Що в поглядах Онєгіна вам те саме. Образ євгенія Онєгіна


Даєш строкову реабілітацію Євгенія!

Онєгіна, який відкинув любов сільської дівчинки, а потім загорівся пристрастю до світської красуні, не засудив тільки ледачий. У шкільних творах цей його непорядний вчинок розбирають по кісточках друге століття поспіль ...

Даєш строкову реабілітацію Євгенія!

З кандидатом медичних наук ми розмовляли про хвилю педофілії, яка захлеснула в цьому році країну.

Що робити?

– Брати приклад з Євгенія Онєгіна! - заявив доктор. - Він же не став спокушати малолітню Тетяну, хоча дівчинка сама запропонувала йому себе. Онєгін повинен стати зразком для школярів. Дивіться, хлопці, ось справжній чоловік! Менше було б в країні педофілів ..

Зараз що ні день з'являються повідомлення про дітей - жертв насильства. Держдума вже пропонує давати довічне ув'язнення тим, хто зробив cекcуальние дії з підлітками молодше 14 років. А Тетяні було 13!

- Не може бути! - здивувався я.

І я почув нову і, прямо скажу, злегка приголомшила мене трактування роману - з точки зору cекcолога. Ось вона.

Ленський знайомить Онєгіна з сестрами Ларіним. Даєш строкову реабілітацію Євгенія!

- Пора нарешті відновити справедливість! 26-річний чоловік цілком природно відмовив 13-річній, а його за цей благородний вчинок прогресивна громадськість засуджує! Звернемося до роману. Після 17 років Євген став відвідувати бали. Мав багато статевих зв'язків з заміжніми жінками. І з дівчатами, яким «наодинці давав уроки в тиші». Він же був геній в науці пристрасті ніжною. Мав сильну статеву конституцію.

У 26 років опинився в глухому селі, оформляючи спадок багатого дядька.

Всі коханки залишилися в Петербурзі. Відчував вимушене статева стриманість. І тут 13-річна поміщицька дочка пропонує йому себе. «Те воля неба: я твоя!» Він відмовляє. Свідчення того, що він мав нормальне псіхоcекcуально орієнтоване за статтю та віком лібідо.

Тягнуло до зрілим жінкам, статевозрілим дівчатам. Але не до дівчаток! Романтичних почуттів до Тетяни теж не було. Оцінив, що і її почуття незріле. Начиталася дівчинка любовних романів, вирішила реалізовувати своє романтичне лібідо. Тут нагодився загадкова людина зі столиці. І адже Євген зберіг в таємниці сам факт листи, не став хвалитися і компрометувати Тетяну. Справжній чоловік!

- А чому тоді наш ідеал до заміжньої Тетяни пристрастю запалився?

- Після довгих поневірянь повернувся до Петербурга. На першому ж балу побачив найкрасивішу дівчину столиці, негайно в неї закохався і спробував зблизитися. Ризикуючи своєю репутацією і репутацією Тетяни і її чоловіка. Значить, збереглося нормальне лібідо.

На дівчинку не зреагував, а на дорослу красуню - миттєво! Він же насилу впізнав ту саму Тетяну.Ще одне підтвердження. Будь вона дорослою дівчиною при першій їх зустрічі, навряд чи б змінилася до невпізнання. А 13-річна через 3 - 4 роки перетворилася. До речі, на початку XIX століття панували зовсім інші звичаї. І, якби Онєгін зблизився з Тетяною, це сприйняли б нормально. Але, на жаль, склалася думка, що Тетяна - жертва, страдниця. Онєгін - ловелас, завдав їй глибоку душевну травму. Насправді він - герой нашого часу.

... Я слухав фантастичну версію cекcолога, а в голові билася одна думка: «Не може бути! Не може бути 13 років Тетяні, російською душею! » Наплутав cекcолог! Думаю, що і читачі перебувають у шоці. Повернувшись додому, обклався творами Пушкіна, спогадами його сучасників, працями пушкіністів, літературознавців, починаючи з шаленого Віссаріона Бєлінського. Навіть Овідія Назона відкопав, що постраждав за науку пристрасті ніжної. Три дня вивчав, порівнював. І ось що мені відкрилося ...

Тетяна розпитує няню про любов. Правда поета.

Насамперед я відкрив четверту главу «Онєгіна», на яку посилався cекcолог. Вона починається зі знаменитих рядків:

"Чим менше жінку ми любимо,
Тим легше подобаємося ми їй ".

А ось в продовження зазвичай ніхто не вникає, хоча в них-то і міститься розгадка таємниці роману.

"І тим її вірніше губимо
Серед звабливих мереж.
Розпуста, бувало, холоднокровний
Наукою славився любовної,
Сам про себе всюди сурмлячи
І насолоджуючись не люблячи.
Але ця важлива забава
Достойна старих мавп
Хвилинах дідівських часЛ ... "

(В листі молодшому братові Льву 23-річний поет висловився більш конкретно: «Чим менше люблять жінку, тим швидше можуть сподіватися володіти нею, але ця забава гідна старої мавпи XVIII століття». Він ще не сідав за «Онєгіна».)

Кому не нудно лицемірити,
По-різному повторювати одне,
Намагатися важливо в тому запевнити,
У чому все впевнені давно,
Всі ті ж чути заперечення,
Знищувати звичаїв,
Яких не було і немає
У ДІВЧИНКИ У ТРИНАДЦЯТЬ РОКІВ!
Так точно думав мій Євген ...

Не плутайте Таню і няню.

Отже, головне питання: звідки ж взялася в романі тринадцятирічна дівчинка, про яку думав наш герой, отримавши лист Ларіної? Хто вона? Няня Тетяни? (Всі опитані мною вчителя і просто інтелігенти миттєво вказували на стареньку!) Та дійсно пішла під вінець в 13 років, але розпустою старих мавп там і не пахло. Чоловік Ваня був ще молодший! Та й не знав Онєгін про ранньому заміжжі якийсь няні - Тетяна про неї не писала, а особисто до пояснення в саду взагалі з коханим не розмовляла. Випадкова помилка?

Я відкрив дореволюційний зібрання творів Пушкіна XIX століття з ятями. Теж - «тринадцять». Для рими вставлено слівце? З таким же успіхом можна було написати «п'ятнадцять» і «сімнадцять». Дівчинка - абстрактна фігура, для красного слівця?

але у Пушкіна нічого випадкового в віршах немає. Він завжди точний, навіть в деталях.

Виходить, 13 років було Тетяні Ларіної, коли та відправила Євгену лист ?! Адже більше в романі ніде її вік не зазначений. А Пушкін всюди повідомляв вік своїх героїнь. Навіть старенькій пікової дами. (Виняток - стара з розбитим коритом і Людмила, наречена Руслана. Але то ж казки.)

А вже в головному романі своєму житті тим більше не міг порушити традицію. Про чоловіків-то не забув. Ленського «без малого вісімнадцять літ». Самого Онєгіна вперше ми теж бачимо «філософом й вісімнадцять років», що збираються на бал. На бали герой «убив вісім років, які втратили життя кращий колір». Вийде 26.

Точно по Пушкіну: «Доживши без мети, без праць до двадцяти шести років».

Є в романі і відверті натяки на юний вік Тетяни. «Вона в родині своєї рідної здавалася дівчинкою чужий». У ляльки й пальники не грала, з молодшою \u200b\u200bОленькою і її «маленькими подругами» на луг не ходила. А захлинаючись читала любовні романи.

Британської музи небилиці
Турбують сон тієї дівчини.

(Отрок, отроковица - вік від 7 до 15 років, стверджує знаменитий тлумачний словник Володимира Даля. Лікар Даль був сучасник поета, він чергував біля ліжка смертельно пораненого Пушкіна.)

Загорівся пристрастю до Онєгіна, дівчинка запитує у няні, чи була та закохана?

І повно, Таня! У ЦІ ЛІТА
Ми не чули про любов;
А то б зігнала зі світла
Мене покійниця свекруха.

У ЦІ (тобто Таніни) ЛІТА няня вже пішла під вінець. А було їй, нагадаю, 13 років. Онєгін, повертаючись з балу, де побачив вперше генеральшу, світську даму, задається питанням: «Невже та сама Тетяна? Та ДІВЧИНКА ... Чи це сон? Та ДІВЧИНКА, якої він нехтував в смиренної частці? » «Вам була не новина смиренної ДЕВОЧКИ любов?» - дає відповідь герою сама Тетяна.

Онєгін надійшов мило.

Продовжимо читання четвертого розділу, де з'явилася 13-річна дівчинка.

... отримавши послання Тані,
Онєгін жваво зворушений був ...
Бути може, чувствий запал старовинний
Їм на хвилину опанував;
Але обдурити він не хотів
Довірливість душі невинної.

Виходить, Євген не захотів, подібно старій розпусну мавпі, погубити невинну дівчинку. І тому відповів відмовою. Тактовно взявши всю провину на себе, щоб не травмувати Тетяну.

І в кінці побачення дав дівчинці добру пораду:

Вчіться панувати собою;
Не всякий вас, як я, зрозуміє;
До біді недосвідченість веде.

Прочитав уважно Олександра Сергійовича і зрозумів раптом, який же дурістю ми змушені були займатися в школі, страждаючи над творами про взаємини Євгенія і Тетяни! Пушкін ж все сам пояснив і сам же виніс оцінку вчинку свого героя.

Ви погодитеся, мій читач,
Що дуже мило учинив
З сумною Танею наш приятель.
Російська дівчина не людина!

А скільки ж тоді було Ользі, на якій збирався одружитися 17-річний Ленський? Максимум 12. Де це написано? В даному випадку Пушкін лише вказав, що Оля була молодшою \u200b\u200bсестрою 13-річної Тетяни. Трохи юнак (років 8 по Далю) Ленський був свідок розчулений її дитячому забав. (Немовля - до 3 років. Від 3 до 7 - дитя). Вважаємо: якщо йому було 8 років, то їй - 2 - 3 роки. До моменту дуелі йому - без малого 18, їй - 12.

А пам'ятаєте, як обурився Ленський, коли Оля танцювала з Онєгіним?

Трохи лише з пелюшок,
Кокетка, вітряний дитина!
Вже хитрість відає вона,
Вже змінювати навчена!

Ви, звичайно, шоковані. У такому віці - і заміж ?! Не забувайте, яке час було. Ось що писав у статті про Онєгіна Бєлінський: «Російська дівчина не жінка в європейському сенсі цього слова, не людина: вона щось інше, як наречена ... Ледве виповниться їй дванадцять років, і мати, дорікаючи її в лінощах, в невмінні триматися ..., каже їй: «чи не соромно вам, пані: адже ви вже наречена!» А в 18, по Бєлінському, «вона вже не дочка своїх батьків, які не улюблене дитя їх серця, а тяжкий тягар, готовий залежатися товар, зайва меблі, яка, того й гляди, спаде з ціни і не зійде з рук».

- Таке ставлення до дівчат, ранні шлюби пояснюються не дикістю звичаїв, а здоровим глуздом, - стверджує cекcолог Котровскій. - Сім'ї тоді були, як правило, багатодітні - аборти церква забороняла, а надійних протизаплідних засобів не було.

Батьки намагалися скоріше видати дівчину ( «зайвий рот») заміж в чужу сім'ю, поки та виглядає молодо. Та й приданого за неї потрібно менше, ніж за зів'ялу діву. (Дівка-вековуха - як осіння муха!) У випадку з Ларіним ситуація була ще гостріше. Батько дівчаток помер, наречених треба було терміново пристроювати!

Юрій Лотман, знаменитий літературознавець, в коментарях до роману писав: «У шлюб молоді дворянки на початку XIX століття вступали рано. Правда, часті в XVIII столітті заміжжя 14 - 15-річних дівчаток почали виходити зі звичайної практики, і нормальним віком для шлюбу стали 17 - 19 років. Ранні шлюби, колишні в селянському побуті нормою, в кінці XVIII століття непоодинокими були і для не порушеного європеїзацією провінційного дворянського побуту.

А. Лабзіна, знайома поета Хераськова, була видана заміж, ледь їй минуло 13 років.

Мати Гоголя повінчали в 14. Однак час перших захоплень молодий читачки романів починалися значно раніше. І оточуючі чоловіки дивилися на молоду дворянку як на жінку вже в тому віці, в якому наступні покоління побачили б в ній лише дитини.

23-річний поет Жуковський закохався в Машу Протасову, коли їй було 12.

Герой «Лиха з розуму» Чацький закохався в Софію, коли їй було 12 - 14 років ».

* Начебто все складно виходить. І все ж, каюсь, дорогий читачу, мене постійно мучив один питаннячко. Ну чому, чому Пушкін призначив своєї улюбленої героїні 13 років? Всі інші його закохані героїні були старші. Дуня, дочка станційного доглядача, втекла з гусаром після 14 років. Панночка-селянка Лізі, коханої Дубровського Маші Троекуровой, Марії Гаврилівні з «Заметілі» 17 стукнуло. Капітанської дочці Маші - все 18. А тут ...

І раптом осінило! Так він же свідомо зробив Тетяну настільки юної! Якби Онєгін відкинув любов 17-річної Ларіної, до нього дійсно могли виникнути питання. Черства людина! Але саме юним її віком Пушкін зміг підкреслити моральність свого улюбленого героя, якого багато в чому списав з себе. Так, може, і справді прав cекcолог Котровскій?

Роман у віршах А. С. Пушкіна насичений найрізноманітнішими образами. Кожен герой Євгенія Онєгіна має свій внутрішній своєрідний світ, свій погляд на навколишні речі, свої шляхи до духовного заспокоєння душі.

Головний герой роману - блискучий світський лев Євгеній Онєгін. Юнак мав можливість отримати хорошу освіту, але спочатку визначивши для себе неправдиві життєві пріоритети, вчив тільки те, що було йому потрібно: залишався байдужим до історії, поверхнево читав поезію - тільки для того, щоб блиснути при можливості у вищому світі.

Євгенія цікавлять тільки твори Адама Сміта, він порівнює себе з героями його твори - освіченими європейцями, провідними дозвільний спосіб життя. Він намагається підлаштовувати своє життя під літературні твори, надягаючи маску світського гульвіси.

На жаль, це була тільки роль, яку Онєгін майстерно вмів грати, не даючи звіту в цьому навіть самому собі. Потрапляючи в світське суспільство і вважаючи себе його частиною, Євген вступає в шалений протиріччя з ним.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Сприйняття навколишнього світу Онєгіним
  2. трагедія Онєгіна

Сприйняття навколишнього світу Онєгіним

Онєгін звик сприймати навколишній світ таким, як його описують його улюблені європейські письменники, але петербурзька дійсність виявляється далекою від літературного ідеалу.

Про тонкою душевною структурі Онєгіна говорить і його дружба з Ленським. Онєгін захоплюється умінням Ленським відчувати навколишній світ і втілювати свої відчуття у віршах. Викликаючи на дуель свого друга, Онєгін продовжує грати літературного героя, адже саме так вони вчинили б в його ситуації.

Однак він забуває, що знаходиться в реальному світі, що смерть його або його друга буде справжня. Розуміння цього до Євгена прийде значно пізніше. Навіть образ Тетяни він сприймає як образ героїні з книги, яка є абсолютно не придатною для його героя.

Адже Ольга більш підходяща кандидатура для ролі Дами серця в його романі. В цьому і полягає трагічна доля героя Онєгіна і його головні протиріччя зі світом, який існував тут і зараз, а не літав в примарному літературному сценарії.

трагедія Онєгіна

В кінці роману ми не дізнаємося Євгенія. Тільки через кілька років для нього відкрилася вся глибина власного самообману. Онєгін розуміє, що помилився ще в молодості, коли вибрав неправильні життєві пріоритети, коли не розгледів справжніх, вірних, щиро люблячих його людей, які зустрічалися на його життєвому шляху, і яких він відкинув в силу свого ілюзорного примарного сприйняття світу.

Душа Євгенія з самого початку прагнула до розвитку і духовному пошуку, але методи, обрані для цього, привели його тільки до страждань і внутрішньому самознищення.

Остання розмова з Тетяною показав Євгену всю незворотність його трагедії. Адже вже не можна заново почати з нею любовні стосунки, тим більше, неможливо повернути Ленського, справжнього друга, який загинув від його руки.

А. С. Пушкін у всіх трагедіях Онєгіна, робить винним його і суспільство, яке дуже часто тоді підтримувало способи юнацького формування свідомості, яка була властива Онєгіна. Однак фінал роману відкритий. І хто знає, може бути, нарешті - то добре розібравшись в собі, Євген знайде нову справжню любов і вірних друзів.

При всій широті тематики роман «Євгеній Онєгін» - це перш за все роман про розумової життя і розвідках російської дворянській інтелігенції 20-х років XIX століття, перед декабристським повстанням 1825 року. Основна
тема його - передова особистість в її ставленні до дворянського суспільству і народу. Цю тему Пушкін і розкриває в образах представників прогресивної дворянської інтелігенції - Онєгіна, Ленського і Тетяни.
Назвавши свій роман по імені одного з героїв, Пушкін тим самим підкреслив центральне положення серед них (і в усьому романі) Євгенія Онєгіна.
Онєгін - «світський петербурзький парубок», столичний аристократ.
Малюючи образ свого героя, Пушкін докладно говорить про його вихованні та освіті, про життя в петербурзькому «світлі». «Забав і розкоші дитя», Онєгін отримав типову для аристократичної молоді того часу домашню освіту і виховання під керівництвом француза-гувернера. Він був вихований у дусі аристократичної культури, відірваної від національної та народної грунту.
Розтліває вплив «світла» ще більш удаляло Онєгіна від народу. Онєгін веде типову для «золотої молоді» того часу життя: бали, ресторани, прогулянки по Невському проспекту, відвідування театрів. На це пішло у нього вісім років.
Але Онєгін по своїй натурі виділяється із загальної маси аристократичної молоді. Пушкін відзначає його «мріям мимовільну відданість, ненаслідувальну дивина і різкий, охолоджений розум», почуття честі, шляхетність душі. Це не могло не привести Онєгіна до розчарування в житті і інтересах світського суспільства, до невдоволення політичною та соціальною обстановкою, що склалася в Росії після Вітчизняної війни 1812 року, в роки посилення реакції, в роки панування аракчеєвщини. Нудьга і нудьга оволоділи Онєгіним. Покинувши світське суспільство, він пробує зайнятися будь-якої корисною діяльністю. З спроби писати нічого не вийшло: у нього не виявилося покликання ( «позіхаючи, за перо взявся») і звички до праці, позначилося його панське виховання ( «праця наполеглива йому був тошен»). Спроба боротьби з «душевної порожнечею» за допомогою читання теж виявилася безуспішною. Книги, які "він читав, або не задовольняли, або виявлялися співзвучними його думок і почуттів і тільки зміцнювали їх.
Намагається Онєгін зайнятися пристроєм життя селян в маєтку, яке він отримав у спадок від дядька:
Ярем він панщини старовинної
Оброком легким замінив ...
Але вся його діяльність поміщика-господаря цієї реформою і обмежилася. Колишні настрої, хоча і дещо пом'якшені життям на лоні природи, продовжують володіти ним.
Неабиякий розум Онєгіна, його волелюбні настрої і критичне ставлення до дійсності ставили його високо над дворянській натовпом, особливо серед помісного панства, і прирікали, при відсутності громадської діяльності, на повне самотність.
Він покінчив зі світським суспільством, в якому він не знайшов ні високих моралі, ні справжніх почуттів, а лише пародію на них, і будучи відірваний від життя народу, Онєгін втрачає, зв'язок з людьми.
Врятувати від «душевної порожнечі» не змогли Онєгіна і найсильніші почуття, які об'єднують людини з людиною: любов і дружба. Він відкинув любов Тетяни, так як найвище цінував «вільність і спокій", не зумів розгадати всю глибину її натури і її почуття до нього. Він убив свого друга Ленського, так як не зміг піднятися над громадською думкою того помісного дворянства, яке він внутрішньо зневажав. Станові забобони взяли верх в тих коливаннях, які він відчував після отримання виклику на дуель. Він злякався «шепоту, хохотня дурнів», пліток Зарецьких.
У пригніченому стані духу Онєгін виїхав із села. Він «почав мандри», але і це не розвіяло його.
Повернувшись до Петербурга, він зустрів Тетяну заміжньою жінкою, дружиною свого родича і друга. У ньому спалахнула до неї любов, по Тетяна розгадала себелюбство, яке лежало в основі його почуття до неї: він знову не зрозумів глибини її запитів. Сценою побачення Онєгіна з Тетяною роман закінчується. Про подальшу долю Онєгіна нічого не говориться. Однак Пушкін думав продовжувати роман. Восени 1830 він писав десятий розділ, в якій збирався розповісти про виникнення перших таємних товариств декабристів. Але через цензурні умови він не зміг би її надрукувати; більш того, і зберігати її у себе було небезпечно. І Пушкін тієї ж восени спалив написане. У паперах поета збереглися лише нечисленні, розрізнені шматочки початкових строф глави.
Як думав Пушкін розгорнути дію в X чолі? Привів би він Онєгіна в товариство декабристів? Є свідчення одного зі знайомих Пушкіна про те, що, за словами поета, «Онєгін повинен був або загинути на Кавказі, або потрапити в число декабристів». Але, наскільки точно це свідоцтво, невідомо. В особі Онєгіна Пушкін першим з письменників зобразив той тип освіченого дворянина, який склався в Росії в 20-і роки XIX століття і був широко відомий в роки, що послідували за розгромом декабристів. Онєгін - типовий представник цієї освіченої частини дворянської інтелігенції, яка критично ставилася до укладу життя дворянського суспільства і до урядової політики. Це дворянська інтелігенція уникала служити царизму, не бажаючи стати до лав тюрмі, але вона стояла і в стороні від суспільно-політичної діяльності. А такий шлях, хоча і був своєрідним протестом проти суспільно-політичного ладу, неминуче прирікав на бездіяльність, на відхід від народу, на замикання
до вузького кола егоїстичних інтересів. Це закономірно приводило таких людей до «душевної порожнечі», .лішало їх життя високої мети, позитивної програми. Бєлінський чудово сказав про Онєгіна і тим самим про людей такого типу: «Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він ... дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність ».
Відсутність позитивної програми прирікає Онєгіна на бездіяльність. Герцен справедливо сказав про нього:
«... Юнак не зустрічає ніякого живого інтересу в цьому світі раболіпства і дріб'язкового честолюбства. І проте в цьому-то суспільстві він засуджений жити, так як народ ще більше від нього віддалений ... але нічого спільного між ним і народом ... »
Образ Онєгіна володіє величезною узагальнюючою силою. «Факт той, що всі ми - більш-менш Онєгін, раз тільки ми не вважаємо за краще бути чиновниками або поміщиками», - говорив Герцен. Типовість Онєгіна була настільки сильна, що з цього часу, за словами Герцена, «кожен роман, кожна поема мала свого Онєгіна, т. Е. Людини, засудженої на неробство, марного, збитого з шляху, людини, чужого в своїй сім'ї, чужого в своїй країні, який не бажає робити зло і безсилого робити добро, який робить в кінці кінців нічого, хоча і береться за все, виключаючи, втім, двох речей: по-перше, він ніколи не стає на бік уряду, і. по-друге, він ніколи не вміє стати на сторону народу ».
На образі Онєгіна Пушкін показав той шлях, яким йшла частина дворянської інтелігенції його часу, - шукання в відриві від суспільства і від народу. Пушкін засудив цей шлях героя-індивідуаліста, що робить його суспільно марним, «зайвим» людиною.

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» справедливо називають «енциклопедією російського жиз-

ні ». Автор відобразив в ньому життя різноманітних шарів російського суспільства, точно і виразно висвітлив особливості економіки і культури Росії свого часу. І все ж в першу чергу це роман про духовні шукання дворянської молоді, яскравим представником якої був Євгеній Онєгін. Вона болісно шукала своє місце в житті, висловлюючи свій протест демонстративним неучастю в офіціозних соціальних інститутах. Реальність образу Євгенія Онєгіна і духовну його близькість автору Пушкін неодноразово підкреслював на сторінках роману: «Онєгін, добрий мій приятель», «мені подобалися його риси: мріям мимовільна відданість, що не-подражітельная дивина і різкий, охолоджений розум».

Євгеній Онєгін народився в Петербурзі в розорилася аристократичної сім'ї, отримав типове світське виховання і освіту:

Онпо-французскісовершенно Міг висловлюватися і писав; Легко мазурку танцював І кланявся невимушено; Чого ж вам більше? Світло вирішив, Що він розумний і дуже милий.

У цій оцінці підкреслюється невибагливість аристократичного суспільства, що вимагає лише дотримання зовнішніх атрибутів рівню цивілізованого спілкування: знання французької, танці, поклони, витонченість і вміння підтримувати світські бесіди. Але Пушкін, критично оцінюючи типове дворянське освіту ( «ми всі вчилися потроху чого-небудь і як-небудь») віддавав належне зацікавленості Онєгіна певними науками. Його пізнання в античній літературі були досить посередні, в поетичній техніці Онєгін взагалі не розбирався, але цікавився політичною економією, розумів економічні закони розвитку суспільства і слідом за прогресивним буржуазним економістом Адамом Смітом вважав, що гроші - мертвий капітал.

В юності Онєгін вів звичайний для «золотої молоді» спосіб життя: нічні бали, сон до обіду, театри, ресторани, любовні пригоди, прогулянки по Невському проспекту. Незважаючи на успіх в світських сало

нах і поблажливість петербурзьких красунь, «забав і розкоші дитя» незабаром зрозумів, що життя його «одноманітна і строката», критично оцінив бездуховність, порожнечу дозвільного проведення часу. Все це висушувало душу, притупляло почуття, не давало їжі його гострому розуму - туга і розчарування опанували Євгеном.

Недуга, якого причину Давно б ВЯП. "Искат" Комерсант пора, Подібний англійської спліну, Коротше: російська нудьга Їм опанувала потроху ... Онєгіна до вподоби одноманітність цього барвистого свята життя, його діяльна натура жадає творення, а не споживацького користування плодами цивілізації. Євген намагався викласти свої погляди на папері, «але наполеглива праця йому був тошен; нічого не вийшло з пера його ». Відсутність звички до систематичної праці, невміння долати себе - витрати безладного виховання - не дозволили Онєгіна зайнятися творчістю. Тоді, «відданий неробства, нудячись душевної порожнечею», Євген намагався в книгах знайти відповіді на томящие його питання про сенс життя, призначення людини, способи самореалізації, але розкидані в плодах «розуму чужого» зерна мудрості були настільки малі і рідкісні, що збирати їх герою здалося марним. Онєгін болісно шукає вихід з душевної кризи, намагається зрозуміти, як надати життя сенс, наповнити її реальним змістом, але не може подолати критичного сприйняття дійсності, а критика, як правило, не носить конструктивного характеру:

Спершу Онєгіна мова Мене бентежив але я звик До його уїдливому спору, І до жарту, з жовчю навпіл, І злість похмурих епіграм. Євгеній Онєгін за інтелектуальним розвитком, безумовно, вище свого середовища і обмежитися рослинним існуванням «золотої молоді» не може, але вирватися за межі системи теж не може, оскільки не знає альтернативної соціальної доктрини. В, Г. Бєлінський так оцінив моральний стан героя, психологічні ис

струми його душевного неспокою: «Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він ... дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться, ніж так задоволена, так щаслива самолюбна посередність ».

Отримавши в спадок маєток дядька, Онєгін був дуже радий, що «колишній шлях змінив на що-небудь»: він насолоджувався спогляданням мирної природи і «сільської тиші». Але почуття внутрішньої незадоволеності, усвідомлення бездуховності поміщицького життєвого укладу, «де сільський старожил років сорок з ключницею лаявся, у вікно дивився і мух тиснув», знову відновили в ньому напади нудьги. Намагаючись урізноманітнити життя, нудячись від нудьги і бездіяльності, Онєгін здійснив доступні йому соціальні перетворення:

У своїй глушині мудрець пустельний, Ярем він панщини старовинної оброком легким замінив; І раб долю благословив.

Незважаючи на прогресивні економічні погляди, Онєгін не надавав особливого значення своїм перетворенням: життя кріпосного селянства не надто хвилювала новоявленого реформатора. Зрозуміло, він полегшив життя своїм підданим, чим викликав критичне ставлення розважливих сусідів, і зробив це з міркувань справедливості і з урахуванням сучасних поглядів на ефективність звільненого праці. Але для розчарованою душі героя цей благородний вчинок не став порятунком, початком подолання кризи і зверненням до активного життя. Але занадто зайнятий він своїми душевними стражданнями, надто звернений усередину себе, щоб конкретна життєва мета стала визначальною, поглинула його цілком.

Познайомившись з юним захопленим поетом Володимиром Ленським, сусідом по маєтку, Онєгін, «хоч він людей, звичайно, знав і взагалі їх зневажав», близько зійшовся з ним. Ленський був повною протилежністю Онєгіна: палкий, мрійливий, «він серцем милий був невіглас», «він вірив, що друзі готові за честь його прийняти окови». Розчаровано, досвідченому егоїстові був далеким від юнацький ентузіазм і ідеалізм по-

ця. Але неприйняття бездуховного, приземленого світу повітового дворянства ріднили Онєгіна з Ленським. Вони нескінченно сперечалися про самі складні проблеми буття, і Онєгін з посмішкою переваги, а почасти із заздрістю до свіжості почуттів і безпосередності душевних поривів слухав захоплену мова Володимира:

І думав: нерозумно мені заважати Його хвилинному блаженству; І без мене пора прийде; Нехай поки він живе Та вірить світу досконалості; Простим гарячці юних років І юний жар і юний маячня. Однак щира прихильність Онєгіна до юному поетові не завадила йому спровокувати Ленського на дуель: через свого поганого настрою, викликаного запрошенням поета на званий обід до Ларіним, Онєгін «поклявся Ленського роздратувати і вже порядком помститися». Євген не міг уявити стан поета, в уяві якого кожна деталь значима, адже «він любив, як в наші літа вже не люблять; як одна божевільна душа поета ще любити засуджена ». Євген щиро кається у своєму дурному розіграші, «що над любов'ю боязкою, ніжною так пожартував вечір недбало», картає себе за те, що вчасно «міг би почуття виявити, а не таке волосся, як звір». Але не знаходить в собі моральних сил піднятися над «Громадська думка» заради торжества справедливості. Ленський гине від руки Онєгіна - честі був принесений в жертву єдиний друг. Випробуваний Євгеном потрясіння не рятує його від відповідальності за загибель поета. Незважаючи на зневагу світськими умовностями і різке неприйняття світського способу життя, над Онєгіним все ж сильно тяжіють забобони, його внутрішній світ сповнений протиріч.

Любов чарівною Тетяни Ларіної глибоко торкнула Євгенія: він високо оцінив її природність, цілісність натури, натхненність, тонкість почуттів. З першого погляду герой проникливо зазначив її мрійливість і безпосередність, протиставивши сестрі: «У рисах у Ольги життя немає». Але душевна спустошеність, емоційна пересиченість не дозволили

йому піддатися природному пориву .. Численні перемоги над «серцями кокеток записних» притупили його почуття, позбавили впевненості у своїй здатності до щирої любові. Онєгін проявляє чуйність і делікатність, відкидаючи любов Тетяни, і пояснює свою відмову нездатністю до сімейного життя:

Мріям і рокам нема вороття; Чи не оновлю душі моєї ... Я вас люблю любов'ю брата І, може бути, ще ніжніше. Онєгін був великодушний і поблажливий до недосвідченої дівчині, «не в перший раз він тут явив душі пряме благородство». Однак згодом, коли Євген полюбив стала світською дамою Тетяну, вона хоч і висловлювала йому подяку за чесність і прямоту, все ж із здриганням згадувала його «суворість» і менторський тон:

І нині - боже! - холоне кров, Як тільки згадаю погляд холодний І цю проповідь ...

Пожертвувавши дружбою і любов'ю заради «вольності і спокою», Онєгін не знайшов ні того, ні іншого. Самотність, «мандри без мети», нерозділене кохання - ось підсумок його життя. Онєгін не реалізував себе, залишившись незрозумілим і самотнім:

Доживши без мети, без праць До двадцяти шести років, Томясь в бездіяльності дозвілля, Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів. Життя створила цього «страждає егоїста». Перевага над оточуючими, небажання служити штовхали героя на шлях безплідних пошуків свого шляху. Усім своїм життям він стверджував недосконалість суспільства, що не-затребуваного цю яскраву особистість.

1. Болонський про ліричні відступи в романі.
2. Ставлення автора до свого героя.
3. Образ автора в романі.
4. Подібність і відмінності Пушкіна і Онєгіна.

А. С. Пушкін працював над романом «Євгеній Онєгін» близько восьми років. Сам твір дуже багато значило для поета. Не випадково сам автор говорив, що роман був «плодом розуму холодних спостережень і серця сумних замет». «Євгеній Онєгін» став першим реалістичним твором російської літератури. В. Г. Бєлінський писав про роман: «Він (Пушкін) взяв цю життя, як вона є, не відволікаючи від неї тільки одних поетичних її митей; взяв її з усім холодом, з усією її прозою і вульгарність ».

У романі «Євгеній Онєгін» є безліч ліричних авторських відступів. Вони допомагають нам краще зрозуміти особистість самого письменника, а також дають можливість дізнатися про закономірності тієї історичної епохи, в яку довелося жити і творити поетові (XIX століття). Бєлінський не міг не звернути уваги на ліричні відступи: «Нехтування, що робляться поетом від оповідання, звернення його до самого себе виконані незвичайної грації, задушевності, почуття, розуму, гостроти; особистість поета в них є такою люблячий, такою гуманною. У своїй поемі він умів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки багато, що належить виключно до світу російської природи, до світу російського суспільства! «Онєгіна» можна назвати енциклопедією російського життя і найвищою мірою народним твором ».

Образ автора розкривається в ліричних відступах. Більш того, протягом усього роману особистість самого поета змінюється, зазнає світоглядну еволюцію. Багато дослідників звернули увагу, що стиль поета в перших і заключних розділах істотно різниться. Останні глави роману показують, що на світогляд Пушкіна помітний вплив справила повстання декабристів.

Онєгін, добрий мій приятель,

Народився на берегах Неви,

Де, може бути, народилися ви

Або блищали, мій читач;

Там колись гуляв і я:

Але шкідливий північ для мене.

Сам себе Пушкін не ототожнює з Онєгіним, навпаки, відмінності в світогляді самого поета і його героя безсумнівні. Поет говорить про те, що вони по-різному ставляться до життя, театру, природі, любові і дружбі. Розчарований герой Онєгін не схожий на Пушкіна, який ніколи не вважав своє життя порожній і безцільної. Герою роману Євгену ще в молодому віці все набридло. «Праця завзятий йому був тошен», Онєгін звик бездіяльно проводити час. Тим часом сам поет відрізнявся іншим ставленням до життя. Пушкін зізнавався що йому ближче всіх Тетяна.

Ми всі вчилися потроху

Чого-небудь і як-небудь,

Так вихованням, слава богу,

У нас не дивно блиснути.

У контексті такої розмови про освіту Пушкін говорить про свого героя, що він засвоїв найголовніше:

Онєгін був, по мненью багатьох

(Суддів рішучих і строгих),

Вчений малий, але педант,

Мав він щасливий талант

Без примусу в розмові

Торкнутися до всього злегка,

З ученим виглядом знавця

Зберігати мовчання у важливому суперечці

І порушувати посмішку дам

Вогнем нежданих епіграм.

Однак освіту героя роману було досить поверхово. Латинський він знав рівно настільки,

Щоб епіграфи розбирати,

Поговорити про Ювеналій,

В кінці листа поставити Vаlе,

Так пам'ятав, хоч не без гріха,

З Енеїди два вірші.

Історичні твори не залучали Євгенія, йому здавалося нудним ритися «в хронологічній пилу». У віршуванні він так само був слабкий:

Не міг він ямба від хорея,

Як ми не билися, відрізнити.

Лаяв Гомера, Феокріта;

Зате читав Адама Сміта,

І був глибокий економ,

Тобто умів судити про те,

Як держава багатіє,

І чим живе, і чому

Не потрібно золота йому

Пушкін так добре розуміє свого героя, знає про найпотаємніших його бажаннях. Але разом з тим, очевидно, що автор підкреслює, наскільки він сам не схожий на Онєгіна:

Завжди я радий помітити різницю
Між Онєгіним і мною ...

Начебто нам вже неможливо

Писати поеми про інше,

Як тільки про себе самого.

Погляди поета і головного героя не збігаються. Нехай Пушкін і називає Онєгіна своїм другом, але різниця між ними кидається в очі навіть при не дуже уважному прочитанні. Пушкін - оптиміст і життєлюб, йому не властива хандра і нудьга, він сам наповнює своє життя сенсом. Онєгін песимістичний, похмурий, не може знайти собі застосування, мається від нудьги. Пушкін відчуває по відношенню до свого героя симпатію. Але разом з тим він не виправдовує недоліки Онєгіна, прямо говорить про них. Євген рано переситився розвагами, а життя без діла обтяжує його. Пушкін показує розчаровану Природу свого героя, ставиться до нього з жалем і співчуттям. Самому поетові чуже подібне ставлення до життя. Пушкін із захватом ставиться до театрам і балам, а Онєгіна ці розваги давно набридли. Онєгін сумує в селі, мається від порожнечі життя. А Пушкін, навпаки, здатний захоплюватися сільській природою, з цікавістю спостерігає за народними звичаями. Онєгіна залишила байдужим провінційна дівчина Тетяна. А Пушкін вважає її «милим ідеалом», про що захоплено говорить. В деякі моменти, наприклад, під час дуелі Онєгіна і Ленського, Пушкін повністю віддаляється від Євгена. Він не виправдовує його, не намагається знайти вчинку Онєгіна пояснення.

Між автором і головним героєм, безумовно, є і щось спільне. Вони належать до дворянського стану, отримали гарну на той час освіту, оберталися в світському суспільстві. Однак це лише поверхневі характеристики. За характером і особистісним якостям Пушкін і Онєгін зовсім різні. Поет говорить про те, що Євген так і не був щасливий. І багато в чому винен в цьому сам. Російська хандра, якій Онєгін був схильний до, зробила його нещасним людиною, тому що він відмовлявся від багатьох радостей життя. Герой не прагне приносити користь суспільству, не готовий служити людям. Це також відрізняє його від Пушкіна, який повністю розділяв ідеї декабристів, думав про протиріччя суспільно-політичного життя.

Пушкін показує в романі звичайної людини з усіма перевагами і недоліками, не намагається ідеалізувати його. Саме це дозволяє назвати роман реалістичним твором.

Вибір редакції
Ольга Агафонова Вибираючи професію, я орієнтувалася на власні цілі, намагалася реалізувати слова Л. М. Толстого про те, що вибираючи ...

Історія створення роману Булгакова «Біла гвардія» Роман "Біла гвардія" вперше опублікований (в повному обсязі) в Росії, в 1924 році ....

На початку XVIII в Європі зароджується зовсім новий літературний напрям, яке, перш за все, акцентує увагу на почуттях і ...

Достоєвський говорив: «Краса врятує світ». Так, можливо, в цьому є щось справжнє, але тут мова йде не про саму красу, а про ...
Вічне протистояння добра і зла висвітлюється практично в кожній книзі російської літератури. Роман «Майстер і Маргарита» не став ...
Стефан Цвейг - австрійський письменник, який прославився, головним чином, як автор новел і художніх біографій; літературний критик ....
В основу сюжету повісті «Станційний доглядач» покладено випадок зі звичайного життя. Для читача ситуація проста і пізнавана: розташована ...
Історія створення Твір «Станційний доглядач» входить в цикл А. С. Пушкіна «Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна» ....
Жахи Першої світової війни, революція, Граж-Данський війна, голод, розруха - ось лише деякі з причин, які змусили сотні тисяч людей в ...