Перемога та поразка в людському житті. Аргументи на тему "Війна" до твору ЄДІ


З 2014-2015 навчального рокуу програмі державної підсумкової атестації школярів є підсумкове випускний твір. Цей формат суттєво відрізняється від класичного іспиту. Робота має позапредметний характер, спираючись при цьому на знання випускника в галузі літератури. Твір має на меті виявити здібності екзаменованого міркувати на задану тему і аргументувати свою точку зору. Головним чином, підсумковий твір дозволяє оцінити рівень мовної культури випускника. Для екзаменаційної роботи пропонується п'ять тем із закритого переліку.

  1. Вступ
  2. Основна частина - теза та аргументи
  3. Висновок - висновок

Підсумковий твір 2016-2017 передбачає обсяг від 350 слів.

Час, що відводиться для екзаменаційної роботи, – 3 години 55 хвилин.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Теми підсумкового твору
  2. Аргументи до теми «Перемога та поразка» 2016-2017
  3. Приклад твору
  4. Твори з російської літератури
  5. "Герой нашого часу" - головні герої (234)
  6. "Іудушка Головлєв - тип єдиний у своєму роді (243)
  7. "Маленька людина" у повісті Гоголя "Шинель" (267)
  8. "Маленька людина" у творах Гоголя (254)
  9. "Доля людини" головні герої (302)
  10. 1812 РІК У ОБРАЗІ Л. Н. ТОЛСТОГО (218)
  11. Silentium Тютчев аналіз вірша (231)
  12. Можливітези на тему: «Перемога та поразка»

Теми підсумкового твору

Питання, запропоновані для розгляду, зазвичай звернені до внутрішнього світу людини, особистих взаємин, психологічних особливостей та понять загальнолюдської моралі. Так, теми підсумкового твору 2016-2017 навчального року включають такі напрямки:

  1. «Перемога та поразка»

Тут представлені поняття, розкрити які екзаменується в процесі міркування, звернувшись до прикладів зі світу літератури. У підсумковому творі 2016-2017 випускник має виявити відносини між цими категоріями на основі аналізу, побудови логічних взаємозв'язків та застосування знань літературних творів.

Одна з таких тем – «Перемога та поразка».

Як правило, твори з курсу шкільної програми з літератури – це велика галерея різних образів та характерів, які можна використовувати для написання підсумкового твору на тему «Перемога та поразка».

Аргументи до теми «Перемога та поразка» 2016-2017

Тема перемоги та поразки сама по собі присутня на війні у найявнішому її прояві. Війна 1812р. - це одна з найбільш масштабних і значущих для Росії подій, під час якого були продемонстровані народний дух і патріотизм населення, а також майстерність російського головного командування. Після поради у Філях російський полководець М.І.Кутузов вирішив залишити Москву. Таким чином, планувалося зберегти війська і тим самим Росію. Це рішення демонструє не поразка у військових діях - а навпаки: доводить непереможність російського народу. Адже за військовими місто почали залишати всі його жителі, представники вищого суспільства та дворянства. Народ продемонстрував свою непокору французам, залишивши місто ворогові, аби не перебувати під владою Бонапарта. Наполеон, що увійшов до міста, не зустрів опору, а побачив лише палаючу Москву, яку покинули люди, і усвідомив не свою, здавалося б, перемогу, а поразку. Поразка від російського духу.

У творі І.С. Тургенєва конфлікт поколінь проявляється, зокрема, у протистоянні молодого нігіліста Євгена Базарова та дворянина П.П.Кірсанова. Базаров - самовпевнений юнак, сміливо судить про все, вважаючи себе людиною, що зробила себе власною працею і розумом. Його опонент Кірсанов - вів розгульний спосіб життя, багато чого пережив, відчув, любив світську красуню і набув, тим самим, досвіду, який вплинув на нього. Він став більш розсудливим та зрілим. У суперечці Базарова та Кірсанова проявляється зовнішня перемога молодого чоловіка- він різкий, але дотримується при цьому пристойності, а дворянин не стримує себе, зриваючись на образи. Однак під час дуелі двох героїв, здавалося б, здобута перемога нігіліста Базарова обертається поразкою в основному протистоянні.

Він зустрічає кохання всього свого життя і не може протистояти своїм почуттям, як і визнати це, адже він заперечував існування кохання. Так, тут Базаров зазнав поразки. Вмираючи, він усвідомлює, що прожив життя, заперечуючи все і все, при цьому втратив найголовніше.

У повісті Н.В. Гоголя можна знайти приклад того, як можуть переплітатися між собою перемога та поразка. Молодший син Андрій заради кохання зрадив свою батьківщину та козацьку честь, перейшовши на ворожий бік. Його особиста перемога полягає в тому, що він захищав своє кохання, сміливо зважившись на такого роду вчинок. Однак його зрада стосовно батька і батьківщини не можна пробачити - і в цьому його поразка. У повісті продемонстровано одну з найскладніших сутичок - духовну боротьбу людини із самим собою. Адже тут не можна говорити про перемогу та поразку, оскільки неможливо виграти, не програвши при цьому з іншого боку.

Приклад твору

У житті людини супроводжує велика кількість ситуацій, у яких їй доводиться чомусь чи комусь протистояти. Найчастіше, це якісь обставини, конкретні умови та боротьба, де є переможці та переможені. А іноді це складніші ситуації, де перемогу та поразку можна розглядати з різних точок зору.

Звернемося до скарбниці аргументів із російської класичної літератури- великому твору Л. Н. Толстого «Війна та мир». Значну частину роману становлять військові дії часу Великої Вітчизняної війни 1812 р., коли весь російський народ став захист країни від загарбників-французів. Тема перемоги та поразки сама по собі присутня на війні у найявнішому її прояві. Після поради у Філях російський полководець М.І.Кутузов вирішив залишити Москву. Таким чином, планувалося зберегти війська і тим самим Росію. Це рішення демонструє не поразка у військових діях - а навпаки: доводить непереможність російського народу. Адже за військовими місто почали залишати всі його жителі, представники вищого суспільства та дворянства. Народ продемонстрував свою непокору французам, залишивши місто ворогові, аби не перебувати під владою Бонапарта. Наполеон, що увійшов до міста, не зустрів опору, а побачив лише палаючу Москву, яку покинули люди, і усвідомив не свою, здавалося б, перемогу, а поразку. Поразка від російського духу.

У повісті Н.В. Гоголя можна знайти приклад того, як можуть переплітатися між собою перемога та поразка. Молодший син Андрій заради кохання зрадив свою батьківщину та честь козачого війська, перейшовши на ворожий бік. Його особиста перемога полягає в тому, що він захищав свої почуття, сміливо зважившись на такі вчинки. Однак його зрада стосовно батька і батьківщини не можна пробачити - і в цьому його поразка. У повісті продемонстровано одну з найскладніших сутичок - духовну боротьбу людини із самим собою. Адже тут не можна говорити про перемогу та поразку, оскільки неможливо виграти, не програвши при цьому з іншого боку.

Таким чином, варто говорити про те, що перемога не завжди являє собою перевагу і впевненість - те, що ми звикли собі уявляти. І, крім того, найчастіше перемога та поразка йдуть поруч, доповнюючи один одного та формуючи особливості особистості людини.

Залишились питання? Задавайте їх у нашій групі у вк:

Дата публікації: 03.12.2016

Перевірений підсумковий твір на тему «Усі перемоги починаються з перемоги над самим собою» за напрямом «Перемога та поразка»

Вступ (вступ):

Життєвий шляхкожну людину тернистий і важкий. Він витканий з безлічі перемог і поразокякі супроводжують нас протягом усього життя. Ми помиляємось, терпимо поразка,глибоко переживаємо із цього приводу, і, як трапляється дуже часто, опускаємо руки. Людина втрачає віру у свої сили та здібності. Щоб отримати перемогу, необхідно для початку перемогтисамого себе, свої страхи та сумніви. Це і є та сама дорога, що веде до великих перемог, і тільки люди сильні духом здатні подолати цей важкий шлях.

Коментар:Розумниця, дуже добре. Тільки будь уважніше з повторами, не допускай їх, використовуй синоніми, займенники чи синонімічні вирази. Іноді можна просто забрати слово.

Об'єм хороший, тема розкрита. Тільки теза не оформлена. Щоб він не губився на тлі решти тексту, бажано зробити на ньому акцент.


Аргумент 1:

Що означає перемогти себе? Перемога над собою - це величезний успіх, значуще досягнення, тому що перемогти себе можуть лише люди, які мають певний набір якостей. Одні з них – це цілеспрямованість, а також бажання жити та прагнення на краще(надто довгий перехід). Яскравим прикладом такої людини є головний герой повісті Бориса Польового «Повість про справжню людину» – Олексій Мересьєв. Історія про відважного льотчика заснована на реальних подіях, що доводить, що перемогти себе може кожен, якщо зможе докласти всіх зусиль. Один із польотів Олексія закінчився сумно: сталася страшна аварія, з вини якої льотчик втратив здатність самостійно пересуватися. Але навіть зазнавши поразки в небі, герой не здався, не опустив руки, а зміг не тільки поставити мету, а й досягти її. Олексій Мересьєв мріяв про те, як він знову злетить і побачить з висоти блакитне небо, широчінь полів, луки та річки. Тільки бажання повернутися до колишнього повноцінного життя, цілеспрямованість та щоденна робота над собою допомогли Олексію перемогти страх і недугу та досягти своєї мети.


Коментар:Дуже добре. Але перехід завеликий, можна від нього взагалі відмовитися. Аргумент хороший, навіть стало ясно, яку тезу ти доводиш.

Аргумент 2:

Іноді від перемоги над своїми страхами залежить головна цінність – людське життя (Може це і правильно, але не в даному аргументі. Виходить, що ти трохи з'їхала з теми).Саме завдяки своїй витривалості вижив старий рибалка Сантьяго у повісті Ернеста Хемінгуей «Старий і море». Тільки на вісімдесят п'ятий день удача посміхнулася рибалці, і на його гачок попалася величезна риба. Сантьяго кидає всі сили на боротьбу з нею, але вона тягне його далі в море. Перемагаючи втому і голод, рибалка таки вступає у фінальну сутичку з рибою і перемагає її. Що б трапилося з Сантьяго, опусти він руки та перестань боротися за життя? Його життя в такому разі закінчилося б безглуздою смертю посеред моря, а люди на березі ніколи б і не дізналися про те, що сталося насправді. Не кожен зміг би вистояти в такій нерівній боротьбі, але старому рибалці це вдалося завдяки його хоробрості та силі духу.

Твір з оповідання "Доля людини".

Розповідь М. Шолохова «Доля людини» - це розповідь про просту людину на війні. Російська людина винесла всі жахи війни і ціною особистих втрат завоювала перемогу, незалежність своєї батьківщини. Найкращі рисиРосійського характеру, завдяки силі якого було здобуто перемогу у Великій Вітчизняній війні, М.Шолохов втілив у головному героя оповідання - Андрія Соколова. Це такі риси як стійкість, терпіння, скромність, почуття людської гідності.

він ніби готує нас до зустрічі з головним героєм, Андрієм Соколовим, очі якого «ніби присипані попелом, сповнені непереборної смертної туги». Шолохівський герой згадує минуле стримано, втомлено, перед сповіддю він «згорбився», поклав на коліна великі, темні руки. Все це дає нам відчути, наскільки трагічна доля цієї людини.

Перед нами проходить життя звичайної людини, російського солдата Андрія Соколова. Він з дитинства дізнався, чому «фунт лиха», бився у громадянську війну. Скромний трудівник, батько сімейства, він був по-своєму щасливим. Війна поламала життя цієї людини, відірвала її від будинку, сім'ї. Андрій Соколов іде на фронт. З початку війни, у перші ж її місяці він був двічі поранений, контужений. Але найстрашніше чекало героя попереду - він потрапляє у фашистський полон.

Герою довелося випробувати нелюдські муки, тяготи, муки. Два роки Андрій Соколов стійко терпів жахи фашистського полону. Він намагається бігти, але невдало, розправляється з трусом, зрадником, який готовий, рятуючи свою шкуру, видати командира. З великою наочністю почуття власної гідності, величезна сила духу і витримка розкрилися у моральному поєдинку Соколова з комендантом концтабору. Змучений, виснажений, знесилений в'язень готовий зустріти смерть з такою мужністю і витримкою, що це вражає навіть фашиста, що втратив людську подобу.

Андрію все ж таки вдається бігти, і він знову стає солдатом. Не раз смерть дивилася йому у вічі, але він до кінця залишався людиною. І все ж таки найсерйозніші випробування випали на частку героя, коли він повернувся додому. Андрій Соколов, який вийшов з війни переможцем, втратив усе, що в нього було в житті. На місці, де стояв будинок, збудований його руками, темніла вирва від німецької авіабомби... Загинули всі члени його родини. Він каже своєму випадковому співрозмовнику: «Інший раз не спиш вночі, дивишся в темряву порожніми очима і думаєш: «За що ж ти, життя, мене так покалічило?» Нема мені відповіді ні в темряві, ні при ясному сонечку».

Після всього, що пережила ця людина, він, здавалося б, мав озлобитися, запеклим. Однак життя не змогло зламати Андрія Соколова, воно поранило, але не вбило в ньому живу душу. Всю теплоту своєї душі герой віддає усиновленому їм сироті Ванюші, хлопчику зі «світлими, як неба, очима». І те, що він усиновлює Ваню, підтверджує моральну силу Андрія Соколова, який зумів після стільки втрат розпочати життя спочатку. Ця людина перемагає горе, продовжує жити. «І хотілося б думати, - пише Шолохов, - що ця російська людина, людина незламної волі, витримає, і біля батьківського плеча виросте той, який, подорослішавши, зможе все витримати, все подолати на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина» .

Розповідь Михайла Шолохова «Доля людини» пройде глибокою, світлою вірою в людину. Його назва символічно: це не просто доля солдата Андрія Соколова, а розповідь про долю російської людини, простого солдата, який виніс на собі всі тяготи війни. Письменник показує, якою величезною ціною була завойована перемога у Великій Вітчизняній війні і хто був справжнім героєм цієї війни. Образ Андрія Соколова вселяє в нас глибоку віру у моральну силу російської людини.

Твір оцінюється за п'ятьма критеріями:
1. відповідність до теми;
2. аргументація, залучення літературного матеріалу;

3. композиція;

4. якість мови;
5. грамотність

Перші два критерії - обов'язкові і хоча б одне з 3,4,5.

Перемога та поразка


Напрямок дозволяє розмірковувати про перемогу та поразку в різних аспектах: соціально-історичному, морально-філософському, психологічному.

Міркування може бути пов'язане якіз зовнішніми конфліктними подіями в житті людини, країни, світу, так івнутрішньою боротьбою людини із самим собою , її причинами та результатами.
У літературних творахнерідко показані поняття «перемога» та «ураження» у різних
історичних умовах та життєвих ситуаціях.

Можливі теми творів:

1. Чи може поразка стати перемогою?

2.«Найбільша перемога - перемога над самим собою» (Цицерон).

3.«Завжди перемога з тими, у кому згоду» (Публій).

4. «Перемога, досягнута насильством, рівносильна поразці, бо короткострокова» (Махатма Ганді).

5. Перемога завжди бажана.

6. Кожна маленька перемога над собою дає велику надію у власні сили!

7. Тактика переможця - переконати ворога у цьому, що робить усе правильно.

8. Якщо ти ненавидиш – значить тебе перемогли (Конфуцій).

9. Якщо той, хто програв, усміхається, переможець втрачає смак перемоги.

10. Перемагає у цьому житті лише той, хто переміг сам себе. Хто переміг свій страх, свою лінь і свою невпевненість.

11. Усі перемоги починаються з перемоги над собою.

12. Ніяка перемога не принесе стільки, скільки може забрати одну поразку.

13. Чи потрібно і чи можна судити переможців?

14 Чи однакові на смак поразка та перемога?

15. Складно визнати поразку, коли такий близький до перемоги?

16. Чи згодні ви з висловом «Перемога... поразка... ці високі слова позбавлені будь-якого сенсу».

17. «Поразка та перемога однакові на смак. У поразки – смак сліз. У перемоги – смак поту»

Можливітези на тему: «Перемога та поразка»

Цитати та епіграфи

Найбільша – перемога над самим собою. (Цицерон)

Людина не для того створена, щоб зазнавати поразок... Людину можна знищити, але її не можна перемогти. (Хемінгуей Ернест)

Радість життя пізнається через перемоги, правда життя – через поразки. О.Коваль.

Свідомість чесно витриманої боротьби чи не вище торжества перемоги. (Тургенєв)

Виграш із програшем в одних санях їздять. (Російська посл.)

Перемога над слабким подібна до поразки. (Арабська посл.)

Де згода - там. (Лат. посл.)

Пишайся лише тими перемогами, які ти здобув над собою. (Вольфрам)

Не слід починати битви чи війну, якщо немає впевненості, що при перемозі виграєш більше, ніж втратиш при поразці. (Октавіан Август)

Ніяка не принесе стільки, скільки може забрати одну поразку. (Гай Юлій Цезар)

Перемога над страхом надає нам сил. (В. Гюго)

Ніколи не знати поразки означає ніколи не вступати у боротьбу. (Моріхей Весіба)

Жоден переможець не вірить у випадковість. (Ніцше)

Досягнута насильством, рівносильна поразці, бо короткострокова. (Махатма Ганді)

Ніщо, крім програної битви, не може зрівнятися навіть і з половиною смутку від виграної битви. (Артур Велслі)

Відсутність великодушності у переможця зменшує наполовину значення та вигоди перемоги. (Джузеппе Мадзіні)

Перший крок до перемоги – це об'єктивність. (Теткоракс)

Переможці сплять солодше за переможених. (Плутарх)

Світова література пропонує безліч аргументів перемоги та поразки :

Л.М. Толстой "Війна та мир" (П'єр Безухов, Микола Ростов);

Ф.М. Достоєвський "Злочин і покарання (вчинок Раскольникова (вбивство Олени Іванівни та Лизавети) - перемога чи поразка?);

М. Булгаков Собаче серце(професор Преображенський - переміг природу чи програв їй?);

С. Олексійович "У війни - не жіноче обличчя" (ціна перемоги у Великій Вітчизняній війні - покалічені життя, долі жінок)

Пропоную 10 аргументів на тему: «Перемога та поразка»

А.С.Грибоєдов «Лихо з розуму»

Знаменитий твір А.С.Грибоєдова «Горе від розуму» актуальний і в наш час. У ньому безліч проблем, яскраві характери, що запам'ятовуються.

Головний герой п'єси – Олександр Андрійович Чацький. Автор показує його непримиренне зіткнення з фамусівським суспільством. Чацький не приймає моралі цього найвищого світу, їхні ідеали, принципи. Він відкрито висловлює це.

Я дурниць не читач,
А більше зразкових.

Де? вкажіть нам, батьківщини батьки,
Яких ми маємо прийняти за зразки?
Чи не ці, грабіжництво багаті?

Клопочуть набирати вчителів полки,
Числом більше, ціною дешевше.

Будинки нові, але забобони старі.

Фінал твору, на перший погляд, трагічний для героя: він залишає це суспільство, не зрозумілий у ньому, відкинутий коханою дівчиною, буквально біжить із Москви:«Карету мені, карету !». То хто ж Чацький: переможець чи переможений? Що на його боці: перемога чи поразка? Спробуємо це зрозуміти.

Герой вніс такий переполох у це суспільство, в якому все так розписано по днях, по годинах, де всі живуть по порядку, встановленому ще їхніми предками, суспільство, в якому така думкакнягині Марії Олексіївни ». Хіба це не перемога? Довести, що ти - особистість, що має свою точку зору на все, що ти не згоден з цими законами, висловити відкрито свої погляди про освіту, службу, порядки в Москві - це справжня перемога. Моральна. Невипадково так злякалися героя, прозвав його божевільним. А хто ж ще може так заперечувати в їхньому колі, як не божевільний?

Так, важко усвідомлювати Чацькому, що його тут не зрозуміли. Адже будинок Фамусова йому дорогий, тут минули його юнацькі роки, тут він уперше полюбив, сюди мчав після довгої розлуки. Але пристосовуватися він ніколи не буде. У нього інша дорога-дорогачесті, служіння Батьківщині. Він не приймає фальшивих почуттів та емоцій. І у цьому він переможець.

А.С.Пушкін «Євгеній Онєгін»

Євгеній Онєгін - герой роману А..С.Пушкіна- суперечлива особистість, яка знайшла себе у суспільстві. Невипадково у літературі таких героїв називають «зайвими людьми».

Однією з центральних сцен твору є дуель Онєгіна з Володимиром Ленським молодим поетом-романтиком, пристрасно закоханим в Ольгу Ларіну. Викликати противника на дуель, відстояти свою честь – це було заведено у дворянському суспільстві. Здається, що і Ленський, і Онєгін намагаються відстояти свою правду. Проте результат дуелі жахливий – загибель молодого Ленського. Йому лише 18 років, життя його було попереду.

Чи паду я, стрілою пронизаний,
Чи мимо пролетить вона,
Все благо: чування і сну
Приходить година певна;
Благословенний і день турбот,
Благословенний і пітьми прихід!

Смерть людини, яку ти називав другом, – це хіба перемога Онєгіна? Ні, це прояв слабкості, егоїзму Онєгіна, небажання переступити через образу. Невипадково цей поєдинок змінив життя героя. Він став мандрувати світом. Його душа не змогла знайти заспокоєння.

Так перемога може стати водночас і поразкою. Важливо те, якою є ціна перемоги, та й чи потрібна вона взагалі, якщо в результаті - смерть іншого.

М.Ю.Лермонтов «Герой нашого часу»

Печорин, герой роману М.Ю.Лермонтова, викликає суперечливі почуття в читачів. Так, у його поведінці з жінками практично всі сходяться водно-герой виявляє тут свій егоїзм, а іноді просто бездушність. Печорин ніби грає долями жінок, котрі люблять його.(«Я відчуваю в собі цю ненаситну жадібність, що поглинає все, що зустрічається на шляху; я дивлюся на страждання та радості інших лише у відношенні до себе, як на їжу, що підтримує мої душевні сили.»)Згадаймо Белу. Вона була позбавлена героєм всього – рідного дому, близьких. Нічого не залишилося в неї крім любові героя. Бела полюбила Печоріна, щиро, усією душею. Однак він, домігшись її всіма можливими засобами - і обманом, і безчесним вчинком, - незабаром став охолонувати до неї.(«Я знову помилився: любов дикунки трохи краще за любов знатної пані; невігластво і простосердя однієї так само набридають, як і кокетство іншої.»)У тому, що Бела загинула, багато в чому винен і Печорін. Він не дав їй того кохання, того щастя, уваги і турботи, на яку вона заслуговує. Так, він переміг, Бела стала його. Але хіба це перемога? Ні це поразка, тому що кохана жінка не стала щасливою.

Сам Печорін здатний засуджувати себе за вчинки. Але нічого змінити в собі не може і не хоче:Дурний я чи злодій, не знаю; але те вірно, що я також дуже гідний жалю, може більше, ніж вона: у мені душа зіпсована світлом, уява неспокійне, серце ненаситне; мені все мало…», «Я іноді себе зневажаю…»

Н.В.Гоголь «Мертві душі»

Твір «Мертві душі» досі цікавий та актуальний. Невипадково по ньому ставляться вистави, створюються багатосерійні. художні фільми. У поемі (саме такий жанр вказав сам автор) переплітаються філософські, соціальні, моральні проблемита теми. Тема перемоги та поразки теж знайшла своє місце в ньому.

Головний герой поеми - Павло Іванович Чичиков. Він чітко дотримувався настанови батька:"Бережи і копи копійку ... Все переб'єш на світі копійкою".З дитинства він почав збирати її, цю копійку, провів не одну темну операцію. У місті NN він зважився на грандіозне за своїми масштабами і майже фантастичне підприємство-викупити за «Ревізськими казками» мертвих селян, а потім продати їх, наче вони живі.

Для цього необхідно бути непомітним та водночас цікавим кожному, з ким він спілкувався. І Чичиков досяг успіху в цьому:«….умів потішити кожному», «увійшов боком», «сідав навскіс», «відповідав нахиленням голови», «клав у ніс гвоздичку», «підносив табакерку, на дні якої фіалки».

Сам же при цьому намагався не дуже виділятися(«не красень, а й не поганої зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий, не можна сказати, щоб старий, але й не так щоб занадто молодий»)

Павло Іванович Чичиков наприкінці твору – справжній переможець. Він зумів обманним шляхом нажити собі цілий стан і поїхав безкарно. Здається, що герой чітко слідує своїй меті, йде наміченим шляхом. Але що чекає на цього героя в майбутньому, якщо головною метою життя вибрав накопичення? Чи не підготовлена і йому доля Плюшкіна, душа якого виявилася повністю при владі грошей? Все може бути. Але в тому, що з кожної придбаної мертвою душеювін сам морально падає - це безсумнівно. А це і є поразка, адже людські почуття в ньому виявилися пригнічені здобуттям, лицемірством, брехнею, егоїзмом. І хоча Н.В.Гоголь підкреслює, що такі, як Чичиков - «страшна і підла сила», не їм належить майбутнє, все ж таки не вони – господарі життя. Як актуально звучать слова письменника, звернені до молоді:«Забирайте ж із собою в дорогу, виходячи з м'яких юнацьких роківу сувору жорстоку мужність, забирайте з собою все людські рухи, Не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім!

І.А.Гончаров «Обломов»

Перемога над самим собою, над своїми слабкостями та недоліками. Вона багато варта, якщо людина доходить до кінця, до тієї мети, яку поставив. Не такий Ілля Обломов, герой роману І. А. Гончарова. Лінь святкує перемогу над своїм господарем. Вона так міцно сидить у ньому, що здається, ніщо не здатне змусити героя встати зі свого дивана, елементарно написати листа у свій маєток, дізнатися, як там справи. І все ж герой спробував зробити спробу подолати себе, своє небажання щось робити в цього життя. Завдяки Ользі, любові до неї, він став перетворюватися: нарешті став з дивана, став читати, багато гуляв, мріяв, розмовляв з героїнею. Однак незабаром він відмовився від цієї витівки. Зовні сам герой виправдовує свою поведінку тим, що він не зможе їй дати того, чого вона заслуговує. Але, найімовірніше, це чергові відмовки. Лінь знову заволокла його, повернула на улюблений диван.(« …У коханні немає спокою, і воно рухається все кудись вперед, вперед…»)Не випадково «обломів» стало загальним словом, що позначає людину лінивого, нічого не бажає робити, ні до чого не прагне. (Слова Штольца: «Почалося з невміння одягати панчохи і скінчилося невмінням жити.

Обломов міркував над сенсом життя, розумів, що так жити не можна, але нічого не робив, щоб змінити все:«Коли не знаєш, для чого живеш, так живеш якось, день за днем; радієш, що день минув, що ніч минула, і уві сні зануриш нудне питання про те, навіщо жив цей день, навіщо житимеш завтра»

Не вдалося Обломову перемогти самого себе. Однак і поразка його не так і засмутила. Наприкінці роману ми бачимо героя у тихому сімейному колі, його люблять, про нього дбають, як колись у дитинстві. Це ідеал його життя, ось його він досяг. Теж, втім, здобувши «перемогу», адже життя його стало таким, яким він хоче її бачити. Але чому ж у його очах завжди якийсь смуток? Може, з нездійснених надій?

Л.Н.Толстой « Севастопольські оповідання»

«Севастопольські оповідання»- твір молодого письменника, який приніс Л.Н.Толстому популярність. Офіцер, сам учасник Кримської війни, автор реалістично описав жахи війни, горе людей, біль, страждання поранених.("Герой, якого я люблю всіма силами душі, якого намагався відтворити у всій красі його і який завжди був, є і буде прекрасний, - правда".)

У центрі оповіді – оборона, а потім і здавання Севастополя туркам. Все місто, поряд з солдатами, захищалося, всі - від малого до великого - зробили свій внесок в оборону. Однак сили були надто нерівними. Місто довелося здати. Зовні – це поразка. Однак, якщо вдивитися в обличчя захисників, солдатів, у те, скільки в них ненависті до ворога, незламної волі до перемоги, то можна зробити висновок, що місто здане, але люди не змирилися зі своєю поразкою, вони ще повернуть свою гордість, перемога обов'язково буде попереду. («Майже кожен солдат, глянувши з Північного боку на залишений Севастополь, з невимовною гіркотою в серці зітхав і погрожував ворогам.Поразка не завжди кінець чогось. Це може бути початком нової майбутньої перемоги. Воно підготує цю перемогу, тому що люди, набравшись досвіду, зваживши на помилки, зроблять все, щоб перемогти.

А.Н.Толстой «Петр Перший»

Історичний роман А.Н.Толстого «Петро Перший», присвячений далекій петровській епосі, заворожує читачів і сьогодні. З цікавістю читаються сторінки, в яких автор показує, як мужів молодий цар, як він долав перешкоди, навчався на своїх помилках та добивався перемог.

Найбільше місце займає опис азовських походів Петра Першого 1695-1696 років. Невдача першого походу не зламала молодого Петра.… Конфузія – урок добрий… Слави не шукаємо… І ще десять разів розіб'ють, потім ми вже подолаємо).
Він почав будувати флот, зміцнювати армію, і результатом стала найбільша перемога над турками - оволодіння фортецею Азов. Це була перша перемога юного царя, людини активної, життєлюбної, яка прагне багато зробити
(«Ні звір, жодна людина, мабуть, з такою жадібністю не хотіла жити, як Петро…») «)
Це приклад імператора, який досягає поставленої мети, зміцнює міць та міжнародний авторитет країни. Поразка стає йому поштовхом подальшого розвитку. У підсумку-перемога!

Є.Зам'ятін «Ми»

Роман «Ми», написаний О.Зам'ятіним, є антиутопією. Цим автор хотів підкреслити, що події, зображені в ньому, не такі вже і фантастичні, що при тоталітарному режимі, що складається, може статися щось схоже, а головне - людина повністю втратить своє «я», навіть імені у нього не буде-тільки номер.

Такі головні герої твору: він-Д 503 і вона-І-330

Герой став гвинтиком величезного механізму Єдиної Держави, в якому все чітко регламентовано. Він повністю підпорядкований законам держави, де всі щасливі.

Інша героїня І-330, саме вона показала герою «нерозумний» світ живої природи, світ, який відгороджений жителів держави Зеленою Стіною.

Відбувається боротьба тим, що належить і що заборонено. Як вчинити? Герой відчуває почуття, раніше йому незвідані. Він іде за коханою. Однак у результаті система здобула перемогу над ним, герой, частина цієї системи, вимовляє:«Я впевнений, що ми переможемо. Тому що розум має перемогти».Герой знову спокійний, він, який пройшов операцію, який знов знов спокій, незворушно дивиться на те, як гине під газовим дзвоном його жінка.

А героїня І-330, хоч і загинула, але залишилася непереможеною. Вона зробив все, що змогла, для життя, в якому кожен сам вирішує, що робити, кого любити, як жити.

Перемога та поразка. Вони часто так поряд на шляху людини. І який вибір зробить людина – до перемоги чи поразки – залежить і від неї теж, незважаючи на те, в якому суспільстві вона живе. Стати єдиним народом, але зберегти своє «я» - це один із мотивів твору Є.Замятіна.

А.А.Фадєєв «Молода гвардія»

Олег Кошовий, Уляна Громова, Любов Шевцова, Сергій Тюленін та багато інших – молоді люди, майже ще підлітки, які щойно закінчили школу. У

у період Великої Вітчизняної війни, у Краснодоні, окупованому німцями, вони створюють свою підпільну організацію «Молода гвардія». Опис їхнього подвигу присвячений відомий роман А.Фадєєва.

Герої показані автором із любов'ю та ніжністю. Читач бачить, як вони мріють, люблять, дружать, радіють життю, незважаючи ні на що.Незважаючи на все, що відбувалося навколо і на всьому білому світі, юнак і дівчина освідчувалися в коханні ... вони освідчувалися в коханні, як пояснюються тільки в юності, тобто говорили рішуче про все, крім кохання.) Ризикуючи життям, вони розклеюють листівки, спалюють комендатуру німців, де зберігаються списки людей, яких мали відправити до Німеччини. Юнацький запал, відвага властиві їм. (Як не важка і не страшна війна, які б жорстокі втрати і страждання не несла вона людям, юність з її здоров'ям і радістю життя, з її наївним добрим егоїзмом, любов'ю та мріями про майбутнє не хоче і не вміє за загальною небезпекою та стражданням бачити небезпеку і страждання для себе, доки вони не нагрянуть і не порушать її щасливої ходи.)

Проте організація видана зрадником. Усі її члени загинули. Але навіть перед смертю ніхто з них не став зрадником, не видав своїх товаришів. Смерть - це поразка, а стійкість духу – перемога. Герої живі у серцях людей, на батьківщині їм поставлено пам'ятник, створено музей. Подвигу молодогвардійців присвячений роман.

Б.Л.Васильєв « А зорі тут тихі»

Велика Вітчизняна війна - славна і водночас трагічна сторінка історія Росії. Скільки мільйонів життів забрала вона! Скільки людей стало героями, захищаючи Батьківщину!

У війни не жіноче обличчя – це лейтмотив повісті Б. Васильєва «А тут тихі». Жінка, чиє природне призначення давати життя, бути хранителькою сімейного вогнища, уособлювати ніжність, любов, - надягає солдатські чоботи, форму, бере в руки зброю і йде вбивати. Що може бути страшнішим?

П'ять дівчат - Женя Комелькова, Рита Осяніна, Галина Четвертак, Соня Гурвіч, Ліза Брічкіна - загинули на війні з фашистами. У кожного були свої мрії, кожна хотіла кохання, та й просто життя.(«…все дев'ятнадцять років прожила у відчутті завтрашнього дня.»)
Але все це забрала у них війна
.(«Адже так безглуздо, так безглуздо і неправдоподібно було вмирати в дев'ятнадцять років.»)
По-різному гинуть героїні. Так, Женя Комелькова здійснює справжній подвиг, відводячи німців від товаришів, а Галя Четвертак- просто злякавшись німців, з жахом кричить і тікає від них. Але ми розуміємо кожну з них. Війна - страшна справа, і те, що вони пішли на фронт, добровільно, знаючи, що на них може чекати смерть, це вже подвиг цих молоденьких, тендітних, ніжних дівчат.

Так, дівчата загинули, обірвалося життя п'ятьох людей – це, звісно, поразка. Не випадково Васьков, цей загартований у боях чоловік, плаче, не випадково його жахливе, сповнене ненависті обличчя викликає жах у фашистів. Він, один, узяв у полон кілька людей! Але все ж таки це і перемога-перемога морального духу радянських людей, їх непохитної віри, їх стійкості та героїзму. А син Рити Осяніної, який став офіцером, це продовження життя. А якщо життя триває – це вже перемога – перемога над смертю!

Приклади творів:

№1 Немає нічого відважнішого, ніж перемога над самим собою.

Що таке перемога? Чому найважливіше в житті здобути перемогу над самим собою? Саме над цими питаннями змушує замислитися висловлювання Еразма Роттердамського: «Нічого немає відважнішого, ніж перемога над собою».Я вважаю, що перемога – це завжди успіх у боротьбі з чимось за щось. Перемогти самого себе – значить побороти себе, свої страхи та сумніви, подолати лінощі та невпевненість, які заважають у досягненні будь-якої мети. Внутрішня боротьба завжди складніша, адже людина повинна зізнатися перед собою у своїх помилках, а також у тому, що причиною невдач є тільки вона сама. А це дається людині нелегко, тому що легше звинуватити когось іншого, ніж себе. Люди часто у цій війні програють, бо не вистачає їм сили волі та сміливості. Саме тому перемога над самим собою вважається найсміливішою.Про важливість перемоги у боротьбі над своїми пороками та страхами розмірковували багато письменників. Наприклад, у своєму романі «Обломів» Іван Олександрович Гончаров показує нам героя, нездатного подолати свою лінь, яка стала причиною його безглуздого життя. Ілля Ілліч Обломов веде сонний та нерухомий спосіб життя. Читаючи роман, даному героями бачимо риси, характерні і нам самим, а саме: ліньки. І ось, коли Ілля Ілліч зустрічає Ольгу Іллінську, в якийсь момент нам здається, що він нарешті позбавиться цієї пороку. Ми відзначаємо зміни, що відбулися з ним. Обломов підводиться зі свого дивана, ходить на побачення, відвідує театри, починає цікавитися проблемами занедбаного маєтку, але, на жаль, зміни виявилися недовгочасними. У боротьбі із самим собою, зі своєю лінню, Ілля Ілліч Обломов програє. Я вважаю, що ліньки – це порок більшості людей. Прочитавши роман, я зробила висновок, що якби ми не були лінивими, багато хто з нас досягнув би високих вершин. Кожному з нас треба боротися з лінощами, перемога над нею стане великим кроком до майбутнього успіху.Інший приклад, що підтверджує слова Еразма Роттердамського про важливість перемоги над самим собою, можна побачити у творі Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і кара». Головний герой Родіон Раскольников на початку роману одержимий ідеєю. За його теорією всі люди діляться на дві категорії: «право мають» та «тварини тремтячі». Перші – це люди, здатні переступити моральні закони, сильні особистості, а другі – слабкі та безвільні люди. Щоб перевірити правильність своєї теорії, а також для підтвердження того, що вона є «надлюдиною», Раскольніков йде на жорстоке вбивство, після якої все його життя перетворюється на пекло. Виявилося, що він не Наполеон. Герой розчарований у сом собі, адже вбити він зміг, а «переступити-то не переступив». Усвідомлення помилковості його нелюдської теорії приходить через довгий час, і тоді він нарешті розуміє, що надлюдиною бути не хоче. Так, поразка Раскольникова перед його теорією, виявилося його перемогою над собою. Герой у боротьбі зі злом, що охопив його розум, здобуває перемогу. Раскольников зберіг у собі людину, став на важкий шлях покаяння, що призведе його до очищення.Таким чином, будь-який успіх у боротьбі із самим собою, зі своїми невірними судженнями, пороками та страхами – це найнеобхідніша і найважливіша перемога. Вона робить нас кращими, змушує рухатися вперед і самовдосконалюватися.

№2. Перемога завжди бажана

Перемога завжди бажана. Ми чекаємо на перемогу з раннього дитинстваграти в різні ігри. Будь-що нам необхідно перемогти. І той, хто перемагає, почувається королем становища. А хтось – той, хто програв, бо не так швидко бігає або просто фішки випали не ті. Чи так уже потрібна перемога? Кого можна вважати переможцем? Чи завжди перемога є показником справжньої переваги.

У комедії Антона Павловича Чехова «Вишневий сад» у центрі конфлікту – протистояння старого та нового. Дворянське суспільство, виховане на ідеалах минулого, зупинилося у своєму розвитку, які звикли отримувати все без особливих труднощів, по праву народження, Раневська і Гаєв безпорадні перед необхідністю дії. Вони паралізовані, не можуть ухвалити рішення, зрушити з місця. Їхній світ руйнується, летить у тартарари, а вони будують райдужні прожекти, починають нікому не потрібне свято в будинку в день торгів маєтку з аукціону. І тут з'являється Лопахін – колишній кріпак, а нині – господар вишневого саду. Перемога сп'янила його. Спочатку він намагається приховати радість, але незабаром торжество переповнює його і, вже не соромлячись, він регоче і буквально кричить:

Боже мій, господи, вишневий сад мій! Скажіть мені, що я п'яний, не в своєму розумі, що все це мені видається...
Звичайно, рабство його діда і батька, можливо, виправдовують його поведінку, але перед обличчям, за його словами, коханої Раневської це виглядає як мінімум нетактовно. І тут його вже важко зупинити, як справжній господар життя, переможець він вимагає:

Гей, музиканти, грайте, я бажаю вас слухати! Приходьте все дивитися, як Єрмолай Лопахін вистачить сокирою вишневого саду, як впадуть на землю дерева!
Можливо, з погляду прогресу перемога Лопахіна – це крок уперед, але якось сумно стає після перемог. Сад вирубують, не чекаючи від'їзду колишніх господарів, Фірса забувають у забитому будинку... Чи є ранок такої п'єси?

В оповіданні Олександра Івановича Купріна «Гранатовий браслет» у центрі уваги знаходиться доля молодої людини, яка посміла полюбити жінку не свого кола. Г.С.Ж. давно і віддано любить княгиню Віру. Його подарунок – гранатовий браслет – одразу привернув увагу жінки, бо каміння раптом спалахнуло як «чарівні густо-червоні живі вогні. "Точно кров!" – подумала з несподіваною тривогою Віра». Нерівні відносини завжди загрожують серйозними наслідками. Тривожні передчуття не обдурили княгиню. Необхідність будь-що-будь поставити на місце негідника, що зарвався, виникає не так у чоловіка, як у брата Віри. З'явившись перед лицем Жовткова, представники вищого світу апріорі поводяться, як переможці. Поведінка Желткова зміцнює їх у своїй впевненості: «його тремтячі руки забігали, смикаючи гудзики, щиплячи світлі рудуваті вуса, чіпаючи без потреби обличчя». Бідолашний телеграфіст розчавлений, розгублений, почувається винним. Але тільки Микола Миколайович згадує владу, до якої хотіли звернутися захисники честі дружини та сестри, як Жовтків раптово змінюється. Над ним, над його почуттями ніхто не має влади, крім предмета обожнювання. Жодна влада не в силах заборонити любити жінку. А постраждати заради любові, віддати її життя – ось справжня перемога великого почуття, яке пощастило випробувати Г.С.Ж. Він іде мовчки і впевнено. Його лист Вірі – гімн великому почуттю, тріумфуюча пісня Любові! Його смерть – його перемога над нікчемними забобонами жалюгідних вельмож, які почуваються господарями життя.

Перемога, як з'ясовується, буває небезпечнішою і огиднішою за поразку, якщо вона зневажає вічні цінності, спотворює моральні основи життя.

№3 . Найбільша – перемога над самим собою.

Перемогу та поразку протягом життя переживає кожна людина.Внутрішня боротьба людини із собоюможе призводити людину до перемоги чи поразки. Часом він навіть сам не може зрозуміти відразу – перемога це чи поразка. Аленайбільша – перемога над самим собою.

Щоб відповісти на запитання: "Що означає самогубство Катерини - її перемогу чи поразку?", необхідно зрозуміти обставини її життя, мотиви її вчинків, зрозуміти складність та суперечливість її натури та своєрідність її характеру.

Катерина – натура моральна. Вона росла і виховувалась у міщанській сім'ї, у релігійній атмосфері, але ввібрала у себе все найкраще, що міг дати патріархальний спосіб життя. Вона має почуття власної гідності, почуття прекрасного, їй властиве переживання краси, виховане у неї в дитинстві. Н. А. Добролюбов відзначав образ Катерини саме у цілісності її характеру, у здатності скрізь і завжди бути самою собою, ні в чому і ніколи не зраджувати саму себе.

Прийшовши до будинку чоловіка, Катерина зіткнулася з зовсім іншим способом життя, у тому сенсі, що це було життя, в якому панує насильство, самодурство, приниження людської гідності. Життя Катерини круто змінилося, і події набули трагічного характеру, але цього могло і не трапиться, якби не деспотичний характер її свекрухи - Марфи Кабанової, яка вважає основою "педагогіки" - страх. Її життєва філософія - лякати і тримати в покорі страхом. Вона ревнує сина до Молодої дружини і вважає, що той недостатньо суворий з Катериною. Вона боїться, що її молодша дочка Варвара може "заразитися" таким поганим прикладом, і як би її майбутній чоловікне дорікнув потім тещу недостатньою строгістю при вихованні дочки. Смиренна зовні Катерина стає для Марфи Кабанової уособленням прихованої небезпеки, що вона відчуває інтуїтивно. Ось і прагне Кабаниха підкорити, зламати тендітний характер Катерини, змусити її жити за своїми законами, от і точить її "як жито залізо". Але Катерина, наділена душевною м'якістю, трепетністю, здатна окремих випадках проявити і твердість, і вольову рішучість - вона хоче миритися з таким становищем. "Ех, Варю, не знаєш ти мого характеру! - каже вона. - Звичайно, не дай бог цьому статися! А вже коли дуже мені тут остогидне, то не втримаєш мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так і не стану, хоч ти мене ріж! Вона відчуває потребу вільно любити і тому вступає у боротьбу як зі світом " темного царства " , а й із власними переконаннями, зі своєю натурою, нездатною до брехні і обману. Загострене почуття справедливості змушує її сумніватися в правильності своїх вчинків, і почуття любові до Бориса, що прокинулося, вона сприймає як страшний гріх, тому що, полюбивши, вона порушила ті моральні встановлення, які вважала святими.

Але й поступитися своєю любов'ю теж не може, адже саме кохання дає їй таке необхідне відчуття свободи. Катерина змушена приховувати свої побачення, але жити обманом для неї нестерпно. Тому вона хоче звільнитися від них своїм публічним покаянням, але ще більше ускладнює і без того тяжке своє існування. Покаяння Катерини показує всю глибину її страждань, моральної величі, рішучості. Але як же жити їй далі, якщо навіть після того, як у гріху перед усіма покаялася, не полегшало. Повернутися до чоловіка та свекрухи неможливо: там усе чуже. Тихін не зважиться відкрито засуджувати тиранію матері, Борис - людина безвільна, він не прийде на допомогу, а продовжувати жити в будинку Кабанових аморально. Раніше її хоч дорікати не могли, вона могла відчувати свою правоту перед цими людьми, а тепер вона перед ними винна. Їй залишається лише підкоритися. Але не випадково у творі є образ птаха, позбавленого можливості жити на волі. Для Катерини краще не жити зовсім, ніж миритися з "жалюгідним животінням", яке їй уготоване "в обмін на її живу душу". М. А. Добролюбов писав, що характер Катерини " сповнений віри у нові ідеали і самовідданий тому сенсі, що йому краще загибель, ніж життя за тих засадах, які йому неприємні " . Жити у світі "затаєної, тихо зітхальної скорботи... тюремної, гробової безмовності...", де "немає простору і свободи для живої думки, для задушевного слова, для шляхетної справи; тяжка самодурна заборона накладена на гучну, відкриту, широку діяльність для неї немає жодної можливості. Якщо вона не може насолоджуватися своїм почуттям, своєю волею законно, "при світлі білого дня, перед усім народом, якщо в неї виривають те, що їй так дорого, вона тоді нічого не хоче в житті, вона і життя не хоче ..." .

Катерина не захотіла миритися з дійсністю, що вбиває людську гідність, не могла жити без моральної чистоти, любові і гармонії і тому позбулася страждань єдиним можливим в тих обставинах способом. "...Просто по-людськи, нам втішно бачити порятунок Катерини - хоч через смерть, коли інакше не можна... Відрадним, свіжим життям віє на нас здорова особистість, що знаходить у собі рішучість покінчити з цим гнилим життям будь-що-будь !.." - каже Н.А.Добролюбов. І тому трагічний фінал драми – самогубство Катерини – не поразка, а утвердження сили вільної людини, - це протест проти кабанівських понять про моральність, "проголошений під домашнім тортуром, і над безоднею, в яку кинулася бідна жінка", це "страшний виклик самодурній силі". І в цьому сенсі самогубство Катерини – її перемога.

№4. П зброя - це не тільки програш, але і визнання цього програшу.

На мій погляд, перемога – це успіх чогось, а поразка – це не тільки програш у чомусь, але й визнання цього програшу. Доведемо на прикладах відомого всім письменника Миколи Васильовича Гоголя з повісті "Тарас та Бульба".

По-перше, я вважаю, що молодший син зрадив свою батьківщину і честь козачій, заради кохання. Це і перемога, і поразка, перемога в тому, що він захищав своє кохання, а поразка в тому, що зрада, яку він здійснив: пішов проти батька, батьківщини - не можна пробачити.

По-друге, Тарас Бульба, зробивши свій вчинок: вбивши сина, напевно, найбільше це поразка. Хоч навіть і війна, але вбити, а потім жити з цим все життя, мучившись, але по-іншому не можна було, бо війна, на жаль, не шкодує.

Таким чином, підсумую, в даній повісті Гоголя розповідається про звичайне життя, яке може статися з кимось, але треба пам'ятати те, що визнаючи свої помилки потрібно відразу і не тільки, коли це доведено фактом, а у своїй сутності, але для цього треба мати сумління.

№5. Чи може перемога стати поразкою?

Напевно, на світі немає людей, які б не мріяли про перемогу. Щодня ми здобуваємо маленькі перемоги або зазнаємо поразок. Прагнучи досягти успіху над собою та своїми слабкостями, піднімаючись вранці на тридцять хвилин раніше, займаючись у спортивній секції, готуючи уроки, які погано даються. Іноді такі перемоги стають кроком до успіху, самоствердження. Але так не завжди. Перемога, що здається, обертається поразкою, а поразка, по суті, є перемогою.

У комедії А.С.Грибоедова «Лихо з розуму» головний герой А.А.Чацький після трирічної відсутності повертається у суспільство, у якому виріс. Все йому знайоме, про кожного представника світського суспільства у нього категоричне судження. «Будинки нові, а забобони старі», - робить висновок про оновлену Москву молода, гаряча людина. Фамусовське суспільство дотримується суворих правил часів Катерини:
«за батьком і сином честь», «будь поганий, та якщо набереться душ тисячі дві родових – той і наречений», «двері відчинені для званих і непроханих, особливо з іноземних», «не те, щоб новизни вводили, - ніколи», «Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів».
І лише улесливість, чинопочитання, лицемірство панують над умами та серцями «обраних» представників верхівки дворянського класу. Чацький зі своїми поглядами виявляється не на подвір'я. На його думку, «чини людьми даються, а люди можуть обдуритися», шукати заступництво у можновладців – низько, досягати успіху над розумом, а не раболепством. Фамусов, тільки-но почувши його міркування, затикає вуха, кричить: «...під суд!» Він вважає молодого Чацького революціонером, «карбонарієм», небезпечною людиною, у разі Скалозуба просить не висловлювати свої думки вголос. А коли молодик все-таки починає викладати свої погляди, швидко йде, не бажаючи нести відповідальності за його судження. Однак полковник виявляється людиною недалекою і вловлює лише міркування щодо мундирів. Взагалі Чацького мало хто розуміє на балі у Фамусова: сам господар, Софія та Молчалін. Але кожен із них виносить свій вердикт. Фамусов заборонив би таким людям на постріл під'їжджати до столиці, Софія каже, що він не людина - змія, а Молчалін вирішує, що Чацький просто невдаха. Остаточний вердикт московського світла – божевілля! У кульмінаційний момент, коли герой вимовляє своє програмне мовлення, - ніхто у залі не слухає його. Можна сказати, що Чацький зазнає поразки, але це не так! І. А. Гончаров вважає, що герой комедії - переможець, і з ним не можна не погодитися. Поява цієї людини струснула застійна фамусівське суспільство, зруйнувало ілюзії Софії, похитнуло становище Молчаліна.

У романі І.С.Тургенєва «Батьки та діти» стикаються в спекотній суперечці два опоненти: представник молодого покоління – нігіліст Базаров та дворянин П.П.Кірсанов. Один прожив життя пусте, витратив левову частку відведеного терміну на любов до відомої красуні, світської левиці - княгині Р. Але, незважаючи на такий спосіб життя, він знайшов досвід, відчув, напевно, найголовніше почуття, яке спіткало його, змило все наносне, збило пиху і самовпевненість. Це почуття – кохання. Базаров сміливо судить про все, вважаючи себе «самоломанним», людиною, яка зробила своє ім'я лише власною працею, розумом. У суперечці з Кірсановим він категоричний, різкий, але дотримується зовнішніх пристойностей, а от Павло Петрович не витримує і зривається, побічно називаючи Базарова «болваном»:
…перш вони були просто боввані, а тепер вони раптом стали нігілісти.
Зовнішня перемога Базарова у цій суперечці, потім на дуелі виявляється поразкою у головному протистоянні. Зустрівши своє перше і єдине кохання, молодик не здатний пережити поразку, не бажає визнавати крах, але нічого не може вдіяти. Без кохання, без милих очей, таких бажаних рук та губ життя не потрібне. Він стає розсіяним, не може зосередитися, і жодне заперечення не допомагає йому у цьому протистоянні. Так, здається, Базаров переміг, адже він так стоїчно йде до смерті, мовчки бореться з недугою, але насправді він програв, бо втратив усе, заради чого варто жити і творити.

Сміливість і рішучість у будь-якій боротьбі украй необхідні. Але часом треба відкинути самовпевненість, подивитися навколо, перечитати класику, щоб не помилитися правильному виборі. Ось таке життя. І перемагаючи когось, варто подумати, чи це перемога!

№6 Тема твору: Чи бувають переможці у коханні?

Тема кохання хвилює людей з давніх-давен. У багатьох художніх творахписьменники міркують у тому, що таке справжнє кохання, про її місці у житті людей. У деяких книгах можна знайти думку про те, що це почуття має змагальний характер. Але чи це так? І чи бувають взагалі переможці та котрі програли у коханні? Розмірковуючи про це, я не можу не згадати повість Олександра Івановича Купріна «Гранатовий браслет».
У цьому творі можна зустріти велику кількість любовних лінійміж персонажами, що може спантеличити. Однак головним серед них є зв'язок між чиновником Жовтковим та княгинею Вірою Миколаївною Шейною. Купрін описує цю любов як нерозділене, але пристрасну. У той же час, почуття Желткова не мають вульгарного характеру, хоч він і закоханий у заміжню жінку. Його любов чиста і світла, для неї вона розширюється до розмірів цілого світу, стає самим життям. Чиновнику нічого не шкода для своєї коханої: він дарує їй найціннішу річ – гранатовий браслет своєї прабабки.

Однак після візиту Василя Львовича Шейна, чоловіка княгині, та Миколи Миколайовича, брата княгині, Жовтков розуміє, що він не зможе більше бути у світі Віри Миколаївни, навіть на відстані. По суті, чиновник позбавляється єдиного сенсу свого існування, і тому він вирішує пожертвувати своїм життям заради щастя та спокою коханої жінки. Але його смерть не стає марною, адже вона впливає на почуття княгині.

На початку повісті Віра Миколаївна «перебуває у солодкій дрімоті». Вона живе розміреним життям і не підозрює, що її почуття до чоловіка не є справжнім коханням. Автор навіть вказує, що їхні стосунки вже давно перетекли у стан справжньої дружби. Пробудження Віри настає з появою гранатового браслетаз листом її здихача, який вносить у її життя очікування та хвилювання. Повне звільнення від дрімоти відбувається після смерті Жовткова. Віра Миколаївна, бачачи вираз обличчя вже мертвого чиновника, думає у тому, що він великий мученик, якими були Пушкін і Наполеон. Вона усвідомлює, що повз неї пройшло виняткове кохання, яке чекають усі жінки і мало хто з чоловіків може дати.

У цій повісті Олександр Іванович Купрін хоче донести думку, що в коханні не може бути переможців або тих, хто програв. Це неземне почуття, яке духовно піднімає людину, це трагедія та велика таємниця.

І насамкінець мені хотілося б сказати, що, на мою думку, кохання – це поняття, нічим не пов'язане з матеріальним світом. Це піднесене почуття, від якого далекі поняття перемоги та поразки, адже небагатьом вдається осягнути його.

№7. Найголовніша перемога-це перемога над самим собою

Яка буває перемога? І що це взагалі таке? Багато хто, почувши це слово, відразу подумає про якусь велику битву або навіть війну. Але є й інша перемога, і вона на мій погляд найважливіша. Це перемога людини над собою. Це перемога над власними слабкостями, лінощами чи якимись іншими великими чи маленькими перешкодами.
Для когось просто встати з ліжка це вже велике досягнення. Але ж життя настільки не передбачуване, що іноді може статися якась страшна подія, внаслідок якої людина може стати інвалідом. Дізнавшись про таку жахливу новину, кожен відреагує абсолютно по-різному. Хтось зламається, втратить сенс життя та не захоче жити далі. Але є й ті, які незважаючи навіть на найжахливіші наслідки, продовжують жити і стають у сто разів щасливішими за звичайних, здорових людей. Я завжди захоплююсь такими людьми. Для мене це справді сильні люди.

Прикладом такої людини є герой повісті В.Г.Короленка "Сліпий музикант". Ще з народження Петро був сліпим. Зовнішній світ був чужий для нього і все, що йому було про нього відомо, так це те, які деякі предмети на дотик. Життя обділило його зором, зате наділило неймовірним талантів до музики. З дитинства він жив у коханні та турботі, тому відчував себе захищеним удома. Однак покинувши його, він зрозумів, що нічого не знає про цей світ. Він вважав мене чужим у ньому. Все це дуже обтяжувало його, Петро не знав, що йому робити. У ньому стала зароджуватися, властива багатьом інвалідам, злість і егоїзм. Але він подолав усі страждання, він відмовився від егоїстичного права знедоленої долею людини. І незважаючи на свою недугу, він став знаменитим у Києві музикантом і просто щасливою людиною. Для мене справжня перемога не лише над обставинами, а й над самим собою.

У романі Ф.М.Достоєвського "Злочин і кара" Родіон Раскольников також здійснює перемогу над собою, тільки в іншому плані. Його явка з повинною також є значною перемогою. Він скоїв жахливий злочин, вбивши стару лихварку, щоб довести свою теорію. Родіон міг втекти, виправдовуватися, щоб уникнути покарання, але не став цього робити.

Насамкінець хочеться сказати, що перемога над самим собою справді найважча з усіх перемог. І щоб її досягти, потрібно витратити дуже багато сил.

№8.

Справжня поразка походить не від ворога, а від самого себе

Життя людини складається з її перемог та поразок. Перемога, звичайно, тішить людину, а поразка - засмучує. Але чи варто задуматися, чи не буває людина сама винна у своїй поразці?
Роздумуючи над цим питанням, я згадую повість Купріна "Двобій". Головний герой твору, Ромашов Григорій Олексійович, носить важкі гумові калоші в півтори чверті глибиною, обліплені догори густою, як тісто, чорним брудом, і шинель, обрізану по коліна, з бахромою, що висить унизу, із засоленими і розтягнутими петлями. Він трохи незграбний і скований у діях. Дивлячись на себе збоку, він відчуває невпевненість, тим самим штовхаючи себе на поразки.

Розмірковуючи над образом Ромашова, можна сказати, що він невдаха. Але незважаючи на це, особливу симпатію викликає його чуйність. Так він заступається за татарина, перед полковником, утримує від самогубства солдата Хлєбнікова, доведеного до відчаю знущаннями та побоями. Також людяність Ромашова проявляється у випадку з Бек - Агамаловим, коли герой, ризикуючи своїм життям, захищає від нього безліч людей. Однак його любов до Олександри Петрівни Миколайової призводить до найголовнішої поразки його життя. Осліплений любов'ю до Шурочки, він не помічає, що вона лише хоче вирватися з армійського середовища. Фіналом любовної трагедії Ромашова є нічна поява у нього в квартирі Шурочки, коли вона приходить запропонувати умови дуелі з її чоловіком та ціною життя Ромашова купити своє благополучне майбутнє. Григорій здогадується про це, проте через сильну любов до цієї жінки, він погоджується на всі умови дуелі. І наприкінці оповіді гине, ошуканий Шурочкою.

Узагальнюючи сказане, можна сказати, що підпоручик Ромашов, як і багато людей, сам винуватець своєї поразки.

Вибір редакції
Комедія А. Грибоєдова «Лихо з розуму» було створено 1824 року. Через викривальний зміст твору він був опублікований...

ФЕДОР ДОСТОЇВСЬКИЙ (1821-1881) ФІЛОСОФСЬКІ ТА СОЦІАЛЬНІ ВИТОКИ ТЕОРІЇ РОДІОНА РАСКОЛЬНИКОВА Головним героєм роману є Родіон...

Владна та груба Марфа Ігнатівна Кабанова чи Кабаниха — один із центральних жіночих персонажів п'єси Островського «Гроза».

«Нехай вишукався п'яненький Чоловік,- він проти пана На животі лежав»... Такими рядками в поему Некрасова вводиться один із образів бідних...
Історія створення. «Євгеній Онєгін», перший російський реалістичний роман, - найзначніший твір Пушкіна, який має...
«Той, хто любить, має розділити долю того, кого любить» Найзнаменитіший роман Булгакова «Майстер і Маргарита» — багатошарове...
Ви любите малювати? Хочете навчити вашу дитину створювати справжні картини чи просто вирішили зайнятися творчістю? Вам точно...
Ви любите малювати? Хочете навчити вашу дитину створювати справжні картини чи просто вирішили зайнятися творчістю? Вам точно...
Глиняні таблички, на яких були зроблені найбільш ранні записи народних сказань про Гільгамеш, відносяться до середини III тисячоліття до...