Місто грибоїдів горе з розуму. Горе від розуму
Певною мірою історія постановок комедії А.С. Грибоєдова «Лихо з розуму» на сцені Малого театру і є історія російського театру. Вперше у свій бенефіс сам М.С. Щепкін грав Фамусова. Великий трагік московської сцени Павло Степанович Мочалов грав тут Чацького, як і ХХ столітті О. А. Остужев, А.І.Сумбатов-Южин. А. Ленський грав спочатку Чацького, та був Фамусова. Михайло Царьов, як і його великий попередник, також молодим зіграв Чацького, а літнім — Фамусова.
Кожне покоління зробило свій внесок, по-своєму надавало текст безсмертної комедії Грибоєдова.
Коли 1975 року відбулася прем'єра у Малому театрі, то дискусія розгорнулася не навколо Фамусова, якого грав Михайло Царьов, а навколо Чацького Віталія Соломіна. Актора звинувачували, що громадська тема пішла на другий план, взяла гору особиста драма, що такий Чацький не трибун, не викривач.
Віталій Соломін справді грав Чацького, який був щасливий повернутися до будинку Фамусова, щоб зустрітися із Софією. Книжковий, захоплений, веселий юнак у круглих окулярах. З дороги він з'являвся, незважаючи на мороз, у відчиненому кожусі, з-під якого виднілася сорочка — апаш. Він поспішав побачити Софію. В. Соломін зізнавався в інтерв'ю, що його «раніше цікавив сенс монологів Чацького, тепер – сенс його поведінки».
Цей архівний юнак, відштовхуючи слугу, вривався в будинок і з усього розмаху зненацька падав. Але й падіння не зупиняло його щасливого стану, почуття переповнювали Чацького. Цієї миті ніби проносилося все його дитяче життя в цьому будинку. «Хоча світло — вже на ногах! і я біля ваших ніг», — каламбурив Чацький, що сидить на підлозі, звертаючись до Софії (Неллі Корнієнко).
В. Соломін грав цей стан нестримної радості – Чацький знову вдома, йому все тут дорого. Притулившись до кахлів печі, гріючись, він оглядав кімнату, кожна річ у ній йому знайома, любовно прасував пам'ятні з дитинства шпалери. Чацький спочатку не помічав байдужості Софії, що наростала ворожість Фамусова, іронії Молчаліна.
Пояснюючи своє трактування, Віталій Мефодійович Соломін говорив: «Мій Чацький чудово розумів, що був Фамусов і йому подібні. Але в домі Фамусова його тримала глибока і сильна любов до Софії, свою кохану він не міг поставити на одну дошку з оточуючими. Звідси його монологи. Вони адресовані Софії і нікому іншому».
І монолог Чацького про французика з Бордо, якого слухали гості, був насправді звернений до Софії, яка, якраз віддалялася, не дослухавши Олександра Андрійовича, а він продовжував, як заведений, кидати свої колкі спостереження. У цій сцені вперше у зборів зароджувалась думка, що він божевільний.
Віталій Соломін уникав грати того шкільного Чацького, викривача та обвинувача «фамусівського суспільства» з гордо закинутою головою. Акторові було важливіше олюднити образ, показати в процесі, крок за кроком, відторгнення Чацьким укладом панського будинку. Любовний човен розбивався про побут, підвалини. У будинок Фамусова Чацький вбігав молодим, а залишав назавжди гірко подорослішав. Обдурений у коханні, він прозрівав, чому він обдурений. Перед від'їздом з будинку Фамусових Чацький кидався вгору сходами, звертаючи свій гнівний монолог туди, де стояла Софія, щоб востаннє вдивитись у її очі. І тільки потім, підійшовши зовсім близько до дверей, наказував: "Карету мені, карету!"
Антагоніст Чацького - Фамусов Михайла Царьова і московський пан, і важливий сановний чиновник. Фронтуватий, завжди у формі. За довгі роки у нього виробилася стійка звичка одягатися з голочки.
У будинку він контролює життя як у департаменті. Наростає його занепокоєння, коли він іде з ранковим обходом і чує, як із покоїв Софії долинають звуки флейти. Він навіть у своїх настановах помічає роздертий лікоть Петрушки. Виявляє дипломатичний такт на балу, обходить кожного зі світською люб'язністю. Коли плітка про божевілля Чацького сягає апогею, він підтримує її своїм авторитетом. Проте респектабельний лиск буде втрачено у Фамусова у фіналі. Спочатку московський пан не дуже слухав, точніше, слухав поблажливо небезпечні промови Чацького. Не було тут, коли над будинком Фамусова нависла загроза бути скомпрометованим його дочці і йому самому. У Фамусові Михайла Царьова від небезпеки прокидалася воля до жорстокості. Він уже ненавидів прямо, без натяків Чацького і нападав на нього з усією можливою люттю. При цьому Михайло Царьов не підвищував тону і тим більше добивався ефекту обурення.
Варто відзначити й інші ролі цієї вистави. Софія Неллі Корнієнко з перших сцен показувала свою байдужість до Чацького. Її не надихав суспільний темперамент свого колишнього друга. Вона була дочкою Фамусова і хотіла залишитися. Молчалін Бориса Клюєва поводився на рівних із Чацьким, не сказати, із прихованою поблажливістю. Скалозуб Романа Філіппова був добродушною недалекою військовою людиною, хоч він і не розумів усіх сатиричних шпильок Чацького, але швидше симпатизував йому. Дивлячись на Лізу Євгенії Глушенко, було неважко помітити, що ця дівчина взята з села. Ще недавно, здається, бігала босою по луках і полях. Багато чого в будинку Фамусова їй здається дивним, але робити нічого, пристосувалася. Репетилів Микити Підгірного виявлявся нікому непотрібним, тому в нього виникало бажання хоч до когось приєднатися.
Безглуздою і владною була Хлестова у Олени Гоголевої.
Злагодженість гри, опрацювання характерів, вміння органічно привласнити поетичний текст, неабиякі акторські роботи, сумлінне ставлення до тексту, — все, що властиве найкращим виставам Малого Театру, було й у постановці «Лихо з розуму» 1975 року.
Комедія у віршах А.С. Грибоєдова. П'єса була закінчена Грибоєдовим 1824 р., надрукована 1862 р., вже після смерті автора. Дія комедії відбувається у Москві* у 20 е гг. ХІХ ст. у домі Фамусова багатого дворянина*, що на ... Лінгвокраїнознавчий словник
Горе від розуму- 1. Книжковий. Про нерозуміння розумної, самостійно мислячої особистості посередніми людьми та неприємності, з цим пов'язані. БМС 1998, 128; ШЗФ 2001, 57. 2. Жарг. арм. Шутл. іронії. Вбрання поза чергою. Кор., 77. 3. Жарг. шк. Ірон. Незадовільна… Великий словник російських приказок
Горе від розуму (телеспектакль)- Горе від розуму (телеспектакль, 1952) Гора від розуму (телеспектакль, 2000) Горе від розуму (телеспектакль, 2002) Постановка Малого театру … Вікіпедія
ГОРІ ВІД РОЗУМУ (2000)- ГОРІ ВІД РОЗУМУ, Росія, Театральне товариство 814/РТР, 2000, кол., 157 хв. Відеоверсія вистави «Лихо з розуму» (1998, режисер постановник вистави Олег Меньшиков). У ролях: Ігор Охлупін (див. ОХЛУПІН Ігор Леонідович), Ольга Кузіна, Олег. Енциклопедія кіно
ГОРІ ВІД РОЗУМУ (1952)- ГОРІ ВІД РОЗУМУ, СРСР, кіностудія ім. М.Горького, 1952, ч/б, 154 хв. Комедія А.С.Грібоєдова. Фільм спектакль у постановці Малого театру СРСР. Режисер вистави Пров Садовський. У ролях: Костянтин Зубов (див. ЗУБОВ Костянтин Олександрович), Ірина. Енциклопедія кіно
Горе з розуму (Грибоєдова)- комедія на чотирьох діях. Епіграф: Доля пустунка, пустуна, визначила так само: усім дурним щастя від безумства, усім розумним горе від розуму. Початкова назва комедії було: Горе розуму. План комедії відноситься ще до днів студентського життя. Словник літературних типів
Горе з розуму (комедія)- … Вікіпедія
Горе з розуму (п'єса)- … Вікіпедія
Другі персонажі комедії «Лихо з розуму»- персонажі комедії Грибоєдова «Лихо з розуму», які є головними дійовими особами. Багато хто з цих персонажів мають значну роль у композиції комедії. Майже всі другорядні персонажі комедії зводяться до трьох типів: «Фамусові, кандидати… Вікіпедія
Чацький, Олександр Андрійович ("Лихо з розуму")- Дивись також 14) Різкою протилежністю відрізняється погляд А. Суворіна. Грибоєдов вклав у вуста Чацького свої улюблені ідеї, свій погляд на суспільство це безперечно і без жодних вказівок всім зрозуміло, але жодним чином з цього не випливає, що… Словник літературних типів
Содержание статьи развернуть / свернуть
Книжки
- Горе з розуму, Олександр Грибоєдов. "Лихо з розуму" - одна з перших російських комедій, роздертих на прислів'я і приказки, якими досі прикрашена мова всякого більш-менш начитаного людини. "Горі з розуму" - комедія,… Купити за 230 руб
- Горе з розуму, Олександр Грибоєдов. Олександр Сергійович Грибоєдов – блискучий російський дипломат, державний діяч, математик та композитор. Проте в історію світової літератури він увійшов насамперед як драматург та…
Поточна сторінка: 1 (всього книга 5 сторінок)
Олександр Грибоєдов
ГОРЕ ВІД РОЗУМУ
Комедія у чотирьох діях у віршах


Діючі лиця
Павло Опанасович Фамусов, керуючий у казенному місці.
Софія Павлівна, дочка його.
Лизанька, служниця.
Олексій Степанович Молчалін, Секретар Фамусова, що у нього в домі.
Олександр Андрійович Чацький.
Полковник Скалозуб, Сергій Сергійович.
Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович, чоловік її - Горічі.
Князь Тугоухівськийі княгиня, дружина його, з шістьма доньками.
Графіня-бабуся, Графіня-онука- Хрюміни.
Антон Антонович Загорецький.
Стара Хльостова,своячениця Фамусова.
Репетилів.
Петрушкаі кілька слуг, що говорять.
Багато гостей будь-якого розбору та їх лакеїв при роз'їзді.
Офіціанти Фамусова.

Дія у Москві будинку Фамусова.
ДІЯ I

Явище 1
Вітальня, в ній великий годинник, праворуч двері до спальні Софії, звідки чути фортопіяно з флейтою, які потім замовкають. Лизанькасеред кімнати спить, звісившись із крісел.
(Ранок, трохи день гидує.)
Лизанька
(раптом прокидається, встає з крісел, озирається)Світає!.. Ах! коли ніч минула!
Вчора просилася спати – відмова.
«Чекаємо на друга». – Потрібне око та око,
Не спи, поки не скотишся зі стільця.
Тепер ось щойно подрімала,
Вже день!.. сказати їм...(Стукає до Софії.)
Господа,
Гей! Софіє Павлівно, біда.
Зайшла ваша бесіда за ніч.
Ви глухі? – Олексію Степановичу!
Пані!.. - І страх їх не бере!(Відходить від дверей.)
Ну, гість не запрошений,
Може, батюшка увійде!
Прошу служити у панночки закоханої!
(Знову до дверей.)
Так розходьтеся. Ранок. - Що з?
Голос Софії
Котра година?
Лизанька
Все в хаті підвелося.
Софія
(зі своєї кімнати)Котра година?
Лизанька
Сьомий, восьмий, дев'ятий.
Софія
(звідти ж)Неправда.
Лизанька
(Геть від дверей)Ох! амур клятий!
І чують, не хочуть зрозуміти,
Ну що б віконниці їм відібрати?
Переведу годинник, хоч знаю: буде гонка,
Примушу їх грати.
(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б'є і грає.)
Явище 2
Лізаі Фамусів.
Ліза
Ох! пан!
Фамусів
Пані, так.(Зупиняє годинну музику)
Адже така пустуха ти, дівчисько.
Не міг придумати, що це за біда!
То флейта чується, то ніби фортепіано;
Для Софії занадто було б рано?
Ліза
Ні, добродію, я… лише ненароком…
Фамусів
Ось те ненароком, за вами помічай;
Так, мабуть, з наміром.(Тискається до неї і заграє.)
Ой! зілля, пустунка.
Ліза
Ви баловник, чи до лиця вам ці особи!
Фамусів
Скромна, а нічого крім
Проказ і вітру на думці.
Ліза
Пустіть, вітряки самі,
Схаменіться, ви старі…
Фамусів
Майже.
Ліза
Ну хто прийде, куди ми з вами?
Фамусів
Кому прийти сюди?
Адже Софія спить?
Ліза
Зараз відпочивала.
Фамусів
Зараз! А ніч?
Ліза
Ніч цілу читала.
Фамусів
Бач, забаганки які завелися!
Ліза
Все по-французьки, вголос, читає, замкнувшись.
Фамусів
Скажи, що очі їй псувати не годиться,
І в читанні прок-від не великий:
Їй сну немає від французьких книг,
А мені від росіян боляче спиться.
Ліза
Що встане, доповім,
Будьте ласкаві йти, розбудіть, боюся.
Фамусів
Чого будити? Сама годинник заводиш,
На весь квартал симфонію гриміш.
Ліза
(як можна голосніше)Та повноті!
Фамусів
(Затискає їй рот)Помилуйся, як кричиш.
З розуму ти божеволієш?
Ліза
Боюся, щоб не вийшло з того…
Фамусів
Чого?
Ліза
Пора, пане, вам знати, ви не дитина;
У дівчат сон ранковий так тонкий;
Трохи дверима скрипнеш, трохи шепнеш:
Усі чують…
Фамусів
Все ти брешеш.
Голос Софії
Гей, Лізо!
Фамусів
(квапливо)(Крадеться геть із кімнати навшпиньки.)
Ліза
(одна)Пішов... Ах! від панів подалей;
У них біди собі на годину готуй,
Пройди нас більш за всіх печалів
І панський гнів, і панське кохання.
Явище 3
Ліза, Софіязі свічкою, за нею Молчалін.
Софія
Що, Ліза, на тебе напало?
Шумиш…
Ліза
Звичайно, вам розлучитися важко?
До світла замкнувшись, і здається все мало?
Софія
Ах, справді розвиднілося!(Гушить свічку.)
І світло та смуток. Як швидкі ночі!
Ліза
Тужіть, знай, з боку немає сечі,
Сюди ваш батько зайшов, я обмерла;
Вертілася перед ним, не пам'ятаю, що брехала;
Що ж стали ви? поклон, пане, відважте.
Ідіть, серце не на місці;
Дивіться на годинник, подивіться у вікно:
Валить народ вулицями давно;
А в хаті стукіт, ходьба, мітуть і прибирають.
Софія
Щасливі годин не помічають.
Ліза
Не спостерігайте, ваша влада;
А що у відповідь за вас, звісно, мені потрапити.
Софія
(Молчаліну)Ідіть; цілий день ще потерпимо нудьгу.
Ліза
Бог із вами-с; геть візьміть руку.
(Розводить їх, Молчаліну дверях стикається з Фамусовим.)
Явище 4
Софія, Ліза, Молчалін, Фамусов.
Фамусів
Що за накази! 1
Оказія- Пригода, випадок.Молчалін, ти, брате?
Молчалін
Я-с.
Софія
Він щойно тепер увійшов.
Молчалін
Зараз із прогулянки.
Фамусів
Друг, чи не можна для прогулянок
Далі вибрати закуток?
А ти, пані, трохи з ліжка стриб,
З чоловіком! з молодим! - Заняття для дівчини!
Усю ніч читає небилиці,
І ось плоди від цих книжок!
А все Кузнецький міст, 2
Кузнецький міст- Вулиця в центрі Москви, на якій були зосереджені модні французькі магазини.і вічні французи,
Звідти моди до нас, і автори, і музи:
Губителі кишень та сердець!
Коли визволить нас творець
Від капелюшок їх! чепців! та шпильок! та шпильок!
І книжкових та бісквітних крамниць!
Софія
Дозвольте, батюшка, крутиться голова;
Я від переляку дух ледве перекладаю;
Дозволили вбігти ви так швидко,
Змішалася я…
Фамусів
Дякую покірно,
Я скоро до них убіг!
Я завадив! я злякав!
Я, Софіє Павлівно, засмучений сам, день цілий
Немає відпочинку, кидаюсь як немов пригорілий.
По посаді, по службі клопоту,
Той пристає, другий, усім справа до мене!
Але чи чекав я нових клопотів? щоб був обдурений.
Софія
(крізь сльози)Ким, батюшко?
Фамусів
Ось дорікати мені стануть,
Що без толку завжди журю.
Не плач, я говорю:
Чи вже про твоє не дбали
Про виховання! з колиски!
Мати померла: умів я винайняти
У мадам Розьє другу матір.
Бабушку-золото в нагляд до тебе приставив:
Розумна була, характер тихий, рідкісних правил.
Одне не на честь служить їй:
За зайвих на рік п'ятсот карбованців
Зманити себе іншими припустила.
Та не в мадам сила.
Не потрібно іншого зразка,
Коли в очах є приклад батька.
Дивись ти на мене: не хвалюся складанням,
Однак бадьорий і свіжий, і дожив до сивини;
Вільний, вдов, я собі пан...
Чернецьким відомий поведінкою!

Ліза
Насмілюсь я, пане…
Фамусів
Мовчати!
Жахливий вік! Чи не знаєш, що почати!
Всі примудрилися не по літах.
А ще дочки, та самі добряки,
Далися нам ці мови!
Беремо ж побродяг, і до дому, і по квитках, 3
Беремо ж побродяг, і в будинок і за квитками.- Крім домашніх вчителів, у багатих дворянських сім'ях бували ще вчителі, що приходять, головним чином французи. Після кожного уроку їм видавалися «квитки», за якими вони згодом отримували винагороду.
Щоб наших дочок всьому вчити, усьому -
І танцям! і пенью! та ніжностям! і зітханням!
Ніби за дружину їх готуємо скоморохам.
Ти, відвідуваче, що? ти тут, добродію, до чого?
Безрідного пригрів і ввів у моє сімейство,
Дав чин асесора і взяв у секретарі;
До Москви переведено через моє сприяння;
І якби не я, коптів би ти в Твері.
Фамусів
Потрапив чи хотів потрапити?
Та разом ви навіщо? Не можна, щоби випадково.
Фамусів
Мабуть, на мене всю метушку складе.
Не в пору мій голос наробив їм тривог!
Софія
По смутному сні дрібниця турбує.
Сказати вам сон: ви зрозумієте тоді.
Фамусів
Що це за історія?
Софія
Чи вам розповісти?
Фамусів
Ну так.(Сідає).
Софія
Дозвольте… бачите чи… спочатку
Квітчастий луг; і я шукала
Траву
Якусь, не згадаю наяву.
Раптом мила людина, одна з тих, кого ми
Побачимо - ніби вік знайомі,
З'явився тут зі мною; і вкрадливий, і розумний,
Але боязк… Знаєте, хто в бідності народжений…
Фамусів
Ох! матінко, не довершай удару!
Хто бідний, той тобі не пара.
Софія
Потім пропало все: луки та небеса. -
Ми у темній кімнаті. Для довершення дива
Розкрилася підлога – і ви звідти
Бліді, як смерть, і дибки волосся!
Тут з громом відчинили двері
Якісь не люди і не звірі
Нас нарізно – і мучили того, хто сидів зі мною.
Він ніби мені дорожче за всі скарби,
Хочу до нього – ви тягнете із собою:
Нас проводжають стогін, рев, регіт, свист чудовиськ!
Він слідом кричить!..
Прокинулася. - Хтось каже, -
Ваш голос був; що, гадаю, так рано?
Біжу сюди і вас обох знаходжу.
Молчалін
Я чув ваш голос.
Фамусів
Смішно.
Дався їм мій голос, і як собі справно
Всім чується, і всіх кличе до зорі!
На мій голос поспішав, навіщо ж? - Кажи.
Молчалін
З паперами-с.
Фамусів
Так! їх не вистачало.
Помилуйте, що це раптом припало
Старанність до письмових справ!(Встає.)
Ну, Сонюшко, тобі спокій я дам:
Бувають дивні сни, а наяву дивніше;
Шукала ти собі трави,
На друга набрела швидше;
Повикинь дурницю з голови;
Де чудеса, там мало складу. -
Іди-но, ляж, засни знову.(Молчаліну.)
Ідемо папери розбирати.
Молчалін
Я тільки ніс їх на доповідь,
Що в хід не можна пустити без довідок, без інших,
Протиріччя є, і багато не слушно.
Фамусів
Боюся, пане, я одного смертельно,
Щоб безліч не накопичувалося їх;
Дай волю вам, воно б і засіло;
А в мене, що діло, що не діло,
Звичай мій такий:
Підписано, то з плечей геть.
(Виходить з Молчаліним, у дверях пропускає його вперед.)
Явище 5
Софія, Ліза.
Ліза
Ну от у свята! ну ось вам і втіха!
Але ні, тепер уже не до сміху;
В очах темно, і завмерла душа;
Гріх не біда, чутка не хороша.
Софія
Що мені чутка? Хто хоче, так і судить,
Та батюшка задуматися змусить:
Брюзгливий, невгамовний, швидкий,
Такий завжди, а з того часу…
Ти можеш посудити…
Ліза
Суджу-з за розповідями;
Запрі він вас; - Добро ще зі мною;
А то, помилуй боже, як разом
Мене, Молчаліна та всіх із двору геть.
Софія
Подумаєш, як щастя норовить!
Буває гірше, з рук зійде;
Коли ж сумне ніщо на розум не йде,
Забулися музикою, і час йшов так плавно;
Доля нас ніби берегла;
Ні занепокоєння, ні сумніву.
А горе чекає з-за рогу.
Ліза
Ось те, мого ви дурного судження
Не жалкуєте ніколи:
Аж біда.
На що вам найкращого пророка?
Твердила я: у коханні не буде в цій користі
Ні на віки віків.
Як усі московські, ваш батюшка такий:
Бажав би зятя він із зірками та з чинами,
А при зірках не всі багаті між нами;
Ну, зрозуміло, до того б
І гроші, щоб пожити, щоб міг давати бали;
Ось, наприклад, полковник Скалозуб:
І золотий мішок, і мітить у генерали.
Софія
Куди як милий! і весело мені страх
Вислуховувати про фрунти та ряди;
Він слова розумного не вимовив зроду, -
Мені байдуже, що за нього, що у воду.
Ліза
Так, так би мовити, промовистий, а боляче не хитрує;
Але будь військовий, будь він статський,
Хто такий чутливий, і веселий, і острів,
Як Олександр Андрійович Чацький!
Не для того, щоб вас збентежити;
Давно минуло, не повертати,
А пам'ятається...
Софія
Що пам'ятається? Він славно
Пересміяти вміє всіх;
Болтає, жартує, мені кумедно;
Ділити з кожним можна сміх.
Ліза
І тільки? начебто? - Сльозами обливався,
Я пам'ятаю, бідолашний він, як з вами розлучався. -
«Що, добродію, плачете? живіть сміючись ... »
А він у відповідь: «Недарма, Лізо, плачу:
Кому відомо, що знайду я, повернувшись?
І скільки, може, втрачу!»
Бідолаха ніби знав, що років через три.
Софія
Послухай, вільності ти зайвої не бери.
Я дуже вітряно, можливо, вчинила,
І знаю, і звинувачуюсь; але де змінила?
Кому? щоб докоряти невірністю могли.
Так, із Чацьким, щоправда, ми виховані, росли;
Звичка разом бути день кожен нерозлучно
Зв'язала дитячою нас дружбою; але потім
Він з'їхав, аж у нас йому здавалося нудно,
І рідко відвідував наш дім;
Потім знову прикинувся закоханим,
Вимогливим і засмученим!!.
Остер, розумний, красномовний,
У друзях особливо щасливий,
Ось про себе задумав він...
Полювання мандрувати напало на нього,
Ох! якщо любить хто кого,
Навіщо розуму шукати та їздити так далеко?
Ліза
Де носиться? у яких краях?
Лікувався, кажуть, на кислих він водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги – повільніше.
Софія
І, мабуть, щасливий там, де люди смішніші.
Кого люблю я, не такий:
Молчалін за інших себе забути готовий,
Ворог зухвалості, - завжди сором'язливо, несміливо,
Ніч цілу з ким можна так провести!
Сидимо, а на дворі давно вже побіліло,
Як думаєш? чим зайняті?
Ліза
Бог знає,
Пані, чи моя ця справа?
Софія
Візьме він руку, до серця тисне,
З глибини душі зітхне,
Ні слова вільного, і так вся ніч минає,
Рука з рукою, і око з мене не зводить. -
Смієшся! чи можна! чим привід подала
Тобі я на сміх такий?
Ліза
Мені?.. ваша тітонька на думку тепер спала,
Як молодий француз втік у неї з дому,
Голубко! хотіла поховати
Свою досаду, не зуміла:
Забула волосся чорнити,
І через три дні посивіла.(Продовжує реготати).
Софія
(з жалем)Так само про мене потім заговорять.
Ліза
Вибачте, право, як бог святий,
Хотіла я, щоб цей сміх безглуздий
Вас трохи розвеселити допоміг.
(Ідуть.)
Явище 6
Софія, Ліза, Слуга,за ним Чацький.
Слуга
До вас Олександр Андрійович Чацький.
(Виходить).
Явище 7
Софія, Ліза, Чацький.
Чацький
На світанку вже на ногах! і я біля ваших ніг.(З жаром цілує руку.)
Ну, поцілуйте ж, не чекали? кажіть!
Що ж, заради? Ні? В обличчя мені подивіться.
Здивовані? і тільки? ось прийом!
Ніби не минуло тижня;
Ніби вчора вдвох
Ми сечі немає один одному набридли;
Ні на волосся кохання! куди як гарні!
І тим часом, не згадаюсь, без душі,
Я сорок п'ять годин, очей миттю не примруживши,
Верст понад сімсот пронісся, - вітер, буря;
І розгубився весь, і падав скільки разів -
І ось за подвиги нагорода!
Софія
Ох! Чацький, я дуже рада.
Чацький
Ви заради цього? в добрий час.
Але щиро хто ж радіє так?
Мені здається, так наостанок
Людей та коней знобе,
Я тільки тішив сам себе.
Ліза
Ось, добродію, якби ви були за дверима,
Їй-богу, немає п'яти хвилин,
Як поминали вас ми тут.
Пані, скажіть самі. -
Софія
Завжди, не тільки тепер. -
Не можете мені зробити ви докору.
Хто промайне, відчинить двері,
Проїздом, випадково, з чужа, далеко -
З питанням я, хоч будь моряк:
Чи не зустрів десь у поштовій вас кареті?
Чацький
Припустіть, що так.
Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі! -
Ох! Боже мій! вже я тут знову,
У Москві! у вас! та як же вас дізнатися!
Де час? де вік той невинний,
Коли, бувало, у вечір довгий
Ми з вами з'явимося, зникнемо тут і там,
Граємо та шумимо по стільцях та столах.
А тут ваш батько з мадамою, за пікетом; 4
Пікет- карткова гра.
Ми в темному куточку і здається, що в цьому!
Ви пам'ятаєте? здригнемося, що скрипне столик, двері...
Софія
Дитина!
Чацький
Так, а тепер,
У сімнадцять років ви розцвіли чарівно,
Неповторно, і це вам відомо,
І тому скромні, не дивіться світ.
Чи не закохані ви? прошу мені дати відповідь,
Без думи, повноті бентежитися.
Софія
Та будь-кого збентежать
Питання швидкі та цікавий погляд…
Чацький
Помилуйте, не вам, чому ж дивуватися?
Що нового покаже мені Москва?
Вчора був бал, а завтра буде два.
Той сватався – встиг, а той промахнувся.
Все той же толк, і ті ж вірші в альбомах.
Софія
Гоніння на Москву. Що означає бачити світло!
Де ж краще?
Чацький
Де нас нема.
Ну, що ваш батюшка? все Англійського клобу 5
Англійський клоб(клуб) – привілейований дворянський клуб.
Старовинний, вірний член до труни?
Ваш дядечко чи відстрибав свій вік?
А цей, як його, він турок чи грек?
Той чорномазенький, на ніжках журавлиних,
Не знаю як його звуть,
Куди не сунься: тут, як тут,
У їдалень та у вітальні.
А троє з бульварних осіб,
Які з півстоліття молодяться?
Рідних мільйонів у них, і за допомогою сестриць
З усією Європою породніться.
А наше сонечко? наш скарб?
На лобі написано: Театр та Маскерад;
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю, 6
Будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю.– За часів Грибоєдова було модно розписувати стіни кімнат квітами, деревами.
Сам товстий, його артисти нудні.
На балі, пам'ятайте, відкрили ми вдвох
За ширмами, в одній із кімнат посекретніше,
Був захований чоловік і клацав солов'ям,
Співак зимової літньої погоди.
А той сухот, рідня вам, книгам ворог,
У вчений комітет, який оселився 7
А той сухот, рідня вам, книгам ворог, у вчений комітет, який оселився.- Вчений комітет був заснований у 1817 році. Він здійснював нагляд за виданням навчальної літератури, проводив у справах освіти реакційну політику.
І з криком вимагав присяг,
Щоби грамоті ніхто не знав і не вчився?
Знову побачити їх мені судилося долею!
Жити з ними набридне, і в кому не знайдеш плям?
Коли ж постарешся, вернешся додому,
8
І дим Батьківщини нам солодкий і приємний!- Неточна цитата з вірша Г.Р. Державіна «Арфа» (1789):
Мила нам добра звістка про нашу сторону: Батьківщини і дим нам солодкий і приємний.
Софія
Ось вас би з тітонькою совість,
Щоб усіх знайомих перерахувати.
Чацький
А тітонька? все дівчиною, Мінервою? 9
Мінерва– у грецькій міфології богиня мудрості.
Все фрейліною Катерини Першої?
Вихованок і мосек сповнений будинок?
Ох! до виховання перейдемо.
Що нині, так само, як здавна,
Клопочуть набирати вчителів полиці,
Числом більше, ціною дешевше?
Не те, щоб у науці далекі;
У Росії, під великим штрафом,
Нам кожного визнати велять
Істориком та географом!
Наш ментор, пам'ятайте ковпак його, халат,
Перст вказівний, всі ознаки навчання
Як наші боязкі турбували уми,
Як з ранніх пір звикли вірити ми,
Що нам без німців немає порятунку! -
А Гільйоме, француз, підбитий вітерцем?
Він не одружений ще?
Софія
На кому?
Чацький
Хоч на якійсь княгині,
Пульхерії Андріївні, наприклад?
Софія
Танцмайстер! чи можна!
Софія
Суміші мов?
Чацький
Так, двох, без цього не можна.
Ліза
Але мудро з них один скроїти, як ваш.
Чацький
Принаймні не надутий.
Ось новини! - я користуюсь хвилиною,
Побаченням з вами жвавий,
І балакучий; а хіба немає часів,
Що я Молчаліна дурніша? Де він, до речі?
Чи не зламав безмовності друку?
Бувало, пісень де новеньких зошит
Побачить, пристає: будь ласка, списати.
А втім, він дійде до ступенів відомих,
Адже нині люблять безсловесних.
Софія
(в бік)Чи не людина, змія!
(Гучно і вимушено.)
Хочу у вас запитати:
Чи траплялося, щоб ви, сміючись? чи у смутку?
Помилка? добро про когось сказали?
Хоч не тепер, а в дитинстві, можливо.
Чацький
Коли все так м'яко? і ніжно, і незріло?
На що ж так давно? ось добра вам справа:
Дзвінками щойно гримаючи
І день і ніч по сніговій пустелі,
Поспішаю до вас голову стрімголов.
І як я вас знаходжу? у якомусь суворому чині!
Ось півгодини холодності терплю!
Обличчя найсвятішої богомолки!
І все-таки я вас без пам'яті люблю. -(Хвилинне мовчання.)
Послухайте, чи слова мої всі шпильки?
І хиляться на чиюсь шкоду?
Але якщо так: розум із серцем не в ладу.
Я в диваках іншому диву
Раз посміюся, потім забуду:
Наказуйте ж мені у вогонь: піду як на обід.
Софія
Так, добре - згорите, якщо ж ні?
Явище 8
Софія, Ліза, Чацький, Фамусов.
Фамусів
Ось і інший!
Софія
Ах, батюшка, сон у руку.(Виходить).
Фамусів
(їй слідом напівголосно)Проклятий сон.
Явление 9
Фамусов, Чацький(Дивиться на двері, в які Софія вийшла).
Фамусів
Ну, викинув ти штуку!
Три роки не писав двох слів!
І гримнув раптом, як з хмар.(Обіймаються.)
Здорово, друже, здорово, брат, здорово.
Розповідай, чай, у тебе готове
Зібрання важливе звісток?
Сідай, оголоси швидше.(Сідають)
Чацький
(розсіяно)Як Софія Павлівна у вас гарнішала!
Фамусів
Вам людям молодим, іншого немає справи,
Як помічати дівочу красу:
Сказала щось мимохіть, а ти,
Я чай, надіями занісся, зачарований.
Чацький
Ох! ні, надіями я мало розпещений.
Фамусів
«Сон у руку» мені вона хотіла шепнути.
Ось ти задумав…
Чацький
Я? - Ані.
Фамусів
Про кого їй снилося? що таке?
Чацький
Я не відгадник снів.
Фамусів
Не вір їй, все пусте.
Чацький
Я вірю на власні очі;
Вік не зустрічав, підписку дам.
Щоб було їй хоч трохи подібне!
Фамусів
Він усе своє. Так розкажи докладно,
Де був? поневірявся стільки років!
Звідки тепер?
Чацький
Тепер мені до того!
Хотів об'їхати ціле світло,
І не об'їхав сотої частки.(Встає поспішно.)
Вибачте; я поспішав швидше бачити вас,
Не заїжджав додому. Прощайте! Через годину
Я, подробиці найменшої не забуду;
Вам першим, потім ви розповідайте всюди.(У дверях.)
Яка гарна!
(Виходить).
Явище 10
Фамусів
(один)Який із двох?
«Ах! батюшка, сон у руку!»
І каже мені це вголос!
Ну винен! Якого ж я дав гаку!
Молчалін давіче у сумнів увів мене.
Тепер... та в півм'я з вогню:
Той жебрак, цей франт-приятель;
Від'явлений мотом, шибеником;
Що за комісія, творець,
Бути дорослою донькою батьком!
(Виходить).

Кінець I дії
ДІЯ II
Явище 1
Фамусів, Слуга.
Фамусів
Петрушка, вічно ти з обновкою,
З роздертим ліктем. Дістань-но календар;
Читай не так, як паламар,
А з почуттям, до ладу, з розстановкою.
Стривай же. – На аркуші чорніли на записному,
Проти майбутнього тижня:
До Параски Федорівни в будинок
У вівторок я кликаний на форелі.
Куди як дивне створене світло!
Пофілософствуй, розум закрутиться;
То бережешся, то обід:
Їж три години, а за три дні не звариться!
Відзнач, того ж дня... Ні, ні.
У четвер я кличе на поховання.
Ох, рід людський! прийшло в забуття,
Що кожен сам туди ж має лізти,
У ту скриньку, де ні стати, ні сісти.
Але пам'ять собою має намір хто залишити
Життям похвальним, ось приклад:
Небіжчик був поважний камергер,
З ключем, і синові ключ умів доставити; 10
Небіжчик був поважний камергер, з ключем і синові ключ умів доставити.– Камергери (придворне звання) носили на парадних мундирах золотий ключ.
Багатий, і на багатій був одружений;
Переженив дітей, онуків;
Помер; всі про нього сумно згадують.
Кузьма Петрович! Мир йому! -
Що за тузи у Москві живуть і вмирають! -
Пиши: у четвер, одне вже до одного,
А може, у п'ятницю, а може, й у суботу,
Я маю у вдови, у лікарки, хрестити.
Вона не народила, але за розрахунком
На мою: має народити…
Явище 2
Фамусов, Слуга, Чацький.
Фамусів
А! Олександр Андрійович, просимо,
Сідайте.
Чацький
Ви зайняті?
Фамусів
(Служниці)(Слуга йде.)
Так, різні справи на згадку в книгу вносимо,
Забудеться, того дивись. -Принаймні, споконвіку
Батьком недарма називали.
Чацький
Нехай я посватаюсь, що б ви мені сказали?
Фамусів
Сказав би я, по-перше: не блажи,
Ім'ям, брат, не керуй помилково,
А, головне, піді-тка послужи.
Чацький
Служити б радий, прислуговуватись нудно.
Фамусів
Ось те, всі ви горді!
Запитали б, як робили батьки?
Навчалися б, на старших дивлячись:
Ми, наприклад, або покійний дядько,
Максим Петрович: він не те на сріблі,
На золоті їдав; сто осіб до послуг;
Весь в орденах; їжджав-то вічно цугом:
Вік при дворі, та при якому дворі!
Тоді не те, що нині,
При государині служив Катерині.
А в ті часи всі важливі! у сорок пуд…
Розкланяйся - тупієм не кивнуть. 11
...тупієм не кивнуть- Тупий - старовинна зачіска: зібраний на потилиці пучок волосся.
Вельможа у разі 12
Вельможа у разі…- Тобто милості, лідер.- Тим більше;
Не як інший, і пив і їв інакше.
А дядько! що твій князь? що граф?
Серйозний погляд, гордовита вдача.
Коли ж треба підслужитись,
І він згинався вперегин:
На курорті 13
Куртаг- Прийомний день у палаці.йому довелося обступитися;
Впав, та так, що мало потилиці не приб'є;
Старий заохав, голос хрипкою;
Був найвищою наданою посмішкою;
Зволили сміятися; як він?
Підвівся, оговтався, хотів віддати уклін,
Впав раптом - вже навмисне,
А регіт пущі, він і в третій так само точно.
А? як на вашу думку? по-нашому – тямущий.
Впав він боляче, став здорово.
Зате, бувало, в вісті 14
Віст- карткова гра.хто найчастіше запрошений?
Хто чує при дворі привітне слово?
Максиме Петровичу! Хто перед усіма знав пошану?
Максиме Петровичу! Жарт!
У чини виводить хтось і пенсії дає?
Максиме Петровичу. Так! Ви, нинішні, ну-тка! -
Чацький
І точно, почало світло дуріти,
Сказати ви можете зітхнувши;
Як порівняти, та подивитися
Вік нинішній і повік минулий:
Свіже переказ, а віриться насилу;
Як той і славився, чия найчастіше гнулася шия;
Як не у війні, а у світі брали чолом;
Стукали об підлогу, не шкодуючи!
Кому потреба: тим пихати, лежи вони в пилюці,
А тим, хто вищий, лестощі, як мереживо плели.
Прямий був вік покірності та страху,
Все під личиною старанності до царя.
Я не про дядечка про ваше говорю;
Його не обуримо ми праху:
Але кого полювання забере,
Хоч у раболепстві найпалкішим,
Тепер, щоб смішити народ,
Відважно жертвувати потилицею?
А одноліток, а дідок
Інший, дивлячись на той стрибок,
І руйнуючись у старій шкірі,
Чай, примовляв: - Ах! якби мені теж!
Хоч є мисливці підсвічувати скрізь,
Та нині сміх лякає і тримає сором у вузді;
Чацький
Я перестав...
Фамусів
Мабуть, пощади.
Фрагмент ілюстрації Д. Н. Кардовського "Карету мені, карету!"
Раннього ранку служниця Ліза стукає в спальню до панночки. Софія відгукується не відразу: вона всю ніч розмовляла зі своїм коханим, секретарем отця Молчаліним, який живе в цьому ж будинку.
Нечутний батько Софії, Павло Опанасович Фамусов, заграє з Лізою, якій ледве вдається відбитися від пана. Злякавшись, що його можуть почути, Фамус зникає.
Виходячи від Софії, Молчалін у дверях стикається з Фамусовим, який цікавиться, що робить тут секретар у таку ранню годину? Фамусова, що ставить за приклад власне «чернеча поведінка», абияк заспокоюють.
Залишившись з Лізою вдвох, Софія мрійливо згадує про таку ніч, що швидко промайнула, коли вони з Молчаліним «забулися музикою, і час йшов так плавно», а служниця ледве стримує сміх.
Ліза нагадує пані про колишню її серцеву схильність, Олександра Андрійовича Чацького, який вже три роки мандрує в чужих краях. Софія ж каже, що її стосунки із Чацьким не виходили за межі дитячої дружби. Вона зіставляє Чацького з Молчаліним і знаходить останньому гідності (чутливість, боязкість, альтруїзм), яких немає Чацького.
Зненацька з'являється сам Чацький. Він засипає Софію питаннями: що нового у Москві? Як поживають їхні спільні знайомі, що здаються Чацькому смішними та безглуздими? Без жодної задньої думки він невтішно відгукується про Молчаліна, який, ймовірно, зробив кар'єру («бо нині люблять безсловесних»).
Софію це зачіпає настільки, що вона шепоче про себе: «Не людина, змія!»
Входить Фамусов, теж не дуже втішний візитом Чацького, і запитує, де Чацький пропадав і чим займався. Чацький обіцяє про все розповісти увечері, бо він ще й додому не встиг заїхати.
У другій половині дня Чацький знову з'являється у домі Фамусова і розпитує Павла Афанасійовича про дочку. Фамусов насторожується, чи не мітить Чацький наречений? А як би відреагував Фамусов на це? - у свою чергу, довідується молодий чоловік. Фамусов ухиляється від прямої відповіді, радячи гостю спочатку упорядкувати справи і досягти успіхів по службі.
«Служити б радий, прислуговуватись нудно», - заявляє Чацький. Фамусов дорікає йому зайву «гордість» і ставить за приклад покійного свого дядька, який домігся чинів і багатства, раболепно прислужуючи імператриці.
Чацького цей зразок не влаштовує. Він знаходить, що «століття покірності та страху» йде в минуле, а Фамусова ці «вільнодумні промови» обурюють, він і слухати не бажає таких нападок на «золоте століття».
Слуга повідомляє про прибуття нового гостя, полковника Скалозуба, якого Фамусов усіляко обходжує, вважаючи вигідним нареченим. Скалозуб простодушно вихваляється своїми службовими успіхами, яких досягнуто аж ніяк не військовими подвигами.
Фамусов вимовляє просторий панегірик московському дворянству з його хлібосольством, консервативними старичками, вельможами, владолюбними матронами і вміють себе піднести дівчатами. Він рекомендує Чацького Скалозубу, причому фамусівські похвали Чацького звучать майже як образа. Не витримавши, Чацький вибухає монологом, у якому обрушується тих підлабузників і кріпаків, що захоплюють господаря будинку, викриває їх «слабодушність, розуму злиднів».
Скалозуб, який мало що зрозумів з промов Чацького, погоджується з ним в оцінці пихатих гвардійців. Армія, на думку бравого служаки, анітрохи не гірша за «гвардіонців».
Вбігає Софія і кидається до вікна з криком: «Ах, Боже мій, упав, убив!» Виявляється, це Молчалін «тріснувся» з коня (вираз Скалозуба).
Чацький замислюється: чому так перелякана Софія? Незабаром приходить Молчалін та заспокоює присутніх – нічого страшного не сталося.
Софія намагається виправдати свій необережний порив, але лише посилює підозри, що зародилися у Чацького.
Залишившись наодинці з Молчаліним, Софія турбується про його здоров'я, а той стурбований її нестриманістю («Злі язики страшніші за пістолет»).
Після розмови з Софією Чацький приходить до висновку, що вона не може любити таку нікчемну людину, проте б'ється над загадкою: хто ж її коханий?
Починає Чацький бесіду і з Молчаліним і ще більше зміцнюється у своїй думці: неможливо любити того, чиї переваги зводяться до «помірності та акуратності», того, хто не наважується мати власну думку та схиляється перед знатністю та владою.
Надвечір до Фамусова продовжують з'їжджатися гості. Першим прибуває подружжя Горичевих, старі знайомі Чацького, з якими він розмовляє по-дружньому, тепло згадуючи минуле.
З'являються інші особи (княгиня з шістьма дочками, князь Тугоуховський та інших.) і ведуть пусті розмови. Графиня-онука намагається вколоти Чацького, але легко і дотепно парує її випад.
Горич представляє Чацькому Загорецького, прямо в очі характеризуючи останнього як «шахрая» і «шахрая», але той вдає, що анітрохи не зачеплений.
Приїжджає Хлєстова, стара владна і не терпить жодних заперечень. Перед нею проходять Чацький, Скалозуб та Молчалін. Благоволення Хлєстова висловлює лише секретареві Фамусова, оскільки він хвалить її собачку. Звертаючись до Софії, Чацький іронізує із цього приводу. Софію саркастична мова Чацького бісить, і вона вирішує помститися за Молчаліна. Переходячи від однієї групи гостей до іншої, вона натякає на те, що Чацький, схоже, не в своєму розумі.
Чутка одразу розноситься по всій вітальні, а Загорецький додає нові подробиці: «Схопили, у жовтий будинок, і на ланцюг посадили». Остаточний вирок виносить графиня-бабуся, яка глуха і майже вижила з розуму: Чацький - басурман і вольтер'янець. У загальному хорі обурених голосів дістається й усім іншим вільнодумцям – професорам, хімікам, байкарям…
Чацький, втрачено бродить у натовпі чужих йому за духом людей, стикається з Софією і з обуренням обрушується на московське дворянство, яке схиляється перед нікчемністю тільки тому, що воно мало щастя народитися у Франції. Сам Чацький переконаний, що «розумний» і «бадьорий» російський народ та його звичаї багато в чому вищі та кращі за іноземні, але його ніхто не хоче слухати. Всі кружляють у вальсі з найбільшою старанністю.
Гості вже починають розходитися, коли прожогом вбігає ще один старий знайомий Чацького, Репетилов. Він кидається до Чацького з розпростертими обіймами, з місця в кар'єр починає каятися в різних гріхах і запрошує Чацького відвідати «таємний союз», що складається з «рішучих людей», які безбоязно міркують про «важливі матері». Однак Чацький, який знає ціну Репетилову, коротко характеризує діяльність Репетилова та його друзів: «Ганяєте ви і тільки!»
Репетилов переключається на Скалозуба, розповідаючи йому сумну історію свого одруження, але й тут не знаходить порозуміння. Лише з одним Загорецьким вдається Репетилову розпочати розмову, та й то предметом їхнього обговорення стає божевілля Чацького. Репетилів спочатку не вірить слуху, але решта наполегливо переконують його, що Чацький – справжній божевільний.
Чацький, який затримався в кімнаті швейцара, все це чує і обурюється на наклепників. Його турбує лише одне - чи знає Софія про його «божевілля»? Йому й на думку прийти не може, що саме вона розпустила цю чутку.
У вестибюлі з'являється Ліза, за нею плететься заспаний Молчалін. Служниця нагадує Молчаліну, що панночка чекає на нього. Молчалін зізнається їй, що доглядає Софії, щоб не втратити її приязні і тим самим зміцнити своє становище, по-справжньому йому подобається одна Ліза.
Це чують тихо підійшла Софія і Чацький, що ховається за колоною. Розгнівана Софія виступає вперед: «Жахлива людина! себе я, стін соромлюся». Молчалін намагається відмовитися від сказаного, але Софія глуха до його слів і вимагає, щоб він сьогодні покинув будинок свого благодійника.
Чацький теж дає волю почуттям і викриває підступність Софії. На шум збігається юрба слуг на чолі з Фамусовим. Він погрожує відправити доньку до тітки, в саратівську глуш, а Лізу визначити в пташниці.
Чацький гірко сміється і з власної сліпоти, і з Софії, і з усіх однодумцями Фамусова, у суспільстві яких справді важко зберегти розум. Вигукуючи: «Піду шукати світом, / Де ображеному є почуття куточок!» - він назавжди залишає колись такий дорогий йому будинок.
Сам же Фамусов найбільше стурбований тим, «що говоритиме / Княгиня Марія Олексіївна!»
Переказав
Головним задумом твору «Лихо з розуму» є ілюстрація підлості, невігластва та раболіпства перед чинами та традиціями, протистояли яким нові ідеї, справжня культура, свобода та розум. Головний герой Чацький виступив у п'єсі представником того самого демократично налаштованого суспільства молодих людей, які кидали відкритий виклик консерваторам та кріпакам. Всі ці тонкощі, що вирували у суспільно-політичному житті, Грибоєдову вдалося відобразити на прикладі класичного комедійного любовного трикутника. Примітно, що основна частина твору, описаного творцем, відбувається протягом усього дня, а самі персонажі Грибоєдовим відображені дуже яскраво.
Багато сучасників письменника удостоїли його рукопис щирою похвалою і ратували перед царем за дозвіл опублікувати комедію.
Історія написання комедії «Лихо з розуму»

Ідея написання комедії «Лихо з розуму» відвідала Грибоєдова під час перебування в Петербурзі. У 1816 році він повернувся до міста з-за кордону і опинився на одному зі світських прийомів. Глибоке внутрішнє обурення в нього викликало потяг російських людей до іноземного, після того, як він помітив, що знати міста схиляється перед одним із закордонних гостей. Письменник не стримався і висловив своє негативне ставлення. Тим часом хтось із запрошених, які не розділили його переконань, парирував, що Грибоєдов божевільний.
Події того вечора стали основою комедії, а сам Грибоєдов став прототипом головного героя Чацького. Роботу над твором письменник розпочав у 1821 році. Працював він над комедією в Тифлісі, де проходив службу за генерала Єрмолова, і в Москві.
В 1823 робота над п'єсою була закінчена, і письменник став зачитувати її в московських літературних колах, попутно отримуючи захоплені відгуки. Комедія з успіхом розходилася у вигляді списків серед населення, що читає, але вперше вона була опублікована тільки в 1833 році, після прохання міністра Уварова до царя. Самого письменника на той час живими вже не було.
Аналіз твору
Основний сюжет комедії

Події, що описуються в комедії, відбуваються на початку XIX століття, в будинку столичного чиновника Фамусова. Його юна дочка Софія закохана у секретаря Фамусова, Молчаліна. Він людина розважлива, не багата, що займає дрібний чин.
Знаючи про пристрасті Софії, він зустрічається з нею за розрахунком. Одного дня до будинку Фамусових приїжджає молодий дворянин Чацький - друг сім'ї, який вже три роки, як не був у Росії. Мета його повернення - весілля на Софії, до якої має почуття. Сама Софія приховує свою закоханість у Молчаліна від головного героя комедії.
Батько Софії людина старого укладу та поглядів. Він робить чини перед чинами і вважає, що молоді повинні догоджати в усьому начальству, не висловлювати своєї думки і прислужувати вищим самовіддано. Чацький, на противагу йому, дотепний юнак із почуттям гордості та гарною освітою. Подібні погляди він засуджує, вважає дурними, лицемірними та порожніми. Між Фамусовим та Чацьким виникають спекотні суперечки.
У день прибуття Чацького до Фамусова збираються запрошені гості. Під час вечора Софія розпускає чутку, ніби Чацький збожеволів. Гості, які також не поділяють його поглядів, активно підхоплюють цю думку і одноголосно визнають героя божевільним.
Опинившись на вечорі білою вороною, Чацький має намір покинути будинок Фамусових. В очікуванні карети, він чує, як секретар Фамусова зізнається у своїх почуттях служниці панів. Чує це і Софія, яка негайно жене з дому Молчаліна.
Розв'язка любовної сцени закінчується розчаруванням Чацького у Софії та світському суспільстві. Герой назавжди залишає Москву.
Герої комедії «Лихо з розуму»

Це головний герой комедії Грибоєдова. Він спадковий дворянин, у володінні якого перебуває 300 – 400 душ. Чацький рано залишився сиротою, а оскільки його батько був близьким другом Фамусова, з дитинства він виховувався разом із Софією у домі Фамусових. Пізніше йому стало нудно у них, і спочатку він оселився окремо, а потім взагалі поїхав мандрувати світом.
З дитинства Чацький із Софією дружили, але він відчував до неї не лише дружні почуття.
Головний герой у комедії Грибоєдова не дурний, дотепний, промовистий. Любитель глузування з дурних, Чацький був лібералом, який бажає прогинатися перед начальством і прислужувати вищим чинам. Саме тому він не служив в армії і не був чиновником, що для тогочасної епохи і його родоводу - рідкість.

Фамусов - чоловік у віці з сивиною у скронях, дворянин. Для свого віку він дуже бадьорий та свіжий. Павло Панасович удівець, з дітей у нього єдина Софія, 17 років від народження.
Чиновник перебуває на державній службі, він багатий, але водночас вітряний. Фамусов без сорому пристає до своїх служниць. Характер у нього вибуховий, невгамовний. Павло Опанасович буркотливий, але з потрібними людьми, він вміє виявляти належну ввічливість. Прикладом тому є його спілкування з полковником, за якого Фамус бажає видати заміж дочку. Заради своєї мети він готовий на все. Підпорядкування, раболіпність перед чинами та низькопоклонство йому характерні. Також він цінує думку суспільства про себе і своє сімейство. Читати чиновник не любить і освіта не вважає чимось важливим.

Софія – дочка багатого чиновника. Симпатична та освічена у найкращих правилах московського дворянства. Залишившись рано без матері, але перебуваючи під опікою гувернантки мадам Розье, вона читає французькі книги, танцює і грає на фортепіано. Софія дівчина непостійна, легковажна і легко захоплюється молодими чоловіками. При цьому вона довірлива та дуже наївна.
У ході п'єси видно, що вона не помічає того, що Молчалін її не любить і перебуває з нею поруч із-за власних вигод. Батько називає її соромницею і безсоромністю, сама ж Софія вважає себе розумною і не боягузливою панночкою.

Секретар Фамусова, який проживає у них у домі – це неодружений молодий чоловік родом із дуже бідної родини. Свій дворянський титул Молчалін отримав лише під час служби, що на той час вважалося допустимим. За це Фамусов періодично називає його безрідним.
Прізвище героя, якнайкраще, відповідає його характеру і темпераменту. Він не любить розмовляти. Молчалін обмежена і дуже дурна людина. Він веде себе скромно і тихо, шанує чини і намагається догодити всім, хто перебуває в його оточенні. Робить це виключно із вигоди.
Свою думку Олексій Степанович ніколи не висловлює, за рахунок чого оточуючі вважають її цілком симпатичною молодою людиною. Насправді він підлий, безпринципний і боягузливий. Наприкінці комедії стає ясно, що Молчалін закоханий у служницю Лізу. Зізнавшись їй у цьому, він отримує порцію праведного гніву від Софії, але характерне йому лизоблюдство, дозволяє йому залишитися на службі в батька і далі.

Скалозуб — другорядний герой комедії, він безініціативний полковник, який хоче стати генералом.
Павло Панасович відносить Скалозуба до категорії завидних московських наречених. На думку Фамусова, багатий офіцер, що має в суспільстві вагу і статус - хороша партія для його дочки. Самій Софії він припав не до душі. У творі образ Скалозуба збирається за окремими фразами. До промови Чацького Сергій Сергійович приєднується із безглуздими міркуваннями. Вони видають його невігластво та неосвіченість.
Служниця Ліза

Лизанька — звичайна служниця у фамусівському будинку, але при цьому займає досить високе місце серед інших літературних персонажів, і їй відведено чимало різноманітних епізодів та описів. Автор докладно описує, що робить Ліза і що і як вона каже. Вона змушує зізнаватись у своїх почуттях інших героїв п'єси, провокує їх на певні вчинки, підштовхує до різних рішень, важливих для їхнього життя.

Пан Репетилов з'являється у четвертій дії твору. Це другорядний, але яскравий персонаж комедії, запрошений на бал до Фамусова з нагоди іменин дочки Софії. Його образ - характеризує людину, яка обирає легкий шлях у житті.
Загорецький

Антон Антонович Загорецький - світський кутила без чинів і почестей, проте вміє і любить бути запрошеним на всі прийоми. За рахунок свого дару - бути завгодним «до двору».
Поспішаючий побувати в центрі подій, як би з боку, другорядний герой А.С. Грибоєдова, Антон Антонович, своєї особи, виявляється запрошеним на вечір у будинок Фаустових. З перших секунд дії з його персоною стає ясно - Загорецький - той ще «кадр».

Мадам Хлестова - також один з другорядних персонажів комедії, але все ж таки її роль дуже колоритна. Це жінка вже похилого віку. Їй від народження 65. У неї є собачка-шпіц і темношкіра служниця - арапка. Хлєстова в курсі останніх пліток двору та охоче ділиться власними історіями з життя, в яких легко розповідає про інших персонажів твору.
Композиція та сюжетні лінії комедії «Лихо з розуму»

При написанні комедії «Лихо з розуму» Грибоєдов використовував характерний для даного жанру прийом. Тут ми можемо побачити класичний сюжет, де на руку однієї дівчини претендують одразу двоє чоловіків. Образи їх теж класичні: один скромний і шанобливий, другий - освічений, гордовитий і впевнений у своїй перевагі. Щоправда, у п'єсі Грибоєдов трохи по-іншому розставив акценти у характері героїв, зробивши симпатичним для того суспільства саме Молчаліна, а не Чацького.
Протягом кількох розділів п'єси йде фоновий опис життя у домі Фамусових і лише у сьомому явищі починається зав'язка любовного сюжету. Досить докладний тривалий опис у ході п'єси розповідає лише про один день. Тривалий розвиток подій тут не описується. Сюжетних ліній у комедії дві. Це конфлікти: любовний та соціальний.
Кожен із образів, описаних Грибоєдовим, багатогранний. Цікавий навіть Молчалін, якого, вже в читача, виникає неприємне ставлення, але явного огиди не викликає. За ним цікаво спостерігати у різних епізодах.

У п'єсі, незважаючи на взяття основних конструкцій, для побудови сюжету є певні відступи, і явно простежується, що комедія була написана на стику відразу трьох літературних епох: процвітаючого романтизму, реалізму, що зароджується, і класицизму, що відмирає.
Комедія Грибоєдова «Лихо з розуму» здобула свою популярність не тільки за використання класичних прийомів побудови сюжету в нестандартних для них рамках, в ній були відображені явні зміни в суспільстві, які тоді тільки зароджувалися і пускали свої перші паростки.
Цікаво твір ще й тим, що він разюче відрізняється від усіх інших праць, написаних Грибоєдовим.
- Популярні японські імена жіночі
- Малюємо тварин поетапно олівцем
- Як намалювати поні, у тому числі героїв серіалу My Little Pony Як намалювати сім'ю поні
- Вчимося правильно малювати діда морозу
- Герої твору батьки та діти Портрети головних героїв батьки та діти
- Характеристика головних героїв за романом І
- «Злочин та покарання»: характеристика Родіона Раскольникова з повісті Федора Достоєвського Раскольников у романі достоєвського злочин та покарання
- Біографія Євгена Онегіна
- Цитати з роману у віршах «Євгеній Онєгін» А
- Плюшкін у поемі “Мертві душі”: аналіз героя, образ та характеристика
- Характеристика Молчаліна в комедії "Горі від розуму" Грибоєдова, опис характеру героя Молчалін у комедії горе від розуму короткий
- Характеристика Мовчалина в «Горі з розуму» (з цитатами) Біографія Мовчалина з комедії горе з розуму
- Місто грибоїдів горе від розуму
- Антуан де Сент-Екзюпері: біографія, фото та цікаві факти Ким був антуан де Сент-екзюпері
- Ставлення базару до батьків
- Тургенєв, Іван Сергійович – біографія
- "королівський цирк" гії ерадзе - справжня казка, в яку хочеться вірити
- Мурат Насиров: біографія, особисте життя, музична кар'єра, причина смерті «Хлопчик хоче до Тамбова»
- Таїсія повалий рік народження зростання вага
- Що зараз відбувається в житті вікторії карасей Живе вікторія карасева будинку 2