Біографічна довідка куприна. Олександр Купрін: біографія, творчість і цікаві факти з життя

Різноманітні життєві обставини і драматичні сюжети в творах Олександра Івановича Купріна пояснюються в першу чергу тим, що його власне життя було досить «гостросюжетної» і нелегкою. Здається, що коли в рецензії на повість Кіплінга «Сміливі мореплавці» він писав про людей, які пройшли «залізну школу життя, повну потреби, небезпек, прикрощів і образ», то згадував про те, що було випробувано їм самим.

Народився Олександр Іванович Купрін 26 серпня 1870 року в Пензенській губернії в місті Наровчате. Батько майбутнього письменника Іван Іванович Купрін - різночинець (інтелігент що не належав до дворянства) займав скромну посаду секретаря мирового судді. Мати, Любов Олександрівна походила з дворян, але збіднілих.

Коли хлопчикові не було і року, батько помер від холери, залишивши сім'ю без засобів до існування. Вдова з сином змушена була поселитися в московському вдова будинку. Любов Олександрівна дуже хотіла, щоб її Сашенька став офіцером, і коли тому виповнилося 6 років, мати визначила його в Розумовський пансіон. Той готував хлопчиків до вступу в середню військовий навчальний заклад.

У цьому пансіоні Саша пробув близько 4-х років. У 1880 році він почав вчитися в 2-й Московській військовій гімназії, реорганізованої пізніше в кадетський корпус. Треба сказати, що в стінах військової гімназії панувала сувора дисципліна. Ситуацію погіршували обшуки, шпигунство, надзірательство, знущання старших вихованців над молодшими. Вся ця обстановка огрублювала і розбещувала душу. Але Саша Купрін, перебуваючи в цьому кошмарі, зумів зберегти духовне здоров'я, яке згодом стало чарівною рисою його творчості.

У 1888 році Олександр закінчує навчання в корпусі і надходить в 3-е Військове Олександрівське училище, яке готувало піхотних офіцерів. У серпні 1890 він його закінчує і відправляється на службу в 46-й піхотний Дніпровський полк. Після цього почалася служба в глухих і забутих богом куточках Подільської губернії.

Восени 1894 року Купрін виходить у відставку і переїжджає до Києва. До цього часу він вже написав 4 опублікованих твори: «Останній дебют», «В темряві», «Місячної вночі», «Дізнання». У тому ж 1894 року молодий письменник почав працювати в газетах «Київське слово», «Життя і мистецтво», а в початку 1895 рік стає співробітником газети «Киевлянин».

Він написав ряд нарисів і об'єднав їх в книгу «Київські типи». Дана праця побачила світ у 1896 році. Ще більш значущим для молодого письменника став 1897 рік, так як був надрукований перший збірник його розповідей «Мініатюри».

У 1896 році Олександр Купрін відправляється в поїздку по заводам і шахтам Донецького басейну. Бажаючи досконально вивчити реальне життя, він влаштовується на один із заводів на посаду завідувача урахуванням кузні і столярної майстерні. У цьому новому для нього як майбутній знаменитий письменник пропрацював кілька місяців. За цей час було зібрано матеріал не тільки для ряду нарисів, а й для повісті «Молох».

У другій половині 90-х років життя Купріна починає нагадувати калейдоскоп. Він організовує в Києві в 1896 році атлетичне товариство і починає активно займатися спортом. У 1897 році влаштовується керуючим в маєток, що знаходиться в Рівненському повіті. Потім захоплюється протезуванням зубів і працює деякий час зубним лікарем. У 1899 році примикає до бродячої театральної групи на кілька місяців.

У тому ж 1899 році Олександр Іванович Купрін приїжджає в Ялту. У цьому місті відбулася знаменна подія його життя - зустріч з Антоном Павловичем Чеховим. Після цього Купрін відвідував Ялту і в 1900, і 1901 роках. Чехов познайомив його з багатьма літераторами та видавцями. Серед них був В. С. Миролюбов - видавець петербурзького «Журналу для всіх». Миролюбов запросив Олександра Івановича на посаду секретаря журналу. Той погодився і восени 1901 переїхав до Петербурга.

У місті на Неві відбулася зустріч з Максимом Горьким. Про цю людину Купрін написав у своєму листі Чехову в 1902 році: «Я познайомився з Горьким. Є в ньому щось суворе, аскетичне, проповідницьке ». У 1903 році горьковское видавництво «Знання» випустило перший том оповідань Олександра Купріна.

У 1905 році відбулася дуже важлива подія у творчому житті письменника. Знову ж у видавництві «Знання» була опублікована його повість «Поєдинок». За нею послідували інші твори: «Сни», «Механічне правосуддя», «Весілля», «Ріка життя», «Гамбрінус», «Вбивця», «Маячня», «Образа». Всі вони були відгуком на першу російську революцію і висловлювали мрії про свободу.

Після революції пішли роки реакції. У цей період в роботах класика чітко стали проглядатися неясні філософські та політичні погляди. У той же час він створив твори, які стали гідними зразками російської класичної літератури. Тут можна назвати «Гранатовий браслет», «Свята брехня», «Яма», «Груня», «Шпаки» і ін. В цей же період зароджується задум роману «Юнкера».

Під час Лютневої революції Олександр Іванович жив у Гатчині. Зречення государя і перехід влади до Тимчасового уряду він гаряче вітав. Але Жовтневий переворот сприйняв негативно. Він друкував в буржуазних газетах, що виходили аж до середини 1918 року, статті, в яких брав під сумнів перебудову суспільства на соціалістичних засадах. Але поступово тон його статей почав змінюватися.

На другий половині 1918 року Олександра Іванович Купрін вже з повагою відгукувався про діяльність більшовицької партії. В одній зі статей він навіть назвав більшовиків людьми «кришталевої чистоти». Але мабуть цій людині були властиві сумніви і коливання. Коли в жовтні 1919 року Гатчини зайняли війська Юденича, письменник підтримав нову владу, а потім разом з білогвардійськими частинами покинув Гатчини, рятуючись від наступаючої Червоної армії.

Спочатку він перебрався до Фінляндії, а в 1920 році переїхав до Франції. Цілих 17 років автор «Олесі» і «Поєдинку» провів на чужині, живучи більшу частину часу в Парижі. Це був важкий, але плідний період. З-під пера російського класика вийшли такі збірники прози як «Купол св. Ісаакія Долматского »,« Колесо часу »,« Єлань », а також романи« Жанета »,« Юнкера ».

Живучи за кордоном, Олександр Іванович слабо уявляв, що відбувається на батьківщині. Він чув про найбільші досягнення радянської влади, про великих будовах, про загальну рівність і братерство. Все це викликало в душі класика величезний інтерес. І з кожним роком його все більше і більше тягнуло до Росії.

У серпні 1936 року повпред СРСР у Франції В. П. Потьомкін звернувся з проханням до Сталіна дозволити Олександру Івановичу Купріну приїхати в СРСР. Це питання розглядали на Політбюро ЦК ВКП (б) і прийняла рішення дозволити в'їзд письменникові Купріну в країну рад. 31 травня 1937 року великий російський класик повернувся на батьківщину в місто своєї юності - Москву.

Однак приїхав він до Росії важко хворим. Олександр Іванович був слабкий, непрацездатний і не міг писати. Влітку 1937 року в газеті «Известия» з'явилася стаття «Москва рідна». Під нею стояв підпис А. І. Купрін. Стаття була хвалебна, і кожна її рядок дихала захопленням соціалістичних досягнень. Однак передбачається, що статтю написав інша людина, московський журналіст, приставлений до письменника.

У ніч на 25 серпня 1938 року Олександра Іванович Купрін помер у віці 67 років. Причиною смерті став рак стравоходу. Поховали класика в місті Ленінграді на «Літераторських містках» Волковського цвинтаря, недалеко від могили Тургенєва. Так закінчив свій життєвий шлях талановитий російський письменник, який втілив в своїх творах кращі традиції російської літератури XIX століття.

Олександр Купрін як письменник, людина і збори легенд про його бурхливого життя - особлива любов російського читача, на кшталт першого юнацького почуття на все життя. Іван Бунін, ревниво ставився до свого покоління і рідко роздає похвали, без сумніву, розумів нерівноцінність всього написаного Купріним, проте називав його письменником милістю Божою.

І все ж здається, що за своїм характером Олександр Купрін мав стати не письменником, а скоріше одним зі своїх героїв - цирковим силачем, авіатором, ватажком балаклавских рибалок, конокрадом, або, може бути, приборкав би свій шалений характер десь в монастирі (до речі, таку спробу він робив). Культ фізичної сили, схильність до азарту, ризику, буяння відрізняли молодого Купріна. Та й пізніше він любив помірятися з життям силами: в сорок три роки раптом почав вчитися стильному плавання у світового рекордсмена Романенко, разом з першим російським льотчиком Сергієм Уточкіним піднімався на повітряній кулі, опускався в водолазному костюмі на морське дно, зі знаменитим борцем і авіатором Іваном Заїкіна літав на літаку «Фарман». Однак іскру Божу, як видно, що не загасиш.

Народився Купрін в містечку Наровчат Пензенської губернії 26 серпня (7 вересня) 1870 року. Батько його, дрібний чиновник, помер від холери, коли йому не виповнилося й двох років. У ній, що залишилася без засобів, крім Олександра, було ще двоє дітей. Мати майбутнього письменника Любов Олексіївна, уроджена княжна Кулунчакова, походила з татарських князів, і Купрін любив згадувати про свою татарської крові, навіть, був час, носив тюбетейку. У романі «Юнкера» він писав про своє автобіографічному героя: «... скажена кров татарських князів, рішучих і неприборканих його предків по материнській лінії, що штовхала його на різкі і необдумані вчинки, виділяла його серед дюжини юнкерів».

У 1874 році Любов Олексіївна, жінка, за спогадами, «з сильним, непохитним характером і високим благородством», приймає рішення переїхати в Москву. Там вони поселяються в загальній палаті удовиного будинку (описаний Купріним в оповіданні «Свята брехня»). Через два роки, через крайню бідність, вона віддає сина в Олександрівське малолітня сирітське училище. Для шестирічного Сашка починається період існування на казарменому положенні - довжиною в сімнадцять років.

У 1880 році він вступає в Кадетський корпус. Тут хлопчик, який сумував про будинок і волі, зближується з викладачем Цухановим (в повісті «У» - Труханів), літератором, який «чудово художньо» читав вихованцям Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Тургенєва. Починає пробувати свої сили в літературі і підліток Купрін - зрозуміло, як поет; хто ж в цьому віці хоч одного разу не зім'яв листок з першим віршем! Захоплюється модною тоді поезією Надсона. У той же час кадет Купрін - вже переконаний демократ: «прогресивні» ідеї часу просочувалися навіть крізь стіни закритого військового училища. Він гнівно викриває в римованої формі «консервативного видавця» М. Н. Каткова і самого царя Олександра III, таврує «мерзенне, страшна справа» царського суду над Олександром Ульяновим і його подільниками, поїсти на монарха.

Вісімнадцяти років Олександр Купрін надходить в Третє Олександрівське юнкерське училище в Москві. За спогадами його однокашника Л. А. Лімонтова, це вже був не "непоказний, маленький, незграбний кадетік», а сильний юнак, найбільше дорожить честю мундира, спритний гімнаст, любитель потанцювати, закохуються в кожну гарненьку партнерку.

До юнкерське періоду відноситься і його перший виступ у пресі - 3 грудня 1889 року в журналі «Російський сатиричний листок» з'явився розповідь Купріна «Останній дебют». Ця історія дійсно ледь не стала першим і останнім літературним дебютом юнкера. Пізніше він згадував, як, отримавши за розповідь гонорар в розмірі десяти рублів (для нього тоді величезна сума), на радощах купив матері «козлові черевики», а на що залишився рубль помчав в манеж погарцевать на коні (Купрін дуже любив коней і вважав це « покликом предків »). Через кілька днів журнал з його розповіддю попався на очі комусь із викладачів, і юнкера Купріна викликали до начальства: «Купрін, ваш розповідь?» - "Так точно!" - «В карцер!» Майбутньому офіцеру не належало займатися такими «легковажними» речами. Як будь-який дебютант, він, звичайно, прагнув компліментів і в карцері прочитав свою розповідь відставному солдатові, старому училищному дядькові. Той уважно вислухав і сказав: «Здорово написано, ваше благородіє! А тільки зрозуміти нічого не можна ». Розповідь і дійсно був слабкий.

Після Олександрівського училища підпоручик Купрін був направлений в Дніпровський піхотний полк, який стояв у Проскурові Подільської губернії. Чотири роки життя «в неймовірною глушині, в одному з прикордонних південно-західних містечок. Вічна бруд, стада свиней на вулицях, хатинки, мазані з глини і гною ... »(« До слави »), багатогодинна муштра солдат, похмурі офіцерські гулянки та пошловатой романи з місцевими« левами »змусили його задуматися про майбутнє, як задумається про ньому герой його знаменитої повісті «Поєдинок» підпоручик Ромашов, який мріяв про військову славу, але після дикості провінційної армійського життя вирішив вийти у відставку.

Ці роки дали Купріну знання військового побуту, звичаїв містечкової інтелігенції, звичаїв поліського села, а читачеві подарували згодом такі його твори, як «Дізнання», «Нічліг», «Нічна зміна», «Весілля», «Слов'янська душа», «Мільйонер» , «Жидівка», «Трус», «Телеграфист», «Олеся» та інші.

В кінці 1893 року Купрін подав прохання про відставку і виїхав до Києва. На той час він був автором повісті «В темряві» і оповідання «Місячної вночі» (журнал «Русское багатство»), написаних в стилі жалісливою мелодрами. Він вирішує серйозно зайнятися літературою, але ця «дама» не так-то легко дається в руки. За його словами, він раптом опинився в положенні інститутки, яку завели вночі в нетрі Олонецких лісів і кинули без одягу, їжі і компаса; «... у мене не було ніяких знань, ні наукових, ні життєвих», - напише він у своїй «Автобіографії». У ній же він наводить список професій, які намагався освоїти, знявши військовий мундир: був репортером київських газет, керуючим при будівництві будинку, розводив тютюн, служив у технічній конторі, був псаломщиком, грав в театрі міста Суми, вивчав зуболікарське справу, пробував постригтися в монахи, працював у кузні і столярної майстерні, розвантажував кавуни, викладав в училищі для сліпих, працював на Юзівському сталеливарному заводі (описаний в повісті «Молох») ...

Цей період завершився виходом у світ невеличкої збірки нарисів «Київські типи», який можна вважати першою літературною «муштрою» Купріна. За наступні п'ять років він робить досить серйозний ривок як письменник: в 1896 році публікує в «Русском багатство» повість «Молох», де вперше масштабно був показаний бунтують робітничий клас, випускає першу збірку оповідань «Мініатюри» (1897), куди увійшли «Собаче щастя »,« столітник »,« Брегет »,« Allez! » та інші, потім слідують повість «Олеся» (1898), оповідання «Нічна зміна» (1899), повість «На переломі» ( «Кадети»; 1900).

У 1901 році Купрін приїжджає в Петербург досить відомим письменником. Він уже був знайомий з Іваном Буніним, який відразу після приїзду він увів його до Олександри Аркадіївни Давидової, видавця популярного літературного журналу «Світ Божий». Про неї ходили в Петербурзі чутки, ніби письменників, що випрошують у неї аванс, вона замикає в своєму кабінеті, дає чорнило, перо, папір, три пляшки пива і випускає лише за умови готового розповіді, тут же видаючи і гонорар. В цьому будинку Купрін знайшов свою першу дружину - яскраву, іспаніст Марію Карлівну Давидову, прийомну дочку видавця.

Здібна учениця своєї матері, вона теж мала тверду руку в поводженні з друкарською братією. По крайней мере, за сім років їх шлюбу - час найбільшої і бурхливої \u200b\u200bслави Купріна - їй вдавалося досить тривалі періоди утримувати його за письмовим столом (аж до позбавлення сніданків, після яких Олександра Івановича хилило на сон). При ній були написані твори, які висунули Купріна в перший ряд російських письменників: розповіді «Болото» (1902), «Конокради» (1903), «Білий пудель» (1904), повість «Поєдинок» (1905), розповіді «Штабс-капітан Рибников »,« Ріка життя »(1906).

Після виходу «Поєдинка», написаного під ідейний вплив «буревісника революції» Горького, Купрін стає всеросійської знаменитістю. Нападки на армію, згущення фарб - забиті солдати, неосвічені, п'яні офіцери - все це «потрафляти» смакам революційно налаштованої інтелігенції, яка і поразки російського флоту в російсько-японській війні вважала своєю перемогою. Ця повість, без сумніву, написана рукою великого майстра, але сьогодні вона сприймається в дещо іншому історичному вимірі.

Купрін проходить найсильніше випробування - славою. «Це була пора, - згадував Бунін, - коли видавці газет, журналів та збірників на Лихачов ганялися за ним по ... ресторанам, в яких він проводив дні і ночі зі своїми випадковими і постійними товаришами по чарці, і принижено благали його взяти тисячу, дві тисячі рублів авансом за одне тільки обіцянку не забути їх при нагоді своєю милістю, а він, огрядний, большеліций, тільки мружився, мовчав і раптом уривчасто кидав таким зловісним пошепки: "Геть цю ж хвилину до чортової матері!" - що боязкі люди відразу немов крізь землю провалювалися ». Брудні шинки і дорогі ресторани, жебраки бродяги і лощені сноби петербурзької богеми, циганські співачки і бігу, нарешті, важливий генерал, кинутий їм в басейн із стерлядь ... - весь набір «російських рецептів» для лікування меланхолії, в яку чомусь завжди виливається галаслива слава, був їм перепробували (як тут не згадати фразу шекспірівського героя: «У чому виражається меланхолія великого духом людини? У тому, що йому хочеться випити»).

До цього часу шлюб з Марією Карлівною, мабуть, вичерпав себе, і Купрін, який не вміє жити за інерцією, з юнацькою палкістю закохується в виховательку своєї доньки Лідії - маленьку, тендітну Лізу Гейнріх. Вона була сиротою і вже пережила свою гірку історію: побувала на російсько-японській війні сестрою милосердя і повернулася звідти не тільки з медалями, а й з розбитим серцем. Коли Купрін, не відкладаючи, освідчився їй у коханні, вона тут же покинула їх будинок, не бажаючи бути причиною сімейного розладу. Слідом за нею пішов з дому і Купрін, знявши номер в петербурзькій готелі «Пале-Рояль».

Кілька тижнів він бігає по місту в пошуках бідної Лізи і, само собою, обростає співчуває компанією ... Коли великий його друг і шанувальник таланту професор Петербурзького університету Федір Дмитрович Батюшков зрозумів, що цим безумствам не буде кінця, він відшукав Лізу в невеликому шпиталі, куди вона влаштувалася сестрою милосердя. Про що він з нею говорив? Може бути, про те, що вона повинна врятувати гордість російської літератури ... Невідомо. Тільки серце Єлизавети Морицовне здригнулося і вона погодилася негайно їхати до Купріну; правда, з одним твердим умовою: Олександр Іванович повинен лікуватися. Навесні 1907 року ці фірми удвох їдуть в фінський санаторій «Гельсінгфорс». Ця велика пристрасть до маленької жінки стала причиною створення чудового оповідання «Суламіф» (1907) - російської «Пісні пісень». У 1908 році у них народжується дочка Ксенія, яка згодом напише спогади «Купрін - мій батько».

З 1907 по 1914 рік Купрін створює такі значні твори, як розповіді «Гамбрінус» (1907), «Гранатовий браслет» (1910), цикл оповідань «Лістригони» (1907-1911), в 1912 році починає роботу над романом «Яма». Коли він вийшов, критика побачила в ньому викриття ще одного соціального зла Росії - проституції, Купрін ж вважав платних «жриць кохання» жертвами громадського темпераменту споконвіку.

До цього часу він вже розійшовся в політичних поглядах з Горьким, відійшов від революційної демократії. Війни 1914 року Купрін називав справедливою, визвольною, за що був звинувачений в «казенному патріотизм». У петербурзькій газеті «Новина» з'явилася його велика фотографія з підписом: «А. І. Купрін, покликаний в діючу армію ». Однак на фронт він не потрапив - поїхав у відрядження до Фінляндії навчати новобранців. У 1915 році його визнали непридатним до військової служби за станом здоров'я, і \u200b\u200bвін повернувся додому до Гатчини, де в той час жила його родина.

Після сімнадцятого року Купрін, незважаючи на кілька спроб, спільної мови з новою владою не знайшов (хоча по протекції Горького навіть зустрічався з Леніним, але той не побачив в ньому «чіткої ідейної позиції») і покинув Гатчини разом з відступаючої армією Юденича. У 1920 році Купріна виявилися в Парижі.

У Франції після революції осіло близько 150 тисяч емігрантів з Росії. Париж став російської літературної столицею - тут жили Дмитро Мережковський і Зінаїда Гіппіус, Іван Бунін і Олексій Толстой, Іван Шмельов і Олексій Ремізов, Надія Теффі і Саша Чорний, і багато інших відомих письменників. Утворювалися всілякі російські суспільства, випускалися газети і журнали ... Ходив навіть такий анекдот: зустрічаються на паризькому бульварі два російських. «Ну, як тобі тут живеться?» - «Нічого, жити можна, одна біда: занадто багато французів».

Перший час, поки ще зберігалася ілюзія унесенной з собою батьківщини, Купрін намагався писати, але дар його поступово згасав, як і могутнє колись здоров'я, все частіше він скаржився, що працювати тут не може, оскільки звик «списувати» своїх героїв з життя . «Прекрасний народ, - висловлювався Купрін про французів, - але не говорить по-російськи, і в лавці і в пивний - скрізь по-нашому ... Отже це що - поживеш, поживеш, та й писати перестанеш».

Найзначніше його твір емігрантського періоду - автобіографічний роман «Юнкера» (1928-1933).

Ставав він все більш тихим, сентиментальним - незвичним для знайомих. Іноді, правда, все ж давалася взнаки гаряча купринская кров. Якось письменник повертався з друзями з заміського ресторану на таксі, заговорили про літературу. Поет Ладинский назвав «Поєдинок» кращою його річчю. Купрін ж наполягав, що найкраще з усього ним написаного - «Гранатовий браслет»: там є високі, дорогоцінні почуття людей. Ладинский назвав цю історію неправдоподібною. Купрін розлютився: «" Гранатовий браслет "- бувальщина!» і викликав Ладинський на дуель. З великими труднощами вдалося його відговорити, катаючи всю ніч по місту, як згадувала Лідія Арсеньєва ( «Далекі берега». М .: «Республіка», 1994).

Мабуть, з «Гранатовим браслетом» у Купріна дійсно було пов'язано щось дуже особисте. Під кінець життя він і сам став схожим на свого героя - постарілого Желткова. «Сім років безнадійної та ввічливій любові» Желтков писав безмовні листи княгині Вірі Миколаївні. Постарілого Купріна часто бачили в паризькому бістро, де він сидів один за пляшкою вина і писав любовні листи до малознайомій жінці. У журналі «Огонек» (1958, № 6) було опубліковано вірш письменника, можливо, написаний в ту пору. Там є такі рядки:

І ніхто на світі не дізнається,
Що роками, кожну годину і мить,
Від любові нудиться і страждає
Важливий, уважний старий.

Перед від'їздом до Росії в 1937 році він вже мало кого впізнавав, та й його майже не впізнавали. Бунін пише в своїх «Спогадах»: «... я якось зустрів його на вулиці і внутрішньо ахнув: і сліду не залишилося від колишнього Купріна! Він йшов дрібними, жалюгідними кроками, плентався такий худенький, слабенький, що, здавалося, перший порив вітру здує його з ніг ... »

Коли дружина відвезла Купріна в Радянську Росію, російська еміграція його не засуджую, розуміючи - він їде туди вмирати (хоча такі речі сприймалися в емігрантському середовищі болісно; говорили ж, наприклад, що Олексій Толстой просто втік в «Совдепії» від боргів і кредиторів) . Для радянського уряду це була політика. У газеті «Правда» від 1 червня 1937 року з'явилася замітка: «31 травня в Москву прибув після повернення з еміграції на батьківщину відомий російський дореволюційний письменник Олександр Іванович Купрін. На Білоруському вокзалі А. І. Купріна зустрічали представники письменницької громадськості й поклали радянській пресі ».

Поселили Купріна в підмосковному будинку відпочинку для письменників. В один із сонячних літніх днів в гості до нього приїхали матроси-балтійці. Олександра Івановича винесли в кріслі на галявину, де матроси співали для нього хором, підходили, тиснули руку, говорили, що читали його «Поєдинок», дякували ... Купрін мовчав і раптом голосно заплакав (зі спогадів М. Д. Телешова «Записки письменника »).

Помер 25 серпня 1938 року в Ленінграді. В останні емігрантські роки він часто говорив, що вмирати потрібно в Росії, будинки, як звір, який йде вмирати в свою барліг. Хочеться думати, що він пішов з життя заспокоєний і примирений.

Стаття розповідає про короткої біографії Купріна - відомого російського письменника, визнаного майстра прози.

Біографія Купріна: ранні роки

Олександр Іванович Купрін народився в 1870 р в невеликому провінційному місті. Його батько був спадковим дворянином, що повинно було передбачати успішне життя. Але незабаром після народження Сашка батько помер, і мати в пошуках засобів до існування переїхала з дітьми в Москву, де після довгих прохань і принижень змогла влаштуватися в спеціальному закладі - овдовілому будинку. Саша навчився читати в ранньому дитинстві і віддавав цьому заняттю весь вільний час.

Хлопчик рано був поміщений в пансіон, потім в кадетський корпус і юнкерське училище. Таким чином Купрін практично не зазнав радості домівки і нормального сімейного життя. Дитячі роки наклали відбиток на формування особистості письменника, гостро відчуває страждання і приниження простих людей.
Особливе значення для Купріна мали роки, проведені в корпусі і училище. У цих закладах панувала атмосфера замкнутості і суворої військової дисципліни. Весь час вихованців було підпорядковане суворому розпорядку, за найменше порушення належало суворе покарання. Купрін з особливим болем згадував про те, як піддався прочуханки за незначний проступок.

В училище Купрін написав своє перше оповідання "Останній дебют". Його видання стало причиною приміщення юнкера в карцер.

Після закінчення училища майбутній письменник прослужив чотири роки в полку. За цей час він в тонкощі вивчив побутове життя царських офіцерів, її нікчемність і бруд. Проголошувані вищі ідеали виявилися ілюзією, в армії процвітала грубість і всілякі пороки. Враження Купріна від армійської служби лягли в основу багатьох наступних творів. Найбільш відомим і яскравим з них є повість "Поєдинок" (1905 р), де звичаї і поведінку офіцерів царської армії піддані гострій критиці.

Після звільнення зі служби Купрін приймає рішення присвятити своє життя професії письменника. Спочатку це заняття не приносило доходу, і письменник змінив неймовірну кількість професій від актора до льотчика, пробуючи свої сили в найрізноманітніших видах діяльності. До того ж це давало письменнику багатий досвід у спостереженні різних ситуацій і людських характерів.

Біографія Купріна: розквіт творчості

90-е рр. виявилися найбільш плідними у творчості письменника. У цей час він написав одне з найвідоміших своїх творів - повість "Молох". У повісті Купрін з особливою силою зобразив порочність і брехливість нового суспільства, члени якого стурбовані тільки особистою вигодою і прагнуть будь-якими засобами домогтися цього. Особисті почуття людини будуть розтоптані, якщо встануть на шляху таких устремлінь. Особливе місце в повісті займає образ заводу - "Молоха", нищівного сили, яка уособлювала собою повне підпорядкування і нікчемність звичайної людини.

У 90-і рр. Купрін знайомиться з видатними російськими літераторами, які високо оцінили його творчість. Видання повістей "Поєдинок", "Яма" та ін. Принесли письменникові всенародну славу. Його творчість стає однією з головних і нерозривних частин російського реалізму.
У своїй творчості Купрін приділяв велику увагу дітям, особливо тим, у кого було важке дитинство, схоже з долею письменника. Їм було написано кілька прекрасних оповідань про дітей, заснованих на історіях реальних людей.

Купрін поставився різко негативно до Жовтневої революції і в 1920 р поїхав до Франції. За кордоном письменник практично не займався творчою діяльністю. Його, як і багатьох емігрантів, тягнуло на батьківщину, але існувала небезпека піддатися політичним репресіям.
Купрін довгий час прожив за кордоном, але в кінці кінців любов до Росії пересилила в душі письменника можливий ризик. У 1937 р в розпал сталінських чисток він повернувся на батьківщину, мріючи написати ще безліч творів.

Мрії не судилося збутися, сили письменника вже були значно підірвані. Купрін помер в 1938 р, залишивши після себе величезну літературну спадщину. Творчість письменника входить до золотого фонду російської літератури. Він є одним з найвидатніших письменників-реалістів.

Олександр Іванович Купрін - російський письменник початку 20-го століття, який залишив помітний слід в літературі. Протягом свого життя він поєднував літературну творчість з військовою службою та подорожами, був чудовим спостерігачем за людською натурою і залишив після себе оповідання, повісті та нариси, виконані в жанрі реалізму.

Ранні етапи життя

Народився Олександр Іванович в 1870 році дворянській сім'ї, проте батько помер дуже рано, і тому дорослішання хлопчика проходило складно. Разом з матір'ю хлопчик перебрався з Пензенської області в Москву, де був відданий в військову гімназію. Це визначило його життя -последующіе роки він так чи інакше був пов'язаний з військовою службою.

У 1887 році він вступив на навчання на офіцера, ще через три роки закінчив навчання і відправився в піхотний полк, розквартирований в Подільській губернії, як підпоручик. За рік до цього в пресі було надруковано перше оповідання письменника-початківця - «Останній дебют». А за чотири роки служби Олександр Іванович відправив до друку ще кілька творів - «В темряві», «Дізнання», «Місячної вночі».

Найбільш плідний період і останні роки

Після виходу у відставку літератор переїхав жити до Києва, а потім довго подорожував по Росії, продовжуючи збирати досвід для наступних творів і періодично публікуючи оповідання та повісті в літературних журналах. На початку 1900-х років він тісно познайомився з Чеховим, Буніним і переїхав в північну столицю. Найбільш відомі твори літератора - «Гранатовий браслет», «Яма», «Поєдинок» та інші - з'явилися на світ в проміжок між 1900 і 1915 роками.

На початку Першої світової війни Купрін був знову покликаний на службу і направлений на північний кордон, проте його швидко демобілізували через ослаблений здоров'я. Революцію 1917 року Олександр Іванович сприйняв неоднозначно - він позитивно поставився до зречення царя, але був проти більшовицької влади і схилявся швидше до ідеології есерів. Тому в 1918 році він, як і багато інших, подався до французької еміграцію - але ще повертався на батьківщину через рік, щоб допомогти зміцнілому білогвардійського руху. Коли контрреволюція зазнала остаточної поразки, Олександр Іванович повернувся в Париж, де довгі роки спокійно жив і публікував нові твори.

У 1937 році повернувся в Союз за урядовим запрошення, оскільки сильно сумував за залишеної батьківщині. Однак уже через рік помер від невиліковного раку стравоходу і був похований в Петербурзі.

Олександр Іванович Купрін і російська література початку 20 століття нероздільні. Це сталося через те, що письменник у своїх творах висвітлював сучасну йому життя, міркував на теми і шукав відповіді на питання, які прийнято відносити до категорії вічних. Вся його творчість спирається на життєві прототипи. Олександр Іванович черпав сюжети з життя, він лише переломлюються ту чи іншу ситуацію в художньому плані. Згідно із загальноприйнятою думкою, творчість цього автора відноситься до літературного напряму реалізм, але є сторінки, які написані в стилі романтизму.

У 1870 році в одному з міст Пензенської губернії на світ з'явився хлопчик. Назвали його Олександром. Батьки Сашка були небагатими дворянами.

Батько хлопчика служив секретарем у суді, а матушка займалася веденням домашнього господарства. Доля розпорядилася таким чином, що після того, як Олександру виповнився рік, його батько помер раптово від хвороби.

Після цієї сумної події вдова з дітьми їде на проживання в Москву. Подальше життя Олександра, так чи інакше, буде пов'язана з Москвою.

Навчався Саша в кадетському пансіоні. Все говорило про те, що доля хлопчика буде пов'язана з військовою справою. Але на ділі виявилося зовсім не так. Тема армії міцно увійшла в літературну творчість Купріна. Військову службу присвячені такі твори, як «Прапорщик армійський», «Кадети», «Поєдинок», «Юнкера».Варто відзначити, що образ головного героя «Поєдинку» автобіографічний. Автор зізнається, що створив образ підпоручика, спираючись на досвід власної служби.

1894 рік ознаменувався для майбутнього прозаїка відставкою від військової служби. Сталося це завдяки його вибухового характеру. У цей час майбутній прозаїк шукає себе. Він пробує писати, і перші ж досліди стають вдалими.

У журналах друкуються деякі оповідання, що належать його перу. Цей період до 1901 року можна назвати плідним періодом літературної творчості Купріна. Написані наступні твори: «Олеся», «Кущ бузку», «Чудесний доктор» і багато інших.

У Росії в цей період часу назрівають народні занепокоєння, обумовлені протистоянням капіталізму. Молодий автор творчо реагує на ці процеси.

Результатом стала повість «Молох», де він звертається до давньоруської міфології. Під виглядом міфологічної істоти він показує бездуховну міць капіталізму.

Важливо! Коли «Молох» побачив світ, його автор тісно став спілкуватися з корифеями російської літератури того періоду. Це Бунін, Чехов, Горький.

У 1901 році Олександр зустрів свою єдину і пов'язав себе узами шлюбу. Після одруження подружжя переїхало до Петербурга. У цей час письменник активний і на літературному терені, і в суспільному житті. Написані твори: «Білий пудель», «Конокради» та інші.

У 1911 році сім'я переїжджає жити до Гатчини. У цей час у творчості з'являється нова тема - кохання. Він пише, «Суламіф».

А. І. Купрін "Гранатовий браслет»

У 1918 році подружжя емігрують до Франції. За кордоном письменник продовжує плідно працювати. Написано більше 20 оповідань. Серед них «Синя зірка», «Ю-Ю» і інші.

1937 рік став знаковим в тому плані, що Олександру Івановичу було дозволено повернутися на Батьківщину. Хворий письменник повертається в Росію. На Батьківщині він проживає всього рік. Прах покоїться на Волковському кладовищі Ленінграда.

Найголовніше, що потрібно знати про життя і творчість цього видатного автора, розміщено в хронологічній таблиці:

Найголовніше про Купріна

Коротко біографія письменника може бути викладена в декількох основні віхи його життя. Олександр Іванович - виходець із збіднілої дворянської сім'ї. Так вийшло, що хлопчик рано залишився без батька. З цієї причини становлення особистості було досить складним. Адже, як відомо, хлопчикові потрібен батько. Мати, переїхавши до Москви, приймає рішення визначити сина на навчання до військового училища. Тому армійський уклад досить сильно вплинув на Олександра Івановича, його світогляд.

Головні етапи життя:

• До 1894 року, тобто до виходу у відставку з військової служби, початківець автор пробував свої сили в письменницькому майстерності.
• Після 1894 роки зрозумів, що письменництво - це його покликання, тому цілком присвятив себе творчості. Зводить знайомство з Горьким, Буніним, Чеховим та іншими письменниками того часу.
• Революція 1917 року затвердила Купріна в думки, що, можливо, мають рацію в своїх поглядах на владу. Тому письменник з сім'єю не може перебувати в Росії і змушений емігрувати. Майже 20 років Олександр Іванович живе у Франції і плідно працює. За рік до смерті йому дозволено повернутися на Батьківщину, що він і робить.
• У 1938 році серце письменника перестало битися назавжди.

Корисне відео: ранній період творчості А. І. Купріна

Біографія для дітей

З ім'ям Купріна хлопці знайомляться під час навчання в початковій школі. Нижче наведемо біографічні відомості про письменника, які необхідні учням.

Дітям молодшого шкільного віку важливо знати, що Олександр Іванович неспроста звернувся до теми дітей і дитинства. Він пише на цю тему просто і природно. У цьому циклі він створює велику кількість розповідей про тварин. В цілому в творах цієї спрямованості Купрін висловлює гуманне ставлення до всього живого.

В оповіданнях, героями яких є діти, гостро виражена тема сирітства. Можливо, це пов'язано з тим, що їх автор сам рано залишився без батька. Але варто зазначити, що він показує сирітство як соціальну проблему. До творів про дітей і для дітей можна віднести «Чудесний доктор», «Ю-Ю», «Тапер», «Слон», «Білий пудель» і багато інших.

Важливо! Безсумнівно, внесок цього видатного письменника в розвиток і становлення дитячої літератури надзвичайно великий.

А. І. Купрін в Гатчині

Останні роки Купріна

У дитинстві Купріна було багато труднощів, які не менше проблем було і в останні роки життя. У 1937 році йому дозволили повернутися в Радянський Союз. Його зустрічали урочисто. Серед вітають знаменитого прозаїка були багато відомих поети і письменники того часу. Крім цих людей було дуже багато шанувальників творчості Олександра Івановича.

До цього часу у Купріна був діагностований рак. Це захворювання сильно підірвало ресурси організму письменника. Повернувшись на Батьківщину, прозаїк сподівався, що перебування в рідних пенатах піде йому тільки на користь. На жаль, надіям письменника не судилося збутися. Через рік талановитого реаліста не стало.

Останні роки життя

Купрін в відеоматеріалах

У сучасному світі інформатизації дуже багато біографічні відомості про творчих людей оцифровані. Телеканал «Радість моя» в своєму ефірі транслює цикл передач «Мій живий журнал». У цьому циклі є передача про життя творчості Олександра Купріна.

На телеканалі «Росія. Культура »транслюється цикл лекцій про письменників. Тривалість ролика становить 25 хвилин. Причому лекції про Олександра Івановича теж складають цикл. Є такі, які оповідають про дитинство і юнацтво і про період еміграції. Тривалість їх за часом приблизно однакова.

В інтернеті є добірки роликів про Купріна. Навіть ціла віртуальна сторінка присвячена знаменитому російському письменнику. На цій же сторінці є посилання на аудіокниги. В самому кінці розміщені відгуки читачів.

Повернення на Батьківщину

Вікіпедія про Купріна

В електронній енциклопедії Вікіпедія розміщена об'ємна інформаційна стаття про Олександра Івановича. У ній докладно розповідається про життєвий шлях прозаїка. Дані докладні описи його основних творів. Досить повно висвітлена інформація, що стосується сім'ї письменника. Цей текст супроводжується особистими фотографіями Купріна.

Після основної інформації представлена \u200b\u200bбібліографія автора, причому майже на всі книги є електронні посилання. Всі, хто по-справжньому цікавиться його творчістю, можуть прочитати їх цікавить. Також є посилання на відео з екранізованими творами Олександра Івановича. В кінці статті перераховані пам'ятні місця, пов'язані з ім'ям Олександра Івановича Купріна, багато проілюстровані фотографіями.

Корисне відео: біографія А.І. Купріна

висновок

З дня смерті Купріна пройшло 70 років. Це досить великий часовий відрізок. Але, незважаючи на це, популярність творів Олександра Івановича не зменшується. Це обумовлено тим, що в них укладені зрозумілі всім речі. Твори Олександра Івановича Купріна необхідно читати всім, хто хоче краще розуміти природу взаємин і мотиви, рушійні різними людьми. Вони є свого роду енциклопедією моральних якостей і глибоких переживань будь-якої людини.