РГПУ їм лихачева. Як були розгромлені інститут культурології та інститут спадщини


Російський науково-дослідний інститут культурної і природної спадщини був створений постановою Кабінету Міністрів України в 1992 році.

Створення інституту було визначено необхідністю реалізації положень Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» і прийняття ефективних заходів щодо збереження, оздоровлення і розвитку історико-культурного і природного середовища. Мета створення Інституту визначена в урядовій постанові як наукове забезпечення державної культурної політики та регіональних програм по збереженню та використанню національної спадщини.

Історія виникнення інституту тісно пов'язана з роботою Радянського Фонду Культури, створеного наприкінці 1980-х років і працював під керівництвом Д. С. Лихачова. Основу колективу інституту склали фахівці, які були членами Ради по унікальним територіям Радянського фонду культури.

У главу діяльності нового інституту було покладено саме ті принципи, які були розроблені під час роботи у Фонді культури, в наукових експедиціях і дослідженнях, які проводяться під патронатом Дмитра Сергійовича Лихачова та в процесі формування нової культурної політики та законотворчості на перехідному рубежі від радянської епохи до нової Росії. В основі діяльності Інституту лежить уявлення про фундаментальну роль спадщини у збереженні культурної і природної різноманітності країни і в її сталий розвиток. Сфера інтересів інституту, певна вже на самому початку його функціонування: методологія і теорія збереження культурної і природної спадщини, розробка комплексних територіальних програм збереження спадщини, формування системи особливо охоронюваних територій, картографічне забезпечення сфери охорони спадщини, вивчення живої традиційної культури, - залишається актуальною і сьогодні .

У 1999 році Інституту було присвоєно ім'я академіка Д. С. Лихачова.

Російський науково-дослідний інститут культурної і природної спадщини був створений постановою Кабінету Міністрів України в 1992 році.

Створення інституту було визначено необхідністю реалізації положень Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» і прийняття ефективних заходів щодо збереження, оздоровлення і розвитку історико-культурного і природного середовища. Мета створення Інституту визначена в урядовій постанові як наукове забезпечення державної культурної політики та регіональних програм по збереженню та використанню національної спадщини.

Історія виникнення інституту тісно пов'язана з роботою Радянського Фонду Культури, створеного наприкінці 1980-х років і працював під керівництвом Д. С. Лихачова. Основу колективу інституту склали фахівці, які були членами Ради по унікальним територіям Радянського Фонду Культури.

У главу діяльності нового інституту було покладено саме ті принципи, які були розроблені під час роботи у Фонді культури, в наукових експедиціях і дослідженнях, які проводяться під патронатом Дмитра Сергійовича Лихачова та в процесі формування нової культурної політики та законотворчості на перехідному рубежі від радянської епохи до нової Росії. В основі діяльності Інституту лежить уявлення про фундаментальну роль спадщини у збереженні культурної і природної різноманітності країни і в її сталий розвиток. Сфера інтересів інституту, певна вже на самому початку його функціонування: методологія і теорія збереження культурної і природної спадщини, розробка комплексних територіальних програм збереження спадщини, формування системи особливо охоронюваних територій, картографічне забезпечення сфери охорони спадщини, вивчення живої традиційної культури, - залишається актуальною і сьогодні .

У 1999 році Інституту було присвоєно ім'я академіка Д. С. Лихачова.

Основні принципи роботи Інституту:

Орієнтація на широке уявлення про спадщину як відображенні історичного досвіду взаємодії людини і природи. Це передбачає включення в категорію спадщини не тільки нерухомих і рухомих пам'яток історії, культури і природи, а й об'єктів живої традиційної культури, традиційних технологій, історично сформованих форм господарства і природокористування, культурного ландшафту.

Розгляд спадщини як системного утворення, в якому окремі об'єкти спадщини не можуть бути збережені поза зв'язком один з одним і поза навколишнього середовища. При цьому об'єктом охорони стають не тільки окремі пам'ятники, а й вся історико-культурна і природне середовище. При цьому підкреслюються єдність і тісний взаємозв'язок між культурною і природною спадщиною.

Верховенство просторового підходу до збереження спадщини. Основним об'єктом охорони і використання стають території - від країни в цілому до окремих міст, сіл, садиб, національних парків, історико-культурних територій. При цьому поняття території передбачає все різноманіття включених в неї історико-культурних і природних пам'яток, ансамблів, ландшафтів, а також збережені до наших днів традиційні форми соціокультурної та господарської діяльності.

Розгляд діяльності з охорони та використання спадщини як органічної частини комплексу сучасних соціокультурних, соціально-економічних, політичних і екологічних процесів.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. енциклопедичний YouTube
  2. субтитри
  3. Загальні відомості
  4. Організаційно-правова форма
  5. Інститут Спадщини і Міністерство культури РФ
  6. Історія
  7. Структура і напрямки діяльності
  8. Дирекція
  9. Науково-практичні заходи Інституту
  10. 2006
  11. 2008
  12. 2012
  13. Бібліографія
  14. Праці Інституту Спадщини

енциклопедичний YouTube

Загальні відомості

Організаційно-правова форма

Організаційно-правова форма - Федеральне державне бюджетне науково-дослідна установа в віданні Міністерства культури РФ.

Інститут Спадщини і Міністерство культури РФ

Історія

Російський науково-дослідний інститут культурної і природної спадщини створено Постановою Уряду Російської Федерації в 1992 році.

Інститут Спадщини був створений для реалізації положень Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» і прийняття ефективних заходів щодо збереження, оздоровлення і розвитку історико-культурного і природного середовища. У постанові уряду мета створення визначалася як наукове забезпечення державної культурної політики та регіональних програм по збереженню та використанню національної спадщини.

Передісторія Інституту Спадщини пов'язана з Радянським фондом культури. Кадрову основу інституту склали фахівці, які були членами Ради по унікальним територіям фонду. Основні принципи, покладені в основу діяльності інституту, були розроблені під час роботи в Радянському фонді культури, в наукових експедиціях і дослідженнях, які курирував Д. С. Лихачов.

Подання про фундаментальну роль спадщини у збереженні культурної і природної різноманітності країни і в її сталий розвиток є ключовим у діяльності інституту. У сферу інтересів Інституту Спадщини з самого початку його діяльності увійшли методологія і теорія збереження культурної і природної спадщини, розробка комплексних територіальних програм збереження спадщини, формування системи особливо охоронюваних територій, картографічне забезпечення сфери охорони спадщини, вивчення живої традиційної культури.

Після смерті Д. С. Лихачова в 1999 році Інституту Спадщини було присвоєно його ім'я.

У 2013 році увагу громадськості до Інституту було залучено в зв'язку з що відбулися в ньому кадровими перестановками: під тиском Міністерства культури РФ творець Інституту Юрій Веденін змушений був поступитися керівництво Павлу Юдина, погляди якого на перспективи розвитку установи до цього різко критикував. Деякі фахівці розцінили заміну Веденина на Юдіна - «молодої людини з партії" Єдина Росія "- не вченого, без ступеня» - як цинічне. C фігурою Юдіна зв'язується також план злиття з Інститутом іншого науково-дослідної установи - виник набагато раніше, схвалений, як стверджує ініціювала цей процес Міністерство культури РФ, науковим співтовариством і представниками обох установ. Втім, за твердженням ряду колишніх співробітників РВК, їх переведення до складу Інституту спадщини був примусовим і абсурдним. На думку колишнього директора РВК Кирила Разлогова, приєднання Інституту культурології до Інституту культурної спадщини пов'язано з тим, що «культура у нас сприймається як річ, що належить минулому. Тому Інститут спадщини дуже до речі, а все що стосується сьогодення і майбутнього, багато хто вважає неактуальним і навіть шкідливим »; схвалення наукової громадськості, вважає Разлогов, злиття інститутів гарантовано, оскільки всі його противники вже звільнені. Остаточне рішення про злиття двох інститутів було прийняте 23 січня 2014 року.

30 травня 2014 року в рамках засідання Ради глав урядів держав - учасниць СНД відбулося підписання рішення про надання Інституту Спадщини статусу базової організації держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері збереження всесвітньої спадщини.

Структура і напрямки діяльності

Дирекція

Обговорення основних напрямків і проблем наукової діяльності інституту, обговорення та затвердження дисертаційних досліджень аспірантів і здобувачів, обговорення результатів науково-дослідних робіт секторів і центрів інституту за підсумками року.

Склад ради:

Науково-практичні заходи Інституту

2006

2008

2012

Семінар "Об'єкти Всесвітньої культурної спадщини: збереження, використання, популяризація". Грудень 2013 р

Семінар "Об'єкти Всесвітньої культурної спадщини: збереження, використання, популяризація". Май 2014 р

конференція " Удосконалення державногостатистичного спостереження в туризмі в Російській Федерації ". Липень 2014 р

Бібліографія

Праці Інституту Спадщини

колективні монографії

монографії

позасистемні збірники

Інформаційний збірник «Спадщина і сучасність»

Збірник «Архів спадщини»

Альманах «Гуманітарна географія» (2004-2010)

Назва:Російський науково-дослідний інститут культурної і природної спадщини імені Д. С. Лихачова

Відомча приналежність:Міністерство культури Російської Федерації

Структурний підрозділ:Відділ нематеріальної спадщини

Історія Російського науково-дослідного інституту культурної та природної спадщини імені Д. С. Лихачова

Російський науково-дослідний інститут культурної і природної спадщини був створений постановою Кабінету Міністрів України в 1992 році.

Створення інституту було визначено необхідністю реалізації положень Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини» і прийняття ефективних заходів щодо збереження, оздоровлення і розвитку історико-культурного і природного середовища. Мета створення Інституту визначена в урядовій постанові як наукове забезпечення державної культурної політики та регіональних програм по збереженню та використанню національної спадщини.

Історія виникнення інституту тісно пов'язана з роботою Радянського Фонду Культури, створеного наприкінці 1980-х років і працював під керівництвом Д. С. Лихачова. Основу колективу інституту склали фахівці, які були членами Ради по унікальним територіям Радянського Фонду Культури.

У главу діяльності нового інституту було покладено саме ті принципи, які були розроблені під час роботи у Фонді культури, в наукових експедиціях і дослідженнях, які проводяться під патронатом Дмитра Сергійовича Лихачова та в процесі формування нової культурної політики та законотворчості на перехідному рубежі від радянської епохи до нової Росії. В основі діяльності Інституту лежить уявлення про фундаментальну роль спадщини у збереженні культурної і природної різноманітності країни і в її сталий розвиток. Сфера інтересів інституту, певна вже на самому початку його функціонування: методологія і теорія збереження культурної і природної спадщини, розробка комплексних територіальних програм збереження спадщини, формування системи особливо охоронюваних територій, картографічне забезпечення сфери охорони спадщини, вивчення живої традиційної культури, - залишається актуальною і сьогодні .

Основні принципи роботи Інституту

Орієнтація на широке уявлення про спадщину як відображенні історичного досвіду взаємодії людини і природи. Це передбачає включення в категорію спадщини не тільки нерухомих і рухомих пам'яток історії, культури і природи, а й об'єктів живої традиційної культури, традиційних технологій, історично сформованих форм господарства і природокористування, культурного ландшафту.

Розгляд спадщини як системного утворення, в якому окремі об'єкти спадщини не можуть бути збережені поза зв'язком один з одним і поза навколишнього середовища. При цьому об'єктом охорони стають не тільки окремі пам'ятники, а й вся історико-культурна і природне середовище. При цьому підкреслюються єдність і тісний взаємозв'язок між культурною і природною спадщиною.

Верховенство просторового підходу до збереження спадщини. Основним об'єктом охорони і використання стають території - від країни в цілому до окремих міст, сіл, садиб, національних парків, історико-культурних територій. При цьому поняття території передбачає все різноманіття включених в неї історико-культурних і природних пам'яток, ансамблів, ландшафтів, а також збережені до наших днів традиційні форми соціокультурної та господарської діяльності.

Розгляд діяльності з охорони та використання спадщини як органічної частини комплексу сучасних соціокультурних, соціально-економічних, політичних і екологічних процесів.

Основні напрямки наукової тематики

На знімку; нинішній директор Інституту Спадщини їм Д.С. Лихачова А. Миронов

Опублікована на Когіта.ру 26 липня 2016заввідділом культурних ландшафтів і традиційного природокористування Інституту культурної і природної спадщини ім. Д.С. Лихачова Марини Кулешовой про розгром цього інституту (так само як і приєднаного до нього Інституту культурології) зусиллями його нового керівництва - ставлеників Міністра культури РФ В. Мединського - не залишилася «гласом волаючого в пустелі».

По-друге, ця відважне публічний виступ співробітника Інституту і негайно слідом за ним звільнення Марини Кулешовой нібито «за прогули» (про відмову звільнятися «за власним бажанням» вона заявила заздалегідь) сколихнули наукову громадськість, колег М. Кулешова, які висловили, з усією визначеністю , свою солідарність з нею (див. на Когіта.ру).

Далі були нові публікації в ЗМІ, дві з яких ми тут вспроізводім, як містять і нову фактичну інформацію, і нові узагальнення.

Особливо хотілося б звернути увагу на колективний лист групи співробітників колишніх Інституту культурології та Інституту Спадщини, що містить грунтовний і безсторонній аналіз погромної (щодо цих наукових установ) діяльності нинішнього директора Інституту спадщини А. Миронова і його «поплічників».

Як повідомляла нам ще раніше М. Кулешова, «два думських депутата з КПРФ ознайомилися зі статтею в ІА Регнум (або їх хтось ознайомив) і нічтоже сумняшеся написали Президенту і іже з ним, а з Олімпу пішли сигнали вниз і докотилися до районної прокуратури. Мені довелося підтверджувати істинність написаного і навіть дещо додати ». Тепер, після листа за 12 підписами (в тому числі 5 докторів наук) «прокуратурі роботи підвалило», як зауважує в одному з листів М.К.

«Шановний О.М.! Ввід продовження порушеної у Вас на сайті проблеми:https://regnum.ru/news/2164053.html.Не могли б Ви опублікувати це в розвиток сюжету (бажано, з посиланням на Регнум)? ».

Охоче це роблю. Але спочатку пропоную читачеві ознайомитися з трохи більш ранній публікацією на цю тему в «Щоденному журналі» ...

А. Алексєєв. 7.08.2016

**

З «Щоденного журналу»:

Хто і як збирається вчити нас патріотизму

У наукових організаціях гуманітарного профілю у зв'язку з непростою міжнародною обстановкою все частіше звучить слово патріотизм. Але, як відомо, будь-яке поняття, навіть найсвятіше, можна «замилити» або опошлити, якщо ним користуються не до місця або користуються ті, чий особистий приклад явно дисгармонує, якщо не суперечить, смисловому змісту даного поняття. Щоб вчити патріотизму, а саме любові до своєї Вітчизни, треба самим бути патріотами. Треба поважати працю і знання своїх співвітчизників (а не знущатися над ними), треба витрачати свої знання і сили на кращий устрій країни (а не грабувати ближнього для підняття свого власного добробуту), треба бути громадянином і вміти захищати суспільне надбання (а не моніторити напрямок вітрів від владних вертикалей) і багато чого ще треба. У зв'язку з цим звертаємо увагу на соціальний феномен - особистість одного з керівників підвідомчих Мінкультури інститутів, який на піднялася хвилі патріотизму і традиційних цінностей успішно розгромив два наукових колективи, які як раз і займалися і цінностями, і патріотизмом - не на словах, а на ділі.

У зв'язку з цим ми цілком підтримуємо статтю нашої колеги, зав. відділом культурних ландшафтів і традиційного природокористування Російського інституту культурної і природної спадщини ім. Д.С. Лихачова Марини Кулешовой «Новий Лисенко: Мінкульт Росії« оптимізує »науку про спадщину Росії», що стала достовірною антологією руйнування нашого інституту впроваджуються з боку Міністерства культури РФ «ефективними менеджерами». Одночасно висловлюємо протест проти дій нинішнього директора інституту Арсенія Миронова, який, всупереч чинному законодавству по відношенню до науковців, керуючись кулуарним внутрішнім розпорядком, поспішно звільнив автора за «прогул» і тут же пішов у відпустку, чомусь співпав з викликом його в прокуратуру . Череда відпусток, до речі сказати, почалася у нього ще з березня поточного року, коли Міністерство культури вперше виявилося в поле зору правоохоронних органів. Так повертається «філософія зайця» (на цей раз якогось особливо нашкодив), якщо згадати історію попередніх втручань Міністра культури Володимира Мединського в наукові дослідження підвідомчих йому інститутів і ініційовані ним кадрові зачистки і призначення - нібито для підвищення якості та підняття зарплати співробітникам, що залишилися.

Ми - залишки колишнього складу наукового колективу Російського науково-дослідного інституту культурної та природної спадщини ім. Д.С. Лихачова та європейський інститут розвитку, вцілілі під пресингом адміністративного тиску і шантажу з боку нового керівництва об'єднаного інституту, а також деякі вже звільнені фахівці, висловлюємо солідарність з нашою колегою Мариною Євгенівною Кулешовой і звертаємося до глави держави РФ, різним правоохоронним державним відомствам, науковому співтовариству Росії і ЗМІ з проханням зупинити процес остаточного руйнування нашого інституту, який розпочався в 2013 році і триває до цього дня, в супроводі «нецільового витрачання бюджетних коштів» держави, як комісія Рахункової палати РФ охарактеризувала результати діяльності попередньої перехідної адміністрації об'єднуються інститутів на чолі з П.Е . Юдіна (така оцінка залишилася без наслідків).

Після приходу восени 2014 року нового директора Миронова А.С. в реорганизованном і об'єднаному інституті посилилася практика знищення фундаментальних і прикладних наукових напрямків, звільнення досвідчених співробітників, присвоєння інтелектуального капіталу авторитетних вчених новоявленими ділками від науки. Некомпетентність, самоуправство, протекціонізм характеризують стиль нинішнього керівництва. Все це разом підриває основи науково-дослідницької діяльності і створює обстановку повного нехтування законом.

Коротко викладемо, що саме призвело до призупинення реальної науково-дослідницької діяльності спочатку в Російському інституті культурології (далі - РВК), а потім в Російському інституті культурної і природної спадщини ім. Лихачова (далі - Інститут Спадщини), до якого РВК був приєднаний в результаті реорганізації.

Цинічне ставлення до інтелектуалів і інтелектуальному співтовариству і недооцінка ролі інтелектуального капіталу в цілому стали проявлятися з часу призначення Володимира Мединського Міністром культури РФ, характеризуючи весь період його перебування на посаді. Згадаймо різні інтерв'ю в ЗМІ, в яких Міністр культури продемонстрував своє ставлення до дослідним інститутам, де, на його думку, працюють люди, нічого що не створюють, отримують мізерну зарплату, що свідчить про відсутність у них почуття самоповаги. Така знущальна позиція Міністра культури по відношенню до «підвідомчому» інтелектуальному співтовариству стало платформою для руйнування наукових інститутів (як в Москві, так і Петербурзі).

З історії Інституту культурології

Створений в 30-е XX століття, РВК став єдиним науково-дослідним інститутом країни, в якому велися фундаментальні дослідження в галузі культури (М.Б. Туровський, Ф.Т. Михайлов, Н.С. Злобін). Надалі, завдяки розробкам живої легенди і корифея російської науки, професора Е.А. Орлової, В.П. Шестакова (соратника А.Ф. Лосєва), В.Л. Рабиновича і багатьох інших престиж Ріка лише зростав, і в кінці XX століття РВК вже котирувався на світовому рівні. Створені Е.А. Орлової універсальна концепція культури, цілий ряд напрямків в галузі фундаментальних і прикладних досліджень (відзначимо, затверджені Міністерством культури РФ) стали орієнтиром дослідницької роботи, якому слідували наукові співробітники протягом десятиліть. В інституті склалися власні традиції, практика виховання наукових кадрів, стандарти науково-дослідницької діяльності в галузі фундаментальних і прикладних розробок. Безумовними були вимоги постійного вдосконалення, професіоналізму, наукового новаторства і т.д.

Так в Ріці склалася унікальна наукова школа, яка не має рівних в Росії. Правда, заради об'єктивності треба зазначити, що не всі дослідники витягали задану «планку», але дійсно талановиті вчені складали реальну конкуренцію зарубіжним колегам зі світовим ім'ям.

Стан справ в Інституті культурології в період так званої реорганізації (2013 і 2014 роки)

Руйнівна стратегія була запущена в 2013 році під прикриттям офіційно проголошеного курсу на «оптимізацію», в основу якої, відповідно до Постанови Уряду РФ, повинен був лягти спеціально розроблений Міністерством культури план заходів під назвою «дорожня карта». Під адміністративним тиском був змушений покинути свій пост директор РВК К.Е. Разлогов, що викликало протест знакових постатей вітчизняної культури.

Почалося, згідно «дорожній карті», скорочення чисельності працівників. Планувалося: в 2013 р - 91 науковий співробітник, в 2014 р - 87; в 2015 р - 85; в 2016 р - 83. Однак на сьогоднішній день в інституті працює всього 7 чоловік з колишнього Ріка, що залишилися після злиття з Інститутом Спадщини, а з числа колишніх співробітників останнього сьогодні залишилися 20 осіб, так що даний пункт «дорожньої карти» можна назвати фарсом , хоча, може бути, задану кількість доповнюється за рахунок співробітників, що з'явилися після приходу А.С. Миронова.

Слід зазначити, що за весь період роботи А.С. Миронова практично жодна монографія або скільки-небудь серйозна робота Інститутом культурної і природної спадщини була випущена. Процес руйнування і знищення інституту став набирати обертів. Масове скорочення співробітників йде без дотримання норм трудового законодавства (ст. 179 ТК), положення про атестацію, інших процедур і т.д. Відбувається професійна дискредитація вчених, чинилися і інші перешкоджання їхній професійній діяльності. Так, ряд співробітників не отримали ні від керівництва РВК, ні від відповідальних осіб Міністерства (зокрема, від А.О. Аракелова) відповіді про прийняття (погодження) науково-дослідних тем, але ж мова йшла про планування роботи Інституту культурології до 2018 року !

21 січня 2014 року відбулася загальні збори співробітників РВК та Інституту спадщини за участю радника Президента РФ В.І. Толстого, статс-секретаря Міністерства культури Г.П. Івлієв. На ньому було обіцяно зберегти незалежність і самостійність РВК, а мізерність зарплат пояснена як «технічний збій». Однак на наступний день повною несподіванкою для всього колективу стало оголошення керівництвом РВК про злиття з Інститутом спадщини, хоча напередодні в присутності представників влади приймалися рішення в інтересах науки і з урахуванням інтересів наукового колективу. 22 січня 2014 року було видано Наказ № 76 ( «Про реорганізацію ...»), згідно з яким реорганізацію слід провести в формі приєднання РВК до Інституту спадщини.

Численні звернення співробітників РВК в різні державні інстанції, в тому числі судові, не дали результатів. Спочатку Москворецкая районний суд відмовив у прийомі позовної заяви співробітників з приводу з'ясування питання про їх зарплати відповідно до «дорожньою картою». Потім Тверський районний суд міста Москви не прийняв позовну заяву співробітників про визнання рішення органу державної влади незаконним (позов з приводу встановлення законності і правомірності наказу № 76 від 22.01.2014).

Таким чином, питання правомірності реорганізації РВК, невиконання «дорожньої карти» і правомірності витрачання бюджетних коштів досі залишаються відкритими і нез'ясованими (в неофіційних бесідах нинішнє керівництво інституту все фінансові махінації приписує колишньому директору П.Є. Юдина, звільненому з посади наказом Міністра культури РФ в 2014 році).

Отже, співробітники виявилися в умовах правового вакууму і свавілля з боку міністерських чиновників і керівництва інституту. На цьому закінчився перший етап руйнівного процесу, події другого етапу відбувалися вже в стінах Інституту Спадщини.

Стан справ в Інституті спадщини (2014-2016 рр.)

І все ж Міністр культури, щоб призупинити активний опір співробітників РВК, був змушений обрати іншу тактику і замінив директора інституту П.Є. Юдіна, людини сумнівної та невизначеною біографії, на А.С. Миронова.

Якщо перший керівник поводився безсоромно, грубо і авторитарно, то другий приступив до місії руйнування вже об'єднаних інститутів, діючи таємно і більш витончено. На сьогоднішній день обставини справ в інституті такі.

За спиною наукового колективу (а саме, за лаштунками Міністерства культури) був прийнятий Статут і схвалено Концепцію інституту. Після публікації М. Кулешова був спішно змінений сайт - щоб прибрати цілий ряд виникають з приводу діяльності інституту питань. Тільки на новому сайті з'явилася інформація про структуру інституту, яка була кулуарно затверджена без узгодження і обговорення з науковим колективом; дана структура ставить хрест на наступності науково-дослідницької практики РВК та Інституту Спадщини. Хрест не тільки в переносному, а й прямому сенсі - в центрі схеми, яка зображує нову структуру інституту, поміщений голгофський хрест, дирекція між справою розважається релігійним епатажем в стінах світської наукової установи. Однак християнська, так само як і патріотична, риторика виступають в даному випадку прикриттям казнокрадства і безсовісного перерозподілу фонду оплати праці співробітників на користь невеликої групи наближених заступників, більшість з яких не виробляє ніякої наукової продукції. При цьому на тлі зарплат в 6-12 тисяч на місяць звичайних співробітників разюче високими виглядають доходи керівництва Інституту, що досягають 3-4 мільйонів рублів на рік.

В Інституті Спадщини з приходом Миронова повністю ігноруються кваліфікаційні вимоги до знову набирається науковим співробітникам, до керівних науковими роботами посадами: директора, його заступників, радників, без чого прийом на роботу не легітимний (повинен бути оголошений конкурс з перерахуванням вимог, відповідність яким є обов'язковим для претендентів і працівників науково-дослідних і освітніх установ). На роботу, за рідкісним винятком, приймаються персони, нічого спільного не мають з наукою, і виганяються кадри, високої кваліфікації і зі світовими іменами. Фактично йде процес цілеспрямованого знищення інституту.

Вчена рада був сформований не за професійною ознакою, а в основному за ознакою лояльності його членів директору. Серед членів Вченої ради є і ті, хто брав активну участь у руйнуванні обох інститутів і незаконному звільненні наукових співробітників, в даний час вони займають посади заступників директора інституту і радників. Був знищений останній оплот РВК - єдиний підрозділ інституту, в якому ще велися фундаментальні дослідження, - відділ стратегії соціокультурної політики і модернізаційних процесів, що входив в Центр фундаментальних досліджень в сфері культури (під приводом його перейменування в відділ актуалізації спадщини і без надання концепції нового відділу) .

Такі напрямки як культурна антропологія, соціологія культури, політична культура і т.д., без яких і помислити не можна сучасне фундаментальне дослідження в сфері культури, повністю зникли з напрямків та плану інституту, що говорить про навмисне знищення інституту як дослідницького центру.

Теми з дослідження традиційних і сучасних цінностей, методології розробки модернізаційної політики і т.д., заявлені М.Р. Деметрадзе для включення в плани інституту на 2016 рік, що здійснювалися співробітниками Відділу стратегії соціокультурної політики і модернізаційних процесів, частково присвоюються директором А.С. Мироновим, частково перерозподіляється серед співробітників з його близького оточення, хоча вони ніколи не проводили дослідження з даної тематики. Відзначимо, що присвоєння чужих напрацювань непрофесіоналами веде до спотворення і знецінення ідей і текстів в силу некомпетентності і нерозуміння методології наукових досліджень.

Присвоївши чужі наукові напрямки і теми, директор перевів М.Р. Деметрадзе в непрофільний центр, концепція якого невідома, вдавшись таким чином до адміністративному свавіллю (хоча в офіційному листі цинічно стверджує, що центр не був ліквідований, а всього лише перейменований).

Прекрасний приклад профанації науки і імітації бурхливої діяльності - історія інститутського Центру всесвітньої спадщини за часів, коли керувати цією структурою став, по раптового призначенням «зверху» на початку 2015 року, хтось Юрій Миколайович Гусєв. Буквально через пару тижнів після свого приходу він, абсолютно некомпетентна, ніколи не стикався зі сферою охорони спадщини, однак вкрай самовпевнена людина, став примушувати до звільнення головних експертів з проблем всесвітньої спадщини, які працювали в Інституті вже давно, прекрасно знали свою справу і не мали до того ніяких дисциплінарних нарікань. Особисто усунув їх від звичної наукової тематики і створив навколо них атмосферу інформаційного вакууму, не даючи при цьому ніяких доручень. В результаті п'ять експертів Центру, один за іншим, були змушені покинути будівлю рідного їм ніколи Інституту, звільнившись «за згодою сторін» або «за власним бажанням». У цьому моральному натиску на людей, до речі сказати, Гусєва мовчазно підтримала адміністрація інституту, створивши навколо згаданих фахівців з всесвітньої спадщини атмосферу підозрілості і мстивості, що принижує людську гідність. Сам же пан Ю.Н. Гусєв протягом цілого року розважав себе відвідуванням різних міжнародних форумів за державний рахунок, отримував чималий дохід з інституту за рахунок «економії коштів» на своїх підлеглих і, щоб якось виправдати свою присутність в Інституті, «винайшов» так зв. «Національний індекс культурної спадщини», поспішно представлений з подачі А.С. Миронова низкою ЗМІ як науковий «прорив». Однак ця «розробка» була визнана експертами цілковитій профанацією, яка загрожувала і без того похитнувся іміджу інституту. Цим було практично зірвано виконання найважливішого державного завдання, пов'язаного зі всесвітньою спадщиною, яке було сформульовано в пункті 3д Доручень Президента РФ за підсумками спільного засідання Держради і Ради з культури і мистецтва 24 грудня 2014 року. Після року невдалого, якщо не сказати ганебного, правління Ю.Н. Гусєв звільнився.

Планові теми, на які цільовим призначенням виділяє кошти Мінкульт, розподіляються таким чином, щоб задовольнити апетити вузького кола обраних, при цьому відразу по 10 тем закріплені за одними і тими ж співробітниками, які не мають ніякого дослідницького досвіду і відповідних знань. До таких з усією очевидністю випливає зарахувати М.Б. Гурова, що не має наукового ступеня, які не опублікував жодної наукової статті, що є всього лише аспірантом, але на недавньому аспірантському звіті не здатного зрозуміло викласти суть своєї наукової роботи. Проте, він керує низкою структурних підрозділів, веде десятки наукових напрямів, помикая заслуженими вченими і оголошуючи себе автором їх напрацювань. Обсяги фінансування наукових проектів при цьому ховаються, а плани інституту постійно переробляються під галопуючими темпами мінливий склад співробітників.

Фонд заробітної плати носить непрозорий характер; незрозуміло за яким принципом одним працівникам виплачується висока зарплата, а іншим - жебрацька. Положення про виплату зарплати для співробітників поза зоною досяжності. Повністю ігноруються критерії ефективності та результативності роботи, показники праці і т.д. У всякому разі, самі по собі небезперечні в науковому співтоваристві, але прийняті зараз до виконання керівництвом (розроблені в РИНЦ) наукометричних показники працівників абсолютно не враховуються. До чого тоді наукові звіти, якщо не для запозичень їх результатів?

Директор убезпечує себе від дореформеного наукового колективу, ігнорує професійну етику, досягнення, авторитет і кваліфікацію досвідчених дослідників. Директор не відповідає на листи співробітників; оточив себе псевдовченими, нічого спільного не мають з науково-дослідницькою діяльністю. Не виключено, що цим і пояснюється видалення з сайту наукометричних показників вчених. Тим часом, таке приховування означає, що інститут фігурує з нульовим імпакт-фактором, що може привести до його повної ліквідації.

Директор ліквідує самі результативні відділи і аж ніяк не ліквідує відділи, лише формально існуючі і не видають ніякої наукової продукції (навіть у вигляді статей!).

Адміністрація свідомо паралізує нормальну роботу, перешкоджає розробці і впровадженню в аспірантурі інституту нових спеціальностей, предметів, програм. Під загрозою повного знищення опинилися плоди кропіткої праці завідуючої аспірантури Н.В. Кузиною.

Зарплата основним співробітникам колишнього складу заморожена в межах від 6 до 12 тисяч рублів, при цьому в інституті встановлено режим щоденної присутності з метою залякування співробітників звільненням з роботи, хоча інтелектуальна праця за своєю природою не допускає сидіння на ланцюзі у буди робочого місця.

Щоденна перевірка співробітників з приводу відвідин будівлі інституту здійснюється не з метою підвищення ефективності праці, а як засіб тиску на співробітників, щоб вони не сміли відстоювати свої соціальні права і втратили охоту цікавитися рівнем зарплати, фінансовими потоками і станом справ в інституті, тим самим кажучи їм : «Змирися, а то роздавимо!».

Діючи за принципом «була б спина, знайдеться і вина», адміністрація змусила піти з інституту його засновника Ю.А. Веденина, його напрямки наукової діяльності були знищені, на нього були поспішно навішені в ЗМІ «брудні ярлики». Були звільнені керівники підрозділів і тим Б.Б. Родоман, Д.Н. Замятін, Н.В. Максаковский, М.В. Монгуш, С.А. Пчолкін, В.В. Рябіков, Т.І. Чернова, О.К. Румянцев і багато інших співробітників.

Ситуацію, що склалася можна назвати катастрофічною. Керований репресивними методами і відноситься до вчених як рабам, інститут став вотчиною А.С. Миронова, окупованій квазіученимі з кола знайомих чиновників Міністерства культури РФ. Тут під сумнівні проекти виділяються великі державні гроші, що не приносить ніякої користі ні науці, ні державі. Напевно, в цьому суть «оптимізації», під приводом якої Міністр культури почав руйнування унікальних наукових центрів країни.

Професійна дискримінація співробітників, обмеження науково-дослідницької свободи і плюралізму в Інституті спадщини

Дискримінаційна політика А.С. Миронова не викликає сумніву. Вона підтверджується наступним:

1) невиплата гідної зарплати більшості членів попереднього складу колективу; і навпаки - високі зарплати для обраних персон (в результаті чого складається начебто прийнятна «середня» зарплата);

2) знищення відділів на свій розсуд, без підстав та попередження; залишення і збереження малоефективних відділів, знову-таки на свій розсуд;

3) переслідування, шантаж щодо одних співробітників; вседозволеність для співробітників, близьких до керівництва.

Оскільки А.С. Миронов був радником Міністра культури РФ в тому числі і з питань планування, йому легко узгоджувати і «вибивати» з міністерства влаштовують його теми, ось чому багато тем, заявлені інститутом в плані 2016 року, або дуже вузькі і не мають ніякої науково-практичної значущості , або їх навіть не можна називати науковими (в цьому легко переконатися, ознайомившись з перерахованими нижче назвами тем і напрямків), і це при тому, що водночас усувалися або дискримінувалися реальні наукові напрямки.

Крім того, твердження тим відбулося тільки в середині року, в червні місяці, коли співробітники отримали підписані міністерством плани, але підписані вони були заднім числом - 28 грудень 2015 р! За 2015 р плани змінювалися тричі, останній був затверджений в листопаді місяці, коли вже готувалася здача звітів! Плани відверто «підганяються» під підсумкові досягнення, а й цими останніми похвалитися не можна.

Напрямки і теми плану інституту на 2016 рік

Напрямок 1. Фундаментальні дослідження. Розділ 1. Спадкування цінностей культури і цивілізації

Заявлена тема в цьому розділі одного зі співробітників: «Російська духовна і філософська традиція (19-20 ст.) Як методологічне підґрунтя розуміння закономірностей успадкування цінностей російської цивілізації. Розробка ціннісної моделі культури і культурного наслідування ».

Тут інтерес викликає наступне. На основі якої методології дослідник може з'єднати категорії «духовність», «цивілізація», «цінності»; цікаво ознайомитися з такою методологією і вже звичайно - з самої «ціннісної моделлю культури» ... Чи може така тема претендувати на статус фундаментального дослідження ?! Якщо «так», то в чому її новизна, практична і теоретична цінність ?!

Напрямок 2. Соціальна регуляція і соціальні норми в спадкуванні цінностей.

І тут знову успадкування цінностей, без змістовного відмінності між першим і другим напрямами.

Напрямок 3. Соціальна пам'ять в процесах успадкування і образи культури…

Заявлена тут тема одного зі співробітників: «Колективна історична пам'ять і« ідеї пам'яті »в культурі: сучасні концепції і стратегії».

Тут також викликає питання стратегія концепції «ідеї пам'яті», її наукова цінність.

Той же «вчений», його інша тема: «медіакультури історичної пам'яті як фактор становлення російської ідентичності».

І ті ж питання до «вченому».

Напрямок 4. Цінності, норми і образи російської цивілізації як основа російської ідентичності

Заявлена тема: «Патріотизм і російська цивілізаційна ідентичність в сучасному суспільстві».

Без коментарів…

Напрямок 5. Цінності, норми і образи російської культури як основа російської цивілізації та ідентичності.

Звертаємо увагу що майже всі напрямки і особливо 4 і 5 практично збігаються. Може бути, «вчені» вважають, що цивілізація і культура не взаємопов'язані ... Все це не витримує ніякої критики !!!

Тут же пан А.С. Миронов претендує на таку тему: «ціннісна картина світу російської билини».

Розділ 3. Культурна політика

Напрямок 16. Ціннісно-нормативний цивілізаційний підхід в культурній політиці.

Заявлена тут високовченого тема: «Культурна політика за кордоном в контексті цивілізаційного підходу».

Прикладні дослідження в плані представлені під назвою «Спадкування цінностей культури і цивілізації» ...

Напрямок 23. Актуалізація ціннісного змісту культурно-історичної спадщини з метою духовно-морального, патріотичного виховання.

Тут же тема А.С. Миронова: «Роль цінностей і образів культурно-історичного і природної спадщини в духовно-моральному, патріотичному вихованні молоді». Без коментарів…

А хто пояснить назву такої теми: «Розробка ціннісної теорії пам'ятників» ?! Це вже з області комедії !!! А може хтось чув про теорію пам'ятників ?!

Тільки деякі теми, по інерції ведуться представниками дореформених колективів, мають підстави називатися науковими дослідженнями.

Отже, вишерассмотренние теми, перекриваючи один одного, не відповідають рівню науково-дослідного інституту. Але, головне, хто їх буде втілювати? Скажемо більше: цим панам не можна довірити навіть складання брошур для вихователів дитячого садка ... Ось чому ці діячі всіма правдами і неправдами позбавляються від кваліфікованих співробітників, справді наукових тем і напрямків, уникають вивірених показників наукової роботи і т.д. Все це було б смішно, якби при цьому за державний рахунок (і чималий!) Не ламалися долі справжніх вчених і не вихолощувалася наука як така.

А.С. Миронов явно ставить акцент на такі категорії як «цивілізація», «цінності», «патріотизм», «успадкування» і т.п., що заганяє дослідника в вузькі рамки, вірніше, витісняє його з наукового поля. Насаджується цензура, обмежуються академічні свободи і плюралізм думок, що неприпустимо для дослідницького інституту та інтелектуальної спільноти. Тим часом, права в цій сфері захищаються законами РФ.

Звертаємо увагу на друковані «праці» А.С. Миронова, які носять аж ніяк не науковий, а публіцистичний характер. Наприклад, його книги «Дванадцята дочка» (фентезі), «Багато галасу з ніколи» (альтернативна історія), «Тупик гуманізму» (гумористична фантастика), «Прикраси норовливих» (альтернативна історія). Невже і цю продукцію в Міністерстві культури вважають науковими досягненнями і науковим капіталом ?!

Порятунок і очищення інституту від А.С. Миронова і його команди псевдовчених, які окупували інститут, - це стратегічне завдання, що вимагає термінового втручання і послідовної правової оцінки.

Особливо відзначимо, що А.С. Миронов порушує статті Трудового кодексу РФ; ФЗ № 127 «Про науку і науково-технічну політику РФ»; академічні свободи науково-дослідних організацій, два основних принципи академічних свобод:

1) Усередині і за межами навчального закладу або науково-дослідної організації допускається повна свобода ставити будь-які питання і прагнути до істини, в тому числі з приводу суперечливих і непопулярних поглядів, незалежно від того, зачіпає чи ні кого-небудь та чи інша точка зору.

2) Навчальні заклади та науково-дослідні організації не мають права обмежувати академічні свободи для своїх штатних співробітників, а також використовувати їх публічні заяви в якості приводу для дисциплінарних заходів або звільнення.

Для постраждалих від адміністративного свавілля і репресій співробітники, а також насильно звільнені колеги протестують проти кадрової політики Міністерства культури в дослідних інститутах і просять про наступне.

1. Зняти з посади директора Інституту спадщини А.С. Миронова, примусивши його до відшкодування витрачених на шкоду науковим дослідженням бюджетних коштів, здійснити фінансові перевірки, ознайомити співробітників інституту з фінансовою звітністю за 2014-2015 рр.

2. Привести Статут інституту і Концепцію інституту у відповідність з інтересами розвитку науки і наукового колективу, ознайомити з ним співробітників.

3. Негайно зняти з посади нині діючих заступників директора та радників, а також деяких, особливо завзятих працівників допоміжних служб, які брали участь в розгоні наукового колективу і знищення інститутів, здійснити фінансову перевірку наукових проектів співробітників з числа «ближнього кола» А.С. Миронова.

4. Сформувати новий склад компетентного Вченої ради інституту.

5. Просити Ю.А. Веденина, одного із засновників Інституту Спадщини, а також колег, які стали жертвою адміністративного свавілля (особливо автора критичних статей про діяльність нинішнього керівництва інституту М.Є. Кулешова), про їх повернення в інститут.

6. Усунути причину низької зарплати співробітників дореформеного складу двох інститутів.

7. Повернути режим роботи з двома обов'язковими офіційними установами днями в тиждень для наукових співробітників, прийняту в більшості дослідних інститутів РАН і раніше прийняту в РВК та Інституті Спадщини.

8. Привести структуру інституту і плани інституту у відповідність з нагальними потребами країни і науки в галузі культурології та досліджень спадщини, а також у відповідність з реальними можливостями нині секвеструвати наукового колективу.

Від імені колективу Інституту Спадщини, включаючи звільнених, а також співробітників скасованого Ріка:

Деметрадзе М.Р.,доктор політичних, провідний науковий співробітник Інституту Спадщини, професор РДГУ, член редколегії журналу «Політика і суспільство», член Міжнародної асоціації соціологів і Російської асоціації політологів,

Люсий А.П., К. Культурології, с.н.с. Центру фундаментальних досліджень в сфері культури Інституту спадщини ім. Д.С. Лихачова, доцент Російського нового університету (РосНОУ), член Комісії з соціальних та культурних проблем глобалізації Наукової ради «Історія світової культури» при Президії РАН,

Монгуш М.В.,доктор історичних наук, в.н.с. Центру геокультурною регіональної політики Інституту спадщини ім. Д.С. Лихачова, Заслужений діяч науки РФ, Почесний працівник системи загальної освіти РФ,

Шестаков В.П.,доктор філософських наук, професор, заслужений працівник культури РФ, колишній зав. теорії мистецтва РВК,

Шемані А.Ю.,доктор філософських наук, вед. наук. співр., ФГБОУ ВО «Московський державний психолого-педагогічний університет», кол. співробітник РВК та Інституту Спадщини,

Шахматова Е.В., Кол. співробітник РВК, доцент кафедри філософії Державного університету управління, кандидат мистецтвознавства, elena.

Максаковский Н.В., Кандидат географічних наук, керівник Центру всесвітньої спадщини Інституту Спадщини (2013-2015)

Губенко С.К.,старший науковий співробітник сектора туристських і рекреаційних форм використання спадщини Інституту Спадщини,

М. Кулешова - А. Алексєєву
... Один український колега мене дуже розвеселив, мені переслали його лист до пана Миронову:
«Марина, добрий день!
Мій добрий знайомий Юліан Тютюнник з Києва (добре знайомий майже всьому "старого складу" Інституту спадщини, наскільки я розумію, і Вам), отримавши Ваше останнім відкритого листа, так відгукнувся на нього в листі нинішньому директору інституту:
"Миронов, хочу повідомити тобі, що ти справжній<…>(Аж ніяк не нецензурне, але дуже образливе визначення. - А. А.). Запам'ятай: ти -<…>. І про це, про твої витівки по руйнуванню Інституту, знає все есендівських пам'яткоохоронних і географічне наукове співтовариство, тільки в силу своєї інтелігентності, гріхом якій я не страждаю, не говорить тобі це вголос. А я кажу. Щоб ти твердо знав і ходив з свідомістю і гідністю<,>. Будь здоровий і<…>
Yulian Tyutyunnik "

Тютюнник просив мене ознайомити з цим посланням Вас, Ю.А. Веденина (я не знаю його адреси) і всіх колишніх та нинішніх колег, кому Ви вважаєте можливим розіслати ...
Тримайтеся!
Г.І. »
Може, мене і з цього приводу в прокуратуру закличуть? Із задоволенням дам пояснення.

Вибір редакції
У романі «Герой нашого часу» Лермонтов знайомить читача з образом людини, що ввібрав в себе найхарактерніші якості покоління ...

Борис Львович Васильєв «А зорі тут тихі ...» Травень 1942 р Сільська місцевість в Росії. Йде війна з фашистською Німеччиною. 171-м ...

Повість «А зорі тут тихі» - найкраще і зворушливий до глибини серця творіння письменника. Автор розкриває нам героїчний образ ...

Гл. 1. Система персонажів у оповіданні А. І. Солженіцина «Один день Івана Денисовича» «Один день Івана Денисовича» пов'язаний з одним з фактів ...
У початку 1936 року відбулася прем'єра п'єси в Москві і Петербурзі. Однак Гоголь продовжував вносити корективи в текст твору ...
Дуже складно це пояснити. Кінець зім'ятий, але обидві головні думки тут виражені. Я сформулювала те, що намагалася всім довести. Можливо,...
Олександр Іванович Купрін - російський письменник, якого, без сумніву, можна віднести до класиків. Його книги досі впізнавані і улюблені ...
Роман І.С. Тургенєва «Батьки і діти» був опублікований в 1862 році, і в ньому автор відобразив головний конфлікт, який розколов російське суспільство ...
Сорокадворічний Леонід Сушіння, колишній оперативник карного розшуку, повертається з місцевого видавництва додому, в порожню квартиру, в ...