «панів».

питання

Який образ узагальнює нікчемність і тлінність земного багатства і слави?

відповідь

Це теж безіменний образ, в якому впізнається колись могутній римський імператор Тіберій, який останні роки свого життя прожив на Капрі. Багато «з'їжджаються дивитися на залишки того кам'яного будинку, де він жив». «Людство навіки запам'ятав його», але це слава Герострата: «людина, несказанно мерзенний в задоволенні своєї похоті і чомусь мав владу над мільйонами людей, що наробив над ними жорстокостей понад усяку міру». У слові «чомусь» - викриття фіктивного могутності, гордині; час все розставляє по місцях: дає безсмертя істинному і ввергає в забуття помилкове.

В оповіданні поступово наростає тема кінця сформованого світопорядку, неминучості загибелі бездушною і бездуховній цивілізації. Вона закладена в епіграфі, який був знятий Буніним лише в останній редакції 1951 року: «Горе тобі, Вавилон, місто могутнє». Ця біблійна фраза, що нагадує про бенкет Валтасара перед падінням Халдейського царства, звучить передвістям майбутніх великих катастроф. Вживання в тексті Везувію, виверження якого погубило Помпею, підсилює грізне пророцтво. Гостре почуття кризи цивілізації, приреченої на небуття, сполучається з філософськими роздумами про життя, людину, смерть і безсмертя.

Розповідь Буніна не викликає почуття безнадії. На противагу світу потворного, чужого красі (неаполітанським музеям і пісням, присвяченим капрійськой природі і самого життя) письменник передає світ прекрасного. Авторський ідеал втілений в образах життєрадісних абруццкіх горців, в красі гори Монте-Соляро, він відображений в Мадонні, яка прикрасила грот, в самій сонячної, казково прекрасної Італії, отторгнувшіхся від себе пана з Сан-Франциско.

І ось вона відбувається, ця очікувана, невідворотна смерть. На Капрі пан з Сан-Франциско раптово помирає. Виправдовуються наше передчуття і епіграф розповіді. Історія з приміщенням пана в ящик з-під содової, а потім в труну показує всю марноту і безглуздість тих накопичень, прагнень, самообману, з якими існував до цього моменту головний герой.

Виникає нова точка відліку часу і подій. Смерть пана як би розтинає розповідь на дві частини, і цим визначаться своєрідність композиції. Різко змінюється ставлення до померлого і його дружині. На очах стають байдуже-черствими господар готелю і коридорний Луїджі. Виявляється жалкостью і абсолютна непотрібність того, хто вважав себе центром всесвіту.

Бунін ставить питання про сенс і суть буття, про життя і смерть, про цінності людського існування, про гріх і вини, про Божий суд за злочинність діянь. Виправдання і прощення герой оповідання від автора не отримує, і океан гнівно гуркоче при зворотному проходженні пароплава з труною покійного.

Заключне слово вчителя

Колись Пушкін у вірші періоду південного заслання романтично славив вільне море і, змінюючи найменування, величав його «океаном». Так само він малював дві смерті на морі, звертаючи свій погляд до скелі, «гробниці слави», а закінчував вірші роздумами про благо і тирана. По суті, аналогічну структуру запропонував і Бунін: океан - корабель, «примхою зберігається», «бенкет під час чуми» - дві смерті (мільйонера і Тіберія), скеля з руїнами палацу - роздум про благо і тирана. Але як все переосмислено у письменника «залізного» ХХ століття!

З епічної докладністю, доступною прозі, Бунін малює море не як вільну, красиву і примхливу, а як грізну, люту і згубну стихію. Пушкінський «бенкет під час чуми» втрачає свою трагедійність і отримує пародійно-гротескний характер. Смерть героя розповіді виявляється людьми не оплакати. А скеля на острові, притулок імператора, на цей раз стає «гробницею слави», а пародійним пам'ятником, об'єктом туризму: люди через океан тяглися сюди, з гіркою іронією пише Бунін, піднімалися на круту скелю, на якій проживав мерзенний і розпусний нелюд, прирікав людей на незліченні смерті. Таке переосмислення передає згубність і катастрофічність світу, який опинився, як і пароплав, на краю безодні.

література

Дмитро Биков. Іван Олексійович Бунін. // Енциклопедія для дітей «Аванта +». Том 9. Російська література. Частина друга. XX століття. М., 1999.

Віра Муромцева-Буніна. Життя Буніна. Бесіди з пам'яттю. М .: Вагриус, 2007

Галина Кузнєцова. Грасский щоденник. М .: Московський робочий, 1995

Н.В. Єгорова. Поурочні розробки з російської літератури. 11 клас. I півріччя. М .: ВАКО, 2005

Д.Н. Мурин, Е.Д. Кононова, Е.В. Міненко. Російська література XX століття. Програма 11-го класу. Тематичне поурочне планування. СПб .: СМІО Прес, 2001.

Е.С. Роговер. Російська література XX століття. СП .: Паритет, 2002

твір

«Пан із Сан-Франциско» - один з кращих оповідань Буніна.
Глибина задуму цього твору виявляється вже в
виборі його назви. Автор принципово залишає свого героя без
імені: його положення в оповіданні не обмежується соціальним статусом
багатого американського туриста. В якійсь мірі спосіб існування
пана з Сан-Франциско, подібне споживче
ставлення до життя притаманні багатьом людям. Тому «Пан із
Сан-Франциско »слід читати як« Людина »,« Один з багатьох ». виходить,
що вже в назві оповідання заявлено не просто про соціальне
зміст твору - засудження бездуховного існування
багатих аристократів, але ще і про вселюдської його утриманні.
Тема оповідання звичайна для бунинского творчості - життя і смерть
людини, сенс його існування на землі. Відповідно до вибрана
нойтемой, фабуларассказаподчеркнуто позбавлена \u200b\u200bбудь-якої цікавості,
інтриги: якийсь пан з Сан-Франциско, 58 років, з дружиною і дочкою,
їде на два роки в Європу подорожувати, але раптово
вмирає в одному з італійських готелів, тіло пана НАТОм ж
кораблі відправляється в зворотний шлях. Однак сюжет оповідання значно
складніше скупий і невигадливою фабули.
Герой розповіді впевнений, що він господар життя і планує свій
дворічний розважальний круїз в повній впевненості, що ніякі
випадковості не завадять йому. Він твердо впевнений, що має
право на відпочинок, так як у нього є гроші і він досить вже попрацював
в свого життя. Пан із Сан-Франциско пливе в Європу
на розкішному пароплаві «Атлантида», схожому на величезний готель
вищого класу, з нічним баром, східними банями і власної
газетою. Завдяки комфорту пасажири не звертають увагу на
навколишній судно бурхливий страшний океан. життя пасажирів
йде в заведеному ритмі: сніданок, читання газети, відпочинок, обід,
танці ... Сита й розмірене життя триває і в Італії, тільки
тепер в розпорядок дня американців входить побіжний огляд визначних пам'яток,
викликає у них лише нудьгу. У героя оповідання
немає внутрішньої потреби милуватися пам'ятниками архітектури
і мистецтва, прекрасною природою, так як це вимагає
духовної роботи, співтворчості. Після нападу «морської хвороби»
на катері по шляху в Сорренто Італія і зовсім здається йому огидною.
І поруч знаходимо авторське вигук: «Солодко пахне
в Італії земля після дощу ...! »
У міру розгортання сюжету герой анітрохи не змінюється,
оскільки духовно він мертвий давно. Краса Італії не змушує
його прозріти, побачити життя у всій її красі. Він не відчуває
наближення своєї смерті, жене погані думки і не надає значення
містичним збігів (йому сниться господар фатального готелю,
який стане його останнім притулком на землі). На думку автора,
той, хто не відчуває життя, не відчуває і смерті. До речі, не хочуть
«Помічати» існування смерті і інші мешканці готелю, де помер
бунинский герой. З їх точки зору, пан американець
зробив «непристойний вчинок», засмутивши їх обід і обіцяну
тарантелу. Авторська іронія проявляється в тому, що тіло героя
відправляється в зворотний шлях в ящику з-під содової. цією багатозначною
деталлю автор натякає на тлінність плотських радощів,
до яких так був прив'язаний пан з Сан-Франциско.
Вибір форми оповіді в оповіданні невипадковий. Перед нами
мова автора- оповідача, майже не переривалася мовою героїв.
Сам пан з Сан-Франциско лише шість разів за всю свою подорож
розтискає губи, щоб віддати односкладові накази яка обслуговує
його челяді, «мовчать» його дружина і дочка, інші персонажі
- словом, ми безроздільно знаходимося у владі авторського слова.
У чому причина «мовчання», в яке Бунін занурив своїх героїв?
По-перше, відсутність мовної характеристики героїв - важлива характеристика
неприйнятного для автора способу існування: в
художньому світі розповіді відсутня теплота людських
відносин, цей світ холодний, сухий і бездушність. По-друге, «мовчання
»Героя дозволяє автору повніше висловити свою художню
філософію: безмовний і безликий пан стає матеріалом,
ілюстрацією, приводом до розмови про буття людини.
Розповідь відрізняється від інших бунинских творів кілька
великоваговим, урочистим стилем, що надає йому притчеву
звучання. Він написаний складними реченнями, часом займають
цілий абзац, насичений емоційно-експресивною лексикою,
особливо при описі океанської стихії.
Важливе місце в системі персонажів бунинского розповіді займають
герої другого плану - прості італійці, які, на відміну
від мешканців готелів, вміють радіти життю, відчувають красу
земного існування. Бідні люди бачать те, що недоступно багатіям,
зробити туристами на своїй прекрасній Землі, лише
що проходять по ній із збіглим оглядом визначних пам'яток.
Однак було б невірно звести сенс і ідею розповіді І. А. Буніна
лише до критики соціального ладу, осуду багатих нероб.
В оповіданні все ж переважає родове над соціальним. адже
в особі пана з Сан-Франциско, принципово знеособленого
автором, зображений не представник певного соціального
класу, а представник людського роду. Корабель, на якому
пливе герой оповідання, струнко замикає композицію твору,
роблячи її кільцевої. «Атлантида» стає символом людства,
яке не хоче помічати бурхливого океану навколо, не хоче знати
про тіло в просмоленими ящику з-під содової в одному з глибоких
трюмів, не хоче вдивлятися в очі символічного Диявола
в фіналі оповідання і впізнавати себе. Бунінське твір -
грізне попередження людям і цивілізації, зайшла в глухий кут
в своїх споживчих прагненнях.

Інші твори за цим твором

І. А. Бунін відомий як майстер створення коротких оповідань, які відрізняються пронзительностью оповідання і точністю опису персонажів. Нижче буде представлена \u200b\u200bхарактеристика героїв "Пана з Сан-Франциско". Це розповідь про те, як важливо вміти жити сьогоденням. І про те, що робота і накопичення капіталу не повинні бути головною метою в житті.

Головний персонаж

Почати слід з характеристики головного героя "Пана з Сан-Франциско". Відмінною особливістю його опису є те, що автор не називає свого персонажа на ім'я. Тим самим він хотів показати, що його герой нічим не вирізняється з-поміж інших людей такого ж рангу, як і він.

Зовнішність його теж була нічим не примітна. Єдине, що впадало в очі - це його великі жовті зуби і завжди накрохмалений костюм. Пану було 58 років, і протягом всього свого життя він працював, не покладаючи рук. Тому він заслужив право на відпочинок.

Ця людина була цілеспрямованим, працьовитим. Його метою було заробити стан, щоб в майбутньому ні в чому собі не відмовляти. Пана і всю його сім'ю поважали, їм прислужували кращі лакеї і покоївки. Вони могли дозволити собі подорожувати з комфортом, як і личить людям їх положення.

Пан завжди їв і пив скільки хотів, курив дорогі сигари, але при цьому ні слова не сказано про те, що він читав книги або відвідував будь-які інші культурні заходи. Але і подорож, затіяне їм, не приносить пану ніякого задоволення. Під час всієї їхньої поїздки він ні разу не захопився чудовим видом або чудовою погодою.

Пан робив не те, що йому хотілося самому. Він відвідував ті місця, які було прийнято. Жив з того розпорядку дня, якого дотримувалися всі багаті люди. І купував костюми, сорочки, які носили люди його кола. Коли ж його не стало, то про нього відразу все забули. І ніякої поваги більше його сім'ї не виявляли. Пана ніхто по-справжньому не любив, і цінували його нема за душевні якості, а тільки через його багатства.

У гонитві за матеріальними благами і в прагненні заробити якомога більше, він перестав бути особистістю і індивідуальністю. Він став схожий на всіх інших багатого пана. У нього не залишилося більше своєї думки. На прикладі цього персонажа письменник показав життя типового багатія з Нового Світу.

Дружина головного героя

Характеристику героїв з "Пана з Сан-Франциско" слід продовжити описом подружжя головного персонажа. Бунін теж не називає її імені, тим самим показуючи, що вона така ж нічим не примітна особа, як і її чоловік. Жінка ніяк не виділяється на його фоні і всюди слідує за ним, беззаперечно приймаючи його рішення і не висловлюючи своєї думки.

Вона дотримується такого ж розпорядку дня всіх багатих людей. Це статури, спокійна. Вона не відрізнялася вразливістю, але, як більшість літніх американок, любила подорожувати. Єдине прояв емоцій у неї трапляється після смерті чоловіка. Жінка починає нагадувати, що тіло її чоловіка відмовляються переносити в дорогі номери. Найбільше її турбувало те, що їх перестали поважати і надавати повагу.

Дочка головного персонажа

Наступна характеристика героя з "Пана з Сан-Франциско" - це опис його дочки. Письменник теж не називає її імені, що є показником того, що вона теж не вирізняється з-поміж інших героїв оповідання. Але це все одно досить миловидна особа, скромна, стримана.

У цієї дівчини досить приваблива зовнішність: вона високого зросту, струнка з красивими волоссям. Проте, хоч вона і не пишалася своїм становищем, вона не змогла встояти перед одним арабським принцом. Дівчина дуже хвилювалася, коли він звернув на неї свою увагу. Принц був зовсім не красенем, але привабливості йому додавало його величезні статки. Але він сподобався дівчині, тому що всім юним леді належить закохуватися в принців.

другорядні персонажі

Характеристика героїв з "Пана з Сан-Франциско", які випадково зустрічаються на шляху головного персонажа, підкреслює його непримітну особистість. Їх опис і вчинки є протилежністю розміреного і спокійного поведінки пана. Всі вони - життєрадісні безтурботні люди. Нехай у них і не було такого стану, як у головного героя, але вони вміли радіти життю.

Прочитавши характеристику героїв оповідання "Пан із Сан-Франциско", читач розуміє, що головна думка твору - це те, що гроші не зроблять людину щасливою. Основне багатство - це його близькі і його внутрішній світ, потрібно прагнути розвиватися духовно. Важливо вміти цінувати життя і радіти кожному дню. Це була коротка характеристика героїв з "Пана з Сан-Франциско" Буніна.