Чому Катерину називають променем в темному царстві

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Основной материал

Драма А. Н. Остовского «Гроза» несе в собі глибокий суспільний сенс. У ній мова йде навіть не про приватну історії, що сталася в провінційному містечку.

«Гроза» прочитується як трагедія суспільних відносин і як трагедія рус-ської жінки в «темному царстві». У цьому самому «темному царстві» виникає яскрава, світла, здатна на протест особистість. Вона, тобто головна героїня драми Катерина, не бажає гнутися Під тиском патріархального деспотизму і відкрито оголошує протест.

Так склалося, що в житті проти Катерини обернулося все. Вона, горда, по-ліва жінка, була віддана заміж за слабкого і безвольного Тихона, який під-чиняться беззаперечно своєї деспотичної матері.

Одухотворена, мрійлива, світла натура Катерини виявилася в полоні святенництва, жорстоких законів, брехні. До того ж їй випало нещастя полюбити неса-мостоятельние і безкрилого Бориса. Внутрішній світ Бориса абсолютно незнайомий Катерині, і в своїх мріях вона наділила його всілякими достоїнствами, а насправді Борис не має ні чітких моральних принципів, ні життєвих орієнтирів, ні почуття власної гідності. Відносини з Катериною не піднявся його, чи не окрилили.

Катерина ж любить сильно, глибоко, самозабутньо. Любов викликає у неї ог-ромни емоційний підйом, і виникає бажання стати птахом і полетіти, широко розкинувши крила.

Героїня відчуває себе в Калинове дуже самотньо. Вона любить дітей, але позбавлена радості материнства. Згадуючи своє дитинство, вона поетизує ті часи, коли жила в батьківському домі. Характер спогадів дитинства свідчить про натхненності Катерини і її сприйнятливості до краси. Навіть уві сні вона бачить незвичайну красу: «Або храми золоті, або сади якісь незвичайні ... А то ніби я літаю, так і літаю повітрям».

Катерина волелюбна, але постійно відчуває домашній гніт і беско-кінцевих несправедливі закиди. Кабанова ніколи не відступає то своїх постулатів, а волелюбна, з розвиненим почуттям власної гідності Катерина не дозволяє глумитися над собою. Вона справедливо заперечує Кабанова, і при цьому дотримується власної внутрішньої культури, усвідомлює свою правоту: «Для мене, матінка, все одно, що рідна мати, що ти, та й Тихон тебе теж любить»; «Ти про мене, матінко, марно це говориш. Що при людях, що без людей, я все одна, нічого з себе не доводжу »; «Наклеп щось терпіти кому ж приємно».

Визначення образу героїні драми А. Н. Островського «Гроза» Катерини Кабанова як «променя світла в темному царстві» належить Н. А. Добролюбова і дано їм в критичній статті, присвяченій аналізу драми. Чому Добролюбов так називає героїню? На думку критика, Катерина - це «російський сильний характер», що вражає «своєю протилежністю всяким самодурной засадам». З точки зору оточуючих, вона «дивна, навіжена,« хитромудра »якась, тому що« вона ніяк не може прийняти в себе їх поглядів і нахилів ». Вона правдива: нічого не вміє і не вважає за потрібне приховувати, вона не може терпіти «наклеп», сміливо заперечуючи свекрухи. Вона не сприймає подвійного стандарту поведінки: «що при людях, що без людей, я все одна, нічого я з себе не доводжу». Вона рішуча і горда, ще з дитинства не терпить образи, і тому, якщо не захоче жити в будинку чоловіка, «коли дуже мені тут опостинет, так не утримають мене ніякою силою», «... хоч ти мене ріж!». Добролюбов бачить в цьому прагнення до свободи, до духовного розкріпачення - звідси образ птиці в неволі, яка мріє про свободу: «Чому люди не літають?» Але її природні прагнення і вчинки так суперечать правилам навколишнього середовища, що вступають в непримиренний конфлікт з ними. Розглядаючи роль і місце жінки в суспільстві, Н. А. Добролюбов говорить про те, що вона найбільш слабка, найбільш пригноблений член суспільства, і справедливо вважає, що найбільш сильний протест народжується якраз в грудях найбільш пригноблених. Саме так він розцінює події, що призвели до самогубства Катерини. Вона вийшла заміж за Тихона з волі батьків і щиро намагається любити чоловіка. Але він такий слабкий, так мізерний, що просто не гідний любові Катерини. Він грубо ображає її почуття, повторюючи за матір'ю накази Катерині перед своїм від'їздом. Вона просить взяти її з собою, але чує роздратоване: «... ти ще нав'язуєшся зі мною». Їй, звичайно ж, прикро: «Як же мені любити-то тебе, коли ти такі слова говориш?» І прохання її до Тихону взяти з неї «страшну клятву» - остання спроба героїні залишитися вірною чоловікові в своїх думках і почуттях, не піддатися тієї потреби в любові, яку вона відчуває. Туга і одноманітність сімейному житті, постійні причіпки свекрухи, приниження, бажання «волі» і свободи своїх почуттів і думок - ось все те, що штовхнуло її на «заборонене» відчуття до чужого чоловіка. Любов до Бориса виникла «на безлюддя»: він здається таким ввічливим, чуйним, розуміючим. І показова боротьба, яка відбувається в душі героїні (в сцені з ключем), - від опору гріха до того, що вона його внутрішньо виправдовує і мріє про щастя. Найстрашніше для Катерини - суд власної совісті, адже вона глибоко релігійна, і свідомість гріха отруює щастя її забороненого кохання. Тому так боїться Катерина грози: їй страшно постати перед судом Бога з усіма своїми грішними думками, що не покаявшись на сповіді. Муки сумління в поєднанні з невмінням брехати, емоційність, сприйнятливість до всіх зовнішніх проявів осуду того, що діється в її душі, - все це призводить екзальтовану жінку до публічного покаяння в старій каплиці. Після такої ганьби її життя в сім'ї Кабанова стає ще важче: Марта Гнатівна тиранить її з більшою ретельністю, отримавши підтвердження своїм поглядам: «Ось, синку, куди воля-то веде!» При прощанні з Борисом Катерина переконується в тому, що він їй ні в чому не помагають, він не візьме її з собою, не захистить - він дуже слабкий. Добролюбов розцінює подальшу душевну боротьбу Катерини і її відчайдушне рішення про самогубство як протест проти самодурной почав, що вбивають живу душу. «У Катерину бачимо ми протест проти кабановских понять про моральність, - протест, доведений до кінця, проголошений і під домашньої катуваннями та контроль безоднею, в яку кинулася бідна жінка. Вона не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним прозябаньем, яке їй дають в обмін за її живу душу. «Кінець драми здається Добролюбова« втішним »саме в силу того, що з'явилася героїня, здатна на протест, на« повстання проти гноблення і свавілля старших ». «Сумним» і «гірким» показує критик таке звільнення, але воно краще, що знаходить героїня в такому житті, «де живі заздрять померлим». З точкою зору Н. А. Добролюбова не погоджувався критик Д. І. Писарєв, який вважав її самогубство одним з тих «внутрішніх суперечностей», які характерні для її неврівноваженою, екзальтованої натури. Він вважає, що «променем світла в« темпом царстві »може бути названий зовсім інший характер - розумний,
розвиненою, що несе в «темне царство» будь-які «світлоносні ідеї». Катерина ж, на думку Д. І. Писарєва, не може бути таким «світлим явищем»: незважаючи на свою пристрасність, ніжність, щирість, вона робить масу «безглуздостей» і несподівано для себе самої вирішується на самогубство. Така нелогічність у вчинках, таке кидання з однієї крайності в іншу не схвалюються критиком. Але навряд чи можна погодитися, що «Добролюбов помилився в оцінці жіночого характеру», скоріше, помиляється сам Писарєв: він не враховує емоційності героїні, її нераціонального, по-жіночому чутливого, ставлення до життя, гострої реакції на образи і приниження. Швидше, Писарєв не знає характерних особливостей жіночого характеру - життя почуттів, життя душі. Тому самогубство Катерини можна пояснити її відчаєм, але не можна забути, що говорила героїня про свій характер: «В вікно викинуся, в Волгу кинуся! Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж! »

Тому точка зору Н. А. Добролюбова здається більш обгрунтованою: самогубство Катерини Можна розглядати саме як протест, як «страшний виклик самодурной силі», а отже, сама Катерина, звичайно ж, «промінь світла в« темному царстві », наочний доказ близького краху старого світу.

вміст:

Драма А. Н. Остовского «Гроза» несе в собі глибокий суспільний сенс. У ній мова йде навіть не про приватну історії, що сталася в провінційному містечку.

«Гроза» прочитується як трагедія суспільних відносин і як трагедія рус-ської жінки в «темному царстві». У цьому самому «темному царстві» виникає яскрава, світла, здатна на протест особистість. Вона, тобто головна героїня драми Катерина, не бажає гнутися Під тиском патріархального деспотизму і відкрито оголошує протест.

Так склалося, що в житті проти Катерини обернулося все. Вона, горда, по-ліва жінка, була віддана заміж за слабкого і безвольного Тихона, який під-чиняться беззаперечно своєї деспотичної матері.

Одухотворена, мрійлива, світла натура Катерини виявилася в полоні святенництва, жорстоких законів, брехні. До того ж їй випало нещастя полюбити неса-мостоятельние і безкрилого Бориса. Внутрішній світ Бориса абсолютно незнайомий Катерині, і в своїх мріях вона наділила його всілякими достоїнствами, а насправді Борис не має ні чітких моральних принципів, ні життєвих орієнтирів, ні почуття власної гідності. Відносини з Катериною не піднявся його, чи не окрилили.

Катерина ж любить сильно, глибоко, самозабутньо. Любов викликає у неї ог-ромни емоційний підйом, і виникає бажання стати птахом і полетіти, широко розкинувши крила.

Героїня відчуває себе в Калинове дуже самотньо. Вона любить дітей, але позбавлена радості материнства. Згадуючи своє дитинство, вона поетизує ті часи, коли жила в батьківському домі. Характер спогадів дитинства свідчить про натхненності Катерини і її сприйнятливості до краси. Навіть уві сні вона бачить незвичайну красу: «Або храми золоті, або сади якісь незвичайні ... А то ніби я літаю, так і літаю повітрям».

Катерина волелюбна, але постійно відчуває домашній гніт і беско-кінцевих несправедливі закиди. Кабанова ніколи не відступає то своїх постулатів, а волелюбна, з розвиненим почуттям власної гідності Катерина не дозволяє глумитися над собою. Вона справедливо заперечує Кабанова, і при цьому дотримується власної внутрішньої культури, усвідомлює свою правоту: «Для мене, матінка, все одно, що рідна мати, що ти, та й Тихон тебе теж любить»; «Ти про мене, матінко, марно це говориш. Що при людях, що без людей, я все одна, нічого з себе не доводжу »; «Наклеп щось терпіти кому ж приємно».

Чи не знаходить вона підтримки і розуміння і у свого чоловіка, Тихона. Так, перед від'їздом він за вказівкою матері дає Катерині принизливі накази. Слова Тихона глибоко ранять героїню: «Не розберу я тебе, Катя! Те слова від тебе не доб'єшся, не те що ... ласки, а то сама лізеш. Ви мене вже заїздили зовсім! Я не чаю, як вир-тися-то; а ти ще нав'язуєшся зі мною ». Тихон не здатний підтримати свою дружину. Катерина передчуває, що після від'їзду Тихона трапиться біда.

У Катерини є велика мрія - стати вільною в своїх вчинках, в чув-ствах, звільнитися від щоденної кабали, «де все наче з-під неволі». Героїня абсолютно чітко уявляє, на які вчинки вона може бути здатна, що свідчить про її об'єктивне ставлення до самої себе: «А вже коли дуже мені тут опостинет, так не утримають мене ніякою силою. У вікно викинуся, в Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж! » Так і сталося. Кожне слово героїні мотивоване складом її характеру, що склалися обставинами і загальною обстановкою, що панувала в місті. Катерина вже на початку п'єси з'являється зі словами, які передрікають її швидку смерть: «Я помру скоро ... Щось зі мною недобре робиться, диво якесь! ... Щось у мені таке незвичайне. Точно я знову жити починаю ». Катерина каже про зароджується в ній почуття, і вона передбачає, що воно принесе їй біду. Дей-ствительно, прощання з Борисом підвело риску під життям Катерини. Вона усвідомлює, що повернутися до колишньої задушливої життя вона просто не в змозі. Повернення до минулого означає для неї духовну смерть. Героїня ж вважала за краще смерть фізичну насильства над волею. Вона, глибоко релігійна натура, не побоялася зробити найстрашнішого гріха - самогубства, тому що смерть Катерина сприймає як перехід в новий стан, стан щастя і свободи

Добролюбов не випадково назвав Катерину «променем світла в темному царстві». «Промінь світла» - це жива і чиста душа Катерини, але, на жаль, вона не відповідала законам похмурого патріархально-деспотичного укладу життя. Однак зі смертю Катерини цей промінь не згас - ми бачимо, що вчинок героїні вплинув на багатьох городян. Тихон, наприклад, вражений смертю дружини, насмілюється кинути в обличчя матері звинувачення: «Матінка, ви її загубили, Ви, ви, ви ...» Варвара ж тікає з дому з Кудряшов. Вимога покірливої покори і беззаперечного підпорядкування зустрічають протест. Прийдешні зміни в суспільстві вже здаються близькими. Добролюбов писав: «Кінець цей нам здається втішним ... в ньому дано страшний виклик самодурной силі. У Катерину ми бачимо протест проти кабановских понять про моральність, протест, доведений до кінця, проголошений і під домашньої катуваннями, і над безоднею, в яку кинулася бідна жінка ».

Драма А.Н. Остовского «Гроза» несе в собі глибокий суспільний сенс. У ній мова йде навіть не про приватну історії, що сталася в провінційному містечку.
«Гроза» прочитується як трагедія суспільних відносин і як трагедія рус-ської жінки в «темному царстві». У цьому самому «темному царстві» виникає яскрава, світла, здатна на протест особистість. Вона, тобто головна героїня драми Катерина, не бажає гнутися Під тиском патріархального деспотизму і відкрито оголошує протест.
Так склалося, що в житті проти Катерини обернулося все. Вона, горда, по-ліва жінка, була віддана заміж за слабкого і безвольного Тихона, який під-чиняться беззаперечно своєї деспотичної матері.

Одухотворена, мрійлива, світла натура Катерини виявилася в полоні святенництва, жорстоких законів, брехні. До того ж їй випало нещастя полюбити неса-мостоятельние і безкрилого Бориса. Внутрішній світ Бориса абсолютно незнайомий Катерині, і в своїх мріях вона наділила його всілякими достоїнствами, а насправді Борис не має ні чітких моральних принципів, ні життєвих орієнтирів, ні почуття власної гідності. Відносини з Катериною не піднявся його, чи не окрилили.

Катерина ж любить сильно, глибоко, самозабутньо. Любов викликає у неї ог-ромни емоційний підйом, і виникає бажання стати птахом і полетіти, широко розкинувши крила.
Героїня відчуває себе в Калинове дуже самотньо. Вона любить дітей, але позбавлена радості материнства. Згадуючи своє дитинство, вона поетизує ті часи, коли жила в батьківському домі. Характер спогадів дитинства свідчить про натхненності Катерини і її сприйнятливості до краси. Навіть уві сні вона бачить незвичайну красу: «Або храми золоті, або сади якісь незвичайні ... А то ніби я літаю, так і літаю повітрям».
Катерина волелюбна, але постійно відчуває домашній гніт і беско-кінцевих несправедливі закиди. Кабанова ніколи не відступає то своїх постулатів, а волелюбна, з розвиненим почуттям власної гідності Катерина не дозволяє глумитися над собою. Вона справедливо заперечує Кабанова, і при цьому дотримується власної внутрішньої культури, усвідомлює свою правоту: «Для мене, матінка, все одно, що рідна мати, що ти, та й Тихон тебе теж любить»; «Ти про мене, матінко, марно це говориш. Що при людях, що без людей, я все одна, нічого з себе не доводжу »; «Наклеп щось терпіти кому ж приємно».
Чи не знаходить вона підтримки і розуміння і у свого чоловіка, Тихона. Так, перед від'їздом він за вказівкою матері дає Катерині принизливі накази. Слова Тихона глибоко ранять героїню: «Не розберу я тебе, Катя! Те слова від тебе не доб'єшся, не те що ласки, а то сама лізеш. (...) Ви мене вже заїздили зовсім! Я не чаю, як вир-тися-то; а ти ще нав'язуєшся зі мною ». Тихон не здатний підтримати свою дружину. Катерина передчуває, що після від'їзду Тихона трапиться біда.
У Катерини є велика мрія - стати вільною в своїх вчинках, в чув-ствах, звільнитися від щоденної кабали, «де все наче з-під неволі». Героїня абсолютно чітко уявляє, на які вчинки вона може бути здатна, що свідчить про її об'єктивне ставлення до самої себе: «А вже коли дуже мені тут опостинет, так не утримають мене ніякою силою. У вікно викинуся, в Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж! » Так і сталося. Кожне слово героїні мотивоване складом її характеру, що склалися обставинами і загальною обстановкою, що панувала в місті. Катерина вже на початку п'єси з'являється зі словами, які передрікають її швидку смерть: «Я помру скоро ... Щось зі мною недобре робиться, диво якесь! ... Щось у мені таке незвичайне. Точно я знову жити починаю ». Катерина каже про зароджується в ній почуття, і вона передбачає, що воно принесе їй біду. Дей-ствительно, прощання з Борисом підвело риску під життям Катерини. Вона усвідомлює, що повернутися до колишньої задушливої життя вона просто не в змозі. Повернення до минулого означає для неї духовну смерть. Героїня ж вважала за краще смерть фізичну насильства над волею. Вона, глибоко релігійна натура, не побоялася зробити найстрашнішого гріха - самогубства, тому що смерть Катерина сприймає як перехід в новий стан, стан щастя і свободи
Добролюбов не випадково назвав Катерину «променем світла в темному царстві». «Промінь світла» - це жива і чиста душа Катерини, але, на жаль, вона не відповідала законам похмурого патріархально-деспотичного укладу життя. Однак зі смертю Катерини цей промінь не згас - ми бачимо, що вчинок героїні вплинув на багатьох городян. Тихон, наприклад, вражений смертю дружини, насмілюється кинути в обличчя матері звинувачення: «Матінка, ви її загубили, Ви, ви, ви ...» Варвара ж тікає з дому з Кудряшов. Вимога покірливої покори і беззаперечного підпорядкування зустрічають протест. Прийдешні зміни в суспільстві вже здаються близькими. Добролюбов писав: «Кінець цей нам здається втішним ... в ньому дано страшний виклик самодурной силі. (...) У Катерину ми бачимо протест проти кабановских понять про моральність, протест, доведений до кінця, проголошений і під домашньої катуваннями, і над безоднею, в яку кинулася бідна жінка ».

Визначення образу героїні драми А. Н. Островського «Гроза» Катерини Кабанова як «променя світла в темному царстві» належить Н. А. Добролюбова і дано їм в критичній статті, присвяченій аналізу драми. Чому Добролюбов так називає героїню? На думку критика, Катерина - це «російський сильний характер», що вражає «своєю протилежністю всяким самодурной засадам». З точки зору оточуючих, вона «дивна, навіжена,« хитромудра »якась, тому що« вона ніяк не може прийняти в себе їх поглядів і нахилів ». Вона правдива: нічого не вміє і не вважає за потрібне приховувати, вона не може терпіти «наклеп», сміливо заперечуючи свекрухи. Вона не сприймає подвійного стандарту поведінки: «що при людях, що без людей, я все одна, нічого я з себе не доводжу». Вона рішуча і горда, ще з дитинства не терпить образи, і тому, якщо не захоче жити в будинку чоловіка, «коли дуже мені тут опостинет, так не утримають мене ніякою силою», «... хоч ти мене ріж!». Добролюбов бачить в цьому прагнення до свободи, до духовного розкріпачення - звідси образ птиці в неволі, яка мріє про свободу: «Чому люди не літають?» Але її природні прагнення і вчинки так суперечать правилам навколишнього середовища, що вступають в непримиренний конфлікт з ними. Розглядаючи роль і місце жінки в суспільстві, Н. А. Добролюбов говорить про те, що вона найбільш слабка, найбільш пригноблений член суспільства, і справедливо вважає, що найбільш сильний протест народжується якраз в грудях найбільш пригноблених. Саме так він розцінює події, що призвели до самогубства Катерини. Вона вийшла заміж за Тихона з волі батьків і щиро намагається любити чоловіка. Але він такий слабкий, так мізерний, що просто не гідний любові Катерини. Він грубо ображає її почуття, повторюючи за матір'ю накази Катерині перед своїм від'їздом. Вона просить взяти її з собою, але чує роздратоване: «... ти ще нав'язуєшся зі мною». Їй, звичайно ж, прикро: «Як же мені любити-то тебе, коли ти такі слова говориш?» І прохання її до Тихону взяти з неї «страшну клятву» - остання спроба героїні залишитися вірною чоловікові в своїх думках і почуттях, не піддатися тієї потреби в любові, яку вона відчуває. Туга і одноманітність сімейному житті, постійні причіпки свекрухи, приниження, бажання «волі» і свободи своїх почуттів і думок - ось все те, що штовхнуло її на «заборонене» відчуття до чужого чоловіка. Любов до Бориса виникла «на безлюддя»: він здається таким ввічливим, чуйним, розуміючим. І показова боротьба, яка відбувається в душі героїні (в сцені з ключем), - від опору гріха до того, що вона його внутрішньо виправдовує і мріє про щастя. Найстрашніше для Катерини - суд власної совісті, адже вона глибоко релігійна, і свідомість гріха отруює щастя її забороненого кохання. Тому так боїться Катерина грози: їй страшно постати перед судом Бога з усіма своїми грішними думками, що не покаявшись на сповіді. Муки сумління в поєднанні з невмінням брехати, емоційність, сприйнятливість до всіх зовнішніх проявів осуду того, що діється в її душі, - все це призводить екзальтовану жінку до публічного покаяння в старій каплиці. Після такої ганьби її життя в сім'ї Кабанова стає ще важче: Марта Гнатівна тиранить її з більшою ретельністю, отримавши підтвердження своїм поглядам: «Ось, синку, куди воля-то веде!» При прощанні з Борисом Катерина переконується в тому, що він їй ні в чому не помагають, він не візьме її з собою, не захистить - він дуже слабкий. Добролюбов розцінює подальшу душевну боротьбу Катерини і її відчайдушне рішення про самогубство як протест проти самодурной почав, що вбивають живу душу. «У Катерину бачимо ми протест проти кабановских понять про моральність, - протест, доведений до кінця, проголошений і під домашньої катуваннями та контроль безоднею, в яку кинулася бідна жінка. Вона не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним прозябаньем, яке їй дають в обмін за її живу душу. «Кінець драми здається Добролюбова« втішним »саме в силу того, що з'явилася героїня, здатна на протест, на« повстання проти гноблення і свавілля старших ». «Сумним» і «гірким» показує критик таке звільнення, але воно краще, що знаходить героїня в такому житті, «де живі заздрять померлим». З точкою зору Н. А. Добролюбова не погоджувався критик Д. І. Писарєв, який вважав її самогубство одним з тих «внутрішніх суперечностей», які характерні для її неврівноваженою, екзальтованої натури. Він вважає, що «променем світла в« темпом царстві »може бути названий зовсім інший характер - розумний,
розвиненою, що несе в «темне царство» будь-які «світлоносні ідеї». Катерина ж, на думку Д. І. Писарєва, не може бути таким «світлим явищем»: незважаючи на свою пристрасність, ніжність, щирість, вона робить масу «безглуздостей» і несподівано для себе самої вирішується на самогубство. Така нелогічність у вчинках, таке кидання з однієї крайності в іншу не схвалюються критиком. Але навряд чи можна погодитися, що «Добролюбов помилився в оцінці жіночого характеру», скоріше, помиляється сам Писарєв: він не враховує емоційності героїні, її нераціонального, по-жіночому чутливого, ставлення до життя, гострої реакції на образи і приниження. Швидше, Писарєв не знає характерних особливостей жіночого характеру - життя почуттів, життя душі. Тому самогубство Катерини можна пояснити її відчаєм, але не можна забути, що говорила героїня про свій характер: «В вікно викинуся, в Волгу кинуся! Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж! »

Тому точка зору Н. А. Добролюбова здається більш обгрунтованою: самогубство Катерини Можна розглядати саме як протест, як «страшний виклик самодурной силі», а отже, сама Катерина, звичайно ж, «промінь світла в« темному царстві », наочний доказ близького краху старого світу.

Вибір редакції
Хто такий Хлестаков «Ревізор» - одна з перших театральних п'єс, написаних Миколою Васильовичем Гоголем. Один з центральних персонажів ...

Британський письменник Алан Александр Мілн (Alan Aleksander Milne) залишився в історії літератури і в вдячної пам'яті читачів автором ...

Що таке любов? Чи всі люди на Землі люблять по-справжньому? Багато філософів і літературні діячі давали своє пояснення цьому поняттю ....

Твір Тема кохання тривалістю у творах Купріна (за оповіданням Гранатовий браслет) У любові тисячі аспектів і в кожному з них свій світ, своя ...
Борис Лавреньов Сорок перший Павла Дмитровича Жукова Блискаюче кільце козацьких шабель під ранок розпалося на мить на півночі, ...
Вступ Тема патріотизму в романі «Війна і мир» є однією з центральних. Не випадково їй присвячені майже два томи знаменитої ...
Народився Іван Сергійович Тургенєв 28 жовтня (9 листопада) 1818 року у місті Орел. Сім'я його і по матері, і по батькові належала до ...
Поема Н. В. Гоголя "Мертві душі" (1835-1841) належить до Тих неустаревающей творів мистецтва, які ведуть до масштабних ...
Комедія А. Грибоєдова «Лихо з розуму» була створена в 1824 році. Унаслідок викривального змісту твору воно було опубліковано ...