Про дорогу і подорожній в мертвих душах. Нпк "символічне значення образу дороги в поемі гоголя"
М.А. Слабоус
ДВГГУ, філологічний факультет, 3 курс
Символічного простору «ДОРОГИ»
У поемі «Мертві душі»
Поемі «Мертві душі» присвячені багато досліджень. Твір класика розглядалося в найрізноманітніших аспектах. У поемі виділяють історико-філософський план оповідання, відзначають її символічну багатозначність; акцентувалася увага на особливому значенні ліричних відступів. Звичайно, не можна сказати, що тема дороги в «Мертвих душах» залишилася поза полем дослідницького уваги. Навпаки, важко знайти роботи, де тема ця не обмовляється. Для поеми, сюжет якої будується на подорожі, «мандрівництва» персонажа, образ дороги, зрозуміло, є ключовою. У цій статті ставиться завдання дослідження символічного плану образу дороги в поемі «Мертві душі».
Осмислення образу дороги в «Мертвих душах» має свою традицію. Ще Андрій Білий (1880-1934) в книзі «Майстерність Гоголя» включив в контекст свого розгляду образ дороги, зв'язав мотиви «відходу», «згортання» Чичикова з головної дороги з несподіваними поворотами в логіці протікання подій.
У сказаному відношенні цікава робота М.Гуса (1900-1984) «Жива Росія і« Мертві душі », де автор простежує історію подорожі Чичикова; доводить, що в поемі Гоголя читач бачить не тільки мандрівника реального, а й невидимого, свого роду ліричного героя, який дає власну оцінку діянням Чичикова.
Найбільш послідовно до цього образу звертався І.П. Золотусский (1930). Дослідженню особистості М.В.Гоголя і його творчості він присвятив дві об'ємні роботи: «Слідами Гоголя» і «Поезія прози». У першій книзі, присвяченій біографії письменника, вчений зазначає, що автору «Мертвих душ» тема дороги близька ще й тому, що він сам багато подорожував. В іншому дослідженні І. Золотусский звертає увагу на неоднозначність і многосмисленность образу птаха-трійки, тонко аналізує солярні образи колеса і копійки.
Слід назвати і роботу Ю.М. Лотмана (1922-1993) «Про« реалізм »Гоголя». Ю. М. Лотман підійшов до дослідження значення образу дороги в поемі з теоретичної сторони. Він, слідом за М.М. Бахтіним, називає дорогу універсальною формою організації простору і проводить тонку лінію між синонімами «шлях» і «дорога», розмежовуючи їх.
Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу символічного образу дороги, використовуваного М. В. Гоголем в «Мертвих душах», нагадаємо невеликий діалог, яким відкривається розповідь: «Бач ти, - сказав один іншому, - он яке колесо! Що ти думаєш, доїде те колесо, якщо б сталося, в Москву або не доїде? » - «Чи доїде», - відповів другий. «А в Казань-то, я думаю, не доїде?» - «В Казань не доїде», - відповів другий ».
Діалог є суперечка двох простих мужиків про колесо. З такої розмови починається подорож Чичикова. Може здатися, що цей епізод представляє дуже побутову картину і ніякого відношення до подальшого розповіді, за винятком того, що колесо належить бричці Чічікова, не має. Однак, суперечка, що випереджає подальше оповідання, несе на собі важливу смислове навантаження. У міфології з образом колеса зв'язуються різні уявлення, спільною основою яких є розгляд способу колеса як способу циклічного ритму, безперервності світобудови. У процесі читання читач неодноразово стикається з мотивом циклічно замкнутого простору: дія поеми починається в місті N і закінчується тут же, під час відвідування поміщиків Чичикову доводиться постійно з'їжджати зі стовпової дороги і знову повертатися.
Крім М.В.Гоголя, до образу колеса вдавалися і деякі інші російські письменники, серед них можна виділити А.Н.Островского (1904-1936). У п'єсі «Прибуткове місце» він зобразив у вигляді колеса фортуну: «Доля все одно що фортуна ... як зображується на картині ... колесо, і на ньому люди ... піднімається догори і знову опускається вниз, височить і потім упокорюється, величається собою і знову ніщо ... так все кругообразно. Устроівай свій добробут, працюй, здобувай майно ... підносься в мріях ... і раптом голий! » . Подібним фортуні постає перед читачем життєвий шлях Чичикова від його приїзду в місто N і до його викриття на балу у губернатора.
Незважаючи на всю важливість образу колеса в побудові сюжету поеми, центрообразующая роль належить образу дороги. Хронотоп дороги є головним способом організації художнього простору в творі. М.М.Бахтин (1895-1975) в своїй роботі «Епос і роман» поряд з хронотопом дороги виділяє пов'язаний з ним хронотоп зустрічі і говорить про те, що «дорога» - це переважне місце випадкових зустрічей. На дорозі перетинаються шляхи всілякої людей - представників усіх станів, станів і вікових груп. Тут своєрідно поєднуються ряди людських доль і життів. «Дорога» - це точка зав'язування і місце скоєння подій. На дорозі розкривається і показується соціально-історичне різноманіття країни.
А якщо звернутися до близької Гоголю слов'янської міфології, то виявляється, що тут «дорога» - це ритуально і сакрально значущий локус. У подібному визначенні своє відображення знаходить багатопланова метафоризація шляхи-дороги: «життєвий шлях», «вступити на нову дорогу», «історичний шлях». Зв'язок дороги з семантикою шляху робить її місцем, де впізнається доля, проявляється удача чи невдача, які реалізуються під час випадкових зустрічей з людьми і тваринами. Міфологічна семантика і ритуальні функції дороги в найбільшою мірою проявляються в місцях схрещення двох або кількох доріг, на розвилках. Мотив дороги дуже близький М. В. Гоголя. Дія багатьох його творів відбувається саме в дорозі. З дороги, що веде до Сорочинців, відкривається його перша повість, дорогою закінчується і остання ( «Вечори на хуторі біля Диканьки»); «Мертві душі» - це дорога Чичикова.
Дорога в поемі дана в декількох смислових планах. В першу чергу, хронотоп дороги допомагає автору найбільш повно розкрити перед читачем характер чичиковской авантюри з мертвими душами. Крім того, не можна ігнорувати ліричний аспект розгляду образу дороги. У структуру оповіді автор майстерно вводить ліричні відступи, завдяки яким дорога оживає і стає повноправним героєм поеми.
Розглянемо образ дороги як життєвий шлях Чичикова Павла Івановича. Доцільним буде порівняти долю Чичикова, розкрилася перед читачем на сторінках поеми, з «колесом фортуни» Н.А.Островского. Дійсно, історія Чичикова - це історія його поступового сходження і гучного падіння.
З перших сторінок поеми приїзд Чичикова не виробляє в губернському місті N ніякого шуму. Тихо і непомітно бричка на м'яких ресорах підкотила до воріт готелю. Тут, в місті, і зав'язується сюжет. Тут ще полутаінственний Чичиков заводить знайомства, і, як в пролозі, проходять майже всі персонажі.
Рух починається з другої глави. Чичиков, гріючи в серце свої підступні плани, вирішує відправитися за місто. Першим серед поміщиків, яких він відвідав, був Манілов. Від'їзд Чичикова справив в місті набагато більше шуму, ніж його недавній приїзд. бричка з громом виїхала з готелю. По дорозі екіпаж звернув на себе увагу проходять повз городян: «Що проходив поп зняв капелюха, кілька хлопчаків в заплямованих сорочках простягли руки, примовляючи:« Пан, подай сіротеньке ». Особливу увагу заслуговує звернення сироти до нашого героя: «Пан». Тут вбачається натяк на амбіції, заповітну мрію Чичикова, що прагне до того, щоб пройти шлях від простого пана, як описує його Гоголь в першому розділі, від «ні те ні се», до «пана», перед яким навіть капелюхи знімають. Дія розвивається по «закону колеса».
Паралельно Гоголь описує міську і приміську дороги. Ледве бричка виїхала на бруківку, вона застрибала по камінню. Мостова тут порівнюється з борошном, порятунок від якої кучер Селіфан, як і багато інших, бачить в смугастому шлагбаумі. З'їхавши з мерії, герої понеслися по м'якій землі. Різкий дисонанс викликає опис приміської дороги: «Тільки-но пішов назад місто, як вже пішли писати, по нашому звичаю, нісенітниця і дичина по обидва боки дороги: купини, ялинник, низенькі рідкі кущі молодих сосен, обгорілі стовбури старих, дикий вереск і тому подібний дурниця ».
Таким чином, Чичиков з середовища вищого світу, балів, занурюється в більш нижчу середу, середу села, де часто-густо йому доведеться бачити пил і бруд. Значимі слова, якими автор характеризує приміську дорогу - «нісенітниця і дичина». Справа в тому, що пригоди Чичикова - це не легка подорож по світлій магістральний дорозі, навпроти, йому належить блукати, звертаючи з головної дороги в провулки.
Незважаючи на прийдешній успіх угоди з Манілова, шлях до нього виявився для персонажа досить складним. Ледве з'їхавши з міською дороги на стовпову, Чичиков заблукав. Він проїжджає п'ятнадцяту версту, потім шістнадцяту, але села все ж не бачить. Оповідач пояснює це явище як типову рису російської людини: «якщо приятель запрошує до себе в село за п'ятнадцять верст, то значить, що до неї є вірних тридцять». Подальший шлях проходження до Маниловки підказали мужики, яких зустріли Чичикова. Примітно опис дороги, що веде до села: «Проїдеш версту, так прямо направо. Там на горі панський будинок ». Тут представлена \u200b\u200bдуже важлива деталь. Чичиков, з'їжджаючи з стовпової дороги, повертає направо. Повороти, перипетії відтепер стають дієвим початком сумнівного мандрівництва Чичикова. Якщо графічно зобразити поворот Чичикова з стовпової дороги і його повернення на неї, то вийде коло, тобто символічний образ колеса, циклічного ритму. Неодноразове повторення певної дії викликає асоціації з вчиненням якогось ритуалу. Раніше вже було зазначено, що саме на перетині дороги більшою мірою проявляється її міфологічне і сакральне значення. Можна припустити, що поворот екіпажу Чичикова направо перед відвідуванням поміщиків і вчиненням з ними купчої є певним ритуалом, свого роду заклинанням на удачу.
Отже, зробивши поворот направо, Чичиков відправляється в село Манілова. За «законом колеса» ця угода, перша для героя, завершилася більш ніж вдало. Він поспішає повернутися на стовпову дорогу, щоб відправитися до Собакевич. Перебуваючи в задоволеному настрої, Чичиков не звертає ніякої уваги на дорогу, яка проноситься за вікном. Кучер Селіфан також зайнятий своїми роздумами. Тільки сильний удар грому змусив прокинутися обох. Сонячні настрою вмить змінюються похмурими.
Небесні фарби згущуються від хмар, а курна дорога обприскується краплями дощу, що робить її брудною, глинистої і тягучою. В результаті цього відбувається досить правдоподібне занурення в темряву. Незабаром дощ посилюється так, що дорога стає видно. Таким чином, доля, або владна рука автора, змушує бричку Чичикова згорнути з головного шляху на побічний. Кучер Селіфан, не в силах пригадати, скільки поворотів він проїхав, згортає знову направо.
Автор проводить явну грань між широкою і світлою стовпової дорогою і провулком, в який з'їхали герої. Недарма грунт за поворотом порівнюється з взбороненним полем. Колізії подорожі Чичикова переконливо пояснив Д.С.Мережковский (1865-1941) в роботі «Гоголь і чорт»: стовпова дорога для Чичикова - це світлий, добрий і щирий шлях в його житті. Але, одержимий ідеєю розбагатіти, він змушений згортати і рухатися іншим шляхом, темному. Але навіть на поворотах Чичикова зустрічають неприємності: «Він [Селіфан] почав злегка повертати бричку, повертав-повертав і нарешті вивернув її зовсім набік». Брудом бричка Чічікова «вимажется» ще не раз. Згадаймо дівчинку, яку Коробочка відправляє разом з екіпажем вказати гостям велику дорогу. Вона, ставши однією ногою на панську сходинку, «спочатку забруднила її брудом, а потім вже піднялася на верхівку». По-друге, дощ, який пройшов напередодні, також дає про себе знати. Автор описує, як колеса брички, захоплюючи брудну землю, «стали скоро покритими нею як повстю». Чи не грають ці деталі роль передбачення, попередження авантюри Чичикова? Загострюючи увагу на подібних деталях, Гоголь вказує на те, що Чичиков домагається своєї вельми благородної мети - розбагатіти - зовсім неблагородними засобами. Це виражається в тому, що, прагнучи до вершин, він ступає в бруд, і такий шлях для нього здається найбільш легким. Однак, одного разу зробивши таку провину, він вже не в силах відмовитися від легкої «наживи», в результаті чого йому доводиться ще неодноразово зануритися туди, про що і свідчить образ колеса, покритого брудом, як повстю. У найближчій часовій перспективі Чичикову належить майже героїчна «сутичка» з місцевою поміщицею коробочкою; а кілька далі він впаде в бруд, але вже в переносному сенсі, на балу у губернатора. Це ще раз підтверджує, що дія поеми розвивається по «закону колеса».
У поемі «Мертві душі» поряд з «живими» героями, які постають перед читачем в людській подобі, виникають герої «неживі» - колесо і дорога, - які, тим не менш, несуть на собі дуже важливе смислове навантаження. Колесо виступає в ролі ідентифікатора, або лакмусового папірця, яка дуже скоро вказує на зміни в особистості головного героя, якби вони були зовнішні або внутрішні. Ще вчора веселий і мрійливий, сьогодні кучер Селіфан, виїжджаючи від Коробочки, «у всю дорогу суворий і з тим разом дуже уважний». Опинившись у Ноздрьова, Чичиков і деякі інші персонажі негайно вирушили оглядати його володіння. Н.В.Гоголь описує їх такими засобами: «Ноздрьов повів своїх гостей полем, яке в багатьох місцях складалося з купини. Гості мали пробиратися між перелогами і взбороненнимі нивами. У багатьох місцях ноги їх видавлювали під собою воду ». Цю дорогу автор також нагороджує епітетом «бридка». Примітно, що характер самого Ноздрева був подібний до цієї горбистої і «бридкою» дорозі.
Незабаром Чичиков, усвідомивши помилку відвідування Ноздрьова, а найголовніше, його посвячення в свої плани, на всіх порах мчить геть від села. Весь екіпаж, включаючи запряжених в нього коней, виявляється не в дусі, тому мало хто звертає увагу на дорогу. І знову ми, описуючи коло, повертаємося до того випадку, коли Чичиков, перебуваючи в мрійливому стані духу, їхав від Манілова. Дорога не прощає неуважного до себе ставлення - відома всім мудрість. Так задумано і за сюжетом М.В.Гоголя. На цей раз наші герої «схаменулися і прокинулися тільки тоді, коли на них наскакала коляска з шестериком коней і майже над головами їх лунають крики сиділи в ній дам, лайку та погрози чужого кучера». Нагадаємо, що мотив зустрічі - це важлива деталь хронотопу дороги. М.М.Бахтин, як уже зазначалося вище, говорив, що переважним місцем випадкових зустрічей є саме дорога.
Зустріч з дамами грає важливу роль в подальшому розвитку сюжету. Вона готує Чичикова до губернаторського балу, на якому він має обертатися серед безлічі представниць вищого світу. Деякі дослідники, зокрема Д.С.Мережковский, щодо Чичикова до прекрасної дівчини вбачають головну позитивну ідею героя - ідею до «Бабенко і Чічёнкам», яка, однак, спрямована лише на повне утвердження свого власного існування. Однак в захопленні Чичикова проявляється його чергове прагнення до «копійці». Адже наш герой, ледь виголосивши «Славна Бабешко!», Починає замислюватися про її положенні в суспільстві: «А цікаво б знати чиїх вона? Що, як її батько? Багатий чи поміщик поважного характеру або просто оре добро людина з капіталом, придбаним на службі? Адже якщо, скажімо, цій дівчині та надати тисячонок двісті приданого, з неї б міг вийти дуже, дуже ласий шматочок ».
Поїздка до Собакевич повинна була стати останнім візитом Чичикова за «мертвими душами», однак тут він дізнається про Плюшкіна - місцевому поміщику, у якого селяни «мруть як мухи». Гоголь не вдається в опис дороги від Собакевича до Плюшкіна. Справа в тому, що на даному етапі поїздки читач відвернений ліричним відступом і роздумами Чичикова над прізвищем, яке мужики дали Плюшкіна. В результаті цього автор, прагнучи надолужити втрату темпу, приймає ряд заходів, щоб привернути увагу читача до нового циклу. Таким чином, опис дороги виникає перед нами лише при в'їзді в село. Тут героїв «препорядочним поштовхом» зустріла бруківка: «колоди її як фортепіанні клавіші, підіймалися то вгору, то вниз, і необерегшійся їздець набував або гулю на потилицю, або синя пляма на лоб, або траплялося своїми власними зубами відкусити боляче кінчик власного ж мови» . Бревенчатая бруківка є нагадуванням про міський бруківці, яка стала для кучера Селіфана справжньою мукою. Зауважимо, що Гоголь підсилює опис сільської бруківці, щоб вказати на ступінь розрухи, що панувала в маєтку Плюшкіна. Однак, як і в перший раз, муки Чичикова обіцяють йому удачу. Ми бачимо успішне проведення операції та від'їзд брички в місто.
Сюжет поеми М. В. Гоголя будується за законом кільцевої композиції. Чичиков повертається в губернське місто N, з якого і почалося його подорож, проте повертається в іншому статусі: він відомий і «багатий». Даний факт є черговим нагадуванням про те, що дія поеми будується по «закону колеса», який ми обговорювали в самому початку.
Отже, повернувшись в місто, Чичиков робить купчу. Подібно талісману, його скрізь супроводжує Манілов. При підписанні паперів в палаті присутній Собакевич. Примітно, що ніхто з них не згадує про те, що душі мертві, а папери лише фікція. Таким чином, автор всіляко віддаляє час викриття, даючи, таким чином, Чичикову, а також і самого себе, можливість ретельно підготуватися до зустрічі. Угода, тим часом, успішно завершена, і основне місце дії переноситься на губернаторський бал. Обидва губернаторських балу (перший - знайомство з Чичикова, загальні симпатії до нього, початок його успіху; другий - по суті справи, прощання з ним, скандал, зростання підозр) утворюють симетричну структуру у вигляді рамкової конструкції. Відвідування палати, бесіда з її головою і вчинення купчої утворюють сполучна ланка, строго кажучи, не має самостійного композиційного значення в межах розглянутого фрагмента, але актуалізовуване в зв'язку з темою пізніше розвинувся скандалу, пов'язаного з викриттям Чичикова.
Розвіяти ореол брехні навколо фігури Чичикова був покликаний Ноздрьов. Він посіяв насіння сумніви в свідомість присутніх, яке змінило ставлення до Чичикову до діаметрально протилежного. Завершити ж справа була покликана Коробочка, що стала в місто, переживаючи, що не продешевила вона з продажем «мертвих душ». Викритий Чичиков незабаром залишає нещасливий місто N: «Герой наш, сівши краще на грузинському килимку, заклав за спину собі шкіряну подушку, притиснув два гарячі калача, і екіпаж пішов підтанцьовувати і захитався». Примітно, що Н.В.Гоголь завершує історію Чичикова саме тієї галереєю образів природи, якою він її відкриває: «Бричка між тим поворот в пустельні вулиці; скоро потягнулися одні довгі дерев'яні паркани, які віщували кінець міста. Ось уже і бруківка скінчилася, і шлагбаум, і місто позаду, і нічого немає, і знову в дорозі ». Це опис, поряд з іншими подіями, формує кільцеву (або рамкову) композицію поеми.
Підводячи підсумки дослідження символічного значення образу дороги в поемі М.В.Гоголя «Мертві душі» необхідно говорити про багатофункціональності даного способу. В першу чергу, як зазначав М. Бахтін, хронотоп дороги служить головним способом організації художнього простору і, тим самим, сприяє руху сюжету. Поряд з цим зазначимо, що образ дороги в рамках цієї поеми тісно пов'язаний з образом колеса, який, в свою чергу, сприяє формуванню певних кіл, циклів в творі.
Примітки
Білий, А. Майстерність Гоголя: Дослідження. - М .: Малпа, 1996. - 351 с.
Гус, М.С. Жива Росія і «Мертві душі». - М .: Радянський письменник, 1981. - 336 с.
Золотусский, І.П. Слідами Гоголя. - М .: Дитяча література, 1984. - 191 с.
Золотусский, І.П. Поезія прози: статті про Гоголя. - М .: Радянський письменник, 1987. - 240 с.
Лотман, Ю.М. Про «реалізм» Гоголя. // Гоголь у російській критиці: Антологія / Упорядник С.Г. Бочаров. - М .: Фортуна ЕЛ, 2008. - с. 630-652
Гоголь, Н. В. Мертві душі. // Зібрання творів у 7 томах. / За загальною редакцією С.І.Машінского і М.Б.Храпченко. - М .: Художня література, 1978. том 5.
Островський, А.Н. Прибуткове місце. // Зібрання творів у 3 томах. - М .: Художня література, 1987. том 1.
Бахтін, М.М. Епос і роман. - СПб .: Азбука, 2000. - 304 с.
Жюльєн, Н. Словник символів. - Ч .: Урал Л.Т.Д., 1999. - 498 с.
Мережковський, Д.С. Гоголь і чорт. - М .: Скорпіон, 1906. - 219 с.
Содержание статьи развернуть / свернуть
Відповіді на екзаменаційні питання з літератури 11 клас 2005р.
Шпаргалка \u003e\u003e Література і російська мова... душі « мертві » і «живі» в поемі Н.В. Гоголя « мертві душі ». (Квиток 10) 20. Ліричні відступи в поемі Н. В. Гоголя « мертві душі » ... оповідання введені величезні географічні простору: Половецька степ. ... туга ( «Зимова дорога »), Мучить душевна ...
Відповіді на екзаменаційні питання з літератури 11 клас 2006р.
Шпаргалка \u003e\u003e Література і російська моваМоє порядне творіння ". Чому поема? "мертві душі " замислювалися по аналогії з ... Росії. Не тільки в безповітряному просторі фантазії, але і в певному, ... залізної дорозі ". залізна дорога тут - образ символічний. Перед нами залізна дорога життя ...
Слово о полку Ігоревім. Основні образи. ідея патріотизму
Реферат \u003e\u003e Література і російська мова... «На залізниці дорозі » - неважко провести ... переростає в символічне, Яка отримує ... масштабності зображуваного простору і часу ... мертві душі » поемою. « мертві душі » Н.В.Гоголя.Смисл назви і своєрідність жанру. поняття « мертва
\u003e Твори за твором Мертві душі
образ дороги
Поема Н. В. Гоголя «Мертві душі» вважається одним з кращих творів автора і займає гідне місце в російській літературі XIX століття. Цей твір має глибинний сенс і розкриває відразу кілька нагальних тем. Автор зумів майстерно показати Росію того періоду і останні дні кріпацтва. Особливе місце в творі займає тема дороги. Головний герой, Павло Іванович Чичиков, подорожує з міста в місто в пошуках «продавців» мертвих душ. Саме через рух головного героя по дорогах складається широка картина життя на Русі.
Поема починається «дорогий» і закінчується нею ж. Однак якщо спочатку Чичиков в'їжджає в місто з надіями на швидке збагачення, то в кінці він тікає з нього, щоб врятувати свою репутацію. Тема дороги надзвичайно важлива в творі. Для автора дорога - це уособлення життя, руху і внутрішнього розвитку. Дорога, по якій їде головний герой, плавно перетворюється в дорогу життя. Коли він плутає по заплутаних дорогах, що пролягають в глушині, часом нікуди не ведуть, це символізує обманний шлях, який він вибрав для свого збагачення.
У творі є примітна фраза, яку випускає з рук поміщиця Коробочка і, яка розкриває суть дороги. Коли Чичиков цікавиться у неї, як дістатися до великої дороги, вона відповідає, що пояснити не дивно, так поворотів багато. Ці фрази несуть символічний сенс. Читачеві разом з автором пропонується подумати над тим, як же дістатися до «великої дороги» життя. І тут же звучить відповідь, що дістатися то можна, тільки перешкод і труднощів на шляху буде багато. Таким чином, автор протягом наступних глав виступає в ролі провідника і веде свого героя по заплутаних дорогах з одного маєтку в інше.
У завершальній главі слід ліричний відступ про дорогах Росії. Це своєрідний гімн руху, в якому Русь порівнюється з несеться трійкою. У цьому відступі автор переплітає свої дві улюблені теми: тему дороги і тему Росії. У ньому проглядається сенс історичного руху країни. Для автора саме в дорозі полягає вся російська душа, її розмах і повнота життя. Таким чином, дорога в творі - це і є сама Русь. Вона повинна привести країну на краще, світлого майбутнього. Більш того, вона повинна відродити суспільство, заплуталися в протиріччях життя.
Гоголь давно мріяв написати твір, в "якому б з'явилася вся Русь". Це повинно було бути грандіозне опис побуту і звичаїв Росії першої третини XIX століття. Таким твором стала поема "Мертві душі", написана в 1842.
Задум Гоголя був грандіозний: подібно Данте, зобразити шлях Чичикова спочатку в "пеклі" - I тому, потім "в чистилище" - II тому і "в раю" - III тому. Але цей задум не був здійснений до кінця, до читача в повному обсязі дійшов тільки I тому, в якому Гоголь показує негативні сторони російського життя
Найбільш широко на сторінках поеми представлені образи сучасних автору поміщиків. Гоголь показує їх в порядку зростання моральної деградаціі.К галереї поміщиків, які є по суті "мертвими душами", примикають і губернські чиновники.
Крізь всю поему пронесена образ- символ-дорога. Дорога постає в своєму прямому, реальному значенні, це путівці за якими їздить бричка Чічікова. На мій погляд, бричка це ні що інше, як вся Русь, їй дістаються вибоїни, пил, бруд. Величезні простору Росії, тут не складно і заблукати.
Подорожжю Чичикова «править» не тільки його кучер, але ще і випадок (наприклад поїздка до коробочці). Якщо дотримуватися аналогії бричка - Русь, то виходить що російський шлях неможливий без випадкових поворотів долі.
Гоголь дуже любив Росію і вірив в неї. За «мертвими душами» письменник бачив душі живі. Але шлях розвитку Росії не був ясний Гоголю. Русь не дає йому відповіді на постійно повторюваний питання: «Куди ж несешся ти?» Гоголь був переконаний в тому, що Росію чекають великі історичні звершення. Втіленням могутнього злету життєвої енергії, спрямованості у майбутнє є образ Русі, подібно до птаха - трійці, що мчиться в неосяжну далечінь. «Чи не так і ти, Русь, що жвава і необгонимая трійка, мчиш? Димом димить під тобою дорога, гримлять мости, все відстає і залишається позаду. Зупиниться вражений божим чудом споглядач: не блискавка це, скинута з неба? Що значить це наводить жах рух? і що це за невідома сила міститься в цих ... конях? Ех, коні, коні, що за коні? Вихори чи сидять в ваших гривах? ... Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний на шматки повітря; летить повз все, що тільки є на землі, і дають їй дорогу інші народи і держави ».
Ліричний відступ побудовано на контрастах і порівняннях: стрімко летять дороги, версти, кибитки, ліс - і вихором летить трійка; простий ярославський мужик - і великий майстер; «Борода та рукавиці» - і незвичайне мистецтво візника. І композиція всього ліричного відступу побудована на порівнянні: крилата трійка - і Русь, що летить вперед, в майбутнє.
Дорога і шлях це одна з головних тем поеми. «Пушкін знаходив, що сюжет« Мертвих душ »хороший тим, що дає повну свободу об'їздити разом з героями всю Росію і вивести безліч найрізноманітніших характерів» - говорив Гоголь. Тому що це і життєвий шлях і творчий шлях автора.
Дорога це символ, за яким летить Русь серед інших міст і держав. Несповідимі шляхи її, дороги викривлені, глухі, вузькі, непрохідні заносять далеко від головного шляху, але все одно вона «мчить вся натхненна Богом» на зустріч благополуччя і досконалості.
Шляхи в поемі це щось інше, як відображення життєвого шляху Чичикова, і творчий шлях автора.
У Чичикова цей шлях можна представити у вигляді замк
На важливість селянської теми в творі М. В. Гоголя вказує вже його назва. Проблема народу, його соціального стану і подальшої долі є в поемі однією з центральних. Гоголь розкриває різні грані народного характеру. Він показує...
Пояснюючи задум «Мертвих душ», Гоголь писав, що образи поеми - «нітрохи не портрети з нікчемних людей; навпаки, в них зібрані риси тих, які вважають себе кращими за інших ». «Головне властивість» гоголівського дарунка - «... окреслити в такій силі вульгарність ...
Павло Іванович Чичиков є центральним героєм поеми Гоголя "Мертві душі". Розповідь про нього проходить наскрізною ниткою через увесь твір, і інші герої багато в чому характеризуються саме через стосунки з ним. Яку роль відводить цьому персонажу автор? ...
П'єса Н. В. Гоголя "Ревізор" вперше була поставлена \u200b\u200b19 квітня 1836 року в Петербурзькому Олександрійському театрі. Микола I зауважив: "Ну, п'єска! Всім дісталося, а найбільше - мені!" Пізніше, в "Авторській сповіді", ...
Мотив дороги, шляхи, руху не раз виникає на сторінках поеми. Цей образ багатошаровий і досить символічний. Рух головного героя в просторі, його подорож по дорогах Росії, зустрічі з поміщиками, чиновниками, селянами та міськими обивателями складаються перед нами в широку картину життя Русі.
Завантажити
Попередній перегляд
Щоб користуватися попереднім переглядом презентацій створіть собі аккаунт (обліковий запис) Google і увійдіть в нього: https://accounts.google.com
Підписи до слайдів
1 ДОРОГА В поемі М.В.Гоголя «Мертві душі» Презентація виконана вчителем російської мови та літератури МАОУ «ЗОШ № 8» м Назарово, Красноярського краю Овчинниковой О. В.
2 Мотив дороги є центральним у створенні образу Русі. Цей образ багатошаровий і досить символічний. Поема замислювалася Н. В. Гоголем за аналогією з «Божественною комедією» Данте А. «У дорогу! в дорогу! .. »До ак закінчує Гоголь одне з найбільш проникливих і філософських ліричних відступів у поемі?
3 Рух головного героя поеми по дорогах Росії складаються в широку картину життя Русі. Перед очима Чичикова і читача проходять практично всі явища російського суспільства. Образ дороги, заплутаною, що пролягає в глушині, нікуди не веде, тільки кружляє подорожнього, - це символ обманного шляху, несправедливих цілей головного героя.
4 Поруч з Чичикова присутній інший мандрівник - це сам письменник. Ось його репліки: "Готель був ... знаної родини передусім ...", "місто ніяк не поступалася іншим губернським містам" ... Цими словами Гоголь не тільки підкреслює типовість зображуваних явищ, а й дає нам зрозуміти, що незримий герой, автор, теж добре знайомий з ними.
5 Убога обстановка готелю, прийоми у міських чиновників, вигідні угоди з поміщиками цілком влаштовують Чичикова, а у автора викликають неприховану іронію. Зворотний бік гоголівської сатири - ліричне начало, прагнення бачити людину досконалою, а батьківщину - могутньої і процвітаючої. По-різному сприймають дорогу різні герої.
6 Чичиков відчуває задоволення від швидкої їзди. «І який же росіянин не любить швидкої їзди?» ... може помилуватися прекрасною незнайомкою ... Але частіше він відзначає «підкидають силу» бруківці, радіє м'якою їзді по грунтовій дорозі або дрімає. Чудові краєвиди, що проносяться перед його очима, не викликають у нього особливих думок.
7 Автор теж не спокушається побаченим: «Русь! Русь! бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу: бідно, розкидано і незатишно в тобі ... ніщо не звабить і не зачарує погляду ». Але разом з тим для нього є «якесь дивне, і вабить, і несе, і чудесне в слові: дорога!» Для Н. В. Гоголя дорога - щось більше. У поемі є ліричні відступи, що виражають авторську поезію. Зачитайте їх. Чим є дорога для Н. В. Гоголя?
8 Для Н. В. Гоголя в дорозі «захопленої - чудний» вся російська душа, весь її розмах і повнота життя. Як би не сковували російську душу рабські мережі, вона все одно залишається духовно вільною. Таким чином, дорога для Гоголя - це Русь. Куди веде дорога, по якій вона мчить так, що її вже не зупинити: «Русь, куди мчиш ти»?
9 Реальна дорога, по якій їде Чичиков, перетворюється у автора в шлях життя. "Що до автора, то він ні в якому разі не повинен сваритися зі своїм героєм: ще чимало шляху і дороги доведеться їм пройти удвох рука в руку ..." Цим Гоголь вказує на символічне єдність двох підходів до дороги, їх взаємне доповнення і взаємоперетворення .
10 Дорога Чичикова, що пройшла по різних кутах і закутках N- ської губернії, як би підкреслює його суєтний і помилковий життєвий шлях. У той час як шлях автора, який він здійснює разом з Чичикова, символізує суворий і тернистий, але славний шлях письменника, що проповідує "любов ворожим словом заперечення". Реальна дорога в "Мертвих душах", з її вибоїнами, купинами, брудом, шлагбаумами, непочіненнимі мостами, виростає до символу "величезне несеться життя", символу історичного шляху Росії.
11 І ось уже замість чичиковской трійки виникає узагальнений образ птаха-трійки, який змінюється чином несеться, "натхненною Богом" Русі. Цього разу вона на істинний шлях, тому і перетворився забруднений чичиковской екіпаж у птицю-трійку - символ вільної, що знайшла живу душу Росії.
Тема Росії і її майбутнього завжди хвилювала письменників і поетів. Багато з них намагалися передбачити долю Росії і пояснити положення, що створилося в країні. Так і Н. В. Гоголь відбив у своїх творах найбільш важливі риси епохи, сучасної письменникові, - епохи кризи кріпацтва.
Поема Н. В. Гоголя «Мертві душі» - твір не тільки про сьогодення і майбутнє Росії, сучасної письменникові, а про долю Росії взагалі, про її місце в світі. Автор намагається проаналізувати життя нашої країни в тридцяті роки ХIХ століття і робить висновок, що люди, які несуть відповідальність за долю Росії, - мертві душі. Це один з сенсів, який вкладав автор у назву поеми.
Спочатку ідея автора полягала в тому, щоб «показати хоча з одного боку всю Русь», але пізніше задум змінився і Гоголь написав: «Вся Русь відіб'ється в ньому (в творі)». Велику роль для розуміння концепції поеми відіграє образ дороги, з яким пов'язана, перш за все, композиція «Мертвих душ». Поема починається з образу дороги: головний герой Чичиков приїжджає в місто NN - і закінчується їм: Павло Іванович змушений покинути провінційне містечко. Перебуваючи в місті, Чичиков робить два кола: спочатку об'їжджає чиновників, щоб засвідчити їм свою повагу, а потім поміщиків, щоб безпосередньо здійснити ту аферу, яку він задумав, - скупити мертві душі. Таким чином, дорога допомагає Гоголю показати всю панораму Русі, і чиновницької, і поміщицької, і селянської, і звернути увагу читачів на стан справ в країні.
Гоголь створює образ провінційного міста, виводячи в тексті твору цілу низку чиновників. Чичиков вважає своїм обов'язком відвідати всіх «сильних світу цього». Таким чином він здійснює мале коло по місту, автор ще раз підкреслює значимість образу дороги для розуміння змісту твору. Письменник хоче сказати, що Павло Іванович відчуває себе в середовищі чиновників як риба в воді. Не випадково можновладці приймають його за свого і відразу ж запрошують в гості. Так Чичиков потрапляє на бал до губернатора.
Описуючи чиновників, Гоголь звертає увагу читачів, що ніхто з них не виконує свого прямого призначення, тобто не дбає про долю Росії. Наприклад, губернатор, головна особа в місті, влаштовує бали, піклується про своє суспільне становище, тому що пишається тим, що має на шиї Анну, і навіть вишиває по тюлю. Однак ніде не сказано, що він робить що то для благополуччя свого міста. Те ж саме можна сказати і про інших представників влади. Ефект посилюється тим фактом, що чиновників у місті безліч.
З усіх типів поміщиків, створених Гоголем, немає жодного, за яким можна було б побачити майбутнє. Герої, представлені в поемі, не схожі один на одного, і в той же час в кожному з них виступають окремі типові риси російського поміщика: скупість, неробство і духовна порожнеча. Найбільш яскравими представниками є Собакевич і Плюшкін. Поміщик Собакевич символізує похмурий кріпосницький уклад життя, він людина цинічний і грубий. Все навколо схоже на нього самого: багате село, інтер'єр і навіть дрізд, що сидить в клітці. Собакевич вороже ставиться до всього нового, йому ненависна сама думка про «освіті». Автор порівнює його з «середньої величини ведмедем», а Чичиков називає Собакевича «кулаком».
Інший поміщик, Плюшкін, є не стільки комічної фігурою, скільки трагічною. В описі його села ключовим є слово «занедбаність».
Поема "Мертві Душі" - геніальна сатира на кріпосницьку Русь Але немає пощади у долі Тому, чий шляхетний генійСтал викривачем натовпу, Її пристрастей і помилок. Творчість Н. В, Гоголя багатогранно і різноманітно. Письменник має талант ...
Чичиков - головний герой поеми, він зустрічається у всіх розділах. Саме йому належить ідея афери з мертвими душами, саме він подорожує по Росії, зустрічаючись з різними персонажами і потрапляючи в різні ситуації. Характеристика Чичикова ...
У кожного часу свої герої. Вони визначають його обличчя, характер, принципи, етичні орієнтири. З появою «Мертвих душ» в російську літературу увійшов новий герой, не схожий на своїх попередників. Невловиме, слизьке відчувається в описі його зовнішності ....
Поему «Мертві душі» неможливо уявити без «лі¬річескіх відступів». Вони настільки органічно увійшли в структуру твору, що ми вже не мислимо його без цих чудових авторських монологів. Завдяки «ліричних відступів» ми постійно відчуваємо ...
- Сім'я Курагиних в романі "війна і мир" Мир Курагиних
- Григорій Печорін з роману М
- Євгеній Онєгін - зайва людина?
- Григорій Печорін з роману М
- Збірник ідеальних есе з суспільствознавства Євген Онєгін зайва людина в суспільстві
- Твір на тему: Жіночі образи в романі «Герой нашого часу» М
- Порівняльна характеристика образів Моцарта і Сальєрі (за трагедією А
- Урок - фантазія "Том Сойєр в сучасному світі" (5 клас)
- Порівняльна характеристика образів Моцарта і Сальєрі (за трагедією А
- Головний герой Обломова. Роман "Обломов". Характеристика героїв твору. Чим закінчився роман
- Чиє тлумачення образу Катерини Кабанова - Н
- Олексій Михайлович Лаптєв - художник-графік, книжковий ілюстратор, поет Олексій Лаптєв біографія
- Угорський художник Зічі михайло александрович Картини Зічі Михайла Олександровича 1829 1906
- Ілюстрації до російських казок (Білібін і
- Лисицький, Лазар маркович «Проун» і супрематизм в архітектурі
- Архітектура Ле Корбюзьє. Архітектор Ле Корбюзьє. Будівля Асоціації власників ткацьких фабрик в Ахмадабаді
- Ле Корбюзьє (Шарль Едуард Жаннере-Грі)
- П'єса "Вишневий сад": історія створення
- Кому на Русі жити добре
- Джеффрі Чосер Кентерберійські розповіді