Казки ірини токмакової читати. Аудіо оповідання ірини токмакової
Це інтерв'ю виходить із запізненням у 3 роки. Ірина Петрівна Токмакова завжди дуже трепетно і вимогливо ставилася до слова, - ось і цього разу вона хотіла, щоб текст мав «вірну інтонацію». Але коли настав час заключних правок, Ірину Петрівну почало підбивати здоров'я, і ми відклали узгодження матеріалу на невизначений термін. На жаль, за життя Ірини Петрівни ми так і не повернулися до нашої розмови. А позавчора, 5 квітня, у віці 89 років її не стало.
Повагавшись, ми все ж таки вирішили опублікувати це інтерв'ю на згадку про чудову дитячу письменницю, поетесу та перекладачку, автора повістей-казок «Може, нуль не винен?», «Щасливого шляху», «Аля, Кляксич і буква А», «Щасливо, Івушкін!», віршів та п'єс, перекладів англійської та шведської поезії та прози, серед яких «Аліса в чарівній країні» Льюїса Керролла, «Вітер в вербах» Кеннета Грема, «Мумі-троль і капелюх Чародея» Туве Янссон, « та його друзі» Алана Мілна.
Ми дуже сподіваємося, що ця бесіда стане приводом для всіх нас відкрити разом із дітьми книги Ірини Петрівни Токмакової і хоча б на вечір поринути у казковий світ, якому вона присвятила своє життя.

Ірино Петрівно, чому казки?
Але ці пісеньки та танці діти розучували на тлі жахливого голоду. Знаєте, дерев'яні миски в їдальнях були дірявими - не тому, що старий посуд, а тому, що діти так вишкрібали ложками дно. І коли мама давала мені трохи грошей, я йшла на базар і купувала їм цукерки. Яка їм була радість! У той час я цілодобово допомагала мамі. Гуляла з ними, укладала спати. Я дуже звикла до дітей, покохала їх. Тоді я почала складати казки та розповідати їм перед сном. Діти з раннього дитинстваувійшли до мене в душу. Ніколи не було бажання бути дорослим прозаїком. І якщо я писала лірику, то рідко для душі.
Вже тоді ви зрозуміли, що письменство - ваш шлях?
Література завжди давалася мені легко. Класний твір за урок писала і собі, і сусідці по парті. Писала вірші, звісно. Але потім вийшов зрив. Зі мною навчалася донька Лебедєва-Кумача, Марина. Я попросила її показати мої вірші батькові. Він прочитав і написав дорослу рецензію, звертаючись до мене як до дорослого автора. Йому не сподобалися якісь образи. Він сказав, що так не може бути, і що мені треба писати сюжетні вірші. Адже це такий авторитет. Я наслідувала його рекомендації і на цьому зламалася. Потім довго нічого не писала.
Добре, що в евакуації була гарна викладачка англійської. Я захопилася іноземною мовою і почала готуватися на філфак. Щоб зробити без іспитів, мені була потрібна золота медаль. І весь час займалася. Мама гнала гуляти, але я поставила собі за мету - медаль. Вступила без іспитів, але вірші остаточно закинула.
А коли ви повернулися до казок?
До казок я повернулася через переклади англійських та шведських віршів. За фахом я лінгвіст, закінчувала романо-німецьке відділення. Навчалася в аспірантурі філологічного факультету на кафедрі загального та порівняльного мовознавства. В мене був маленька дитина, стипендія крихітна, і паралельно я підробляла як гід-перекладач. І в одній із міжнародних делегацій енергетиків до мене підійшов дуже відомий у своєму середовищі пан Борквіст. Ми розмовляли, і він зворушився, коли я прочитала йому вірш Густава Фредінга шведською мовою (це моя друга мова).
Коли пан Борквіст повернувся до Стокгольма, то надіслав мені томик віршів Фредінга, і оскільки я мав маленького сина, доклав ще книжку дитячих народних пісеньок. Мені дуже захотілося їх перекласти. Я переклала, а чоловік намалював до них ілюстрації та відніс пісеньки до Детгізу (зараз це видавництво «Дитяча Література»). А вони якраз думали видавати серію народних пісеньок. І одразу все в мене взяли. Мені це дуже сподобалося, і я вирішила продовжити. Тоді в Ленінці, де я працювала над дисертацією, знайшла шотландські народні пісеньки. Вони здалися мені чарівними. Я їх переклала, і їх теж узяли.

Переклад – фактично новий твір. Чи доводилося вам адаптувати тексти для маленьких читачів?
Англійські казки дуже відрізняються від наших. Вони більше абсурду, а росіян - мелодії, заколисування, руху. Вони динамічні, але не хитромудрі, а в англійському фольклорі багато незрозумілого, він тягучий. Те, що я перекладала, – трилогію Едіт Несбіт – це початок 20 століття. Славні казочки, але є певна затягнутість, старомодність. Довелося адаптувати, але не сильно втручаючись.
Хоча іноді переклад стає популярнішим за оригінал. Наприклад, переклад казки «Вінні-Пух» Бориса Заходера. Він дуже подобається дітям. Але Заходер вніс багато свого, як він сам казав, «додав заходу». Я зробила свій переклад «Вінні-Пуха», за інтонацією він ближчий до авторської. Але цей переклад вийшов один раз, а перевидати неможливо – всі права куплені, не підступишся. Що я перекладала слово в слово - це Міо, мій Міо Астрід Ліндгрен. Вона так дивно написана, така мова чудова. А ось «Пітер Пен» видався мені складним, затягнутим, недитячим, тому невелике втручання є. Ще переклала Туве Янссон. Широко опублікований переклад видався мені сухуватим. Перекладач знає мову, але педагог і вчений більше, ніж письменник.
А коли ви стали писати?
На той момент я закінчила аспірантуру і стала працювати викладачем англійської мови у фізтеху у Довгопрудному. Дорога займала дуже багато часу, до того ж я захворіла. Тоді чоловік наполіг, щоб я залишила роботу і зайнялася перекладами. А після цих перекладів на дачі влітку раптом прийшов до мене вірш «На яблуньку». І тоді я вигадала написати цілий дитячий цикл про дерева. Це не дуже відразу гладко вийшло, але при великому старанні вийшло. А мій чоловік, крім того, що був художником, добре редагував. Він ці вірші проілюстрував та відредагував. Тепер книжка "Дерева" виходить постійно.
Ідеї всіх творів з'являються "раптом"?
Цілий освітній цикл казок мене попросили написати у «Мурзилці». Прохання в редакції журналу було таким, щоб з'явилося щось про російську мову. Я написала казку «Аля, Кляксич та літера А» про російський алфавіт. Там усі літери – ожилі персонажі. Кляксич прогнав букву Я, а дівчинка Аля не могла підписати листа мамі. І ось Аля з літерою А мандрували алфавітом.

Потім була друга книжка – «Аля, Кляксич та Вреднюга» – базові правила російської для першого класу. Потім «Аля, Антон та Перепут» – це другий клас. Ще одна казка про цифри. Там пропадає персонаж із завдання, і його неможливо вирішити. І остання із серії пригод Алі - про англійська мова. Там, оголившись, я писала деякі вірші по-англійськи. До речі, ім'я героїні – Аля, скорочення від повного «Олександра» – прийшло від Пахмутової. Ми були добре знайомі з їхньою родиною.
Часто реальні людивиступали як прототипи ваших героїв?
Багато чого я беру зі свого життя. Наприклад, у нас був ердельтер'єр. І ось я написала казку, в якій собака розумів людську мову, якщо з нею розмовляв добра людина, а недобрі чули тільки гавкіт. Головного героя я писала зі свого вихованця. Пізніше була книжка «І настане веселий ранок» - це казка, де дівчинка потрапляє у повоєнний час до міста Крутогорська, прототипом якого була Пенза часів нашої евакуації. А у казці «Маруся ще повернеться» Головна героїняжила на дачі, яку я списала зі своєю. У казці фігурує будинок, що говорить, якого звали Зелений Клим. Ми досі так називаємо наш дачний будинок. У «Щасливо, Івушкін!» будинок теж реальний, в такому ми жили в Костромській області. Майже скрізь, де є опис будинку, фігурує інтер'єр моєї дачі або місць, де мені доводилося жити. А ось дитячі персонажі вигадані.
А синові казки складали?
Для сина казки не складала. Щоправда, одну довелося. У дитинстві він дуже погано засинав. І я вигадала «Вечірню казку», в якій хлопчик не хоче спати, тому сови вирішили його потягнути і перетворити на совенка, щоб він ночами не спав. За цією казкою навіть написано п'єсу «Женька-совеня».
Повчальні елементи у казці продумуєте заздалегідь, наприклад, зараз буде казка про дружбу чи зараз про те, як корисно рано спати?
Я не роблю це свідомо: зараз я напишу мораль. Це приходить із підсвідомості, із засіків вилазить. Наприклад, у казці «Щасливо, Івушкін!» я не думала: треба написати, що діти не повинні сумніватися у батьках. Саме вийшло.
Я пишу, не продумуючи всієї казки. Ця п'єса продумується дія за дією. Коли пишу прозу, я випускаю героїв на сторінку та не знаю, що буде далі. Вони починають жити. Я просто спостерігаю за ними. Ніколи не знаю наперед, що вони зроблять.

Я високо ціную Самуїла Маршака. А рекомендації залежить від віку. «Хлопці та звірята» – для найменших, «Як Гришка порвав книжки» – для школярів. І я дуже люблю «Тиху казку» - дуже славний, добрий вірш про їжаків. Люблю твори Лева Кассіля. Наприклад, для дітей середнього віку чудово підійде "Велике протистояння". Дуже багато хорошої прози для дошкільнят та найменших у Віталія Біанки – про природу, про тварин. Дотепна та чарівна книга «Пригоди капітана Врунгеля» Андрія Некрасова.
Секрет гарної казки завжди пам'ятати, що казка пишеться для дитини. Коли я дивлюсь деякі сучасні мультики, мені прикро від того, що там є все: автори демонструють себе, свою фантазію та майстерність. Немає лише одного – любові до дітей.
Як вам здається, у чому саме секрет успіху ваших книг?
По-перше, любов до дітей. Дитячому письменнику насамперед треба любити дітей. По-друге, знання дитячої психології та професійний підхід. Писати казки – це серйозна професія. У порівнянні з Маршаком, Барто, Михалковим багато зараз виглядає дилетантськи. А мій особистий секрет такий: я дуже суворо підходила до себе і багато працювала. Коротенький вірш про сосни я писала два місяці. Чоловік допомагав, був редактором, завжди розбирав дуже багато варіантів, домагаючись досконалості. І я не могла собі дозволити нечітку риму, перебивку ритму. Вибагливість себе дуже важлива для справжнього, а чи не миттєвого успіху.
Розмовляла Катерина Люльчак
Теги:
Наприклад, 50 рублів на місяць – це багато чи мало? Горнятко кави? Для сімейного бюджету – небагато. Для Матрон – багато.
Якщо кожен, хто читає Матрони, підтримає нас 50 рублями на місяць, то зробить величезний внесок у можливість розвитку видання та появи нових актуальних та цікавих матеріалів про життя жінки сучасному світі, сім'ї, вихованні дітей, творчої самореалізації та духовних сенсах
Содержание статьи развернуть / свернуть
про автора
Закінчила філософський факультет МДУ, захистила дисертацію з політології та вивчилася у ВДІКу на сценариста. Працювала науковим журналістом у РБК, писала статті про незвичайних людей для «Вогника» та соціальних проблемна Православ'я. Після 10 років роботи в журналістиці офіційно зізналася у любові до психології, ставши студенткою факультету клінічної психології МДППУ. Але журналіст завжди залишається журналістом. Тому на лекціях Катерина черпає не лише нові знання, а й теми майбутніх статей. Захоплення клінічною психологією повністю поділяють чоловік Катерини та її донька, яка нещодавно урочисто перейменувала плюшевого бегемотика Гіппо на Гіпоталамус.
Не беруся стверджувати, що знаю усі варіанти ілюстрацій Лева Токмакова до "Вечірньої казки" Ірини Токмакової. Але сьогодні захотілося перечитати її та порівняти малюнки хоча б у тих трьох книгах, що опинилися під рукою.
Окремими виданнями Вечірня казкавиходила в серії "Мої перші книжки" - в 1968-му і 1983-му році.
Трохи раніше варіант ілюстрацій зустріла у збірці "Карусель" 1967-го року:
У збірці 1967-го року на 8 сторінках, відведених під казку, головне - стрімкий рух. Спочатку - порив до нього, який вже відчувається у швидкому нахилі головного героя (типового інтелігента 60-х). Цей нахил - та діагональ, де будується вся композиція розвороту:

На наступних сторінках провісники руху і тривоги - фіранки, що зметнулися на вікні:

На третьому розвороті все підпорядковане руху. Насуплені в польоті сови і приголомшлива силуетна картинка:

Рух завершується хлопкою відчинених дверей і рвучким жестом дорослого героя:

Яскраво, лаконічно, закінчено.
У "Вечірній казці" 1968-го року 16 сторінок і, незважаючи на присутність лише двох кольорів - чорного та білого, значно більше від ліричних відтінків. Сільський вечір, прогулянка лісом... З такої тихої ноти починається книга:

І головний герой- не стрімкий молодий інтелігент, а короткозорий дивак у товстих окулярах, шибки яких поблискують у вечірньому світлі:

А казка майже не схожа на казку, настільки реальна її ситуація:

Зверніть увагу на хлопчика Женьку. У виданнях 60-х років він звичайний веселий шибеник:

У книзі 1968-го року знайшлося місце і діалог дивака з дятлом, мишкою і кротом:

А ось і його біг із дрімучого вечірнього лісу до вогників села:

Останній розворот майже повторює малюнок зі збірки "Карусель", але як зламані рухи дивака, у них немає тієї цілісності пориву, що ми бачили раніше.


Книга 1983-го року зроблена в зовсім іншій манері. Головний герой - сучасний "турист" у бейсболці та з фотоапаратом. А Женька вже не шибеник, а справжнісінька капризуля. І казка справжня, така іграшкова та тепла.


Народилася Ірина Петрівна Токмакова 3 березня 1929 року в інтелігентній сім'ї інженера-електротехніка Петра Карповича Манукова та дитячого лікаря Лідії Олександрівни Ділігентської.
З малого віку Токмакова писала вірші, але всерйоз своє захоплення не сприймала і тому обрала професію лінгвіста. Ірина Петрівна закінчила школу з відзнакою, із золотою медаллю. Вступила на філологічний факультет МДУ. У 1953 році закінчила філологічний факультет МДУ, навчалася в аспірантурі із загального та порівняльного мовознавства. Водночас працювала перекладачем.
Велику роль на початку творчого шляхузіграв чоловік, художник-ілюстратор Лев Токмаков, він відніс переклади шведських віршів у видавництво, де їх прийняли до друку.
За рік вийшла перша книжка своїх віршів — «Дерева», — створена разом із Левом Токмаковим.
Перу Токмакової належать освітні повісті-казки для дітей дошкільного вікута класичні переклади англійських та шведських фольклорних віршів.
Ірина Петрівна Токмакова, лауреат Державної премії Росії за твори для дітей та юнацтва (за книгу «Щасливого шляху!»).
Пізніше випущено велику кількість творів для дітей: «Пори року», «Сони шумлять», «Казка про Сазанчика», «Женька-совенка», «На рідній землі: Переказ», «Літня злива», «Зачароване копитце», «
Ірина Петрівна Токмакова
І настане веселий ранок
Вірші, казки, повісті
«Настав веселий ранок…»
Якщо по порядку, то було так.
Співай, підспівай:
Десять пташок – зграйка…
Ця – зяблик.
Ця – стриж.
Ця – веселий чиж.
Ну а ця – злий орлан.
Пташки, пташки, – по домівках!
І дворічна дівчинка швидко лягає на підлогу, смішно зображує на обличчі жах і спритно повзає під ліжко.
Так почалося моє знайомство з поезією Ірини Токмакової. Під ліжко повзала моя дочка, а вірші «Десять пташок – зграйка» читала з виразом її мама.
Через десять років я побачив у газеті «Правда» статтю Токмакової. Вона писала, що сучасна дитяча література, і особливо звернена до малюків, має передусім вивчати ... дорослого, вчити його поводженню з дитиною!
Письменниця мала рацію, і я знав це вже з досвіду.
Ірина Петрівна працює для найменшого слухача та читача – для дошкільнят та молодших школярів. Пише вірші, пісеньки, повісті, казки та п'єси. І в усіх її творах йдуть поруч і дружать бувальщина і небилиця. Послухайте, почитайте вірші «У дивовижній країні» та «Букваринськ», «Кошенята» та «Скоромовка», інші твори, і ви погодитеся зі мною. ‹…›
Вірші Токмакової прості, короткі, дзвінкі, легко запам'ятовуються. Вони також потрібні нам, як і перші слова.
По-різному кожен із нас пізнає світ: одним пізнання дається легко, іншим важче. Одні дорослішають швидше, інші повільніше. Але в жодному разі ніхто з нас не обходиться без рідної мови, без слів і виразів найпростіших. Вони чудово з'єднуються в ту міцну нитку, яка пов'язує рідні слова і між собою, і з мудрістю казки, і з радістю та смутком нашого часу. З самих ранніх роківразом із впізнанням рідної мови дитина поринає у певну культуру. Тому й кажуть: «Слово, мова – це цілий світ».
За допомогою слів впізнають себе та інших. Слова можна повторювати, декламувати, співати, ними можна цікаво грати.
Звідки ж Ірина Петрівна – доросла людина – так добре знає перші слова дітей? Чи вона їх вигадує, вигадує?
Хороші дитячі книжки виходять лише в того письменника, який не забув, як це бути маленьким серед дорослих. Такий письменник ясно пам'ятає, як діти думають, відчувають, як сваряться та миряться, – пам'ятає, як вони ростуть. Якби не пам'ятав, не знайшов би слів, яким ви одразу повірите.
"Скільки ж треба пам'ятати!" - може здивуватися хтось із вас.
Пам'ятати і справді треба багато. Але запам'ятати про дитинство не може навіть дитячий письменник. І тоді він складає, вигадує цікаві історіїякі цілком могли бути насправді.
Як на гірці – сніг, сніг,
І під гіркою – сніг, сніг,
І на ялинці – сніг, сніг,
І під ялинкою – сніг, сніг,
А під снігом спить ведмідь.
Тихіше, тихіше… Не шуміти.
Чим раніше прокидається в людській душіпочуття любові до рідного міста, села, будинку, друзів та сусідів, тим більше душевних сил стає в людини. Ірина Петрівна пам'ятає про це завжди. Більше півстоліття вона на жодний день не розлучається з віршами, казками, повістями, а значить, і з вами – своїми читачами.
Це ми трохи поговорили про особливих дорослих.
Тепер поговоримо про особливих дітей. Це легше, бо діти – всі особливі. Тільки особлива людина грає в лікарів і космонавтів, в «дочки-матері» і в принцес, вчителів і розбійників, диких звірів і продавців. У таких іграх все як насправді, як у житті, – все «справді»: серйозні особи, важливі вчинки, справжні образи і радості, справжня дружба. Виходить, дитяча гра не просто забава, а мрія кожного про завтрашній день. Дитяча гра – це впевненість у тому, що треба наслідувати кращі справи та вчинки дорослих, це вічне дитяче бажання якнайшвидше вирости.
Ось Ірина Петрівна і допомагає дітям: пише, пише книжки про все на світі. Але пише не просто, щоб розважити дитину, ні. Вона вчить серйозно думати про життя, вчить серйозних вчинків. Про це її повісті, наприклад «Сосни шумлять», «Ростик і Кеша», вірші «Я чув», «Розмови» та багато інших.
Усі мають улюблені іграшки. Виростаючи, ви ще довго не розлучаєтеся з ними: розставляєте на шафах, полицях, сідайте на диван, на підлогу. І правильно робите!
Улюблені іграшки, особливо ляльки та звірятка, – частина дитинства, дитячий світ, діти самі його написали навколо себе. У такому світі можна жити скільки завгодно, адже друзі навколо. Цей світ населяють красиві герої – бешкетні та слухняні, смішні та зворушливі, чесні та віддані. Навіщо з ними розлучатися!
Точно таким же життям живуть і дитячі книжки – найкращі ваші друзі та порадники. У іграшки, наприклад Дюймовочки чи ведмедя, спитаєш про щось. Даси їм хвилинку помовчати-подумати і сам же за них собі відповідаєш. Цікаво! А ось книжка сама відповідає нам голосами своїх героїв на будь-які запитання. На мою думку, ще цікавіше! Одну з таких книжок ви зараз тримаєте в руках.
Будь-яке відомий твірТокмакова, що увійшло до книги «І настане веселий ранок», обов'язково змусить вас знайти та згадати інші вірші та прозу Ірини Петрівни, її переклади творів для дітей з вірменської, литовської, узбецької, таджицької, англійської, болгарської, німецької та інших мов. Токмакова взагалі багато перекладає – допомагає письменникам інших країн прийти зі своїми книжками до дітей, які читають російською мовою. Так читачі та письменники за допомогою книг навчаються один у одного доброму, краще і швидше розуміють, що людина народжується і живе для щастя – для світу, для людей, а не для горя – для війни та знищення всього живого. А якщо людина цього не розуміє, її життя проходить марно, нікому не приносить ні радості, ні користі. Значить, даремно народився.
І все ж таки радості і смутку в нашому житті часто йдуть поруч. Дорослі, багато людей похилого віку кажуть: «Так влаштований світ».
Цікаво, що письменники та діти, не змовляючись, найчастіше відповідають на це так: «А ми хочемо зробити світ кращим».
Правильну відповідь.
Чужого горя не буває, не повинно бути. Тому дитячі письменники завжди шукають причини добрих і поганих вчинків дорослих та дітей:
Я ненавиджу Тарасова:
Він застрелив лосиху.
Я чув, як він розповідав,
Хоч він говорив тихо.
Тепер лосеня губастого
Хто ж у лісі нагодує?
Я ненавиджу Тарасова.
Хай він додому йде!
Коли людина прагне кращого життя, вона хоче справедливості як для себе, але обов'язково й інших. А «інші» – це не лише люди, це – все живе довкола. Ірина Токмакова багато пише про природу, вміє особистий стан своїх героїв – дітей та дорослих, дерев та квітів, домашніх та диких тварин – зробити цікавим кожному читачеві. Навіть у коротенькому вірші вона мудро олюднює природу, розкриває зміст щоденних турбот і дерева та звіра.
Дитячий поет, прозаїк та перекладач дитячих віршів Ірина Петрівна Токмакованародилася в Москві 3 березня 1929 року в сім'ї інженера-електротехніка та дитячого лікаря, завідувачки «Будинку підкидьків».
Вірші Ірина писала з дитинства, але вважала, що письменницьких здібностей вона не має. Школу закінчила із золотою медаллю, вступила на філологічний факультет МДУ. У 1953 році після закінчення навчання, вступила до аспірантури із загального та порівняльного мовознавства, працювала перекладачем. Вийшла заміж, народила сина.
Якось до Росії приїхав шведський енергетик Боргквіст, який, познайомившись з Іриною, надіслав їй у подарунок книжку дитячих пісеньок шведською мовою. Ірина переклала ці вірші своєму синові. Але чоловік, художник-ілюстратор Лев Токмаков, відніс переклади у видавництво, і вони вийшли у вигляді книжки.
Незабаром вийшла книга своїх віршів Ірини Токмакової для дітей, створена разом із чоловіком, – «Дерева». Вона одразу стала класикою дитячої поезії. Потім з'явилася проза: «Аля, Кляксич і літера «А», «Може, нуль не винен?», «Щасливо, Івушкін», «Сосни шумлять», «І настане веселий ранок» та багато інших повістей та казок. Ірина Токмакова також перекладає з багатьох європейських мов, таджицької, узбецької, хінді.
Ірина Токмакова – лауреат Державної премії Росії, лауреат Російської літературної преміїімені Олександра Гріна (2002).
- Алла Духова - біографія, інформація, особисте життя
- Образи Чацький та Молчалін порівняльна характеристика героїв по комедії Горе від Розуму (Грибоєдов А
- Достоєвського «Злочин і кара
- Характеристика кабанихи із п'єси гроза
- Єрміл гірін і яким голий
- Історія створення роману «Євген Онєгін
- Розвиток любовної лінії сюжету у романі М
- Зображення поні дружба це диво Зробити поні дівчинку зі своєї фотографії
- Поні дружба це диво Поні з мультика на білому тлі
- Історія створення "епосу про гільгамеш"
- Імена давньогрецької міфології
- Стародавні герої греції та їх подвиги
- XIX Всесвітній фестиваль молоді та студентів у Сочі
- Турецький покинув дружину за тиждень до пологів Артист за натурою своєї бродяга та кочівник
- «Народний заступник» Гриша Добросклонов (за поемою Н
- Твір на картину Яблонської «Ранок»
- «Батьки та діти» (головні герої) Зовнішність головних героїв батьки та діти
- Ходіння по муках (2017)
- Історія створення п'єси безприданниця острівського
- Коротко про творчість Тургенєва