Павло Опанасович засланні - один з центральних героевкомедіі "Горе від розуму"


Колекція творів: Ідейно-композиційна роль образа Софії в комедії А. С. Грибоєдова "Горе від розуму"

Основний конфлікт комедії А. С. Грибоєдова "Горе від розуму" - конфлікт нового і старого, прогресивного і реакційного, освіти і кріпацтва.

Художніми засобами Грибоєдов висловив протест передової частини російського дворянства проти відсталості і відсталості тодішнього суспільства, проти станових привілеїв і кріпацтва. Така освічена, розумна людина своєї епохи, він вловив головний суспільний конфлікт, що намітився після Вітчизняної війни 1812 року, - в цьому і полягає реалізм Грибоєдова-письменника. Комедія відбила вибухову, напружену атмосферу дворянського суспільства напередодні 1825 року.

На перший план в комедії висунуто ідейний розбіжність основних героїв - боротьба "століття нинішнього" з "століттям минулої", боротьба двох світоглядів, що склалися в російській суспільстві в першій половині XIX століття. З одного боку - представники феодальної реакції, кріпак старовини - засланні, Скалозуб, графиня Хрюмина, з іншого - передова дворянська молодь, риси якої втілені Грибоєдовим в образі Чацького.

У викривальних промовах Чацького і захоплених розповідях Фамусова встає ідеал минулого століття. Це було століття Катерини з її вельможами і підлесниками придворними, століття покори і страху, розбещених вдач, коли божевільне марнотратство і розкішні бенкети в чудових палатах процвітали поруч з принизливої \u200b\u200bубогістю і безправ'ям селян-кріпаків, яких можна було легко продати або обміняти на вподобаних собак. Ось цей вік і став ідеалом панського, фамусовского суспільства, яке живе за принципом "і нагородження брати, і весело прожити".

Виразником застарілих феодальних інститутів є, звичайно, сам Фамусов. Він переконаний кріпосник, готовий в гніві заслати в Сибір своїх кріпаків слуг, запеклий противник освіти, освіти ( "Уж коли зло присікти - зібрати всі українські книжки так спалити"). Це, нарешті, людина, позбавлена \u200b\u200bсправжнього гідності і честі, плазуни перед вищими чинами заради просування по службі, заради власного збагачення.

Захисникам феодальної старовини, ворогам вільнодумства і освіти протиставляється в комедії Чацкий. "Це - декабрист, це людина, яка завершує епоху Петра I і силкується розглянути принаймні на горизонті обітовану землю", - писав про Чацького А. И. Герцен.

Між однодумцями Фамусова і Чацький знаходиться одна з головних фігур комедії - Софія, теж пережила своє "горе від розуму". Саме їй відводиться непроста, але дуже важлива роль - "відбивати атаки" Чацького. Однак образ Софії в комедії суперечливий. "Софія написана неясно", - відзначав свого часу А. С. Пушкін. Дійсно, вона наділена і позитивними рисами, які залучили такого непересічної людини як Чацький, викликали його любов, і негативними, постійно підсилюють його здивування і розчарування У поведінці Софії, її настроях весь час відчувається протиріччя між тонким тверезим розумом і сентиментальними порожніми переживаннями.

Що ж приваблювало Чацького в Софії? Що виділяло її в світі Фамусова, князівен Тугоуховских і графині Хрюминой-внучки? Перш за все, незалежність поглядів, самостійність у прийнятті рішень, у відносинах з людьми. Вона полюбила нерівного собі і цим як би кинула виклик домостроївськими правилам. Обдурена в своїх почуттях, Софія не боїться суду оточуючих. Вона мужньо говорить Чацкому: "Я не звинувачую себе колом". А Молчаліну презирливо наказує забратися з дому до зорі. Сильний, гордий дівчата не може не викликати симпатію, участь в її долі. Мабуть, і Чацкий завжди захоплювався цією самостійністю, рішучість Софії, завжди сподівався на її розуміння, підтримку, особливо коли "без пам'яті" закохався. Його юнацького почуття "ні далечінь не остудили, ні розваги, ні зміна місць". Не випадково, повернувшись на батьківщину і зустрівшись з Софією, він постійно звертається до розуму улюбленої, не вірить в її душевну сліпоту.

Софія по-своєму розумна, вона багато читає. Але предмет її читання - сентиментальні романи, вельми далекі від дійсності. Під впливом цих книг у Софії складається уявлення про якийсь ідеальний герой, якого вона хотіла полюбити. Тому-то вона, на думку Чацького, і ідеалізує Молчалина, підлесника і низькопоклонників. Але не тільки в цьому причина її схильності до Молчалину.

Спостерігаючи Софію в різних ситуаціях, Чацкий розуміє нарешті, що за роки їх розлуки Софія не виросла духовно, не навчилася критично осмислювати те, що відбувається. Вона настільки піддалася впливу "фамусовщина", що губить все живе, що сама стає активною захисницею її інтересів.

Чому Чацького не переконало визнання Софії в любові до Молчалину? Та тому, що у Чацького є певна система оцінок, яку він вважає загальнообов'язкової. У його оцінці тюрмі - "жалчайшее створіння". Він не гідний нічиєї любові, а тим більше Софії. На думку Чацького, вона, розумна неабияка дівчина, просто не може любити таку людину. Чацкий все ще сподівається, що Софія та ж, якою була вона в дитинстві, коли вони разом сміялися над людьми типу Молчалина. Однак він помилився. Софія сприймає Молчалина ( "жалчайшее створіння"!) Цілком серйозно. В результаті боротьба Чацького за Софію перетворюється в боротьбу Чацького з Софією за Молчалина.

Софія відкидає Чацького не тільки з жіночого самолюбства ( "Три роки не писав ..."), але і з тих же мотивів, за якими відкидають його засланні і княгиня: він "не свій", він з іншого кола. Незалежний і глузливий розум Чацького лякає Софію, і це остаточно відкидає його в стан супротивників. "Так такий собі чи розум сімейство ощасливить?" - прямо каже вона Чацкому.

Софія користується традиційними методами, досить поширеними в світському суспільстві: вигадка про божевілля, наклеп, плітка могли дуже боляче ранити людину, скомпрометувати жадав. Софія забуває почуття, що зв'язують її з Чацький в минулому, і, ображена за Молчалина, завдає Чацкому несподіваний удар: оголошує його божевільним! Чацкий відомщений, відомщений тим способом, який в світі був найдієвішим. Таким чином, лінія інтимних взаємин набуває в комедії соціальний характер.

Образ Софії - один з центральних, оскільки об'єднує багато сюжетні лінії, впливає на цілісність композиції усього твору. Особливість комедії визначається також наявністю в ній наскрізної дії - прагненням Чацького дізнатися, кого Софія вважала за краще йому. Наскрізна дія розвивається в комедії як конфлікт, в основі якого протиборство представників двох тимчасових систем - "століття нинішнього" і "століття минулого". В образі Софії А. С. Грибоєдов показав, як непересічна дівчина поневолена "фамусовщина", як поступово вона стає виразником інтересів того середовища, в якій виховується.

Одним з центральних персонажів комедії Грибоєдова «Лихо з розуму» є образ Софії. Сам автор характеризував свою героїню так: «дівчина сама не дурна». І ім'я своєї героїні автор дав відповідне - Софія, що означає «мудрість». Але читач все-таки відчуває неоднозначне ставлення автора до героїні. І тому наше сприйняття Софії теж неоднозначно. «Хто розгадає вас?» - на це питання, заданий Чацький, ми повинні знайти відповідь.

Чацкий Софію любить, вона не така, як інші московські панночки. І героїня Чацького любила, молода людина залишила значний слід в її душі, до сих пір він їй небайдужий.

Але на Софії теж є «особливий відбиток», як на всіх московських. Вона отримала те виховання і освіту, яких вимагало суспільство. У неї склався певний ідеал сімейного життя - московський. Правда, на формування цього ідеалу вплинули і французькі романи про незвичайну любові. Довгий час Чацького не було поруч з Софією (він «три роки не писав двох слів»). Зате був тюрмі, цілком, з точки зору героїні, відповідний на роль милого, несмілого, боязкого коханого.
Подібний образ дівчина собі придумала і "наклала його" на Молчалина. Їй подобається не тюрмі, яким він був насправді, а тюрмі, яким вона собі його уявляла. І.А. Гончаров відзначав, що ця героїня «не розбещеними: вона грішить гріхом невідання, сліпоти». Софія рішуча, вона готова боротися за своє щастя, саме тому вона і придумує свій сон. Героїня чекає нагоди, щоб підготувати батька до думки про її шлюбі з тюрмі. Що нам нагадує її розповідь про сон? У ньому відчуваються риси балади, настільки популярної в епоху Грибоєдова: розлука з коханим, протистояння світу, фантастичні чудовиська ... «Тут все є, коли немає обману», - реагує на цей сон засланні.

Софія досить розумна, щоб не сердити батька, вона хитрує, обманює, що не відчуваючи при цьому докорів сумління. Вона гостра на язик, уїдливо.

І.А. Гончаров дав Софії наступну характеристику: «Це суміш хороших інстинктів з брехнею, живого розуму з відсутністю будь-якого натяку на ідеї та переконання, плутанина понять, розумова і моральна сліпота - все це не має в ній характеру особистих вад, а є, як загальні риси її кола. У своїй, особистої її фізіономії ховається в тіні щось своє, гаряче, ніжне, навіть мрійливе. Решта належить вихованню ».

Образ Софії грає дуже значиму роль в комедії. З нею пов'язана зав'язка конфлікту любовного, а також і зав'язка конфлікту особистості і суспільства, яка відбувається в епізоді розмови Чацького і Фамусова про сватання, який перейшов на розмову про службу.
Кульмінаційні моменти цих двох конфліктів збігаються, і точка збігу - Софія, обмовився в гніві за Молчалина - «Він не сповна розуму». Героїня свідомо подтвеждает божевілля Чацького:

А, Чацкий! Любіть ви всіх в блазні рядити,
Сподобалося ль на себе приміряти?

І розв'язка пов'язана з Софією. Дівчина посилає Лізу за тюрмі, чує, як і Чацький, їх розмова. Поява Фамусова призводить обидва конфлікти до логічного завершення.

Софія - єдиний з провідних персонажів п'єси, дії якого абсолютно самостійні і не залежать ні від чиїх інших. Молчалін приймає на себе роль закоханого і покірно її грає. Фамусов знаходиться в стані якихось поки не зовсім певних підозр по відношенню до Молчалину, а потім до Чацкому, оскільки Софія його поставила в ці умови. Чацкий приголомшений холодної зустріччю і в силу своєї заглиблюється любовної драми неадекватно реагує на будь-які звернення до нього з боку героїв п'єси. Суди ж про божевілля Чацького поширюється серед гостей Фамусова теж з подачі Софії. Софія тут виступає як ляльковод, в руках у якого ниточки, що призводять в дію маріонеток.

Говорячи про Софії, Гончаров писав: «Їй, звичайно, важче за всіх, важче навіть Чацького, і їй дістається свій« мільйон терзань »».

Драма Софії в тому, що вона полюбила недостойного. Поява Чацького плутає їй всі карти, але стає каталізатором розвитку її відносин з тюрмі. Софія сердиться на Чацького, тому що в душі її таїться неясне відчуття неповного відповідності Молчалина її ідеалу. Але в ній заговорило жіноче самолюбство: предмет її любові посміли засуджувати. До того ж Софія внутрішньо розуміє, що Чацький прав. Від цього їй особливо прикро. Через що у неї загострилися відносини з Чацький? Через любов. У всіх інших це суспільний конфлікт, а у неї - любовний.

Чому Грибоєдов говорить, що Софії було важче за всіх? Та тому що звалилася її ідилія романтичної любові Молчалина. Але істотно і інше: героїня принижена не тільки усвідомленням того, що не приваблює Молчалина взагалі. Страшно, що це сталося на очах у Чацького.

Тим часом, Софія поводиться дуже гідно і мужньо. Вона знаходить в собі сили зізнатися в тому, що Молчалін - негідник, і визнає свою неправоту:

Не примушуйте себе продовжувати, я звинувачую себе колом.
Але хто б думати міг, щоб він був так підступний!

Софія привертає нас своєю природністю і простотою, вільної від забобонів. Вона наділена розумом і сильним характером, мрійливістю і запалом. У той же час вона - дитя фамусовского суспільства, а тому несвідомо діє і живе за тими ж законами. Ось чому дівчина опинилася здатна звести наклеп на Чацького.
На жаль, Софія не може вийти заміж за іншого героя, ніж тюрмі. Їй потрібен чоловік-хлопчик, бо вона підсвідомо прагне до влади. У сліпому почутті любові Софія не побачила, що вона потрібна Молчалину для того, щоб користуватися її впливом.

Софія - чудовий жіночий образ в російській літературі. У галереї російських жіночих характерів вона займає гідне місце як образ сильної людини і мужньої, хоч і наївною дівчата.

Фамусов - великий чиновник, «керуючий в казенному місці». Одночасно це норовливий пан-кріпосник, самовладно звертається зі слугами.

Як чиновника Фамусова характеризує байдужість до справи. «Підписано, так з плечей геть!» - каже він Молчаліну. Героя відрізняє сімейність на службі. Він заявляє Скалозубу:

Як станеш представляти до крестишку чи, до містечка,

Ну як не подбати рідному чоловічкові!

З Лізою засланні поводиться як пан-самодур. Спочатку він заграє з нею, а потім погрожує послати «за птахами ходити». Інших провинилися слуг він готовий відправити «на поселення».

Круту вдачу відрізняє Фамусова не тільки по відношенню до слуг, але і по відношенню до рідної дочки. Підозрюючи Софію в таємних зустрічах з Чацький, засланні збирається послати її «в село, до тітки, в глушину, в Саратов».

У той же час Фамусова відрізняє і щира любов до дочки, турбота про її майбутнє; він всіма силами намагається знайти для неї вигідного нареченого. Неприйняття Чацького і Молчаліна як недостойних женихів Софії і догоджання Скалозубу - гідного нареченого - прояснюють життєві пріоритети Фамусова. «Хто бідний, той тобі не пара», - повчає засланні Софію.

Героя відрізняють такі позитивні якості, як гостинність, гостинність.

Двері отперта для званих і незваних,

Особливо з іноземних;

Хоч чесна людина, хоч ні,

Для нас равнёхонько, про всіх готовий обід, -

заявляє засланні в своєму монолозі про Москву в другій дії комедії.

Ідеали Фамусова в минулому, В «столітті минулому». У монолозі, що відкриває друга дія комедії, герой захоплюється достоїнствами «поважного камергера» Кузьми Петровича. В іншому монолозі засланні схиляється перед «подвигами» Катерининського вельможі Максима Петровича. З цим внесценическим персонажем міцно пов'язано уявлення Фамусова про справжній розумі. «А? Як, по-вашому? По-нашому, тямущий. / Упав він боляче, встав здорово », - зауважує засланні з приводу падінь Максима Петровича на очах у Катерини II.



Фамусов, як і інші представники московського панства, - ворог освіти. Йому належать різкі судження про книгах, наприклад:

Якщо вже зло припинити,

Забрати всі українські книжки так спалити.

Заняття науками він вважає божевіллям:

Навчання - ось чума, вченість - ось причина,

Що нині пущі, ніж коли,

Божевільних розвелося людей, і справ, і думок.

В ідейному конфлікті п'єси засланні - головний противник Чацького.

Скалозуб

Сергій Сергійович Скалозуб ще один яскравий представник фамусовского суспільства. Це аракчеевский офіцер. Якщо засланні уособлює собою йде в минуле століття вельмож і хлібосольних московських бар, то полковник Скалозуб - це новий тип російського життя, що сформувався вже після війни 1812 року.

Відзначимо деякі риси особистості, а також життєві принципи Скалозуба.

Головну мету свого життя герой бачить не в ратні подвиги, а в успішному просуванні по службі. Скалозуб говорить Фамусову:

Так, щоб чини добути, є багато каналів;

Про них як справжній філософ я суджу:

Мені тільки б дісталося в генерали.

Герой рішуче налаштований щодо вільнодумців. Він заявляє Репетилову:

Я князь-Григорію і вам

Фельдфебеля в Вольтер дам.

Скалозуб уособлює собою деспотичні тенденції в державному житті Росії останніх років царювання Олександра I. Не випадково засланні тягнеться до Скалозубу, пророкує його в женихи Софії. Фамусов бачить в Скалозубе реальну силу, яка може зберегти незмінними старі суспільні підвалини.

тюрмі

колезький асесор Олексій Степанович Молчалин також одне з центральних осіб в комедії.

Молчалін, як і Скалозуб, - нове явище в російського життя. це тип чиновника-бюрократа,поступово витесняющійіз державної і громадської сфер багатих і всесильних вельмож.

Як і засланні, Молчалін ставиться до служби як до способу отримання чинів і нагород.

У міру я праць і сил,

З тих пір як числюсь по архівах,

Три награжденья отримав, -

каже тюрмі Чацкому. Його погляд на службу виражений також в словах: «І нагородження брати, і весело пожити».

Головні життєві принципи Молчалина - «Помірність і акуратність». Молчалін вже не буде розбивати потилицю, як Максим Петрович. Його лестощі тонша.

Догоду потрібним людям, особливо сильним світу цього, відповідає уявленням героя про справжній розумі. Дурний з позицій Чацького, Молчалін по-своєму не так вже й дурний. Головні риси світоглядугероя розкриваються в четвертій дії, в монолозі про заповіт батька:

Мені заповідав батько,

По-перше, догоджати всім людям без вилучень:

Господарю, де доведеться жити,

Начальнику, з ким буду я служити,

Слузі його, який чистить сукні,

Швейцару, двірнику, для уникнення зла,

Собаці двірника, щоб ласкава була.

Тим часом смирення Молчалина, його догоду ближнім виконані лицемірства і фальші. Справжня сутність Молчалина розкривається в його відношенні до Софії і до Лізи.

Відзначимо також таку рису Молчалина, як награна сентиментальність. Молчалін досконало засвоїв моду на «чутливі» п'єси, на гру на флейті. Сентиментальність стає для героя важливим знаряддям досягнення міцного положення в суспільстві, де правлять бал всесильні дами, ласі на лестощі, на вишукані компліменти.

Молчалін грає важливу роль не тільки в ідейному конфлікті, але і в любовну інтригу: він перший коханець! Прекрасно усвідомлюючи важливість власного амплуа, Молчалін визнається Лізі:

І ось коханця я приймаю вид

У завгодно дочки таку людину.

Зі своєю роллю герой успішно справляється аж до моменту викриття. Не випадково тюрмі, а не Чацький стає обранцем Софії. «Молчаліна розкошують на світі!» - вигукує Чацький.

Створюючи образи Молчаліна і Скалозуба, Грибоєдов висловив свою точку зору щодо найближчого майбутнього Росії. На відміну від Чацького, автор «Лиха з розуму» не ідеалізує перспектив лібералізму в «столітті нинішньому». Чацкому здається, що «вільніше всякий дихає». Грибоєдов думає інакше. Драматург усвідомлює, що найближче майбутнє Росії не за Чацький, а за Скалозубом і тюрмі. Ці герої твердо стоять на ногах, їх життєві позиції міцніші, незважаючи на весь їхній цинізм.

Софія

дочка Фамусова Софія - центральний жіночий персонаж комедії. Це багата і знатна наречена.

Характер Софії неоднозначний. Ще Пушкін відзначав: «Софія написана неясно».

З одного боку, ми бачимо в Софії, за словами І. А. Гончарова, «сильні задатки незвичайної натури». Її відрізняють природний розум (Ім'я-характеристика «Софія» означає по-грецьки «мудрість»), життєва розважливість, здатність до щирого почуття.

Крім того, Софії властива незалежність життєвої позиції: Проявивши непослух батькові, Софія полюбила нерівного собі людини.

З іншого боку, Софія живе цінностями фамусовское суспільства. Брехня і наклеп не чужі її натурі.

Бути може, саме відсутність високих моральних принципів і привело героїню до того, що вона виявилася не в змозі відразу розпізнати низьку і підлу натуру Молчалина.

Софія виявляється ключовим персонажем в сюжеті комедії, в любовну інтригу. Ставлення Софії до Молчалину і Чацкому відображає ті пріоритети, які міцно встановилися в середовищі московського дворянства. Ідеал Софії, за словами Чацького, - це «чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів».

Чацький ж з його розумом відкинутий героїнею. «Так такий собі чи розум сімейство ощасливить?» - вигукує Софія, маючи на увазі ліберальні ідеї і дотепність Чацького. Героїня не тільки відвертається від одного свого дитинства, до якого колись живила симпатію, але і виявляється ініціатором поширення наклепу про його божевіллі. При цьому в результаті вона сама виявляється обманутою, сама терпить лихо з свого «розуму», стає жертвою підлості Молчалина, а також власної самовпевненості.

Образ Софії оттеняется чином служниці Лізи.

Аристократкою Софії протиставлена \u200b\u200bпроста дівчина - дотепна, кмітлива, наділена живим розумом, почуттям власної гідності. Так, Ліза відкидає залицяння Фамусова і Молчаліна. Вона тяготиться своєю роллю наперсниці Софії. Ліза виступає в комедії як жертва панської ласки і панського гніву.

Пом'яни нас найдужче печалей

І панський гнів, і панська любов, -

Складно однозначно сказати, яка Софія Павлівна. Її образ складний і багатогранний. Природа не обділила її позитивними якостями. Софія досить розумна, характер її сильний і незалежний. Її гаряче серце не дає їй припиняти мріяти. Софія давно звикла, що вона господиня в домі, і все повинні це відчувати, а значить підкорятися. Можливо, це від того, що вона давно виховується без материнської любові.

Софія має самостійність і владним тоном, не дивлячись на свій юний, сімнадцятирічний вік. Мова її має навіть якийсь відбиток кріпаків, адже з ними вона часто спілкується, але також і французькі книги відклали свій відбиток. Софію хвилюють душевні переживання людей. Дівчина виховувалася французькими гувернантками.

Не дивлячись на свої позитивні особливості, в суспільстві Фамусова, все це не знаходить розвитку. Завдяки своїм вихованням, вона має загальноприйняті погляди, думає так само, як і інші представники цього товариства, яке прищепило їй брехня і лицемірність. Софія уявляє собі людей тільки зі своїх спостережень над людьми з книг, французьких романів. Напевно, саме ця література і вплинуло на розвиток в ній сентиментальності і чуттєвості. З книг вона підкреслила всі риси, якими повинен володіти герой її роману. Завдяки всьому цьому, вона звернула свою увагу на Молчаліна, який віддалено нагадував героїв з її улюблених творів. Іншого ідеалу не можна було зустріти в цьому оточенні. Софія живе справжніми почуттями. Нехай навіть об'єкт її кохання на самому те справі жалюгідний і убогий - все це не дає ситуації комедійний забарвлення. Швидше, навпаки, надає більше драми і печалі.

Софія поділив свій світ дві частини: предмет її обожнювання - тюрмі і все інше. Всі її думки зайняті тільки їм, особливо, коли його немає поруч. Не дивлячись на все, любов ця не приносить радості. Тому що дівчина чудово розуміє, що таку людину ніколи не прийме її батько. Ця думка робить її життя нестерпним. Софії настільки важко жити з цими почуттями, що вона готова розповісти про свою любов зовсім сторонніх людей. Наприклад, Лізі - служниці їхнього будинку, а потім і Чацкому. Для своєї любові вона вибрала людини покірливої. Саме так вона уявляє собі Молчалина. Але фінальна сцена, де Софія Павлівна стає свідком прояву уваги Молчалина до Єлизавети. Це розбиває їй серце, принижує все її почуття. Стає зрозуміло, що Софія хоч і розриває з негідним тюрмі, але типаж цього чоловіка залишається для неї пріоритетним.

Коротко для 9 класу

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Твір Характеристика Софії в комедії Горе від розуму
  2. Образ Софії в комедії Горе від розуму
  3. варіант 4
  4. Кілька цікавих творів

Твір Характеристика Софії в комедії Горе від розуму

Після Вітчизняної війни 1812 року, коли російські війська дійшли до Парижа і «ковтнули» свободу, російське суспільство розкололося на два табори. Одні хотіли продовжувати жити по-старому. Це засланні, Скалозуб. Інші, зокрема, молоде покоління в особі Чацького, хотіли жити по-новому.

Софія виявилася як витязь на роздоріжжі, не знаючи, кого ж їй вибрати. Її виховували сам татко засланні і мадам-француженка в кращих традиціях московського суспільства. Танці, співи, читання французьких сентиментальних романів - ось все радості її життя. Начитавшись книжок, вона переплутала свої дівочі фантазії і сувору життєву реальність. Софія витає в рожевих хмарах і зовсім не розбирається в людях. Не подобається їй тупий, хоч і багатий Скалозуб, але і уїдливий Чацкий теж до душі. Вона сама гостра на язик. Софія хоче чоловіка-хлопчика, чоловіка-слугу. Ось тюрмі той самий герой її фантазій. Він постійно мовчить, як дівчина, сором'язливий, не конфліктний. Той факт, що Молчалін не такий насправді, вислизає від Софії. Любов, як водиться, сліпа і глуха.

Але про неї не можна сказати, що вона дурна. Вона точно помічає особливості навколишніх людей. Так Скалозуб - тупий солдафон, який крім армії нічого не знає. Такого чоловіка вона не хоче. Батько - сварливий старий зануда, який тиранить підлеглих і слуг. Щоб помститися Чацкому за колючі репліки на адресу Молчаліна, вона каже всім, що він божевільний.

Ця комедія актуальна і сьогодні. Багато дівчат і жінки, начитавшись розумних книжок, гороскопів, гадань живуть в очікуванні свого придуманого принца. Наділяють його різними якостями. А реальних людей, які не потрапляють під ці шаблони, просто ігнорують або відкидають. Але ось біда, бажаний принц не хоче бути таким, яким його придумала жінка. Він жива людина зі своїми недоліками, іноді дуже сумнівними - бабій, п'яниця, гравець, альфонс.

Мораль комедії така - треба бути уважніше до оточуючих людей, приймати їх такими, якими вони є, не "заганяти» під свої рамки і стандарти. Тоді не буде горя від надлишку розуму.

Образ Софії в комедії Горе від розуму

Софія - це героїня повісті Грибоєдова «Лихо з розуму». Ця дівчина є дуже незвичайним персонажем в повісті Грибоєдова. Вона - як породження брехні, так і доброзичливості і сили, нехай і тільки зовнішньої.

Софія - це дівчина, яка є тією, від якої йшли всі нитки, як настрою, так і горя багатьох людей. Вона, як ляльковод вміло користувалася їх слабкостями, так і сильними сторонами. Вона - маніпулятор, якщо говорити сучасною мовою. Але разом з тим, з цими якостями і таким характером, Софія - красива дівчина, яка також і своєю зовнішністю вміє користуватися. У неї багато шанувальників, і недарма, адже вона сильна в цьому.

Ця дівчина - сильна особистість, яка не упустить свого. Крім того, за характером, вона ще й дуже глузлива, її сарказм досягає багатьох вух, вона любить насміхатися, говорити якісь жарти. Але вона не дуже весела, можна точніше сказати, що вона вміє говорити саркастично, її іронії може кого-то як образити, так і зробити ворогом її.

Софія виросла в хорошій сім'ї, багатою, всім забезпеченої, яка ні в чому не знала витрат сильних. Саме тому ця дівчина молода, зросла забезпеченої, яскравою і сміливою особистістю. Вона нічого не боялася, і вміла вправно лицемірити і брехати, коли знадобитися. І, на виправдання її, можна сказати, що вона не зовсім винна в цьому, так як такі дії і риси характеру були не в новинку в той час. Саме тому вона ще й була такою, тому що її так виховали, виховали в такому середовищі, де по-іншому бути і діяти не можна було. Інакше - це викликало пересуди і чутки, а також - презирство і недоброзичливість.

У комедії «Горе від розуму» наводяться приклади особистості, яка теж є головним героєм.

варіант 4

А.С. Грибоєдов був багатогранною особистістю. У нього був унікальний талант дипломата, театрала. Олександр Сергійович писав вірші, поеми, грав на кількох інструментах. Навіть складав музику. До наших днів дійшли два вальсу його авторства. Але в історію світової літератури Грибоєдов увійшов як автор одного твору. Їм стала комедія «Лихо з розуму», визнана критиками безсмертною.

П'єса включила в себе три художніх напрямки: реалізм, класицизм, романтизм. Традиції жанру поєднуються з більш сучасними віяннями. Соціальна комедія, в своїй класичній трактуванні, передбачає однобокі образи персонажів. Кожен з яких викриває один якийсь порок. Але «Лихо з розуму» розкриває читачеві багатогранні особистості героїв. Дурість, безглузде наслідування іноземцям, солдафонство, догоджання, лізоблюдство, меркантильність, відсутність власної думки, гоніння на культуру і освіту - все відбив автор в своїх «живих» персонажів.

Основний конфлікт п'єси - це протиборство «століття нинішнього» з «століттям минулим». У першому таборі виявляється лише Олександр Андрійович Чацкий. Тоді, як у другому штабі - практично всі інші.

На тлі суспільного конфлікту розгортається любовний трикутник. Він не схожий на сюжет любовного роману. Чоловіків двоє, але жоден з них не претендує на ідеал. Чацький, при його розумі, освіченості, різкий, не стриманий у словах, не завжди тактовний. Молчалін ж низький, підлий, неприємний. Але на його стороні симпатії героїні.

Сама панянка теж не схожа на класичний образ. Софія - донька великого чиновника. Павло Панасович - керуючий в казенному домі, багатий. Для свою єдину дитину хоче світлого майбутнього. Наречений необхідний «при чинах, так при зірках». Ні Чацький, ні тюрмі цим критеріям не відповідають. Батько вигукує: «Хто бідний, той тобі не пара!»

А.С. Пушкін писав про Софію, що це неясний образ, погано прописаний персонаж. Але це лише на перший погляд. Юна леді, протягом усього тексту, грає роль буфера між двома світами. Вона не належить до «фамусовское суспільству», хоч і вихована в ньому. Але і до «століття нинішнього» її не можна зарахувати. В цьому її роль ключова. Адже в кінці виховання бере гору.

Більшість гостей «фамусовского» балу носять говорять прізвища. Але у Софії виразне ім'я, зі значенням «мудра». Це авторська іронія.

Дівчина не дурна. У неї гарне виховання. Батько наймав «полк вчителів». Але вона рано втратила матір, тому ніхто не займався формуванням душі. Зараз панночці сімнадцять, вона «розцвіла», стала завидною нареченою.

Соня смілива, рішуча. Їй складно тримати свою любов потай. Чи не лякає батьківський гнів і громадську думку. Молода особа вигукує: «Що мені чутка!»

Вона дозволяє собі колючі, уїдливі, дотепні висловлювання з Чацький. Але ніжно переживає за Молчалина. Позбавляється почуттів, коли той падає з коня.

Виросла панянка на французьких романах. Тому всі чесноти приписує своєму обранцеві, малюючи ідеал. Можливо, тому вибір припав на небагатого молодої людини. Адже в сентиментальних книгах коханий завжди не рівня.

Дівиця не володіє особливою душевною красою, чеснотами. Але щось у ній приваблює Чацького, викликаючи любов. Бути може, сильний характер.

В кінці сюжету Софія розуміє, що її обранець негідник. Винить себе у всьому. Але Чацкий напевно прав. З'явиться інший «низькопоклонник і ділок», за якого Соня вийде заміж.

Кілька цікавих творів

Якщо Олександр Андрійович Чацкий у комедії Грибоєдова є самої реальної, зрозумілої нам фігурою, якій ми співчуваємо, то образ Софії Павлівни - найбільш складний і суперечливий з усіх, і до нього куди як важче висловити своє ставлення.

Поки ти не знайомий ні з якими рецензіями, відгуками на комедію і статтями багатьох російських письменників про п'єсу, то читаєш її без упередження і маєш можливість скласти свою думку про кожного з її героїв. З перших рядків комедії ми знайомимося з Софією, і саме в першій дії через репліки дійових осіб ми починаємо вгадувати її. Якою вона нам здається?

Це розумна романтична дівчина, вихована на французьких сентиментальних романах, які в достатку тоді поширювалися по Російської Федерації і особливо популярні були в середовищі столичної молоді. Софія така, як всі дівчата того часу: начитавшись цих книг, вона мимоволі віддається романтичним мріям про щасливе кохання. Якою вона її представляє? Приблизно такий: красива багата дівчина закохується в бідного прекрасного юнака, і він теж обожнює її.

Розмріявся таким чином, вона знаходить свій ідеал в хитрому і обачливому тюрмі: він представляється їй скромним, розумним, ніжно і несміливо люблячим. Але ми-то знаємо, що він не такий, а Софія - вона засліплена почуттям і готова на все заради нього. Цією щирою любов'ю мені і подобається Софія. А її помилки - це не її вина, а суспільства, в якому вона виховувалася.

Якою б вона не була романтичною, влюблива і благородної у своїх почуттях, вона все-таки належить своєму середовищі. А Чацький - зовсім інший. Саме його розум і відміну від інших, "нормальних", і відштовхує Софію від Чацького: він їй незрозумілий і далекий. Вона заради пристойності підтримує з ним взаємовідносини, Але не має до нього ніякого живого, почуття. Чацкий помиляється: Софія ніколи його не любила. У цьому вона цілком чесна.

Але повністю відмовившись від Чацького вона весь час кидається між ним і своїм суспільством, вона занурюється в своє середовище і мимоволі стає ворогом Чацького. Вона змушена підтримувати чутки про божевілля Чацького, і в цьому вона не поступається іншим: самому Фамусову і його гостям.

Але особиста драма Софії в тому, що її обманює тюрмі. Перейшовши на сторону Молчалина і людей фамусовского кола, вона раптом виявляє, що це підлі і невисокі люди. І мені здається, що в кінці кінців вона розуміє, що глибоко помилилася. Не будь у неї розуму, вона так і не змогла б це усвідомити.

"Вона також отримала свій мільйон терзань", - говорить Гончаров. І він має рацію: образ Софії глибоко трагічний. Її душа зіпсована, спотворена цим суспільством, і воно ж її зраджує. Незважаючи ні на що, Софія - найпривабливіша фігура з усього "фамусовское" ряду, вона швидше за жертва, ніж гонитель всього світлого. І цим вона мені подобається.

Вибір редакції
Михайло Олександрович Шолохов - російський письменник; найбільший російський прозаїк, найбільш яскравий радянський письменник-неінтеллігент, який зробив ...

Поет-громадянин, поет революційної боротьби, Н.А. Некрасов, який написав разючі по силі і почуттю вірші про своїх соратників ...

Що є причиною неприборканого свавілля Дикого? Дія відбувається в місті Калинове, розташованому на березі Волги. Марфа - від ...

Які твори Фонвізіна відомі сучасним читачам? Безумовно, «Недоросль». Адже комедія входить до шкільної програми. Відомо, ...
Російська література багата чудовими зразками соціально-психологічних творів, які змушують читача не просто задуматися ...
Понад два століття не слабшає читацький інтерес до романів Джейн Остен. Ірина Шинкарук започаткувала реалізму в англійській літературі, ...
Проблеми істинного і помилкового патріотизму в романі Л. Н. Толстого «Війна і мир» У екстремальних ситуаціях, в моменти великих потрясінь і ...
У романі «Обломов» Гончаров зобразив трагічну історію життя головного героя - Іллі Ілліча Обломова, який прожив все своє життя в мріях, ...
Обладнання уроку: мультимедійний проектор, екран, слайдовая презентація «Пушкін», роздатковий матеріал: таблиця «Порівняльна ...