Добрий світ звірів і птахів євгенія Чарушина. династія Чарушину
Щоб користуватися попереднім переглядом презентацій створіть собі аккаунт (обліковий запис) Google і увійдіть в нього: https://accounts.google.com
Содержание статьи развернуть / свернуть
Підписи до слайдів
Художник анімаліст, ілюстратор і письменник Євген Чарушин МБ ДОУ «ЦРР дитячий сад №99» Г. Чита. Забайкальський край Кругова Світлана Вадимівна
Євген Іванович Чарушин (1901-1965, Вятка, Ленінград) - графік, скульптор, прозаїк і дитячий письменник-анімаліст. В основному ілюстрації виконані в манері вільного акварельного малюнка, трохи з гумором. Подобаються дітям, навіть малюкам. Відомий ілюстраціями тварин, які він намалював до своїх власних розповідей: «Про Томка», «волчишка і інші», «Микитка і його друзі» і багатьом іншим. Ілюстрував також інших авторів: Чуковського, Пришвіна, Біанкі. Найвідоміша книга з його ілюстраціями «Дітки в клітці» Самуїла Яковича Маршака.
Перша книга, ілюстрована Євгеном Івановичем, була розповідь В. Біанкі «Мурзук». Вона привернула увагу не тільки маленьких читачів, а й знавців книжкової графіки, а малюнок з неї був придбаний Державної Третьяковської галереєю.
«Мурзук» В. Біанкі ілюстратор Є. Чарушин
До війни Євген Іванович Чарушин створив близько двох десятків книг: «Пташенята», «волчишка і інші», «Облава», «курчачими місто», «Джунглі - пташиний рай», «Тварини жарких країн». Продовжував він ілюструвати інших авторів - С.Я.Маршака, М.М.Пришвина, В. В. Бианки.
"Ведмежата". 1947 р
Чарушінскіе звірі завжди дуже зворушливі, емоційні. Понеділок, фон в ранніх його книгах ледь намічені. Головне - крупним планом показати тварину, при цьому не тільки створивши художній образ, а й зобразивши свого героя максимально правдиво з точки зору біології. Погано намальованих звірів Євген Іванович терпіти не міг.
Чарушин Е. «Про Томка» 1979 ДЛ
Чарушин Е. «Тюпа, Томка і сорока" 1989 Художник РРФСР "Я привчився з дитинства розуміти тварина - розуміти його рухи і міміку. Мені зараз навіть якось дивно бачити, що деякі люди зовсім не розуміють тварина". Є.І. Чарушин
Останньою книгою Чарушина стали «Дітки в клітці» С.Я.Маршака. А в 1965 році йому посмертно була присуджена золота медаль на міжнародній виставці дитячої книги в Лейпцигу.
Дякую за увагу!
По темі: методичні розробки, презентації та конспекти
Євген Чарушин - художник -анімаліст
Організована спільна діяльність за творами Е. Чарушина, що містить роботу з батьками, вікторину, знайомство з анімалістичні жанром в мистецтві ....
ПРОЕКТ «Художник і письменник - ЄВГЕН Чарушину»
Даний проект допоможе познайомити дітей з творчістю письменника і художника - Євгеном Чарушину ....
11 листопада 2016 року - 115-річний ювілей знаменитого письменника-натурал Іста, художника Євгена Івановича Чарушина.
Книги для дітей, які він створив за життя, принесли радість не одному поколінню юних читачів і навчили їх любити загадковий світ звірів і птахів. Євген Чарушин - перший художник-АНІМАЛ ст, з яким знайомляться діти. Розповіді Біанкі, Пришвіна, вірші Маршака з його ілюстраціями відкривають їм світ природи. Кілька поколінь виросли, знайомлячись з тваринним світом за книжками Чарушина. Кумедний кошеня Тюпа, щеня Томка, Мишка, який після смерті матері «великим ведмедем став», супроводжували їх дитинство. Знамениті «Дітки в клітці» С. Маршака і Е. Чарушина назавжди зробили їх друзями і тигреня, і смугастих коней, і довгохвоста кенгуру.
Образи ведмедя, вовка, рисі, оленя, інших численних мешканців лісів увійшли в нашу свідомість такими, якими їх побачив і намалював художник. Скільки у художника тепла і любові в малюнках! Руку Чарушина неможливо не впізнати, його книги самобутні. «Тюпа, Томка і сорока», «Микитка і його друзі», «Ведмежата», «волчишка», «Вірний Трой», «Кот Єпіфан», «Про великих і маленьких» ... Давно вже стали батьками ті, хто дошкільнятами із захопленням гортав і написані, і ілюстровані художником книжки. Тепер зі своїми дітьми дорослі згадують улюблені з дитинства сторінки оповідань і казок.


Сім'я Чарушину жила широко і дуже дружно. У будинку збиралися музиканти, художники, а сам будинок був наповнений незвичайними речами, привезеними дядьком маленького Жені з Китаю, В'єтнаму, Японії, з Сахаліну. Ось що згадує відомий художник-графік Н. Костров, теж Вятіч: « Ріс Женя в родині трохи провінційної, трохи старовинної, інтелігентної, в сім'ї, де були ідеали, а нормою життя були чесність, доброта, дружба. Батько в душі художник-мечтате ль: чесний трудівник, закоханий в свою роботу, добрий, чуйний, приклад боргу і відповідальності. Мати сувора і вимоглива, любила тварин ». На все життя художник зберіг дитяче світовідчуття і пам'ять дитинства: «Я дуже вдячний моїм рідним за моє дитинство, тому що все враження його залишилися для мене і зараз найбільш сильними, цікавими і чудовими. І якщо я зараз художник і письменник, то тільки завдяки моєму дитинству ».
Мати, Любов Олександрівна (уроджена Тихомирова), любила музику і добре грала на піаніно. На сімейних святах маленький Женя грав на скрипці дуетом з мамою. Вона вчила дитину «Дивитися і дивуватися силі і красі природи і всьому її різноманітності і пишності ...» Просторий будинок, де жила сім'я, був оточений садом, за яким доглядала матір. Там вона вирощувала особливі сорти смородини і вишні з дуже великими ягодами. Хлопчик любив ходити разом з нею в ліс збирати насіння квітів, викопувати різні рослини, щоб потім посадити їх в своєму саду. У холодній Вятке вона вирощувала під снігом тюльпани і гіацинти, садила в мурашині купи картопля, який виростав з людську голову. Хлопчик брав діяльну участь в маминій роботі: « Моя мати - садівник-любитель. Копаючись в своєму садку, вона робила прямо чудеса ... Звичайно, я брав діяльну участь в її роботі. Разом з нею ходив до лісу збирати насіння квітів, викопувати різні рослини, щоб їх «одомашнити» в своєму саду, разом з нею вигодовував качок і тетеревів, і моя мати, яка дуже любить все живе, передала мені цю любов ».
Рідна домівка з величезним, зарослим садом був густо населений. «Все моє дитинство пройшло в лісі, в саду, в полі й городі, серед диких звірів і свійських тварин ... »Скільки різних тварин перебувало в їх сільському двоповерховому будинку! « Курчата, поросята і индюшата, з якими завжди було багато клопоту; кози, кролі, голуби, цесарки з перебитим крилом, яке ми лікували; найближчий мій приятель - триногий пес Бобка; війна з котами, з'їдають моїх кроленят, ловля співочих птахів - чіжей, Щеглов, омелюхи, гонитви голубів ... Ось з усім цим пов'язано моє раннє дитинство, до цього звертаються мої спогади ». « Ось яскраві, пам'ятні моменти з мого дитинства, -згадував Євген Іванович. - Поклавши в козуб щойно вилупилися курчат, мати ставить їх на теплу російську піч «обсихати». Курчата копошаться, попискивают, а я лежу на печі і спостерігаю ... Бобка - триногий каліка пес - був моїм нерозлучним другом. Він лежав завжди на сходах. Все про нього спотикалися і сварилися. Я ж пестив його і часто розповідав про свої дитячі прикрощі. Бували у нас кішки, банки з рибками, птиці в клітках. На вікнах зарості квітів - улюблена справа матері ».
« На дворі у нас і у сусідів завжди ходили кури, гуси, голуби, кози. Мисливці іноді приносили тетёрку-Подстрел ку, білку. Дуже цікаво було їх годувати, спостерігати, які вони, як вони ходять ... Моя бабуся подарувала мені Мишка. Тільки я цього Мишка так і не бачив. У мене була ангіна, і, коли я одужав і пішов подивитися, бачу, у бабусі Ведмедики вже немає, а бабуся моя мало не плаче. Він дурний, Мишка, маленький. Він розібрав абажур на лампі, почав грати з подушечкою і випустив все пір'ячко. І бабуся його віддала. Жила в мене ручна білка - Афонька. Вона звила собі гнёздо на лижах, які були підвішені до стінки, як поличка. Їжак Борька, у якого був страшний ворог - щітка. Він з нею бився. Поведеш по підлозі щіткою, Борька відразу на неї кинеться і гарчить, і фирчіт. Пташки - чижі і щиглики. І сорока. І вовк - не справжній, а волчишка Прошка ».
У дитинстві всі благопріятствова ло розвитку в ньому унікальних здібностей. Жили Чарушину в затишній тихій Вятке, майбутній анімаліст запам'ятає, що на базарах було багато дичини і живих подстрелков. (Як його друг, великий казкар Юрій Васнецов, теж Вятіч, на все життя запам'ятає димковскую іграшку і розписні дуги). Малювати Чарушин почав рано. «Це було просто, мабуть, властиво мені, як говорити, співати, пустувати або слухати казки. Пам'ятаю, як я слухав казки з олівцем і малював під час розповіді ». Малював художник-початківець «Переважно звірів, птахів та індіанців на конях» , Бігаючи в чучельную майстерню, розташовану недалеко від рідного дому, або спостерігаючи свій домашній «зоопарк». « Художник в мені народився все-таки раніше, ніж письменник. Потрібні слова прийшли пізніше » - говорив він. Його живописні здібності вперше зазначив гостював у родині відомий російський художник А. Рилов. Він і порадив Чарушину і його друга Ю. Васнєцову вступати в Академію мистецтв.
Женя любив читати, забравшись на високе дерево біля будинку. Його улюбленим чтивом були книги про життя тварин - Сетон-Томпсон, Лонг, Біар. Одного разу батько подарував йому на день народження 7 важких томів А. Е. Брема «Життя тварин». Їх він берег і перечитував все життя: «Я читав його запоєм, - згадував Чарушин, - і ніякі «Нат Пінкертони» і «Нік Картери» не могли зрівнятися з Бремом ». Враження від природи складалися не тільки від прочитаних книг.
Батько Жені часто виїжджав з дому і завжди брав із собою сина. « Я багато їздив з батьком, - писав в короткій автобіографії Чарушин. - Їздили ми і вдень і вночі, лісами і луками, в пургу і осінню негоду. І вовки за нами гналися, і глухарів полохали з вершин сосен. І схід сонця, і тумани ранкові, і як ліс прокидається, як птахи співають, як колеса хрумтять по білому моху, як полози свистять на морозі - все це я з дитинства полюбив і пережив ... Навчився дивитися і дивуватися силі і красі природи, всьому її різноманітності і пишності ». У поїздках він багато часу проводив з лісниками, бувалими мисливцями, ремісниками. Це спілкування збагатило його пам'ять їх жартами, казками і смішними історіями. Вони неймовірно урізноманітнили його творчість, дуже точно передавати всю красу і красу народного побуту і мови. З раннього дитинства ходив він з батьком на полювання, але в звірів ніколи не стріляв. З мисливцями я йшов на полювання. Вони мені давали носити рушницю. Мені цікаво було стріляти, а поглянути, хто як живе і що робить ».
Хлопчик ріс сміливим і веселим. Витівки його, дотепні і винахідливі, народжувалися від невгамовної фантазії, невичерпної енергії, допитливості розуму, талановитості. І ніколи в його пустощів не було ні зла, ні жорстокості. «Читаючи історії про Микитку, ми помічаємо, що світ Микитки разюче схожий зі світом самого автора. І, як колись в дитинстві сам Чарушин, Микитка пізнає цей дивовижний світ, повний новизни і світлих, радісних відчуттів. Одного разу за якусь провину мати поставила його в кут за ширму. Час минав, потроху сім'я занепокоїлася, що дитина занадто довго стоїть в кутку: он же його черевики під ширмою. Коли ж ширму прибрали, виявилося, що Жені там немає. Одні черевики стоять ... Любов до природи ледь не призвела до загибелі Євгена. У 6-річному віці він захворів на черевний тиф після того, як вирішив харчуватися тим, що їдять птиці. На щастя, хворобу вдалося вилікувати: « Шести років я захворів на черевний тиф, так як вирішив якось є все те, що їдять птахи, і наївся найбільш неймовірною гидоти ... Іншим разом я переплив разом зі стадом, тримаючись за хвіст корови, широку річку Вятку. З того літа я вмію добре плавати ... »
У шість років хлопчика віддали в Комерційне училище. Працював там учителем малювання місцевий художник А. Столбов помітив талановитого хлопчика і сказав, що йому потрібно вчитися живопису. Через рік через невгамовного характеру батьки змушені були перевести сина в першу чоловічу гімназію. Після революції вона була перетворена в середню школу. « Школа, де я навчався, була незвичайна. У ній навчалися разом і дівчатка і хлопчики. Спочатку хлопці вчилися в абетковому класі - там показували букви, переходили до підготовчого - там навчали читати, а з пріготовітельног про - в перший клас. У всіх класах були у нас уроки ліплення. Бери глини, скільки хочеш, і ліпи, що хочеш. Вів уроки ліплення художник Олексій Іванович, наш улюблений чоловік. Він нам ні в чому не заважав, допомагав як міг, хоча сам нашу ліплення ніколи не брав в руки. Разом зі мною вчився Коляпо. Прізвища його я не пам'ятаю. Може, він був Коля Потанін або Коля Полунін. А ми його звали Коляпо - так простіше. Мене теж звали інакше - не по імені Женя. У нашому класі вчилася дівчинка - теж Женя. Я не хотів по-дівчачому називатися і сам себе назвав Ень або Ань. Тоді всім нам було по чотири-п'ять років. Коляпо ліпив індіанців, розбійників, я - теж розбійників. Але подобалося мені ліпити тварин. Ліплю якогось звірка і засуджую: «Ось ти який, ти товстий, неповороткий, а бігати треба швидко, а то тебе хтось з'їсть ». Там відбулося знайомствоз Юрієм Васнєцовим, що стало дружбою на все життя. Їх пов'язували Вятка, любов до мистецтва, мисливські пристрасті і захоплення.
Друзів залучали до Жені простота і відкритість. Років у чотирнадцять Чарушин зі своїми друзями організував союз поетів і художників з веселим незграбним назвою «Сопохуд» (Союз поетів і художників). У 15 років з членами союзу випускав журнал з тією ж назвою. Для журналу він писав, за власною оцінкою, «Кострубаті і тяжкодумние» вірші, проте «Пошуки потрібного слова в кінці кінців мені стали в нагоді ... - зізнавався Євген Іванович, - і журнали ці дуже смішні, дитячі, але вони дуже вплинули на мою творчість ». Правда, з поезією у нього не склалося. Інша справа малюнки. А на малюнках його найчастіше були всі ті ж собаки, ведмеді та інші чудові звірі.
Після закінчення в 1918 році середньої школи Чарушин був призваний в Червону Армію. Уникнути відправки на фронт йому вдалося завдяки своєму вмінню малювати. Він був призначений помічником декоратора в Культпросвіт Політвідділу штабу Червоної Армії Східного фронту. Повернувшись в 1922 році додому, відслуживши 4 роки, практично всю громадянську війну, він вирішив вчитися на профессіональног про художника. У В'ятці можна було вчитися тільки в декоративних майстерень Вятського губвоенкомата. Але це було не серйозно, справжньої школи малювання губвоенкомат дати не міг. Юний Чарушин це розумів, і восени того ж року він виїхав до Петербурга. Заповітна мета будь-якого художника-початківця - це Академія. На вступних екзаменах до Академії вищий бал з малювання йому поставив відомий художник К. Петров-Водкін. І Євген Чарушин надійшов на живописний факультет в Петербурзьку Академію мистецтв (ВХУТЕІН), де займався п'ять років, з 1922 по 1927 рік, у А.Карева, А.Савінова, М. Матюшина, А.Рилова. Чарушин навчався в класі, яким керував художник А. Карєв. Саме він підказав Євгену спробувати свої сили в анімалістиці - малюванні тварин. Навчався разом з такими художниками, як Валентин Курдов, Микола Костров, Юрій Васнецов, з яким він знімав одну кімнату на вулиці Звіринського. Поруч був зоосад, куди вони бігали малювати звірів. Одягатися молодий художник любив у той час по моді. За спогадами його близького друга Валентина Курдова, Чарушин тоді «Ходив в гольфах і строкатих панчохах, носив пижикових шапку і строкату, собачого хутра, коротку шубу». У 1924 році він, скориставшись порадою Віталія Біанкі, разом з Миколою Костровим і Валентином Курдова відправився в захоплюючу подорож на Алтай.
Він закінчив це шановне заклад в 1927 році, охарактеризувавши навчання в ньому як «Самі безплідні для мене роки» . Євгену здалися нецікавими пошуки нового в живопису, а малювання в академічному стилі, на його думку, було просто нудним. Він вважав за краще цього писати картини з тваринами, побаченими на пташиному ринку і зоомагазинах. Паралельно з навчанням в Академії мистецтв він працював в дитячому журналі «Мурзилка», куди влаштувався в 1924 році. Після закінчення академії був короткостроковий, всього на рік, призов до армії, служба під Лугою в 58-му стрілецькому полку.
У 1926 році Чарушин був запрошений в «Детгиз», яким керували О.Капіца і С.Маршак. Там Чарушин познайомився з молодими письменниками В. Біанкі, Б.Жітковим і Є. Шварца. Зібрався творчий союз письменників і художників, які об'єдналися навколо поета С.Я. Маршака та чудового художника В.В. Лебедєва. Йому, відомому в той час художнику, дуже сподобалися малюнки звірів Євгенія, який в його особі отримав всіляку підтримку.
![]() |
| Ю. Васнецов, В. Лебедєв і Е. Чарушин |
У 1928 році він почав співпрацювати з журналами «Їжак» і «Чиж», а також оформив на замовлення ленінградського Держвидаву розповідь Біанкі «Мурзук». Ці ілюстрації привернули увагу професіоналів книжкової графіки, а один з малюнків (з рисёнком) потрапив в Третьяковську галерею. Не видно, хто стривожив рисёнка, але по вигину спини, по пружним лапам помітно, що ворог наближається. Малюк грізно роздмухав вуса, розпушив кінчик хвоста. І нас захоплює майстерно передана художником неприборкність, сила життя рисёнка, яка не злякався, не здався і готовий битися.

В редакції засиджувалися довго: думали, сперечалися, жартували, згадували цікаві випадки. Розповідав і Чарушин про птахів і звірів, яких йому довелося побачити в рідних вятских лісах. Послухавши Чарушина, Маршак сказав художнику: «Та це ж ви ще й письменник! Вам обов'язково треба писати ». Чарушин спробував писати невеликі розповіді для дітей про життя тварин. У 1930 році, « сповнений по вінця спостереженнями дитинства і мисливськими враженнями я став, при гарячому участю і допомогою С.Я.Маршака, писати сам ».
Його першою власною книжкою зі словами стала розповідь «Щур» (1930) .Вона відрізнялася не тільки яскравим і точним описом тварин характерів, а й відмінним почуттям гумору. При цьому розповідь був по-доброму поблажливим, м'яким та сміливим. Слідом за першим розповіддю пішли й інші, які були ілюстровані їх автором. Перші його книжки - «Вільні птахи», «Різні звірі» - це ще книжки-картинки без тексту. «Щур», «Ведмежата», «волчишка», «Їжак» - це коротенькі, з нескладним сюжетом історії в картинках. Дуже тепло про оповідання автора-початківця відгукнувся Максим Горький. Створюючи образ тварини, художник умів виділити найхарактерніші його риси. Малюнки Чарушина відрізняються свіжістю, умінням поглянути на звіра, немов у перший раз в житті. Погано намальованих звірів Євген Іванович терпіти не міг. Він вважав, що в дитячій книзі малюнки повинні бути живими, дихаючими, і не любив, стверджуючи, що той займався не ілюструванням, а розфарбуванням холодних, мертвих контурів. До війни Євген Іванович створив близько двох десятків книг: «Пташенята» (1930), «волчишка і інші» (1931), «Облава» (1931), «курчачими місто» (1931), «" Джунглі "- пташиний рай» ( 1931), «Тварини жарких країн» (1935), а також продовжував ілюструвати інших авторів, серед яких, М.М.Пришвин, А.І.Введенскій ... До війни він створив близько двох десятків книг. В дитячу літературу Чарушин увійшов зі своєю темою, зі своїм особливим голосом оповідача і письменника, з безхмарним, радісним баченням світу природи, повним сонця, руху, фарб, відкриттів. Крім роботи в видавництвах, Євген Іванович активно співпрацював з дитячими журналами - «Мурзилка» (з 1924 р), «їжаком» (1928-1935 рр.) І «Чижем» (1930-1941 рр.); робив настінні естампи для дітей, часом працюючи без авансів і гонорарів.

Тисячі дев'ятсот двадцять вісім був щасливим роком для Чарушина і ознаменувався вдалою одруженням на землячці Наталії Аркадіївна Зонової, що вчилася в Петрограді співу. Атмосфера рідної домівки, - дружня, серцева, з дещо патріархальним відносинам до вічних моральних принципів - збережеться в родині самого Євгена Івановича, коли він заживе самостійним життям в Ленінграді і дружину собі знайде, як це часто буває у талановитих людей, вірну та віддану, помічницю , і сина і дочку виховає в тих же традиціях. Коли народився син Микита, молодий батько тільки й говорив про нього, від чого і отримав прізвисько «божевільний татусь». У виданій в 1938 році книзі «Микитка і його друзі» він зробив сина головним героєм більшості оповідань. Там є багато зображень Микити. Всім буде добре в його будинку, спочатку в одній кімнаті, а потім в просторій квартирі на набережній річки Фонтанки, будинок 9 - і мисливському собаці (Чарушин, як і його батько, був з дитинства затятий мисливець), і котам Пуне і Тюпе, і маленьким вовченят і лисенятам. Він приносив їх із зоопарку, який нерідко відвідував. Він створив у себе в будинку мікросвіт, схожий на той, що оточував його в дитинстві. Тут було затишно всім. У будинку Євгена Івановича завжди було повнісінько птахів і тварин: вівсянок, чечёток, перепілок, папуг, кішок, собак, зайчат, їжаків, були навіть лисеня і вовченя Своєрідні жителі чарушінской квартири ставали героями оповідань і малюнків для малюків. 30-ті роки - щаслива, напружена пора життя Чарушина. Хтось підрахував, що Чарушин за десять років зробив 2,5 тисячі зображень різних звірів і птахів. Малюючи звіра, він, як правило, створював закінчений твір мистецтва. Недарма його роботи прикрашають експозицію графіки Російського музею.
З перших днів війни Чарушин, як і багато інших художників, був мобілізований для роботи над агітаційними плакатами. Тільки в 1942 його з родиною евакуювали з Ленінграда на батьківщину, в Кіров (Вятку). Безладдя, позбавлення військових років (жили в лазні у Юрія Васнецова, де Микита розписав грубку жарптицями). Дружина Чарушина співала в госпіталях для поранених, він багато працював ... Малював плакати для «Вікон ТАСС», писав картини на партизанську тему, оформляв спектаклі в Кіровському театрі драми. У роки евакуації проявився яскравий педагогічний талант Чарушина, коли він викладав малювання дітям. У Кірові він вперше творчо познайомився з російськими народними казками про тварин. У 1942 році один, без помічників, розписав близько 400 квадратних метрів стін дитячого садка, перетворивши стіни коридорів і кімнат в галявини, переліски, населив їх героями казок. Розписував і фойє будинку піонерів і школярів. Довгий час Євгенія Івановича Чарушина вважали тільки анімалістом. Але під час війни, в Кірові, він намалював казки. Це були в основному літографії, видрукувані на зворотному боці благеньких листків табель-календаря і розфарбовані від руки. На малюнках пустували чарушінскіе зайчата, одягнені на цей раз в кольорові спіднички, півень нісся, запряжений в коляску з курочками і курчатами, красень-кіт з ягдташем і рушницею вирушав на полювання, сріблилася його пухнаста шерсть, а вовк кровожерливо підглядав за маленькими козенятами, резвящимися навколо ошатною мами-кози. Щоб хоч якось скрасити дітям мізерну голодну життя, художник, сам в той час виснажений від постійного недоїдання, робив з літографського каменю відбитки малюнків казкових звірят. Потім деякі малюнки увійшли в книгу «Жарти», написану ним разом із двоюрідною сестрою поетесою Е. Шумської і видану Детгиза в 1946 році.


Ці роботи знаходяться в архівах художника, які дбайливо зберігав його син Микита. Серед них є кіт-мисливець, що стоїть на задніх лапах, тримаючи в передніх рушницю. Кот-красень з сріблястим пухнастим хутром дуже схожий на натурального кота, тільки трохи казкового. В евакуації були написані книжки - серія «Моя перша зоологія». Крім роботи над книгами, він створив серію естампів із зображеннями тварин. У 1945 році Євген Іванович повернувся в Ленінград. І знову працював над книгами і малюнками. У 1945 році Е. І. Чарушин отримав звання Заслуженого діяча Української РСР.

50-і роки були нелегкими в життя Чарушина. Він уникнув прямих звинувачень у формалізмі, але довелося поступатися і пріспосабліватьс я до нових вимог. Все це діяло гнітюче. Єдиною новою книжкою стали «Великі і маленькі» - коротенькі і жартівливі настанови пташиних і тварин мам своїм дітям. Успіхом в ці роки стала книжка «Чому Тюпа не ловить птахів». Коти взагалі грали чималу роль в творчості художника. Уже в одній зі своїх перших книжок, з особливо ретельно виконаними малюнками (він написав її в 1930 році, ставши з того часу не тільки ілюстратором, а й майстром оповідання), Чарушин зобразив силует чорного кота Васі, який полював за малиновим щуром. А через роки, коли Чарушин буде дуже знаменитий, він присвятить своєму улюбленому кошеняті Тюпе дві книги: «Тюпа, Томка і сорока» і «Чому Тюпа не ловить птахів». І тут пустотливий кошеня розгорнеться на повну силу. Чарівності, нюху цієї істоти немає меж. Скільки різноманітності в його рухах і в позах! Ось Тюпа ловить птахів: «... схоплю, словлени, зловлю, пограю ...». За одним цим дієсловам неважко собі уявити невгамовного кошеня. Самі малюнки і їх розташування повні руху. Пухнаста незграбна фігурка немов рухається по сторінках книги. Ось Тюпа скаче, пустує, потім заспокоюється поруч з мамою. Але ось кошеня знову в стрибку, він перебирається на інший розворот, а там птахи співають на гілці. А чому кошеня назвали Тюпа? Це тому, що він Тюпа: «Тюп-Тюп-Тюп».



«Я привчився з дитинства розуміти тварина - розуміти його рухи і міміку. Мені зараз навіть якось дивно бачити, що деякі люди зовсім не розуміють тварина »
, - говорив художник. Ось в кутку сторінки причаївся крихітний пухнасте кошеня. Спинка вигнута, хвіст трубою, вушка сторчма. Так і хочеться його погладити, провести долонею по сторінці, по пухнастою теплою шкірці. Щоб звірята виходили такими ж волохатими і пухнастими, як в житті, Євген Чарушин використовував особливий спосіб зображення - він так і називається: метод Чарушина. Іноді Чарушин використовував лише чорний олівець. Але зате яке багатство відтінків! Навіть чорний малюнок здається барвистим, кольоровим. Олівець залишав тонкі, гострі штрихи, дрібні точки, і тоді хутро тварини робився світлим, сріблився, переливався. Хочеться погладити звірів, настільки їх хутро теплий і пухнастий. Малювати треба стусаном жорсткої напівсухий пензлем. Чарушин був прекрасним анімалістом. Він, по суті, створив новий тип анималистической книги для дітей - маленький розповідь про маленького тваринному для маленьких дітей. Секрет Чарушина був не тільки в його художньому та літературний талант, але в його дитячому світовідчутті, яке він завжди зберігав. Світ тварин був і його світом, ось чому його малюнки були такими живими, яскравими, талановитими, ось чому не одне покоління юних читачів заворожено розглядало його малюнки і зачитувалися його розповідями.
Іноді здається, що малювання звірів для Чарушина - НЕ важка робота, а просто-напросто невід'ємна частина його сутності, як здатність співати або дихати. Однак за кожним малюнком в книзі стоїть величезний досвід спостереження за живою природою і невпинна праця. Чарушин приділяв велику увагу натурних замальовок, спостереженнями, глибшого знайомства з текстом. Іноді йшло кілька тижнів, перш ніж перебувала форма всієї книги. Він навіть зізнавався, що ілюструвати чужі тексти йому простіше, ніж свої власні, - тоді відбувається менше суперечок між письменником Чарушину і Чарушину-художн ІКОМ. Працюючи в Детиздате, він проілюстрував понад 100 дитячих книг - твори, К.І. Чуковського, М.М. Пришвіна, Г.Я. Снєгірьова - письменників-охоче ков, знавців лісу, пристрасних пріродолюбов.І підходити, як раніше близько
До нього тепер заборонено ...
Микита Євгенович згадував, як в дитинстві він фантазував разом з батьком, мріючи побувати в Індії та в Африці, щоб ближче пізнати тропічних звірів. Але такої подорожі не сталося: в останні роки життя хвороба ніг позбавила Євгена Івановича можливості рухатися. Тяжко хворий, він не припиняв роботи: за тиждень до смерті закінчив ілюстрації до книги С.Я. Маршака «Дітки в клітці». Тяжко хворий Чарушин помер 18 лютого 1965 року народження, йому було всього 64 роки. Він був похований на Богословському кладовищі. А через кілька днів за нові ілюстрації до віршів С.Я.Маршака «Дітки в клітці» він був нагороджений золотою медаллю на Міжнародній книжковій виставці в Лейпцигу. Це було європейське визнання російського художника.
Його син Микита теж став художником. Сильний рисувальник, знавець світу природи, він все ж не перевершив батька. У 2000 р Микиті Євгеновичу Чарушину було присвоєно звання народного художника Росії. Його дочка, внучка Євгена Івановича, Наталя Микитівна Чарушина, теж стала художницею. Вона багато вчилася, блискуче закінчила Академію мистецтв з чудовою дипломною роботою «Подорож Нільса з дикими гусьми», видала першу, дуже добре вигадану книгу «На всі чотири лапи» і теж ілюструє книги. Молодша представниць а династії, Женя Чарушина-капуста на, теж художниця. У цій династії кілька поколінь йдуть важким і прекрасним шляхом мистецтва.

Е.І.Чарушін написав близько 50 книг для дітей, в основному, з життя тварин. Цикли ілюстрацій до сімдесяти книгам, з них тридцять до власними розповідями, створені за три десятиліття активної творчості. Твори Чарушина перекладені багатьма мовами світу. Його ілюстрації, естампи, фарфороваяскульптура, книги експонувалися на міжнародних виставкахв Софії, Лондоні, Парижі. Книги Чарушина як і раніше цікаві та привабливі. Їх загальний тираж перевищує шістдесят мільйонів примірників. Вони широко перевидаються, їх переводять на іноземні мови і читають не тільки в нашій країні, а й у Франції, Африці, Японії, Англії, Італії, Німеччини, США Індії, Болгарії, інших країнах. « Вся моя любов до звірів, птахів, до рідної природи виявилася дуже і дуже потрібна. Немає більше щастя, для художника і для письменника, як, створюючи свої улюблені образи, переживати їх і знати в той же час, що це справа, потрібне всім хлопцям. ».
Чарушінскіе історії - смішні і сумні, героїчні, кумедні, повчальні, дивовижні - пробуджують у дітей перші глибокі почуття: увага, участь, ніжність, прихильність, турботу про слабких. Вони можуть розсунути кругозір дитини, збагатити його душевний досвід, виховати почуття відповідальності за жива істота. Навчать спостерігати за тваринами, бути терпимими до них, проявляти про них турботу. Книги Е.І.Чарушіна допомагають виробляти екологічну свідомість, розуміти, берегти і цінувати рідну природу. В оповіданнях письменника дитині дається уявлення про багатство видів птахів, тварин. Розуміючи, що саме в дитинстві закладається основа світогляду людини, Чарушин писав: «Моє завдання - дати дитині гранично цілісний художній образ, збагатити художнє сприйняття дитини, відкрити йому нові мальовничі відчуття світу ...» З цієї творчим завданням художник впорався блискуче.
Чому його мистецтво так сучасно сьогодні, в переддень Року екології? Чи не тому, що виражає добросердя, співчуття до наших братів менших? Охорона природи стала однією з найгостріших проблем нашого часу. Йдеться про нову етику, понятті добра і зла стосовно природи. Але її не може бути без екологічної абетки. А будь-яка азбука починається з азів і входить в свідомість в найперші роки життя людини. І першим провідником подібних знань, уявлень служать книги, побачені і прочитані в дитинстві. Книжках Євгена Чарушина ще довго доведеться бути серед них. Він завжди звертається до свого юному читачеві з таким закликом: « Подивився картинки? Прочитав цю книжку? Дізнався, як звірі й птахи своїх хлопців вчать їжу добувати, себе рятувати? А ти людина - господар всієї природи, тобі все знати потрібно. Заходь в світ природи! Заходь уважним і допитливим, добрим і сміливим. Більше дізнавайся, більше вмій. Для цього ми і існуємо, щоб ти виріс умілим і добрим, щоб вся природа обернулася для тебе великою Батьківщиною.
А адже Батьківщина - це і запах сосни і ялини, і аромат полів, і поскрипування снігу під лижами, і синє морозне небо ... І якщо все це неможливо висловити словом письменника, на допомогу приходить кисть художника
». У Чарушину поєднувалися два вміння, два таланти - оповідача і художника. І обидва вони були віддані дітям. Зараз видається багато дитячих книг з барвистими, незграбними малюнками. Але як же відрізняються звірі на них від чарушінскіх! Виховуйте у дітей хороший смак і правильне уявлення про тварин. Проходячи повз полиці книгарні, обов'язково подаруєте своїй дитині радість перших відкриттів разом з чарівним світом Чарушина!








11 листопада 2016 року - 115-річний ювілей знаменитого письменника-натурал Іста, художника Євгена Івановича Чарушина.
Книги для дітей, які він створив за життя, принесли радість не одному поколінню юних читачів і навчили їх любити загадковий світ звірів і птахів. Євген Чарушин - перший художник-АНІМАЛ ст, з яким знайомляться діти. Розповіді Біанкі, Пришвіна, вірші Маршака з його ілюстраціями відкривають їм світ природи. Кілька поколінь виросли, знайомлячись з тваринним світом за книжками Чарушина. Кумедний кошеня Тюпа, щеня Томка, Мишка, який після смерті матері «великим ведмедем став», супроводжували їх дитинство. Знамениті «Дітки в клітці» С. Маршака і Е. Чарушина назавжди зробили їх друзями і тигреня, і смугастих коней, і довгохвоста кенгуру.
Образи ведмедя, вовка, рисі, оленя, інших численних мешканців лісів увійшли в нашу свідомість такими, якими їх побачив і намалював художник. Скільки у художника тепла і любові в малюнках! Руку Чарушина неможливо не впізнати, його книги самобутні. «Тюпа, Томка і сорока», «Микитка і його друзі», «Ведмежата», «волчишка», «Вірний Трой», «Кот Єпіфан», «Про великих і маленьких» ... Давно вже стали батьками ті, хто дошкільнятами із захопленням гортав і написані, і ілюстровані художником книжки. Тепер зі своїми дітьми дорослі згадують улюблені з дитинства сторінки оповідань і казок.


Сім'я Чарушину жила широко і дуже дружно. У будинку збиралися музиканти, художники, а сам будинок був наповнений незвичайними речами, привезеними дядьком маленького Жені з Китаю, В'єтнаму, Японії, з Сахаліну. Ось що згадує відомий художник-графік Н. Костров, теж Вятіч: « Ріс Женя в родині трохи провінційної, трохи старовинної, інтелігентної, в сім'ї, де були ідеали, а нормою життя були чесність, доброта, дружба. Батько в душі художник-мечтате ль: чесний трудівник, закоханий в свою роботу, добрий, чуйний, приклад боргу і відповідальності. Мати сувора і вимоглива, любила тварин ». На все життя художник зберіг дитяче світовідчуття і пам'ять дитинства: «Я дуже вдячний моїм рідним за моє дитинство, тому що все враження його залишилися для мене і зараз найбільш сильними, цікавими і чудовими. І якщо я зараз художник і письменник, то тільки завдяки моєму дитинству ».
Мати, Любов Олександрівна (уроджена Тихомирова), любила музику і добре грала на піаніно. На сімейних святах маленький Женя грав на скрипці дуетом з мамою. Вона вчила дитину «Дивитися і дивуватися силі і красі природи і всьому її різноманітності і пишності ...» Просторий будинок, де жила сім'я, був оточений садом, за яким доглядала матір. Там вона вирощувала особливі сорти смородини і вишні з дуже великими ягодами. Хлопчик любив ходити разом з нею в ліс збирати насіння квітів, викопувати різні рослини, щоб потім посадити їх в своєму саду. У холодній Вятке вона вирощувала під снігом тюльпани і гіацинти, садила в мурашині купи картопля, який виростав з людську голову. Хлопчик брав діяльну участь в маминій роботі: « Моя мати - садівник-любитель. Копаючись в своєму садку, вона робила прямо чудеса ... Звичайно, я брав діяльну участь в її роботі. Разом з нею ходив до лісу збирати насіння квітів, викопувати різні рослини, щоб їх «одомашнити» в своєму саду, разом з нею вигодовував качок і тетеревів, і моя мати, яка дуже любить все живе, передала мені цю любов ».
Рідна домівка з величезним, зарослим садом був густо населений. «Все моє дитинство пройшло в лісі, в саду, в полі й городі, серед диких звірів і свійських тварин ... »Скільки різних тварин перебувало в їх сільському двоповерховому будинку! « Курчата, поросята і индюшата, з якими завжди було багато клопоту; кози, кролі, голуби, цесарки з перебитим крилом, яке ми лікували; найближчий мій приятель - триногий пес Бобка; війна з котами, з'їдають моїх кроленят, ловля співочих птахів - чіжей, Щеглов, омелюхи, гонитви голубів ... Ось з усім цим пов'язано моє раннє дитинство, до цього звертаються мої спогади ». « Ось яскраві, пам'ятні моменти з мого дитинства, -згадував Євген Іванович. - Поклавши в козуб щойно вилупилися курчат, мати ставить їх на теплу російську піч «обсихати». Курчата копошаться, попискивают, а я лежу на печі і спостерігаю ... Бобка - триногий каліка пес - був моїм нерозлучним другом. Він лежав завжди на сходах. Все про нього спотикалися і сварилися. Я ж пестив його і часто розповідав про свої дитячі прикрощі. Бували у нас кішки, банки з рибками, птиці в клітках. На вікнах зарості квітів - улюблена справа матері ».
« На дворі у нас і у сусідів завжди ходили кури, гуси, голуби, кози. Мисливці іноді приносили тетёрку-Подстрел ку, білку. Дуже цікаво було їх годувати, спостерігати, які вони, як вони ходять ... Моя бабуся подарувала мені Мишка. Тільки я цього Мишка так і не бачив. У мене була ангіна, і, коли я одужав і пішов подивитися, бачу, у бабусі Ведмедики вже немає, а бабуся моя мало не плаче. Він дурний, Мишка, маленький. Він розібрав абажур на лампі, почав грати з подушечкою і випустив все пір'ячко. І бабуся його віддала. Жила в мене ручна білка - Афонька. Вона звила собі гнёздо на лижах, які були підвішені до стінки, як поличка. Їжак Борька, у якого був страшний ворог - щітка. Він з нею бився. Поведеш по підлозі щіткою, Борька відразу на неї кинеться і гарчить, і фирчіт. Пташки - чижі і щиглики. І сорока. І вовк - не справжній, а волчишка Прошка ».
У дитинстві всі благопріятствова ло розвитку в ньому унікальних здібностей. Жили Чарушину в затишній тихій Вятке, майбутній анімаліст запам'ятає, що на базарах було багато дичини і живих подстрелков. (Як його друг, великий казкар Юрій Васнецов, теж Вятіч, на все життя запам'ятає димковскую іграшку і розписні дуги). Малювати Чарушин почав рано. «Це було просто, мабуть, властиво мені, як говорити, співати, пустувати або слухати казки. Пам'ятаю, як я слухав казки з олівцем і малював під час розповіді ». Малював художник-початківець «Переважно звірів, птахів та індіанців на конях» , Бігаючи в чучельную майстерню, розташовану недалеко від рідного дому, або спостерігаючи свій домашній «зоопарк». « Художник в мені народився все-таки раніше, ніж письменник. Потрібні слова прийшли пізніше » - говорив він. Його живописні здібності вперше зазначив гостював у родині відомий російський художник А. Рилов. Він і порадив Чарушину і його друга Ю. Васнєцову вступати в Академію мистецтв.
Женя любив читати, забравшись на високе дерево біля будинку. Його улюбленим чтивом були книги про життя тварин - Сетон-Томпсон, Лонг, Біар. Одного разу батько подарував йому на день народження 7 важких томів А. Е. Брема «Життя тварин». Їх він берег і перечитував все життя: «Я читав його запоєм, - згадував Чарушин, - і ніякі «Нат Пінкертони» і «Нік Картери» не могли зрівнятися з Бремом ». Враження від природи складалися не тільки від прочитаних книг.
Батько Жені часто виїжджав з дому і завжди брав із собою сина. « Я багато їздив з батьком, - писав в короткій автобіографії Чарушин. - Їздили ми і вдень і вночі, лісами і луками, в пургу і осінню негоду. І вовки за нами гналися, і глухарів полохали з вершин сосен. І схід сонця, і тумани ранкові, і як ліс прокидається, як птахи співають, як колеса хрумтять по білому моху, як полози свистять на морозі - все це я з дитинства полюбив і пережив ... Навчився дивитися і дивуватися силі і красі природи, всьому її різноманітності і пишності ». У поїздках він багато часу проводив з лісниками, бувалими мисливцями, ремісниками. Це спілкування збагатило його пам'ять їх жартами, казками і смішними історіями. Вони неймовірно урізноманітнили його творчість, дуже точно передавати всю красу і красу народного побуту і мови. З раннього дитинства ходив він з батьком на полювання, але в звірів ніколи не стріляв. З мисливцями я йшов на полювання. Вони мені давали носити рушницю. Мені цікаво було стріляти, а поглянути, хто як живе і що робить ».
Хлопчик ріс сміливим і веселим. Витівки його, дотепні і винахідливі, народжувалися від невгамовної фантазії, невичерпної енергії, допитливості розуму, талановитості. І ніколи в його пустощів не було ні зла, ні жорстокості. «Читаючи історії про Микитку, ми помічаємо, що світ Микитки разюче схожий зі світом самого автора. І, як колись в дитинстві сам Чарушин, Микитка пізнає цей дивовижний світ, повний новизни і світлих, радісних відчуттів. Одного разу за якусь провину мати поставила його в кут за ширму. Час минав, потроху сім'я занепокоїлася, що дитина занадто довго стоїть в кутку: он же його черевики під ширмою. Коли ж ширму прибрали, виявилося, що Жені там немає. Одні черевики стоять ... Любов до природи ледь не призвела до загибелі Євгена. У 6-річному віці він захворів на черевний тиф після того, як вирішив харчуватися тим, що їдять птиці. На щастя, хворобу вдалося вилікувати: « Шести років я захворів на черевний тиф, так як вирішив якось є все те, що їдять птахи, і наївся найбільш неймовірною гидоти ... Іншим разом я переплив разом зі стадом, тримаючись за хвіст корови, широку річку Вятку. З того літа я вмію добре плавати ... »
У шість років хлопчика віддали в Комерційне училище. Працював там учителем малювання місцевий художник А. Столбов помітив талановитого хлопчика і сказав, що йому потрібно вчитися живопису. Через рік через невгамовного характеру батьки змушені були перевести сина в першу чоловічу гімназію. Після революції вона була перетворена в середню школу. « Школа, де я навчався, була незвичайна. У ній навчалися разом і дівчатка і хлопчики. Спочатку хлопці вчилися в абетковому класі - там показували букви, переходили до підготовчого - там навчали читати, а з пріготовітельног про - в перший клас. У всіх класах були у нас уроки ліплення. Бери глини, скільки хочеш, і ліпи, що хочеш. Вів уроки ліплення художник Олексій Іванович, наш улюблений чоловік. Він нам ні в чому не заважав, допомагав як міг, хоча сам нашу ліплення ніколи не брав в руки. Разом зі мною вчився Коляпо. Прізвища його я не пам'ятаю. Може, він був Коля Потанін або Коля Полунін. А ми його звали Коляпо - так простіше. Мене теж звали інакше - не по імені Женя. У нашому класі вчилася дівчинка - теж Женя. Я не хотів по-дівчачому називатися і сам себе назвав Ень або Ань. Тоді всім нам було по чотири-п'ять років. Коляпо ліпив індіанців, розбійників, я - теж розбійників. Але подобалося мені ліпити тварин. Ліплю якогось звірка і засуджую: «Ось ти який, ти товстий, неповороткий, а бігати треба швидко, а то тебе хтось з'їсть ». Там відбулося знайомствоз Юрієм Васнєцовим, що стало дружбою на все життя. Їх пов'язували Вятка, любов до мистецтва, мисливські пристрасті і захоплення.
Друзів залучали до Жені простота і відкритість. Років у чотирнадцять Чарушин зі своїми друзями організував союз поетів і художників з веселим незграбним назвою «Сопохуд» (Союз поетів і художників). У 15 років з членами союзу випускав журнал з тією ж назвою. Для журналу він писав, за власною оцінкою, «Кострубаті і тяжкодумние» вірші, проте «Пошуки потрібного слова в кінці кінців мені стали в нагоді ... - зізнавався Євген Іванович, - і журнали ці дуже смішні, дитячі, але вони дуже вплинули на мою творчість ». Правда, з поезією у нього не склалося. Інша справа малюнки. А на малюнках його найчастіше були всі ті ж собаки, ведмеді та інші чудові звірі.
Після закінчення в 1918 році середньої школи Чарушин був призваний в Червону Армію. Уникнути відправки на фронт йому вдалося завдяки своєму вмінню малювати. Він був призначений помічником декоратора в Культпросвіт Політвідділу штабу Червоної Армії Східного фронту. Повернувшись в 1922 році додому, відслуживши 4 роки, практично всю громадянську війну, він вирішив вчитися на профессіональног про художника. У В'ятці можна було вчитися тільки в декоративних майстерень Вятського губвоенкомата. Але це було не серйозно, справжньої школи малювання губвоенкомат дати не міг. Юний Чарушин це розумів, і восени того ж року він виїхав до Петербурга. Заповітна мета будь-якого художника-початківця - це Академія. На вступних екзаменах до Академії вищий бал з малювання йому поставив відомий художник К. Петров-Водкін. І Євген Чарушин надійшов на живописний факультет в Петербурзьку Академію мистецтв (ВХУТЕІН), де займався п'ять років, з 1922 по 1927 рік, у А.Карева, А.Савінова, М. Матюшина, А.Рилова. Чарушин навчався в класі, яким керував художник А. Карєв. Саме він підказав Євгену спробувати свої сили в анімалістиці - малюванні тварин. Навчався разом з такими художниками, як Валентин Курдов, Микола Костров, Юрій Васнецов, з яким він знімав одну кімнату на вулиці Звіринського. Поруч був зоосад, куди вони бігали малювати звірів. Одягатися молодий художник любив у той час по моді. За спогадами його близького друга Валентина Курдова, Чарушин тоді «Ходив в гольфах і строкатих панчохах, носив пижикових шапку і строкату, собачого хутра, коротку шубу». У 1924 році він, скориставшись порадою Віталія Біанкі, разом з Миколою Костровим і Валентином Курдова відправився в захоплюючу подорож на Алтай.
Він закінчив це шановне заклад в 1927 році, охарактеризувавши навчання в ньому як «Самі безплідні для мене роки» . Євгену здалися нецікавими пошуки нового в живопису, а малювання в академічному стилі, на його думку, було просто нудним. Він вважав за краще цього писати картини з тваринами, побаченими на пташиному ринку і зоомагазинах. Паралельно з навчанням в Академії мистецтв він працював в дитячому журналі «Мурзилка», куди влаштувався в 1924 році. Після закінчення академії був короткостроковий, всього на рік, призов до армії, служба під Лугою в 58-му стрілецькому полку.
У 1926 році Чарушин був запрошений в «Детгиз», яким керували О.Капіца і С.Маршак. Там Чарушин познайомився з молодими письменниками В. Біанкі, Б.Жітковим і Є. Шварца. Зібрався творчий союз письменників і художників, які об'єдналися навколо поета С.Я. Маршака та чудового художника В.В. Лебедєва. Йому, відомому в той час художнику, дуже сподобалися малюнки звірів Євгенія, який в його особі отримав всіляку підтримку.
![]() |
| Ю. Васнецов, В. Лебедєв і Е. Чарушин |
У 1928 році він почав співпрацювати з журналами «Їжак» і «Чиж», а також оформив на замовлення ленінградського Держвидаву розповідь Біанкі «Мурзук». Ці ілюстрації привернули увагу професіоналів книжкової графіки, а один з малюнків (з рисёнком) потрапив в Третьяковську галерею. Не видно, хто стривожив рисёнка, але по вигину спини, по пружним лапам помітно, що ворог наближається. Малюк грізно роздмухав вуса, розпушив кінчик хвоста. І нас захоплює майстерно передана художником неприборкність, сила життя рисёнка, яка не злякався, не здався і готовий битися.

В редакції засиджувалися довго: думали, сперечалися, жартували, згадували цікаві випадки. Розповідав і Чарушин про птахів і звірів, яких йому довелося побачити в рідних вятских лісах. Послухавши Чарушина, Маршак сказав художнику: «Та це ж ви ще й письменник! Вам обов'язково треба писати ». Чарушин спробував писати невеликі розповіді для дітей про життя тварин. У 1930 році, « сповнений по вінця спостереженнями дитинства і мисливськими враженнями я став, при гарячому участю і допомогою С.Я.Маршака, писати сам ».
Його першою власною книжкою зі словами стала розповідь «Щур» (1930) .Вона відрізнялася не тільки яскравим і точним описом тварин характерів, а й відмінним почуттям гумору. При цьому розповідь був по-доброму поблажливим, м'яким та сміливим. Слідом за першим розповіддю пішли й інші, які були ілюстровані їх автором. Перші його книжки - «Вільні птахи», «Різні звірі» - це ще книжки-картинки без тексту. «Щур», «Ведмежата», «волчишка», «Їжак» - це коротенькі, з нескладним сюжетом історії в картинках. Дуже тепло про оповідання автора-початківця відгукнувся Максим Горький. Створюючи образ тварини, художник умів виділити найхарактерніші його риси. Малюнки Чарушина відрізняються свіжістю, умінням поглянути на звіра, немов у перший раз в житті. Погано намальованих звірів Євген Іванович терпіти не міг. Він вважав, що в дитячій книзі малюнки повинні бути живими, дихаючими, і не любив Івана Білібіна, стверджуючи, що той займався не ілюструванням, а розфарбуванням холодних, мертвих контурів. До війни Євген Іванович створив близько двох десятків книг: «Пташенята» (1930), «волчишка і інші» (1931), «Облава» (1931), «курчачими місто» (1931), «" Джунглі "- пташиний рай» ( 1931), «Тварини жарких країн» (1935), а також продовжував ілюструвати інших авторів, серед яких С.Я.Маршак, М.М.Пришвин, В. В. Бианки, А.І.Введенскій ... До війни він створив близько двох десятків книг. В дитячу літературу Чарушин увійшов зі своєю темою, зі своїм особливим голосом оповідача і письменника, з безхмарним, радісним баченням світу природи, повним сонця, руху, фарб, відкриттів. Крім роботи в видавництвах, Євген Іванович активно співпрацював з дитячими журналами - «Мурзилка» (з 1924 р), «їжаком» (1928-1935 рр.) І «Чижем» (1930-1941 рр.); робив настінні естампи для дітей, часом працюючи без авансів і гонорарів.

Тисячі дев'ятсот двадцять вісім був щасливим роком для Чарушина і ознаменувався вдалою одруженням на землячці Наталії Аркадіївна Зонової, що вчилася в Петрограді співу. Атмосфера рідної домівки, - дружня, серцева, з дещо патріархальним відносинам до вічних моральних принципів - збережеться в родині самого Євгена Івановича, коли він заживе самостійним життям в Ленінграді і дружину собі знайде, як це часто буває у талановитих людей, вірну та віддану, помічницю , і сина і дочку виховає в тих же традиціях. Коли народився син Микита, молодий батько тільки й говорив про нього, від чого і отримав прізвисько «божевільний татусь». У виданій в 1938 році книзі «Микитка і його друзі» він зробив сина головним героєм більшості оповідань. Там є багато зображень Микити. Всім буде добре в його будинку, спочатку в одній кімнаті, а потім в просторій квартирі на набережній річки Фонтанки, будинок 9 - і мисливському собаці (Чарушин, як і його батько, був з дитинства затятий мисливець), і котам Пуне і Тюпе, і маленьким вовченят і лисенятам. Він приносив їх із зоопарку, який нерідко відвідував. Він створив у себе в будинку мікросвіт, схожий на той, що оточував його в дитинстві. Тут було затишно всім. У будинку Євгена Івановича завжди було повнісінько птахів і тварин: вівсянок, чечёток, перепілок, папуг, кішок, собак, зайчат, їжаків, були навіть лисеня і вовченя Своєрідні жителі чарушінской квартири ставали героями оповідань і малюнків для малюків. 30-ті роки - щаслива, напружена пора життя Чарушина. Хтось підрахував, що Чарушин за десять років зробив 2,5 тисячі зображень різних звірів і птахів. Малюючи звіра, він, як правило, створював закінчений твір мистецтва. Недарма його роботи прикрашають експозицію графіки Російського музею.
З перших днів війни Чарушин, як і багато інших художників, був мобілізований для роботи над агітаційними плакатами. Тільки в 1942 його з родиною евакуювали з Ленінграда на батьківщину, в Кіров (Вятку). Безладдя, позбавлення військових років (жили в лазні у Юрія Васнецова, де Микита розписав грубку жарптицями). Дружина Чарушина співала в госпіталях для поранених, він багато працював ... Малював плакати для «Вікон ТАСС», писав картини на партизанську тему, оформляв спектаклі в Кіровському театрі драми. У роки евакуації проявився яскравий педагогічний талант Чарушина, коли він викладав малювання дітям. У Кірові він вперше творчо познайомився з російськими народними казками про тварин. У 1942 році один, без помічників, розписав близько 400 квадратних метрів стін дитячого садка, перетворивши стіни коридорів і кімнат в галявини, переліски, населив їх героями казок. Розписував і фойє будинку піонерів і школярів. Довгий час Євгенія Івановича Чарушина вважали тільки анімалістом. Але під час війни, в Кірові, він намалював казки. Це були в основному літографії, видрукувані на зворотному боці благеньких листків табель-календаря і розфарбовані від руки. На малюнках пустували чарушінскіе зайчата, одягнені на цей раз в кольорові спіднички, півень нісся, запряжений в коляску з курочками і курчатами, красень-кіт з ягдташем і рушницею вирушав на полювання, сріблилася його пухнаста шерсть, а вовк кровожерливо підглядав за маленькими козенятами, резвящимися навколо ошатною мами-кози. Щоб хоч якось скрасити дітям мізерну голодну життя, художник, сам в той час виснажений від постійного недоїдання, робив з літографського каменю відбитки малюнків казкових звірят. Потім деякі малюнки увійшли в книгу «Жарти», написану ним разом із двоюрідною сестрою поетесою Е. Шумської і видану Детгиза в 1946 році.


Ці роботи знаходяться в архівах художника, які дбайливо зберігав його син Микита. Серед них є кіт-мисливець, що стоїть на задніх лапах, тримаючи в передніх рушницю. Кот-красень з сріблястим пухнастим хутром дуже схожий на натурального кота, тільки трохи казкового. В евакуації були написані книжки - серія «Моя перша зоологія». Крім роботи над книгами, він створив серію естампів із зображеннями тварин. У 1945 році Євген Іванович повернувся в Ленінград. І знову працював над книгами і малюнками. У 1945 році Е. І. Чарушин отримав звання Заслуженого діяча Української РСР.

50-і роки були нелегкими в життя Чарушина. Він уникнув прямих звинувачень у формалізмі, але довелося поступатися і пріспосабліватьс я до нових вимог. Все це діяло гнітюче. Єдиною новою книжкою стали «Великі і маленькі» - коротенькі і жартівливі настанови пташиних і тварин мам своїм дітям. Успіхом в ці роки стала книжка «Чому Тюпа не ловить птахів». Коти взагалі грали чималу роль в творчості художника. Уже в одній зі своїх перших книжок, з особливо ретельно виконаними малюнками (він написав її в 1930 році, ставши з того часу не тільки ілюстратором, а й майстром оповідання), Чарушин зобразив силует чорного кота Васі, який полював за малиновим щуром. А через роки, коли Чарушин буде дуже знаменитий, він присвятить своєму улюбленому кошеняті Тюпе дві книги: «Тюпа, Томка і сорока» і «Чому Тюпа не ловить птахів». І тут пустотливий кошеня розгорнеться на повну силу. Чарівності, нюху цієї істоти немає меж. Скільки різноманітності в його рухах і в позах! Ось Тюпа ловить птахів: «... схоплю, словлени, зловлю, пограю ...». За одним цим дієсловам неважко собі уявити невгамовного кошеня. Самі малюнки і їх розташування повні руху. Пухнаста незграбна фігурка немов рухається по сторінках книги. Ось Тюпа скаче, пустує, потім заспокоюється поруч з мамою. Але ось кошеня знову в стрибку, він перебирається на інший розворот, а там птахи співають на гілці. А чому кошеня назвали Тюпа? Це тому, що він Тюпа: «Тюп-Тюп-Тюп».



«Я привчився з дитинства розуміти тварина - розуміти його рухи і міміку. Мені зараз навіть якось дивно бачити, що деякі люди зовсім не розуміють тварина »
, - говорив художник. Ось в кутку сторінки причаївся крихітний пухнасте кошеня. Спинка вигнута, хвіст трубою, вушка сторчма. Так і хочеться його погладити, провести долонею по сторінці, по пухнастою теплою шкірці. Щоб звірята виходили такими ж волохатими і пухнастими, як в житті, Євген Чарушин використовував особливий спосіб зображення - він так і називається: метод Чарушина. Іноді Чарушин використовував лише чорний олівець. Але зате яке багатство відтінків! Навіть чорний малюнок здається барвистим, кольоровим. Олівець залишав тонкі, гострі штрихи, дрібні точки, і тоді хутро тварини робився світлим, сріблився, переливався. Хочеться погладити звірів, настільки їх хутро теплий і пухнастий. Малювати треба стусаном жорсткої напівсухий пензлем. Чарушин був прекрасним анімалістом. Він, по суті, створив новий тип анималистической книги для дітей - маленький розповідь про маленького тваринному для маленьких дітей. Секрет Чарушина був не тільки в його художньому та літературний талант, але в його дитячому світовідчутті, яке він завжди зберігав. Світ тварин був і його світом, ось чому його малюнки були такими живими, яскравими, талановитими, ось чому не одне покоління юних читачів заворожено розглядало його малюнки і зачитувалися його розповідями.
Іноді здається, що малювання звірів для Чарушина - НЕ важка робота, а просто-напросто невід'ємна частина його сутності, як здатність співати або дихати. Однак за кожним малюнком в книзі стоїть величезний досвід спостереження за живою природою і невпинна праця. Чарушин приділяв велику увагу натурних замальовок, спостереженнями, глибшого знайомства з текстом. Іноді йшло кілька тижнів, перш ніж перебувала форма всієї книги. Він навіть зізнавався, що ілюструвати чужі тексти йому простіше, ніж свої власні, - тоді відбувається менше суперечок між письменником Чарушину і Чарушину-художн ІКОМ. Працюючи в Детиздате, він проілюстрував понад 100 дитячих книг - твори С.Я. Маршака, К.І. Чуковського, В.В. Біанкі, М.М. Пришвіна, Д.Н.Мамина-Сибіряка, Г.Я. Снєгірьова - письменників-охоче ков, знавців лісу, пристрасних пріродолюбов.І підходити, як раніше близько
До нього тепер заборонено ...
Микита Євгенович згадував, як в дитинстві він фантазував разом з батьком, мріючи побувати в Індії та в Африці, щоб ближче пізнати тропічних звірів. Але такої подорожі не сталося: в останні роки життя хвороба ніг позбавила Євгена Івановича можливості рухатися. Тяжко хворий, він не припиняв роботи: за тиждень до смерті закінчив ілюстрації до книги С.Я. Маршака «Дітки в клітці». Тяжко хворий Чарушин помер 18 лютого 1965 року народження, йому було всього 64 роки. Він був похований на Богословському кладовищі. А через кілька днів за нові ілюстрації до віршів С.Я.Маршака «Дітки в клітці» він був нагороджений золотою медаллю на Міжнародній книжковій виставці в Лейпцигу. Це було європейське визнання російського художника.
Його син Микита теж став художником. Сильний рисувальник, знавець світу природи, він все ж не перевершив батька. У 2000 р Микиті Євгеновичу Чарушину було присвоєно звання народного художника Росії. Його дочка, внучка Євгена Івановича, Наталя Микитівна Чарушина, теж стала художницею. Вона багато вчилася, блискуче закінчила Академію мистецтв з чудовою дипломною роботою «Подорож Нільса з дикими гусьми», видала першу, дуже добре вигадану книгу «На всі чотири лапи» і теж ілюструє книги. Молодша представниць а династії, Женя Чарушина-капуста на, теж художниця. У цій династії кілька поколінь йдуть важким і прекрасним шляхом мистецтва.

Е.І.Чарушін написав близько 50 книг для дітей, в основному, з життя тварин. Цикли ілюстрацій до сімдесяти книгам, з них тридцять до власними розповідями, створені за три десятиліття активної творчості. Твори Чарушина перекладені багатьма мовами світу. Його ілюстрації, естампи, фарфороваяскульптура, книги експонувалися на міжнародних виставкахв Софії, Лондоні, Парижі. Книги Чарушина як і раніше цікаві та привабливі. Їх загальний тираж перевищує шістдесят мільйонів примірників. Вони широко перевидаються, їх переводять на іноземні мови і читають не тільки в нашій країні, а й у Франції, Африці, Японії, Англії, Італії, Німеччини, США Індії, Болгарії, інших країнах. « Вся моя любов до звірів, птахів, до рідної природи виявилася дуже і дуже потрібна. Немає більше щастя, для художника і для письменника, як, створюючи свої улюблені образи, переживати їх і знати в той же час, що це справа, потрібне всім хлопцям. ».
Чарушінскіе історії - смішні і сумні, героїчні, кумедні, повчальні, дивовижні - пробуджують у дітей перші глибокі почуття: увага, участь, ніжність, прихильність, турботу про слабких. Вони можуть розсунути кругозір дитини, збагатити його душевний досвід, виховати почуття відповідальності за жива істота. Навчать спостерігати за тваринами, бути терпимими до них, проявляти про них турботу. Книги Е.І.Чарушіна допомагають виробляти екологічну свідомість, розуміти, берегти і цінувати рідну природу. В оповіданнях письменника дитині дається уявлення про багатство видів птахів, тварин. Розуміючи, що саме в дитинстві закладається основа світогляду людини, Чарушин писав: «Моє завдання - дати дитині гранично цілісний художній образ, збагатити художнє сприйняття дитини, відкрити йому нові мальовничі відчуття світу ...» З цієї творчим завданням художник впорався блискуче.
Чому його мистецтво так сучасно сьогодні, в переддень Року екології? Чи не тому, що виражає добросердя, співчуття до наших братів менших? Охорона природи стала однією з найгостріших проблем нашого часу. Йдеться про нову етику, понятті добра і зла стосовно природи. Але її не може бути без екологічної абетки. А будь-яка азбука починається з азів і входить в свідомість в найперші роки життя людини. І першим провідником подібних знань, уявлень служать книги, побачені і прочитані в дитинстві. Книжках Євгена Чарушина ще довго доведеться бути серед них. Він завжди звертається до свого юному читачеві з таким закликом: « Подивився картинки? Прочитав цю книжку? Дізнався, як звірі й птахи своїх хлопців вчать їжу добувати, себе рятувати? А ти людина - господар всієї природи, тобі все знати потрібно. Заходь в світ природи! Заходь уважним і допитливим, добрим і сміливим. Більше дізнавайся, більше вмій. Для цього ми і існуємо, щоб ти виріс умілим і добрим, щоб вся природа обернулася для тебе великою Батьківщиною.
А адже Батьківщина - це і запах сосни і ялини, і аромат полів, і поскрипування снігу під лижами, і синє морозне небо ... І якщо все це неможливо висловити словом письменника, на допомогу приходить кисть художника
». У Чарушину поєднувалися два вміння, два таланти - оповідача і художника. І обидва вони були віддані дітям. Зараз видається багато дитячих книг з барвистими, незграбними малюнками. Але як же відрізняються звірі на них від чарушінскіх! Виховуйте у дітей хороший смак і правильне уявлення про тварин. Проходячи повз полиці книгарні, обов'язково подаруєте своїй дитині радість перших відкриттів разом з чарівним світом Чарушина!








Живі малюнки Євгенія і Микити Чарушину
"Лабіринт" продовжує цикл літніх акцій для всіх любителів ілюстрованої дитячої книги. Щотижня ми "відкриваємо" для вас одного з художників-ілюстраторів. І кожного тижня буде діяти додаткова знижка на його книги. Термін дії знижки - з понеділка по неділю. Батько і син Чарушину - художники, які присвятили себе графіку, особливо - дитячої анималистической ілюстрації. Завдяки династії Чарушину існує безліч чудових книжок для малюків, які розповідають про самих різних тварин: і диких, і домашніх, і екзотичних. Євген Чарушин - напевно, перший художник-анімаліст, з яким знайомляться діти. Розповіді Біанкі, Пришвіна, вірші Маршака з його ілюстраціями відкривають їм світ природи. Завдяки точності і достовірності лінії Чарушина і одночасно її легкості, у малюків, тільки пізнають світ, відразу складається уявлення про кожній живій істоті. Спійманий художником образ, відображений на сторінках улюбленої дитячої книжки, збережеться на довгі роки. Євген Чарушин народився в 1901 році на Уралі, в сім'ї архітектора. З дитинства він малював, за його власними словами, "переважно звірів, птахів та індіанців на конях". У величезному саду біля будинку жило безліч тварин і птахів - справжній домашній зоопарк. За всіма ними маленький Женя Чарушин доглядав і спостерігав. А улюбленої його книгою стала "Життя тварин" А. Е. Брема, яка захопила його більше будь-підліткової пригодницької літератури. Любов і уважність до світу природи допомогли йому передати до дрібниць точно повадки і руху тварин. За кожним малюнком розкривається ціла історія: ось настовбурчився ворона, ось стиснувся осиротілий ведмежа, ось весело скаче маленьке цуценя. Уважність і цікавість, участь і бажання зануритися в незнайомий світ, властиві дитячому сприйняттю, збереглися і в пізніших його роботах - тому вони так чіпають і захоплюють. Хвости 6 рец. 29 фото Біанкі Віталій Валентинович Акварель: Бабусині книжки 102 ₽ ОЧІКУЄТЬСЯ ВЖЕ КУПУВАЛИ -25% Вигода 64 ₽ Тюпа, Томка і сорока 34 рец. 52 фото Чарушин Євген Іванович Шукач: Бібліотека школяра 194 ₽ 258 В КОШИК ВЖЕ КУПУВАЛИ Маленькі розповіді 5 рец. 21 фото Чарушин Євген Іванович Акварель: Чарушінскіе звірята 80 ₽ ОЧІКУЄТЬСЯ ВЖЕ КУПУВАЛИ -25% Вигода 29 ₽ Лістопаднічек 12 рец. 26 фото Соколов-Микитів Іван Сергійович Акварель: Бабусині книжки 87 ₽ 116 В КОШИК ВЖЕ КУПУВАЛИ Перші книжкові ілюстрації Євген Чарушин намалював до розповіді Біанкі "Мурзук". Один з цих малюнків був придбаний Державної Третьяковської галереєю. З цього моменту почалося його тісну співпрацю з видавцями дитячої літератури. До війни він проілюстрував понад два десятки книг для дітей, а після - не тільки малював, а й займався порцелянової пластикою і скульптурою. Але тваринний світ залишався головною темою його робіт. Останньою книгою, проілюстрованою їм, стали "Дітки в клітці" Маршака. У 1965 році, посмертно, Євгену Чарушину була присуджена золота медаль на міжнародній виставці дитячої книги в Лейпцигу. Євген Чарушин писав і сам. Він почав творити за порадою Маршака, а про його оповіданнях тепло відгукувався Максим Горький. Розповіді ці зберегли свіжість дитячого погляду; простого, ясного сприйняття життя; доброту, яка так важлива для маленьких читачів. "Пташенята", "Дві мишки", "волчишка", розповіді про Тюпу і Томка - чимало історій для малюків були написані і проілюстровані ім. Їх можна назвати "науковими казками" - вони пронизані казкової поетикою, але засновані на точних і любовних спостереженнях. І в слові, і в графіці Чарушин працює з образом яскравим, об'ємним, живим, повним дрібниць і деталей. Його син, Микита Євгенович Чарушин, теж присвятив себе анималистической дитячій книзі. Першим його вчителем став батько, вони малювали разом кожен день, разом ходили на полювання і спостерігали за життям лісу; і так мистецтво стало одночасно і улюбленою справою, а бажання передати тваринний світ - творчим завданням, над реалізацією якої художник працював усе життя. Розповіді Біанкі, Соколова-Микитова, Сладкова, Кіплінга з його ілюстраціями удостоювалися дипломів на всеросійських і міжнародних конкурсах не випадково. Микита Чарушин бачив в природі дивовижну пластику, відобразити яку в творчості - і є найвища майстерність. На його малюнках тварини не покидають своє середовище: навіть відмічені штрихами, дерева, трави, листя все одно присутні. Природа гармонійна, придивляючись до неї, не знайдеш вад ні в чому: ні в строкатому забарвленні пір'я, ні у моху, що покриває кору дерев. Микита Чарушин ніколи не надає звірам і птахам людські риси, не намагається змінити їх природу на догоду сюжету. Його малюнки засновані на спостереженні за природою, а характер тваринного і його звички можна зрозуміти з першого погляду. Ведмідь, перевальцем вибирати на галявину з лісу, або стрімка, небезпечна, гнучка рись, завмерла на зламаному дереві - кожен малюнок показує шматочок великого світу. Для художника вкрай важливо було поєднати познавательность і художню образність, показати, як різноманітний світ, як багато в ньому деталей. Чарушину - не старіє художники, їх не перестають перевидавати, адже їх ілюстрації - одні з найяскравіших і точних уявлень світу природи для тих, хто тільки робить перші кроки в його пізнанні. Тваринний світ не схильний до змін так, як людська цивілізація, хоча все більше сучасних дітей ніколи не бачили індичок і поросят так само близько, як Женя Чарушин в дитинстві. А Микита Чарушин звертається і до екзотичну природу ( "Казки з далеких берегів" Кіплінга), і до рідної ( "Хто про що співає" Біанкі), і завжди його малюнки дозволяють, як живих, уявити мешканців того чи іншого краю, звірів і птахів . Але головним залишається почуття любові, вкладене в кожен штрих, кожну лінію їх малюнків.
Коли приходить час першої прози для вашого малюка, немає нічого кращого, ніж почати читати йому добрі і пізнавальні розповіді Євгена Чарушина з авторськими ілюстраціями, які виховують любов до всього живого. Це та сама класика, яка повинна бути в бібліотеці кожної дитини, нарівні з поезією Чуковського.
Російський письменник і художник-графік Євген Чарушин оформив десятки видань, які радують вже не одне покоління дітей. Він ілюстрував тексти Біанкі, Пришвіна, Маршака та власні розповіді, загальний тираж яких перевищує шістдесят мільйонів примірників ...
Розповіді та малюнки Чарушина лаконічні і зрозумілі навіть найменшим. Найчастіше опис займає лише кілька рядків, але в них, як то кажуть, «словами тісно, \u200b\u200bа думкам просторо».
Витоки мистецтва Чарушина лежать в його дитячі враження, в красу рідної природи, що оточувала його з дитинства, в добром і дбайливому ставленні до тварин, яке він спостерігав, будучи дитиною.
«... І схід сонця, і тумани ранкові, і як ліс прокидається, як птахи співають, як колеса хрумтять по білому моху, як полози свистять на морозі - все це я з дитинства полюбив і пережив».
У тридцяті роки Чарушин став одним з кращих художників дитячої книги. «Його тішило, що намальовані ним звірі подобаються не критикам і редакторам, а саме малюкам». Він добре знав повадки і образи тварин, малював їх з надзвичайною точністю і характерністю, з великою спостережливістю і теплотою. Кожна його ілюстрація не схожа на іншу, а малюнки настільки живі і дихаючі, що тварин так і тягне доторкнутися. «Коли дитина хоче помацати мого зверенка - я радий. Мені хочеться передати настрій тварини, переляк, радість, сон і т. П. Все це треба спостерігати і відчути ».
Чарушин був тонкий педагог і психолог, тому на сторінках його оповідань не зустрічається моралей, але, прочитавши або прослухавши їх, дитина починає розуміти, як важливі доброта, любов, відповідальність і дбайливе ставлення до всього живого. Вони близькі російському фольклору для маленьких, де «між рядків» читається більше, ніж в самому творі, і кожен відкриває для себе стільки, скільки може пропустити через своє серце, розум і почуття.
Творчість Чарушина дозволяє дітям зрозуміти, а нам - не забути, як прекрасний світ.
Тому хочеться ще раз сказати величезне спасибі видавництву "Амфора" за чудові дитячі книги. У серіях "Художники дітям", "Бабусині казки", "Мої перші книжки" і "Шкільна бібліотека" чудово все - зміст, ілюстрації, оформлення і ціна. І прослужать ці книги від першого знайомства, коли дитині ще читають вголос, до самостійного читання. Абсолютно ясно, що потрібно скуповувати їх все, і тільки що височіють гори старих радянських книг з тими ж картинками утримують мене від цього. Хоча утримують не дуже, купую вибірково.
Якість книг відмінне: затишний зменшений формат, що зручно для самостійного перегляду малюками, тверда глянцева обкладинка, дуже щільна біла офсетний папір, великий шрифт.





Книги «Великі і маленькі» довго не було в продажу, і тому я все відкладала огляд по Чарушину. Але ось вона нарешті знову з'явилася. Це ідеальна книга з усіх точок зору - класичний прекрасний текст, чудові життєві ілюстрації. Розповіді в книзі двох типів: спочатку - співучі звернення тварин до своїх дитинчат: "Сидіть в траві, зайчаткі, що не ворушіться! Очі не бачать моргніте, вухом не поведіть! ...", потім - невеликі опису тварин: "Зухвалий і страшний звір - тигр. Він ховається в джунглях, заростях, таїться близько стежки, по якій йдуть до водопою антилопи і зебри, пробираються буйвол і кабан ".
Малюкам починаючи з року подобається розглядати малюнки тварин зі звуконаслідуванням, пізніше - вивчати поняття "великий" - "маленький", "один" - "багато". Ще пізніше - слухати самі розповіді, а потім і читати самостійно - розповіді короткі, шрифт великий і зручний.
Це відмінна книга, яка буде цікава і корисна дитині довгий час.
"Тюпу і Томка", звичайно, розхапали відразу, хоча тираж був немаленький - 5000 екз.
Це й не дивно - мила добра знайома з дитинства класика, яка обов'язково повинна бути у малюка, чудові розповіді і натуралістичні, мальовничі ілюстрації.
Але є і хороша новина. У видавництві Шукач вийшла книга «Тюпа, Томка і сорока», аналогічна Амфоровской. Відмінність тільки в тому, що замість розповіді Рябчонок - розповіді Сорока і Лисенята. Ну і ще формат більше, як наслідок - сторінок менше.
Що стосується книги "Жарти" - останнім часом вона видавалася з малюнками Микити Чарушина, а тут авторські, що вже рідкість. У книзі казка Теремок и Шутки, що представляють собою веселі чотиривірші, які подобаються діткам від року і старше.
Цією вже немає в продажу, але є інша, аналогічна, де крім Теремка і Жартів казка Лисиця і заєць.
Є ще дві хороші книги, не бачила Їжачка живцем, але думаю якість серійне, а значить - гарне:
- Художник іван Білібін ілюстрації до казок
- «120 років від дня народження Віталія Валентиновича Біанкі»
- Добрий світ звірів і птахів євгенія Чарушина
- Ілюстрація спляча царівна дитячі малюнки
- Г.Х.Андерсен «Соловей. Як намалювати солов'я Соловей малюнок
- Судейкин, сергей юрьевич
- Переказ твору "Портрет" Гоголя Н
- «Яке значення має зустріч Андрія Соколова і Ванюши для кожного з них?
- Хто головний герой роману М
- Подружжя гіркоти горе від розуму характеристика
- Вінсент Ван Гог - біографія, особисте життя художника: справжність генія Ван Гог біографія і творчість картини
- Життя і творчість Олександра Гріна: коротка біографія письменника Найперше твір олександра гріну
- Біографія ван гога Де народився Вінсент Ван Гог
- Характеристика Маші Миронової з «Капітанської дочки
- Антуан де Сент-Екзюпері: біографія, фото та цікаві факти Сент біографія
- Твір «Гранатовий браслет: тема любові є любов Желткова до віри справжньої
- Ті, що говорять прізвища в творчості А
- Фредерік Шопен: біографія, цікаві факти, творчість Коротка біографія композитора Шопена
- Карамзін коротка біографія цікаві факти
- «SOPRANO Турецького»: «Михайло Борисович -« багатоженець », але в нас він вкладається більше всіх!
