Які літературні твори створювалися і були поширені. В яких творах російської літератури створені образи історичних

»Гомера або« Енеїді »Вергілія) що не художня література художньої. У Росії ще в 1820-і роки критики сходилися на думці, що кращі зразки російської прози - «История Государства Российского» Карамзіна і «Досвід теорії податків» Миколи Тургенєва. Відокремлюючи художню літературу інших періодів від літератури релігійної, філософської, наукової, публіцистичної, ми проектуємо наші сучасні уявлення в минуле.

Проте у літератури є ряд універсальних властивостей, незмінних у всіх національних культурах і на всьому протязі людської історії, хоча кожне з таких властивостей пов'язано з певними проблемами і застереженнями.

• До літератури відносяться авторські тексти (в тому числі і анонімні, тобто такі, у яких автор з тих чи інших причин невідомий, і колективні, тобто написані групою осіб - іноді досить численною, якщо мова йде, наприклад, про енциклопедії, але все-таки певною). Те, що текст належить певному автору, створений ним, важливо в даному випадку не з юридичної точки зору (пор. Авторське право) і не з психологічної (автор як жива людина, відомості про який читач може спробувати витягти з читаного тексту), А тому, що наявність у тексту певного автора забезпечує цього тексту закінченість: автор ставить останню крапку, і після цього текст починає існувати сам по собі. Історія культури знає типи текстів, що існують за іншими правилами, - наприклад, фольклорні: через відсутність авторства сам текст остаточно не закріплений, і той, хто в черговий раз його переказує або переписує, вільний вносити в нього зміни, часом досить істотні. Ті чи інші записи такого тексту можуть бути пов'язані з ім'ям письменника або вченого, який здійснив такий запис (наприклад, «Народні російські казки» Афанасьєва), однак така літературна фіксація нелітературних тексту не скасовує можливості існування інших його версій, і автору такого запису належить саме ця запис, а не сама казка.
• З попереднім властивістю пов'язане й інше: до літератури відносяться письмові тексти і не відносяться усні. Усна творчість історично передує письмовою і колись, на відміну від письмового, не піддавалося фіксації. Фольклор завжди був усним (аж до XIX століття, коли почали з'являтися його письмові форми - наприклад, дівочі альбоми). Сучасність знає, проте, перехідні і прикордонні випадки. Так, в національних культурах, які здійснили в XX столітті великий стрибок у розвитку, зберігалися або зберігаються казок, що займаються усним (віршованим, на межі пісні) творчістю, - перш за такі пісні йшли б у фольклор і існували в ньому, змінюючись і розвиваючись в устах інших виконавців, проте в новітній час твори, наприклад, Джамбула піддавалися письмовій фіксації відразу після свого створення і тому існують як літературних. Інший спосіб перетворення усної творчості в письмову - так звана «літературний запис»: наприклад, спогади матері Зої і Олександра Космодем'янських, неодноразово видані окремою книгою, записані з її слів і перетворені в літературний текст взято інтерв'ю у її письменницею Фрідою Вигдоровой.
• До літератури відносяться тексти, матеріалом яких є виключно слова людської мови, і не відносяться тексти синтетичні і синкретичні, тобто такі, в яких словесний компонент не може бути відірваний від музичного, візуального або якого-небудь іншого. Пісня або опера самі по собі не є частиною літератури. Якщо пісня написана композитором на вже наявний текст, написаний поетом, то проблеми і не виникає; в XX столітті, проте, знову набула широкого поширення стародавня традиція, згідно з якою один і той же автор створює відразу словесний текст і музику і (як правило) сам виконує вийшло твір. Питання про те, наскільки правомірно витягати з отриманого синтетичного твори тільки словесний компонент і розглядати його як самостійний літературний твір, залишається дискусійним. У ряді випадків синтетичні твори все-таки сприймаються і кваліфікуються як літературні, якщо несловесних елементів в них відносно небагато (така, наприклад, знаменита «закарлюки» в «Пригодах Трістрама Шенді» Лоренса Стерна або малюнки у відомій дитячій книзі Синкен Хопп «Чарівна крейда» ) або їх роль принципово підпорядкована (як роль формул в математичної, хімічної, фізичної літературі, навіть якщо вони і займають більшу частину тексту). Іноді, однак, місце додаткових візуальних елементів у літературному тексті настільки велике, що розглядати його як чисто літературний з наукової точки зору вже натяжка: найбільш відомий з таких текстів - казка Сент-Екзюпері «Маленький принц», важливою частиною якої є авторські малюнки.

Всім трьом названим критеріям не цілком задовольняють деякі стародавні тексти, традиційно розуміються як літературні, - наприклад, «Іліада» і «Одіссея»: цілком ймовірно, що Гомер як єдиний автор цих двох поем ніколи не існував, а тексти цих двох поем склалися з давньогрецького фольклору, виконувався казок у вигляді пісень. Однак письмова фіксація цих текстів в їх остаточному варіанті відбулася настільки давно, що такий традиційний підхід можна вважати виправданим.

Слід додати ще один критерій, що відноситься вже не до структури літературних текстів, а до їх функції.

• До літератури відносяться тексти, самі по собі мають соціальне значення (або розраховані на те, щоб таке мати). Це означає, що не розглядаються як література приватна та службова переписка, особисті щоденники, Шкільні твори і т. П. Цей критерій здається простим і очевидним, але насправді і він викликає цілий ряд складнощів. З одного боку, особисте листування може ставати фактом літератури (художньої або наукової), якщо її ведуть значні автори: недарма зібрання творів і письменників, і вчених включають розділ листів, і в цих листах часом містяться важливі і цінні для літератури і науки відомості; то ж відноситься і до шкільним творам майбутніх письменників, вчених, політиків: вони можуть бути заднім числом втягнуті в простір літератури, проливаючи несподіване світло на подальшу творчість своїх авторів (так, казка, написана по шкільному завданням 14-річним Сент-Екзюпері, виявляє дивовижні переклички з «Маленьким принцом») . Більш того, в деяких випадках письменники, філософи, публіцисти цілеспрямовано перетворюють приватну переписку або щоденник в факт літератури: пишуть їх з розрахунком на стороннього читача, публічно виконують уривки, видають і т. П .; відомими прикладами таких особистих за формою, але публічних по завданню текстів можуть служити листи російських письменників 1820-х років, які входили в літературне товариство «Арзамас», а в новітній російській літературі - листування В'ячеслава Куріцин і Олексія Парщикова, щоденник Сергія Єсіна і ін. З іншого боку, залишається проблематичним статус художньої творчості авторів-дилетантів, чиї тексти залишаються надбанням їх самих і вузького кола їх друзів і знайомих: чи правомірно розглядати як явище літератури віршоване привітання, скомпонував групою службовців до дня народження свого начальника? Нові складності в цьому відношенні виникли з появою Інтернету і розповсюдженням сайтів з вільною публікацією, де свої твори може оприлюднювати будь-який бажаючий. Сучасні вчені (наприклад, французький соціолог П'єр Бурдьє і його послідовники) намагаються описати соціальні механізми, що визначають літературу, мистецтво, науку і відмежовує їх від дилетантської діяльності будь-якого роду, але запропоновані ними схеми не є загальноприйнятими і залишаються предметом запеклої дискусії.

Основні види літератури[ | ]

Види літератури можуть виділятися як за змістом текстів, так і за їх призначенням, і повністю дотримати принцип єдності підстави при класифікації літератури важко. До того ж така класифікація здатна вводити в оману, об'єднуючи несхожі і абсолютно різні явища. Найчастіше типологічно різні тексти однієї і тієї ж епохи набагато ближче один до одного, ніж типологічно однакові тексти різних епох і культур: у що лежать в основі європейської філософської літератури «Діалогів» Платона куди більше спільного з іншими пам'ятниками давньогрецької словесності (скажімо, з драмами Есхіла), ніж з працями таких філософів Нового часу, як Гегель або Рассел. Доля деяких текстів складається таким чином, що під час свого створення вони тяжіють до одного виду літератури, а згодом рухаються в бік іншого: так, наприклад, «Пригоди Робінзона Крузо», написані Даніелем Дефо, прочитуються сьогодні скоріше як твір дитячої літератури, а між тим писалися вони навіть не просто як твір художньої літератури для дорослих, а як памфлет з істотною роллю публіцистичного початку. Тому загальний список основних видів літератури може носити тільки приблизно-орієнтовний характер, а конкретна структура літературного простору може бути встановлена \u200b\u200bтільки стосовно до даної культури і даного періоду часу. Для прикладних цілей, проте, ці складності не мають принципового значення, так що практичним потребам книжкової торгівлі і бібліотек задовольняють досить розгалужені, хоча і поверхневі за підходом системи бібліотечно-бібліографічної класифікації.

Художня література[ | ]

Художня література - вид мистецтва, який використовує в якості єдиного матеріалу слова і конструкції природного (письмового людського) мови. Специфіка художньої літератури виявляється в зіставленні, з одного боку, з видами мистецтва, які використовують інший матеріал замість словесно-мовного (музика, образотворче мистецтво) або поряд з ним (театр, кіно, пісня), з іншого боку - з іншими типами словесного тексту: філософським, публіцистичним, науковим і ін. Крім того, художня література, як і інші види мистецтва, об'єднує авторські (включаючи і анонімні) твори на відміну від принципово не мають автора творів фольклору.

документальна проза[ | ]

Література з психології та саморозвитку[ | ]

Література з психології та саморозвитку - це література, яка дає поради щодо розвитку здібностей і навичок, досягнення успіху в особистому житті і роботі, вибудовування відносин з оточуючими, вихованню дітей і т.п.

Також існують і інші види літератури: духовна, релігійна література, рекламна література, виділена в окремий вид (листівка, брошура, рекламний проспект і т. Д.), І інші види, а також галузеві масиви.

Мабуть, твори Олександра Сергійовича найчастіше привертали увагу. Роман «Євгеній Онєгін» надихнув геніального композитора П.І. Чайковського на створення однойменної опери. Лібрето, яке лише в загальних рисах нагадує першоджерело, Костянтин Шиловський. Від роману залишилася тільки любовна лінія 2 пар - Ленського і Ольги, Онєгіна і Тетяни. Душевні метання Онєгіна, через які він потрапив до переліку « зайвих людей», Виключені з сюжету. Опера вперше була поставлена \u200b\u200bв 1879 році і з тих пір включена до репертуару практично кожного російського оперного театру.

Не можна не згадати про повість «Пікова дама» і, створеної П.І. Чайковським за її мотивами в 1890 р Лібрето було написано братом композитора, М. І. Чайковським. Петро Ілліч особисто написав слова для арій Єлецького в II акті і Лізи в III.

Повість «Пікова дама» була переведена на французьку мову Проспером Меріме і стала основою опери, написаної композитором Ф.Галеві.

Драма Пушкіна «Борис Годунов» лягла в основу великої опери, написаної Модестом Петровичем Мусоргського в 1869 р Прем'єра вистави відбулася через перепони лише 5 років тому. Гарячий захват публіки не допоміг - оперу кілька разів знімали з репертуару з цензурних міркувань. Очевидно, геній обох авторів занадто яскраво висвітлив проблему відносини самодержця і народу, а також ціну, яку доводиться платити за владу.

Ось ще кілька творів А.С. Пушкіна, що стали літературною основою опер: «Золотий півник», «Казка про царя Салтана» (Н.А. Римський-Корсаков), «Мазепа» (П. І. Чайковський), «Русалонька» (А.С. Даргомижський), «Руслан і Людмила» (М.І. Глінка), «Дубровський» (Е. Направник).

М.Ю. Лермонтов в музиці

На основі поеми Лермонтова «Демон» відомий літературознавець і дослідник його творчості П.А. Висковатов написав лібрето для опери знаменитого композитора А.Г. Рубінштейна. Опера була написана в 1871 р і поставлена \u200b\u200bв Маріїнському театрі Санкт-Петербурга в 1875 р

А.Г. Рубінштейн написав музику до ще одного твору Лермонтова: «Пісня про купця Калашникова». Опера під назвою «Купець Калашников» була поставлена \u200b\u200bв 1880 р У Маріїнському театрі. Автором лібрето став Н.Куліков.

Драма Михайла Юрійовича «Маскарад» стала основою лібрето балету «Маскарад» А.І. Хачатуряна.

Інші російські письменники в музиці

Драма «Царська наречена» відомого російського поета Л.А. Мея лягла в основу опери Римського-Корсакова, написаної в кінці XIX століття. Дія відбувається при дворі Івана Грозного і носить яскраво виражені риси тієї епохи.

Темі царського свавілля і безправ'я підданих, боротьбі вільного міста Пскова проти завоювання Іваном Грозним присвячена і опера Римського-Корсакова «Псковитянка», лібрето для якої композитор написав сам по драмі Л.А. Мея.

Римський-Корсаков також написав музику для опери «Снігуронька» за казкою великого російського драматурга О.Н. Островського.

Опера за мотивами казки Н.В. Гоголя «Майська ніч» написана Римським-Корсаковим на основі власного лібрето композитора. Інший твір великого письменника, «Ніч перед Різдвом», стало літературною основою опери П.І. Чайковського «Черевички».

У 1930 р радянський композитор Д.Д. Шостакович написав оперу «Катерина Ізмайлова» за мотивами повісті Н.С. Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту». Новаторська музика Шостаковича викликала шквал різкої політично мотивованою критики. Опера була знята з репертуару і відновлена \u200b\u200bтільки в 1962 р

В яких творах російської літератури створені образи історичних діячів і в чому їх можна зіставити з оцінкою Л. Н. Толстим реальних історичних осіб?

В якості літературного контексту можуть бути залучені такі образи-персонажі: Омелян Пугачов в романі А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» і однойменною поемою С.А. Єсеніна, Іван Грозний в «Пісні про купця Калашникова», імператорський двір і генерали Корнілов, Денікін, Каледін в епопеї М.А. Шолохова «Тихий Дон», Сталін і Гітлер в романі-епопеї В. С. Гроссмана «Життя і доля» (дві позиції за вибором учня).

Обгрунтовуючи свій вибір і зіставляючи героїв в заданому напрямку аналізу, відзначте, що образ Пугачова у А.С. Пушкіна, як і Наполеона у Л. М. Толстого, суб'єктивний, не так історично конкретний, скільки підпорядкований авторської ідеї - показати трагедію «народного царя», що є породженням «російського бунту, безглуздого і нещадного». Самозванець опоетизував автором: він і добрий, і гуманний, і справедливий на відміну від своїх хлопців.

Вкажіть, що зображення Пугачова в « Капітанської дочці»І Наполеона в епопеї« Війна і мир »обумовлено письменницької завданням: у Л. М. Толстого - це розвінчання наполеонизма, у А.С. Пушкіна - поетизація образу «вожатого». Обом властиві унікальні особистісні якості, військовий геній, честолюбство. Свавілля Пугачова проявляється в такому його заяві: «Стратити так стратити, жалувати так жалувати: такий мій звичай ...» При всій різниці положення самозванця і французького імператора обидва показані не тільки як історичні діячі, а й як люди в їхніх взаєминах з народом, челяддю. Зліт і падіння також відрізняє характер їх долі.

Розкажіть, як в зображенні Івана Грозного у М. Ю. Лермонтова в «Пісні про купця Калашникова» переважає установка на стилізацію народних епічних творів, а отже, на ідеалізацію. Як і французький імператор, російський цар свавілля: хоче - карає, хоче - милує. Несправедливість рішення царя щодо долі Калашникова окупається його незаперечним авторитетом в народному середовищі.

Згадайте, що в романі В. С. Гроссмана «Життя і доля» Сталін і Гітлер виступають лише безвільними рабами часу, заручниками створених ними ж обставин. Гітлер сам породив чарівну паличку ідеології і сам в неї повірив. Зіставлення гротескно знижених образів правителів двох великих народів дає автору можливість порівняти гітлеризм і сталінізм, які повинні бути засуджені і подолані.

Узагальнюючи сказане, відзначте, що Наполеон у Толстого - маленька людина в сірому сюртуку з «жирними грудьми», «круглим животом», тремтінням ікри лівої ноги, Сталін у Гроссмана - рябої смаглявий чоловік у довгій шинелі ( «Штрума обурювало, що ім'я Сталіна затьмарювало Леніна, його військовий геній протиставлявся цивільному складу ленінського розуму »). Ці вершителі доль не усвідомлюють сили народного духу.

C. Гроссман, слідуючи толстовським традиціям, орієнтує читача на осягнення історичних закономірностей. Піднесені на небачену висоту, кумири стають потім жертвами власного народу.

Тут шукали:

• в яких творах є історичні особистості
• назвіть інший твір літератури в аотором створений образ царя
• твір русскойв якому створено образ госуларя

Як створювалися великі книги? Як Набоков писав «Лоліту»? Де творила Агата Крісті? Який режим дня був у Хемінгуея? Ці та інші подробиці творчого процесу знаменитих авторів - в нашому випуску.

Для написання книги потрібно в першу чергу натхнення. Однак до кожного письменника приходить своя муза, причому приходить вона не завжди і не скрізь. На які тільки хитрощі не йшли знамениті автори, щоб знайти те саме місце і той самий момент, коли сюжет і персонажі книги складалися в їх голові найкращим чином. Хто б міг подумати, що великі твори створювалися в таких умовах!

Агата Крісті (1890-1976), вже видавши десяток книг, в анкетній рядку «рід занять» вказувала - «домогосподарка». Вона працювала уривками, не маючи ні окремого кабінету, ні навіть письмового столу. Писала в спальні за умивальну столиком або могла примоститися за обіднім столом в перервах між прийомами їжі. «Мені бувало трохи ніяково« йти писати ». Але якщо вдавалося усамітнитися, закрити за собою двері і зробити так, щоб ніхто не заважав, то я забувала про все на світі ».

Френсіс Скотт Фіцджеральд (1896-1940) свій перший роман «По той бік» писав в тренувальному таборі на клаптиках паперу у вільний від служби час. Відслуживши, забув про дисципліну і став застосовувати алкоголь як джерело натхнення. До обіду спав, іноді працював, вночі гуляв в барах. Коли траплялися напади активності, міг за один підхід написати 8000 слів. Цього вистачало для великої розповіді, але було недостатньо для повісті. Коли Фіцджеральд писав «Ніч ніжна», йому з великими труднощами вдавалося витримувати тверезим три-чотири години. «Тонке сприйняття і судження під час редагування несумісні з випивкою», - писав Фіцджеральд, зізнаючись видавцеві, що алкоголь заважає творчості.

Гюстав Флобер (1821-1880) писав «Мадам Боварі» п'ять років. Робота просувалася дуже повільно і болісно: «Боварі» не йде. За тиждень - дві сторінки! Є з чого набити собі морду від відчаю ». Прокидався Флобер о десятій ранку, не встаючи з ліжка, читав листи, газети, курив люльку, розмовляв з матінкою. Потім брав ванну, снідав і обідав одночасно і відправлявся на прогулянку. Одна година він викладав своєї племінниці історію і географію, потім сідав в крісло і читав до сьомої вечора. Після рясного вечері він кілька годин розмовляв з матінкою і, нарешті, з настанням ночі починав складати. Роки по тому він писав: «Врешті-решт, робота - найкращий спосіб вислизнути від життя».

Ернест Хемінгуей (1899-1961) все життя вставав на світанку. Навіть якщо напередодні він допізна пив, піднімався він не пізніше шести ранку, свіжим і відпочилим. Працював Хемінгуей до полудня, стоячи біля полиці. На полиці стояла друкарська машинка, на машинці лежала дерев'яна дошка, застелена листами для друку. Обписавши олівцем все листи, він знімав дошку і передруковував написане. Кожен день він підраховував кількість написаних слів і будував графік. «Коли закінчуєш, відчуваєш себе спустошеним, але не порожнім, а знову заповнюється, немов займався любов'ю з коханою людиною».

Джеймс Джойс (1882-1941) про себе писав: «Людина малодобродетельний, схильний до екстравагантності і алкоголізму». Ні режиму, ні організації. Спав до десяти, снідав у ліжку кави і рогаликами, заробляв уроками англійської та гри на піаніно, постійно позичав гроші і відволікав кредиторів розмовами про політику. Щоб написати «Улісса», йому знадобилося сім років з перервами на вісім хвороб і вісімнадцять переїздів в Швейцарію, Італію, Францію. За ці роки він провів за роботою приблизно 20 тисяч годин.

Харукі Муракамі (рід. 1949) встає о четвертій ранку і пише шість годин поспіль. Після роботи бігає, плаває, читає, слухає музику. О дев'ятій вечора відбій. Муракамі вважає, що повторюється режим допомагає йому зануритися в транс, корисний для творчості. Колись він вів сидячий спосіб життя, набирав вагу і курив по три пачки сигарет в день. Потім переїхав до села, став харчуватися рибою і овочами, курити кинув і більше 25 років займається бігом. Єдиний недолік - відсутність спілкування. Щоб дотримуватися режиму, Муракамі доводиться відхиляти всі запрошення, і друзі ображаються. «Читачам все одно, який у мене режим дня, аби чергова книга виявилася кращою за попередню».

Володимир Набоков (1899-1977) накидав романи на невеликих картках, які складав в довгий ящик для каталогів. Він записував шматки тексту на картках, а потім складав з фрагментів сторінки і глави книги. Таким чином рукопис і робочий стіл вміщалися в коробці. «Лоліту» Набоков писав по ночах на задньому сидінні автомобіля, вважаючи, що там немає шуму і відволікаючих чинників. Ставши старше, Набоков ніколи не працював після обіду, дивився футбольні матчі, іноді дозволяв собі келих вина і полював на метеликів, іноді пробігаючи за рідкісним примірників до 25 кілометрів.

Джейн Остін (1775-1817), автор романів «Гордість і упередження», «Почуття і чутливість», «Емма», «Доводи розуму». Джейн Остін жила з матір'ю, сестрою, подругою і трьома слугами. У неї ніколи не було можливості усамітнитися. Джейн доводилося працювати в сімейної вітальні, де їй в будь-який момент могли перешкодити. Писала вона на маленьких клаптиках паперу, і як тільки лунав скрип дверей, що попереджав її про відвідувача, вона встигала сховати записки і дістати кошик з рукоділлям. Пізніше сестра Джейн Кассандра взяла на себе турботи про ведення господарства. Вдячна Джейн писала: «Не уявляю, як можна складати, коли в голові крутяться баранячі котлети і ревінь».

Марсель Пруст (1871-1922) писав роман «В пошуках втраченого часу» без малого 14 років. За цей час він написав півтора мільйона слів. Щоб повністю зосередитися на роботі, Пруст сховався від суспільства і майже не виходив зі своєї знаменитої оббитих дубом спальні. Працював Пруст ночами, вдень спав до трьох або чотирьох годин. Відразу після пробудження запалював порошок, що містить опіум, - так він лікував астму. Майже нічого не їв, тільки снідав кави з молоком і круассаном. Писав Пруст в ліжку, добудувавши зошит на колінах і підклавши подушки під голову. Щоб не заснути, брав кофеїн в таблетках, а коли приходила пора спати, заїдав кофеїн вероналом. По всій видимості, мучив він себе навмисно, вважаючи, що фізичне страждання дозволяє досягти висот у мистецтві.

Жорж Санд (1804-1876) зазвичай писала по 20 сторінок за ніч. Робота по ночах увійшла у неї в звичку з дитинства, коли вона доглядала за хворою бабусею і тільки вночі могла займатися улюбленою справою. Пізніше вона кидала сплячого коханця в ліжку і посеред ночі перебиралася за письмовий стіл. На ранок вона не завжди пам'ятала, що писала в сонному стані. Хоча Жорж Санд була незвичайною людиною (носила чоловічий одяг, Заводила романи і з жінками, і з чоловіками), вона засуджувала зловживання кавою, алкоголем або опіумом. Щоб не заснути, їла шоколад, пила молоко або викурювала сигарету. «Коли настає момент надати своїм думкам форму, потрібно повністю володіти собою, що на підмостках сцени, що в притулок свого кабінету».

Марк Твен (1835-1910) писав «Пригоди Тома Сойєра» на фермі, де йому побудували окрему альтанку-кабінет. Працював при відкритих вікнах, притиснувши аркуші паперу цеглою. Нікому не дозволялося наближатися до кабінету, а якщо Твен був дуже потрібен, домашні трубили в горн. Вечорами Твен читав родині написане. Він безперервно курив сигари, і де б Твен не з'явився, після нього доводилося провітрювати приміщення. Під час роботи його мучило безсоння, і, за спогадами друзів, він почав лікувати її шампанським на ніч. Шампанське не допомогло - і Твен попросив друзів запастися пивом. Потім Твен заявив, що йому допомагає тільки шотландський віскі. Після серії експериментів Твен просто ліг у ліжко о десятій вечора і несподівано заснув. Все це дуже розважало його. Втім, його розважали будь-які життєві події.

Жан-Поль Сартр (1905-1980) працював три години вранці і три години ввечері. Решту часу займала світське життя, обіди та вечері, випивка з друзями і подругами, тютюн і наркотики. Цей режим довів філософа до нервового виснаження. Замість того щоб відпочити, Сартр підсів на корідран, суміш амфетаміну та аспірину, легальну до 1971 року. Замість звичайного дозування по таблетці двічі на день Сартр брав двадцять штук. Першу запивав міцною кавою, інші повільно жував під час роботи. Одна таблетка - одна сторінка «Критики діалектичного розуму». За свідченнями біографа, в щоденне меню Сартра входили дві пачки сигарет, кілька трубок чорного тютюну, більше літра алкоголю, включаючи горілку і віскі, 200 міліграмів амфетаміну, барбітурати, чай, кава і жирна їжа.

Жорж Сіменон (1903-1989) вважається найбільш плідним письменником 20-го століття. На його рахунку 425 книг: 200 бульварних романів під псевдонімами і 220 під своїм ім'ям. Причому режим Сименон не дотримувався, працював нападами по дві-три тижні, з шести до дев'яти ранку, видаючи за раз по 80 друкованих сторінок. Потім гуляв, пив каву, спав і дивився телевізор. Пишучи роман, він до закінчення роботи носив одну і ту ж одяг, підтримував себе транквілізаторами, ніколи не правив написане і зважувався до і після роботи.

Лев Толстой (1828-1910) під час роботи був букой. Вставав пізно, годині о дев'яти, ні з ким не розмовляв, поки не вмиється, що не переодягнеться і не причеше бороду. Снідав кави і парою яєць всмятку і замикався до обіду в кабінеті. Іноді там тихіше миші сиділа дружина його Софія на випадок, якщо доведеться переписати від руки пару глав «Війни і миру» або вислухати чергову порцію твори. Перед обідом Толстой відправлявся на прогулянку. Якщо повертався в хорошому настрої, Міг ділитися враженнями або займатися з дітьми. Якщо немає, читав книги, розкладав пасьянс і розмовляв з гостями.

Сомерсет Моем (1874-1965) за 92 роки життя опублікував 78 книг. Біограф Моема називав його роботу писати не покликанням, а скоріше залежністю. Моем і сам порівнював звичку писати зі звичкою пити. Обидві легко придбати і від обох складно позбутися. Перші дві фрази Моем вигадував, лежачи у ванні. Після цього писав денну норму в півтори тисячі слів. «Коли пишеш, коли створюєш персонаж, то він весь час з тобою, ти зайнятий їм, він живе». Припиняючи писати, Моем відчував себе нескінченно самотнім.

````````````````````````````````````````````````````````````````````````````