Характер євгенія онегіну. Біографія Євгена Онегіна

Вперше характеристика Онєгіна дається у I главі роману, де Пушкін як знайомить нас із своїм героєм, а й розкриває важливий етап його еволюції. І яким же він з'явився?

Ми відзначаємо чесність і прямоту Онєгіна: він не намагається навіяти собі родинні почуття або жалість до багатого старого дядька. З властивим йому уїдливим дотепністю Онєгін знущається з лицемірства родичів, які виявляють показну турботу про хворого: "Яке низьке підступство…"

Але Євген іронізує і над самим собою: адже це він їде до вмираючого,

Приготуючись, заради грошей,
На зітхання, нудьгу та обман.

Прямота Онєгіна – характеристика, яка навряд чи вибачає його цинізм, розв'язність, з якими «молодий гульвіс» говорить про вмираючого старого.

Так в одній тільки строфі, в одному висловлюванні героя розкривається складний, суперечливий характер: Онєгін уїдливий, розумний, не зважає на деякі суспільні умовності і забобони, здатний до самовикриття, зол і цинічний. Слова героя уїдливі, сповнені похмурої іронії. Але не такою була мова Онєгіна при першому появі.

Він по-французьки зовсім
Міг висловлюватися і писав...

Юний Онєгін говорить витончено, легко, частіше французькою, ніж російською, вміє вести невимушену бесіду на будь-яку тему. Без сумніву, зміст висловлювань Онєгіна свідчить про деяке його вільнодумство, але з тим ясно, що це вільнодумство неглибоко, легковажно.

У розповіді про виховання та світські успіхи Євгена кілька глузливих віршів малюють його з голови до ніг і змушують здогадуватися про його походження, спосіб життя, оточення. Наприклад: "Служив чудово-шляхетно".

Слова «відмінно-шляхетно» - звичайний термін, у споживаний у послужних списках та інших офіційних документах, - допомагають уявити блискучого і, можливо, хороброго офіцера у відставці. Але не можна не відчути іронічного відтінку цих слів, особливо коли читаєш наступний вірш – «боргами жив». Жити в борг - тонке мистецтво, яким чудово володіли багато тодішніх аристократів, але з благородством воно мало в'яжеться. Батько Онєгіна - один з безлічі йому подібних: безтурботний, товариський і хлібосольний марнотратник життя.

В епіграматичному стилі зображено і вчителя Онєгіна. Зображення вчителя та її педагогічної діяльності допомагає нам розібратися у характері Онєгіна, зрозуміти, чому він був здатний «доторкнутися до всього трохи», «але праця наполеглива йому була нудна».

Самого Онєгіна під час його світських успіхів автор також робить мішенню дружніх, але жорстоких насмішок. Самі собою якості, придбані Онєгіним на момент вступу «у світ», не смішні, не іронічні. Смішно те, що цього багажу поки що досить і самому Євгену, і цілком достатньо світла: «Чого ж вам більше?» - Іронічно запитує автор, розкриваючи коло інтересів і героя, і середовища.

Розглянемо найголовніший життєвий інтерес юного Онєгіна – любовну гру. Чому «наука пристрасті ніжною»? Чому не сказати "кохання"? Хіба можливе поєднання слів «наука» та «пристрасть»? Адже пристрасть передбачає нестримне почуття, з яким часом і розум упоратися не може. Справа в тому, що тут немає такого почуття, а є майстерна підробка, складна «наука», що підміняє справжнє страждання та щастя. І далі: "Як рано міг він лицемірити", "Здаватися похмурим, знемагати", "Як він умів здаватися новим" і т.д. Кожне слово говорить про хибний, показний характер почуттів, у тому, що Онєгін досконало володів усім арсеналом любовної науки, але серце його мовчало.

Чи велика його вина в тому, що він, «забав і розкоші дитини», не знайшов у житті серйозної справи? Весь хід оповіді змушує нас зрозуміти, що милий юнак, «філософ у вісімнадцять років» жив так, як це було звично, як було прийнято у його колі.

Пушкін і про своє перебування у світлі згадує в тому ж тоні, як про юність Онєгіна. Син свого часу та кола, поет не міг уникнути спілкування зі світлом. Відступи допомагають нам повніше відчути атмосферу веселої, легковажної порожнечі та вульгарності, що оточувала Онєгіна, побачити типову картину звичаїв світського суспільства.

Поет передає стрімкий, нестримний темп одноманітного та строкатого життя Євгена: «Куди поскаче мій пустун?», «Онегін полетів до театру». Євген ще сповнений життя, він ще жадібно женеться за його радощами. Але що ближче розповідь підходить на момент розчарування героя, то більше наростає почуття смутку, гіркоти, тривоги.

Нерідко розчарування Онєгіна пояснюється пересиченням. Але справа, звісно, ​​не лише у цьому. Адже більшість молоді його кола не відчувала пересичення і йшла протореним шляхом. Поява розчарованих молодих людей була обумовлена ​​певною історичною обстановкою, що викликала життя і рух декабристів. Але щоб розчаруватися в житті, треба було мати неабияку натуру, мати запити глибше, ніж у тих, хто чудово почував себе у світському вирі. Така характеристика Онєгіна.

Проте похмурість Євгена – результат його відрази до світського суспільства – ще не свідчить про активний протест. Одним із засобів зображення «молодого гульвіси» в I розділі є опис побутового фону. Наприклад, описуючи те, що прикрашало його кабінет, Пушкін прямо не висловлює свого засудження, а навпаки, швидше виправдовує Євгена.

Онєгіна характеризують як побутові деталі, безпосередньо які до нього, а й зображення побуту, від цього далекого, - побуту дрібного петербурзького люду. Це побутове тло, протиставлене картинам життя Онєгіна, побічно кидає світло героя роману.

У строфах, що малюють розчарування Онєгіна, змінюється і саме тло. Це все той же Петербург, але не зали та вітальні, не театр, не побутові картини, а поетичний невський краєвид, що гармоніює з настроєм героя.

Скрізь сяють ліхтарі;
Ще, мерзнувши, б'ються коні...

У наступних строфах I глави, наростаючи, дедалі голосніше звучить тема свободи. У атмосфері туги за свободою, почуваючись в'язнями, колодниками, жило покоління передової інтелігенції 20-х.

Знайомство з дядьком Онєгіна на II главі роману допомагає нам глибше зрозуміти той злий сарказм героя, який звучав на початку роману. Дяді присвячена лише одна строфа, у якій поет у кількох рядках розкриває сутність людини, дає можливість уявити і життєвий шлях персонажа та її оточення. Спосіб життя, характер, душевний світ, рівень інтересів старого поміщика – все дано у двох останніх рядках цього чотиривіршя.

Таке те середовище, в яке потрапив Онєгін. Мабуть, більшість степових поміщиків за духом та способом життя мало чим відрізнялися від дядька Євгена. Їхня характеристика Онєгіна, як і судження світських суддів, багато в чому нагадує плітки недругів. Ось що кажуть сусіди про Онєгіна: "Сусід наш неук, божевільний" і т.д.

Критика сусідів на адресу героя стосується його манери говорити. Поміщиків обурює незалежний, вільний тон Євгена, відсутність у його промові поважних інтонацій. Зрозуміло, що в такому середовищі нудьга Онєгіна могла лише посилитися. А інших сторін сільського життя він не міг оцінити. Надалі розвитку образу Онєгіна значної ролі набуває його зіставлення коїться з іншими персонажами роману.

А. С. Пушкін зумів випередити свою епоху - він створив абсолютно унікальний твір, роман у віршах. Образ Євгена Онєгіна великий російський поет зумів піднести особливим чином. Герой виступає перед читачем складним та неоднозначним. І його зміни виявляються протягом усього твору у динаміці.

Онєгін - представник вищого світла

Опис характеру Онєгіна у романі «Євгеній Онєгін» можна розпочати з тих показників, які пропонує А. З. Пушкін свого героя. Це такі «факти»: по-перше, Онєгін є аристократом із Санкт-Петербурга. Що ж до його ставлення до оточуючих і життєвої філософії, то поет описує його як «егоїста і повісу». Подібне виховання культивувалося у дворянському середовищі на той час. Діти високопоставлених осіб віддавалися під опікою іноземних вихователів. І на початку юності гувернери навчали їх основним навичкам, наявність яких можна простежити й у головного героя пушкінського твору. Онєгін володів іноземною мовою («і по-французьки зовсім…»), умів танцювати («легко мазурку танцював»), а також мав добре розвинені навички етикету («і кланявся невимушено»).

Поверхня освіти

На початку твору Онєгін описується через авторську розповідь. Пушкін пише про душевну недугу, яка спіткала його героя. Описуючи характер Онєгіна у романі «Євгеній Онєгін», можна підкреслити: першопричиною цієї «хандри» цілком може бути той конфлікт, який характеризував стосунки Онєгіна із суспільством. Адже з одного боку, головний герой підпорядковувався встановленим дворянському соціумі правилам; з іншого - внутрішньо бунтував проти них. Потрібно відзначити, що хоча Онєгін і був вихованим, ця освіта не відрізнялася особливою глибиною. «Щоб не змучилося дитя, всьому навчав його жартома» гувернер із Франції. Крім цього, Онєгіна можна назвати і спокусником. Адже він умів «здаватися новим, жартома невинність дивувати».

Основні риси на початку твору

Онєгін є дуже суперечливою особистістю. З одного боку, його непривабливими якостями характеру є егоїзм і жорстокість. Але з іншого, Онєгін наділений тонкою душевною організацією, він дуже ранимий, і має дух, що прагне справжньої свободи. Саме ці якості є найбільш привабливими в Онєгіні. Вони роблять із нього ще одного «героя нашого часу». Знайомство з головним героєм відбувається у першому розділі, під час його роздратованого та жовчного монологу. Читач бачить «молодого гульвіси», який ні в чому не бачить цінності та сенсу, відчуває байдужість до всього на світі. Онєгін іронізує з приводу хвороби свого дядечка - адже вона відірвала його від світського життя, проте заради грошей він здатний якийсь час потерпіти «зітхання, нудьгу та обман».

Побут Онєгіна

Така освіченість була властива представникам його кола. Характер Онєгіна у романі «Євген Онєгін» на перший погляд може здатися легковажним. Онєгін у розмові легко міг процитувати кілька віршів чи латинських фраз, яке щоденне життя проходило у цілком одноманітному середовищі - бали, обіди, відвідування театрів. Побут головного персонажа твору поет репрезентує за допомогою опису кабінету Онєгіна, якого він називає «філософом у вісімнадцять років». На столі у головного героя поруч Байрон знаходиться стовпчик з лялькою, а також велика кількість різноманітного туалетного приладдя. Все це данина моді, захоплень, аристократичних звичок.

Але найбільше душу головного героя займає "наука пристрасті ніжної", що також можна згадати в описі характеру Онєгіна в романі "Євген Онєгін". Однак після знайомства зі своїм головним героєм Пушкін попереджає читачів про те, що не варто піддаватися спокусі сприймати Онєгіна як «пустушку» - він зовсім не такий. Все світське оточення та звичний життєвий уклад не викликають у головного героя жодного ентузіазму. Цей світ набриднув Онєгіну.

Хандра

Життя головного героя було здійснено спокійним і безхмарним. Його порожнє існування заповнювали розваги та турботи про власну зовнішність. Головним героєм опановує «англійський сплін», або ж російська нудьга. Серце Онєгіна було порожнім, а розум не знаходить собі застосування. Йому опостила не лише літературна праця. Головний герой береться за книгу, однак і читання не приносить йому жодного задоволення. Адже Онєгін розчарувався в житті, і повірити в книжку він не в змозі. Апатію, що оволоділа ним, головний герой називає «розчаруванням», охоче прикриваючи себе образом Чайльд-Гарольда.

Однак головний герой не хоче і не вміє по-справжньому працювати. Спочатку він пробує себе як письменник - проте виконує цю роботу «зіваю», і незабаром відкладає її убік. І така нудьга підштовхує Онєгіна до того, щоб мандрувати.

Онєгін у селі

У селі головний герой знову зумів «підбадьоритися». Він щасливий спостерігати за красою природи, і навіть робить спроби полегшити життя селян-кріпаків шляхом зміни тяжкої панщини на «легкий податок». Проте знову Онєгіна наздоганяє його мучителька - нудьга. І він виявляє, що і в селі відчуває ті самі почуття, що і в аристократичній столиці. Онєгін рано прокидається, плаває в річці, але все одно йому набридає і це життя.

Поворотне знайомство

Однак декорації змінюються після того, як головний герой знайомиться з Ленським, а потім і з сестрами Ларі, що живуть по сусідству. Близькі інтереси та гарне виховання дозволяють зблизитися Онєгіну з Ленським. Головний герой звертає увагу старшу сестру, Тетяну. А в її сестрі, Ользі (яка була коханою Ленського), Онєгін бачить лише «безживність чорт і душі». Риси характеру Тетяни у романі «Євген Онєгін» протиставляють її головному герою. Вона близька до народного життя, незважаючи на те, що погано говорить російською мовою.

Її найкращі риси були виховані нянею, яка передала Тетяні поняття про моральний обов'язок, а також основи народного світовідчуття. Цілісність характеру Тетяни в романі «Євгеній Онєгін» проявляється у сміливості, з якою вона робить визнання коханому, а також у шляхетності її намірів, вірності подружній клятві. Відповідь Онєгіна робить її дорослішою. Героїня змінюється зовні, проте зберігає найкращі якості характеру.

Що ж до характеру Ольги у романі «Євгеній Онєгін», то цій героїні поет відводить другорядну роль. Вона гарна собою, проте Онєгін одразу бачить її душевну порожнечу. І цей характер дуже швидко викликає неприйняття вразливого читача. У образі Ольги великий російський поет висловлює своє ставлення до вітряних дівчат своєї епохи. Про їхній портрет він говорить так: «Я раніше сам його любив, але набрид він мені безмірно».

Характер Ленського у романі «Євген Онєгін»

Ленський постає перед читачем у образі волелюбного мислителя, який здобув освіту в одному з європейських університетів. Поезія його овіяна духом романтизму. Проте Пушкін поспішає застерегти читача у тому, що насправді Ленський залишається невігласом, простим російським поміщиком. Хоча він і симпатичний, проте не надто витончений.

Порядність героя

Онєгін відкидає почуття Тетяни. На всі її любовні зізнання він відповідає грубою відповіддю. У цей час щирість і чистота почуттів сільської дівчини виявляються Онєгіну не потрібні. Проте Пушкін виправдовує свого героя. Онєгін відрізнявся порядністю та чесністю. Він не дозволяв собі глумлення над почуттями іншої людини, над її наївністю та чистотою. До того ж, причиною відмови Ларіна була холодність самого Онєгіна.

Поєдинок із Ленським

Наступна поворотна точка у розкритті характеру Онєгіна - це його дуель із Ленським. Але в цьому випадку Онєгін не демонструє шляхетності, воліючи не відмовлятися від поєдинку, результат якого було визначено. Над рішенням Онєгіна подібно дамоклову мечу висіла думка суспільства, а також перекрученість цінностей, що існували в тому середовищі. І головний герой не відкриває своє серце почуттям справжньої дружби. Ленський гине, і Онєгін розцінює це як злочин. І безглузда смерть друга пробуджує «сон душі» головного героя. Характер Євгена Онєгіна у романі «Євгеній Онєгін» змінюється: він розуміє, наскільки самотнім є, і його ставлення до світу набуває інших відтінків.

Повторна зустріч із Тетяною

Повернувшись до столиці, на одному з балів головний герой знову зустрічає ту саму Тетяну. І його чарівності немає меж. Вона заміжня жінка - але лише тепер Онєгін виявляється здатним побачити спорідненість їхніх душ. У любові до Тетяни він вбачає можливість свого духовного воскресіння. Крім того, Онєгін дізнається, що її любов до нього також ще жива. Однак для головної героїні виявляється абсолютно неприйнятною думка про можливу зраду законного чоловіка.

У її душі відбувається поєдинок між почуттями та обов'язком, і дозволяється він не на користь любовних пристрастей. Тетяна залишає Онєгіна на колінах на самоті. І сам поет також залишає свого героя саме під час цієї сцени. Чим закінчиться його життя залишається невідомим. Дослідження літературознавців та істориків показують, що поет планував «відправити» Онєгіна на Кавказ, або перетворити його на декабриста. Однак це залишилося таємницею, яка була спалена разом із заключним розділом твору.

Автор роману та його головний герой

Багатогранність характерів у романі «Євген Онєгін» розкривається у процесі сюжетного розвитку поеми. Описуючи ті події, які відбувалися у творі після дуелі Онєгіна з Ленським, Пушкін включає в текст невелику згадку про молоду городянку. Вона запитує, що сталося з Ольгою, де тепер перебуває її сестра, і що з Онєгіним – де «цей похмурий дивак»? І авторка твору обіцяє розповісти про це, але не тепер. Пушкін спеціально створює ілюзію авторської свободи.

У цьому прийомі можна побачити як задум талановитого оповідача, який веде невимушену розмову зі своїми читачами. З іншого боку, так Пушкін то, можливо охарактеризований, як реальний майстер, який досконало має обраної манерою подачі произведения. Автор твору виступає як один з персонажів роману лише щодо самого Онєгіна. І ця вказівка ​​на особисті контакти виділять головного героя серед інших персонажів. Пушкін згадує про «зустріч» з Онєгіним у столиці, описує перше збентеження, яке охопило його під час цієї зустрічі. Такою була манера спілкування головного героя – уїдливі жарти, жовч, «злість похмурих епіграм». Також Пушкін повідомляє читачеві про загальні плани побачити зі своїм головним героєм "чужі країни".

Центральний персонаж «Євгенія Онєгіна», роману у віршах, ім'ям якого твір і названо, уродженець Петербурга, молодий дворянин, розпещений світськими вечорами та прийомами. Він неодружений і здатний скласти гідну партію будь-якої з «елітних» наречених. Манери Євгена не просто гарні, вони «витріщені» до блиску. І йому нічого не варто закрутити голову навіть самій виборчій дамі.

Онєгін гарний, ввічливий, освічений, одягнений за останньою модою і уважно стежить за зовнішнім виглядом. Незважаючи на те, що герой прожив на світі трохи більше чверті століття і постійно перебуває у колі гучних друзів, його існування отруєно депресивним станом. Ця «шляхетна» нудьга пов'язана з невизначеністю, в якій живе Євген. Він тяжіє до вільного, нічим необтяженого життя, але серед пустої юрби почувається самотнім. Чому хотів би присвятити своє життя, пушкінський герой ще знає. Непостійність у відносинах, звані вечори, світські бесіди, де герою немає рівних, йому набридли. Але для того, щоб присвятити себе завзятій праці, Онєгін надто лінивий. Можливо, так до молодого пана підкралася «криза 30-ти років».

Перебуваючи на роздоріжжі, він приїжджає в глибоку провінцію, щоб почати спадщину, залишену йому вмираючим дядечком. Євген зупиняється у новому маєтку. І від повільного сільського побуту починає ще більше нудитися. Щоб якось розвіятися, він заводить дружбу із сусідом, місцевим романтиком та поетом Володимиром Ленським, який знайомить його із сім'єю Ларіних. Ленський сватається до молодшої доньки Ользі. Онєгін же відразу зазначає, що її старша сестра набагато цікавіша. Тетяна закохується у міського гостя буквально з перших хвилин знайомства. Вихована на французьких романах, дівчина пише обранцеві свого серця листа французькою мовою, де освідчується йому в коханні. Але палкість дівчини Євген відкидає, тому що розуміє, що така партія, як Тетяна Ларіна, створена виключно для стосунків у шлюбі. Одружуватися герой поки що не готовий.

Через деякий час Ленський привозить Онєгіна на званий вечір у будинку Ларіних. Справляються іменини Тетяни. Євгенію стає нудно, він злиться на юного друга і заради «гумористичної» помсти танцює та фліртує з його нареченою. Ленський із ревнощів викликає міського піжона на дуель. Жарт звертається до трагедії — молодий поет помирає під час поєдинку. Онєгін залишає село і вирушає у тривалу подорож.

Повернувшись до Петербурга через два роки, герой зустрічається на балу з Тетяною, тепер уже заміжньою дамою. Продовжуючи любити його, дівчина дала згоду на шлюб з багатою людиною, князем N. Тепер вона холодна і неприступна для Онєгіна. Побачивши її інший, Євген розуміє, що закоханий. Він пише та передає Тетяні листи, але не отримує відповідей. Домогшись особистої зустрічі, Онєгін палко освідчується у коханні. Але "нова" Тетяна твердо йому відмовляє, пояснивши, що він спізнився, і вона ніколи не порушить клятви вірності чоловікові. Герой залишається один і чує, як наближаються кроки князя N.

Цитати Онєгіна

Ми всі вчилися потроху
Чомусь і якось,
Так вихованням, слава богу,
У нас не дивно блиснути...

Бути можна діловою людиною
І думати про красу нігтів...

Хто жив і думав, той не може
У душі не зневажати людей...

Чим менше жінку ми любимо,
Тим легше подобаємося ми їй
І тим її вірніше губимо
Серед звабних мереж...

Але жалюгідний той, хто все передбачає,
Чия не крутиться голова...

Лиха мода, наш тиран,
Недуга нових росіян...

І ось громадська думка!
Пружина честі, наш кумире!
І ось на чому крутиться світ!

Москва… як багато у цьому звуку
Для серця російського злилося!
Як багато в ньому відгукнулося!

Занадто часто розмови
Прийняти ми раді за справи...

Блаженний, хто змолоду був молодий,
Блаженний, хто вчасно дозрів...

Заборонений плід вам подавай,
А без того вам рай не рай.

Будь-який вік покоряється коханню...

Я думав: вільність і спокій
Заміна на щастя.
Боже мій! Як я помилився.

У цій статті йтиметься про характеристику Євгена Онєгіна - головного героя з роману Олександра Пушкіна "Євген Онєгін".

Євгеній Онєгін - це молодий дворянин з "французькою" освітою, яку швидше можна назвати поверховою: він трохи знайомий з латиною, не знає навіть різниці між ямбом та хореєм. Але водночас Онєгін добре і глибоко пізнав " науку пристрасті ніжної " .

Говорячи про характеристику Євгена Онєгіна, відзначимо, чим займається молодий дворянин Онєгін. Він приносить задоволення різними способами, такими як: відвідування театру, балів, дружніх вечерь і світських обідів. Однак тут відкривається одна з головних проблем в образі Євгена Онєгіна. Незабаром він відчуває глибоку тугу і розчарування, його вже нічого не тішить і не може принести йому задоволення. Онєгін охоплений справжнісінькою "російською нудьгою", а в душі його порожнеча.

Образ Євгена Онєгіна у селі

Повний зарозумілості та зневажливості до всіх і всього, Євгеній Онєгін вирішує відволіктися і розвіятися, тому він вирушає до села, де живе його хворий дядько. У селі Онєгін зводить знайомство з Володимиром Ленським, який за вдачею романтик, щирий у своїх почуттях і дуже безпосередній. Онєгін і Ленський - це різні характери. Ленський представляє Онєгіна Ларіним, і тут повною мірою розкривається характеристика Євгена Онєгіна.

Закохавшись в Онєгіна, Тетяна Ларіна відверто зізналася йому у своїх почуттях. І хоча у Євгена щось здригнулося в "душі холодної і лінивої", Онєгін безсердечно відмовив Тетяні, навівши доказ, що він не бачить себе сім'янином і взагалі не створений для кохання - тут читачеві розкривається образ Євгена Онєгіна.

Незабаром між Володимиром Ленським та Євгеном Онєгіним відбувається сварка, а потім і дуель, на якій Онєгін убиває Ленського. Тут характеристика Євгена Онєгіна ще більше посилюється, Онєгін розуміє, що ця дуель була зовсім непотрібним лиходійством, і від цього впадає в ще більшу тугу, яка спонукає його вирушити поневірятися Росією.

Характеристика Євгена Онєгіна у фіналі роману

Після прибуття в Петербург після поневірянь та подорожей, Євгеній Онєгін зустрічається з Тетяною Ларіною і бачить, що вона вийшла заміж. І тут образ Євгена Онєгіна відбувається щось дивовижне - він відчуває, що його душа здатна "як дитя" щиро любити. Онєгін навіть надсилає Тетяні листа, але відповіді на нього не отримує. У результаті Онєгін розуміє, що відкинуто.

Євгеній Онєгін у розпачі. Він читає все підряд, намагається складати, проте тут відчувається глибока різниця - у селі він усе це робив від туги, а тепер їм рухає пристрасть, порожнеча серця заповнюється і душа його оживає, він здатний відчувати муки серця.

Яку характеристику можна надати Євгену Онєгіну у фіналі роману? Можна сказати, що він переродився завдяки любові, але що з ним стало далі, Олександр Пушкін не розкриває.

План характеристики літературного героя:
1. Де народився і живе Онєгін, яке його становище у суспільстві?
2. Яку освіту здобув Онєгін, чи була така освіта винятком у дворянському середовищі?
3. Чим зайнятий Онєгін, чим захоплюється, які читає книги?
4. Як вплинуло на Онєгіна світське життя?
5. Які подружжя героя зазначає автор роману, що подружився з ним?
6. Чим зайнятий Онєгін у селі?
7. Що дізнається Тетяна про Онєгіна у його домі?
8. Як автор роману оцінює відповідь Онєгіна на лист Тетяни?
9. Чому Онєгін прийняв виклик Ленського?
10. Як почувається після дуелі та подорожі?
11. Що приносить Онєгіну зустріч із Тетяною у найвищому світлі?

Онєгін - молодий московський аристократ 20-х років ХІХ ст., який одержав типове аристократичне виховання під керівництвом гувернерів. Вчили його «всьому жартома», «чомусь і якось», але Онєгін все ж таки отримав той мінімум знань, який вважався обов'язковим у дворянському середовищі: він знав трохи класичну літературу, римську та грецьку, поверхово — історію, мав навіть уявлення про політекономію Адама Сміта. Така освіта, бездоганна французька мова, витончені манери, дотепність і мистецтво підтримувати розмову роблять її, на думку суспільства, блискучим представником світської молоді свого часу. На світське життя в Онєгіна пішло близько восьми років. Але він був розумний і стояв значно вище натовпу, що оточував його. Не дивно, що він відчув огид до свого порожнього і пустого життя. "Різкий, охолоджений розум" і пересичення задоволеннями світла призвели до того, що в Онєгіна настало глибоке розчарування життям. Мучившись нудьгою, Онєгін намагається шукати сенсу життя в будь-якій діяльності. Його приваблювала літературна робота. Але спроба писати «позіхаючи», від нудьги, не могла, звичайно, увінчатися успіхом. Помстилася за себе і система його виховання, яка не привчила його до праці: «нічого не вийшло з пера його».
Онєгін починає читати. І це заняття не дало результатів: Онєгін «читав, читав, а все без толку», і засмикнув полицю книг «жалобною тафтою».

У селі, куди Онєгін виїхав з Петербурга для одержання спадщини, він робить ще одну спробу практичної діяльності. Характер Онєгіна розкривається далі в наступному сюжетному плані: дружба з Ленським, знайомство з Тетяною Ларіною, дуель з Ленським, подорож, любов до Тетяни та остання зустріч із нею. З розвитком дії роману виявляється складність натури Онєгіна. Онєгін виступає у романі як яскрава, непересічна особистість. Це людина, яка явно виділяється з навколишнього суспільства, як обдарованістю натури, так і душевними запитами.

«Різкий, охолоджений розум», «мріям мимовільна відданість», незадоволеність життям — ось що створювало «не наслідуючу дивність» Онєгіна і височіло його над середовищем «самолюбної нікчемності». Слідом за характеристикою Онєгіна в першому розділі Пушкін згадує свої мрії про свободу («Чи прийде година моєї свободи?») і додає:

Онєгін був готовий зі мною
Побачити чужі країни.

Ці рядки проливають світло ще на одну важливу рису душевної подоби Онєгіна — на його волелюбність. Чи знайомий вам? І так, і ні…» запитує і відповідає Пушкін, немов сумніваючись, що читач правильно зрозуміє складний суспільний тип Онєгіна. А герой роману був справді таким суспільним типом, окремі риси якого Пушкін міг розкрити лише натяками. «Онегінство» було поширеним явищем у Росії роки, коли писався роман. Пояснення цього явища слід шукати у суспільно-політичній обстановці країни. У 20-ті роки «днів олександрових прекрасний початок» уже минуло, змінивши реакцію. Долею кращих людей російського суспільства ставали нудьга, розчарування. Відзначаючи саме це, Пушкін писав 1828 р. про князя П. Вяземського: «Як міг він на Русі зберегти свою веселість?» Щоправда, серед найбільш передового російського суспільства вже назрівало політичний рух, яке призвело потім до повстання декабристів. Але це був таємний рух, який не охоплював усіх передових людей. Більшості російської інтелігенції залишалося або на службу, тобто. приєднатися до натовпу «хопіпів добровільних», або стати осторонь урядового курсу політики, залишаючись пустими спостерігачами життя.

Онєгін обрав друге. Позиція Онєгіна — позиція пустої людини, але ця позиція була формою протесту проти офіційної Росії. Трагедія Онєгіна полягала у його «душевній порожнечі», тобто. у цьому, що він був позитивної програми, високих цілей, які б наповнили його життя громадським змістом. Життя його - життя "без мети, без праць". Не стаючи на бік уряду, Онєгін не бере участь у боротьбі з урядовою реакцією. Він залишається осторонь діючих історичних сил, висловлюючи невдоволення життям лише «злості похмурих епіграм». Цій пасивності сприяли деякі властивості його характеру: панське огиду до праці; звичка до «вільності та спокою», безвольність та яскраво виражений індивідуалізм (або «егоїзм», за висловом Бєлінського). Онєгін заслужив право бути головною дійовою особою роману, але життя прирекло його на роль головної недіючої особи історії. Долею Онєгіна стають життя блукача і самотність. Повернувшись до Петербурга після подорожі, він усім «здається чужим». Він виявляється «зайвою людиною» у своєму суспільстві. Так називали людей, які, височіючи над навколишнім середовищем, виявлялися непристосованими до життєвої боротьби і зазнавали аварії і в громадському житті, і в особистому побуті.

Роман закінчується сценою зустрічі Онєгіна з Тетяною після трирічної розлуки. Як склалася подальша доля Онєгіна? Є підстави думати, що потрясіння, випробуване Онєгіним, могло стати його відродження. Справді, уривки десятого (спаленого) розділу роману, що збереглися, дозволяють стверджувати, що автор припускав ввести Онєгіна в гурток декабристів. Але ця нова сторінка життя героя була лише намічена автором, але не розкрита. У романі Онєгін постає як живий символ зайвих людей своєї епохи.

Підіб'ємо підсумки прочитаного.

Євгеній Онєгін — молодий чоловік, петербурзький аристократ, який одержав поверхневу, відірвану від національного ґрунту домашню освіту.

Гувернер-француз не дбав про моральне виховання Євгена, не привчив його до праці, тому основне заняття Онєгіна, який вступив у доросле життя, — гонитва за насолодою.

Уявлення у тому, як він прожив вісім років у Петербурзі, дає опис одного дня героя. Відсутність серйозної справи і постійне ледарство набридли герою і привели його в молоді роки до розчарування у світському житті. Спроба зайнятися справою не дає результатів, оскільки він не вміє працювати.

Життя у селі не стало для нього порятунком, тому що зміна обстановки без роботи
над собою, внутрішнього духовного переродження не позбавила Онєгіна нудьги.

Важливо побачити, як герой виявляє себе у дружбі та коханні. Приходимо до висновку, що Онєгін, який підкорював світських красунь, зробив благородно по відношенню до Тетяни.

Її лист став йому прикладом іншого, духовного ставлення до любові. Він відверто зізнався, що цінує чистоту та щирість дівчини, але його почуття спустошені, він не здатний полюбити, ідеал сімейного щастя не для нього:
Наш мій колишній ідеал,
Я, мабуть, вас одну вибрав
У подруги днів моїх сумних,
Усього прекрасного у заставу,
І був би щасливий... скільки міг!
Але я не створений для блаженства:
Йому чужа душа моя...

Ці слова свідчать про те, що Тетяна могла б бути йому доброю дружиною і він міг би бути щасливим у сімейному житті, яке він називає блаженством (блаженство — найвища міра щастя).

Відвідавши будинок Онєгіна, Тетяна починає розуміти, що полюбила багато в чому людини, яка помиляється. Можливо, він "москвич у гарольдовому плащі".

У дружбі з Ленським Онєгін виявляє поблажливість, але не може піднятися
над забобонами світла, яке він зневажає, і вбиває юного поета.

Спалахнула любов до Тетяни, що стала світською дамою, «байдужою княгинею»,
«неприступною богинею», змушує Онєгіна страждати. Він багато читає та вчиться дивитися на світ «духовними очима», розуміє, що обрана ним життєва позиція обернулася трагедією. Не отримавши відповіді на свій лист, він вирішує порозумітися з Тетяною, не розуміючи все-таки всієї глибини її натури.

5 / 5. 2