Кому на Русі жити добре працю селян. Образи селян у поемі «Кому на Русі жити добре

«Образи селян у поемі Н.А. Некрасова «Кому на Русі жити добре»

Поема Н.А. Некрасова "Кому на Русі жити добре" створена в останній період життя поета (1863-1876 рр.). Ідейний задум поеми позначений вже в її назві, а потім повторюється в тексті: кому на Русі жити добре? У поемі "Кому на Русі жити добре" Н.А. Некрасов показує життя російського селянства в послереформенной Росії, їхнє тяжке становище. Головною проблемою цього твору є пошук відповіді на питання, "кому живеться весело, привільно на Русі", хто гідний і не гідний щастя? Про сутність царського маніфесту поет говорить словами народу: "Добра ти, царська грамота, та не про нас ти писана". Поет торкнувся злободенних проблем свого часу, засудив рабство і пригнічення, оспівав волелюбний, талановитий, сильний духом російський народ. Автор вводить в поему образ сімох селян-мандрівників, які подорожують по країні в пошуках щасливців. Живуть вони в селах: Заплатово, Дирявіно, Разутово, Знобішіно, Горелово, Нейолова, Неурожайка. Їх об'єднує бідність, невибагливість, бажання знайти щасливого на Русі. Подорожуючи, селяни зустрічаються з різними людьми, дають їм оцінку, визначають своє ставлення до попа, до поміщика, до селянської реформи, до селян. Мужики не шукають щастя серед трудового народу: селян, солдат. Їх уявлення про щастя пов'язане з образами духовенства, купецтва, дворянства, царя. Селянам-правдошукачам властиве почуття власної гідності. Вони глибоко впевнені в тому, що трудовий народ краще, вище, розумніше поміщика. Автор показує ненависть селян до тих, хто живе за їх рахунок. Некрасов також підкреслює любов народу до праці, його прагнення допомогти іншим людям. Дізнавшись, що у Мотрони Тимофіївни гине урожай, мужики без коливань пропонують їй допомогу. Так само охоче допомагають косити траву селянам безграмотної губернії. «Як зуби з голоду» працює у кожного моторна рука.

Подорожуючи по Росії, мужики зустрічають різних людей. Розкриття образів зустрінутих правдошукача героїв дозволяє автору охарактеризувати не тільки положення селянства, а й життя купецтва, духовенства, дворянства.

Вислухавши розповідь попа про його "щастя", отримавши рада дізнатися про щастя поміщика, селяни відрізали: ти повз їх, поміщиків! Відомі нам вони! Правдошукачі не задовольняються дворянським словом, їм потрібно "слово християнське". «Дай слово християнське! Дворянське з лайкою, С поштовхом та з зуботичиною, То непридатне нам! » Вони мають почуття власної гідності. У розділі "Щасливі" сердито проводжають дячка, дворового, похвалитися холопським становищем: "Забирайся геть!" Співчувають страшної повісті солдата і кажуть йому: «На, випивайте, служівенькій! З тобою і сперечатися нема чого. Ти щасливий - слова немає. »

Головну увагу автор приділяє селянам. Образи Якима Голого, Єрмілов Гирина, Савелія, Мотрони Тимофіївни поєднують в собі як загальні, типові риси селянства, як, наприклад, ненависть до всіх "пайовикам", який тягне з них життєві сили, так і індивідуальні риси.

Більш повно Некрасов розкриває образи селян-борців, які плазують перед панами, які не миряться зі своїм рабським становищем. У страшних злиднях живе Яким нагий із села Босово. Він до смерті працює, рятується під бороною від спеки і дощу. Його портрет свідчить про постійне важкій праці:

І сам на землю-матінку

Схожий він: шия бура,

Як пласт, сохою відрізаний,

Цегляна особа ...

Груди запала, як втиснутий живіт. У очей, у рота вигину, як тріщини на висохлої землі ... Читаючи опис особи селянина, ми розуміємо, що Яким, все життя знемагаючи на сірому, безплідному шматочку, і сам став, як земля. Яким визнає, що велика частина його праці присвоюється "пайовиками", які не працюють, а живуть на праці таких же, як він, селян. «Працюєш один, а трохи робота скінчилася, гляди, стоять три пайовика: Бог, цар і пан!» Всю своє довге життя Яким трудився, зазнав багато поневірянь, голодував, побував у в'язниці і, "як Липочка обдертий, повернувся він на батьківщину". Але все ж він знаходить в собі сили створити хоч якийсь побут, якусь красу. Яким прикрашає свою хату картинками, любить і вживає влучне слово, мова його сповнена прислів'їв і приказок. Яким - образ селянина нового типу, сільського пролетаря, який побував в відхоже промислі. І його голос - голос найрішучіших селян. Яким розуміє, що селянство - велика сила. Він гордий своєю приналежністю до нього. Він знає, в чому сила і слабкість "селянської душі":

Душа, що хмара чорна -

Гнівно, грізна - і треба б

Грома гриміти оттудова ...

А все вином кінчається ...

Яким спростовує думку про те, що селянство бідне тому, що п'є. Він розкриває справжню причину такого становища - необхідність працювати на "пайовиків". Доля Якима типова для селян пореформеної Русі: він "жива колись в Пітері", але, програвши тяжбу з купцем, потрапив до в'язниці, звідки повернувся, "як Липочка обдертий" і "за соху взявся".

З великим співчуттям ставиться письменник до свого героя Ермилу Гирину, сільському старості, справедливому, чесному, розумному, який, за словами селян: «У сім років мирської копієчки під ніготь не затиснув, в сім років не торкнув правого, не допустив винному, душею НЕ покривив ... »Один тільки раз Єрмілов вчинив не по совісті, віддавши сина бабусі Власівни замість свого брата в армію. Каючись, він намагався повіситися. На думку селян, Єрмілов мав все для щастя: спокій, гроші, пошана, але його шану особливий, чи не куплений «ні грошима, ні страхом: суворої правдою, розумом і добротою». Народ, захищаючи мирське справу, в скрутну хвилину допомагає Ермилу зберегти млин, виявляє до нього виняткова довіра. Цей вчинок підтверджує здатність народу виступати спільно, світом. І Єрмілов, не побоявшись острогу, виступив на стороні селян, коли: «бунтувати вотчина поміщика Обрубкова ...» Єрмілов Гирін - захисник селянських інтересів. Якщо протест Якима Голого стихійний, то Єрмілов Гирін піднімається до свідомого протесту.

Ще один герой твору - Савелій. Савелій, богатир святорусский - борець за народну справу. Савелій виступає в ролі народного філософа. Він розмірковує над тим, чи повинен народ терпіти і далі своє безправ'я, пригнічений стан. Савелій приходить до висновку: краще "недотерпеть", ніж "перетерпіти", і він закликає до протесту. В молодості він, як і всі селяни, довго терпів жорстокі знущання з боку поміщика Альтаночницеві, його керівника. Але Савелій не може прийняти такий порядок, і він бунтує разом з іншими селянами, він закопав у землю живого німця Фогеля. "Років двадцять суворої каторги, років двадцять поселення" отримав за це Савелій. Повернувшись старим в рідне село, Савелій зберіг бадьорість духу і ненависть до гнобителів. "Таврований, та не раб!" - говорив він про себе. Савелій до старості зберіг ясний розум, сердечність, чуйність. У поемі він показаний як народний месник: «наші сокири лежали - до пори!» Про пасивних селян він каже презирливо, називаючи їх «загиблі ... пропащі». Некрасов називає Савелія богатирем святорусским, піднімаючи його дуже високо, підкреслюючи його героїчний характер, а також порівнює його з народним героєм Іван Сусанін. Образ Савелія уособлює прагнення народу до свободи. Образ Савелія дано в одному розділу з образом Мотрони Тимофіївни не випадково. Поет показує разом два богатирських російських характеру.

некрасов поема селянство русь

В останньому розділі, названої "Бабина притча", селянка свідчить про загальної жіночу долю: «Ключі від щастя жіночого, від нашої вільної воленьки занедбані, втрачені у Бога самого» Але Некрасов впевнений, що "ключі" повинні знайтися. Селянка дочекається і доб'ється щастя. Поет говорить про це в одній з пісень Грицька Добросклонова: «Ще ти в сімействі поки - раба, але мати вже вільного сина!»

З великою любов'ю малював Некрасов образи правдошукачів, борців, в яких висловилася сила народу, воля до боротьби з гнобителями. Однак письменник не закривав очі і на темні сторони життя селянства. У поемі зображені селяни, які розбещені панами і звикли зі своїми рабською становищем. У розділі "Щасливі" селяни-правдошукача зустрічаються з "розбитим на ноги дворовим людиною", який вважає себе щасливим, тому що був улюбленим рабом князя Переметьева. Дворовий пишається тим, що його "дочка - разом з панянкою вчилася і французькому і всяким мовам, сідати дозволялося їй у присутності княжни". А сам дворовий тридцять років стояв за стільцем у ясновельможного князя, лизав після нього тарілки і допивав залишки заморських вин. Він пишається "близькістю" до панів і своєю "почесною" хворобою - подагрою. Прості волелюбні селяни сміються над рабом, смотрящим зверхньо на своїх побратимів-мужиків, не розуміючи всієї ницості свого лакейського положення. Дворовий князя Утятина Іпат навіть не повірив, що селянам оголошено "воля": «А я князів качатини Холоп - і весь тут оповідь!»

З дитинства і до самої старості пан, як міг, знущався над своїм рабом Іпатов. Все це лакей приймав як належне: «викуповував мене, раба останнього, зимою в ополонці! Так як чудно! Дві ополонці: в одну опустить в невід, в іншу миттю витягне і горілки піднесе. » Не міг Іпат забути панських "милостей" того, що після купання в ополонці князь "горілки піднесе", то посадить "поруч, негідного, з своєю персоною княжої".

Покірний раб показаний також в образі "холопа зразкового - Якова вірного". Яків служив у жорстокого пана Поліванова, який "в зуби холопа зразкового ... мимохідь віяв каблуком". Незважаючи на таке звернення, вірний раб до самої старості берег і ублажав пана. Поміщик жорстоко образив вірного слугу, віддавши в рекрути його улюбленого племінника Гришу. Яків "задурів". Спочатку "мертву запив", а потім завіз пана в глухий лісової яр і повісився на сосні над його головою. Поет засуджує такі прояви протесту так само, як і холопську покірність.

З глибоким обуренням Некрасов говорить про таких зрадників народного справи, як староста Гліб. Він, підкуплений спадкоємцем, знищив "вільну", цю селянам перед смертю старим паном-адміралом, ніж "на десятки років, до недавніх днів, вісім тисяч душ закріпив лиходій". Для образів дворових селян, які стали рабами панів і відмовилися від справжніх селянських інтересів, поет знаходить слова гнівного презирства: раб, холоп, пес, Іуда.

У поемі також відзначена така риса російського селянства, як релігійність. Це спосіб піти від дійсності. Бог - вищий суддя, у якого селяни шукають захисту і справедливості. Віра в Бога - це надія на краще життя.

Некрасов укладає характеристики типовим узагальненням: «люди холопського звання - сущі пси іноді: чим важче покарання, тим їм миліше панове.» Створюючи різні типи селян, Некрасов стверджує, щасливих серед них немає, що селяни і після скасування кріпосного права, як і раніше знедолені і знекровлені. Але серед селян з'являються люди, здатні до свідомого, активного протесту, і він вірить, що за допомогою таких людей в майбутньому на Русі всім буде добре жити, і в першу чергу настане гарне життя для російського народу. «Ще народу російській межі не поставлені: перед ним широкий шлях» Н.А. Некрасов в поемі "Кому на Русі жити добре" відтворив життя селянства в пореформеній Росії, розкрив типові риси характерів російських селян, показавши, що це - сила, з якою треба рахуватися, яка поступово починає усвідомлювати свої права.

Важливий історичний період знайшов своє відображення в творі Н.А.Некрасова. Селяни в поемі «Кому на Русі жити добре» типові і дуже реальні. Їхні образи допомагають зрозуміти, що відбувалося в країні після скасування кріпосного права, до чого привели реформи.

Мандрівники з народу

Сім мужиків - все селянського походження. Чим вони відрізняються від інших персонажів? Чому автор не вибирає в ходоки представників різних класів? Некрасов геніальний. Автор підказує, серед селян починається рух. Росія «прокинулася від сну». Але рух повільне, не всі усвідомили, що отримали свободу і можуть жити по-новому. Некрасов робить героями простих мужиків. Раніше по країні бродили тільки жебраки, прочани і скоморохи. Зараз пішли шукати відповіді на питання мужики з різних губерній, волостей. Поет не ідеалізує літературних персонажів, не намагається відокремити їх від народу. Він розуміє, що всі селяни різні. Багатовіковий гніт для більшості увійшов в звичку, мужики не знають, що робити з отриманими правами, як далі жити.

Яким нагий

Селянин живе в селі з промовистою назвою - Босово. Жебрак мужик з такою ж села. Селянин пішов на заробітки, але потрапив під тяжбу з купцем. Яким виявився у в'язниці. Розуміючи, що нічого доброго не чекає його в місті, Нагой повертається на батьківщину. Він покірно працює на землі, зливаючись з нею за образом і подобою. Як кому, пласт, вирізаний сохою, Яким

«До смерті працює, до півсмерті п'є».

Радості від важкої праці мужик не отримує. Велика частина дістається поміщику, сам же він бідує і голодує. Яким впевнений, що російського мужика не здолає ніякої хміль, тому не варто звинувачувати селян у пияцтві. Багатогранність душі проявляється під час пожежі. Яким і дружина рятують картини, ікони, а не гроші. Духовність народи стоїть вище матеріального достатку.

холоп Яків

У жорстокого поміщика довгі роки живе в служінні Яків. Він приклад, старанний, вірний. Холоп служить господареві до старості, піклується про нього під час хвороби. Автор показує, як може мужик проявити непокорство. Він засуджує такі рішення, але і розуміє їх. Складно Якову встати проти поміщика. Усім своїм життям він доводив йому відданість, але не заслужив навіть невеликого уваги. Раб завозить ноги позбивали поміщика в ліс і кінчає життя самогубством у нього на очах. Скорботна картина, але саме вона допомагає зрозуміти, наскільки сильно вжився раболіпство в серця селян.

улюблений раб

Дворовий мужик намагається постати перед мандрівниками найщасливішим. У чому його щастя? Холоп був улюбленим рабом першого знатнейшего князя Переметьева. Дружина холопа - улюблена раба. Господар дозволив дочці холопа вчитися разом з панянкою мов, наук. Дівчинка сиділа в присутності панів. Нерозумно виглядає селянин-раб. Він молиться, просячи у Бога зберегти йому благородну хвороба, - подагру. Рабська покора призвело холопа до абсурдних думок. Він пишається дворянської хворобою. Хвалиться перед ходоками винами, які пив: шампанське, Бургонское, токайське. Відмовляють йому мужики в горілці. Відправляють далі лизати тарілки після панської трапези. Чи не по губах раба з мужиків російський напій, нехай допиває з чарок заморські вина. Смішний образ хворого холопа.

староста Гліб

В описі селянина немає звичної інтонації. Автор обурюється. Йому не хочеться писати про таких типах, як Гліб, але вони є серед селян, тому правда життя вимагає появи образу старости з народу в поемі. Серед селян таких було небагато, але горя вони принесли досить. Гліб знищив вільну, яку дав пан. Дозволив обдурити своїх земляків. Раб в душі, староста зрадив мужиків. Він сподівався на особливі пільги, на можливість піднятися над рівними собі за соціальним станом.

мужицьке щастя

На ярмарку до мандрівникам підходить безліч селян. Вони все намагаються довести своє щастя, але воно настільки убого, що говорити про нього важко.

Які селяни підійшли до ходокам:

• Селянин - білорус. Його щастя в хлібі. Раніше це був ячмінний, від нього болів живіт так, що порівняти можна тільки з переймами під час пологів. Зараз хліб дають житній, його можна їсти, не боячись наслідків.
• Мужик з згорнутої вилицею. Селянин ходив на ведмедя. Його трьох друзів зламали лісові господарі. Мужик залишився живий. Щасливий мисливець не може подивитися ліворуч: скула згорнута ведмежою лапою. Посміялися ходоки, запропонували сходити ще раз на ведмедя і підставити іншу щоку, щоб зрівняти вилиці, але горілки дали.
• Каменяр. Молодий олончанін радіє життю, тому що сильний. У нього є робота, якщо встати раніше, то можна заробити 5 срібних.
• Трифон. Володіючи величезною силою, хлопець піддався глузування підрядника. Спробував підняти стільки, скільки поклали. Вніс ношу в 14 пудів. Чи не дозволив над собою посміятися, але надірвав серце і захворів. Щастя мужика - дістався він до батьківщини, щоб померти на своїй землі.

Н.А.Некрасов називає селян по-різному. Одні раби, холопи і іуди. Інші приблизні, вірні, сміливі богатирі землі російської. Перед народом відкриваються нові шляхи. Щасливе життя чекає їх, але потрібно не боятися протестувати і добиватися своїх прав.

В основному задумі поеми Некрасова лягло відображення російських селян з часу, коли було скасовано кріпосне право. Протягом всієї поеми герої подорожують по всій Русі з метою відповіді на питання: "Кому живеться весело, привільно на Русі?", Хто знаходиться в повному достатку, щасливий, а хто ні.

Мужики, які шукають правди

Вперед виходять головні герої твору, семеро мужиків, мандрівні по російським селищам і селам, шукаючи відповіді на вельми важке запитання. В образі селян знаходяться основні риси бідності простих російських мужиків, такі як: злидні, цікавість невибагливість. Ці мужики ставлять одне і те ж питання всім, хто зустрічається у них на шляху. У їхньому уявленні щасливчиками висуваються поп, купець, поміщик, дворянин і сам цар батюшка. Однак основне місце в творчості автора приділено селянського стану.

Яким нагий

Він працює до самої смерті, але живе бідно і постійно голодує, як і основна маса мешканців Босово. Яким розуміє, що селяни велика сила і він пишається, що належить до них, він знає слабкі і сильні місця характеру селян. Припускає, що головна ворог мужиків - алкоголь, губить їх.

Єрмила Гирин

Єрмила отримав від Некрасова чесність і розум. Живе він для населення, справедливий, не залишить в горі нікого. Було одне нечесне справу, зберіг він племінника вона набору в рекрути. Але це зробив не заради себе, а заради сім'ї. Відправив замість племінника сина від вдови. Його так замучила власна брехня, що мало не довела його до повішення. Потім він поправив помилку і виступив разом з бунтарями, після цього його посадили в острог.

Савелій-богатир

Автор допускає задум, як те, що звичайні мужики зроду богатирям російським. Тут з'являється образ Савелія - \u200b\u200bсвяторусского богатиря. Савелій від щирого серця співчуває Мотрону, важко переносить смерть Демушки. Даний герой містить в собі доброту, щирість, підмога іншим людям у важкій ситуації.

Мотрона Тимофіївна

Всі жінки-селянки показані в образі цієї жінки. Вона має потужну душу і сили волі. Протягом все своє життя бореться за свободу і радість жінки. Життя її подібна безлічі тодішнім селянка. З огляду на те, що після шлюбу потрапляє в сімейство, зневажають її. Чоловік одного разу побив її, першу дитину зжерли поросята, а життя вона працює в полі.

Твір Селяни (Кому на Русі жити добре)

У поемі "Кому на Русі жити добре" Н. А. Некрасов піднімає і розглядає одну з головних проблем Російської держави, яка актуальна і донині. Образи селян, як головних героїв цієї проблеми і відповідно поеми розкриває всю її суть.

Письменник створює груповий портрет сімох селян, які подорожують по Русі і шукають щасливих людей, серед яких, вони впевнені, немає селян, солдатів та інших нижчих класів. Автор позначає риси мандрівників: бідність, допитливість, незалежність. Некрасов чітко вказує на неприязнь селян до тих, хто живе і багатіє за їх працю, в той час як бідні селяни чисті серцем, чесні працею, добрі душею. Це можна побачити в описуваному випадку з Мотрею Тимофіївна, коли на допомогу з урожаєм до неї прийшли звичайні мужики.

Образ Якима Нагой уособлює всіх селян, які працюють не покладаючи рук а живуть в голодної бідності. ВІН настільки багато працює, що вже зливається з землею, яку опахівают день і ніч.

І сам на землю-матінку
Схожий він: шия бура,
Як пласт, сохою відрізаний,
Цегляна особа ...

Міф про те, що всі селяни бідні через пияцтво не підтверджується, насправді причина в долі працювати на господаря.

Єрмила Гирин викликає прихильність до себе читача своєю чесністю і великим розумом. Після того, як він підставив в солдати сусідського хлопчика, замість свого брата його мучить совість. Його відвідує думка про самогубство, але все ж він йде покаятися до народу. Образ Савелія автор вводить для демонстрації думки про те, що народ - це богатирі. Незважаючи на свою хворобу він вміє співпереживати іншим. Некрасов дає йому роль філософа.

Жіночу долю модно побачити в Мотрону Тимофіївні. Вона сильна духом і стійка. Її внутрішнього стрижня може позаздрити будь-який успішний купець. Її доля настільки типова для всіх російських жінок, що вона не радить серед них шукати щасливу. Вона як годувальниця сім'ї зобов'язана працювати і не шкодувати себе і своїх сил.

Такі образи селян виникають як наслідок реформи 1861 року. Селяни намагаються не дивитися на жорстоку дійсність і живуть в своєму релігійному і людяному світі, який все одно жорстоко до них відноситься.

варіант 3

У поемі «Кому на Русі жити добре» розповідається про труднощі життєвого шляху селян після кріпосної реформи Олександра II. Звичайні мужики, селяни, вирішую з'ясувати, кому ж на Русі живеться краще всіх, хто по-справжньому щасливий: поміщик, купець, поп, а може бути щаслива тільки сам цар?

У пошуках правди і відповіді на своє питання семеро мандрівників крокують по російській землі. На шляху їм зустрічаються найрізноманітніші герої, і мандрівники всім допомагають і надають всіляку підтримку. Так мандрівники допомагають Мотрону Тимофіївні, у якій гинув урожай. Також надають посильну допомогу мужики-селяни і безграмотність губернії.

Показуючи подорожі героїв, автор поеми тим самим знайомить читачів з різними верствами суспільства. Зустрічаються мандрівники з купецтвом, дворянством, духовенством. У порівнянні всіх цих станів селяни яскраво виділяються своєю поведінкою і рисами характеру.

При прочитанні поеми читач знайомиться з бідним селянином, якого звуть Яким нагий. Незважаючи на те, що Яким трудився все життя, він нітрохи не розбагатів, залишившись серед найбідніших людей суспільства. Багато жителів села Босово такі ж, як персонаж Яким нагий.

Автор твору порівнює персонажа з матір'ю-землею. Його шия - бура, а особа - цегляна. З цього опису стає зрозуміло, як важко займається Яким. Але нашого героя його положення чимало не турбуйтеся, тому що він щиро вірить в світле майбутнє всіх селян.

Ще один селянин в поемі, який зовсім не схожий на Якима - це Єрмила Гирин. Єрмила відрізняється розумом, а також кришталевою чесністю. Розкриваючи образ цього персонажа, Некрасов показує, наскільки солідарні були селяни, наскільки вони були згуртованими. Наприклад, народ довіряється Єрмілов при придбанні млина, а Гірін у відповідь підтримує бунт, тим самим стаючи на бік селян.

Безліч раз в тексті, при описі селян, Некрасов порівнює їх з богатирями. Наприклад, Савелій - сильний чоловік. Однак, незважаючи на сильно виражені риси суворого мужика, Савелій дуже світлий і щирий. До Мотрону Тимофіївні він ставиться з ніжним трепетом. Савелія переслідують роздуми на тему того, чому народ повинен зносити всі тяготи, які валяться на нього і взагалі, чи повинен він це терпіти?

Всі жіночі образи в поемі Некрасов втілив в героїні Мотрону Тимофіївні. Ця жінка все життя щосили прагнула до свободи і щастя. Можна припустити, що в її розумінні свобода вже була втіленням щастя. Вона була надзвичайно сильною і стійкою жінкою. Вийшовши заміж, вона стійко сприйняла всі випробування, що дісталися їй, а в кінці взялася за важку роботу нарівні з мужиками.

У поемі Некрасов показує звичайних селян і намагається розповісти читачам, що селяни - це не робоча сила, а люди зі своїми прагненнями, почуттями і мріями. І, звичайно ж, ці люди повинні бути вільними, до їхніх думок теж потрібно прислухатися.

I. Образи селян і селянок в ліриці.
2.Героі поеми «Кому на Русі жити добре».
3. Збірний образ російського народу.

Селянська Русь, гірка народна частка, а також сила і благородство російського народу, його вікова звичка до праці - одна з основних тем у творчості Н. А. Некрасова. У віршах «В дорозі,« Школяр »,« Трійка »,« Залізниця »,« Забута село »і безлічі інших постають перед нами образи селян і селянок, створені автором з великим співчуттям і захопленням.

Він вражений красою молодої селянської дівчини, героїні вірша «Трійка», яка біжить за пролетіла повз трійкою. Але захоплення змінюється роздумами про її майбутньої гіркою жіночу долю, яка швидко погубить цю красу. Героїню чекає безрадісне життя, побої чоловіка, вічні докори свекрухи і важка щоденна праця, який не залишить місця мріям і прагненням. Ще більш трагічна доля Груші з вірша «В дорозі». Вихована за примхою пана як панянка, вона була видана за мужика і повернута «на село». Але вирвана з-поміж себе і не привчена до важкої селянської праці, що доторкнулася до культури, вона вже не може повернутися до колишнього життя. У вірші майже немає опису її чоловіка - візника. Але те, з яким співчуттям розповідає він про долю «лиходійки-дружини», розуміючи весь трагізм її положення, говорить нам дуже багато про нього самого, його доброті й шляхетності. У свою невдалу сімейного життя він звинувачує НЕ стільки дружину, скільки «панів», які згубили її марно.

Не менш виразно зображує поет мужиків, які прийшли одного разу до парадного під'їзду. Їх опис займає лише одну шосту твори і дано зовні скупо: зігнуті спини, худий армячишке, засмаглі обличчя і руки, хрест на шиї і кров на ногах, взутих у саморобні постоли. Видно не близький був їхній шлях до парадного під'їзду, куди їх так і не пустили, не прийнявши мізерної лепти, яку вони могли запропонувати. Але якщо всі інші відвідувачі, «облягати» парадний під'їзд в будні і в свята зображуються поетом з більшою або меншою часткою іронії, то про мужиків він пише з відвертим співчуттям і шанобливо називає їх російськими людьми.

Моральну красу, стійкість, мужність російського народу оспівує Некрасов і в поемі «Мороз, Червоний ніс». Автор підкреслює яскраву індивідуальність своїх героїв: батьків, на яких обрушилася страшне горе - смерть сина-годувальника, самого Прокла - могутнього богатиря-трударів з великими мозолястими руками. Багато поколінь читачів захоплювалися чином Дар'ї - «величної слов'янки», красивою у всякій одязі і спритною в будь-якій роботі. Це справжній гімн поета російської селянці, яка звикла своєю працею добувати достаток, вміє і працювати і відпочивати.

Саме селяни є основними дійовими особами і в поемі «Кому на Русі жити добре». Сім «статечних чоловіків із временнообязанних», як вони самі називають себе, з сіл з промовистими назвами (Заплатово, Дирявіно, Разутово, Знобішіно, Горелово, Нейолова, Неуро-жайка), намагаються вирішити непросте питання: «кому живеться весело привільно на Русі? ». Кожен з них уявляє собі щастя по-своєму і щасливими називає різних людей: поміщика, попа, царського міністра і самого государя. Вони є узагальненим образом селянина - наполегливої, терплячого, часом запального, але і готового стояти за правду і свої переконання. Мандрівники не єдині в поемі представники народу. Ми бачимо там безліч інших чоловічих і жіночих образів. На ярмарку мужикам зустрічається Вавила, «який торгує внучці козлові черевички». Їдучи на ярмарок, він наобіцяв всім подарунків, але «пропити до грошика». Вавила готовий терпляче винести докори домашніх, але мучиться від того, що не зможе привезти обіцяного подарунка внучці. Ця людина, для якого лише шинок - відрада у важкій безпросвітного життя, викликає у автора не осуд, а швидше співчуття. Співчувають мужику і оточуючі. І все готові допомогти йому хлібцем або роботою, а допомогти грошима зміг лише пан Павлуша Веретенников. І коли він виручив Вавилов і купив для нього черевички, все навколо були раді так, немов він кожного обдарував рублем. Ця здатність російської людини щиро радіти за іншого додає ще одну важливу рису в збірний образ селянина.

Та ж широта душі народної підкреслюється автором в оповіданні про Єрмила Ілліча, у якого багатий купець Алтинніков вирішив відібрати млин. Коли треба було внести завдаток, Єрмілов звернувся до народу з проханням виручити його. І герою зібрали необхідну суму, а рівно через тиждень він чесно повернув борг кожного, і все чесно забрали лише стільки, скільки давали і навіть залишився зайвий рубль, який Єрмілов віддав сліпцям. Не випадково селяни в один голос виборчі-ють його старостою. І він судить всіх чесно, карає винних і не ображає правих і не бере собі жодної зайвої копійчини. Лише раз Єрмілов, кажучи сучасною мовою, скористався своїм становищем і спробував врятувати брата від рекрутчини відправивши замість нього іншого юнака. Але його замучила совість і він перед усім світом покаявся у своїй неправді і залишив посаду. Яскравим представником народного характеру стійкого, чесного, іронічного є і дід Савелій. Богатир з величезною гривою, схожий на ведмедя. Про нього розповідає мандрівникам Мотрона Тимофіївна, яку мандрівники теж запитують про щастя. Рідний син кличе діда Савелія «тавровані, каторжною», в родині його недолюблюють. Мотрона, що зазнала багато образ в сім'ї чоловіка знаходить у нього розраду. Він розповідає їй про часи, коли не було над ними ні поміщика, ні управителя, не знали вони панщини і не платили оброку. Так як не було в їхніх місцях доріг, крім звірячих стежок. Таке привільне життя тривало до тих пір, поки «через ліси дрімучі і болота тонкі" не підіслав до них пан німця. Цей німець обманом змусив мужиків зробити дорогу і почав керувати по-новому, плюндруючи селян. Вони терпіли до пори до часу, а одного разу, не витримавши, зіштовхнули німця в яму і закопали живцем. Від випали на його долю знегод в'язниці і каторги Савелій загрубіла і озлобився, і лише поява в родині немовляти Демушки повернуло його до життя. Герой навчився знову радіти життю. Саме йому найважче пережити загибель цього немовляти. Він не картав себе за вбивство німця, а за загибель цього немовляти, за яким недогледів картає так, що не може жити серед людей і йде в ліс.

Всі зображені Некрасовим персонажі з народу створюють єдиний збірний образ селянина-трударів, сильного стійкого, довготерпеливого, виконаного внутрішнього благородства і доброти, готового допомогти в скрутну хвилину тим, хто цього потребує. І хоча живеться цьому селянинові на Русі не солодко, поет вірить в його велике майбутнє.

У літературних творах ми знаходимо зображення людей, їх способу життя, почуттів. До XVII-XVIII століть в Росії склалося два класи: селяни і дворяни - з зовсім не схожою культурою, менталітетом і навіть мовою. Саме тому в творах одних російських письменників зображення селян є, а в інших - ні. Наприклад, Грибоєдов, Жуковський і деякі інші майстри слова не торкалися в своїх творах теми селянства.

Однак Крилов, Пушкін, Гоголь, Гончаров, Тургенєв, Некрасов, Єсенін і інші створили цілу галерею

Безсмертних образів селян. Їх селяни дуже різні люди, але є і багато спільного в поглядах письменників на селянина. Всі вони були одностайні в тому, що селяни - трудівники, творчі і талановиті люди, неробство ж веде до морального розкладу особистості.

Саме такий зміст байки І. А. Крилова «Бабка й Мураха». В алегоричній формі байкар висловив свій погляд на моральний ідеал селянина-трудівника (Мурашка), девіз якого: працювати не покладаючи рук влітку, щоб забезпечити собі їжу холодною зимою, - і на нероби (Стрекоза). Взимку, коли Стрекоза прийшла до Мурасі з проханням про допомогу, він відмовив «стрибунець», хоча, ймовірно, мав можливість їй допомогти.

На цю ж тему, вже набагато пізніше, М. Є. Салтиков-Щедрін написав казку «Про те, як мужик двох генералів прогодував». Однак Салтиков-Щедрін вирішив цю проблему інакше, ніж Крилов: нероби-генерали, потрапивши на безлюдний острів, не змогли себе прогодувати, а селянин, мужик добровільно не тільки забезпечив генералів всім необхідним, але і звив мотузку і сам себе зв'язав. Дійсно, в обох творах конфлікт один і той же: між трудівником і дармоїдом, - але вирішується воно по-різному. Герой байки Крилова не дає себе в образу, а мужик з казки Салтикова-Щедріна добровільно позбавляє себе свободи і робить все можливе для нездатних до праці генералів.

У творчості А. С. Пушкіна не так багато описів селянського побуту і характеру, але він не міг не запам'ятати в своїх творах дуже значущі деталі. Наприклад, в описі селянської війни в «Капітанської дочці» Пушкін показав, що в ній брали участь діти селян, які пішли від землеробства, що займаються розбоєм і злодійством, такий висновок можна зробити з пісні Чумакова про «детинушка селянського сина», який «крав» і « розбій тримав », а потім був повішений. У долі героя пісні повсталі дізнаються свою долю, відчувають свою приреченість. Чому? Тому що вони пішли від праці на землі заради кровопролиття, а насильство Пушкін не сприймає.

Селяни у російських письменників володіють багатим внутрішнім світом: вони вміють любити. У цьому ж творі Пушкін показує образ кріпосного Савельїча, який, хоча і раб за матеріальним становищем, наділений почуттям власної гідності. Він готовий віддати життя за свого молодого пана, якого виховував. Цей образ перегукується з двома образами Некрасова: з Савелієм, богатирем святорусским, і з Яковом вірним, холопом зразковим. Савелій дуже любив свого онука Демочка, доглядав за ним і, з'явившись непрямою причиною його смерті, пішов у ліси, а потім в монастир. Яків вірний любить свого племінника так само сильно, як Савелій любить Демочка, і любить свого пана, як Савельич любить Гриньова. Однак якщо Савельічу не довелося пожертвувати життям заради Петруши, то Яків, що роздирається конфліктом між улюбленими їм людьми, покінчив життя самогубством.

Ще одна важлива деталь є у Пушкіна в «Дубровском». Йдеться про протиріччя між селами: «Вони (селяни Троекурова) марнославство багатством і славою свого пана і в свою чергу дозволяли собі багато в ставленні до їх сусідам, сподіваючись на його сильне заступництво». Чи не ця тема прозвучала у Єсеніна в «Анні Снегіной», коли багаті мешканці Радова і бідні селяни села Кріуші ворогували між собою: «Вони в сокири, ми тож». В результаті гине староста. Ця смерть засуджується Єсеніним. Тема вбивства селянами керуючого була ще у Некрасова: Савелій і інші селяни живцем закопали німця Фогеля. Однак, на відміну від Єсеніна, Некрасов не засуджує це вбивство.

З творчістю Гоголя в художній літературі з'явилося поняття селянина-богатиря: каретник Міхєєв, цегельники Милушкин, швець Максим Телятников та інші. Після Гоголя у Некрасова теж була яскраво виражена тема богатирства (Савелій). Герої-селяни є і у Гончарова. Цікаво порівняти героя Гоголя тесляра Степана Пробку і теслі Луку з твору Гончарова «Обломов». Гоголівський майстер - це «той богатир, що у гвардію годився б», він відрізнявся «тверезістю зразковою», а працівник з О6ломовкі був тим знаменитий, що зробив ганок, яке, хоча і хиталося з моменту спорудження, стояло шістнадцять років.

Взагалі в творі Гончарова в селянській селі все тихо і сонно. Метушливо і корисно проводиться тільки ранок, а потім вже настає обід, загальний післяобідній сон, чай, заняття чим-небудь, гра на гармоні, на балалайці біля воріт. Подій в Обломовке ніяких не відбувається. Спокій порушила тільки селянська вдова Марина Кулькова, яка народила "зараз чотирьох немовлят». Її доля схожа з важким життям Мотрони Корчагиной, героїні поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре», у якій «що рік, то діти».

Тургенєв, як і інші письменники, говорить про талановитості селянина, про його творчу натуру. В оповіданні «Співаки» Яків Турок і підрядником за восьмушку пива змагаються в співі, а потім автор показує безрадісну картину пияцтва. Ця ж тема прозвучить в «Кому на Русі жити добре» Некрасова: Яким нагий «до смерті працює, До напівсмерті п'є ...».

Зовсім інші мотиви звучать в оповіданні «Бурмистр» Тургенєва. Він розробляє образ деспота-керуючого. Це явище засудить і Некрасов: він назве гріх Гліба-старости, який продав вільні інших селян, найтяжчим.

Російські письменники були одностайні в тому, що в більшості своїй селяни мають талант, гідність, творче начало, працьовитість. Однак серед них є і такі люди, яких не можна назвати високоморальними. Духовне падіння цих людей в основному відбувалося від неробства і від матеріальних благ, нажитих та нещастях оточуючих.,