Сліпий намалював картину. Картини сліпого художника

Змішуючи фарби, художник Джон Брамблітт (John Bramblitt) порівнює себе з кулінаром, який додає в блюдо потрібну кількість інгредієнтів точно за рецептом. А все тому, що побачити, який же результат його старань Джоан не може. він сліпий, Але пише картини, відчуваючи на дотик, якими фарбами користується і як кладе мазки.

Джон Брамблітт - талановитий художник, який не знає, як виглядають його картини. Він втратив зір через епілепсію, симптоми хвороби вперше з'явилися в 11 років, і до 30 років він перестав бачити. Здавалося, що життя втратило сенс, адже всі мрії виявилися неспроможними, а плани на майбутнє були зруйновані. Художник згадує, що у нього була найсильніша депресія, і він не бачив виходу з цього стану.

Щоб побороти відчай, Джону Брамблітту знадобився рік. Він вирішив для себе, що знайде спосіб малювати, чого б це йому не коштувало, і дійсно навчився працювати з фарбами, накладаючи мазки так, щоб вони були відчутні на дотик. За словами самого Джона, його перший малюнок був абсолютно незграбним, але сам факт, що він зумів поєднати розрізнені лінії воєдино і створити цілісне зображення, вселив у нього віру. Ця була іскра надії в темному світі його відчаю.

З тих пір художник удосконалює свою майстерність, і сьогодні в його колекції чимало яскравих, динамічних картин, які викликають захоплення у глядачів. Джоан Брамблітт живе в Дентоні (штат Техас, США), він добре відомий не тільки в Америці, але і за її межами.

Приступаючи до роботи, художник спочатку детально продумує в розумі композицію. Матеріали Джон Брамблітт підбирає теж особливо: він стверджує, що різні кольори олійних фарб мають різну консистенцію. Наприклад, біла фарба густа і нагадує зубну пасту, а чорна більш рідка. Крім того, тюбики в майстерні підписані шрифтом Брайля, так що Джон може орієнтуватися, який колір тримає в руках.

Талановитий майстер пише картини вже понад 10 років, за ці роки про нього неодноразово розповідали в пресі, він отримував нагороди на всіляких конкурсах і виставках. А сам Джон Брамблітт визнається, що в якійсь мірі навіть вдячний долі за те, що осліп. Почавши боротися з недугою, він відкрив в собі справжній талант, зумів самореалізуватися і знайти мету в житті.

Схожа історія сталася і з харків'янином Дмитром Дідоренка. З тією лише різницею, що осліп він, підірвавшись на німецькій міні часів Другої світової війни. Світ, що оживає на його полотнах, - ще одне одкровення. Переконайтеся в цьому самі, подивившись.

Талант живописця - це доля далеко не всіх людей, що володіють гострим зором, що вже говорити про незрячих! Хіба можна очікувати, що позбавлений зору людина зможе нанести на полотно точні лінії, домогтися правильного поєднання кольорів, світла і тіні? Попри все, сліпі художники малюють, і малюють так, що в їх особливість віриться насилу.

Для художника втрата зору може стати фіналом кар'єри. Є безліч відомих прикладів: Левицький, Врубель, Коровін. Всі ці великі живописці змушені були попрощатися зі своїм покликанням через сліпоти. Але чи завжди це вирок? Сучасні художники, які зіткнулися з аналогічною проблемою, не завжди готові відмовитися від улюбленої справи і продовжують малювати, незважаючи на відсутність зору. А іноді сліпота, навпаки, тільки допомагає таланту, дрімав довгі роки, розкритися в повній мірі. Як показує досвід, головне - не опускати руки, і мрії про нові творчі звершення стануть реальністю.

«Пишаюся татом»

На розважальному порталі Pikaby користувачці з Челябінська поділилася історією свого 79-річного батька, повністю втратив зору, розмістивши пост під зворушливою назвою «Пишаюся татом». Проблеми у чоловіка почалися сім років тому, не допомогло ні лікування, ні операції. Протягом усього цього періоду він малював. Як зізнається автор поста, скоріше, цю техніку можна було б охарактеризувати як «аплікацію», але картини виконані настільки ювелірно, що повірити в той факт, що їх автор - незрячий, практично неможливо. Сліпий художник створив понад сто картин, і 4 березня в Челябінську відкрилася виставка його робіт.

У коментарях роботи майстра оцінили дуже високо, помітивши, що вони цілком відповідають поняттю «сучасного арту», \u200b\u200bі захопилися його силою духу. Цей надихаючий приклад - далеко не поодинокий.

Для малювання сліпі художники використовують не тільки традиційні фарби, пензлі, полотно і мольберт, але і безліч інших допоміжних пристосувань: фольгу, пластилін, шовк, кольорову крейду, воскові олівці, пінопласт, целофан, тонку гуму. Все це допомагає надати картині рельєф, позначити опорні лінії і дає можливість «прочитати» малюнок пальцями, щоб зрозуміти, що потрібно зробити, щоб надати йому завершеного вигляду.

Ліза Фіттіпальді

Глядачі, які із задоволенням розглядають барвисті і позитивні твори Лізи Фіттіпальді, Зазвичай бувають шоковані, дізнавшись про сліпоту художниці. Жінка втратила зору в 1993 році, а ще через два роки в перший раз в житті взяла в руки пензля. До цього вона, бухгалтер і фінансовий аналітик, ніколи не займалася мистецтвом, але саме малювання допомогло Фіттіпальді вийти із затяжної депресії. На шляху її чекало безліч складнощів, адже жінка не мала можливості вивчати різні техніки малювання візуально, а для того, щоб позначити межі, їй спочатку доводилося користуватися сіткою з мотузок, натягнутої на полотно. Фіттіпальді не раз говорили, що вона ніколи не зможе зробити крок далі квітів і абстракцій, але їй це вдалося. Зараз художниця постійно малює вуличні сцени і людей, причому яким чином вона це робить, не бачачи фарб, Фіттіпальді, за її твердженням, не розуміє і сама.

Дмитро Дідоренко

Молодий художник з Харкова від народження не був незрячим і подавав великі надії як художник, але з ним стався нещасний випадок. 24-річний Дмитро Дідоренко підірвався на старій міні, що залишилася з часів Другої світової війни, під час пошукової експедиції і після цього втратив зір, а разом з ним - і надії на подальшу творчу самореалізацію. Художник впав у депресію, і один з друзів, щоб вивести його з цього стану, запропонував влаштувати виставку старих робіт Дідоренка. Цей епізод став своєрідною точкою відліку: Дідоренка знов почав малювати, щоб довести, що все ще є художником. Спочатку його роботи можна було назвати картинами лише з натяжкою, але прогрес не змусив себе чекати. Картини Дідоренка виставлялися в США, Японії та інших країнах.

Джон Брамблітт

Ще одна знакова ім'я в плеяді незрячих художників - Джон Брамблітт. У нього з дитинства були проблеми зі здоров'ям, на тлі яких він уже в 11 років став втрачати зір. У 30 років Брамблітт повністю осліп на тлі ускладнень, викликаних на епілепсію і хворобою Лайма. Як і інші його товариші по нещастю, художник впав у депресію, але через рік знайшов вихід з неї в мистецтві. Як розповідає сам художник, він розрізняє щільність фарби на дотик і відчуває картину, навіть не бачачи її. Полотна Брамбліта відрізняються високою реалістичністю, він малює дуже схожі портрети людей, осіб яких художник ніколи не бачив, а його твори виставляються в багатьох країнах і користуються широкою популярністю навіть серед тих, хто далекий від світу мистецтва і не знає, що картини написані сліпим художником.

Сергій Поползін

коли Сергій Поползін був здоровою людиною з хорошим зором, отримати визнання, як художнику, йому заважали обставини. Спочатку він зробив кілька спроб поступити в Іркутське художнє училище, потім досяг успіху, але був змушений залишити навчання через деякий час, але віддавав малюванню більшу частину свого дозвілля. Широкі маси не визнали своєрідний талант художника, і він зважився на самогубство, вистріливши собі в голову. Спроба самогубства виявилася невдалою, але Поползін повністю втратив зір. Він в розпачі спалив всі колишні роботи, але незабаром знову почав малювати. Як зізнається художник, ескіз кожної роботи народжується у нього в голові, відточується до найдрібніших деталей, а потім переноситься на полотно. У просторі майстер орієнтується, встромляючи в полотно голки, а зображення робить рельєфним.

Кіт Салмон

Головний сюжет творів Кіта Салмона - гори, і не випадково: саме прогулянки по горах є улюбленим заняттям художника. До того, як втратити зір, він навчався в коледжі, де вивчав образотворче мистецтво, потім працював скульптором, проводив виставки своїх робіт і користувався заслуженою популярністю. Однак, ставши незрячим, Салмон не кинув творчість і продовжив малювати. Він працює в двох напрямках: пастельні малюнки і живопис мазками масла або акрилу. На думку Салмона, поєднання цих технік могло б передати світ чіткіше.

Есреф Армаган

На відміну від більшості своїх незрячих колег по творчості, Есреф Армаган народився сліпим, а не втратив зір в результаті хвороби або нещасного випадку. Він народився в небагатій родині, яка не змогла навчити його ні грамоті, ні, тим більше, азам образотворчого мистецтва, але це не завадило художнику стати гордістю Туреччини. Перші кроки в малюванні Армаган зробив в 25-річному віці, спробувавши зобразити малюнок за допомогою масляних фарб. Цікаво, що малював він не пензлем, а власними пальцями. Есреф використовує спеціальний стилос для письма Брайля для того, щоб зробити ескіз, потім завдає пальцем колір і чекає, поки фарба висохне повністю. Цей процес займає багато часу - близько трьох днів, але це необхідно для того, щоб не розмазувалися фарби.

У світі, насправді, можна багато чому дивуватися нескінченно, навіть не будучи вразливою особистістю. Есферо Армаган - один з безлічі феноменів, який викликав реакцію враження у многоколічественной публіки. І його коник, як би іронічно це не звучало, в його сліпоти. Армаган створює світ в своїх картинах, не бачачи світу реального. Сліпий турецька художник, Який не перестає і по сьогоднішній день оповідати про свої "внутрішніх імперіях" зовнішнього світу.

Важко відповісти, чи міг бути захват від його картин таким сильним, якби вони належали зрячому людині, так як, на перший погляд, ці роботи подібні до дитячих малюнків - вони дуже щирі і прості, як сюжетно, так і технічно.
Випадок, дійсно, унікальний. Есферо сліпий від народження і знає про світ. в якому він народжений і живе, лише зі слів оточуючих і завдяки тим відчуттям, які залишилися при ньому. Цінність його картин, перш за все, в тому, що вони виступають провідником між сліпими і сліпі очима. Це своєрідні образи внутрішнього зору, інсайти, які вийшли з темряви.

Армагану нелегко писати картини, зазвичай, процес цей відбувається поетапно. Художник спочатку завдає фоновий колір на всю площу майбутньої картини і чекає, коли він висохне. Потім з цього грунту загостреним кілочком наноситься малюнок. Після - художник обмацуючи перевіряє, чи вдалося йому втілити задуманий образ. Якщо бажане втілилося, Есферо починає розфарбовування. Основні його інструменти - власні пальці і гуаш.

У подібній творчості немає містики, але прекрасна загадка завжди присутній. Сліпі фотографи, скульптори, режисери, дизайнери подібні кулінаром з довічним хронічним нежитем. Вони існують і чекають уваги до себе, тихо і скромно.

Сліпий художник. Що ви відчуваєте, коли чуєте це словосполучення? Напевно, виникає питання «Як ?!» Як люди, позбавлені можливості бачити, можуть щось зобразити на папері й полотні? Як вони, які не знають, що таке червоний і синій, можуть створювати справжні витвори мистецтва? Проте, сліпих художників не так вже й мало.

Содержание статьи развернуть / свернуть

1. Сергій Поползін
2. Джон Брамблітт
3. 5 відомих живописців, які втратили зір
4. Дмитро Левицький (бл. 1735 - 1822)
5. Михайло Врубель (1856-1910)
6. Костянтин Коровін (1861-1939)
7. Володимир Яковлєв (1934-1998)
8. Тимур Новиков (1958-2002)

Сергій Поползін

Він, скільки себе пам'ятає, завжди мріяв стати професійним художником і кілька разів намагався вступити до художнього училища Іркутська. Недовго провчившись він змушений був кинути заняття в силу деяких обставин, проте продовжував займатися малюванням як одержимий. Практично весь вільний час Сергій проводив в музеях, експериментував з матеріалами і фактурами, вивчав мистецтво іконопису, копіював роботи великих майстрів. Але його талант не був визнаний широкою публікою. Ця обставина привела до спроби суїциду: Сергій намагався застрелитися, але куля пройшла навиліт. Він вижив, але повністю втратив зір. Всі свої роботи він спалив, але через якийсь час знову взяв у руки пензля і фарби. Ескіз майбутньої картини він «малює» в своїй уяві, продумуючи кожну деталь до найдрібніших подробиць і тримаючи його обома техніки: лессировку і пастозність живопис. У першому випадку майстер змішує фарби на полотні, завдаючи їх тонким, майже прозорим шаром. У другому виходить свого роду рельєфне зображення шляхом нанесення фарби щільними мазками. Для орієнтування в просторі Сергій встромляє в полотно голки, а в деяких випадках користується картонними трафаретами.

Джон Брамблітт

Після чергового епілептичного нападу американський художник Джон Брамблітт втратив зір і міг розрізняти тільки світло і темряву. Своє порятунок від розпачу, туги і зневіри він знайшов в малюванні, розробивши свій неповторний стиль: він використовує спеціальні текстурні фарби, за рахунок чого орієнтується на полотні. Дотик стало його «очима». Все тюбики з фарбами підписані шрифтом Брайля, а для їх змішування Джон відміряє необхідну кількість кожного кольору подібно отмериванию інгредієнтів для випічки торта.

Террі є не тільки художником, але і прекрасним вчителем, що допомагає незрячим навчитися малювати. Він розробив власну методику: спочатку необхідно зробити «начерк», використовуючи пластилін, з допомогою якого можна розділити ділянки полотна. Далі ці «зони» заповнюються акриловими фарбами. За словами майстра, змішувати фарби, щоб домогтися потрібного відтінку, досить складно: для цього може знадобитися помічник, якому можна повністю довіряти, або просто феноменальні пам'ять і уява.

Есреф народився сліпим в бідній родині і ніколи не вчився ні грамоті, ні, тим більше, живопису. Проте він є справжньою гордістю Туреччини. У 25 років він вперше спробував малювати олійними фарбами, причому замість пензля використовував свої пальці. Художник вважає за краще працювати в абсолютній тиші. Як говорить він сам, він повинен «проникнути всередину своєї картини і стати з нею одним цілим». Техніка Есреф полягає в наступному: спочатку за допомогою Стилос для брайлевского листи він робить ескіз, після пальцем завдає першого колір і чекає його повного висихання. Цей процес займає близько 3-х днів, він необхідний для того, щоб фарби не розмазувалися.

Найбільше Кіт любить прогулюватися по горах, і саме вони є головним сюжетом його робіт. Кіт вивчав образотворче мистецтво в коледжі, деякий час працював скульптором, виставлявся і мав успіх. Але поступово його зір став дуже швидко погіршуватися, однак він зовсім не хотів кидати свою улюблену справу. Його творчість має два напрямки: пастельні малюнки і живопис мазками масла або акрилових фарб. Останнім часом майстер намагається поєднати ці дві техніки, щоб «якомога чіткіше передати чудовий світ».

Хвороба забрала в Лізи зір. Все, що вона могла бачити - це сірий колір, але навіть він викликав нестерпні головні болі. Єдине, що рятувало - темні окуляри, які вона була змушена носити постійно. Одного разу чоловік приніс їй акварельні фарби. Саме це змусило жінку стрепенутися і перестати себе жаліти. Вона малювала все: різні предмети, тварин, людей, пейзажі, і з кожним разом у неї виходило все краще і краще. Талант художниці не залишився непоміченим: у неї багато замовлень, її роботи виставляються і продаються. У кожному її творі можна «прочитати» унікальну історію.

художні

5 відомих живописців, які втратили зір

П Отеро зору - трагедія для будь-якої людини, а для живописця - справжня драма. Кому з відомих російських майстрів довелося пройти через це випробування? Згадуємо з Софією Багдасарова.

Дмитро Левицький (бл. 1735 - 1822)

Великих портретистів в Російській імперії XVIII століття часів Катерини Великої було три - Левицький, Боровиковський і Рокотов. Хто з них заслужив прізвисько «російський Гейнсборо» - періодично сперечаються. Левицький, як і улюблені фаворити Єлизавети Петрівни і Катерини II, був родом малорос. Походив він з родини священика. У 1770-80-і роки Левицький був вкрай популярний: у нього портретованих вся петербурзька знати, включаючи імператорську прізвище. Напудрених красуні в маскарадних костюмах, нарум'янені актриси з штучними мушками, блискучі кавалери в болотного кольору камзолах - таким ми і представляємо наш XVIII століття ...

До кінця століття про нього забули: настала нова епоха, Левицький здавався старомодним. Лише в 1807 році про старого згадали знову і запросили викладати в Академії мистецтв, де у нього вчився, зокрема, Кипренский. Помер Левицький приблизно в 87-річному віці (точна дата його народження невідома). Вважається, що він втратив зір за 10 років до смерті: остання його картина датована 1812 роком. До речі, його старий конкурент Рокотов до старості теж, кажуть, осліп.

За пару тижнів до смерті художника його дружина через «Санкт-Петербургские ведомости» виставляє на продаж останню залишалася в його майстерні картину - «Іоанна Хрестителя». Після похорону літня вдова звертається до Академії мистецтв з проханням допомогти їй 600 рублями (борг за церемонію), пише про тривалу хворобу Левицького, значних витратах на ліки і про закладений будинку. Академія у відповідь обмежилася лише формальним співчуттям. На руках у бабусі залишилися вдова дочка і внуки-безприданниці.

Михайло Врубель (1856-1910)

Найбільший майстер російського модерну помер у віці 54 років. Він втратив зір і помер в клініці для душевнохворих, де з перервами провів останні вісім років свого життя.

Ознаки неврівноваженості в цьому генії можна було помітити рано. Уже в 29 років він хвалився перед одним шрамами на зап'ястях. Врубель різав вени через нещасливе кохання до дружини замовника Емілії Прахової, особа якої дивиться на нас з фрески «Богоматір з Немовлям» в київській Кирилівській церкві.

У молодості, а потім і в зрілі роки Врубель вів богемний, безладний спосіб життя. Перші симптоми хвороби з'явилися у нього в 42 роки, коли він був уже щасливо одружений на співачці Надії Забіли. Поступово художник ставав все більш і більш дратівливим, самовпевненим, буйним і багатослівним, він багато пив і тринькав. У 1902 році сім'я вмовила його здатися психіатра В.М. Бехтереву, який поставив діагноз «невиліковний прогресивний параліч», що тоді лікували вельми жорстокими засобами, зокрема ртуттю. Незабаром він був госпіталізований з симптомами гострого психічного розладу. Врубель надовго залишався в клініці, хоча кілька разів наступало поліпшення і він повертався додому. Далі були смерть малолітнього сина, наступ галюцинацій ...

У початку 1906 року у Врубеля почалася атрофія зорового нерва. У лютому 1906 року майстриня повністю осліп. Взимку 1910 року навмисно застудився і в квітні помер від запалення легенів.

Костянтин Коровін (1861-1939)

Приятелем, з яким в 1885 році Врубель показував шрами на зап'ястях, був художник Костянтин Коровін. У разі нещасного збігу, йому також судилося осліпнути, втім, оскільки Коровін відрізнявся рідкісним життєлюбством, психічним і фізичним здоров'ям, тільки на самому злеті життя.

У 1922 році найвідоміший «російський імпресіоніст» покинув Радянську Росію і оселився у Франції. Пік його слави давно пройшов, ні портрети, ні театральні роботи більше не користувалися попитом. Агент, який вивіз його картини з Росії з метою влаштування виставки, зник, не повернувши жодного полотна. Сім'я жила в крайній нужді: Коровін скаржиться в листах, що відніс в позичкову касу навіть обручку. Дружина хворіла на туберкульоз, син намагався накласти на себе руки. Щоб відвернути сина від похмурих думок, Коровін почав ділитися з ним своїми спогадами; пізніше, коли художник ослаб (в тому числі очима) і був змушений залишити живопис, він почав диктувати мемуари, лежачи в ліжку. За спогадами пішли розповіді. Так в 70 років Коровін став письменником, причому всі з подивом зазначали, що до літературної діяльності у нього виявився дар не гірше, ніж до живопису. Його почали друкувати в емігрантських газетах, платити гонорари, що хоч трохи полегшило життя сім'ї.

Помер Коровін в 77 років від серцевого нападу в Парижі, через 10 днів після початку Другої світової війни.

Володимир Яковлєв (1934-1998)

Художникам з ослабленим зором в ХХ столітті все-таки стає простіше. Мистецтво більше не вимагає максимального реалізму і точності. Важливіше емоції - як раз їх ми і бачимо в роботах нонконформіста Володимира Яковлєва, яскравого представника неофіційного мистецтва 1970-х років, якого часто ставлять в один ряд з Анатолієм Звєрєвим.

Онук російського імпресіоніста-емігранта Михайла Яковлєва, цей художник не отримав спеціальної освіти. Він і в школі-то закінчив всього чотири класи - через хворобу щитовидної залози. У 16 років Яковлєв майже повністю втратив зір, недуга називався «кератоконус» - дегенеративне незапальне захворювання ока (викривлення рогівки). Потім почалася шизофренія: з юності він спостерігався у психіатра і час від часу лягав до психіатричних лікарень.

Яковлєв в повному обсязі осліп, просто став зовсім по-іншому бачити світ: це помітно по його робіт, в яких - впізнавані форми предметів. Однак його світ спростився до примітивістської контурів і декількох яскравих фарб. Якось в підвальній майстерні його фірмовий квітка захотіли купити якісь італійці, але тільки з умовою, що художник при них підпише картину. Яковлєв розлютився і втік в іншу кімнату. Потім з'ясувалося, що він просто забув, як пишеться власна прізвище - через «о» або «а».

У старості він писав, майже впритул наблизивши обличчя до поверхні роботи. Під час перебудови з метою опіки над хворим майстром було засновано спеціальний фонд. У 1992 році майже 60-річному художнику в Інституті мікрохірургії ока Святослава Федорова частково повернули зір - що цікаво, це не вплинуло на стиль. Роботи залишилися впізнаваними, тільки більш пропрацювали. Він багато років не виходив з психоневрологічного інтернату, де через шість років після операції і помер.

Тимур Новиков (1958-2002)

Ленінградський андеграундний художник, творець групи «Нові художники», а потім «Нової академії витончених мистецтв». Друг і оформлювач концертів Сергія Курьохіна і Віктора Цоя, приятель Бориса Гребенщикова, Сергія «Африки» Бугаєва і Володимира Соловйова. Господар квартирної галереї «АССА», що відкрилася в 1980 році - за сім років до зйомок однойменного фільму, де він теж, до речі, миготів.