Аналіз оповідання Буніна Чистий понеділок твір. Сюжетний аналіз: «Чистий понеділок», Бунін
Розповідь "Чистий понеділок" дивно прекрасний і одночасно трагічний. Зустріч двох людей призводить до виникнення прекрасного почуття-кохання. Але ж любов - це не тільки радість, це величезне мука, на тлі якого здаються непомітними багато проблем і неприємності. В оповіданні було описано, як саме зустрілися чоловік і жінка. Але починається розповідь з того моменту, на який їх відносини вже тривали досить давно. Бунін звертає увагу на найдрібніші подробиці, на те, як "темнів московський сірий зимовий день", або на те, куди їздили обідати закохані - "в" Прагу ", в" Ермітаж ", в" Метрополь ".
Трагедія розставання передчувається вже на самому початку розповіді Головний герой не знає, до чого приведуть їх відносини. Про це він вважає за краще просто не замислюватися: "Чим це має скінчитися, я не знав і намагався не думати, чи не додумувати: було марно - так само, як і говорити з нею про це: вона раз назавжди відвела розмови про наше майбутнє". Чому героїня відкидає розмови про майбутнє?
Вона не зацікавлена \u200b\u200bв продовженні відносин коханою людиною? Або ж вона вже має якесь уявлення щодо свого майбутнього? Судячи з того, як описує Бунін головну героїню, вона постає абсолютно особливою жінкою, не схожою на багатьох навколо. Вона вчиться на курсах, і не усвідомлюючи, втім, навіщо їй потрібна навчання. На питання, навіщо вона вчиться, дівчина відповідала: "А навіщо все робиться на світі? Хіба ми розуміємо що-небудь в наших вчинках? ".
Дівчина любить оточувати себе гарними речами, вона освічена, витончена, розумна. Але разом з тим вона здається якоюсь дивно відстороненої від усього, що оточувало її: "Схоже було на те, що їй ніщо не потрібно: ні квіти, ні книги, ні обіди, ні театри, ні вечері за містом". При цьому вона вміє насолоджуватися життям, отримує задоволення від читання, від смачної їжі, цікавих вражень. Здавалося б, закохані мають все, що необхідно для щастя: "Ми обидва були багаті, здорові, молоді і настільки вродливі, що в ресторанах, на концертах нас проводжали поглядами". Спочатку може здатися, що в оповіданні описана справжня любовна ідилія. Але насправді все було зовсім інакше.
Головному герою не випадково приходить в голову думка про дивацтва їх любові. Дівчина всіляко заперечує можливість шлюбу, вона пояснює, що не годиться в дружини. Дівчина не може знайти себе, вона перебуває в роздумах. Її уваги розкішне, веселе життя. Але одночасно вона противиться їй, бажає знайти для себе щось інше. В душі дівчини виникають суперечливі почуття, які незрозумілі багатьом молодим людям, які звикли до простого і безтурботному існуванню.
Дівчина відвідує церкви, кремлівські собори. Вона тягнеться до релігії, до святості, сама, можливо, не усвідомлюючи, від чого її це приваблює. Абсолютно раптово, нікому нічого не пояснюючи, вона вирішує покинути не тільки свого коханого, але і звичний спосіб життя. Після від'їзду героїня повідомляє в листі про свій намір зважитися на постриг. Вона нікому нічого не бажає пояснювати. Розставання з коханою виявилося тяжким випробуванням для головного героя. Тільки через довгий час він зміг побачити її серед низки черниць.
Розповідь названий "Чистий понеділок", тому що саме напередодні цього святого дня стався між закоханими перша розмова про релігійність. До цього не думав, не підозрював головний герой про іншу сторону натури дівчини. Вона здавалася цілком задоволеною звичним життям, в якій було місце театрам, ресторанам, веселощам. Відмова від світських радощів заради чернечої обителі свідчить про глибокі внутрішні терзання, які відбувалися в душі молодої жінки. Можливо, саме цим і пояснюється те байдужість, з яким вона ставилася до звичного життя. Вона не могла знайти собі місця серед усього, що її оточувало. І навіть любов не змогла допомогти їй у набутті духовної гармонії.
Любов і трагедія в цій розповіді йдуть рука об руку, як, втім, і в багатьох інших творах Буніна. Любов сама по собі видається не щастям, але важким випробуванням, яке потрібно перенести з честю. Любов надсилається людям, які не можуть, не вміють вчасно її зрозуміти і оцінити.
У чому трагедія головних героїв оповідання "Чистий понеділок"? У тому, що чоловік і жінка так і не змогли зрозуміти і оцінити один одного в належній мірі. Кожна людина - це цілий світ, цілий Всесвіт. Внутрішній світ дівчини, героїні оповідання, дуже багатий. Вона знаходиться в роздумах, в духовному пошуку. Її приваблює і одночасно лякає навколишня дійсність, вона не знаходить того, до чого можна причепитися. І любов постає не порятунком, а ще однієї обтяжувала її проблемою. Саме тому героїня і вирішує відмовитися від любові.
Відмова від мирських радощів і розваг видає в дівчині сильну натуру. Саме таким чином вона відповідає на власні питання про сенс буття. У монастирі їй не доводиться ставити собі якісь питання, тепер сенсом життя для неї стає любов до Бога і служіння йому. Все суєтне, вульгарне, дрібне і незначне більше ніколи її не торкнеться. Тепер вона може перебувати в своїй самотності, не турбуючись, що воно буде порушено.
Розповідь може здатися сумним і навіть трагічним. В якійсь мірі це дійсно так. Але одночасно розповідь "Чистий понеділок" піднесено прекрасний. Він змушує задуматися про справжні цінності, про те, що кожному з нас рано чи пізно доводиться зіткнутися з ситуацією морального вибору. І далеко не кожному вистачає мужності визнати, що вибір зроблено неправильно.
Спочатку дівчина живе так, як живуть багато з її оточення. Але поступово вона розуміє, що її не влаштовує не тільки сам спосіб життя, але і всі дрібниці і деталі, які оточують її. Вона знаходить в собі сили шукати інший варіант і приходить до висновку, що порятунком для неї може стати любов до Бога. Любов до Бога одночасно піднімає її, але в той же час робить абсолютно незбагненними всі її вчинки. Головний герой, закоханий в неї чоловік, практично ламає своє життя. Він залишається на самоті. Але справа навіть не в тому, що вона залишає його зовсім несподівано. Вона надходить з ним жорстоко, змушуючи його страждати і мучитися. Правда, мучиться разом з ним. Мучиться і страждає з власної волі. Про це свідчить лист героїні: "Нехай бог дасть сил не відповідати мені - марно продовжувати і збільшувати нашу борошно ...".
Закохані розлучаються не тому, що складаються несприятливі обставини Насправді причина зовсім в іншому. Причина - в піднесеній і одночасно глибоко нещасну дівчину, яка не може знайти для себе сенс існування. Вона не може не заслуговувати на повагу - ця дивна дівчина, яка не побоялася так різко змінити свою долю. Але разом з тим вона здається незбагненним і незрозумілим людиною, так несхожим на всіх, хто її оточував.
«Чистий понеділок» - це невеликий твір І. А. Буніна було написано в 1944 році і увійшло до збірки «Темні алеї». Тема в оповіданні, як і у всіх новелах, присвячена коханню. Любов і трагедія йдуть рука об руку, від початку і до кінця цього твору. Ідея «Чистого понеділка» полягає в тому, щоб читач зміг задуматися не тільки про проблему любові між чоловіком і жінкою, про їх помилкових відносинах, що не приносять щастя і морального задоволення, але і про істинні цінності, а так само задуматися над питаннями: «Який сенс життя? »,« Де знайти заспокоєння? ».
Головні герої чоловік і жінка.
Наші експерти можуть перевірити Ваше твір за критеріями ЄДІ
Експерти сайту Крітіка24.ру
Вчителі провідних шкіл і діючі експерти Міністерства освіти Російської Федерації.
Вони закохані одне в одного, і спочатку оповідання розповіді ми розуміємо, що їх відносини тривають досить-таки давно. Бунін описує головну героїню, як «несхожою» на всіх інших дівчат. Вона навчається на різних курсах, але не знає, навіщо їй це потрібно. На це героїня сама ж і відповідає: «А навіщо все робиться на світі? Хіба ми розуміємо що-небудь в наших вчинках? ». Головний герой любить її, але стикається з розумінням того, що їх любов дуже дивна. Обидва персонажа знаходяться в духовному пошуку, хоча на перший погляд у них є все: багатство, молодість. Вони живуть так, як і багато хто з їх оточення. Однак поступово головна героїня розуміє - це все її пригнічує. Вона знаходить в собі сили, щоб прийти до висновку про те, що порятунком і набуттям спокою для неї може стати любов до Бога.
Цікаво також те, що події оповідання переносять читача то в Москву давньоруську - православну, то в Москву двадцятого століття - світську. Бунін вимальовує кожну деталь то однієї Москви, то інший, використовуючи протиставлення: «Щовечора мчав мене в цей час на витягати рисаку мій кучер - від Червоних воріт до храму Христа Спасителя: вона жила проти нього, щовечора я возив її в" Прагу " , в "Ермітаж", в "Метрополь", після обіду в театри, на концерти, а там до "Яру", в "Стрельну". У будинку проти храму Спасителя вона знімала заради виду на Москву кутову квартиру на п'ятому поверсі ... »Таким чином сюжет все далі і далі забирає читача в світ символіки.
Розповідь названий «Чистий понеділок», тому що саме напередодні цього дня відбулася розмова про релігію між закоханими. До цього головний герой не думав, що його кохана віруюча. Йому здавалося, що вона задоволена світським життям. Однак героїня вирішується стати черницею, що свідчить про її глибоких душевні терзання. Дівчина здається відчуженої, не схожою на всіх інших світських левиць, що робить її неповторною.
Сам Бунін не був глибоко віруючою людиною, швидше за все релігію він вважав однією з форм культури. Якщо трактувати саме так, то автор даним твором хотів показати вигляд вмираючої культури, ввівши персонажів далеких від духовного. Автор описує: сидячи на другому поверсі трактиру, героїня оповідання вигукує: «Добре! Внизу дикі мужики, а тут млинці з шампанським і Богородиця Троєручиця. Три руки! Адже це Індія! ». Все в її словах змішує і переплітається, навіть саме приміщення не призначене для таких бесід. Варто відзначити, що слово «чистий» має не тільки значення «святий», а й «порожній». Можливо, героїня, пішовши на послух, заповнила свою душевну порожнечу і, нарешті, знайшла щастя.
Оновлене: 2017-07-08
Увага!
Дякуємо за увагу.
Якщо Ви помітили помилку чи опечатку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter.
Тим самим надасте неоціненну користь проекту і іншим читачам.
Звичайно, в першу чергу це розповідь про любов. Тієї юної, палкого кохання, коли солодко-болісний кожен момент зустрічі з коханою (а розповідь ведеться від імені героя, молодого багатого людини, і ця деталь виявиться дуже важливою в розумінні змісту твору), коли неможливо без неймовірного розчулення, дивитися на сліди-зірочки , що залишаються її підборами на снігу, коли неповна близькість, здається, готова звести з розуму і весь ти пронизаний тим "захопленим відчаєм", від якого розривається серце!
Бунін надавав особливого значення здатності письменника описувати найяскравіші, найвідвертіші моменти любові. Саме гостро-солодким миттєвостей зближення чоловіки і жінки він присвятив цикл "Темні алеї", писався протягом 10 років - з середини 30-х до середини 40-х рр. - і складається (майже безпрецедентний випадок в історії літератури!) З 38 новел, які розповідають тільки про кохання, тільки про зустрічі, тільки про розставання. І в цьому сенсі "Сонячний удар" може бути розглянутий як прелюдія цього циклу. І як своєрідне вимогу-кредо письменника можна розцінити його слова в одному з оповідань: "Автор має таке ж повне право бути сміливим у своїх словесних зображеннях любові та осіб її, якесь у всі часи було надано в цьому випадку живописцям і скульпторам: тільки підлі душі бачать підле навіть в прекрасному або жахливому ". Слід особливо відзначити останні слова: Прекрасне і жахливе. Вони у Буніна завжди поруч, нероздільні, визначають саму сутність життя. Тому і в "Чистий понеділок" героїню теж будуть приводити в щось на зразок екстатичного заціпеніння "краса і жах", які супроводжують смерть, відхід у інший світ, весь ритуал похорону!
Однак вищенаведене бунінське заява не завадило багатьом критикам і літературознавцям побачити у відвертих оповіданнях "Темних алей" вплив західної літератури: адже дійсно так в російській класичній літературі сцен любові не зображували раніше ніколи (відомо, що Л. М. Толстой вважав за краще заповнити цілий рядок крапками, а не розкривати таємницю близькості Анни Кареніної і Вронського). Для Буніна ж немає в любові (повторимо, в любові!) Негідного, нечистого. "Любов, - як писав один з його сучасників, - завжди представлялася йому чи не найбільш значним загадковим, що є на світі ... Будь-яка любов - велике щастя ..." І розповідь "Чистий понеділок" оповідає про таку загадкову, великої , щасливо-нещасної любові.
І все ж ця розповідь, хоча має всі ознаки оповідання любовної тематики і його кульмінацією є ніч, проведена коханими разом (важливо, що це ніч передодня Великого посту; Чистий понеділок настає після Прощена неділя і є першим днем \u200b\u200bВеликого посту), не про це або не тільки про це .... Вже на самому початку розповіді прямо говориться, що перед нами буде розгортатися "дивна любов" між сліпучим красенем, у зовнішності якого є навіть щось "сицилійський" (проте він родом всього-на-всього з Пензи), і "Шамаханська цариця" (так називають героїню оточуючі), чий портрет дається в докладних деталях: у красу дівчини було щось "індійське, перське" (хоча і її походження вельми прозаїчно: батько - купець знатного роду з Твері, бабуся - з Астрахані ). У неї "смаглявою-бурштинове особа, чудові і кілька зловісні у своїй густий чорноті волосся, м'яко блискучі, як чорний соболів хутро, брови, чорні, як оксамитовий вугілля (разючий оксюморон Буніна! - М.М.), очі", чарівні " бархатисто-яскраво-червоні "губи, відтінені темним пушком. Так само докладно описується її коханий вечірнє вбрання: гранатове оксамитове плаття, такі ж туфлі з золотими пряжками. (Дещо несподіваним в найбагатшою палітрі бунинских епітетів стає наполегливе повторення епітета оксамитовий, який, очевидно, повинен відтінити дивну м'якість героїні. Ho не забудемо і про "вугіллі", який, безсумнівно, асоціюється з твердістю.) Таким чином, бунинские герої навмисно уподібнені друг одному - в сенсі краси, молодості, чарівності, явної неординарності зовнішності.
Однак далі Бунін обережно, але досить послідовно "прописує" відмінності між "сіціліанцем" і "Шамаханська цариця", які виявляться принциповими і в кінцевому рахунку призведуть до драматичної розв'язки - вічної розлуки. І тут полягає відмінність між концепцією любові, явленої в " сонячному ударі", І любов'ю героїв" Чистого понеділка ". Там відсутність майбутнього у поручика і жінки в холстинкового плаття пояснювалося несумісністю гостроти переживань, викликаних "сонячним" любовним ударом, з повсякденним життям, яким живуть мільйони людей і яка розпочнеться незабаром і у самих героїв.
"Сонячний удар", по Буніну, - це один із проявів космічної живого життя, до якої зуміли долучитися вони на мить. Ho вона може бути виявлена \u200b\u200bлюдині і в моменти звернення до найвищих творів мистецтва, і через пам'ять, розмиває тимчасові перешкоди, і при зіткненні і розчиненні в природі, коли відчуваєш себе малою часткою її.
В "Чистий понеділок" інше. Героям нічого не заважає, вони живуть настільки забезпеченої життям, що поняття побуту не надто застосовне до їх проведення часу. Бунін невипадково буквально по крихтах відтворює насичену картину інтелектуальної та культурного життя Росії 1911-1912 рр. (Для цього оповідання взагалі дуже істотна прихильність подій до певного часу. Зазвичай Бунін віддає перевагу велику тимчасову абстрактність.) Тут же, як прийнято говорити, на одному п'ятачку, зосереджені всі події, які протягом перших півтора десятиліть XX в. розбурхували уми російської інтелігенції. Це нові постановки і капусники Художнього театру; лекції Андрія Білого, що читаються їм в такій оригінальній манері, що про це говорили всі; популярна стилізація історичних подій XVI ст. - процесів над відьмами і романі В. Брюсова "Вогняний ангел"; модні письменники віденської школи "Модерн" А. Шницлер і Г. Гофмансталь; твори польських декадентів К. Тетмайера і С. Пшибишевського; розповіді залучає загальну увагу Л. Андрєєва, концерти Ф. Шаляпіна ... Літературознавці навіть знаходять історичні невідповідності в зображеної Буніним картині життя передвоєнної Москви, вказуючи, що багато хто з наведених ним подій не могли відбуватися в один і той же час. Проте складається враження, що Бунін свідомо спресовує час, домагаючись його граничної щільності, речовинності, відчутності.
Отже, кожен день і вечір героїв заповнений чимось цікавим - відвідуванням театрів, ресторанів. Вони не повинні обтяжувати себе працею чи навчанням (відомо, правда, що героїня вчиться на якихось курсах, але навіщо вона їх відвідує - толком відповісти не може), вони вільні, молоді. Дуже хочеться додати: і щасливі. Ho це слово не можна вживати тільки до героя, хоча і він віддає собі звіт, що на щастя бути поруч з нею домішується мука. І все-таки для нього це безсумнівну щастя. "Велике щастя", як каже Бунін (а його голос в цьому оповіданні багато в чому зливається з голосом оповідача).
А що героїня? Чи щаслива вона? Чи не найбільше щастя для жінки відкрити, що її люблять більше життя ( "Правда, як ви мене любите! - сказала вона з тихим подивом, похитавши головою"), що вона бажана, що її хочуть бачити дружиною? Ho героїні цього явно недостатньо! Саме вона вимовляє знаменну фразу про щастя, що містить цілу життєву філософію: "Щастя наше, дружок, як вода в бредні: тягнеш - надулися, а витягнеш - нічого немає". При цьому виявляється, що придумана вона не нею, а сказана Платоном Каратаєва, мудрість якого її співрозмовник до того ж відразу оголосив "східній".
Варто, напевно, відразу ж звернути увагу на те, що Бунін, явно акцентуючи жест, підкреслив, як молода людина у відповідь на наведені героїнею слова Каратаєва "махнув рукою". Так стає очевидним розбіжність поглядів, сприйняття тих чи інших явищ героєм і героїнею. Він існує в реальному вимірі, в теперішньому часі, тому спокійно, як невід'ємну його приналежність сприймає все, в ньому свершающееся. Коробки цукерок для нього такий же знак уваги, як і книга; йому в общем-то все одно, куди їхати - в "Метрополь" чи обідати, або бродити по Ординці в пошуках будинку Грибоєдова, сидіти чи за вечерею в трактирі, або слухати циган. Він не відчуває навколишнього вульгарності, яка чудово відображена Буніним і у виконанні "полечки Транблан", коли партнер вигукує "козлом" безглуздий набір фраз, і в розв'язному виконанні пісень старим циганом "з сизої мордою утопленика" і циганкою "з низьким чолом під дігтярною чубчиком ". Його не було дуже короблять п'яні люди навколо, настирливо послужливі статеві, підкреслена театральність в поведінці людей мистецтва. І як верх розбіжності з героїнею звучить його згоду на її запрошення, вимовлене по-англійськи: "Ол райт!"
Все це не означає, звичайно, що йому недоступні високі почуття, що він нездатний оцінити незвичайність, унікальність зустрінутої дівчини. Навпаки, від навколишнього вульгарності його явно рятує захоплена любов, а то, з яким захопленням і насолодою він вслухається в її слова, як уміє виділити в них особливу інтонацію, як пріметлів навіть до дрібниць (він бачить "тихий світло" в її очах, його радує її "добра балакучість"), говорить на його користь. Недарма при згадці про те, що кохана може піти в монастир, він, "забувши про все від хвилювання", закурює і чи не визнається вголос, що від розпачу здатний зарізати кого-небудь або теж стати ченцем. А коли дійсно відбувається те, що тільки виникало в уяві героїні, і вона вирішується спочатку на слухняність, а потім, мабуть, і на постриг (в епілозі герой зустрічає її в Марфо-Маріїнської обителі милосердя), - він спочатку опускається і спивається до такого ступеня, що вже, здається, і відродитися неможливо, а потім, хоча і потроху, "оговтується", повертається до життя, але якось "байдуже, безнадійно", хоча і ридає, проходячи по тих місцях, де колись вони бували вдвох. У нього чуйне серце: адже відразу після ночі близькості, коли ще ніщо не віщує біду, він відчуває себе і те, що сталося так сильно і гірко, що старенької близько Іверської каплиці звертається до нього зі словами: "Ох, не убивайся, що не убивайся так!"
Отже, висота його почуттів, здатність до переживання не викликають сумніву. Це визнає і сама героїня, коли в прощальному листі просить Бога дати йому сил "не відповідати" їй, розуміючи, що їх листування буде тільки "марно продовжувати і збільшувати нашу борошно". І все ж напруженість його душевної життя не йде ні в яке порівняння з її духовними переживаннями і прозріннями. Тим більше що Буніним навмисно створюється враження, що він як би "вторить" героїні, погоджуючись їхати туди, куди вона кличе, захоплюючись тим, що захоплює її, розважаючи її тим, що, як здається йому, може її зайняти в першу чергу. Це не означає, що у нього немає власного "я", власної індивідуальності. Йому не чужі роздуми і спостереження, він уважний до змін настрою своєї коханої, першим помічає, що їхні стосунки розвиваються в такому "дивному" місті, як Москва.
Ho все ж саме вона веде "партію", саме її голос помітний особливо виразно. Власне, сила духу героїні і що робиться нею в підсумку вибір і стають смисловим стрижнем бунинского твори. Саме її поглиблена зосередженість на чомусь, не відразу піддається визначенню, до пори до часу прихованому від стороннього погляду, і становить тривожний нерв оповідання, кінцівка якого не піддається ні логічного, пі житейському поясненню. І якщо герой балакучий і непосидючий, якщо він може відкласти болісне рішення на потім, припускаючи, що все вирішиться якось само собою або в крайньому випадку зовсім не замислюватися про майбутнє, то героїня весь час думає про щось своє, що тільки побічно проривається в її репліках і розмовах. Вона любить цитувати руські літописні оповіді, особливо її захоплює давньоруська "Повість про вірних подружжя Петра і Февронії Муромських" (у Буніна помилково вказано ім'я князя - Павло).
Вона може заслухатись церковними співами. He залишить її байдужою сама огласовка слів давньоруської мови, і вона, як заворожена, буде повторювати їх ...
І розмови її не менше "дивні", ніж її вчинки. Вона то зазиває свого коханого в Новодівочий монастир, то водить його по Ординці в пошуках будинку, де жив Грибоєдов (точніше було б сказати, бував, бо в одному з ординських провулків знаходився будинок дядька А. С. Грибоєдова), то розповідає про своє відвідуванні старого розкольницький кладовища, то зізнається у своїй любові до Чудову, зачатівська і інших монастирях, куди постійно ходить. І вже, звичайно, самим "дивним", незбагненним з точки зору життєвої логіки є її рішення піти в монастир, розірвати всі зв'язки зі світом.
Ho Бунін як письменник робить все, щоб "пояснити" цю дивину. Причина цієї "дивацтва" - в суперечностях російського національного характеру, які самі є наслідком знаходження Русі на перехресті Сходу і Заходу. Ось звідки в оповіданні постійно акцентіруемой зіткнення східних та західних почав. Око автора, очей оповідача зупиняється на соборах, побудованих в Москві італійськими архітекторами, давньоруської архітектури, що сприйняла східні традиції (щось киргизьке в баштах Кремлівської стіни), перської красі героїні - дочки тверського купця, виявляє поєднання непоєднуваного в її улюблених одязі (то архалук астраханської бабусі, то європейське модне плаття), в обстановці і уподобаннях - "Місячна соната" і турецький диван, на якому вона лежить. У бою годин Московського Кремля їй чуються звуки флорентійських годин. Погляд героїні також фіксує "екстравагантні" звички московського купецтва - млинці з ікрою, запивайте замороженим шампанським. Ho і їй самій не чужі такі ж смаки: до російської наважка вона замовляє іноземний херес.
He менш важлива і внутрішня суперечливість героїні, яка зображена письменником на духовному роздоріжжі. Нерідко каже вона одна, а робить інше: дивується гурманство інших людей, але сама з відмінним апетитом обідає та вечеряє, то відвідує всі новомодні зборів, то взагалі не виходить з дому, дратується навколишнього вульгарністю, але йде танцювати полечку Транблан, викликаючи загальне захоплення і оплески, відтягує хвилини близькості з коханим, а потім раптово погоджується на неї ...
Ho в результаті вона все ж приймає рішення, то єдине, вірне рішення, яке, по Буніну, було зумовлено і Росії - всієї її долею, всією її історією. Шлях покаяння, смирення і прощення.
Відмова від спокус (недарма, погоджуючись на близькість з коханим, героїня вимовляє, характеризуючи його красу: "Змій в єстві людському, зело прекрасному ...", - тобто відносить до нього слова з легенди про Петра і Февронії - про підступи диявола, який послав благочестивої княгині "летючого змія на блуд"), які постали на початку XX ст. перед Росією в образі повстань і бунтів і послужили, на переконання письменника, початком її "окаянних днів", - ось що повинно було забезпечити його батьківщині гідне майбутнє. Прощення, звернене до всіх провинилися, - ось що допомогло б, по Буніну, Росії вистояти у вирі історичних катаклізмів XX ст. Шлях Росії - шлях посту і відмови. Ho так не сталося. Росія вибрала іншу дорогу. І письменник не втомлювався в еміграції оплакувати її долю.
Напевно, строгі ревнителі християнського благочестя не вважатимуть переконливими доводи письменника на користь рішення героїні. На їхню думку, вона явно прийняла його не під впливом спустилася на неї благодаті, а з інших причин. Їм справедливо здасться, що в її прихильності церковних обрядів занадто мало свідоцтва, і занадто багато поезії. Вона і сама каже, що навряд чи можна вважати справжньою релігійністю її любов до церковної обрядовості. Дійсно, дуже естетізірованнo сприймає вона похорон (ковані золота парча, біле покривало, вишитий чорними письменами (повітря) на лику покійного, сліпуче на морозі сніг і блиск ялинових гілок всередині могили), занадто захоплено слухає вона музиці слів російських оповідей ( "перечитую те, що особливо сподобалося, поки напам'ять завчили "), занадто занурюється в атмосферу, супутню службі в церкві (" дивно співають там стихири "," всюди калюжі, повітря вже м'який, на душі якось ніжно, сумно ... "," всі двері в соборі відкриті, весь день входить і виходить простий народ "...). І в цьому героїня по-своєму виявляється близька самому Буніну, який теж в Новодівичому монастирі побачить "галок, схожих на черниць", "сірі корали сучків в інеї", дивно вимальовується "на золотій емалі заходу", криваво-червоні стіни і таємниче жевріючі лампадки. До речі, близькість героїнь до письменника, їх особливу натхненність, значущість і незвичайність відразу ж зазначила критика. Поступово в літературознавстві вкорінюється поняття "бунинские жінки", настільки ж яскраве і певне, як "тургеневские дівчата".
Таким чином, у виборі фіналу розповіді важлива не стільки релігійна установка і позиція Буніна-християнина, скільки позиція Буніна-письменника, для світовідчуття якого надзвичайно істотно почуття історії. "Відчуття батьківщини, її старовини", як про це говорить героїня "Чистого понеділка". Ще й тому вона відмовилася від майбутнього, яке могло б скластися щасливо, тому зважилася піти від усього мирського, що нестерпно для неї зникнення краси, яке вона відчуває всюди. "Відчайдушні канкани" і жваві полечки Транблан, виконувані талановитими людьми Росії - Москвіним, Станіславським і Сулержіцкім, змінили спів по "крюкам" (що це таке!), А на місці богатирів Пересвіту і Ослябі (згадайте, хто вони) - "блідий від хмелю, з великим потім на лобі ", ледь не падає з ніг краса і гордість російської сцени - Качалов і" молодецький "Шаляпін.
Тому фраза: "Ось тільки в якихось північних монастирях залишилася тепер ця Русь" - цілком природно виникає в устах героїні. Вона має на увазі безповоротно йдуть почуття гідності, краси, доброти, по яким безмірно сумує і які сподівається знайти вже в монастирського життя.
Як ми побачили, навряд чи можлива однозначне трактування "Чистого понеділка". Цей твір і про любов, і про красу, і про борг людини, і про Росію, і про її долю. Напевно, тому він був найулюбленішим розповіддю Буніна, кращим, за його словами, з того, що він написав, за створення якого він дякував Богові ...
Аналіз твору І. Буніна «Чистий понеділок» в родо-жанровому аспекті
«Чистий понеділок» - одне з найбільш чудових і загадкових творів Буніна. «Чистий понеділок» був написаний 12 травня 1944 року, і увійшов в цикл оповідань і новел «Темні алеї». В цей час Бунін перебував в еміграції у Франції. Саме там, вже в похилому віці, в окупованій гітлерівськими військами Франції, переживаючи голод, страждання, розрив з коханою він створив цикл «Темні алеї». Ось як він сам говорить про це: «Живу, звичайно, дуже і дуже погано - самотність, голод, холод і страшна бідність. Єдине, що рятує, - це робота ».
Збірник «Темні алеї» представляє собою зібрання оповідань і новел, об'єднаних однією спільною темою, темою любові, найрізноманітніша, тиха, боязка або пристрасна, таємна або явна, але все-таки любов. Сам автор вважав твори збірки, написані в 1937 - 1944 рр., Своїм вищим досягненням. Про книгу «Темні алеї» автор написав у квітні 1947 р .: «Вона говорить про трагічність і багато про що ніжний і прекрасному, - думаю, що це найкраще і найпрекрасніше, що я написав у житті». Книга вийшла в 1946 році в Парижі.
Найкращим твором цього збірника автор визнавав розповідь «Чистий понеділок».Добре відома оцінка новели, зроблена самим автором: «Дякую Богові, що він дав мені можливість написати« Чистий понеділок ».
Як і решта 37 новел цієї книги, розповідь присвяченийтемі любові. Любов - це спалах, коротка мить, до якого не можна підготуватися заздалегідь, якого не втримати; любов - поза будь-яких законів, вона ніби промовляє:»Там, де я стою, не може бути брудно!» - така бунинская концепція любові. Саме так - раптово і сліпуче - спалахнула любов в серці героя «Чистого понеділка».
Жанр цього твору - новела. Поворотний пункт сюжету, що змушує переосмислити зміст, - несподіваний відхід героїні в монастир.
Оповідання ведеться від першої особи, тому глибоко розкриваються почуття і переживання оповідача. Оповідач - чоловік, котрий згадує, мабуть, кращий відрізок своєї біографії, свої молоді роки і пору пристрасної закоханості. Спогади сильніше його - інакше, власне, і не було б цієї розповіді.
Образ героїні сприймається через два різних свідомості: героя-безпосередньо учасника описуваних подій і дистанційоване свідомість оповідача, який дивиться на те, що відбувається через призму своєї пам'яті. Над цими ракурсами надбудовується авторська позиція, що виявляється в художній цілісності, відборі матеріалу.
Світогляд героя після історії кохання зазнає змін - зображуючи себе в 1912 році, оповідач вдається до іронії, розкриваючи свою обмеженість в сприйнятті улюбленої, нерозуміння значення пережитого досвіду, яке він може оцінити тільки ретроспективно. Загальна тональність, в якій написано оповідання, говорить про внутрішню зрілості і глибині оповідача.
Новела «Чистий понеділок» має складну просторово-часову організацію: час історичне (горизонтальний хронотоп) і універсальне, космічне (вертикальний хронотоп).
Картина життя Росії 1910-х років в новелі протиставляється Русі древньої, вікової, справжньою, що нагадує про себе в храмах, старовинних обрядах, пам'ятниках літератури, як би переглядає крізь наносне суєту:»І ось тільки в якихось північних монастирях залишилася тепер ця Русь».
«Темніло московський сірий зимовий день, холодно запалювався газ в ліхтарях, тепло висвітлювалися вітрини магазинів - і розгоралася вечірня, яка звільняє від денних справ московська життя: гущі і бадьоріше мчали извозчичьи санки, важче гриміли переповнені, поринають трамваї, в сутінках видно було, як з шипінням сипалися з проводів зелені зірки, - жвавіше поспішали по сніжним тротуарах мутно чорніючі перехожі ... », - так починається розповідь. Бунін словесно описує картину московського вечора, причому в описі присутні не тільки авторське бачення, але і нюх, дотик, слух. Через цей міський пейзаж оповідач вводить читача в атмосферу хвилюючою історії кохання. Настрій незрозумілою туги, таємниці і самотності супроводжує нас протягом усього твору.
Події оповідання «Чистий понеділок» відбуваються в Москві 1913 року. Як уже зазначалося, Бунін малює два образи Москви, що визначають топонімічний рівень тексту: «Москва - стародавня столиця Святої Русі» (де своє втілення знайшла тема «Москва - III Рим") і Москва - початку XX, зображена в конкретних історико-культурних реаліях: червоні ворота, ресторани «Прага», «Ермітаж», «Метрополь», «Яр», «Стрільна», трактир Єгорова, Охотний ряд, Художній театр.
Ці імена власні занурюють нас у світ свята і достатку, нестримних веселощів і приглушеного світла. Це Москва нічна, світська, що є своєрідною антитезою іншого Москві, Москві православної, представленої в оповіданні храмом Христа Спасителя, Іверської каплицею, собором Василя Блаженного, Новодівичому, зачатівська, Чудовим монастирями, Рогожском кладовищем, Марфо-Маріїнської обителлю. Ці два кола топонімів в тексті становлять форму своєрідних кілець, сполучених один з одним через образ воріт. Переміщення героїв в просторі Москви здійснюється від Червоних воріт по траєкторії «Прага», «Ермітаж», «Метрополь», «Яр», «Стрільна», Художній театр.Через ворота Рогожского кладовища вони потрапляють на інший топонімічний коло: Ординці, Грибоєдовський провулок, Охотний ряд, Марфо-Маріїнська обитель, трактир Єгорова, Зачатьевский і Чудов монастирі. Ці дві Москви - два різних світовідчуття, що вміщується в одному заданому просторі.
Початок розповіді здається звичайним: перед нами повсякденне життя вечірньої Москви, але як тільки в оповіданні виникають значні місцяМоскви, текст набуває іншого змісту. Життя героїв починається визначатися культурними знаками, вона вписується в контекст історії, культури Росії. «Щовечора мчав мене в цей час на витягати рисаку мій кучер - від Червоних Воріт до храму Христа Спасителя», - продовжує автор свій початок оповідання - і сюжет набуває якийсь сакральний сенс.
Від Червоних Воріт до храму Христа Спасителя простягається бунинская Москва, від Червоних Воріт до храму Христа Спасителя щовечора цей шлях проробляє герой, в своєму прагненні побачити кохану. Червоні Ворота і храм Христа Спасителя - найважливіші символи Москви, а за нею і всієї Росії. Один знаменує собою тріумф імператорської влади, інший - данина подвигу російського народу. Перший є підтвердження розкоші і пишноти Москви світської, другий є вдячність Богу, який заступився за Росію у війні 1812 року. Слід зауважити, що московський стиль в містобудуванні рубежу століть характеризується дивним з'єднанням і переплетенням різноманітних стилів і напрямків. Тому Москва в тексті Буніна - це Москва епохи модерну. Архітектурний стиль в тексті оповідання відповідає аналогічному процесу в літературі: модерністські настрої пронизують всю культуру.
Герої оповідання відвідують Художній театр і концерти Шаляпіна. Бунін, називаючи в «Чистий понеділок» імена культових письменників-символістів: Гофмансталя, Шніцлера, Тетмайера, Пшибишевського і Білого, не називає Брюсова, він вводить в текст тільки назва його роману, тим самим звертаючи читача саме до цього твору, а не до всього творчості письменника ( «- Ви дочитали« Вогненного ангела »? - додивився. До того пишномовно, що совісно читати».)
У всій своїй красі і характерною московської еклектичності постають «Прага», «Ермітаж», «Метрополь» - відомі ресторани, в яких проводять вечори герої Буніна. З згадкою в тексті оповідання про Рогожском кладовищі і трактирі Єгорова, де герої побували в Прощену неділю, оповідання наповнюється давньоруськими мотивами. Рогожское кладовищі є центр московської громади старообрядців, символ одвічного російського «розколу» душі. Знову виникає символ воріт супроводжує входять.Бунін не був людиною глибоко релігійною. Релігію, зокрема православ'я, він сприймав в контексті інших світових релігій, як одну з форм культури. Можливо, саме з цієї культурологічної точки зору релігійні мотиви в тексті слід трактувати як натяк на вмираючу духовність російської культури, на руйнування зв'язків з її історією, втрата яких веде до загального помилці, хаосу. Через Червоні Ворота автор вводить читача в московський побут, занурює в атмосферу дозвільної Москви, в бурхливому веселощі втратила історичну пильність. Через інші ворота - «ворота Марфо-Маріїнської обителі» - виводить нас оповідач в простір Москви Святої Русі: «На Ординці я зупинив візника біля воріт Марфо-Маріїнської обителі ... Мені чомусь захотілося неодмінно увійти туди». А ось ще один важливий топонім цієї Святої Русі - опис Буніним кладовища Ново-Дівочого монастиря:»Скриплячи в тиші по снігу, ми увійшли в ворота, пішли по сніжним доріжках по кладовищу було світло, дивно малювалися на золотий емалі заходу сірим коралом сучки в інеї, і таємниче жевріли навколо нас спокійними, сумними вогниками невгасимі лампадки, розсіяні над могилами». стан зовнішнього природного світу, Навколишнього героїв, сприяє зосереджено-поглибленому сприйняттю і усвідомлення героїнею своїх почуттів і вчинків, прийняття рішення. Здається, йдучи з кладовища, вона вже зробила вибір. Найважливішим топонімом в московському тексті оповідання є також трактир Єгорова, разом з яким автор вводить значущі фольклорно-християнські реалії. Ось перед читачем з'являються «Егоровская млинці», «товсті, рум'яні, з різними начинками». Млинці, як відомо, символ сонця - їжа святково-поминальна. Прощена неділя збігається з язичницьким святом Масляної, теж днем \u200b\u200bпоминання покійних. Примітно, що на млинці в трактир Єгорова герої їдуть після відвідування на кладовищі Ново-Дівочого монастиря могил які так полюбляє Буніним людей - Ертеля і Чехова.
Сидячи на другому поверсі трактиру, бунинская героїня вигукує: «Добре! Внизу дикі мужики, а тут млинці з шампанським і Богородиця Троєручиця. Три руки! Адже це Індія! » Очевидно, це нагромадження символів і асоціацій з різними культурами і різними релігіями в одному православному образі Богородиці дає нам можливість неоднозначного трактування цього образу. З одного боку, це вкорінене, сліпе поклоніння народу своєму божеству - матері-Богородиці, корінням своїми йде в язичницьку першооснову, з іншого - поклоніння, готове обернутися в сліпий, жорстокий в своїй наївності народний бунт, а бунт в будь-якому своєму прояві Бунін-письменник засуджував.
Сюжет оповідання «Чистий понеділок» ґрунтується на нещасливе кохання головного героя, що визначила всю його життя. Відмінна риса багатьох творів І. А. Буніна - відсутність щасливого кохання. Навіть сама благополучна історія часто закінчується у цього письменника трагічно.
Спочатку може скластися враження, що «Чистий понеділок» - має всі ознаки оповідання любовної тематики і його кульмінацією є ніч, проведена коханими разом . але розповідьне про це або не тільки про це .... Вже на самому початку розповіді прямо говориться, що перед нами буде розгортатися« дивне кохання» між сліпучим красенем, у зовнішності якого є навіть щось« сИЦИЛІАНСЬКОГО» (Проте він родом всього-на-всього з Пензи), і« Шамаханська цариця» (Так називають героїню оточуючі), чий портрет дається в докладних деталях: у красу дівчини було щось« індійське, перське» (Хоча і її походження вельми прозаїчно: батько - купець знатного роду з Твері, бабуся - з Астрахані). У неї« смугло-бурштинове особа, чудові і кілька зловісні у своїй густий чорноті волосся, м'яко блискучі, як чорний соболів хутро, брови, чорні, як оксамитовий вугілля, очі» , чарівні« бархатисто-яскраво-червоні» губи, що відтіняють темним пушком. Так само докладно описується її коханий вечірнє вбрання: гранатове оксамитове плаття, такі ж туфлі з золотими пряжками. (Дещо несподіваним в найбагатшою палітрі бунинских епітетів стає наполегливе повторення епітета оксамитовий, який, очевидно, повинен відтінити дивну м'якість героїні. Ho не забудемо і про« вугіллі» , Який, безсумнівно, асоціюється з твердістю.) Таким чином, бунинские герої навмисно уподібнені один одному - в сенсі краси, молодості, чарівності, явної неординарності зовнішності
Однак далі Бунін обережно, але досить послідовно« прописує» відмінності між« сіціліанцем» і« Шамаханська цариця» , Які виявляться принциповими і в кінцевому рахунку призведуть до драматичної розв'язки - вічної розлуки. Героям «Чистого понеділка» нічого не заважає, вони живуть настільки забезпеченої життям, що поняття побуту не надто застосовне до їх проведення часу. Бунін невипадково буквально по крихтах відтворює насичену картину інтелектуальної та культурного життя Росії 1911-1912 рр. (Для цього оповідання взагалі дуже істотна прихильність подій до певного часу. Зазвичай Бунін віддає перевагу велику тимчасову абстрактність.) Тут же, як прийнято говорити, на одному п'ятачку, зосереджені всі події, які протягом перших півтора десятиліть XX в. розбурхували уми російської інтелігенції. Це нові постановки і капусники Художнього театру; лекції Андрія Білого, що читаються їм в такій оригінальній манері, що про це говорили всі; популярна стилізація історичних подій XVI ст. - процесів над відьмами і романі В. Брюсова «Вогненний ангел»; модні письменники віденської школи« модерн» А. Шницлер і Г. Гофмансталь; твори польських декадентів К. Тетмайера і С. Пшибишевського; розповіді залучає загальну увагу Л. Андрєєва, концерти Ф. Шаляпіна ... Літературознавці навіть знаходять історичні невідповідності в зображеної Буніним картині життя передвоєнної Москви, вказуючи, що багато хто з наведених ним подій не могли відбуватися в один і той же час. Проте складається враження, що Бунін свідомо спресовує час, домагаючись його граничної щільності, речовинності, відчутності.
Отже, кожен день і вечір героїв заповнений чимось цікавим - відвідуванням театрів, ресторанів. Вони не повинні обтяжувати себе працею чи навчанням (відомо, правда, що героїня вчиться на якихось курсах, але навіщо вона їх відвідує - толком відповісти не може), вони вільні, молоді. Дуже хочеться додати: і щасливі. Ho це слово не можна вживати тільки до героя, хоча і він віддає собі звіт, що на щастя бути поруч з нею домішується мука. І все-таки для нього це безсумнівну щастя.« Велике щастя» , Як каже Бунін (а його голос в цьому оповіданні багато в чому зливається з голосом оповідача).
А що героїня? Чи щаслива вона? Чи не найбільше щастя для жінки відкрити, що її люблять більше життя (« Правда, як ви мене любите! - сказала вона з тихим подивом, похитавши головою» ), Що вона бажана, що її хочуть бачити дружиною? Ho героїні цього явно недостатньо! Саме вона вимовляє знаменну фразу про щастя, що містить цілу життєву філософію:« Щастя наше, дружок, як вода в бредні: тягнеш - надулися, а витягнеш - нічого немає» . При цьому виявляється, що придумана вона не нею, а сказана Платоном Каратаєва, мудрість якого її співрозмовник до того ж відразу оголосив« східній» .
Варто, напевно, відразу ж звернути увагу на те, що Бунін, явно акцентуючи жест, підкреслив, як молода людина у відповідь на наведені героїнею слова Каратаєва« махнув рукою» . Так стає очевидним розбіжність поглядів, сприйняття тих чи інших явищ героєм і героїнею. Він існує в реальному вимірі, в теперішньому часі, тому спокійно, як невід'ємну його приналежність сприймає все, в ньому свершающееся. Коробки цукерок для нього такий же знак уваги, як і книга; йому в общем-то все одно, куди їхати - в« Метрополь» Чи обідати, або бродити по Ординці в пошуках будинку Грибоєдова, сидіти чи за вечерею в трактирі, або слухати циган. Він не відчуває навколишнього вульгарності, яка чудово відображена Буніним і у виконанні« полечки Транблан» , Коли партнер вигукує« козлом» безглуздий набір фраз, і в розв'язному виконанні пісень старим циганом« з сизої мордою утопленика» і циганкою« з низьким чолом під дігтярною чубчиком» . Його не було дуже короблять п'яні люди навколо, настирливо послужливі статеві, підкреслена театральність в поведінці людей мистецтва. І як верх розбіжності з героїнею звучить його згоду на її запрошення, вимовлене по-англійськи:« Ол райт!»
Все це не означає, звичайно, що йому недоступні високі почуття, що він нездатний оцінити незвичайність, унікальність зустрінутої дівчини. Навпаки, від навколишнього вульгарності його явно рятує захоплена любов, а то, з яким захопленням і насолодою він вслухається в її слова, як уміє виділити в них особливу інтонацію, як пріметлів навіть до дрібниць (він бачить«
тихий світло»
в її очах, його тішить її«
добра балакучість»
), Говорить на його користь. Недарма при згадці про те, що кохана може піти в монастир, він,«
забувши про все від хвилювання»
, Закурює і чи не визнається вголос, що від розпачу здатний зарізати кого-небудь або теж стати ченцем. А коли дійсно відбувається те, що тільки виникало в уяві героїні, і вона вирішується спочатку на слухняність, а потім, мабуть, і на постриг (в епілозі герой зустрічає її в Марфо-Маріїнської обителі милосердя), - він спочатку опускається і спивається до такої ступеня, що вже, здається, і відродитися неможливо, а потім, хоча і потроху,«
оговтується»
, Повертається до життя, але якось«
байдуже, безнадійно»
, Хоча і ридає, проходячи по тих місцях, де колись вони бували вдвох. У нього чуйне серце: адже відразу після ночі близькості, коли ще ніщо не віщує біду, він відчуває себе і те, що сталося так сильно і гірко, що старенької близько Іверської каплиці звертається до нього зі словами:«
Ох, не убивайся, що не убивайся так!»
Отже, висота його почуттів, здатність до переживання не викликають сумніву. Це визнає і сама героїня, коли в прощальному листі просить Бога дати йому сил«
не відповідати»
їй, розуміючи, що їх листування буде тільки«
марно продовжувати і збільшувати нашу борошно»
. І все ж напруженість його душевної життя не йде ні в яке порівняння з її духовними переживаннями і прозріннями. Тим більше що Буніним навмисно створюється враження, що він як би«
вторить»
героїні, погоджуючись їхати туди, куди вона кличе, захоплюючись тим, що захоплює її, розважаючи її тим, що, як здається йому, може її зайняти в першу чергу. Це не означає, що у нього немає власного«
я»
, Власної індивідуальності. Йому не чужі роздуми і спостереження, він уважний до змін настрою своєї коханої, першим помічає, що їхні стосунки розвиваються в такому«
дивному»
місті, як Москва.
Ho все ж саме вона веде« партію» , Саме її голос помітний особливо виразно. Власне, сила духу героїні і що робиться нею в підсумку вибір і стають смисловим стрижнем бунинского твори. Саме її поглиблена зосередженість на чомусь, не відразу піддається визначенню, до пори до часу прихованому від стороннього погляду, і становить тривожний нерв оповідання, кінцівка якого не піддається ні логічного, пі житейському поясненню. І якщо герой балакучий і непосидючий, якщо він може відкласти болісне рішення на потім, припускаючи, що все вирішиться якось само собою або в крайньому випадку зовсім не замислюватися про майбутнє, то героїня весь час думає про щось своє, що тільки побічно проривається в її репліках і розмовах. Вона любить цитувати руські літописні оповіді, особливо її захоплює давньоруська« Повість про вірних подружжя Петра і Февронії Муромських» (У Буніна помилково вказано ім'я князя - Павло).
Однак слід звернути увагу на те, що текст житія залучається автором «Чистого понеділка» в істотно переробленому вигляді. Героїня, яка знає цей текст, за її словами, досконально ( «до тих пір перечитую те, що особливо подобається, поки напам'ять вивчу»), змішує дві абсолютно різні фабульні лінії «Повісті про Петра і Февронії»: епізод спокуси дружини князя Павла, до якої у вигляді її чоловіка є диявол-змій, потім убитий братом Павла, Петром, - і історію життя і смерті самого Петра і його дружини Февронії. В результаті створюється враження, ніби «милостива смерть» персонажів житія знаходиться в причинно-наслідкового зв'язку з темою спокуси (пор. Пояснення героїні: «Так відчував Бог»). Абсолютно не відповідаючи дійсному стану речей у житті, дана ідея цілком логічна в контексті бунинского розповіді: «складений» самою героїнею образ не піддалася спокусі жінки, яка навіть в шлюбі зуміла віддати перевагу «марного» тілесної близькості вічне духовне споріднення, психологічно близький їй.
Ще цікавіше те, які відтінки подібна інтерпретація давньоруської повісті вносить в образ бунинского героя. По-перше, він прямо порівнюється зі «змієм в єстві людському, зело прекрасному». Зіставлення героя з дияволом, тимчасово прийняв людську подобу, готується вже з початку розповіді: «Я<. > був в ту пору гарний<. > був навіть «непристойно красивий», як сказав мені одного разу один знаменитий актор<. > «Чорт вас знає, хто ви, сіціліанец якийсь», - сказав він ». У тому ж дусі може бути витлумачена в «Чистий понеділок» асоціація ще з одним твором житійного жанру - на цей раз вводиться реплікою героя, який цитує слова Юрія Долгорукого з листа до Святославу Сіверському із запрошенням на «московський обід». При цьому актуалізується сюжет «Чуда Святого Георгія» і, відповідно, мотив змееборчества: по-перше, наводиться давньоруська форма імені князя - «Гюргій», по-друге, сама героїня явно уособлює Москву (непослідовність її вчинків герой визначає як «московські примхи» ). Не дивно, до речі, що герой в даному випадку виявляється більш ерудованим, ніж любляча давнину героїня: як сибарит він краще знає все, що стосується «обідів» (в тому числі історичних), а як «змій» - все, що стосується «змееборцев» .
Однак саме внаслідок того, що героїня «Чистого понеділка» звертається з давньоруським текстом досить вільно, герой оповідання в підтексті виявляється і сам не тільки «змієм», а й «змієборцем»: в творі він для героїні - не тільки «цей змій», але і «цей князь» (як сама вона - «княгиня»). Треба врахувати, що в реальному «Повісті про Петра і Февронії» Петро вбиває змія у вигляді власного брата - Павла; мотив «братовбивства» в оповіданні Буніна набуває сенсу, бо підкреслює ідею «двусоставности людини, співіснування і боротьба в ньому« божеського »і« диявольського ». Зрозуміло, сам герой-оповідач цих крайнощів у власному істоту «не бачить» і не протиставляє; тим більше неможливо дорікнути його в будь-якої зловмисності: роль спокусника він грає лише мимоволі. Цікаво, наприклад, що хоча героїня стверджує, ніби образ життя, який вони ведуть, нав'язаний героєм ( «я, наприклад, часто ходжу вранці або ввечері, коли ви не тягаєте мене по ресторанах, в кремлівські собори»), - враження таке , що ініціатива належить саме їй. У підсумку «змій» виявляється осоромлений, спокуса подолано - однак ідилії не настає: спільне «блаженне успіння» для героїв неможливо. В рамках схеми «втраченого раю» герой втілює в одній особі «Адама» і «Змія».
За допомогою цих ремінісценцій автор в якійсь мірі пояснює дива поведінки героїні «Чистого понеділка». Вона веде, на перший погляд, життя, характерну для представниці богемно-аристократичного кола, примхами і обов'язковим «споживанням» різноманітної інтелектуальної «їжі», зокрема - творів згаданих вище письменників-символістів. І в той же час героїня відвідує храми, розкольницьких кладовищі, при цьому, не вважаючи себе занадто релігійної. «Це не релігійність. Я не знаю що., - говорить вона. - Але я, наприклад, часто ходжу вранці або ввечері, коли ви не тягаєте мене по ресторанах, в кремлівські собори, а ви навіть не підозрюєте цього ... »
Вона може заслухатись церковними співами. He залишить її байдужою сама огласовка слів давньоруської мови, і вона, як заворожена, буде повторювати їх ... І розмови її не менше «дивні», ніж її вчинки. Вона то зазиває свого коханого в Новодівочий монастир, то водить його по Ординці в пошуках будинку, де жив Грибоєдов (точніше було б сказати, бував, бо в одному з ординських провулків знаходився будинок дядька А. С. Грибоєдова), то розповідає про своє відвідуванні старого розкольницький кладовища, то зізнається у своїй любові до Чудову, зачатівська і інших монастирях, куди постійно ходить. І вже, звичайно, самим «дивним», незбагненним з точки зору життєвої логіки є її рішення піти в монастир, розірвати всі зв'язки зі світом.
Ho Бунін як письменник робить все, щоб «пояснити» цю дивину. Причина цієї «дивацтва» - в суперечностях російського національного характеру, які самі є наслідком знаходження Русі на перехресті Сходу і Заходу. Ось звідки в оповіданні постійно акцентіруемой зіткнення східних та західних почав. Око автора, очей оповідача зупиняється на соборах, побудованих в Москві італійськими архітекторами, давньоруської архітектури, що сприйняла східні традиції (щось киргизьке в баштах Кремлівської стіни), перської красі героїні - дочки тверського купця, виявляє поєднання непоєднуваного в її улюблених одязі (то архалук астраханської бабусі, то європейське модне плаття), в обстановці і уподобаннях - «Місячна соната» і турецька диван, на якому вона лежить. У бою годин Московського Кремля їй чуються звуки флорентійських годин. Погляд героїні також фіксує «екстравагантні» звички московського купецтва - млинці з ікрою, запивайте замороженим шампанським. Ho і їй самій не чужі такі ж смаки: до російської наважка вона замовляє іноземний херес.
He менш важлива і внутрішня суперечливість героїні, яка зображена письменником на духовному роздоріжжі. Нерідко каже вона одна, а робить інше: дивується гурманство інших людей, але сама з відмінним апетитом обідає та вечеряє, то відвідує всі новомодні зборів, то взагалі не виходить з дому, дратується навколишнього вульгарністю, але йде танцювати полечку Транблан, викликаючи загальне захоплення і оплески, відтягує хвилини близькості з коханим, а потім раптово погоджується на неї ...
Ho в результаті вона все ж приймає рішення, то єдине, вірне рішення, яке, по Буніну, було зумовлено і Росії - всієї її долею, всією її історією. Шлях покаяння, смирення і прощення.
Відмова від спокус (недарма, погоджуючись на близькість з коханим, героїня вимовляє, характеризуючи його красу: «Змій в єстві людському, зело прекрасному ...» , - тобто відносить до нього слова з легенди про Петра і Февронії - про підступи диявола, який послав благочестивої княгині "летючого змія на блуд» ), Які постали на початку XX ст. перед Росією в образі повстань і бунтів і послужили, на переконання письменника, початком її «проклятих днів» , - ось що повинно було забезпечити його батьківщині гідне майбутнє. Прощення, звернене до всіх провинилися, - ось що допомогло б, по Буніну, Росії вистояти у вирі історичних катаклізмів XX ст. Шлях Росії - шлях посту і відмови. Ho так не сталося. Росія вибрала іншу дорогу. І письменник не втомлювався в еміграції оплакувати її долю.
Напевно, строгі ревнителі християнського благочестя не вважатимуть переконливими доводи письменника на користь рішення героїні. На їхню думку, вона явно прийняла його не під впливом спустилася на неї благодаті, а з інших причин. Їм справедливо здасться, що в її прихильності церковних обрядів занадто мало свідоцтва, і занадто багато поезії. Вона і сама каже, що навряд чи можна вважати справжньою релігійністю її любов до церковної обрядовості. Дійсно, дуже естетізірованнo сприймає вона похорон (ковані золота парча, біле покривало, вишитий чорними письменами (повітря) на лику покійного, сліпуче на морозі сніг і блиск ялинових гілок всередині могили), занадто захоплено слухає вона музиці слів російських оповідей ( «перечитую те, що особливо сподобалося, поки напам'ять завчили »), занадто занурюється в атмосферу, супутню службі в церкві (« дивно співають там стихири »,« всюди калюжі, повітря вже м'який, на душі якось ніжно, сумно ... »,« всі двері в соборі відкриті, весь день входить і виходить простий народ» ...). І в цьому героїня по-своєму виявляється близька самому Буніну, який теж в Новодівичому монастирі побачить «галок, схожих на черниць» , «Сірі корали сучків в інеї», дивно вимальовується «на золотий емалі заходу» , Криваво-червоні стіни і таємниче жевріючі лампадки.
Таким чином, у виборі фіналу розповіді важлива не стільки релігійна установка і позиція Буніна-християнина, скільки позиція Буніна-письменника, для світовідчуття якого надзвичайно істотно почуття історії. «Почуття батьківщини, її старовини», як про це говорить героїня «Чистого понеділка». Ще й тому вона відмовилася від майбутнього, яке могло б скластися щасливо, тому зважилася піти від усього мирського, що нестерпно для неї зникнення краси, яке вона відчуває всюди. «Відчайдушні канкани» і жваві полечки Транблан, виконувані талановитими людьми Росії - Москвіним, Станіславським і Сулержіцкім, змінили спів по «крюкам» (що це таке!), А на місці богатирів Пересвіту і Ослябі - «блідий від хмелю, з великим потім на лобі », ледь не падає з ніг краса і гордість російської сцени - Качалов і« молодецький »Шаляпін.
Тому фраза: «Ось тільки в якихось північних монастирях залишилася тепер ця Русь» - цілком природно виникає в устах героїні. Вона має на увазі безповоротно йдуть почуття гідності, краси, доброти, по яким безмірно сумує і які сподівається знайти вже в монастирського життя.
Головний герой дуже важко переживає трагічний фінал своїх відносин з героїнею. Підтвердженням того служить наступний уривок: «Я довго по найбруднішим шинках спивався, всіляко опускаючись все більше і більше. ... Потім став відходити - байдуже, безнадійно». Судячи за цими двома цитатами, герой - дуже чуйний і емоційна людина, здатний на глибоке почуття. Бунін уникає прямих оцінок, але дозволяє судити про це за станом душі героя, по майстерно підібраним зовнішнім деталям, легким натяків.
На героїню оповідання ми дивимося очима закоханого в неї оповідача. Вже на самому початку твору перед нами виникає її портрет: «Краса у неї була якась індійська, перська: смагляве-бурштинове особа, чудові і кілька зловісні по своїй густоті волосся, м'яко блискучі, як чорний соболиний хутро, чорні, як оксамитовий вугілля , очі ». Вустами головного героя передається опис бентежною душі героїні, її пошуки сенсу життя, хвилювання і сумніви. У підсумку, перед нами у всій повноті розкривається образ «духовної мандрівниці».
Кульмінація оповідання - рішення коханої героя піти в монастир. Цей несподіваний поворот сюжету дозволяє зрозуміти, хто не визначився душу героїні. Майже всі описи зовнішності героїні і навколишнього її світу даються на тлі приглушеного світла, в сутінках; і тільки на кладовищі в Прощену неділю і рівно через два роки після того Чистого понеділка відбувається процес просвітлення, духовної трансформації життя героїв, символічна і художня модифікація світовідчуття, змінюються образи світла і блиску сонця. У художньому світі домінують гармонія і умиротворення: «Вечір був мирний, сонячний, з інеєм на деревах; на цегляно-кривавих стінах монастиря базікали в тиші галки, схожі на монашок, куранти раз у раз тонко і сумно грали на дзвіниці». Художній розвиток часу в оповіданні пов'язано з символічними метаморфозами образу світу. Вся історія відбувається, ніби в напівтемряві, уві сні, освітлена однієї лише таємницею і блиском очей, шовкових волосся, золотих застібок на червоних вихідних туфлях головної героїні. Вечір, сутінки, таємниця - ось перше, що кидається в очі, в сприйнятті образу цієї незвичайної жінки.
Вона символічно нероздільна і для нас, і для оповідача з самим чарівним і загадковим часом доби. Однак слід зауважити, що суперечливе стан світу найчастіше визначаються епітетами спокійний, мирний, тихий. Героїня, незважаючи на своє інтуїтивне відчуття простору і часу хаосу, подібно Софії несе в собі і дарує світу гармонію. За словами С. Булгакова категорія часу як рушійного образу вічності до Софії «як ніби не може бути застосована, оскільки тимчасовість нерозривно пов'язана з буттям-небуттям» а якщо в Софії відсутня будь-яке ні, то відсутній і тимчасовість: Вона все зачинає, все має в собі єдиним актом, за образом вічності, вона позачасова, хоча несе в собі всю вічність;
Протиріччя, протиставлення починаються з першого речення, з першого абзацу:
холодно запалювався газ - тепло висвітлювалися вітрини,
темнів день - жвавіше поспішали перехожі,
щовечора мчав до неї - не знав, чим все це має скінчитися,
не знав - і намагатися не думати,
щовечора зустрічалися - раз і назавжди відвела розмови про майбутнє ...
чогось вчилася на курсах - рідко їх відвідувала,
схоже було, що їй нічого не потрібно - але книги завжди перечитувала, шоколад з'їдала,
не розуміла, як людям не набридне щодня обідати - сама обідала з московським розумінням справи,
слабкістю була хороший одяг, Оксамит, шовк - на курси ходила скромною курсисткою,
щовечора ходила по ресторанах - відвідувала собори і монастирі, коли її не "тягали» по ресторанах,
зустрічається, дозволяє себе цілувати - з тихим подивом дивується: «Як ви мене любите» ...
Розповідь рясніє численними натяками і напівнатяками, якими Бунін підкреслює подвійність суперечливого укладу російського життя, поєднання непоєднуваного. У квартирі героїні варто «широкий турецька диван».Занадто знайомий і улюблений образ «обломовского» дивана з'являється в тексті вісім разів.
Поруч з диваном - «дороге піаніно», а над диваном, підкреслює письменник, «навіщо-то висів портрет босого Толстого»,мабуть, відома робота І.Є. Рєпіна «Лев Толстой босий», а через кілька сторінок героїня цитує репліку толстовського Платона Каратаєва про щастя. З впливом ідей пізнього Толстого дослідники обґрунтовано співвідносять згадка героя розповіді про те, що героїня «снідала за тридцять копійок у вегетаріанській їдальні на Арбаті».
Ще раз згадаємо про те її словесному портреті: «... Виїжджаючи, вона найчастіше одягала гранатове оксамитове плаття і такі ж туфлі з золотими застібками (а на курси ходила скромною курсисткою, снідала за тридцять копійок у вегетаріанській їдальні на Арбаті)». Ці щоденні метаморфози - від ранкової аскези до вечірньої розкоші - сверхсжатого і дзеркально відображають життєву еволюцію Толстого, як вона бачилася йому самому - від розкоші на початку життєвого шляху до аскези в старості. Причому зовнішніми знаками цієї еволюції, як і у Толстого, служать переваги бунинской героїні в одязі і в їжі: скромна курсистка до вечора перетворюється в даму в гранатовому оксамитовій сукні і в туфлях із золотими застібками; снідає героїня за тридцять копійок у вегетаріанській їдальні, однак «обідала і вечеряла» вона «з московським розумінням справи». Порівняємо з селянським сукнею і вегетаріанством пізнього Толстого, ефектно і ефективно протипоставленим вишуканої дворянської одязі і гастрономії (яким письменник приносив щедру данину в молодості).
І вже зовсім по-толстовски, хіба що з неминучими гендерними поправками, виглядає підсумковий догляд-втеча героїні з і від цього світу, повного естетично і чуттєво привабливих спокус. Навіть обставляє свій відхід вона схоже з Толстим, надсилаючи герою лист - «ласкаву, але тверду прохання не чекати її більше, не намагатися шукати, бачити». Порівняємо з телеграмою, надісланою Толстим сім'ї 31 жовтня 1910 року: «Їдемо. Не шукайте. Пишу ».
Турецький диван і дороге піаніно - це Схід і Захід, босий Толстой - це Росія, Русь в її незвичайному, «кострубато» і дивакуватого, не вкладається ні в які рамки вигляді.
Думка про те, що Росія являє собою дивне, але явне поєднання двох пластів, двох культурних укладів - «західного» і «східного», європейського і азіатського, що за своїм зовнішнім виглядом, як і за своєю історією, розташовується десь на перетині цих двох ліній світового історичного розвитку, - ця думка червоною ниткою проходить через усі чотирнадцять сторінок бунинского розповіді, в основі якого, всупереч початковим враженню, лежить закінчена історична система, яка зачіпає найосновніші для Буніна і людей його епохи моменти російської історії і характеру російської людини.
Отже, опинившись між двох вогнів - Заходом і Сходом, в точці перетину протистоять історичних тенденцій і культурних укладів, Росія зберегла в той же час в глибині своєї історії специфічні риси національного життя, непередавана принадність якої для Буніна зосереджена в літописах з одного боку, і в релігійній обрядовості - з іншого. Стихійна пристрасність, хаотичність (Схід) і класична ясність, гармонія (Захід) з'єднуються в патріархальної глибині національно-російської самосвідомості, згідно Буніну, в складний комплекс, в якому головна роль відводиться стриманості, багатозначності - НЕ явною, а прихованої, прихованою, хоча по -своєму глибоко і грунтовно. Одним з найважливіших компонентів тексту є його назву «Чистий понеділок». З одного боку, воно дуже конкретно: чистий четвер - нецерковное назва першого дня Великого Великоднього посту.
В цей героїня оголошує про своє рішення піти від мирського життя. У цей день закінчилися відносини двох закоханих і закінчилося життя героя. З іншого боку, назва оповідання символічно. Вважається, що в Чистий понеділок відбувається очищення душі від усього суєтного, гріховного. Причому в оповіданні змінюється не тільки героїня, яка обрала чернече відлюдництво. Її вчинок спонукає героя до самоаналізу, змушує і його змінитися, очиститися.
Чому Бунін назвав свою розповідь так, хоча дія лише невеликий, нехай і важливою його частини доводиться на чистий понедельник? Ймовірно, тому, що саме цим днем \u200b\u200bвідзначений крутий перелом від масляного веселощів до суворого стоїцизму поста. Ситуація різкого перелому не просто багаторазово повторюється в «Чистий понеділок», а дуже багато організовує в цьому оповіданні
Крім того, в слові «чистий», крім значення «святий», парадоксально акцентується значення «нічим не заповнений», «порожній», «відсутній». І цілком закономірно, що в фіналі оповідання в спогадах героя про події майже дворічної давності фігурує зовсім не Чистий понеділок: «незабутнім» тут названо попередній вечір - вечір Прощенної неділі ».
Тридцять вісім разів «Про одне й те ж» писав І. Бунін в циклі оповідань «Темні алеї». Прості сюжети, звичайні, на перший погляд, побутові оповідання. Але для кожного ж це і незабутні, неповторні історії. Історії, які переживає болісно і гостро. Історії життя. Історії, які пронизують і терзають серце. Ніколи не забуваються. Нескінченні історії, як життя і пам'ять ...
Іван Бунін завжди піднімав у своїх розповідях проблему любові, бо знав, що це почуття скороминуще, в результаті призводить до трагедії, так як воно не вічне.
Твір, який заслуговує на увагу читачів, це "Чистий понеділок", де показано прекрасне почуття, що в результаті веде до лиха.
Між головним героєм і його коханої відбувається спалах, іскра, емоції, порив ніжності. Персонажа і героїню пронизує любов, яка, як каже Бунін, тривати довго не може, бо у всього прекрасного є здатність закінчуватися. Ліричний герой цінує дівчину за те, що вона є, за її чудову фігуру, риси обличчя. Однак все це плотське, а не піднесене. Героїня ж навпаки має інші уявлення про відносини, для неї любов - це не скільки прихильність, скільки задоволення і задоволення від кожної хвилини, що проведені разом.
Вона студентка. Персонаж іноді вважає, що дівчина не розуміє значення поняття «любов», для нього є зараз, ось вона перед ним, весь світ перевертається, ні про що не хочеться думати, тільки про те, як би скоріше зблизитися з дівчиною, але справжніх душевних цінностей у героя немає. Він дуже далекий від тих уявлень про великих теплих почуттях, що виникають зазвичай між коханими. Персонаж, якщо вчитатися в текст, не розуміє дівчину, яка своєю таємничістю огортає свідомість молодої людини.
На жаль, у історії сумний кінець, бо Бунін не бажає давати продовження там, де воно неможливе, де в кінцевому підсумку все веде до краху, до точки неповернення. Між персонажем і героїнею величезна прірва: один проявляє зацікавленість до тіла дівчини, інша ж виявляє на головний план духовні цінності, які не підвладні для розуміння персонажу. І, коли на ранок він відкриває очі і не виявляє героїню поруч, то не усвідомлює, чому вона пішла. Чому дівчина не зжилася з героєм? Що їй завадило? А покинула вона його від того, що прозріла, переконалася в недійсності почуттів героя до неї. Так, любов була, проте не в тому напрямку, якому їй мріялося.
Іноді так трапляється, що наші бажання не співпадають з реальними діями і вчинками. Буває, що людина знаходить свого коханого, тільки згодом відкриваючи очі на те, що відбувається насправді. Але краще пізно зрозуміти все, чим ніколи. І Іван Бунін дає ясно усвідомити, що у любові трапляється такі трагічні кінці, від яких ніхто не застрахований. Це життя!
Таким чином, письменник показав свою точку зору на наслідки такого чистого почуття, як любов. Ніхто не сперечається, що воно окрилює, змушує зажити по-новому, але варто бути готовим до труднощів, які веде за собою любов. Головне прийняти за факт те, що в житті людина сама вирішує, як йому любити і за що: за красу душі або ж тіла. Якщо перше для читача стає важливим, то, швидше за все, він на правильному шляху. Доля зволить йому, бо люди з духовними мріяннями здатні не розчаровуватися в тому, коли тіло, в яке колись закохалися, почало давати тріщину. Для них інтерес представляє душа, яка загадкова і своєрідна. Тому варто цінувати коханого нема за зовнішність, а за глибину душі, незважаючи на те, скільки часу може тривати любов!
Содержание статьи развернуть / свернуть
Аналіз твору Чистий понеділок для 11 класу
1944 рік. Друга світова як ніколи раніше, робить згубний вплив на сім'ї, любов і почуття в цілому. Бунін, перебуваючи на території сучасної Росії, Прекрасно розуміє почуття всіх солдатів, матерів і дівчат, які чекають своїх коханих. В цей же час в його творчості розглядається тема любові і автор завзято шукає відповідей на вічні питання.
Твір «Чистий понеділок» створюється саме в цей час. Примітно те, що героям імена не дано - автор не визнав за необхідне давати імена, тому що така історія могла трапитися багато разів з усіма. Замість цього, чоловік виступає в ролі оповідача, що дає можливість читачеві як-би з перших вуст почути слова, відчувати переживання, розуміти, чим керується закоханий юнак в своїх вчинках.
Герої є антагоністами один одному: він палкий, енергійний і характером нагадує італійця, а вона більш стримана у вчинках і словах. Борошно знаходиться в центрі Всесвіту, а автор ніби приставлений до неї. Він сам пише про те, що її не чіпають ні багатства, ні красиві місця, ні обіди. Дівчина приймає всі залицяння, проте залишається холодна.
Під час Великого посту, герой зауважує, що його супутниця захоплена монастирями. Він би міг це помітити раніше, проте, цілком можливо, що через свою зосередженості на своїх почуттях не міг думати про її щастя. А що може бажати така натура, яка багата духовно, замислюється про сутність любові і щастя? Скільки вона вислизала, коли спроби зблизитися переходили межу пристойності настільки, що герой вже собою не володів!
Йому ніхто не давав зрозуміти непрямих знаків, що своє життя пов'язати з таким чоловіком вона не хотіла. Однак в останню ніч дівчина йому віддається, що дає ілюзію, ніби вони остаточно зблизилися. Після цього, вона їде в монастир. У проекції на сучасність Буніна, даються такі відомі імена, Як Станіславський, Андрій Білий, Москвін. З'являючись на мить, вони роблять привабливі пропозиції або допомагають розважитися красивою парі. Однак цінності не представляють.
Через тижні запою і бездельнічество без своєї коханої, автор приходить в монастир і зустрічає там ту саму, в образі черниці. Бунін показує тим самим, що, не дивлячись на привабливі пропозиції, що не несуть за собою духовної цінності і тимчасові негаразди (війна ж), Росія знайде себе. Як героїня мучилася, намагаючись зрозуміти свою роль, так і держава переживало погані часи. Однак буде той Чистий понеділок, який очистить країну від того бруду, що зараз на ній!
зразок 3
Бунін пише оповідання в 1944 році, в період Другої світової війни. Як відомо, в роки війни радянська влада відкрила багато церков, з іконами облітали Москву, для того щоб уберегти місто. Люди могли знову звернутися до віри.
Дія оповідання - 1912-14 року, період теж важкою для Росії, передреволюційні роки, близькість війни. Період, коли звернення до віри є актуальним і дуже нагальним.
Головна героїня - як відображення епохи, вона розважається, але цими розвагами не приваблювала і не захоплюється, вона ніби бачить ефемерність всього існування і відчуває хитку природу свого часу. При цьому Бунін спеціально вводить в оповідання справжніх історичних особистостей: Станіславський, Москвін, Сулержицкий, Білий, Качалов - в деякій мірі вони є особою свого часу. Головні герої теж вхожі в цей світ, більш того, вони притягують захоплені погляди, часто опиняються в центрі уваги, привертають своєю красою і незалежністю.
Отже, вона не чужа розваг, але коли видається вільний вечір або ранок, відвідує собори і храми. Вона вивчає історію і в цьому Бунін підкреслює прагнення до коріння, до пошуку справжнього обличчя і суті народу. Також головна героїня розбирається в православній традиції, але не називає себе релігійною. У цьому полягає цікава деталь, головна героїня видається більш шукачкою і аналітиком, ніж просто віруючою. Вона відчуває теплі почуття релігійної тематики, але також має почуття глибокі.
Такі ж глибокі, але трохи своєрідні почуття до головного героя, якому вона дозволяє ласки, але не віддається повністю. В цьому проявляється певна цнотливість, яка не є чимось удаваним, адже він для неї «перший і останній» і більш у неї нікого. Тому тут ми бачимо в більшій мірі спрямованість до порятунку власної душі і душі свого коханого. Він часто запитує чи любить вона його і вимагає підтверджень, сумнівається. Однак в заключній сцені розповіді ми бачимо як вона дізнається свого коханого в повній темряві, вже будучи черницею.
Бунін описує зв'язок цих людей як неймовірно міцну і підноситься над буденністю світу. Головний герой захоплений і буквально оспівує кожну деталь героїні, захоплений усім аж до слідів на снігу від її черевик. Головна героїня більш мовчазна і замислена, вона розмірковує над книгами і над цим світом. У підсумку єдиним виходом, який вибирає вона є відхід у монастир як пошук чогось справжнього, чогось справжнього в цьому світі.
варіант 4
Бунін пише про почуття між двома людьми. Вони - характерні представники свого часу, навіть імена автор не називає і при цьому досягає дивного ефекту. Багато читачів взагалі не помічають відсутності імен головних героїв.
Дівчина багата і красива, як описує її оповідач, володіє якоюсь індійської красою. Молода людина має красу і звичаї теж південні, але більш «перські». Він теж є людиною, що відбулася, приковує захоплені погляди.
Відносини між ними залишаються практично платонічними, точніше допускають деяку фізичну близькість, яка ніколи не доходить до свого логічного завершення. Героїня завжди тактовно усуває його, після чого вони відправляються гуляти по ресторанам і театрам і так багато днів, а точніше, ночей поспіль.
Проте, як дізнається читач потім, героїня не чужа православній культурі і навіть розбирається в тематиці віри, хоча і не виявляє ніколи надмірної релігійності і побожності. Вона при цьому може робити досить точні зауваження, які підкреслюють її деяку відстороненість від цього світу "книги, театри і інше» їй ніби не потрібні зовсім. Цей факт підкреслює і сам оповідач, коли описує героїню, але створюється враження, його деякої глузування над героїнею.
Наприклад, він говорить про її фразі «не розумію, як людям не набридає завжди обідати і вечеряти» і після цього досить детально описує страви, до яких сама героїня любила прикластися. Вона володіла «московським» смаком, не цуралася простих земних задоволень.
Коли героїня говорить про свій намір піти у підсумку в монастир, герой теж сприймає такий випад що не серйозний і навіть хоче у відповідь сказати, мовляв, якщо так трапиться, то і сам він зробить так щоб оговтатися на каторгу або щось подібне.
У підсумку саме наміри героїні виявляються повністю серйозними. Вона всерйоз сприймає і історії про муромським князя Павла і його дружині.
Для героїні історія її країни є частиною її власної істоти, про це згадує Бунін «історія її цікавить». Більш того в образі героїні відчувається та святість, та исконность Русі, яка тепер прихована під удаваною і мирським. Тож не дивно, коли дівчина в результаті йде в монастир, вона бачить в ці передреволюційні роки вихід тільки в тому щоб звернутися до чогось справжнього, більш високому, ніж земне і неробство.
Однак, вона пам'ятає свого коханого «першого і останнього». Саме вона дізнається в непроглядній пітьмі, будучи черницею.
Кілька цікавих творів
- Образ Кутузова і його характеристика в романі Війна і мир Толстого твір
У романі Л. М. Толстого є багато персонажів і їх образів, які автор виділяє по-особливому і з майстерністю. Одним з найбільш яскравих таких героїв є Кутузов, головнокомандувач російської армії.
- Аналіз твору Нахаленок Шолохова
Даний розповідь відноситься до перших творів Шолохова. Розповідь був написаний в 1925 році і включає в себе всі спогади дитинства автора. У зміст оповідання також входять події громадянської війни.
- Твір Моя улюблена казка Царівна-жаба 5 клас
Всі ми з самого раннього дитинства чули безліч казок. Велика частина з них завжди несе в собі повчальний урок. Буває, що в деяких казках даний урок необхідно пошукати
- Твір по картині (фотографії) Кабінет Пушкіна в Михайлівському, 6 клас (опис)
- Система образів у творі Слові о полку Ігоревім
Дане чудовий витвір можна назвати як історичним, так і народним, адже воно одночасно містить в собі елементні частини цих спрямувань.
- Де живе олександр Градський Градський олександр і його син
- Наталя андреевна з камеді вумен, біографія, особисте життя
- Софія Ротару - біографія, інформація, особисте життя Прізвище чоловіка Софії Ротару
- Софія Ротару - біографія, особисте життя, новий чоловік Софія Ротару чоловіки і діти
- Нерухомість валерія меладзе
- Віктор Дробиш біографія. Музика і продюсування
- Земфіра винищила Ренату дикими ревнощами Одруження Земфіри і Ренати Литвинової
- Земфіра: особисте життя була у Земфіри дівчина
- Вікторія Галустян: біографія, фото, національність Галустян біографія особисте життя дружина
- Особисте життя, чоловік і діти співачки Пелагії: що правда, а що - вигадка?
- Христина Асмус, Ляйсан Утяшева і інші дружини резидентів Comedy Club
- Співачка Нюша: біографія, особисте життя, фото Нюша і її молодий чоловік
- Біографія Дмитра Малікова і цікаві факти з життя
- Найповніша біографія Марини Кравець
- Анастасія Чорнобровіна: біографія, особисте життя, фото Чорнобровіна анастасія де в даний час
- Армен Джигарханян: фільмографія, біографія, особисте життя
- Олександр Масляков-молодший: У сім'ї за мене все вирішує батько
- Співак Вітас: біографія, особисте життя, сім'я, дружина, діти - фото Справжнє ім'я і прізвище Вітаса
- Багатодітна мама Марія Ситтель
- Життя і творчість Людвіга ван Бетховена