Твір майстер і маргариту читати. Досвід прочитання: «Майстер і Маргарита» – о.

Михайло Булгаков розпочав роботу над романом наприкінці 1920-х років. Проте вже за кілька років, після того, як дізнався, що цензура не пропустила його п'єсу «Кабала святош», своїми руками знищила всю першу редакцію книги, яка займала вже понад 15 розділів. "Фантастичний роман" - книгу під іншим заголовком, але зі схожою ідеєю - Булгаков писав до 1936 року. Варіанти назв постійно змінювалися: одні з найекзотичніших — «Великий канцлер», «От і я» та «Пришестя».

Робочий кабінет Булгакова. (wikipedia.org)

До остаточної назви «Майстер і Маргарита» — вона з'явилася на титульному аркуші рукопису — автор прийшов лише 1937 року, коли твір переживав уже третю редакцію. «Встановилася назва роману — «Майстер і Маргарита». Надії на надрукування його немає. І все-таки М. А. править його, жене вперед, у березні хоче закінчити. Працює ночами», — напише у своєму щоденнику третя дружина Михайла Булгакова Олена, яку прийнято вважати основним прототипом Маргарити.

Булгаков із дружиною Оленою. (wikipedia.org)

Про відомий міф — Булгаков нібито під час роботи над «Майстром і Маргаритою» вживав морфін — іноді говорять і сьогодні. Однак насправді, як стверджують дослідники його творчості, автор не вживав наркотиків у цей період: морфій, за їхніми словами, залишився в далекому минулому, коли Булгаков ще працював сільським лікарем.

Багато речей, описаних у романі Булгакова, існували насправді — письменник просто переніс їх у свій частково вигаданий всесвіт. Тому власне в Москві досить багато так званих булгаківських місць — Патріарші ставки, готель Метрополь, гастроном на Арбаті. «Пам'ятаю, як Михайло Опанасович повіз мене знайомитися до Анни Іллівної Толстої та до чоловіка її Павла Сергійовича Попова. Жили вони тоді в Плотниковому провулку, на Арбаті, в підвальчику, згодом оспіваному в романі «Майстер і Маргарита». Не знаю, чим так сподобався підвальчик Булгакову. Одна кімната в два вікна була, правда, привабливіша за іншу, вузьку, як кишка... У коридорі лежало, розкинувши лапи, щеня-боксер Григорій Потапич. Він був п'яний», — згадувала друга дружина Булгакова, Любов Білозерська.

Готель "Метрополь". (wikipedia.org)

Влітку 1938 року вперше було передруковано повний текст роману, проте Булгаков правив його до самої смерті. До речі, сліди морфіну, які виявили вчені на сторінках рукописів, пов'язані саме з цим: долаючи болючі страждання, письменник все ж таки до останнього редагував свій твір, іноді диктуючи текст дружині.

Ілюстрація. (wikipedia.org)

Роман практично так і не був завершений і за життя автора, як ми розуміємо, не публікувався. Вперше його надрукував журнал «Москва» у 1966 році, та й то у скороченому варіанті.

«Майстер та Маргарита» - відомий роман Михайла Опанасовича Булгакова. Жанр роману важко однозначно визначити, оскільки роман багатошаровий містить у собі безліч жанрів та елементів таких жанрів, як: сатира, фарс, фантастика, містика, мелодрама, філософська притча. На його сюжет зроблено безліч театральних постановокта кілька фільмів (у Югославії, Польщі, Швеції, Росії).

Роман (булгаковеди його називають ще меніппеей і вільною мениппеей) «Майстер і Маргарита» за життя автора не публікувався. Вперше він побачив світ тільки в 1966 році, через 26 років після смерті Булгакова, з купюрами, в скороченому журнальному варіанті. Дружина письменника Олена Сергіївна Булгакова протягом усіх цих років зуміла зберегти рукопис роману.

Булгаков не був упевнений, що роман «Майстер і Маргарита» буде опубліковано за радянської влади. Тільки через двадцять шість років після смерті письменника роман все ж таки був опублікований, за двадцять п'ять до закінчення радянської влади, і набув помітної популярності серед радянської інтелігенції (аж до того, що поширювався в передрукованих вручну примірниках).

За численними виписками, що збереглися в архіві, з книг видно, що джерелами відомостей з демонології для Булгакова послужили присвячені цій темі статті Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона, книга М. А. Орлова «Історія зносин людини з дияволом» (1904) і книга письменника (1862-1938) «Диявол у побуті, легенді та у літературі середньовіччя».

Сюжет

Сатана (що у творі як Воланд) мандрує світом із цілями, одному йому відомими, іноді зупиняючись у різних містах і селищах. Під час весняної повні подорож приводить її до Москви тридцятих років, - місце і час, де ніхто не вірить ні в Сатану, ні в Бога, заперечують існування в історії Ісуса Христа. Щоправда, у Москві живе одна людина (Майстер), який написав роман про останніх дняхІсуса і римському прокураторі Понтії Пілаті, що відправив його на страту; але і ця людина нині перебуває в божевільні, куди її привело, в тому числі, трепетне ставлення до свого твору, підданого жорсткій критиці з боку цензорів і сучасників-літераторів. Роман він спалив.

Під час подорожі Воланда супроводжує його почет: (Коров'єв, кіт Бегемот, Азазелло, Гелла). Всіх людей, що увійшли в контакт з Воландом та його супутниками, переслідують покарання за властиві їм гріхи та грішки: хабарництво, пияцтво, егоїзм, жадібність, байдужість, брехня, грубість, імітація діяльності… Найчастіше ці покарання, хоч і надприродні за своєю природою, є логічним продовженням самих провин (так, наприклад, Ніканор Іванович Босий, який взяв у Коровйова хабар рублями, затриманий за спекуляцію валютою, тому що ці рублі магічним чином перетворилися на долари). Воланд разом з усім своїм почетом поселяється в «нехорошій квартирі» на Садовій - у квартирі, звідки вже протягом кількох років зникають люди (зникають, щоправда, без допомоги надприродних сил, оскільки опис цих таємничих зникнень є натяком Булгакова на репресії 30-х років).

Маргарита, кохана Майстра, яка втратила його слід після того, як він потрапив до божевільні, мріє тільки про одне - знайти і повернути його. З нею знайомиться Азазелло, який дає їй надію виконання її мрії у разі, якщо вона погодиться виконати для Воланда одну послугу. Маргарита не відразу, але погоджується, і знайомиться з Воландом і всією його почтом. Воланд просить її стати королевою балу, який дає він цієї ночі. У ніч із п'ятниці на суботу починається бал у Сатани. Гостями на бал не потрапляють прості грішники, - ними виявляються лише справжні, ідейні лиходії.

Співробітники НКВС (цей комісаріат ніде не названо в романі своїм ім'ям) намагаються розібратися у справі про зникнення всієї верхівки театру «Вар'єте», і головне - у походженні валюти, на яку містичним чином змінилася вся зібрана в касі театру готівка рубля. Сліди швидко виводять слідчих до «поганої квартири», вони її неодноразово обшукують, але постійно застають порожньою і опечатаною. Інша сюжетна лінія роману, що розвивається паралельно першою, - безпосередньо сам роман про Понтія Пілата, написаний Майстром. Цей роман є альтернативною версією Євангелія. У ньому розповідається історія Понтія Пілата, який не наважився виступити проти Синедріона і врятувати засудженого до страти Ієшуа Га-Ноцрі (так у романі звуть персонажа, основним прообразом якого явився Ісус Христос).

Наприкінці роману обидві лінії перетинаються: Майстер звільняє героя свого роману, і Понтій Пілат, який після смерті стільки часу мучився на кам'яній плиті зі своїм відданим псом Бангою і хотів весь цей час домовити з Ієшуа перервану розмову, нарешті знаходить спокій і вирушає в нескінченну подорож. потоку місячного світла разом із Ієшуа. Майстер з Маргаритою знаходять у потойбічному світі даний їм Воландом «спокій» (що відрізняється від згадуваного у романі «світла» - іншого варіанта потойбіччя).

Місце та час основних подій роману

Всі події в романі (в його основному оповіданні) розгортаються в Москві 30-х років, у травні, з вечора середи до ночі на неділю, причому на ці дні припадав повний місяць. Рік, у якому відбувалося дію, встановити важко, оскільки у тексті є суперечливі вказівки на якийсь час - можливо, свідомі, а, можливо, як наслідок незакінченої авторської правки.

У ранніх редакціях роману (1929-1931 роки) дія роману відсунуто у майбутнє, згадуються 1933, 1934 і навіть 1943 і 1945 роки, події відбуваються у різні періоди року – від початку травня до початку липня. Спочатку автор відносив дію на літній період. Однак, швидше за все, щоб дотриматися своєрідної канви розповіді, час було перенесено з літа на весну (див. гл. 1 роману «Одного разу навесні…» І там же, далі: «Так, слід відзначити першу дивина цього страшного травневого вечора»).

В епілозі роману повний місяць, під час якого відбувається дія, названо святковим, при цьому напрошується версія про те, що під святом мається на увазі Великдень, найімовірніше - православний Великдень. Тоді дія має починатися в середу Страсного тижня, який випав на 1 травня 1929 року. Прихильники цієї версії висувають такі аргументи:

• 1 травня - це день міжнародної солідарності трудящих, що широко відзначався на той час (при тому, що співпав у 1929 році з пристрасним тижнем, тобто з днями суворого посту). Вбачається якась гірка іронія у тому, що Сатана прибуває до Москви саме цього дня. До того ж ніч на 1 травня – Вальпургієва ніч, час проведення щорічного шабашу відьом на горі Брокен, звідки, отже, Сатана безпосередньо і прибув.

• майстер у романі – «людина років приблизно тридцяти восьми». Булгакову виповнилося 38 15 травня 1929 року.

Слід, однак, зазначити, що 1 травня 1929 року місяць був уже на спад. Великодній повний місяць взагалі ніколи не припадає на травень. Крім того, в тексті є прямі вказівки на більш пізній час:

• у романі згадується тролейбус, пущений Арбатом в 1934 році, а по Садовому кільцю - в 1936.

• архітекторський з'їзд, згаданий у романі, відбувся у червні 1937 року (I з'їзд архітекторів СРСР).

• дуже тепла погода встановилася в Москві на початку травня 1935 (весняні повні тоді припали на середину квітня і середину травня). В 1935 відбувається дію в екранізації 2005 року.

Події «Романа про Понтія Пілата» відбуваються в римській провінції Іудея під час правління імператора Тіберія та управління від імені римської влади Понтієм Пілатом, в день перед юдейською Великоднем і наступної ночі, тобто 14-15 нісана за єврейським календарем. Отже, час дії - імовірно, початок квітня 29 чи 30 року зв. е. Роман «Майстер і Маргарита» присвячений історії майстра – творчої особистості, що протистоїть навколишньому світу. Історія майстра нерозривно пов'язана з історією його коханої. У другій частині роману автор обіцяє показати «справжнє, вірне, вічне кохання». Любов майстра та Маргарити була саме такою.

Трактування роману

У цьому розділі не вистачає посилань на джерела інформації. Інформація має бути перевіряється, інакше вона може бути поставлена ​​під сумнів та видалена. Ви можете редагувати цю статтю, додавши посилання на авторитетні джерела.

Висловлювалися міркування, що задум роману виник у Булгакова після відвідин редакції газети «Безбожник».

Також зазначалося, що у першій редакції роману сеанс чорної магії датувався 12 червня - 12 червня 1929 року у Москві розпочався перший з'їзд радянських безбожників, з доповідями Миколи Бухаріна та Омеляна Губельмана (Ярославського).

Існує кілька думок про те, як слід трактувати цей твір.

Відповідь на войовничу атеїстичну пропаганду

Одне з можливих трактувань роману - відповідь Булгакова поетам і письменникам, які влаштували, на його думку, у Радянській Росії пропаганду атеїзму та заперечення існування Ісуса Христа як історичної особистості. Зокрема, відповідь на друкування газетою «Правда» на той час антирелігійних віршів Дем'яна Бідного. Як наслідок подібних дій з боку войовничих безбожників роман став відповіддю, відповіддю. Невипадково, що у романі, як у московської частини, і у іудейській, йде своєрідне карикатурне обелення образу диявола. Невипадково в романі присутність персонажів з єврейської демонології на противагу запереченню існування Бога в СРСР. Протодиякон Андрій Кураєв вважає «пілатівські глави» блюзнірськими, але радить не переносити цю оцінку на весь твір. На його думку, образ Ієшуа, натхненний Воландом і описаний майстром - пародія на атеїстичне (і толстовське) уявлення про «солоденького Ісусика», що показує, що автор подібних радянських атеїстичних брошур - сатана (Воланд). У книзі «Майстер і Маргарита»: за Христа чи проти?» о. Андрій порівнює остаточний варіант роману з чорновими, вказуючи на те, що в ранніх версіях саме Воланд виступав у ролі автора роману, тоді як майстер був введений у роман значно пізніше.

А.Кураєв називає роман у романі (єршалаїмську історію) «Євангелієм від сатани». Справді, у ранніх редакціях роману перша глава воландівського оповідання іменувалася «Євангеліє від Воланда» і «Євангеліє від диявола» (до речі, у перших редакціях Бездомному в лікарні був і доводив ієршалаїмську історію не майстер, а сам Воланд; Поінформованість Воланда про єршалаїмські події, пропонував йому: "А ви напишіть своє Євангеліє", на що Воланд відповідав: "Євангеліє від мене? Хі-хі ... Це цікаво"). Дійсно, у воландівській єршалаїмській історії очевидно анти-євангельський і відверто талмудичний виклад життя Христа («Ієшуа Га-Ноцрі» - ім'я Христа в Талмуді; заперечення народження у Віфлеємі, походження від царя Давида, в'їзду в Єрусалим на молодому осі Христа і відносини старозавітних пророцтв саме до Нього - основні пункти талмудичного оповідання про Христа, вони ж очевидні, наприклад, у творчості Дем'яна Бідного), в чому можна побачити пародію і викриття Булгаковим радянської антихристиянської пропаганди.

Герметичне тлумачення роману

Існує так зване герметичне трактування роману, в якому вказується на наступне: Одна з основних ідей - злий початок (сатана) невіддільно від нашого світу так само, як не можна уявити світло без тіні. Сатана (а також світле початок - Ієшуа Га-Ноцрі) живуть насамперед у людях. Ієшуа не зумів визначити зради Юди (попри натяки Понтія Пілата) у тому числі тому, що бачив у людях лише світлу складову. І не зміг захистити себе, бо не знав, від чого і як. Крім того, у зазначеному трактуванні є твердження, що М. А. Булгаков по-своєму витлумачив ідеї Л. Н. Толстого про непротивлення злу насильством, ввівши в роман саме такий образ Ієшуа.

Філософське трактування

У цьому трактуванні роману виділяється головна ідея - невідворотності покарання дії. Невипадково прибічники цього трактування вказують, що одне з центральних місць у романі займають дії почту Воланда до балу, коли покаранням піддаються хабарники, розпусники та інші негативні персонажі, і сам суд Воланда, коли кожному віддається за вірою його.

Трактування А. Зеркалова

Існує оригінальне трактування роману, запропоноване письменником-фантастом та літературним критиком А. Зеркаловим-Мірером у книзі «Етика Михайла Булгакова» (видана 2004 р.). За версією Зеркалова, Булгаков замаскував у романі «серйозну» сатиру на звичаї сталінського часу, що без жодних розшифровок було зрозуміло першим слухачам роману, яким читав сам Булгаков. На думку Зеркалова, Булгаков після їдкого Собачого серцяпросто не міг спуститися до сатири в стилі Ільфа-Петрова. Однак після подій навколо «Собачого серця» Булгакову довелося сатиру ретельніше маскувати, розставляючи для людей, що розуміють, маркери. Варто зазначити, що в цьому трактуванні отримали правдоподібне пояснення деякі нестиковки та неясності роману. На жаль, ця праця Дзеркало залишила незакінченою.

О.Барков: «Майстер і Маргарита» - роман про М.Горького

Згідно з висновками літературознавця А.Баркова, «Майстер і Маргарита» - це роман про М.Горького, що зображує крах російської культури після Жовтневої революції, причому в романі зображена не лише дійсність сучасної Булгакову радянської культури та літературного середовища на чолі з оспіваним з таким титулом радянськими газетами «майстром соціалістичної літератури» М.Горьким, зведеним п'єдестал В.Леніним, а й події Жовтневої революції і навіть збройного повстання 1905 року. Як розкриває О.Барков текст роману, прототипом майстра послужив М.Горький, Маргарити – його громадянська дружина, артистка МХАТ М.Андрєєва, Воланда – Ленін, Латунського та Семплеярського – Луначарський, Левія Матвія – Лев Толстой, театру Вар'єте – МХАТ.

А.Барков переконливо розкриває систему образів, наводячи чіткі вказівки роману на прототипів персонажів та зв'язок між ними у житті. Щодо основних персонажів, вказівки такі:

• Майстер:

1) У 1930-х роках титул «майстер» у радянській публіцистиці та газетах міцно закріпився за М.Горьким, чому Барков наводить приклади з періодики. Титул «майстер» як уособлення найвищого ступеня творця епохи соцреалізму, письменника, здатного виконати будь-яке ідеологічне замовлення, було запроваджено та просувалося М.Бухаріним та А.Луначарським.

2) У романі містяться багато вказівок на рік подій – це 1936 рік. Врозріз із певною вказівкою травня, як часу розповіді, щодо смерті Берліоза і майстра в романі робляться чіткі посилання на червень (мереживна тінь акацій, квітучі липи, в ранніх редакціях була присутня полуниця). Більше того, фрази Воланда містять вказівки на другий молодик травнево-червневого періоду, який у 1936 році припав на 19 червня. Це день, коли вся країна прощалася із померлим днем ​​раніше М.Горьким. Темрява, що накрила місто (як Єршалаїм, так і Москву) - це опис того, що сталося в цей день, 19 червня 1936 року, сонячного затемнення (ступінь закриття сонячного диска в Москві склала 78%), що супроводжувалося пониженням температури та сильним вітром (у ніч на цей день над Москвою була найсильніша гроза), коли тіло Горького було виставлене у Колонному залі Кремля. Роман також містить деталі його похорону («Колонна зала», винесення тіла у Кремля (Олександрівський сад) та ін.) (були відсутні в ранніх редакціях; з'явилися після 1936 року).

3) Написаний «майстром» роман, що є неприхованим талмудичний (і зухвало анти-євангельський) виклад життя Христа, є пародією не тільки на творчість і кредо М.Горького, а й Л.Толстого, а також викриває кредо всієї радянської антирелігійної пропаганди. Зайве нагадувати, на чиї навіювання написано роман «майстра».

• Маргарита:

1) «готичний особняк» Маргарити (адреса легко встановлюється з тексту роману – Спиридонівка) – це особняк Сави Морозова, з яким жила до 1903 року Марія Андрєєва, артистка МХАТ та марксистка, кохана С.Морозова, якій він передавав величезні суми, використані для потреб партії Леніна З 1903 року М.Андрєєва була громадянською дружиною М.Горького.

2) У 1905 році, після самогубства С.Морозова, М.Андрєєва отримала заповіданий на її ім'я страховий поліс С.Морозова на сто тисяч рублів, десять тисяч з яких вона передала М.Горькому на оплату його боргів, а решту віддала потреби РСДРП (у романі майстер знаходить «у кошику з брудною білизною») лотерейний квиток», за яким виграє сто тисяч рублів (на які починає «писати свій роман», тобто розгортає масштабну літературну діяльність), із них десять тисяч передає Маргаріті).

3) Будинок з «поганою квартирою» у всіх редакціях роману проходив з дореволюційною суцільною нумерацією Садового кільця, що вказує на дореволюційні події. «Погана квартира» у романі спочатку фігурувала з номером 20, а не 50. За географічними вказівками перших редакцій роману, це - квартира № 20 на Воздвиженці будинок 4, де під час повстання 1905 року проживали М.Горький та М.Андрєєва, де перебувала база підготовки озброєних бойовиків-марксистів, створена М.Андрєєвою, і де Горького та Андрєєву кілька разів відвідував В.Ленін (про кілька його перебування в цьому будинку в 1905 повідомляє меморіальна табличка на будинку: Воздвиженка, 4). Тут же знаходилася «домробітниця» «Наташа» (партійна кличка однієї з підручних Андрєєвої) і мали місце епізоди зі стріляниною, коли один із бойовиків, займаючись зі зброєю, прострілив стіну в сусідню квартиру (епізод із пострілом Азазелло).

4) Фалернське вино, згадане в романі, відсилає до італійської області Неаполь-Салерно-Капрі, тісно пов'язаної з біографією Горького, де він провів кілька років життя, і де Горького та Андрєєву неодноразово відвідував Ленін, а також з діяльністю на Капрі школи бойовиків РСДРП , активну участь у роботі якої брала Андрєєва, що часто перебувала на Капрі. До цього ж відсилає і темрява, що прийшла саме з Середземного моря (до речі, затемнення 19 червня 1936 справді почалося над територією Середземного моря і пройшло по всій території СРСР із заходу на схід).

• Воланд - із системи створеної в романі образів походить життєвий прототип Воланда - це В. І. Ленін, який особисто брав участь у відносинах М. Андрєєвої та М. Горького і використовував Андрєєву для впливу на Горького.

1) Майстра і Маргариту одружує Воланд, на великому балу у сатани - в 1903 році (після знайомства Андрєєвої з Горьким) Ленін у Женеві особисто дав Андрєєвій розпорядження вже залучити Горького до роботи РСДРП.

2) Наприкінці роману Воланд зі почтом стоїть будинку будинку Пашкова, царюючи над ним. Ця будівля Державної бібліотеки імені Леніна, значна частина якої наповнена працями Леніна (у ранніх редакціях роману Воланд, пояснюючи причину свого приїзду до Москви, замість згадки праць Аврилакського, каже: «Тут у державній бібліотеці велике зібрання праць із чорної магії та демонології»).

Таким чином, як розкриває всі сюжети роману О.Барков, у романі показано підготовку та проведення Жовтневої революції, культурний переворот континентального масштабу (і космічного впливу), становлення в СРСР нової створеної В.Леніним радянської культури, зведення Леніним на культурний п'єдестал М.Горького , а також захід сонця, загибель (фізична та духовна) М.Горького.

Персонажі

Москва 30-х років

Майстер

Письменник, автор роману про Понтія Пілата, людина, не пристосована до епохи, в якій живе, і доведена до відчаю гоніннями з боку колег, які жорстоко розкритикували його твір. Ніде в романі не згадується його ім'я та прізвище, на прямі питання про це він завжди відмовлявся представлятися, говорячи – «Не будемо про це». Відомий лише під прізвисько «Майстер», даним Маргаритою. Сам вважає себе негідним такого прізвиська, вважаючи його примхою коханої. Майстер - особа, яка досягла найвищих успіхів у будь-якій діяльності, можливо, тому він відкинутий натовпом, який не в змозі оцінити його талант та здібності. Майстер, головний геройроману, пише роман про Ієшуа (Ісус) та Пілата. Майстер пише роман, по-своєму інтерпретуючи євангельські події, без чудес та сили благодаті – як у Толстого. Майстер спілкувався з Воландом - сатаною, свідком, за його словами, подій роману.

«З балкона обережно заглядав у кімнату голений, темноволосий, з гострим носом, стривоженими очима і з клаком волосся, що звисає на лоб, людина років приблизно 38».

Маргарита

Красива, забезпечена, але нудьгуюча у шлюбі дружина відомого інженера, яка страждає від порожнечі свого життя. Випадково зустрівшись із Майстром на вулицях Москви, з першого погляду покохала його, пристрасно повірила в успіх написаного ним роману, пророкувала славу. Коли Майстер вирішив спалити свій роман, їй удалося врятувати лише кілька сторінок. Далі укладає з дияволом угоду і стає королевою сатанінського балу, який влаштовує Воланд, щоб повернути собі зниклого безвісти Майстра. Маргарита - це символ любові та самопожертви в ім'я іншої людини. Якщо називати роман, не використовуючи символи, то «Майстер і Маргарита» трансформується у «Творчість та Кохання».

Сатана, котрий відвідав Москву під виглядом іноземного професора чорної магії, «історика». При першій появі (у романі Майстер і Маргарита) оповідає перший розділ з Романа (про Ієшуа і Пілата).

Фагот (Коров'єв)

Один з персонажів почту Сатани, який весь час ходить у безглуздому картатому одязі і в пенсне з одним тріснутим і одним відсутнім склом. У своєму істинному образі виявляється лицарем, змушеним розплачуватися постійним перебуванням у свиті Сатани за один колись сказаний невдалий каламбур про світло і темряву.

Прізвище героя знайдено в повісті Ф. М. Достоєвського «Село Степанчиково та його мешканці», де є персонаж на прізвище Коровкін, дуже схожий на нашого Коровйова. Друге його ім'я походить від назви музичного інструментуфагот, винайденого італійським ченцем. У Коровйова-Фагота є деяка подібність із фаготом - довгою тонкою трубкою, складеною втричі. Більше того, фагот - це інструмент, який може грати то високою, то низькою тональністю. То бас, чи то дискант. Якщо згадати поведінку Коровйова, а точніше зміни його голосу, то чітко проглядається ще один символ імені. Булгаковський персонаж худий, високий і в уявній улесливості, здається, готовий скластися перед співрозмовником утричі (щоб потім спокійно йому нашкодити).

В образі Коровйова (і його незмінного супутника Бегемота) сильні традиції народної сміхової культури, ці ж персонажі зберігають тісний генетичний зв'язок з героями-пікаро (шахраями) світової літератури.

Учасник почту Сатани, демон-вбивця з відразливою зовнішністю. Прототипом цього персонажа був занепалий ангел Азазель (у єврейських віруваннях - демоном пустелі, що згодом став), згадуваний в апокрифічній книзі Еноха - один з ангелів, чиї дії на землі спровокували гнів Бога і Всесвітній потоп. До речі, Азазель – це демон, який дав чоловікам зброю, а жінкам – косметику, дзеркала. Невипадково саме він вирушає до Маргарити, щоб передати їй крем.

Персонаж почту Сатани, жартівливий і неспокійний дух, що постає то в образі гігантського кота, що ходить на задніх лапах, то у вигляді повного громадянина, фізіономією скидається на кота. Прототипом цього персонажа є однойменний демон Бегемот, демон обжерливості і розпусти, що вмів набувати форм багатьох великих тварин. У своєму справжньому образі Бегемот виявляється худим юнаком, демоном-пажом. Але насправді прототипом кота Бегемота був великий чорний собака Булгакова, якого звали Бегемот. І собака цей був дуже розумний. Наприклад: коли Булгаков святкував зі своєю дружиною Новий рікПісля бою курантів його собака прогавкала 12 разів, хоча її ніхто цьому не вчив.

Білозерська писала про собаку Бутона, названого на честь слуги Мольєра. "Вона навіть повісила на вхідних дверях під карткою Михайла Опанасовича іншу картку, де було написано: "Бутон Булгаков". Це квартира на Великій Пирогівській. Там Михайло Опанасович розпочав роботу над "Мастором та Маргаритою".

Гелла

Відьма і вампір зі почту Сатани, яка бентежила всіх його відвідувачів (з-поміж людей) звичкою не носити на собі практично нічого. Красу її тіла псує лише шрам на шиї. У свиті Воланда грає роль покоївки.

Михайло Олександрович Берліоз

Голова МАССОЛІТу, літератор, начитаний, освічений і скептично ставиться до всього людина. Жив у «поганій квартирі» на Садовій, 302-біс, куди пізніше на час перебування в Москві оселився Воланд. Загинув, не повіривши пророку Воланда про свою раптову смерть, зроблену незадовго до неї.

Іван Миколайович Бездомний

Поет, член МАССОЛІТУ. Написав антирелігійну поему, один із перших героїв (поряд з Берліозом), що зустрілися з Воландом. Потрапив до клініки для душевнохворих, також перший познайомився з Майстром.

Степан Богданович Ліходєєв

Директор театру Вар'єте, сусід Берліоза, який також проживає у «поганій квартирі» на Садовій. Нероба, бабник і п'яниця. За «службову невідповідність» телепортували до Ялти поплічниками Воланда.

Ніканор Іванович Босий

Голова житлотовариства на вулиці Садовій, де оселився Воланд на час перебування в Москві. Жадібний, напередодні здійснив розкрадання коштів з каси житлотовариства. Коровйов уклав з ним договір на тимчасове наймання житла і дав хабар, який, як згодом стверджував голова, «сам вповз до нього в портфель». Потім Коровйов за наказом Воланда перетворив передані рублі на долари і від імені одного із сусідів повідомив про заховану валюту в НКВС. Намагаючись хоч якось виправдати себе, Босой зізнався у хабарництві та заявив про аналогічні злочини з боку своїх помічників, що призвело до арешту всіх членів житлотовариства. Через подальшу поведінку на допиті було направлено до божевільні, де його переслідували кошмари, пов'язані з вимогами здати наявну валюту.

Іван Савелійович Варенуха

Адміністратор театру Вар'єте. Потрапив у лапи до зграї Воланда, коли ніс у НКВС роздруківку листування з Лиходєєвим, що потрапив до Ялти. На покарання за «брехню і хамство по телефону», був перетворений Геллою на вампіра-навідника. Після балу було перетворено назад на людину і відпущено. Після всіх подій, описаних у романі, Варенуха став добродушнішим, чемним і чесним людиною. Цікавий факт: покарання Варенухи було «приватною ініціативою» Азазелло та Бегемота

Григорій Данилович Римський

Фіндиректор театру Вар'єте. Був вражений нападом на нього Гелли разом зі своїм другом Варенухою настільки, що втік з Москви. На допиті у НКВС просив собі «броньовану камеру».

Жорж Бенгальський

Конферансьє театру Вар'єте. Був жорстоко покараний свитою Воланда – йому відірвали голову – за невдалі коментарі, які відпускав під час вистави. Після повернення голови на місце, не зміг прийти до тями і був доставлений до клініки професора Стравінського. Фігура Бенгальського є одним із багатьох сатиричних постатей, мета яких у критиці радянського суспільства.

Василь Степанович Ласточкін

Бухгалтер Варьете. Поки здавав касу, виявляв сліди перебування почту Воланда у закладах, де він побував. Під час здачі каси несподівано виявив, що гроші перетворилися на різноманітну іноземну валюту.

Прохор Петрович

Голова видовищної комісії театру Вар'єте. Кіт Бегемот тимчасово викрав його, залишивши сидіти на робочому місці порожній костюм.

Максиміліан Андрійович Поплавський

Київський дядько Михайла Олександровича Берліоза, який мріяв жити у Москві. Був запрошений до Москви на похорон самим Воландом, проте, після приїзду його турбувала не стільки смерть племінника, скільки житлоплоща, що залишилася від покійного. Було вигнано почет Воланда із вказівками повертатися назад до Києва.

Андрій Фокіч Соков

Буфетник театру Вар'єте, розкритикований Воландом за неякісну їжу, що подається у буфеті. Нагромадив понад 249 тисяч рублів на закупівлі продуктів «другої свіжості» та інших зловживаннях службовим становищем. Також отримав від Воланда повідомлення про свою раптову смерть, якому, на відміну від Берліоза, повірив, і вжив усіх заходів до попередження, що йому, зрозуміло, не допомогло.

Микола Іванович

Сусід Маргарити з нижнього поверху. Був перетворений хатньою робітницею Маргарити Наташею на борова і в такому вигляді «залучений як траспортного засобу» на бал у Сатани.

Наталка

Домробітниця Маргарити, яка за власним бажанням перетворилася на відьму під час візиту Воланда до Москви.

Алоізій Могарич

Знайомий Майстра, який написав на нього хибний донос задля присвоєння житлоплощі. Був вигнаний зі своєї нової квартиризграєю Воланда. Після суду Воланда в нестямі залишив Москву, але, прокинувшись десь у В'ятки, повернувся. Замінив на посади фіндиректора театру "Вар'єте" Римського. Діяльність Могарича на цій посаді доставляла великі муки Варенусі.

Аннушка

Професійна спекулянтка. Розбила пляшку з олією на трамвайних коліях, що стало причиною смерті Берліоза. За дивним збігом проживає по сусідству з «поганою квартирою».

Фріда

Грішниця, запрошена на бал до Воланду. Колись вона задушила небажаної дитини хусткою і закопала, за що зазнає певного роду покарання - щоранку їй незмінно підносять до узголів'я цю саму хустку (хоч би яким способом вона не намагалася позбутися її напередодні). На балу у сатани Маргарита звертає увагу на Фріду і звертається до неї персонально (також пропонує їй напитися і все забути), що викликає у Фріди надію на прощення. Після балу, коли настає час озвучити своє єдине головне прохання Воланду, заради якого Маргарита заклала свою душу і стала королевою сатанинського балу, Маргарита, розцінюючи свою увагу до Фріди як необережно дана завуальована обіцянка позбавити її вічного покарання, а також під впливом на користь Фріди своїм правом на єдине прохання.

Барон Майгель

Працівник НКВС, приставлений шпигувати за Воландом, який представляється службовцем видовищної комісії на посаді ознайомителя іноземців зі визначними пам'ятками столиці. Був убитий на балу у Сатани як жертва, кров'ю якої заповнювалася літургійна чаша Воланда.

Арчібальд Арчібальдович

Директор ресторану Будинку Грибоєдова, грізний начальник та людина з феноменальною інтуїцією. Господарський і зазвичай громадського харчування злодій. Автор порівнює його із капітаном брига.

Аркадій Аполлонович Семплеяров

Голова "Акустичної комісії московських театрів". У Театрі «Вар'єте», на сеансі чорної магії, Коровйов викриває його любовні пригоди.

Єрусалим, І ст. н. е.

Понтій Пілат

П'ятий прокуратор Іудеї в Єрусалимі, жорстокий і владний чоловік, проте встиг перейнятися симпатією до Ієшуа Га-Ноцрі під час його допиту. Намагався зупинити налагоджений механізм страти за образу величності, але не зумів цього зробити, про що все життя згодом каявся. Страждав на сильний головний біль, від якого позбавив його під час допиту Ієшуа Га-Ноцрі.

Ієшуа Га-Ноцрі

Образ Ісуса Христа в романі, мандрівний філософ з Назарета, який описує Майстер у своєму романі, а також Воланд на Патріарших ставках. Досить сильно розходиться з образом біблійного Ісуса Христа. До того ж, він каже Понтію Пілату, що Левій-Матвій (Матфей) неправильно записав його слова і що «плутанина ця триватиме дуже довгий час». Пилат: «А ось що ти таки говорив про храм натовпу на базарі?» Ієшуа: «Я, ігемон, говорив про те, що рухне храм старої віри і створиться новий храм істини. Сказав так, щоб було зрозуміліше. Гуманіст, що заперечує опір злу насильством.

Левій Матвій

Єдиний послідовник Ієшуа Га-Ноцрі у романі. Супроводжував свого вчителя до смерті, а згодом зняв його з хреста, щоб поховати. Також робив спробу зарізати веденого на страту Ієшуа, щоб позбавити його мук на хресті, але зазнав при цьому невдачі. Наприкінці роману приходить до Воланда, посланий своїм учителем Ієшуа, з проханням про «спокої» для Майстра та Маргарити.

Йосип Каїфа

Іудейський первосвященик, президент Синедріона, який засудив до смерті Ієшуа Га-Ноцрі.

Юда

Один із молодих єрусалимських жителів, який передав Ієшуа Га-Ноцрі до рук Синедріона. Пилат, переживаючи свою причетність до страти Ієшуа, організував таємне вбивство Юди, щоб помститися.

Марк Крисобий

Охоронець Пілата, покалічений колись під час битви, виконуючий обов'язки конвоїра, який безпосередньо проводив страту Ієшуа та ще двох злочинців. Коли на горі почалася сильна гроза, заколов Ієшуа та інших злочинців, щоб мати змогу залишити місце страти.

Афраній

Начальник таємної служби, соратник Пілата. Керував виконанням убивства Юди і підкинув гроші, отримані за зраду, до резиденції первосвященика Каїфи.

Низа

Жителька Єрусалиму, агент Афранія, що вдавала коханій Юді, щоб за наказом Афранія заманити його в пастку.

Версії

Перша редакція

Час початку роботи над «Майстром та Маргаритою» Булгаков у різних рукописах датував то 1928, то 1929 роком. У першій редакції роман мав варіанти назв «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Гастроль». Першу редакцію «Майстра і Маргарити» було знищено автором 18 березня 1930 року після отримання звістки про заборону п'єси «Кабала святош». Про це Булгаков повідомив у листі до уряду: «І особисто я, своїми руками, кинув у грубку чернетку роману про диявола…». Робота над «Майстром та Маргаритою» відновилася у 1931 році. До роману були зроблені чернові нариси, причому тут вже фігурували Маргарита і її тоді безіменний супутник - майбутній Майстер, а Воланд обзавівся своїм буйним почтом.

Друга редакція

Друга редакція, що створювалася до 1936 року, мала підзаголовок «Фантастичний роман» та варіанти назв «Великий канцлер», «Сатана», «От і я», «Чорний маг», «Копито інженера».

Третя редакція

Третя редакція, розпочата у другій половині 1936 року, спочатку називалася «Князь темряви», але вже 1937 року виникла назва «Майстер і Маргарита». 25 червня 1938 року повний текст вперше було передруковано (друкувала його О. С. Бокшанська, сестра О. С. Булгакової). Авторська правка тривала майже аж до смерті письменника, Булгаков припинив її на фразі Маргарити: «То це, отже, літератори за труною йдуть?»…

Історія публікації роману

За життя автор читав у себе вдома окремі місця для близьких друзів. Значно пізніше [коли?] філолог А. З. Вуліс писав роботу з радянських сатириків і згадав призабутого сатирика, автора «Зойкіної квартири» та «Багрового острова». Вуліс дізнався, що жива вдова письменника, і встановив із нею контакт. Після початкового періоду недовіри Олена Сергіївна дала почитати рукопис «Майстра». Приголомшений Вуліс розповів багатьом, після чого літературною Москвою пішли чутки про великий роман. Це спричинило першої публікації у журналі «Москва» 1966 року (тираж 150 тис. прим.). Там було дві передмови: Костянтина Симонова і Вуліса.

Виправлений текст роману вийшов окремим виданням в 1973 [джерело не зазначено 521 день], а остаточний текст був опублікований в 5-му томі зібрання творів, що вийшло в 1990 [джерело не вказано 521 день].

Булгакознавство пропонує три концепції прочитання роману: історико-соціальну (В. Я. Лакшин), біографічну (М. О. Чудакова) та естетичну з історико-політичним контекстом (В. І. Німцев).

• Про проект

Художній серіал Володимира Бортка "Майстер і Маргарита" був удостоєний Спеціального призу Міжнародного фестивалю FIPA, який проходив у січні 2007 року у Біарріці (Франція).

Доля найвідомішого роману Михайла Булгакова склалася непросто, натомість у читачів він мав безумовний успіх і покрив ім'я письменника безсмертною славою. Текст буквально розташований на цитати, на основі роману створено кілька театральних постановок, у тому числі в Театрі на Таганці, і лише кіноверсії досі переслідував лихий рок.

"За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? Хай відріжуть брехуну його мерзенну мову! За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!"

...Темрява, що прийшла з Середземного моря, накрила ненавидиме прокуратором місто. Зникли висячі мости, що з'єднують храм зі страшною Антонієвою вежею, опустилася з неба безодня і залила крилатих богів над гіподромом, Хасмонейський палац з бійницями, базари, кара , ставки... пропав Єршалаїм – велике місто, ніби не існувало на світі..."

Олег Басилашвілі, запрошений грати Воланда, не вважає свого героя нечистою силою На думку ветерана кіно та сцени, у романі Булгакова Сатанаскоріше "великий чиновник певного "відомства звідти", який прилетів на Землю, щоб подивитися, що відбувається в країні, що відмовилася від Бога".

"Збоку всіх летів, блищачи сталлю обладунків, Азазелло. Місяць змінив і його обличчя. Зник безслідно безглуздий потворний ікло, і косоокість виявилася фальшивою. Обидва очі Азазелло були однакові, порожні і чорні, а обличчя біле і холодне. Тепер Азазелло летів у своєму на своєму. вигляді, як демон безводної пустелі, демон-вбивця".

Актор Олександр Філіппенко, що виконує роль АзазеллоУпевнений, що цей образ цілком відповідає його амплуа. Він вважає, що після того, як він зіграв Кощія Безсмертного і Смерть, роль Азазелло виявилася дуже навіть у масті. А вже саме рішення образу народилося у суперечках із режисером. Актор щиро вважає екранізацію роману великим проектом. Він зізнався, що брати участь у ньому було і почесно, і відповідально. Хоча, особисто йому, як акторам старшого покоління, було важко працювати, коли довелося використовувати нові технології зйомок. З особливою ворожістю актор згадує сцени, зняті для подальшої комп'ютерної обробки.

"Боги, боги мої!.. Що треба було цій жінці, в очах якої завжди горів якийсь незрозумілий вогник, що треба було цій відьмі, яка трохи косила на одне око, прикрасила себе тоді весною мімозами? Не знаю. Мені не відомо. Очевидно. , вона говорила правду, їй потрібний був він, майстер, зовсім не готичний особняк, і не окремий сад, і не гроші. Вона любила його, вона говорила правду ".

Ганні Ковальчукнелегко далася робота над образом. Наприклад, для зйомок сцени балу її одягли в корсет вагою 16 кг (в якому вона могла тільки лежати або стояти), залізну корону та металеві туфлі, які немилосердно натирали ноги, залишаючи садна, що не гояться. А при цьому, поскаржилася актриса, доводилося ще й літати нагору ногами. Зате зараз, бачачи готовий результат, Анна відчуває справжнє задоволення, визнаючи, що роль Маргарити- Найвище благо в її акторській кар'єрі.

"У білому плащі з кривавим підбоєм, що човгає кавалерійською ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат. Найбільше на світі прокуратор ненавидів запах рожевого масла, , оскільки запах цей почав переслідувати прокуратора з світанку..."

Незважаючи на те, що сюжет книги не зазнав жодних змін і творці теленовели дуже дбайливо обійшлися з текстом першоджерела, на глядачів все ж таки чекає сюрприз. Деякі актори зіграли по дві ролі, причому це цілком усвідомлений хід режисера, який підкреслив спорідненість різних, начебто, персонажів.

Дмитро Нагієвзіграв не лише Юду, але і барона Майгелячию кров у чаші з черепа багатостраждального БерліозаМаргаріті підносять на балу зі словами, що там, де пролилася ця кров, давно виросли виноградні лози. І Юда, і Майгель – зрадники, і це та спільна риса, яка й дозволила режисерові об'єднати їх, вибравши одного актора на дві ролі.

Валентин Гафтвживався не лише в образ Каїфи. Він став і Людиною у френчі. Останній - це якийсь збірний образ, репліки якого розкидані по всьому роману і в сукупності створюють цілісне враження абстрактного функціонера радянських часів. І Каїфа, і Людина у френчі нібито стоять на захисті держави, яка існує ідеології.

За словами генерального директора телеканалу "Росія" Антона Златопольського, бюджет телесеріалу становив понад 5 млн доларів

Володимир Бортко був удостоєний премії "ТЕФІ – 2006" у номінації "Режисер телевізійного художнього фільму/серіалу" ("Майстер та Маргарита").

Режисер та автор сценарію:Володимир Бортко
Продюсер:Валерій Тодоровський
Художник:Володимир Світлозаров
Оператор:Валерій Мюльгаут
Композитор:Ігор Корнелюк
У ролях:Олександр Галібін, Ганна Ковальчук, Олег Басилашвілі, Олександр Абдулов, Олександр Баширов, Олександр Філіппенко, Сергій Безруков, Кирило Лавров, Валентин Гафт, Владислав Галкін, Олександр Адабаш'ян, Олександр Панкратов-Чорний, Валерій Золотухін, Роман Карцев, Ілля Олійников, Ніна У Дмитро Нагієв, Лев Борисов, Вадим Лобанов, Василь Ліванов, Ксенія Назарова, Ірина Ракшина, Семен Фурман, Тетяна Ткач, Лев Дуров, Галина Бокашевська, Юлія Ауг

Москва 1984

Текст друкується в останній прижиттєвій редакції (рукописи зберігаються у рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна), а також з виправленнями та доповненнями, зробленими під диктування письменника його дружиною, Є. С. Булгаковою.

ЧАСТИНА ПЕРША

...Так хто ж ти нарешті?
– Я – частина тієї сили,
що вічно хоче
зла і вічно робить благо.

Гете. "Фауст"

Глава 1
Ніколи не розмовляйте з невідомими

Якось навесні, в годину небувало спекотного заходу сонця, в Москві, на Патріарших ставках, з'явилися двоє громадян. Перший з них, одягнений у літню сіреньку пару, був маленького зросту, вгодований, лисий, свій пристойний капелюх пиріжком ніс у руці, а на добре поголеному обличчі його містилися надприродні розміри окуляри в чорній роговій оправі. Другий – плечистий, рудуватий, вихрастий юнак у заламаній на потилицю картатій кепці – був у ковбойці, жуваних білих штанах та в чорних капцях.

Перший був не хто інший, як Михайло Олександрович Берліоз, голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, що скорочено називається МАССОЛІТ, і редактор товстого художнього журналу, а молодий супутник його – поет Іван Миколайович Понирєв, який пише під псевдонімом Бездомний.

Потрапивши в тінь лип, що зеленіють, письменники першим боргом кинулися до строкато розфарбованої будочки з написом «Пиво і води».

Так, слід зазначити першу дивина цього страшного травневого вечора. Не тільки біля будочки, а й у всій алеї, паралельній Малій Бронній вулиці, не було жодної людини. Тієї години, коли вже, здається, й сил не було дихати, коли сонце, розжаривши Москву, в сухому тумані валилося кудись за Садове кільце, - ніхто не прийшов під липи, ніхто не сів на лаву, порожня була алея.

- Дайте нарзану, - попросив Берліоз.

- Нарзану немає, - відповіла жінка в будочці і чомусь образилася.

– Пиво привезуть надвечір, – відповіла жінка.

- А що є? – спитав Берліоз.

- Абрикосова, тільки тепла, - сказала жінка.

– Ну, давайте, давайте, давайте!

Абрикосова дала багату жовту піну, і в повітрі запахло перукарні. Напившись, літератори негайно почали гикати, розплатилися і вмостилися на лавці обличчям до ставка і спиною до Бронної.

Тут сталася друга дивина, що стосується одного Берліоза. Він раптом перестав гикати, серце його стукнуло і на мить кудись провалилося, потім повернулося, але з тупою голкою, що засіла в ньому. Крім того, Берліоза охопив необґрунтований, але такий сильний страх, що йому захотілося негайно втекти з Патріарших без огляду. Берліоз сумно озирнувся, не розуміючи, що його налякало. Він зблід, витер лоб хусткою, подумав: Що це зі мною? Цього ніколи не було... серце пустує... я перевтомився. Мабуть, настав час кинути все до біса і в Кисловодськ...»

І тут спекотне повітря згустіло перед ним, і зіткався з цього повітря прозорий громадянин дивного вигляду. На маленькій головці жокейська картузик, картатий кургузий повітряний піджачок... Громадянин ростом у сажень, але в плечах вузький, худий неймовірно, і фізіономія, прошу помітити, глумлива.

Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик. Ще блідіший, він витріщив очі і збентежено подумав: «Цього не може бути!..»

Але це, на жаль, було, і довгий, крізь якого видно, громадянин, не торкаючись землі, гойдався перед ним і вліво, вправо.

Тут жах до того опанував Берліоз, що він заплющив очі. А коли він їх відкрив, побачив, що все скінчилося, марево розчинилося, картатий зник, а заразом і тупа голка вискочила з серця.

- Фу ти чорт! - Вигукнув редактор, - ти знаєш, Іване, у мене зараз ледь удар від спеки не зробився! Навіть щось на кшталт галюцинації було, – він спробував посміхнутися, але в очах його ще стрибала тривога, і руки тремтіли.

Однак поступово він заспокоївся, обмахнувся хусткою і, промовивши досить бадьоро: «Ну-с, отже...» – повів промову, перервану абрикосовою питвою.

Ця мова, як згодом дізналися, йшла про Ісуса Христа. Справа в тому, що редактор замовив поетові для чергової книжки журналу велику антирелігійну поему. Цю поему Іван Миколайович написав, і в дуже короткий термін, але, на жаль, нею редактора анітрохи не задовольнив. Окреслив Бездомний головне дійова особасвоєї поеми, тобто Ісуса, дуже чорними фарбами, проте всю поему доводилося, на думку редактора, писати заново. І ось тепер редактор читав поетові щось на кшталт лекції про Ісуса, щоб підкреслити основну помилку поета. Важко сказати, що саме підвело Івана Миколайовича – чи образотворча сила його таланту чи повне незнайомство з питанням, яким він збирався писати, – але Ісус у його зображенні вийшов як живий, хоч і не приваблює до себе персонаж. Берліоз же хотів довести поетові, що головне не в тому, яким був Ісус, чи поганий, чи хороший, а в тому, що Ісуса цього, як особистості, зовсім не існувало на світі і що всі розповіді про нього – прості вигадки, звичайнісінький міф.

Треба зауважити, що редактор був людиною начитаною і дуже вміло вказував у своїй промові на стародавніх істориків, наприклад, на знаменитого Філону Олександрійського, на блискуче освіченого Йосипа Флавія, які ніколи не згадували про існування Ісуса. Виявляючи солідну ерудицію, Михайло Олександрович повідомив поету, між іншим, і про те, що те місце в 15-й книзі, в розділі 44-й знаменитих Тацитових «Анналів», де йдеться про страту Ісуса, є не що інше, як пізніша підроблена вставка.

Михайло Булгаков

Майстер і Маргарита

ЧАСТИНА ПЕРША

...Так хто ж ти нарешті?
– Я – частина тієї сили,
що вічно хоче
зла і вічно робить благо. Гете. "Фауст"

Глава 1

Ніколи не розмовляйте з невідомими

Якось навесні, в годину небувало спекотного заходу сонця, в Москві, на Патріарших ставках, з'явилися двоє громадян. Перший з них, одягнений у літню сіреньку пару, був маленького зросту, вгодований, лисий, свій пристойний капелюх пиріжком ніс у руці, а на добре поголеному обличчі його містилися надприродні розміри окуляри в чорній роговій оправі. Другий – плечистий, рудуватий, вихрастий юнак у заламаній на потилицю картатій кепці – був у ковбойці, жуваних білих штанах та в чорних капцях.

Перший був не хто інший, як Михайло Олександрович Берліоз, голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, що скорочено називається МАССОЛІТ, і редактор товстого художнього журналу, а молодий супутник його – поет Іван Миколайович Понирєв, який пише під псевдонімом Бездомний.

Потрапивши в тінь лип, що зеленіють, письменники першим боргом кинулися до строкато розфарбованої будочки з написом «Пиво і води».

Так, слід зазначити першу дивина цього страшного травневого вечора. Не тільки біля будочки, а й у всій алеї, паралельній Малій Бронній вулиці, не було жодної людини. Тієї години, коли вже, здається, й сил не було дихати, коли сонце, розжаривши Москву, в сухому тумані валилося кудись за Садове кільце, - ніхто не прийшов під липи, ніхто не сів на лаву, порожня була алея.

- Дайте нарзану, - попросив Берліоз.

- Нарзану немає, - відповіла жінка в будочці і чомусь образилася.

– Пиво привезуть надвечір, – відповіла жінка.

- А що є? – спитав Берліоз.

- Абрикосова, тільки тепла, - сказала жінка.

– Ну, давайте, давайте, давайте!

Абрикосова дала багату жовту піну, і в повітрі запахло перукарні. Напившись, літератори негайно почали гикати, розплатилися і вмостилися на лавці обличчям до ставка і спиною до Бронної.

Тут сталася друга дивина, що стосується одного Берліоза. Він раптом перестав гикати, серце його стукнуло і на мить кудись провалилося, потім повернулося, але з тупою голкою, що засіла в ньому. Крім того, Берліоза охопив необґрунтований, але такий сильний страх, що йому захотілося негайно втекти з Патріарших без огляду. Берліоз сумно озирнувся, не розуміючи, що його налякало. Він зблід, витер лоб хусткою, подумав: Що це зі мною? Цього ніколи не було... серце пустує... я перевтомився. Мабуть, настав час кинути все до біса і в Кисловодськ...»

І тут спекотне повітря згустіло перед ним, і зіткався з цього повітря прозорий громадянин дивного вигляду. На маленькій головці жокейська картузик, картатий кургузий повітряний піджачок... Громадянин ростом у сажень, але в плечах вузький, худий неймовірно, і фізіономія, прошу помітити, глумлива.

Життя Берліоза складалося так, що до незвичайних явищ він не звик. Ще блідіший, він витріщив очі і збентежено подумав: «Цього не може бути!..»

Але це, на жаль, було, і довгий, крізь якого видно, громадянин, не торкаючись землі, гойдався перед ним і вліво, вправо.

Тут жах до того опанував Берліоз, що він заплющив очі. А коли він їх відкрив, побачив, що все скінчилося, марево розчинилося, картатий зник, а заразом і тупа голка вискочила з серця.

- Фу ти чорт! - Вигукнув редактор, - ти знаєш, Іване, у мене зараз ледь удар від спеки не зробився! Навіть щось на кшталт галюцинації було, – він спробував посміхнутися, але в очах його ще стрибала тривога, і руки тремтіли.

Однак поступово він заспокоївся, обмахнувся хусткою і, промовивши досить бадьоро: «Ну-с, отже...» – повів промову, перервану абрикосовою питвою.

Ця мова, як згодом дізналися, йшла про Ісуса Христа. Справа в тому, що редактор замовив поетові для чергової книжки журналу велику антирелігійну поему. Цю поему Іван Миколайович написав, і в дуже короткий термін, але, на жаль, нею редактора анітрохи не задовольнив. Окреслив Бездомний головне дійове обличчя своєї поеми, тобто Ісуса, дуже чорними фарбами, проте всю поему доводилося, на думку редактора, писати заново. І ось тепер редактор читав поетові щось на кшталт лекції про Ісуса, щоб підкреслити основну помилку поета. Важко сказати, що саме підвело Івана Миколайовича – чи образотворча сила його таланту чи повне незнайомство з питанням, яким він збирався писати, – але Ісус у його зображенні вийшов як живий, хоч і не приваблює до себе персонаж. Берліоз же хотів довести поетові, що головне не в тому, яким був Ісус, чи поганий, чи хороший, а в тому, що Ісуса цього, як особистості, зовсім не існувало на світі і що всі розповіді про нього – прості вигадки, звичайнісінький міф.

Треба зауважити, що редактор був людиною начитаною і дуже вміло вказував у своїй промові на стародавніх істориків, наприклад, на знаменитого Філону Олександрійського, на блискуче освіченого Йосипа Флавія, які ніколи не згадували про існування Ісуса. Виявляючи солідну ерудицію, Михайло Олександрович повідомив поету, між іншим, і про те, що те місце в 15-й книзі, в розділі 44-й знаменитих Тацитових «Анналів», де йдеться про страту Ісуса, є не що інше, як пізніша підроблена вставка.

Поет, для якого все, що повідомляється редактором, було новиною, уважно слухав Михайла Олександровича, вставивши на нього свої жваві зелені очі, і лише зрідка шукав, пошепки лаючи абрикосову воду.

- Немає жодної східної релігії, - говорив Берліоз, - в якій, як правило, непорочна діва не виробила