Портрет Петра 1 на тлі морського бою. Прижиттєві портрети Петра
Содержание статьи развернуть / свернуть
1. Петро I на тлі морського бою. Перебував в Зимовому палаці, в кінці 19 ст. був переданий в Царське Село. Спочатку счілался роботою Яна Купецкий, потім - Таннауера. Атрибуція Нікітіну вперше виникла в 20-м столітті і, схоже, досі нічим особливо не підкріплена.
2. Петро I з галереї Уффіці. Про нього я вже писав в першому пості про Нікітіна. Вперше було досліджено в 1986 р, опублікований - в 1991. На користь авторства Нікітін свідчить напис на портреті і дані технічної експертизи Римського-Корсакова. Тим не менше, більшість мистецтвознавців не поспішає визнавати портрет роботою Нікітіна, посилаючись на невисоких художній рівень полотна.
3. Портрет Петра I з колекції Павловського палацу.
А.А. Васильчиков (1872 г.) вважав його роботою Каравакк, М.М. Врангель (1902) - Матвєєва. Дані рентгенограми начебто свідчать на користь авторства Нікітіна, хоча і не на 100%. Датування роботи не ясна. Петро виглядає старше, ніж на портретах № 1 і 2. Портрет міг бути створений як до поїздки Нікітіна за кордон, так і після неї. Якщо це звичайно Нікітін.
4. Портрет Петра I в колі.
До 1808 р належав протоієрею російської церкви в Лондоні Я. Смирнову. До 1930 р - в Строгановском палаці, зараз в ГРМ.
Атрибуція Нікітіну виникла при передачі в Російський музей. Підстава: «довіряючи чуттю і оці, мистецтвознавці безпомилково визначили автора - Іван Нікітін». Атрибуція була поставлена \u200b\u200bпід сумнів Молева і Белютіним. За даними експертизи техніка письма відрізняється від техніки Нікітіна і взагалі російських портретів петровського часу. Проте, авторські виправлення змушують вважати, що портрет написаний з натури. (ІМХО - це дійсно так, чого не скажеш про трьох попередніх портретах).
Андросов робить висновок: «Єдиним художником, який міг створити в Росії твір такої глибини і щирості був Іван Нікітін»
Аргумент «залізобетонний», що тут скажеш))
5. Петро I на смертному одрі.
У 1762 році вступив до Академії мистецтв з Старого Зимового палацу. В описі 1763-73 рр. значився як «Портрет писаною сусопшаго государя імператора Петра Великого», автор невідомий. У 1818 року вважався роботою Таннауера. У 1870 р П.М. Петров приписав роботу Нікітіну на підставі записки А.Ф. Кокоринова. Зауважимо, що цю записку ніхто з дослідників, крім Петрова не бачив, і тут повторюється та сама історія, що і у випадку з «портретом підлогового гетьмана».
Потім, аж до початку 20 ст. авторство портрета «ділили» Таннауер і Нікітін, після утвердилося авторство останнього.
Технологічне дослідження, проведене в 1977 р Римського-Корсакова, підтвердило, що автором є Нікітін. Від себе зауважу, що колорит роботи дуже складний, таой майже не зустрічається в інших роботах Нікітіна (наприклад, портреті Строганова, написаному приблизно в той же час). себе Петро зображений в складно ракурсі, але драпірування, якій прикрите його тіло виглядає безформною. Це змушує згадати інші достовірні роботи Івана Нікітіна, де художник відмовляється від складної моделювання тіла і складок і прикриває торс зображуваного тканиною.
Існують інші зображення Петра I на смертному ложі.
Одне полотно приписується Таннауеру. Тут покійний імператор лежить приблизно на рівні очей живописця, який відмовляється від складного ракурсу (з яким і «Нікітін» не дуже добре впорався). У той же час малюнок і живопис впевнена, і особисто мені ця робота подобається навіть більше, ніж «Микитинська».
Третя картина є вільною копією з другої і в деяких джерелах також приписується Нікітіну. Особисто мені здається, що така атрибуція який суперечить відомим Никитинским полотнам. Але чи міг Іван Нікітін одночасно створити два зображення мертвого Петра I, причому настільки різні за художніми якостями?
6. Є ще один портрет Петра I, який раніше вважався роботою Нікітіна. Тепер його приписують Каравакк. Портрет дуже сильно відрізняється від всіх попередніх.
7. Ще один портрет Петра I, який приписують Нікітіну. Знаходиться в Львівському музеї-заповіднику, датується чомусь 1814-16 рр.
Підводячи підсумок, зазначу, що приписувані Нікітіну портрети Петра I сильно розрізняються між собою як за рівнем майстерності, так і за стилем виконання. Зовнішність царя також передається досить по-різному. (На мій погляд, деяку схожість є тільки між «Петром на тлі морського бою» і «Петром з Уффіці»). Все це змушує думати, що портрети належать пензлю різних художників.
Можна підвести деякі підсумки і висловити деякі гіпотези.
Міф «Іван Нікітін - перший російський живописець» почав формуватися, мабуть, на початку 19 ст. За сто років, що минули з епохи, коли працював художник, російське мистецтво зробило величезний крок вперед і портрети петровського часу (як і живопис в цілому) здавалися вже дуже примітивними. Але Іван Нікітін мав створювати щось видатне, а, наприклад, портрет Строганова таким людям 19 ст. явно не здавався. Надалі положення мало змінилося. Талановиті, майстерно виконані роботи, такі як «Портрет канцлера Головкіна», «Портрет Петра I в колі», «Портрет напольного гетьмана» приписувалися Нікітіну без особливих доказів. У тих же випадках, коли художній рівень робіт був не надто високий, авторство Нікітіна ставилося під сумнів, при цьому навіть явні докази ігнорувалися. Причому, така ситуація зберігається до теперішнього часу, чому свідчення - портрети Петра і Катерини з Уффіці.
Все це досить сумно. Мистецтвознавці можуть легко проігнорувати такі свідоцтва авторства, як написи на картинах і результати експертизи, якщо ці дані не вкладаються в їх концепцію. (Я не стверджую, що такі докази абсолютно надійні. Просто, якщо не вони, то що? Чи не горезвісне ж мистецтвознавче чуття, яке дає дуже різні результати). Сутність же всіх концепцій часто визначається кон'юнктурними моментами.
ПЕТРО I
Петро I Великий (1672-1725), засновник Російської імперії, займає унікальне місце в історії країни. Діяння його і великі, і жахливі добре відомі і перераховувати їх немає сенсу. Мені хотілося написати про прижиттєвих зображеннях першого імператора, і про те які з них можуть вважатися достовірними.
Перший з відомих портретів Петра I поміщений в т.зв. "Царському Титулярнику" або "Корне російських государів", багато ілюстрованої рукописи, створеної посольським наказом, як довідник з історії, дипломатії і геральдиці і містить безліч акварельних портретів. Петро зображений дитиною, ще до вступу на престол, мабуть, в кін. 1670-х - поч. 1680-х р .. Історія створення цього портрета і його достовірність невідомі.
Портрети Петра I роботи західноєвропейських майстрів:
1685 р - гравюра з невідомого оригіналу; створена в Парижі Лармессеном і зображує царів Івана та Петра Олексійовича. Оригінал привезений з Москви послами - кн. Я.Ф. Долгоруким і кн. Мишецкій. Єдине відоме достовірне зображення Петра I до перевороту 1689 р
1697 р - Портрет роботи сера Годфрі Неллер (1648-1723), Придворного живописця англійського короля, безсумнівно писаний з натури. Портрет знаходиться в англійському королівському зборах картин, в палаці Гемптон-Корт. В каталозі зроблено приписку, що фон картини писаний Вільгельмом ван де Вельде, морським живописцем. За відгуками сучасників, портрет отлітчался великою схожістю, з нього були зняті кілька копій; найвідоміша, роботи А. Беллі, знаходиться в Ермітажі. Цей портрет послужив основою для створення величезної кількості найрізноманітніших зображень царя (іноді слабо схожих на оригінал).
ок. 1697г. - Портрет роботи Пітера ван дер Верф (1665-1718), Історія його написання невідома, але швидше за все, це сталося під час першого перебування Петра в Голландії. Куплений бароном Будбергом в Берліні, і піднесений в дар імператору Олександру II. Перебував в Царськосельському палаці, зараз в Державному Ермітажі.
ок. 1700-1704г.гравюра Адріана Шхонебека з портрета роботи невідомого художника. Оригінал невідомий.
1711р. - Портрет роботи Ян Купецький (1667-1740), писаний з натури в Карлсбаді. За твердженням Д. Ровинський, оригінал знаходився в Брауншвейзькому музеї. Васильчиков пише, що місцезнаходження оригіналу невідомо. Відтворюю Відому гравюра з цього портрета - роботи Бернарда Фогеля 1737 р
Перероблений варіант портрета цього типу зображував царя в повний зріст і знаходився в залі Загальних зборів Урядового сенату. Зараз знаходиться в Михайлівському замку в Санкт-Петербурзі.
1716 р - портрет роботи Бенедикта Кофра, Придворного живописця датського короля. Написаний, швидше за все, влітку або восени 1716 року, коли цар знаходився з тривалим візитом в Копенгагені. Петро зображений в Андреевсой стрічці і датському ордені Слона на шиї. До 1917 р знаходився в палаці Петра в Літньому саду, зараз в Петергофском палаці.
1717 р - портрет роботи Карла Моора, Який писав царя під час його перебування в Гаазі, куди той прибув на лікування. З листування Петра і його дружини Катерини відомо, що портрет Моора дуже сподобався царю, був куплений кн. Б. Куракін і відправлений з Франції в Петербург. Відтворюю найвідомішу гравюру - роботи Якоба Хубракена. За деякими відомостями, оригінал Моора зараз знаходиться в приватній колекції у Франції.
1717 р - портрет роботи Арнольда де Гельдера (1685-1727), Голландського художника, учня Рембрандта. Написаний під час перебування Петра в Голландії, проте немає ніяких відомостей, про те, що він написаний з натури. Оригінал знаходиться в Амстердамському музеї.
1717 р - Портрет роботи Жан-Марка Наттье (1686-1766), Відомого французького художника, написаний під час візиту Петра в Париж, безсумнівно з натури. Був куплений і відправлений до Петербурга, пізніше висів в Царськосельському палаці. Зараз знаходиться в Ермітажі, однак, немає повної впевненості, що це оригінальна картина, а не копія.
Тоді ж (в 1717 році в Парижі) Петра писав знаменитий портретист Гіацинт Ріго, але цей портрет пропав безвісти.
Портрети Петра, написані його придворними художниками:
Йоганн Готфрід Таннауер (1680-ок1737), Саксонець, навчався живопису в Венеції, придворний художник з 1711 р За записами в "Юрнале" відомо, що Петро позував йому в 1714 і одна тисяча сімсот двадцять дві рр.
1714 р (?) - Оригінал не зберігся, існує тільки гравюра, зроблена Вортман.
Дуже схожий портрет був порівняно недавно виявлений в німецькому місті Бад-Пірмонті.
Л. Маркіна пише: "Автор цих рядків ввів в науковий обіг зображення Петра із зібрання палацу в Бад Пірмонті (Німеччина), яке нагадує про відвідування цього курортного містечка російським імператором. Парадний портрет, який ніс в собі риси натурного зображення, вважався роботою невідомого художника XVIII століття. У той же час експресія образу, трактування деталей, бароковий пафос видавали руку вмілого майстра.
Петро I провів червень 1716 року на водолікування в Бад Пирмонте, яке благотворно позначилося на його здоров'ї. В знак вдячності російський цар подарував князю Антону Ульріху Вальдек-Пірмонт свій портрет, який довгий час знаходився в приватному володінні. Тому твір не було відомо російським фахівцям. Документальні свідчення, докладно фіксують всі важливі зустрічі під час лікування Петра I в Бад Пирмонте, мовчали про факт його позування для будь-якого місцевого чи приїжджого живописця. Свита російського царя налічувала 23 людини і була досить представницькою. Однак в списку супроводжували Петра осіб, де були вказані духівник і кухмейстер, гофмалера не значився. Логічно припустити, що Петро привіз з собою готове зображення, яке йому подобалося і відображало його уявлення про ідеал монарха. Порівняння гравюри Х.А. Вортман, в основу якої було покладено оригінал пензля І.Г. Таннауера 1714года, дозволив нам приписати портрет з Бад Пирмонт цього німецькому художнику. Наша атрибуція була прийнята німецькими колегами, і портрет Петра Великого як робота І. Г. Таннауера увійшла в каталог виставки. "
1716 р- Історія створення невідома. За наказом Миколи I присланий з Петербурга в Москву в 1835 р, довгий час зберігався в згорнутому вигляді. Зберігся фрагмент підпису Таннауера. Знаходиться в музеї "Московський Кремль".
1710-і рр. Профільний портрет, раніше помилково вважався роботою Купецкий. Портрет попсовані невдалою спробою підновлення очей. Знаходиться в Державному Ермітажі.
1724 р(?), Кінний портрет, званий "Петро I в Полтавській битві", куплений в 1860-х роках кн. А.Б. Лобановим-Ростовським у сімейства померлого камер-фур'єра в занедбаному вигляді. Після очищення виявилася підпис Таннауера. Зараз знаходиться в Державному Російському музеї.
Луї Каравакк (1684-1754), Француз, навчався живопису в Марселі, став придворним живописцем з 1716 р За відгуками сучасників, його портрети відрізнялися великою схожістю. За записами в "Юрнале", писав Петра з натури в 1716 і в 1723 р На жаль, безперечних оригінальних портретів Петра, написаних Каравакк не збереглося, до нас дійшли лише копії і гравюри з його робіт.
1716 р - За деякими відомостями, написаний під час перебування Петра в Пруссії. Оригінал не зберігся, існує гравюра Афанасьєва, з малюнка роботи Ф. кинель.
Не дуже вдала (доповнена кораблями союзного флоту) копія з цього портет, створена невід. художником, знаходиться нині в зборах Центрального військово-морського музею СПб. (Д. Ровинський вважав цю картину оригінальною).
Варіант цього ж портрета, що надійшов в Ермітаж в 1880 р з монастиря "Велика Ремета" в Хорватії, створений, ймовірно, невідомим німецьким художником. Особа царя дуже схоже на написане Каравакк, проте костюм і поза відрізняються. Походження цього портрета невідомо.
1723 р - оригінал не зберігся, існує тільки гравюра Субейрана. За "Юрнале", написаний під час перебування Петра I в Астрахані. Останній прижиттєвий портрет царя.
Цей портрет Каравакк послужив основою для картини Джакопо Аміконі (1675-1758), написаної ок.1733 р для кн. Антіоха Кантемира, яка знаходиться в Петровської тронній залі Зимового палацу.
* * *
Іван Микитович Нікітін (1680-1742), Перший російський портретист, навчався у Флоренції, став придворним художником царя приблизно з 1715 р До сих пір немає повної впевненості в тому, які саме портрети Петра написані Нікітіним. З "Юрнале" відомо, що цар позував Нікітіну принаймні двічі - в 1715 і 1721 роках.
С. Моїсеєва пише: "Існувало спеціальне розпорядження Петра, що наказувало особам з царського оточення мати в будинку його портрет роботи Івана Нікітіна, а художнику брати за виконання портрета по сто рублів. Проте, царських портретів, які можна було б порівняти з творчим почерком І. Нікітіна, майже не збереглося. 30 квітня 1715 року в «Юрнале Петра» записано наступне: «Його Величності половинну персону писав Іван Нікітін». Виходячи з цього, мистецтвознавці шукали поясний портрет Петра I. Зрештою було висловлено припущення, що цим портретом слід вважати «Портрет Петра на тлі морського бою» (Музей-заповідник «Царське Село»). Довгий час цей твір приписувалося або Каравака, або Таннауеру. При дослідженні портрета А. М. Кучумова з'ясувалося, що полотно має три пізніші підшивки - дві зверху і одну знизу, завдяки чому портрет і став покоління. А. М. Кучумів привів зберігся рахунок живописця І. Я. Вишнякова про надбавку до портрету Його Імператорської Величності «проти портрета Ея Імператорської Величності». Мабуть, в середині XVIII століття виникла необхідність переважування портретів, і І.Я. Вишнякова було дано завдання збільшити розміри портрета Петра I відповідно до розмірів портрета Катерини. «Портрет Петра I на тлі морського бою» стилістично дуже близький - тут вже можна говорити про іконографічному типі І. М. Нікітіна - виявленому порівняно недавно портрету Петра з флорентійського приватного зібрання, написаному в 1717 році. Петро зображений в однаковій позі, звертає на себе увагу схожість написання складок і пейзажного фону. ".
На жаль, я не зміг знайти хорошого репродукції "Петра на тлі морського бою" з Царського Села (до 1917 в Романівської галереї Зимового палацу). Відтворюю те, що вдалося добути. Васильчиков вважав цей портрет роботою Таннауера.
1717 г. - Портрет приписуваний І. Нікітіну та знаходиться в зборах Фінансового департаменту Флоренції, Італія.
Портрет, подарований імператору Миколі I гр. С. С. Уваровим, якому він дістався від тестя -гр. А. К. Розумовського. Васильчиков пише: "Переказ родини Розумовських наголошувала, що Петро під час перебування в Парижі зайшов до майстерні Ріго, писав з нього портрет, не застав його вдома, побачив недокінченої портрет свій, ножем вирізав з великого полотна голову і повіз із собою. Вирізаний портрет він подарував доньці - Єлизавети Петрівни, а вона, в свою чергу, завітала його гр. Олексію Григоровичу Розумовському ". Деякими дослідниками цей портрет вважається роботою І. Нікітіна. До 1917 р зберігався в Романівської галереї Зимового палацу; Зараз в Російському музеї.
Поступив із зібрання Строгонової. У каталогах Ермітажу, складених в середині 19 століття, авторство цього портрета приписано А.М.Матвееву (1701-1739), проте, він повернувся в Росію тільки в 1727 і, писати Петра з натури не міг і, швидше за все, лише зробив копію з оригіналу Моора для бар.С.Г. Строганова. Васильчиков же вважав цей портрет оригіналом Моора. Цьому суперечить те, що за всіма збереженими гравюрам з Моора, Петро зображений в обладунках. Ровинський же вважав цей портрет зниклої роботою Ріго.
Використана література:
В. Стасов "Галерея Петра Великого" СПб 1903 р
Д. Ровинський "Докладний словник російських гравірованих портретів" т.3 СПб 1888 р
Д. Ровинський «Матеріали для російської іконографії» т.1.
А. Васильчиков "Про портретах Петра Великого" М 1872 р
С. Моїсеєва "До історії іконографії Петра I" (стаття).
Л. Маркіна "россики Петровського часу" (стаття)
Професійні історики давно вже прийшли до висновку, що майже всі дійшли до нас документи і спогади про дитячі та юнацькі роки Петра I є підробкою, вигадкою або нахабною брехнею. Сучасники Великого перетворювача, мабуть, страждали на амнезію і тому не залишили нащадкам ніяких достовірних відомостей про початок його біографії.
«Помилка» сучасників Петра I трохи пізніше виправив історик німець Герхард Міллер (1705-1783), виконуючи замовлення Катерини II. Однак, як не дивно, інший історик німець Олександр Густавович Брикнер (1834-1896), і не тільки він, казкам Міллера чомусь не вірили.
Все частіше стає очевидним, що багато подій відбувалися не так, як їх трактували офіційні історики: їх або не було, або вони відбувалися в іншому місці і в інший час. Здебільшого, як не сумно це усвідомлювати, ми живемо в світі вигаданої кимсь історії.
Фізики жартують: ясність в науці - це одна з форм повного туману. Для історичної науки, як не крути, таке твердження більш ніж справедливо. Ніхто ж не буде заперечувати того, що історії всіх країн світу рясніють темними плямами.

Що кажуть історики
Подивимося, що ж вкладали в голови нащадків фарисеї від історичної науки про перших десятиліттях бурхливої \u200b\u200bдіяльності Петра Великого - будівельника нової Росії:
Петро народився 30 травня за Юліанським календарем або 9 червня по Григоріанським календарем в 1672 році, або в 7180 році від створення світу за Візантійським календарем, або в 12680 році від «Великого Холода» в селі Коломенському, а, може бути, в селі Ізмайлово під Москвою. Не виключено також поява царевича на світло і в самій Москві, в Теремно палаці Кремля;
його батьком був цар Олексій Михайлович Романов (1629-1676), а матір'ю - цариця Наталія Кирилівна Наришкіна (1651-1694);
хрещений царевич Петро був протопопом Андрієм Савінова в Чудовому монастирі Кремля, а, може бути, в храмі Григорія Неокесарійського в Дербіцах;
дитячі та юнацькі роки царський слуга провів в селах Воробьеве і Преображенському, де в потішному полку служив нібито барабанщиком;
царювати разом з братом Іваном Петро не захотів, хоча і числився дублером царя, а весь час проводив у Німецькій слободі, де веселився під «Всешутейном, всепьянейшего і навіжених Соборі» і обливав брудом російську православну церкву;
в Німецькій слободі Петро познайомився з Патріком Гордоном, Францем Лефортом, Ганною Монс і іншими видатними історичними особистостями;
27 січня (6 лютого) 1689 року Наталя Кирилівна одружила свого 17-ти річного сина на Євдокії Лопухиной;
в 1689 році після придушення змови царівни Софії вся влада повністю перейшла до Петра, а цар Іван був відсторонений від престолу і
в 1696 році помер;
в 1695 і 1696 роках Петро здійснив військові походи з метою захоплення турецької фортеці Азов;
в 1697-1698 роках в складі Великого посольства геніальний Перетворювач під ім'ям Петра Михайлова, урядника Преображенського полку, чомусь таємно відправився в Західну Європу для придбання знань теслі і столяра і для укладання військових спілок, а також написання свого портрета в Англії;
після Європи Петро завзято приступив до Великим перетворенням в усіх сферах життя російського народу, нібито на благо оного.
Всю бурхливу діяльність геніального Реформатора Росії в цій невеликій статті розглянути неможливо - не той формат, проте на деяких цікавих фактах його біографії зупинитися варто.
Де і коли народився і хрестився царевич Петро
Здавалося б, дивне запитання: німецькі історики, інтерпретатори складно, як їм здавалося, все пояснили, пред'явили документи, свідоцтва та свідків, спогади сучасників. Однак у всій цій доказовій базі є чимало дивних фактів, що викликають сумнів у їх достовірності. Фахівці, які сумлінно досліджували Петровську епоху, часто приходили в глибокий подив від розкритих нестиковок. Що ж дивного присутній в історії народження Петра I, представленої німецькими істориками?
Такі історики, як М. М. Карамзін (1766-1826), Н. Г. Устрялов (1805-1870), С. М. Соловйов (1820-1879), В. О. Ключевський (1841-1911) і багато інших з подивом констатували, що точне місце і час народження Великого перетворювача землі Руської історичній науці невідомо. Факт народження Генія є, а дати немає! Такого ж бути не може. Десь загубився цей темний факт. Чому петровські літописці пропустили таке доленосна подія в історії Росії? Куди вони сховали царевича? Це ж вам не холоп який-небудь, це ж блакитна кров! Є тільки одні незграбні і бездоказові припущення.

Історик Герхард Міллер занадто цікавих заспокоював: Петруша, можливо, народився в селі Коломенському, та й село Ізмайлово непогано звучить для того, щоб бути вписаним золотими літерами в аннали історії. Сам же придворний історик чомусь був переконаний в тому, що Петро народився в Москві, але про цю подію ніхто не знав, крім нього, як не дивно.
Однак в Москві Петро I не міг народитися, інакше в метричних книгах патріарха і Московського митрополита була б запис про цю велику подію, але її немає. Москвичі також не помітили цієї радісної події: історики не знайшли ніяких свідоцтв про урочистих заходах з приводу появи на світло царевича. У розрядних книгах ( «государевих розрядах») існували суперечать один одному запису про народження царевича, що говорить про їх ймовірної фальсифікації. Та й книги ці, як стверджують, були спалені в 1682 році.
Якщо погодитися з тим, що Петро народився в селі Коломенському, тоді як пояснити те, що в цей день пані Наталя Наришкіна знаходилася в Москві? І це було зафіксовано в розрядних палацових книгах. Можливо, вона таємно вирушила народжувати в село Коломенське (або Ізмайлово, за іншою версією Міллера), а потім швиденько і непомітно повернулася. А навіщо їй такі незрозумілі переміщення? Може бути, для того, щоб ніхто не здогадався ?! Чітких пояснень таким кульбітів з місцем народження Петра у істориків немає.
У занадто цікавих складається враження, що з якоїсь дуже серйозної причини німецькі історики, самі Романови і іже з ними намагалися приховати місце народження Петра і намагалися, хоч і криво, видати бажане за дійсне. Складна у німців (англосаксів) була задача.
І з таїнством хрещення Петра теж є нестиковки. Як відомо, помазаника Божого по чину мав би хрестити патріарх або на худий кінець митрополит Московський, але ніяк не якийсь там протопоп Благовіщенського собору Андрій Савінов.
Офіційна історія повідомляє, що царевич Петро був хрещений 29 червня 1672 року на свято апостолів Петра і Павла в Чудовому монастирі від патріарха Іоакима. У хрещенні, крім інших, брав участь і брат Петра, царевич Федір Олексійович (1661 - 1 682). Але тут також спостерігаються історичні неув'язки.
Наприклад, в 1672 році патріархом був Питирим, а Іоаким став їм тільки в 1674 році. Царевич Федір Олексійович в цей час був неповнолітнім і не міг за православним каноном брати участь в хрещенні. Традиційні історики не можуть зрозуміло розтлумачити цей історичний казус.
Чи була Наталія Наришкіна матір'ю Петра I
Чому у істориків виникає таке сумнів? Та тому що ставлення Петра до своєї матері було, м'яко кажучи, неналежним. Тому підтвердженням може служити відсутність достовірних свідчень їх спільної присутності на будь-яких значимі події в Москві. Мати повинна ж бути поруч зі своїм сином, царевичем Петром, і це було б зафіксовано в будь-яких документах. І чому сучасники, крім німецьких істориків, ніколи не бачили разом Наталю Наришкіну і її сина Петра, навіть при народженні оного? Історики досі достовірних свідчень не виявили.

А ось з царевичем і згодом царем Іваном Олексійовичем (1666-1696) пані Наталя була помічена неодноразово. Хоча рік народження Івана трохи бентежить. Однак німецькі історики могли і підправити дату народження. Були й інші дивні речі у взаєминах Петра з матір'ю. Наприклад, він жодного разу не відвідав хвору матір, а коли вона померла в 1694 році, не був на її похороні і поминках. А ось цар Іван Олексійович Романов був і на похоронах, і на відспівуванні, і на поминках Наталії Кирилівни Наришкіної.
Петро Олексійович або просто Мін Херц, як він сам себе іноді ласкаво називав, в цей час був зайнятий важливішими справами: він пиячив і веселився в Німецькій слободі зі своїми німецькими, вірніше, англосаксонскими нерозлучними друзями. Можна, звичайно, припустити, що у сина з матір'ю, як і з коханою-ненависної законною дружиною Євдокією Лопухиной, були дуже погані відносини, але не поховати рідну матір ...
Якщо ж припустити, що пані Наталя була матір'ю Петра, то тоді його епатуюча поведінка стає зрозумілим і логічним. Сином ж Наришкіної, мабуть, був той, з ким вона перебувала постійно. А їм був царевич Іван. А Петрушу сином Наришкіної зробили такі «російські вчені» і історики-ілюзіоністи Російської академії наук, як Міллер, Байєр, Шльоцер, Фішер, Шумахер, Вінцсгейм, Штелин, Епінусс, Тауберт ...
Характеристика особистості Петра I
Що ж це був за дивний такий царевич Петруша? Всім відомо, що зростання Петра був більше двох метрів, а ступні ніг були чомусь маленькими! Буває, але все ж дивно.
Те, що він був психом з виряченими очима, неврастеніком і садистом - теж всім відомо, крім сліпих. А ось багато іншого широкому загалу невідомо.
Сучасники називали його чомусь великим артистом. Мабуть, тому, що, прикидаючись православним, геніально і незрівнянно грав роль російського царя. Хоча на початку своєї службової кар'єри грав, зізнатися, халтурно. Мабуть, важко звикав, тягнуло до рідних пенатів. Тому коли він приїжджав в зубожілий містечко під назвою Заандам (Саардам), то він добре віддавався утіх, згадуючи дитинство і юність свою відчайдушну.
Петро не хотів бути російським царем, а бажав бути владикою морським, тобто капітаном англійського військового корабля.

У всякому разі, про таких помислах він говорив англійському королю Вільгельму III Оранскому, сиріч князю Носівський, або ж Виллему ван Оран-Нассау (1650-1702).
Борг, об'єктивна історична вимога і вимоги прокураторів вершити великі справи не дозволили Петру дати волю своїм особистим пристрастям, перевагам, прагненням і амбіціям. Згнітивши серце і зубами, реформатору Росії довелося підкоритися обставин непереборної сили.
Петро багатьом різко відрізнявся від своїх російських братів-царевичів і, перш за все, своїм презирством до російського народу, до російської історії і культурі. Православ'я він ненавидів патологічно. Недарма простий російський народ вважав його несправжнім царем, підміненим і взагалі Антихристом.
Петро тільки в кінці 90-х років XVII століття став відгукуватися на Петра Олексійовича. А до цього він звався просто - Piter, Petrus або ще більш оригінально - Mein Herz. Ця німецько-голландська транскрипція його імені була йому, мабуть, ближче і рідніше. До речі, для російської православної традиції нехарактерно було давати царевичам ім'я Петро. Це було ближче латинян, так як святі Петро і Павло у католиків і протестантів в більшому фаворі, ніж у православних.
Петро мав унікальні для царів і королів якостями. Судячи з дійшли до нас «документам», він міг бути одночасно в декількох місцях чи не бути ніде як в часі, так і в просторі. Петро любив подорожувати інкогніто, під чужим ім'ям, тягати для чогось кораблі по землі, яко по воді, бити дорогий посуд, ламати старовинну шедевральную меблі, особисто відрубувати голови коханкам і православним священнослужителям. Ще любив видирати зуби без наркозу.
Але якби він зміг зараз дізнатися, які подвиги, діяння і благородні висловлення йому пізніше приписали придворні німецькі (англосаксонські) історики, то навіть у нього від подиву очі вилізли б з орбіт. Всім відомо, що Петро теслював і вмів працювати на токарному верстаті. І робив він цю роботу професійно.
Тут виникає питання, а як він міг так добре виконувати роботу простого столяра і теслі? Відомо, щоб набути навичок в плотницком справі, потрібно кілька років або хоча б місяців. Коли ж Петро встиг всього цього навчитися, керуючи державою?
Цікаві лінгвістичні особливості Петра I. Нібито рідною російською мовою він чомусь говорив погано, як іноземець, а писав зовсім огидно і погано. А ось на німецькій мові він говорив побіжно, причому на нижньосаксонському діалекті. Також Piter добре розмовляв голландською та англійською мовами. Наприклад, в англійському парламенті і з представниками масонських лож він обходився без перекладача. А ось зі знанням російської нібито рідної мови Петро підкачав, хоча з колиски мав би, за ідеєю, перебувати в російській розмовній середовищі.
Якщо зробити невеликий екскурс в область мовознавства, то можна помітити, що в Європі в ті часи ще не сформувалися сучасні літературні мови. Наприклад, в Нідерландах тоді існували п'ять великих рівноправних діалектів: голландіш, брабантский, лімбурскій, фламандський і нижньосаксонського. У XVII столітті нижньосаксонського діалект був поширений в деяких областях Північної Німеччини і північно-східній Голландії. Він був схожий з англійською мовою, що однозначно вказує на їх спільне походження.
Чому ж нижньосаксонського діалект був таким універсальним і затребуваним? Виявляється, в Ганзейського торговому союзі XVII століття нижньосаксонського діалект, поряд з латиною, був основним. На ньому складалися торгові і юридичні документи і писалися богословські книги. Нижньосаксонський була мовою міжнаціонального спілкування в Балтійському регіоні, в таких містах, як Гамбург, Бремен, Любек і інших.
Як же все було насправді
Цікаву реконструкцію петровської епохи запропонував сучасний історик Олександр Кас. Вона логічно пояснює існуючі протиріччя і нестиковки в біографії Петра I і його оточення, а також те, чому точне місце народження Петра не було відомо, чому цю інформацію приховували і приховують.
За версією Олександра Каса, довгий час цей факт переховувався тому, що Петро народився не в Москві і навіть не в Росії, а в далекому Бранденбурзі, в Пруссії. Він по крові наполовину німець і англосакс по вихованню, переконанням, вірі і культурі. Звідси стає зрозумілим, чому німецька мова була для нього рідним, а в дитинстві його оточували німецькі іграшки: «німецький гвинтовий карабінец, німецька карта» тощо.
Сам Петро з теплотою згадував про свої дитячі іграшки, коли перебував напідпитку. За словами царя, його дитяча кімната була оббита «сукном червчатие гамбурзьким». Звідки такому добру було взятися в Кремлі ?! Німців же тоді не дуже шанували при царському дворі. Також стає зрозумілим і те, чому Петра оточували суцільно іноземці.
Історики кажуть, що він не бажав царювати разом з Іваном, образився і пішов до Німецької слободи. Однак існує той факт, що Німецької слободи, як її описували історики, тоді не було в Москві. Та й не дозволили б німцям займатися вакханаліями і знущатися над Православною вірою. У пристойному суспільстві навіть не можна говорити вголос про те, що витворяв Петро разом зі своїми англосаксонскими друзями в Німецькій слободі. А ось в Пруссії і Нідерландах ці спектаклі цілком могли відбутися.
Чому ж так неприродно для російського царевича поводився Петро? А тому що матір'ю Петра була пані Наталя Наришкіна, а його нібито сестра Софія Олексіївна Романова (1657-1704).

Історик С. М. Соловйов, що мав можливість покопатися в архівах, називав її «богатир-царівною», яка змогла звільнитися з терема, тобто вийти заміж. Софія Олексіївна 1671 року обвінчалася з Фрідріхом Вільгельмом Гогенцоллерн (1657-1713), сином курфюрста Бранденбурга. У 1672 році у них народилася дитина Петрус. Зайняти російський трон при що існувала розкладці царевичів Петрус було проблематично. Але англосаксонський Синедріон вважав інакше і приступив до зачистки претендентів на російський престол і підготовці свого кандидата. Історик умовно виділив три спроби захоплення російської трону.
Всі вони супроводжувалися дивними подіями. Цар Олексій Михайлович Романов помер якось дуже раптово в 47 років. Це сталося під час перебування в Москві Великого посольства з Нідерландів на чолі з Конрадом фон Кленк в 1675-1676 роках.
Очевидно, Конрада фон Кленка підіслав до російського царя англійський король Вільгельм III Оранський після того, як Олексій Михайлович пригрозив йому санкціями. Схоже, що царя Олексія Михайловича Романова англосакси отруїли. Поспішали звільнити російський трон для свого кандидата. Гогенцоллерни прагнули захопити православну Росію і насадити в її народі протестантську віру.
При такому підході до біографії Петра I прибираються і нестиковки з його хрещенням. Правильніше говорити про те, що Петро не хрестили, а перехрестили з латинської віри в православну після смерті Олексія Михайловича. В цей час дійсно патріархом був уже Іоаким, а брат Федір досяг повноліття. І тоді ж Петра стали навчати російської грамоті. Згідно з даними історика П. Н. Крекшина (1684-1769), навчання почався 12 березня 1677 року.
В цей час в Росії спостерігався справжній мор на царствених осіб. Цар Федір Олексійович щось швидко відправився на той світ, а Іван Олексійович чомусь вважався хворим тілом і духом. Решта принци взагалі померли в дитинстві.
Перша спроба посадити Петра на трон в 1682 році за допомогою потішних полків не увінчалася успіхом - рочків Петруше було замало, та й нібито брат цесаревич Іван Олексійович був живий-здоровий і був законним претендентом на російський престол. Довелося Петру і Софії повертатися в рідні Пенати (Бранденбург) і чекати наступного слушної нагоди. Підтвердженням цьому може служити той факт, що до сих пір не знайдено жодного офіційного документа про те, що царевич Петро і його нібито сестра, тобто матуся, Софія були в Москві з 1682 по 1688 рік.
Педантичні «Міллер» і «Шлецером» знайшли пояснення відсутності Петра і Софії в ці роки в Москві. Виявляється, з 1682 року в Росії правили два царі: Іван та Петро при регенстві Софії Олексіївни. Це все одно, що два президенти, два Папи римських, дві королеви Єлизавети II. Однак в Православному державі не могло бути такого двовладдя!
З пояснення «Міллером» і «Шлецером» відомо, що Іван Олексійович правил прилюдно, а Петро Олексійович переховувався в селі Преображенському, якого в ті часи в Підмосков'ї і не існувало. Було село Ображенское. Мабуть, назва села за задумом англосаксонських режисерів мало виглядати як символ перетворення Росії. І в це неіснуюче село потрібно було обов'язково заховати скромного барабанщика Петрус, який згодом мав би перетворитися в Найбільшого перетворювача Росії.
А ось і не було цього! Петро ховався в Пруссії і готувався до місії, вірніше, його готували. Це те, що було в дійсності. Це розумно і логічно. А ось офіціоз переконує в іншому. У тому, що в селі Преображенському Петро займався тим, що грав у війну, створивши потішні полки. Для цього на річці Яузі був побудований потішний містечко-фортеця Прешбург, який штурмували браві хлопці.

Чому Міллер перемістив Прешбург або Пресбург (сучасне місто Братислава) з берега Дунаю на берег Яузи-ріки, доводиться тільки гадати.
Не менш цікава інша історія в біографії Петра I - історія про те, як він виявив англійський бот (судно) в якомусь сараї села Ізмайлово. За версією Міллера, Петро любив знічев'я бродити по селу Ізмайлово і заглядати в чужі сараї. А раптом щось там є! І точно! В одному сараї він виявив англійський бот!

Як він туди потрапив так далеко від Північного моря і Англії рідної? І коли ж сталося це епохальна подія? Історики мимрять, що десь у 1686 чи в 1688 році, але не впевнені в своїх припущеннях.
Чому ж так непереконливо виглядають відомості про цю чудову символічної знахідку? Та тому, що не могло бути ніяких англійських ботиків в московських сараях!
Друга спроба захоплення влади в Росії англосаксами в 1685 році також блискуче провалилася. Солдати Семенівського (Сімеоновская) і Преображенського полків, одягнені в німецьку форму і розмахують прапорами, на яких красувалася дата «1683», вдруге намагалися посадити на трон Петрус Фрідріховича Гогенцоллерна.
Цього разу німецьку агресію припинили стрільці під проводом князя Івана Михайловича Милославського (1635-1685). І довелося Петру, як і в попередній раз, бігти все тим же шляхом: в Пруссію транзитом через Троїце-Сергієву лавру.
Третя спроба німців захоплення влади в Росії почалася кілька років тому і закінчилася тим, що 8 липня 1689 Петро став одноосібним правителем Росії, остаточно змістивши свого брата Івана.
Вважається, що Петро привіз з Європи після Великого посольства 1697-1698 років, в якому він нібито брав участь, тільки астролябії і глобуси іноземні. Однак, згідно зі збереженими документами, також була проведена закупівля зброї, наймання іноземних військ і оплата змісту найманців вперед на півроку.
Що ж вийшло в результаті
Петро I був сином царівни Софії Олексіївни Романової (Шарлотти) і Фрідріха Вільгельма Гогенцоллерна (1657-1713), сина курфюрста Бранденбурга і першого короля Пруссії.
І здавалося б, навіщо тут історикам городити город? Петро народився і виховувався в Пруссії і по відношенню до Росії він виступав як колонізатор. Що тут приховувати?
Ніхто ж не приховував і не приховує, що Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербська, що маскувалася під псевдонімом Катерини II, походила з тих же самих місць. Вона і була послана в Росію з тим же самим завданням, що і Петро. Фредеріка повинна була продовжити і закріпити його великі справи.
Після реформ Петра I посилився розкол російського суспільства. Царський двір позиціонував себе німецьким (англосаксонським) і існував сам по собі і в своє задоволення, а російський народ перебував в паралельній реальності. У XIX столітті ця елітна частина російського суспільства навіть розмовляла французькою мовою в салонах мадам Шерер і була жахливо далека від простого народу.
Одна з найбільш значущих і в той же час одіозних фігур в російській історії - це Петро I. Причому, противники петровської політики, перш за все, в докір імператору ставлять різкий поворот в бік Заходу, на шкоду російської самобутності. І подібна дискусія йде вже досить давно, практично з моменту проведення цих самих реформ, з різким загостренням в середині 19 століття, яке відоме як суперечка слов'янофілів і західників. Подібний інтерес до особистості імператора, безперечно багатогранної, не міг не відбитися і в творчості живописців.
Безумовно, найвідоміша історична картина, присвячена Петру I - це полотно Миколи Ге «Петро I допитує царевича Олексія» (1871). Художник зображує знаковий момент в російській історії, який в підсумку призводить до півстоліття палацових переворотів. Згідно записок сучасників, спочатку Ге планував показати в імператор не жорстокого ката, а батька, який переступає через батьківські почуття заради користі держави, але робота над сюжетом картини, поступово змінила думку художника про Петра. У підсумку основний упор був зроблений на психологізм персонажів. Так, царевич Олексій освітлений блідим світлом, що говорить про те, що доля його вирішена. Хоча очі його опущені в підлогу, в ньому не відчувається каяття, він не вірить жесткосердечіе батька. Особа Петра, навпаки, ефектно виліплене контрастною світлотінню. Відчувається, що спокій імператора показне, всередині його вирують пристрасті. Картина була позитивно зустрінута публікою і була придбана П. Третьяковим.

Нерідко мої історичні дослідження відбуваються за принципом «Він йшов на Одесу, а вийшов до Херсона». Тобто, шукала я інформацію по одній темі, а знайшла - по абсолютно іншому питанню. Але теж цікаве. Так і цього разу. Зустрічайте: Петро 1 очима зарубіжних художників ... Ну ладно, пара наших там теж затесалася.
Петро I, прозваний Петром Великим, російський цар в 1697 році. За оригіналом П. Ван дер Верффа. Версаль.
Портрет Петра Великого. XVIII століття. Ж.-Б. Веілер. Лувр. 
Портрет царя Петра Великого. XVIII століття. Невідомий. Лувр. 
Портрет царя Петра I. 1712. Ж.-Ф. Дінглінжер. Дрезден. 
Я не зрозуміла якої національності художник. Схоже, все ж француз, оскільки навчався у Франції. Я транскрибуватися його прізвище як французьку, а там вже хто знає ...
Портрет Петра Великого. XVIII-XIX ст. Невідомий художник російської школи. Лувр. 
Портрет Петра Великого. 1833. М.-В. Жакото за оригіналом голландського художника. Лувр. 
Портрет Петра Великого. До 1727. Ш. Буа. Лувр. 
Портрет Петра Великого. Близько 1720. П. Буа-Старший. Лувр. 
Петро Великий (предпол.). XVII ст. Н. Ланьо. Шантийи. 
Ось від цього портрета, звичайно, я впала. Де вони тут Петра побачили, не зрозуміла.
Ну, з портретами закінчили, давайте і на картини подивимося.
Випадок з юності Петра Великого. 1828. Ш. де стьоб. Музей образотворчих мистецтв в Валансьене. 
Так, той златокудрий юнак - майбутній цар Петро I. Во как!
Петро Великий в Амстердамі. 1796. Павло Іванов. Лувр. 
Людовик XV наносить візит царю Петру в особняку Ледіг'єр 10 травня 1717 року. XVIII ст. Л. М. Ж. Ерсан. Версаль. 
Якщо хто не зрозумів, то французький король на руках у нашого царя влаштувався.
- Протиставлення Штольца і Обломова
- Прижиттєві портрети Петра I
- Загальна характеристика роману Чернишевського що робити
- Чернишевський "Що робити?
- Антонівські яблука - Langue et littérature russes
- Твір за повістю живи і пам'ятай Распутіна Живи і пам'ятай аналіз андрея
- Твір Гончаров І.А. Чому Обломова не можна назвати негативним персонажем? Який головний герой
- "Злочин і покарання сім'я Мармеладових" Сім'я Мармеладових в романі злочин і кара
- «Одруження» Гоголя Н.В .: аналіз п'єси. Гоголь «Одруження» - аналіз Аналіз комедії гоголя одруження афіша ремарки конфлікт
- Як намалювати валентинку: ідеальні способи для початківців і не тільки Малюнок на день закоханих олівцем
- Як обіграти букмекера: стратегії, поради та секрети
- Через терни до зірок: історії сильних духом людей Приклад сильного духом людини в історії
- Ось це сила духу !!! Ніколи не здавайся! Історії про силу духу в життєвих ситуаціях
- Порожня бочка дужче гримить А диявольський регіт гримить щосили
- Удмуртские міфи про богів. Міфологія удмуртів. Улах: веселимося разом
- Від Езопа до крилова Як намалювати лисицю і виноград з байки
- Поетичний текст билини «Ільїн три поїздочка»
- Солдат і Смерть. Чарівний стакан. Легенда. Казка. Енциклопедія казкових героїв: "Солдат і смерть" Як солдат Смерть поховав
- Англійські народні казки Кращі англійські казки
- Михайло Пляцковский сонечко на пам'ять