Втрачений рай джон мільтон опис. Аналіз поеми Мільтона «Втрачений рай


Мільтон Джон

Втрачений рай

Джон Мільтон

Втрачений рай

КНИГА ПЕРША

Книга Перша спочатку викладає коротко тему твору: прослушаніе Людини, внаслідок чого він втратив Рай - житло своє; потім вказується причина падіння: Змій, вірніше - Сатана в образі Змія, що повстав проти Бога, втягнув у заколот незліченні легіони Ангелів, але був по Божому велінню перевернений з Небес разом з усіма полчищами бунтівників в Пекло. Згадавши про ці події, поема негайно переходить до основного дії, представляючи Сатану і його ангелів в Аду. Слід опис Ада, що розміщається аж ніяк не в центрі Землі (небо і Земля, ймовірно, ще не створені, і отже, над ними ще не тяжіє прокляття), але в області темряви непроглядній, точніше - Хаосу. Сатана зі своїми Ангелами лежить в киплячому озері, принижена, повержений, але незабаром, прийшовши до тями від потрясіння, закликає соратника, першого після себе за рангом і гідності. Вони розмовляють про нещасний положенні своєму. Сатана пробуджує все легіони, до сих пір так же знаходилися в заціпенінні і безпам'ятстві. Незліченні, вони піднімаються, будуються в бойові порядки; головні їхні вожді носять імена ідолів, відомих згодом в Ханаані та сусідніх країнах. Сатана звертається до соратників, втішає їх надією на відвоювання Небес і повідомляє про новий світ і новий рід істот, які, як свідчать старовинні пророцтва і перекази Небесного Царства, повинні бути створені; Ангели ж, згідно з думкою багатьох стародавніх Отців, створені задовго до появи видимих \u200b\u200bістот. Щоб продумати це пророцтво і визначити подальші дії, Сатана велить зібрати загальний рада. Соратники погоджуються з ним. З безодні виникає Пандемониум - чертог Сатани. Пекельні вельможі сидять там і радяться.

Про перший непослух, про плід Забороненому, згубний, що смерть приніс І всі негаразди наші в цей світ, Людей позбавив Едему, до пори, Коли нас Найбільший Людина Він підійме, Рай блаженний нам повернув, Співай, Муза нагірна! Зійди з вершин Таємних Синая иль Хорива, Де був тобою пастир натхненний, Початково повчати свій народ виникнення Неба і Землі З Хаосу; коли тобі миліше Сіонський пагорб і Сілоамская Ключ, Дієслів Божих область, - я кличу Тебе звідти в допомогу; пісня моя наважився злетіти над Геліконом, До піднесеним предметів кинулися, Недоторканим ні в прозі, ні в віршах.

Але перш ти, про Дух Святий! - ти храмам Волієш чисті серця, покажи мені всевідання твоїм! Ти, немов голуб, споконвіку ширяв Над безоднею, плідний її; Виконай світлом темряву мою, піднеси Все тлінне в мені, щоб я зміг Вирішальні докази знайти І добрість Провидіння довести, Шляхи Творця перед твариною виправдавши. Відкрий спочатку, - бо Пекло і Рай Так само доступні погляду Твоєму, Що спонукало першу пару, В щасливій сіни, серед блаженних кущ, Настільки стягнуте милістю Небес, відданих Світобудову їй у владу, Відректися від Творця, Його заборона Єдиний порушити? - Пекельний Змій! Так, це він, заздрячи і бажаючи помститися, Прамати нашу лестощами спокусив; Підступний Ворог, повалено їх з висот Гординею власною, разом з військом Повсталих Ангелів, яких він Очолив, з чиєю допомогою Престол Всевишнього хотів похитнути І з Господом зрівнятися, обуривши Небесні дружини; але боротьба Була марною. Всемогутній Бог Розгніваний стрімголов скинув норовливого, охоплений полум'ям, в бездонний морок, На муки в адамантового ланцюгах І вічне, Наказ вогні, За їх озброєний, зухвалий бунт. Дев'ятиразовий час минув, Що мірою дня і ночі служить смертним, Доки в корчах, зі своєю ордою, Метався Ворог на вогненних хвилях, Розбитий, хоч безсмертний. Рок прирік Його на страту найгіркішу: на скорботу Про безповоротний щастя і на думку Про вічні муки. Він тепер обвів похмурий зіницями навколо; Таїлися в них і ненависть, і страх, І гордість, і безмірна туга ... Миттєво, що лише Ангелам дано, Він оглянув пустельну країну, В'язницю, де, як в печі, палав вогонь, Але не світив і працюйте темрявою Вірніше був, світився лише потім, Щоб явити очам суцільний морок, Юдоль печалі, царство горя, край, Де світу і спокою немає, куди Надії, близькою всім, замовлений шлях, Де борошна без кінця і лютий жар вируючу невичерпних струменів текучих сірки. Ось який затвор Тут приготував Вічний Суддя Заколотникам, серед досконалої темряви І втричі далі від променів Небес І Господа, ніж найдальший полюс Від центру світобудови відстоїть. Як порівняти з колишньою висотою, Звідки їх паденье захопило! Він бачить співучасників своїх У прибої спекотному, в пекучому вихорі іскор, А поруч однолітка, що був другим По рангу і злодійства, а пізньої Був в Палестині шануємо як Вельзевул. До нього кликнув гордовитий архівороги, Відтепер наречений Сатаною, І страшне беззвучие розірвав Такими сміливими словами:

"- Ти ль переді мною? О, як низько впав Той, хто сияньем затьмарював своїм Сяйво променистих міріад У небесних сферах! Якщо це ти, Союзом загальним, задумом одним, Надією, випробування в боях і поразки пов'язаний зі мною, Поглянь, в яку безодню з висоти Ми впали! Його могутній грім Досі був невідомий нікому. Жорстоке зброю! Але нехай Всесильний Переможець на мене Будь-яке піднімає, - не зігнуся І не розкаюсь, нехай мій блиск потьмянів ... Ще в мені рішучість не вичерпалася У сознанье зневаженого мого переваги, і гордий гнів кипить, Велевшій мені підняти на битву з Ним Бунтівних Духів буйні полки, Тих, що Його знехтували свавілля, Вождем обравши мене. Ми безуспішно Його Престол намагалися похитнути і програли бій. що з того? Не всі загинуло: збережений запал нестримної волі, поряд З безмірною ненавистю, спрагою мстити І мужністю - не поступатися довіку. А це ль не перемога? Адже у нас Залишилося те, чого не може Він ні люттю, ні силою відібрати Немеркнуча слава! Якщо б я Противника, чиє царство стрясає Про т страху перед цією рукою, Благав би на колінах про пощаду, Я зганьбився б, я соромом

Покрився б і гірше був би сором, Чим повалення. Волею доль нетлінні емпірейскій наш склад І сила богорівна; пройшовши Горнило битв, не ослабли ми, Але загартувалися і тепер вірніше Ми маємо право на перемогу сподіватися: В прийдешньої сутичці, хитрість застосувавши, напружено сили, позбавити влади Тирана, Який нині, святкуючи тріумф, Радіє в Небесах самодержавно! "

Так занепалий ангел, побори скорботу, хизувався вголос, відчай тая. Побратим йому відважно відповідав:

"- Про Князь! Глава порфіроносной сил, Вождь Серафімскій ратей бойових, грози трону Вічного Царя діянь, що вселяють страх, Щоб Його велич випробувати Верховне: збережених воно Випадковістю чи, силою або Роком. Я бачу все і гірко розтрощений страшної поразки наших військ. ми вигнані з висот, переможені, скинути, наскільки взагалі можливо розгромити богоподібних синів Небес, але дух, але розум наш Чи не зламані, а міць повернеться знову, Хоч славу нашу і колишньої захват Страданья поглинули назавжди. Навіщо ж Переможець (визнаю Його всесильним; адже не міг би він слабо силою - нашу перемогти!) Нам дух і міць залишив? Щоб сильніше Ми катували, тамуючи помста Його люту? Іль як раби Працювали тяжко, по законам воєн, Підручними в Аду, у вогні палючому, Посильними в бездонній, похмурої імлі? Що толку в нашому вічному бутті І силі нашій, вічно-незмінною, Коль нам мучитися вічно судилося? "

Джон Мільтон і його поема "Втрачений Рай"

"Втрачений Рай" - видатний твір світової літератури, один з найяскравіших зразків літературного епосу, творіння винятково різноманітне за змістом і разом з тим надзвичайно складне і суперечливе, що позначилося на його долю у різних поколінь читачів.

Так як основу сюжету "Втраченого Раю" складають біблійні легенди, то поему зарахували до книг благочестивого характеру, Її розглядали як поетичне перекладення Біблії. Лише на початку XIX століття англійський поет-романтик Шеллі засумнівався в побожності Мільтона, по ні він, ні інші письменники і критики, котрі помітили відхилення поеми від релігійної догми, на переломили поширеної думки. Тільки на початку XX століття по-справжньому розібралися в істинному розумінні великого творіння Мільтона, Виявилося, що "Втрачений Рай" не тільки відхиляється від церковного віровчення, але часом вступає в пряме протиріччя з ним.

Розібратися в складному змісті поеми можна тільки ставши на тверду історичний грунт. Але перш, ніж зайнятися цим, корисно запитати себе, чи варто наших зусиль твір, створене більше трьохсот років тому?

У країнах англійської мови Мільтона вважають другим після Шекспіра великим поетом. Звучний, урочистий вірш Мільтона, яскраві і вражаючі образи відповідають величності теми, обраної поетом. Тема ця людина і його доля, сенс людського життя.

Поєднання філософської теми з релігійним сюжетом в європейській поезії було явищем аж ніяк не новим, поширеним ще з часів середньовіччя. Ще Данте, цей останній поет середньовіччя і перший поет нового часу, у своїй "Божественної комедії" наділив в форму бачення про подорож по загробному світу - "Пекло", "Чистилище" і "Рай" - всеосяжну філософію життя. Розвиток світської культури в епоху Відродження призвело до витіснення релігійної тематики з літератури. Але на заході Відродження, в кінці XVI і потім в XVII столітті, релігійні теми знову проникають в поезію. В Англії це отримало втілення в творчості Джона Мільтона (1608-1674).

В світогляді і літературних творах Мільтона поєднувалися дві різні тенденції - дотримання гуманістичної ідеології епохи Відродження і пуританська релігійність. Батько дав майбутньому поетові гуманістичне виховання, прищепив йому любов до літератури і музики. У шістнадцять років, як це було прийнято в той час, Мільтон вступив до Кембриджського університету, закінчив його в двадцять один рік бакалавром і, провчившись ще три роки, отримав вчений ступінь магістра мистецтв. Він відмовився від пропозиції стати викладачем університету, так як для цього треба було прийняти духовний сан, оселився в маєтку батька і зайнявся поезією, продовжуючи поповнювати свої знання.

Загальновизнаною є думка, для завершення освіти необхідно було побачити світ, і в тридцять років, ще не обравши собі ніякого певного терену, Мільтон відправився в подорож. Через Париж і Ніццу він приїхав до Генуї, потім до Флоренції, Рим і Неаполь. Більше року пробув Мільтон в Італії, цієї батьківщині європейського гуманізму, де спілкувався з науковцями та літераторами. Особливо велике враження справила на нього зустріч з Галілеєм, хворим і опальним, але продовжували наукові заняття навіть після переслідувань інквізиції, яка вимагала від нього зречення від крамольних теорій.

На шляху додому Мільтон заїхав в Женеву, батьківщину релігійного реформатора Жана Кальвіна.

Галілей і Кальвін втілювали для Мільтона два напрямки передової європейської думки. У Галілеї, це великого вченого, який став символом світської павуки в її боротьбі з католицькою реакцією, Мільтон побачив сміливого борця проти мракобісів, які прагнули придушити вільну думку. Кальвін був для молодого англійця теж свого роду символом, втіленням релігійності, вільною від підпорядкування церкви.

Гуманістичний світогляд епохи Відродження зовсім не завжди відкидало релігію. Недарма один із напрямів тогочасної думки одержало назву християнського гуманізму. Релігійні настрої посилилися за часів занепаду Відродження, його кризи. Духовна диктатура католицької церкви в суспільному житті епохи була зломлена. Бо багато середньовічні забобони. Але розкріпачення особистості супроводжувалося не тільки розквітом талантів. Почався жахливий розгул хижацького егоїзму і повного аморалізму. Особливо наочно це відображено у Шекспіра в його великих трагедіях, наприклад в "Королі Лірі", де один з персонажів дає дуже виразну характеристику морального стану суспільства: "Любов остигає, слабшає дружба, скрізь братовбивча ворожнеча. Б містах заколоти, в селах розбрати, у палацах зради, і руйнується сімейна зв'язок між батьками і дітьми "..." Наше найкращий час минув. Жорстокість, зрада, згубні заворушення будуть супроводжувати нас до могили "(" Король Лір ", 1, 2, перекл. Б. Пастернака).

Гуманізм реабілітував земне життя, визнав природним прагнення людини до радощів, але скористатися цим вченням могли тільки привілейовані і забезпечені верстви суспільства. Зрозумівши гуманізм досить поверхово, люди з дворянського середовища виправдовували їм своє нестримне прагнення до задоволень і не вважалися ні з якими моральними нормами. Склалося парадоксальне становище: вчення, вироблене в боротьбі з кайданами феодально-станового суспільства, використовувалося для виправдання аристократичного свавілля і розпусти.

На противагу плоско сприйнятим гуманізму передова думка епохи все наполегливіше завойовувала для себе і освоювала сферу релігії. До початку XVII століття Англія зробила значні кроки по шляху капіталістичного розвитку. Буржуазія виросла у велику економічну силу, якої вже було тісно в рамках феодальної монархії. Потребуючи в ідеологічній опорі, англійська буржуазія звернулася до одного з реформаторських течій тодішньої релігійної думки - кальвінізму.

Тут ми змушені нагадати основні моменти історії релігійних рухів на переломі від середньовіччя до нового часу, без чого неможливо зрозуміти "Втрачений Рай" Мільтона. Панівною ідеологічної твердинею феодального ладу була римо-католицька церква, влада якої поширювалася на всю Західну Європу. Передові антифеодальні руху починалися з боротьби проти католицької церкви. На початку XVI століття сталася очолена Мартіном Лютером реформація церкви в Німеччині. Більшість німецьких держав відмовилися підкорятися Риму і платити батькові величезну грошову данину. Незабаром послідувала реформація церкви і в Англії. Англіканська церква перестала підкорятися римському папі і визнала своїм главою короля. Зміни стосувалися обрядовості, церква стала більш скромною в порівнянні з католицькою, але реформа не влаштовувала зростаючу буржуазію. За першим реформаторським рухом почалося друге. В його основі було прагнення звільнити церкву від влади короля і слухняних йому єпископів. Вчення женевського проповідника Кальвіна якнайкраще відповідало потребам буржуа-накопичувачів. Кальвін був противником централізованої феодальної церкви. Він створив нову форму церковної організації - громаду віруючих, які не керовану ніким і влаштовує моління без всякої обрядовості. Ф. Енгельс писав: "Пристрій церкви Кальвіна було наскрізь демократичними і республіканським; а де вже і царство Боже республіканізіровано, могли там земні царства залишатися вірнопідданими королів, єпископів і феодалів?", "Його догма відповідала вимогам самої сміливої \u200b\u200bчастини тодішньої буржуазії".

Однак в середовищі англійських буржуа нове релігійна течія, яка отримала загальну назву пуританства, розкололося на дві групи. Більш помірковані, пресвітеріани зберігали деяку подобу колишньої церковної організації і визнавали духовне і організаційне керівництво старійшин (пресвітерів), тоді як найзавзятіші реформатори заперечували будь-яку духовну владу. Вони отримали назву індепендентів (незалежних). Якщо допустимі подібні паралелі, то пресвітеріан можна назвати жирондистами англійської революції, а індепендентів - її якобінцями. Мільтон приєднався до индепендентам.

Він повернувся із закордонної подорожі до початку загострення боротьби між королем і пуританської буржуазією, яка завершилася громадянською війною і переможної пуританської революцією, яка повалила короля, і взяв активну участь в революції як публіцист. Він виступав з теоретичними творами, в яких обгрунтовував право народу на повалення поганого монарха і стверджував, що єдино законною основою будь-якої влади є воля народу. Коли перемогли пуритани віддали під суд короля Карла I, Мільтон проголошував право народу стратити короля.

Мільтон займає в історії суспільно-політичної думки почесне місце як ідеолог англійської буржуазної революції і один з основоположників теорії буржуазної демократії. Однак уже в ході пуританської революції йому довелося переконатися в розходженні між теорією і практикою буржуазної революції. Мільтон поділяв ілюзії тих революціонерів, які розраховували, що повалення короля призведе до створення справді демократичної держави. Ці ілюзії були розбиті дійсним ходом подій. Після перемоги буржуазії над дворянством влада в країні все більше забирав у свої руки Олівер Кромвель, який очолював боротьбу проти королівського табору. Мільтон, який співпрацював з Кромвелем, закликав його не зловживати владою. Кромвель придушив будь-яку опозицію в парламенті, змусив привласнити йому титул лорда-протектора країни і навіть зробив це звання спадковим. Розпочавшись під гаслами демократії, буржуазна революція в Англії завершилася одноосібної диктатурою Кромвеля.

Несподіваний для Мільтона політичний поворот спонукав його все більше віддалятися від участі в урядових справах, до яких він був причетний. Це було обумовлено і тим, що слабкий зором Мільтон в 1652 році зовсім осліп. Він продовжував виконання обов'язків латинського секретаря (дипломатичне листування велася на міжнародній мові того часу латині) за сприяння помічників.

Коли в 1658 році Кромвель помер і протектором став його безвольний син Річард, Мільтон надихнувся і повернувся до політичної активності в надії відновити демократію. Написаний ним памфлет на користь "швидкого встановлення вільної республіки" не зустрів підтримки. Народ був пригнічений і втомився, а буржуазія потребувала міцної влади для захисту від незадоволених незаможних верств населення. Капіталісти домовилися з аристократами, і в країні була відновлена \u200b\u200bмонархія.

Режим Реставрації суворо розправився з колишніми повстанцями, особливо з тими, хто був винен у страті короля. Мільтону дивом вдалося уникнути покарання. Сліпий, він жив ховаючись від можливих переслідувань, опікуваний третьою дружиною і дочками, а також нечисленними старими друзями.

Ніщо не могло зломити стійкості революціонера Мільтона. Тепер, після поразки революції, він повернувся до того, з чого почав свою діяльність, до поезії.

Уже в молодості він створив ряд невеликих поетичних творів, які свідчили про неабиякий талант. Але, пішовши в політичну боротьбу, він відмовився від поезії. Правда, вже в останні роки республіки Мільтон знову пише невелику кількість віршів, по головні сили він протягом п'ятнадцяти років віддавав публіцистичної прозі. В роки Реставрації Мільтон створив три великих поетичних твори: поеми "Втрачений Рай" (1667), "Повернутий Рай" (1671) і віршовану трагедію "Самсон-борець" (1671). Всі ці твори були написані на сюжети Старого і Нового завіту. Вони з усією ясністю свідчили про те, що Мільтон залишився вірним своєму ідеалу свободи і раніше був ворогом монархії.

Уже самий вибір сюжетів мав принципове значення.

Біблія була головною ідеологічною зброєю революційно налаштованих буржуа-пуритан. Тут доречно згадати глибоку думку К. Маркса про ідеологічне покриві буржуазних революцій. "Якраз тоді, коли люди начебто тільки тим і зайняті, що переробляють себе і навколишній і створюють щось ще небувале, - писав К. Маркс в" Вісімнадцятому брюмера Луї Бонапарта ", - як раз в такі епохи революційних криз вони боязко вдаються до заклинанням, викликаючи до себе на допомогу духів минулого, запозичуючи у них імена, бойові гасла, костюми, щоб в освяченому старовиною вбранні, на цьому запозичений мовою розігрувати нову сцену всесвітньої історії "..." Кромвель і англійський народ скористалися для своєї буржуазної революції мовою , пристрастями і ілюзіями, запозиченими зі Старого завіту ".

Стає зрозумілим, чому і Мільтон зберігав вірність Біблії як джерела мудрості і поетичних образів і переказів. Але не можна сказати, що досвід буржуазної революції пройшов для нього безслідно. Звернення до біблійних сюжетів було безсумнівним викликом по відношенню до суспільного і державного ладу, сталому після пуританської революції. Але і на революцію Мільтон дивився тепер, після її, іншими очима. В "Втрачений Рай" живуть кращі традиції пуританської революції, але, взяте в цілому, твір є критичним переглядом політичного досвіду, накопиченого Мільтоном за роки республіки (Commonwealth), як офіційно продовжував іменуватися новий лад навіть тоді, коли його правитель захопив владу більшу, ніж та, якою володів повалений революцією король.

"Втрачений Рай" починається з зображення війни між небом і пеклом; на одній стороні бог, його архангели, ангели - словом, весь сонм небожителів; на інший занепалий ангел-Сатана, духи зла Вельзевул, Маммона і весь синкліт демонів і чортів. Здавалося б, все ясно і просто. Але варто вчитатися в мові мешканців пекла, як ця ясність виявляється мнимої. Скинутий з небес духи замишляють повстання проти бога. Не можна не звернути увагу на те, як вони його називають. "Цар небес", "Государ, Єдиний самодержець", - він для вилиті в пекельну безодню деспот і тиран. Для пуританина Мільтона бог був вистій святинею. Для революціонера Мільтона нестерпна всяка одноосібна влада. Ми розуміємо, звичайно, що все погане говорять про царя небес злі духи, для яких природно ганити бога.

Але не можна не помітити ореолу героїзму, яким оточує Мільтон Сатану.

Бунтівний Володар,

Поставою ставний всіх перевершуючи,

Як вежа височіє.

Ні не зовсім

Він колишнє велич втратив!

Похмурий бліде обличчя,

Завіяну блискавками; погляд,

Блискучий з-під густих брів,

Відвагу безмежну таїв,

Незломлених гордість ...

Ось як звертається Сатана до своїх поплічників після поразки:

ми безуспішно

Його Престол намагалися похитнути

І програли бій. Що з того?

Не всі загинуло: збережений запал

Нестримної волі, поряд

З безмірною ненавистю, спрагою мстити

І мужністю - не поступатися довіку.

А це ль не перемога?

Адже у нас

Залишилося те, чого не може Він

Ні люттю, ні силою відібрати

Немеркнуча слава! Якщо б я

Супротивника, чиє царство стрясає

Від страху перед цією рукою,

Благав би на колінах про пощаду,

Я зганьбився б, я соромом

Покрився б і гірше був би сором,

Чим повалення. волею доль

Нетлінні емпірейскій наш склад

І сила богорівна; пройшовши

Горнило битв, не ослабли ми,

Але загартувалися і тепер вірніше

Ми маємо право на перемогу сподіватися ...

Чиї почуття виражені в цій мужній мови - персонажа, створеного уявою поета, або, може бути, самого творця цього образу, революціонера і виразника ідей революції? і того, і іншого. Ця мова цілком доречна в устах Сатани, скинутого з небес і зазнала поразки в боротьбі з ангельськими військами Бога. Але так міг сказати про себе і сам Мільтон, який і після відновлення монархії залишався республіканцем, прихильником народовладдя.

В "Втрачений Рай" чимало рядків, що порушують чітку логіку біблійного переказу. У свідомості Мільтона уживаються два ряди уявлень. Бог втілення вищого блага, Сатана і його соратники - породження зла; але той же бог для Мільтона - небесний цар, і в цій іпостасі він асоціюється із земними королями, ненависними поетові, і тоді поет не може не співчувати тим, хто повстає проти единодержавной влади.

У поемі є й інше протиріччя. Мільтон захоплюється героїчним непокори Сатани в тій мірі, в якій воно висловлює непримиренність по відношенню до будь-якої тиранії, земної і небесної. Але заколот не випадково закапчівается поразкою. Чи не з Біблії, а в своїй уяві, перероблені враження сучасності, почерпнув поет все фарби для опису боротьби небес і пекла. Мільтон мав можливість переконатися в тому, що англійська революція, яка виявила обмеженість цілей і корисливість буржуазії, не принесла торжества добра на землі, Відгомони цього переконання звучать в поемі, де сказано багато слів про безглуздість і шкідливість для людства воєн і насильства. Тому в наступних книгах "Втраченого Раю" запеклого борця Сатані протиставлений Син Божий, готовий постраждати за все людство. У цьому контрасті Сатани і Христа символічно висловлено заперечення індивідуалізму і егоїзму, на противагу яким пропонують ідею альтруїзму і людинолюбства. Так сперечається сам з собою на протязі поеми її творець.

Повторюємо, в цьому є безсумнівна непослідовність. Тут доречно нагадати один вислів Гете. Розмовляючи з еккерманом, автор "Фауста" визнав, що в одній зі сцен цією великого творіння є явне порушення логічної послідовності. "Подивимося, - сміючись сказав Гете, - що будуть говорити про це німецькі критики. Стане у них свободи і сміливості знехтувати таким відступом від правил. Французам тут поперек дороги стане розсудливість, їм і в голову не прийде, що фантазія має свої власні закони , якими не може і не повинен керуватися розум. Якби фантазія не створювала незбагненного для розуму, їй була б гріш ціна. фантазія відрізняє поезію від прози, де може і повинен господарювати розум ". Це міркування великого німецького поета вельми корисно читачеві "Втраченого Раю". Поема Мільтона - творіння художньої фантазії, і до неї не слід підходити до вимог розуму і суворої логіки. У вимислу свої закони.

Початок "Втраченого Раю" особливо грішить непослідовністю, а й далі читач зустрічається з несподіваними поворотами дії і коливаннями авторських оцінок, У третій книзі бог говорить про те, що людина, все люди піддаються гріху. Спокутувати провину людства можна, виявляється, тільки священною жертвою - прийняти на себе смерть. На це має вирішитися хтось із безсмертних мешканців небес.

Він запитав, але

Емпірей мовчав.

Небесний хор немотствовал. ніхто

За Людини виступити не смів,

Тим більше - вину його прийняти

Смертельну, відплата накликати

На власну голову.

Англійська революційний романтик поет Уолтер Севедж Лепдор в своїх "уявного розмовах" висловився так: "Не розумію, що спонукало Мільтона зробити Сатану настільки величним істотою, настільки схильним розділяти всі ризики і страждання ангелів, яких він спокусив. Я не розумію, з іншого боку, що могло його спонукати зробити ангелів настільки підло боязкими, що навіть на заклик Творця жоден з них не виявив бажання врятувати від вічної погибелі самого слабкого і нікчемного з мислячих істот ".

Якщо "Втрачений Рай" не може бути названий правовірним християнським твором, то було б в рівній мірі помилковим заперечувати у поета наявність віри. Думка Мільтона оберталася в колі понять і уявлень пуританства, постійно приходячи в зіткнення з його догмами, коли вони вступали в протиріччя з принципами гуманізму.

Гуманізм епохи Відродження зломив церковне вчення середньовіччя про тлінність земного життя. Захоплений гімн людині створив італієць Піко делла Мірандола в "Промови про гідність людини", проголосивши людини найпрекраснішим з усього, створеного богом. Але він же вказав і на подвійність його природи: "Тільки людині дав Батько насіння і зародки, які можуть розвинутися по-всякому ... Буде давати волю інстинктам чуттєвості, здичавіє і стане як тварини. Послідує він за розумом, виросте з нього небесна істота . Почне розвивати свої духовні сили, стане ангелом і сином божим ". Гуманісти вірили і сподівалися, що саме кращі сторони людської натури восторжествують.

Піко делла Мірандола писав в кінці XV століття. Півтора століття тому Мільтон побачив, що надії гуманістів були далекі від здійснення. Мільтон приєднався в молодості до пуританам, бо увірував в те, що моральна суворість, проповідує ними, могла б протистояти як аристократичної розбещеності, так і буржуазному індивідуалізму. Він переконався, однак, що за показною мораллю пуритан нерідко ховалися ті ж пороки. У зв'язку з цим заслуговує на увагу таке місце поеми Мільтона, у якому підкреслюється несподівана, здавалося б, риса Сатани, якого поет протиставляє ханжам-пуританам; духи пекла вихваляють Сатану і

Дякують за те,

Що він собою жертвувати готовий

Для блага загального. Не до кінця

Затихли чесноти у Духів

Знедолених, на сором людей поганих,

Кічу прекрасними на вигляд

Вчинками, викликаними гординею,

І під личиною прагнення до добра,

Марнославної марнотою.

Уважне читання тексту розкриває, що за фантастичним, здавалося б, сюжетом ховаються роздуми про життя, що свідчать про великий проникливості поета, відмінно розбирається в людях і життєвих обставин. Таких тверезих і часом гірких спостережень у Мільтона накопичилося багато. Але його цікавили не зокрема і окремі випадки, а людина в цілому, і свій погляд на нього він і висловив, одягнувшись філософську поему в релігійний сюжет.

Якщо в перших книгах контраст між силами неба і пекла символізує боротьбу добра і зла в житті, то центральною темою "Втраченого Раю" є відображення цієї боротьби в людському серці. Ця тема з усією ясністю визначена в бесідах були вилиті ангелів, які обговорюють, як їм продовжувати боротьбу проти бога після поразки. Сатана почув, що бог готується створити якийсь новий світ і нова істота - людини. Спокусити його з шляху добра - ось мета, яку тепер ставить собі Сатана, щоб перемогло зло.

Сатана в релігійній міфології завжди був втіленням сил, що гублять людини. Наївні середньовічні уявлення про природу людини Мільтон підняв на нову філософську висоту. Спираючись на всю багатовікову історію людства, про яку йому ще належить розповісти в поемі, Мільтон дає йому сувору характеристику.

Сили зла об'єдналися

згода панує

Між бісів клятих, але людина,

Сознаньем володіє тварюка,

Лагодить розбрат з подібними собі;

Хоча на милосердя Небес

Сподіватися він має право і заповіт

Господній знає: вічний мир зберігати,

Живе він в ненависті і ворожнечі,

Спустошують землю племена

Безжальними війнами, несучи

Один одному винищення ...

Сучасник Мільтона філософ Томас Гоббс, який належав до протилежного політичного табору, проте в своїй оцінці сучасності і сучасної людини був згоден з поетом і висловив це у короткій афористичній формі; "Людина людині вовк". Гоббс, однак, вважав, що без насильства і примусу неможливо приборкати погані егоїстичні інстинкти людей. На відміну від нього Мільтон зберігав віру в людський розум і силу переконання.

Історія Адама і Єви, про яку розповідається далі, має символічний сенс. У ній протиставляються два стану людства - початкове райське існування в ідеальних умовах, коли люди були безневинні і не знали вад, і життя "після гріхопадіння". Слідуючи з біблійною легендою, Мільтон стверджує, що "псування" людства почалася з того моменту, коли вони вкусили плід з дерева пізнання добра і зла. Зародок філософської ідеї цієї притчі міститься вже в Біблії. Мільтон розвинув її в ціле вчення, зв'язавши з проблемою, котра становила центральний пункт кальвінізму і пуританства. Згідно з останніми, людина гріховний спочатку. Його первородний гріх повинен бути викуплений строгим життям, повної покаяння і обмежень.

Мільтон вирішує проблему в дусі гуманізму. У книгах, що зображують непорочне життя Адама і Єви в раю, йдеться про людину як про істоту благом і добром за своєю природою. Але посланий богом архангел Рафаїл попереджає, що натура людини складна:

Ти створена досконалою, але мінливим,

В собі добро - ти владний тільки сам,

Зане вільною волею обдарований,

Ми долі підпорядкованої або суворої

Необхідності.

Немає потреби повторювати міф про гріхопадіння людини, красномовно викладений Мільтоном. Двоїстість світогляду поета позначилася і тут. За змістом біблійної легенди, Єва, а слідом за нею Адам зробили гріх. Але чи міг Мільтон, людина великої культури, визнати гріхом таке благо як знання? Блаженство раю - по Мільтону ілюзія, яка не відповідає природі людини, бо в людині тілесне і духовне має перебувати в гармонії. Райське життя Адама і Єви була безтілесної, і ясніше за все це видно в їх любові. З пізнанням добра і зла вони вперше перейнялися відчуттям своєї тілесної природи. Але чуттєвість не вбила в них духовності. Найкраще це проявляється в тому, що, дізнавшись про проступок Єви, Адам вирішує розділити з нею провину. Він робить це з любові до неї, і його любов і співчуття зміцнюють і любов Єви до нього. Правда, потім між ними відбуваються сварка, але вона завершується примиренням, бо вони усвідомлюють нероздільність їх доль.

Пуританин Мільтон варто було б суворіше поставитися до героя і героїні. Але варто прочитати рядки, присвячені тілесної краси Єви, як стане очевидно, що поетові ніщо людське не було чуже.

Втім, не можна не помітити, що в "Втрачений Рай" ще немає ідеї рівності чоловіка і жінки. Людиною у вищому сенсі у Мільтона є Адам. Ця данина забобонам свого часу не може заглушити співчуття, з яких належить автор до своєї героїні. Навіть "гріх", досконалий нею, автор виправдовує, так як він має своїм джерелом істинно людське прагнення до знання.

Сутність життєвої філософії Мільтона отримала вираз у мові Адама після вигнання його і Єви з раю. Єва в розпачі думає про самогубство. Адам заспокоює її промовою про велику цінність життя. Він визнає, що вони приречені на муки і випробування, і анітрохи не схильний применшувати тяготи і небезпеки земного буття, так несхожого на райське блаженство. Але при всіх своїх труднощах життя в очах Адама НЕ безрадісна. Він каже Єві:

Тобі він муки тягаря передрік

І чадородия, але цей біль

Винагороджується в щасливу мить,

Коли, радіючи, утроби твоєї

Ти побачиш плід; а я лише стороною

Зачеплений прокляттям, - проклята Земля;

Я повинен хліб свій добувати в працях.

Що за біда! Була б гірше неробство.

Мене підтримає працю і зміцнить.

Діяльне життя і працю - таке призначення людини і це аж ніяк не прокляття. Мільтон - і він робить це не раз - поправляє Біблію з позицій гуманізму в ім'я утвердження життя і гідності людини.

"Втрачений Рай" свого роду поетична енциклопедія. Рафаїл викладає Адаму філософію природи - походження Землі, лад неба і рух світил, розмовляє про живу і мертву природу, про тілесне і духовне засадах життя. Звичайно, все це виступає в облич біблійної міфології, але уважний читач помітить, що в розповідь Мільтона вкраплені поняття і погляди аж ніяк не стародавні, а сучасні поетові. Мільтон спокійнісінько допускає анахронізми. Біблійні персонажі знають, що існує телескоп; чули вони і про відкриття Колумба і згадують бачених їм на знову відкритому континенті індіанців. А коли сили пекла шукають засоби впоратися з небесним воїнством, вони придумують порох і стріляють з гармат!

У поемі перемішані всі історичні епохи. Поруч з легендарною історією Ізраїлю викладаються події Троянської війни, римської історії і йдеться про долю Юлія Цезаря, названі древній британський король Утер, середньовічний король Карл Великий, італійський вчений Галілей ( "мудрець Тосканський"). Поезія "Втраченого Раю" має всесвітній охоплення. Піднявшись на високу гору, Адам, сопутствуемий архангелом Михаїлом, бачить

Простір, де височіли міста

У найдавніші і нові століття,

Столиці горезвісних держав,

Від Камбалу, де Хан Катайский правил,

Від Самарканда, де струменить Оке,

Де Тамерлана гордовитий трон,

І до Пекіна - пишного палацу

Китайських імператорів; потім

Вільно погляди Праотець простяг

До Агри і Лахора - міст

До золотому Херсонесу; і туди,

Де в Екбатану жив Перська Цар,

А пізніше в Исфагани правил Шах;

До Москві - державі Російського Царя,

І до Візантії, де всівся Султан ...

Доводиться обірвати цей перелік на середині, - так він великий. Це лише пролог до того, що можна назвати філософією історії Мільтона, яку поет вклав в уста архангела Михайла. Архангел показує Адаму майбутнє людського роду. Спочатку мирну працю хлібороба і пастуха, але раптом ідилічну картину змінює страшне видовище першої смерті: брат убив брата. Смерть запановує в житті людства: інших умертвляє жорстоке насильство, інших

Вогонь, вода і голод; дуже багатьох

Обжерливість, буйного; породжують

Вони хвороби тяжкі ...

Пороки все більше опановують людством. Одні віддаються насолодам, інші одержимі войовничістю. Настануть часи, віщає архангел, коли

Лише грубій силі віддадуть шану,

Її геройською доблестю вважатимуть

І мужністю. Долати в боях,

Народи підкорювати і племена,

З видобутком повертатися, громадить

Якнайбільше трупів, - ось вінець

Прийдешньої слави. Кожного, хто зміг

Досягти тріумфу, стануть величати

Героєм-переможцем, батьком

Людського роду, сином богів

І навіть богом, але вони вірніше

Заслуговують званья кровопивців

І виразки людства; але так

Популярність знайде на Землі

І лаври, а носіїв заслуг

Достеменних - забуття поглине.

Архангел передбачає кару, яку Бог пошле на грішний людський рід - всесвітній потоп; він пророкує про явище Сина Божого - Христа, який своїми муками спокутує гріхи людей. Але великий приклад мучеництва заради порятунку людства буде використаний церковниками, - вони прийдуть, як

вовки люті, прийнявши

Личину пастирів, і звернуть

Святі таїнства Небес на користь

Користі і гордині, затемнивши

Переказами і брехливістю доктрин

І забобони - Істину ...

Однак настане час, і брехня, насильство, лжевчення - все, що заважає людям жити, буде повалено в прах.

Адже Раєм стане вся Земля тоді,

Едемський далеко перевершуючи

Неозорістю щасливих днів.

Пізнавши велич і мудрість божества, Адам вирішує жити покірним його волі. Архангел повчає його:

Життя ... ні любити,

Ні зневажати непотрібно. Живи

Благочестиво ...

Адам згоден з цим. Заключна частина поеми перейнята духом смирення і покірності, але навіть в ній проривається характерна для Мільтона нота:

Я тепер збагнув,

Що постраждати за правду - значить подвиг

Здійснити і найвищою з перемог

Ми далеко не вичерпали всього багатства ідей поеми. Нашою метою було допомогти наблизитися до істинного сенсу твору, на перший погляд удаваного далеким від питань, що хвилюють людство в наш час. Вдумливому читачеві відкриється глибока значущість поезії Мільтона, незалежність суджень автора, який використав біблійний сюжет для того, щоб висловити своє розуміння життя, багато в чому не збігається зі змістом Біблії.

Створюючи поему, Мільтон спирався на багатовікову традицію епічної поезії. Якщо найдавніші епічні поеми були породженням народної творчості, то в більш пізні часи виник вже не народний, а літературний епос, початок якому поклав давньоримський поет Вергілій. Мільтон знав давню і нову поезію, він поставив собі за мету відродити класичну форму епосу. Але часи розвиненої цивілізації були несприятливі для цього. У поемі Мільтона з точки зору художньої теж було закладено протиріччя. Древній епос був виразом колективної свідомості народу. Книжковий або літературний епос ніс на собі незабутню друк індивідуальної свідомості автора. Потрібно було володіти такою могутньою індивідуальністю, яка була властива Мільтону, щоб створити твір настільки великий поетичної сили, настільки повно виразила епоху і її протиріччя, як "Втрачений Рай".

Стиль поеми відрізняється височиною. Речі персонажів звучать велично і урочисто. Кожна з них - великий монолог, пройнятий пафосом, бо кожне говорить особа повно свідомості значущості подій, що відбуваються. Пишне красномовство Мільтона має, однак, різні тональності. У цьому легко переконатися, порівнявши люті відозви Сатани, повільні вислови Бога, повчальний тон оповідань архангелів, повні гідності монологи Адама, ніжну мова Єви. Зауважимо при цьому, що Сатана як вождь занепалих ангелів відрізняється справжньої запальністю мови, але, виступаючи в ролі змія - спокусника Єви, він виявляє своєрідну логіку і хитрість спокусника.

Велике враження справляють краєвиди Мільтона, вони величні і величезні, в них відчувається космічний розмах, настільки відповідає змісту поеми. Поет володіє незвичайною фантазією, могутнім уявою, що дозволяє йому вквітчати скупі рядки біблійної розповіді багатоколірними описами.

Багато, дуже багато чого в "Втрачений Рай" несе на собі печатку часу, коли була створена поема. Але справжня поезія долає всі, чуже новим поколінням. І величний вірш Мільтона в новому, вперше побачив світ в 1976 році, перекладі Аркадія Штейнберга полногласной звучить і для нас.Войдя в світ поезії Мільтона, можна крізь все незвичайне і дивне для сучасного читача осягнути значущість ідей твори і відчути велич особистості мужнього поета-борця .

З книги Їжа Богів автора Маккенна Теренс З книги Рецензії на твори Марини Цвєтаєвої автора Цвєтаєва Марина

Д. Резніков «Поема Кінця» (87) Чи не знаменно, що в наші дні - дні повного розкладання великої форми (лірична і епічна поеми - в поезії і роман - в прозі), коли епічна поема, з героями і героїнями, розчинилася і (тимчасово чи що) випала з мистецтва, які не

З книги Втрачений рай. Еміграція: спроба автопортрета автора Вайль Петро

ВТРАЧЕНИЙ РАЙ У нашому столітті влада належить народу. У буквальному, переносному і якому завгодно сенсі. Для народу і заради нього друкуються книги, знімаються фільми, вигадується музика, малюються картини. Тиранія меншості відступила перед диктатурою більшості. Як би ні

З книги Війна і міф автора Зигарь Михайло Вікторович

Втрачений майдан Сам майдан Незалежності зараз пустує. Тут не ведеться агітація, не роздають листівки, не махають прапорцями. У пошуках політичної активності ми рухаємося по Хрещатику. Дійсно, посеред вулиці стоїть конкретна людина з мегафоном, поруч з ним - кілька

З книги Газета День Літератури # 139 (2008 3) автора День Літератури Газета

Олександр Добровольський ПОЕМА ЗУСТРІЧІ *** Дощ, під місяцем, молочний. Північ йде вдалину душі, як коридор - вічності уздовж, і в сутінках серце перестукувалися з водою про тебе, незнайомій ще ... Чекаю. Під зіркою солоної.

З книги Мільтон - Втрачений рай автора Аникст Олександр Абрамович

Олександр Анікст «Мільтон - Втрачений рай» 1667 року побачило світ творіння, якому судилося визначити на кілька століть розвиток англійської поезії: "задуманий давно і пізно розпочатий" розповідь про втрачений рай "Зразки були обрані давно: Гомер, Вергілій, Тассо і

З книги Проти ентропії (Статті про літературу) автора Вітковський Євген Володимирович

Повернення раю (Вондел і Мільтон) Є в Біблії слова, як би кинуті мимохіть ... Отець Олександр Мень Біблія і література XVII століття Тисячоліттями складалася Біблія, книги доповнювали одна одну, все нові питання виникали, все нові відповіді давалися патріархами, пророками,

З книги Газета Завтра 877 (36 2010) автора Завтра Газета

Олександр Проханов ПОЕМА Про прапор смертельний вирок, жахлива плата. На трон в Кремлі зрадники сіли. Вселилися в Грановитую палату І там своє справляють новосілля. Вони мою країну колесували. Жахливої \u200b\u200bстрати моторошне бачення. криваві обрубки

З книги Літературна Газета 6326 (№ 22 2011) автора літературна Газета

Неліцензійна поема Клуб 12 стільців Неліцензійна поема Сидить письменник, відлюдник, Дрожит коліно. На моніторі перед ним Висить нетленка. Закінчивши

З книги Газета Завтра 382 (13 2001) автора Завтра Газета

ПУТІН: ВТРАЧЕНИЙ РІК (С засідання "тіньового" уряду) ПРЕМ'ЄР-МІНІСТР. Шановні колеги, товариші, друзі! Вітаю вас і пропоную розпочати роботу. Наше засідання не викликане випадковими або кон'юнктурними міркуваннями. Приводом для сьогоднішньої

З книги Про сенс життя автора Збірник статей з гуманної педагогіки

Втрачений день Вчора у мене був втрачений день. Це сталося якось само собою, але ввечері я відчув усім своїм єством, що день цей для мене погіб.Как тільки я прокинувся, мною оволоділи турботи: висунулися всілякі життєві труднощі, ускладнення і

З книги кнігочетов. Посібник по новітній літературі з ліричними і саркастичними відступами автора Прилепин Захар

Сергій Кара-Мурза Втрачений розум (М.: Алгоритм, 2005) У російській політології чотири відомих Кара-Мурзи, і все родственнікі.Судя по відомим політологам, виходить, що в Росії Кара-Мурза куди більш поширене прізвище, ніж, наприклад, Іванов і Сідоров.Прічем

З книги Одкровення телебачення автора Свободин Олександр Петрович

ПОЕМА Про Кюхля В.Непомнящій «У Петербурзі ... кожен провулок прагне бути проспектом». Коли я вперше зустрів цю фразу, вона здалася мені надзвичайно виразною: в ній був не тільки зовнішній вигляд, але і дух самого прекрасного для мене міста на землі - міста мого

З книги Газета Завтра 13 (1062 2014) автора Завтра Газета

Втрачений рай Анастасія Бєлокурова 27 березня 2014 0 Культура "Готель" Гранд Будапешт "(США, 2014 року, режисер - Уес Андерсон, в ролях - Рейф Файнс, Тоні Револорі, Ф. Мюррей Абрахам, Сірша Ронан, Едріан Броуді, Едвард Нортон, Віллем Дефо , Джуд Лоу, Леа Сейду, Оуен Уїлсон) Нова

З книги Літературна Газета 6457 (№ 14 2014 року) автора літературна Газета

Життя не поема М. Горький і А. Макаренко в дитячій колонії для безпритульних імені Горького, 1928 р.Фото: РИА "Новости" Існують книги, супутні нам все життя. Образи героїв, самого письменника стають частиною нашої душі. Мрії про свободу, рівність, братерство і

З книги Літературна Газета 6466 (№ 23 2014 року) автора літературна Газета

Поема про Росію Фото: У колажі використані ілюстрації П. Боклевского і фото експозиції Державного музею А.С. Пушкіна Сюжет "Мертвих душ", як відомо, подарував Гоголю Пушкін. І Гоголь з його любов'ю до словесної гри, інтересом до «внутрішню форму» слова виявив його

У першій пісні спочатку коротко викладається весь зміст: непослух Людини і втрата внаслідок цього Раю, колишнього його житлом; далі розповідається про первісну причини його падіння, про Змія або Сатані у вигляді змія, який повстав проти Бога і, обуривши багато легіони Ангелів, був, за велінням Божим, з усім своїм військом скинений з небес в безодню. Далі, коротко згадавши про це, поема оповідає про Сатану з його ангелами, повалення тепер в Пекло. Опис Ада, але не в центрі світу (так як передбачається, що Небо і Земля не були ще створені, отже на них і не лежало прокляття), а в області повної темряви або, вірніше сказати, Хаосу. Тут Сатана лежить зі своїми Ангелами на вогняному озері, знищений, вражений; через деякий час він приходить до тями, як би від смутного сну, кличе того, хто перший по чину лежить біля нього; вони міркують про своє ганебне падіння. Сатана будить всі свої легіони, які також лежали досі, точно уражені громом: вони піднімаються; число їх неймовірно; вони будуються в бойовому порядку; головні вожді їх називаються іменами ідолів, відомих згодом в Ханаані та сусідніх землях. До них звертається Сатана з промовою, втішає їх надією ще повернути Небо, і каже їм в кінці про новий світ, про нові істот, які повинні бути створені, згідно з давнім пророцтвом або переказами на Небі; Ангели ж, на думку багатьох стародавніх Отців, були створені набагато раніше видимого світу. Щоб обговорити істину цього пророцтва, і згідно з цим вирішити свій образ дій, Сатана скликає всю раду. На такому рішенні зупиняються його товариші. З пекла раптом піднімається Пандемониум - палац Сатани; пекельні влади сидять там і тримають рада.

Устань, небесна Муза, перше непослух людини і плід того забороненого древа, смертельний смак якого, позбавивши нас Рая, приніс в світ смерть і всі наші прикрощі, поки Найбільший з людей не прийшов врятувати нас і повернути нам блаженне житло. Хіба це не ти, про Муза, на таємничій вершині Хорива або на Синаї надихнула Пастиря, вперше повідав вибраного народу, як небеса і земля піднялися з Хаосу. Або, може бути, тобі приємніше висоти Сіону і Сілоамская струмок, що протікав у самого прорицалище Господнього, то я звідти закликаю твою допомогу в моїй відважної пісні. Чи не боязкий буде її політ: вище гори Аонійской злетить вона, щоб розповісти речі, яких не сміли ще торкнутися ні вірш, ні проза.

Тебе за все більш молю про Духа Святого, Ти, для Кого пряме і чисте серце вище всіх храмів, подай мені; Ти все знаєш: ти був присутній при початку творіння і, як голуб, розпустивши могутні крила над величезною прірвою, дарував їй плідну силу. Все темне в мені просвіти, все низьке піднеси, підкріпи мій дух, щоб я, будучи гідним того, дав зрозуміти людям вічне Провидіння і виправдати шляху Всевишнього.

Перш за все скажи мені, тому що адже ні на Небі, ні в найглибших глибинах Ада, ніщо не приховано від Твоїх поглядів, - скажи мені перш за все: що спонукало наших прабатьків, в їх блаженному стані, настільки щедро наділених небесними милостями, відпасти від їх творця і переступити Його волю, коли вона, накладаючи на них тільки одне заборона, залишала їх владиками всього іншого світу? Хто перший спокусив їх на цю зраду? Проклятий Змій: він, в своєму підступність, киплячо заздрістю і помстою, звабив проматерія людства, коли за гордість був скинутий з Неба з усім сонмом бунтівних ангелів. Він мріяв, гордовитий, піднявши повстання, з їх допомогою піднятися над усіма небесними владою; він сподівався навіть стати рівним Всевишньому. З такими сміливими задумами проти престолу і царства Господа Бога він підняв на Небі нечестиву війну. Марна спроба! Всемогутній скинув його з небесних просторів в непроглядну безодню загибелі; в потворному своєму падінні, охоплений полум'ям, стрімголов летів він в безодню. Страшна кара чекала там сміливого, що наважився підняти руку на Вседержителя: закутий в адамантового ланцюга, він повинен нудитися там в муках невгасимого вогню. Уже минуло стільки часу, скільки для смертних дев'ять разів день змінюється вночі, а він, переможений, все ще лежав зі своїм жахливим військом у вогняному морі, загиблий і все-таки безсмертний. Але йому судилося ще гірша кара: вічно мучитися за втраченим счастии і думкою про безмежну борошні. Він поводить навколо зловісними очима; безмірна туга і страх виражаються в них, але разом з тим і непохитна гордість, непримиренна злість. Одним поглядом, так далеко, як може проникати тільки погляд безсмертних, оглядає він простору великі, дикі, повні жаху; ця страшна в'язниця укладена в колі, як у величезному палаючому горнилі, але полум'я це не дає світла: у видимому мороці воно тільки виразніше виділяла картини скорботи, місця печалі, похмурі тіні, де ніколи не можуть бути відомі мир і спокій; навіть надія, яка нікого не залишає, і та ніколи не проникне сюди; це юдоль нескінченних мук, всепожірающее море вогню, що живиться вічно палаючої, але не згорає сіркою. Таке житло, приготоване предвічним правосуддям для цих заколотників; вони засуджені на висновок тут в повній темряві; від Бога і Його небесного світла їх відділяє простір в три рази більше, ніж відстань від середини землі до крайнього полюса. О, як не схожа це житло на те, звідки вони зійшов! Сатана скоро дізнається товаришів свого падіння, розчавлених горами вогненних хвиль і охоплений бурхливими вихорами. Ближче всіх до нього метався, перший після нього по влади, також як за злочинами, дух, багато століть пізніше впізнаний в Палестині і іменований Вельзевулом?. До нього архівороги Неба, за те названий там Сатаною, зухвалими словами порушуючи зловісну тишу, віщає так: «О, невже ти той дух ... але як низько впав ти! Як не схожий ти на того, хто в блаженному царстві світла затьмарював своїм променистим шатами міріади блестающіх херувимів! Невже ти той самий дух, думки, плани, горді надії якого були колись союзником в сміливому і славному підприємстві? Тепер нещастя знову поєднало нас. Ти бачиш, в яку безодню повалено їх ми з гірської вершини Тим, Хто переміг нас Своїми громами? Хто ж підозрював про таке могутність? Але, незважаючи ні на цю силу, незважаючи ні на що, чим би Державний Переможець ні покарав нас ще в Своєму гніві, я не каюсь. Втрачено мій зовнішній блиск, але ніщо не змінить в мені твердості духу і того високого обурення, яке вселяє мені почуття ображеної гідності, обурення, які спонукали мене на боротьбу з Всемогутнім. У цій лютій війні перейшли на мою сторону незліченні сили збройних Духів, дерзнули відкинути Його влада і віддати перевагу мою. Зустрілися обидві сили, сповнилися небесні рівнини громами битв, мав сумніву престол Всевишнього. Ну і що ж, якщо втрачено поле битви, ще не все загинуло! У нас залишилася наша непохитна воля, жадоба помсти, наша непримиренна ненависть, мужність. Ніколи ми не поступимося, ніколи не підкоримося; в цьому ми непереможні! Ні, ні гнів, ні Його всемогутність ніколи не змусять поклонятися перед Ним, на колінах благати про пощаду, обожнювати Того, Хто так недавно ще перед цією рукою тріпотів за Своє царство? О, яка ницість! Таке безчестя, такий сором ганебні нашого падіння. Але, за визначенням доль, наше божественне начало і небесне єство вічні; навчені досвідом цієї великої події, ми не стали гірше володіти зброєю, і набули досвіду: ми можемо тепер з більшою надією на успіх, силою або хитрістю, почати вічну непримиренну війну з нашим великим ворогом, тим, що тепер торжествує, і, радіючи, один , всевладним деспотом, панує в Небі ». - Так говорив Ангел-відступник, намагаючись хвалькуватими промовами заглушити глибоко терзали його відчай. Його відважний спільник, не зволікаючи, відповідає йому: «Про Цар, про Повелитель незліченних тронів, ти, що вів у бій незліченні сонми серафимів, ти, безстрашний в боях, що змусив тремтіти вічного Царя Небес, ти, наважився випробувати, чому тримається його верховна влада : силою, випадком або предначертанием доль! Занадто ясно бачу я наслідки жахливої \u200b\u200bподії: наша ганьба, наше страшне падіння! Небо втрачено для нас; наші могутні раті скинуті в найглибшу прірву і гинуть в ній, як тільки можуть гинути боги і небесні єства. Правда, похмурий наш блиск, і минулі дні блаженства поглинені в безодні нескінченних зол, але дух наш непереможний; колишня міць скоро повернеться до нас. Але що, якщо наш Переможець (я мимоволі визнаю Його тепер Всемогутнім, бо тільки всемогутня влада могла подолати таку силу, як наша), - що, якщо Він залишив нам всю міцність духу для того лише, щоб дати нам сили переносити наші муки і виконати цим Його гнівне помста, або для того, щоб на нас, як на військовополонених, покласти самі великі зусилля в надрах Ада, де ми повинні будемо працювати в вогні або служити Його гінцями в глибинах пекла? .. до чого послужить нам тоді свідомість невтрачене сили і безсмертя, невже для того тільки, щоб зносити вічні муки? »

Джон Мільтон

Втрачений рай

КНИГА ПЕРША

Книга Перша спочатку викладає коротко тему твору: прослушаніе Людини, внаслідок чого він втратив Рай - житло своє; потім вказується причина падіння: Змій, вірніше - Сатана в образі Змія, що повстав проти Бога, залучив до заколот незліченні легіони Ангелів, але був по Божому велінню перевернений з Небес разом з усіма полчищами бунтівників в Пекло.

Згадавши про ці події, поема негайно переходить до основного дії, представляючи Сатану і його ангелів в Аду. Слід опис Ада, що розміщається аж ніяк не в центрі Землі (небо і Земля, ймовірно, ще не створені, і отже, над ними ще не тяжіє прокляття), але в області темряви непроглядній, точніше - Хаосу. Сатана зі своїми Ангелами лежить в киплячому озері, принижена, повержений, але незабаром, прийшовши до тями від потрясіння, закликає соратника, першого після себе за рангом і гідності. Вони розмовляють про нещасний положенні своєму. Сатана пробуджує все легіони, до сих пір так же знаходилися в заціпенінні і безпам'ятстві. Незліченні, вони піднімаються, будуються в бойові порядки; головні їхні вожді носять імена ідолів, відомих згодом в Ханаані та сусідніх країнах. Сатана звертається до соратників, втішає їх надією на відвоювання Небес і повідомляє про новий світ і новий рід істот, які, як свідчать старовинні пророцтва і перекази Небесного Царства, повинні бути створені; Ангели ж, згідно з думкою багатьох стародавніх Отців, створені задовго до появи видимих \u200b\u200bістот.

Щоб продумати це пророцтво і визначити подальші дії, Сатана велить зібрати загальний рада.

Соратники погоджуються з ним. З безодні виникає Пандемониум - чертог Сатани. Пекельні вельможі сидять там і радяться.

Про перший непослух, про плід

Забороненому, згубний, що смерть приніс

І всі негаразди наші в цей світ,

Людей позбавив Едему, до пори,

Коли нас Найбільший Людина

Восставил, Рай блаженний нам повернув, -

Співай, Муза нагірна! Зійди з вершин

Таємничих Синая иль Хорива,

Де був тобою пастир натхненний,

Початково повчати свій народ

Виникнення Неба і Землі

З Хаосу; коли тобі миліше

Сіонський пагорб і Сілоамская Ключ,

Дієслів Божих область, - я кличу

Тебе звідти в допомогу; пісня моя

Наважилася злетіти над Геліконом,

До піднесеним предметів кинулися,

Недоторканим ні в прозі, ні в віршах.

Але перш ти, про Дух Святий! - ти храмам

Волієш чисті серця, -

Покажи мені всевідання твоїм!

Ти, немов голуб, споконвіку ширяв

Над безоднею, плідний її;

Виконай світлом темряву мою, піднеси

Все тлінне в мені, щоб я зміг

Вирішальні докази знайти

І добрість Провидіння довести,

Шляхи Творця перед твариною виправдавши.

Відкрий спочатку, - бо Пекло і Рай

Так само доступні погляду Твоєму, -

Що спонукало першу пару,

В щасливій сіни, серед блаженних кущ,

Настільки стягнуте милістю Небес,

Зрадили Світобудову їй у владу,

Відректися від Творця, Його заборона

Єдиний порушити? - Пекельний Змій!

Так, це він, заздрячи і бажаючи помститися,

Праматір нашу лестощами спокусив;

Підступний Ворог, повалено їх з висот

Гординею власною, разом з військом

Повсталих Ангелів, яких він

Очолив, з чиєю допомогою Престол

Всевишнього хотів похитнути

І з Господом зрівнятися, обуривши

Небесні дружини; але боротьба

Була марною. Всемогутній Бог

Розгніваний стрімголов скинув норовливого,

Обійнятих полум'ям, в бездонний морок,

На муки в адамантового ланцюгах

І вічне, Наказ вогні,

За їх озброєний, зухвалий бунт.

Дев'ятиразовий час минув,

Що мірою дня і ночі служить смертним,

Поки в корчах, зі своєю ордою,

Метався Ворог на вогненних хвилях,

Розбитий, хоч безсмертний. рок прирік

Його на страту найгіркішу: на скорботу

Про безповоротний щастя і на думку

Про вічні муки. Він тепер обвів

Похмурими зіницями навколо;

Таїлися в них і ненависть, і страх,

І гордість, і безмірна туга ...

Миттєво, що лише Ангелам дано,

Він оглянув пустельну країну,

В'язницю, де, як в печі, палав вогонь,

Але не світив і працюйте темрявою

Вірніше був, що світився лише потім,

Щоб явити очам суцільний морок,

Юдоль печалі, царство горя, край,

Де миру і спокою немає, куди

Надії, близькою всім, замовлений шлях,

Де борошна без кінця і лютий жар

Клокочущих, невичерпних струменів

Плинної сірки. Ось який затвор

Тут приготував Вічний Суддя

Заколотникам, серед досконалої темряви

І Господа, ніж найдальший полюс

Від центру світобудови відстоїть.

Як порівняти з колишньою висотою,

Звідки їх паденье захопило!

Він бачить співучасників своїх

У прибої спекотному, в пекучому вихорі іскор,

А поруч однолітка, що був другим

По рангу і злодійства, а пізньої

Був в Палестині шануємо як Вельзевул.

До нього кликнув гордовитий архівороги,

Відтепер наречений Сатаною,

І страшне беззвучие розірвав

Такими сміливими словами:

"- Ти ль переді мною? О, як низько впав

Той, хто сияньем затьмарював своїм

Сяйво променистих міріад

У небесних сферах! Якщо це ти,

Союзом загальним, задумом одним,

Надією, випробування в боях

І поразка пов'язаний зі мною, -

Поглянь, в яку безодню з висоти

Ми впали! Його могутній грім

Досі був невідомий нікому.

Жорстоке зброю! але нехай

Всесильний Переможець на мене

Будь-яке піднімає! - Чи не зігнуся

І не розкаюсь, нехай мій блиск потьмянів ...

Ще в мені рішучість не вичерпалася

У сознанье зневаженого мого

Переваги, і гордий гнів кипить,

Велевшій мені підняти на битву з Ним

Бунтівних Духів буйні полки,

Тих, що Його знехтували свавілля,

Вождем обравши мене. ми безуспішно

Його Престол намагалися похитнути

І програли бій. Що з того?

Не всі загинуло: збережений запал

Нестримної волі, поряд

З безмірною ненавистю, спрагою мстити

І мужністю - не поступатися довіку.

А це ль не перемога? Адже у нас

Залишилося те, чого не може Він

Ні люттю, ні силою відібрати -

Немеркнуча слава! Якщо б я

Супротивника, чиє царство стрясає

Від страху перед цією рукою,

Благав би на колінах про пощаду, -

Я зганьбився б, я соромом

Покрився б і гірше був би сором,

Чим повалення. волею доль

Нетлінні емпірейскій наш склад

І сила богорівна; пройшовши

Горнило битв, не ослабли ми,

Але загартувалися і тепер вірніше

Ми маємо право на перемогу сподіватися:

У майбутньої сутичці, хитрість застосувавши,

Напружено сили, позбавити влади Тирана,

Який нині, святкуючи тріумф,

Радіє в Небесах самодержавно! "

Так занепалий ангел, побори скорботу,

Хизувався вголос, відчай тая.

Побратим йому відважно відповідав:

"- Про Князь! Глава порфіроносной сил,

Вождь Серафімскій ратей бойових,

Загрожували трону Вічного Царя

Діянь, що вселяють страх,

Щоб Його велич випробувати

Верховне: збережених воно

Випадковістю чи, силою або Роком.

Я бачу все і гірко знищений

Страшної поразки наших військ.

Ми вигнані з висот, переможені,

Скинутий, наскільки взагалі

Можливо розгромити богоподібних

Синів Небес; але дух, але розум наш

Чи не зламані, а міць повернеться знову,

Хоч славу нашу і колишньої захват

Муки поглинули назавжди.

Навіщо ж Переможець (визнаю

Його всесильним; адже не міг би Він

Найслабшою силою - нашу перемогти!)

Нам дух і міць залишив? щоб сильніше

Ми катували, тамуючи помста

Джон Мільтон - відомий громадський діяч, журналіст і поет, який прославився в період англійської революції 17 століття. Його вплив на розвиток журналістики безперечно, проте цим його внесок в культуру не обмежився. Він написав геніальну епічну поему, де вперше був зображений Сатана, якому хочеться симпатизувати. Так зародився надзвичайно популярний в наш час архетип, полюбився режисерам, письменникам і їх численній публіці. Відомо, що Джон Мільтон був віруючим і добре знають Біблію, але так само слід пам'ятати, що він інтерпретував біблійні тексти по - своєму. Поет не переробляв оповіді повністю, він лише доповнював їх. «Втрачений рай», в цьому відношенні, став найкращим прикладом.

Ім'я «Сатана» з івриту перекладається як «противник», «бути противником». В релігії він є першим противником небесних сил, уособлює собою вищу зло. Однак якщо автори євангелій виставляють його потворним і порочним демоном, для якого зло - самоціль, то Мільтон наділяє свого героя розумними і навіть справедливими мотивами, надихали його повалити Господа. Сатанів, звичайно, пихатий і гордий, його складно назвати позитивним героєм, але його революційний запал, відвага, відвертість полонять читача, змушує засумніватися в доцільності божественного суду. Крім того, судячи з того, що говорить імені Люцифера і усевіданню Бога, ми можемо зробити висновок, що небесний батько спеціально створив бунтівного духу, щоб влаштувати показову розправу і зміцнити свою владу. Погодьтеся, важко обманювати владику, який все про всіх знає, значить, цей бунт був спланований Творцем, і Диявола, як жертву обставин, шкода ще більше.

Мільтон, в «Втрачений рай» зачіпає тему протистояння, показуючи протилежність Сатани. Письменник не рідко звертається до нього Ворогом. У людській свідомості добре закріпилося, що чим сильніше недруг Господа, тим потужніший останній з них. Письменник представляє архівороги до його падіння не тільки Архангелом, але і самим найбільшим полководцем, здатним керувати всім і вся, в тому числі і третю Божих військ. Так само автор підкреслює міць головного опонента Всевишнього: «У тривозі, сили всі свої напряг», «На весь гігантський випрямившись, зростання» і ін.

Мільтон, будучи революціонером, не міг визнати єдиновладдя, монархію. Він спочатку представляє Диявола, як головного борця з тиранією Творця, привласнюючи першому титул такого собі «героя». Він не дивлячись ні на що, йде до своєї мети. Але поет не дозволяє вийти йому за чітко позначені рамки і подумати над іншими варіантами існування в цьому світі.

Все ж мильтоновского Ворог має людські якості, можливо, залишилися ще з часів служіння Богу: «Його на страту найгіркішу: на скорботу // Про безповоротний щастя і на думку // Про вічні муки ...»

Князь тьми, незважаючи ні на що, діє з волі Отця, який знає все те, що він зробить на три кроки вперед. Але навіть будучи ураженим, Владика тіней не здається, тому він заслуговує на повагу. Навіть опинившись скинутим в Пекло, він говорить, що краще бути правителем підземного світу, ніж слугою на небесах.

Мільтон показав Зло, яке, незважаючи, ні на що, не зрадить свої переконання, навіть відправившись навіки в темряву. За це образ Сатани так сподобався творчої інтелігенції, яка знову і знову присвячує йому видатні твори.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Сатана Мільтона і Прометей Есхіла - що спільного?
  2. біблійні мотиви
  3. Історія Адама і Єви
  4. Питання про «вільну волю» в творі
  5. образ Адама
  6. Зображення Раю і Пекла у поемі
  7. Проблема персоналізації «диявола» в світовій культурі

Сатана Мільтона і Прометей Есхіла - що спільного?

Приблизно в 444-443 роках до нашої ери, давньогрецький драматург Есхіл написав знамениту трагедію «Прометей закутий». У ній була розказана історія близького до престолу Зевса титана, який постраждав від рук Бога через свої політичні переконання.

Провівши аналогію, можна сказати, що Мільтон створив Сатану за образом і подобою героя Есхіла. Прибиття цвяхами до скелі, вічні муки, які тілу доставляє птах, що пожирає печінку, повалення в тартар не можуть похитнути твердість духу велетня і змусити його змиритися з Божою тиранією. Нектари, бенкету, насолоди, життя на Олімпі не мають для волелюбного велетня ніякого сенсу, адже це можливо лише за умови абсолютної покірності Громовержця.

Титан повстає проти всемогутньої і беззаперечної влади заради свободи, як і Люцифер в «Втрачений рай». Небажання підкоритися Творця, прагнення до волі, гординя, що не дозволяє панувати над собою - адже все це відбилося і в мильтоновского Дияволі. Як Ворог, так і Прометей до своїх бунтів, були наближені до Владики. Будучи повалення, вони залишаються вірними своїм поглядам.

Обидва персонажа, що величний гігант, що архівороги знаходять свою незалежність в поразці. Вони самі влаштовують собі рай з пекла, а з неба - темряву ...

біблійні мотиви

Біблійні мотиви є, свого роду, стрижнем для багатьох літературних творів. У різний час вони, так чи інакше, інтерпретуються, наповнюються новими деталями, але суть їх завжди залишається однаковою.

Мільтон вперше порушує прийняті в суспільстві трактування старозавітних сюжетів, тим самим відступаючи від церковних догм. Епоха революцій, зміни життєвих укладів, цінностей і понять - все це і багато іншого змушує по-іншому поглянути на добро і зло, показані в образах Всевишнього і Диявола.

Протиставлення: добро - зло, світло - темряву, Батько - Люцифер - ось на чому побудована п'єса Мільтона. Сцени з райського саду переплетені з описом війни між військами Ворога і ангелами. Терзання Єви, спокушання домовленостями Злого духу, змінюються низкою епізодів, в яких зображені страждання майбутніх людей.

Поет облачає Князя тьми в змію, показує його злим і мстивим, догоджаючи церкви, але при цьому він так само підкреслює величність його фігури. Зображуючи головного недруга Творця, поет виходить за біблійні рамки. Мильтоновского Бог не є позитивним героєм, він виступає за повне і беззаперечне підпорядкування, Люцифер же прагне до свободи і пізнання, як і перші люди. Мотив спокушання автор переінакшив: на його думку, відбувся не обман, а прозріння людини, який теж обрав незалежність і пізнання.

Крім заколоту Біса, в «Втрачений рай» так само показана історія Адама і Єви. У центрі твору картина успішного спокушання і падіння Божого творіння. Але, незважаючи на удачу Демона, перемогу здобуває Всевишній, даючи людям шанс на виправлення.

Зовні поема схожа на святе письмо. Однак, образи архівороги і Отця, їх сутички далеко не схожі з старозавітними переказами. Так, наприклад, середньовічні фантазери і християни наділяли Сатану огидними рисами, чого ми не можемо побачити у Мільтона.

У біблії спокушання людей займався змій, найхитріший з усіх звірів створених Господом, а в поемі ця задача була покладена на Сатану, який звернувся в тварину.

Виходячи з усього вищесказаного, можна сказати, що Мільтон взяв Священний сюжет за основу свого творіння і доповнив його більш яскравими елементами.

Історія Адама і Єви

Однією з головних сюжетних ліній «Втраченого раю» є відома історія про людське гріхопадіння.

Сатана вирішує зруйнувати найчистіше і святе місце на землі - Едемський сад, щоб підпорядкувати своїй волі перших земних людей. Звернувшись змією, він спокушає Єву, яка, скуштувавши забороненого плоду, ділиться ним з Адамом.

Мільтон, слідуючи біблійним сюжетом, вважає, що спробувавши плід запропонований Сатаною, людство почало свій тернистий шлях в божественному прощення, але, варто зауважити, що поет не визнає гріха в скоєному. Він вкладає в цю історію філософський сенс, показуючи життя до та після гріхи.

Благодать в райському саду, чистота і непорочність, відсутність клопоту, хвилювань, постійне перебування в незнанні - ось як жили люди до того, як скуштували яблуко розбрату. Після скоєного людині відкривається новий, зовсім інший світ. Будучи вигнаними, божі діти відкрили для себе звичну нам реальність, в якій панує жорстокість, а на кожному розі підстерігають труднощі. Поет хотів показати, що крах Едему був неминучий. Він вважав, що райське життя - ілюзія, вона не відповідає істиною суті людини. До гріхопадіння їх існування було не повним, наприклад, вони не звертали уваги на свою наготу і не мали один до одного фізичного потягу. Після в них прокинулася та, близька нашому розумінню, любов.

Мільтон показує, що у вигнанні люди знайшли те, чого не мали раніше - знання, пристрасті, розум.

Питання про «вільну волю» в творі

У Біблії говориться про гріхопадіння, як про порушення головною Божої заповіді, непокорі людини, що і дало привід для вигнання з Едему. Мильтоновского ж прочитання цієї історії показує гріх, як втрату людьми безсмертя, але при цьому, збереження вільнодумства і розуму, які частіше служать на зло людині. Однак це його право - звернути їх, куди завгодно.

У творі порушується питання про людські нещастя. Мільтон знаходить їх в людському минулому, кажучи, що вірить в незалежність і розум, які допоможуть людям позбутися від усіх бід.

Адам в творі наділений красою, розумом, багатим внутрішнім світом, в якому є місце пристрасті, почуттів, а так само вільної волі. У нього є право вибору. Саме завдяки цьому фактору молода людина може розділити покарання за непослух зі своєю коханою і отримати повну свободу волі.

Мільтон показує гріхопадіння, як реалізацію свободи вибору, яку Бог дарував людям. Обираючи благочестивий спосіб життя, людина зможе знову знайти Рай та спокутувати первородний гріх.

образ Адама

Адам був першим чоловіком, якого створив Всевишній, а також він є прабатьком усього людського роду.

Автор показує його мужнім, мудрим, сміливим і до того ж чарівним. В цілому, праотець в «Втрачений рай» представлено, як розсудливий і благочинний пастир Єви, яка слабкіше його і в фізичному, і в інтелектуальному плані.

Поет не обійшов стороною і внутрішній світ героя. Він є проекцією божественної гармонії: упорядкований і позбавлений недоліків світ, повний творчої енергії. Адам навіть справляє враження зануди, та того він незіпсований і правильний: слухає ангелів і не відає сумнівів.

Мільтон, на відміну від інших письменників, не рахував людини іграшкою в руках Бога. Поет звеличує почуття «вільної волі» головного героя, кажучи, що саме воно допомагає людям рухатися вперед.

Однак поряд з небесними істотами образ «царственого» прабатька людей, створений Мільтон, втрачається. Розмовляючи з ангелами, він показаний, як людина запитує або, більш того, безмовний. Почуття «вільної волі», вкладене в героя, розчиняється, і Адам готовий погоджуватися з усім, що йому говорять ангели. Наприклад, під час бесіди з Рафаїлом про світобудову, архангел різко перериває його питання, кажучи про його людської сутності і про те, щоб він не намагався пізнати таємниці всесвіту.

Ми бачимо людину, що вміщав в себе все найкраще: хоробрість, «вільну волю», мужність, чарівність, розсудливість. У той же час він тремтить перед сильними світу цього, не суперечить їм і плекає в серці готовність назавжди залишитися рабом ілюзій. Тільки Єва вдихнула в нього рішучість протистояти владі Творця.

Зображення Раю і Пекла у поемі

У поемі Мільтона безпосередню роль грає природа у всьому своєму різноманітті. Вона змінюється разом з почуттями персонажів. Наприклад, під час спокійної і безтурботного життя в Едемі показана гармонія в світі, але варто було людям переступити наказ Бога, як в світ приходить хаос і руйнування.

Але самим контрастним є зображення Рая і пекла. Наскільки похмурим і похмурим показаний Пекло, настільки безликим і сірим на його тлі виглядає Небо. Ніякі хитрощі не допомогли Мільтону зробити декорації царства Божого яскравими і барвистими.

Однак слід зауважити, що зображення Едему набагато красивіше і детальніше промальовано, ніж опис Небесного Царства. Велика увага була приділена саме природу земного Раю: високі дерева, перепліталися кронами, велика кількість різноманітних плодів і звірків. А так же, свіже повітря, «Яким навіть Океан - старий ... насолоджується». Сад постійно вимагав турботи своїх мешканців, тому перші люди можуть претендувати на звання перших в історії колгоспників: їм теж не платили грошей і видавали оклад їжею. Така беззмістовна і одноманітне життя до вподоби автору, тому він пекло звільнення людей.

Мільтон зобразив похмурий, але в той же час чудовий Пекло, а так же, світлий і не менш чудовий Рай. Чи не озброєним оком видно, наскільки величезна і неосяжна палітра фарб, яка сприяє опису цих двох світів.

Проблема персоналізації «диявола» в світовій культурі

Перша згадка Сатани припадає приблизно на VI століття, це зображення Диявола на фресці в Єгипті. Там він був показаний, як звичайний ангел, який нічим не відрізняється від інших.

На рубежі тисячоліть ставлення до нього різко змінилося. Це сталося у зв'язку з тим, що для прикріплення віруючих до їх віри найпростішим методом було залякування. Церква вселяла ненависть і страх до біса, тому його зовнішній вигляд повинен був бути огидним.

У Середньовіччі життя простої людини, гнобленого з усіх боків церквою і урядом, так чи інакше, змушувала людини кинутися в обійми занепалого ангела, знайти хоч і злого, але одного або соратника. Злидні, голод, чума і багато іншого спричинило за собою створення культу Диявола. Крім того, слуги церкви теж внесли свій вклад, відрізняючись аж ніяк не благочестивим поведінкою.

На зміну цій епосі прийшов Відродження, яке змогло зруйнувати вже усталений образ Ворога - чудовиська.

Мільтон позбавив Диявола від рогів і копит, зробив його величним і могутнім занепалим ангелом. Саме таке уявлення про недругів Божому, яке дав нам поет, міцно закріпилося в умах людей. На основі Біблії автор називає його «Князем пітьми», підкреслюючи або навіть гіперболізуючи його бунт проти Бога. Також в образі Ворога підкреслюються деспотизм, владність, зарозумілість. Його оволоділи гординя і марнославство. Сатана повстав проти Господа, але знищив весь людський рід. Хоча ... як сказати? Мільтон вважає, що він знищив того плазуна і невпевненого в собі колгоспника, який і не жив толком, а служив золотою рибкою в акваріумі. Зате він створив ту людину, яку всі ми знаємо по собі: багатогранну особистість з суперечливим і складних характером, здатну на щось більше, ніж сільськогосподарська праця.

Автор очеловечил Темного лорда, наділивши його людськими якостями: егоїзмом, гординею, прагненням панувати і небажанням підкорятися. Так він змінив уявлення про Зло, закладене Церквою і теоретиками релігії. Крім того, якщо допустити, що Диявол - жертва приречення Бога, хлопчик для биття, то ми вже починаємо йому співпереживати, так як відчуваємо себе такими ж обдуреними і покинутими. Тобто, образ Люцифера став настільки реальним і схожим на людину, що став близьким письменникам і читачам.

Всі ми пам'ятаємо чарівних і оригінальних Люциферів: Мефістофель Гете, Адвокат Диявола, Воланд Булгакова, Учень Диявола Бернарда Шоу, Вогняний Ангел Брюсова, Люцифер Алістера Кроулі, Капітал Нойз МС, Лорд Генрі Уайльда. Всі вони не вселяють страху, скоріше, притягують і вселяють свою правду, причому, вельми переконливо. Іноді нам здається, що саме вони - справжні носії справедливості. Зло дає свободу думки і фантазії, і підходити під його стандарти набагато простіше і приємніше, ніж колінопреклоніння в статусі раба божого. Диявол підкорює цинізмом, неприкритою гордістю і вічним духом протиріччя, які полонять критично налаштованих людей. Бог, як і все позитивне і дуже вже обмежене моральними заборонами, менш популярний в народі, особливо в пору постмодернізму, коли безвір'я стало нормою життя і не переслідується, а релігійна пропаганда ослабла. У неоднозначності інтерпретації образу Сатани, в людській тязі до забороненого, і полягає проблема персоніфікації диявола в світовій культурі. Зло виглядає привабливіше, зрозуміліше і ближче, ніж добро, і від цього ефекту не можуть позбутися художники.

Цікаво? Збережи у себе на стінці!
Вибір редакції
Епізод. «Грай, грай, та діло знай» Сваха: За старих часів молоду «бабувати» - оправляли зачіску і робили дві коси. Ось і ми зараз коси ...

Книга тижні Т. Мавріна, Ю. Коваль Союз двох талантів - художника Тетяни Мавриною і письменника Юрія Коваля - подарував нам серію ...

Музей сучасного мистецтва Аліканте (Аліканте, Іспанія) - експозиції, час роботи, адреса, телефони, офіційний сайт. Тури на травневі ...

Інтерактивна експозиція Морського музею в колишніх льотних ангарах оповідає про хвилюючою військово-морської історії Таллінна та Естонії, обіцяючи ...
Декоративно-прикладне мистецтво (від лат. Deco - прикрашаю) - широкий розділ мистецтва, який охоплює різні галузі творчої ...
Музей підводної археології є не тільки яскравою пам'яткою турецького курорту Бодрум, але і всій Туреччині. Це -...
Музей Хосмаса докладно розповідає про історію оборони Холона під час битви за незалежність Ізраїлю. Будівля музею розміщується на ...
Вежа Байтерек знаходиться в новій столиці Казахстану Астані, прямо навпроти палацу президента країни. Це дивовижна споруда з ...
Попередня фотографія Наступна фотографія Державний Ермітаж - гордість Росії, найбільший в країні культурно-історичний музей, ...