Брутальний рокер про російське село. історія неймовірного кохання і тихого подвигу
Рина Міхєєва і її "Таємниця каменю"
Мої друзі і автори чудових повістей в жанрі фентезі, чарівний світ яких - лише чудова декорація для вираження думок, ідей, переконань. Однак принципи ці не випирають з тексту, а розповідь - захоплююче і динамічне. Не втомлююся дивуватися авторському уяві, котра наповнювала свої казкові світи дивовижними героями. Наводжу тут тільки приклади творів цих авторів, але повірте, інші - не менш цікаві.
Мій давній друг і співавтор Денис Васильєв (відомий ще як Рибін-Окский, Осінній Романтик - по ряду причин в інет-ресурсах публікується під псевдонімами), автор двох поетичних збірок "Коментарі до життя" (2006) і "Сповідь ремісника" (2013) . Ми разом працювали над романом "Менеджери" (в теперішній моментроман знову редагується). Денис пише в жанрі історичної фантастики, прозової мініатюри, хокку-подоб.
Не можу не сказати тут слів подяки Віті і Денису за незмінну багаторічну підтримку та допомогу в будь-яких моїх починаннях, і нерідко - за нові ідеї і натхнення.
Ірина Митрофанова - випускниця Літературного інституту ім.Горького, мій друг по чудовому журналу "Артбухта", автор чудових повістей і новел в самих різних жанрах. У них живуть і дитячі спогади, і життєві перипетії, а відверті події з власної біографії переплітаються з фантастичною реальністю. Але все це об'єднує дивовижний авторський склад, зачаровує мова, така, що варто тільки відкрити першу сторінку книги Ірини "Незграбні душі", як відірватися вже буде неможливо.
Вибачте, якщо когось забула або не встигла додати. Розділ буде постійно поповнюватися.
Хлопців, ось я завжди боялася одну річ: "Артбухта" стає таким собі мєждусобойчиком "для своїх". Якщо хтось вклинився зі своїм небайдужим думкою, що йде врозріз - йому і заздрість, і ненависть припишуть, і зомбі оголосять ... Давайте задумаємося, що зараз відбувається ...
Обговорення письменницької етики, якій, виявляється, немає і бути не може - це все-таки не "обговорення пліток". І де ще ми можемо чесно обговорити такі питання, як не тут? На мою скромну думку, ніж люди ближче, тим суворіше вони повинні бути один до одного. Ну, давайте будемо хором хвалити "диву дивну", залишивши за бортом "пнів квітучих" (щось не пригадаю я подібних образів ні у Л.Н., ні у Інгвара Короткова). Давайте все зіллємося в такому собі екстазі ( "за що ж, не боячись гріха" і т.д.), що у нас вийде? "Жаб'ячий концерт"? (До речі, дуже люблю цю річ у Іри).
Ми тут начебто претендуємо на те, щоб вважатися людьми культурними. Тоді давайте переведемо на російську мову крилату фразу Саші Петрова, з якої він вискакує в усіх місцях мережі, якщо тільки хтось заїкнеться про те, що таке добре і що таке погано.
"Письменницька етика може бути тільки одна - плювати на будь-яку етику" (С.Петров). По-російськи це означає, що письменник - це така людина, у якого не повинно бути - ні сорому, ні совісті. І як тільки хтось наважиться посягнути на цю кастову привілей і звернутися до одного з цих стародавніх понять (ну, щоб хоч задумався-то людина), йому тут же вкажуть його місце. Мовляв, і автор нічого не говорить і не заперечує, і написано щось жваво, і взагалі, "пень ти квітучий", йди кабачки у себе в городі саджай, раз нічого в літературі не тямиш, а все на життя переводиш ...
І ще. Щоб "етика" стала "письменницької", треба ще стати письменником. Видати книжку за свій рахунок і зараховувати себе до касти, якій все можна - це курйоз, не більше того.
Ні, і ще трохи додам))
Редактора і видавці - це люди, які, наступаючи на горло власній пісні, так би мовити, займаються просуванням авторів - майбутніх письменників. Як правило, це найталановитіші письменники, які не пишуть або майже не пишуть тільки лише тому, що все їх час займає вичитування і просування чужих текстів. Наведу приклади таких людей, які як мами-тата для своїх авторів, учнів, пташенят і т.д. Це і Геннадій Красніков, один з видатних сучасних поетів, який в останні рокине займається своєю творчістю, тому що хоче встигнути зібрати під своїм крилом все краще, що є в поезії, і дати путівку в життя. Це і Герман Арзуманов, прозаїк, кілька років за свій рахунок видає журнал "Лампа і димар". Це, врешті-решт, і Катерина Злобіна, талановита письменниця, до сих пір не видала свою книгу. Чому? Тому що коли були кошти, вона разом з нами вкладала їх в альманахи - для всіх! Коли був час довести книгу до розуму, вона займалася знову ж - авторами, їхніми публікаціями на сайті, в альманасі, бесідами з ними, редагуванням їх ... А тепер - прочитайте ще раз цю фразу, все, хто вільно чи мимоволі погодився з нею на початку діалогу:
"Письменницька етика може бути тільки одна - плювати на будь-яку етику".
Як не соромно? Заради таких письменників гроблять своє життя і свій талант ці люди?
Є дар захоплююче писати про буденне. Точніше, показувати, що нічого "звичайного" не існує. Не буває "звичайних історій": кожна людина унікальна, кожна ситуація унікальна, найцікавіші сюжети народжує життя.
Збірник "Незграбні душі" починається з історії про дітей, які фантазують, створюючи казкові світи. Начебто, звичайна тема для солодкаво оповіданнячка про те, як добре бути безтурботним дитиною. Але маленькі герої Мітрофанової, Іра і Єгор, придумують гру - вішати принців, які сватаються до Іри. Бабуся, бачачи це, злякано сокоче - хоча чого вже тут, в казках таке буває часто: і вішають принців, і голови відрубують ... Дідусь вирішує підіграти дітям: "Ну хто ж так вішає? Ось як треба!" Що називається, розрив шаблону і у бабусі, і у читача.
Майже кожне оповідання збірки - маленький розрив шаблону. Чоловік заводить роман з чужою дружиною - це буденно. Обдурений чоловік, як з'ясовується, про все знає і анітрохи не заперечує - вже дивно. (Розповідь "Ім'я на двох".) Старий полюбив молоду жінку - таке буває. Щоб завоювати її, запропонував їй разом написати книгу - це вже щось не з цього століття. ( "Літературний роман".) Або така ситуація: дівчина мріє про красиве романтичне кохання, через це у неї не виходить будувати відносини з тими чоловіками, кому потрібен тільки секс. А є якісь інші чоловіки? Виявляється, є, але шлюб з таким чоловіком не гарантує горезвісного "щастя в особистому житті" .. ( "Аполлон".)
Митрофанова пише про вічне. Про людські взаємини. Про зіткнення харктера. Про дітей, яким "все навколо здавалося дивним". Навіть про тварин: двохсторінкова замальовка "Кошкіна любов" - чи не зворушливе твір збірки. Герої Мітрофанової існують поза часом. Історія, що трапилася зі слабохарактерною Віталієм ( "Гідра", "Одне ім'я на двох"), якого підпорядкувала собі владна Людмила, що була старша за нього на кілька років, могла статися в будь-якому столітті. Зміна епох відбувається десь на задньому плані і нагадує про себе лише сюжетними дрібницями на кшталт старого теплохода, купленого Віталієм і Людмилою, щоб відкрити свою справу і вижити у важкі часи.
"Незграбні душі" не просто збірка, а якесь цілісний твір, роман-мозаїка. Іноді автор розповідає кілька історій про одних і тих же героїв, іноді робить другорядного герояодного оповідання головним героєм іншого, іноді повертається до тих героїв, про яких писала на початку книги. Організовано збірник вельми хитромудро: починається все з невеликих, безсюжетних, при цьому витончених замальовок про дитинство, які читач проковтує моментально і хоче добавки. Чим далі, тим дорослішими стають герої, тим більшими стають твори, тим сильніше виділяється сюжетний стрижень. Деякі історії навіть змогли б стати основою для цілого роману ... хоча навіщо? Кажуть, що реалізм зараз не в пошані. У письменника-реаліста більше шансів достукатися до читача саме з малими формами.
Ірина Митрофанова вміє достукатися. Її проза затишна (по-іншому не скажеш), поетична і ненастирливої: Митрофанова не тисне на жалість, чи не перебільшує з гумором, не зловживає барвистими описами, але розповіді збірника "Незграбні душі" викликають і смуток, і посмішку, вони яскраві і щирі. На жаль, видавці подібну прозу не шанують: збірка видана тиражем всього 300 примірників. На щастя, один екземпляр тепер є в нашій бібліотеці.
|
"Незграбні душі" Ірини Мітрофанової - це відверта книга. Відвертість її НЕ щоденниковий, - з обдуманої позою в надії на можливого читача, і не исповедальная, яка, будучи оприлюдненою, викликає у читача почуття незручності, ніби підглядав непризначене для чужих очей. Це - відвертість задушевної бесіди з близькою людиною. Ось чому кожен з оповідань збірки сприймається не як «чергова чужа історія», а як щось своє, про що ти завжди знав і чому раньшенапрасно не надавав значення. Якщо замурувати цей роман в оповіданнях в ковану скриню і заховати глибоко-глибоко, то, здається, надпотужного заряду саме людського, тілесного, живого тепла, акумульованого в ній, вистачить, щоб пробитися крізь кілометрові товщі і зігріти всіх навколо ... Видавництво: "Москва" (2014) Формат: 84x108 / 32, 128 стор.
ISBN: 978-5-9905316-1-1 Купити за 290 руб на Озоне |
Содержание статьи развернуть / свернуть
Див. Також в інших словниках
Герцен, Олександр Іванович- - народився 25 го березня 1812 в Москві. Він був позашлюбним сином родовитого московського поміщика Івана Олексійовича Яковлєва. Останній належав до того покоління, яке Г. згодом називав "іноземцями будинку, іноземцями в ... ...
Радищев, Александр Николаевич- письменник; рід. 20 го серпня 1749 року. дворянський рідРадищева, за сімейними переказами, походить від татарського князя куная, добровільно здався Росії під час взяття Казані Іваном Грозним. Мурза Куна хрестився, названий був при хрещенні ... ... Велика біографічна енциклопедія
Толстой, граф Олексій Костянтинович- відомий поет і драматург. Народився 24 серпня 1817 року в Петербурзі. Мати його, красуня Анна Олексіївна Перовська, вихованка гр. А. К. Розумовського, вийшла в 1816 р заміж за літнього вдівця гр. Костянтина Петровича Т. (брата відомого ... ... Велика біографічна енциклопедія
- (граф) відомий поет і драматург. Народився 24 серпня 1817 року в Петербурзі. Мати його, красуня Анна Олексіївна Перовська, вихованка гр. А. К. Розумовського, вийшла в 1816 р заміж за літнього вдівця гр. Костянтина Петровича Т. (брата ... ... Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона
Толстой Олексій Костянтинович- Толстой (граф Олексій Костянтинович) відомий поет і драматург. Народився 24 серпня 1817 року в Петербурзі. Мати його, красуня Анна Олексіївна Перовська, вихованка графа А.К. Розумовського, вийшла в 1816 р заміж за літнього вдівця графа ... ... біографічний словник
Народилася в 1977 році в Москві. Журналіст, прозаїк. Випускниця Літературного інституту ім. Горького (семінар М.П. Лобанова). Учасник міжнародного творчого об'єднання «Артбухта». Працювала науковим співробітником в освітній установі, кореспондентом інформаційного агентства, журналістом, редактором сайтів освітньої тематики. Публікувалася в газетах «Вісті освіти», «Щотижневі новини Підмосков'ї», «Слово», «Літературні вісті», ряді муніципальних видань, літературних альманаху «Артбухта», «ЛІТІС», «Витоки». У 2014 році вийшов дебютний збірка оповідань Ірини Мітрофанової «Незграбні душі». Учасник семінару критики Наради молодих письменників при СПМ в 2014 р
Брутальний РОКЕР Про РОСІЙСЬКОЇ СЕЛІ: ЛИРИКА В косухи
Про роман Інгвара Короткова «Мій сільський Рок: Роман в епізодах» (М .: Час, 2014 року)
Книга Інгвара Короткова «Мій сільський рок» почала дивувати мене з перших же сторінок. Чи не схоже це на продовження традиції сільської прози, тут щось явно інше, нове, а ось чому так, залишалося загадкою. Дочитавши до кінця, я, здається, зрозуміла, чому. Наші письменники-деревенщики в селі народилися і виросли, для них село - мала Батьківщина, якою б вона не була, з усіма своїми плюсами і мінусами, вона в їх крові і плоті, і їм за неї і боляче, і радісно, вона їм дуже рідна. Та й сучасні літератори, у яких в прозі в тому чи іншому вигляді з'являється село (Роман Сенчин, наприклад) або в селі народилися і виросли, або на канікули до бабусь і дідусів приїжджали в дитинство своє золоте. І тепер або ностальгують, або страждають: де ж моє село, де ж мої бабуся з дідусем, згинуло все під три чорти, деградувало донезмоги та інше ... Ну, або НЕ згинуло ще - неважливо, тоді юність відцвіла моя буйна або не дуже буйна, але якимось чином з селом пов'язана.
У Короткова ж зовсім інакше. Оповідач в книжці - це побитий життям, вже не дуже молодий рокер, чия юність з селом не пов'язана ніяк. Та й в село-то його закинуло волею випадку, а точніше, якоїсь внутрішньої анархії - все одно куди, хоч на Марс; вічний бродяга залетів в цю тиху «Грибівку», як інопланетянин, якого одноплемінники дістали. І цей «інопланетянин» починає крапля за краплею закохуватися в цю «планету» і її мешканців. У письменників-деревенщиков любов до села була, як то кажуть, вбрана з молоком матері, і, само собою, в складову цієї любові не входив її перший етап, тобто закоханість, яка може перерости в любов, а може, й ні. А закоханість - це ж, в першу, чергу здивування і диво. Ось саме ці здивування і диво роблять «сільське творчість» Короткова відмінним від продовжувачів традиції сільської прози.
Герой-оповідач протягом всієї розповіді майже не бере участі в розгортаються події, він спостерігає зі сторони, ніби дивиться дуже цікавий фільм, Нарізаний на кілька серій-епізодів, і ти дивишся разом з ним, і не можеш відірватися, настільки колоритні і яскраві персонажі.
Темпераментна Баба Дуся в своїх боях з сусідської птахом і худобою, зазіхнули на її город, нагадує валькирію у віці; сварки - любовні ігри між дідом Василем і бабою Нюрою дадуть фору будь-якому з відомих сучасних сценаріїв сексуальних ігор, дивуєшся, наскільки можуть бути різними варіації на відому тему: «Милі сваряться - тільки тішаться»; у відносинах між Тончіхой і її гускою таке загострення пристрастей, ніби це протиборство дуже різних, погано розуміють, але, в кінцевому рахунку, що люблять один одного матері і дочки.
Серед курйозних, кумедних випадків, розказаних автором, є місце сумним і навіть трагічним історіям. Таким, як «Коля-перевертень», «Миха - розбиті надії», «Бляклий Отелло і куряча Дездемона». Але в кожному з епізодів цієї своєрідної пасторалі не змовкає музика життя: то звеселяючи і бавлячись, то хулигански ізворачіваясь в найнесподіванішою аранжуванні, то плачу сльозами горя або просвітленої радості. І навіть в останньому сільському п'яниці, такому як Юрик-орач, ми разом з автором відчуваємо Божу іскру, живу душу. Тому після прочитання роману цілком залишається відчуття якоїсь наповненості: радістю, сумом і життям, яка неможлива без любові. Тієї самої любові до дальнього, який раптом стає дійсно ближнім, любові до життя, яка була чужою і стала такою рідною. І закінчити хочу словами автора:
«А я стояв на балконі, втупившись побілілими пальцями в поруччя, і дивився в бездонне небо, в якому парила моя душа, і чекав, і знав - вона ЖИВА ... Як і душі моїх милих серцю Грибівці ... Вони завжди поруч, як і ЛЮБОВ, в мені оселилася, відігрівшись, пожвавився, без якої жити - просто неможливо ».
ІСТОРІЯ неймовірного кохання І ТИХОГО ПОДВИГУ
Про роман Галини Маркус «Казка зі щасливим початком» (С-Петербург. - «Написано пером», 2014 року)
Роман Галини Маркус багатоплановий, кожен знайде в ньому щось своє. Для кого-то він буде яскравою історією кохання з несподіваними і захоплюючими сюжетними поворотами. Кому-то ближчою здасться тема пережитого дитячої самотності, морального становлення, впливу, який чинять один на одного рідні люди, і не тільки дорослі на дітей, а й діти на дорослих. А хтось, зіставивши історії Соні і Мари, спробує знайти відповідь на один з найважчих питань - на питання про прощення.
Автор пише про те, що знає. У товаришів по службі головної героїні, представників місцевої влади, лікарі, грубуватою сучасної молоді, Малюків з дитячого садкачитач цілком може впізнати себе, своїх знайомих, друзів, дітей або батьків. Ну, і яка ж казка без чарівництва ... Поряд з людськими героями в романі діє ... іграшка, лисиць з лялькового театру, Що вийшов на пенсію, щоб виховувати спочатку маленьку, а потім вже і дорослу Соню. Чи був він дійсно живим, нехай кожен читач вирішить для себе сам.
Я виділила три основні ідеї, на яких тримається роман.
Перша - ідея справжньої, Богом даній і освяченої в церкві подружньої любові, що робить пару єдиним цілим. Автор не говорить про це прямо, але сама канва твору побудована так, що ближче до розв'язки розумієш: цих людей розділити неможливо, адже диво сталося, а чудо неподільне. І ніякого вибору насправді немає, відмовитися від цієї любові означало б піти проти людської природи - в тому вигляді, в якому вона спочатку задумана Творцем.
Друга - ідея природного життя звичайної людини з «внутрішнім моральним законом». Те, як Соня відноситься до дітей, до сестри, та взагалі до людей, свідчить про цілісність її характеру, тихому мужність, вірність - в першу чергу самій собі. Адже «немає на світі сумніше зради, ніж зрада собі самому».
Третя - та сама ідея прощення, і навіть, мабуть, сенсу життя. Варто відзначити, що безапеляційного відповіді на це питання автор, звичайно ж, не дає. Та й хто його може дати? Все життя Мара жила заради інших: дочок - рідний і приймальні, безхарактерного, безпринципного чоловіка, невірної подруги ... Мара могла пробачити все, аж до образ і фізичної зради. Єдине, чого не пробачила, це зради - в духовному сенсіслова. Хоча що значить не пробачила? Начебто вигнала чоловічка, але потім йому ж і його нової сім'їдопомагала, бо в цьому і полягала суть її характеру - допомагати тому, хто сам не в силах дати собі раду. Соромиться власного благородства Мара, здійснюючи діяльне добро, панічно боялася виглядати в чужих очах «героїнею», а може, і «ненормальною»? .. Цей складний персонаж, і його доля ранить, призводить в якесь замішання. Іноді хочеться крикнути їй: мовляв, любові до себе теж ніхто не відміняв! - і раптом ловиш себе на думці: а якщо тільки так і треба? І тут же розумієш, що особисто ти так не зможеш.
Дочка Мари Соня не настільки безмовна, і образу в певних ситуаціях може висловити конкретно і палко. Але головне, у всіх своїх вчинках вона діє як людина глибоко порядна і милосердний, якому недоступно почуття смертельної ненависті до ворогів, коли, як то кажуть, будь моя воля, сама б убила. Їй справді шкода їх, їй дуже боляче і прикро, але вона їх не ненавидить. Мабуть, це якість робить головну героїнюдійсно особливою, такою, яких мало, яскравим представником добрих сил, які, звичайно ж, переможуть, тільки ціна цієї перемоги духу буде дуже висока.
В який увійшов до книги передмові літератор Катерина Злобіна назвала твір Галини сентиментальним романом, пояснивши читачеві, ніж сентиментальний роман відрізняється від дешевої мелодрами. За великим рахунком, це, напевно, так і є. Але якщо почати глибоко аналізувати, в «Казці зі щасливим початком» можна знайти і якісь елементи сімейної саги, і авантюрного (пригодницького) роману і навіть чарівної повісті. Тому завершу свій відгук відомими словами Вольтера: «Будь-які жанри хороші, крім нудного». Задумаєтеся ви про все те, що я тут написала, або задумаєтеся про щось своє, або взагалі не задумаєтеся - але яскраві сюжетні перипетії нудьгувати вам не дозволять точно, і заснути над цією «казкою» у вас не вийде.
- Бібліотеки - спецназ культури
- "Улан-уде подарував надію"
- Дженніфер Лоуренс про розрив з Ніколасом Холтом: "Я думала - хто я без цього чоловіка?
- Настя коротка біографія та фото Коротка інстаграм
- Настя коротка в інстаграм Чоловік насти короткою
- Презентація на тему "символи Калмикії"
- Краса людини. Образ російської красуні. Малювання портрета. (4 клас). Народний святковий костюм Що думають про красу російських жінок іноземці
- Історія виникнення театру в Росії
- Презентація для вихователів на тему: «Види нетрадиційних технік малювання Поради як зробити хороший доповідь презентації або проекту
- Усна народна творчість
- Рококо: витоки, естетика і характерні риси стилю
- Шкільні презентації Powerpoint Презентація на тему врубель михайло александрович
- Тема уроку: «Естетичне формування мистецтвом навколишнього середовища А що таке архітектура
- Презентація на тему Дитинство Микити
- Віктор Гюго Презентація за твором Віктора Гюго знедолені
- Тема: Греція - «колиска європейської цивілізації»
- Які бувають жанри живопису
- Василь Григорович Перов - живописець, один з родоначальників жанрової картини
- Образотворче мистецтво Стародавнього Риму
- Презентація "добро і зло в російських народних казках"