Біографія. Юрій любимов - біографія, інформація, особисте життя «Нехай він - геній, але це не дає йому право так п

Якщо короля грає свита, то і чоловіка роблять оточуючі його жінки. Юрій Любимов був і талановитий, і харизматичний. Можливо, ще й тому його завжди оточували яскраві і красиві супутниці.

Каталін Кунц - все для перемоги

Півтора роки тому у Великому театрі влаштували відкриту репетицію опери "Князь Ігор" в постановці Любимова. Юрій Петрович вийшов на сцену, як король: доглянутий, незважаючи на свій солідний вік, стильно одягнений, з елегантною паличкою в руках. Його квітучий вигляд зовсім в'язалася з тією обставиною, що за кілька місяців до цієї зустрічі Любимов впав у кому. Каталін нарівні з лікарями змогла вивести його з практично безнадійній ситуації. Протягом майже сорока років вона завжди була поруч. Ось і на тій репетиції стояла у Любимова за спиною. Вона попросила журналістів близько не підходити до Юрію Петровичу і взагалі на нього ... не дихати в прямому сенсі слова. Говорили, що причиною його хвороби був грип. Тому треба було оберігати Любимова від мікробів і вірусів. Під час короткого інтерв'ю вона кілька разів протирала антисептиком мікрофон і руки Любимову. І коли помітила в очах чоловіка втома, відразу обірвала ненаситних журналістів.

Так захищати Любимова, берегти його сили, здоров'я, відсікати непотрібні, на її думку, контакти може тільки дуже любляча жінка. Так, Каталін - жорстка людина, її в театрі боялися. Але, як визнають старожили Таганки, такого порядку і дисципліни, як при ній, в театрі ніколи не було.

ДОВІДКА "КП"

Любимов познайомився з угорської журналісткою і перекладачкою Каталін Кунц в 1976 році, коли Театр на Таганці приїхав до Угорщини на гастролі. Потім Каталін приїхала в Москву як власний кореспондент угорського журналу "Фільм, театр і музика". У 1978 році Любимов - йому тоді було 61 рік - і 32-річна Каталін одружилися, а через рік у них народився син Петро (зараз йому 35 років).

Людмила Целіковська - мозковий штаб Таганки

На відміну від Каталін попередня дружина Юрія Любимова - блискуча красуня, кумир мільйонів актриса Людмила Целіковська не рахувала Любимова генієм. Вона безумовно визнавала його талант, а й розуміла, що створення Театру на Таганці, його успіху, вибору репертуару в значній мірі режисер зобов'язаний саме їй.

Як кажуть, саме вона познайомила Любимова з правильним колом людей, радила, які книжки читати, знаходила для театру п'єси. Вона керувала його інтелектуальним штабом.

Саме Целиковская допомогла Любимову стати Любимовим.

ДОВІДКА "КП"

З Целіковською Любимов познайомився в Театральному училищі імені Щукіна. Вона вчилася на першому курсі, Любимов - на четвертому. Разом вони працювали в Театрі ім. Вахтангова, разом знімалися в кіно. На початку 60-х стали жити в цивільному шлюбі. І розлучилися після 15 років любові і дружби, коли Любимов закрутив роман з угорської журналісткою Каталін.

Ольга Ковальова - втрачена любов

В кінці 40-х років Любимов одружився на балерині Ользі Ковальовій, яка в 1949 році народила йому сина Микиту. Але пішла від Любимова до диригента Юрія Силантьєву.

Батьки познайомилися в ансамблі НКВД, - розповів нам син Силантьєва Єгор, - де служили батько, Юрій Любимов, а мама в ньому танцювала. Після війни Любимов перейшов в Театр ім. Вахтангова. Мама сиділа з маленькою дитиною, а Юрій Петрович знімався, грав на сцені. Він був дуже популярним, від прихильниць не було відбою. Чому вони розійшлися, мама не розповідала. Просто вона взяла Микиту і поїхала з ним в Абхазію. А пізніше вийшла заміж за мого батька.

РОМАНИ

Скільки захоплень сталося з Юрієм Любимовим за його довгу 97-річне життя, сказати складно, але два його роману були пристрасними і тривалими.

сестри Пашкова

Ще до появи в житті Юрія Любимова Людмили Целіковська і Каталін Кунц у нього був бурхливий роман з актрисами, які, як і Любимов, служили в Театрі Вахтангова. Сестри Пашкова - Галина і Лариса. Обидві були красунями, обидві популярні. Любимов розривався між ними ...

Олена Корнілова

Актриса Театру на Таганці, яку з Любимовим пов'язували не тільки робочі відносини.

Це були 13 років щастя і страждання одночасно, - розповідає Олена Корнілова. - Він був не вільний, я прекрасно знала його дружину Людмилу Целіковська. І дуже звинувачую себе за гріхи молодості. Але я не могла опиратися чарам Любимова. Та й ніхто б не зміг. Все сходили по Любимову з розуму.

Лауреат Сталінської премії, Народний артист РФ, актор і режисер, реформатор і патріарх російського театру, маестро. Як тільки не величали Юрія Любимова. Їм захоплювалися, одночасно побоюючись важкого і конфліктного характеру. Після вигнання з СРСР Любимову аплодували в Америці і Європі. Режисер ставив драматичні та оперні вистави на підмостках Ла Скала, Ковент-Гардена і Гранд-опера. Повернувся метр тріумфатором і до глибокої старості - 97 років - безперервно творив.

Дитинство і юність

Народився майбутній артист і режисер восени революційного 1917 року в Ярославлі в заможній купецькій сім'ї. Коли Юрію виповнилося 5 років, сім'я перебралася до Москви. За часів НЕПу в Охотному ряду купець Петро Любимов тримав крамницю, в якій торгував шотландської оселедцем. Батьки Юрія Петровича - освічені люди. Батько закінчив комерційне училище, мама - педагогічне. Вона працювала вчителькою в початковій школі.

В кінці 1920-х колишнього купця позбавили громадянських прав як живе на нетрудові доходи. Позбавленців Любимова неодноразово заарештовували. Щоб убезпечити рідних, Петро Захарович розлучився з дружиною, але сім'я ледве виживала. Допомагала численна рідня, що не відвернувшись від «небезпечного» родича.

Юрій Любимов закінчив сім класів: в старші хлопця не взяли через походження. Він вступив до технікуму, щоб отримати спеціальність електромеханіка. Але світ мистецтва вабив Юрія. Побачену в дитинстві на підмостках МХАТу гру Костянтина Станіславського Любимов запам'ятав на все життя. Студент вступив до театральної студії, яка працювала при 2-м МХАТі. У 1935 році 18-річний Юрій Любимов вперше вийшов на підмостки. Так почалася його творча біографія.

театр

Перша роль - епізод в постановці «Благання про життя». У 1936-му 2-й МХАТ закрили, але Юрій Любимов вже не мислив життя без театру. Він перейшов в училище імені Б. В. Щукіна, що відкрилося при Театрі імені Є. Б. Вахтангова. Молодий артист вийшов на підмостки вахтанговського театру в постановках «Людина з рушницею» і «Багато галасу даремно». Незабаром талановитого актора задіяли у другорядних роляхвистав «Принцеса Турандот» і «Шлях до перемоги».

Юрій Любимов відзначився в дипломному спектаклі «Міщани», і в 1939-му його прийняли в трупу. Роботу в Театрі імені Євгенія Вахтангова перервала армійська служба. Артиста в 1941-му взяли в створений при НКВС естрадний ансамбль, завдання якого полягало в піднятті бойового духу військ на передовій.

Демобілізувавшись у 1946 році, артист повернувся на Вахтанговського підмостки і незабаром став провідним актором. Юрій Любимов зіграв Кошового в «Молодій гвардії», Кріса в постановці «Всі мої сини», Шубіна в спектаклі «Напередодні». У 1950-ті Юрій Любимов зіграв зіркові ролі в спектаклях «Багато галасу даремно», «Чайка», «Ідіот», «Маленькі трагедії».

Режисерський дебют відбувся в 1959-му. Юрій Петрович поставив спектакль «Чи багато людині треба». Його покликали викладати в «Щуку». Тут він, підібравши акторів з учнів, поставив п'єсу «Добра людина з Сезуана». Вистава вийшла революційним, і якби не протекція впливових персон у владі, його зняли б з репертуару.

Юрію Любимову запропонували очолити столичний Театр драми і комедії на Таганської площі, який знаходився в той час в занепаді. За пару років режисер переломив ситуацію, перетворивши «Таганку», як його тепер називали театрали, в провідний театр. Дебютним спектаклем, поставленим на його сцені Любимовим, став все той же «Добра людина з Сезуана». Прем'єра відбулася 23 квітня 1964 року.

У перші 2-3 роки на підмостках йшли драматичні постановки, потім Юрій Любимов ввів в репертуар класику і твори сучасних письменників. Він поставив п'єсу Бертольта Брехта «Життя Галілея», «Гамлета», сучасні поетичні п'єси «Послухайте!» і «Товариш, вір ...». Про спектаклях Юрія Любимова заговорили в Європі, називаючи «Таганку» «острівцем свободи» в Радянському Союзі. З постановкою «Злочин і кара» Любимівська трупа побувала на гастролях в Лондоні, де в 1983 році була удостоєна нагороди.

Про багатогранність таланту режисера говорять його роботи в оперному театрі. Дебютної стала авангардистський постановка «Під жарким сонцем любові», поставлена ​​на підмостках «Ла Скала» в середині 1970-х. Пізніше пішли опери «Дон Жуан», «Пікова дама», «Набукко». 1980-і почалися для Юрія Любимова важко. Помер, провідний артист «Таганки». Вистава в його честь цензура не пропустила. Революційність розгледіли в спектаклі «», заборонивши і його.

У 1984-му Юрій Любимов, будучи на гастролях в Лондоні, де ставив на сцені театру «Лірик» спектакль «Злочин і кара», дізнався про позбавлення громадянства. Указ генсека СРСР пішов після того, як радянський режисер дав інтерв'ю «Таймс». Громадянство опальному режисерові надав Ізраїль. Сім років Юрій Любимов працював за кордоном, переїжджаючи з Австрії до Англії, звідти в Америку, Італію та Швецію. Майстру аплодували театрали Європи і США.

Повернутися в Росію режисер зміг в кінці 1980-х, за часів перебудови, розпочатої. Йому повернули громадянство. Юрій Любимов знову очолив «Таганку». У 1992-му він став Народним артистом Росії. Але в 1993 році вибухнув скандал: трупа, незадоволена стилем управління Юрія Петровича, розкололася. Групу «розкольників» очолив Микола Губенко.

У 1997-му 80-річний Юрій Любимов поставив «Братів Карамазових», а через п'ять років на «Таганці» відбулася прем'єра «Фауста». Трупа під керівництвом легендарного режисера гастролювала по країні і за кордоном. У цей період в Росію повернулася дружина режисера Каталін Кунц, незабаром ставши адміністратором театру. Трупа прийняла Кунц вороже, адже вона заявила в інтерв'ю, що за роки відсутності Юрія Петровича «Таганка» перетворилася в «помийну яму». Артисти, які боролися за повернення Любимова в СРСР, відчули образу.

В кінці 2010 року Юрій Любимов подав у відставку, нарікаючи на чиновницьку бюрократію. Але скандал зам'яли, і художній керівник залишився в театрі. У наступному році грянув новий скандал. Актори «Таганки» на гастролях в Чехії зажадали від Любимова виплатити належні гроші, але Юрій Петрович відмовився. Конфлікт загострився. Трупа зажадала звільнити Каталін Кунц. Любимов грюкнув дверима.

У 2012 році на вахтанговських підмостках пройшов прем'єрний показ вистави «Біси» за однойменним твором класика. 94-річному Юрію Любимову аплодували стоячи. Останніми роботами режисера на сцені стали опера «Князь Ігор» у 2013-му і опера-буф «Школа дружин» в травні 2014 року.

Фільми

У кіно Юрій Любимов дебютував в 1941 році. Артист з'явився на екрані в ролі Принца в картині «Кольорові кіноновели». У 1940-х актор знявся в десяти художніх фільмах, Серед яких найбільш яскравими виявилися військова драма «Дні і ночі», комедія «Неспокійне господарство», драма «Блакитні дороги» і культова музична комедія «Кубанські козаки», де Любимову дісталася роль Андрія.

У 1950-ті роки Юрій Любимов з'явився в восьми стрічках, серед яких біографічний фільм «Бєлінський», драма Олександра Довженка «Прощай, Америко!», Блискучий водевіль «На підмостках сцени» і кіноповість «Місто запалює вогні». Більше він в кіно не знімався, зосередивши сили на театрі.

Особисте життя

Жінки обожнювали Юрія Любимова. Подейкують, він був справжнім серцеїдом, харизматичним і привабливим. Після війни він одружився на балерині Ользі Ковальовій, з якою познайомився в ансамблі НКВД. У 1949 році у Любимова народився первісток - син Микита. Пізніше він став студентом духовної семінарії. Незабаром подружжя розлучилося - жінка віддала перевагу Любимову диригента Юрія Силантьєва.

Слава актора Любимова в 1950-х набрала обертів. У вахтанговском театрі він зблизився з колегою і примою Людмилою Целіковською, з якою познайомився в театральному училищі. У 1945-му вони знялися в картині «Неспокійне господарство», а в 1960-х почали жити під одним дахом. У цивільному шлюбі пара прожила 15 років. Розлучився Юрій Любимов з Людмилою після знайомства на гастролях в 1976 році з угорської перекладачкою Каталін Кунц.

У 1978-му 60-річний режисер одружився на 32-річній Кунц. Через рік Каталін народила чоловікові сина Петра. Разом вони жили у вимушеній еміграції. Друзі пари стверджують, що саме завдяки дружині Юрій Любимов дожив до глибокої старості і надовго залишився в мистецтві.

смерть

У жовтні 2012 року режисер поскаржився на болі в серці. Курс інтенсивної терапії не допоміг, та 30 жовтня Юрій Любимов впав у кому. Але ввечері наступного дня вийшов з коматозного стану і в кінці листопада виписався.

Через 2 роки, в жовтні, метра доставили в лікарню після діагностування серцеву недостатність. Через 3 дні, 5 жовтня 2014 року,. Його поховали на Донському кладовищі. Могила патріарха сцени знаходиться на ділянці №15 поруч з місцями спочинку батьків.

вистави

• 1964 - «Добра людина з Сезуана»
• 1971 - «А зорі тут тихі»
• 1971 - «Гамлет»
• 1973 - «Товариш, вір ...»
• 1979 - «Злочин і кара»
• 1981 - «Три сестри»
• 1982 - «Борис Годунов»
• 1993 - «Живаго»
• 1997 - «Брати Карамазови»
• 2000 - «Театральний роман»
• 2002 - «Фауст»
• 2005 - «Суф (ф) ле»
• 2006 - «Антігона»
• 2010 - «Мед»
• 2011 - «Маска і Душа»

фільмографія

• 1941 - «Кольорові кіноновели»
• 1943 - «Дні і ночі»
• 1945 - «Поєдинок»
• 1946 - «Неспокійне господарство»
• 1946 - «Блакитні дороги»
• 1949 - «Кубанські козаки»
• 1951 - «Прощай, Америко!»
• 1956 - «На підмостках сцени»
• 1958 - «Місто запалює вогні»
• 1958 - «Людина з планети Земля»

Юрій Любимов був одружений чотири рази, при цьому відрізнявся частою зміною уподобань і симпатій. Однак з 1976 року і до кінця його днів поруч з ним була угорська журналістка Каталін Кунц. Її звинувачували в надмірному впливі на чоловіка, в спробах посварити режисера з акторами театру на Таганці, скандальності і нелагідності. Але при цьому ніхто не сумнівався в тому, що для Юрія Любимова вона стала ідеальною дружиною, завдяки якій він дожив до дуже похилого віку.

раптова любов

Перша їхня зустріч відбулася в 1976 році в Будапешті, куди театр на Таганці разом з режисером приїхав на гастролі з двома своїми кращими спектаклями: «Десять днів, які потрясли світ» і «Гамлет» з Висоцьким у головній ролі.

Каталін, як співробітниця Товариства радянсько-угорської дружби, всюди супроводжувала знаменитого режисера в якості перекладача і особистого помічника. За її спогадами, пристрасть їх накрила з першої ж хвилини знайомства. Неймовірне чоловіче чарівність Любимова просто вразило Каталін. Але вона була заміжня, а він - одружений. І вони обидва були настільки завантажені роботою, що час у них було тільки на обмін палкими поглядами, та рідкісні зустрічі поза чужих очей.

Режисер бував в гостях у дівчини, в яку теж закохався майже миттєво. Під час вечері поруч був чоловік, який все розумів, але сподівався, що з від'їздом Любимова у подружжя все пройде. Потрібно лише пережити це, як застуду. Не минуло.

Після від'їзду Любимова Каталін стала чекати його дзвінків, завмираючи у телефону. Кожна нова зустріч була, як удар блискавки. Їм обом довелося усвідомити той факт, що вони тепер не в змозі жити одне без одного.

непривітна Москва

Вона приїхала в Москву в 1978 році в якості кореспондента журналу «Фільм, театр, музика». Не можна сказати, що столиця прийняла її з розпростертими обіймами. Їй дзвонили, погрожували, вимагали залишити Любимова в спокої і взагалі втекти з міста. Але любов надавала Каталін сил, а Любимову - натхнення. Вони розписалися в 1978 році в Будапешті, через рік у них народився син Петро.

Існувала думка, що Каталін стала мимовільною причиною вигнання Юрія Любимова з країни і позбавлення його громадянства. Однак все почалося тоді, коли Любимов підняв шум навколо смерті Володимира Висоцького. Це за його наполяганням похорон народного улюбленця пройшли з усіма належними почестями. А потім заборонили постановку Любимова в пам'ять про Висоцького, за нею були заборонені «Борис Годунов» і «Театральні танці» за Булгаковим.

У той час його постійно викликали на опрацювання в ЦК, в Міністерство культури. І кожного разу вона терпляче чекала його під під'їздами установ. У машині з лікарем, тому що стан його після подібних відвідувань було гнітючим.

Приводом же стало інтерв'ю режисера лондонській «Таймс». З цілком невинних відповідей роздули справу до антирадянської пропаганди, і фактично заборонили в'їзд на Батьківщину.

Нестримна Катерина

Він часто називав її нестримної Катериною. Каталін дійсно справляла враження урагану в своєму прагненні полегшити життя чоловіка і позбавити його від людей, які, як вона вважала, шкодять йому та погано впливають на стан його здоров'я.

Вони багато колесили по світу, і всюди вона намагалася створити йому комфортні умови для життя і творчості. Приїжджаючи в нову країну, вона кидалася на пошуки таких же речей, які були в їх попередньому житло. Їй здавалося, що вона створює хоча б видимість сталості, яким і не пахло в життя.

Вона вважала своїм обов'язком забезпечити своєму геніальному дружину надійний тил. Іноді витримка і холоднокровність відмовляли їй. Вибухова та дуже ревнива по натурі, вона насилу виносила постійна присутність красивих жінокв оточенні режисера. Вони завжди з'являлися з ним поруч, в надії отримати роль або завоювати серце кумира. Бувало, вона просто не звертала на них уваги, а бувало, просила імпресаріо позбавити Любимова і себе від присутності деяких, особливо докучливих осіб.

повернення

Вони оселилися в Єрусалимі, куди Юрія Любимова запросили в якості режисера театру «Габіма». Їх обох просто обеззброїв теплий прийом, який надали їм в Ізраїлі. Про режисера і його сім'ї зворушливо піклувалися, намагаючись створити необхідні умовидля роботи. А потім його стали кликати до Росії. Хіба міг він не поїхати на батьківщину? А потім він залишився в Москві, в надії на те, що його талант і досвід допоможуть відновити колишню славу театру на Таганці. Правда, умов для цього спеціально ніхто не створював, і Каталін стала кидатися між чоловіком і 8-річний сином, який залишався за кордоном.

Коли вона прилетіла в Москву на 80-річчя дружина, то була шокована тим, в яких умовах йому доводиться працювати, була вражена відсутністю біля нього дійсно відданих людей. Пізніше вона прийняла рішення приїхати в Москву і допомагати йому. Її звинувачували і називали злим генієм, а вона просто працювала без втоми і пощади до самої себе. І хотіла, щоб всі інші працювали з такою ж самовіддачею. Якщо вона не отримувала того, що хотіла, то робила все, щоб позбутися від необов'язкових і ненадійних людей.

вона до останнього днябула поруч з чоловіком. А на питання, звідки у неї стільки сил, щоб справлятися з усіма труднощами, відповідала, що вона просто дуже любить свого чоловіка.
Він помер 5 жовтня 2014 року. Його вдова з моменту смерті чоловіка очолює Фонд розвитку театрального мистецтва Ю.П. Любимова.

Геніальність режисера Юрія Любимова стала основою його чоловічої чарівності. Марина Зудіна теж колись опинилася під впливом незвичайного таланту

Інші скажуть, що він ще був режисером, від якого артисти багато разів намагалися позбутися, але зв'язку Любимова були міцні. Жив він довго, багато і щасливо.

Популярність до Любимову прийшла в 60-ті, оскільки у нього була ідея театру-балагана. Власне, це була не його ідея, а Брехта. Любимов успішно її запозичив. Ідея чудова, оскільки дозволяє створити ефект - співають, марширують, декламують. Брехт спеціально розвинув ідею балагану, оскільки писав для пролетарів голосно, талановито і дохідливо. А пролетарські театри в 20-ті на хороших акторів грошей не мали. Про Брехта не скажу нічого поганого - він був, дійсно, чудовий. Він враховував, з ким доводилося працювати. Створював спектаклі, де ефект більше залежав від режисера, ніж від підбору акторів.

Вся проблема з Любимовим була в тому, що народ змінювався. У 60-ті роки ідея театру-балагана сприймалася хороші. Потім, до речі, нікому балаган особливої ​​слави не приніс. Як не піарили Костянтина Райкіна в 80-ті і 90-ті, все одно особливої ​​слави він не здобув. Інший народ, інший час.

Любимову пощастило з Висоцьким. Саме він зробив Таганку популярним театром. Висоцький помер у 80-му, а в 84-му Любимов не витримав необхідності підтримувати популярність театру і виїхав за кордон. Попрацював у Франції і успіху не здобув. В результаті переїхав до Ізраїлю з величезним зниженням в зарплаті і знову успіху не здобув. У підсумку повернувся в Росію. Теж успіху не здобув. Йому просто не було чого сказати світові.

Любимов - класичний зразок єврейського псевдо мистецтва в Росії. Багато криків про те, що росіяни його погано розуміють, а на перевірку в Ізраїлі з'ясовується, що євреї його теж не розуміють.

5 жовтня 2014 року на 98 році життя помер театральний режисер Ю. Любимов. Як відомо, про померлих говорять добре або мовчать. Ми не будемо говорити про нього нічого як про особистість, але, оскільки «ліберальні» політичні сили свого часу зробили з цього режисера «кумира», проаналізуємо його виключно як символ минулої епохи. Для цього наведемо статтю, яку публікували в 2011 році - тоді вона називалася «Конвульсії шістдесятництва ім. "Ансамблю пісні і танцю НКВС" ». Сьогодні ми змінили її назву на «Смерть шістдесятництва ...»

«Не сотвори собі кумира, і всякого подоби, що Я на небі горе, і що Я на землі низу, і що Я в водах під землею: Нехай не поклонилися їм, ні послужіші їм»

Режисер, який кілька десятків років тому був «кумиром покоління» не захотів виплачувати гонорари своїми акторами. А актори, які з радянських часів зносили диктаторський стиль «режисерського театру», не захотіли більше миритися зі своїм рабським становищем. Найстарші артисти трупи стверджують, що ці фінансові розбіжності стали лише приводом для відкритого конфлікту, а проблема вже існує не перший рік. Це не перші «іміджеві гастролі», за які вони не отримує гроші, при тому, що всі гонорари йдуть керівництву театру. Але в це раз терпіння лопнуло. Актори зажадали виплатити їм гонорари за гастролі в Чехії, які передбачалися організаторами, але до акторів не дійшли.

фабула

« Перед репетицією актори запросили Любимова... і ввічливо щось стали говорити. Це було, в общем-то, не наша справа, ми не прислухалися спочатку. Але потім вони повторили своє прохання, ми почули, як Любимов відмовляється, але на третій раз Юрій Петрович якось грубо сказав: "Гаразд, ідіть, все ви отримаєте". Каталін Кунц-Любимовасказала: "Що ти з ними розмовляєш, це ж російське бидло". Але Юрій Петрович сказав віддати гроші, вона кинула артистам конверт і послала матом», - розповіла перекладачка Анна Євсіна.

З'явилася і аудіозапис частини конфлікту, яку зробив актор Сергій Трифонов. На спроби акторів завести розмову про заборгованість, Любимов їх перебиває і закликає «сісти і мовчати». На скаргу артистів про те, що вони не отримали ні копійки, Любимов відповідає, що у них «неправильна інформація». Його дружина Каталін Кунц звинуватила акторів в тому, що вони «роблять не по закону», і висловила думку, що колективу театру не існує. При цьому Любимов радить дружині «не розмовляти з хамами», а акторові каже: « Ви для мене людина, яку мені не потрібно для театру ». В кінці Любимов пообіцяв видати акторам гроші, але заявив, що вони «ганьба в чужій країні». «Не вам видавали ці гроші! Чи не ви їх добули, а я вам їх добув!», - крічті 93-річний режисер. Характерно, що при цьому Любимов і його дружина називають російських акторів ... «окупантами» - через події «празької весни" 1968 года ...

Юрій Петрович Любимов

актор і театральний режисер, творець і керівник театру на Таганці. Народився в 1917 році в Ярославлі - місті, звідки почав свою кар'єру Ю.Андропов. Батько - російський, мати - по поширюваної Любимовим легендою - була «схильної до читання» циганкою. У 1934 Юрій прийнятий в Студію МХАТ, в 1936 році перейшов в Щукінське театральне училище (при театрі ім. Вахтангова), Яке закінчив у 1940 році і був покликаний в армію. Під час Великої Вітчизняної з 1941 до 1946 року служить артистом Ансамблю пісні і танцю НКВС, заснованим в 1939-му Лаврентієм Берія. Крім Любимова з ансамблем співпрацювали і драматург Н.Ердман, І багато інших майбутні шістдесятники.

З 1946 по 1964 рік був провідним артистом театру Вахтангова. У 1952 році стає лауреатом Сталінської премії. Тут же в 1959 році він ставить «оттепельскую» п'єсу А. Галича / Гінзбурга «Чи багато людині треба». Через пару років Любимов стає викладачем «Щуки». У 1963 році він ставить зі студентами училища спектакль « Добра людина з Сезуана» Б. Брехта, З якого і почалася історія Театру на Таганці в 1964 р, де він поставить 38 вистав.

Театр молодому режисерові вдається відкрити за допомогою його тодішньої дружини Людмили Целіковська, Що володіла не тільки талантом актриси, але і величезними зв'язками по її трьом попереднім шлюбам. Потрібно відзначити, що завдяки багатогранному таланту Целіковською, котра становила інсценування повістей і романів, були створені і кращі спектаклітеатру. Саме вона домоглася прийому у Косигіна, на якому їй вдалося отримати для чоловіка театр. пізніше до КосигінаЛюбимов звертався з багатьох питань - навіть тоді, коли йому потрібна була особлива тканина для завіси. І завжди отримував дозвіл.

Олексій Миколайович Косигін

Потрібно пам'ятати, що саме він стояв не тільки на чолі вкрай невдалих економічних реформ 1965 року, розроблених Е.Ліберманом, Але він став фактично і хресним батьком перебудови.

Після дефолту США в 1971 році і розуміння, що капіталістична система зазнає краху, почалася операція по її порятунку. 2 березня 1972 року в Вашингтоні відбувся доповідьРимського клубу «Межі зростання». Вже 6 березня 1972 роки від Римського клубу надсилається запрошення до участі радянських представників. Операція по дезінтеграції СРСР почалася. Починаються перші контакти вчених (акадмікі Капіца, Богомолов, Федоров) І чиновників СРСР з Римським Клубом. Вводиться термін « сталий розвиток»(Sustainable development) на його підставі відбувається створення міжнародних неурядових наукових організацій з вивчення глобальних процесів на Землі, таких як Міжнародна федерація інститутів перспективних досліджень (ІФІАС, жовтень 1972) і Міжнародний інститут системного аналізу. Навесні 1974 року відбулось перше засідання ІФІАС в СРСР. У той же році відбувся доповідь Римського клубу « Людство на роздоріжжі». У ньому розвивалося поняття «золотий мільярд» і використовувалася нова методика аналізу і розрахунку складних систем, створена М.Месарович(Клівленд, США), і названа ним « теорія багаторівневих систем». Світ в цій моделі був розділений на 10 регіональних підсистем, що теоретично дозволяло вирішувати проблеми одних регіонів за рахунок інших.

У 70-ті роки з радянської пропаганди повністю зникає гасло «наздогнати і перегнати», при тому, що обсяги виробництва СРСР по відношенню до США в ці роки все одно росли.

В СРСР відкривається, що став ковалем мондиалистских кадрів. Його очолив зять Косигіна Джермен Гвишиани, Син генерала НКВС, який став представником мондиалистских оганізацій в СРСР. Через нього до членів Політбюро доводилися пояснення з приводу дій цих організацій. оточення М.Горбачовавиявилося наскрізь просякнуте мондіалістской поглядами.

ось короткий списоклюдей працюють в свій час в цьому інституті: С. Шаталін, Б.Мільнер, П.Авен, Є. Гайдар, Данілов-Данилян, А.Д.Жуков, М.Зурабов, А.Шохін, А.Вавілов, А.А.Нечаев, Г.Х.Попов, А.Чубайс, Е.Ясін. З-під крила Інституту Системних Досліджень вийшов і одіозний Б.Березовськийта інші .

Вся історія номенклатури

Це боротьба за свої соціально-економічні гарантії (як влучно підмітив А.Фурсов). У 1953 році зі смертю «батька народу» номенклатура насамперед забезпечила собі гарантію фізичного існування - на першому ж пленумі партії було вирішено, що члена ЦК можна заарештувати тільки з дозволу ЦК. Після цього номенклатура стала вирішувати вже питання соціальних і економічних гарантій. так почалася лібералізація по-радянськи. Функцією цієї лібералізації було таке явище, як «шістдесятництво». Воно було частково побічним явищем, субпродуктом номенклатури, але при цьому діяло трохи далі, ніж було потрібно самій номенклатурі. Але відривати це явище від самого процесу ні в якому разі не можна. Політично номенклатура боролася за фізичні і соціально-економічні гарантії свого існування під прапором повернення до «ленінських норм». Що вони з себе представляли?

Ленінський режим був класичним олігархічним режимом, на відміну від сталінського, який можна назвати як абсолютистський, а самого Сталіна визначити як творця Радянської Імперії. Чи не «стандартної» імперії, оскільки абсолютизм Сталіна спирався не на традиційну владу «Божою милістю» і не на «священну і недоторканну» приватну власність, а на ідею комуністичного рівності. При цьому права комуністичної олігархії (або номенклатури), були гарантовані.

Зверніть увагу на лейтмотив шістдесятників - як писав Окуджава: « і комісари в запорошених шоломах схиляться мовчки наді мною»- фактично відображав деклароване номенклатурою повернення до« ленінських норм ». але ці норми можна визначити, як олігархічні - колективне керівництво країною обмеженою групою людей і все, що не було пов'язано зі Сталіним . І тут шістдесятники працювали абсолютно в унісон з ліберальної номенклатурою. При цьому самими шістдесятниками декларувалося якесь протистояння «консервативної влади» і «ліберальної інтелігенції». Але, насправді, була консервативна фракція номенклатури (і її консервативна інтелігенція - наприклад журнал «Жовтень») і була ліберальна фракція номенклатури (зі «своєї» інтелігенцією - журнал «Новий світ»). Дві фракції номенклатури вели боротьби між собою, з'ясовуючи стосунки за допомогою двох фракцій інтелігенції, не вступаючи при цьому в безпосереднє зіткнення між собою, подібно до протистояння Радянського Союзу та США в той час - боротьба була, але безпосереднього контакту двох країн в ній практично не було. У міфології шістдесятників ж цей процес подано, як протистояння «лібералів-інтелігентів» з «консерваторами-номенклатурниками».

Радянська інтелігенція ніколи не була самостійною соціальною групою. Вона завжди транслювала інтереси своєї фракції номенклатури. Ліберальна частина номенклатури, після зняття Хрущова, в період «брежнєвського застою» вирішила свої проблеми соціально-економічних гарантій, через зупинку ротації кадрів - єдино можливу в тих ідеологічних рамках. Горбачевський термін «застій», спочатку мав на увазі саме відсутність ротації кадрів, а не зупинку в економічному розвитку. Брежнєвський період «застою» - це період правління олігархічного ладу.

Ліберальна частина партноменклатури

дозволяла Любимову практично всі. Відповідно і використовувала його в своїх цілях. Так театр на Таганці став «островом свободи в невільною країні» - писав Н. Ейдельмана. В члени художньої ради ввели вченого П.Капіца, письменників А.Твардовского, Н.Ердмана, Ю. Трифонова, А .Вознесенского, Є. Євтушенко, Б. Ахмадуліна, Б.Окуджава; театральних критиків Б.Зінгермана, К. Рудницького, А.Аникст; композиторів А. Шнітке, Е.Денісов, кінорежисери С.Параджанова, Е.Клімовата інших. Театр на Таганці став інструментом лібералізації.

Другим покровителем Любимова став його «земляк» Ю.Андропов, не до кінця проясненнями фігура керівника КДБ (1967-1982 рр) і Генсекретар ЦК КПРС (1982-1983 рр). Відомо, що в створеному з ініціативи Андропова 5-м (ідеологічному) управлінні КДБ був утворений « відділ по боротьбі з ворожою сіоністської діяльністю». Знаючі люди говорили, що цей відділ виконував протилежні функції.

До середини 70-х Таганку активно просувають за кордоном. У 1976 в Югославії спектакль «Гамлет» з В.Висоцькогоотримує Гран-прі. У 1975 році на сцені міланського La Scala Любимов ставить свій перший оперний спектакль. «Не зовсім традиційно» для «залізної завіси»? З тих пір Любимовим було поставлено близько 2 десятків вистав в паризькій Гран-Опера, лондонському Ковент-Гардені, театрах Гамбурга, Мюнхена, Тель-Авіва, Бонна, Неаполя, Болоньї, Турина, Будапешта.

У 1976 році в 59-річному віці на гастролях в Угорщині він знайомиться з угорської перекладачкою єврейського походження Каталіною Кунц, яка молодша за нього на 30 років. Любимов розлучається з Целіковською і одружується на Кунц в Будапешті.

На початку 1980-го театр отримує нове шикарне будівля. У тому ж році помирає Висоцький. Його похорон у затихлої в очікуванні які готуються провокаційОлімпійської Москві перетворюються в хід, налякала ЦК. Вистава його пам'яті забороняють, як і наступну (1982) постановку Любимова - «Борис Годунов», зате дозволяють виїзд до Англії для постановки «Злочину і кари». У лютого 1984 вмирає Андропов. Уже через місяць - у березні 1984 року після ряду скандальних інтерв'ю західній пресі Любимова звільняють з посади художнього керівника театру, а через місяць позбавляє його і радянського громадянства. Указ підписаний Генсекретарем ЦК К.Черненко.

І такий подарунок на Заході не упускають. Для підриву іміджу СРСР Любимов миттєво отримує ізраїльське і угорське громадянство, крім того, йому дають багато роботи ... Вистава «Злочин і кара» в Австрії, Англії, США та Італії отримує театральні премії. Любимову замовляють постановки «Бісів» у Лондоні, «Бенкет під час чуми» (1986) і «Майстра і Маргариту» (1988) в Стокгольмі. Але його популярність на Заході поступово падає. На хвилі перебудови в тому ж році Любимов повертається до Москви і відновлює «Бориса Годунова» і «Володимира Висоцького». У 1989 році Горбачов повертає Любимову громадянство. Після цього Любимов ставить ще з десяток вистав, але вони вже не користуються колишньою популярністю. У 1992 році театр розпався надвоє. Частина трупи під керівництвом Губенко утворила новий театр « Співдружність акторів Таганки»І зайняла частину будівлі, що виходить на Садове кільце, що залишилася частина трупи на чолі з Любимовим залишилася в старій частині будівлі.

Сьогодні Любимов заявляє

що піде з театру 15 липня, тому що «не бажає працювати з акторами, зриває репетиції заради грошей». Він кричить, що ставить спектаклі і не бажає нікому пояснювати, що йому для цього потрібно, зводячи все до « високій планці мистецтва театру на Таганці»(Зауважимо, що в Чехії грали все того ж" доброго людиниз Сезуана ", що і в 1964 році).

« Ми вже звикли до таких жестів Юрія Петровича. Це не перший і навіть не десятий раз. Думаю, чергова спроба привернути увагу до своєї персони ... Незрозуміло, куди йдуть гроші від оренди приміщень театру - наприклад, театр здає нібито за копійки площа "Кулінарної лавці братів Караваєвих". Але ми цих грошей не бачимо. Все нібито йде до фонду Юрія Любимова». Артисти театру вважають, що нормальної обстановки в театрі не буде до тих пір, поки театром фактично керує дружина Любимова Каталін Кунц. « Вона давно взяла кермо влади в свої руки, а Любимова підім'яла під себе цілком, він діє тільки по її вказівкою. Каталін - людина не дуже здоровий, та ще з поганим характером»- заявив народний артистРосії Фелікс Антипов. Він сказав, що у акторів немає претензій до художнього керівництва театром, але, на їхню думку, поєднувати посаду головного режисера і директора театру, як це робить Любимов, не можна.

Поки актори склали свою вимогу: « Просимо розірвати трудовий договір з заступником директора театру Каталін Кунц-Любимова, розділити посади художнього керівника і директора театру, створити художню раду і призначити директора, попередньо погодивши кандидатури з колективом театру. Оформити дане рішення відповідно до закону і направити його в департамент культури міста Москви».

Актори Таганки намагалися розповісти про конфлікт з режисером в приміщенні театру, але «звільнився» Любимов наказав не пускати їх на поріг. Тому прес-конференцію їм довелося давати на вулиці.

Гучно оголосивши про свій відхід Юрій Любимов підписав наказ про звільнення двадцяти акторів театру і декількох технічних працівників, Які працювали за строковими договорами. Артисти вважають, що це - початок «чистки» в театрі, і дана ситуація лише підтверджує їх впевненість в тому, що Любимов йти не має наміру. Але він просто виродився в банального кооператора, який в належному державі театру і його будівлі дозволяв собі безконтрольно наймати і звільняти акторів, сплачуючи їм стільки, скільки йому заманеться.

Скандал в театрі на Таганці

є останньою передсмертній судомою шістдесятництва. Після перебудови шістдесятники стали не потрібні. Все що вони могли робити - робити ідеологію - мистецтво ансамблю пісень і танців НКВД. Радянська система могла дозволити собі чисте мистецтво, вона виробляла міфи та ідеологію, але не товари і послуги. Всі шестидесятники активно підривали цю систему і в 80-е і 90-е активно зайнялися улюбленою і знайомою справою: брали участь в різних політичних рухах, виробляли і споживали ідеологію. Але в лібералізмі ніяка ідеологія не потрібна, крім ідеології споживання. І шестидесятникам сьогодні просто нема чого робити, вони вимирають.

Глист не може жити довго, щоб убити тіло, від якого він харчувався.