Російські письменники - лауреати Нобелівської премії. Лауреати Нобелівської премії з літератури: список

З часу вручення першої Нобелівської премії пройшло 112 років. серед російських гідними цієї найпрестижнішої нагороди в області літератури, Фізики, хімії, медицини, фізіології, світу і економіки стало всього 20 чоловік. Що стосується Нобелівської премії з літератури, росіяни мають в цій області свою особисту історію, далеко не завжди з позитивним фіналом.

Вперше вручається в 1901 році, обійшла стороною найбільш значимого письменника в російської і світовій літературі - Льва Толстого. У своєму зверненні 1901 року члени Шведської королівської академії формально висловили Толстому свою повагу, назвавши його «вельмишановний патріархом сучасної літератури» і «одним з тих могутніх проникливих поетів, про який в даному випадку слід було б згадати перш за все», проте послалися на те, що з огляду на свої політичні переконання великий письменник сам «ніколи не прагнув до такого роду нагороди». У своєму листі Толстой написав, що радий, що його позбавили від труднощів, пов'язаних з розпорядженням такої кількості грошей і що йому було приємно отримати ноти співчуття від стількох шанованих осіб. Інакше йшла справа в 1906 році, коли Толстой, випередивши висунення його на Нобелівську премію, попросив Арвида Ярнефельда скористатися всілякими зв'язками, щоб не бути поставленим в неприємне становище і відмовитися від цієї престижної нагороди.

Подібним чином Нобелівська премія з літератури обійшла ще кількох видатних російських літераторів, серед яких був також геній російської літератури - Антон Павлович Чехов. Першим письменником, допущеним в «нобелівський клуб» став не угодний радянському уряду, який емігрував до Франції Іван Олексійович Бунін.

У 1933 Шведська Академія представила Буніна до нагороди «за строгу майстерність, з якою він розвиває традиції російської класичної прози». Серед номінантів цього року були також Мережковський і Горький. Бунінотримав Нобелівську премію з літературибагато в чому завдяки вийшли в світ до того часу 4-м книгам про життя Арсеньєва. В ході церемонії, Пер Хальстрем, представник Академії, що вручав премію висловив захоплення вмінням Буніна «надзвичайно виразно і точно описувати реальне життя». У своїй промові у відповідь лауреат подякував Шведську академію за сміливість і честь, яку вона надала письменнику-емігрантові.

Непроста історія, повна розчарування і гіркоти супроводжує отримання Нобелівської премії з літератури Борисом Пастернаком. Висувається щорічно протягом 1946 по 1958 і удостоєний цієї високої нагороди в 1958 році, Пастернак був змушений від неї відмовитися. Практично ставши другим російським письменником, що отримав Нобелівську премію з літератури, літератор був зацькований на батьківщині, отримавши в результаті нервових потрясінь рак шлунка, від якого він і помер. Справедливість восторжествувала лише в 1989 році, коли за нього почесну нагороду отримав його син Євген Пастернак «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману».

Шолохов Михайло Олександрович отримав Нобелівську премію з літератури «за роман« Тихий Дон »» в 1965 році. Варто відзначити, що авторство цього глибокого епічного твору, незважаючи на те що була знайдена рукопис твору і встановлено комп'ютерне відповідність з друкованим виданням, знаходяться противники заявляють про неможливість створення роману, свідчить про глибокі знання з області подій Першої світової та Громадянської війни в такому юному віці . Сам письменник, підбиваючи підсумки своєї роботи, сказав: «Я хотів би, щоб мої книги допомогли людям стати краще, стати чистішим душею ... Якщо мені це вдалося в якійсь мірі, я щасливий».

Солженіцин Олександр Ісаєвич, Лауреат Нобелівської премії з літератури 1918 «за моральну силу, з якою він слідував непорушним традиціям російської літератури». Пробувши більшу частину свого життя у вигнанні і засланнях, письменник створював глибокі і просто вражають своєю достовірністю історичні твори. Дізнавшись про нагородження Нобелівською премією, Солженіцин висловив прагнення особисто бути присутнім на церемонії. Радянський уряд стало на перешкоді отриманню письменником цієї престижної нагороди, назвавши її "політично ворожої". Таким чином, Солженіцин так і не потрапив на бажану церемонію, побоявшись, що не зможе повернутися зі Швеції назад в Росію.

У 1987 році Бродський Йосип Олександрович нагороджений Нобелівською премією з літератури «За всеосяжне творчість, просочене ясністю думки і пристрасністю поезії». У Росії поет довічного визнання так і не отримав. Творив, будучи в еміграції в США, більшість творів були написані на бездоганній англійській. У своїй промові нобелівського лауреата Бродський говорив про найдорожче для нього - мовою, книгах і поезії ...

Нобелівська премія була заснована промисловцем, винахідником і інженером-хіміком зі Швеції, Альфредом Нобелем, і названа в його честь. Вона вважається найпрестижнішою в світі. Лауреати отримують золоту медаль, на якій зображений А. Б. Нобель, диплом, а також чек на велику суму. Остання складається з розмірів прибутків, які отримує Нобелівський фонд. У 1895 році склав заповіт, за яким його капітал був поміщений в облігації, акції і позики. Дохід, який приносять ці гроші, щороку ділиться порівну на п'ять частин і стає премією за досягнення в п'яти сферах: в хімії, фізиці, фізіології або медицини, літератури, а також за діяльність по зміцненню миру.

Перша Нобелівська премія з літератури була вручена 10 грудня 1901 року, і з тих пір видається щорічно в цю дату, яка є річницею смерті Нобеля. Нагородження переможців відбувається в Стокгольмі самим шведським королем. Після отримання нагороди лауреати Нобелівської премії з літератури повинні протягом 6 місяців виступити з лекцією на тему своєї роботи. Це неодмінна умова отримання нагороди.

Рішення про те, кому вручити Нобелівську премію з літератури, приймає Шведська академія, що знаходиться в Стокгольмі, а також сам Нобелівський комітет, який оголошує лише кількість претендентів, не називаючи їхніх імен. Сама процедура вибору засекречена, що викликає іноді злі відгуки критиків і недоброзичливців, які заявляють про те, що нагорода вручається за політичними мотивами, а не за літературні досягнення. Головний аргумент, який наводиться на доказ, - це обійдені премією Набоков, Толстой, Бохрес, Джойс. Однак список отримали її авторів все одно залишається значним. З Росії лауреати Нобелівської премії з літератури - п'ятеро письменників. Детальніше про кожного з них читайте нижче.

Нобелівська премія з літератури 2014 року було присуджено в 107 разів, її отримав Патрік Модіано, і сценарист. Тобто з 1901 року володарями нагороди стали 111 письменників (оскільки чотири рази вона була присуджена двом авторам одночасно).

Перераховувати всіх лауреатів і знайомитися з кожним з них - це досить довго. Найбільш відомі і читані лауреати Нобелівської премії з літератури та їхні твори пропонуються вашій увазі.

Содержание статьи развернуть / свернуть

1. 1. Вільям Голдінг, 1983 рік
2. 2. Тоні Моррісон, 1993 год
3. 3. 1962 рік
4. 4. Ернест Хемінгуей, 1954 рік
5. 5. Маркес, 1982 рік
6. 6. Семюел Беккет, 1969 рік
7. 7. Вільям Фолкнер, 1949 рік
8. 8. 2007 рік
9. 9. Альбер Камю, 1957
10. 10. Еліс Манро, 2013 рік
11. Лауреати Нобелівської премії з літератури з Росії
12. 1. Іван Олексійович Бунін, 1933 рік
13. 2. Борис Леонідович Пастернак, 1958 рік
14. 3. Михайло Олександрович Шолохов, 1965 рік
15. 4. Олександр Ісайович Солженіцин, 1970 рік
16. 5. Йосип Олександрович Бродський, 1987
17. 3. Номінанти Нобелівської премії

1. Вільям Голдінг, 1983 рік

Вільям Голдінг отримав премію за свої знамениті романи, яких в його творчості налічується 12. Найбільш відомі, "Повелитель мух" і "Спадкоємці", є одними з найбільш продаваних книг, написаних Нобелівськими лауреатами. Роман "Володар мух", що вийшов в 1954 році, приніс письменникові світову славу. Критики часто порівнюють його з романом "Над прірвою в житі" Селінджера за ступенем його значущості для розвитку літератури і сучасної думки в цілому.

2. Тоні Моррісон, 1993 год

Лауреати Нобелівської премії з літератури - не тільки чоловіки, але і жінки. До їх числа належить Тоні Моррісон. Ця американська письменниця народилася в робітничій сім'ї, в штаті Огайо. Поступово в Говардський університет, де вивчала літературу та англійську мову, вона почала писати свої твори. Перший роман, "Самі блакитні очі" (1970), був написаний на основі розповіді, складеного нею для університетського гуртка літераторів. Він є одним з найпопулярніших творів Тоні Моррісон. Інший її роман, "Сула", опублікований в 1975 році, був висунутий на Національну США.

3. 1962 рік

Найбільш відомі твори Стейнбека - "На схід від раю", "Грона гніву", "Про мишей і людей". У 1939 році роман "Грона гніву" став бестселером, було продано більше 50 тисяч екземплярів, а на сьогоднішній день їх число становить понад 75 мільйонів. До 1962 року письменник висувався на премію 8 разів, і сам він вважав, що не гідний такої нагороди. Та й багато американські критики відзначали, що його пізніші романи значно слабкіше попередніх, і відгукнулися негативно з приводу цього нагородження. У 2013 році, коли були розсекречені деякі документи Шведської академії (які зберігаються в строгому секреті протягом 50 років), стало ясно, що письменника нагородили тому, що в цьому році він опинився "найкращим в поганій компанії".

4. Ернест Хемінгуей, 1954 рік

Цей літератор став одним з дев'яти володарів премії з літератури, яким вона була вручена нема за творчість в цілому, а за конкретний твір, а саме за повість "Старий і море". Це ж твір, вперше опублікований в 1952 році, принесло письменникові в наступному, 1953, і ще одну престижну нагороду - Пулітцерівську премію.

В цьому ж році Нобелівський комітет включив Хемінгуея в список кандидатів, проте володарем нагороди став в той раз Уїнстон Черчілль, якому на той час виповнилося вже 79 років, і тому було вирішено не затягувати з врученням премії. А Ернест Хемінгуей став заслуженим володарем нагороди в наступному, 1954 році.

5. Маркес, 1982 рік

Лауреати Нобелівської премії з літератури в 1982 році включили в свої ряди Габріеля Гарсіа Маркеса. Він став першим письменником з Колумбії, який удостоївся нагороди Шведської академії. Його книги, серед яких слід особливо відзначити "Хроніку оголошеної смерті", "Осінь патріарха", а також "Любов під час холери", стали найбільш продаваними творами, написаними іспанською мовою, за всю його історію. Роман "Сто років самотності" (1967 рік), який інший лауреат Нобелівської премії, Пабло Неруда, назвав найбільшим після роману Сервантеса "Дон Кіхот" творінням на іспанському, був переведений більш ніж на 25 мов світу, а загальний тираж твору склав більше 50 мільйонів примірників.

6. Семюел Беккет, 1969 рік

Нобелівська премія з літератури в 1969 році була вручена Семюелу Беккету. Цей ірландський письменник є одним з найвідоміших представників модернізму. Саме він разом з Еженом Іонеску заснував знаменитий "театр абсурду". Семюел Беккет писав свої твори на двох мовах - англійській і французькій. Найбільш відомим дітищем його пера стала п'єса "В очікуванні Годо", написана французькою. Сюжет твору наступний. Головні герої на усю дорогу очікують якогось Годо, який повинен внести певний сенс в їх існування. Однак той так і не з'являється, тому читачеві або глядачеві доводиться самостійно вирішувати, що це був за образ.

Беккет захоплювався грою в шахи, мав успіх у жінок, проте вів досить замкнутий спосіб життя. Навіть приїхати на церемонію вручення Нобелівської премії він не погодився, відправивши замість себе свого видавця, Жерома Ліндона.

7. Вільям Фолкнер, 1949 рік

Нобелівська премія з літератури в 1949 році дісталася Він також спочатку відмовився поїхати в Стокгольм за нагородою, але в кінці кінців його вмовила на це дочка. Джон Кеннеді відправив йому запрошення на обід, організований на честь лауреатів Нобелівської премії. Однак Фолкнер, все життя вважав себе «не письменником, а фермером", за його власним висловом, відмовився прийняти запрошення, пославшись на старість.

Найбільш відомими і популярними романами автора є "Шум і лють" і "Коли я вмирала". Однак успіх до цих творів прийшов не відразу, довгий час вони практично не продавалися. Роман "Шум і лють", опублікований в 1929 році, за перші 16 років після публікації був проданий лише тиражем в три тисячі примірників. Однак в 1949 році, до моменту отримання автором Нобелівської премії, цей роман уже був зразком класичної літератури Америки.

У 2012 році у Великобританії вийшло особливе видання цього твору, в якому текст був надрукований 14 різними кольорами, що було зроблено за бажанням письменника для того, щоб читач міг помічати різні часові площини. Обмежений тираж роману склав всього 1480 примірників і розійшовся відразу ж після виходу. Зараз вартість книги цього рідкісного видання оцінюється приблизно в 115 тисяч рублів.

8. 2007 рік

Нобелівська премія з літератури в 2007 році була присуджена Доріс Лессінг. Ця письменниця і поетеса з Великобританії отримала нагороду в віці 88 років і стала найстаршою її володаркою. Вона також стала одинадцятою жінкою (з 13), яка удостоєна Нобелівської премії.

Лессінг не мала великої популярності у критиків, так як вона рідко писала на теми, присвячені нагальних соціальних питань, її навіть часто називали пропагандистської суфізму, вчення, що проповідує відмову від мирської суєти. Проте, за версією журналу The Times, ця письменниця посідає п'яте місце в списку 50 найбільших авторів Великобританії, що видавалися після 1945 року.

Найпопулярнішим твором Доріс Лессінг вважається роман "Золота зошит", що вийшов в 1962 році. Деякі критики відносять його до зразків класичної феміністської прози, проте сама письменниця з такою думкою категорично не згодна.

9. Альбер Камю, 1957

Нобелівську премію з літератури отримали і французькі письменники. Один з них, письменник, журналіст, есеїст алжирського походження, Альбер Камю, є "совістю Заходу". Найвідомішим його твором є вийшла в 1942 році у Франції повість "Сторонній". У 1946 році був зроблений англійський переклад, почалися продажі, і вже за кілька років кількість проданих примірників склало більше 3,5 млн.

Альбера Камю часто відносять до представників екзистенціалізму, однак сам він з цим не погоджувався і всіляко заперечував подібне визначення. Так, у промові, яку він виголосив під час вручення Нобелівської премії, він зазначив, що в своїй творчості прагнув "уникнути відвертої брехні та протистояти гнобленню".

10. Еліс Манро, 2013 рік

У 2013 році номінанти Нобелівської премії з літератури включили до свого списку Еліс Манро. Представниця Канади, ця новеллістка прославилася в жанрі короткого оповідання. Писати їх вона почала рано, з підліткових років, однак перша збірка її творів під назвою "Танець щасливих тіней" вийшов у світ лише в 1968 році, коли автору виповнилося вже 37 років. У 1971 році з'явився наступний збірник, "Життя дівчаток і жінок", який критики назвали "романом виховання". Інші її літературні праці включають книги: "А хто ти, власне, така?", "Втікач", "Занадто багато щастя". По одному з її збірок, "Ненависть, дружба, залицяння, закоханість, шлюб", виданому в 2001 році, навіть вийшов канадський фільм під назвою "Далеко від неї", режисером якого є Сара Поллі. Найпопулярнішою книгою автора вважається "Дорога життя", що вийшла в 2012 році.

Манро часто називають "канадським Чеховим", оскільки стилі цих письменників схожі. Як і у російського письменника, він характеризується психологічним реалізмом і ясністю.

Лауреати Нобелівської премії з літератури з Росії

До теперішнього часу володарями премії є п'ять російських письменників. Першим з них лауреатом став І. А. Бунін.

1. Іван Олексійович Бунін, 1933 рік

Це відомий російський письменник і поет, видатний майстер реалістичної прози, що є почесним членом Петербурзької академії наук. У 1920 році Іван Олексійович емігрував до Франції, і при врученні нагороди зазначив, що Шведська академія надійшла вельми сміливо, нагородивши письменника-емігранта. Серед претендентів на премію цього року значився і інший російський літератор, М. Горький, проте, багато в чому завдяки виходу в друк на той час книги "Життя Арсеньєва" чаша терезів схилилася все-таки в сторону Івана Олексійовича.

Перші вірші Бунін почав писати ще у віці 7-8 років. Пізніше виходять його відомі твори: повість «Село», збірник "Суходіл", книги "Іван Ридалец", "Пан із Сан-Франциско" та ін. У 20-х роках він написав (1924 рік) і "Сонячний удар" ( 1927 рік). А в 1943 році на світ з'явилася вершина творчості Івана Олександровича, збірка оповідань "Темні алеї". Ця книга була присвячена лише одній темі - любові, її "темним" і похмурим сторонам, як писав автор в одному зі своїх листів.

2. Борис Леонідович Пастернак, 1958 рік

Лауреати Нобелівської премії з літератури з Росії в 1958 році включили до свого списку Бориса Леонідовича Пастернака. Поетові була присуджена премія в непростий час. Він був змушений відмовитися від неї під загрозою посилання з Росії. Однак Нобелівський комітет розцінив відмову Бориса Леонідовича як вимушений, в 1989 році передав медаль і диплом вже після смерті письменника його синові. Знаменитий роман "Доктор Живаго" є справжнім художнім заповітом Пастернака. Написано цей твір було в 1955 році. Альбер Камю, лауреат 1957 року народження, із захопленням відгукнувся про цей роман.

3. Михайло Олександрович Шолохов, 1965 рік

У 1965 році М. А. Шолохова була вручена Нобелівська премія з літератури. Росія в черговий раз довела всьому світу, що у неї є талановиті письменники. Почавши свою літературну діяльність як представник реалізму, який зображає глибокі суперечності життя, Шолохов, проте, в деяких творах виявляється в полоні соціалістичної течії. Під час вручення Нобелівської премії Михайло Олександрович виголосив промову, в якій зазначив, що в своїх творах прагнув віддати хвалу "нації трудівників, будівельників і героїв".

У 1926 році він почав свій головний роман, "Тихий Дон", і завершив його в 1940 році, задовго до того, як йому була вручена Нобелівська премія з літератури. Твори Шолохова публікувалися частинами, в тому числі і "Тихий Дон". У 1928 році, багато в чому завдяки сприянню А. С. Серафимовича, друга Михайла Олександровича, у пресі з'явилася перша частина. Уже в наступному році був виданий другий том. Третій був опублікований в 1932-1933 роки, вже за сприяння та підтримки М. Горького. Останній, четвертий, тому вийшов у світ в 1940 році. Цей роман мав велике значення як для російської, так і для світової літератури. Він був перекладений багатьма мовами світу, став основою знаменитої опери Івана Дзержинського, а також численних театральних постановок і фільмів.

Деякі, однак, звинувачували Шолохова в плагіаті (в тому числі А. І. Солженіцин), вважаючи, що велика частина твору була переписана з рукописів Ф. Д. Крюкова, козацького письменника. Інші дослідники підтверджували авторство Шолохова.

Крім цього праці, Шолохов в 1932 році створив і "Підняту цілину", твір, що розповідає про історію колективізації в середовищі козацтва. У 1955 році вийшли перші глави другого тому, а на початку 1960 були закінчені останні.

В кінці 1942 року був надрукований третій роман, "Вони воювали за батьківщину".

4. Олександр Ісайович Солженіцин, 1970 рік

Нобелівська премія в галузі літератури в 1970 році була присуджена А. І. Солженіцина. Олександр Ісаєвич прийняв її, проте на церемонії нагородження присутні не зважився, оскільки побоювався радянського уряду, яке розцінило рішення Нобелівського комітету як "політично вороже". Солженіцин боявся, що не зможе повернутися на батьківщину після цієї поїздки, хоча Нобелівська премія з літератури 1970 року народження, яку він отримав, підвищувала престиж нашої країни. У своїй творчості він торкався гострі суспільно-політичні проблеми, активно боровся проти комунізму, його ідей і політики радянської влади.

До головних творів Олександра Ісайовича Солженіцина відносяться: "Один день Івана Денисовича" (1962 рік), оповідання "Матренин двір", роман "В колі першому" (писався з 1955 по 1968 рік), "Архіпелаг ГУЛАГ" (1964-1970). Першим опублікованим твором було оповідання "Один день Івана Денисовича", що з'явився в журналі "Новий світ". Ця публікація викликала великий інтерес і численні відгуки читачів, що надихнуло письменника на створення "Архіпелагу ГУЛАГ". У 1964 році перше оповідання Олександра Ісайовича отримав Ленінську премію.

Однак уже через рік він втрачає розташування радянських властей, а його твори забороняють друкувати. Його романи "Архіпелаг ГУЛАГ", "В колі першому" і "Раковий корпус" були видані за кордоном, за що в 1974 році письменника позбавили громадянства, і він був змушений емігрувати. Лише 20 років потому йому вдалося повернутися на батьківщину. У 2001-2002 роках з'являється велика праця Солженіцина "Двісті років разом". Помер Олександр Ісаєвич в 2008 році.

5. Йосип Олександрович Бродський, 1987

Володарі Нобелівської премії з літератури в 1987 році поповнили свої ряди І. А. Бродським. У 1972 році письменник був змушений емігрувати в США, тому всесвітня енциклопедія навіть називає його американським. Серед всіх літераторів, які отримали Нобелівську премію, він є наймолодшим. Своєю лірикою він осмислював світ як єдиний культурний і метафізичне ціле, а також вказував на обмеженість сприйняття людини як суб'єкта пізнання.

Йосип Олександрович писав не тільки російською, а й англійською мовою вірші, есе, літературну критику. Відразу ж після виходу в світ на Заході його першої збірки, в 1965 році, до Бродського прийшла міжнародна слава. До кращих книг автора відносяться: "Набережна неісцелімих", "Частина мови", "Пейзаж з повінню", "Кінець прекрасної епохи", "Зупинка в пустелі" та інші.

Нобелівська премія з літератури

нагороджуються: Письменники за досягнення в галузі літератури.

Значення в галузі літератури: Найпрестижніша літературна премія.

премія заснована: По волі Альфреда Нобеля в 1895 році. Вручається з 1901 року.

кандидати висуваються: Членами Шведської академії, інших академій, інститутів і товариств з аналогічними завданнями і цілями; професорами літератури та лінгвістики; лауреатами Нобелівської премії в галузі літератури; головами авторських союзів, що представляють літературну творчість у відповідних країнах.
Відбір кандидатів виробляє Нобелівський комітет з літератури.

Переможці обираються: Шведською академією.

премія присуджується: один раз в рік.

лауреати нагороджуються: Медаллю із зображенням Нобеля, дипломом і грошовою премією, розмір якої змінюється.

Лауреати премії і обгрунтування нагороди:

1901 - Сюллі-Прюдом, Франція. За видатні літературні чесноти, особливо ж за високий ідеалізм, художню довершеність, а також за незвичайне об'єднання душевності і таланту, про що свідчать його книги

1902 - Теодор Моммзен, Німеччина. Одному з видатних історичних письменників, перу якого належить така монументальна робота, як «Римська історія»

1903 - Бйорнстьєрне Бйорнсон, Норвегія. За благородну високу і різнобічну поезію, яка завжди відзначалася свіжістю натхнення і рідкісною чистотою духу

1904 - Фредерік Містраль, Франція. За свіжість і оригінальність поетичних творів, які правдиво відображають дух народу

Хосе Ечегарай-і-Ейсагірре, Іспанія. За численні заслуги у відродженні традицій іспанської драми

1905 - Генрик Сенкевич, Польща. За видатні заслуги в області епосу

1906 - Джозуе Кардуччі, Італія. Не тільки за глибокі знання і критичний розум, а перш за все за творчу енергію, свіжість стилю і ліричну силу, характерну для його поетичних шедеврів

1907 - Редьярд Кіплінг, Великобританія. За спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача

1908 - Рудольф Ейкен, Німеччина. За серйозні пошуки істини, всепроницающую силу думки, широкий кругозір, жвавість і переконливість, з якими він відстоював і розвивав ідеалістичну філософію

1909 - Сельма Лагерлеф, Швеція. Як данина високому ідеалізму, яскравій уяві і духовному проникненню, що вирізняють усі її твори

1910 - Пауль Хейзе, Німеччина. За художність, ідеалізм, які він демонстрував протягом свого довголітнього і продуктивного творчого шляху як ліричний поет, драматург, романіст, автор всесвітньо відомих новел

1911 - Моріс Метерлінк, Бельгія. За багатогранну літературну діяльність, а особливо за драматичні твори, які відзначаються багатством уяви і поетичною фантазією

1912 - Герхарт Гауптман, Німеччина. Перш за все на знак визнання плідної, різноманітної і видатної діяльності в галузі драматичного мистецтва

1913 - Рабіндранат Тагор, Індія. За глибоко чутливі, оригінальні й прекрасні вірші, в яких з винятковою майстерністю виразилося його поетичне мислення, яке стало, за його словами, частиною літератури Заходу

1915 - Ромен Роллан, Франція. За високий ідеалізм художніх творів, за співчуття і любов до істини, з якою він описує різні людські типажі

1916 - Карл Хейденстам, Швеція. В знак визнання його значення, як найвизначнішого представника нової епохи у світовій літературі

1917 - Карл Гьеллеруп, Данія. За різноманітне поетична творчість і піднесені ідеали

Хенрік Понтоппидан, Данія. За правдивий опис сучасного життя Данії

1919 - Карл Шпіттелер, Швейцарія. За незрівнянний епос «Олімпійська весна»

1920 - Кнут Гамсун, Норвегія. За монументальний твір «Соки землі» про життя норвезьких селян, що зберегли свою вікову прихильність до землі і вірність патріархальним традиціям

1921 - Анатоль Франс, Франція. За блискучі літературні досягнення, відмічені вишуканістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом і істинно галльським темпераментом

1922 - Хасінто Бенавенте-і-Мартінес, Іспанія. За блискучу майстерність, з яким він продовжив славні традиції іспанської драми

1923 - Вільям Йейтс, Ірландія. За натхненне поетичне творчість, яка передає в високохудожньої формі національний дух

1924 - Владислав Реймонт, Польща. За видатний національний епос - роман «Мужики»

1925 - Бернард Шоу, Великобританія. За творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою

1926 - Грація Деледда, Італія. За поетичні твори, в яких з пластичною ясністю описується життя її рідного острова, а також за глибину підходу до людських проблем в цілому

1927 - Анрі Бергсон, Франція. В знак визнання його яскравих і життєствердних ідей, а також за те виняткову майстерність, з яким ці ідеї були втілені

1928 - Сігрід Унсет, Норвегія. За запам'ятовується опис скандинавського середньовіччя

1929 - Томас Манн, Німеччина. Перш за все, за великий роман «Будденброки», який став класикою сучасної літератури, і популярність якого неухильно зростає

1930 - Сінклер Льюїс, США. За потужне і виразне мистецтво оповідання і за рідкісне вміння з сатирою і гумором створювати нові типи і характери

1931 - Ерік Карлфельдт, Швеція. За його поезію

1932 - Джон Голсуорсі, Великобританія. За високе мистецтво оповідання, вершиною якого є «Сага про Форсайтів»

1933 - Іван Бунін. За строгу майстерність, з якою він розвиває традиції російської класичної прози

1934 - Луїджі Піранделло, Італіяія. За творчу сміливість і винахідливість у відродженні драматургічного і сценічного мистецтва

1936 - Юджин О'Ніл, США. За силу впливу, правдивість і глибину драматичних творів, по-новому трактують жанр трагедії

1937 - Роже Мартен дю Гар, Франція. За художню силу і правду в зображенні людини і найбільш істотних сторін сучасного життя

1938 - Перл Бак, США. За багатогранне, воістину епічне опис життя китайських селян і за біографічні шедеври

1939 - Франс Силланпяя, Фінляндія. За глибоке проникнення в життя фінських селян і чудове опис їхніх звичаїв і зв'язку з природою

1944 - Вільгельм Йенсен, Данія. За рідкісну силу і багатство поетичної уяви в поєднанні з інтелектуальною допитливістю і самобутністю творчого стилю

1945 - Габріела Містраль, Чилі. За поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки

1946 - Герман Гессе, Швейцарія. За натхненна творчість, в якому виявляються класичні ідеали гуманізму, а також за блискучий стиль

1947 - Андре Жид, Франція. За глибокі і художньо значущі твори, в яких людські проблеми представлені з безстрашної любов'ю до істини і глибокою психологічною проникливістю

1948 - Томас Еліот, Великобританія. За видатний новаторський внесок в сучасну поезію

1949 - Вільям Фолкнер, США. За його значний і з художньої точки зору унікальний внесок у розвиток сучасного американського роману

1950 - Бертран Рассел, Великобританія. Одному з найблискучіших представників раціоналізму і гуманізму, безстрашному борцю за свободу слова і свободу думки

1951 - Пер Лагерквист, Швеція. За художню силу і абсолютну незалежність суджень письменника, який шукав відповіді на вічні питання, що стоять перед людством

1952 - Франсуа Моріак, Франція. За глибоке духовне прозріння і художню силу, з якою він у своїх романах відбив драму людського життя

1953 - Вінстон Черчілль, Великобританія. За високу майстерність творів історичного та біографічного характеру, а також за блискуче ораторське мистецтво, за допомогою якого відстоювалися вищі людські цінності

1954 - Ернест Хемінгуей, США. За оповідної майстерність, в черговий раз продемонстровану в «Старому і морі»

1955 - Халлдор Лакснесс, Ісландія. За яскраву епічну силу, яка відродила велике оповідної мистецтво Ісландії

1956 - Хуан Хіменес, Іспанія. За ліричну поезію, зразок високого духу і художньої чистоти в іспанській поезії

1957 - Альбер Камю, Франція. За величезний внесок у літературу, висвітлив значення людської совісті

1958 - Борис Пастернак, СРСР. За значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману

1959 - Сальваторе Квазімодо, Італія. За ліричну поезію, яка з класичною жвавістю висловлює трагічний досвід нашого часу

1960 - Сен-Жон Перс, Франція. За височина і образність, які засобами поезії відображають обставини нашого часу

1961 - Іво Андрич, Югославія. За силу епічного дарування, яка дозволила у всій повноті розкрити людські долі і проблеми, пов'язані з історією його країни

1962 - Джон Стейнбек, США. За реалістичний і поетичний дар, що поєднується з м'яким гумором і гострим соціальним баченням

1963 - Йоргос Сеферіс, Греція. За видатні ліричні твори, виконані схиляння перед світом давніх еллінів
1964 - Жан-Поль Сартр, Франція. За багате ідеями, пронизане духом свободи і пошуками істини творчість, яке справило величезний вплив на наше час

1965 - Михайло Шолохов, СРСР. За художню силу і цілісність епосу про донське козацтво в переломний для Росії час

1966 - Шмуель Агнон, Ізраїль. За глибоко оригінальне мистецтво оповідання, навіяне єврейськими народними мотивами

Неллі Закс, Швеція. За видатні ліричні й драматичні твори, що досліджують долю єврейського народу

1967 - Мігель Астуріас, Гватемала. За яскраве творче досягнення, в основі якого лежить інтерес до звичаїв і традицій індіанців Латинської Америки

1968 - Ясунарі Кавабата, Японія. За письменницьку майстерність, яка передає суть японської свідомості

1969 - Семюел Беккет, Ірландія. За новаторські твори в прозі та драматургії, в яких трагізм сучасної людини стає його тріумфом

1970 - Олександр Солженіцин, СРСР. За моральну силу, з якою він слідував непорушним традиціям російської літератури

1971 - Пабло Неруда, Чилі. За поезію, яка з надприродною силою втілила в собі долю цілого континенту

1972 - Генріх Бьолль, Німеччина. За творчість, в якому поєднується широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури

1973 - Патрік Уайт, Австралія. За епічне і психологічне майстерність, завдяки якому був відкритий новий літературний материк

1974 - Ейвінд Юнсон, Швеція. За оповідної мистецтво, прозріває простір і час і служить свободі

Харрі Мартінсон, Швеція. За творчість, в якому є все - від краплі роси до космосу

1975 - Еудженіо Монтале, Італія. За видатні досягнення в поезії, позначені величезною проникливістю і висвітленням правдивого, без ілюзій, погляду на життя

1976 - Сол Беллоу, США. За гуманізм і тонкий аналіз сучасної культури, що поєднуються в його творчості

1977 - Вісенте Алейксандре, Іспанія. За видатне поетична творчість, яке відображає стан людини в космосі і сучасному суспільстві і в той же час являє собою величне свідоцтво відродження традицій іспанської поезії в період між світовими війнами

1978 - Ісаак Башевис-Зінгер, США. За емоційне мистецтво розповіді, яке, йдучи своїм корінням в польсько-єврейські культурні традиції, піднімає вічні питання

1979 - Одісеас Елітіс, Греція. За поетичну творчість, яке в руслі грецької традиції, з чуттєвої силою і інтелектуальної проникливістю малює боротьбу сучасної людини за свободу і незалежність

1980 - Чеслав Мілош Польща. За те, що з безстрашним ясновидінням показав незахищеність людини в світі, що роздирається конфліктами

1981 - Еліас Канетті, Великобританія. За величезний внесок у літературу, висвітлив значення людської совісті

1982 - Габріель Гарсіа Маркес, Колумбія. За романи та оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту

1983 - Вільям Голдінг, Великобританія. За романи, в яких звертається до сутності людської природи і проблеми зла, всі вони об'єднані ідеєю боротьби за виживання

1984 - Ярослав Сейферт, Чехословаччина. За поезію, яка відрізняється свіжістю, чуттєвістю і багатою уявою і свідчить про незалежність духу і різнобічність людини

1985 - Клод Сімон, Франція. За поєднання в його творчості поетичного і мальовничого почав

1986 - Волі Шоїнка, Нігерія. За створення театру величезної культурної перспективи і поезії

1987 - Йосип Бродський, США. За всеосяжне творчість, просочене ясністю думки і пристрасністю поезії

1988 - Нагіб Махфуз, Єгипет. За реалізм і багатство відтінків арабського оповідання, яке має значення для всього людства

1989 - Каміло Села, Іспанія. За виразну і потужну прозу, яка співчутливо і зворушливо описує людські слабкості

1990 - Октавіо Пас, Мексика. За упереджені всеосяжні твори, відмічені чуттєвим інтелектом і гуманістичною цілісністю

1991 - Надін Гордімер, ПАР. За те, що своїм чудовим епосом принесла величезну користь людству

1992 - Дерек Уолкотт, Сент-Люсія. За яскраве поетичне творчість, сповнене історизму і є результатом відданості культурі в усьому її різноманітті

1993 - Тоні Моррісон, США. За те, що в своїх повних мрії і поезії романах оживила важливий аспект американської реальності

1994 - Кендзабуро Ое, Японія. За те, що він з поетичною силою створив уявний світ, в якому реальність і міф, поєднуючись, являють тривожну картину сьогоднішніх людських знегод

1995 - Шеймас Гіні, Ірландія. За ліричну красу і етичну глибину поезії, яка відкриває перед нами дивовижні будні і оживаюче минуле

Рік випуску 1996 - Віслава Шимборська, Польща. За поезію, яка з граничною точністю описує історичні й біологічні явища в контексті людської реальності

1997 - Даріо Фо, Італія. За те, що він, наслідуючи середньовічних блазнів, засуджує владу і авторитет і захищає гідність пригноблених

1998 - Жозе Сарамаго, Португалія. За роботи, які, використовуючи притчі, підкріплені уявою, співчуттям та іронією, дають можливість зрозуміти ілюзорну реальність

1999 - Гюнтер Грасс, Німеччина. За те, що його грайливі й похмурі притчі висвітлюють забутий образ історії

2000 - Гао Синцзянь, Франція. За твори вселенського значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі

2001 - Відіадхар Найпол, Великобританія. За непохитну чесність, що змушує нас замислитися над фактами, які обговорювати зазвичай не прийнято

2002 - Імре Кертес, Угорщина. За те, що в своїй творчості Кертеш дає відповідь на питання про те, як індивідуум може продовжувати жити і мислити в епоху, коли суспільство все активніше підпорядковує собі особистість

2003 - Джон Кутзее, Південна Африка. За створення незліченної кількості облич дивовижних ситуацій за участю сторонніх

2004 - Ельфріда Єлінек, Австрія. За музичні переливи голосів і відгомонів в романах і п'єсах, які з екстраординарним лінгвістичним ретельністю розкривають абсурдність соціальних кліше та їх поневолює сили

2005 - Гарольд Пінтер, Великобританія. За те, що в своїх п'єсах відкриває прірву, що лежить під суєтою повсякденності, і вторгається в катівні гноблення

2006 - Орхан Памук, Туреччина. За те, що в пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетення культур

2007 - Доріс Лессінг, Великобританія. За сповнене скепсису, пристрасті і сили провидиці вивчення досвіду жінок

Рік випуску 2008 - Гюстав Леклезіо, Франція, Маврикій. За те, що Леклезіо пише «про нові напрямки, поетичних пригоди, чуттєвих захопленнях», він - «дослідник людства поза межами правлячої цивілізації»

2009 - Герта Мюллер, Німеччина. З зосередженістю в поезії і щирістю в прозі описує життя знедолених

2010 - Маріо Варгас Льоса, Іспанія. За картографію структури влади і яскраві образи опору, повстання і поразки індивіда

2011 - Тумас Транстремер, Швеція. За точні й багаті образи, які дали читачам по-новому поглянути на реальний світ

2012 - Мо Янь, Китай. За його запаморочливий реалізм, який об'єднує народні казки з сучасністю

2013 - Еліс Манро, Канада. Майстру сучасного короткого оповідання

Нобелівський комітет довго зберігає мовчання з приводу своєї роботи, і тільки через 50 років відкриває інформацію про те, як присуджувалася премія. Другого січня 2018 року стало відомо, що в числі 70 кандидатів на Нобелівську премію з літератури 1967 був Костянтин Паустовський.

Компанія підібралася дуже гідна: Семюель Беккет, Луї Арагон, Альберто Моравіа, Хорхе Луїс Борхес, Пабло Неруда, Ясунарі Кавабата, Грем Грін, Вістен Г'ю Оден. Премію в тому році Академія присудила гватемальському письменнику Мігелю Анхелю Астуріаса «за його живі літературні досягнення, глибоко вкорінені в національних чартах і традиціях корінних народів Латинської Америки».


Ім'я Костянтина Паустовського запропонував член Шведської академії Ейвінд Юнсон, проте Нобелівський комітет відхилив його кандидатуру з формулюванням: «Комітет хотів би підкреслити свій інтерес до цієї пропозиції по російському письменнику, проте з природних причин воно повинно бути поки відкладено в сторону». Важко сказати, про які «природні причини» йде мова. Залишається тільки привести відомі факти.

У 1965 році Паустовський вже висувався на Нобелівську премію. Це був незвичайний рік, тому що серед номінантів на премію виявилося відразу чотири російських письменника - Ганна Ахматова, Михайло Шолохов, Костянтин Паустовський, Володимир Набоков. Премію в результаті отримав Михайло Шолохов, щоб занадто не дратувати радянська влада після попереднього Нобелівського лауреата Бориса Пастернака, чиє нагородження викликало величезний скандал.

Вперше премія по літературі була вручена в 1901 році. З тих пір її отримали шість авторів, які пишуть російською мовою. Деяких з них не можна віднести ні до СРСР, ні до Росії у зв'язку з питаннями громадянства. Однак їх інструментом була російська мова, і це головне.

Іван Бунін стає першим російським лауреатом Нобелівської премії з літератури в 1933 році, взявши вершину з п'ятої спроби. Як покаже наступна історія, це виявиться ще не найдовший шлях до «Нобеля».


Нагорода була вручена з формулюванням «за строгу майстерність, з якою він розвиває традиції російської класичної прози».

У 1958 році Нобелівська премія дісталася представнику російської літератури вдруге. Борис Пастернак був відзначений «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману».


Самому Пастернаку премія не принесла нічого, крім проблем і кампанії під гаслом «Не читав, але засуджую!». Йшлося про роман «Доктор Живаго», який був опублікований за кордоном, що на ті часи прирівнювалося до зрадництва батьківщини. Положення не врятувало навіть те, що роман був виданий в Італії в комуністичному видавництві. Письменника змусили відмовитися від премії під загрозою висилки з країни і погроз на адресу його родини і близьких людей. Шведська академія визнала відмову Пастернака від премії вимушеним і в 1989 році вручила диплом і медаль його синові. На цей раз обійшлося без ексцесів.

У 1965 році Михайло Шолохов став третім лауреатом Нобелівської премії з літератури «за художню силу і цілісність епосу про донське козацтво в переломний для Росії час».


Це була «правильна» премія з точки зору СРСР, тим більше що кандидатуру письменника підтримувало безпосередньо держава.

У 1970 році Нобелівська премія з літератури дісталася Олександру Солженіцину «за моральну силу, з якою він слідував непорушним традиціям російської літератури».


Нобелівський комітет довго виправдовувався, що його рішення не було політичним, як стверджували радянська влада. Прихильники версії про політичний характер нагороди відзначають дві речі - від моменту першої публікації Солженіцина до вручення премії пройшло всього вісім років, що не йде ні в яке порівняння з іншими лауреатами. Причому на момент вирішення премії не були опубліковані «Архіпелаг ГУЛАГ», ні «Червоне колесо».

П'ятим лауреатом Нобелівської премії з літератури в 1987 році став поет-емігрант Йосип Бродський, нагороджений «за всеосяжне творчість, перейнятий ясністю думки і поетичної інтенсивністю».


Поет в 1972 році був насильно відправлений в еміграцію і мав на момент нагородження американське громадянство.

Уже в XXI столітті, в 2015 році, тобто через 28 років Нобелівську премію як представниця Білорусії отримує Світлана Алексієвич. І знову не обійшлося без деякого скандалу. У багатьох літераторів, громадських діячів і політиків викликало неприйняття ідеологічна позиція Алексієвич, інші вважали, що її твори - звичайна журналістика і не має відношення до художньої творчості.


У будь-якому випадку в історії Нобелівської премії відкрилася нова сторінка. Вперше премія присуджена не письменник, а журналістові.

Таким чином, майже всі рішення Нобелівського комітету, що стосуються письменників з Росії, мали політичну або ідеологічну підоснову. Це почалося ще в 1901 році, коли шведські академіки звернулися з листом до Толстому, назвавши його «вельмишановний патріархом сучасної літератури» і «одним з тих могутніх проникливих поетів, про який в даному випадку слід було б згадати перш за все».

Основний посил листи полягав в прагненні академіків виправдатися у своєму рішенні не присуджувати премію Льву Толстому. Академіки писали, що великий письменник і сам «ніколи не прагнув до такого роду нагороди». Лев Толстой у відповідь подякував: «Я був дуже задоволений, що Нобелівська премія не була мені присуджена ... Це позбавило мене від великого утруднення - розпорядитися цими грошима, які, як і всякі гроші, на моє переконання, можуть приносити тільки зло».

Сорок дев'ять шведських письменників на чолі з Августом Стриндбергом і Сельмою Лагерлеф написали лист протесту нобелівським академікам. Всього ж великий російський письменник висувався на премію п'ять років поспіль, останній раз це було в 1906 році, за чотири роки до його смерті. Саме тоді письменник звернувся до комітету з проханням не присуджувати йому премію, щоб не довелося потім відмовлятися.


Сьогодні надбанням історії стали думки тих експертів, які відлучили Толстого від премії. Серед них професор Альфред Єнсен, який вважав, що філософія пізнього Толстого суперечить заповіту Альфреда Нобеля, який мріяв про «ідеалістичної спрямованості» творів. А «Війна і мир» і зовсім «позбавлена \u200b\u200bрозуміння історії». Секретар Шведської академії Карл Вирс ще категоричніше сформулював свою точку зору про неможливість присудження премії Толстому: «Цей письменник засудив всі форми цивілізації і наполягав натомість їх прийняти примітивний спосіб життя, відірваний від всіх установлений високої культури».

Серед тих, хто ставав номінантом, але не удостоївся честі прочитати Нобелівську лекцію чимало гучних імен.
Це Дмитро Мережковський (1914, 1915, 1930-1937)


Максим Горький (1918, 1923, 1928, 1933)


Костянтин Бальмонт (1923)


Петро Краснов (1926)


Іван Шмельов (1931)


Марк Алданов (1938, 1939)


Микола Бердяєв (1944, 1945 року, 1947)


Як бачимо, в списку номінантів в основному ті російські письменники, які на момент висунення перебували в еміграції. Цей ряд поповнився новими іменами.
Це Борис Зайцев (1962)


Володимир Набоков (1962)


З радянських російський письменників в список потрапляв тільки Леонід Леонов (1950).


Анну Ахматову, звичайно, радянським письменником можна вважати тільки умовно, тому що вона мала громадянство СРСР. Єдиний раз вона була в Нобелівської номінації в 1965 році.

При бажанні можна назвати ще не одного російського письменника, який заслужив своїм творчість звання лауреата Нобелівської премії. Наприклад, Йосип Бродський в Нобелівської лекції згадав трьох російських поетів, яких були б гідні опинитися на нобелівської трибуні. Це Осип Мандельштам, Марина Цвєтаєва і Анна Ахматова.

Подальша історія Нобелівських номінацій напевно відкриє нам ще багато цікавого.

За весь час присудження Нобелівської премії російські письменники нагороджувалися 5 разів. Лауреатами Нобелівської премії стали 5 російських письменників і одна білоруська письменниця Світлана Алексієвич, автор таких творів: « У війни не жіноче обличчя», « цинкові хлопчики»І ін. Творів, написаних російською мовою. Формулювання для нагородження була така: « За багатоголосе звучання її прози і увічнення страждання і мужності»

2.1. Іван Олексійович Бунін (1870- 1953) Премія була присуджена в 1933 році « за правдивий артистичний талант, з яким він відтворив у художній троянді типовий російський характер, за строгу майстерність, з якою він розвиває традиції російської класичної прози» . У своїй промові при врученні премії Бунін відзначив сміливість Шведської академії, що зробила честь письменника-емігранта (емігрував до Франції в 1920 р).

2.2. Борис Пастернак- лауреат Нобелівської премії з літератури 1958 року. Удостоєний премії « за видатні заслуги в сучасній ліричній поезії і в області великої російської прози» . Самому Пастернаку премія не принесла нічого, крім проблем і кампанії під гаслом « Чи не читав, але засуджую!». Письменник був змушений відмовитися від премії під загрозою висилки з країни. Шведська академія визнала відмову Пастернака від премії вимушеним і в 1989 р вручила диплом і медаль його синові.

Нобелівська премія Я пропав, як звір у загоні. Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Темний ліс і берег ставка, Їли поваленої колоду. Шлях відрізаний звідусіль. Будь що буде, все одно. Що ж зробив я за капость, Я вбивця і злодій? Я весь світ змусив плакати Над красою землі моєї. Але і так, майже біля труни, Вірю я, прийде пора - Силу підлості і злоби здолає дух добра.
Б. Пастернак

2.3. Михайло Шолохов. Нобелівська премія з літератури була вручена в 1965 році. Премія вручена « за художню силу і цілісність епосу про донське козацтво в переломний для Росії час». У своїй промові під час церемонії нагородження Шолохов сказав, що його метою було « звеличити націю трудівників, будівельників і героїв».

2.4. Олександр Солженіцин - лауреат Нобелівської премії з літератури 1970 р « за моральну силу, почерпнуту в традиції великої російської літератури». Уряд Радянського Союзу визнало рішення Нобелівського комітету « політично ворожим», І Солженіцин, боячись, що після своєї поїздки він не зможе повернутися на батьківщину, нагороду прийняв, однак на церемонії нагородження не був присутній.

2.5. Йосип Бродський - лауреат Нобелівської премії з літератури 1987года. премія присуджена « за багатогранну творчість, зазначене гостротою думки і глибокою поетичністю». У 1972 році був змушений емігрувати з СРСР, жив в США.

2.6. У 2015 р премію сенсаційно отримує білоруська письменниця і журналіст Світлана Алексієвич. Вона написала такі твори, як "У війни не жіноче обличчя", "Цинкові хлопчики", "Зачаровані смертю", "Чорнобильська молитва", "Час секонд хенд" та інші. Досить рідкісне за останні роки подія, коли премію дали людині, яка пише по-російськи.

3. Номінанти Нобелівської премії

Нобелівська премія з літератури - найпрестижніша нагорода, яка з 1901 року щорічно вручається Нобелівським фондом за досягнення в галузі літератури. Письменник, удостоєний премії, постає в очах мільйонів людей як незрівнянний талант або геній, який своєю творчістю зумів завоювати серця читачів з усього світу.

Однак є цілий ряд знаменитих письменників, яких Нобелівська премія з різних причин обійшла стороною, але гідні вони її були не менш, ніж їх колеги-лауреати, а іноді навіть і більше. Хто ж вони?

Через півстоліття Нобелівський комітет розкриває свої секрети, тому сьогодні відомо не тільки те, хто отримував нагороди в першій половині XX століття, але і хто їх не отримував, залишаючись в числі номінантів.

Перше попадання в число номінантів літературного « Нобеля»Росіян відноситься до 1901 року - тоді на нагороду в числі інших номінантів був висунутий Лев Толстой, але володарем престижної нагороди він не став ще кілька років. Лев Толстой буде присутній в номінаціях щорічно до 1906 року, і єдиною причиною, по якій автор « Війни і миру»Не став першим російським лауреатом« Нобеля», Став його власний рішучу відмову від нагороди, а також прохання її не присуджувати.

М. Горький номінувався в 1918, 1923, 1928, 1930, 1933 (5 разів)

Костянтин Бальмонт номінувався в 1923году,

Дмитро Мережковський -1914, 1915, 1930, 1931 - 1937 (10 разів)

Шмельов - 1928, 1932

Марк Алданов - 1934, 1938, 1939, 1947, 1948, 1949, 1950, 1951 - 1956,1957 (12 разів)

Леонід Леонов -1949,1950.

Костянтин Паустовський -1965, 1967 року народження

А скільки геніїв російської словесності навіть не були заявлені в число номінантів Булгаков, Ахматова, Цвєтаєва, Мандельштам, Євген Євтушенко ... Кожен може продовжити цей блискучий ряд іменами своїх улюблених письменників і поетів.

Чому ж російські письменники і поети так рідко потрапляли в число лауреатів?

Не секрет, що премія часто вручається з політичних міркувань , - говорить Філіп Нобель, нащадок Альфреда Нобеля. - Але є і ще одна важлива причина. У 1896 році Альфред залишив в своєму заповіті умова: капітал Нобелівського фонду треба інвестувати в акції сильних компаній, які дають гарний прибуток. У 20-30-х роках минулого століття гроші фонду вкладалися насамперед в американські корпорації. З тих пір у Нобелівського комітету і США дуже тісні зв'язки ».

Анна Ахматова могла отримати Нобелівську премію з літератури в 1966 році, але вона. померла 5 березня 1966 року народження, тому її ім'я пізніше не розглядалася. За правилами Шведської Академії Нобелівська премія може бути присуджена тільки живим письменникам. Премію отримали тільки ті письменники, які посварилися з радянською владою: Йосип Бродський, Іван Бунін, Борис Пастернак, Олександр Солженіцин.

Шведська академія наук не благоволив російській літературі: на початку ХХ століття вона відкинула Л.Н. Толстого і не помітила геніального А.П. Чехова, пройшла мимо не менш вагомих письменників і поетів ХХ століття: М. Горького, В. Маяковського, М. Булгакова та ін. Слід зазначити також, що І. Бунін, як пізніше і інші Нобелівські лауреати (Б. Пастернак, А. Солженіцин , І. Бродський) знаходився в стані гострого конфлікту з радянською владою.

Як би там не було, великі письменники і поети, лауреати Нобелівської премії, чий творчий шлях був тернистим, своїми геніальними творами самі собі спорудили п'єдестал. Особистість цих великих синів Росії величезна не тільки в російській, а й у світовому літературному процесі. І в пам'яті людей вони залишаться стільки, скільки буде жити і творити людство.

« Підірвана серце»… Так можна охарактеризувати душевний стан наших письменників співвітчизників, які стали лауреатами Нобелівської премії. Вони - наша гордість! І наші біль і сором за скоєне з І.А. Буніним і Б.Л. Пастернаком, А.І. Солженіциним і И.А.Бродского офіційною владою, за їх вимушена самотність і изгнанничество. У Петербурзі є пам'ятник Нобелю на Петровської набережної. Правда, цей пам'ятник є скульптурну композицію « Підірвана дерево».

Фантазія про Нобеля. Мріяти про Нобеля не потрібно, Адже він вручається випадково, І хтось, вищим мірками чужий, Зберігає безрадісні таємниці. Я не бував в далекій Швеції, Як в снах засніжених Непалу, А Бродський бродить по Венеції І мовчки виглядає в канали. Він був ізгой, любові не знав, Спав поспіхом і їв наслідки, Але, плюс на мінус поміняти, Одружився на аристократкою.

У венеціанських барах сидячи І з графами ведучи бесіди, Він змішував коньяк з образою, Античність з століттям інтернету. Народжувалися рими з прибою, Їх записати вистачило сили. Але що вірші? Вони - пусте, Знову Нобель вийшов з могили. Я питав: - Нехай геній - Бродський. Нехай він сяє в парі фрачному, Але жив же десь Паустовський, Чи не Шолохов в парах коньячних. Жив Заболоцький, падав у безодню, І воскресав, і став великим. Жив Симонов, сивий і тверезий, Ташкентські вважав арики. Ну а Твардовський? Славний кореш, Ось хто прекрасно рядки ліпить! Куди ж ти, дядько Нобель, дивишся? Мендель.