Мертві душі визначення проблеми. Аналіз поеми Гоголя «Мертві душі

Поема «Мертві душі» у багатьох асоціюється з містикою, і не спроста. Гоголь був першим російським письменником, що об'єднав надприродне з реальністю. Другий том «Мертвих душ», про причини спалення якого донині ведуться суперечки, став синонімом нереалізованого задуму. Перший том - посібник по життю російського дворянства 1830-х років, енциклопедія поміщицьких і чиновницьких гріхів. Образи, що запам'ятовуються, наповнені глибокими роздумами ліричні відступи, тонка сатира - все це вкупі з художнім талантом автора не тільки допомагає зрозуміти специфічні особливості епохи, а й приносить справжнє читацьке задоволення.

Коли мова заходить про російську літературу першої половини дев'ятнадцятого століття, найчастіше згадуються два письменника: Пушкін і Гоголь. Але не все, проте, знають наступний цікавий факт: саме Пушкін підказав своєму товаришеві теми «Ревізора» і «Мертвих душ». Сам поет витягнув задум з історії про втікачів селян, які не мали документів, які брали імена померлих і таким чином не давали зареєструвати жодної смерті в місті Бендери.

Підхопивши ідею, Гоголь став розробляти загальний задум. 7 жовтня 1835 він пише Пушкіну (саме тоді починається документована історія створення твору):

Почав писати Мертвих душ. Сюжет розтягнувся на довжелезний роман і, здається, буде сильно смішний.

Задумка Гоголя, за однією з версій, полягала в тому, щоб створити поему за зразком «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Перший том - пекло. Другий - чистилище. Третій - рай. Нам залишається тільки гадати про те, чи дійсно такий був задум автора, а також про те, чому Гоголь не закінчив поему. На цей рахунок є дві версії:

1. Н.В. Гоголь був віруючою людиною і прислухався до всіх рекомендацій свого духівника (священика, який приймав його сповіді і напучував йому). Саме духівник і велів йому спалити «Мертві душі» цілком, так як побачив у них щось богопротивне і негідну християнина. Але перший том уже поширився настільки широко, що знищити все екземпляри не було ніякої можливості. Зате другий на стадії приготування був дуже вразливий і став жертвою автора.
2. Письменник створив перший том з ентузіазмом і був задоволений ним, але ось другий том був штучним і натягнутим, тому що відповідав концепції Данте. Якщо пекло в Росії вдалося зобразити без праці, то рай і чистилище не відповідали дійсності і не могли вийти без натяжки. Гоголь не хотів змінювати самому собі і намагатися робити те, що було занадто далеко від істини і чуже йому.

Жанр, напрямок

Головне питання - чому творіння «Мертві душі» називають поемою. Відповідь проста: Гоголь сам так визначив жанр (очевидно, що за структурою, мови і кількості персонажів, це епічний твір, точніше - роман). Можливо, він таким чином підкреслював жанрове своєрідність: рівність епічного (власне опис подорожі Чичикова, укладу життя, характерів) і ліричного (роздуми автора) почав. За менш поширеною версією, так Гоголь зробив відсилання до Пушкіну, або поставив свій твір на противагу «Євгенія Онєгіна», який, навпаки, названий романом, хоча має всі ознаки поеми.

З літературним напрямком розібратися простіше. Очевидно, що письменник вдається до реалізму. На це вказує досить скрупульозне опис дворянського укладу, особливо маєтків і поміщиків. Вибір напрямку пояснюється деміургічною завданням, яку обрав собі Гоголь. В одному творі він взявся описати всю Росію, вивести на поверхню всю бюрократичну бруд, весь свавілля, яке коїться як в країні, так і всередині кожного державного службовця. Інший напрямок просто не володіють необхідним інструментарієм, реалізм Гоголя не уживаються, скажімо, з романтизмом.

сенс назви

Як назва використаний, напевно, найвідоміший оксюморон російською мовою. Сам концепт душі включає в себе поняття безсмертя, динамічності.

Очевидно, що мертві душі - предмет, навколо якого будуються махінації Чичикова і, відповідно, всі події поеми. Але названа поема не тільки і не стільки для позначення неординарного товару, скільки через поміщиків, охоче продають або навіть дарують душі. Вони самі мертві, але не фізично, а духовно. Саме ці люди, на думку Гоголя, складають контингент пекла, саме їх (якщо вірити гіпотезі про запозичення композиції у Данте) чекає рай після спокутування гріхів. Тільки в третьому томі вони могли б стати «живими».

композиція

Головна особливість композиції «Мертвих душ» - кільцева динаміка. Чичиков в'їжджає в місто NN, здійснює всередині нього подорож, в ході якого зав'язує необхідні йому знайомства і здійснює задуману аферу, заглядає на бал, після якого їде - коло замикається.

Крім того, знайомства з поміщиками відбуваються в порядку убування: від найменш «мертвої душі», Манілова, до грузнув в боргах і проблемах Плюшкіна. Повість про капітана Копєйкіна, вплетена автором в десятий розділ як розповідь одного із службовців, покликана показати взаємовплив людини і держави. Примітно, що про біографію Чичикова розказано в останньому розділі, після того, як його бричка покинула місто.

суть

Головний герой, Павло Іванович Чичиков, приїжджає до губернського міста NN з метою скупити мертві душі у поміщиків (нібито на висновок, в Херсонську губернію, де землі роздавалися даром), закласти їх в опікунську раду і отримати по двісті рублів за кожного. Одним словом, він прагнув розбагатіти і не соромився використовувати будь-які методи. Після приїзду він відразу знайомиться з державними службовцями та чарує їх своїми манерами. Ніхто не підозрює, яка блискуча, але ганебна ідея стоїть в основі всієї його діяльності.

Спочатку все йшло гладко, поміщики раділи знайомству з героєм, продавали або навіть дарували йому душі, запрошували відвідати їх ще раз. Однак бал, який відвідує Чичиков перед від'їздом, ледь не позбавив його репутації і ледь не зірвав його махінацію. Починають поширюватися чутки, плітки про його шахрайстві, однак аферист встигає покинути місто.

Головні герої та їх характеристика

Павло Іванович Чичиков - «пан середньої руки». Він дійсно в усьому усереднений персонаж: «не красень, але й поганий зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старий, проте ж і не так, щоб дуже молодий ». З одинадцятого голови ми дізнаємося, що багато в чому його характер визначило напучення батькового у всьому слухатися вчителів і начальство, а також берегти копійку. Підлабузництво, нудотність в спілкуванні, лицемірство - все це засоби для виконання батьківського указу. Крім того, герой володіє гострим розумом, йому властиві хитрість і спритність, без яких не могла бути реалізована (а може бути і не прийшла б йому в голову) затія з мертвими душами. Детальніше про героя Ви можете дізнатися з і від Многомудрий Літрекона.

Образи поміщиків описані відповідно до хронології їх появи у творі.

• Манілов -перший поміщик, що знайомиться з Чичикова і стоїть нарівні з ним з точки зору солодкавості і вульгарної манірності. Але мотиви поведінки Чичикова чітко визначені, Манілов же м'який сам по собі. М'який і мрійливий. Якби ці якості підкріплювалися діяльністю, його характер можна було б віднести до позитивних. Однак все, чим живе Манілов, обмежується демагогією і витання в хмарах. Манілов - від слова манить. У ньому і його маєток легко загрузнути, втратити орієнтир. Однак Чичиков, вірний своєму завданню, отримує душі і продовжує шлях ...
• коробочкувін зустрічає випадково, коли не може знайти дорогу. Вона надає йому нічліг. Як і Чичиков, Коробочка прагне примножувати своє багатство, однак їй бракує гостроти розуму, вона «дубинноголовая». Її прізвище символізує стан відстороненості від зовнішнього світу, обмеженості; вона закрилася в своєму маєтку як в коробці, намагаючись угледіти вигоду в будь-який незначною деталі. Детальніше про цей образ Ви можете дізнатися в.
• Ноздрьов - справжній марнотратник життя. На це вказує хоча б те, що зустріч Чичикова з ним сталася в трактирі. У подібних закладах і коротає свої дні Ноздрьов. Справами свого маєтку не займається, зате багато п'є, він розтратив гроші в карти. Егоцентричний, пихатий. Всіляко намагається викликати інтерес до своєї персони, розповідаючи небилиці, їм же складені. Однак слід віддати йому належне - він єдиний поміщик, який відмовився продати Чичикову душі.
• Собакевич - ведмідь у людській подобі. Також неповороткий, також багато спить і ще більше їсть. Їжа - головна радість в його житті. А після їжі - сон. Загодовує Чичикова мало не до смерті, ніж нагадує Манілова, який теж як би «обплутує мандрівника», затримуючи в маєток. Однак Собакевич відрізняється дивовижною прагматичністю. Все у нього в господарстві добротно, але без зайвої претензійності. Довго торгується з головним героєм, в результаті продає багато душ за вигідною для себе ціною.
• Плюшкін - «дірка на людство». Закинув справи садиби, не стежить за власним зовнішнім виглядом настільки, що при першій зустрічі складно визначити його стать. Його пристрасть до накопичення - апофеоз скупості. Його маєток приносить лише збитки, їжі ледь вистачає для виживання (вона псується і гасне в коморах), селяни вмирають. Ідеальний розклад для Чичикова, за безцінь купує безліч душ. Слід зауважити зв'язок між цими персонажами. Тільки їх біографії наведені автором, про минуле інших нічого не сказано. Це може служити підставою для гіпотези про те, що саме вони могли б пройти чистилище (другий том) і потрапити в рай в третьому. Детальніше про цей образ Многомудрий Літрекон написав в невеликому.
• капітан Копєйкін - ветеран великої вітчизняної війни. Втратив руку і ногу, в зв'язку з чим змушений був припинити роботу. Відправився в Петербург випрошувати допомогу, однак, не отримавши нічого, повернувся в рідне місто і, за чутками, став розбійником. У цьому персонажі втілився образ пригнобленого народу, знедоленого державою. Примітно, що редакція фрагмента, дозволена тодішньої цензурою, несе діаметрально протилежний посил: держава, не маючи можливості, допомагає ветеранові, а той, незважаючи на це, йде проти нього. Про роль і значення цієї історії Ви можете дізнатися з.
• Птах-трійка, Що з'являється в самому кінці поеми, втілює в собі Русь і теж є одним з персонажів. Куди вона рухається? Подорож Чичикова - це історичний шлях країни. Головна його проблема полягає у відсутності вдома. Він не може нікуди приїхати. У Одіссея була Ітака, а у Чичикова є тільки бричка, що рухається в незрозумілому напрямку. Росія, на думку автора, теж знаходиться в пошуках свого місця в світі і, звичайно, знайде його.
• образ автора, Розкритий через ліричні відступи, вносить щіпку розсудливості в болото гріха і пороку. Він саркастично описує своїх героїв і розмірковує над їхніми долями, проводить забавні паралелі. Його образ поєднує в собі цинізм і надію, критичний склад розуму і віру в майбутнє. Одна з найвідоміших цитат, написаних Гоголем від свого обличчя - «Який росіянин не любить швидкої їзди?» - знайома навіть тим, хто не читав поему.
• Система образів, введена Гоголем, до сих пір знаходить відповідності в реальності. Ми зустрічаємо гуляють Новосибірських, сонних Манілових, підприємливих кон'юнктурників начебто Чичикова. А Росія як і раніше рухається в незрозумілому напрямку, як і раніше шукає свій «будинок».

Теми і проблеми

1. Основна тема, піднята в поемі - Історичний шлях Росії (В ширшому сенсі - тема дороги). Автор намагається осмислити недосконалість бюрократичного апарату, що призвело до нинішнього стану справ. Після виходу в світ твори Гоголя лаяли за відсутність патріотизму, за виставляння Росії в поганому світлі. Він передбачив це і дав відповідь скептикам в одному з відступів (початок сьомої глави), де порівняв доля письменника, що оспівує велике, піднесене, з долею того, хто насмілився «викликати назовні все, що щохвилини перед очима і чого не зрят байдужі очі, всю страшну, приголомшливу твань дрібниць, які обплутали наше життя, всю глибину холодних, роздроблених, повсякденних характерів, якими кишить наша земна, часом гірка і нудна дорога, і міцною силою невблаганного різця насмілився виставити їх опукло і яскраво на всенародні очі! ». Істинний патріот - не той, хто не помічає і не показує недоліків батьківщини, але той, хто занурюється в них з головою, досліджує, описує, щоб викорінити.
2. Тема взаємини народу і влади представлена \u200b\u200bантитезою поміщики - селяни. Останні являють собою моральний ідеал Гоголя. Незважаючи на те, що ці люди не отримали хорошого виховання і освіти, саме в них бачиться проблиск справжнього, живого почуття. Саме їх неприборкана енергія здатна перетворити нинішню Росію. Вони пригнічені, але діяльні, поміщики ж мають повну свободу, але сидять склавши руки, - саме це висміює Гоголь.
3. Феномен російської душі теж є темою роздуми автора. Незважаючи на всі проблеми, порушені в книзі, наш народ таїть в собі справжні багатства таланту і характеру. Російська душа проглядає навіть в морально неповноцінних поміщиків: турботлива і хлібосольна Коробочка, добросердя і відкритий Манілов, господарських і діловитий Собакевич, веселий і сповнений енергії Ноздрьов. Навіть Плюшкін перетворюється, коли згадує про дружбу. Значить, російські люди унікальні за своєю природою, і навіть в гірших з них є переваги і дрімаючі здібності до творення.
4. Тема сім'ї теж цікавила письменника. Неповноцінність і холодність сімейства Чичикова породила в ньому, талановитого юнака, пороки. Плюшкін став недовірливим і зловмисним скупердяї, коли позбувся своєї опори - подружжя. Роль сім'ї в поемі є головною для морального очищення мертвих душ.

Головною проблемою твору є проблема «омертвіння російської душі». Галерея поміщиків першого тому наочно демонструє це явище. Лев Толстой в романі «Анна Кареніна» вивів таку формулу, яку пізніше стали застосовувати до багатьох сфер життя: «Всі щасливі сім'ї схожі один на одного, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму». Вона дивно точно помічає особливість гоголівських персонажів. Хоча він показує нам лише одного позитивного поміщика (Костанжогло з другого тому), і ми не можемо перевірити першу частину формули, друга частина підтверджується. Душі всіх персонажів першого тому мертві, але по-різному.

В кінцевому рахунку саме сукупність характерів, незначних для суспільства окремо, стає причиною соціального і морального кризи. Виходить, що кожен більш-менш впливова людина своєю діяльністю може змінити стан речей в місті - до такого висновку приходить Гоголь.

Хабарництво і казнокрадство, підлабузництво, невігластво є складовими частинами проблеми «омертвіння душі». Цікаво, що всі ці явища отримали назву «чічіковщіни», яке використовувалося нашими предками довгий час.

Основна ідея

Головна думка поеми криється в сьомому розділі, в уривку, де Чичиков «оживляє» куплені їм душі, фантазує про те, якими могли бути всі ці люди. «Майстер ти був, чи просто мужик, і якою смертю тебе прибрало?» - задається питанням герой. Він замислюється про долі тих, кого раніше вважав товаром. Це перший проблиск його душі, перше важливе питання. Тут гіпотеза про можливість очищення душі Чичикова починає здаватися правдоподібною. Якщо це так, значить, кожна мертва душа здатна до морального відродження. Автор вірив у щасливе і велике майбутнє Росії і пов'язував його з моральним воскресінням її народу.

Крім того, Гоголь показує жвавість, духовну силу, чистоту кожного селянського характеру. «Степан пробка, ось той богатир, що у гвардію годився б!», «Попов, дворовий людина, повинен бути вченим». Він не забуває віддати данину поваги працівникам, селянам, хоча предмет його освітлення - махінації Чичикова, його взаємодія з прогнилим чиновництвом. Сенс цих описів - не стільки показати, скільки висміяти і засудити мертві душі, щоб підняти свідомого читача на нову висоту розуміння і допомогти йому направити країну по потрібному курсом.

Чому вчить?

Кожен зробить свій висновок, прочитавши цю книгу. Хтось заперечить Гоголю: проблеми корупції та шахрайства характерні в тій чи іншій мірі для будь-якої країни, їх неможливо усунути повністю. Хтось погодиться з ним і утвердиться в думці, що душа - єдине, про що повинен дбати будь-яка людина.

Якби потрібно було виділити єдину мораль, вона могла б виглядати так: людина, ким би він не був, не може жити повним життям і бути щасливий, якщо не використовує енергію на творчі цілі, збагачуючись при цьому незаконно. Що цікаво, навіть активна діяльність укупі з неправомірними методами не може ощасливити людини. Як приклад - Чичиков, вимушений приховувати справжні мотиви своєї поведінки і побоюватися за розкриття своїх планів.

Художні деталі і мову

Гротеск - улюблений прийом Гоголя. Відомий радянський літературознавець Борис Ейхенбаум в статті «Як зроблена Шинель Гоголя» показав, що його геніальність проявляється не стільки в змісті творів, скільки в їх формі. Те ж саме можна сказати і про «Мертвих душах». Граючи різними стильовими регістрами - патетичними, іронічними, сентиментальними - Гоголь створює справжню комедію. Гротеск полягає в невідповідності серйозності і важливості обраної теми використовуваному мови. Письменник керувався принципом «чим довше дивимося на кумедний витвір, тим сумніше воно здається». Сатиричним стилем він заманював читача, змушуючи повертатися до тексту і під гумором бачити страшну правду.

Яскравий приклад сатири - використання говорять прізвищ. Деякі з них описані в розділі про характеристики поміщиків. Про сенсі деяких (нешановних-Корито, доїжджають-ні-доїдеш, Воробей) можна сперечатися. Історизм (бричка, козли, передок) роблять деталі складними для розуміння сучасного читача.

Значення, своєрідність і особливості

«Мертві душі» займають центральне місце в творчості Гоголя. Незважаючи на те, що «всі ми вийшли з Гоголівській« Шинелі »» (за словами Ежена де Вогюе), поема про Чичикова також потребує ретельного вивчення.

Існує безліч трактувань тексту. Найпопулярніша - спадкоємність по відношенню до «Божественної комедії». Поет, письменник і літературознавець Дмитро Биков вважає, що Гоголь орієнтувався на «Одіссею» Гомера. Він проводить такі паралелі: Манілов - Сирени, Коробочка - Цирцея, Собакевич - Полифем, Ноздрьов - Еол, Плюшкін - Сцилла і Харибда, Чичиков - Одіссей.

Поема цікава наявністю безлічі особливостей, доступних тільки професійним дослідникам, літераторам. Наприклад, на початку першого розділу читаємо: «В'їзд його не справив в місті абсолютно ніякого шуму і не був супроводжений нічим особливим; тільки два російські мужика, які стояли біля дверей шинку проти готелю, зробили деякі зауваження ... ». Навіщо уточнювати, що мужики саме російські, якщо зрозуміло, що дія відбувається в Росії? Це характерний для поеми прийом «фігури фікції», коли щось (нерідко багато) сказано, але нічого не визначено. Те ж саме бачимо в описі «усередненого» Чичикова.

Інший приклад - пробудження героя у Коробочки в наслідок влетіла в ніс мухи. Муха і Чичиков насправді грають подібні ролі - пробуджують від сну. Перша будить самого героя, Чичиков ж своїм приїздом будить омертвів місто і його жителів.

критика

Герцен писав «Мертві душі потрясли Росію». Пушкін вигукував: «Боже, яка сумна наша Росія!». Бєлінський ставив твір вище за все, що було в російській літературі, проте нарікав на надзвичайно пихатий ліризм, що не поєднується з тематикою і посилом (очевидно, він сприймав лише зміст, відкинувши геніальну мовну гру). О.І. Сенковский вважав, що «Мертві душі» - жартівливе порівняння з усіма великими епосу.

Висловлювань критиків і любителів про поему було безліч, всі вони різні, але безсумнівно одне: твір викликав величезний резонанс в суспільстві, змусило глибше дивитися на світ, задавати серйозні питання. Навряд чи творіння можна назвати великим, якщо воно подобається і догоджає всім. Велич виникає пізніше, в палких суперечках і дослідженнях. Має пройти час, щоб люди могли оцінити по заслугах праці геніїв, в число яких, безсумнівно, входить Микола Гоголь.

Художня глибина і масштаб твори "Мертві душі" говорять про те, що його цілком можна вважати головним у творчій біографії Миколи Гоголя. Автор довго і копітко працював над його створенням, почавши з розуміння того, що в першу чергу письменникові всі проблеми і сюжетну лінію, а також характер героїв, слід пропустити через себе. Давайте розберемо аналіз "Мертвих душ" Миколи Гоголя.

Скромна початок великої поеми

Аналіз поеми "Мертві душі" Гоголя ми почнемо з того, що в першому томі твори автор намітив лише загальні риси і назвав це "блідим початком". Як у Гоголя возника ідея сюжету, адже щоб продумати в деталях таку серйозну річ, потрібен відповідний підхід і міцну основу?

Виявляється, ідею зайнятися новою поемою подав Гоголю не хто інший, як Олександр Пушкін. Поет сказав, що у нього є в наметках сюжет, який він сам би хотів використовувати, але порекомендував зайнятися цим Миколі Васильовичу. Але важливо запам'ятати, що найголовніше: Пушкін "підказав" провідну ідею поеми, а сюжет він позначив в загальних рисах. Гоголь сам прекрасно розвинув сюжетну лінію, адже він знав чимало реальних історій, в основу яких лягли різні афери з "мертвими душами".

Наприклад, включимо в аналіз поеми "Мертві душі" один такий випадок з життя Гоголя. Коли він був зовсім молодим ще людиною і проживав в Миргороді, він почув досить докладно подібну історію - деяких кріпаків, які вже померли, вигідно було рахувати живими, принаймні, до майбутньої ревізії. Така практика поширилася по Росії, і на офіційних паперах тільки після ревізії таких селян починали вважати мертвими. Зважаючи на це до так званої "ревізькій казки" поміщикам доводилося продовжувати оплату податків у вигляді подушного податку.

У чому суть афери з "мертвими душами"

Коли селянин залишався "живим" лише на офіційних паперах, його могли подарувати, продати або закласти, що вигідно було при деяких шахрайських аферах. Поміщика можна було спокусити тим, що кріпак не приводив більше доходу, а так можна виручити за нього якусь суму. Знаходився покупець, який в разі проведення операції починав володіти дуже навіть реальним станом.

Спочатку Гоголь, з огляду на цю основу афери, визначив для свого твору такий жанр, як авантюрно-шахрайський роман. В такому дусі вже писали деякі автори того часу, і їх романи користувалися досить великим успіхом, хоча за художнім рівнем були не такими високими. По ходу роботи Гоголь видозмінив жанр, і це важлива деталь в аналізі поеми "Мертві душі". Після того як стала зрозуміла загальна задумка твору і чітко сформувалася ідея, сам Гоголь позначив жанр - поема. Тому з авантюрно-шахрайського роману він перетворився в поему.

Аналіз поеми "Мертві душі" - особливості твору

Якщо говорити про масштабність ідеї Гоголя щодо поеми "Мертві душі", то видно, як вона розросталася, тому що спочатку автор хотів відобразити тільки "один бік" Росії, а пізніше своєю тезою Гоголь показав, що переглянув не тільки жанрову модель, але і багатство ідеї. Суть його тези полягає в думці: "вся Русь" повинна відбитися в поемі. Новий задум був настільки широкий і багатий, що в тісних рамках авантюрно-шахрайського роману його було практично не втілити. Тому цей жанр став грати роль оболонки, але втратив головну роль.

Поговоримо трохи про головного героя поеми Чичикова. Його походження оповите таємницею, і це той самий прийом, який Гоголь застосував, щоб в повній мірі розкрити його образ. Проводячи аналіз поеми "Мертві душі", стає цілком очевидно, що Чичиков - це людина середини. У нього непогана зовнішність, тобто і красенем його не назвеш, і він не потворний. Чи не товстий він, і не тонкий. Вік теж незрозумілий - немолодий, в той же час і не старий. Як читачі, ми не знаємо історію життя Чичикова, поки не доходимо до читання останнього розділу.

В одинадцятому розділі стає видно вульгарна натура цієї людини. Про його походження знову ж сказано досить туманно, знову підкреслено, що він і не підлий, але і не геройського складу. Головне якість Чичикова - це те, що він "набувач". Можна зробити висновки з того, як Гоголь називає його "середнім" людиною. Це означає, що він не особливо відрізняється від всіх інших, але в його характері посилена риса, притаманна багатьом - Чичиков готовий наживатися, гнатися за красивим життям і при цьому у нього майже немає глибоких цілей в житті, і він духовно порожній.

Всі головні події, що становлять основу сюжету "Мертвих душ", протікають при безпосередній участі Павла Івановича Чичикова. Зав'язка сюжету - приїзд Чичикова в губернське місто.
Павло Іванович знайомиться з містом, з відомими чиновниками і з деякими поміщиками. Через кілька днів він вирушає в подорож: відвідує садиби Манілова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича, Плюшкіна і набуває у них "мертві душі". Казна проводила перепис кріпосного населення один раз в 10-15 років. Між переписами ( "ревізькими казками") за поміщиками значилося встановлену кількість ревізьких душ (в перепису вказувалися тільки чоловіки). Природно, що селяни вмирали, але за документами, офіційно, вони вважалися живими до наступного перепису. "Я вважаю придбати мертвих, які, втім, значилися б по ревізії як живі", - говорить Чичиков приголомшеному Манілова. За кріпаків поміщики щорічно платили податок, в тому числі і за померлих. "Слухайте, матінко, - роз'яснює Чичиков коробочці, - так ви розсудіть тільки гарненько: адже ви розоряти. Платіть за нього (померлого) подати як за живого". Чичиков набуває померлих селян, щоб закласти їх, як живих, в Опікунську раду і отримати неабияку суму грошей.
Повернення Чичикова в місто і оформлення купчої - кульмінація сюжету. Всі вітають нового "херсонського поміщика" з придбанням кріпаків. Але торжество і загальні веселощі поступаються місцем розгубленості, коли Ноздрьов і Коробочка розкривають витівки "шановного Павла Івановича". Настає розв'язка: Чичиков поспішно покидає місто.
Хоча Чичиков активно бере участь у всіх подіях, що відбуваються, сюжет твору виходить за рамки історії його життя, його особистої долі. "Мертві душі" - це книга про Росію, а не про Чичикова. Так розумів автор свій великий задум. Обраний сюжет давав Гоголю "повну свободу об'їздити разом з героєм всю Росію і вивести безліч найрізноманітніших характерів". В "Мертвих душах" величезна кількість дійових осіб. Нахабний набувач Чичиков, чиновники губернського міста і столиці, поміщики і кріпаки - всі соціальні шари кріпосної Росії представлені в поемі. Та й сам автор виступає в ліричних відступах: він захоплюється батьківщиною, її просторами, народом, його влучним словом.
Можна сказати, що збірний образ батьківщини - це і є головне в "Мертвих душах". Тому-то автор визначає твір як поему, що сходить до її класичних зразків. У Стародавній Греції поемами називалися народні епічні твори, в яких зображувалася життя і боротьба всього народу. Такий літературний жанр, як ліро-епічна поема, давав можливість Гоголю "оглядати всю величезне-несучу життя", батьківщину "у всій своїй громаді".
Співвідношення частин у "Мертвих душах" строго продумано і підпорядковане творчим задумом.
Перша глава поеми є своєрідним вступом. Автор знайомить нас з головними дійовими особами: з Чичикова і його постійними супутниками - Петрушкою і Селіфаном, з поміщиками Манілова, Ноздрьовим, Собакевичем. Тут же дана замальовка суспільства губернських чиновників. Глави з другої по шосту присвячені поміщикам, які уособлюють собою "благородне" стан Росії, "господарів життя". У сьомою - десятою розділах майстерно намальовано губернське суспільство. Міські верхи, дрібні чиновники, дами "просто приємні" і "приємні в усіх відношеннях" строкатим натовпом проходять перед нашим внутрішнім зором. В одинадцятому розділі дана біографія Чичикова, неохайного ділка буржуазного складу, набувача мертвих душ. Заключні рядки "Мертвих душ" присвячені гаряче улюбленої батьківщини: Гоголь-патріот оспівує велич і силу Росії.
Значне місце в ідейно-композиційною структурою твору займають ліричні відступи і вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру. У ліричних відступах Гоголь стосується найгостріших, найважливіших суспільних питань. Думки автора про високе призначення людини, про долю батьківщини і народу контрастно протиставлені похмурим картинам російського життя.
Органічно входять в поему позасюжетні, вставні епізоди, сцени, картини, міркування автора. Наприклад, Гоголь як би мимохідь накидає портрети тонких і товстих чиновників. "На жаль! Товсті вміють краще на цьому світі обробляти справи свої, ніж тоненькі", - пише автор. Або ось сатиричний портрет якогось правителя канцелярії. Серед своїх підлеглих правитель - "Прометей, рішучий Прометей! .. а трохи трохи вище над ним, з Прометеєм зробиться таке перетворення, якого й Овідій не вигадав: муха, менше навіть мухи, знищується в піщинку!" Не можна не згадати і "Повість про капітана Копєйкіна", інваліда Великої Вітчизняної війни 1812 року, який прибув до Петербурга просити "монаршої милості".
Позасюжетні, вставні епізоди, портретні замальовки і сцени допомагають всебічного висвітлення життя різних соціальних верств кріпосницької Росії, починаючи з затурканих селян і закінчуючи сановниками. В "Мертвих душах" відбилася вся Русь з її добром і злом.

Поема «Мертві душі» була задумана Гоголем як грандіозна панорама російського суспільства з усіма його особливостями і парадоксами. Центральна проблема твору - духовна смерть і відродження представників основних російських станів того часу. Автор викриває і висміює пороки поміщиків, продажність і згубні пристрасті чиновництва.

Сама назва твору має подвійне значення. «Мертві душі» - це не тільки померлі селяни, а й інші фактично живі персонажі твору. Називаючи їх мертвими, Гоголь підкреслює їх спустошені, жалюгідні, «мертві» душонки.

Історія створення

«Мертві душі» - поема, яку Гоголь присвятив значну частину свого життя. Автор неодноразово змінював концепцію, переписував і переробляв твір. Спочатку Гоголь задумав «Мертві душі» як гумористичний роман. Однак, в результаті вирішив створити твір, який викриває проблеми російського суспільства і послужить його духовному відродженню. Так і з'явилася ПОЕМА «Мертві душі».

Гоголь хотів створити три томи твору. У першому автор планував описати пороки і розкладання кріпосницького суспільства того часу. У другому дати своїм героям надію на спокутування і відродження. А в третьому намір описати подальший шлях Росії і її суспільства.

Однак, Гоголь встиг закінчити лише перший том, який з'явився у пресі в 1842 році. До самої своєї смерті Микола Васильович працював над другим томом. Однак, перед самою смертю автор спалив рукопис другого тому.

Третій том «Мертвих душ» так і не був написаний. Гоголь не зміг знайти відповідь на питання, що буде далі з Росією. А, може бути, просто не встиг про це написати.

аналіз

Опис твору, сюжет

Одного разу, в місті NN з'явився дуже цікавий персонаж, сильно виділяється на тлі інших старожил міста - Павло Іванович Чичиков. Після свого приїзду він почав активно знайомитися з важливими особами міста, відвідував бенкети і обіди. Через тиждень приїжджий уже був на «ти» з усіма представниками міської знаті. Всі були в захваті від нової людини, що раптово з'явився в місті.

Павло Іванович відправляється за місто, щоб нанести візити знатним поміщикам: Манілова, Коробочки, Собакевича, Ноздреву і Плюшкіна. З кожним поміщиком він любезничает, до кожного намагається знайти підхід. Природна спритність і винахідливість допомагають Чичикову отримати розташування кожного поміщика. Крім порожніх розмов, Чичиков розмовляє з панами про селян, які померли після ревізії ( «мертві душі») і виявляє бажання їх купити. Поміщики не можуть взяти в толк, навіщо Чичикову потрібна така угода. Однак, погоджуються на неї.

В результаті своїх візитів Чичиков придбав більш ніж 400 «мертвих душ» і поспішав швидше закінчити справи і виїхати з міста. Корисні знайомства, заведені Чичикова по приїзду в місто, допомогли йому залагодити всі питання з документами.

Через деякий час поміщиця Коробочка проговорилася в місті, що Чичиков скуповує «мертві душі». Все місто дізнався про справи Чичикова і дивувався. Навіщо такому шановному пану купувати померлих селян? Нескінченні розмови і домисли згубно діють навіть на прокурора, і від страху він помирає.

Поема закінчується тим, що Чичиков спішно виїжджає з міста. Залишаючи місто, Чичиков з сумом згадує свої плани покупки мертвих душ і застави їх в казну в якості живих.

Головні герої

Якісно новий герой в російській літературі того часу. Чичикова можна назвати представником новітнього, тільки що зароджується в кріпосної Росії класу - підприємців, «набувачів». Активність і діяльність героя вигідно відрізняє його на тлі інших персонажів поеми.

Образ Чичикова відрізняється своєю неймовірною багатогранністю, багатоликість. Навіть по зовнішності героя важко відразу зрозуміти, якою є людина і що він із себе представляє. «У бричці сидів пан не красень, але й поганий зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий, не можна сказати, щоб старий, проте ж і не так, щоб дуже молодий».

Складно зрозуміти і охопити натуру головного героя. Він мінливий, багатоликий, здатний підстроїтися під будь-якого співрозмовника, надати обличчю потрібний вираз. Завдяки цим якостям Чичиков без праці знаходить спільну мову з поміщиками, чиновниками і завойовує собі потрібне положення в суспільстві. Уміння зачаровувати і викликати прихильність до себе потрібних людей Чичиков використовує для досягнення своєї мети, а саме отримання і накопичення грошей. Ще батько вчив Павла Івановича мати справи з тими, хто багатший і дбайливо ставитися до грошей, так як лише грошима можна прокласти шлях у житті.

Чичиков заробляв гроші не чесно: обманював людей, брав хабарі. Згодом махінації Чичикова набувають все більшого розмаху. Павло Іванович прагне до збільшення свого стану будь-якими шляхами, не звертаючи уваги ні на які моральні норми і принципи.

Гоголь визначає Чичикова як людини з підлою натурою і також вважає його душу мертвої.

У своїй поемі Гоголь описує типові образи поміщиків того часу: «господарники» (Собакевич, Коробочка), а також не серйозні і марнотратні панове (Манілов, Ноздрьов).

Микола Васильович майстерно створив у творі образ поміщика Манілова. Під одним цим образом Гоголь мав на увазі цілий клас поміщиків зі схожими рисами. Основні якості цих людей - сентиментальність, постійні фантазії і відсутність активної діяльності. Поміщики такого складу пускають господарство на самоплив, не займаються нічим корисним. Вони дурні і порожні всередині. Саме таким був Манілов - в душі не через погану, але бездарним і дурним позером.

Настасья Петрівна Коробочка

Поміщиця, проте значно відрізняється складом характеру від Манілова. Коробочка - хороша і акуратна господиня, все в маєток у неї ладиться. Однак, життя поміщиці крутиться виключно навколо її господарства. Коробочка не розвивається духовно, нічим не цікавиться. Вона не розуміє абсолютно нічого в тому, що не стосується її господарства. Коробочка - також один з образів, під яким Гоголь мав на увазі цілий клас подібних обмежених поміщиків, які не бачать нічого далі свого господарства.

Автор однозначно відносить поміщика Ноздрева до несерйозно і марнотратним панам. На відміну від сентиментального Манілова, в Ноздреве кипить енергія. Однак, цю енергію поміщик пускає не на благо господарства, а заради своїх тимчасових задоволень. Ноздрьов грає, даремно витрачає гроші. Відрізняється своєю легковажністю і пустим ставленням до життя.

Михайло Семенович Собакевич

Образ Собакевича, створений Гоголем, перегукується з образом ведмедя. Щось від великого дикого звіра є в зовнішності поміщика: неповороткість, статечність, сила. Собакевича турбує не естетична краса навколишніх його речей, а їх надійність і довговічність. За грубою зовнішністю та суворим характером ховається хитрий, розумний і виверткий людина. На думку автора поеми, таким поміщикам, як Собакевич не важко адаптуватися до майбутніх на Русі змін і реформ.

Самий не звичайний представник класу поміщиків в гоголівської поемі. Старий відрізняється своєю надзвичайною скупістю. Причому, Плюшкін жадібний не тільки по відношенню до своїх селянам, а й по відношенню до себе самого. Однак, така економія робить Плюшкіна по-справжньому бідним людиною. Адже саме його скупість не дозволяє йому знайти сім'ю.

чиновництво

У Гоголя в творі є опис декількох міських чиновників. Однак, автор у своєму творі істотно не диференціює їх між собою. Всі чиновники в «Мертвих душах» - зграя злодіїв, пройдисвітів і казнокрадів. Ці люди по-справжньому дбають лише про своє збагачення. Гоголь буквально в декількох рисах описує образ типового чиновника того часу, нагороджуючи його самими не втішні якостями.

цитати

«Ех, російський народ! Не любить помирати своєю смертю! » Чичиков

«Не май грошей, май хороших людей для звернення", - сказав один мудрець ... » Чичиков

«... найбільше бережи і копальні копійку: ця річ надійніша за все на світі. Товариш або приятель тебе надує і в біді перший тебе видасть, а копійка не видасть, в якій би біді ти не був » батько Чичикова

«... як глибоко заронити в слов'янську природу те, що ковзнуло тільки за природою інших народів ...»Гоголь

Головна ідея, сенс твору

В основу сюжету «Мертвих душ» закладена авантюра, задумана Павлом Івановичем Чичикова. На перший погляд план Чичикова здається неймовірним. Однак, якщо розібратися, російська дійсність тих часів з її правилами і законами давала можливості для всіляких махінацій, пов'язаних з кріпаками.

Справа в тому, що після 1718 року в Російській імперії була введена подушна перепис селян. За кожного кріпака чоловічої статі пан повинен був платити податок. Однак, перепис проводили досить рідко - раз в 12-15 років. І якщо хтось із селян втік або помер, поміщик був змушений все одно платити за нього податок. Померлі або втекли селяни ставали тягарем для пана. Це і створювало сприятливий грунт для різного роду махінацій. Провести такого роду аферу сподівався і сам Чичиков.

Микола Васильович Гоголь добре знав, яким чином влаштовано російське суспільство з її кріпосницької системою. І весь трагізм його поеми полягає у тому, що афера Чичикова абсолютно не перечила чинним російським законодавством. Гоголь викриває спотворені відносини людини з людиною, а також людини з державою, говорить про абсурдні закони, що діють в той час. Через таких спотворень стають можливими події, які суперечать здоровому глузду.

висновок

«Мертві душі» - класичний твір, яке як ніяке інше написано в стилі Гоголя. Досить часто Микола Васильович в основу свого твору закладав якийсь анекдот або комічну ситуацію. І чим більше смішна і незвичайна ситуація, тим трагічніше представляється реальний стан речей.

). На батьківщині йому важко. «Мене непокоїть і душить все, і саме повітря», - каже він. Влітку 1842 року він знову залишає Росію, на цей раз на цілих шість років. В кінці цього ж року він готує до друку повне зібрання своїх творів. Цією датою замикається останній літературний період його життя. Решта десять років він повільно і неухильно йде від літератури.

Гоголь. Мертві душі. Лектор - Дмитро Бак

У «Авторській сповіді» Гоголь повідомляє, що Пушкін радив йому написати великий роман і дав сюжет: якийсь спритний пройдисвіт скуповує кріпаків, вже померлих, але за паперами значаться ще живими; потім закладає їх у ломбард і таким способом набуває великий капітал. Гоголь починав писати без певного плану, захопившись можливістю постранствовать зі своїм героєм по всій Росії, зобразити безліч кумедних осіб і смішних явищ.

Спочатку «Мертві душі» представлялися йому романом пригод на зразок «Дон Кіхота» Сервантеса або «Жиль Блаза» Лесажа. Але під впливом духовного перелому, що сталося в ньому під час роботи над цим твором, характер роману поступово став змінюватися. З авантюрної повісті «Мертві душі» перетворюються на величезну поему в трьох томах, в російську «Божественну комедію», перша частина якої повинна відповідати «Аду», друга - «Чистилище» і третя - «Раю». Спочатку - темні явища російського життя, вульгарні, тупі, порочні «мертві душі». Потім поступовий наступ світанку: в уривках незакінченого другого тому зустрічаються вже особи «добродійні»: ідеальний господар Костанжогло, ідеальна дівчина Уленька, мудрий старець Муразов, що проповідує про «благоустрій душевного майна». Нарешті, в задуманому, але не написаному третьому томі - повне торжество світла.

Гоголь полум'яно вірив у духовну красу Росії, в моральні скарби російського народу - і його терзали докори критиків, які стверджували, що він здатний маскуватися під тільки нице і потворне. Як жадав він возвеличити свою батьківщину. Але трагедія його полягала в тому, що йому б дан великий сатиричний талант, геніальне вміння помічати все смішне і вульгарне в життя і повна нездатність створювати «ідеальні образи» - А між тим він дивився на свою працю як на релігійно-суспільне служіння, бажав не розважати і смішити читача, а повчати його і звертати до Бога. Від цього внутрішнього конфлікту Гоголь загинув, так і не закінчивши своєї поеми.

У першому томі «Мертвих душ» Павло Іванович Чичиков, людина вельми благопристойної зовнішності і запеклий шахрай, приїжджає в губернське містечко, зачаровує губернатора, поліцмейстера, прокурора і все губернське суспільство, зустрічається з найбільшими поміщиками і потім відвідує їх маєтки. Ми знайомимося з «типами» поміщиків, зображеними так яскраво, з такою життєвою силою, що прізвища їх давно стали загальними. Солодкий до нудотності Манілов, що дав своїм синам імена Фемістоклюса і Алкіда і розчулено шепоче дружині: «Разіна, серденько, свій ротик, я тобі покладу цей шматочок». Дубинноголовая, скнарість господиня Коробочка, смертельно перелякана тим, що продешевила мертві душі. Ноздрьов, молодець з рум'яними щоками і чорними, як смола, бакенбардами, гульвіса, брехун, хвалько, шулер і скандаліст, вічно щось продає, міняє, купує. Собакевич, схожий «на середньої величини ведмедя», скупа і хитрий, кулак - господар, виторговувати гроші на кожній мертвої душі і підсовує Чичикову замість мужика бабу «Єлизавету Воробей». Скупар Плюшкін, в халаті, схожому на жіночий капот, з чотирма статями, бовтаються ззаду, поміщик, обкрадає власних селян і живе в якомусь складі курній мотлоху; сам Чичиков, охоплений пристрастю наживи, що здійснює шахрайства і підлості заради мрії про багатого життя; його лакей Петрушка, що носить всюди за собою особливий запах і читає заради приємного процесу читання, і кучер Селіфан, філософствують в п'яному вигляді і гірко докоряє своїх підступних коней. Всі ці фігури, неправдоподібні, майже карикатурні, сповнені своєї власної, моторошної життя.

Фантазія Гоголя, створює живих людей, мало зважає на дійсністю. У нього особливий «фантастичний реалізм», це - не правдоподібність, а повна переконливість і самостійність художнього вимислу. Було б безглуздо по «Мертвих душ» судити про миколаївської Росії. Світ Гоголя управляється своїми законами, і його маски здаються жвавіше справжніх людей.

Коли автор «Мертвих душ» читав перші розділи поеми Пушкіна, той спочатку сміявся, потім «почав потроху ставати все глибшим і глибшим, і нарешті став зовсім похмурий. Коли ж читання скінчилося, він вимовив голосом туги: "Боже, яка сумна наша Росія" ». «Мене це здивувало, - додає Гоголь. - Пушкін, який так знав Росію, не помітив, що все це - карикатура і моя власна вигадка ».

Перший том «Мертвих душ» закінчується поспішним від'їздом Чичикова з губернського міста, завдяки Ноздреву і Коробочці там поширюються чутки про його покупку мертвих душ. Місто охоплене вихором пліток. Чичикова вважають розбійником, шпигуном, капітаном Копєйкін і навіть Наполеоном.

У збережених розділах другого тому мандри Чичикова тривають; з'являються новь «типи»: товстун-ненажера Петро Петрович Півень, бравий вояка генерал Бетріщев, ледачий і мрійливий «байбак» і «коптітель неба» Тентетніков. Гумор автора помітно слабшає, творчі сили його зменшуються. Художника часто затуляє мораліст-проповідник. Незадоволений своєю працею, Гоголь перед смертю спалив другий том.

Словесна тканина «Мертвих душ» надзвичайно складна. Гоголь знущається над романтичними «красотами стилю» і прагне до точності і детальної записи дійсних фактів. Він перераховує всі гудзики на сукні своїх героїв, все прищики на їхніх обличчях. Нічого не пропустить він - жодного жесту, жодної гримаси, жодного підморгування або покашлювання. У цій навмисною урочистості зображення дрібниць, в цьому пафосі звеличення нікчемності - його нещадна іронія. Гоголь знищує своїх героїв сміхом: Чичиков надягає свій фрак «брусничного кольору з іскрою» - і клеймо вульгарності вже назавжди лягає на його образ. Іронія і «натуральна живопис» перетворюють людей в манекени, вічно повторюють всі ті ж механічні жести; життя і забиваючи та раз'ятим на безліч безглуздих дрібниць. Воістину страшне царство «мертвих душ»!

І ось раптово, несподівано в цей затхлий і задушливий світ влітає свіжий вітер. Глузливий прозаїк поступається місцем захопленому поетові; переривається педантично - докладний опис вульгарних осіб і убогих речей і розливається потік натхненною лірики. Автор розчулено згадує свою юність, схвильовано говорить про велике призначення письменника і з несамовитою любов'ю простягає руки до батьківщини. На тлі холодної глузування і злий сатири ці ліричні злети вражають своєю вогненною поезією.

Чичиков у своїй бричці виїхав з міста NN, тоскно і сумно потягнулися по сторонам дороги «версти, станційні наглядачі, колодязі, обози сірі села з самоварами, містечка, рябі шлагбауми, які чинили мости, поля неозорі ...». Перерахування це нагадує не стільки опис пейзажу, скільки інвентар якийсь убогій мотлоху ... і раптом Гоголь звертається до Росії:

«Русь! Русь! бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу! .. Відкрито - безлюдно й рівно все в тобі; як точки, як значки, непримітно стирчать серед рівнин невисокі твої міста; ніщо не звабить і не зачарує погляду. Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе? Чому чується і лунає немолчно в вухах твоя тужлива, яка мчить по всій довжині і ширині твоєї, від моря і до моря, пісня? Що в ній, в цій пісні? Що кличе і ридає, і хапає за серце? Які звуки болісно цілують і прагнуть в душу, і в'ються біля мого серця? Русь! Чого ж ти хочеш від мене? Яка незбагненна зв'язок таїться між нами? Що дивишся ти так, і навіщо все, що тільки є в тобі, звернуло на мене повні очікування очі? .. І ще повний здивування, нерухомо стою я, а вже главу осінило грізне хмара, важке прийдешніми дощами, і заніміла думку перед твоїм простором . Що пророкує цей неосяжний простір? Чи тут, в тобі чи не народитися безмежної думки, коли ти сама без кінця? Тут не бути богатирю, коли є місце, де розвернутися і пройтися йому? І грізно обіймає мене могутній простір, страшною силою відбилися у глибині моєї; неприродною владою освітилися мої очі ... у! яка виблискує, дивовижна, незнайома землі далечінь! Русь! .. »