Чому соня названа в романі вічної. Твір на тему: Образ «вічної Сонечки» у романі Ф

Муніципальне освітній заклад гімназія № 59.

Ульяновської області р Ульяновська.

Література 10 клас.

«Сонечка ...

Вічна Сонечка! »

підготувала

Каштанкіна Світлана Миколаївна,

вчитель російської мови та літератури

вищої кваліфікаційної категорії.

м Ульяновськ

Тема: «Сонечка ... Вічна Сонечка!»

Мета уроку:

Навчальні:

визначити, в чому полягає "правда" Соні Мармеладової;

простежити, як протягом роману змінюється погляд Раскольникова на "злочин" Сонечки;

як відбувається відкриття християнських цінностей Раскольникова через "правду" Сонечки;

осмислити слова Достоєвського, винесені в епіграф уроку.

Розвиваючі:

формування комунікативної компетенції учнів, вміння критично аналізувати, систематизувати і оцінювати інформацію; знаходити причинно-наслідкові зв'язки; працювати з текстом;

розвивати творчі здібності учнів і усне мовлення;

розширювати кругозір.

виховують:

виховання моральних понять (любов, жалість, співчуття, віра);

вдосконалення навичок індивідуальної та групової роботи.

завдання:

показати, в чому вбачає письменник джерело оновлення життя, як вирішує питання, що робити, щоб змінити існуючий лад;

проаналізувати сцени, в яких звучить протест письменника проти нелюдяності суспільства;

виховувати толерантність до різних церков і конфесій.

Хід уроку.

1. Вступне слово вчителя.

Стало звичним говорити про тургеневских жінок. Але який стихійної міццю протесту наділені жіночі образи Ф.М. Достоєвського.

Велике місце в його романах приділяється жіночій темі, так як Федір Михайлович вважає, що саме в жінці укладення високо моральних сила, здатна змінити життя на краще. Всі симпатії письменника на стороні тих героїнь, яких гнула й ламала життя, хто відстоював своє право і гідність. Його героїні неслухняні, вони не змирилися з дійсністю.

У романі «Злочин і покарання» жіночі образи допомагають не тільки більш повно зрозуміти головного героя Родіона Раскольникова, а й допомогти йому по-новому осмислити життя.

2. Повідомлення теми і мети уроку.

Сьогодні наш урок буде присвячений Соні Мармеладової, так як саме вона, на думку Ф. Достоєвського, є мало не головним персонажем після Раскольникова.

«Сонечка ... Вічна Сонечка!»

Як ви розумієте цю фразу?

(Вічна - значить існуюча завжди. В цих словах укладено символ. Вічна Сонечка - символ жертовності і страждання людського.)

3. Робота з епіграфом.

Жінка ... якщо гідна того морально,

Всім дорівнює, дорівнює королям.

Ф.М. Достоєвський.

Що вкладає в поняття моральності Ф.М. Достоєвський?

(Ф. Достоєвський вкладає в поняття моральності вічні християнські заповіді, які повинні вести людину по життю.)

Що означає вираз «дорівнює королям»?

(Король - це володар, значить «дорівнює королям» - влада імущих.)

На уроці ми повинні з'ясувати: гідна морально Соня Мармеладова, ніж жертвує вона і в ім'я кого, «дорівнює чи вона королям»?

4. Задум створення образу Соні Мармеладової.

Виступ групи «Дослідники».

1) Образ соні Мармеладової визначився не відразу. У самих ранніх записах згадується тільки «дочка чиновника», «вона». Ф. Достоєвський, очевидно, спочатку припускав підкреслити професійні риси цієї героїні: «Зустрічає раз її промишляє. Скандал на вулиці. Вона вкрала ».

В кінці тієї ж записної книжки занесені роздуми про характер цього образу: «Дочка чиновника мимохідь, чуть-чуть і оригінальніше вивести. Просте і забиту істоту. А краще брудну і п'яну з рибою ».

«П'яна з рибою» - це, очевидно, образ п'яної, побитої повії, викинутої на вулицю і колотящімся солоною рибою по сходовим сходами, образ, який намальований героєм «Записок з підпілля».

2) Але вже в наступній записнику Соня Мармеладова постає перед читачами такий, як в остаточному тексті роману, - втілення християнської ідеї: «Вона вважає себе постійно глибокої грішницею, яка впала розпусниця, якої не замолити порятунку». Життя для Соні немислима без віри в Бога і безсмертя душі: «Що я без бога-то була». Цю думку в чорнових начерках до роману дуже яскраво висловлював також Мармеладов.

Задум ф. Достоєвського щодо соні змінився, тому що «п'яна з рибою» - це занепала жінка, що опустилася морально. Він вирішив показати жінку, осяює ореолом чистоти і навіть святості. Торгуючи своїм тілом, вона заробляла гроші, щоб прогодувати голодних дітей Катерини Іванівни. Контраст її чистого духовного обличчя і брудною професії, страшна доля дівчини-дитини - вагомий доказ злочинності суспільства.

5. Психологічний портрет Соні Мармеладової.

Виступ психологів.

У романах Ф. Достоєвського кожна деталь, кожен штрих, кожну власну назву мають своє значення. У Достоєвського «треба рахуватися навіть із знаками пунктуації».

1) Власні імена відображають особистість його героїв.

Соня Мармеладова.

Софія - «мудрість», «слухає Бога», яка допомагає людям.

Прізвище Мармеладова протиставляється прізвища Раскольникова. Мармелад - солодка в'язка маса, що має здатність зчіплювати в єдине ціле. Соня як би склеює окремі половинки душі Раскольникова в єдине ціле. Прізвище вказує на цілісність натури Соні.

2) Про внутрішній світ героїв ми дізнаємося не тільки з опису їх вчинків, почуттів, переживань. Достоєвський - майстер психологічного портрета, він розкриває нам портрет особистості, що складається з вчинків і думок, які ховаються за особою.

Соня Мармеладова - тоненька, тендітна, боязка дівчина, маленьке, блакитноокі, зі світлими кучерявими волоссям створення. Вона вся така світла, чиста, ніжна, покірна.

Коли Соня сердиться, вона схожа на маленьку птаху. Але як тільки Раскольников посмів засумніватися в господі, її очі заблищали гнівом і прокинулося то п'янке свідомість могутності власної душі на чолі з Богом.

Словосполучення «виблискують гнівом» Ф.М. Достоєвський вживає не дарма, так як тільки у людей, одержимих ідеєю, вірою, можуть від гніву виблискувати очі. Скільки пристрасті в її особі, коли стосуються віри в Бога. Ця дівчинка «з скромною пристойні манери», з ясним, але ніби трохи заляканим обличчям володіє величезним терпінням і моральною силою.

Найбільше в особі Соні привертають увагу очі, ясні, блакитні. Блакитний колір символізує сталість, відданість, мир, правду. Ясні очі символізують чистоту душі. Всі ці якості в Сонечку є. Вона в свої 18 років схожа на дитину. А з образом дітей в романі пов'язана важлива смислова лінія. Саме в них явлено все краще, що є в людській природі. У портреті Соні підкреслена її дитячість, беззахисність, крихкість і велика моральна сила: «... худе, бліде і змучене обличчя».

«Дівчина років 18, худенька, але досить гарненька блондинка, з чудовими блакитними очима ... вираз обличчя добре і простодушне, що мимоволі привертала до неї».

6. Шлях Соні Мармеладової до зустрічі з Родіоном Раскольниковим.

Яким шляхом ішла Соня до зустрічі з Раскольниковим?

Софія Семенівна Мармеладова - дочка чиновника, людини, що опустився до крайності, доведеного убогістю до того, що йому «нікуди більше йти». Виховання і освіти Соня не отримала. Вона намагається заробляти гроші чесною працею, але цього не вистачає навіть на їжу. Ця скромна дівчина заради виживання сім'ї змушена торгувати своїм тілом. Вона отримує «жовтий квиток», тому з сім'єю їй залишатися не можна. Сонечка соромиться своєї професії, вважає себе великою грішницею. Приходить до Катерині Іванівні та батькові тільки в сутінки. Живе в страшних злиднях на квартирі у Капернаумова. «Бог, Бог не допустить ...» - єдине, що служить цій дівчині опорою і захистом в життя. Але і на самому "дні" життя Соня зберігає моральну чистоту, продовжує жити заради своєї сім'ї.

7. Аналітична бесіда з вибірковим читанням тексту.

Шлях Соні Мармеладової після зустрічі з Раскольниковим.

Чому саме до Соні прийшов Раскольников після скоєння злочину?

Раскольников шукає союзника, споріднену душу. А Соня, на його думку, теж переступила, загубила своє життя. Він вважає, що йти їй більше нікуди. Раскольников думав побачити людину, зосередженого на своїх бідах, змученого, приреченого, готового вхопитися за найменшу надію, але побачив щось інше, що породило питання.

Що ж побачив Раскольников? Що його так вразило?

Ця зустріч пробуджує в ньому цікавість. Соня по-іншому дивиться на життя, бачить гарне в людях, шкодує їх, намагається зрозуміти.

«Бліді щоки її знову спалахнули, в очах висловилася борошно. Видно було, що в ній страшенно багато торкнулися, що їй страшенно хотілося щось висловити, сказати, заступитися. Якийсь ненаситне страждання, якщо можна так висловитися, відбився у всіх рисах обличчя її ».

Які питання задає Раскольников Соні? Навіщо?

Питання Раскольникова доводять Соню до нестями. Уся розмова йде на надриві, на межі людських можливостей. Раскольников спеціально мучить Соню, щоб випробувати глибину її «людського терпіння», її стійкості, витоки якої йому незрозумілі.

Що привернуло Раскольникова в Соні?

Раскольникова привернула в Соні сила, що дозволяє їй жити.

У чому джерело цієї сили?

В турботі про чужих дітей і їх нещасної матері. Раскольников не міг зрозуміти, звідки у Соні така сила і чистота духу при такій страшній життя. Його мучить питання: чому вона так дуже вже довго могла залишатися в такому положенні і не зійшла з розуму? Все це здається йому дивним. Він побачив незвичайність, неординарність Соні, яка, за його теорією, належить до розряду звичайних людей.

«... Все-таки для нього становило питання: чому вона так дуже вже довго могла залишатися в такому положенні і не зійшла з розуму, якщо вже не в силах була кинутися в воду? Звичайно, він розумів, що становище Соні є явище випадкове в суспільстві, хоча, на жаль, далеко не поодиноке і не виняткове ... »

«Що ж підтримувало її? Чи не розпуста ж? Весь цей ганьба, очевидно, торкнувся її тільки механічно; справжній розпуста ще не проник ні одною краплею в її серце; він це бачив; вона стояла перед ним наяву ... »

«Але невже ж це правда, - вигукнув він про себе, - невже ж і це створення, ще зберегло чистоту духу, свідомо втягнеться, нарешті, в цю мерзенну, смердючу яму? ...»

Раскольников продовжує відчувати Соню, пильно вдивляється в неї. «Юродива! Юродива! » - твердив він про себе.

Що він вкладав в поняття «юродивий»?

Юродива - значить божевільна або яка прийняла вигляд божевільної.

Коли Раскольников побачив лагідні блакитні очі Соні, огнеблискучі, і маленьке тіло, тремтяче від обурення і гніву, - все це здалося йому неможливим. Людина, що жив в ім'я інших, забуваючи про себе, здавався юродивим в світі, де твориться зло і несправедливість.

Чому Раскольников схилився перед цією маленькою, боязкою, переляканою дівчиною?

«Я не тобі вклонився, я всьому стражданню людському вклонився,» - сказав він якось дико і відійшов до вікна ... »

Раскольников вклонився Соні-страждальниці, жертві - всьому стражданню людському. Він посадив зганьблену, розтоптану, вигнану дівчину поруч з матір'ю і сестрою, вважаючи, що надав їм честь.

Раскольников вважає, сто Сонечка приносить себе в жертву якомусь ненаситному страждання і завжди «голодному божеству». «Вічна Сонечка», поки світ стоїть, жертва, жах якої тим глибше, що вона безглузда, не потрібна, нічого не змінює, не виправляє. Як символ вічної жертовності розуміє Соню Раскольников. Соня погубила себе, але чи врятувала вона кого-небудь?

8. Складання опорної схеми-конспекту «Соня Мармеладова».

Чи згодні ви з Раскольниковим, що Соня погубила себе, але нікого не врятувала?

«Сонцю перш за все треба бути сонцем ...»

Соня.

Мармеладов Раскольников

каторжани

Катерина Іванівна

Порфирій Петрович під час бесіди з Раскольниковим радить йому: «Станьте сонцем, вас все і побачать». Сонцю перш за все треба бути сонцем, тобто не тільки світити, але і гріти. Таким сонцем є Соня Мармеладова, вона гріє своїм теплим світлом душі людей. Хоча, на перший погляд, вона начебто далека від цієї моральної висоти, її місце біля підніжжя, на панелі. Соня не тільки випромінює добро і співчуття, вона допомагає стражденним. Мачуха Соні, Катерина Іванівна, прирікає її жити по «жовтому» квитку. Але після скоєння гріха «Катерина Іванівна ... підійшла до Сонечкіной ліжку і весь вечір в ногах у неї на колінах простояла, ноги їй цілувала, встати не хотіла ...» За виснажених голодом дітей, які завдяки Соні отримали можливість вижити, за себе, смертельно хвору, якої в важку хвилину життя все-таки допомогли, дякувала пасербицю Катерина Іванівна. Навіть за мить до своєї смерті вона щиро шкодувала її: «Іссосалі ми тебе, Соня ...»

Соніна жертва теплотою проникає в душу батька. Вона проймає його совість, проявляючи нескінченне співчуття, віддаючи йому свої останні «гріховні» гроші на його непристойну пияцтво в трактирі. Після загибелі батька і смерті мачухи Соня піклується про дітей. Вдячні їй не тільки діти, а й люди, що оточують її, яким такий вчинок здається воістину християнським, і навіть гріхопадіння в цьому випадку здається святим.

Сонячні промені Сониной душі врятували і допомогли відродитися Раскольникову.

9. Аналіз епізоду «Читання Євангелія Сонею» 1 групою аналітиків.

Що ж би я без бога-то була? ..

Бог, бог такого жаху не допустить! ..

Ці слова розкривають всю духовну сутність Соні. Євангельський сюжет про воскресіння Лазаря висловлює істота її особистості, її таємницю.

Соні важко було видавати і викривати все своє, вона не хотіла розкривати таємницю душі - це єдине, що у неї залишилося.

Соня читала спочатку тихо і соромливо, а потім з пристрастю і силою сповідувала своє переконання словами Іоанна.

«Соня розгорнула книгу і відшукала місце. Руки її тремтіли, голосу не вистачало. Два рази починала вона, і все не вимовлялося першого складу ... »

«Вона вже вся тремтіла в дійсній, справжньою лихоманці ... Голос її став дзвінок, як метал, торжество і радість звучали в ньому і кріпили його».

«... голосно і захоплено прочитала вона, тремтячи і холодіючи, як би очию сама бачила ...»

Питання вчителя.

Чому Соня з таким хвилюванням і тремтінням читала притчу про воскресіння Лазаря?

Соня вірить в те, що можна вважати цілком неможливим обмеженому розумовому погляду, - вона вірить в диво. Віра в воскресіння Лазаря, Соня вірить в людину. Згодом вона повірить в неділю Раскольникова. Вона вважає, що без віри жити не можна, не можна йти далі через сумнів до покаяння, до любові. Євангельська притча заломлюється в долях Соні і Раскольникова.

10. Аналіз епізоду «Визнання Раскольникова в скоєному злочині» 2 групою аналітиків.

Чим більше Раскольников дізнається Соню, тим більше дивується, з яким терпіння і майже покірно вона переносить всі тяготи життя, навіть не намагаючись захистити себе. Після принизливої \u200b\u200bі жахливої \u200b\u200bсцени (спроба Лужина звинуватити її в крадіжці) Раскольников задає їй питання: «... Лужину жити і чинити такого, або вмирати Катерині Іванівні? Як би ви вирішили: кому з них померти? .. »

Соня відповідає на питання Раскольникова: «Та це ж я божого промислу знати не можу ... І до чого ви питаєте, чого не можна питати? До чого такі порожні питання? Як може статися, щоб від мого рішення залежало? І хто мене тут суддею поставив: кому жити, кому не жити? »

Соні не під силу вирішувати такі питання, вона сподівається тільки на Бога: він один може розпоряджатися людськими життями, він один знає вищу справедливість. Соня схиляється перед великим сенсом буття, іноді не доступним її розуму. Вона просто прагне до життя, стверджує її позитивний сенс.

Питання вчителя.

Чому саме Соні Раскольников зізнається у вбивстві?

Раскольников нещасний, змучений, він йде зі своїми сповідями до Соні з бажанням «поклонитися всьому стражданню людському». Як він сам каже напередодні визнання: «Треба було хоч про що-небудь зачепитися, не поспішати, на людини подивитися». Він побачив у Соні саме Людини. У кожного з них своя правда, свій шлях. Обидва вони переступили норми моралі того суспільства, в якому живуть.

Ю. Корякін стверджує, що правда Соні не просто перемагає, а що залізна логіка Раскольникова виявляється розбитою елементарною логікою Соні. Але для людини, одержимого бажанням будь-що-будь бути правим, одне з найбільш принизливих станів - це коли все хитромудрі силогізми розбиваються елементарною логікою життя.

Єдино можлива, природне, з точки зору Соні, пояснення мотивів вбивства звучить так:

Ти був голодний! Ти ... щоб матері допомогти? Так?

Раскольников виставляє різні пояснення. Але всі доводи розуму, перш здавалися йому настільки очевидними, відпадають один за іншим. Якщо раніше він вірив в свою теорію, то тепер перед Сонею, перед її правдою, вся його «арифметика» розсипається впрах. У словах Соні немає логіки, розрахунку, немає навіть переконливих аргументів. Теорії Раскольникова Соня протиставляє один простий аргумент, з яким він змушений погодитися.

Які почуття іспитивает.соня після визнання Раскольникова?

Злочинець внушает.соне НЕ відразу, що не жах, а співчуття. Соня вживає слово «нещасний». Вона вигукує: «Ні, немає тебе найнещасніші нікого тепер в цілому світі! ..» нещасних, а не злее, злочинності, огидніше. Вона пристрасно, болісно співчуває Раскольникову і розуміє, як він страждає. Соня простягає хрест вбивці зі словами: «Разом адже страждати підемо, разом і хрест понесемо! ..» Раскольников розуміє, що тепер Соня навіки з ним.

Чому ж перемагає правда Соні?

Основа правди Соні - любов. Відчужений від людей, який кинув навіть найближчих, Раскольников відчув, що йому потрібна любов, що права Соня, кажучи: «Ну як же, як же без людини якось прожити!» Соня допомогла Раскольникову відшукати в собі людини, воскресила його дух. Тому Раскольников духовно воскресає не в результаті зречення від своєї ідеї, а через страждання, віру, любов. Через долю Соні він усвідомлює всі страждання людське і поклоняється йому.

11. Робота з критикою.

Г.М. Брідленер зауважує, що «до морального відродження» через явку з повинною веде Раскольникова покохала його любов'ю одночасно коханої і сестри Соня ».

Чи можете ви погодитися з тим, що Соня любить Раскольникова любов'ю «коханої і сестри»?

Любов у Достоєвського виступає в якості основного фактора християнської моралі, і її необхідно розуміти в християнському сенсі, бо сказано в Євангелії: «Любов довготерпить, любов милосердствує, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить».

Соня не залишає Раскольникова навіть в Сибіру. Тепер релігійні переконання Соні стали переконаннями Раскольникова. Страждання, перенесені ними, відкрили дорогу до щастя, їх воскресила любов. Саме любов до конкретної людини призводить героїв до духовного воскресіння, «живого життя». Тому можна погодитися з думкою Брідленера про те, що Соня полюбила Раскольникова любов'ю сестри в християнському розумінні і коханої.

учитель: Дуже важливо, що Раскольников полюбив Соню. З одного боку, вона жертва безбожного світопорядку, а з іншого - несе ідею православного християнства. Любов Раскольникова несе в собі не земне, а духовне почуття, яке веде до повної зміни його життя. Божественне начало, любов і моральну свідомість перемогло. Значить, з повною впевненістю ми можемо сказати, що Соня врятувала і Раскольникова.

Чому каторжани, ці часом жорстокі, кінчені люди, так полюбили Соню?

Вони відчули в цій тендітній дівчині велику моральну силу, доброту, самовідданість, чистоту і могутність душі.

«І коли вона була на роботах, приходячи до Раскольникову, або зустрічалася з партією арештантів, які йдуть на роботи, - все знімали шапки, все кланялися:« Матінка, Софія Семенівна, мати ти наша, ніжна, хвороби! » - говорили ці грубі тавровані каторжани цьому маленькому і худенькому створення ... »У сонячний круг Соні входять і каторжани.

Висновок.

На думку Достоєвського, свідоме самопожертву всього себе на користь всіх є ознака найбільшого розвитку особистості, високого могутності душі. Соня не змінила суспільства, зло як і раніше існує, але все-таки внесла свій посильний внесок, рятуючи Катерину Іванівну, її дітей, Раскольникова. І хочеться вірити, що є такі люди, які здатні до співчуття, можуть подати руку допомоги нужденним. Соня - уособлення доброти, самопожертви, лагідності і всепрощення. В її образі втілена одна з основних ідей творчості Достоєвського: шлях до щастя і морального відродження людини проходить через страждання, християнське смирення, віру в «божий промисел». Сонячні промені Сониной душі врятували і допомогли відродитися людям, її оточуючим. Вона не тільки випромінювала добро і співчуття, а й дійсно допомагала нещасним і знедоленим.

особистості). Раскольниковим на каторгу.

5. Справедливість, чесність. Виявляється у всіх вчинках.

6. Віра в «божий промисел» і людей. Вірить в неділю Лазаря, Раскольникова,

занепалих каторжан.

7. Моральна стійкість і сила. Чи не опустилася морально, вийшовши на

панель заради сім'ї.

8. Любов. Братська любов до людей (Ліза, каторжани)

Любов коханої і сестри Раскольнікова.

9. Могутність душі. Віра, любов і розуміння людей.

дорога Соні - християнське смирення,

вічний мир, вічний спокій.

Місія Соні - позбавити світ від зла.

Влада імущих \u003d королям.

Чи гідна Соня морально?

Чи можемо ми стверджувати, що Соня дорівнює королям?

Ми можемо стверджувати, що Соня - володарка світу, так як прагне позбавити світ від зла, від болю, лікуючи душі людей. Її віра, надія, любов допомагають жити не тільки їй, але і її сім'ї, і Раскольникову.

13. Рефлексія.

Виступ учениці.

У Соні Мармеладової прекрасна і чиста душа. Вона змушена продавати своє тіло, щоб допомогти Катерині Іванівні та її дітям, але душа все-таки залишається непорочної. Я заздрю \u200b\u200bРаскольникову, тому що поруч з ним дівчина, яка пожертвувала частиною свого життя заради його порятунку. Соня - незвичайна людина. Їй легше прийняти страждання на себе, ніж бачити біль інших. У Ф.І. Тютчева є вірш, який, на мій погляд, відображає внутрішню сутність Соні.

Чому б життя нас не вчила,

Але серце вірить в чудеса,

Є нескудеющая сила,

Є і нетлінна краса.

І в'янення земне

Квітів не зачепить неземних,

І від полуденної спеки

Роса висохне на них.

І ця віра не обдурить

Того, хто нею лише живе,

Не всі, що тут цвіло, зів'яне,

Не все, що було тут, пройде.

Але цієї віри для небагатьох

Лише тим доступна благодать,

Хто в спокуси життя строгих,

Як ви, умів, люблячи страждати.

Чужі лікувати недуги

Своїм стражданням вмів,

Хто душу поклав за други

І до кінця все зазнав.

Звучить однойменна опера Едуарда Артем'єва за мотивами роману Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара». (Партія Соні.)

Використовувана література.

1. Поурочні розробки з літератури. 10 клас, Москва «Вако», 2003 р
2. Бєлов С.В. Герої Достоєвського.- «Нева», 1983, №11, с195-200
3. Адреси в ІНТЕРНЕТ

Один з центральних персонажів роману «Злочин і кара» - Соня Мармеладова.

Ця дівчина з нелегкою долею. Рано пішла з життя мати Соні, батько одружився з іншою жінкою, у якої є свої діти. Нужда змусила Соню заробляти гроші низьким способом: вона змушена йти на панель. Здавалося б, після такого вчинку Соня повинна була б озлитися на мачуху, адже вона практично змусила Соню заробляти гроші таким способом. Але Соня пробачила її, більше того, вона щомісяця приносить гроші в будинок, в якому вже не живе. Соня змінилася зовні, але душа її залишилася колишньою: кристально чистою. Соня готова пожертвувати собою заради інших, а це може далеко не кожен. Вона могла б жити «духом і розумом», але повинна годувати сім'ю. І доводить її безкорисливість ось цей вчинок. Соня не засуджувала людей за вчинки, які не засуджувала ні батька, ні Раскольникова. Смерть батька залишила глибокий слід в душі Соні: «З-під цієї ... капелюшки визирало худе, бліде і перелякане личко з розкритим ротом і нерухомими від жаху очима». Соня любила батька, незважаючи на всі його недоліки. Тому несподівана смерть його була великою втратою в житті Соні.

Вона розуміє і переживає разом з людьми їх біль. Так, вона не засудила Раскольникова, коли він зізнався їй у скоєному злочині: «Та раптом взяла його за обидві руки і схилила до плеча голову. Цей короткий жест навіть вразив Раскольникова подивом, навіть дивно було: як? ні найменшого відрази, ні найменшого огиди до нього, ні найменшого дрожу в її руці! » Соня зрозуміла, що, убивши стару лихварки, Раскольников вбив і себе. Звалилася його теорія, і він в розгубленості. Сонечка, щиро вірячи в Бога, радить йому помолитися, покаятися, поклонитися землі. Раскольников розуміє, що Соня - виняткова людина: «Юродива, юродивая!» На що Соня йому відповідає: «Та це ж я ... безчесно ... я велика грішниця». Їй не на кого сподіватися, нема від кого чекати допомоги, тому вона вірить в Бога. У молитві Соня знаходить заспокоєння, так потрібне її душі. Вона не судить людей, так як тільки Бог має на це право. Але вона не нав'язує віру насильно. Вона хоче, щоб Раскольников прийшов до цього сам. Хоча Соня наставляє і просить його: «Перехрестися, помолись хоч раз». Вона любить цю людину і готова поїхати з ним навіть на каторгу, бо вірить: Раскольников зрозуміє свою провину, розкається, почне нове життя. Життя разом з нею, з Сонею. Любов і віра надають їй сили в будь-яких випробуваннях і труднощах. І саме її безмежне терпіння, тиха любов, віра і бажання допомогти коханій людині - все це разом дало можливість Раскольникову почати нове життя. Для Соні і для самого Достоєвського властиво співчуття людини людині. Раскольников вчить Соню сміливості, мужності. Соня вчить його милосердя і любові, прощення і співчуття. Вона допомагає йому знайти шлях до воскресіння душі, але і сам Раскольников прагне до цього. Тільки на каторзі він розуміє і приймає віру і любов Соні: «Хіба можуть її переконання не бути тепер моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні ... »Зрозумівши це, Раскольников стає щасливим і робить Соню щасливою:« Він знав, якою бесконечною любов'ю спокутує він тепер все її страждання ». Соні щастя дається в нагороду за її страждання.

Соня - ідеал Достоєвського. Тому що тільки високоморальна людина, щирий і люблячий, може бути ідеалом. Соня несе з собою світло надії і віри, любові і співчуття, ніжності і розуміння - ось таким має бути людина, на думку Достоєвського. І я з ним повністю згодна.

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» представляє читачеві галерею персонажів, які ие тільки штовхають Родіона Раскольникова на злочин, але і прямим або непрямим чином сприяють визнанню головного героя у вчиненому, усвідомленню Раскольниковим неспроможності його теорії, що явилася основною причиною злочину.
Одне з центральних місць в романі Ф. М. Достоєвського займає образ Соні Мармеладової, героїні, чия доля викликає у нас співчуття і повагу. Чим більше ми про неї дізнаємося, тим більше переконуємося в її чистоті й шляхетності, тим більше починаємо замислюватися над істинними людськими цінностями. Образ, судження Соні змушують зазирнути вглиб себе, допомагають оцінити те, що відбувається навколо нас.

Ця дівчина з нелегкою долею. Рано пішла з життя мати Соні, батько одружився з іншою жінкою, у якої є свої діти. Нужда змусила Соню заробляти гроші низьким способом: вона змушена йти на панель. Здавалося б, після такого вчинку Соня повинна була б озлитися на мачуху, адже вона чи не змусила Соню заробляти гроші таким способом. Але Соня пробачила її, більше того, вона щомісяця приносить гроші в будинок, в якому вже не живе. Соня змінилася зовні, але душа її залишилася колишньою: кристально чистою. Соня готова пожертвувати собою заради інших, а це може далеко не кожен. Вона могла б жити «духом і розумом», але повинна годувати сім'ю. Вона пішла на гріх, наважилася на те, щоб продати себе. Але при цьому вона не вимагає і не очікує ніякої подяки. Вона ні в чому не звинувачує Катерину Іванівну, вона просто упокорюється зі своєю долею. «... А взяла тільки наш великий драдедамовий зелений хустку (загальний такий у нас хустку є, драдедамовий), накрила їм зовсім голову і обличчя і лягла на ліжко, обличчям до стінки, тільки плічка так тіло все здригаються ...» Соня закриває особа, так як їй соромно, соромно перед собою і Богом. Тому вона рідко і додому приходить, тільки лише за тим, щоб віддати гроші, вона ніяковіє при зустрічі з сестрою і матір'ю Раскольникова, ніяково почуває себе навіть на поминках рідного батька, де її так безсовісно образили. Соня втрачається під напором Лужина, її лагідність і тихий характер заважають постояти за себе.
Всі вчинки героїні дивують своєю щирістю, відкритістю. Вона не робить нічого для себе, все заради кого-то: мачухи, нерідних братів і сестри, Рас-кольнікова. Образ Соні - образ справжньої християнки і праведниці. Найбільш повно він розкривається в сцені визнання Раскольникова. Тут-то ми бачимо Со-Нєчкіної теорію - "теорію Бога». Дівчина не може зрозуміти і прийняти ідей Рас-кольнікова, вона заперечує його піднесення над усіма, зневага до людей. Їй чуже саме поняття «надзвичайна людина», так само як неприйнятна можли-ність переступити «закон« Божий ». Для неї все - рівні, всі постануть перед судом Всевишнього. На її думку, немає тієї людини на Землі, який би мав право засуджувати собі подібних, вирішувати їх долю. «Вбивати? Вбивати-то право маєте? » - вигукує обурена Соня. Незважаючи на своє благоговіння перед Рас-кольніковим вона ніколи не прийме його теорію.
Дівчина жодного разу не робить спроби виправдати своє становище. Вона вважає себе грішницею. В сил) "обставин Соня, як і Раскольников, переступила нрав-жавного закон:« Ми разом прокляті, разом і підемо », - каже їй Раскольников. Однак відмінність між ними в тому, що він переступив через життя іншої людино , а вона - через свою. Соня закликає Раскольникова до каяття, вона зі-Гласна нести з ним його хрест, допомогти прийти до істини через страждання. у нас не викликають сумніву її слова, читач упевнений в тому, що Соня піде всюди за Раскольниковим, всюди і завжди буде разом з ним. А для чого їй це потрібно? Їхати до Сибіру, \u200b\u200bжити в злиднях, страждати заради людини, який з тобою сухий, холодний, відкидає тебе. На це могла піти тільки вона, «вічна Сонечка», з добрим серцем і безкорислива любов до людей. Достоєвському вдалося створити неповторний образ: повія, яка викликає повагу, любов всіх оточуючих, - ідея гуманізму і християнства пронизує цей образ. її люблять і шанують всі: і Катерина Іванівні, і її діти, і сусіди, і каторжники, яким Соня безоплатно допо Гаета. Читаючи Раскольнікову Євангеліє, легенду про воскресіння Лазаря, Соня пробуджує в його душі віру, любов і каяття. «Їх воскресила любов, серце одного укладало нескінченні джерела життя для серця іншого». Родіон прийшов до того, до чого закликала його Соня, він переоцінив життя і її сутність, про що свідчать його слова: «Хіба можуть її переконання тепер не бути моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні ... »

На мій погляд, доля Сонечки остаточно переконала Раскольникова в помилковості його теорії. Він побачив перед собою не "тремтячу тварь", не смиренну жертву обставин, а людину, самопожертва якого далеко від смирення і направ-лено на порятунок тих, хто гине, на дієву турботу про ближніх. Соня, самоотвер-женная в своїй відданості і родині, і любові, готова розділити долю Раскольникова. Вона щиро вірить, що Раскольников зможе воскреснути для нового життя.

Основа особистості Соні Мармеладової - це її віра в людину, в незнищенність добра в його душі, в то, що співчуття, самопожертву, всепрощення і загальна любов врятують світ. Створивши образ Соні Мармеладової, Достоєвський змалював антипод Раскольнікова і його теорії (добро, милосердя, що протистоїть злу). Життєва позиція дівчини відображає погляди самого письменника, його віру в добро, справедливість, всепрощення і смиренність, але, перш за все, любов до людини, яким би він не був.

Любіть людини і в гріху його, бо це
вже подобу божеською любові і є верх
любові на землі ...
Ф. М. Достоєвський

У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» показаний шлях героя від злочину до покарання через каяття, очищення до воскресіння. Бо поки живе чоловік, в ньому будуть жити добро і зло, любов і ненависть, віра і безбожництво. Кожен герой не просто літературний образ, а втілення якоїсь ідеї, втілення певних принципів.

Так, Раскольников одержимий ідеєю про те, що заради щастя одних людей можна знищувати інших, тобто ідеєю про встановлення соціальної справедливості насильницьким шляхом. Лужина втілює собою ідею економічного хижацтва, сповідує філософію користолюбства. Соня Мармеладова - втілення християнської любові та самопожертви.

«Сонечка Мармеладова, вічна Сонечка, поки світ стоїть!» Яка туга, біль чуються в цьому гіркому роздумі Раскольникова! Перемагає в романі не хитрий і розважливий Лужин зі своєю теорією «возлюби себе самого", не Раскольніков з теорією вседозволеності, а маленька скромна Соня. Автор наводить нас до думки про те, що вседозволеність, егоїзм, насильство руйнують людину зсередини і тільки віра, любов і страждання очищають.

Серед злиднів, убогості і розпусти душа Соні залишилася чиста. І здається, що такі люди живуть для очищення світу від бруду і брехні. Скрізь, де з'являється Соня, в душі людей загоряється іскра надії на краще.

Соня сама ще дитина: «дуже молоденька, схожа на дівчинку, зі скромною і пристойною манерою, з ясним ... але заляканим обличчям». Але вона взяла на себе турботу про батька, про Катерині Іванівні та її дітей, про Раскольникова. Соня допомагає не тільки матеріально - вона перш за все намагається врятувати їх душі. Героїня нікого не засуджує, вірить в краще в людині, живе за законами любові, переконана, що, скоївши злочин, треба покаятися перед собою, перед людьми, перед землею своєї. Соня потрібна всім. Соня потрібна Раскольникову. «Ти мені потрібна», - каже він їй. І Сонечка слід за ним навіть на каторгу. Показово, що всі каторжани любили її. «Матінка, Софія Семенівна, мати ти наша, ніжна, хвороби!» - говорили вони їй. Матеріал з сайту

«Вічна Соня» - це надія. Її Євангеліє під подушкою Раскольникова - це надія. Надія на добро, любов, віру, на те, що люди зрозуміють: віра повинна бути в душі кожної людини.

«Вічна Соня» ... Такі, як вона, «призначені почати новий рід людей і нове життя, оновити і очистити землю».

У нашому світі неможливо без таких людей. Вони дають нам віру і надію. Вони допомагають переможених і заблукали. Вони рятують наші душі, допомагаючи вирватися з «бруду» і «холоду».

Соня - «вічна», бо любов, віра, краса вічні на нашій грішній землі.

Не знайшли те, що шукали? Скористайтеся пошуком

На цій сторінці матеріал за темами:

• чому соня вічна
• християнська душа Сонечки достоевский твір
• поясніть сенс фрази Раскольникова вічна сонечка поки світ стоїть в якому зв'язку він вимовляє їх
• вічна сонечка "поки світ стоїть"
• вічна соня

Достоєвського, за його власним визнанням, хвилювала доля «дев'яти десятих людства», морально принижених, соціально знедолених в умовах сучасного йому буржуазного ладу. Роман «Злочин і кара» - це роман, що відтворює картини соціальних страждань міської бедноти.-Крайня бідність характеризується тим, що «йти більше нікуди». Образ злиднів постійно варіюється в романі. Це і доля Катерини Іванівни, що залишилася після смерті чоловіка з трьома малолітніми дітьми. Плачу і ридаючи, «руки ламаючи», вона прийняла пропозицію Мармеладова, «бо не було куди йти». Це і доля самого Мармеладова. «Адже треба ж, щоб у кожної людини було хоч одне таке місце, де і його пошкодували». Трагедія батька, який був змушений прийняти падіння дочки. Доля Соні, яка здійснила «подвиг злочину» над собою заради любові до близьких. Муки дітей, що виростали в брудному кутку, поруч з п'яним батьком і вмираючою, роздратованою матір'ю, в атмосфері постійних сварок.

Чи припустимо заради щастя більшості знищення «непотрібного» меншини?

Достоєвський виступає проти. Пошук правди, викриття несправедливого устрою світу, мрія «про щастя людському» поєднуються у Достоєвського з невірою в насильницьку переробку світу. Шлях - в моральному самовдосконаленні кожної людини.

Важливу роль ц романі грає образ Соні Мармеладової. Діяльна любов до ближнього, здатність відгукнутися на чужий біль (особливо глибоко проявилася в сцені визнання Раскольникова у вбивстві) роблять образ Соні ідеальним. Саме з позицій цього ідеалу в романі і вимовляється вирок. Для Соні всі люди мають однакове право на життя. Соня, на думку Достоєвського, втілює народний початок: терпіння і смирення, безмірну любов до людини.

Отже, звернемося детальніше до цього образу.

Сонечка - дочка Мармеладова, повія. Вона належить до категорії «лагідних». «Малого зросту, років вісімнадцяти, худенька невдоволено гарненька блондинка з чудовими блакитними очима». Вперше ми дізнаємося про неї з сповіді Мармеладова Раскольникову, в якій він розповідає, як вона про критичний для сім'ї момент в перший раз пішла на панель, повернувшись, віддала гроші Катерині Іванівні, а сама лягла обличчям до стіни, «тільки плічка так тіло все здригаються », Катерина Іванівна ж весь вечір у неї в ногах на колінах простояла,« а потім так обидві і заснули разом, обнявшись ».

Вперше Соня з'являється в епізоді зі збитим кіньми Мармеладовим, який перед самою смертю просить у неї вибачення. Раскольников приходить до Сонечки, щоб зізнатися у вбивстві і перекласти на неї частину своєї муки, за що ненавидить саму Соню.

Героїня - теж злочинниця. Але якщо Раскольников переступив через інших для себе, то Соня переступила через себе для інших. У неї він знаходить любов і співчуття, а також готовність розділити його долю і разом з ним нести хрест. Вона на прохання Раскольникова читаємо йому Євангеліє, принесене Соні Лизаветой, главу про воскресіння Лазаря. Це одна з найвеличніших сцен в романі: «Огарок вже давно згасав у кривому свічнику, тьмяно освітлюючи в цій злиденній кімнаті вбивцю і блудницю, дивно зійшлися за читанням вічної книги. Соня підштовхує Раскольникова до покаяння. Вона слід за ним, коли він йде зізнаватися. Вона їде за ним на каторгу. Якщо Раскольникова ув'язнені не люблять, то до Сонечки вони ставляться з любов'ю і повагою. Сам він холодний і відчужений з нею, поки до нього самому не приходить нарешті осяяння, і тоді він раптом розуміє, що ближче її немає у нього на землі людини. Через любов до Сонечки і через її любов до нього Раскольников, на думку автора, воскресає до нового життя.

»Сонечка, Сонечка Мармеладова, вічна Сонечка, поки світ стоїть!" - символ самопожертви в ім'я ближнього і нескінченно «ненасітімого» страждання.