Чому майстер називає Івана бездомного своїм учнем
дійсно цікавий твірі роман Майстер і Маргарита став популярним серед читачів. У творі задіяні різні герої, серед яких був Іван Бездомний, він же Іван понирі. Давайте розберемо цей образ і складемо Івана Бездомного.

Содержание
Іван Бездомний образ і характеристика героя
Іван Бездомний був поетом і членом МАССОЛЛІТа. На замовлення він написав атеїстичне твір, з яким і з'явився до редактора журналу Берліозові. Якраз розмовою обох і починається роман Булгакова. Той намагався довести поету, що немає Вищих сил і бути їх не може. Після смерті Берліоза, в гонитві за Воландом і його компанією, Іван Бездомний в результаті божеволіє і потрапляє в клініку.
Там він і зустрічає Майстра і у нього з'являється можливість прочитати його роботу про Понтія Пілата. Ця робота і дала зрозуміти, наскільки нещасним було творчість самого Бездомного. Виходить, зустріч з Майстром повністю змінює Понирева. Якщо до цього він писав нікому не потрібні творипід замовлення, то тепер свою творчість він кидає і йде з членів письменницької спілки.
Він переглянув усе своє життя, погляди і стає професором, співробітником інституту історії і філософії, про що ми дізнаємося з епілогу.
Особливість Івана Бездомного в тому, то він піддається випав на нього випробуванням не через демонічної сили, а через безлад в душі. Через хаос, який розпорядився не тільки долею Івана Бездомного, але і наповнював душі людей минулого часу, все так чи інакше потрапили під вплив Вищих сил. Булгаков ж, за допомогою образу Понирева, доніс читачеві думку про те, що над усіма є гріх, скоєний Понтієм Пилатом.
А то, що Бездомний зацікавився історією Ієшуа, відчув спорідненість з Майстром, говорить лише про одне. Душа не забула скоєне, вона пам'ятає про гріх, що був бездоганний у своїх минулому. Тому герой роману в образі Понирева і намагається відшукати свій шлях. А найголовніше, до цього потрібно прагнути і не здаватися ні за яких обставин.
Обидва головні герої - і Ієшуа, і Майстер - мають в романі по одному учню: Ієшуа - Левія Матвія, Майстер - Івана Бездомного. Причому початковий стан і того і іншого учня було самим невідповідним, скромним: Левій Матвій був митарем, тобто збирачем податків 1; Бездомний-понирі був спочатку роману неосвіченим антирелігійним поетом, який пише поетичні "вироби" на замовлення.
З ним ми зустрічаємося в першому розділі роману, причому одягнув його Булгаков досить строкато, що є відображенням внутрішньої невпорядкованості, відсутності смаку, культури у молодого поета: це був "Плечистий, рудуватий, чубатий парубок в зсунений на потилицю картатій кепці - був у ковбойці, жування білих брюках і в чорних тапочках", "жваві зелені очі"(По деталях одягу - явно не "іноземець", так як з'явився тут же "іноземець" Воланд був, що підкреслено оповідачем, "В закордонних, в колір костюма, туфлях").
Початкові варіанти імені Івана Бездомного - Антоша Безродний, Іванушка Попов, Іванушка Безродний 2.
Ставши учнем Ієшуа, Левій кинув гроші на дорогу, а Бездомний відмовився від привілеї бути членом письменницької спілки. Сенс метаморфози того і іншого очевидний: істина не закрита для будь-якого, у кого вистачає мужності її шукати.
Але як Майстер виявився менш стійким, ніж Ієшуа, так і учень Майстра - Іван Бездомний - "слабкіше" Левія Матвія і не може вважатися істинним продовжувачем справи свого вчителя (як, втім, і Левій Матвій). Іван Бездомний не залишили продовження роману про Ієшуа, як заповідав йому Майстер.
Навпаки, Бездомний "вилікувався" від псування, напущені на нього злочинними гіпнотизерами, і тільки "в весняне святкове повний місяць" йому відкривається частина істини Майстри, яку він знову забуває при пробудженні.
Один з дослідників - П. Палиевский - навіть вважає Івана Бездомного головним героєм роману: він один залишається в цьому світі після всіх скандальних подій, все, що сталося в романі, привело його до виправлення, до очищення. Ця його еволюція виражена і в семантиці імені, в зміну імені: в епілозі роману він вже не Іван Бездомний, а професор-історик Іван Миколайович понирі.
мотив будинкизаймає в творах М. Булгакова особливе місце, як символ моральної стійкості людини, його причетності до культурної традиції, До Будинку і Роду (згадаємо будинок - фортеця Турбіних в "Білій гвардії"). Людина, позбавлена будинку, відчуття будинку, позбавляється дуже багато чого в цьому світі. Зміна імені персонажа в даному випадку свідчить про залученні до культурних і моральних витоків.
Купання Івана Бездомного в Москві-річці біля храму Христа Спасителя, де до руйнування храму був гранітний спуск до річки і гранітна купіль ( "Йордань") на згадку про хрещення Ісуса Христа, - це як би знак нового народження персонажа, тобто мова може йти про хрещення Бездомного. Але очевидно також, що це купання носить пародійний характер (як і антіобрядовий бал у сатани в романі) - тобто воно є одночасно і пародією на хрещення, влаштоване для атеїста Івана Бездомного нечистою силою 3.
Наслідком такого двозначного "хрещення" є і двозначне прозріння Івана Бездомного - він не написав продовження роману, він все забув, і тільки раз на рік він відчуває неясну тривогу і занепокоєння як нагадування про те, що трапилося: "Щорічно повторюється з Іваном Пониревим одне і те ж ... перед нами - погана нескінченність, рух по колу. "Так, стало бути, цим і скінчилося? - Цим і закінчилося, мій учень ... "З відходом Майстри втрачається цілісність його роману; ніхто не може не тільки продовжити його, але навіть до ладу відтворити ... Майстер йде з роману разом зі своїм словом про ми ре, іншого ж слова, йому посяде, в епілозі не чути "4.
Образ Івана Бездомного також вкорінений в літературі 1920-х років: на думку дослідників, прототипом його є відомий поет-атеїст 1920-х років Дем'ян Бідний (автор "поеми" -пасквіля "Як чотирнадцята дивізія в Рай увійшла", що ображає релігійні почуття віруючих) . У двадцяті роки були поширені такі псевдоніми серед поетів, як Бідний, Безіменський, Голодний і т.д., на противагу аристократичним прізвищами пішла буржуазної епохи і як знак розриву з "ненависним" минулим: передбачалося, що новий світ повинен будуватися заново і треба відректися від усього, що обтяжує людини. Як писав поет В. Луговський:
Хочу забути своє ім'я і звання, На номер, на літер, на кличку змінювати.
Ця ідея безіменності, прагнення стати одним з багатьох, оспівування маси на шкоду особистості було поставлено, як ми знаємо, в центр роману Е. Замятіна "Ми". Відмова від досвіду попередніх поколінь, по Булгакову, без умовно є згубним, і до розуміння цієї думки приводить в фіналі свого роману Иванушку Бездомного М. Булгаков.
Читайте також інші статті по творчості М.А. Булгакова та аналізу роману "Майстер і Маргарита":
- 3.1. Образ Ієшуа Га-Ноцрі. Порівняння з євангельським Ісусом Христом
- 3.2. Етична проблематика християнського вчення і образу Христа в романі
- 4. Іван Бездомний, який став Іваном Миколайовичем Пониревим
"Майстер і Маргарита" - таємниче і містичне твір радянської літератури. Кожен герой оповідання докладно описаний і має неабиякий функціонал в сюжеті. багатошаровість літературного творудозволяє кожен раз з новою боку розглядати героїв. Іван Бездомний - специфічний персонаж, образ якого аналізують критики і дослідники літератури.
Історія створення
Персонаж, чия історія життя типова для радянського літератора до появи містичних персонажів, пише поему, присвячену. Роман починається з опису зустрічі с. Поет стає учасником дискусії, а потім свідком трагічної загибелі Берліоза. Погоня за і його супутниками призводить Бездомного в психіатричну лікарню.
За припущеннями літературознавців, існує відразу кілька особистостей, яких можна було б назвати прототипами для булгаковського героя.
У двадцяті роки ХХ століття на театральних підмостках прогриміла постановка "Дні Турбіних". Критики вистави, серед яких був поет і літератор Олександр Безименський, аналізували спектакль, виявляючи недоліки. У романі Булгакова в сатиричному форматі зображена недомовка, що відбулася між Безименський і. Цією сценою стала критика Сашки Рюхина Бездомним, в якій поет називав опонента бездарем.
У діалозі, який нещодавно трапився на Патріарших ставках, Воланд пророкує Бездомному божевілля. Цей мотив перегукується з сюжетом роману Метьюріна "Мельмот Блукач", в якому персонаж зустрічається з людиною, чия душа продана дияволу. Герою також пророкують лікування в лікарні для душевнохворих. Його ім'я - Стентон. Його нарівні з іншими вважають прототипом Бездомного.
Літературознавці побачили в "Майстрі і Маргариті" мотиви творів. Риси характеру Студента схожі з характеристикою Бездомного, особливо коли мова заходить про самовпевненість. Як Студент сперечається з, так і Бездомний має сміливість сумніватися в існуванні Воланда.
Існують альтернативні версії в питанні пошуку прототипів Бездомного. Поета часто порівнюють з літератором Іваном приблудних. Він входив до числа наближених до Єсеніну і мав репутацію жартівника. Популярність Приблудного пояснювалася літературним талантом, а дружбою з відомими особистостями. Поета порівнюють і з Дем'яном Бідним, а деякі вбачають схожість с. Ім'я користувача Бездомний звучний і має масу асоціацій. Одночасно з цим він схожий з прізвищами передбачуваних прототипів. Справжнє прізвище героя - понирі.
"Майстер і Маргарита"
Іван Бездомний - аж ніяк не головний геройоповіді, але його біографія і доля розбурхують фантазію читачів. Член МАССОЛІТа розмовляє одного разу у Патріарших ставків з головою цієї організації Берліозом і з появою Воланда перестає правильно сприймати те, що відбувається. Після шаленої погоні за Воландом, і Іван опиняється в божевільні, де лікарі ставлять поетові діагноз "шизофренія".
Багатогранність особистості героя стає одним з важливих лейтмотивів твору. З плином дії Іван перетворюється, і причиною цього стає зміна пріоритетів і світогляду. Великою мірою на нього впливає зустріч, що відбулася в лікарні. Познайомившись з майстром, поет обговорює з ним, і любовні перипетії, пов'язані з. Цікавим моментом для людини, що пише вірші, була історія видання роману і пригоди, пов'язані з цим заходом.
Іван Бездомний представляє еліту московського літературного співтовариства, світу, який ненависний майстру і самому Булгакову в його особі. Після знайомства з майстром життя знаходить для Івана нового змісту. Вона централізується на Понтія Пілата, а не на сучасних реаліях. Смерть Берліоза і ряд супроводжували їй подій змінили світогляд героя. Його поняття знайшли точний вигляд. Атеїст, що відроджуються силу особистості в фіналі твору, Бездомний з безрозсудного вертопраха перетворюється в зрілого дорослого чоловіка з переконаннями і пріоритетами.
Екранізації
Його вiк не збігався з персонажем (під час зйомок акторові виповнилося 33 роки), але зате зовнішність відповідала описуваної епохи. Артист тонко і живо зобразив героя, запам'яталися глядачам харизмою, чарівністю та достовірної грою.
Цитати
Поетична діяльність передбачає літературну поінформованість і ліричний духовний склад. Іван Бездомний ні зовні, ні внутрішньо не викликає подібних асоціацій.
Нездатний в суперечці апелювати до міркувань опонентів, Бездомний відмахується від зайвої інформації і не хоче філософствувати.
"Взяти б цього, та за такі докази року на три в Соловки!", - вигукує літератор, до ладу не знаючи, хто такий Кант і в чому полягає його філософія.
На питання майстра, як він сприймає свої вірші, несподівано для себе Бездомний відповідає, що вони "жахливі".
"Обіцяю і клянусь!", - говорить поет, вирішуючи більше ніколи не писати віршів. Цей жест - найчесніший в його житті по відношенню до літератури і до нього самого.
"Одного разу весною, в час небувало спекотного заходу, в Москві, на Патріарших ставках, з'явилися два громадянина. Перший з них, одягнений в літню сіреньку пару, був маленького зросту, вгодований, лисий, свою пристойну капелюх пиріжком ніс у руці, а на добре виголеному особі його містилися надприродних розмірів окуляри в чорній роговій оправі. Другий - плечистий, рудуватий, чубатий парубок в зсунений на потилицю картатій кепці - був у ковбойці, жування білих брюках і в чорних тапочках.
Перший був не хто інший, як Михайло Олександрович Берліоз, голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено званої МАССОЛИТ, і редактор товстого художнього журналу, а молодий супутник його - поет Іван Миколайович понирі, що пише під псевдонімом Бездомний "
Цими словами починається роман, і є в них одна особливість: в них згадується справжнє прізвищеІвана. Наступного разу вона зустрінеться нам зовсім не скоро.
У цьому фрагменті тексту є і ще одна тонкість: автор відразу ж повідомляє нам про те, що існують як би два Івани - Іван Миколайович понирі і Іван Бездомний, і якщо про Бездомного ми скоро дізнаємося досить багато - написав велику антирелігійну поему поему, член МАССОЛІТА - то про Понирева ми поки дізнаємося тільки те, що він носить жеваной штани і тапочки.
Після цього відбувається зустріч з Воландом, який розповідає початок роману Майстра, і ця розповідь так захоплює Івана, що він повністю втрачає уявлення про час. Ось як описує Булгаков "пробудження" Івана після розповіді Воланда: " Поет провів рукою по обличчю, як людина, яка щойно прокинувся, і побачив, що на Патріарших вечір". Булгаков був лікарем, і цими словами він сказав куди більше, ніж видно на перший погляд: такий жест характерний для людини, який приходить до тями після помутніння свідомості і прекрасно відомий усім психіатрів і неврологів. Це - перший натяк на те, що Іван хворий.
Через кілька хвилин ми отримуємо другий натяк: " Як же це я не помітив, що він встиг сплести цілий розповідь? .. - подумав Бездомний в подиві, - адже ось уже і вечір! А може, це й не він розповідав, а просто я заснув і все це мені наснилося?". Буде і третій: Воланд раптом починає поводитися дивно і радить Івану запитати у професора Стравінського про те, що таке шизофренія. По суті, Булгаков відкритим текстом нам говорить про те, що головний герой перших глав, не рахуючи другий - душевнохворий.
Відразу після цього гине Берліоз, і ось реакція Івана: "Іван Миколайович як упав на лавку, що не добігши до турнікета, так і залишився на ній.
Кілька разів він намагався піднятися, але ноги його не слухали - з Бездомним сталося щось на зразок паралічу". Булгаков, знову ж таки, дає гранично чітке визначення найсильнішого нервового потрясіння. На тлі попередніх натяків ми можемо чекати, що з Івановим сприйняттям реальності щось станеться - і воно відбувається.
Наступний розповідь про його пригоди наповнений дивацтвами, неймовірними подіями і відвертими розбіжностями . Ми можемо списати їх на містику: а можемо згадати про те, що Булгаков - лікар, і цей лікар вже натякав нам про те, що Іван нездоровий.
Мені здається, крик Івана "Караул!", опис погоні в неймовірному темпі, кіт, який сідав у трамвай і намагався заплатити за проїзд, впевненість Івана в тому, що " професор неодмінно повинен виявитися в будинку N 13 і обов'язково в квартирі 47"- все це гранично точний опис маревного стану, рваного, нелогічного і повністю перемагає здатність хворого критично мислити.
Ми продовжуємо стежити за Іваном: після невдалих пошуків професора в квартирі №47 він краде з квартири вінчальну (церковну) свічку, іконку, і відправляється з ними купатися на річку. Навіщо? Все очевидно: свічка, іконка і вода - це атрибути хрещення. Іван не може собі пробачити написання поеми, і приймає хрещення в вкрай безглуздою формі. Безглуздою для будь-якого здорового людини, але для Івана питань не виникає.
Після цього він приколює на груди іконку, запалює свічку, одягає підштаники і йде ловити Сатану в фешенебельний ресторан, звідки його привозять в психіатричну клініку, де йому колють ліки, після чого Іван засинає зі словами про свою найголовнішу ідею - про Понтія Пілата.
Давайте поки зупинимося на тому, що Іван спить - це в романі один з ключових моментів - і подумаємо про те, що ж ми знаємо про клініку професора Стравінського? Ось що нам розповідає Булгаков: " в приймальню знаменитої психіатричної клініки, нещодавно відбудованій під Москвою на березі річки, увійшов чоловік з гострою борідкою", "Через кілька хвилин вантажівка ніс Рюхина в Москву. Світало, і світло ще не погашених на шосе ліхтарів був уже не потрібний і неприємний. Шофер злився на те, що пропала ніч, гнав машину що є сил, і її заносило на поворотах.
Ось і ліс відвалився, залишився десь позаду, і річка пішла кудись в сторону, назустріч вантажівці сипалася різна різниця: якісь паркани з вартовими будками і штабеля дров, височенні стовпи і якісь щогли, а на щоглах нанизані котушки , купи щебеню, земля, посмугований каналами, - словом, відчувалося, що ось-ось вона, Москва, тут же, он за поворотом, і зараз навалиться і охопить.
Рюхина трясло і кидало, якийсь обрубок, на якому він помістився, раз у раз намагався вислизнути з-під нього. Ресторанні рушники, підкинуті виїхали раніше в тролейбусі міліціонером і Пантелеем, їздили по всій платформі"- цього цілком достатньо.
Берег річки, до цієї клініки можна доїхати на тролейбусі, земля, посмугований каналами - все це гранично точний опис Покровського-Стрешнєва тих років, коли Булгаков писав роман. Вишки, купи щебеню, канали. У ті роки там будувався канал ім.
Москви, і вишки ці непрості, табірні: крім того, саме там знаходилися мхатівську дачі (Булгаков служив у МХАТі в роки написання роману), і саме там, за адресою Волоколамське шосе, д.47, до цього дня знаходиться психіатрична лікарня №12, до якої до сих пір можна доїхати на тролейбусі №12 і №70. у ті роки лікарня називалася нервово-психіатричним санаторієм для "Стрешнево", в якому Булгакова прекрасно знали: він в роки роботи у МХАТі регулярно бував там, і в одному з корпусів досі висять його фото.
Крім того, інший корпус колишнього санаторію виглядає так:
Що ж було далі? А далі ми дуже довго не зустрічаємося з Іваном, бо автор протягом багатьох глав розповідає нам про те, що відбувалося з іншими персонажами. Ми не знаємо, чим займався в цей час Іван, адже тепер ми його зустрінемо тільки після смерті Майстра і Маргарити, коли вони прилетять до Івана попрощатися. Це буде так:
"Іванушка лежав нерухомо, як і тоді, коли перший раз спостерігав грозу в домі свого відпочинку. Але він не плакав, як в той раз. Коли він придивився як слід в темний силует, який увірвався до нього з балкона, він підвівся, простягнув руки і сказав радісно:
- А, це ви! А я все чекаю, чекаю вас. Ось і ви, мій сусід.
На це майстер відповів:
- Я тут! Але вашим сусідом я, на жаль, більше бути не можу. Я відлітаю назавжди і прийшов до вас лише з тим, щоб попрощатися".
Булгаков - справжній Майстер. Цими словами він говорить куди більше, ніж написано: він пророкує, що до Івана більше не будуть бачення, що він одужує. Іван і сам це розуміє вже - адже після прощання " Іванушка впав у неспокій. Він сів на ліжку, озирнувся тривожно, навіть простогнав, заговорив сам з собою, піднявся. Гроза вирувала все сильніше і, мабуть, розтривожила його душу. Хвилювало його також те, що за дверима він своїм, уже звикли до постійної тиші, слухом уловив неспокійні кроки, глухі голоси за дверима. Він покликав, нервуючи вже і здригаючись:
- Парасковія Федорівна!
Парасковія Федорівна вже входила в кімнату, запитально і тривожно дивлячись на Іванка.
- Що? Що таке? - питала вона, - гроза хвилює? Ну, нічого, нічого ... Зараз вам допоможемо. Зараз я доктора покличу.
- Ні, Парасковія Федорівна, не треба доктора кликати, - сказав Іванко, неспокійно дивлячись нема на Парасковію Федорівну, а в стіну, - зі мною нічого особливого такого немає. Я вже розбираюся тепер, ви не бійтеся". Він уже вміє контролювати свою свідомість і може відрізняти реальність від ігор свого розуму. Одужання близько - і, як наслідок цього, персонажі, придумані ним, йдуть один за іншим.
Вмирають Майстер і Маргарита, відлітають з Москви Воланд і його свита. Скоро знайде свободу і піде і ще один з головних героїв роману - Понтій Пілат. і залишиться з нами тільки Іван - тільки з Бездомного він знову перетвориться в Івана Миколайовича Понирева. " Івану Миколайовичу все відомо, він все знає і розуміє. Він знає, що в молодості він став жертвою злочинних гіпнотизерів, лікувався після цього й вилікувався".
У нього залишилися тільки спогади та тривога, яка відвідує його раз на рік. Тоді він йде по Арбатським переліком і приходить до особняка Маргарити, який описаний так:" пишний, але ще не одягнений сад, а в ньому - пофарбований місяцем з того боці, де виступає ліхтар з тристулковим вікном, і темний з іншого - готичний особняк ".
Є одна загадка з цим особняком: справа в тому, що нічого подібного в Арбатских провулках немає. Але ми пам'ятаємо, де на самій-то справі відбувалися події ... Може бути, Булгаков говорить про це особняку?

Ми його вже зустрічали, це один з корпусів того самого санаторію, який став прообразом клініки професора Стравінського. Тут є і ліхтар з оглядом на три сторони, і сад, і готична архітектура, При цьому навіть кругової балкон ми тут бачимо з лівого боку - той самий, за яким до Івана міг прийти Майстер. Коло замикається.
По всьому виходить, що головним героєм роману Булгакова "Майстер і Маргарита" є Іван Миколайович понирі, що проходив лікування в психіатричній клініці і бачив за час лікування багато дивного і дивного.
Іван Бездомний, він же Іван Миколайович понирі - персонаж роману "Майстер і Маргарита", поет і член МАССОЛИТа, учень майстра, згодом професор Інституту історії і філософії. На початку роману цей персонаж постає не в кращому образі. Це плечистий, рудуватий молодий чоловік в жуванні брюках, чорних тапочках і картатій кепці. Будучи членом МАССОЛИТа, він написав атеїстичну поему про Ісуса Христа, яка вийшла досить правдоподібною. Замовником поеми був редактор художнього журналу Михайло Олександрович Берліоз, який на самому початку роману загинув під колесами трамвая.
Герой використовує псевдонім Бездомний і протягом усього роману еволюціонує. Якщо спочатку він був нікому не потрібним поетом, який пише на задані теми, то познайомившись з Майстром, він перестає писати вірші і кидає своє "псевдотворчество". Переглянувши свої погляди на життя, він відмовляється від привілеї бути членом письменницької спілки. У цьому вчинку проглядається очевидний зв'язок між Бездомним і послідовником Ієшуа на ім'я Левій Матвій. Іван Бездомний проводить деякий час в психіатричній лікарні, так як ніхто не вірить в його історію про "таємничого іноземця" - професора чорної магії. Надалі він стає важливим вченим-істориком.