Шиїти та суніти країни. цікавих фактів про життя сучасного мусульманина

Шиїзм- одна з основних течій ісламу, за кількістю прихильників займає друге місцепісля сунізму. За статистикою, кожен десятий мусульманин є шиїтом.

З арабського "шиа" перекладається як "партія", "прихильники", "угруповання".

Ключовимпостулатом шиїзму, що з'явився причиною розколуі поділ мусульман на шиїтів і сунітів, є визнання єдино законними наступникамипророка Мухаммеда тільки Аліта його нащадків.

Це різночитання виникло у другій половині сьомого століття, коли активізувалася боротьба за владув Халіфаті і гостро постало питання наступнику Мухаммеда. Шіїти наполягали на передачі влади Алі, який був двоюрідним братом і зятем пророка. Суніти дотримувалися думки про виборності ватажкаі не поділяли тезу про божественну природу Алі та її нащадків.

Підсумком цього протистояння стало фактичне військове поразка шиїтів, внаслідок якого вони опинилися на узбіччі політичного життя. У середині восьмого століття шиїзм поділяється на дві течії. крайнє та помірне. До першого належали власне "крайні" ( гулат) та ісмаїліти, до другого - зейдити та імаміти. Також відомі й інші, менш магістральні напрямки шиїзму. друзі, алавіти, кайсаніти.

Послідовники шиїзму зустрічаються практично у всіх ісламських країнах, але найбільше їх у Ірані, Азербайджані. Значна частина населення є шиїтами Іраку, Ліван, Ємен, Бахрейне. На території Росії шиїтів небагато, головним чином азербайджанці. У Радянському Союзі одним із вогнищ шиїзму була Гірничо-Бадахшанська область Таджикистану.

Шиїзм зіграв велику роль як прапор різних народних рухів, що використовують його ідеї під час повстань. Простим людям був близький постулат шиїзму непогрішності імама, з приходом якого має встановитися царство справедливості.

Згідно з шиїтською легендою, останній 12-й імамзник у віці 9 років, ця подія сталася не пізніше 878 року. Є версія, що він не помер, а перебуває під заступництвом Аллахаі повинен повернутися. Шіїти називають останнього імама - "Прихованим імамом" або сахіб аз-заман(Володар часу, мунтазар (очікуваний махді-месія)). Слід зазначити, що у шиїзмі, на відміну того ж сунізму, імам є посередникомміж Богом і людиною, своєрідним носієм божественноїсубстанції. Шиїти вірять, що імам непогрішимо, володіє надприроднимиздібностями, володіє окультнимизнаннями.

Прибічники шиїзму дотримуються певної ієрархіїрелігійних діячів, на чолі якої стоїть аятола. Йому підкоряються муджтахіди, які можуть висловлювати свою думку щодо релігійних питань.

В цілому, вчення шиїзму має чотири основи:

• Таухід — віра в єдиного Бога,
• Віра в пророків та пророцтва,
• Віра в Імамат,
• Віра в наступ"Довершеного шиїту".

Останні два постулати відрізняють шиїзм від сунізму.

Важливо відзначити, що останнім часом робляться спроби зменшити напруженістьвідносин між сунітами та шиїтами. Цьому сприяє донесення до мусульман достовірної інформаціїпро прихильників протилежного ним напряму. Наприклад, серед сунітів існує багато помилкових уявлень про шиїти, нібито ті мають інший Коран, поклоняються Алі як Богу (в ісламі не припустимо поклоніння комусь крім Аллаха), не визнають перших трьох халіфів (що правили до Алі), замінюють п'ять обов'язкових щоденних молитов (намаз) однією, не виплачують закят (2 ,5% заощаджень на користь бідних і т.д. Легко переконатися, що ці уявлення не відповідають дійсності, та їх розвінчання дозволить налагодити діалог між шиїтами та суннітами в рамках їхньої загальної віри ісламу.

У зв'язку з конфліктами в арабському світі, які останнім часом перебувають у центрі уваги ЗМІ, терміни “ шиїти” та “ суніти”, що означають дві основні гілки ісламу, зараз добре знайомі багатьом немусульманам. У той самий час далеко ще не всі розуміють, чим одні від інших. Розглянемо історію цих двох напрямів ісламу, їх відмінності та території поширення їх послідовників.

Як і всі мусульмани, шиїти вірять у посланницьку місію пророка Мухаммеда. У цього руху - політичне коріння. Після смерті пророка в 632 році сформувалася група мусульман, які вважали, що влада в громаді повинна належати виключно його нащадкам, до яких вони відносили його двоюрідного брата Алі ібн Абу Таліба та його дітей від дочки Мухаммеда Фатіми. Спочатку ця група була лише політичною партією, але протягом століть початкові політичні розбіжності між шиїтами та іншими мусульманами зміцнювалися, і вона переросла в самостійну релігійно-правову течію. Зараз шиїти становлять близько 10-13% з 1,6 мільярда всіх мусульман у світі і визнають владу Алі як божественно призначеного халіфа, вважаючи, що імами, які мають законне божественне знання, можуть відбуватися тільки з числа його нащадків.

За версією сунітів, Мухаммед не призначив наступника, і по його смерті громада арабських племен, незадовго перед тим звернена їм у іслам, опинилася межі краху. Послідовники Мухаммеда спішно обрали його наступника самі, призначивши халіфом Абу Бакра, одного з найближчих друзів та тестів Мухаммеда. Суніти вважають, що громада має право вибирати собі халіфа з-поміж кращих її представників.

За даними деяких джерел шиїтів, багато мусульман вважають, що Мухаммед призначив наступником Алі, чоловіка його дочки. Поділ почався приблизно в той момент – ті, хто підтримали Алі, а не Абу Бакра, стали шиїтами. Сама назва походить від арабського слова, що означає “партія” або “прихильники”, “послідовники”, а точніше – “партія Алі”.

Суніти вважають праведними чотирьох перших халіфів - Абу Бакра, Умара ібн аль-Хаттаба, Усмана ібн Аффана та Алі ібн Абу Таліба, який обіймав цю посаду з 656 по 661 рік.

Засновник династії Омейядов Муавія, який помер у 680 році, призначив халіфом свого сина - Язіда, перетворивши правління на монархію. Син Алі, Хусейн, відмовився присягати дому Омейядов і спробував виступити проти. 10 жовтня 680 він був убитий в іракській Кербелі в нерівному бою з військами халіфа. Після загибелі онука пророка Мухаммеда суніти ще більше зміцнили свою політичну владу, а прихильники роду Алі, хоч і згуртувалися навколо мученика Хусейна, значно втратили позиції.

За даними дослідницького центру релігійного та суспільного життя Pew ResearchЩонайменше 40% сунітів у більшості країн Близького Сходу вважають, що шиїти не є істинними мусульманами. Тим часом шиїти звинувачують сунітів у надмірному догматизмі, який може стати родючим ґрунтом для ісламського екстремізму.

Відмінності у релігійній практиці

Крім того, що шиїти здійснюють 3 намази на добу, а суніти - 5 (хоча і ті, та інші вимовляють по 5 молитов), між ними існують відмінності у сприйнятті ісламу. Обидві гілки ґрунтуються на вченні Священного Корану. Друге найважливіше джерело - Сунна, священне переказ, що викладає приклади життя пророка Мухаммеда як зразок і керівництво всім мусульман і відоме як хадиси. Мусульмани-шиїти також розглядають як хадіси слова імамів.

Однією з основних відмінностей між ідеологіями двох сект є те, що шиїти вважають імамів посередниками між Аллахом і віруючими, які успадкували переваги завдяки божественному наказу. Для шиїтів, імам – не просто духовний лідер та обранець пророка, але його представник на Землі. Тому шиїти не тільки здійснюють паломництво (хадж) у Мекку, але й до могил 11 з 12 імамів, які вважаються святими (12-й імам Махді вважається "прихованим").

Мусульмани-суніти не відносяться до імам з таким благоговінням. У сунітському ісламі імам управляє мечеттю або є лідером мусульманської громади.

П'ять стовпів суннітського ісламу – декларація віри, молитва, піст, благодійність та паломництво.

У шиїзмі п'ять основних стовпів - монотеїзм, віра у божественне правосуддя, віра у пророків, віра в імамат (божественне лідерство), віра у Судний день. 10 інших стовпів включають ідеї, закладені в п'яти суннітських, у тому числі - молитви, пости, хадж і так далі.

Шиїтський півмісяць

Більшість шиїтів проживають у Ірані, Іраку, Сирії, Ліваніі Бахрейне, Складаючи на карті світу так званий "шиїтський півмісяць".

У Росії майже всі мусульмани - суніти
У Сирії Росія воює на боці алавітів (відгалуження шиїтів) проти суннітської опозиції.

Ісламський світ налічує безліч релігійних течій. Кожне угруповання має свої погляди на правильність віри. Через це мусульмани, які мають різні розуміння сутності їхньої релігії, вступають у конфлікти. Часом вони набирають великої сили та закінчуються кровопролиттям.

Внутрішні розбіжності серед різних представників мусульманського світу навіть більше, ніж з людьми іншої релігії. Щоб зрозуміти відмінності поглядів в ісламі, необхідно вивчити, хто такі салафіти, суніти, вахабіти, шиїти та алавіти. Їхні характерні особливості розуміння віри стають причиною братовбивчих війн, що вносять резонанс у світове співтовариство.

Щоб розібратися, хто такі салафіти, шиїти, суніти, алавіти, ваххабіти та інші представники мусульманської ідеології, слід почати їх конфлікт.

У 632 році н. е. помер пророк Мухаммед. Його послідовники почали вирішувати, хто буде наступником їхнього лідера. Спочатку салафітів, алавітів та інших напрямів ще не існувало. Спочатку з'явилися суніти та шиїти. Перші вважали наступником пророка особистість, обрану в халіфаті. І таких людей була більшість. У набагато меншій кількості на той час були представники іншого погляду. Шиїти стали обирати наступника Мухаммеда серед його родичів. Імамом для них став двоюрідний брат пророка на ім'я Алі. У ті часи прихильники цих поглядів називалися Шіїт Алі.

Конфлікт загострився у 680 році, коли син імама Алі, якого звали Хусейн, було вбито сунітами. Це призвело до того, що навіть сьогодні подібні розбіжності впливають на суспільство, систему законодавства, сім'ї тощо. Правлячі еліти зазнають утисків представників протилежних поглядів. Тому ісламський світ неспокійний і сьогодні.

Сучасні поділу поглядів

Будучи другою за величиною релігією світу, іслам згодом породив безліч сект, напрямів та поглядів на суть релігії. Салафіти та суніти, різниця між якими буде розглянута далі, виникли у різний проміжок часу. Суніти спочатку були фундаментальним напрямом, а салафіти з'явилися набагато пізніше. Останні сьогодні вважаються більш екстремістським перебігом. Багато релігієзнавців стверджують, що салафітів і ваххабітів можна назвати мусульманами лише з великою натяжкою. Поява таких релігійних спільнот походить саме із сектантського ісламу.

У реаліях сучасної політичної ситуації саме екстремістські організації мусульман спричиняють криваві конфлікти на Сході. Вони мають значні фінансові ресурси і можуть здійснювати революції, встановлюючи своє панування на ісламських землях.

Різниця між сунітами та салафітами досить велика, але це на перший погляд. При глибшому вивченні їхніх принципів вимальовується зовсім інша картина. Щоб її зрозуміти, слід розглянути характерні риси кожного напряму.

Суніти та їх переконання

Найчисленнішою (близько 90% усіх мусульман) в ісламі є група сунітів. Вони йдуть шляхом пророка і визнають його велику місію.

Другий після Корану основною книгою для цього напряму релігії виступає Сунна. Спочатку її зміст передавався усно, а потім було оформлено у вигляді хадисів. Прихильники такого напрямку дуже трепетно ​​ставляться до цих двох джерел їхньої віри. Якщо в Корані та Сунні немає відповіді на якесь запитання, людям дозволяється приймати рішення на свій розсуд.

Суніти відрізняються від шиїтів, салафітів та інших течій підходом до трактування хадісів. У деяких країнах дотримання приписів, заснованих на прикладі пророка, доходило до буквального розуміння сутності праведності. Траплялося, що навіть довжина бороди чоловіків, деталі одягу мали точно відповідати вказівкам Сунни. Це їхня головна відмінність.

Суніти, шиїти, салафіти та інші напрямки по-різному дивляться на зв'язок з Аллахом. Більшість мусульман схиляються до того, що для сприйняття слова Бога їм не потрібен посередник, тож влада передається виборним шляхом.

Шіїти та їх ідеологія

На відміну від сунітів, шиїти вважають, що божественна сила передається спадкоємцям пророка. Тому вони визнають можливість тлумачення його розпоряджень. Це можуть робити лише ті люди, які мають на це особливе право.

Чисельність шиїтів у світі поступається суннітському напрямку. Салафіти ж у ісламі кардинально протилежні у поглядах трактування джерел віри порівняно з шиїтами. В останніх визнано право спадкоємців Пророка, які є лідерами їхньої групи, бути посередниками між Аллахом та людьми. Їх називають імамами.

Салафіти та суніти вважають, що шиїти дозволили собі недозволені нововведення у розумінні Сунни. Тому їхні погляди такі протилежні. Існує безліч сект і течій, що взяли основою шиїтське розуміння релігії. До них відносяться алавіти, ісмаїліти, зейдити, друзи, шейхіти та багато інших.

Цей мусульманський напрямок відрізняє драматизм. У день Ашури шиїти у різних країнах проводять траурні дійства. Це важка, емоційна процесія, під час якої учасники б'ють себе до крові ланцюгами та мечами.

Представники як сунітського, і шиїтського напрямів мають у своєму складі безліч груп, які можна віднести до окремої релігії. В усі нюанси важко вникнути навіть за близького вивчення поглядів кожної мусульманської течії.

Алавіти

Салафіти та алавіти вважаються новішими релігійними течіями. З одного боку, вони мають безліч принципів, подібних до ортодоксальних напрямків. Алавітів багато теологів відносять до послідовників шиїтських навчань. Проте з своїх особливих принципів їх можна назвати як окрему релігію. Схожість алавітів з мусульманським напрямом шиїта проявляється у вільності поглядів на розпорядження Корану і Сунни.

Ця релігійна група має відмінну рису, яка називається «такийя». Вона полягає у можливості алавіта виконувати обряди інших вірувань, зберігаючи свої погляди в душі. Це закрита група, у якій зустрічається безліч напрямів та уявлень.

Суніти, шиїти, салафіти, алавіти протистоять один одному. Це проявляється більшою чи меншою мірою. Алавіти, названі багатобожниками, на думку представників радикальних напрямів, зазнають більшої шкоди мусульманській громаді, ніж «невірні».

Це справді окрема віра усередині релігії. Алавіти об'єднують у своїй системі елементи ісламу та християнства. Вони вірять в Алі, Мухаммеда та Сальмана аль-Фарсі, при цьому відзначаючи Великдень, Різдво, шануючи Ісуса (Ісуса) та апостолів. На богослужінні алавіти можуть читати Євангеліє. Суніти можуть мирно уживатися із алавітами. Конфлікти починають агресивно налаштовані громади, наприклад, ваххабіти.

Салафіти

Суніти породили безліч напрямків усередині своєї релігійної групи, до якої належать різні мусульмани. Салафіти є одним із таких організацій.

Вони сформували свої основні погляди у 9-14-му ст. Їхнім основним принципом ідеології вважається дотримання способу життя предків, які вели праведне існування.

У всьому світі, зокрема й у Росії, налічується близько 50 мільйонів салафітів. Вони не приймають жодних нововведень щодо трактування віри. Цей напрямок ще називають фундаментальним. Салафіти вірять у єдиного Бога, критикують інші мусульманські течії, що дозволяють собі здійснювати трактування Корану та Сунни. На думку, якщо якісь місця у цих святинях незрозумілі людині, вони мають прийматися у вигляді, у якому представлений текст.

У нашій країні мусульман цього напряму налічується близько 20 мільйонів людей. Безумовно, салафіти у Росії також мешкають невеликими громадами. Більше неприйняття вони викликають не християни, а «невірні» шиїти і похідні від нього течії.

Ваххабіти

Одним із нових радикальних напрямів в ісламській релігії виступають ваххабіти. Вони на перший погляд схожі на салафіти. Ваххабіти заперечують нововведення у вірі, виборюють концепцію єдинобожжя. Вони не сприймають всього, чого не було в початковому ісламі. Проте відмінною рисою ваххабітів є їхній агресивний настрій та своє розуміння основних засад мусульманської віри.

Така течія виникла у 18-му столітті. Цей поборницький рух бере свій початок від проповідника Наджада Мухаммада Абдель Ваххаба. Він хотів «очистити» іслам від нововведень. Під цим гаслом їм було організовано повстання, внаслідок якого були захоплені сусідні землі оази Аль-Катіф.

У 19-му столітті ваххабітський рух був розгромлений імперією Османа. Через 150 років ідеологію зміг відродити Аль Сауд Абдельазііз. Він розбив своїх супротивників у Центральній Аравії. 1932 року ним було створено державу Саудівська Аравія. Під час створення нафтових родовищ американська валюта потекла рікою у ваххабітський клан.

У 70-х роках минулого століття, за часів війни в Афганістані, було створено салафітські школи. Вони мали радикальний тип ваххабітської ідеології. Бійців, яких готували ці осередки, назвали моджахедами. Цей рух часто асоціюється із тероризмом.

Відмінність ваххабізму-салафітизму від сунітських принципів

Щоб усвідомити, хто такі салафіти та ваххабіти, слід розглянути їхні основні ідеологічні засади. Дослідники стверджують, що ці дві релігійні громади за змістом ідентичні. Проте слід відрізняти салафітський напрямок від такфіритського.

Сьогодні реальність така, що салафіти не сприймають нових трактувань стародавніх релігійних принципів. Набуваючи радикальної спрямованості розвитку, вони втрачають свої фундаментальні концепції. Навіть назвати їх мусульманами можна з великою натяжкою. Їх пов'язує з ісламом лише визнання Корану головним джерелом слова Аллаха. В іншому ж ваххабіти повністю відрізняються від салафітів-сунітів. Все залежить тільки від того, кого мають на увазі під загальною назвою. Справжні салафіти є представниками великої групи мусульман-сунітів. Не слід плутати їх із радикальними сектами. Салафіти та ваххабіти, відмінність яких кардинальна, мають різні погляди на релігію.

Наразі ці дві протилежні за своєю суттю групи помилково синонімізують. Ваххабіти-салафіти самовільно прийняли фундаментальними принципами своєї віри зовсім чужі ісламу особливості. Вони відкидають весь обсяг знань (накль), що передаються мусульманами з найдавніших часів. Салафіти та суніти, різниця яких існує лише в деяких поглядах на релігію, протилежні ваххабітам. Від останніх вони відрізняються поглядами на юриспруденцію.

По суті, ваххабіти замінили всі стародавні ісламські принципи на нові, створюючи свій шарихад (підвладну релігії на територію). Вони не поважають пам'ятники, стародавні могили, а Пророка вважають просто посередником між Аллахом та людьми, не відчуваючи перед ним притаманного всім мусульманам благоговіння. За ісламськими принципами, джихад не може оголошуватися самовільно.

Ваххабізм ж дозволяє вести неправедне життя, але після прийняття «праведної смерті» (підрив себе для знищення «невірних») людині гарантується місце в раю. Іслам вважає самогубство страшним гріхом, який не можна пробачити.

Сутність радикальних поглядів

Салафіти помилково співвідносять з вахабітами. Хоча їхня ідеологія все ж таки відповідає сунітам. Але в реаліях сучасного світу під салафітами прийнято припускати ваххабітів-такфіритів. Якщо приймати такі угруповання у покаліченому значенні, можна виділити ряд відмінностей.

Салафіти, які відмовилися від своєї істиної суті, що розділяють радикальні погляди, вважають усіх інших людей відступниками, які заслуговують на покарання. Салафіти-суніти ж, навпаки, навіть християн та юдеїв називають «людьми Писання», які сповідують раннє вірування. Вони можуть мирно співіснувати із представниками інших поглядів.

Щоб зрозуміти, хто такі салафіти в ісламі, слід звернути увагу на одну істину, що відрізняє справжніх фундаменталістів від самопроголошених сект (якими, власне, є ваххабіти).

Суніти-салафіти не приймають нових трактувань стародавніх джерел волі Аллаха. А нові радикальні угруповання їх відкидають, замінивши справжню ідеологію на вигідні для себе принципи. Це просто засіб управління людьми у своїх корисливих цілях задля досягнення ще більшої влади.

Це не іслам зовсім. Адже всі його головні принципи, цінності та реліквії були відзначені, розтоптані та визнані хибними. Замість них в уми людей штучно було закладено вигідні владній еліті поняття та моделі поведінки. Це руйнівна сила, яка визнає доброю справою вбивство жінок, дітей та старих людей.

Подолання ворожнечі

Заглибившись у вивчення питання, хто такі салафіти, можна зробити висновок, що використання ідеології релігійних течій у корисливих цілях правлячої еліти розпалює війни та криваві конфлікти. У цей час відбувається зміна влади. Однак віра людей не повинна стати причиною братовбивчої ворожнечі.

Як показує досвід багатьох країн Сходу, співіснувати мирно можуть представники обох ортодоксальних напрямів в ісламі. Це можливо за відповідної позиції влади стосовно релігійної ідеології кожної громади. Будь-яка людина повинна мати можливість сповідувати ту віру, яку вважає правильною, не стверджуючи, що інакодумці — це вороги.

Прикладом мирного співіснування прихильників різних вірувань у мусульманському співтоваристві виступає сім'я президента Сирії Башада Асада. Він сповідує алавітський напрямок, а його дружина є суніткою. Він святкує як мусульманський суннітський Ід аль-Адх, так і християнський Великдень.

Заглиблюючись у мусульманську релігійну ідеологію, можна розібратися загалом, хто такі салафіти. Хоча їх і прийнято ототожнювати з ваххабітами, справжня суть цієї віри далека від подібних поглядів на іслам. Груба заміна основних принципів релігії Сходу вигідними правлячою елітою принципами веде до загострення конфліктів між представниками різних релігійних громад та кровопролиття.

Короткий перелік відмінностей між сунітами та шиїтами

Спочатку подивимося на СУНІТІВ

Одностайно вважають його істинним та захищеним від будь-яких додавань та вилучень. Вони розуміють його відповідно до основ арабської мови, вірять у кожну його букву, і вірять у те, що він - слово Всевишнього Аллаха, що не з'явилося і не створене, і що до нього не може підібратися брехня ні спереду, ні ззаду. Це перше джерело для всіх переконань та взаємовідносин мусульман.

Це друге шаріатське джерело, що пояснює Коран, і не можна суперечити нормам, що містяться в будь-якому хадисі, переданому від Пророка (саллаллаху алейхи ва саллям) достовірним шляхом. Перевірку достовірності хадисів проводять відповідно до основ, щодо яких згодні факіхи мусульманської громади в науці про термінологію хадисів, а саме: за допомогою дослідження снада, незалежно від статі передавачів – ці відмінності враховуються лише у тому, що стосується свідчень надійних людей. У кожного передавача – своя історія та певні, відомі хадиси, як достовірні, так і ті, достовірність яких поставлена ​​під сумнів. Мусульмани домоглися цього за допомогою кропіткої праці, яку тільки знала історія. Не приймаються хадиси, які передаються брехунами, невідомими. Споріднені зв'язки або сімейна приналежність будь-якого роду також не можуть бути підставою для прийняття хадісів, тому що це найбільша відповідальність, яка вища за будь-які подібні фактори.

Сподвижники

Одностайно поважають сподвижників і при згадці про них кажуть: «Хай буде задоволений ними Аллах». Розбіжності, що мали місце між сподвижниками, вони відносять до іджтихадів, які вони зробили, будучи щирими, і все це в минулому і ми не маємо права вирощувати на підставі цих подій злість, що передається з покоління до покоління. Сподвижники - це ті, про кого Аллах відгукнувся краще, ніж про якусь громаду. Він похвалив їх у багатьох місцях своєї книги і особливо виправдав деяких з них, так що ніхто не має права звинувачувати їх після цього виправдання, і жодного блага нікому ці звинувачення принести не можуть.

Єдинобожжя

Вони вірять, що Аллах - Єдиний, Одоліючий, і в Нього немає співтоваришів і немає рівних і подібних до Нього, і немає посередників між Ним і Його рабами. І вони вірять в аяти, в яких згадуються Якості Аллаха в такому вигляді, в якому вони були послані, не тлумачачи їх, не заперечуючи, і не уподібнюючи Якості Аллаха до якостей творінь: «Немає нічого подібного до Нього…». І вони вірять, що Він направив посланців і доручив їм донести Його послання, і вони донесли його, не приховавши нічого. І вони вірять, що потаємне відоме тільки Аллаху, і що заступатися перед Аллахом можна буде лише за дотриманням певних умов: «Хто заступатиметься перед Ним, крім Його дозволу». І вони вірять, що благання, обітниця, жертвопринесення та устремління можуть бути присвячені тільки Йому, Всевишньому і не можуть присвячуватися нікому іншому. І тільки Він володіє добром і злом, і ніхто не може володіти владою або розпоряджатися всупереч Його волі, чи то живий, чи мертвий. Всі без винятку потребують Його милості. І пізнання Аллаха, як вони вірять, має здійснюватися за допомогою Шаріату та аятів Аллаха насамперед розуму, тому що розум може і не прийти самостійно до правильних висновків, а вже потім людина повинна розмірковувати, застосовуючи свій розум і знаходячи спокій.

Чи можна побачити Аллаха?

Аллаха можна побачити тільки в вічному світі, оскільки Сам Всевишній сказав: «Одні особи того дня будуть сяяти і дивитися на свого Господа».

Потаємне

Потаємне знає лише Всевишній Аллах, і Він відкрив щось із сокровенного Своїм пророкам, у тому числі й Мухаммаду (саллалаху алейхи ва саллям) з певними цілями: «Вони осягають з Його знання тільки те, що Він забажає».

Згідно з найбільш правильною думкою, це його послідовники сповідують ісламську релігію. Говорять також, що це богобоязливі члени його громади. Кажуть також, що це його віруючі родичі з-поміж бану Хашим та бану 'Абду-ль-Мутталіб.

Шаріат та істина

Вони вважають, що Шаріат - це і є істина, і що Посланник Аллаха (саллаллаху алейхи ва саллям) не приховав від своєї громади нічого зі знання, і немає такого блага, на яке він не вказав їм, і немає такого зла, від якого б він не застеріг їх. І Всевишній Аллах сказав: «Сьогодні Я завершив вам вашу релігію». Джерелами релігії є Коран і Сунна, і вони не потребують будь-яких доповнень, оскільки те, як треба діяти, поклонятися і підтримувати зв'язок з Аллахом, цілком ясно і зрозуміло без жодних посередників. І тільки Аллах знає правду про Своїх рабів і не можна нікого обіляти наперекір Аллаху. І зі слів усіх людей щось приймається, а щось відкидається, крім непогрішного Пророка (саллалллаху алейхи ва саллям).

Ахлю-с-Сунна точно дотримуються норм, встановлених Кораном. Ці норми пояснюються словами та діями Посланника, зафіксованими у пречистій Сунні. Вони спираються також на слова сподвижників та їхніх надійних послідовників, тому що їхня епоха була найближчою до епохи Посланника (саллаллаху алейхи ва саллям) і вони були найщирішими по відношенню до нього. І ніхто не має права встановлювати нові закони у релігії після того, як Аллах завершив її. Однак у нових питаннях і обставинах і в тому, про що Шаріат не говорить докладно, слід звертатися до надійних мусульманських учених, які виносять рішення виключно в рамках Корану і Сунни.

Лояльність

Мається на увазі абсолютна покірність. Вони вважають, що така покірність може бути тільки по відношенню до Посланника Аллаха (саллалллаху алейхи ва саллям), тому що Всевишній Аллах сказав: «Хто підкорений Посланцю, той підкорений Аллаху». Що ж до всіх інших людей, то лояльність по відношенню до них обмежується рамками Шаріату, оскільки не може бути покірності творінню в тому, що є слухняністю Творця.

Мається на увазі приховування істинних переконань і демонстрація інших, щоб уникнути зла. Вони вважають, що мусульманину не дозволяється обманювати мусульман словами або зовнішнім виглядом, оскільки Пророк (саллаллаху алейхи ва саллям) сказав: «Не належить до нас той, хто обманює нас». Приховування істинних переконань і демонстрація інших дозволяється лише стосовно невіруючим ворогам релігії і під час війни, оскільки війна є хитрість. Мусульманин повинен бути правдивим і сміливим, коли справа стосується істини, і не робити нічого напоказ, не брехати і не чинити віроломно, а давати добрі поради, спонукати до схваленого ісламом і утримувати від того, що він ним ричить.

Державою повинен керувати халіф, який обирається з-поміж мусульман. Основною вимогою до халіфа є відповідність займаній посаді, тобто він повинен бути розумним, розсудливим, мати знання, бути відомим своєю праведністю і чесністю і здатністю нести подібну відповідальність. Його обирають найгідніші та найрозумніші представники мусульманської громади. І вони ж зміщують його, якщо він перестає відповідати необхідним умовам або йде проти ухвал Корану і Сунни. Усі мусульмани повинні підкорятися йому. Вони вважають правління тяжким тягарем і відповідальністю, а чи не пошаною і трофеєм.

А тепер на ШІЇТІВ

Деякі ставлять під його істинність. Знаходячи у ньому суперечності їхнім переконанням, вони дають цим аятам дивні тлумачення, щоб вони узгоджувалися з їх мазхабом. Тому їх назвали мутааввілітами чи «тлумачами». Люблять вказувати на розбіжності, що виникли на початку письмової фіксації, і наводити слова своїх імамів, взяті з визнаних у них шаріатських джерел.

Спираються тільки на повідомлення, що зводяться до Ахлю-ль-бейт, і деякі повідомлення тих, хто брав участь у політичних битвах Алі з його боку, і відкидають решту. Не приділяють уваги повідомлень і науковим методам, і часто кажуть наприклад: «Від Мухаммада ібн Ісмаїля від одного з наших товаришів від іншої людини, що він сказав…». Їхні книги наповнені десятками тисяч повідомлень, перевірити достовірність яких неможливо, і на цих повідомленнях вони засновують свою релігію. При цьому вони відкинули більше трьох чвертей Сунни Пророка (саллаллаху алейхи ва саллям). І це одна з найважливіших відмінностей між ними та мусульманами.

Сподвижники

Шіїти вважають, що сподвижники стали невіруючими після смерті Посланника Аллаха (саллаллаху алейхи ва саллям), за винятком кількох (їх можна перерахувати на пальцях двох рук). Або ж вони відводять особливе місце. Деякі вважають його наступником Пророка (саллаллаху алейхи ва саллям), інші вважають його пророком, треті - Богом. І про мусульман вони судять по їх відношенню до Алі. Тих, хто був обраний правителем до Алі, вони вважають утисками або невіруючими. І кожен, хто суперечить його думці - утискувач, невіруючий чи нечестивець. Так само справа і з тими, хто суперечив його нащадкам. Таким чином, вони створили в історії величезну підлість і наповнили її ворожістю та наклепом, і шиїзм перетворився на історичну школу, яка пронесла це шкідливе вчення через багато поколінь.

Єдинобожжя

Вірять у Всевишнього Аллаха і Його Єдиність, однак до цих переконань домішують дії, які є широким. Вони звертаються з благаннями не тільки до Аллаха, а й до Його рабів і кажуть: «Про Алі!», «Про Хусайн!», «Про Зейнаб!» і дають обітниці і роблять жертвопринесення не Аллаху і звертаються до померлих із проханнями. У них багато благань і віршів, які можуть бути підтвердженням цього. Вони використовують їх у своєму поклонінні і вважають своїх імамів непогрішними і приписують їм знання потаємного та здатність розпоряджатися у Всесвіті. Саме шиїти вигадали суфізм для утвердження цих спотворених понять. Вони вважають, що праведники (авлія), «святі» і Ахлю-ль-бейт мають особливу силу. Вони вкладають у своїх послідовників поняття класовості всередині релігії та передачі становища у спадок. Все це не має жодного обґрунтування у релігії. Пізнання Аллаха в них має здійснюватися за допомогою розуму, а не Шаріату, а згадане в Корані – лише підтвердження висновків, які робить розум, а не щось принципово нове.

Чи можна побачити Аллаха?

Аллаха неможливо побачити ні в цьому світі, ні у вічному світі.

Потаємне

Вони стверджують, що знання потаємне - виняткове право їхніх імамів, і навіть пророк (саллалллаху алейхі ва саллям) не має права повідомляти про щось із потаємного. Тому деякі обожнюють цих імамів.

Сім'я Посланника (саллаллаху алейхи ва саллям)

Це тільки його зять 'Алі та деякі з синів 'Алі, а також їхні діти та онуки.

Шаріат та істина

Вони вважають, що Шаріат - це норми, принесені Пророком (саллаллаху алейхи ва саллям) і стосуються виключно простих людей і тих, хто має лише поверхневі знання про релігію. А істина (або особливе знання про Аллаха) дарована виключно імамам Ахлю-ль-бейт (тобто лише деяким членам сім'ї Пророка (саллалллаху алейхи ва саллям)), і вони набувають знання у спадок - воно передається з покоління в покоління і вони тримають його у секреті. І імами непогріші і всі їхні дії – божественний закон. І всі їхні дії є дозволеними, і зв'язок з Аллахом можна підтримувати лише через посередників, якими є імами. Тому вони вигадують собі назви та титули, що свідчать про надмірне піднесення самих себе, наприклад: «валіййуЛлах» (наближений Аллаха), «бабуЛлах» (брама Аллаха), «ма'сум» (непогрішний), «худжатуЛлах» (довод Аллаха) і так далі.

Вони спираються на особливі джерела, які приписують своїм імамам (декільком конкретним), а також на тлумачення, які вони дали аятам Аллаха. При цьому вони навмисно суперечать більшості представників мусульманської громади. Вони вважають також, що їхні непогріші імами-муджтахіди мають право встановлювати нові норми, що й сталося насправді. Так, було встановлено нові норми, що стосуються:

Азана, часів здійснення молитви, і способу її здійснення.

Часу початку посту та розговіння.

Дій хаджу та інших паломництв (зійара).

Деяких питань закята і тих, кому віддається закят.

Лояльність

Вони вважають лояльність одним із стовпів віри. У них це віра в імамів (у тому числі й у того, що мешкає у підвалі). І той, хто не лояльний до Ахлю-ль-бейт, у них не називається віруючим, під його керівництвом не можна чинити молитву, йому не можна віддавати нічого з обов'язкового закяту, проте можна подавати звичайну милостиню як невіруючого.

Незважаючи на відмінності між групами шиїтів, всі вони вважають таким обов'язком, без якого мазхаб не може існувати. Вони навчаються основ її потай і відкрито і застосовують її на практиці, особливо коли потрапляють у важкі обставини - вони починають надмірно вихваляти тих, кого насправді вважають невіруючими, що заслуговують на вбивства і знищення. Невіруючим же вони вважають кожного, хто не слідує їх мазхабу. Вони застосовують принцип «Мета виправдовує засіб». Такий дозволяє шиїтам будь-які форми брехні, підступів і лицемірства.

Імамат чи управління державою

Влада у них передається у спадок від «Алі та синів Фатими (існують розбіжності між групами шиїтів щодо конкретних особистостей). Тому вони ніколи не бувають щиро відданими правителям, які не належать до вищезгаданої категорії. А оскільки їхня теорія не здійснилася в історії так, як вони очікували, то вони додали теорію про повернення в цей світ (радж'а), яка полягає у твердженні про те, що в кінці часів з'явиться їхній останній імам, іменований Предстоятелем (аль- Каїм) і, вийшовши зі свого підвалу, знищить усіх своїх політичних супротивників і поверне шиїтам їхні права, узурповані іншими групами протягом багатьох століть.

Шиїзм і сунізм – дві найбільші течії в ісламі. Протягом століть вони неодноразово втягувалися у протистояння один з одним, і не лише через релігійні розбіжності.

Згідно з Всесвітньою християнською енциклопедією іслам сповідують 1,188 мільярда осіб (19,6 % населення планети); їх сунітів – 1 мільярд (16,6 %); шиїтів – 170,1 мільйона (2,8 %); хариджитів – 1,6 мільйона (0,026 %).

Дві гілки

Розкол в ісламі стався невдовзі на полі смерті пророка Мухаммеда в 632 році, коли мусульманський Схід охопила хвиля віровідступництва. Араби поринули у вир смут і розбрату. Серед послідовників пророка виникла суперечка, кому має належати духовна та політична влада в Арабському халіфаті.

Ключовою фігурою у поділі мусульман став двоюрідний брат і зять Мухаммеда – праведний халіф Алі ібн Абу Таліб. Після його вбивства частина віруючих вважала, що тільки нащадкам Алі належить право стати спадковими халіфами, оскільки їх пов'язують кровні пута з пророком Мухаммедом. У результаті перемогла більшість, яка виступала за виборних халіфів.

З того часу за першими закріпилася назва «шиїтів» («прихильники Алі»). Другі стали називатися «сунітами» (наступні священному переказу – «суннам»).

Це докорінно вплинуло на розподіл сил: суніти протягом століть домінували на арабському Сході, тоді як шиїти змушені були залишатися в тіні.

Суніти – це насамперед історія таких могутніх держав як Омейядський та Аббасидський халіфати, а також Османська імперія. Шіїти – їх одвічна опозиція, яка підкоряється принципу «такія» («розсудливість» і «обачність»). Аж до кінця XX століття взаємини двох гілок ісламу обходилися без серйозних збройних зіткнень.

Протиріччя

Відмінності між сунітами та шиїтами насамперед стосуються не догматики, а релігійного права. Розбіжності позицій двох ісламських течій торкаються норм поведінки, принципи деяких юридичних рішень, відбиваються на характері свят і ставлення до іновірців.

Коран – головна книга для будь-якого віруючого мусульманина, але для сунітів не меншої важливості набувають сунни – зведення норм і правил, що ґрунтуються на прикладах з життя пророка Мухаммеда.

На думку сунітів, точне слідування розпорядженням сунн – кредо правовірного мусульманина.

Проте деякі течії сунітів розуміють це буквально. Так, у талібів Афганістану кожна деталь зовнішнього вигляду суворо регламентована, аж до розмірів бороди.

Шиитам догматизм сунітів неприйнятний. На їхню думку, це породжує різні радикальні течії, такі як ваххабізм. У свою чергу суніти вважають єрессю традицію, згідно з якою шиїти називають своїх аятол (релігійний титул) посланцями Аллаха.

Суніти не визнають непогрішність людей, тоді як шиїти вірять, що імами непогрішні у всіх справах, принципах та вірі.

Якщо головні мусульманські свята Ураза-байрам і Курбан-байрам відзначаються всіма мусульманами згідно з тими самими традиціями, то в день Ашура існують розбіжності. Для шиїтів день Ашура це поминальні заходи, пов'язані з мученицькою смертю Хусейна, онука Мухаммеда.

В даний час в деяких шиїтських громадах збереглася практика, коли під супровід жалобних піснеспівів віруючі наносять собі рани, що кровоточать, мечем або ланцюгами. Для сунітів цей день не відрізняється від будь-якої іншої жалоби.

Розходяться суніти з шиїтами та в оцінці тимчасового шлюбу. Суніти вважають, що тимчасовий шлюб дозволив пророк Мухаммед під час одного зі своїх військових походів, проте незабаром його й скасував. Але проповідники шиїтів, посилаючись на один з аятів, визнають тимчасові шлюби і не обмежують їх кількість.

Течії

Кожен із двох основних ісламських напрямів усередині себе неоднорідний і має безліч течій, що помітно відрізняються один від одного.

Так, суфізм, що виник у лоні сунізму, через розведення індуїстськими і християнськими традиціями правовірні мусульмани вважають спотворенням вчення Мухаммеда. А окремі практики - шанування померлих вчителів - або концепції - розчинення суфія в Богу - взагалі визнані суперечливими ісламу.

Проти паломництва до могил святих виступають і ваххабіти. У 1998 році в рамках кампанії зі знищення ідолів ваххабіти зрівняли із землею могилу матері пророка Мухаммеда, чим викликали хвилю протестів у всьому ісламському світі.

Більшість мусульманських богословів називають ваххабізм радикальним крилом ісламу. Боротьба останніх за очищення ісламу від «чужих домішок» часто виходить за рамки істинного вчення і набуває відверто терористичного характеру.

Без радикальних сект не обійшовся і шиїзм. Однак на відміну від ваххабізму вони не несуть серйозної загрози суспільству. Наприклад, гурабіти вірять, що двоюрідні брати Мухаммед та Алі були зовні схожі один на одного, і тому ангел Джабріль помилково дав пророцтво Мухаммеду. А дамійти взагалі стверджують, що Алі був богом, а Мухаммед його посланцем.

Найзначнішим перебігом у шиїзмі є ісмаїлізм. Його послідовники дотримуються концепції, згідно з якою Аллах вселяв свою божественну сутність у земних пророків – Адама, Ноя, Авраама, Мойсея, Ісуса та Мухаммеда. Прихід сьомого месії, на їх переконання, принесе світові загальну справедливість і благоденство.

Однією з віддалених гілок шиїзму вважають алавітів. В основі їх догматів проглядаються різні духовні традиції – доісламських релігій, гностичного християнства, грецької філософії, астральних культів. До алавітів належить сім'я чинного президента Сирії Башара Асада.

Ескалація конфлікту

Ісламська революція 1979 року в Ірані докорінно вплинула на взаємини сунітів та шиїтів. Якщо у 50-ті і 60-ті роки XX століття слідом за здобуттям арабськими країнами незалежності було взято курс на їх зближення (наприклад, шлюби між суннітами та шиїтами вважалися нормою), то тепер араби виявилися втягнутими у відкрите збройне протистояння.

Революція в Ірані сприяла зростанню релігійної та національної самосвідомості шиїтів, які помітно зміцнили свої позиції у Лівані, Іраку та Бахрейні.