Випробування війною П'єра Безухова. П'єр Безухов: характеристика персонажа

Кінець першого тому і перша частина другого - це розповідь про втрачені ілюзії: князь Андрій зрозумів, як незначна слава, мізерно щастя одного, побудоване на нещастя багатьох; Микола Ростов не знайшов світу там, де його шукав; у П'єра Безухова розкрилися очі на довколишній суспільство, якому він так по-дитячому довіряв в перші дні свого приїзду на батьківщину.

Втрата ілюзій потрясла внутрішній світ цих людей. Але кожен з них по-своєму, відповідно до складом: свого характеру, з особливостями свого інтелекту почав шукати вихід, формувати своє життєвідчування, жізнепоніманіе.

Як змінилася внутрішня життя П'єра після дуелі з Долоховим? - «Як ніби в голові його згорнувся той головний гвинт, на якому трималася вся його життя» .- Що ж так вразило його? - Безпорадність людської думки, її нездатність вирішити головні питання буття. - Які ж це питання? - «Для чого жити, і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує всім? » - Ми бачимо, що П'єра хвилюють філософські питання (проблеми соціальних відносин поки проходять мимо нього). Йому здається, що людина - не господар своєї долі, а безпорадна частинка світобудови, безвольне знаряддя якихось незвіданих сил. «Людовика XVI стратили за те, що його вважали злочинцем, а через рік вбили тих, хто його стратив, теж за щось». Кожен правий по-своєму в якийсь момент. Отже, немає абсолютної істини ...

Це - особливість П'єра: він діалектик за натурою, в його свідомості одна думка викликає іншу, потім - ланцюгову реакцію міркувань, висновків, нових питань; і все це - питання філософського характеру. Запам'ятаємо цю обставину, бо потім, коли мова знову піде про Миколу Ростові, ми побачимо зовсім інший тип мислення. І, зіставивши їх, зробимо висновки.

Яке місце зайняли нові думки в життя П'єра? - «Йому все одно було в порівнянні з тими думками, які його займали тепер». Це особливість не тільки П'єра, але і ряду інших героїв Толстого, та й його самого: прагнення дійти «до кореня», шукати, чи не заспокоюючись. Стверджуючи перевагу інтуїтивного пізнання перед раціоналістичним, Толстой проте завжди наділяв своїх найкращих героїв здатністю аналітичного мислення, неспокійно шукає думкою. Такі Оленін, Левін, Нехлюдов, П'єр, Андрій. І нехай, як ми побачимо, вони не можуть відповісти на питання, висунуті їх допитливої \u200b\u200bжагою до пізнання основних законів буття, - привабливість цих героїв складається саме в пристрасному бажанні дізнатися, зрозуміти, що ж таке життя, в чому її сенс, в чому вища справедливість. Ось і П'єр не може відповісти на питання, від яких, як йому здається, залежить вся його подальше життя. - До чого ж він приходить? - «Умрешь і все дізнаєшся - або перестанеш питати». Для шукає розумного пояснення це - трагедія, це кінець життя. Прийшовши до такого висновку, Левін задумається про самогубство. П'єра рятує несподівана зустріч.

З ким П'єр зустрівся на станції по шляху в Петербург? Як поводився П'єр в присутності цієї людини? - П'єр, «мимоволіпідкоряючись », сів збоку Баздеева. - Чим вразила П'єра мова масона? - «визначення і твердістю». Ми бачимо, наскільки сильно вплив на П'єра цієї особистості. Як колись впевненість князя Василя в правильності всього того, що він робить, позбавляла слабовільного П'єра можливості розпоряджатися собою, так тепер підкорює його сила фанатичною віри Баздеева. Баздеев майже гіпнотизує П'єра. - Чи повірив П'єр доводамБаздеева? - Він повірив не так «розумним доводам, які були в промові масона», скільки «Інтонацій переконаностіі сердечності, які були в промові масона, тремтіння голосу, яке іноді майже переривали масона, .. цим блискучим, старечим очам, постарілим на тому ж переконанні ... тому спокою, твердості і знання свого призначення,які світилися з усього істоти масона і які особливо сильно вражали його в порівнянні з своєю опущенноет'ю і безнадією ».Віра, переконаність Баздеева були сильніші за нього доводів. У визиску істини душі П'єра, який прийшов до висновку про відносність законів моралі, про неможливість знайти абсолютну істину, таїлися зерна надії, туги за вірою.

Чи вірить П'єр в бога? - Ні, він визнається масону в своїй невірі. Але він слухав доводи Баздеева і «всією душею бажав вірити,і вірив, і відчував радісне відчуття заспокоєння, поновлення і повернення до життя »; він «боявся неясності і слабкості доводів свого співрозмовника, він боявся не віритийому ». П'єру здається, що невіра страшніше віри в помилкову істину. Він спочатку повірив тому, хто був переконаний, що «твердо» знає істину, н тому «чарівно» привертав П'єра, а вже потім прийняв істота масонства.

Толстой збирався написати роман про декабриста. Цим декабристом мав стати П'єр. Історично виправданий цей етап, масонство, на шляху П'єра до декабризму. Через масонство пройшли багато дворянські революціонери - і тому, що моральне вчення масонів багато в чому збігався з моральними принципами передового дворянства, і тому, що сама таємна організація масонів] давала можливість конспірувати політичну діяльність під вивіскою релігійних чувань. Окремі елементи вчення масонів - наприклад, вчення про «моральному удосконаленні» - передбачили толстовство, хоча Толстой дуже негативно ставився до містичної стороні масонства. П'єр прийняв у масонстві те, що брав Толстой, і відкинув те, що було чуже Толстому.

Що, по суті, привернуло П'єра до масонства? - Він зрозумів «незвідане ще їм насолоду вірити в" можливість досягнення досконалості і в можливість братської і діяльної любові між людьми ». Толстой, хоча і вивчив джерела і провів багато годин над масонськими рукописами, все ж виклав багато сторін масонства по-своєму. П'єра привернула формула нібито масонів, а в дійсності євангелія в толстовської обробці: «Прощай ворогові своєму, не мсти йому, хіба тільки деланием йому добра». - Але що було найдорожче П'єру в масонську вченні? - «... Всіма силами протистояти злу , царствующему в світі ». - А що викликало в П'єр сумнів? - Обрядова сторона масонства. - що відчував П'єр, коли його приймали в масони? -« Де я, що я роблю? чи не сміються чи наді мною? чи не буде мені соромно згадувати це? » У П'єра є чуття істини. Він говорив про свою любов Елен і в той же час відчував щось фальшиве, нечисте, що відштовхувало його від цієї жінки. Він прийняв масонство, але вже при посвяченні в масони в ньому з'явився сумнів в істинності і потрібності того, що він робить. - кого П'єр побачив серед масонів? - Тих, кого він знав по петербурзькому суспільству і хто ніколи не викликав його симпатій. - Яка усмішка не сходила з обличчя П'єра? - «... Дитячапосмішка сором'язливості, сумніви і глузування над самим собою ». - Ця дитячачистота, це неприйняття фальші не дають П'єру можливості безумовно віддатися вірі. І тут є щось від автора. Толстой бачив фальш, під якими б масками вона не ховалася. Згадайте слова Тургенєва, дуже тонко висловив цю особливість толстовського світосприйняття.

Але так чи інакше П'єр врешті-решт відчув себе готовим до нового життя. - Хто ж порушив його стан радісного оновлення?-Князь Василь. Він недарма знову з'являється в романі в цей момент. Це властивість Курагиних - з'являтися перед людьми, коли у них світло на душі, щоб отруїти їм ці хвилини радості. - Князь Василь, намагаючись примирити П'єра з Елен, повернути його до колишнього життя, має союзницю. На чию думку він посилається? - «... Вдовствующая імператриця приймає жвавий інтерес у всій цій справі. Ти знаєш, вона дуже милостива до Елен ».- Як це симптоматично! «Продажна тварь» (за словами Долохова), нехай, пошленькая особа користується милістю двору. Настільки ж цікаво ставлення до П *\u003e єру, з одного боку, Ганни Павлівни Шерер, з іншого «боку - Наташі, князя Андрія, княжни Марьі.- Як називає П'єра Ганна Павлівна після його розриву з Елен? - «... Божевільний молода людина, зіпсований розбещеними ідеями століття». - А як поставилася до П'єру княжна Мар'я? - «... Його нещастя з дружиною ... його добре просте обличчя розташували її до нього». - Такі висловлювання характеризують не тільки того, про кого думають і говорять, але того, хто говорить. Глибока борозна прокладена Толстим між двома групами героїв. Одні - ті, хто шукає істини і чистоти, інші - ті, яким і істина і чистота байдужі, важливо лише, яке місце людина займає в суспільстві. П'єр страждає від відсутності заходи. Але ось сен знаходить цю віру, горить бажанням діяти, щоб протистояти злу, царствующему в світі, і великосвітське суспільство його відкидає. Він «божевільний», як божевільний був Чацький. І як «Молчаліна розкошують на світі», так в суспільстві Шерер і Курагиних насолоджується Друбецкой.

Чи змінився Борис Друбецкой з часу нашої останньої зустрічі з ним в Ольмюце? Яким життєвим правилом він керується? - «Він цілком засвоїв собі ту ... неписане субординацію ... по якій, для успіху на службі, були нужн5и не зусилля на службі, чи не праці, що не хоробрість, що не сталість, а потрібно було тільки вміння поводитися з тими, які винагороджують за службу ... »2. чому проявляються властивості молчалінство у Друбецкого? - По-перше, він «старанно уникав заяви своєї думки щодо тих фактів, які він передавав» ( «У мої літа не повинно сміти своє судження мати», - чуємо ми голосок Олексія Степановича). По-друге, він йде на уклін до жінок, які користуються вагою в суспільстві (його брату по духу вже радили їздити до жінок «тільки не за цим»). Лише випадковість завадила Молчаліну досягти того, чого досяг Борис. - З ким з жінок зближується найбільше Друбецкой? - Він стає «близькою людиною в будинку графині Безуховой».

Так встановлюється єдина лінія: імператриця - Елен - Борис; двір - вульгарність - кар'єризм. І вся ця камарилья ворожа П'єру і ненависна князю Андрію.

В голові князя Андрія в цей час теж, по суті, «згорнувся той головний гвинт, на якому трималася вся його життя». Він вважав себе покликаним до величі, але велич обернулося перед ним ницістю; дружина здавалася йому на заваді на шляху до слави, і тепер, коли вона померла, він відчуває себе в чомусь винуватим і навіть в особі ангела, що стоїть на могилі маленької княгині, читає «лагідну докір».

Що залишилося йому, як він думає? - Тільки одне - турбота про здоров'я сина. - Згадайте, що пережив князь Андрій, коли захворів його син. - То йому здавалося, що син помер, і тоді він вважав, що «все скінчено», саме все, тому що маленька істота - «одне, що йому залишилося в житті». Те, коли хлопчик одужав, «князю Андрію хотілося схопити, зім'яти, притиснути до своїх грудей це маленьке безпорадне істота». Світ князя Андрія нескінченно звузився. І він хоче належати тільки цього свого нового світу. Все, що відбувається у великому світі, - зло і брехню, суєта суєт; тільки тут - нехай маленьке, але щастя.

П'єр, після того як масони відкрили йому істину, вирішує, що треба протистояти злу, царствующему в світі. - Що він збирається зробити в першу чергу? - Він прагне «негайно» прийняти «заходи для досконалого звільнення селян від кріпацтва». Дуже характерні ці слова - негайноі вчинене звільнення.Невідомо, чого в них більше: нетерплячої спраги добра або наївних уявлень про дійсність. Прав був один дослідник, коли писав: «... для П'єра це велике і настільки важке, таку відповідальну справу було тільки засобом особистого морального задоволення, заспокоєння своєї совісті, шляхом до самовдосконалення». - Як пояснює Толстой невдачу П'єра в справі полегшення становища селян? - «П'єр не мав тієї практичної чіпкості, яка б дала йому можливість безпосередньо взятися за справу, тому він не любив його і тільки намагався прикинутися перед керуючим, що він зайнятий справою».

Сторінки, що малюють «визвольну» діяльність П'єра, дуже цікаві тим, що читач присутній і при ламанні світогляду художника. Приступаючи до роботи над романом, Толстой прямо оголосив, що не буде описувати життя різночинців, купців, мужиків, «яка йому незрозуміла і неприємна», а буде описувати життя милого йому дворянства.

Головні герої - дворяни. І помилки і помилки кращих з них Толстой досі пояснював не їхня недоліками ", а пороками навколишнього їх дійсності! Але ось вперше його улюблений герой стикається з іншим класом, з кріпосним селянством. Толстой стояв перед дилемою: показати свого героя і тут шляхетним, гуманним, тим самим продовживши аристократичні тенденції роману, або розкрити справжні відносини народу з «страшно далеким від нього» дворянством, т. е., по суті, судити героя з позиції закріпачених селян. » Літературознавець В. Шкловський висунув дуже цікаву і глибоко вірну, у всякому разі по відношенню до Толстому періоду його роботи над «Війною і миром», думка: ... Світогляд не їсти щось попереднє художнього твору, воно весь час будується і перевіряється художньої роботою »3.

Як виглядає Пьер- «визволитель»? - У П'єра, в мілейшем, щирому П'єро, виявляється удавання (намагався прикинутися перед керуючим, що він зайнятий справою ») і байдужість до народного справі. ( «Знову цілі дні, тижні, місяці життя П'єра проходили так само заклопотано і зайнятоміж вечорами, обідами, сніданками, балами ... ») - Зверніть увагу, як змінився язик.штора. В авторській мові з'являються слова, якими він раніше описував ханжу і лицемірка Друбецкого або фальшиву до мозку кісток Жюлі: народ представлявся П'єру «Благоденствують і зворушливо-вдячнимза зроблені йому благодіяння »(Так і чуєш слова манірної Жюлі: «Прекрасно! Прекрасно те, що ви сказали»). А яка обломовщина в цих роздумах П'єра: «Важко уявити собі людей, більше щасливих, і ... бог знає що чекало б їх на волі».

Чи справді селяни в маєтках П'єра стали щасливими? Розкажіть, як змінилося життя селян в результаті «діяльності» П'єра. - Становище селян не тільки не покращився, але в деяких відносинах погіршився, у всякому разі «селяни продовжували давати роботою і грошима все те, що вони дають у інших, тобто все, що вони можуть давати». Згадаймо, який глибокий зміст вкладав Толстой в слово «мир», що стоїть в назві роману. Великий народний світ для Толстого виявляється дорожче, ніж внутрішній світ пана-філантропа. - Чи зрозумів П'єр, що зазнав невдачі? - Ні, він «в самому щасливому стані духу» повернувся зі свого «подорожі». Це єдиний випадок в житті П'єра, коли він не відчув фальші свого становища.

Як поставився князь Андрій до думок П'єра про поліпшення життя селян? - Він спростовує їх з тих же позицій релятивізму, на яких так недавно стояв і П'єр. Істина відносна. Князю Андрію тепер здається, що просто існувати, не гризучи себе питаннями, легше, краще, ніж розмірковувати про сенс життя, і він заздрить мужику, який живе тваринним життям. Навіщо народу школи? До мукам фізичним вони додадуть муки нравственние.- Що ж, князь Андрій проти звільнення селян? -Ні, він за звільнення селян, але не для них, а для ... дворян, які, будучи «вихованими в ... переказах необмеженої влади , робляться жорстокі, грубі », стають все« найнещасніші і найнещасніші ». Цікаво, що погляд у князя Андрія «пожвавлювався тим більше, ніж безнадійнішим були його судження».

Толстой якось писав (в передмові до чеховського оповідання «Душка»), що коли спрямуєш на будь-яке явище посилена увага, воно мимоволі постає перед тобою в іншому світлі, ніж уявлялося раніше 4. Сперечаючись з П'єром, з його переконанням у необхідності служити ближньому своєму, князь Андрій пожвавлюється, зосереджуючись на цьому питанні, і в чомусь внутрішньо погоджується з П'єром.

Яке значення для князя Андрія мала ця зустріч з П'єром? - «Побачення з П'єром було для князя Андрія епохою, з якої почалася хоча у зовнішності й та ж; сама, але у внутрішньому світі його нове життя ».- Як ви) думаєте, чому П'єру вдалося відносно швидко переконати князя Андрія? -Звичайно, тому, що цей етап розвитку Андрія, з його твердженням пасивності, не відповідав активному, життєдіяльності початку в його характері.

Один історик літератури зауважив, що у Толстого всюди через контроверсію перемежівающіхся настроїв показано, де ... особи йдуть по шляху корінних основ свого природного істоти або допускають викривлення і чим викликані ці викривлення »5.

Ось в цей-то період князь Андрій допускає викривлення «основ свого природного істоти». В цей час скептицизм і квиетизм не властиві і самому автору. Толстой ще на підступах до квієтизму, якому він віддасть данину в образі Платона Каратаєва (згадаємо: «... світогляд весь час будується і перевіряється художньої роботою»). Зараз саме діяння, що її проповідую П'єром, йому ближче, ніж інтелігентський варіант каратаевщіни князя Андрія.

Прочитаємо уривок з XII глави другій частині - «П'єр і Андрій на поромі». Подивіться, як малює Толстой вплив природи на князя Андрея.- «Пором! давно пристав, і тільки хвилі течії з слабким звуком! вдарялися об дно порома. Князю Андрію здавалося, що це полоскання хвиль до слів П'єра примовляли: «Правда, вір цьому» .- А як змінилося обличчя князя Андрія? - «Князь Андрій зітхнув і променистим, дитячимніжним поглядом глянув в ... обличчя П'єра ». - Тема світлого і чистого дитинства майже автоматично викликає у Толстого тему неба. Князь Андрій, «виходячи з порома, .. подивився на небо, .. і в перший раз після Аустерліца він побачив то високе, вічне небо, яке він бачив, лежачи на Аустерлицком поле, і щось давно заснуле, щось краще , що було в ньому, раптом радісно і молодо прокинулося в його душі ». Князь Андрій не міг би залишатися пасивним довго. Це типовий толстовський позитивний характер, вічно який помиляється і шукає. Толстой писав в листі до тітки: «Вічна тривога, працю, боротьба, позбавлення - це необхідні умови, з яких не повинен сміти вийти хоч на секунду жодна людина. Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати, і знову кидати, і все ж боротися і помилятися ». Такий ідеал Толстого, такі Андрій і П'єр втілення цього ідеалу.

Князь Андрій «плутається» не тільки в селянському питанні. - Що він сказав П'єру про своє ставлення до російської армії? - «Якщо б Бонапарт стояв тут, у Смоленська, погрожуючи Лисим Горами, і тоді я б не став служити російської армії». Замкнув в собі, в своєму «я», він не причетний до тієї ройовий життя, яку відчує пізніше, коли Бонапарт дійсно буде стояти у Смоленська. Але в душі у нього живе це почуття загального, тому-то П'єру вдається переконати князя Андрія в тому, що хоча брехня і панує на землі, але вона скороминуща, а істина вічна. «На землі.:.- каже П'єр, - немає правди - все брехня і зло; до в світі, у всьому світіє царство правди, і ми тепер діти землі, а вічно - діти усього світу".Чим більше герой відчуває себе частиною світу,тим ближче цей герой Толстому, і князь Андрій, раніше П'єра зрозумів «брехня і зло», що панують на землі, з радістю приймає віру П'єра в царство правди в усьому світі. Світ правди, добра і справедливості, величезний світ вищої людяності стає світом П'єра і князя Андрія. До цього світу привели їх пошуки розуму, і тяжкий досвід життя.

А який світ Миколи Ростова? - «Весь світ був розділений на два нерівні відділу. Один - наш Павлоградський полк, і інший - все інше. І до цього іншого не було ніякого діла ». По суті, це повторення відчуття князя Андрія: у князя Андрія весь світ - його дитина, сім'я, господарство, а до решти йому немає діла. Ми встановили, що таке самообмеження не відповідає корінним основам ... його істоти ». У ньому після бесіди на поромі з П'єром прокидається почуття зв'язку з усім світом. Подивимося, чи здатний Микола Ростов вирватися за межі вузького маленького світу, званого «Павлоградський полк», Ростову здавалося, що все, пов'язане з полком, просто і ясно. Але так чи так уже ізольований полк від світу? - В якому положенні знаходився Павлоградський полк за кордоном? - «Була ростепель, бруд, холод ... по кілька днів не видавали ні коням, ні людям провіанту ... Все було з'їдено, і всі жителі розбіглися» .- Хто і як спробував поліпшити становище солдатів? Цікаво порівняти, про що думає Ростов і про що - Денисов в ці дні солдатського солоду і ніщети.- Ростов «приємно розмірковував про те, що днями має вийти йому наступний чин ...» І в цей час лунає крик Денисова, що лає солдатів за те, що вони їдять отруйний «Машкін корінь». Денисов входить в балаган і «сердито викурює трубку». Ростов насолоджується, Денисов - тривожиться. Їх відмінність поки ще ледве помітно, але в кінці кінців вони прийдуть в різні табори. Денисов намагається втрутитися в життя, Ростов вважає, що, відчергувати на вахті, він свою справу зробив.

За що покараний Денисов? - За те, що він відбив обоз іншій частині, щоб нагодувати своїх солдат.- Кого Денисов зустрів в харчовому складі? - Злодія Телянина. В.І. Немирович Данченко говорив, що якщо в першому акті на стіні висить рушниця, вона повинна вистрілити в останньому акті. Такий закон мистецтва 6. Образ Телянина стріляє ». Якщо в першому томі ми могли ще сумніватися, хто правий, Ростов або офіцери полку, то тепер Толстой безперечно займає позицію Миколи Ростова цій суперечці. Викинутий з полку, але не викрито Телянин з дрібного шахрая перетворився, як каже Денисов, в «обер-злодія». Ростов мав би тоді бути наполегливішими, але він не вмів встати вище середовища, як розумі ють це робити князь Андрій і П'єр.

Починається головне випробування для Миколи. Що він побачив в госпіталі, де лежить Денисов? - «... Хворі і поранені лежали там на підлозі, на соломі і шинелях»; «Лікарняний запах був такий сильний .., що Ростов схопився за ніс і повинен був зупинитися, щоб зібратися з силами і йти далі; мертві лежать поруч з жівимі.- Як Толстой описує зовнішність поранених солдатів? - Один - з худим, як скелет, особою і неголеною бородою; особа іншого «багряно-червоно ... на босих ногах його і на руках, ще червоних, жили напружено, як мотузки». У Ростова, коли він бачить все це, «мороз пробіг по ... спині» .- Що ж він зробив? - «Ні, тут нічого не зробиш, - подумав Ростов, опустивши очі», а потім поспішив піти, намагаючись пройти непоміченим крізь стрій цих докірливих солдатських очей.

Тепер уже образ госпіталю стає домінуючим. Що б Микола не робив, про що б він не думав, «весь госпіталь з цими відірваними руками і ногами, з цим брудом і хворобами» переслідував його. «Йому так жваво здавалося, що він тепер відчуває цей лікарняний запах мертвого тіла, що він озирався, щоб зрозуміти, звідки міг відбуватися цей запах» .- Що змушувало Миколи Ростова постійно повертатися не тільки до думок про госпіталі, але навіть до відчуттів, які він зазнав там? - Повна протилежність того, що він бачив у госпіталі, тому, що відбувається в Тильзите після укладення миру між двома імператорами. Обіди, банкети слідують один за іншим (а в госпіталі - голодні люди). Солдат Лазарєв, випадково потрапив на очі імператору, отримує орден (а в госпіталі - Тушин без руки і по суті невинний Денисов). Бонапарт - один імператора (в госпіталі - люди, що втратили руки і ноги на війні між імператорами). - Як же вплинули на Ростова ці спостереження? - «В голові його відбувалася болісна робота, яку він ніяк не міг довести до кінця» .- Вперше Миколі Ростову довелося так міркувати. У ньому з більшою, ніж досі, гостротою зіткнулися два начала - гуманне ростовське з гусарським вірнопідданські; безсила думка його метається як зацькований полк.- І який же Микола знаходить вихід, як вирішуються його «страшні сумніви»? - «Наша справа виконувати ної борг, рубатися і не думати, ось і все», - заявляє він.

Беззастережно - і назавжди гусарство витісняє в Ніколає ростовське гуманістичне начало. Відмова від думки призводить закономірно до відмови від гуманізму. Князь Андрій і П'єр часто помиляються, не завжди знаходять правильну відповідь на болісні питання, але їх розум - завжди в роботі; аналітичне мислення настільки ж обмежена для них, як неорганічно для Ростова. Тому-то Микола Ростов, потрапляючи в той світ, який йому здавався настільки заплутаним і незрозумілим, свідомо чи несвідомо солідаризується з ним. «Ми солдати і більше нічого», - кричить він. А адже це і потрібно Олександру I і Наполеону, -не мислячі Болконские і Безухови, а солдати, і більше нічого ». Самовладдя тримається не тільки на багнетах, - воно тримається і на тих, хто підпорядковує свій розум і свою волю влади одну людину. Так Толстой підводить нас до думки, що як би не була людина добрий, чистий, ніжний, - якщо у нього не розвинене критичне мислення, він неминуче приходить до виправдання, захисту недосконалих соціальних відносин і об'єктивно до підлості. Толстой мріє про гармонійному людині, в якому однаково сильно розвинені почуття і думка взаємно доповнюють і збагачують одна одну.

Створюючи образ П'єра Безухова, Л. Н. Толстой відштовхувався від конкретних життєвих спостережень. Люди, подібні П'єру, нерідко зустрічалися в російського життя того часу. Це і Олександр Муравйов, і Вільгельм Кюхельбекер, якому П'єр близький своєї дивакуватий і неуважністю і прямотою. Сучасники вважали, що Толстой наділив П'єра і рисами своєї власної особистості. Однією з особливостей зображення П'єра в романі є протиставлення його навколишнього дворянській середовищі. Не випадково він незаконний син графа Безухова; не випадково і те, як різко виділяється на загальному тлі його громіздка, незграбна фігура. Коли П'єр виявляється в салоні Ганни Павлівни Шерер, він викликає у неї занепокоєння невідповідністю своїх манер етикету вітальні. Він значно відрізняється від всіх відвідувачів салону і своїм розумним, природним поглядом. Автор за контрастом подає судження П'єра і вульгарну балаканину Іполита. Протиставляючи свого героя середовищі, Толстой розкриває його високі душевні якості: щирість, безпосередність, високу переконаність і помітну м'якість. Вечір у Ганни Павлівни закінчується тим, що П'єр, до невдоволення присутніх, захищає ідеї французької революції, захоплюється Наполеоном, як головою революційної Франції, відстоює ідеї республіки і свободи, виявляючи незалежність своїх поглядів.

Лев Толстой малює зовнішній вигляд свого героя: це "масивний, товстий молода людина, з стриженої головою, в окулярах, в світлих панталонах, з високим жабо і в коричневому фраку". Особливу увагу письменник звертає на посмішку П'єра, яка робить його обличчя дитячим, добрим, дурнуватим і як би хто просить вибачення. Вона як би говорить: "Думки думками, а ви бачите, який я добрий і хороший хлопець".

П'єр різко протиставлений оточуючим і в епізоді смерті старого Безухова. Тут він дуже не схожий на кар'єриста Бориса Друбецкого, який за намовою матінки веде гру, прагнучи отримати свою частку у спадщині. П'єр ж відчуває незручність і сором за Бориса.

І ось тепер він спадкоємець безмірно багатого батька. Отримавши титул графа, П'єр відразу опиняється в центрі уваги світського суспільства, де йому догоджали, його пестили і, як йому здавалося, любили. І він занурюється в потік нового життя, підкоряючись атмосфері великого світла. Так він виявляється в компанії "золотої молоді" - Анатоля Курагіна і Долохова. Під впливом Анатоля він проводить дні в гульні, будучи не в силах вирватися з цього круговороту. П'єр витрачає свої життєві сили, виявляючи характерне для себе безвольність. Князь Андрій пробує переконати його в тому, що йому дуже не йде ця безпутна життя. Але не так-то легко вирвати його з цього "виру". Однак зауважу, що П'єр занурений в нього скоріше тілом, ніж душею.

До цієї пори відноситься одруження П'єра на Елен Курагиной. Він прекрасно розуміє її нікчемність, відверту дурість. "Щось огидне є в тому почутті, - думав він, - яке вона порушила в мені, щось заборонене". Однак почуття П'єра знаходяться під впливом її краси і безусловкого жіночої чарівності, хоча справжньою, глибокої любові герой Толстого не відчуває. Пройде час, і "обкручені" П'єр зненавидить Елен і всією душею відчує її порочність.

У цьому плані важливим моментом стала дуель з Долоховим, що відбулася після того, як на обіді на честь Багратіона П'єр отримав анонімний лист про те, що дружина зраджує йому з його колишнім приятелем. П'єр не хоче цьому вірити в силу чистоти і благородства своєї натури, але в той же час він вірить листа, бо добре знає Елен і її коханого. Зухвала витівка Долохова за столом виводить П'єра з рівноваги і призводить до поєдинку. Для нього абсолютно очевидно, що тепер він ненавидить Елен і готовий назавжди порвати з нею, а одночасно порвати з тим світом, в якому вона жила.

Різне ставлення Долохова і П'єра до дуелі. Перший направляється на поєдинок з твердим наміром вбити, а другий страждає від того, що йому потрібно стріляти в людину. До того ж П'єр ніколи не тримав в руках пістолета і, щоб скоріше покінчити з цим ганебним справою, сяк-так спускає курок, а коли ранить противника, ледь утримуючи ридання, кидається до нього. "Нерозумно! .. Смерть ... Брехня ..." - повторив він, крокуючи по снігу в ліс. Так окремий епізод, сварка з Долоховим стає для П'єра кордоном, відкриваючи перед ним світ брехні, в якому йому судилося деякий час перебувати.

Починається новий етап духовних шукань Пьера, коли він в стані глибокої моральної кризи зустрічає на шляху з Москви масона Баздеева. Прагнучи до високого сенсу життя, вірячи в можливість досягнення братської любові, П'єр вступає в релігійно-філософське товариство масонів. Він шукає тут духовного і морального оновлення, сподівається на відродження до нового життя, жадає особистого вдосконалення. Йому хочеться до того ж виправити недосконалість життя, і це справа здається йому зовсім не важким. "Як легко, як мало зусиль потрібно, щоб зробити так багато Добра, - думав П'єр, - і як мало ми про це дбаємо!"

І ось, під впливом масонських ідей, П'єр вирішує звільнити селян, що належать йому, від кріпацтва. Він йде тим самим шляхом, яким ішов Онєгін, хоча робить і нові кроки в цьому напрямку. Але на відміну від пушкінського героя він володіє величезними маєтками в Київській губернії, чому йому доводиться діяти через головного керуючого.

Володіючи дитячої чистотою і довірливістю, П'єр не передбачає, що йому доведеться зіткнутися з підлістю, обманом і диявольською спритністю ділків. Він приймає споруди шкіл, лікарень, притулків за докорінне поліпшення життя селян, в той час як все це було показним і обтяжливим для них. Починання П'єра не тільки не полегшили важкої долі мужиків, а й погіршили їх положення, бо сюди підключилося хижацтво багатіїв з торгового села і грабіж селян, прихований від П'єра.

Ні перетворення в селі, ні масонство не виправдали надій, які П'єр на них покладав. Він розчаровується в цілях масонської організації, яка представляється йому тепер брехливої, порочної і лицемірною, де все стурбовані насамперед кар'єрою. До того ж ретельно процедури, характерні для масонів, здаються йому тепер безглуздим і смішним виставою. "Де я? - думає він, - що я роблю? Чи не сміються чи наді мною? Чи не буде мені соромно згадувати це?" Відчувши безплідність масонських ідей, які зовсім не змінили його власного життя, П'єр "раптом відчув неможливість продовжувати колишнє життя".

Герой Толстого проходить через нове моральне випробування. Їм стала справжня, велика любов до Наташі Ростової. Спочатку П'єр не думав про свій новий почутті, але воно росло і ставало все більш владним; виникла особлива чуйність, напружена увага до всього, що стосувалося Наташі. І він іде на час від громадських інтересів в світ особистих, інтимних переживань, які відкрила для нього Наташа.

П'єр переконується, що Наташа любить Андрія Болконського. Вона пожвавлюється лише через те, що входить князь Андрій, що чує його голос. "Щось дуже важливе відбувається між ними", - думає П'єр. Складне почуття не залишає його. Він дбайливо і ніжно любить Наташу, але одночасно вірно і віддано дружить з Андрієм. П'єр від душі бажає їм щастя, і в той же час їх любов стає для нього великим горем.

Загострення душевного самотності приковує П'єра до найважливіших питань сучасності. Він бачить перед собою "заплутаний, страшний вузол життя". З одного боку, розмірковує він, люди спорудили в Москві сорок сороков церков, сповідуючи християнський закон любові і прощення, а з іншого - вчора засікли батогом солдата і священик давав йому цілувати хрест перед стратою. Так росте криза в душі П'єра.

Наташа, відмовивши князю Андрію, проявила дружню душевну симпатію до П'єру. І величезна, безкорисливе щастя захлеснуло його. Наташа, охоплена горем і каяттям, викликає в душі П'єра такий спалах гарячої любові, що він, несподівано для себе, робить своєрідне визнання їй: "Якщо б я був не я, а красивий, розумний і кращий людина в світі ... я б цю хвилину на колінах просив руки та вашу любов ". У цьому новому захопленому стані П'єр забуває про громадські та інших питаннях, які його так турбували. Особисте щастя і безмежне почуття переповнює його, поволі даючи відчувати якусь неповноту життя, глибоко і широко їм розуміється.

Події війни 1812 року виробляють крутий перелом в світовідчутті П'єра. Вони дали можливість йому вийти зі стану егоїстичної замкнутості. Їм починає опановувати незрозуміле для нього занепокоєння, і, хоча він не вміє розібратися в подіях, що відбуваються, він неминуче включається в потік дійсності і думає про свою участь в долі Батьківщини. І це не просто роздуми. Він готує ополчення, а потім вирушає в Можайськ, на поле Бородінської битви, де перед ним відкривається новий, незнайомий для нього світ простих людей.

Бородіно стає новим етапом в процесі розвитку П'єра. Побачивши перший раз мужиків-ополченців, одягнених в білі сорочки, П'єр вловив що виходить від них дух стихійного патріотизму, що виражається в ясній рішучості стійко захищати рідну землю. П'єр зрозумів, що це і є та сила, яка рухає подіями, - народ. Всією душею зрозумів він таємний зміст слів солдата: "Всім народом навалитися хочуть, одне слово - Москва".

П'єр тепер не просто спостерігає за тим, що відбувається, а розмірковує, аналізує. Йому вдалося тут відчути ту "приховану теплоту патріотизму", яка зробила російський народ непереможним. Правда, в бою, на батареї Раєвського, П'єр переживає момент панічного страху, але саме цей жах "і дозволив йому особливо глибоко зрозуміти силу народного мужності. Адже ці артилеристи весь час, до самого кінця, були сильні та спокійні, і хочеться тепер П'єру бути солдатом, просто солдатом, щоб "увійти в цю загальну життя" всім єством.

Під впливом людей з народу П'єр вирішує брати участь у захисті Москви, для чого необхідно залишитися в місті. Бажаючи зробити подвиг, він має намір вбити Наполеона, щоб позбавити народи Європи від того, хто приніс їм стільки страждань і зла. Природно, він різко змінює своє ставлення до особистості Наполеона, колишня симпатія змінюється ненавистю до деспота. Однак безліч перешкод, а також зустріч з французьким капітаном Рамбелем змінюють його плани, і він відмовляється від плану вбивства французького імператора.

Новим етапом в шуканнях П'єра стало перебування у французькому полоні, куди він потрапляє після бійки з французькими солдатами. Цей новий період життя героя стає подальшим кроком на шляху зближення з народом. Тут, в полоні, П'єру довелося побачити справжніх носіїв зла, творців нового "порядку", відчути нелюдськість вдач наполеонівської Франції, відносини, побудовані на пануванні і підпорядкуванні. Він побачив масові вбивства і спробував дошукатися до їх причин.

Надзвичайне потрясіння відчуває він, коли вони присутні на страті людей, звинувачених в поджігательстве. "В душі його, - пише Толстой, - як ніби раптом висмикнута та пружина, на якій все трималося". І тільки зустріч з Платоном Каратаєва в полоні дозволила П'єру знайти душевну рівновагу. П'єр зблизився з Каратаєва, потрапив під його вплив і став дивитися на життя як на стихійний і природний процес. Знову виникає віра в добро і правду, народилася внутрішня незалежність і свобода. Під впливом Каратаєва відбувається духовне відродження П'єра. Як і цей простий селянин, П'єр починає любити життя у всіх її проявах, всупереч всім примхам долі.

Тісне зближення з народом після звільнення з полону призводить П'єра до декабризму. Про це Толстой розповідає в епілозі свого роману. За сім минулих років давні настрою пасивності, споглядальності змінилися спрагою дії і активної участі в суспільному житті. Нині, в 1820 році, гнів і обурення П'єра викликають соціальні порядки і політичний гніт в рідній Росії. Він каже Миколі Ростову: "У судах грабіжництво, в армії одна палиця, шагистики, поселення - мучать народ, просвіта душать. Що молодо, чесно, то гублять!"

П'єр переконаний, що обов'язок всіх чесних людей полягає в тому. щоб протидіяти цьому. Не випадково П'єр стає учасником таємної організації і навіть одним з головних організаторів таємного політичного товариства. Об'єднання "чесних людей", вважає він, має відіграти свою помітну роль в усуненні соціального зла.

В життя П'єра тепер входить особисте щастя. Нині він одружений на Наталі, переживає глибоку любов до неї і своїм дітям. Щастя рівним і спокійним світлом висвітлює всю його життя. Основне переконання, яке виніс П'єр з довгих життєвих шукань і яке близьке самому Толстому, таке: "Поки є життя, є і щастя".

Що привело в суспільство масонів П'єра Безухова? Чому він там розчарувався? і отримав найкращу відповідь

Відповідь від Alexey Khoroshev [гуру]
У романі-епопеї "Війна і мир" Толстой на прикладі зустрічі П. Безухова з масонами показав небезпеку цього явища для Росії.
Після розставання з Елен пошуки сенсу життя і відповідей на питання «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я ... »приводять П'єра Безухова в суспільство масонів. Його приваблюють ідеї «любові, рівності і братерства». П'єр щосили намагається втілити ці ідеї в життя. Він хоче зробити життя селян легше, побудувати школи, притулки і лікарні в кожному маєтку. Але, роблячи добрі справи, П'єр Безухов стикається з нерозумінням і відвертим обманом:
"... він не знав, що внаслідок того, що перестали за його наказом посилати ребятніц - жінок з грудними дітьми на панщину, ці самі ребятніци тим найтяжчу роботу несли на своїй половині. Він не знав, що священик, який зустрів його з хрестом, обтяжував мужиків своїми поборами і що зібрані до нього учні зі сльозами були отдаваеми йому і за великі гроші були откупаеми батьками. Він не знав, що кам'яні, за планом, будівлі споруджувалися своїми робітниками і збільшували панщину селян, зменшену тільки на папері ... "
У підсумку до П'єру приходить розчарування масонством.
Вступ П'єра в масонство один з яскравих моментів роману. Л. Толстой дуже іронічно описав посвячення Безухова в ложу, комічно виглядає показ П'єру малого і великого світла. Як він готовий був віддати все своє майно масонам, але не віддав, тільки боячись здатися нескромним, як під час посвяти П'єр почервонів до сліз, як червоніють діти. Безухову самому закрадалися думки: "Не сміються чи наді мною? Чи не буде мені соромно згадувати це?" Як він готовий був кинутися на шпаги і їх поспішно відсмикнув від нього. П'єр, вступаючи в масонство, думав, що брати допоможуть змінити світ на краще, але насправді він потрібен був їм через гроші (його неодноразові пожертви) і зв'язків у вищому світі.
Поступово "П'єр відчуває, що болото, в яке він потрапив, затягує його все сильніше". Йому здається: "що масонство засновано на одній зовнішності". Він бачить, що в масонство вступають люди (як Друбецкой Борис), що переслідують одну мету - зблизитися з відомими і впливовими людьми. Толстой блискуче показав, що масони - це той же самий гурток мадам Шерер, тільки для обраних з еліти. П'єру представляється, що російське масонство йде хибним шляхом, відхиляється від свого джерела. Він вирушає за кордон, щоб осягнути вищі таємниці ордена. На засіданні Безухов виголошує промову, закликає братів виступити проти насильства в світі, закликає проповідувати ідеали добра і справедливості. Масонам слід шукати "гідних" (а не пройдисвітів) і сприяти їх вступу в орден. Мова П'єра викликає бурхливий протест в ложі, його пропозиція відхиляють.
Трагедія Росії того часу полягала в тому, що діти Вдови намагалися нав'язати свої ідеали російському суспільству, підім'яти під себе нашу культуру, а потім і всю країну. Це намагався донести до нас Толстой.
Джерело:; посилання

відповідь від Агнеса[Активний]
Прагнення змінити життя на краще призводить його до масонів, в таємну організацію, учасники якої сподіваються визначити на ключові державні пости своїх однодумців, «братів», придбати то влада над світом і почати втілювати в життя ідеали добра.
Переказ.
Після пояснення з дружиною П'єр відправляється в Петербург і на одній зі станцій зустрічає одного з відомих масонів Осипа Олексійовича Баздеева. Масонство йому уявлялося у вигляді братства людей, з'єднаних з метою підтримувати один одного на шляху чесноти, П'єр вирішив вступити на шлях оновлення і вступив в масонську ложу.
Мета - збереження і передання потомству якогось важливого таїнства; друга мета -0 виправляти серця членів ложі і третя - виправляти весь членський рід. Чесноти, відповідне семи сходами храму Соломона, яку повинен виховати кожен масон:
1) скромність, дотримання таємниці ордена;
2) покора вищим чинам ордена;
3) гречність;
4) любов до людства;
5) мужність;
6) щедрість;
7) любов до смерті.
Масони найбільше були зайняті власним просуванням до влади. Йому здавалося, що російське масонство пішло хибним шляхом. Всіх братів підрозділяють на 4 розряду:
зайняті таїнствами науки, містичної стороною; шукають, що коливаються, як він сам; які не бачать нічого, крім зовнішньої форми; надійшли в масонство для зближення з багатими і сильними зі зв'язків братами.
Після поїздки за кордон виступив із закликом діяти, був звинувачений в запалу.

Заняття № 6

П'єр в масонстві.

цілі:

виховна:

формуваннявміння коректно і доказово обгрунтовувати свою точку зору;

виховання морального світогляду студентів;

освітня:

осмислення складності і суперечливості поведінки і пошуків героїв роману;

формування уявлення про братерство масонів;

розвиваюча:

вдосконалення навичок роботи з текстом, уміння аналізувати прочитане;

надання можливості для розкриття творчого потенціалу студентів;

розвиток мисленнєво-мовленнєвої діяльності, вміння аналізувати, порівнювати, логічно вірно викладати думки.

Тип уроку: урок вдосконалення знань, умінь і навичок.

Вид уроку: урок-практикум.

Методичні прийоми: бесіда з питань, переказ тексту, виразне читання тексту, перегляд епізодів з художнього фільму, повідомлення студентів.

Прогнозований результат:

знати художній текст, історію масонства;

вміти знаходити самостійно матеріал по темі і систематизувати його.

устаткування: Зошити, художній текст, комп'ютер, мультимедіа, презентація, художній фільм.

Хід уроку

I. Організаційний етап.

II. Мотивація навчальної діяльності. Цілепокладання.

Слово викладача.

Серед "білих плям" нашої історії, загадок, овіяних легендами, масонство займає особливе місце. Довгий час ця тема була закрита для вивчення: не було літератури. Зараз все більше з'являється нових публікацій про масонстві, видаються книги, які виходили в Росії ще до революції. Сьогодні на уроці ми звернемося до теми, яка тісно пов'язана з формуванням світогляду людей минулих епох і сучасності. Але навколо масонства і сьогодні, і в минулому багато міфів, помилок і спекуляцій. Тема масонства знаходить своє відображення в художній літературі, тому завдання уроку - познайомитися з основами вчення масонів, з'ясувати, хто вони такі. Яка роль масонів у долі героїв роману "Війна і мир".

Обговорення теми і цілей уроку.

III . Удосконалення знань, умінь і навичок.

Слово викладача.

А.Радищев, М. Карамзін, О. Грибоєдов, О. Пушкін, М. Сперанський, Павло I, Олександр I, О.Суворов, М.Кутузов - імена, відомі всім. Але всесвітня популярність - не єдине, що їх об'єднує. Всі вони належали до одного з найбільш таємничих, маловивчених філософських течій в історії Росії - до масонства.

Хто вони - масони? Чому суперечки про масонстві тривають і сьогодні? Чим же воно приваблювало великих людей? Які моральні боку філософії масонства і його вплив на формування світогляду людей минулих епох і сучасності? Щоб відповісти на ці питання, необхідно звернутися до історії масонства.

Повідомлення студента. Історія масонства.

Реальна історія масонства починається з будівництва Собору Святого Павла в Лондоні під керівництвом архітектора сера Крістофера Рена. Собор будувався довго, з 1675 по 1710 рік. Тут-то і зародилася чудова ідея: для залучення суспільної уваги до цього довгобуду і для збору додаткових коштів заснувати "артілі" каменярів, які будуть "будувати" собор, не піднімаючи жодного цегли, а лише розмірковуючи про це. Так в Англії зародилося "спекулятивне" масонство. Слово "масон" в перекладі з англійської та французької означає "каменяр", а з визначенням "франк" - вільний каменяр. Символами масонства стали знаряддя праці муляра: кельму, схил, циркуль, кутник. Собор нарешті побудували, але масонські артілі - ложі - не зникли, їх ставало більше. На чолі кожної ложі стояв Майстер, венерабль. Керуючий цілим союзом лож називався гросмейстером або Великим майстром. З'явилися і перші теоретики масонства: Андерсен і Даугуль, які підвели під масонство філософську базу, почали створювати його теорію і структуру. 24 червня 1717 року представники перших масонських лож зібралися в пивній і заснували "ВЛ Англії" - об'єднання всіх лож. Це перша і єдина достовірна дата народження масонства як організованого руху. Незабаром масонство перекинулося до Франції і розквітло пишним цвітом, з'явилися традиції, нова символіка, масони придумали собі солідну історію, висхідну від будівництва храму Соломона. Головним будівельником цього храму був призначений Адонірам, який був убитий за те, що не розкрив магічне слово, сказане йому царем Соломоном. Це ім'я Бога - "Єгова". Ця легенда про Адонираме лежить в основі посвячення в ступінь майстра в масонських ложах. У Росії перші ложі з'явилися в 30-х роках XVIII століття. Петро I був "вільним каменярем", Павло I виховувався масонами і оточив себе ними, Олександр I на початку свого правління був масоном, а в 1822 році заборонив масонство, в результаті ця заборона сприяв розвитку таємних товариств декабристів, серед яких теж було чимало масонів ( Муравйов-Апостол, Пестель, Рилєєв, Бестужев). Серед масонів було чимало відомих людей Росії.
На початку XX століття інтерес до масонів посилився. До 1910 року в російській політичній масонстві значиться понад 100 осіб. По складу в них здебільшого були кадети, меншовики, есери, трудовики (Керенський, Чхеїдзе, Коновалов, Некрасов, Терещенко). Ще до революції 1917 року почалася кампанія проти масонів. Використовувалися два аргументи:

1) масони мають у своїх рядах євреїв, тому вони вороги православ'я і самодержавства;

2) масони мають у своїх лавах соціалістів, значить, вони пов'язані з "Інтернаціоналом".

Основними морально-філософськими ідеями масонства були наступні:

Неприйнятність монархічного державного устрою.

Ідеал масонів - демократична республіка

Всі члени суспільства - брати. І ні мова, ні звання, ні стан, ні багатство не роблять між ними відмінності.

Мета масонства - руйнування християнської культури і заміна її масонським світом.

Людство - вище батьківщини. Масонство має закреслити минуле народів. Воно повинно створювати міжнародний рух, наслідком якого будуть ідеали свободи, рівності і братерства між народами.

Ідеї \u200b\u200bнаціональних революцій, які зруйнують історично сформовані держави і приведуть до створення масонського наддержави.

Головним у філософії масонів був і є людина, його духовний стан і гармонійний розвиток. Взаємодопомога серед членів ордена згодом перетворилася в систему благодійності. Масони будують і містять лікарні, клініки, науково-дослідні центри. Філантропічні фонди існують завдяки добровільним внескам членів братства і різним пожертвам. У дореволюційній Росії з ініціативи масонів відкривалися богадільні, школи, виховні будинки. Але благодійність - лише частина діяльності ордена, спрямованої на благо людства.

Прогрес суспільства можливий тільки при відсутності воєн між державами і всередині них. А тому вільні каменярі виступають проти вирішення конфліктів насильницьким шляхом. Кожен з братів може і повинен принести користь, пробудивши в собі найкращі якості. Масони всіх напрямків вважають: придбання знань в природних і гуманітарних науках, довга і терпляча самопідготовка допоможуть їм створити рівноправний і справедливий суспільний лад, якийсь храм свободи, рівності і братерства.

Слово викладача.

У діяльності масонів Олександрівської епохи були деякі моменти, імпонували Толстому, і про них письменник говорить досить тепло і співчутливо. Це перш за все питання морального самовдосконалення. Носієм цих ідей є Осип Олександрович Баздеев, який справив на П'єра сильне враження своєю пристрасною проповіддю.

Образ "благодійника" П'єра, який переконав його стати на шлях правовірного масонства, написаний з реальної особи - Йосипа Олексійовича Поздеева, який користувався популярністю у московських масонів.

4. Робота з текстом роману "Війна і мир".

В який момент життя П'єра відбувається зустріч його з масоном Баздеевим?

Надходження П'єра Безухова в масонський суспільство доводиться на важкий період його життя, пов'язаний з одруженням на Елен Курагиной. Він мучиться, розуміючи, що не тільки помилився, але і обдурив інших. Вважав себе винуватим, що одружився не люблячи, - це валить П'єра в глибоку кризу. "Що погано? Що добре? Що треба любити, що треба ненавидіти? Для чого потрібно жити і що таке я? Що таке життя, що таке смерть? Яка сила керує всім? " - запитує він себе. Ці роздуми про сенс життя характерні для позитивних героїв Толстого. П'єр переживає душевну кризу: це сильне невдоволення собою і пов'язане з цим бажання змінити своє життя, побудувати її на добрих засадах.

Прихід П'єра до масонства став важливою подією, оскільки це допоможе знайти вихід його внутрішнім метань. Він "думав, думав, думав і думав", - повідомляє автор. Але чим більше він думав, тим "темніше, заплутаніше і безнадійні представлялися йому минуле, майбутнє і, головне, даний".

Під час таких роздумів, коли П'єр був занурений "у вищий склад думок, до яких може досягти людина", - в цей момент до кімнати зайшов незнайомий чоловік. Це був старий масон Баздеев, який прийшов до П'єру, щоб звернути його. Він відразу почав розмову про масонстві, запропонував ввести П'єра в "братство вільних каменярів", де він знайде заспокоєння. У проникливому погляді масона П'єр "відчув надію і заспокоєння". Через тиждень був призначений прийом Безухова "в Петербурзьку ложу Північного сяйва". П'єр був прийнятий в ложу з дотриманням всіх ритуалів. Нове життя вселила в П'єра нові сили, і після посвяти в масони він був "веселий і стриманий, як би жартуючи над усім світом, знаючи істину".

Чи випадкова була зустріч П'єра з масоном Баздеевим?

Перегляд епізоду з художнього фільму або переказ епізоду «Вступ П'єра в масонство».

З якою метою П'єр вступає в суспільство масонів?

Сенс життя П'єр знаходить у філософії морального самовдосконалення як засобі усунення зла в собі і світі. Чому ж П'єр, будучи атеїстом і вважаючи релігію "несправедливою", вступає в масонський суспільство? Тому що привернула формулювання цілей цього суспільства: очищаючи і виправляючи серце і розум окремих членів суспільства, виправити тим самим людський рід і "протиборствувати злу, царствующему в світі". І він щиро прийняв нове вчення і вірив в нього. П'єр сприймав масонство не як релігійну секту з її зовнішньої обрядовістю, а як "краще єдине вираження кращих, вічних сторін людства". Таке рішення давало йому на час ілюзію виходу з глухого кута, викликаного відчуттям безцільності існування. Воно відкривало йому дорогу діяльності, по якій він сумував. У нього було так багато сумнівів і коливань, що він потягнувся до тих, хто мав віру і переконаність у чомусь: "П'єр із завмиранням серця ... відчував радісне відчуття заспокоєння, поновлення і повернення до життя". Отже, бажання знайти щось стійке, мета життя для себе призводить П'єра в масонство.

Що було найбільш дорого П'єру в масонську вченні?

«... Всіма силами протистояти злу, царствующему в світі».

А що викликало в П'єр сумнів?

Обрядова сторона масонства. - Що відчував П'єр, коли його приймали в масони? - «Де я, що я роблю? Чи не сміються чи наді мною? Чи не буде мені соромно згадувати це? » У П'єра є чуття істини. Він говорив про свою любов Елен і в той же час відчував щось фальшиве, нечисте, що відштовхувало його від цієї жінки. Він прийняв масонство, але вже при посвяченні в масони в ньому з'явився сумнів в істинності і потрібності того, що він робить.

Кого П'єр побачив серед масонів?

Тих, кого він знав по петербурзькому суспільству і хто ніколи не викликав його симпатій.

Чим займається П'єр Безухов після вступу в масонство?

«Через тиждень П'єр, попрощавшись з новими друзями масонами і залишивши їм великі суми на милостині, поїхав до свого маєтку. Його нові друзі дали йому листи до Києва і Одеси, до тамтешніх масонам, і обіцяли писати йому і керувати ним в його новій діяльності »

Розкажіть, які конкретні кроки зробив П'єр Безухов, щоб практичними справами підтвердити моральні заклики масонів?

“П'єр мимоволі став на чолі петербурзького масонства. Він влаштовував ложі, вербував нових членів, дбав про з'єднання різних лож ... Він давав свої гроші на пристрій оселю і поповнював, наскільки міг, збори милостині, на які більшість членів були скупі і необачні. Він майже один на свої кошти тримався бідних, влаштований орденом в Петербурзі ... ", - розповідає Толстой.

П'єр, після того як масони відкрили йому істину, вирішує, що треба протистояти злу, царствующему в світі. Він прагне «негайно» прийняти «заходи для досконалого звільнення селян від кріпацтва».

Як пояснює Толстой невдачу П'єра в справі полегшення становища селян?

«П'єр не мав тієї практичної чіпкості, яка б дала йому можливість безпосередньо взятися за справу, тому він не любив його і тільки намагався прикинутися перед керуючим, що він зайнятий справою».

Чи справді селяни в маєтках П'єра стали щасливими?

Розкажіть, як змінилося життя селян в результаті «діяльності» П'єра.

Становище селян не тільки не покращився, але в деяких відносинах погіршився, у всякому разі «селяни продовжували давати роботою і грошима все те, що вони дають у інших, тобто все, що вони можуть давати».

Чи зрозумів П'єр, що зазнав невдачі?

Ні, він «в самому щасливому стані духу» повернувся зі свого «подорожі». Це єдиний випадок в житті П'єра, коли він не відчув фальші свого становища.

З Андрія Болконського.

Яка зміна в князя Андрія вразила П'єра?

«Слова були ласкаві, усмішка була на губах і обличчі князя Андрія, але погляд був згаслий, мертвий». Якщо уважно вдивитися в розвиток князя Андрія і П'єра, то ми помітимо, що розвиток одного з деяким запізненням дублює розвиток іншого. Обидва проходять в різний час одні і ті ж «кола пекла

Як поставився князь Андрій до думок П'єра про поліпшення життя селян?

Він спростовує їх. Князю Андрію тепер здається, що просто існувати, не гризучи себе питаннями, легше, краще, ніж розмірковувати про сенс життя, і він заздрить мужику, який живе тваринним життям. Навіщо народу школи? До мукам фізичним вони додадуть муки нравственние.- Що ж, князь Андрій проти звільнення селян? -Ні, він за звільнення селян, але не для них, а для ... дворян, які, будучи «вихованими в ... переказах необмеженої влади , робляться жорстокі, грубі », стають все« найнещасніші і найнещасніші ». Цікаво, що погляд у князя Андрія «пожвавлювався тим більше, ніж безнадійнішим були його судження».

Сперечаючись з П'єром, з його переконанням у необхідності служити ближньому своєму, князь Андрій пожвавлюється, зосереджуючись на цьому питанні, і в чомусь внутрішньо погоджується з П'єром.

Яке значення для князя Андрія мала ця зустріч з П'єром?

«Побачення з П'єром було для князя Андрія епохою, з якої почалася його нове життя.

Читання уривка з XII глави другій частині - «П'єр і Андрій на поромі».

Подивіться, як малює Толстой вплив природи на князя Андрея.- «Пором! давно пристав, і тільки хвилі течії з слабким звуком! вдарялися об дно порома. Князю Андрію здавалося, що це полоскання хвиль до слів П'єра примовляли: «Правда, вір цьому» .- А як змінилося обличчя князя Андрія? - «Князь Андрій зітхнув і променистим,дитячим ніжним поглядом глянув в ... обличчя П'єра ». - Тема світлого і чистого дитинства майже автоматично викликає у Толстого тему неба. Князь Андрій, «виходячи з порома, .. подивився на небо, .. і в перший раз після Аустерліца він побачив то високе, вічне небо, яке він бачив, лежачи на Аустерлицком поле, і щось давно заснуле, щось краще , що було в ньому, раптом радісно і молодо прокинулося в його душі ». Князь Андрій не міг би залишатися пасивним довго. Це типовий толстовський позитивний характер, вічно який помиляється і шукає

П'єру вдається переконати князя Андрія в тому, що хоча брехня і панує на землі, але вона скороминуща, а істина вічна. Світ правди, добра і справедливості, величезний світ вищої людяності стає світом П'єра і князя Андрія. До цього світу привели їх пошуки розуму, і тяжкий досвід життя.

Яке відчуття почав відчувати П'єр через рік своєї участі в масонській ложі?

Раніше «він відчував почуття людини, довірливо таким стає ногу на рівну поверхню болота». Але «поставивши ногу, він провалився. Щоб цілком переконатися в твердості грунту, на якій він стояв, він поставив іншу ногу і провалився ще більше, загруз і вже мимоволі ходив по коліно в болоті ». Масонство виявилося брудним болотом. Ми бачили, що П'єр відразу помітив у масонстві щось фальшиве. Тепер же, як властиво і П'єру та Андрію, розум «наздогнав» початкові відчуття. Почуття не підвело.

Що відштовхнуло П'єра від масонів?

П'єр переконується, що багато масони вступали в суспільство заради придбання зв'язків з сильними і багатими людьми, яких там було багато. "З-під масонських фартухів і знаків він бачив на них мундири і хрести, яких вони домагалися в житті". П'єр бачив, що багато представників вищого суспільства, котрі мали такою ж багатством, ніж він, і принесли масонську клятву віддати все своє майно для ближнього, ухилялися від внесення навіть копійчаної милостині, і в його душу почали закрадатися сумніви. "В чаду своїх занять і захоплень П'єр, однак, як мине рік почав відчувати, як той грунт масонства, на якій він стояв, тим більше йшла з-під його ніг, чим твердіше він намагався стати на ній". П'єр почав відчувати себе незадоволеним своєю діяльністю. Він не сумнівався в масонстві, але підозрював, що "російське масонство пішло хибним шляхом і відхилилося від свого джерела".

Спробував він впливати на масонів?

Щоб розібратися у всьому, він їде за кордон. Там він отримує довіру багатьох високопоставлених осіб, розподіляється по багатьом таємниці, зводиться до вищого ступеня, а в Росію привозить план ордена. Весь цей план був заснований на тому, "щоб утворити людей твердих, доброчесних, пов'язаних єдністю переконання, що складається в тому, щоб скрізь і всіма силами переслідувати порок і дурість і протегувати таланти і чесноти". У Петербурзі він виступив перед "братами", говорив довго, але мова його справила не так сильне враження, скільки хвилювання і прийнята була холодно. Пропозиції його не було вжито

І П'єр відчув, що з масонами йому не по дорозі. «На П'єра знову знайшла та туга, якої він так боявся».

5. Слово викладача.

Сьогодні в Європі, Америці, Азії існує велика кількість масонських лож. Значна їх частина об'єднана в міжнародну організацію. Але в рядах Вільних Каменярів немає єдності. Самі масони все менше заперечують свій зв'язок з політикою, але, як і раніше, головним вони вважають гуманістичні ідеали та забезпечення прав людини. У Росії легально діє кілька масонських лож. Одна з них - "Велика ложа Росії" - має свій офіційний сайт в Інтернеті. Великий Майстер, якийсь Григорій Д., в своєму зверненні до читачів сайту повідомляє, що його ложа уникає займатися політикою. На питання, чи є серед сучасних масонів відомі люди зі світу бізнесу і політики, відповідає: "Вважаю, що можуть бути". Яким буде масонство в майбутньому? Чи буде воно впливовою силою або буде притягувати людей своєю причетністю до стародавніх таємниць і загадкових ритуалів? Відповіді на ці питання дасть майбутнє.

IV . Інформація про домашнє завдання.

1. Громадська діяльність Болконського.

Чим займається Князь Андрій після Аустерліца?

Суперечка з Пьром в Богучарове.

Роль природи в житті князя.

Що пробудило Болконського до життя?

2. Повідомлення про Сперанським.

V . Підведення підсумків.

VI . Рефлексія.