Образ Катерини в п'єсі гроза висновок. образ Катерини

Олександр Миколайович Островський в п'єсі "Гроза" розкрив тему протистояння добра і зла. Головна героіня- дівчина Катерина, яка за волею долі стикається з "Темним царством" міста Калинова та Сім'ї Кабанова. "Темним царством" в критиці названий давно усталений побут і спосіб життя жителів міста Калинова. У цьому світі всім заправляють самодурство, тиранія, жорстокість. Всі цілі досягають за допомогою приниження інших людей. Більшість героїв звеличують себе за рахунок викриття невдач інших. Яскравим, і можна сказати, головним представником цього царства є Кабаниха, яка всіма силами намагається підпорядкувати всіх членів своєї родини, вона встановлює закони, які ніхто не має права переступати. Приниженням, докорами і іншими моральними засобами тиску Марфа Кабанова будує свій соціальний статус, змушує підкоряться, не дозволяючи виходити за рамки дозволеного.

Наші експерти можуть перевірити Ваше твір за критеріями ЄДІ

Експерти сайту Крітіка24.ру
Вчителі провідних шкіл і діючі експерти Міністерства освіти Російської Федерації.

Катерина прагне до свободи, вона точно знає, чого вона хоче і ні за що не стане коритися самодурство і тиранії. Можна сказати, що дівчина своїм протистоянням всім законам цього царства виносить вирок нелюдським засадам цього товариства.

Катерина-цілісний образ національного характеру. Все в ній, від зовнішності до внутрішнього світу, Висловлює прагнення до справедливості, свободи і щастя. Катерина-істинно-трагічна героїня. З дитинства в ній виховували найкраще, дівчина, яка виросла в любові і ніжності, просто не могла змиритися з таким жорстоким побутом, що панував в будинку Кабанова: "Чи така я була! Я жила, ні про що не тужила, точно пташка на волі. матінка в мені душі не чула, прибирала мене, як ляльку, працювати не примушувала; що хочу, бувало, то й роблю. " Простота і душевність дівчата, притаманна всім російським людям, різко відрізняє Катерину від усіх інших героїв п'єси. Дівчина до кожного намагається ставиться з добром і розумінням, нікому не бажаючи зла, вона живе з надією на щастя. Дівчина намагається знайти спільну мову з чоловіком, налагодити відносини і жити щасливо, щосили намагається бути ніжною, люблячою, розуміє і вірною дружиною. Але всі спроби стають марними. Тихон просто не може зрозуміти, чого хоче від нього Катерина, він повністю належить матері, кожен його крок контролює Марфа Кабанова, і ніякі сили не можуть цього змінити.

Говорячи про образі дівчини, не можна забувати про те, що Катерина надзвичайна красуня, дуже скромна і чарівна героїня. Простота, доброта, побожність, наївність, чесність- доповнюють образ «земного ангела». Мова Катерини займає не останнє місце в її образі. Дівчина розмовляє плавно, красиво, її мову можна порівняти з піснею. Але яка б не була невістка, Марфа Кабанова всією душею не злюбила її. Також невід'ємною рисою є рішучість і твердість характеру Катерини. Не кожна дівчина здатна на такі рішучі вчинки, не можна сказати, що вчинок героїні є прикладом, але якщо замислитися, то можна зрозуміти, що така особистість, як Катерина ніколи не пожертвує своїми принципами. Але яка б не була невістка, Марфа Кабанова всією душею не злюбила її і коли дівчина з'явилася в їхньому будинку, порушила спокій їх самодурским умов, Кабаниха вирішила зробити все можливе, щоб позбавити свого сина від такої дружини. Життя в будинку нелюбого чоловіка, тиск свекрухи-все це не робило Катерину щасливою, і вона всіма силами намагається боротися з цим.

Чистий і світлий образ дівчини говорить про те, що Катерина уособлює ідеальну російську жінку. Тут не можна зробити інший висновок. Катерина як ніхто інший вміє любити, для неї це найважливіше з почуттів. Вона готова заради неї на все, і втративши надію знайти це почуття в душі чоловіка, вона закохується в Бориса, він здається їй ідеальним, досконалим, рідною людиною. Але Катерина обжигается знову. З усіх цих невдач, невиправданих надій, нездійснених мрій складається рішення, яке звільнить героїню від всього що боліло, і як би вона не шкодувала себе, героїня готова розплатитися за свої помилки.

Характер Катерини не можна назвати простим, вона не дає себе в образу, не терпить нападки свекрухи: «наклеп щось терпіти кому ж приємно!». Катерина буває гаряча і емоційна, про що вона сама каже, розповівши Варварі історію зі свого дитинства: «Обидели мене чимось вдома ...; я вибігла на Волгу, сіла в човен. ... Наступного ранку вже знайшли, верст за десять! » Дівчина любить світ, любить людей, намагається відноситься до всього з добром. Вона довірлива і проста, мрійливо і прекрасна. Так само для цієї дівчини дуже важливі чесність і благородство. Їй важко приховувати від чоловіка її зраду, і коли вона визнається Тихону в зраді, їй стає легше, але вона розуміє, що нічого повернути вже не можна. "Нехай усі знають, нехай усі бачать, що я роблю. Коли я для тебе гріха не побоялася, побоюся я людського суду?" - така життєва позиціяКатерини.

Дівчина пішла проти системи самодурства і тиранії, не стала коритися абсурдним наказам свекрухи і жодного разу не засумнівалася в своїй правоті. Дівчина не зрадила себе, залишилася вірна своїм принципам. Катерина поза всяким сумнівом була права, коли йшла шляхом, який підказало їй серце. Вона залишилася вірна собі, знайшла вічну свободу, здійнялася над всім "темним царством", викривши всі його вади.

Не можна не сказати про те, що самогубство Катерини - це її перемога, ця дівчина мріяла про світле майбутнє, величезної любові, щасливу родину, Але доля розпорядилася так, що тільки цей крок став порятунком її від оков "темного царства" Багато риси характеру допомогли дівчині визначити свою долю. Нехай п'єса і закінчується на такій трагічній ноті, але кожен розуміє, що самогубство стало для Катерини необхідністю, тим самим засобом досягнення абсолютної свободи від жорстокості і тиранії.

А. Н. Островський в кожній своїй п'єсі створив і показав багатогранних персонажів, за життям яких цікаво дивитися. В одному з творів драматурга розповідається про дівчину, яка покінчила життя самогубством, не зумівши витримати тиску обставин. Розвиток характеру Катерини в п'єсі «Гроза» Островського, а також її душевні переживання є основними рушійними силами сюжету.

В списку дійових осібОстровський позначає Катерину як дружину Тихона Кабанова. З розвитком сюжету читач поступово розкриває образ Каті, розуміючи, що функцією дружини цей персонаж не вичерпується. Характер Катерини в драмі «Гроза» можна назвати сильним. Незважаючи на нездорову ситуацію в родині, Катя зуміла зберегти чистоту і твердість. Вона відмовляється приймати правила гри, живучи за власними. Наприклад, Тихон у всьому підкоряється своїй матері. В одному з перших діалогів Кабанов переконує мати, що свою думку у нього відсутня. Але незабаром тема розмови змінюється - і ось вже Кабаниха як би мимохідь звинувачує Катерину в тому, що Тихон любить її більше. До цього моменту Катерина не брала участь в розмові, але тепер вона ображена словами свекрухи. Дівчина звертається до Кабанихе на ти, що можна розцінювати як приховане неповагу, а так само як якесь рівність. Катерина ставить себе нарівні з нею, заперечуючи сімейну ієрархію. Катя ввічливо висловлює своє невдоволення наклепом, підкреслюючи те, що на людях вона така ж, як і вдома, і прикидатися їй нема чого. Ця репліка насправді говорить про Катю як про сильну людину. По ходу розповіді ми дізнаємося, що тиранія Кабанихи поширюється тільки на сім'ю, а в суспільстві стара розповідає про збереження сімейних порядків і правильному вихованні, прикриває свою жорстокість словами про благодійники. Автор показує, що Катерина, по-перше, обізнана про поведінку свекрухи; по-друге, незгодна з цим; і, по-третє, відкрито заявляє Кабанихе, якої не може заперечити навіть власний син, про свої погляди. Однак Кабаниха не залишає спроб принизити невістку, змушуючи її ставати перед чоловіком на коліна.

Іноді дівчина згадує про те, як вона жила раніше. Дитинство Катерини було досить безтурботно. Дівчинка ходила з мамою до церкви, співала пісні, гуляла, по Катіним словами у не було все, що тільки може бути. Катя порівнює себе до заміжжя з вільним птахом: вона була надана сама собі, сама розпоряджалася своїм життям. І тепер Катя часто порівнює себе з птахом. «Чому люди не літають так, як птахи? - каже вона Варварі. - Знаєш, мені іноді здається, що я птах ».

Ось тільки полетіти такий птах не може. Потрапивши в клітку з товстими прутами, Катерина поступово задихається в неволі. Не може такий волелюбна людина, як Катя, існувати в жорстких рамках царства брехні і лицемірства. Все в Каті ніби дихає почуттями і любов'ю до самого неповторного - до самого життя. Потрапивши в сім'ю Кабанова, дівчина позбавляється цього внутрішнього відчуття. Її життя схоже на життя до заміжжя: ті ж пісні, ті ж походи до церкви. Але тепер, в такому лицемірному оточенні, Катя відчуває фальш.

Дивно, що володіючи такою внутрішньою силою, Катя не протиставляє себе іншим. Вона «мучениця, полонянка, позбавлена ​​можливості рости, розвиватися», але сама себе вона такою не вважає. Через «жорна неприязні і злісної заздрості» вона намагається пройти гідно, не втративши і не опошлив свою сутність.

Катю з легкістю можна назвати сміливою. Дійсно, дівчина намагалася боротися з почуттями, які спалахнули у неї до Борису, але все ж вирішила зустрітися з ним. Катя бере на себе відповідальність за свою долю і рішення. У певному сенсі на час таємних побачень з Борисом Катя знаходить свободу. Вона не боїться «ні гріха, ні людського суду». Нарешті дівчина може надходити так, як велить її серце.

Але з поверненням Тихона їх зустрічі припиняються. Бажання Каті розповісти про відносини з племінником Дикого не радують Бориса. Він сподівається, що дівчина промовчить, затягуючи її в мережі «темного царства», з якого так відчайдушно намагалася вирватися Катя. Один з критиків драми, Мельников-Печерський, напрочуд влучно охарактеризував Катерину: «молода жінка, потрапивши під гніт цієї старої, відчуває тисячі моральних мук і в той же час усвідомлює, що бог вклав в неї серце палке, що в молодої грудей її вирують пристрасті , зовсім не сумісні з самітництвом заміжніх жінок, яке панує в тому середовищі, куди потрапила Катерина ».

Ні визнання в зраді, ні розмова з Борисом не виправдав надій Катерини. Для неї різниця і невідповідність реального світу і уявлень про майбутнє виявилися фатальними. Рішення кинутися в Волгу не було спонтанним - Катя давно відчувала, що наближається смерть. Вона боялася насування грози, бачачи в ній розплату за гріхи і погані помисли. Відверте визнання Катерини стає схожим на відчайдушний причастя, бажання бути чесною до кінця. Примітно, що між подіями визнання в зраді - розмова з Борисом - самогубство проходить деякий час. І всі ці дні дівчина терпить образи і прокльони свекрухи, яка бажає закопати її в землю живцем.

Не можна засуджувати героїню, говорити про слабкість характеру Катерини в «Грози». Проте навіть зробивши такий гріх, Катя залишається такою ж чистою і невинною, як і в перших діях п'єси.

Міркування про силу чи слабкість характеру Катерини може бути корисно учням 10 класів при написанні твору на тему «Характер Катерини в п'єсі« Гроза »».

Тест за твором

Меню статті:

Питання про вибір другої половинки завжди був проблемним для молодих людей. Зараз ми маємо право вибирати супутника (супутницю) життя самі, раніше остаточне рішення і шлюб приймалося батьками. Природно, що батьки в першу чергу дивилися на добробут майбутнього зятя, його моральне обличчя. Такий вибір обіцяв прекрасне матеріальне і моральне існування дітей, але при цьому часто страждала інтимна сторона шлюбу. Подружжя розуміють, що вони повинні прихильно і шанобливо ставитися один до одного, але відсутність пристрасті позначається не найкращим чином. У літературі багато прикладів такого незадоволення і пошуків реалізації свого інтимного життя.

Пропонуємо ознайомитися з п'єси О. Островського "Гроза"

У російській літературі така тема не нова. Час від часу вона піднімається письменниками. А. Островський в п'єсі «Гроза» зобразив унікальний образ жінки Катерини, яка в пошуках особистого щастя під впливом православної моралі і виник любовного почуття заходить в глухий кут.

Історія життя Катерини

Головна героїня п'єси Островського - Катерина Кабанова. З дитинства виховувалася в любові і ласки. Її мати шкодувала доньку, і часом звільняла її від будь-якої роботи, надавши Катерині робити те, що їй хочеться. Але дівчинка не виросла ледачою.

Після весілля з Тихоном Кабановим дівчина живе в будинку батьків чоловіка. Батька у Тихона немає. А мати керує всіма процесами в будинку. Свекруха має авторитарним характером, вона пригнічує своїм авторитетом всіх членів сім'ї: і свого сина Тихона, і дочка Варю і молоду невістку.

Катерина потрапляє в абсолютно незнайомий їй світ - свекруха часто безпричинно лає її, чоловік теж не відрізняється ніжністю і турботою - часом він б'є її. Дітей у Катерини і Тихона немає. Жінку цей факт неймовірно засмучує - їй подобатися няньчитися з дітьми.

В один прекрасний момент жінка закохується. Вона заміжня і прекрасно розуміє, що її любов не має права на життя, але все ж з часом піддається своїм бажанням, поки чоловік знаходиться в іншому місті.

По поверненню дружина Катерина відчуває муки совісті і визнається свекрухи і чоловікові в своєму вчинку, чим викликає хвилю обурення. Тихон її б'є. Свекруха каже, що жінку необхідно закопати в землю. Обстановка в сім'ї і без того невтішна і напружена загострюється до неможливості. Не бачачи іншого виходу, жінка закінчує життя самогубством, вона топиться в річці. На останніх сторінках п'єси ми дізнаємося про те, що Тихон все-таки любив свою дружину, і його поведінка по відношенню до неї було спровоковано нацьковуванням матері.

Зовнішність Катерини Кабанова

Детальний опис зовнішності Катерини Петрівни автор не надає. Про зовнішність жінки ми дізнаємося з вуст інших героїв п'єси - більшість персонажів вважають її красивою і чудовою. Про вік Катерини ми також мало що знаємо - той факт, що вона знаходиться в самому розквіті свіх сил, дозволяє визначити її як молоду жінку. До весілля вона була сповнена прагнень, світилася щастям.

Життя в будинку свекрухи позначилася на ній не кращим чином: вона помітно спала, але все ще мала гарну зовнішність. Її дівоцька веселість і життєрадісність швидко розвіялася - їх місце зайняли зневіру і печаль.

Стосунки у сім'ї

Свекруха Катерини - людина дуже складний, вона всім заправляє в будинку. Це стосується не тільки домашніх справ, але і всіх відносин всередині родини. Жінці складно впоратися зі своїми емоціями - вона ревнує сина до Катерини, їй хочеться, щоб увагу Тихон приділили не дружині, а їй, своїй матері. Ревнощі з'їдає свекруха і не дає їй можливості насолоджуватися життям - вона завжди незадоволена чимось, постійно чіпляється до всіх, особливо до молодої невістки. Цей факт вона навіть не намагається приховати - навколишні жартують над старою Кабанихой, кажуть, що вона замучила всіх в будинку.

Катерина поважає стару Кабаниху, незважаючи на той факт, що вона їй буквально проходу своїми причіпками не дає. Чого не можна сказати про інших членів сім'ї.

Чоловік Катерини - Тихон так само любить свою матір. Авторитаризм і деспотизм матері зламали його, як і його дружину. Він розривається почуттям любові до матері і дружині. Тихон не намагається якось вирішити складну ситуацію в його родині і знаходить розраду в пияцтві і загулах. Молодша дочка Кабанихи і сестра Тихона - Варвара більш прагматична, вона розуміє, що стіну лобом пробити не можна, в цьому випадку необхідно діяти хитрістю і розумом. Її повагу до матері - показне, вона говорить те, що мати хоче почути, але насправді робить все по-своєму. Не витримавши життя вдома, Варвара тікає.

Незважаючи на несхожість дівчат, Варвара і Катерина стають подругами. Вони підтримують один одного в складних ситуаціях. Варвара підбурює Катерину на таємні зустрічі з Борисом, допомагає закоханим організовувати побачення для закоханих. У цих діях Варвара не має на увазі нічого поганого - дівчина сама часто вдається до таких побачень - це її спосіб не зійти з розуму, вона хоче привнести в життя Катерини хоча б частинку щастя, але виходить в результаті все навпаки.

З чоловіком у Катерини теж непрості відносини. В першу чергу це пов'язано з безхарактерністю Тихона. Він не вміє відстоювати свою позицію, навіть в тому випадку, якщо бажання матері явно суперечить його намірам. У її чоловіка немає своєї думки - він «мамин синочок», беззаперечно виконує волю батька. Він часто, по материн нацьковування, лає молоду дружину, часом б'є її. Природно, така поведінка не привносить радості і гармонії у відносини подружжя.

Невдоволення Катерини зростає з дня на день. Вона відчуває себе нещасною. Розуміння того, що причіпки на її адресу надумані все ж не дозволяють їй повноцінно жити.

Час від часу в думках Катерини виникають наміри щось поміняти в її житті, але вихід із ситуації їй знайти не вдається - думка про самогубство все частіше і частіше відвідує Катерину Петрівну.

Риси характеру

Катерина володіє лагідним і доброю вдачею. Вона не вміє постояти за себе. Катерина Петрівна - м'яка, романтична дівчина. Вона любить мріяти і фантазіям.

У неї допитливий розум. Її цікавлять самі незвичайні речі, наприклад, чому люди не вміють літати. Через це, оточуючі вважають її трохи дивною.

Катерина по своїй природі терпляча і неконфліктна. Вона прощає несправедливе і жорстоке ставлення по відношенню до себе чоловіка і свекрухи.

В цілому ж оточуючі, якщо не брати до уваги Тихона і Кабаниху хорошої думки про Катерину, вони думають, чтоона мила і чарівна дівчина.

Прагнення до свободи

У Катерини Петрівни своєрідне поняття свободи. У той час, коли більшість людей розуміють свободу як фізичний стан, при якому вони вільні здійснювати ті вчинки і дії, які їм кращі, Катерина вважає за краще свободу моральну, позбавлену психологічного тиску, що дозволяє розпоряджатися своєю долею самостійно.

Катерина Кабанова не так рішуча, щоб поставити на місце свекруха, але її прагнення до свободи не дає їй жити за тими правилами, в рамках яких вона опинилася - думка про смерть як про спосіб отримання свободи з'являється в тексті кілька разів до романтичних відносин Катерини з Борисом . Оприлюднення інформації про зраду Катерині чоловікові і подальша реакція родичем, зокрема свекрухи, стають лише каталізатором, її суїцидальних прагненням.

релігійність Катерини

Питання релігійності і впливу релігії на життя людей завжди був досить спірний. Особливо така тенденція яскраво піддається сумніву в часи активної науково-технічної революції і прогресу.

По відношенню до Катерини Кабанова така тенденція не спрацьовує. Жінка, не знаходячи радості в повсякденному, мирського життя, переймається особливою любов'ю і благоговінням до релігії. Підсилює її прихильність до церкви і факт релігійності її свекрухи. У той час як у старій Кабанихи релігійність тільки показна (насправді вона не дотримується основних канонів і постулатів церкви, що регламентують взаємовідносини людей), релігійність Катерини справжня. Вона свято вірить в заповіді Бога, намагається завжди дотримуватися законів буття.

Під час молитви, перебування в церкві Катерина відчуває особливу насолоду і полегшення. У такі моменти вона схожа на ангела.

Однак бажання випробувати щастя, справжню любов беруть верх над релігійним баченням. Знаючи про те, що подружня зрада - страшний гріх, жінка все ж піддається спокусі. За щастя довжиною в десять днів, вона платить ще одним, найбільш страшним гріхом в очах віруючого християнина - самогубством.

Катерина Петрівна усвідомлює всю тяжкість свого вчинку, але поняття того, що її життя вже ніколи не змінитися змушує її ігнорувати цю заборону. Слід зазначити, що думка про такий закінчення свого життєвого шляхувже виникала, але, незважаючи на тяжкості її життя, до виконання не була приведена. Можливо, тут зіграв той факт, що тиск з боку свекрухи було для неї обтяжливим, але поняття того, що воно не має ніяких підстав, зупиняло дівчину. Після того, як її рідні дізнаються про зраду - закиди на її адресу стають виправданими - вона дійсно заплямувала свою репутацію і репутацію сім'ї. Іншою причиною такого результату подій міг стати той факт, що Борис відмовляє жінці і не бере її з собою. Катерина повинна сама як то вирішити ситуацію, що склалася і кращого варіанту, як кинутися в річку, вона не бачить.

Катерина і Борис

До появи в вигаданому місті Калинове Бориса набуття особистого, інтимного щастя для Катерини не було актуально. Вона не намагалася заповнити брак любові з боку свого чоловіка на стороні.

Образ Бориса пробуджує в Катерині згаслі почуття пристрасної любові. Жінка усвідомлює всю тяжкість любовних взаємин з іншим чоловіком, тому нудитися виникли почуттям, але не приймає ніяких передумов перетворити свої мрії в реальність.

Варвара переконує Катерину в тому, що Кабанова необхідно зустрітися наодинці зі своїм коханим. Сестра брата прекрасно знає, про те, що почуття молодих людей взаємні, крім того, для неї не новина прохолодність відносин між Тихоном і Катериною, тому розцінює свій вчинок як можливість показати милою і доброю невістці, що таке справжня любов.

Катерина довго не може зважитися, але вода камінь точить, жінка погоджується на зустріч. Опинившись в полоні своїх бажань, підсилюються спорідненою почуттям з боку Бориса, жінка не може відмовити собі в подальших зустрічах. Відсутність чоловіка грає їй на руку - 10 днів вона жила як в раю. Борис любить її більше життя, він ласкавий і ніжний з нею. З ним Катерина відчуває себе справжньою жінкою. Вона думає, що нарешті знайшла щастя. Все міняє приїзд Тихона. Ніхто не знає про таємні зустрічі, але муки терзають Катерину, вона всерйоз боїться покарання з боку Бога, її психологічний стан досягає апогею і вона зізнається у скоєному гріху.

Після цієї події життя жінки перетворюється в пекло - і без того сипалися докори в її сторону від свекрухи стають нестерпними, чоловік б'є її.

У жінки ще жевріє надія на благополучний результат події - вона вірить, що Борис не залишить її в біді. Однак її коханий не поспішає їй допомогти - він боїться прогнівити дядька і залишитися без його спадщини, тому відмовляється взяти з собою в Сибір Катерину.

Для жінки це стає новим ударом, пережити його вона вже не в змозі - смерть стає її єдиним виходом.

Таким чином, Катерина Кабанова - володарка найдобріших і ніжних якостей людської душі. Жінка з особливим трепетом ставиться до почуттів інших людей. Її невміння дати різку відсіч стає причиною постійних насмішок і докорів з боку свекрухи і чоловіка, що в подальшому заганяє її в тупикову ситуацію. Смерть в її випадку стає можливістю знайти щастя і свободу. Усвідомлення цього факту викликає найсумніші почуття у читачів.

Чому критик Н.А.Добролюбов називає Катерину "сильним характером"?

У статті «Промінь світла в темному царстві» Н.А.Добролюбов пише, що в «Грози» виражений «російський сильний характер», який вражає «своєю протилежністю всяким самодурной засадам». Цей характер «зосереджено-рішучий, неухильно вірний чуттю природною правди, виконаний віри в нові ідеали й самовідданий, в тому сенсі, що йому краще загибель, ніж життя при тих засадах, що йому противні». Саме таким побачив критик характер Катерини. Але так чи бачиться цей образ читачеві? І як виявляється характер героїні в дії?

Формування особистості починається в дитинстві, тому автор вводить в п'єсу розповідь Катерини про життя в будинку батьків. Переживання героїні, її душевний стан, сприйняття відбулися з нею подій як трагедії - все це було б незрозуміло без опису життя до заміжжя і після. Щоб пояснити зміни, які відбулися в душі Катерини, і її внутрішню боротьбу, що виникла в результаті здійснених нею вчинків, автор дає картини дитинства і юності героїні через спогади, намальовані світлими фарбами (на відміну від «темного царства», де змушена вона жити в заміжжі ).

Катерина вважає атмосферу рідної домівки дуже доброчинної для її розвитку і виховання: «Я жила, ні про що не тужила, ... як пташка на волі». Заняття цього періоду - рукоділля, робота в саду, відвідування церкви, спів, бесіди зі мандрівницями - не сильно відрізняються від того, що наповнює життя героїні і в будинку Кабанова. Але за забором купецького будинку немає свободи вибору, теплоти і душевності у відносинах між людьми, немає радості і бажання співати, як пташка. Все, як у кривому дзеркалі, спотворено до невпізнання, і це викликає дисонанс в душі Катерини. Злість, сварливість, вічне невдоволення, постійні докори, моралі і недовіру свекрухи позбавляли Катерину впевненості у власній правоті і чистоті помислів, викликали тривогу і душевний біль. Вона з тугою згадує про щасливе і спокійне життя в дівоцтві, про те, як любили її батьки. Тут же, в «темному царстві», пропало радісне очікування щастя, світле сприйняття світу.

На зміну життєлюбності, оптимізму, відчуття в душі чистоти і світла прийшли зневіру, почуття гріховності і провини, страх і бажання померти. Це вже не та весела дівчинка, який знали її люди в дівоцтві, це зовсім інша Катерина. Але сила характеру проявляється навіть в умовах життя за парканом, так як покірно терпіти несправедливість і приниження, приймати принципи купецького святенництва героїня не може. Коли Кабанова дорікає Катерину в удавання, вона заперечує свекрухи: «Що при людях, що без людей, я все одна, нічого я з себе не доводжу ... наклеп щось терпіти кому ж приємно!»

Так з Кабанова ніхто не розмовляв, а Катерина звикла бути щирою, і такий бажала залишатися в сім'ї чоловіка. Адже до заміжжя вона була життєлюбної і чутливої ​​дівчиною, любила природу, була добра з людьми. Саме тому Н.А.Добролюбов мав підстави називати Катерину «сильним характером», який «вражає нас своєю протилежністю» по відношенню до зображеним в п'єсі персонажам купецького стану. Дійсно, образ головної героїніє антиподом іншим жіночим характерам в п'єсі «Гроза».

Катерина - натура чутлива і романтична: їй іноді здавалося, що вона стоїть над прірвою і її хтось штовхає туди, вниз. Вона ніби передчувала своє падіння (гріх і ранню смерть), тому її душа наповнена страхом. Полюбити іншої людини, будучи заміжньою, - це непростимий гріх для віруючої людини. Дівчина вихована на принципах високої моральності і виконання християнських заповідей, але вона звикла жити «своєю волею», тобто мати можливість вибору у вчинках, приймати рішення самостійно. Тому вона говорить Варварі: «А вже коли мені тут опостинет, так не утримають мене ніякою силою. У вікно викинуся, в Волгу кинуся ».

Борис про Катерину говорив, що в церкві вона молиться з посмішкою ангельської, «а від особи-то неначе світиться». І це думка підтверджує особливість внутрішнього світу Катерини, говорить про її відміну в порівнянні з іншими героями п'єси. У рідній сім'ї, де існувала повага до особистості дитини, в атмосфері любові, доброти і довіри дівчинка бачила гідні приклади для наслідування. Відчуваючи теплоту і душевність, вона звикла до вільного життя, до праці без примусу. Батьки не сварили її, а раділи, спостерігаючи за її поведінкою і вчинками. Це давало впевненість в тому, що живе вона правильно і безгрішні, і Богу немає за що її карати. Її чистий, непорочна душа була відкрита для добра і любові.

У будинку Кабанова, як і взагалі в місті Калинове, Катерина потрапляє в атмосферу неволі, лицемірства, підозрілості, де до неї ставляться, як до потенційної грішниці, заздалегідь звинувачують в тому, чого вона і не думала здійснювати. Вона спочатку виправдовувалася, намагаючись довести всім свою моральну чистоту, переживала і терпіла, але звичка до свободи і туга по душевності у відносинах з людьми змушують її вийти, вирватися з «темниці» спочатку в сад, потім до Волги, потім до забороненого кохання. І до Катерини приходить відчуття провини, вона починає думати, що, перейшовши кордони «темного царства», вона порушила і власні уявлення про християнську мораль, про моральність. Значить, стала іншою: вона грішниця, гідна кари Божої.

Для Катерини виявилися згубними почуття самотності, беззахисності, власної гріховності і втрата інтересу до життя. ні поруч дорогих людей, Заради яких варто було б жити. Турбота про старих батьків або про дітей вносила б відповідальність і радість в її життя, але у героїні дітей немає, а чи живі були батьки - невідомо, в п'єсі не повідомляється.

Однак вважати Катерину жертвою нещасного шлюбу було б не зовсім правильно, адже сотні жінок терпляче приймали і виносили подібні обставини. Не можна також називати дурістю її покаяння перед чоловіком, чесне визнання в зраді, так як Катерина по-іншому і не могла, завдяки своїй духовній чистоті. А самогубство стало єдиним виходом тому, що улюблений нею людина, Борис, не міг взяти її з собою, їдучи на вимогу дядька в Сибір. Повертатися ж в будинок Кабанова для неї було гірше смерті: Катерина розуміла, що її шукають, що навіть втечі вона зробити не встигне, і в тому стані, в якому перебувала нещасна жінка, найближчий шлях привів її до Волги.

Всі перераховані доводи підтверджують думку Н.А.Добролюбова про те, що Катерина стала жертвою власної чистоти, хоча саме в чистоті її духовна сила і той внутрішній стрижень, який не вдалося зламати купчисі Кабанова. Волелюбна натура Катерини, її принципи, які не дозволяли їй брехати, ставили героїню набагато вище всіх персонажів в п'єсі. У даній ситуації рішення піти зі світу, де все суперечило її ідеалам, було проявом сили характеру. У тих обставинах тільки сильна людинаміг зважитися на протест: Катерина відчувала себе самотньою, але повстала проти підвалин «темного царства» і значно похитнула цю брилу невігластва.

У російській літературі істинно російська образ жінки (Аполлон Григор'єв).

Образ Катерини Кабанова в драмі «Гроза»

Дитинство героїні визначає її характер:

«Жила .., точно пташка на волі», «працювати не примушувала», «у нас повна хата був Мандрівниця і богомолок», «І до смерті я любила в церкву ходити!», «... вночі встану ... і молюся до ранку» .

Принципово, що Островський вибирає персонаж в купецької середовищі, як більш патріархальної, чужої новим віянням, це обумовлює силу протесту героїні і драматизм конфлікту.

характер Катерини

Драматург підкреслює такі риси в образі цієї героїні:

• сила характеру

«Така я вже зародилася, гаряча!», «А вже коли дуже мені тут опостинет, так не втримати мене ніякою силою. У вікно викинуся, в Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так і не стану, хоч ти мене ріж »;

• правдивість

«Обманювати-то я не вмію; приховати щось нічого не можу »;

• довготерпіння

«Вже якось терпітиму, поки терпиться» .;

• поетичність

«Чому люди не літають?»;

• релігійність

«Точно, бувало, я в рай увійду, і не бачу нікого, і час не пам'ятаю, і не чую, коли служба скінчиться»,

ставлення до зради як гріха, до самогубства як гріха

• марновірство (боязнь грози як божої кари).

Катерина в образній системіп'єси

Героїня протистоїть в п'єсі і в той же час порівнянна з ними:

• протистояння Катерини Кабанихи визначає головний зовнішній конфлікт п'єси (протистояння віянь нового і патріархальних підвалин - Домострою);

• сила характеру героїні протистоїть характеру героїв, Тихона і Бориса, як людей, хто змирився з владою самодурів

«До Борису тягне її не одне те, що він їй подобається, що він і на вигляд, і по словам не схожий на інших, оточуючих її; до нього тягне її і потреба любові, яка не знайшла собі відкликання в чоловіка, і ображене почуття дружини і жінки, і смертельна туга її одноманітному житті, і бажання волі, простору, гарячої, безперешкодно свободи »-

Борис і Тихон - образи-двійники;

• Катерина виявляється протиставлена ​​і тим, хто висловлює протест «темного царства» - Варварі і Кудряшу. Однак вони пристосовуються до життя

(Варвара обманює, тому що без обману не можна, Кудряш поводиться так само, як Дикої) до пори до часу, а потім біжать. Зіставлення: Катерина - Варвара-Кудряш - молоде покоління, протистоять «темного царства». Протиставлення: Варвара і Кудряш вільніші, Варвара незаміжня, Катерина - заміжня жінка.

• образ Кулигіна можна порівняти з образом Катерини, так як він теж протестує проти моралі Калинова

( «Жорстокі звичаї, пане, в нашому місті»),

але протест його виражається виключно словесно.

Наша презентація про Катерину:

• прагнення полюбити чоловіка,
• відмовитися від зустрічі з Борисом,
• почуття виривається назовні, зустрічі з Борисом,
• гніт гріха, гроза, визнання,
• неможливість жити в будинку Кабанова після визнання,
• боротьба між поняттям гріха самогубства і відсутністю виходу,
• загибель.

Засоби створення образу Катерини

Вони підкреслюють її винятковість, наприклад, в мові персонажа, де багато поетичних слів, особливо сильно це проявляється в монологах героїні.

Історична значимість появи російського жіночого характеру в образі Катерини в літературі другої половини ХIХ століття - передвістя необхідності змін в соціальному житті Росії.

Матеріали публікуються з особистого дозволу автора - к.ф.н. О.А.Мазневой (див. «Наша бібліотека»)