Твір на тему «Роль другорядних персонажів в драмі Гроза. Роль другорядних персонажів Другорядні персонажі в п'єсах

У п'єсі Чехова немає випадкових і «непотрібних» героїв. Кожен з них, як маленький пазл одного великого зображення. Можливо, і кого-то можна відкинути і порахувати зайвим, але тоді сама картина того, що відбувається стане неповною.

Лакей Яша, привезений з Парижа Любов'ю Раневської, доповнює образ своєї господині. Чоловік вкрай розпещений. Він зарозумілий, самовпевнений і дуже добре влаштувався в житті. Не дивлячись, на не самі кращі часи, Продовжує йому пристойно платити, роз'їжджати з ним по закордону, і навіть привозить лакея в маєток.

Яша безвідповідальний, у нього мізерна мова і огидний характер. Він розпещений розкішним життям господині і коли трапляється біда і маєток йде на торгах, чоловік жалібно просить забрати його з собою в Париж. Доброта Раневської приймається Яшей за слабкість.

Яша є повною протилежністю Фірса. Навіть вік у героїв різний. Яша, молодий, повний сил і байдужості до господарів. Його цікавить тільки фінансова сторона і власний комфорт. Фірс ж навпаки, старий, якому більше вісімдесяти років.

Старий лакей постійно жив в маєтку. Він залишився при своїх господарів, навіть після скасування кріпосного права. Чоловік, став практично членом родини. Він доглядав за Любов'ю і Гайова, коли ті були маленькими, і він продовжував про них піклуватися, коли вони стали дорослими. Для старця ніколи не були важливі «чужі» фінанси. Його більше турбує комфорт і порядок, який панував в маєток.

Дуже відповідальний, педантичний, але між тим, відкритий душею. Він буквально страждає від нових законів, а головне, не розуміє, що його чекає в майбутньому. Коли старого в поспіху і суєті просто забувають в маєтку, він віддано лягає на лавочку і чекає, коли за ним повернуться.

Дуняша так само прислуговує в маєток. Вона, є відображенням самої Раневської. Дівчина дуже емоційна, ранима і чутлива. У Дуняшу без пам'яті закоханий Епиходов. Але вона легковажно віддає перевагу Яші. Дівчина тягнеться до інтелігентного, як їй здалося образу закордонного лакея. Вона незабаром сильно розчарується в своєму неправильному поспішному виборі, так як для Яші, Дуняша - порожнє місце. Епиходов ж залишиться доглядати за маєтком, коли виграє торги.

Образ Епиходова і комічний і трагічний одночасно. Чоловіка називають «двадцять два нещастя» через його вміння потрапляти в різні неприємності, ненавмисно ламати речі, розбивати посуд. Він як магніт притягує невезіння. Ось і з одруженням на Дуняше чоловікові явно не пощастило, адже його обраниця віддала перевагу іншому. Епиходов дуже важко переносить «сварку» і навіть не намагається приховати своїх емоцій.

Образ Бориса Семеона-Пищика так само не випадковий в п'єсі. Чоловік дуже жвавий, так як його життя повне різних подій. Він знаходиться в постійному пошуку грошей. Чоловік, намагаючись зайняти їх навіть у розорених Гаєва і Раневської.

Пищик оптиміст по життю. Він вважає, що навіть з найскладнішої ситуації, можна знайти вихід. Його віра в хороше моделює ситуації, після яких він хоч і частково, але погашає всі свої борги.

Чехов у своїй п'єсі наділив навіть другорядних персонажів особливими «рисами». Кожен з них, так чи інакше, завершує образи головних героїв, залишаючись при цьому унікальним.

Для виконання даного завдання, перейдіть тільки ОДНУ з чотирьох запропонованих тем творів (17.1-17.4). Напишіть твір на цю тему в обсязі не менше 200 слів (при обсязі менше 150 слів твір оцінюється 0 балів).

Пояснення.

Коментарі до творів.

17.1. Яка роль другорядних персонажів в комедії Д. І. Фонвізіна «Недоросль»?

Другорядними персонажами в п'єсі «Наталка» є Скотінін, брат Простакової, Еремееевна, нянька Митрофанушки, домашні вчителі Митрофана: Цифіркін, Кутейкин, Вральман. Незважаючи на те, що ці герої грають другі ролі в комедії, від них залежить розкриття характерів головних героїв. З їх допомогою і Простакова, і Митрофанушка постають перед читачем у всьому їх непривабливому вигляді.

17.2. У чому полягають причини авторського неприйняття Наполеона? (За романом Л. М. Толстого «Війна і мир».)

Щоденникові записи Толстого в період роботи над «Війною і миром» показують, що він слідував свідомий намір - зірвати з Наполеона ореол помилкового величі. Кумир Наполеона - слава, велич, то є думка про нього інших людей. Для Толстого ж Наполеон - не великий чоловік, а неповноцінний, ущербний людина. Наполеон - «кат народів». За Толстому, зло несе людям людина нещасний, що не знає радощів істинної життя. Письменник хоче вселити своїм читачам думку, що виправдовувати всі жорстокості і злочини війни може тільки людина, яка втратила точне уявлення про себе і в світі.

17.3. Які теми і образи сучасної поезії Вам найбільш близькі? (По творчості одного-двох поетів.)

Тут можна сказати про поетів, які заслужили собі ім'я вже в 60-ті. Це Олег Чухонцев, Євген Рейн, Дмитро Сухарєв, Інна Ліснянський, Олександр Кушнер. З них тільки в більшому ступені Олександр Кушнер і в меншій Інна Ліснянський видавалися за радянських часів, для інших останнє десятиліття ознаменувалося не тільки новими публікаціями, а й, перш за все, повноцінним виданням всієї творчості. Для них для всіх характерний інтерес до життєвих деталей більшою мірою, ніж до нових явищ.

У віршах Інни Ліснянський часто повторюються теми свободи, зради, страху і самотності. У своїй вірі і своєму поетичному існування Ліснянський як би виповнюється дивовижною силою, яка допомагає їй впоратися з важкою долею: «ушлют, не підемо, вб'ють, чи не помремо». У її віршах роздум про життя, короткою, на багатій враженнями:

Відкриєш очі і закриєш очі

Навіки, але в цей проміжок

Поміститься сонце, місяць і лоза,

І хвилі, і рій незабудок,

Особлива тема творчості І. Ліснянський - любов. «Візьми мене, Господи, замість нього ...» - справжнє визнання в любові, незвичайно сильне, проникливе і пристрасне:

Молю Тебе, Господи, слізно благаю!

Зупини мою кров

Хоча б за те, що його люблю

Сильніше, ніж Твою любов.

17.4. Сатиричні образи в російській прозі 20-30-х років XX століття.

На частку Михайла Михайловича Зощенка випала слава, рідкісна для людини літературної професії. Йому знадобилося всього три-чотири роки роботи, щоб в один прекрасний день раптом відчути себе знаменитим не тільки в письменницьких колах, а й у зовсім не піддається обліку масі читачів. Розповідь «Баня» в кожній людині викликає посмішку. Хіба не смішно, що люди повинні в лазні прив'язувати номерок до ноги. «Номерки теперка по ногах ляскають», - скаржиться герой оповідання. Не менш комічний розповідь про лікарню, де перед хворими висить плакат: «Видача трупів з трьох до чотирьох».

Улюбленими образами залишаються герої Ільфа і Петрова. «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» з'єднали в собі і гумор характерів, і комізм положень, в які потрапляють герої, і дотепну манеру викладу матеріалу.

Сатира тут спрямована на рік, що минає світ, представлений Іполитом Матвійовичем, на те, що у людей не залишилося ніяких духовних цінностей (згадаємо хоча б Еллочку Людожерку).

Серед сатиричних творів цієї епохи можна назвати твори Маяковського і Булгакова.

Д. І. Фонвізін написанням своєї комедії "Недоросль" відкрив важливу віху в історії розвитку російської літератури, і зокрема класицизму. У п'єсі описано життя не тільки головних персонажів. Для розвитку сюжету в творі також введені другорядні персонажі. Вони представлені у вигляді слуг. До таких персонажам можна віднести Тришку і Вереміївну, вчителів Цифіркіна, Вральмана і Кутейкина, а також, рідко фігурують в дії - Скотинина і Простакова.

У перші явища комедії перед глядачем відкривається манера, в якій пані Простакова звертається з власними слугами.

З її боку на адресу Тришки звучать лайливі слова з причини поганого пошиття жупана і це, незважаючи на відсутність у нього освіти кравця. Пані лає Вереміївну, справно працює на благо сім'ї Простакова протягом сорока років, і всіляко оберігає Митрофана. Вона займається виконанням власних обов'язків з величезним старанням, і особливою відданістю. Пані Простакової здається освіту розкішшю, тому Митрофану героїня наймає вчителів виключно через столичної

моди. Вона просто хоче не гірше виглядати, ніж інші поміщики. хорошим людиною є вчитель математики Цифіркін, однак йому не вдається навчити недоростка нічому, так як молода людина занадто ледачий. Вчителі граматики Кутейкина можна охарактеризувати, як жодного та хитрого. Вральман, навчальний історії та географії, був в минулому кучером Стародума. Тепер він викладає у зв'язку з тим, що відшукати більш підходящої роботи не зміг. Пан Простаков безпорадний і жалюгідний, так як в ньому відсутня сила до опору слів і дій дружини. Вона панує над ним, але це для персонажа є нормальним станом справ. Дурість і неуцтво характеризує Скотинина, брата пані Простакової, так як в коло його інтересів входить тільки розведення свиней. Він планує заради грошей одружитися на Софії, у зв'язку з чим виникає у нього конфлікт з Митрофаном. Скотинину і його сестрі було дано погане виховання, через що обидва персонажі деградували морально і морально.

В "Наталка Полтавка" Фонвізіна були викриті представники дворянського стану, моральні підвалини яких не відповідають принципам служіння громадянському суспільству.

Інші роботи по цій темі:

1. Тарас Скотинин, брат Простакової, - типовий представник дрібних поміщиків-кріпосників. Виріс в сім'ї, вкрай вороже ставилася до освіти, він відрізняється неуцтвом, розумової нерозвиненістю, хоча від природи кмітливий ....
2. Комедія "Наталка Полтавка» - головна праця життя Дениса Івановича Фонвізіна і перша соціально-політична комедія в російській літературі. Д. І. Фонвізін гостро сатирично зображує пороки сучасного йому ...
3. Російський письменник і драматург Д. І. Фонвізін жив під час царювання Катерини II. Епоха її царювання була досить похмурою. Це був час, коли експлуатація кріпосних ...
4. Дія комедії "Недоросль" відбувається в будинку поміщиків Простакова, що відрізняються дрімучої невежественностью і дикістю звичаїв. Головує в родині пані Простакова - жінка владна і свавільна, жорстока ...
5. У комедії Д. Фонвізіна "Наталка Полтавка" розповідається про події, що відбувалися в будинку Простакова. Їх головними учасниками є Митрофан, син господаря будинку, його мати, пані Простакова, і ...
6. Комедія "Наталка" визнана кращим твором видатного російського драматурга Д. І. Фонвізіна. У ній письменник правдиво зобразив російську кріпосницьку дійсність, поставив її такою, за словами В. Г ....
7. Основне завдання безсмертної комедії Фонвізіна "Наталка Полтавка" - сатиричне зображення російської дійсності того часу: неосвічених, малограмотних чиновників і дворян, важкої долі простого народу, свавілля влади. Дуже ...
8. У комедії Д. І. Фонвізіна "Наталка Полтавка" поряд з негативними героями є і позитивні. Яскраві образи негативних персонажів безсумнівно справили великий вплив на читачів, але ...

У сьогоднішній статті я збираюся поговорити про одну надзвичайно тонкої проблеми, про яку, на превеликий жаль, замислюються далеко не всі початківці автори. Мова сьогодні піде про ролі другорядних персонажів в літературному творі. Справа в тому, що початківці автори часом або зовсім забувають про так званих ролях другого плану, або приділяють особливо вдалому другорядного образу занадто багато уваги на шкоду загальному задуму історії. Тому для того, щоб такі проблеми виникали якомога рідше, ми і обговоримо місце другорядних персонажів в загальній структурі художнього тексту.

Для вас, думаю, не секрет, що в рамках блогу « літературна майстерня»Я приділяю саме серйозну увагу питанням роботи над персонажами, так як повністю впевнений в тому, що саме в якісній промальовуванні характерів полягає чимала частка успіху всього твору. Звичайно, справа кожного - розділяти ці судження або відмовлятися від них, але якщо вас цікавлять питання грамотної опрацювання персонажів вашого твору, дана стаття напевно виявиться вам корисною.

Другорядні персонажі.

Отже, на самому початку з метою кращого розуміння і структурування матеріалу мені доведеться озвучити парочку прописних істин. Зрозуміло, що це всім відомі аксіоми, але без них просто неможливий подальший розгляд в питанні. Перша банальність звучить приблизно так: не всі персонажі в літературному творі створені рівнозначними. Дійсно, умовно їх можна розділити на головних і другорядних. І якщо головним героям автори майже завжди приділяють підвищену увагу (намагаються розкрити характер, показати глибину внутрішніх переживань), то на другорядних його часто просто не вистачає. А дарма. Іноді ролі другого плану виявляються не менш важливі, ніж головні ... Але про все по порядку.

В общем-то, головні герої - це ті персонажі, про яких і оповідає історія. Другорядні - це всі інші.

Друга банальність на сьогодні: сам автор і читачі по ходу твори повинні чітко розуміти, які персонажі є головними, а які несуттєвими. Якщо ж у публіки виникає плутанина або сумніви, вина в цьому цілком і повністю лягає на автора. Він повинен чітко відокремити одних від інших, а також повністю усвідомлювати, яку роль в його опусі грають головні герої, а для чого він використовує другорядних. І якщо з першими все в загальному і цілому зрозуміло (головні герої є провідниками основної ідеї твору, об'єктом глядацького інтересу і співпереживання), то ось місце і завдання друге не завжди гранично ясні і прозорі. Саме про ці складнощі ми і поговоримо в подальшому.

Живий фон.

Отже, якщо дія нашої історії не відбувається на безлюдному острові, головні герої зазвичай оточені безліччю людей, які не мають особливого впливу на хід історії. Фактично вони є лише частиною фону нашого твору. Вони можуть виконувати якісь незначні функції (повідомити герою новина, підвести його до місця дії, наступити на ногу в трамваї, поцупити в тисняві гаманець і т.д.), але після цього незмінно зникають з поля зору. Головний герой не може перебувати в абсолютному вакуумі, навколо нього завжди присутні люди, що створюють рухливий фон, динамічну обстановку твори, інакше відбувається просто не буде реалістичним. Дуже важливо, що ці другорядні персонажі не приваблюють до себе зайвої уваги, не заважають сприйняттю подій і самого героя.

Однак не завжди вдається витримати правильний баланс між головними і другорядними персонажами. Іноді образ якогось незначного особи виходить настільки яскравим, що він починає «стягувати ковдру на себе», відволікати читача від основного напрямку історії. В такому випадку письменникові слід гарненько подумати, чому так виходить? Бути може, вплив цього персонажа слід скоротити, аж до того, щоб взагалі виключити його з тексту, а може, розумніше було б дещо змінити сюжет, виділивши вдалому яскравого образу більше вільного простору, зробити його одним з головних дійових осіб? Це питання автор повинен вирішити самостійно, виходячи із загального задуму, ідеї твору.

Але в цілому, звичайно, основна роль другорядних персонажів - створювати живий фон твору.

Стереотипність.

Чим, за великим рахунком, головний герой літературного твору відрізняється від звичайної людини? У переважній більшості випадків тим, що герой здатний на ті вчинки, на які ніколи не наважився б обиватель. Саме тому він і герой. Але з іншого боку герой може бути героєм тільки на тлі простих людей, тільки в порівнянні з їх стереотипністю він може продемонструвати свій героїзм (здатність відійти від звичних правил і норм, порушити заборони, проявити відвагу і т.д.). Відповідно, роль другорядних персонажів в історії - це ще й демонстрація стереотипів суспільства. Тобто другорядні персонажі в будь-якому творі - це типові представники соціуму, носії його стереотипів. І як тільки якийсь із героїв порушує ці самі стереотипи, він мимоволі привертає до себе увагу читача. Цим тонким моментом автор повинен користуватися як при роботі над головними дійовими особами.

Однак ці міркування ні в якому разі не означають, що другорядні персонажі повинні бути безликими і схожими один на одного. Зовсім ні. Їм теж цілком дозволено порушувати стереотипи, тільки робити це вони повинні поодинці, а не все відразу.

Ексцентричність і гумор.

У персонажах, що не претендують на головні ролі, теж має бути присутня індивідуальність - дрібні, але яскраві деталі зроблять розповідь більш цікавим і повним, зададуть настрій, а іноді і додадуть гумору. Думаю, не секрет, що часто головними перекласти в художніх творах виступають не головні герої, а саме другорядні персонажі. Від головних дійових осіб традиційно очікують серйозних героїчних вчинків, порятунку світу і прекрасних дів, а ось від другорядних нічого особливого не потрібно, тому і жартувати їм можна досхочу. Тому ексцентричну поведінку епізодичних ролей - це саме той ресурс, за допомогою якого письменник може зробити власний текст більш яскравим і цікавим. Про це не слід забувати.

Тут же можна згадати і про «одержимості» - крайній варіант ексцентричності, при якому другорядний персонаж поводиться занадто нав'язливо або занадто емоційно реагує на будь-які події.

Звідси випливає і третя функція другорядних персонажів - це робота з короткочасного розваги аудиторії. Автор має можливість зробити другорядний персонаж як завгодно ексцентричним, адже той, по суті, не впливає на розвиток сюжету, але в той же час, подібні яскраві образи роблять текст більш цікавим і незабутнім.

Перебільшення.

Момент перебільшення при роботі над епізодичними ролями має на меті все той же розвага читача по ходу розповіді, створення у нього яскравих емоцій, які пов'язані прямо пов'язана з основною ідеєю твору. Загалом, всього того спектра відчуттів, що вже обговорювалося трохи вище, в попередньому пункті про гумор і ексцентричності.

Основний метод тут - це навмисне перебільшення окремих рис характеру другорядного персонажа: жорстокості або доброти, безпосередності або ощадливості.

Але чому, питається, для цих цілей використовується саме перебільшення? Чому б просто не намалювати звичайного персонажа, наділеного цієї самої ощадливістю? Вся справа в тому, що гіпертрофована дає можливість акцентувати увагу саме на потрібній межі, легко виділити її на загальному тлі посередності.

Як це може працювати? Наприклад, у вигляді простого трюку, коли другорядний персонаж спочатку випромінює гіпертрофовану невинність і м'якість, а потім в потрібний для себе момент виділяється вже перебільшеною ощадливістю. Як ви розумієте, гра на контрастах зрозуміла завжди і всюди. І чим більше величина контрасту, тим зазвичай сильніше вироблений ним ефект.

На цьому все на сьогодні. Ми розібрали три основні функції другорядних персонажів: створення фону, змалювання стереотипів, розвага читача через ексцентричність і гумор. Сподіваюся, це допоможе вам більш вдумливо підходити до питання промальовування своїх персонажів. Чекаю ваших коментарів і думок! До скорої зустрічі!

Другорядні персонажі в драмі «Гроза»

О. М. Островського, автора численних п'єс про купецтво, по праву вважають "співаком купецького побуту" і батьком російського національного театру. Він створив близько 60 п'єс, найвідомішими з яких є-"Безприданниця", "Ліс", "Свої люди -сочтемся", "Гроза" і багато інших.

Найяскравішим і рішучим, за словами А. Н. Добролюбова, стала п'єса "Гроза". У ній "взаємні відносини самодурства і боегласності доведені до трагічних наслідків ... У" Грози "є щось освіжаюче і підбадьорливе. Зто щось і є, на нашу думку, фон п'єси". Фон або другий план п'єси і складають другорядні персонажі.

Найяскравішим з них є дочка господині будинку Кабанова - "Варвара. Вона - наперстніца і постійна супутниця Катерини -головний героїні п'єси. Варвара розумна, хитра, і пустотлива дівчина. Вона молода і прагне до заміжжя скрізь встигнути, все спробувати, тому що знає, що "дівки гуляють собі, як хочуть, батькові з матір'ю і справи немає. Тільки баби під замком сидять.". Пристосовуючись до "Темного царства", Варвара вивчила його закони і правила. Вона стала втіленням моралі цього царства: "Роби, що хочеш, аби все шито так крито було". Брехня для неї - норма життя: "У нас весь будинок на цьому тримається", без обману не можна. Не бачачи нічого крамольного у своєму способі життя, Варвара прагне навчити Катерину хитрувати і обманювати. Але чесна, щира Катерина на може жити в цій гнітючій атмосфері брехні і насильства.

А ось дружок Варвари, Кудряш, повністю розділяє її погляди, тому що є типовим жителем "темного царства". Уже зараз в ньому проглядаються риси майбутнього Дикого. Він зухвалий, сміливий і розв'язна в розмові, хвалиться своєю заповзятістю, залицянням, знанням "купецького закладу". Йому не чуже честолюбство і прагнення до влади над людьми: "Я грубіян вважаюся; за що ж мене тримають? Стало бути я йому потрібен. Ну значить, я його і не боюся, хай же він мене боїться ..." Варвара і Кудряш, здавалося б, залишають "темне царство", але не для того, щоб зародити нові і чесні закони життя, а, швидше за все, щоб жити в такому ж "темному царстві", але вже господарями в ньому.

Справжньою жертвою що панували в місті Калинове звичаїв, є чоловік Катерини Тихон Кабанов. Це безвольне, безхарактерним істота. Він у всьому слухається свою матір і підпорядковується їй. Він не має чіткої життєвої позиції, Мужності, сміливості. Його образ повністю відповідає даному йому імені - Тихон (тихий). Молодий Кабанов не тільки не поважає себе, але і дозволяє своїй матері безпардонно ставитися до своєї дружини. Особливо яскраво це проявляється в сцені прощання, перед від'їздом на ярмарок. Тихон слово в слово повторює всі настанови і моралізаторство матері. Тихон ні в чому не міг протистояти своїй матері, потихеньку спивався і, тим самим, ставав ще більш безпорадною і тихим.

Звичайно, Катерина не може любити і поважати такого чоловіка, а душа її жадає любові. Вона закохується в племінника Дикого, Бориса. Але полюбила його Каткріна, за влучним висловом Добролюбова "на безлюддя", адже по суті своїй Борис мало чим відрізняється від Тихона. Хіба що, трохи неосвічені його. Раболіпство Бориса перед дядьком, бажання отримати свою частину спадщини виявилися сильнішими, ніж любов.

Незначні персонажі мандрівниць і богомолок так само допомагають створити потрібний фон п'єсі. Своїми фантастичними небилицями вони підкреслюють неуцтво і дрімучість мешканців "темного царства". Розповіді Феклуши про землі, де живуть люди з собачими головами, сприймаються ними як незаперечні факти про світобудову. .

Єдиною живою і мислячої душею в місті Калинове є механік-самоучка Кулігін, відшукувати вічний двигун. Він добрий і діяльний, одержимий постійним бажанням допомогти людям, створити щось потрібне і корисне. Але все його благі наміри наштовхуються на товсту стіну нерозуміння і байдужості. Так на спробу поставити на будинки громовідводи він отримує лютий відсіч Дикого: "Гроза-то нам в покарання надсилається, щоб ми відчували, а ти хочеш жердинами, та рожнах якимись, прости господи, оборонятися". Кулігін дає яскраву і вірну характеристику "темного царства": "Жорстокі, пане, звичаї в нашому місті, жорстокі ... У кого гроші, пане, той намагається бідного закабалити, щоб на його праці дармових ще більше грошей нажити ..."

Засуджуючи і не погоджуючись з законами Калиновської життя, Кулігін не бореться з ними. Він примирився і пристосувався до неї.

Всі другорядні персонажі п'єси створили той фон, на якому розгортається трагедія Катерини. Кожна особа, кожен образ в п'єсі був сходинкою в тій драбині, яка призвела героїню до власної смерті.