Олексій Купрін біографія будинок. Російський письменник Олександр Іванович Купрін


За перше кохання Сашу Купріна відшмагали: він так захопився своєю партнеркою по танцях в сирітському будинку, що це стривожило вихователів. Свою останню закоханість літній письменник приховував від усіх - відомо тільки, що він так і не наважився до підійти до цієї дами, сидів в барі і писав вірші.

І ніхто на світі не дізнається, Що роками кожну годину і мить Від любові нудиться і страждає Важливий уважний старий.

У проміжку між дитячу закоханість і останнім «бісом в ребро» було безліч захоплень, випадкових зв'язків, дві дружини і одна любов.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Марія Карлівна
  2. Лізонька
  3. Нікого краще тебе

Марія Карлівна

Здорові, які не травмовані жінки, десять разів подумають, перш ніж зблизитися з чоловіком купринского темпераменту, і швидше за все, так і не зблизяться. Він не просто багато пив - це було безперервне буйні веселощі. Він міг на тиждень прірву у циган, відбити шалену телеграму царю і отримати у відповідь співчутливе: «Закушуйте», міг викликати в ресторан хор з монастиря ...

Таким письменник приїхав до столиці в 1901 році, і Бунін повіз його знайомити з видавцем журналу «Світ божий» Олександрою Давидової. Вдома була тільки її дочка, Муся, Марія Карлівна, гарненька слухачка Бестужевських курсів. Купрін зніяковів і сховався за спину Буніна. Вони приїхали на наступний день, залишилися пообідати. Купрін не зводив очей з Мусі і не помічав дівчину, яка допомагала покоївкам, Лізу, родичку Мамина-Сибіряка. Як і Купрін, Ліза Гейнріх була сиротою, Давидові взяли її на виховання.

Іноді бувають такі моменти-підказки: начебто, нічого не відбувається, а насправді тобі показують твою долю, твоє майбутнє. Обом дівчатам в цій кімнаті було призначено стати дружинами письменника, народити від нього дітей ... Одна з них буде суворим Переслідувачем Купріна, друга - Спасителем.

Муся, дуже розумна дівчина, відразу зрозуміла, що Купрін стане великим письменником. Через три місяці після знайомства вона вийшла за нього заміж. Олександр Іванович любив Мусю палко, пристрасно і довго танцював під її дудку. У 2005 році Купрін видав «Поєдинок», його слава гриміла на весь світ. І він примудрявся поєднувати письменництво з божевільним розгулом. За столиці ходив такий віршик:

«Якщо істина у вині, то скільки істин в Куприне?».

Писати Купріна змушувала Марія Карлівна. Вона не пускала письменника додому, поки він не просовував під двері списані сторінки (дружина встановила йому жорсткі нормативи). Якщо написано було слабо, двері не відчинялися. Тоді Купрін сидів на сходинках і плакав, або переписував розповіді Чехова. Зрозуміло, що на сімейне життя все це було схоже мало.

Лізонька

Ліза на цей час пропала з поля зору Купріна. Потім письменник дізнався: вона працювала в польовому госпіталі на Російсько-японській війні, нагороджена медалями, ледь не вийшла заміж. Її наречений сильно побив солдата - Ліза прийшла в жах і хотіла накласти на себе руки. Вона повернулася до столиці: сувора, покращала. Купрін дивився на неї теплими очима.

«Чи дістанеться ж комусь таке щастя», - сказав він Мамину-Сибиряку.

Коли маленька дочка Купріним захворіла дифтеритом, Ліза кинулася її рятувати. Вона не відходила від дитячого ліжечка. Марія Карлівна сама запросила Лізу поїхати з ними на дачу. Там все і сталося: одного разу Купрін обійняв дівчину, притиснув до грудей і простогнав:

«Я найбільше на світі, більше сім'ї, себе, всіх моїх писань люблю вас».

Ліза вирвалася, втекла, поїхала в Петербург, знайшла лікарню на околиці і влаштувалася на роботу в найскладніше і небезпечне відділення - інфекційне. Через деякий час там її знайшов один Купріна:

Тільки ви можете врятувати Сашу від пияцтва і скандалів! Його грабують видавці, а він губить себе!

Це завдання було складніше роботи в інфекційному відділенні. Що ж - виклик прийнятий! Ліза два роки жила з Купріним, офіційно одруженим з Марією Карлівни, а коли він все-таки домігся розлучення, то залишив першій дружині все майно і права на видання всіх творів.

Нікого краще тебе

Ліза і Купрін прожили разом 31 рік, до самої смерті письменника. Перші роки вони жили дуже важко, потім матеріальна сторона начебто почало налагоджуватися, хоча ... Купрін любив гостей, і за столом у них іноді подавали до 16 фунтів м'яса. А потім сім'я тижнями сиділа без грошей.

В еміграції знову були борги і злидні. Щоб допомогти другу, Бунін віддав йому частину своєї Нобелівської премії.

Купрін намагався боротися з пияцтвом, іноді «зав'язував» на кілька місяців, але потім все поверталося: алкоголь, зникнення з дому, жінки, веселі товариші по чарці ... Віра Муромцева, дружина Буніна, згадувала, як Бунін і Купрін на хвилину зайшли в готель, де жили Купріна.

«Застали Єлизавету Морицовне на майданчику третього поверху. Вона була в домашньому широкому плаття (Ліза в чекала дитину). Кинувши їй кілька слів, Купрін з гостями вирушив у похід по нічних кублах. Повернувшись в «Пале-Рояль», ми застали Єлизавету Морицовне на тому ж місці, де її залишили. Обличчя її, під акуратно причесаним волоссям на прямий ряд, було змучене ».

В еміграції, щоб звести кінці з кінцями, Ліза весь час затівала якісь проекти: відкривала палітурну майстерню, бібліотеку. Їй не щастило, справи йшли погано, а допомоги від чоловіка не було ...

У свій час Купріна жили в приморському містечку на півдні Франції. Письменник подружився з рибалками і став виходити з ними в море на човні, а вечора просиджувати в приморських кабачках. Єлизавета Морицовне бігала по кабачками, шукала його, відводила додому. Одного разу знайшла Купріна з п'яною дівчиною на колінах.

- Таточку, йди ж додому! - Не розумію тебе. Ти ж бачиш, на мені сидить дама. Не можу ж я її потурбувати.

У 1937 році Купріна повернулися на батьківщину. Письменник був тяжко хворий, не міг писати, і, як згадувала Теффі, Єлизавета Морицовне вибилася з сил, знаходячи кошти врятувати його від неймовірних злиднів ... Останній рік у Росії Ліза провела біля ліжка вмираючого чоловіка.

Її життя пройшло в служінні Купріну, але що вона отримувала натомість? На своє шістдесятиріччя, на третьому десятку спільного життя, Купрін написав Лізі: «Немає нікого краще за тебе, ні звіра, ні птиці, ніякого людини!»

Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня (7 вересня) 1870 року в місті Наровчат Пензенської губернії. З дворян. Батько Купріна - колезький реєстратор; мати - з древнього роду татарських князів Кулунчакових.

Рано втратив батька; виховувався в московському Розумовського пансіоні для сиріт. У 1888 р. А. Купрін закінчив кадетський корпус, в 1890 р - Олександрівське військове училище (обидва в Москві); служив піхотним офіцером. Після виходу у відставку в чині поручика в 1894 році змінив ряд професій: працював землеміром, лісовим об'їждчиком, керуючим маєтком, суфлером в провінційній акторській трупі і ін. Багато років співпрацював в газетах Києва, Ростова-на-Дону, Одеси, Житомира.

Перша публікація - розповідь «Останній дебют» ( 1889 ). Розповідь «Дізнання» ( 1894 ) Відкрив серію військових оповідань і повістей Купріна ( «Кущ бузку», 1894 ; «Нічліг», 1895 ; «Прапорщик армійський», «Брегет», обидва - 1897 ; і ін.), що відбили враження письменника від військової служби. Поїздки Купріна по Південній Україні з'явилися матеріалом для повісті «Молох» ( 1896 ), В центрі якої тема промислової цивілізації, обезличивающей людини; зіставлення плавильної печі з язичницьким божеством, які вимагають людських жертвоприношень, покликане попередити про небезпеку поклоніння технічному прогресу. Літературну популярність принесла А. Купріну повість «Олеся» ( 1898 ) - про драматичну любові виросла в лісовій глушині дівчата-дикунки і приїхав з міста письменника-початківця. Герой ранніх творів Купріна - людина з тонкою душевною організацією, що не витримує зіткнення з соціальною дійсністю 1890-х років і випробування великим почуттям. Серед інших творів цього періоду: «поліські розповіді» «У лісовій глушині» ( 1898 ), «На глухарів» ( 1899 ), «Перевертень» ( 1901 ). У 1897 р. вийшла перша книга Купріна - «Мініатюри». У тому ж році Купрін познайомився з І. Буніним, в 1900 - з А. Чеховим; з 1901 року брав участь в телешовских «середовищах» - московському літературному гуртку, що об'єднував письменників реалістичного напряму. У 1901 році А. Купрін переїхав до Санкт-Петербурга; співпрацював у впливових журналах «Русское багатство» та «Світ Божий». У 1902 році познайомився з М. Горьким; друкувався в ініційованій ним серії збірників книговидавничої товариства «Знання», тут в 1903 році вийшов у світ перший том оповідань Купріна. Широку популярність Купріну принесла повість «Поєдинок» ( 1905 ), Де неприваблива картина армійського побуту з панують в ньому муштрою і напівсвідомо жорстокістю супроводжуються роздумами про абсурдність існуючого світопорядку. Публікація повісті збіглася за часом з ураженням російського флоту в російсько-японській війні 1904-1905 рр., Що сприяло її суспільним резонансом. Повість була переведена на іноземні мови і відкрила ім'я письменника для європейського читача.

У 1900-х - першій половині 1910-х рр. були опубліковані найбільш значні твори А. Купріна: повісті «У (Кадети)» ( 1900 ), «Яма» ( 1909-1915 ); розповіді «Болото», «У цирку» (обидва 1902 ), «Трус», «Конокради» (обидва 1903 ), «Мирне житіє», «Білий пудель» (обидва 1904 ), «Штабс-капітан Рибников», «Ріка життя» (обидва 1906 ), «Гамбрінус», «Смарагд» ( 1907 ), «Анафема» ( 1913 ); цикл нарисів про рибалок Балаклави - «Лістригони» ( 1907-1911 ). Захоплення силою і героїзмом, гостре відчуття краси і радості буття спонукають Купріна до пошуку нового образу - цільної і творчої натури. Темі любові присвячені повість «Суламіф» ( 1908 ; за мотивами біблійної Пісні Пісень) і «Гранатовий браслет» ( 1911 ) - зворушлива розповідь про нерозділене і самовідданої любові дрібного телеграфіста до дружини високопосадовця. Купрін пробував себе і в науковій фантастиці: герой повісті «Рідке сонце» ( 1913 ) - геніальний вчений, який отримав доступ до джерела надпотужної енергії, але приховує свій винахід з побоювань, що воно буде вжито для створення смертоносної зброї.

У 1911 році Купрін переїхав до Гатчини. У 1912 і 1914 рр. здійснив подорожі до Франції та Італії. З початком Першої світової війни повернувся в армію, проте вже в наступному році був демобілізований за станом здоров'я. Після Лютневої революції 1917 року редагував есерівської газету «Вільна Росія», кілька місяців співпрацював з видавництвом «Всесвітня література». Після Жовтневої революції 1917 року, Яку не прийняв, повернувся до публіцистики. В одній зі статей Купрін виступив проти розстрілу великого князя Михайла Олександровича, за що був заарештований і короткочасного ув'язнення ( 1918 ). Спроби письменника співпрацювати з новою владою не дали бажаних результатів. приєднавшись в жовтні 1919 року до військ М.М. Юденича, Купрін дістався до Ямбурга (з 1922 Кингисепп), звідти через Фінляндію до Парижа (1920 ). В еміграції були створені: автобіографічна повість «Купол св. Ісаакія Далматського »( 1928 ), Повість «Жанета. Принцеса чотирьох вулиць »( 1932 ; окреме видання - 1934 ), Ряд ностальгічних розповідей про дореволюційної Росії ( «Однорукий комедіант», 1923 ; «Тінь імператора», 1928 ; «Царьов гість з Наровчата», 1933 ) І ін. Для творів емігрантського періоду характерні ідеалістичні образи монархічної Росії, патріархальної Москви. Серед інших творів: повість «Зірка Соломона» ( 1917 ), Оповідання «Золотий півень» ( 1923 ), Цикли нарисів «Київські типи» ( 1895-1898 ), «Південь благословенний», «Париж домашній» (обидва - 1927 ), Літературні портрети, розповіді для дітей, фейлетони. У 1937 році Купрін повернувся в СРСР.

У творчості Купріна дана широка панорама російського життя, що охоплює майже всі верстви суспільства 1890-1910-х рр.; традиції битопісательской прози другої половини 19 століття поєднуються з елементами символізму. У ряді творів втілилося тяжіння письменника до романтичних сюжетів і героїчних образів. Прозу О. Купріна відрізняє зображальність, достовірність в змалюванні характерів, насиченість побутовими подробицями, колоритний, що включає арготизмів мову.

Олександр Іванович Купрін. Народився 26 серпня (7 вересня) 1870 року в Наровчате - помер 25 серпня 1938 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Російський письменник, перекладач.

Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня (7 вересня) 1870 року в повітовому місті Наровчате (нині Пензенська область) в родині чиновника, спадкового дворянина Івана Івановича Купріна (1834-1871), який помер через рік після народження сина.

Мати, Любов Олексіївна (1838-1910), уроджена Кулунчакова, походила з роду татарських князів (дворянка, княжого титулу не мала). Після смерті чоловіка вона переїхала в Москву, де пройшло дитинство і отроцтво майбутнього письменника.

У шість років хлопчик був відданий в Московський Розумовський пансіон (сирітський), звідки вийшов в 1880 році. У тому ж році вступив у Другій Московський кадетський корпус.

У 1887 році був випущений в Олександрівське військове училище. Згодом опише свою «військову юність» в повістях «На переломі (Кадети)» і в романі «Юнкера».

Першим літературним досвідом Купріна були вірші, що залишилися неопублікованими. Перший твір, що побачило світ, - розповідь «Останній дебют» (1889).

У 1890 році Купрін в чині підпоручика був випущений в 46-й Дніпровський піхотний полк, що стояв в Подільській губернії (в Проскурові). Офіцерська життя, яку він вів протягом чотирьох років, дала багатий матеріал для його майбутніх творів.

У 1893-1894 роках в петербурзькому журналі «Русское багатство» вийшли його повість «В темряві», розповіді «Місячної вночі» і «Дізнання». На армійську тему у Купріна кілька оповідань: «Нічліг» (1897), «Нічна зміна» (1899), «Похід».

У 1894 році поручик Купрін вийшов у відставку і переїхав до Києва, не маючи ніякої громадянської професії. У наступні роки багато мандрував по Росії, перепробувавши безліч професій, жадібно вбираючи життєві враження, які стали основою його майбутніх творів.

У ці роки Купрін познайомився з І. А. Буніним, А. П. Чеховим і М. Горьким. У 1901 році переїхав до Петербурга, почав працювати секретарем «Журналу для всіх». У петербурзьких журналах з'явилися розповіді Купріна: «Болото» (1902), «Конокради» (1903), «Білий пудель» (1903).

У 1905 році вийшло найбільш значне його твір - повість «Поєдинок», що мала великий успіх. Виступи письменника з читанням окремих глав «Поєдинку» стали подією культурного життя столиці. Інші його твори цього часу: розповіді «Штабс-капітан Рибников» (1906), «Ріка життя», «Гамбрінус» (1907), нарис «Події в Севастополі» (1905). У 1906 році був кандидатом в депутати Державної думи I скликання від Санкт-Петербурзької губернії.

Творчість Купріна в роки між двома революціями протистояло занепадницьким настроям тих років: цикл нарисів «Лістригони» (1907-1911), розповіді про тварин, розповіді «Суламіф» (1908), «Гранатовий браслет» (1911), фантастична повість «Рідке сонце» (1912). Його проза стала помітним явищем російської літератури. У 1911 році зі своєю сім'єю оселився в Гатчині.

Після початку Першої світової війни, відкрив у своєму будинку військовий госпіталь, і агітував в газетах громадян брати військові позики. У листопаді 1914 року було мобілізовано в армію і направлений до Фінляндії командиром піхотної роти. Демобілізований в липні 1915 року за станом здоров'я.

У 1915 році Купрін завершує роботу над повістю «Яма», в якій розповідає про життя повій в російських будинках розпусти. Повість піддалася осуду за зайвий, на думку критиків, натуралізм.Іздательство Нуравкіна, що випустило в німецькому виданні «Яму» Купріна, залучено прокуратурою до відповідальності «за поширення порнографічних видань».

Зречення Миколи II зустрів в Гельсінгфорсі, де проходив лікування, і сприйняв його з ентузіазмом. Після повернення до Гатчини, був редактором газет «Вільна Росія», «Вільність», «Петроградський листок», симпатизував есерів. Після захоплення влади більшовиками письменник не прийняв політику військового комунізму і зв'язаний з нею терор. У 1918 році ходив до Леніна з пропозицією видавати газету для села - «Земля». Працював у видавництві «Всесвітня література», заснованому. В цей час зробив переклад «Дон Карлос». Був заарештований, три дні просидів у в'язниці, був випущений і внесений до списку заручників.

16 жовтня 1919 року, з приходом до Гатчини білих, надійшов в чині поручика в Північно-Західну армію, отримав призначення редактором армійської газети «Приневской край», яку очолював генерал П. Н. Краснов.

Після поразки Північно-Західної армії вирушив у Ревель, а звідти в грудні 1919 року в Гельсінкі, де пробув до липня 1920 року, після чого відправився в Париж.

До 1930 року сім'я Купріна збідніла і загрузла в боргах. Його літературні гонорари були мізерними, а алкоголізм супроводжував все його роки в Парижі. З 1932 року його зір постійно погіршувався, і почерк став значно гірше. Повернення в Радянський Союз стало єдиним рішенням матеріальних і психологічних проблем Купріна. Наприкінці 1936 року його все ж таки зважився звернутися за візою. У 1937 році на запрошення уряду СРСР повернувся на Батьківщину.

Поверненню Купріна в Радянський Союз передувало звернення повпреда СРСР у Франції В. П. Потьомкіна 7 серпня 1936 року зі відповідною пропозицією до І. В. Сталіну (який дав попередню «добро»), а 12 жовтня 1936 року - з листом до наркома внутрішніх справ Н. І. Єжову. Єжов направив записку Потьомкіна в Політбюро ЦК ВКП (б), який 23 жовтня 1936 року ухвалив рішення: «дозволити в'їзд в СРСР письменнику А. І. Купріну» (проголосували «за» І. В. Сталін, В. М. Молотов, В . Я. Чубар і А. А. Андрєєв; утримався К. Є. Ворошилов).

Помер в ніч на 25 серпня 1938 роки від раку стравоходу. Похований в Ленінграді на Літераторських містках Волковського цвинтаря поруч з могилою І. С. Тургенєва.

Повісті і романи Олександра Купріна:

1892 - «В темряві»
1896 - «Молох»
1897 - «Прапорщик армійський»
1898 - «Олеся»
1900 - «На переломі» (Кадети)
1905 - «Поєдинок»
1907 - «Гамбрінус»
1908 - «Суламіф»
1909-1915 - «Яма»
1910 - «Гранатовий браслет»
1913 - «Рідке сонце»
1917 - «Зірка Соломона»
1928 - «Купол св. Ісаакія Далматського »
1929 - «Колесо часу»
1928-1932 - «Юнкера»
1933 - «Жанета»

Розповіді Олександра Купріна:

1889 - «Останній дебют»
1892 - «Психея»
1893 - «Місячної вночі»
1894 - «Дізнання», «Слов'янська душа», «Кущ бузку», «негласна ревізія», «До слави», «Божевілля», «На роз'їзді», «Аль-Ісса», «Забутий поцілунок», «Про те, як професор Леопарди ставив мені голос »
1895 - «Горобець», «Іграшка», «В звіринці», «Прохачка», «Картина», «Страшна хвилина», «М'ясо», «Без назви», «Нічліг», «Мільйонер», «Піратка», « Лолі »,« Свята любов »,« Локон »,« столітник »,« Життя »
1896 - «Дивний випадок», «Бонза», «Жах», «Наталя Давидівна», «Напівбог», «Блаженний», «Ліжко», «Казка», «Шкапа», «Чужий хліб», «Друзі», « Маріанна »,« Собаче щастя »,« На річці »
1897 - «Сильніше смерті», «Чари», «Каприз», «Первісток», «Нарцис», «Брегет», «Перший зустрічний», «Плутанина», «Чудесний доктор», «Барбос і Жулька», «Дитячий сад »,« Allez! »
1898 - «Самотність», «Лісова глухомань»
1899 - «Нічна зміна», «Щаслива карта», «В надрах землі»
1900 - «Дух століття», «Загибла сила», «тапером», «Кат»
1901 - «Сентиментальний роман», «Осінні квіти», «На замовлення», «Похід», «У цирку», «Срібний вовк»
1902 - «На спокої», «Болото»
1903 - «Трус», «Конокради», «Як я був актором», «Білий пудель»
1904 - «Вечірній гість», «Мирне житіє», «Чад», «Жидівка», «Діаманти», «Порожні дачі», «Білі ночі», «З вулиці»
1905 - «Чорний туман», «Жрець», «Тост», «Штабс-капітан Рибников»
1906 - «Мистецтво», «Вбивця», «Ріка життя», «Щастя», «Легенда», «Демір-Кая», «Образа»
1907 - «Бред», «Смарагд», «Дрібнота», «Слон», «Казочки», «Механічне правосуддя», «Велетні»
1908 - «Морська хвороба», «Весілля», «Останнє слово»
1910 - «По-сімейному», «Оленка», «В клітці звіра»
1911 - «Телеграфист», «Начальниця тяги», «Королівський парк»
1912 - «Травка», «Чорна блискавка»
1913 - "Анафема», «Слонова прогулянка»
1914 - «Свята брехня»
1917 - «Сашка і Яшка», «Хоробрі втікачі»
1918 - «рябі коні»
1919 - «Останній з буржуїв»
1920 - «Лимонна шкірка», «Казка»
1923 - «Однорукий комендант», «Доля»
1924 - «Ляпас»
1925 - «Ю-ю»
1926 - «Дочка великого Барнума»
1927 - «Синя зірка»
1928 - «Інна»
1929 - «Скрипка Паганіні», «Ольга Сур»
1933 - «Нічна фіалка»
1934 - «Останні лицарі», «Ральф»

Нариси Олександра Купріна:

1897 - «Київські типи»
1899 - «На глухарів»

1895-1897 - цикл нарисів «Студент-драгунів»
«Дніпровський мореплавець»
«Майбутня Патті»
«Свідок брехливий»
«Співочий»
«Пожежний»
«Квартирна господиня»
«Босяк»
«Злодій»
«Художник»
«Стрілки»
«Заєць»
«Доктор»
«Ханжушки»
«Бенефіціант»
«Постачальник карток»

1900 - Подорожні картинки:
Від Києва до Ростова-на-Дону
Від Ростова до Новоросійська. Легенда про черкесів. Тунелі.

1901 - «Царицинського згарище»
1904 - "Пам'яті Чехова"
1905 - «Події в Севастополі»; «Сни»
1908 - «Трошки Фінляндії»
1907-1911 - цикл нарисів «Лістригони»
1909 - «Не чіпайте нашої мови». Про російськомовних письменників-євреїв.
1921 - «Ленін. Моментальна фотографія »


Олександр Іванович Купрін, російський письменник-прозаїк, автор повістей і романів «Олеся», «На переломі» (Кадети), «Поєдинок», «Суламіф», «Яма», «Гранатовий браслет», «Юнкера», а також безлічі оповідань і нарисів.

А.І. Купрін народився 26 серпня (7 вересня н.с.) 1870 року в місті Наровчат Пензенської губернії в сім'ї потомственого дворянина, дрібного чиновника.

Олександр Купрін як письменник, людина і збори легенд про його бурхливого життя - особлива любов російського читача, на кшталт першого юнацького почуття на все життя.

Іван Бунін, ревниво ставився до свого покоління і рідко роздає похвали, без сумніву, розумів нерівноцінність всього написаного Купріним, проте називав його письменником милістю Божою.

І все ж здається, що за своїм характером Олександр Купрін мав стати не письменником, а скоріше одним зі своїх героїв - цирковим силачем, авіатором, ватажком балаклавских рибалок, конокрадом, або, може бути, приборкав би свій шалений характер десь в монастирі (до речі, таку спробу він робив). Культ фізичної сили, схильність до азарту, ризику, буяння відрізняли молодого Купріна. Та й пізніше він любив помірятися з життям силами в сорок три роки раптом почав вчитися стильному плавання у світового рекордсмена Романенко, разом з першим російським льотчиком Сергієм Уточкіним піднімався на повітряній кулі, опускався в водолазному костюмі на морське дно, зі знаменитим борцем і авіатором Іваном Заїкіна літав на літаку «Фарман» ... Однак іскру Божу, як видно, що не загасиш.

Народився Купрін в містечку Наровчатова Пензенської губернії 26 серпня (7 вересня) 1870 року. Батько його, дрібний чиновник, помер від холери, коли йому не виповнилося й двох років. У ній, що залишилася без засобів, крім Олександра, було ще двоє дітей. Мати майбутнього письменника Любов Олексіївна, уроджена княжна Кулунчакова, походила з татарських князів, і Купрін любив згадувати про свою татарської крові, навіть, був час, носив тюбетейку. У романі «Юнкера» він писав про своє автобіографічному герої «... скажена кров татарських князів, рішучих і неприборканих його предків по материнській лінії, що штовхала його на різкі і необдумані вчинки, виділяла його серед дюжини юнкерів».

У 1874 році Любов Олексіївна, жінка, за спогадами, «з сильним, непохитним характером і високим благородством», приймає рішення переїхати в Москву. Там вони поселяються в загальній палаті удовиного будинку (описаний Купріним в оповіданні «Свята брехня»). Через два роки, через крайню бідність, вона віддає сина в Олександрівське малолітня сирітське училище. Для шестирічного Сашка починається період існування на казарменому положенні - довжиною в сімнадцять років.

У 1880 році він вступає в Кадетський корпус. Тут хлопчик, який сумував про будинок і волі, зближується з викладачем Цуканова (в повісті «У» - Труханів), літератором, який «чудово художньо» читав вихованцям Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Тургенєва. Починає пробувати свої сили в літературі і підліток Купрін - зрозуміло, як поет; хто ж в цьому віці хоч одного разу не зім'яв листок з першим віршем! Захоплюється модною тоді поезією Надсона. У той же час кадет Купрін - вже переконаний демократ «прогресивні» ідеї часу просочувалися навіть крізь стіни закритого військового училища. Він гнівно викриває в римованої формі «консервативного видавця» М.Н. Каткова і самого царя Олександра III, таврує «мерзенне, страшна справа» царського суду над Олександром Ульяновим і його подільниками, поїсти на монарха.

Вісімнадцяти років Олександр Купрін надходить в Третє Олександрівське юнкерське училище в Москві. За спогадами його однокашника Л.А. Лімонтова, це вже був не "непоказний, маленький, незграбний кадетік», а сильний юнак, найбільше дорожить честю мундира, спритний гімнаст, любитель потанцювати, закохуються в кожну гарненьку партнерку.

До юнкерське періоду відноситься і його перший виступ у пресі - 3 грудня 1889 року в журналі «Російський сатиричний листок» з'явився розповідь Купріна «Останній дебют». Ця історія дійсно ледь не стала першим і останнім літературним дебютом юнкера. Пізніше він згадував, як, отримавши за розповідь гонорар в розмірі десяти рублів (для нього тоді величезна сума), на радощах купив матері «козлові черевики», а на що залишився рубль помчав в манеж погарцевать на коні (Купрін дуже любив коней і вважав це « покликом предків »). Через кілька днів журнал з його розповіддю попався на очі комусь із викладачів, і юнкера Купріна викликали до начальства «Купрін, ваш розповідь» - «Так точно!» - «В карцер!» Майбутньому офіцеру не належало займатися такими «легковажними» речами. Як будь-який дебютант, він, звичайно, прагнув компліментів і в карцері прочитав свою розповідь відставному солдатові, старому училищному дядькові. Той уважно вислухав і сказав «Здорово написано, ваше благородіє! А тільки зрозуміти нічого не можна ». Розповідь і дійсно був слабкий.

Після Олександрівського училища підпоручик Купрін був направлений в Дніпровський піхотний полк, який стояв у Проскурові Подільської губернії. Чотири роки життя «в неймовірною глушині, в одному з прикордонних південно-західних містечок. Вічна бруд, стада свиней на вулицях, хатинки, мазані з глини і гною ... »(« До слави »), багатогодинна муштра солдат, похмурі офіцерські гулянки та пошловатой романи з місцевими« левами »змусили його задуматися про майбутнє, як задумається про ньому герой його знаменитої повісті «Поєдинок» підпоручик Ромашов, який мріяв про військову славу, але після дикості провінційної армійського життя вирішив вийти у відставку.

Ці роки дали Купріну знання військового побуту, звичаїв містечкової інтелігенції, звичаїв поліського села, а читачеві подарували згодом такі його твори, як «Дізнання», «Нічліг», «Нічна зміна», «Весілля», «Слов'янська душа», «Мільйонер» , «Жидівка», «Трус», «Телеграфист», «Олеся» та інші.

В кінці 1893 року Купрін подав прохання про відставку і виїхав до Києва. На той час він був автором повісті «В темряві» і оповідання «Місячної вночі» (журнал «Русское багатство»), написаних в стилі жалісливою мелодрами. Він вирішує серйозно зайнятися літературою, але ця «дама» не так-то легко дається в руки. За його словами, він раптом опинився в положенні інститутки, яку завели вночі в нетрі Олонецких лісів і кинули без одягу, їжі і компаса; «... у мене не було ніяких знань, ні наукових, ні життєвих», - напише він у своїй «Автобіографії». У ній же він наводить список професій, які намагався освоїти, знявши військовий мундир був репортером київських газет, керуючим при будівництві будинку, розводив тютюн, служив у технічній конторі, був псаломщиком, грав в театрі міста Суми, вивчав зуболікарське справу, пробував постригтися в ченці , працював у кузні і столярної майстерні, розвантажував кавуни, викладав в училищі для сліпих, працював на Юзівському сталеливарному заводі (описаний в повісті «Молох») ...

Цей період завершився виходом у світ невеличкої збірки нарисів «Київські типи», який можна вважати першою літературною «муштрою» Купріна. За наступні п'ять років він робить досить серйозний ривок як письменник в 1896 році публікує в «Русском багатство» повість «Молох», де вперше масштабно був показаний бунтують робітничий клас, випускає першу збірку оповідань «Мініатюри» (1897), куди увійшли «Собаче щастя »,« столітник »,« Брегет »,« Allez »та інші, потім слідують повість« Олеся »(1898), оповідання« Нічна зміна »(1899), повість« На переломі »(« Кадети »; 1900).

У 1901 році Купрін приїжджає в Петербург досить відомим письменником. Він уже був знайомий з Іваном Буніним, який відразу після приїзду він увів його до Олександри Аркадіївни Давидової, видавця популярного літературного журналу «Світ Божий». Про неї ходили в Петербурзі чутки, ніби письменників, що випрошують у неї аванс, вона замикає в своєму кабінеті, дає чорнило, перо, папір, три пляшки пива і випускає лише за умови готового розповіді, тут же видаючи і гонорар. В цьому будинку Купрін знайшов свою першу дружину - яскраву, іспаніст Марію Карлівну Давидову, прийомну дочку видавця.

Здібна учениця своєї матері, вона теж мала тверду руку в поводженні з друкарською братією. По крайней мере, за сім років їх шлюбу - час найбільшої і бурхливої \u200b\u200bслави Купріна - їй вдавалося досить тривалі періоди утримувати його за письмовим столом (аж до позбавлення сніданків, після яких Олександра Івановича хилило на сон). При ній були написані твори, які висунули Купріна в перший ряд російських письменників розповіді «Болото» (1902), «Конокради» (1903), «Білий пудель» (1904), повість «Поєдинок» (1905), розповіді «Штабс-капітан Рибников »,« Ріка життя »(1906).

Після виходу «Поєдинка», написаного під ідейний вплив «буревісника революції» Горького, Купрін стає всеросійської знаменитістю. Нападки на армію, згущення фарб - забиті солдати, неосвічені, п'яні офіцери - все це «потрафляти» смакам революційно налаштованої інтелігенції, яка і поразки російського флоту в російсько-японській війні вважала своєю перемогою. Ця повість, без сумніву, написана рукою великого майстра, але сьогодні вона сприймається в дещо іншому історичному вимірі.

Купрін проходить найсильніше випробування - славою. «Це була пора, - згадував Бунін, - коли видавці газет, журналів та збірників на Лихачов ганялися за ним по ... ресторанам, в яких він проводив дні і ночі зі своїми випадковими і постійними товаришами по чарці, і принижено благали його взяти тисячу, дві тисячі рублів авансом за одне тільки обіцянку не забути їх при нагоді своєю милістю, а він, огрядний, большеліций, тільки мружився, мовчав і раптом уривчасто кидав таким зловісним пошепки «Геть цю ж хвилину до чортової матері!» - що боязкі люди відразу немов крізь землю провалювалися ». Брудні шинки і дорогі ресторани, жебраки бродяги і лощені сноби петербурзької богеми, циганські співачки і бігу, нарешті, важливий генерал, кинутий їм в басейн із стерлядь ... - весь набір «російських рецептів» для лікування меланхолії, в яку чомусь завжди виливається галаслива слава, був їм перепробували (як тут не згадати фразу шекспірівського героя «У чому виражається меланхолія великого духом людини У тому, що йому хочеться випити»).

До цього часу шлюб з Марією Карлівною, мабуть, вичерпав себе, і Купрін, який не вміє жити за інерцією, з юнацькою палкістю закохується в виховательку своєї доньки Лідії - маленьку, тендітну Лізу Гейнріх. Вона була сиротою і вже пережила свою гірку історію побувала на російсько-японській війні сестрою милосердя і повернулася звідти не тільки з медалями, а й з розбитим серцем. Коли Купрін, не відкладаючи, освідчився їй у коханні, вона тут же покинула їх будинок, не бажаючи бути причиною сімейного розладу. Слідом за нею пішов з дому і Купрін, знявши номер в петербурзькій готелі «Пале-Рояль».

Кілька тижнів він бігає по місту в пошуках бідної Лізи і, само собою, обростає співчуває компанією ... Коли великий його друг і шанувальник таланту професор Петербурзького університету Федір Дмитрович Батюшков зрозумів, що цим безумствам не буде кінця, він відшукав Лізу в невеликому шпиталі, куди вона влаштувалася сестрою милосердя. Про що він з нею говорив Може бути, про те, що вона повинна врятувати гордість російської літератури .. Невідомо. Тільки серце Єлизавети Морицовне здригнулося і вона погодилася негайно їхати до Купріну; правда, з одним твердим умовою Олександр Іванович повинен лікуватися. Навесні 1907 року ці фірми удвох їдуть в фінський санаторій «Гельсінгфорс». Ця велика пристрасть до маленької жінки стала причиною створення чудового оповідання «Суламіф» (1907) -Російський «Пісні пісень». У 1908 році у них народжується дочка Ксенія, яка згодом напише спогади «Купрін - мій батько».

З 1907 по 1914 рік Купрін створює такі значні твори, як розповіді «Гамбрінус» (1907), «Гранатовий браслет» (1910), цикл оповідань «Лістригони» (1907-1911), в 1912 році починає роботу над романом «Яма». Коли він вийшов, критика побачила в ньому викриття ще одного соціального зла Росії - проституції, Купрін ж вважав платних «жриць кохання» жертвами громадського темпераменту споконвіку.

До цього часу він вже розійшовся в політичних поглядах з Горьким, відійшов від революційної демократії.

Війни 1914 року Купрін називав справедливою, визвольною, за що був звинувачений в «казенному патріотизм». У петербурзькій газеті «Новина» з'явилася його велика фотографія з підписом «А.І. Купрін, покликаний в діючу армію ». Однак на фронт він не потрапив - поїхав у відрядження до Фінляндії навчати новобранців. У 1915 році його визнали непридатним до військової служби за станом здоров'я, і \u200b\u200bвін повернувся додому до Гатчини, де в той час жила його родина.

Після сімнадцятого року Купрін, незважаючи на кілька спроб, спільної мови з новою владою не знайшов (хоча по протекції Горького навіть зустрічався з Леніним, але той не побачив в ньому «чіткої ідейної позиції») і покинув Гатчини разом з відступаючої армією Юденича. У 1920 році Купріна виявилися в Парижі.

У Франції після революції осіло близько 150 тисяч емігрантів з Росії. Париж став російської літературної столицею - тут жили Дмитро Мережковський і Зінаїда Гіппіус, Іван Бунін і Олексій Толстой, Іван Шмельов і Олексій Ремізов, Надія Теффі і Саша Чорний, і багато інших відомих письменників. Утворювалися всілякі російські суспільства, випускалися газети і журнали ... Ходив навіть такий анекдот зустрічаються на паризькому бульварі два російських. «Ну, як тобі тут живеться» - «Нічого, жити можна, одна біда занадто багато французів».

Перший час, поки ще зберігалася ілюзія унесенной з собою батьківщини, Купрін намагався писати, але дар його поступово згасав, як і могутнє колись здоров'я, все частіше він скаржився, що працювати тут не може, оскільки звик «списувати» своїх героїв з життя . «Прекрасний народ, - висловлювався Купрін про французів, - але не говорить по-російськи, і в лавці і в пивний - скрізь по-нашому ... Отже це що - поживеш, поживеш, та й писати перестанеш». Найзначніше його твір емігрантського періоду - автобіографічний роман «Юнкера» (1928-1933). Ставав він все більш тихим, сентиментальним - незвичним для знайомих. Іноді, правда, все ж давалася взнаки гаряча купринская кров. Якось письменник повертався з друзями з заміського ресторану на таксі, заговорили про літературу. Поет Ладинский назвав «Поєдинок» кращою його річчю. Купрін ж наполягав, що найкраще з усього ним написаного - «Гранатовий браслет» там є високі, дорогоцінні почуття людей. Ладинский назвав цю історію неправдоподібною. Купрін розлютився «Гранатовий браслет» - бувальщина! » і викликав Ладинський на дуель. З великими труднощами вдалося його відговорити, катаючи всю ніч по місту, як згадувала Лідія Арсеньєва ( «Далекі берега». М. «Республіка», 1994).

Мабуть, з «Гранатовим браслетом» у Купріна дійсно було пов'язано щось дуже особисте. Під кінець життя він і сам став схожим на свого героя - постарілого Желткова. «Сім років безнадійної та ввічливій любові» Желтков писав безмовні листи княгині Вірі Миколаївні. Постарілого Купріна часто бачили в паризькому бістро, де він сидів один за пляшкою вина і писав любовні листи до мало знайомої жінки. У журналі «Огонек» (1958, № 6) було опубліковано вірш письменника, можливо, написаний в ту пору. Там є такі рядки «І ніхто на світі не дізнається, Що роками, кожну годину і мить, Від любові нудиться і страждає Важливий, уважний старий».

Перед від'їздом до Росії в 1937 році він вже мало кого впізнавав, та й його майже не впізнавали. Бунін пише в своїх «Спогадах» «... я якось зустрів його на вулиці і внутрішньо ахнув і сліду не залишилося від колишнього Купріна! Він йшов дрібними, жалюгідними кроками, плентався такий худенький, слабенький, що, здавалося, перший порив вітру здує його з ніг ... »

Коли дружина відвезла Купріна в Радянську Росію, російська еміграція його не засуджую, розуміючи - він їде туди вмирати (хоча такі речі сприймалися в емігрантському середовищі болісно; говорили ж, наприклад, що Олексій Толстой просто втік в «Совдепії» від боргів і кредиторів) . Для радянського уряду це була політика. У газеті «Правда» від 1 червня 1937 року з'явилася замітка «31 травня в Москву прибув після повернення з еміграції на батьківщину відомий російський дореволюційний письменник Олександр Іванович Купрін. На Білоруському вокзалі А.І. Купріна зустрічали представники письменницької громадськості й поклали радянській пресі ».

Поселили Купріна в підмосковному будинку відпочинку для письменників. В один із сонячних літніх днів в гості до нього приїхали матроси-балтійці. Олександра Івановича винесли в кріслі на галявину, де матроси співали для нього хором, підходили, тиснули руку, говорили, що читали його «Поєдинок», дякували ... Купрін мовчав і раптом голосно заплакав (зі спогадів Н.Д. Телешова «Записки письменника »).

Олександр Іванович Купрін помер 25 серпня 1938 року в Ленінграді. В останні емігрантські роки він часто говорив, що вмирати потрібно в Росії, будинки, як звір, який йде вмирати в свою барліг. Хочеться думати, що він пішов з життя заспокоєний і примирений.

Любов Калюжна,

(26 серпня за старим стилем) 1870 року в місті Наровчат Пензенської губернії в сім'ї дрібного чиновника. Батько помер, коли синові йшов другий рік.

У 1874 році його мати, яка походила з давнього роду татарських князів Куланчакова, переїхала в Москву. З п'яти років через важке матеріальне становище хлопчик був відданий в Московський Розумовський сирітський пансіон, знаменитий своєю суворою дисципліною.

У 1888 році Олександр Купрін закінчив кадетський корпус, в 1890 році - Олександрівське військове училище в чині підпоручика.

Після закінчення училища він був зарахований в 46-й Дніпровський піхотний полк і відправлений на службу в місто Проскурів (нині Хмельницький, Україна).

У 1893 році Купрін відправився в Петербург для вступу до Академії Генерального штабу, але не був допущений до іспитів через скандал в Києві, коли в ресторані-баржі на Дніпрі він кинув за борт напідпитку пристава, ображати дівчину-офіціантку.

У 1894 році Купрін залишив військову службу. Він багато подорожував по півдню Росії і Україні, пробував себе в різних сферах діяльності: був вантажником, комірником, лісовим об'їждчиком, землеміром, псаломщиком, коректором, керуючим маєтком і навіть зубним лікарем.

Перше оповідання письменника "Останній дебют" був надрукований в 1889 році в московському "Російському сатиричному листку".

Армійське життя описана їм в оповіданнях 1890-1900 років "З віддаленого минулого" ( "Дізнання"), "Кущ бузку", "Нічліг", "Нічна зміна", "Прапорщик армійський", "Похід".

Ранні нариси Купріна були видані в Києві в збірниках "Київські типи" (1896) і "Мініатюри" (1897). У 1896 році була надрукована повість "Молох", що принесла молодому автору широку популярність. Потім послідували "Нічна зміна" (1899) і ряд інших оповідань.

У ці роки Купрін познайомився з письменниками Іваном Буніним, Антоном Чеховим і Максимом Горьким.

У 1901 році Купрін оселився в Петербурзі. Деякий час він завідував відділом белетристики "Журналу для всіх", потім став співробітником журналу "Світ Божий" і видавництва "Знання", яке випустило перші два томи творів Купріна (1903, 1906).

В історію вітчизняної літератури Олександр Купрін увійшов як автор повістей і романів "Олеся" (1898), "Поєдинок" (1905), "Яма" (1 частина - 1909, 2 частина - 1914-1915).

Він також відомий як великий майстер розповіді. Серед його творів в цьому жанрі - "В цирку", "Болото" (обидва 1902), "Боягуз", "Конокради" (обидва 1903), "Мирне житіє", "Кір" (обидва 1904), "Штабс-капітан Рибников "(1906)," Гамбрінус "," Смарагд "(обидва 1907)," Суламіф "(1908)," Гранатовий браслет "(1911)," Лістригони "(1907-1911)," Чорна блискавка "і" Анафема "( обидва 1913).

У 1912 році Купрін здійснив подорож по Франції та Італії, враження про якому відбилися в циклі подорожніх нарисів "Блакитні берега".

У цей період він активно освоював нові, нікому не знайомі раніше види діяльності - піднімався на повітряній кулі, здійснював політ на аероплані (ледь не закінчився трагічно), спускався під воду у водолазному костюмі.

У 1917 році Купрін працював редактором газети "Свободная Россия", що видавалася партією лівих есерів. З 1918 року по 1919 рік письменник працював у видавництві "Всесвітня література", створеному Максимом Горьким.

Після приходу до Гатчини (Санкт-Петербург), де він жив з 1911 року, білих військ, він редагував газету "Приневской край", видавалася штабом Юденича.

Восени 1919 року з сім'єю емігрував за кордон, де провів 17 років, головним чином в Парижі.

У емігрантські роки Купрін випустив кілька збірок прози "Купол св. Ісаакія Долматского", "Елань", "Колесо часу", романи "Жанет", "Юнкера".

Живучи в еміграції, письменник бідував, страждаючи як від незатребуваності, так і від відірваності від рідного ґрунту.

У травні 1937 року Купрін повернувся разом з дружиною в Росію. До цього часу він вже був серйозно хворий. У радянських газетах друкувалися інтерв'ю з письменником і його публіцистичний нарис "Москва рідна".

25 серпня 1938 року помер в Ленінграді (Санкт-Петербурзі) від раку стравоходу. Похований на Літераторських містках Волкова кладовища.

Олександр Купрін був двічі одружений. У 1901 році його першою дружиною стала Марія Давидова (Купріна-Йорданська), прийомна дочка видавця журналу "Світ Божий". Згодом вона вийшла заміж за редактора журналу "Сучасний світ" (який змінив "Світ Божий"), публіциста Миколи Йорданського і сама працювала в журналістиці. У 1960 році вийшла її книга спогадів про Купріна "Роки молодості".

Вибір редакції
Світ повний творчих людей і з кожним днем \u200b\u200bз'являються сотні нових картин, пишуться нові пісні. Звичайно, в світі мистецтва, не обходиться ...

Мистецтво сучасного живопису - це твори, створені в даний час або в недалекому минулому. Мине певний кількість ...

Сучасним мистецтвом прийнято називати всілякі художні течії, що склалися в кінці XX століття. У післявоєнний період воно ...

Олексій Степанович Молчалин - один з головних героїв комедії А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» .Молчалін служить секретарем Фамусова і ...
Він так всіма силами душі завжди шукав одного: бути цілком хорошим. П'єр про князя Андрія Ти мені дорогий особливо тому, що ти один живий ...
Максим Горький не планував писати цю п'єсу - вона виникла під впливом несподіваного творчого пориву. Автор створив її для акторської ...
Євген Носов - радянський письменник з цікавою біографією. У роки Великої Вітчизняної війни він служив навідником артилерійського ...
Граф і академік АН СРСР Олексій Миколайович Толстой був надзвичайно талановитим і різнобічним літератором, який писав в самих різних ...
Творчість Олександра Івановича Купріна формувалося в роки революційного підйому. Йому все життя була близька тема прозріння простого ...