Коли де з'явився перший лабіринт? Як з'явилися Лабіринти або шлях в непізнане! Хто придумав лабіринт.

Загадкові лабіринти, Перші наскальні малюнки, на яких зображені лабіринти, з'явилися досить давно - в кам'яному столітті.

Содержание статьи развернуть / свернуть

1. Загадкові лабіринти (непізнане)

Загадкові лабіринти (непізнане)

Перші наскальні малюнки, на яких зображені лабіринти, з'явилися досить давно - в кам'яному столітті. Ідея доісторичного художника зазнала змін, проте передалася крізь століття і стала глобальним символом - лабіринтом з семи закручених навколо центру ліній. Найдавнішим із знайдених вважають знак лабіринту, написаний на стіні усипальниці в Луззанасе на острові Сардинія, яка була зведена як мінімум чотири тисячі років тому. Останнім часом лабіринти, колись повні сакрального сенсу, стали звичайним атрибутом парків і атракціонів, змінюючись і ускладнюючись у міру того, як трансформувалися уявлення людини про світобудову, своєрідною моделлю якого і був лабіринт.

Одна згадка про лабіринті малює в уяві сучасної людини надзвичайно складне, заплутане хитросплетіння ходів, вузьких стежок і тупиків, оточених кам'яними стінами. Такий звичний для нас образ насправді далекий від «першоджерела». Більшість стародавніх «класичних» лабіринтів створювалося за однаковим, цілком певним шаблоном з однієї-єдиної дуже звивистій стежкою, що веде від входу до центру. Такі збереглися до наших днів петрогліфи у вигляді лабіринтів, виявлені в Галісії, на північному заході Іспанії, і що датуються 2000 роком до н. е., глиняні таблички з зображенням лабіринтів, знайдені в грецькому місті Пілосі, вік яких 3 000 років, малюнки лабіринтів, надряпані на руїнах в турецькому Гордіоне, що відносяться до 750 року до н. е.

Інакше влаштовані ходи-головоломки, іменовані на англійський манер «Мейзі» (maze). Мейзі за своєю будовою більш витончені і заплутані фігури, ніж лабіринти. Як правило, в таких головоломках закладені кілька доріг до мети, два або більше входів і виходів, доріжки з'єднуються між собою і утворюють розвилки. Вирішити Мейзі, тобто пройти до його центру або будь-якої мети, не так-то просто. Творці збудували складні завдання: вибрати правильний вхід, вгадати напрямок на розвилці або не потрапити в двічі на одну і ту саму стежку. Ідея Мейзі сходить до Середньовіччя і являє собою результат освоєння математичної науки, нас же цікавить класичний лабіринт як найдавніший культурний символ.

Палац в Кносі

Буквальне значення грецького слова labyrinthos - "великий кам'яний будинок". Воно якнайкраще підходить Кносскому палацу на острові Крит, слава про який живе вже більше трьох тисяч років завдяки міфу про Тесея і Мінотавра. Лабіринт, побудований, згідно з легендою, афінським зодчим Дедалом за наказом царя Міноса, представляв собою підземну мережу тунелів, які вели в житло жахливого людинобиком - Мінотавра. Довгий час вважалося, що прообразом знаменитого лабіринту послужили великі каменоломні, розташовані в околицях критського міста Гортіна. Однак в 1900-1930 роках англійський археолог Артур Еванс, проводячи розкопки в Кносе, відкрив царський палац колосальних розмірів, основна частина якого була побудована більш ніж за 1 500 років до н. е. Сьогодні грандіозна споруда площею близько 16 тис. М2, що складається з сотень химерно розташованих приміщень, багате коридорами і переходами, розміщеними на різних рівнях залами і відводять глибоко під землю сходами, інтерпретується археологами як прототип легендарного лабіринту Мінотавра.

Кносський палац сильно постраждав під час виверження вулкана на острові Фера близько 1450 року до н. е., а після пожежі, що сталася приблизно в 1380 році до н. е., був остаточно покинутий. В даний час деякі з приміщень реконструйовані. В результаті виявилося, що план палацу не відповідає класичній моделі з сімома доріжками. Про неї нагадують лише фрагменти фресок на стінах у вигляді візерунків - «меандр».

Вперше знаменитий символ лабіринту, відтворений пізніше в різних частинах світу, з'явився на кносских монетах близько 300 років до н. е., тобто тисячу років після побудови палацу.

Лабіринт - християнський символ

З поширенням християнства давнє язичницьке символ лабіринту поступово змінився і став сприйматися як алегоричний образ тернистого шляху людини до Бога або хресний шлях Христа. Лабіринт в християнській філософії та архітектури стає метафорою матеріального світу, проходячи через який людина повинна битися з Мінотавром - Сатаною. У лабіринті спокус і гріхів людина, подібно Тесею, може сподіватися тільки на власну стійкість і рятівну нитку Аріадни - Віру. Подібне трактування символу лабіринту зумовила зміни в його дизайні. До XII століття домінуючим в християнській традиції стає лабіринт з одинадцятьма доріжками - це число для середньовічного християнина символізувало поняття «гріх». Накладення хреста поверх концентричних доріжок призвело до утвердження квадрантной форми лабіринтів, хоча найчастіше зберігалася і прихильність класичної конфігурації.

Саме в цей період подібні зображення з'являються на підлогах церков і соборів Європи. Чудові лабіринти, викладені кольоровими каменями, керамічною плиткою, мармуром, порфіром, прикрашали підлоги храмів в Шартре, Павії, П'яченці, Ам'єні, Реймсі, Сент-Омер, Римі. Багато з них були декоровані алегоричними зображеннями Тесея і Мінотавра, сценами зі Святого писання. Призначення більшості церковних лабіринтів залишається неясним. Висловлюються припущення, що деякі з них могли використовуватися для правильного визначення дня Пасхи. Частина лабіринтів, мабуть, служила об'єктом споглядання і дискусій в богословських бесідах. Відомо, що лабіринти в соборах Шартра, Реймса, Аррас та Санса стали своєрідною імітацією паломницького шляху в Палестину і часом називалися «Шлях до Єрусалиму». У ті часи для більшості віруючих похід на Святу землю був неможливий, і вони робили його в символічній формі - проходили весь церковний лабіринт на колінах, читаючи молитви.

Мистецтво створення лабіринтів початок зазнавати значних змін з розширенням уявлень людини про світ. Великі географічні відкриття, успіхи природних наук, виникнення вчення про множинність світів - все це відбилося на філософському сприйнятті лабіринту - символу Всесвіту і людського життя. Поступово зникають лабіринти, в яких все заздалегідь визначено і шлях можливий тільки по одній, раз і назавжди прокладеної доріжці. На зміну їм приходять все більш складні, з численними варіантами проходів, де людина сама вибирає шлях серед заплутаних стежок і тупиків. Подібні лабіринти з живоплоту стали неодмінною деталлю багатьох садів і парків Європи, перетворившись в досить популярна розвага для аристократії. Численні лабіринти, що відрізняються різноманітністю і вишуканим смаком, були влаштовані у володіннях могутнього клану Гонзаго з Мантуї, прогулянка по лабіринту, створеного в 1669 році в Версальському саду, вважалася захоплюючою подорожжю, а лабіринт, висаджений в 1670 році в саду вілли Альтьері в Римі, став улюбленою забавою Папи Климента X, якому подобалося спостерігати за спробами своїх слуг відшукати вихід.

Найбільшого розквіту мистецтво створення «живих» лабіринтів досягло в Великобританії, перетворившись в один з національних символів королівства. До наших днів зберігся знаменитий лабіринт в Хемптон-Корті, влаштований в 1690 році для Вільгельма Оранського. За старовинним гравюрам був відновлений чудовий зразок лабіринту в саду Тюдорів в Хетфілд-Хауз в Хетфордшіре, як і раніше вражає звивистістю стежок лабіринт з лаврових кущів в Глендерген-Хауз в Корнуоллі, висаджений в 1833 році. Сьогодні лабіринти, все більше ускладнюючи, створюються на основі математичних моделей і теорій. Влаштовані в парках і на туристських маршрутах, вони пропонують захоплююче інтелектуальне розвага, випробування на кмітливість і успішність.

Що мав на увазі стародавня людина?

Головною нерозгаданою загадкою стародавнього символу залишається його походження. Десятки гіпотез, висловлених з цього приводу, так і не змогли пояснити виникнення, а потім поширення по всьому світу вигадливого малюнка звивистій доріжки. Можливо, цей образ був підказаний самою природою - спіралеподібні і лабіринтові форми характерні для раковин деяких молюсків, помітних в колонії коралів, підземних ходів мурашників. Бути може, древні художники, часто малювали прості спіралі і звивисті лінії, поступово удосконалюючи і ускладнюючи ці геометричні фігури, тим самим прийшли до символу лабіринту. На роль його «прабатьків» претендують і наскальні зображення концентричних кілецьу вигляді чаші або поглиблення, що відносяться до епохи неоліту і поширені вздовж усього Атлантичного узбережжя Європи. Ряд дослідників вважають, що еволюція саме цих форм привела до виникнення символу лабіринту. Нарешті, висловлюються припущення, що лабіринтовий малюнок міг з'явитися при спробах стародавньої людинизобразити складний рух сонця і планет.

Таємницю лабіринту до сих пір не вдалося розгадати. Можливо, самі його дороги ведуть людини від бажаної мети все далі і далі.

«Хто створив лабіринт дзеркал,

У ньому отраженья багаторазові.

Там, заблукавши, даремно шукав,

Слід тонкої нитки Аріадни ».

(Ігнатов А.)

«Вавилон», «дороги велетнів», «троянський замок». Як тільки не називали вигадливо викладені невідомо ким, невідомо коли, невідомо з якою метою кам'яні лабіринти.

У цій статті буде зроблена ще одна спроба пояснити, що ж за спорудження - кам'яні лабіринти, для чого вони створювалися і як працювали.

Лабіринти, або північні мегаліти - тип кам'яної споруди, викладеного на поверхні землі великими або дрібними каменями за певною схемою. Якщо можна так висловитися - культура образу лабіринтів зустрічається практично у всіх куточках світу - Європа, Азія, Близький Схід, Індія, Північна Америка, Південна Америка.

Лабіринт на фризі храму Халебід в Майсуре в Індії (13 століття).

Лабіринт острова Крит (форма).

Лабіринт Тіббль в Вестеросі, Швеція.

Соловецький лабіринт

Лабіринти племен папаго і піма з південного заходу Північної Америки

«Голлівудський камінь» графства Уіклоу (Ірландія)

лабіринт Єрихон

Гальгаль Рефаім на Голанських висотах, Ізраїль

Схема лабіринту материкової Греції

Давньогрецькі монети із зображенням лабіринту

Знак лабіринту, написаний на стіні усипальниці в Луззанасе на острові Сардинія.

Таке широке поширення образу лабіринтів (або по-північному «вавилонів») по всьому світу може свідчити про його якоїсь важливості в культурах різних народів.

Поширені класифікації лабіринтів.

Вивчення будь-якого об'єкта починається зі спроб його ідентифікації - за зовнішнім виглядом, за складом. І лабіринти - не виняток.

У плані класифікації даних об'єктів велику роль зіграла робота Виноградова Н.Н . , Де він виділив серед них такі типи викладок:

1. Лабіринти спіральні або улиткообразно;

2. Лабіринти круглі або круглястих;

3. Лабіринти підковоподібні;

4. Змішані типи.

Але в класифікації Виноградова було два недоліки: 1. Вона охоплювала лише лабіринти Соловецьких островів, вузько локализуя, таким чином, матеріал для досліджень, і не охоплюючи мегаліти Європи, наприклад. 2. Єдиним критерієм для класифікації лабіринтів була їхня зовнішня форма (круглі, круглястих, улиткообразно, підковоподібні), тип прочерчивания спіралей не враховувався.

дослідник Куратов А.А. запропонував свою версію класифікації лабіринтів - за типом прочерчивания їх спіралей.

В цьому випадку лабіринти поділяються за трьома основними групами:

1. односпіральной

2. біспіральні

3. концентричних-кругові

Відкрито питання - чому деякі лабіринти округлої форми, а деякі - квадратної. У яких випадках і для чого викладали (зображували, висікали) одні, а в яких - інші. Більшість відомих квадратних лабіринтів, як викладок, так і зображень мають південне походження (як наприклад лабіринт в Джедімеду, Індія, зображення лабіринтів в стародавньої Греціїі стародавньому Римі).

Помпеї, Графіті (8x9,5 см) на стовпі перистиля будинку Марка Лукреція на Стабіанской вулиці.

Зображення лабіринту на древньої монеті острова Крит.

Північні ж лабіринти здебільшого округлої форми, але і квадратні викладки, хоч і багато рідше, але зустрічалися, як наприклад залишки єдиного квадратного лабіринту на Соловецьких островах.

Цікавий так само той факт, що південні лабіринти здебільшого вибиті або видряпані, а північні - викладені з каміння.

Місце лабіринту в культурах різних народів і цивілізацій.

Образ лабіринту залишив відбиток у багатьох культурах. Наприклад, в стародавньому Єгипті в місті Абідос існував лабіринт, який представляв собою круглий храм, в галереях якого проводилися церемонії, присвячені шляху еволюції, який проходив чоловік, перш ніж дійти до центру - справжню Людину. І ця споруда, якщо вірити Геродоту, було лише частиною більш великого і дивовижного лабіринту, з величчю якого не зрівняються навіть знамениті піраміди.

В Індії лабіринти розуміються як символи медитації, зосередження, повернення до себе, позбавлення від сансари і законів карми.

У кельтської культури лабіринт вважався входом в підземний (потойбічний) світ. А китайці будували лабіринти перед входами, оскільки вважали, що вони захищають від злих духів.

Сучасні системи світогляду так само не обійшли стороною образ лабіринту. Так, наприклад, на Соловецьких островах стародавні кам'яні спіральні споруди, ніби як «пережиток культури язичників-єретиків», не зруйновані, а мирно сусідять з великим християнським центром - Соловецьких монастирем, а в католицизмі є явище молитовного лабіринту - лабіринту всередині, або перед церквою (собором), по якому ходять з молитвами, хоча це є відхиленням від канонів Біблії. Наприклад, лабіринт в соборі Шартра, в соборі Дуомо ді Сієна, Тоскана, два при соборі Благодаті єпископальної церкви в Сан-Франциско і ін.

Лабіринт в соборі Шартра

Лабіринт в соборі Ам'єна

Церква Сент Джон в містечку Гластонбері, Сомерсет, Англії, Великобританія

В церкви (масонської) Санта-Марія-Магдалена, Венеція.

І виникає питання - чому образ лабіринту так важливий?

Коротка історія дослідження лабіринтів.

Загадка спіральних об'єктів цікава людству не один десяток років. Різні дослідники та російські та іноземні зробили внесок у вивчення цього феномена.

Лабіринти існують з досить давніх часів. Так, наприклад, кам'яні спіральні споруди Соловецьких островів датуються епохою неоліту (приблизно 3-е тисячоліття до н.е.), близько 4000 років тому був споруджений лабіринт серед комплексу пірамід Аменемхета III в Хаварі (дванадцятий династія, 1844-1797 рр. До н .е.). Цей лабіринт з'єднував дванадцять просторих камер, які були пов'язані коридорами, колонада і шахтами. Центральна похоронна камера піраміди царя була надійно схована за допомогою перетину ходів і запечатаних камінням фальш-дверей. Перше відоме зображення лабіринту з семи кіл було знайдено на глиняній табличці Мікенського палацу в місті Пілос - палац згорів приблизно в 1200-му році до н.е. Як бачимо, вік лабіринту, як об'єкта культури, (і швидше за все як частини світогляду людини) - досить древній, близько 5000 років, що робить цей символ, як мінімум, сучасником єгипетських пірамід, а, можливо, і ще давніші.

Серед російських дослідників цього феномену першу спробу пояснити призначення лабіринту зробив вчений М.М. Виноградов, який вивчав Соловецькі лабіринти в кінці 1920-х р.р. Археолог зазначив, що найважливіший елемент споруди - купа каміння в центрі, і запропонував трактування через призму релігійного уявлення про горе Сайво, священної для «російських» лопарів. "Лабіринти - і є не що інше, як Сайво, священні гори, де живуть душі покійних, насолоджуючись блаженством. Самий вигляд гребенів лабіринтів вже дає уявлення про хребтах кам'яних гір "- писав Виноградов. На його переконання лабіринти були своєрідними «містами мертвих». "Душа померлого після смерті продовжує жити, зберігаючи здатність залишати своє житло ... Для запобігання небажаних відвідувань« Сайво »-лабірінт зроблений з одним входом, з заплутаними доріжками і гребенями каменів, щоб духи померлих самі в них заплуталися і не могли вийти назовні" . Купи каміння в центрі споруд нагадали дослідникові "світової стовп", про який в міфології лопарів говорилося, що він підтримує весь світ. Таким чином, М.М. Виноградов першим поставив питання про семантику лабіринтів, запропонувавши своє пояснення центральних кам'яних куп як священної гори, а спіральних викладок - як гребенів гір.

Дослідник А.Я. Мартинов розвинув ідею Виноградова, зазначивши, що кам'яні лабіринти, будучи частиною Соловецьких святилищ, що включають поховальні кам'яні кургани «були символами потойбічного світу, в якому заплутувалися душі померлих, або ... символами якогось" третього світу ", що розділяє земної і потойбічний світи". Так само Мартинов розширив функціональне призначення лабіринтів, припустивши, що на деяких з них йшло відправлення обрядів поклоніння сонячному божеству.

Археолог та історик А.Л. Нікітін в своїх роботах стверджував, що саме обрядові дії в лабіринтах дозволяли стародавнім проводити досліди зі зміною свідомості і досліджувати потойбічний світ духів - джерело сили і просвітління.

У 1970-х роках, в СРСР була поширена версія Н. Гурін, що лабіринти були пастками для риби. На користь цієї версії говорило те, що значна частина спіральних споруд Півночі була викладена недалеко від водойм, і, з огляду на вік споруд до 5000 років, вони могли бути приховані водою, рівень якої в той час був вище. Рибак просто заходив в лабіринт і збирав заплив в нього рибу.

Дослідником Л. В. Єршовим була висунута версія, що лінії лабіринту повторюють рух Сонця і Місяця, і таким чином є календарями. Але версія спірна, оскільки у лабіринтів немає єдиної орієнтації в просторі).

Етнограф і письменник Попов А.М. в своїх роботах зазначав, що лабіринт нагадує папілярні візерунки на пальцях руки людини, при цьому рух ліній навколо загального центру набагато складніше, ніж звичайна многозаходная спіраль властива, наприклад, галактик. У траєкторіях ліній є почергове наближення і віддалення від центру. Попов в ході багаторічних досліджень встановив, що лабіринти в місцевих переказах є якимось містичним кодом, переданим у спадок від покоління до покоління, незважаючи на релігійні світогляду. Так само Попов висунув версію, що проходячи крізь лабіринт, жителі Півночі отримували або передавали інформацію, використовуючи візерунок лабіринту як антену.

Серед іноземних дослідників можна виділити, перш за все, роботу Дж. Крафта 1977 року «Лабіринт і гра вершників», на яку посилаються багато наукові публікації з цієї теми і до цього дня. Крафт систематизував з регістра державних пам'яток відомості про 199 кам'яних лабіринтах, зафіксованих на 1930-і рр. і ще про 80 ​​лабіринтах з інших джерел, збереження яких відзначалася як неперевірена. Серед пов'язаної з лабіринтами топоніміки дослідник зазначив близько 40 назв «Треллеборг» ( «Місто тролів»), 2 «Юнгфруданс» ( «Танець дев») і 8 Трояборгов ( «місто Троя»). Також були зібрані відомості про ігри, пов'язаних з лабіринтами в XIX-XX ст. У загальних рисах, по розташуванню, Дж. Крафт поділяв лабіринти на 2 групи - берегові і південно-шведські (умовно «материкові»). Берегові лабіринти по розташуванню щодо рівня моря і прив'язці до середньовічних і більш пізнім рибальським стоянках були датовані не раніше 2 тис. Н.е.

Н. Бродбентом в середині 1980-х для встановлення віку лабіринтів був застосований метод, який раніше застосовувався в геології, що дозволяє датувати поверхню каменю по зростанню колоній лишайників на ньому (ліхенометрія). Методика, розроблена в Центрі Арктичних Досліджень університету Умео, дозволила визначити з достатньою точністю час викладення того чи іншого лабіринту, камені якого заростали лишайником Різокарпоном географічним (Rhizocarpon geographicum). Результати цих досліджень в цілому дозволили підтвердити середньовічну датування деяких кам'яних лабіринтів. Паралельно з ліхенометріей з середини 1980-х рр. для датування також використовувався геологічний метод порівняння ступеня вивітрювання порід.

Проблема обгрунтування датування лабіринтів Балтики була вирішена європейськими вченими в 2-й половині 1980-х р.р. за допомогою комплексу методів:

1. Датування по розташуванню на берегових терасах, дата підйому яких з води відома за геологічними даними.

2. Датування за ступенем вивітрювання скель, на яких розташовуються лабіринти.

3. Датування по зростанню колоній лишайників на каменях, що становлять лабіринти.

4. Непряма датування по співвідношенню з однотипними зображеннями лабіринтів в середньовічних церквах і на побутових предметах нового часу.

Кам'яні лабіринти, розташовані в Північній Норвегії, розглянуті в публікації Б'ёрнара Ольсена «Кам'яні лабіринти Арктичної Норвегії». Ці споруди, розташовані на узбережжі Баренцева моря (Фіннмарк), дослідник співвідносить з саамами, оскільки вони розташовуються поблизу саамських могильників, пов'язує з культом мертвих і датує періодом 1200-1700 рр. Дана датування ґрунтується як на близькості лабіринтів до саамська могильникам, так і на розташуванні лабіринтів невисоко над рівнем моря.

Отже. Основні поширені теорії призначення лабіринтів:

1. Для відправлення культових потреб їх будівельників. Це може бути або входження в змінений стан свідомості, або похоронний обряд.

2. Лабіринт - стародавній календар.

3. Лабіринт - спритнішим пристрій приморських жителів для лову риби.

Всі теорії були висунуті на основі відкритих дослідниками фактів - місце розташування об'єктів (близькість до моря, близькість до похоронних комплексів), особливості викладки, сліди діяльності людини (нагар на каменях, останки). Але, якщо задатися питаннями, то жодна з них повністю не пояснює призначення споруд.

Наприклад. Припустимо, що лабіринти - це пастки для риби. Щодо приморських споруд це могло б бути актуально Але зустрічаються спіральні споруди і глибоко на материках, де немає моря з його приливної хвилею, наприклад лабіринт на горі Шаманка недалеко від Аркаїма. Так, там недалеко є річка, але її розливи явно не дістануть до лабіринту. І сенсу ставити пастку там, де вона нічого в принципі не зловить, немає ніякого. А спіральне споруда з каміння - є. Якщо лабіринти лише пастки для риби, то чому вони зображувалися на древніх монетах, чому в їх формі і по їх плануванні будувалися будівлі (на кшталт Мікенського палацу в Пілосі, або знаменитого лабіринту в Кноссі), цілі міста, наприклад легендарний Єрихон. До речі, якщо придивитися - то і відомий Аркаиммає не тільки форму класичного лабіринту, але і його планування дуже нагадує «класичний» лабіринт:

Але ж є ще легенди багатьох народів, пов'язані з лабіринтами. Все перераховане вище змушує засумніватися в версії про лабіринтах-пастках для риби, тим більше, що набагато простіше сплести мережа, або виготовити інші пастки для риби, ніж викладати багатометрові кам'яні споруди, до того ж невисокі, які приливна хвиля б неодмінно приховала.

Версія про лабіринтах-календарях теж спірна, в основному через те, що у лабіринтів немає єдиної орієнтації в просторі відносно сторін світу.

Гіпотеза про лабіринтах як культових об'єктах, пов'язаних з ритуалами (ініціація, поховання) видається більш вірогідною, так як ці споруди іноді є сусідами з похоронними курганами і в центрах лабіринтів знаходять сліди від дії вогню, що може бути показником використання центральної частини лабіринту як вівтаря. Єдине питання до гіпотези лабіринту - похоронного комплексу - ні під одним кам'яним лабіринтом не було знайдено останків людини. Та й будівництво будівель і цілих міст, на кшталт Єрихону, в формі поховальних споруд для життя живих людей представляється малоймовірним з точки зору людського розсудливості.

Найбільш вірогідною представляється версія про лабіринти, як деяких антенах, висунута Поповим А.М. Саме ця гіпотеза мене зацікавила, і її я постараюся розвинути шляхом зіставлення відомих мені деяких фізичних, фізіологічних, геологічних фактів з особливостями будови лабіринту, і відповісти на питання:

1. За якими принципами міг функціонувати Лабиринт- «Вавилон»;

2. Мета споруди спірального об'єкта;

3. Можливий механізм взаємодії пристрою з його оператором.

Лабіринт - плазмова антена.

Для аналізу було обрано лабіринт «класичного» критського зразка як найпоширеніший і стереотипний образ даної споруди.

Відповідно до класифікації Куратова це лабіринт односпіральной , По Виноградову - біспіральні підковоподібний з хрестоподібним перетином при вході . І з чим тільки цей лабіринт ні порівнюють - і з папілярним візерунком пальців,

і зі схематичним схожістю з мозком в розрізі, де центр лабіринту відповідає розташуванню в мозку залози Епіфіза,

так само, наприклад, цей лабіринт має зовнішню схожість з прицілом зенітного кулемета

або ще з антеною многоволновой генератора інженера Г. Лаховського

Цікаві властивості кремнію.

Лабіринти, якщо вони створювалися як мегаліти, то викладалися в основному з каменю, а значить, практично зі стовідсотковою ймовірністю там були сполуки кремнію.

Звернемося до геології. Кремній становить від 27 до 29% маси земної кори і займає друге місце за поширеністю в літосфері після кисню. В цілому більше 50% земної кори складається з двоокису кремнію (SiO2), або кварцу, c різними домішками, які дають різноманіття мінералів. Кремній широко використовується в радіопромисловості як відмінний напівпровідник - наприклад комп'ютерні процесори, блоки пам'яті побудовані на крем'яних гратах, так само кремній використовується, наприклад, у виготовленні сонячних батарей, завдяки своїй властивості пьезоелектрика - перетворює світлову енергію в електричну. Таким чином, лабіринт, викладений з матеріалу з вмістом кремнію, при певному фізичному впливі цілком може проявляти цікаві властивості. В рамках розвитку версії про лабіринтах - кам'яних антенах саме властивість лабіринту передавати і приймати інформацію необхідно постаратися відшукати і аргументувати.

Кремнієві антени.

В останні роки активно розробляються так звані плазмові антени. Технологія використання іонізованого газу - плазми для прийому і передачі радіохвиль замість металів була розроблена ще на початку 20-століття Д. Хеттінгер і запатентована їм у 1919 році. Найперші плазмові антени створювалися в газорозрядних приладах (частіше в лампах) і називалися антенами з іонізованим газом. Другий варіант плазмової антени, твердотільна, в якій плазма створюється за рахунок множинного випускання електронів в результаті активації діодів в ... кремнієвої мікросхемі , Основі антени. Перевага подібної антени перед звичайною металевою антеною в тому, що при дуже високих температурах провідність плазми перевищує провідність срібла, що підвищує якість переданого і прийнятого радіосигналу. Крім того плазмова антена може відображати або фокусувати радіохвилі від іншого передавача.

Відомі експерименти фізиків з університетів ИТМО і МФТІ по використанню сферичних наночастинок кремнію в якості ефективного управління світлом. Розробка може застосовуватися в лініях оптико-волоконного зв'язку для надшвидкої обробки інформації і в оптичних комп'ютерах майбутнього. Автори досліджували діелектричну наноантенн. У їхньому випадку це сферична наночастинок з кремнію, що володіє оптичними резонансами . Резонансні довжини хвиль в ній заздалегідь задаються саме розміром частки . Перший з таких резонансів, що спостерігається для найбільшої довжини хвилі - магніто-дипольний резонанс. На певній довжині хвилі падаюче світло збуджує в сферичної частинки кругової електричний струм, подібний току в замкнутому ланцюзі. У кремнії магнітно-дипольний резонанс спостерігається в оптичній області довжин хвиль вже для наночастинок діаметром близько 100 нм. Ця властивість робить такі частинки привабливими для посилення всіляких оптичних ефектів в наномасштабе.

В ході експериментів з такою сферичної наноантенн лазерний імпульс довжиною в одну десятітрілліонную секунди порушував цю кремнієву наночастинку. Під дією лазерного випромінювання електрони в кремнії переходили в зону провідності кремнію, утворюючи електронну плазму, що змінювало його оптичні властивості. Від цього амплітуди електричного і магнітного дипольного резонансу наночастинки змінювалися, так що частка перєїзлучать падало на неї світло в напрямку вхідного імпульсу. Таким чином, обстрілюючи частку короткими і інтенсивними імпульсами, експериментатори могли динамічно впливати на її характеристики як антени.

Дані факти доводять можливість існування антен металевих, а кам'яних (кремнієвих), які є більш ефективними в плані швидкості і якості передачі хвильових коливань. Що просто наштовхує на думку про можливість лабіринтів, викладених з матеріалу з вмістом кремнію, мати аналогічні властивості за умови наявності в них джерела плазми.

Експерименти фізиків з кремнієвими наносфер наштовхнули на думку про кам'яних сферах, знайдених у великій кількості, наприклад на острові Чампа (земля Франца Йосифа).

Сфери ідеально круглої форми, різних розмірів, створені з піщанику (в основі якого теж кремній) дуже нагадують наносфери з перерахованого вище досвіду вчених, різних розмірів кулі могли бути «налаштовані» на хвилі різної амплітуди. І, можливо, з подібних елементів, в ідеалі могла збиратися кремнієва антена - лабіринт, припустимо - по порядку зменшення розміру куль від периферії до центру споруди. Але це лише припущення.

За своєю формою розглянутий «класичний» критський лабіринт дуже нагадує всеспрямовану антену, яка рівномірно випромінює (приймає) сигнал на всі боки

Вогонь.

Одна з версій про те, що лабіринти - споруди для культових дій їх будівельників заснована на тому, що в центральних скупченнях каменів досить багатьох лабіринтів були знайдені сліди вогню, що розглядалося дослідниками як своєрідні вівтарі, але при цьому останків ритуальних жертвоприносин практично не знаходилося.

Вогонь - інтенсивний процес окислення, що супроводжується випромінюванням у видимому діапазоні і виділенням теплової енергії. У вузькому сенсі - сукупність розпечених газів (низькотемпературна плазма), що виділяються в результаті:

А). Довільного / мимовільного нагрівання горючого матеріалу до певної точки (тут і далі під горючими матеріалами розуміються такі матеріали, як деревина, а не вступили в реакцію компоненти, припустимо, сірка) при наявності окислювача (кисню);

Б). Хімічної реакції (зокрема, вибуху);

В). Протікання електричного струму в середовищі (електрична дуга, електрозварювання) (Вікіпедія).

Отже, вогонь - низькотемпературна плазма, тобто, теоретично, якщо в лабіринті, викладеному з матеріалу, що містить кремній, запалити вогонь, то він зможе працювати як повноцінна плазмова антена.

Може бути, спочатку саме для цього і розлучався вогонь в центрі споруди, а зовсім не для принесення жертв? Це вже потім, пізніше, коли все забулося, коли колишні творці цієї технології асимілювалися з новими прийшлими племенами, втратили частину своєї культури. До наших днів дійшли тільки її осколки - зображення лабіринтів, усвідомлення їх важливості, і призначення саме для людини, для його якихось дій з цією спорудою. І нові люди, носії іншого світогляду по-своєму стали їх використовувати - в якості своїх ритуальних комплексів, а не в якості пристроїв з функціями, закладеними в них їх творцями. Як приклад, можна згадати ті ж католицькі «молитовні лабіринти», що знаходяться в деяких західних церквах.

Цікаво, що лабіринт на зображенні знаходиться в масонської церкви Венеції, він викладений з дивовижного рожевого кварцу або граніту, а центральне місце позначено або кристалами білого кварцу, або гірським кришталем. Думаю, що неспроста. Масони завжди вважалися присвяченими у багато таємниць, не доступні звичайним людям, і, ймовірно, таємниця спірального споруди - одна з них ...

Але для чого ж все-таки могло бути призначене це пристрій? Відповідь, швидше за все, криється в так званому «ритуалі» проходження по лабіринту.

«Спочатку було слово ...».

Вченими давно доведено, що все у Всесвіті має коливання, у всього є хвильова природа - від галактики до найменшої частинки. Ще в 1924 році французький фізик Луї де Бройль висунув гіпотезу, що вся матерія є різнорідним об'єднанням квантів, які здійснюють коливання. Радіо хвилі, світлові хвилі, звукові хвилі (при наявності атмосфери) теж коливання. Хвильовий «малюнок» є однією з відмінних рис всіх образів у Всесвіті - матеріальних і нематеріальних. Все підпорядковується єдиному закону вібраційного ритмічного руху, все у Всесвіті знаходиться в безперервному русі, яке не хаотично, а має певну гармонію. Колективне коливання безлічі частинок, складових матеріальний об'єкт, складається в певний коливальний спектр, який існує, поки існує його носій.

Принцип коливань можна застосувати не тільки до матеріальних об'єктів, але і до явищ, процесів, що відбуваються у Всесвіті - як до частини заданого їй загального ритму, яка, тим не менш, не тільки синхронізована з коливаннями загальними, але й має свій персональний ритм, як і матеріальні складові Всесвіту - від галактики до найменшої дрібниці. Відсутність коливального руху хоча б у одного атома або події здатне зруйнувати цілий Всесвіт.

І людина, як частина Всесвіту, теж має свої коливання. На клітинному рівні - одні, на рівні організму - інші. Простий приклад - наші органи - очі, вуха, тактильні сенсори на шкірі сприймають певні частотні діапазони - очі бачать хвилю від приблизно 385-395 до 750-790 ТГц, слух людини сприйнятливий до діапазону коливань від 20 Гц до 20 кГц, на дотик ми можемо розпізнати різні стани речовини - тверде, рідке, желеобразное. А, наприклад, протоплазма клітини має частоту акустичних симетричних коливань від 1Гц (для радіуса 10мкм) до 109 Гц (для радіуса 1 мкм).

І, не дивлячись на таку, начебто, різницю в частотах клітинних і частотах організму в цілому - організм існує, розвивається, що може служити підтвердженням даної теорії.

Для всіх коливальних систем характерне явище резонансу і його антагоніста - дисонансу.

Резонанс (від латинського resono «відгукуюся») - частотно-виборчий відгук коливальні системи на періодичне зовнішній вплив, при якому відбувається різке збільшення амплітуди стаціонарних коливань. Спостерігається при наближенні частоти зовнішнього впливу до певних значень, характерними для даної системи .

На явищі частотного резонансу, наприклад, заснована абсолютно вся наша радіотехніка - приймач налаштовується в резонанс з передавачем, через що він і приймає його сигнал. Але не завжди явище резонансу може бути тільки між матеріальними джерелами хвиль. Відомі випадки так званого «плазмового радіо», коли дуга від підключеного до Радіовежа провідника при його замиканні вібрує з частотою модуляції несучої хвилі і через це прекрасно чути трансляція радіо (при наявності повітря, що поширює акустичні хвилі) прямо з дуги (читай плазми) .

Частотний резонанс і у людини відбувається не тільки фізично - організм - клітина, а й на якісно іншому рівні. Метафізичному. Недарма існує вислів в російській мові «бути на одній хвилі» з будь-ким. Що значить - мати спільні цінності, розмовляти зрозумілою один одному мовою, в загальному - взаєморозуміння між людьми, внутрішня гармонія. Вираз саме по собі наштовхує на думку, що все перераховане вище теж є певними коливальними структурами, оскільки володіє і образністю, і подієвістю, і є процесом, і має своїх носіїв (резонаторів). Наприклад - професору дуже важко бути «на одній хвилі», наприклад, зі слюсарем, які закінчили ПТУ, хоча фізіологічно вони обидва - люди, але в силу великої різниці якраз на метафізичному рівні внутрішнього розвитку резонанс-гармонія між ними малоймовірна.

Відповідно, людина взаємодіє з навколишнім світом і реальністю не тільки на фізичному, але і хвильовому рівні. Даний факт доводять сучасні дослідження ДНК людини. Наведу як приклад одну статтю, яка настільки цікава, що її краще процитувати повністю. «Дослідження дозволяють припустити, що генетичні коди організму можуть перебувати зовсім не в молекулі ДНК. Коли вчені помістили зразок ДНК в невеликій кварцовий контейнер, опромінили його м'яким лазером, то виявили, що ДНК працює як губка, вбирає світло.

Якимось чином молекула ДНК поглинала все фотони світла в цьому місці і зберігала їх у вигляді спіралі. Молекула створювала вихор, що притягає світло, але в набагато меншому масштабі. Було доведено, що за допомогою невідомого процесу молекула ДНК втягує фотони з простору. Єдина наявна у нас технологія, яка могла б утримувати світло у вигляді спіралі, виявленої вченими в молекулі ДНК, - це волоконно-оптичний кабель. Але навіть волоконно-оптичні кабелі не входять втягують світло з навколишнього середовища.

Цікавий ефект в цих дослідженнях складався ось в чому. Вчені прибрали молекулу ДНК в кварцовий контейнер, а на місці де вона раніше перебувала, світло продовжував спиралевидно закручуватися, хоча фізично ДНК вже там не було.

Якась невидима сила зовсім не потребувала в молекулі ДНК. Єдине раціональне наукове пояснення - існує енергетичне поле, яке єдине з молекулою ДНК, як ніби у молекули ДНК є енергетичний "двійник". Двійник має ту ж форму, що і фізична молекула, але якщо прибрати ДНК, двійник залишається там, де раніше була молекула. Щоб продовжувати виконувати роботу - зберігати видиме світло - навіть не потрібно молекула ДНК. Фотони утримує на місці поле.

У людського тіла трильйони високо спеціалізованих і структурованих молекул ДНК. Все наше тіло повинне мати енергетичного двійника. Це абсолютно ув'язується з теоріями і спостереженнями Дрейча, Гурвича, Берріі Беккерапро наявність інформаційного поля, який диктує нашим клітинам, що робити. Виходить що найважливіша робота молекули ДНК - зберігати світло, як у фізичному тілі, так і в його енергетичному двійнику.
Коли експериментатори залили фантом рідким азотом (ефект раптового сильного охолодження), спіраль світла зникала, але знову поверталася через 5-8 хвилин. Навколишній світ знову організовується в унікальний, спіралевидні патерн ДНК, який залишається видимим ще 30 днів. Інформація про це доступна вже 25 років, але практично ніхто про це не чув, а самі експерименти повторювалися багаторазово, в тому числі Р. Пекорав США.

біохімік Глен Рейн, Випускник Лондонського Університету, досліджував, яким чином ДНК реагує на вплив свідомості. Відомо, що в клітці перед її поділом (або якщо вона пошкоджена, тобто, мертва), спіралі ДНК роз'єднуються. Вони починають з'єднуватися, коли клітина працює над ремонтом або зціленням себе. Масштаб з'єднання або роз'єднання можна виміряти тим, наскільки добре вона поглинає світло з довжиною хвилі 260 нанометрів. У своїх експериментах Рейн брав живу ДНК з людської плаценти, поміщав її в воду і зберігав цю суміш в мензурки. Потім різні люди намагалися поєднати або роз'єднати ДНК силою думки. Контрольні зразки, до яких ніхто не намагався щось зробити, змінювалися лише на 1,1%, а оброблені думкою - до 10%. Це означало, що наші думки в кілька разів посилюють процеси в людській ДНК (Тобто нематеріальна думка здатна фізично впливати на матеріальну ДНК саме в силу своєї хвильової природи і наявності коливань у ДНК) .

Крім того люди з самими гармонійними хвильовими випромінюваннями володіють найсильнішою здатністю змінювати структуру ДНК, а "Сильно збуджений індивідуум (з дуже негармонійним патерном мозкових хвиль) створював ненормальний зсув в ультрафіолетовому світлі", поглинає ДНК. Зміна відбувалося на довжині хвилі 310 нанометрів (близько до величини Поппі - 380 нанометрів), довжині хвилі, здатної викликати рак. Сердитий людина теж змушував ДНК зчіплюватися сильніше при з'єднанні. Згідно Рейну, зміна в світлі з довжиною хвилі 310 нанометрів могли означати тільки те, що "відбувається зміна у фізичній і хімічній структурі однієї або більше підстав молекули ДНК".

В іншому випадку, коли ДНК містилася перед людьми з гармонійними пакетами мозкових хвиль, але не намагалися змінити ДНК, в зразку ДНК не спостерігалося ні з'єднань, ні роз'єднання. Все відбувалося тільки тоді, коли люди хотіли це зробити. Це дозволяє впевнено припустити, що подібні ефекти створюються свідомим наміром людей.Лью Чілдренміг з'єднувати або роз'єднувати ДНК в лабораторії, перебуваючи на відстані 800 м від неї. Валерій Садірінза 30 хвилин міг з'єднувати ДНК в лабораторії Рейну в Каліфорнії, перебуваючи вдома в Москві на відстані тисяч кілометрів від лабораторії. Рейн зазначив, що ключове якість енергії, здатне створювати гармонію в хвилях мозку і впливати на ДНК, - випромінювання з серця: "Хоча техніки, що застосовуються різними цілителями різні, всі вони вимагають фокусування на серце".

Практично було отримано мікробіологічне доказ того, що наші думки здатні реально створювати фізичні і хімічні зміни в структурі молекули ДНК, з'єднувати або роз'єднувати її, а так само встановлено зв'язок між гнівними думками і зростанням ракової тканини » .

Дані експерименти західних вчених підтверджують, наприклад, досліди П.П. Гаряевазі спробами виростити ідеальних жаб з пуголовків, без впливу на них будь-яких випромінювань. Суть досвіду в тому, що пуголовка жаби поміщали в ідеальну живильне середовище в камеру з пермаллоя, повністю екрановану від будь-яких хвиль, в тому числі і від світових випромінювань, щоб виростити ідеальну жабу без впливу на неї будь-яких зовнішніх факторів. Однак жаба не вийшло - вийшов нежиттєздатний мутант, який помирав через кілька годин або днів. Досвід повторювався багаторазово з незмінним результатом, що наводить на висновки - далеко не вся спадкова інформація статично зберігається і переноситься в ДНК, а частина, причому значна, надходить ззовні, з якогось джерела, за допомогою світлових, електромагнітних хвиль, які ДНК приймає як антена. У 1998-му році Гаряев розвинув свій досвід. Він за допомогою опромінення лазером витягнув звуки з молекул ДНК. Їх мелодії, імовірно, могли б бути носіями інформації ДНК. Схожий досвід з впливом випромінювання на ДНК був проведений Гаряєва в Канаді в 2002 році (8). Логічно припустити, що і різноманіття життя на Землі може бути обумовлено різноманіттям діапазонів ДНК «антен», що приймають кожна свої хвилі, на які вона розрахована, завдяки яким той самий вивчений невеликий відсоток ДНК, відповідальний за «будівництво» з білків створює оригінальний організм.

Одне з порівнянь критського класичного лабіринту - зі схемою головного мозку людини з центром, відповідним розташуванню залози Епіфіз (ще називають шишковидная заліза).

А якщо припустити думку, що лабіринт, по крайней мере, що розглядається, а може і взагалі, як пристрій, створювався, наприклад, для синхронізації людини з якимись космічними ритмами-коливаннями?

На Півночі Європейської частини Євразії - на Кольському півострові, Соловецьких островах, в Швеції трапляються «розширені» версії «класичного» критського лабіринту.

При подібному плані прочерчивания ліній і аналогічної формі правий лабіринт складніше за рахунок більшої кількості доріжок - дванадцять проти восьми. Виникає питання - чому? Примха чи це творців лабіринтів - різна кількість доріжок, або в цьому є закономірність?

Ритми мозку.

Головний мозок людини, як і будь-яка його частина, теж має певні коливаннями, які впливають на стан людини - його самопочуття (бадьорість, підйом духу, апатію, сонливість).

Ритми головного мозку - діагностуються електричні коливання мозку - центрального відділу нервової системи людини, що представляє собою компактне скупчення нервових клітин і їх відростків.

Виділяють п'ять основних груп ритмів головного мозку:

1.Дельта-ритми. Найповільніші коливання, діапазон від 1 до 4 Гц. Вони домінують в момент занурення людини в стан глибокого сну. Так само вченими було з'ясовано в ході дослідів, що стимулювання дельта-ритмів в стані неспання (прослуховування бінауральних ритмів дельта діапазону) допомагає випробуваним позбутися деяких хронічних болів, знижує стрес, благотворно впливає на свідомість.

2. Тета-ритми. Частоти від 4 до 7 Гц. Дані частоти мозку є об'єктом численних досліджень в силу того, що змінені стани свідомості - гіпноз, медитація, перехідний стан від сну до активного дня (в природних умовах, без будь-якої стимуляції) незмінно супроводжуються посиленням саме цих частот головного мозку. Вплив тета-хвиль на мозок призводить до поліпшення пам'яті, великим контролем над емоційною сферою, медитативні практики при впливі тета-хвиль приносять більш яскраві враження, полегшується входження в стан самогіпнозу, сни стають яскравими і більш різноманітними. Подальші дослідження впливу тета-частот показали поліпшення інтуїції, здатності до творчості і розкриттю здібностей людського мозку. Дослідження зв'язку тета-активності мозку з дзен-станом (стан глибокої медитації) почалися ще в 1966 році. За тридцять років було проведено близько 29 таких досліджень, в ході яких записувалася ЕЕГ у людей, що знаходяться в глибокому медитативному стані. Професор Такахаші записував протягом тривалого часу записував ЕЕГ людей, що займаються практиками Дзен.

В результаті цього та інших досліджень було доведено: при знаходженні в стані глибокої медитації в передніх лобових частках головного мозку починають домінувати тета-ритми. Дослідники також відзначили підвищення рівня серотоніну при впливі тета-частот.

Широко відома розхожа легенда, що Д. Менделєєвсвою таблицю побачив уві сні (хоча цей випадок спірне), але деякі вчені дійсно побачили свої відкриття уві сні. Наприклад, американець Еліас Хоув кінці 19 століття, розробляючи швейну машинку, саме уві сні побачив вирішення проблеми з псуванням тканини його машинками. Одного разу він задрімав над кресленнями і побачив сон, в якому його стратив султан за погано зроблену швейну машину. Коли його уві сні стражники вели на ешафот, він звернув увагу на їхні списи, які мали отвори прямо над вістрям. В результаті, прокинувшись, він розробив голку з отвором у вістря, яка вирішила проблему.

Інший випадок з осяянням в стані сну стався з данським ученим Нільсом Бором, Якому в 1913 році наснилося, що він опинився на Сонце, а навколо нього на величезній швидкості обертаються планети. Під враженням від цього сновидіння Бор створив планетарну модель будови атомів, за яку йому пізніше вручили Нобелівську премію.

А В середині XX століття американський вчений Джеймс Уотсонпобачив уві сні двох переплетених змій. Це сновидіння допомогло йому першим в світі зобразити форму і структуру ДНК.

Нікола Тесла, Чиї винаходи на багато десятків років випередили свій час, за його ж твердженням бачив ключові рішення своїх завдань під час «сліпучих спалахів». Він бачив роботу будь-якого бажаного апарату в уяві і обходився без креслень. Був дуже чутливий до вібрації, звуку та світла.

У знаменитого віщуна і Менталіст Вольфа Мессінгав дитинстві була схильність до сомнамбулізму, від якої його позбавили, але пізніше він був здатний впадати в короткочасний летаргічний сон, в стані якого міг робити точні прогнози подій.

Дані приклади показують, що людина в зміненому стані свідомості, коли його мозок працює на частоті тета-хвиль якимсь чином і, головне, з якогось джерела отримує невідому нікому до цього інформацію. Ймовірно, в момент роботи мозку в режимі тета-хвиль, він входить в резонанс з якимсь джерелом або полем інформації, відповідно до теорій Дрейча, або Беккера, в якому відсутнє поняття часу, або воно спотворене, так як люди бачать те, чого ще не було - події, нові винаходи - не має значення. І, головне, люди в такому стані бачать те, на що вони «налаштовані» в свідомому стані, що вони хочуть вирішити. Тобто може існувати виборча спрямованість подібного поля - наприклад, Тесла не міг передбачати події майбутнього, зате Мессінг ні винахідником набагато випереджають свій час приладів і механізмів.

3.Альфа-ритми.Коливання від 7 до 13 Гц. В основному виникають, коли людина перебуває в спокої, розслабленні, іноді супроводжуються станом приємного потоку, в якому знаходиться свідомість людини. Альфа-ритми виникають в мозку при занятті творчою діяльністю. Перед відходом до сну, в момент, коли ми закриваємо очі, альфа-хвилі поширюються по корі головного мозку, що призводить до занурення в сон.
В ході досліджень також була відзначена підвищена альфа-активність мозку під час занять медитацією, особливо у людей, які відчували стан спокою і концентрації на диханні. У ці моменти в корі головного мозку домінували альфа-ритми.

В ході численних досліджень, проведених японськими і корейськими вченими у людей, що займаються різними духовними практиками і медитацією, знімалася електроенцефалографія головного мозку. Таких досліджень було проведено близько 19, в кожному з яких брали участь десятки практикуючих. Вчені відзначили підвищену альфа-активність мозку практично у всіх випробовуваних, у людей, які займалися такими практиками як трансцендентальна медитація, дзен-медитація, йога, буддизм і іншими була відмічена підвищена альфа-активність мозку.

4. Бета-ритми. Частоти від 13 до 30 Гц. Це нормальна активність людського мозку в свідомому стані. Вона критично важлива для мислення. Недолік цієї активності може привести до синдрому розсіювання уваги, депресії, емоційних розладів.

5.Гамма-ритми.Коливання від 30 до 120 Гц. Це найвищі частоти мозку, які виникають при активному розумовому процесі, пов'язані з когнітивними процесами, що протікають в людському мозку. Чим вище частота цих коливань, тим швидше людина може згадати ту чи іншу інформацію.

Якщо знову поглянути на «розширену» версію критського лабіринту

Те, знаючи діапазон частот людського мозку в режимах роботи зміненої свідомості, можна побачити збіг кількості доріжок лабіринту (12) і діапазону частот від тета-ритму до альфа-ритму - 1-13 Гц. А з огляду на те, що подібні споруди могли призначатися для чогось на кшталт медитації, або синхронізації (входження в резонанс) людського мозку з якимось інформаційним полем, напрошується висновок, що проходження по кожній доріжці лабіринту могло сприяти активації певних частот - від більш високих на початку проходження, до більш низьких ближче до центру споруди. А джерело низькотемпературної плазми в цій антені - вогонь, як активна частина подібної плазмової антени, міг здійснювати обмін цими частотами між «оператором» в лабіринті і інформаційним полем, з яким він намагається увійти в резонанс.

Таким чином, більш складні лабіринти могли призначатися для глибокого резонансу, аж до дельта-частот, а лабіринти з меншою кількістю доріжок могли бути антенами для більш поверхневого занурення, припустимо, до альфа і тета-частот.

Вище були Наведені приклади того, що дослідним шляхом встановлено зв'язок між повноцінним розвитком організму і впливом на це хвильових явищ. Далеко не останню роль в цьому процесі відіграє світло, як носій інформації, який має хвильову природу. При повній ізоляції від всіх ритмів (в тому числі і від світлових хвиль), організм не розвивається в життєздатний зразок, його ДНК не маючи доступу до обробки світла, не отримує важливої ​​частини інформації (механізм взаємодії ДНК зі світлом був описаний вище іншими дослідами). Відповідно, якщо Сонце - найближча і головне джерело випромінювань в нашій системі, то саме наявність його світла грає дуже важливу роль в повноцінному розвитку організмів, в тому числі і людини. А якщо це так, то і лабіринти могли орієнтуватися їх творцями на нашу зірку. І тоді «обряд» проходження по лабіринту повинен був бути при сонячному світлі, ніяк не вночі - просто тому, що вночі джерело випромінювання, що несе інформацію, заходить за горизонт. Але орієнтація лабіринтів на Сонці не пояснює того, що лабіринти не орієнтовані в просторі за єдиною системою, тим більше, що протягом дня Сонце змінює своє місце розташування на небі.

Загальновідомо, що, наприклад, для медитацій, які супроводжуються альфа і тета-ритмами, найоптимальніший час - це час на сході Сонця рано вранці - приблизно від 4 до 6 ранку. Саме в цей час мозок може досить легко перемикатися на роботу на низьких частотах, входити в резонанс з інформаційним полем, проявляти надможливості.

Якщо допустити, що лабіринт - це плазмова антена, призначена для взаємодії оператора-людини зі світловим інформаційним потоком Сонця через посилення альфа, тета і, можливо, дельта-активності мозкових хвиль - то в питанні його орієнтування, могло не останнє місце займати час, оптимальне для необхідної мозкової активності , І, відповідно, лабіринт синхронізуватися з положенням Сонця в необхідний час, в тій місцевості, де планувалася викладка лабіринту. Часто лабіринти розташовані на так званих геопатогенних точках - областях з підвищеним енергетичним фоном. Ймовірно, таке розташування лабіринту-антени давало додаткове посилення його властивостей як плазмової антени за рахунок висхідних вібрацій Землі, відомих як резонанс Шумана і, внаслідок цього «обряд» ходіння по лабіринту міг бути більш ефективним.

Так само загальновідомий факт того, що вода може посилювати електромагнітні коливання (а значить, гіпотетично, і будь-яку вібрацію). Суть в тому, що, «На поверхні води є зона контакту двох середовищ, вода відображає радіосигнал який" збирається "великою площею водяного дзеркала» . Ключова умова тут - поверхня води повинна бути досить великий за площею. Тобто озера (за винятком Байкалу) для ефекту не вистачить. Так само важливу роль в посиленні грають погодні умови. І більшість кам'яних лабіринтів, за «дивним» збігом обставин, викладені у районі морів, через що виникла версія про лабіринтах-пастках для риби, наприклад.

А не через особливості чи великий водної площі посилювати хвильові коливання, лабіринти викладалися саме на морських узбережжях?

Висновки.

1. Експерименти вчених з кремнієм в якості основи для пристроїв, що передають і приймають дані переноситься оптичним (світловим) методом вказують на те, що кремній здатний бути не тільки полупроводником, або перетворювати світлову енергію в електричну, а й мати властивості пристрою, що приймає і передає коливання (світлові), здатного миттєво «перемикатися» з одного режиму на інший.

2. Існує активно розвивається вид стабільних і надійних антен - твердотільні плазмові антени, активним передавальним компонентом яких є промінь плазми, що формується активацією діодів в кремнієвих схемах антени.

3. Всеспрямована антена має округлу форму, схожу на форму більшості лабіринтів.

4. Ритми, коливання - найважливіша складова цілісності Всесвіту. Коливання у об'єктів Всесвіту (від атома до Галактики) мають, як власну амплітуду, так і одночасно гармонійно узгоджуються із загальним ритмом Всесвіту. Людина, як частина Всесвіту теж підпадає під це правило.

5. Експерименти вчених показали, що ДНК-якої живої істоти не несе абсолютно всю інформацію про побудову та розвиток організму. Значну частину інформації ДНК отримує з ... Світу. Будучи, таким чином, своєрідною «антеною» організму.

6. ДНК кожного організму має свій оригінальний діапазон коливань, тому «приймає» саме ті частоти, на які вона розрахована. При повній відсутності (екранування) коливань і випромінювань організм не розвивається, а вироджується в нежиттєздатну форму.

7. Найближчим джерелом інформації для Землі може бути тільки Сонце.

8. Існує теорія про єдиний інформаційний полі, керуючим розвитком як мінімум біологічних клітин (дослідження і спостереження Дрейча, Гурвича, Беррі і Беккера).

9. Кам'яний лабіринт з великою часткою ймовірності викладався з матеріалу, що містить кремній в тих чи інших з'єднаннях, так як, згідно з даними геології, вміст кремнію в гірських породах літосфери понад 50% від загального вмісту мінералів.

10. У центральних «курганчик» деяких лабіринтів дослідники виявили сліди дії вогню. Вогонь вважається низькотемпературної плазмою.

11. У сукупності з кремнієвої основою лабіринту, вогонь був його плазмової складової, що робило з лабіринту аналог твердотільної плазмової антени.

12. Серед ритмів людського мозку тільки дельта-, тета, альфа - коливання, супроводжують надсознательного станом - джерела розширених можливостей головного мозку і людини в цілому.

13. «Посилена» версія «класичного» критського лабіринту складається з 12 доріжок, що укладається в діапазон надсознательного частот людського мозку - від 1 до 13 Гц.

14. Лабіринти створювалися людьми і для людей. Їх особливості припускають ходіння по доріжках до центру і назад.

15. Як плазмової антени лабіринт міг бути приймально-передавальним пристроєм, що підсилює, як синхронізацію ритмів надсознательного роботи людського з ритмами Всесвіту, так і пристроєм для «обміну» інформацією з інформаційним полем нашої системи через посилення резонансу надсознательного частот мозку і частот інформаційного поля.

16. Немає єдиної орієнтації лабіринтів відносно сторін світу, тому як вони могли орієнтуватися за часом (і, відповідно до положення Сонця на небі в цей час в місці викладки), сприятливому для розвитку тих чи інших ритмів людського мозку.

17. Розвиток різних рівнів людського надсознательного може обумовлювати то різноманітність лабіринтів, яке є на даний момент.

18. Водний об'єкт великої площі, наприклад море, здатний бути підсилювачем хвильових коливань за рахунок відображення сигналу, «зібраного» великою площею водяного дзеркала.

19. Лабіринти часто розташовані в геопатогенних областях, для яких практично завжди характерний резонанс Шумана - явище освіти

Отже, в попередній темі свого ЖЖ я згадала про бібліотеку-глиняних "Імені троянди" Умберто Еко, яка представляла собою один з типів лабіринту. Тут же хочу трохи розвинути цю тему і дати добірку найцікавіших посилань. Цікаво, що в процесі підготовки цього матеріалу в одній зі спільнот вивісили юзерпік, яким я вам і наперед кажу сьогодні повідомлення. Що говорить про цікаві шляхи інформації, що знаходять свою аудиторію. :-)

Лабіринт ... Як таємниче звучить це слово, скільки чудових міфів і переказів, героїчних і трагічних реальних подій пов'язане з ним! Строго кажучи, не всякий клубок заплутаних ходів слід називати лабіринтом.

Класичний варіант має сім концентричних ліній, щільно закручених навколо центрального ядра. Вхід тільки один. Довгий шлях від нього обов'язково призводить до центру, який, якщо бути точними, зміщений трохи до краю. Стикаючись впритул, доріжки лабіринту ніде не перетинаються і ніяк не повідомляються один з одним. Покинути центр споруди можна лише одним шляхом - тим же, що привів до мети. Інших виходів з лабіринту немає. Таким чином, заблукавши в його надра подорожньому не доводиться ламати голову над вирішенням складних завдань: як швидше пройти до мети і вибратися назовні. Все що потрібно робити - це йти по доріжці, яка призведе до центру і виведе назад.

Лабіринтами (від грец. Λαβιριγοξ) античні автори називали споруди з численними складно соединяющимися кімнатами, з яких важко знайти вихід. За однією з версій слово "лабіринт", ймовірно, пов'язано зі словом "лабрис", яким називали двосторонній сокиру, що символізував два роги священного бика. Поклоніння цьому бику було частиною мінойської (крітської) релігії, яка перебувала під сильним впливом міфології.

Перші схожі на лабіринт наскальні малюнки з'явилися на Землі ще в кам'яному столітті. Важко сказати, що мав на увазі доісторичний художник, викрешуючи звивисті лінії і спіралі, але ідея передавалася крізь століття, перетворившись нарешті в глобальний символ - сім ліній, закручених навколо центру. Найдавнішим із знайдених вважають знак лабіринту, написаний на стіні усипальниці в Луззанасе на острові Сардинія, яка була зведена як мінімум чотири тисячі років тому. У похованнях Сардинії, що датуються 3500 до нашої ери були виявлені і інші лабіринти. За однією з гіпотез, ідею лабіринту стародавні люди підгледіли в природі, де схожі форми зустрічаються нерідко. Прототипом, наприклад, міг стати корал-мозговік. Спіралеподібні і лабіринтові форми характерні для раковин деяких молюсків, помітних в колонії коралів, підземних ходів мурашників. Бути може, древні художники, часто малювали прості спіралі і звивисті лінії, поступово удосконалюючи і ускладнюючи ці геометричні фігури, тим самим прийшли до символу лабіринту.

На роль прототипів лабіринту претендують наскальні зображення концентричних кілець у вигляді чаші або поглиблення, що відносяться до епохи неоліту, і поширені вздовж усього Атлантичного узбережжя Європи. Ряд дослідників вважають, що еволюція саме цих форм привела до виникнення символу лабіринту. Нарешті, висловлюються припущення, що лабіринтовий малюнок міг з'явитися при спробах стародавньої людини зобразити складний рух сонця і планет.

Більшість стародавніх «класичних» лабіринтів створювалося за однаковим, цілком певним шаблоном з однієї-єдиної дуже звивистій стежкою, що веде від входу до центру. Такі збереглися до наших днів петрогліфи у вигляді лабіринтів, виявлені в Галісії, на північному заході Іспанії, і що датуються 2000 роком до н.е., глиняні таблички з зображенням лабіринтів, знайдені в грецькому місті Пілосі, вік яких 3 000 років, малюнки лабіринтів , надряпані на руїнах в турецькому Гордіоне, що відносяться до 750 року до н.е.

Лозоходців стверджують, що мегаліти типу Стоунхенджа встановлювалися в місцях перетину підземних течій, щоб посилити енергію, яка виходить із землі все по тій же спіралі з сімома витками.

Фаюмский лабіринт

Перше оповідання про лабіринті знаходимо в "Історії" давньогрецького історика і мандрівника Геродота (бл. 484-425 до н.е.), де описана історія створення величезного Фаюмского лабіринту на півночі Єгипту - найдовшого лабіринту в світі - його периметр становив понад 1000 м .

У центрі фаюмського області один з правителів XVIII династії єгипетських фараонів Аменемхет III (бл. 1456-1419 до н.е.) звів піраміду, заупокійний храм при якій був побудований у вигляді лабіринту. Ось що писав про нього Геродот: "Я бачив цей лабіринт: він вище всякого опису. Адже якби зібрати всі стіни і великі споруди, зведені еллінами, то в загальному виявилося б, що на них витрачено менше праці і коштів, ніж на один цей лабіринт. Звичайно, піраміди - це величезні споруди, і кожна з них по величині варто багатьох творінь (еллінського будівельного мистецтва), разом узятих, хоча і вони також великі. Однак лабіринт перевершує (розмірами) і ці піраміди. У ньому дванадцять дворів з вратами, розташованими одні проти інших, причому шість звернені на північ, а шість на південь, прилягаючи один до одного. Зовні навколо них проходить одна-єдина стіна. Усередині цієї стіни розташовані покої двох родів: одні підземні, інші над землею, числом 3000, саме по 1500 тих або інших. по наземним покоїв мені самому довелося проходити і оглядати їх, і я говорю про них як очевидець. про підземних же покоях знаю лише з розповідей: доглядачі-єгиптяни ні за що не бажали показу ть їх, кажучи, що там знаходяться гробниці царів, воздвигших цей лабіринт, а також гробниці священних крокодилів. Тому-то я кажу про нижніх покоях лише з чуток. Верхні ж покої, які мені довелося бачити, перевершують (все) творіння рук людських. Переходи через покої і звивисті проходи через двори, будучи вельми заплутаними, викликають почуття нескінченного подиву: з дворів переходиш в покої, з покоїв в галереї з колонадами, потім знову в покої і звідти знову на подвір'я. "(Геродот. Історія.- Л. : Наука, 1972. - С. 126-127).

У III ст. до н. е. греки склали список найкрупніших споруд - "семи чудес світу" - і включили в нього знаменитий лабіринт. Але лише в наші дні стало відомо, що Аменемхет III спорудив два лабіринту.

Критський лабіринт

Один з прекрасних давньогрецьких міфів також пов'язаний з лабіринтом. Критський цар Мінос наказав знаменитому художнику і архітектору Дедалу побудувати лабіринт. В цей лабіринт Мінос поселив Мінотавра - кровожерлива чудовисько з людським тілом і головою бика - і зажадав від афінян, які вбили його сина, раз в 9 років надсилати на поживу чудовиську сімох найсильніших юнаків і сімох найкрасивіших дівчат. Син афінського царя Егея, Тесей, разом з черговою групою жертв Мінотавра відбув на Крит з метою вбити чудовисько. Дочка Міноса Аріадна полюбила Тесея і взявши у Дедала чарівний клубок ниток, за допомогою якого можна було знайти вихід з лабіринту, передала Тесея. Він прив'язав біля входу в лабіринт кінець нитки і відправився на пошуки чудовиська, поступово розмотуючи клубок. Поєдинок закінчився перемогою Тесея, який потім за допомогою нитки Аріадни вийшов з лабіринту і вивів звідти всіх приречених. Дізнавшись про роль Дедала в перемозі Тесея, Мінос уклав художника разом з сином Ікаром в лабіринт. Вони були звільнені дружиною Міноса. Зробивши крила з скріплених воском пір'я, Дедал разом з Икаром полетіли з острова. В дорозі Ікар піднявся занадто високо, сонце розтопило віск, і юнак впав у море, яке згодом назвали Ікарійські.

У 1900 р англійський археолог Артур Еванс провів розкопки на північному узбережжі острова Крит, де виявив оспіваний в Гомерової "Одіссеї" і багаторазово згадується в міфах головне місто острова - Кносс і кносский палац-лабіринт. Його архітектура вражає хитромудрим чергуванням найрізноманітніших будівельних елементів і відсутністю якої б то не було чіткості і симетрії. На кожному кроці безліч несподіваних переходів, химерних сходів і коридорів. У давнину зображення лабіринту було своєрідною емблемою Криту. Обриси лабіринтів зустрічаємо на печатках, якими скріплювалися державні документи, а також на монетах. Кносський палац сильно постраждав під час виверження вулкана на острові Фера близько 1450 року до н. е., а після пожежі, що сталася приблизно в 1380 році до н. е., був остаточно покинутий. В даний час деякі з приміщень реконструйовані. В результаті виявилося, що план палацу не відповідає класичній моделі лабіринту з сімома доріжками. Про неї нагадують лише фрагменти фресок на стінах у вигляді візерунків - «меандр». У I столітті н. е. римський вчений Пліній зауважив, що жителі Кріту побудували свій лабіринт в одну соту величини єгипетського лабіринту.

Кносський палац-лабіринт

Є підстави вважати, що у вигляді класичного лабіринту зводили і кріпосні стіни міст. Так, улаштування легендарної Трої, облогу якої ахейским військом прийнято відносити до 1250-1220 років до н.е., довгий час асоціювалося з лабіринтом. Не випадково навіть в Середні століття малюнок лабіринту часто сприймався як захисний символ саме Трої, а багато лабіринти, споруджені з валунів і дерну в Скандинавії, Німеччини та Британії, іноді називаються «Троянський місто», «Місто Троя», «Стіни Трої».

Лабіринти античного світу

Незабаром лабіринти з'явилися у греків і римлян. Пліній згадує про лабіринти на острові Самос і на острові Лемнос в Середземному морі, останній був відомий завдяки 150 прекрасними колонами. Пліній також згадує про розкішне етруської гробниці, про яку ще раніше писав Варрон і в якій, нібито, знаходився підземний лабіринт. Відомо, що під час існування Римської імперії в різних провінціях було побудовано близько 60 лабіринтів. Саме зображення лабіринту було дуже популярно у римлян, використовувалося як елемент оформлення стін і підлоги. Римські художники придумували безліч варіацій лабіринтових візерунків, відповідних конфігурації і розміру приміщень. Для їх створення зазвичай використовувалися дрібні кубики з кольорових каменів або скла, які викладали в розчин, змішаний з теракотою. Найчастіше такі варіації розташовувалися недалеко від входу або прямо на порозі і, ймовірно, розглядалися як захисний символ. Він представлений на фресках і мозаїках міста Помпеї, засипаного попелом в 79 м при виверженні Везувію. Мозаїка лабіринту з зображенням перемоги Тесея в центрі дала сама назва будовою, де вона перебувала - "Будинок лабіринту". Лабіринт на мозаїці з вілли Диомеда в Помпеї, ймовірно, вже служив для ігор. У ньому тільки через центральну арку можна було проникнути в лабіринт.

російські лабіринти

І на території Росії описані дивовижні лабіринти. Ще в 1592 р російські дипломати Г. Б. Васильчиков і С. Г. Звенигородський писали з північної околиці Росії: "А в Веренге, на побоїще німецькому ... на славу свою принісши з берега камінь в висоту від землі є і нині більше сажні, а біля нього подалі виклад камінь як би городовий оклад в 12 стін, а названий був у нього той оклад Вавилоном ... ".

На малюнку зображені:

I. подковообразно лабіринти - лабіринти так званого "класичного типу": (1), Швеція; (2), Фінляндія; (3), Англія; (4), Карельський півострів, СРСР. До цієї групи належать дерново-рослинні лабіринти: (5), Англія; (6-8), Соловецькі острови; (9), НДР. У центрі таких споруд неодмінно містилася кам'яна пірамідка.

II. Круглоспіральние лабіринти: (10), (13), Соловецькі острови; (11), Греція; (12), Югославія; (14), Англія.

III. Ниркоподібні лабіринти - взаємно вписані спіралі: (15), Соловецькі острови; (16), (17), Кольський півострів.

IV. Концентрично-кругові лабіринти: (18), Кольський півострів; (19), (20), Соловецькі острови.

На цьому ж малюнку представлені аналоги кам'яних лабіринтів: (21), підковоподібний лабіринт на кносских срібних монетах III-I ст. до н. е .; (22), лабіринт в одному з соборів на території Фінляндії; (23), лабіринт на північноруських скельний, Архангельська область.

Знамениті кам'яні лабіринти - найдавніші і найзагадковіші пам'ятники Соловецького музею-заповідника. Всього в світі їх відомо близько 60, в тому числі на Соловецьких островах - 33.

Лабіринти інших народів

Американські індіанці вважали блукання по лабіринту засобом лікування від тілесних і душевних недуг.
Індійські племена Тохоно про "Отам і піма з американського штату Арізона сьогодні, як і тисячі років тому, плетуть кошики з сухих стебел, коренів і листя рослин, що ростуть в пустелі, і прикрашають їх візерунком-лабіринтом, який називають" будинок ІІТО "- в честь свого прабатька, дух якого покоїться на вершині гори Бабоківарі.

Зображення лабіринту можна побачити і на Сході - наприклад, в храмі Халебід в Майсуре (Індія) - споруда XIII століття н. е., відображає епізод з епосу "Махабхарата". А китайці вірили, що злі духи можуть літати тільки по прямій, тому вони будували входи у вигляді лабіринтів, щоб уберегти свої будинки і міста від злих духів. В Японії найбільшого поширення набули лабіринти з дерева, причому 150 з них були побудовані зовсім недавно - в 1980-90-і роки.

У Пакистані та Ісландії символи лабіринту вирізали на дереві; в Мексиці та Італії висікали на скелях; в Північній Америці і Шрі-Ланці його візерунок вплітали в тканину для ковдр і в основу вербових кошиків; в Скандинавії і Індії викладали з каменів у безлюдних місцях або на узбережжі; в європейських будинках і церквах зображували на плитковому підлозі, а на Суматрі навіть викопували в землі.

За образу лабіринту були побудовані захисні стіни міста Шімангада, розташованого в передгір'ях Гімалаїв, на території сучасного Непалу. Цей неприступний місто впало під ударами мусульманських військ в 1325 році тільки після того, як зрадник зазначив ворогові слабке місце в фортечних мурах. Руїни Шімангади збереглися до наших днів, але їх майже зовсім поглинули джунглі.

Середньовічні лабіринти Європи

Великі підземні лабіринти споруджували під багатьма містами в середні століття. Деякі з них збереглися до наших днів. Наприклад, в місті Брно (Чехія) кілька років тому на одній з вулиць в історичному центрі міста раптово провалилася ділянка бруківці і з'явилися тріщини - в кладці сусідніх будівель. Тоді ж, в 1978 році, почалися роботи по виявленню причин цієї події і запобігання подальшій опади грунту. Виявилося, що під центральною частиною Брно знаходиться розгалужений лабіринт катакомб, ходів, підземних залів. Всі вони з'явилися ще в середні століття і були прориті з метою захисту міста від ворогів.

Джефрі Расселл з Ірландії, в минулому бізнесмен, заявляє, що виявив такий узор на пагорбах, розкиданих навколо Гластонбері Тор, одного зі знаменитих ранніх християнських поселень в Південній Британії і, безсумнівно, священного язичницького місця протягом багатьох століть до прибуття туди святого Йосипа з Ариматеї , що несе чашу Грааля. За допомогою фотографій, зроблених фахівцями британських військово-повітряних сил, Розсіяв зміг помітити звивалася стежку з сімома витками, по якій, як він вважав, колись бродили паломники і присвячені. З огляду на, що Гластонбері вважається місцем поховання легендарного короля Артура, не виключено створення подібних паломницьких стежок. Для чого вони повинні були мати таку форму? Про це частково ми відповімо далі, розповідаючи про церковні лабіринтах.

Церковні лабіринти Європи

Ранні християнські церкви з ентузіазмом перейняли традицію лабіринту. В першу чергу це був символ самої церкви, наприклад вибитий на кам'яних стінах собору в Лукка (Італія) або вишитий на одязі покійних єпископів, які були зображені лежать в лоні церкви.

З поширенням християнства давнє язичницьке символ лабіринту поступово змінився і став сприйматися як алегоричний образ тернистого шляху людини до Бога або хресний шлях Христа. Лабіринт в християнській філософії та архітектури стає метафорою матеріального світу, проходячи через який людина повинна битися з Мінотавром - Сатаною. У лабіринті спокус і гріхів людина, подібно Тесею, може сподіватися тільки на власну стійкість і рятівну нитку Аріадни - Віру. Центр лабіринту називався Сіел (небо) або Єрусалим, і там зазвичай зображували кентавра чи мінотавра, натякаючи на зв'язок з язичницьким минулим; металева тарілка з таким малюнком перебувала в центрі знаменитого собору в Шартре до наполеонівських воєн, а потім була переплавлена.

Подібне трактування символу лабіринту зумовила зміни в його дизайні. До XII століття домінуючим в християнській традиції стає лабіринт з одинадцятьма доріжками - це число для середньовічного християнина символізувало поняття «гріх». Накладення хреста поверх концентричних доріжок призвело до утвердження квадрантной форми лабіринтів, хоча найчастіше зберігалася і прихильність класичної конфігурації. Саме в цей період подібні зображення з'являються на підлогах церков і соборів Європи.

Церковні мислителі вважають, що лабіринт сприяє осмисленню віри. До речі, церковні лабіринти є при багатьох західних храмах, найвідоміший з них - лабіринт Санта-Роса у Франції, в соборі Шартрез, закладеному в 13 столітті. Цей собор донині залишається місцем паломництва. Чудові лабіринти, викладені кольоровими каменями, керамічною плиткою, мармуром, порфіром, прикрашали підлоги храмів також в Павії, П'яченці, Ам'єні, Реймсі, Сент-Омер, Римі. Багато з них були декоровані алегоричними зображеннями Тесея і Мінотавра, сценами зі Святого писання. Призначення більшості церковних лабіринтів залишається неясним.

Висловлюються припущення, що деякі з них могли використовуватися для правильного визначення дня Пасхи. Частина лабіринтів, мабуть, служила об'єктом споглядання і дискусій в богословських бесідах. Відомо, що лабіринти в соборах Шартра, Реймса, Аррас та Санса стали своєрідною імітацією паломницького шляху в Палестину і часом називалися «Шлях до Єрусалиму». У ті часи для більшості віруючих похід на Святу землю був неможливий, і вони робили його в символічній формі - проходили весь церковний лабіринт на колінах, читаючи молитви. В середні віки в християнстві було навіть поширене переконання, що подорож по лабіринту може замінити віруючій людині паломництво до святих місць.

Лабіринт в Шартре:	Лабіринт в Ам'єні:

Церковні лабіринти використовувалися також і як засіб для покарання грішників, як писав Едвард Тродлоуп, архідиякон Стоу, в "Археологічному журналі" за 1858 рік. Грішники повинні були "проповзти на колінах по всьому заплутаними коридорами лабіринту, прочитати молитви в встановлених місцях, поки вони не досягнуть центрального залу, для чого в деяких випадках була потрібна ціла година".

Церковні лабіринти споруджуються і в наші дні. Наприклад, поряд з храмом в Крімулде (Латвія) не так давно був споруджений єдиний в Латвії церковний лабіринт. Про нього латиською мовою на сайті Крімулдской церкви: http://www.krimuldasbaznica.lv/index.php?nr=12&mod=text&lang=lv Доводилося і мені проходити його: складного там немає нічого, потрібно всього лише послідовно пройти його весь по завиткам від початку до кінця і повернутися назад.

Символи лабіринту, цілком можливо, зустрічалися і на одязі людей того часу, або використовувалися художниками для підкреслення основної ідеї портретованих. Дуже цікаві посилання з цього питання представив clement :
Лабіринт на чоловічому портреті Бартоломео Венето http://koukhto.livejournal.com/551886.html а потім http://clement.livejournal.com/79674.html

Цікаво відзначити також, що в середньовіччі для лабіринтів знаходили і цілком мирні і практичні застосування: розбивали грядки городів в формі лабіринтів. Нижче два зразка такого планування з старовинних манускриптів:

Образ і символ лабіринту особливо часто використовували мислителі XVII ст. У 1631 р вийшов філософсько-соціальний роман видатного чеського педагога і письменника Я.А. Коменського (1592-1670) "Лабіринт світла і рай серця".
Один з перших (не дійшов до нас) підручників Коменського, побудований у формі загадок і рішень, називався "Лабіринт премудрості для молоді, що вивчає світ".

садові лабіринти

В Англії не зустрічаються лабіринти на церковній підлозі, але зате було дуже багато лабіринтів, зроблених з дерну на галявинах. Вони носили різні назви: "Місто Троя", "Сліди пастуха" і т.п. Про таких лабіринтах згадує Шекспір ​​у своїх п'єсах "Сон в літню ніч" і "Буря".

Поступово зникають лабіринти, в яких все заздалегідь визначено і шлях можливий тільки по одній, раз і назавжди прокладеної доріжці. На зміну їм приходять все більш складні, з численними варіантами проходів, де людина сама вибирає шлях серед заплутаних стежок і тупиків. Подібні лабіринти з живоплоту стали неодмінною деталлю багатьох садів і парків Європи, перетворившись в досить популярна розвага для аристократії. Численні лабіринти, що відрізняються різноманітністю і вишуканим смаком, були влаштовані у володіннях могутнього клану Гонзаго з Мантуї, прогулянка по лабіринту, створеного в 1669 році в Версальському саду, вважалася захоплюючою подорожжю, а лабіринт, висаджений в 1670 році в саду вілли Альтьері в Римі, став улюбленою забавою Папи Климента X, якому подобалося спостерігати за спробами своїх слуг відшукати вихід.

Лабіринт замку Рейньяк-сюр-Індра (Франція):

Найбільшого розквіту мистецтво створення «живих» лабіринтів досягло в Великобританії, перетворившись в один з національних символів королівства. За старовинним гравюрам був відновлений чудовий зразок лабіринту в саду Тюдорів в Хетфілд-Хауз в Хетфордшіре, як і раніше вражає звивистістю стежок лабіринт з лаврових кущів в Глендерген-Хауз в Корнуоллі, висаджений в 1833 р

Один з перших англійських лабіринтів з живоплотом (нині зруйнований) був висаджений в XII столітті під час правління короля Генріха II в саду біля його палацу в Вудстоку і називався Будуар Розамунд. Гострі язики стверджують, що Генріх не просто так створив прикраса для свого саду. Нібито в центрі лабіринту король побудував особнячок для фаворитки Розамунд Кліффорд (звідси і назва). А оскільки ніхто, крім самого монарха, до пори до часу не знав єдино вірного шляху до дому прекрасної дами, коханці могли насолоджуватися товариством один одного, не побоюючись, що їх самота порушить королева Елеонора або хтось із слуг. Але блаженство Генріха II тривало недовго. Його дружина виявилася розумнішою, ніж він думав, і, скориставшись одним з методів розгадування лабіринтів, пробралася-таки в затишний куточок і вбила суперницю.

Втім, все це не більше ніж легенда, не підтверджена документально. Деякі історики стверджують навіть, ніби лабіринти з живоплотом виникли виключно для того, щоб захистити королівські маєтки від диких тварин. Але, як би там не було, Будуар Розамунд надихнув англійців на створення безлічі інших лабіринтів з кущів і дерев, в яких з однаковим успіхом можна рятуватися від звірів, влаштовувати амурні справи і просто бродити по тінистих алеях.

Лабіринти в наші дні

В даний час в Європі і Америці лабіринти створюються при госпіталях, церквах, школах і в'язницях. Їх можна розглядати як засіб психотерапії або просто як місце для відпочинку. Кожна людина вкладає в відвідування лабіринту свій власний сенс.

В останні кілька десятиліть Мейзі - головоломки - грають велику роль в індустрії дозвілля та розваг. Наприклад, в 1988 році в Лідсі висадили "живопліт" - 2400 тисовий дерев - причому так, що доріжки Лідського "головоломки" утворюють зображення королівської корони. Для більшого ефекту по кутах "плутанини" були встановлені вежі і бастіони. Але найцікавіше в цьому лабіринті - вихід. Пройшовши до центру цілком звичайним способом - по алеях, відвідувачі здійснюють зворотний шлях ... по підземному гроту, спеціально влаштованому для цієї мети. Вхід в грот знаходиться на пагорбі, одночасно слугує оглядовим майданчиком. До числа "юних" відноситься і найбільший в світі "символічний" лабіринт, що знаходиться в саду англійської замку Бленхайм. Його довжина становить 88 м, ширина - 55,5 м. А символічним він названий тому, що на його "стінах" несть числа геральдичним знакам Британської імперії. Ну а 1991 рік у Великобританії було проголошено ... Роком Лабіринту.

Лабіринти в інших областях людської діяльності

Зауважимо, що далеко не всі лабіринтові структури піддаються безпосередньому спостереженню. Є цікава теорія, що структурою саме такого роду є, наприклад, модель розвитку індоєвропейських мов, а також будь-який мовний (лінгвістичний) лабіринт.

Взагалі зашифрована якимось чином словесна інформація являє собою не що інше, як мовної лабіринт. Уже в далекій давнині були винайдені різні системи символів - коди (від лат. Соdех - звід законів) як засіб засекречування (кодування), зберігання та передачі інформації. Коди розроблялися у вигляді криптограми (від грец таємний). Разом з кодуванням, або шифруванням, розвивалося і мистецтво дешифрування, або криптоанализа.

Італійський математик Дж. Кардано (1501-1576) винайшов спосіб криптографії - "грати Кардано". Ця решітка являє собою аркуш цупкого паперу, в якому прорізані прямокутні отвори постійної висоти і змінної ширини, розташовані на різних відстанях один від одного. Шифрувальник клав грати на чистий аркуш паперу і в отворах писав текст повідомлення так, що в кожному отворі містилися або буква, або склад, або ціле слово. Потім решітка забиралася, а що залишилися прогалини заповнювалися довільним набором літер. Саме він і був словесним лабіринтом, засекречувати дане повідомлення. Математики розробили вимоги, яким повинна задовольняти шифрувальна решітка, щоб кожна клітина квадрата в якомусь поєднанні опинилася під "віконечком" решітки, причому по одному разу. Для квадрата 8X8 і набору поворотів на 90 °, 180 ° і 270 ° існує 164 варіантів шифрувальних решіток. (Детальніше див .: 3альманзон М., Хлабистова Л. Самосовмещенія квадрата і тайнопис. // Квант.- 1980.- № 12.- С. 32.)

Ідея лабіринту як невпорядкованою структури простору знайшла-численні застосування в техніці. Наприклад, в будь-який гідравлічній системі найбільш відповідальними елементами, що забезпечують надійність і ефективність роботи, є ущільнення. Ущільнення - це пристрій, що запобігає або зменшує витік рідини або газу через зазори між деталями машини або будь-якого іншого споруди, а також захищає деталі від проникнення бруду та пилу. Ущільнення бувають контактними і безконтактними або лабіринтовими. Ущільнюючий ефект в лабіринтових ущільненнях досягається за рахунок виникнення гідравлічного опору при перебігу через малий зазор в'язкої рідини. Для підвищення гідравлічного опору роблять лабіринтові канавки, які змінюють площу перетину.

Якщо магнітний кристал (елемент ЕОМ четвертого покоління) помістити під мікроскопом і висвітлити лазерним променем, то виявиться, що структура його невпорядкований і схожа на лабіринт. Порушивши цю структуру магнітної голкою, а потім поступово Намагнітити, отримують елементарні магнітики - домени. Кожен з них несе одиницю інформації. На 10 см² можна розмістити мільйон таких магнітиків, тобто записати 106 одиниць інформації.

Лабіринти виявилися зручним засобом для вивчення складних механізмів пам'яті, а також поведінки живого організму в екстремальних ситуаціях. Аналогічний досвід, наприклад, добре описані Деніелом Кізом в фантастичному оповіданні "Квіти для Елджернона" http://lib.ru/INOFANT/KIZ/eldzheron.txt

Взагалі ідея Лабіринту як архетипу світобудови використовувалася фантастами досить широко. Найзнаменитіший з них, звичайно ж, Лабіринт Амбера з "Хронік Амбера" Роджера Желязни. Коротко про це Лабіринті і його суті викладено в його "Путівнику по замку Амбер": http://lib.ru/ZELQZNY/visual_amber2/pattern.htm

У XXI столітті мотив лабіринту використовується в рекламі, комп'ютерних іграх і фільмах. Таким чином, лабіринт пройшов з нами - від бронзового століття до століття комп'ютерного.

Середньовічні вчені вважали лабіринт Дедала найскладнішим з усіх коли-небудь створених.
За переказами, Дедал створив цей лабіринт, щоб укласти в нього Мінотавра.
Дедал дуже дотепно використав психологічні чинники поведінки, що ймовірність втечі з лабіринту практично дорівнює нулю.

Якщо ж проходи цього лабіринту були в метр шириною, а стіни - по 30 сантиметрів завтовшки, єдиний ведучий з нього шлях мав би довжину більше кілометра. Скоріш за все, що будь-яка людина швидше помер би від голоду або спраги, перш ніж знайшов би вихід.

За свою довгу історію критський лабіринт кілька разів руйнувався і відбудовувався знову, а в 1380 році до нашої ери був зруйнований і покинутий остаточно, поки англійський археолог А.Еванс не виявлено загадкове ієрогліфічне письмо в Оксфордському музеї. У листі говорилося про давнє лабіринті. У 1900 році археолог прибув на Крит і почав розкопки.

Артур Еванс вів розкопки майже 30 років і розкопав не місто, а палац, рівний за площею цілому місту. Це і був знаменитий Кносский лабіринт, який був спорудою загальною площею 22 тис. Квадратних метрів, що мало як мінімум 5-6 надземних рівнів-поверхів, з'єднаних проходами і сходами, і цілий ряд підземних склепів. Критський лабіринт виявився не вигадкою древніх, а справжнім дивом архітектури, в якому було щось незрозуміле розуму.

Лабіринт - це справжній Міф, це розповідь про героїв і події, які історична наука не визнає реальними, але розглядає як символи.

Ми вважаємо, що в основі будь-якого міфу, будь-якого образу, будь-якого символічного оповідання лежить реальність, нехай не завжди історична. Міф точно описує реальність психологічну: людські переживання, психічні процеси і форми ховаються за символами, які передавалися з покоління в покоління і нарешті дійшли до нас, щоб ми розгадали їх, зняли з них вуаль і знову побачили їх таємний зміст, усвідомили їхню глибинну суть.

Міф про Лабіринті - один з найдавніших, і, насмілюся сказати, він схожий на міфи всіх стародавніх цивілізацій, що говорять, що лабіринт - це важкопрохідний і неясний шлях, на складних і звивистих стежках якого не дивно загубитися. Іноді в сюжет цього міфу вплітається розповідь про незвичайний людину, про героя або міфічний персонаж, який долає лабіринт і знаходить ключ до вирішення загадки, що постала перед ним у формі шляху.

Коли ми говоримо про лабіринти, то відразу ж згадуємо найвідоміший з них, про яке збереглося свідоцтво в грецькій міфології - в простій і доступній формі, близькій до дитячій казці: лабіринт острова Крит. Я не хочу говорити про нього так само спрощено, як це робиться в відомих легендах, ми відкриємо глибші його пласти і проаналізуємо археологічні знахідки, зроблені на Криті, щоб зрозуміти, чому поклонялися критяни і чим насправді був для них лабіринт. І ми побачимо, як ця розповідь придбає складну символічну форму, і він вже не буде здаватися нам таким дитячим.

Кноський лабіринт

Отже, одним з древніх символів Криту, пов'язаних з його верховним божеством, була обоюдогостра сокира, яку можна представити у вигляді двох пар рогів, одна з яких спрямована вгору, інша вниз. Ця сокира пов'язувалася зі священним биком, культ якого був широко поширений на Криті. Вона отримала назву Лабріс і, згідно з більш давньою традицією, послужила знаряддям, за допомогою якого бог, який пізніше отримав від греків ім'я Арес-Діоніс, прорізав Перший Лабіринт.

Ось його історія. Коли Арес-Діоніс, бог початкових часів, дуже древній бог, зійшов на землю, ніщо ще не було створено, ніщо не знайшло ще форму, існував лише морок, темрява. Але, згідно з легендою, з небес Аресові-Дионису було дано знаряддя, Лабріс, і саме цим знаряддям, цією зброєю він створив світ.

лабіринт Дедала

Арес-Діоніс почав ходити посеред мороку, описуючи коло за колом. (Це дуже цікаво, адже сучасна наука відкрила, що ми, опинившись в темряві в незнайомому приміщенні або намагаючись вийти з якогось просторого, але неосвітленому місця, найчастіше починаємо ходити по колу; так само відбувається, коли ми губимося або блукаємо по лісі . Ми дали таке порівняння, тому що з самого початку хочемо підкреслити, що символізм лабіринту пов'язаний з певними атавізмами, властивими людині.)

І ось Арес-Діоніс почав ходити по колу, розсікаючи темряву і прорізаючи борозни своєї сокирою. Дорога, яку він прорізав і яка з кожним кроком ставала світліше, і називається «лабіринт», тобто «шлях, прорубані ЛАБРІС».

Коли Арес-Діоніс, розсікаючи темряву, дійшов до самого центру, до мети свого шляху, він побачив раптом, що у нього вже немає тієї сокири, що була спочатку. Його сокира перетворилася в чисте світло - він тримав у своїх руках полум'я, вогонь, факел, який яскраво висвітлював все навколо, бо бог скоїв подвійне чудо: одним вістрям сокири він розсік темряву зовні, а іншим - свою внутрішню темряву. Таким же способом, як він створив світ зовні, він створив світ в самому собі; так само як він прорізав зовнішній шлях, він прорізав і шлях внутрішній. І коли Арес-Діоніс дійшов до центру лабіринту, він досяг кінцевої точки свого шляху: він досяг світла, досяг внутрішньої досконалості.

Такий символізм критського міфу про лабіринті, найдавнішого з дійшли до нас. Пізніші перекази ми знаємо набагато краще.

Найвідоміше з них - міф про загадкову лабіринті, створеному Дедалом, дивним архітектором і винахідником з древнього Криту, чиє ім'я тепер уже завжди асоціюється з лабіринтом, заплутаним шляхом.

Ім'я Дедал, або Дактиль, як його іноді називають, на стародавній мові греків означає «Той, хто створює», «Той, хто працює руками, будує». Дедал - символ будівельника, але не просто творця комплексу парків і палаців, яким був лабіринт царя Міноса, а будівельника в більш глибокому розумінні слова, можливо подібному з символікою найпершого божества, який побудував в темряві Лабіринт Світу.

Лабіринт Дедала не був ні підземною спорудою, ні чимось темним і звивистих; це був величезний комплекс будинків, палаців і парків, задуманий так, що той, хто в нього входив, не міг знайти виходу. Справа не в тому, що лабіринт Дедала був жахливий, а в тому, що з нього неможливо було вийти.

Дедал побудував цей лабіринт для критського царя Міноса, майже легендарного персонажа, чиє ім'я дозволяє нам познайомитися з дуже давніми переказами всіх народів тієї епохи.

Мінос жив у казковому палаці, і у нього була дружина Пасифая, через яку розігралася вся драма, пов'язана з лабіринтом.

Бажаючи стати царем, Мінос розраховував на допомогу ще одного могутнього бога, повелителя вод і океанів Посейдона. Для того щоб Мінос відчував його підтримку, Посейдон здійснив чудо: з вод і морської піни він створив білого бика і подарував його Миносу в знак того, що той дійсно є царем Криту.

Однак, як каже грецький міф, сталося так, що дружина Міноса безнадійно закохалася в білого бика, мріяла тільки про нього і хотіла лише його. Не знаючи, як до нього наблизитися, вона попросила Дедала, великого будівничого, спорудити величезну бронзову корову, прекрасну і привабливу, щоб бик відчув потяг, в той час як Пасифая сховається всередині неї.

І ось розігрується справжня трагедія: Дедал створює корову, Пасифая ховається в ній, бик підходить до корови, і від цього дивного союзу жінки і бика з'являється наполовину бик, наполовину людина - Мінотавр. Це чудовисько, цей монстр оселився в центрі лабіринту, який в ту ж мить перетворився з комплексу парків і палаців в похмуре місце, що вселяє страх і печаль, в вічне нагадування про нещастя царя Криту.

Деякі давні перекази, крім критських, зберегли менш спрощене тлумачення трагедії Пасіфаї і Білого бика.

Наприклад, в легендах доколумбової Америки та Індії є згадки про те, що мільйони років тому, на певному етапі еволюції людини, люди збилися зі шляху і змішалися з тваринами, і з-за цього збочення і порушення законів природи на землі з'явилися справжні чудовиська, гібриди, яких складно навіть описати. Вони вселяли страх не тільки тому, що володіли, подібно Мінотавра, злим норовом; на них лежала печать ганьби від союзу, який ніколи не повинен був відбутися, від таємниці, яка не повинна була відкритися до тих пір, поки всі ці події не зітруться з пам'яті людства.

Отже, зв'язок Пасіфаї з Биком і народження Мінотавра має відношення до стародавніх рас і до тих давніх подій, які в певний момент стерлися з пам'яті людей.

З іншого боку, чудовисько, Мінотавр - це сліпа, аморфна матерія без розуму і цілі, яка ховається в центрі лабіринту, чекаючи жертв від свого благодійника.

Минають роки, продовжує легенда, і Мінотавр в своєму лабіринті дійсно перетворюється на щось страхітливе. Цар Криту, перемігши афінян у війні, обкладає їх страшною даниною: кожні дев'ять років вони повинні направляти сім юнаків і сім невинних дівчат в жертву Мінотавра. Коли настає термін виплати третьої данини, в Афінах проти цього повстає герой, що володіє всіма перевагами, - Тесей. Він дає собі обіцянку не брати правління містом до тих пір, поки не звільнить його від напасті, поки не вб'є Мінотавра.

Тесей сам записується в число юнаків, які повинні стати жертвами чудовиська, відправляється на Крит, полонить серце Аріадни, дочки Міноса, і домагається, щоб вона дала йому клубок ниток, за допомогою якого він зможе пройти через лабіринт і потім, убивши Мінотавра, знайти з нього вихід. Клубок зіграв в цій історії найважливішу роль. Тесей входить в лабіринт і, проникаючи все далі в його складні й заплутані коридори, розмотує нитку. Дійшовши до центру, він завдяки своїй колосальній силі і волі вбиває Мінотавра і знаходить вихід.

У простих і наївних історіях Тесей вбиває Мінотавра мечем, іноді - кинджалом. Але в найдавніших оповіданнях, а також на зображеннях на древніх аттических вазах Тесей вбиває Мінотавра сокирою з подвійним лезом. І знову герой, що проклав собі шлях в лабіринті, дійшовши до центру, робить чудо за допомогою ЛАБРІС, подвійний сокири.

Нам треба буде розв'язати ще одну загадку: Аріадна передає Тесею НЕ клубок - а веретено з нитками. І, проникаючи в глиб лабіринту, Тесей розмотує саме його. Але герой повертається до виходу, підбираючи нитку і знову змотуючи її, і з лабіринту виносить вже дійсно клубок - ідеально кругла куля. Цей символ також не можна назвати новим. Веретено, з яким Тесей йде в лабіринт, символізує недосконалість його внутрішнього світу, який він повинен «розгорнути», тобто пройти ряд випробувань. Куля, що він створює, підбираючи нитка, - це досконалість, якого він досяг, зрадивши смерті Мінотавра, а значить, пройшовши випробування і вийшовши з лабіринту.

Лабіринтів, так само як і Тесея, було багато. Є вони і в Іспанії. Протягом усього шляху до Сантьяго де Компостелла і у всій Галісії є безліч найдавніших зображень лабіринтів на камені, які звуть пілігрима ступити на шлях до Сантьяго і пройти цю дорогу, а нам вони прямо вказують на те, що в своєму символічному і духовне значення цей шлях є лабіринтом.

В Англії, в знаменитому замку Тінтагель, де, згідно з легендою, народився Король Артур, теж є свої лабіринти.

Ми зустрічаємо їх і в Індії, де вони були символом роздуми, зосередження, звернення до істинного центру.

У Стародавньому Єгипті в найдавнішому, заснованому майже в додинастический період місті Абидосе існував лабіринт, який представляв собою круглий храм. У його галереях проводилися церемонії, присвячені часу, еволюції, а також нескінченних дорогах, які проходив чоловік, перш ніж досягти центру, що означало зустріч з справжнім чоловіком.

Відповідно до історії Єгипту, лабіринт з Абидоса був, судячи з усього, лише дуже малою частиною величезного лабіринту, описаного Геродотом, який вважав єгипетський лабіринт настільки колосальним, дивним і неймовірним, що поруч з ним меркне навіть Велика Піраміда.

Сьогодні ми вже не можемо побачити цей лабіринт, у нас є тільки свідоцтво Геродота. Довгі століття через особливості викладу люди називали його батьком історії, Геродотом правдивим і давали ще багато схожих імен, але коли не всі його опису підтвердилися, ми, природно, вирішили, що Геродот не завжди був упевнений в своїх словах. З іншого боку, сучасна наука підтвердила істинність стількох його описів, що, напевно, варто набратися терпіння і почекати - раптом археологи відкриють лабіринт, про який писав грецький історик.

Чимало лабіринтів було і в готичних соборах Середніх століть. Один з найвідоміших, зображення якого досить поширені, - лабіринт, викладений на кам'яній підлозі головного собору в Шартре. Він був створений не для того, щоб хтось в ньому загубився, але для того, щоб по ньому йшли: це був свого роду шлях ініціації, шлях звершення і шлях досягнень, який повинен був подолати кандидат, учень, той, хто прагнув бути прийнятим в Містерії.

Дійсно, загубитися в лабіринті Шартра вкрай складно: все його дороги виключно символічні, всі повороти і роздоріжжя видно. Найголовніше тут - досягти центру, квадратного каменю, на якому цвяхами позначені різні сузір'я. Для людини це алегорично означає досягти Неба і стати в один ряд з божествами.

Дуже схоже, що всі подібні міфи давнини і все символічні лабіринти готичних соборів відображають не стільки історичну реальність, скільки психологічну. А психологічна реальність лабіринту жива і понині. Якщо в давнину говорили про ініціатичних лабіринті як про шляхи, проходячи який людина могла реалізувати себе, сьогодні ми повинні говорити про лабіринті матеріальному і психологічному.

Побачити матеріальний лабіринт неважко: навколишній світ, то, з чим ми стикаємося в житті, то, як ми живемо і як себе проявляємо, - все це частина одного лабіринту. Складність в іншому: той, хто потрапляв в критські парки і палаци, навіть не підозрював, що увійшов в лабіринт; так і ми в нашому повсякденному житті не усвідомлюємо, що перебуваємо в лабіринті, який затягує в себе людину.

З психологічної точки зору сум'яття Тесея, який жадав вбити Мінотавра, має ту ж природу, що і сум'яття людини, який розгублений і переляканий.

Ми перелякані тому, що чогось не знаємо і не вміємо; перелякані тому, що чогось не розуміємо і через це відчуваємо себе невпевненими. Наш страх зазвичай проявляється в тому, що ми не можемо вибрати, не знаємо, куди йти, чому присвятити своє життя; він проявляється у вічній буденності і посередності, виснажливої ​​і сумною: ми готові на все, аби не ухвалювати рішення і не проявляти хоча б трохи твердості.

Розгубленість - ще одна хвороба, яка переслідує нас в сучасному лабіринті на психологічному плані. Ця розгубленість виникає тому, що нам самим дуже складно вирішити, хто ми, звідки прийшли і куди йдемо. Ці три питання - головна причина нашої розгубленості, хоча вони настільки прості і нехитрі, що здаються нам дитячими. Є ж якийсь сенс в нашому житті, крім постійного перебування в розгубленості? Для чого ми працюємо і заради чого вчимося? Для чого ми живемо і що таке щастя? До чого ми прагнемо? Що таке страждання і як його розпізнати?

З психологічної точки зору ми як і раніше блукаємо в лабіринті, і, хоча в ньому немає чудовиськ і вузьких коридорчиків, нас постійно чатують пастки.

І звичайно ж саме міф пропонує нам рішення. Тесей не входить в лабіринт з порожніми руками, і було б дивно, якби ми з порожніми руками шукали вихід з нього. Тесей бере з собою два предмети: сокиру (або меч - як вам більше подобається), щоб вбити чудовисько, і веретено з нитками, свій клубок, щоб знайти шлях назад.

коли де з'явився перший лабіринт?

У кільцях лабіринту

Ось уже чотири тисячі років люди споруджують лабіринти. У самих різних культурах світу ці дивні споруди символізували важкий звивистий шлях, яким брели в пошуках істини. У чому привабливість цього символу? Чому він тягне нас і тепер?

Творіння це було блюзнірством, оскільки заплутувати і приголомшувати личить лише Богу, але не людям.
«Два царя і два їх лабіринту»
Х.Л. Борхес (пер. Б. Дубина)

«Ідея побудувати будинок так, щоб люди не могли знайти з нього виходу, можливо, ще більш дивна, ніж людина з бичачої головою». Так Х.Л. Борхес, писав про перший лабіринті грецьких міфів.

У цьому міфі сплелися воєдино будинок без виходу, людина без голови і жертва без надій на порятунок. Колись, говорилося в ньому, правил островом Крит цар Мінос. Одного разу він образив бога морів Посейдона, вирішивши не приносити в жертву обіцяного того прекрасного бика. Обурився ображений бог і наслав страшну пристрасть на дружину царя Пасіфаї. Незабаром вона народила «Не мишеняти, що не жабу, а неведому тваринку». Було це істота статтю, як людина, але на плечах його височіла важка бичача морда. Щоб сховати чудовисько від людей, самий вправний майстер Криту Дедал побудував Лабіринт - дивний підземний будинок, коридори якого вели все далі від світла. Знайти вихід було майже неможливо.

У стінах Лабіринту і бродив незаконний син царської дружини - шалений Мінотавр. Він харчувався м'ясом людей і тому кожен рік (по іншим переказом, раз в дев'ять років) йому привозили сім юнаків і сім дів. Одного разу серед приречених увійшов в Лабіринт афінський царевич Тесей. Він ніс із собою меч, а ще розмотував клубок, подарований дочкою Міноса Аріадною. Дотримуючись вздовж нитки, можна було знайти вихід. Але колись треба було розправитися з чудовиськом. Удар меча, і дикий людожер закінчив свої дні, а з острова Криту було знято прокляття.

У пошуках втраченого Мінотавра

Ось і все, що повідомляє міф про історію першого Лабіринту. Не ясно навіть значення цього слова. Воно запозичене у пеласгов, найдавнішого населення Еллади, що жив тут ще близько чотирьох тисяч років тому, коли в країну вторглися ахейские (грецькі) племена. Мова пеласгів вченим поки не вдалося реконструювати. Відомо лише, що закінчення «inthos» було притаманне назвами населених пунктів.

Втім, лабіринт, про який йшла мова, був побудований набагато пізніше, в микенскую епоху, приблизно близько 1600 року до нової ери. Очевидно, він знаходився в столиці Криту, Кноссе, в царському палаці. Правда, вчені, не довіряючи переказами, намагалися уявити, як виглядав лабіринт. Зараз вони схиляються до того, що мова йде про якийсь приміщенні з дуже звивистими ходами. У приміщенні цьому влаштовувалися ритуальні танці та вистави. Можливо, його захищали кам'яні стіни. Або стін не було? І лише підлога була покреслений дивними плутаними лініями, вздовж яких рухалися учасники ритуалу. А що творилося всередині лабіринту?

Німецький історик Херман Керн, автор книги «Лабіринти», вважає, що лабіринт призначався для магічних ритуалів. Тут часто проводилися обряди ініціації, і навіть стіни дихали магією. Подорож крізь лабіринт могло принести бажаний урожай, успіх в задуманому справі, а бездітній парі - первістка.

Щоб воскресити відчуття, які могли відчувати учасники цих найдавніших ритуалів, здійснимо подорож по лабіринту в Кноському палаці, благо креслення цієї пастки нам відомий. Коридор, яким йшли люди, сім раз огинав центральну частину лабіринту, описуючи кола все меншого радіуса, перш ніж мандрівники досягали мети.

Ось і ми увійдемо. І, на свій подив, відразу зауважимо, що середина лабіринту не так далека від входу і шлях не знає перешкод: жоден хід, жодна бічна галерея не веде нас в сторону, ми не можемо нікуди згорнути і в самий центр лабіринту потрапляємо неминуче. Але найдивніше: якщо ми хочемо залишити цей «будинок без виходу», то дорогу назад легко знайдемо. Нікуди не звертаючи, ми спокійно вийдемо назовні.