Презентація по літературі. Автобіографічна повість Горького

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Основной материал

Автобіографічна трилогія Горького - «Дитинство», «В людях» «Мої університети» - одне з найбільш проникливо-поетичних створінь не тільки російського, а й світового мистецтва. За художньою силою, багатством ідейно-філософського змісту навіть у російській літературі трилогія - явище виняткове. Це «розповідь про себе» і в той же час - широке епічне оповідання про ціле покоління російських людей 70-80-х років, що пройшли важкий, часом болісний шлях ідейних і моральних пошуків правди життя. Життєпис Олексія Пєшкова під пером Горького стало твором про російського народного життя і долі людини Росії в кінці XIX в.

Художнє дослідження минулого для Горького в ті роки стає необхідною передумовою розуміння сучасності. З цієї точки зору автобіографічна тема була для Горького темою глибоко сучасної. Він надавав тоді взагалі особливе значення автобіографічним творам, розповіді про життєві долі російських людей з народу.

Центральна проблема повістей «Дитинство» (1913-1914), «В людях» (1916) - формування характеру людини нового типу -раскривается на автобіографічному матеріалі. Ідейний і композиційний стрижень трилогії - духовний і моральний зростання Олексія Пєшкова. Герой, що вирушив у життя на «пошуки самого себе» з відкритою душею і «босим серцем», занурюється в саму її гущу. Розповідь охоплює за часом майже два десятиліття, герой стикається з багатьма людьми, які діляться з ним своїми думками і думками, спостерігає життя «нерозумного племені» міщан, зближується з інтелігенцією. Перед читачем стрімко розгортається яскрава ланцюг оповідань про російських людей. Циганок, Гарна Справа, Королева Марго, кочегар Яків Шумов, тесля Осип, старообрядці, кухар Смуров, дивовижні майстри-іконописці, студенти, вчені-фанатики і «великомучеників розуму заради» - ось герої оповідань, пов'язаних між собою автобіографічним чином Олексія Пєшкова. У творах зображена мало не вся Росія в переломний момент свого історичного розвитку. Епічний характер горьковских повістей визначив своєрідність їх композиції, що дозволила максимально розширити зв'язку автобіографічного героя з життям. Герой не завжди є безпосереднім учасником подій, але він їх переживає разом з іншими персонажами, до кінця пізнаючи їх радості і муки. Між ним та іншими героями повістей існує нерозривний внутрішня психологічна зв'язок, обумовлена \u200b\u200bінтересом до людини, бажанням допомогти йому перебудувати світ.



В автобіографічних повістях тема народної дійсності і тема автобіографічна, художньо втілює глибинні процеси, що відбуваються в російській народній життя і свідомості російської людини, невіддільні. У «Дитинстві» і «В людях» на перший план висунуто процес поступового, часом болісного звільнення народного свідомості від вікових традицій власницького світу. Письменника цікавить історія формування у героя нового ставлення до людини, який об'єднав любов і віру в нього з протестом проти соціальних і моральних норм життя. Тому в повістях настільки важливу ідейну і композиційну роль, як і в оповіданнях збірки «По Русі», грають соціальні і психологічні контрасти.

З перших сторінок «Дитинства» звучить тема разючого невідповідності краси світу і тих відносин, які склалися між людьми. ідея протиборства антагоністичних життєвих почав визначає характер оповіді. Герой, який набирає життя, стоїть на порозі «відкриття світу», сповнений несвідомого захопленого подиву перед красою землі. Дні спілкування його з природою під час поїздки на пароплаві були, як пише автор, днями «насичення красотою». Світ розкривається перед ним в його нічим ще не захмареному велич, він забарвлений в найяскравіші фарби. Але це відчуття гармонії триває недовго. Горький зіштовхує хлопчика з протиріччями реальному житті.

Олексій Пєшков - в сімействі Каширін. І відразу визначився конфлікт автобіографічного героя і «нерозумного племені» міщан. Цей конфлікт буде все більш загострюватися. У світі Каширін немає ні сенсу, ні гармонії, все вороже людині, «наповнений гарячим туманом взаємної ворожнечі всіх з усіма ...». Майстер Григорій дуже пам'ятне для хлопчика пояснив, що «Каширіна доброго не люблять». Талант, безкорисливість, моральна чистота і великодушність викликають у міщан, віддалися жадобі користолюбства і наживи, відверту тупу неприязнь.

Здавалося б, життя, «рясна жорстокістю», моторошні враження, щодня отруюють душу хлопчика, повинні були збурити і озлобити його. Але цього не відбувається: в душі героя зростає і міцніє любов до людей, прагнення будь-що-будь допомогти їм, зміцнюється віра в добрі, прекрасні початку життя. Цей високий гуманізм повістей пов'язаний насамперед з образом бабусі Олексія - Килини Іванівни, яка вселила в душу онука «міцне почуття довіри» до світу.

Не випадково старий Каширін називає її матір'ю. Горький створив поетичний, величний образ Матері з її безмежній, «незнищенною любов'ю» до всіх людей - дітям своїм. Цей образ вперше з'явився в однойменному романі Горького в 1906 р, потім був втілений в оповіданнях збірок «По Русі» та «Казках про Італію».

У першій частині трилогії образ Килини Іванівни зайняв центральне місце. Горький навіть спочатку припускав назвати повість «Бабуся». Килина Іванівна уособлювала для Олексія життєву народну мудрість. Радісно сприймаючи красу оточував світу, підтримуючи в хлопчика віру в людину, вона зіграла визначальну роль у формуванні його моральних ідеалів. «Бессребреніца» бабуся, в свідомості Альоші, протистояла і дідові, і всьому «племені» користолюбців.

Контрастно протистоять образи діда Каширіна та бабусі відігравали важливу композиційну роль (особливо в першій частині трилогії) - як втілення двох протилежних начал життя. Протилежність їхніх характерів проявлялась у ставленні до життя і смерті, до правди і брехні, в любові і ненависті, в релігії і молитві, автобіографічний герой, зіткнувшись з цими двома началами, був поставлений перед необхідністю вибору. У бабусі він відчув одного, чия безкорислива любов до світу і людям наділяла його «міцної силою для важке життя»; «Мудрість» Каширіна, який «все життя їв всіх, як іржа залізо», виявилася чужою Олексію Пешкову і назавжди ворожої йому.

Герої Горького постають у смертельній тривозі протилежних, іноді, здавалося б, взаємовиключних думок і прагнень. Але ця зовнішня «строкатість» характерів пояснюється письменником конкретно-історично, як результат соціальних умов російського життя. Підкреслено суперечливий характер і самого Каширіна, в якому борються непоєднувані сили. Він любить Олексія і близьких, але любов його, на відміну від любові бабусі, ускладнена почуттям власника, господаря, «старшого» у життя. Своїми силами пробився він «в люди», став «господарем», зайшов на «чужу вулицю» і тут розгубив всі високе, людське. Про те, як морально нечистий процес соціального сходження гасить в людині все хороше, розповів Горький в 1910-і роки і в іншому автобіографічному творі - оповіданні «Господар».

Але навіть в духовно близькому герою характері бабусі Горький помітив глибокі суперечності, що виникли внаслідок прихованих соціально-історичних впливів. Бабуся ж повернулись, прославляючи світ і красу життя, прийняла «гіркі сльози» її як належне і неминуче зло: мовчки терпить вона знущання діда, намагається примирити всіх з усіма, зрозуміти і виправдати жорстокість світу. І цього ставлення до зла життя не приймають ні автор, ні герой повістей, який дуже скоро зрозуміє, що лагідність бабусі - не сила, а вираз слабкості і безпорадності. Її всепрощаюча доброта викликає в Пєшкова спочатку сумнів, а потім рішучий протест, бо, писав Горький, «я був погано пристосований до терпіння». Це був час, коли в душі героя вже «прорізалися молочні зуби невдоволення існуючим». Трагічно складаються долі багатьох людей, що оточують Олексія, трагічні долі його однолітків: і ніжного веселого Саньки Віхар, і Гришки Чурки. Все більше і більше ускладнюються і захмарюються уявлення героя про світ і людину. Тоді-то і виникає у нього думка, чи можна взагалі досягти кращого. Коли дід вигнав постояльця - засланця, дратував Каширіна тим, що він жив не по його правилам, герой особливо гостро відчув свою самотність у ворожому дідовій світі: «Згадуючи ці свинцеві мерзенності дикої російського життя, я хвилинами задаюся питанням: так чи варто говорити про це ? І, з оновленою упевненістю, відповідаю собі - варто<...> Хоча вони й суперечили, хоча і тиснуть нас, до смерті, розплющуючи безліч прекрасних душ, - російська людина все-таки настільки ще здоровий і молодий душею, що долає і подолає їх. Не тільки тим гідна подиву життя наше, що в ній так плідний ц жирний пласт всякої скотинячої погані, але тим, що крізь цей пласт все-таки переможно проростає яскраве, здорове і творче, зростає добре - людське, збуджуючи незламну надію на відродження наше до життя світлою, людської ». Це переконання і зміцнювало сили автобіографічного героя.

новаторствоГорького полягало не в «максимальному» зображенні «свинцевих мерзоти» минулого, а в неухильному затвердження зростаючої день у день «могутньої сили світла», Яка виявляється в самих відносинах горьковских героїв до світу і людям і в світовідчутті Олексія Пєшкова. Горьковская думка про те, що в глибині народної «Росія талановита і крупна», «багата великими силами і чарівною красою», знаходить своє завершене художнє втілення в автобіографічних повістях.

Роздумуючи про своєрідність російського національного характеру, про минуле і майбутнє російської людини, Горький і тут непримиренно виступав проти образливої, що принижує людину проповіді пасивності, смирення перед злом життя, лагідності, «каратаевщіни». На сторінках того ж «Російського слова», де друкувалося «Дитинство», Горький публікує свої статті про «карамазовщине», в яких кличе до «діяння», активному «пізнання» життя. «Пізнання є діяння, спрямоване до знищення гірких сліз і мук людини, прагнення до перемоги над страшним горем російської землі». Ця думка Горького художньо втілилася в повістях.

У повісті «В людях» складається нове ставлення героя до людини і навколишнього світу. Центральною проблемою цієї частини трилогії стає проблема формування дієвого гуманізму. Назва «В людях» має широкий узагальнюючий сенс. Людина з усіма його радощами і печалями, хорошим і поганим - ось що займає розум, серце, душу героя Горького. Горький бачить нужду і горе, наругу над людською особистістю, праця безглуздий, перетворений господарями в каторгу. Тоді, пише Горький, «життя здавалося мені більш нудною, жорстокої, є непорушним встановленої назавжди в тих формах і відносинах, як я бачив її день у день. Чи не думалося про можливість чого-небудь кращого, ніж те, що є, що непереборно є перед очима кожен день ».

На допомогу герою прийшли книги. Вони, як пізніше згадував Горький, допомогли йому подолати настрої розгубленості і недовіри до людей, загострювали увагу до людини, виховували «почуття особистої відповідальності за все« зло життя »і викликали« схиляння перед творчою силою розуму людського »,« ріднили »зі світом, переконуючи, що в свою тривогу за людей він не самотній на землі. І автобіографічний герой Горького мужньо пішов назустріч життя. «У мені, - пише Горький, - жило двоє: один, дізнавшись занадто іншого гидоти та бруду, кілька сторопів від цього і, пригнічений знанням буденно страшного, починав ставитися до життя, до людей недовірливо, підозріло, з безсилою жалістю до всіх, а також до себе самого. Ця людина мріяв про тиху самотнього життя з книгами, без людей ... Інший, хрещений Святим Духом чесних і мудрих книжок, спостерігаючи переможну силу буденно страшного, відчував, як легко ця сила може відірвати йому голову, розчавити серце брудної ступень, і напружено оборонявся , зчепивши зуби, стиснувши кулаки, завжди готовий на будь-який спір і бій. Цей любив і жалів діяльно »,« сердито і наполегливо чинив опір ... »

Друга частина трилогії-натхненна розповідь про людей землі російської - тесляра, мулярів, вантажників, іконописця, - в яких приховані самобутні якості художників, поетів, філософів, артистів. Кожен з них по-своєму важливий для формування особистості горьковского героя, кожен з них збагачував його, відкривав йому нову грань дійсності і тим самим робив героя сильнішими, мудрішими. Чим ближче дізнавався Пєшков цих людей, тим нікчемні представлялися йому «господарі», їх світ опинявся зовсім не так стійкий і міцний. «Вчителями» Пєшкова були і Смуров, і іконописці -люди допитливої \u200b\u200b«фігурної» думки, багаті духом, фантастично талановиті, сповнені справді художнього розуміння і життя, і мистецтва.

У роки цих поневірянь народжується у Олексія Пєшкова почуття величезної любові до людини, Яке він пронесе через усе життя. «Добре в тебе те, що ти всім людям рідня», - каже йому один з героїв трилогії, красень силач Капендюхін. Почуття любові до людини поступово набуває для нього нові опеньки. Все частіше відчуває він у своїй душі спалаху ненависті до похмуро терплячим людям. У героя зростає активне прагнення розбудити волю людини до опору. У цій еволюції свідомості свого героя Горький об'єктивно відбив історично закономірний розвиток самосвідомості людини з народу. Майже пророче звучали в повісті слова Микити Рубцова: «Ні бог, ні цар краще не будуть, коли я їх відречуся, а треба, щоб люди самі на себе розсердилися<...> Згадай моє слово: чи не дотерпить люди, розлютяться коли-небудь і почнуть все ламати-в пил сокрушаться дрібниці свої ... »

В процесі пізнання життя в свідомості Олексія долається розрив між мрією і дійсністю. У пошуках героїчного він звертається вже не тільки до книг, пісень, казок, але до самого життя. Пєшков приходить до думки, що правда життя - в ідеалах народу. В кінці повісті «В людях» виникає багатозначний образ «напівсонної землі», яку герою пристрасно хочеться розбудити дати «стусан їй і самому собі», щоб все «закрутилося радісним вихором, святкової танцем людей, закоханих одне в одного, в це життя, розпочату заради іншого життя - красивою, бадьорою, чесної ... ». Але і на цьому етапі розвитку свідомість героя ще не вільно від суперечностей, не знайдений ще відповідь на питання, що зробити, щоб здійснився ідеал розумного і справедливого світу для всіх. Напруженими драматичними роздумами про необхідність будь-що-будь знайти своє місце в житті закінчується повість «В людях»: «Треба щось робити з собою, а то пропаду ...» І Олексій їде в «велике місто Казань». Відкривається новий, «університетський» етап пізнання їм життя.

У повістях органічно поєднуються тверезе бачення світу з проникливим ліризмом, автобіографічний, майже документальна розповідь з образами величезного узагальнюючого значення, які передають предгрозовую атмосферу російського життя 1910-х років.


Горький М.Собр. соч .: В 30 т. Т. 4. С. 441.

Горький М.Собр. соч .: В 30 т. Т. 24. С. 496-497.

Горький М.Собр. соч .: В 30 т. Т. 24. С. 154.

Серед книг, які справили значний вплив на духовний розвиток нашого народу, одне з перших місць займає трилогія Максима Горького «Дитинство», «В людях» і «Мої університети». Майже кожної людини зі шкільних років супроводжує хвилююча історія дитинства Олексія Пєшкова, хлопчика, який пройшов через стільки випробувань, образ його бабусі - один з найбільш піднесених жіночих образів російської літератури.

На кожне покоління по-різному діяли повісті Горького, - в них черпали і знання народного життя, і ненависть до міщанства, до непосильної тяжкості робочого праці і пригнічення, і сили протесту проти покірності; в цих повістях бачили заклик до творчої активності, до самоосвіти, до навчання, приклад того, як, не дивлячись на злидні і безправ'я, людина може пробитися до культури. Вони служили джерелом віри в сили народні, прикладом моральної стійкості.

Повісті «Дитинство» і «В людях» написані Горьким в 1913-1914 роках і з тих пір увійшли в світову класику автобіографічного жанру разом з такими шедеврами російської літератури, як «Минуле і думи» А. Герцена і «Дитинство», «Отроцтво» , «Юність» Л. Толстого. Пізніше, в 1923 році, були написані «Мої університети», і таким чином склалася закінчена, по толстовськи наприклад, трилогія.

Якщо у Толстого історія героя - це перш за все історія його пошуків, його вимог до себе, біографія аналітична, то горьковская трилогія насичена дією, вона автобіографічна, вона життєпис, вона складається з вчинків і подій. У той же час це не тільки опис приватного життя, не історія окремої особистості, це саме повісті, твори, що мають художню силу узагальнення. Їх матеріал при всій точності фактів, подій відібраний не за законами пам'яті і знань дорослої людини, а за законами письменницького таланту. Він створює галерею типів дореволюційній Росії, образи, що живуть незалежно від біографії героя.

Горький повідомляє нам в «Дитинстві» не те, що йому відомо, а то, що могло бути відомо дитині. Дитяче бачення світу має свої межі, і автор з вражаючою точністю дотримується їх. Навколишній відкривається перед маленьким Альошею окремими малосвязнимі сценами, картинками, сенс і трагізм яких він ще не в силах оцінити. Смерть батька, і тут же, біля труни, яка народжує мати - це болісне, неймовірний збіг обставин з першої ж сторінки занурює нас в стихію достовірної життя. І, починаючи з цієї сцени, підкорює силою і особливістю книги стає саме правда, мужність правди. Тут все справді. І в цьому відмінність її від інших книг подібного жанру. Автор не привносить сюди дорослого свого розуміння людей, своїх знань і досвіду. Тут нічого не робиться для цікавості, немає ніяких літературних прийомів, немає обов'язкової завершеності, зведення кінців з кінцями ... Багато чого з життя Олексія Пєшкова ми так і не дізнаємося - як, чому розбудовується стан діда, куди час від часу зникає мати, чому раптом доводиться переїжджати в інший будинок ... з роками іноді, з розповідей бабусі, якісь обставини порозуміються, але багато для хлопчика і для нас так і залишиться невідомим. І, як не дивно, така неповнота, незрозумілість того, що відбувається допомагає нам краще побачити світ очима героя.

Трилогія відтворює величезну панораму життя робочої Росії кінця дев'ятнадцятого століття. Відтворює з розмахом, з невблаганним реалізмом, що вимагає від письменника не тільки чесності, але часом художньої сміливості.

Одна за одною обступають нас долі людей різних станів, різних професій - фарбарі, іконописці, прикажчики, купці, прачки, кочегари, матроси, повії ... Їх десятки, немає, напевно, сотні людей, і кожен неповторний, у кожного не тільки своя історія, але і своє розуміння життя, свої суперечності, своя мудрість, западає в душу хлопчика, а потім підлітка. Враження густонаселених посилюється ще і яскравістю кожного персонажа, вони все окремі, всі особистості значні, сильні, бунтарі, блаженні, дивакуваті, а якщо, припустимо, і не сильні, то все одно у більшості з них є щось особливе, своя загадка, своя ідея, свої відносини з богом, з грошима, з любов'ю, з книгами ... і все це не складено і навіть не побачено. це знайдено в житті. Альоша Пєшков постійно, допитливо шукає відповіді на вічні питання життя. Йому цікавий кожна людина, хочеться зрозуміти, чому так, а не інакше живуть люди. У цьому особливість його характеру. Він не спостерігач, що не збирач, він герой діяльний, шукає. Відповіді цих людей - суперечливі, парадоксальні, що переливаються несподіваним змістом - щільно насичують трилогію філософською думкою. У повістях не вщухає полеміка. Самі того не підозрюючи, всі ці люди полемізують, висловлювання їх стикаються, збивають непримиренно.

«У дитинстві, - писав Горький, - я уявляю сам себе вуликом, куди різні прості, сірі люди зносили, як бджоли, мед своїх знань і дум про життя, щедро збагачуючи душу мою хто чим міг. Часто мед цей бував брудний і гіркий, але всяке знання - все-таки мед ».

Багато що в житті Олексія Пєшкова зробили книги. Вони допомагали пізнати огром світу, красу його і різноманітність. Книги не взагалі, а книги конкретні. Альоша розповідає, що саме йому подобалося, що і як він розумів. Він жадібно читав все, що потрапляло - бульварщину, книги авторів другорядних, випадкових, нині забутих, упереміш з класиками: романи Саліас, Вашкова, Емара, Ксав'є де-Монтепена, вірші Граве, Стружкіна, «Переказ про те, як солдат врятував Петра Великого »,« Пісні »Беранже, казки Пушкіна,« Таємниці Петербурга », романи Дюма ... (з тексту горьковской трилогії можна скласти довгі списки прочитаних ним книг, з його анотаціями-оцінками і провести цікаві дослідження про коло читання Олексія Пєшкова.)

Він сам вчиться відрізняти хорошу книгу від поганої. Йому треба двічі перечитати «Переказ», щоб зрозуміти, що книга ця слабка. Цікаво спостерігати, як формується, відточується смак хлопчика. У безладному його читанні було свою перевагу - воно тренувало розум; він навчався орієнтуватися в книжковому морі, він був вільний від шкільних авторитетів. Так він самостійно зрозумів, відчув геній Пушкіна: «Пушкін до того здивував мене простотою і музикою вірша, що довгий час проза здавалася мені неприродної й читати її було ніяково». Треба, втім, помітити, що естетичне сприйняття Альоші було підготовлено в значній мірі неабияким поетичним даром його бабусі. З дитячих років слухаючи її пісні і казки, він гостро відчував гру самоцвітним словом, милування красою, багатством рідної мови.

Улюблені свої книги Альоша переказував кому завгодно - денщик, матросам, прикажчикам, читав вголос, і люди жадібно слухали його, іноді лаялися, висміювали, але зате і зітхали і захоплювалися ...

А він захлинаючись читав і читав: Аксакова, Бальзака, Соллогуба, Буагобе, Тютчева, Гонкура ... Книги очищали душу, надавали впевненість: він не один, на землі не пропаде. Він порівнював життя з книгами і розумів, що «чорний народ» в Парижі не такий, як в Казані, тримається сміливіше, більш незалежним, не молиться богу так люто. Але він починає і критично оцінювати придумана книжкових відносин героїв, відокремлювати великі твори від посередніх.

Ракамболь вчив його бути стійким, герої Дюма вселяли бажання віддати себе якогось важливого справі. Він передає свої враження про Тургенєва, Вальтера Скотта. «Бурса» Пом'яловського схожа на життя іконописної майстерні: «Мені так добре знайоме відчай нудьги, перекіпающее в жорстоке пустощі». Або: «Діккенс залишився для мене письменником, перед яким я шанобливо схиляюся, - ця людина дивовижно збагнув надзвичайне мистецтво любові до людей».

Важко назвати інші твори, в яких ось так же детально описувалися б книги, враження від них, їх вплив на життя людини.

У повістях автобіографічної трилогії «Дитинство», «В людях» (1913-1916) і «Мої університети» (1925) М. Горький зображує героя, здатного до духовного саморозвитку. Процес формування людини був новим в літературі. У відомих творах про дитячі роки С. Аксакова, Л. М. Толстого, О. М. Толстого основна увага приділялася зображенню внутрішнього світу дитини. Дослідники горьковского творчості вважають, що соціальна природа героя трилогії, спільність долі з народом відрізняють цей твір від інших зразків автобіографічного жанру. Дитинство, зображене Горьким, далеко не прекрасний період життя. Це не тільки історія душі дитини, але і російське життя в певну епоху.

Герой «Дитинства» вдивляється в це життя, в оточуючих людей, намагається зрозуміти витоки зла і ворожості, тягнеться до світлого. Сам письменник багато бачив і випробував в дитинстві. Він писав: «Згадуючи ці свинцеві мерзенності дикої російського життя, я хвилинами задаюся питанням: так чи варто говорити про це? І, з оновленою упевненістю, відповідаю собі: варто; бо це - живуча, підла, вона не здохла і до цього дня. Це та правда, яку необхідно знати до кореня, щоб з коренем же і видерти її з пам'яті, з душі людини, з усього життя нашої, тяжкої і ганебної. І є інша, більш позитивна причина, що спонукає мене малювати ці гидоти. Хоча вони й суперечили, хоча і тиснуть нас, до смерті розплющуючи безліч прекрасних душ, - російська людина все-таки настільки ще здоровий і молодий душею, що долає і подолає їх ».

Незважаючи на те, що ці висловлювання дані письменником лише в 12-му розділі, вони є провідною ниткою повісті. Чи не в хронологічному порядку, послідовно і спокійно рухається оповідання: картини, намальовані письменником, виникають як результат найбільш сильних вражень, які залишилися у свідомості дитини від зіткнень з дійсністю.

Знаючи особливості дитячої психіки, Горький показує похмуре і трагічне в протиставленні зі світлим і радісним, що виробляє найбільш сильне враження на дитину. Так, на зміну важкому враженню від картин трагічної смерті батька приходить відчуття щастя від близькості з незвичайною людиною - бабусею; картина нелюдської жорстокості діда під час покарання дітей є сусідами з описом задушевної бесіди діда з Альошею; інквізиторським розваг дядьків протиставлені добрі і дотепні забави Циганка. Важливо побачити «тісний, задушливий круг моторошних вражень», в якому жив Альоша в родині Каширін, як розширювалися уявлення героя про вдачі власного світу за межами будинку діда.

Величезний вплив на Альошу надали ті «прекрасні душі», з якими він зустрівся в будинку діда і в навколишньому світі і які вселяли «надію на відродження ... до життя світлої, людської». Особливість «Дитинства» полягає в тому, що розповідь ведеться від імені оповідача. Такий характер викладу не є новим, але складність полягає в тому, що зображуване в повісті бачиться і очима дитини, головного героя, що перебуває в гущі подій, і очима мудрої людини, розцінюються все з позицій великого життєвого досвіду.

Саме та обставина, що оповідач зберігає в повісті гарячу безпосередність дитячого сприйняття світу і в той же час дає глибокий соціально-психологічний аналіз, дозволяє зробити висновок про те, що Горький намагався викликати огиду до «гидоти життя» і прищепити любов до душевно щедрому, стійкого і талановитому російському народу.

»,« В людях »(1913-1916) і« Мої університети »(1925) М. Горький зображує, здатного до духовного саморозвитку. Процес формування людини був новим в. У відомих творах про дитячі роки С. Аксакова, Л. М. Толстого, О. М. Толстого основна увага приділялася зображенню внутрішнього світу дитини. Дослідники горьковского творчості вважають, що соціальна природа героя трилогії, спільність долі з народом відрізняють це від інших зразків автобіографічного жанру. Дитинство, зображене Горьким, далеко не прекрасний період життя. Це не тільки душі дитини, але і російська в певну епоху.

Герой «Дитинства» вдивляється в це життя, в оточуючих людей, намагається зрозуміти витоки зла і ворожості, тягнеться до світлого. Сам багато бачив і випробував в дитинстві. Він писав: «Згадуючи ці свинцеві мерзенності дикої російського життя, я хвилинами задаюся питанням: так чи варто говорити про це? І, з оновленою упевненістю, відповідаю собі: варто; бо це - живуча, підла правда, вона не здохла і до цього дня. Це та правда, яку необхідно знати до кореня, щоб з коренем же і видерти її з пам'яті, з душі людини, з усього життя нашої, тяжкої і ганебної. І є інша, більш позитивна причина, що спонукає мене малювати ці гидоти. Хоча вони й суперечили, хоча і тиснуть нас, до смерті розплющуючи безліч прекрасних душ, - російський все-таки настільки ще здоровий і молодий душею, що долає і подолає їх ».

Незважаючи на те, що ці висловлювання дані письменником лише в 12-му розділі, вони є провідною ниткою повісті. Чи не в хронологічному порядку, послідовно і спокійно рухається оповідання: картини, намальовані письменником, виникають як результат найбільш сильних вражень, які залишилися у свідомості дитини від зіткнень з дійсністю.

Знаючи особливості дитячої психіки, Горький показує похмуре і трагічне в протиставленні зі світлим і радісним, що виробляє найбільш сильне враження на дитину. Так, на зміну важкому враженню від картин трагічної смерті батька приходить відчуття від близькості з незвичайною людиною - бабусею; картина нелюдської жорстокості діда під час покарання дітей є сусідами з описом задушевної бесіди діда з Альошею; інквізиторським розваг дядьків протиставлені добрі і дотепні забави Циганка. Важливо побачити «тісний, задушливий круг моторошних вражень», в якому жив Альоша в родині Каширін, як розширювалися уявлення героя про вдачі власного світу за межами будинку діда.

Величезний вплив на Альошу надали ті «прекрасні душі», з якими він зустрівся в будинку діда і в навколишньому світі і які вселяли «надію на відродження ... до життя світлої, людської». Особливість «Дитинства» полягає в тому, що розповідь ведеться від імені оповідача. Такий характер викладу не є новим, але складність полягає в тому, що зображуване в повісті бачиться і очима дитини, головного героя, що перебуває в гущі подій, і очима мудрої людини, розцінюються все з позицій великого життєвого досвіду.

Саме та обставина, що оповідач зберігає в повісті гарячу безпосередність дитячого сприйняття світу і в той же час дає глибокий соціально-психологічний аналіз, дозволяє зробити висновок про те, що Горький намагався викликати огиду до «гидоти життя» і прищепити любов до душевно щедрому, стійкого і талановитому російському народу.

Потрібна шпаргалка? Тогда сохрани - »Автобіографічна трилогія Горького. Літературні твори!

Горький високо цінував автобіографії. Вони допомагали зрозуміти становлення особистості в певну епоху і побачити, які соціальні, моральні і етичні висновки були зроблені нею з преподаних життям уроків. Незадовго до створення повісті «Дитинство» Горький перечитав автобіографічні книги найбільших російських письменників і щойно видану «Історію мого сучасника» В. Короленка.

Це зміцнило письменника в бажанні розповісти про розвиток людини, вирощеного інший середовищем. С. Аксаков та Л. Толстой малювали дитячі роки дворян, В. Короленко знайомив з життям юних інтелігентів, повісті про Альошу Пєшкова розповіли про життя міських низів.

Вважаючи свою біографію типовою біографією російського самородка, Горький, подібно Короленка, розповідав не тільки про власний отроцтві, а й про юність свого покоління. «Якби в Європі були більш знайомі з російським народом, - писав він німецьким літераторам в 1928 р, - то знали б, що історія Горького - не поодинокий випадок і не представляє собою спеціальний випадок».

«Дитинство» і «В людях» відразу ж підкорили читачів. Люди жили, страждали і буйствували на сторінках цих книг, знаходячи життєву переконливість. Горький ще раз показав себе великим майстром в ліпленні характерів. Соціально-побутові картини займають у нього більше місця, ніж в автобіографічних повістях інших авторів, але всі ці картини тісно «пов'язані» з розвитком думок і почуттів головного героя.

Повісті переконували в тому, що окуровщіна не могла вбити здорові, живі душі і що в надрах старого світу вже почали формуватися майбутні його заперечники.

В «Історії мого сучасника» Короленко прагнув не виходити за рамки чистого біографізму, за рамки того, чого він сам був свідком. На відміну від нього Горький прагнув до типізації картин побуту і окремих фігур. Повісті розкривають горьковское розуміння російського характеру, зближуючись в цьому з «Життям Матвія Кожем'якіна» і циклом «По Русі».

Горьковская бабуся втілює справжні риси Килини Іванівни Кашириной, і разом з тим це укрупнений образ російської жінки, яка втілила в собі типові риси національного характеру. Цікаві слова О. Блока: «Тепер для мене зрозуміла вся фальш кінця Гончарівського" обрив ". Ось де справжня бабуся - Росія ». Так само був сприйнятий цей яскравий художній образ М. Пришвіна. Для нього він втілення «нашої батьківщини».

Не менш виразна і фігура діда, що нагадала про те, що споріднена середу формувала різко різні характери. У будинку Каширін дитина стикається з милосердям і запеклістю серця, незнищенною добротою і настільки ж незнищенною суворістю і деспотизмом, з проявом волі і свавіллям.

Буніну основою російського характеру уявлялося смиренність, і протиставляв він йому зазвичай не волю, а свавілля, яке виражалося в прагненні панувати або підкреслювати свою незвичайність ( «Суходіл», «Веселий двір» і ін.). Горький нерідко зображував свавілля своїх героїв, але у нього це перш за все відгомони пустощів, близького до бунтарства, або темний, ще неусвідомлений протест проти мізерної - духовно і матеріально - життя.

Письменник, який вважав пассивизм історичним недугою російського народу, хотів показати на прикладі власного життя, як переборювалася поширена життєва проповідь терпіння, як гартувалися воля і бажання протистояти світу зла і насильства.

Бабуся виступає в повісті як носій естетичних і етичних уявлень народу. Це вона напоїла онука з невичерпного джерела народної творчості, залучивши до розуміння краси і внутрішньої значущості слова.

Бабуся була першим наставником і в області моральності. Це вона дала Альоші наказ: «Злого б наказом не слухався, За чужу совість не ховався!». Бабуся захоплювала своїм оптимізмом, завзятістю у відстоюванні свого ставлення до світу, своєю добротою, своєю безстрашністю в важкі хвилини життя. Але для любовно змальованої Килини Іванівни не менше характерні також терпіння і лагідність. І в міру дорослішання онук починає відходити від неї в сторону. Інші думки і мрії хвилюють тепер підлітка.

«Я був погано пристосований до терпіння, - пише Горький, - і якщо іноді виявляв цю чесноту худоби, дерева, каменю, - я виявляв її заради самоіспитанія, заради того, щоб знати запас своїх сил, ступінь стійкості на землі<...> Бо ніщо не спотворює людину так страшно, як спотворює його терпіння, покірність силі зовнішніх умов ». Покоління, до якого належав письменник, хотіло бачити своє життя другою.

Хлопчик рано пішов «в люди». Це і термін, який визначив початок його трудового життя, і в той же час початок широкого пізнання життя серед строкатого потоку людей.

Життя низів розкривається в повісті крізь призму сприйняття Олексія Пєшкова. Воно зумовлює відбір явищ, їх забарвлення, характер виникаючих асоціацій. Але юний герой не в силах ще сформулювати суть своїх роздумів і прагнень, і тоді на допомогу приходить сам автор, що відзначає знаменні віхи у розвитку дитини і підлітка.

Письменник тонко простежує заколоти Альоші, показуючи, як стихійні «не хочу!» починають набувати соціально-вольові обриси, як все більше зміцнюється романтичне бажання хлопчика стати захисником пригноблених. Невдоволення навколишнім світом ще неусвідомлено, стихійно, але в ньому крився вже запорука нового світорозуміння.

Ліниво тече Волга в «Хомі Гордєєва», точно сон сковує її. У півсні рухається велика російська ріка також в повісті «В людях». І підліток, ще смутно усвідомлює цю дрімотність, тягнеться до іншої, «красивого, бадьорою, чесної» життя. «Свинцеві гидоти», які оточують людину, постають в «Дитинстві» і «В людях» в світлі передчуття битви, яка знищить їх.

За іронією К. Чуковського, який писав, що Горький створив в своїх повістях «утешеньішко людям», скривалосьневольное визнання особливої \u200b\u200bсвітоглядної позиції автора. Одне із завдань повістей - показати, як «здоровий і молодий душею» ще російський народ, як багато надій пов'язано з його майбутнім.

Повісті «Дитинство» і «В людях» не вичерпувалися, однак, тільки зображенням раннього формування характеру майбутнього революціонера. Вони показали і визрівання мистецького хисту. В обох повістях трепетно \u200b\u200bвідображений світ емоцій юного Пєшкова, викликаних його спілкуванням з цікавими людьми, природою, мистецтвом і літературою. Становлення таланту - одна з основних тем автобіографії письменника. Але і цієї «індивідуальної» темі додана общезначімость.

Те було нагадування про багатому творчому дарування народу, яке йому вдавалося виявляти з таким трудом. Прагнучи підкреслити цю обдарованість, Горький в тих же 1910-х рр. допоміг написати автобіографічну книгу Федору Шаляпіну і сприяв появі автобіографічній повісті Івана Вольнова.

Автобіографічна трилогія Горького (остання частина її - «Мої університети» з'явилася в 1923 р) стала початком «історії молодої людини», який взяв активну участь в подіях 1905 року і Великої Жовтневої революції.

Історія російської літератури: в 4 томах / За редакцією Н.І. Пруцкова і інших - Л., 1980-1983 рр.

Вибір редакції
П'єса Островського «Гроза» була написана за рік до скасування кріпосного права, в 1859 році. Цей твір вирізняється з-поміж інших п'єс ...

З приводу того, який сенс назви роману Толстого «Війна і мир», йшли запеклі суперечки. Тепер, здається, все прийшли до більш-менш ...

Художні особливості роману «Війна і мир» 1. Майстерність композиції. Композиція роману вражає своєю складністю і стрункістю. В ...

Рядки вірша розділені на дві частини. Перші слова кожного рядка написані зліва, а продовження - справа. Завдання граючих з'єднати ...
А.С.Грибоедов-автор безсмертної комедії "Лихо з розуму", що зробила величезний вплив на всю російську літературу і зайняла в ній особливе ...
Троекуров і Дубровський. Ці два А.С. Пушкіна, були повними протилежностями один одному. І як часто буває, протилежності ...
Класик російської літератури Лев Толстой народився 9 вересня 1828 в знатній сім'ї Миколи Толстого і його дружини Марії Миколаївни. Батько ...
Бути одним з кращих письменників світової історії - почесне право, і Лев Миколайович Толстой його заслужив, залишивши після себе величезну ...
2009 рік - рік, коли вся літературна країна відзначить 200 - річчя з дня народження великого письменника. Дана робота підготовлена, перш ...