Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя


Перший досвід Глінки в творі музики відноситься до 1822 році - часу закінчення пансіону. Це були варіації для арфи або фортепіано на тему з модної в той час опери австрійського композитора Вейгля «Швейцарське сімейство». З цього моменту, продовжуючи удосконалюватися в грі на фортепіано, Глінка все більше уваги приділяє композиції і незабаром вже складає надзвичайно багато, пробуючи свої сили в самих різних жанрах. Довгий час він залишається незадоволеним своєю роботою. А адже саме в цей період були написані добре відомі сьогодні романси і пісні «Не спокушай мене без потреби» на слова Е. А. Баратинського, «Не пой, красавица, при мне» на слова А. С. Пушкіна, «Ніч осіння, ніч люб'язна »на слова А. Я. Римського-Корсакова та інші.

Однак головне - не творчі перемоги молодого композитора, як би високо вони ні цінувалися. Глінка «з постійним і глибоким напругою» шукає себе в музиці і одночасно на практиці осягає таємниці композиторського майстерності. Він пише ряд романсів і пісень, відточуючи вокального мелодики, але одночасно наполегливо шукає шляхи виходу за рамки форм і жанрів побутової музики. Вже в 1823 році він працює над струнним септетом, адажіо і рондо для оркестру і над двома оркестровими увертюрами.

Поступово коло знайомств Глінки виходить за рамки світських відносин. Він знайомиться з Жуковським, Грибоєдовим, Міцкевичем, Дельвіг. У ці ж роки він познайомився з Одоєвськ, що став згодом його другом.

Всілякі світські розваги, численні художні враження різного роду і навіть стан здоров'я, все більше погіршується до кінця 1820-х років (результат вкрай невдалого лікування), - все це не могло перешкодити композиторської роботі, якої Глінка віддавався з колишнім «постійним і глибоким напругою» . Твір музики ставало для нього внутрішньою потребою.

У ці роки Глінка став серйозно замислюватися про подорож за кордон. До цього його спонукали різні причини. Перш за все, подорож могло дати йому такі музичні враження, такі нові знання в галузі мистецтва і творчий досвід, яких він не міг би придбати у себе на батьківщині. Глінка сподівався також в інших кліматичних умовах поправити своє здоров'я.

В кінці квітня 1830 Глінка виїхав до Італії. По дорозі він затримався в Німеччині, де провів літні місяці. Приїхавши до Італії, Глінка поселився в Мілані, який був у той час великим центром музичної культури. Оперний сезон 1830 - 1831 року було надзвичайно насиченим. Глінка виявився весь у владі нових вражень «Після кожної опери, повернувшись додому, ми підбирали звуки, щоб згадати чуті улюблені місця». Як і в Петербурзі, Глінка як і раніше багато працює над своїми творами. У них вже не залишається нічого учнівського - це майстерно виконані композиції. Значну частину творів цього періоду складають п'єси на теми популярних опер. Інструментальним ансамблям Глінка приділяє особливу увагу. Він пише два оригінальних твори Секстет для фортепіано, двох скрипок, альта, віолончелі та контрабаса і Патетичне тріо для фортепіано, кларнета і фагота - твори, в яких особливо виразно проявляються риси композиторського почерку Глінки.

У липні 1833 Глінка покинув Італію. По дорозі в Берлін він на деякий час зупинився у Відні. З вражень, пов'язаних з перебуванням в цьому місті, Глінка відзначає в «Записках» небагато. Він часто і з задоволенням слухав оркестри Ланнера і Штрауса, багато читав Шіллера і переписував улюблені п'єси. До Берліна Глінка приїхав в жовтні того ж року. Місяці, проведені тут, привели його до роздумів про глибокі національне коріння культури кожного народу.

Ця проблема тепер набуває для нього особливої актуальності. Він готовий зробити рішучий крок у своїй творчості. «Думка про національну музиці (не кажу ще оперної) більш і більш прояснялася», - зазначає Глінка в «Записках».

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Кращі дня
  2. Михайло Глінка. Коротка біографія: дитячі роки
  3. М. Коротка біографія: перші досліди в творі
  4. М. І. Глінка. Коротка біографія: подорож за кордон
  5. М. І. Глінка. Коротка біографія: повернення на батьківщину
  6. М. І. Глінка. Коротка біографія: нові праці
  7. Михайло Глінка. Біографія: останні роки
  8. Сім'я і дитинство
  9. роки навчання
  10. Перший досліди письменництва
  11. Життя в світлі
  12. закордонний досвід
  13. Великий композиторська праця: опери М. Глінки
  14. Симфонічна музика Глінки
  15. Пісні та романси
  16. Приватне життя

Кращі дня

Найважливішим завданням, що встала перед композитором в Берліні, було приведення в порядок його музично-теоретичних знань і, як сам він пише, ідей про мистецтво взагалі. У цій справі Глінка відводить особливу роль Зігфріду Дену, знаменитому свого часу теоретику музики, під керівництвом якого він багато займався.

Заняття Глінки в Берліні були перервані звісткою про смерть його батька. Глінка вирішив негайно ж відправитися в Росію. Закордонна подорож несподівано закінчилося, проте він в основному встиг здійснити свої плани. У всякому разі, характер його творчих устремлінь був уже визначений. Підтвердження цьому ми знаходимо, зокрема, в тій поспішності, з якою Глінка, повернувшись на батьківщину, приймається за твір опери, не чекаючи навіть остаточного вибору сюжету - настільки ясно представляється йому характер музики майбутнього твору «Запала мені думка про російській опері; слів у мене не було, а в голові крутилася «Мар'їна роща».

Ця опера ненадовго заволоділа увагою Глінки. Після приїзду в Петербург він став частим гостем у Жуковського, у якого щотижня збиралося вишуканого товариства; займалися переважно літературою і музикою. Постійними відвідувачами цих вечорів були Пушкін, Вяземський, Гоголь, Плетньов.

«Коли я виявив своє бажання взятися за російську оперу, - пише Глінка, - Жуковський щиро схвалив моє намір і запропонував мені сюжет Івана Сусаніна. Сцена в лісі глибоко врізалася в моїй уяві; я знаходив в ній багато оригінального, характерного для росіян ». Захопленість Глінки була настільки велика, що «як би по чарівному дії раптом створився ... план цілої опери ...». Глінка пише, що його уява «попередило» либреттиста; «... багато тем і навіть подробиці розробки - все це разом спалахнуло в голові моїй».

Але не тільки творчі проблеми турбують в цей час Глінку. Він думає про одруження. Обраницею Михайла Івановича виявилася Марія Петрівна Іванова, миловидна дівчина, його далека родичка. «Крім доброго і непорочного серця, - пише Глінка матері фазу ж після одруження, - я встиг помітити в ній властивості, котрі я завжди бажав знайти в дружині порядок і ощадливість ... незважаючи на молодість і жвавість характеру, вона дуже розважлива і надзвичайно помірна в бажаннях ». Але майбутня дружина нічого не тямила в музиці. Однак почуття Глінки до Марії Петрівні було настільки сильним і щирим, що обставини, які згодом привели до несумісності їхніх доль, в той час могли здаватися не настільки істотними.

Вінчалися молоді в кінці квітня 1835 року. Незабаром після цього Глінка з дружиною вирушив в Новоспасское. Щастя в особистому житті підштовхнуло його творчу активність, він взявся за оперу з ще більшим завзяттям.

Опера швидко просувалася, але домогтися постановки її на сцені Петербурзького Великого театру виявилося справою нелегкою. Директор імператорських театрів A. M. Гедеонов з великим завзяттям перешкоджав прийняттю нової опери до постановки. Мабуть, прагнучи захистити себе від будь-яких несподіванок, він віддав її на суд капельмейстеру Кавос, який, як уже було сказано, був автором опери на той же сюжет. Однак Кавос дав твору Глінки самий утішний відгук і зняв з репертуару свою власну оперу. Таким чином, «Іван Сусанін» був прийнятий до постановки, але Глінку при цьому зобов'язали не вимагати за оперу винагороди.

Прем'єра «Івана Сусаніна» відбулася 27 листопада 1836 року. Успіх був величезним. Глінка писав своїй матері на наступний день «Вчорашнім ввечері здійснилися, нарешті, бажання мої, і довгий труд був увінчаний самим блискучої успіхом. Публіка прийняла мою оперу з незвичайним ентузіазмом, актори виходили з себе у прагненні ... государ-імператор ... дякував мене і довго розмовляв зі мною ... »

Гострота сприйняття новизни музики Глінки примітно виражена в «Листах про Росію» Анрі Меріме «Життя за царя» м Глінки відрізняється надзвичайною оригінальністю ... Це такий правдивий підсумок всього, що Росія вистраждала і вилила в пісні; в цій музиці чується таке повне вираження російської ненависті і любові, горя і радості, повного мороку і сяючою зорі ... Це більш ніж опера, це національна епопея, це лірична драма, зведена на благородну висоту свого первісного призначення, коли вона була ще не легковажною забавою, а обрядом патріотичним і релігійним ».

Ідея нової опери на сюжет поеми «Руслан і Людмила» виникла у композитора ще за життя Пушкіна. Глінка згадує в «Записках» «... я сподівався скласти план за вказівкою Пушкіна, передчасна смерть його попередила виконання мого наміри».

Перша вистава «Руслана і Людмили» відбулося 27 листопада 1842 року, рівно - день в день - через шість років після прем'єри «Івана Сусаніна». З безкомпромісній підтримкою Глінки, як і шість років тому, виступив Одоєвський, який висловив своє безумовне схиляння перед генієм композитора в наступних небагатьох, але яскравих, поетичних рядках «... на російської музичної грунті виріс розкішний квітка, - він ваша радість, ваша слава. Нехай черв'яки силкуються всползті на його стебло і заплямувати його, - черв'яки впадуть на землю, а квітка залишиться. Бережіть його він квітка ніжний і цвіте лише один раз на століття ».

Однак нова опера Глінки, в порівнянні з «Іван Сусанін», викликала більш сильну критику. Самим лютим противником Глінки виступив у пресі Ф. Булгарін, в той час все ще досить впливовий журналіст.

Композитор важко це переживає. В середині 1844 року робить нове тривале закордонне подорож - на цей раз до Франції та Іспанії. Незабаром яскраві і різноманітні враження повертають Глінці високий життєвий тонус.

Праці Глінки скоро увінчалися новим великим творчим успіхом восени 1845 року ним була створена увертюра «Арагонська хота». У листі Ліста до В. П. Енгельгардта ми знаходимо яскраву характеристику цього твору «... мені дуже приємно ... повідомити Вам, що« Хоту »щойно виконували з найбільшим успіхом ... Вже на репетиції розуміють музиканти ... були вражені і захоплені живий і гострої оригінальністю цієї чарівної п'єси, які карбувалися в таких тонких контурах, обробленою і закінченою з таким смаком і мистецтвом! Які чудові епізоди, дотепно пов'язані з головним мотивом ... які тонкі відтінки колориту, розподілені за різними тембрів оркестру! .. Яка захопливість ритмічних ходів від початку і до кінця! Які найщасливіші несподіванки, рясно виходять з самої логіки розвитку! »

Закінчивши роботу над «Арагонской хотой», Глінка не поспішає взятися за наступне твір, а цілком присвятив себе подальшого поглибленого вивчення народної іспанської музики. У 1848 році, вже після повернення в Росію, з'явилася ще одна увертюра на іспанську тему - «Ніч в Мадриді».

Залишаючись на чужині, Глінка не може не звертатися думкою до далекої батьківщини. Він пише «Камаринська». Ця симфонічна фантазія на теми двох російських пісень весільної ліричної ( «Через гір, гір високих») і жвавої танцювальної, стала новим словом у вітчизняній музиці.

У «Камаринской» Глінка затвердив новий тип симфонічної музики і заклав основи її подальшого розвитку. Все тут глибоко національно, самобутньо. Він вміло створює надзвичайно сміливе поєднання різних ритмів, характерів і настроїв.

Останні роки Глінка жив то в Петербурзі, то у Варшаві, Парижі та Берліні. Композитор був повний творчих планів, але обстановка ворожнечі і переслідування, яким він піддавався, заважала творчості. Кілька початих партитур він спалив.

Близьким, відданим другом останніх років життя композитора була його улюблена молодша сестра Людмила Іванівна Шестакова. Для її маленької дочки Олі Глінка склав деякі свої фортепіанні п'єски.

Глінка помер 15 лютого 1857 року в Берліні. Його прах перевезли в Петербург і поховали на цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Михайло Іванович Глінка - композитор, чиї твори зробили великий вплив на становлення наступних поколінь музикантів. Ідеї його творів розвивали у своїй творчості А. С. Даргомижський, члени «Могутньої купки», П. І. Чайковський.

Михайло Глінка. Коротка біографія: дитячі роки

З'явився на світ Михайло в червні 1804 в далекому селі Новоспаському, яке належало його батькам і знаходилося від Смоленська в 100 верстах, і в 20 - від маленького містечка Єльні. Систематично навчати хлопчика як музиці, так і загальних дисциплін почали досить пізно. Першою з них займалася запрошена з Петербурга гувернантка В. Ф. Кламер.

М. Коротка біографія: перші досліди в творі

У 1822 році, як раз після завершення навчання в пансіоні, Михайло написав для арфи і фортепіано кілька варіацій на тему однієї з модних опер того часу. Вони стали першим досвідом Глінки в письменництві музики. З цього моменту він продовжував удосконалюватися і незабаром писав дуже багато і в найрізноманітніших жанрах. Незадоволення своєю роботою, незважаючи на визнання, призводить його до пошуку нових форм, до знайомства з творчими людьми. У творі музики йому не могли перешкодити ні світські вечірки, ні погіршення здоров'я. Це стало його глибокої внутрішньої потребою.

М. І. Глінка. Коротка біографія: подорож за кордон

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

Задуматися про поїздку за кордон його спонукали кілька причин. Це, по-перше, можливість отримати нові враження, знання, досвід. А також він сподівався, що новий клімат допоможе йому поправити здоров'я. У 1830 році він відправився в Італію, але по дорозі зупинився в Німеччині і провів там літо. Потім Глінка поселився в Мілані. У 1830-1831 роках композитор особливо багато пише, з'являються нові твори. У 1833 році Глінка відправився в Берлін. По дорозі він ненадовго затримався у Відні. У Берліні композитор мав намір привести в порядок свої теоретичні пізнання в музиці. Він займався під керівництвом З. Дена.

М. І. Глінка. Коротка біографія: повернення на батьківщину

Перервати заняття в Берліні Глінку змусило звістка про смерть батька. Коли Михайло Іванович приїхав до Петербурга, він став часто гостювати у Жуковського. У поета щотижня збиралися літератори та музиканти. На одній із зустрічей Глінка поділився з Жуковським своїм бажанням написати вперше російську оперу. Той схвалив намір композитора і запропонував взяти сюжет Івана Сусаніна. У 1835 році Глінка обвінчався з М. П. Іванової.

Щастя не тільки не стало перешкодою для творчості, а навпаки, підштовхнуло активність композитора. Оперу «Іван Сусанін» ( «Життя за царя») він написав досить швидко. Восени 1836 роки вже відбулася її прем'єра. Вона мала величезний успіх у публіки і навіть у імператора.

М. І. Глінка. Коротка біографія: нові праці

Ще за життя Пушкіна виникла у композитора ідея написати оперу, взявши за основу сюжет його поеми «Руслан і Людмила». Готова вона була в 1842 році. Незабаром відбулася і постановка, але опера мала менший успіх, ніж «Життя за царя». Нелегко було композитору пережити критику. Через два роки він відправився в подорож по Франції та Іспанії. Нові враження повернули композитору творче натхнення. У 1845 році він створив увертюру «Арагонська хота», яка пройшла з чималим успіхом. Через три роки з'явилася «Ніч в Мадриді».

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

На чужій землі композитор все частіше звертався до росіян пісень. На їх основі він написав «Камаринська», якій заклав основи для розвитку нового типу.

Михайло Глінка. Біографія: останні роки

Михайло Іванович жив то за кордоном (Варшава, Берлін, Париж), то в Петербурзі. Творчих планів у композитора було ще повно. Але йому заважала ворожнеча і переслідування, довелося спалити кілька партитур. до останніх днівпоруч з ним залишалася Л. І. Шестакова, його молодша сестра. Помер Глінка в Берліні, в лютому 1857 p року. Прах композитора був перевезений і похований в Петербурзі.

ГЛИНКА Михайло Іванович, Російський композитор, родоначальник російської класичної музики. Автор опер "Життя за царя" ( "Іван Сусанін", 1836) і "Руслан і Людмила" (1842), які поклали початок двом напрямкам російської опери - народної музичній драміі опері-казці, опері-билині. Симфонічні твори: "Камаринская" (1848), "Іспанські увертюри" ( "Арагонська хота", 1845 і "Ніч в Мадриді", 1851), заклали основи російського симфонізму. Класик російського романсу. "Патріотична пісня" Глінки стала музичною основою державного гімну Російської Федерації. Засновані глінкінскому премії (М. П. Бєляєвим; 1884-1917), Державна премія РРФСР імені Глінки (в 1965-90); проводиться конкурс вокалістів імені Глінки (з 1960).

Дитинство. Навчання в благородному пансіоні (1818-1822)

Глінка народився в сім'ї смоленських поміщиків І. Н. і Е. А. Глінок (колишніх троюрідними братом і сестрою). Початкову освіту здобув удома. Слухаючи спів кріпаків і дзвони дзвонів місцевої церкви, рано виявив потяг до музики. Захоплювався грою оркестру кріпаків музикантів у маєтку дядька, Панаса Андрійовича Глінки. Музичні заняття- гра на скрипці і фортепіано - почалися досить пізно (1815-1816) і носили аматорський характер. Однак музика надавала на нього настільки сильний вплив, що одного разу на зауваження про неуважності він зауважив: "Що ж робити? ... Музика - душа моя!".

У 1818 Глінка вступив в Петербурзі в Шляхетний пансіон при Головному Педагогічному інституті (в 1819 перейменований в Шляхетний пансіон при Санкт-Петербурзькому університеті), де навчався разом з молодшим братом Пушкіна Львом, тоді ж познайомився і з самим поетом, який "ходив до нас в пансіон до брата свого ". Гувернером Глінки був В. Кюхельбекер, викладав в пансіоні російську словесність. Паралельно з навчанням Глінка брав уроки гри на фортепіано (спочатку у англійського композитора Джона Філда, а після його від'їзду в Москву - у його учнів Оману, Цейнера і Ш. Майра - досить відомого музиканта). Закінчив пансіон в 1822 другим учнем. У день випуску з успіхом зіграв публічно фортепіанний концерт Гуммеля.

Початок самостійного життя

Після закінчення пансіону Глінка не відразу вступив на службу. У 1823 він поїхав лікуватися на Кавказькі мінеральні води, потім відправився в Новоспасское, де іноді "сам керував оркестром дядька, граючи на скрипці", тоді ж почав складати оркестрову музику. У 1824 був зарахований на службу помічником секретаря Головного управління шляхів сполучення (пішов у відставку в червні 1828). Основне місце в його творчості займали романси. Серед творів того часу "Бідний співак" на вірші В. А. Жуковського (1826), "Не співай, красуня, при мені" на вірші А. С. Пушкіна (1828). Один з кращих романсів раннього періоду - елегія на вірші Е. А. Баратинського "Не спокушай мене без потреби" (1825). У 1829 Глінка і Н. Павлищев видали "Ліричний альбом", де серед творів різних авторів були і п'єси Глінки.

Перше закордонну подорож (1830-1834)

Навесні 1830 Глінка відправився в тривалу закордонну подорож, метою якого було як лікування (на водах Німеччини і в теплому кліматі Італії), так і знайомство з західноєвропейським мистецтвом. Провівши кілька місяців в Ахені і Франкфурті, він прибув в Мілан, де займався композицією і вокалом, відвідував театри, здійснював поїздки в інші італійські міста. В Італії композитор познайомився з В. Белліні, Ф. Мендельсоном і Г. Берліозом. Серед композиторських дослідів тих років (камерно-інструментальні твори, романси) виділяється романс "Венеціанська ніч" на вірші І. Козлова. Зиму і весну 1834 Глінка провів у Берліні, присвятивши себе серйозних занять теорією музики і композицією під керівництвом відомого вченого Зігфріда Дена. Тоді ж у нього зародилася думка про створення національної російської опери.

Русский композитор Глінка залишив значний слід у світовій музиці, стояв біля витоків своєрідною російської композиторської школи. Його життя вмістила багато: творчість, подорожі, радощі і труднощі, але головне його надбання - це музика.

Сім'я і дитинство

Народився майбутній видатний композитор Глінка 20 травня 1804 в Смоленській губернії, в селі Новоспаському. Батько його, відставний капітан, мав достатню стан, щоб жити безбідно. Прадід Глінки був поляком за походженням, в 1654 році, коли Смоленські землі перейшли до Росії, він отримав російське громадянство, прийняв православ'я і зажив життям російського поміщика. Дитину відразу віддали на піклування бабусі, яка виховувала онука в традиціях того часу: тримала його в задушливих кімнатах, які не розвивала фізично, загодовувала солодощами. Все це погано відбилося на здоров'ї Михайла. Він ріс хворобливим, примхливим і зніженим, сам себе згодом називав «мімозою».

Глінка майже стихійно навчився читати після того як священик показав йому букви. З раннього віку він проявляв музикальність, сам навчився на мідних тазах імітувати дзвіні підспівувати пісням няні. Тільки в шість років він повертається до батьків, і вони починають займатися його вихованням і освітою. До нього запрошують гувернантку, яка крім загальноосвітніх предметів вчила його грі на фортепіано, пізніше він ще освоює скрипку. В цей час хлопчик дуже багато читає, захоплюється книгами про подорожі, ця пристрасть перетвориться потім в любов до зміни місць, яка буде володіти Глінкою все життя. Також він трохи малює, але музика займає чільне місце в його серці. Хлопчик в кріпосному оркестрі дізнається багато творів того часу, знайомиться з музичними інструментами.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

роки навчання

Прожив в селі Михайло Глінка недовго. Коли йому було 13 років, батьки відвезли його в недавно з'явився в Санкт-Петербурзі Шляхетний пансіон при Педагогічному інституті. Вчитися хлопчикові було не дуже цікаво, тому що більшу частину програми він уже освоїв будинку. Його гувернером був колишній декабрист В. К. Кюхельбекер, а однокласником - брат А. С. Пушкіна, з яким Михайло вперше зустрівся в цей час, а пізніше став дружний.

У пансіонерскіе роки він сходиться з князями Голицин, С. Соболевськ, А. Римським-Корсаковим, Н. Мельгунова. У цей період він значно розширює свій музичний кругозір, знайомиться з оперою, відвідує численні концерти, а також займається з відомими музикантами того часу - Бемом і фильд. Він удосконалює свою піаністичну техніку і отримує перші уроки композиторської професії.

Відомий піаніст Ш. Майєр займався з Михайлом в 20-х роках, навчаючи його роботі композитора, правлячи його перші опуси, даючи основи роботи з оркестром. на випускному вечоріпансіону Глінка в парі з Майєром зіграв концерт Гуммеля, публічно продемонструвавши свою майстерність. Композитор Михайло Глінка закінчив пансіон другим по успішності в 1822 році, але бажання вчитися далі не відчував.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

Перший досліди письменництва

Закінчивши пансіон, композитор Глінка не поспішав шукати службу, благо матеріальне становище це йому дозволяло. Батько не квапив сина з вибором місця роботи, але не думав, що він все життя буде займатися музикою. Композитор Глінка, музика для якого стає головним у житті, отримав можливість з'їздити на води на Кавказ для поправки здоров'я та за кордон. Він не залишає занять музикою, вивчає західноєвропейське спадщина і складає нові мотиви, це стає для нього постійної внутрішньою потребою.

У 20-х роках Глінка пише знамениті романси «Не спокушай мене без потреби» на вірші Баратинського, «Не пой, красавица, при мне» на текст А. Пушкіна. З'являються і його інструментальні твори: адажіо і рондо для оркестру, струнний септет.

Життя в світлі

У 1824 році композитор М. І. Глінка надходить на службу, стає помічником секретаря в Канцелярії шляхів сполучення. Але служба не задалася, і в 1828 році він подає у відставку. В цей час Глінка обростає великою кількістю знайомих, спілкується з А. Грибоєдовим, А. Міцкевичем, А. Дельвіг, В. Одоєвським, В. Жуковським. Він продовжує займатися музикою, бере участь в музичних вечорах у будинку Демидова, пише багато пісень і романсів, видає разом з Павліщева «Ліричний альбом», де були зібрані твори різних авторів, в тому числі і його самого.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

закордонний досвід

Подорожі були дуже важливою частиною життя Михайла Глінки. Перший великий закордонний вояж він робить після випуску з пансіонату.

У 1830 році Глінка вирушає у велику подорож до Італії, яке розтягнулося на 4 роки. Метою поїздки було лікування, але воно не принесло належного результату, та й музикант не займався цим серйозно, постійно перериваючи курси терапії, змінюючи докторів і міста. В Італії він знайомиться з К. Брюлловим, з видатними композиторами того часу: Берліозом, Мендельсоном, Белліні, Доніцетті. Під враженням від цих зустрічей Глінка пише камерні твори на теми зарубіжних композиторів. Він багато займається за кордоном з кращими педагогами, удосконалює виконавську техніку, вивчає теорію музики. Він шукає свою сильну тему в мистецтві, і такий для нього стає туга по дому, вона підштовхує його до написання серйозних творів. Глінка створює «Руську симфонію» і пише варіації на російські пісні, які потім увійдуть до інші великі твори.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

Великий композиторська праця: опери М. Глінки

У 1834 році у Михайла помирає батько, він отримує матеріальну незалежність і приступає до написання опери. Ще за кордоном Глінка зрозумів, що його завдання - писати по-російськи, це стало поштовхом до створення опери на національному матеріалі. В цей час він входить в літературні кола Санкт-Петербурга, де бували Аксаков, Жуковський, Шевирьов, Погодін. Всі обговорюють російську оперу, написану Верстовського, цей приклад надихає Глінку, і він приймається за начерки до опери по новелі Жуковського «Мар'їна роща». Задуму не судилося реалізуватися, але це стало початком роботи над оперою «Життя за царя» за сюжетом, підказаному Жуковським, за мотивами легенди про Івана Сусаніна. Великий композитор Глінка увійшов в історію музики саме як автор цього твору. У ньому він заклав основи російської оперної школи.

Прем'єра опери відбулася 27 листопада 1836 року успіх був грандіозним. І публіка, і критики прийняли твір надзвичайно прихильно. Після цього Глінка отримує призначення капельмейстером Придворної співацької капели і стає професійним музикантом. Успіх окрилив композитора, і він приступає до роботи над новою оперою за поемою Пушкіна «Руслан і Людмила». Він хотів, щоб лібрето написав поет, але його передчасна смерть перешкодила здійсненню цих планів. У творі Глінка демонструє зрілий композиторський талант і високу техніку. Але «Руслан і Людмила» була прийнята більш прохолодно, ніж перша опера. Це дуже засмутило Глінку, і він знову зібрався їхати за кордон. Оперна спадщина композитора невелике, але воно мало вирішальний вплив на розвиток національної композиторської школи, і до сих пір ці твори є яскравим зразком російської музики.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

Симфонічна музика Глінки

Розвиток національної теми знайшло своє відображення і в симфонічній музиці автора. Композитор Глінка створює велику кількість творів експериментального характеру, він одержимий пошуком нової форми. У своїх творах наш герой показує себе як романтик і мелодист. Твори композитора Глінки розвивають такі жанри в російській музиці, як народно-жанровий, лірико-епічний, драматичний. Найбільш значними його творами є увертюри «Ніч в Мадриді» і «Арагонська хота», симфонічна фантазія «Камаринская».

Пісні та романси

Портрет Глінки (композитора) буде неповним, якщо не згадати його пісенна творчість. Все життя він пише романси і пісні, які набувають неймовірну популярність вже за життя автора. Всього їм написано близько 60 вокальних творів, з яких найпомітнішими є: «Я помню чудное мить», «Визнання», «Побіжна пісня» і багато інших, які і сьогодні є частиною класичного репертуару вокалістів.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

Приватне життя

В особистому житті композитор Глінка ні щасливий. Він одружився на милій дівчині Іванової Марії Петрівні в 1835 році, сподіваючись знайти в ній однодумця і любляче серце. Але дуже швидко з'явилося безліч розбіжностей між чоловіком і дружиною. Вона вела бурхливе світське життя, витрачала дуже багато грошей, так що навіть доходів від маєтку і оплати за музичні праці Глінки їй не вистачало. Він був змушений брати учнів. Остаточний розрив відбувається, коли в 1840-х роках Глінка захоплюється Катею Керн, дочкою музи Пушкіна. Він подає на розлучення, в цей час з'ясовується, що його дружина таємно обвінчалася з корнетом Васильчиковим. Але розставання затягується на 5 років. За цей час Глінці довелося пережити справжню драму: Керн завагітніла, вимагала від нього рішучих заходів, він субсидував її порятунок від дитини. Поступово жар відносин згас, і коли розлучення було отримане в 1846 році, Глінка вже не мав бажання одружитися. Залишок життя він провів один, захоплювався дружніми гулянками і оргіями, що згубно позначилося на його і без того слабке здоров'я. 15 лютого 1857 року в Берліні Глінка помер. Пізніше на вимогу його сестри прах покійного перевезли в Росію і похований на Тихвинском кладовищі Санкт-Петербурга.

Матеріал підготовлений спеціально для «Смоленської газети». В ході роботи з'ясувалося, що особисте життя великого композитора - практично вся, включаючи дитинство - багато в чому гідна такої рейтингової і многошумной передачі, як «Пусть говорят». Родоначальник російської національної опери, наш земляк - це просто якийсь Джон Леннон, їй-богу. До речі, про ідейну зв'язку між Глінкою і Ленноном см. Постскриптум.

Текст компілятивний, всі матеріали знаходяться у відкритому доступі, я не претендую на відкриття, мені хіба що належить мікс. Ніколи раніше не зустрічав добірки, де були б зведені воєдино факти з особистого і приватного життя Михайла Івановича Глінки. Напевно є ще дещо, але я б не хотів провалитися в бульварщину. Спасибі, що читаєте!

Михайло Глінка з матір'ю Євгенією Андріївною і сестрою Пелагією. Мініатюра, 1817 р

непроста увертюра

Треба сказати, в дитинстві геніальний композитор ні обласканий материнською любов'ю. Складно достеменно встановити обставини розладу в сім'ї, але ось що про це писав сам Михайло Іванович: «Я народився 1804, травня 20-го дня, вранці на зорі в селі Новоспаському, що належав батькові моєму, капітану у відставці, Івану Миколайовичу Глінці .. . Незабаром після народження моєму матінка моя Євгенія Андріївна, уроджена Глінка, примушена була надати початкове моє виховання бабці моєї Теклі Олександрівні (матері мого батька), яка перенесла мене в свою кімнату. З нею, годувальниця і нянею, провів я близько трьох або чотирьох років, відаясь з батьками досить рідко. Я був дитиною слабкого складання, вельми золотушного і нервового розташування, бабка моя, жінка похилого віку, майже завжди хворіла, а тому в кімнаті її (де жив я) було принаймні не менше 20 градусів тепла по Реомюр (25 градусів Цельсія). Незважаючи на це, я не виходив з шубки ... на свіже повітря випускали мене дуже рідко і тільки в теплу пору.

Бабуся моя балувала мене до неймовірного ступеня; мені ні в чому не було відмови; незважаючи на це, я був дитиною лагідним і доброзичливі ... »

Після смерті Теклі Олександрівни Михайло перейшов в повне розпорядження матері, котра доклала всіх зусиль, щоб стерти сліди колишнього виховання. «Поки він жив у бабусі, у нього ніяких друзів і товаришів не було; він ріс абсолютно один », - згадувала молодша сестра Людмила.

Польське коріння. глибокі

Михайло Іванович не випадково уточнює, що його мати - уроджена Глінка. Справа в тому, що відставний капітан Іван Миколайович Глінка (1777 - 1834) був одружений на своїй троюрідною сестрою - Євгенії Андріївні Глінка-Земелька (1783 - 1851). Прадід композитора був шляхтичем із знатного роду Глінки (їх герб називався Тшаска), його звали Вікторин Владислав Глінка. Після втрати Річчю Посполитою Смоленська в 1654 році В.В. Глінка прийняв російське підданство і перейшов у православ'я. Царська влада зберегла за смоленської шляхтою земельні володіння і дворянські привілеї, включаючи колишні герби.

Згадуючи дитинство, сестра Глінки, Людмила, так розповідала про своїх батьків: «Вони все життя свою поважали один одного і були щасливі. Батько був від природи розумний і на той час дуже освічена людина. Селяни любили батька. Він не тільки звертався з ними людяно, але з радістю і любов'ю дізнавався їх потреби і допомагав їм. Мати була красуня, до того ж дуже добре вихована і прекрасного характеру. За словами матері, їй з братом ладити було неважко, незважаючи на його розпещеність ».

Однак в подальшому Іван Миколайович не дуже-то жалував свого геніального сина. Та ж сестра Людмила свідчить: «Мій батько, коли був згодом незадоволений тим, що брат залишив службу і займався музикою, часто казав:« Не дарма соловей заспівав при його народженні у вікна, ось і вийшов скоморох ».

Що таке домашнє виховання

Отже, до шести років Міша виховувався бабусею. Ось розповідь, що характеризує тодішню атмосферу і звичаї: «Няня його, яка була при ньому у бабусі, Тетяна Карпівна, розповідала мені, що брат, бачачи або чуючи, як бабуся, бувало, сердилась на прислугу або селян, тільки вона починала кричати, негайно вибігав з кімнати, кидався до няні на шию і гірко плакав. Один раз бабуся, помітивши це, стала остерігатися, а няню покарали, кажучи, що це вона його навчила.

Друга няня, або, як тепер називають, поднянька, в допомогу Тетяні Карпівні, була молода, весела жінка, Авдотья Іванівна, яка знала багато різних казок і пісень. Згодом вона була моєю нянею, жила довго і розповідала мені наступне: «Страшне наше жітьyo тоді було; я боялася вашу бабусю як вогню: як зачую її голос, так хоч би провалитися! І бувало, коли бабуся помітить, що Михайло Іванович нудний або не зовсім здоровий, заразкрикне: «Авдотья, розповідай казки і співай». І панич, як звали ми його, завжди був задоволений цим! » - писала сестра композитора.

А ось як згадував своє дитинство багато років по тому сам Михайло Іванович: «Після смерті бабки моєї спосіб мого життя дещо змінився. Матушка балувала мене менш і намагалася навіть привчати мене до свіжого повітря, але ці спроби здебільшого залишалися без успіху. Крім сестри, роком молодший за мене, і моєї няні, незабаром взяли іншу няню, вдову землеміра на ім'я Ірину Федорівну Мєшкову, з дочкою, кілька старше мене. Ця няня була жінка проста і надзвичайно добра, а матушка хоча не пестила, але любила нас, і нам було добре. Згодом приєднали до Ірини Федорівни француженку Розу Іванівну, а найнятий батьком моїм архітектор замість крейди дав мені олівець в руку і почав свої уроки малювання, як водиться, з очей, носів, вух та ін., Вимагаючи несвідомо від мене механічного наслідування; при всьому тому, проте ж, я швидко встигав. Понад те, один далекий родич, допитливий, бадьорий і вельми приємного вдачі дідок, нерідко відвідував нас: любив розповідати мені про далекі краї, про диких людей, про клімат і творах тропічних країн і, бачачи, з якою жадібністю я його слухав, привіз мені книгу під назвою «Про мандрівки взагалі», видану за царювання Катерини II. Я з завзяттям взявся за читання ... »

З десяти років Михайло почав вчитися грі на фортепіано і скрипці. Першою вчителькою Глінки була запрошена з Санкт-Петербурга гувернантка Варвара Федорівна Кламмер.

У 1817 році батьки привезли 13-річного Михайла в Санкт-Петербург і помістили в Шляхетний пансіон при Головному педагогічному інституті, Так у сина смоленської землі почалася столичне життя. Його гувернером був поет, декабрист Вільгельм Кюхельбекер (1797 - 1846), чия рідна сестра Юстина (1784 - 1871) вийшла заміж за Г.А. Глінку (1776 - 1818), двоюрідного брата батька композитора.


Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя

Музей-садиба в Новоспаському. Головна будівля

рай земний

Надалі Михайло Іванович приїжджав в Новоспасское більше двадцяти разів: іноді на півроку, іноді на кілька днів. «Новоспасское - рай земний», - любив повторювати композитор.

Постійно невлаштований в домашньому побуті, так і не знав особистого щастя, Глінка не звик до осілого життя. Часто майбутні шедеври він обдумував в дорозі - в далекій дорозі, або на звичайній міській прогулянці. Може, тому він так дорожив Новоспасским. Глінка відвідав багато країн, де провів дванадцять років. Це Італія, Німеччина, Австрія, Польща, Швейцарія, Франція, Іспанія. Але де б він не був, нудьгував за батьківщиною, писав додому ніжні листи рідним, «милою, безцінною матінці», сестрам.

Рідне гніздо збагачувало його фізично і духовно. Йому подобалася щаслива атмосфера Новоспасского. «Щодня вранці сідав я за стіл у великій і веселій залі в будинку нашому в Новоспаському. Це була наша улюблена кімната; сестри, матінка, дружина, одним словом вся сім'я там же копошилися, і чим живіше базікали і сміялися, тим швидше йшла моя робота. Час було прекрасне ... »- писав Глінка.

«Хандра іноді трохи, - відзначала сестра Л.І.Шестакова, - але оркестр дядька Панаса Андрійовича і взагалі музика його воскрешали».

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя
Катерина Керн

Майже «Пусть говорят»

Отримавши в 1834 році за кордоном звістка про смерть батька, Глінка вирішив негайно повернутися в Росію.
Композитор прибув з великими планами створення російської національної опери. Після довгих пошуків сюжету для опери Глінка, за порадою Василя Жуковського, зупинився на переказі про Івана Сусаніна. В кінці квітня 1835 Глінка обвінчався з Марією Петрівною Іванової, своєю далекою родичкою. Незабаром після цього молодята вирушили в Новоспасское, де Глінка з великим завзяттям взявся за написання «Життя за царя». Її прем'єра відбулася 27 листопада (9 грудня) 1836 роки (це день народження російської опери). Успіх був величезним, епічний твір було із захопленням прийнято суспільством.

За першою оперою пішла інша грандіозна робота - «Руслан і Людмила». Її перша вистава відбулася в кінці 1842 року, рівно через шість років після появи «Івана Сусаніна».
На роки написання опери «Руслан і Людмила» припадають бурхливі стосунки Глінки з Катериною Керн, дочкою знаменитої пушкінської музи і коменданта Смоленська.

У листопаді 1839 року змучений чутками про невірність дружини, Михайло Іванович приймає рішення про остаточний розрив з М.П. Іванової. «Мені було гидко у себе вдома. Зате скільки життя і насолод з іншого боку! Полум'яно поетичні почуття до Е.К., які вона цілком розуміла і розділяла ... »- писав Глінка.

На момент знайомства дівчині було 22 роки, відносини швидко переросли в любов. Треба відзначити, що Глінка свого часу був дружний з самим Олександром Сергійовичем. І подібно до того, як Пушкін в 1825 році присвятив одне з кращих своїх віршів Ганні Керн, закоханий Глінка 15 років по тому написав романс «Я помню чудное мгновенье» на ці вірші ...

У 1841 році Катерина Керн завагітніла. Розпочатий незадовго до цього шлюборозлучний процес Глінки з дружиною, викритої в таємне вінчання (!) З корнетом Миколою Васильчиковим, племінником великого сановника, давав Катерині надію стати дружиною композитора. Михайло Іванович також був впевнений, що справа вирішиться швидко і незабаром він зможе одружитися з Катериною. Але судовий процес прийняло несподіваний оборот. І хоча Глінка не пропускав жодного судового засідання, справа затягнулася.

Катерина постійно плакала і вимагала від Михайла Івановича рішучих дій. Глінка зважився - дав їй значну суму на «звільнення» від позашлюбної дитини, хоча дуже переживав з приводу того, що сталося. Щоб зберегти все в таємниці і уникнути скандалу в суспільстві, молода мати відвезла дочку до Лубен на Україну «для зміни клімату».

У 1842 року Керн повернулася в Санкт-Петербург. Глінка, ще не отримав розлучення з колишньою дружиною, часто бачився з нею, однак, як він зізнається в своїх записках, «вже не було колишньої поезії і колишнього захоплення». Влітку 1844 Глінка, покидаючи Санкт-Петербург, заїхав до Катерини Єрмолаївні і попрощався з нею. Після цього їх відносини практично припинилися. Такий бажаний розлучення Глінка отримав лише в 1846 році, але пов'язувати себе узами шлюбу побоявся і прожив решту життя холостяком.

Михайло Іванович Глінка ніж прославився. Михайло Глінка: музика - душа моя
Глінка з улюбленою сестрою Людмилою 1850 р

Багаторазово згадувана тут молодша сестра Глінки, Людмила Іванівна, після смерті їх матері і двох своїх дітей, з початку 1850-х років цілком присвятила себе турботам про брата, а після його смерті зробила все, щоб опублікувати його твори.

У Катерини Керн було свій маєток в Смоленській губернії, де вона часто гостювала. Довгих десять років вона чекала повернення коханого, і тільки тоді поступилася вмовлянням родичів - вийшла заміж за іншого (на той момент їй було вже 36 років, через два роки вона народила сина). Свою любов до Глінці Катерина Єрмолаївна зберегла на все життя, і навіть вмираючи, в 1904 році, з глибоким почуттям згадувала його.

Михайло Іванович Глінка помер 15 лютого 1857 року в Берліні і був похований на лютеранському кладовищі. У травні того ж року, за наполяганням Людмили Іванівни Шестаковой, його сестри, прах великого композитора був перевезений в Санкт-Петербург і упокоївся на Тихвинском кладовищі

P. S. І про духовне спорідненість Михайла Глінки та Джона Леннона. Глінці належить широко відомий афоризм: «Створює музику народ, а ми, композитори, її тільки обробляємо». Джон Леннон в одному зі своїх останніх інтерв'ю (Барбара Гростарк,Newsweek) Сказав наступне: «Популярна музика - це та музика, яку мені подобається слухати. це Народна музика. Фольклор. Я завжди так вважав. І те, що я пишу - це народна музика. Те, що приносить мені творчу насолоду, є мені в формі простой популярної музики. Ось так". Глінка, як відомо, дуже любив російську пісню - див. Вище.

Вибір редакції
Краса людини (жіночий образ) Урок образотворчого мистецтва в 4 класі за програмою Б. М. Неменского. Цілі і завдання: Ознайомити ...

МКОУ «Торбеевского основна школа імені А.І. Данилова »Новодугінского району, Смоленської області Історія виникнення театру в Росії ...

Щоб користуватися попереднім переглядом презентацій створіть собі аккаунт (обліковий запис) Google і увійдіть в нього: ...

Урок № 2. Тема: УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ. Цілі: 1. Поповнити знання учнів про усну народну творчість. 2. Накопичувати і ...
Нікола Пуссен - художник класицизму Вершиною класицизму в живопису Французька академія проголосила творчість художника Миколи ...
- презентація по МХК, присвячена творчості геніального російського художника епохи символізму і. Михайло Врубель-тайнопис ...
Естетика - наука про закони краси. Естетичне (від грец. Aisthetikos - чуттєво сприймається) - відношення людини до світу, в ...
Щоб користуватися попереднім переглядом презентацій створіть собі аккаунт (обліковий запис) Google і увійдіть в нього: ...
Віктор Марі ГюгоДетствоОтец письменника, Жозеф Леопольд Сігісбер Гюго (1773-1828), став генералом наполеонівської армії, його мати Софі ...