Твір Шолохов М.А. Доля людська доля народна в оповіданні Шолохова доля людини Конспект доля людська доля народна —

М.А. Шолохов пройшов Велику Вітчизняну війну практично від початку до кінця - він був військовим кореспондентом. На основі фронтових заміток письменником створені глави книги «Вони билися за Батьківщину», розповіді «Наука ненависті», «Доля людини».

«Доля людини» - це не просто опис військових подій, а глибоке художнє дослідження внутрішнього трагедії людини, душу якого скалічила війна. Герой Шолохова, прототипом якого є реальна людина, З яким Шолохов зустрівся за десять років до створення твору, - Андрій Соколов, розповідає про свою нелегку долю.

Перше випробування, яке проходить Соколов, - фашистський полон. Тут герой на власні очі спостерігає, як проявляються в екстремальних умовах все кращі і гірші людські якості, як тісно сусідять мужність і боягузтво, стійкість і відчай, героїзм і зрада. Найбільш показовим у цьому відношенні є нічний епізод в зруйнованої церкви, куди зігнали російських військовополонених.

Так, перед нами виникає, з одного боку, образ лікаря, який навіть в такій відчайдушній ситуації не втрачає присутності духу, намагається допомагати пораненим, до кінця зберігаючи вірність своєму професійному і моральному боргу. З іншого боку, ми бачимо зрадника, який збирається видати фашистам взводного - комуніста Крижнева, слідуючи логіці пристосуванства і малодушності і заявляючи, що «товариші залишилися за лінією фронту» і «своя сорочка до тіла ближча». Ця людина і стає тим, кого вперше в своєму житті вбиває Соколов (до того часу працював військовим шофером) на тій підставі, що зрадник - «гірше чужого».

Описи існування військовополонених на примусових роботах наводять жах: постійний голод, непосильна праця, жорстокі побої, цькування собаками і - головне - постійне приниження ... Але герой Шолохова витримує і це випробування, символічним доказом чого може служити його моральний поєдинок з табірним комендантом Мюллером, коли Соколов відмовляється пити за перемогу німецької зброї і, відкидаючи хліб з салом, демонструє «своє, російське гідність і гордість». Андрію Соколову вдалося вижити в таких нелюдських умовах - і це свідчить про його мужність.

Однак, незважаючи на те, що герой зберіг собі життя в фізичному сенсі, Його душа була спустошена війною, яка забрала в нього будинок і всіх рідних: «Була сім'я, свій будинок, все це лепілось роками, і все рухнуло в єдину мить ...». Випадковий знайомий Соколова, якого той і переказує історію своєї складної долі, перш за все уражається погляду свого співрозмовника: «Бачили ви коли-небудь очі, немов присипані попелом, наповнені такий непереборне смертної тугою, що в них важко дивитися?» Наодинці з собою Соколов подумки запитує: «За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так ісказніла? »

Ми бачимо, що найбільш жорстоким випробуванням для Андрія Соколова стала саме мирна, післявоєнне життя, в якій він не міг знайти собі місця, виявився як би зайвим, духовно незатребуваним: «Та вже ж не наснилася мені моя нескладна життя?». Уві сні герой постійно бачить своїх дітей, плаче дружину, відокремлених від нього колючим дротом концтабору.

Таким чином, в невеликому за обсягом творі розкривається складне, неоднозначне ставлення письменника до подій воєнного часу, оголюється страшна істина післявоєнного часу: війна не пройшла безслідно, залишивши в свідомості кожного її учасника болісні картини насильства і вбивства, а в серці - незагойна рану втрати рідних , друзів, однополчан. Автор ставиться до війни за Батьківщину як до святого правому справі, вважаючи, що людина, що захищає свою країну, проявляє вищу ступінь мужності. Однак автор підкреслює, що сама по собі війна як подія, що робить мільйони людей фізичними і моральними каліками, протиприродна і противна людській природі.

Соколову допоміг духовно відродитися маленький хлопчик Ванюшка, завдяки якому Андрій Соколов не залишився самотнім. Після всього пережитого самотність для нього було б рівносильно смерті. Але він знайшов чоловічка, який потребував любові, турботи, ласки. Це рятує героя, «закам'яніле від горя» серце якого поступово «відходить, стає м'якше».

Доля шолоховских героїв - «двох осиротілих людей, двох піщинок, занедбаних в чужі краї військовим ураганом небаченої сили», в поодинці, хто вижив і після всього пережитого разом «крокуючих по російській землі», є художнім узагальненням доль мільйонів наших співвітчизників, чиє життя обпалила війна. Автор використовує прийом максимальної типізації, відображаючи в долі головного героя оповідання найбільш характерні рисиросійського національного характеру.

Гідне подолання Соколовим найтяжчих випробувань, переживання страшних подій - смерті близьких, загального знищення і руйнування і його повернення до повноцінного життя, кажуть про незвичайний мужність, залізній волі і надзвичайну силу духу героя.

В цьому відношенні визнання що втратив сім'ю Андрія Соколова в тому, що він в буквальному сенсі є батьком також втратив сім'ю Ванюшки, набуває символічне значення. Війна як би зрівнює героїв в їх знедоленості і, одночасно, дозволяє їм заповнити душевні втрати, подолати самотність, «залишаючи» в далекому Воронежі шкіряне батьківське пальто, про яке випадково згадує Ваня.

Пронизливий все твір образ дороги виступає символом вічного руху, змінюється життя, людської долі. Не випадково також, що оповідач зустрічається з героєм саме навесні - це пора року також символізує постійне оновлення, відродження життя.

Велика Вітчизняна війна - одна з найзначніших і, одночасно, найтрагічніших сторінок історії Росії. Це означає, що книги, написані про цю війну, в тому числі «Доля людини», ніколи не втратять сили ідейно-художнього впливу на читача, залишаться літературною класикою на довгі часи.

М.А. Шолохов пройшов Велику Вітчизняну війну практично від початку до кінця - він був військовим кореспондентом. На основі фронтових заміток письменником створені глави книги «Вони билися за Батьківщину», розповіді «Наука ненависті», «Доля людини».

«Доля людини» - це не просто опис військових подій, а глибоке художнє дослідження внутрішнього трагедії людини, душу якого скалічила війна. Герой Шолохова, прототипом якого є реальна людина, з яким Шолохов зустрівся за десять років до створення твору, - Андрій Соколов, розповідає про свою нелегку долю.

Перше випробування, яке проходить Соколов, - фашистський полон. Тут герой на власні очі спостерігає, як проявляються в екстремальних умовах все кращі і гірші людські якості, як тісно сусідять мужність і боягузтво, стійкість і відчай, героїзм і зрада. Найбільш показовим у цьому відношенні є нічний епізод в зруйнованої церкви, куди зігнали російських військовополонених.

Так, перед нами виникає, з одного боку, образ лікаря, який навіть в такій відчайдушній ситуації не втрачає присутності духу, намагається допомагати пораненим, до кінця зберігаючи вірність своєму професійному і моральному боргу. З іншого боку, ми бачимо зрадника, який збирається видати фашистам взводного - комуніста Крижнева, слідуючи логіці пристосуванства і малодушності і заявляючи, що «товариші залишилися за лінією фронту» і «своя сорочка до тіла ближча». Ця людина і стає тим, кого вперше в своєму житті вбиває Соколов (до того часу працював військовим шофером) на тій підставі, що зрадник - «гірше чужого».

Описи існування військовополонених на примусових роботах наводять жах: постійний голод, непосильна праця, жорстокі побої, цькування собаками і - головне - постійне приниження ... Але герой Шолохова витримує і це випробування, символічним доказом чого може служити його моральний поєдинок з табірним комендантом Мюллером, коли Соколов відмовляється пити за перемогу німецької зброї і, відкидаючи хліб з салом, демонструє «своє, російське гідність і гордість». Андрію Соколову вдалося вижити в таких нелюдських умовах - і це свідчить про його мужність.

Однак, незважаючи на те, що герой зберіг собі життя в фізичному сенсі, його душа була спустошена війною, яка забрала в нього будинок і всіх рідних: «Була сім'я, свій будинок, все це лепілось роками, і все рухнуло в єдину мить ...» . Випадковий знайомий Соколова, якого той і переказує історію своєї складної долі, перш за все уражається погляду свого співрозмовника: «Бачили ви коли-небудь очі, немов присипані попелом, наповнені такий непереборне смертної тугою, що в них важко дивитися?» Наодинці з собою Соколов подумки запитує: «За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так ісказніла? »

Ми бачимо, що найбільш жорстоким випробуванням для Андрія Соколова стала саме мирна, післявоєнне життя, в якій він не міг знайти собі місця, виявився як би зайвим, духовно незатребуваним: «Та вже ж не наснилася мені моя нескладна життя?». Уві сні герой постійно бачить своїх дітей, плаче дружину, відокремлених від нього колючим дротом концтабору.

Таким чином, в невеликому за обсягом творі розкривається складне, неоднозначне ставлення письменника до подій воєнного часу, оголюється страшна істина післявоєнного часу: війна не пройшла безслідно, залишивши в свідомості кожного її учасника болісні картини насильства і вбивства, а в серці - незагойна рану втрати рідних , друзів, однополчан. Автор ставиться до війни за Батьківщину як до святого правому справі, вважаючи, що людина, що захищає свою країну, проявляє вищу ступінь мужності. Однак автор підкреслює, що сама по собі війна як подія, що робить мільйони людей фізичними і моральними каліками, протиприродна і противна людській природі.

Соколову допоміг духовно відродитися маленький хлопчик Ванюшка, завдяки якому Андрій Соколов не залишився самотнім. Після всього пережитого самотність для нього було б рівносильно смерті. Але він знайшов чоловічка, який потребував любові, турботи, ласки. Це рятує героя, «закам'яніле від горя» серце якого поступово «відходить, стає м'якше».

Доля шолоховских героїв - «двох осиротілих людей, двох піщинок, занедбаних в чужі краї військовим ураганом небаченої сили», в поодинці, хто вижив і після всього пережитого разом «крокуючих по російській землі», є художнім узагальненням доль мільйонів наших співвітчизників, чиє життя обпалила війна. Автор використовує прийом максимальної типізації, відображаючи в долі головного героя оповідання найбільш характерні риси російського національного характеру.

Гідне подолання Соколовим найтяжчих випробувань, переживання страшних подій - смерті близьких, загального знищення і руйнування і його повернення до повноцінного життя, кажуть про незвичайний мужність, залізній волі і надзвичайну силу духу героя.

В цьому відношенні визнання що втратив сім'ю Андрія Соколова в тому, що він в буквальному сенсі є батьком також втратив сім'ю Ванюшки, набуває символічного значення. Війна як би зрівнює героїв в їх знедоленості і, одночасно, дозволяє їм заповнити душевні втрати, подолати самотність, «залишаючи» в далекому Воронежі шкіряне батьківське пальто, про яке випадково згадує Ваня.

Пронизливий все твір образ дороги виступає символом вічного руху, змінюється життя, людської долі. Не випадково також, що оповідач зустрічається з героєм саме навесні - це пора року також символізує постійне оновлення, відродження життя.

Велика Вітчизняна війна - одна з найзначніших і, одночасно, найтрагічніших сторінок історії Росії. Це означає, що книги, написані про цю війну, в тому числі «Доля людини», ніколи не втратять сили ідейно-художнього впливу на читача, залишаться літературною класикою на довгі часи.

Роман-епопея Михайла Шолохова " Тихий Дон"Став відкриттям у світовій літературі, а його автор опинився в ряду геніальних художників XX століття, чиї книги назавжди встали на "золотий полиці" літератури. Шолохов зумів показати трагедію людини і трагедію народу в період великої ломки соціальної системи. Долі героїв дані як частина єдиного цілого, але при цьому кожна людина у письменника зберігає неповторність особистості і життєвого шляху.
Минуле, сьогодення і майбутнє народу, історія і доля цікавої частини його - донського козацтва

- ось тема роману, центр роздумів письменника. На прикладі однієї сім'ї розгортається розповідь про те, як сплавляється і переплітається життя окремої людини, сім'ї, хутора з життям країни. Волею історії мелеховский хутір виявляється в центрі подій, що визначають майбутнє не тільки їх сім'ї, а й усієї Росії на багато років вперед. Символічним є те, що саме через мелеховский хутір проходить лінія оборони в Громадянську війну. Його займають то червоні, то білі, і це схоже з метаннями і пошуками одного з героїв, Григорія Мелехова, який шукає і не може знайти правду ні в тих, ні в інших.
Справжні козаки, гордість і сила козацтва - такі Мелехова. Здоровий, красивий, повний життя глава сім'ї Пантелей Прокопович - пропорційний дідок, темпераментний, запальний, гарячий, але добрий і відходить - не стільки розумом, скільки душею розуміє цінність будинку, вогнища, старого теплого побуту. Він щосили намагається утримати те, що з'єднує сім'ю, зберегти опору в круговерті страшних подій. Але трагедія відбувається. Будинок вмирає, руйнується, як руйнувалися будинки зі звичним укладом у мільйонів людей. Місце, де живуть найближчі люди, що створює відчуття захищеності, стало чимось нереальним, неможливим. Лінія оборони, лінія розлому пройшла через країну, розколів друзів, рідних, розкидавши їх по різні боки фронту.
Сини Пантелея Прокоповича так само прив'язані до рідного дому. І тим трагічніше їх доля, яка змусила пережити крах ідеалу сім'ї, де всі стоять один за одного. За часів, коли історія перекроюються, "летять голови і світи", за висловом Марини Цвєтаєвої, неможливо будувати життя за традицією. Доводиться шукати нові точки опори, переглядати погляди, думати над тим, де ж істина. Пошук правди - доля небагатьох, такі люди не можуть плисти за течією. Вони повинні самостійно зробити вибір. Їхнє життя важче, а доля невтішніше, ніж у інших. І це Шолохов показав на прикладі центрального героя роману - Григорія Мелехова. Мелехов - шукач правди. На початку роману ми бачимо щасливого, самодостатнього людини, яскравого, блискучого представника справжнього козацтва. Григорій Мелехов щасливий, він із захватом віддається будь-якому заняттю. Він природжений наїзник, воїн, сільський трудівник, рибалка, мисливець. Донська життя віддає йому краще, він ідеально вписується в неї. Війна 1914 року спочатку здається йому лише часом вищої реалізації, тяга до військової слави в крові у козацтва. Але реальність війни така, що людина думає і відчуває не може змиритися з безглуздою жорстокістю, безглуздістю, непотрібними і страшними людськими жертвами, насильством. Григорій Мелехов загострюється. Те, що здавалося безперечним, тепер викликає сумнів: вірність "царю и отечеству", військовий обов'язок. У госпіталі Мелехов замислюється над майбутнім.
Події 1917 року спочатку дають багатьом надію на нову точку відліку, нову істину. Мінливі цінності, політичні та моральні, не дають надійного орієнтира. Шолохов показує, як спочатку Григорій захоплюється зовнішньою стороною
Революції, її гаслами. Він йде воювати на боці червоних. Але знову стикається з безглуздою жорстокістю і втрачає віру. Коли червоні приходять на Дон і починається масове знищення козацтва, Григорій Мелехов бореться з ними. Він бачить жорстокість і білих, і більшовиків, він приходить до висновку, що "всі вони однакові! Всі вони ярмо на шиї козацтва ". Мелехов не приймає історичної правди, тому що людям, з якими він пов'язаний спільною долею, така правда несе тільки смерть. Ні білі офіцери, ні більшовики не здаються йому гідними стояти при владі. Зневірившись знайти правду, Мелехов заглушає душевний біль пияцтвом, безладними жіночими ласками, безглуздою жорстокістю. Але Шолохов не дає нам, читачам, зарозуміло засудити героя. Письменник повертається до думки, що найважливіше в людині - його коріння. У самий темний час Григорій Мелехов живе любов'ю до рідної землі, до рідної домівки, сім'ї, і доля винагороджує його. Він отримує те єдине, що йому залишилося в житті: можливість постояти на порозі рідної домівки, потримати на руках сина.
Доля народна в «Тихому Доні» страшна і велична. Шолохов зумів розповісти про людей з непростими характерами, важким життям так, що ми не просто співпереживаємо їм, ми віримо необхідності моральних пошуків, разом з героями починаємо розуміти всю фальш готових відповідей на питання: в чому правда, в чому сенс людського існування. І назавжди в душі залишаються образи людей, які всім життям довели: правда в тому, щоб зберігати тепло рідного вогнища, а вищий прояв любові - готовність пожертвувати всім заради того, кого любиш. Історія нерідко йде непрямими шляхами, і ніхто з нас не знає, в який час він має жити. Тому роман Шолохова актуальний і зараз, і ми будемо шукати в ньому якщо не відповіді, то підтримку в скрутні переломні моменти, коли кожному доводиться самому вирішувати, де правда, а де брехня, і вибирати свій шлях.

1. Федір Подтелков дан в творі вже сформованим більшовиком, Стійким і переконаним. Він один з організаторів Радянської влади на Дону. Разом Крівошликовим він організовує військову експедицію для боротьби з контрреволюцією. Але ...
2. Так, можна вижити в спеку, в грозу, в морози. Так, можна голодувати і холоднішати, Йти на смерть. Але ці три берези За життя нікому не можна віддати. К. Симонов Ніхто не ...
3. Чекає тебе багато докорів жорстоких, Днів трудових, вечорів самотніх: Будеш дитини хворого качати, Буйного чоловіка додому чекати, Плакати, працювати - так думати понуро, Що тобі життя молода обіцяла, Чим подарувала, ...
4. Проблема морального вибору людини завжди була особливо значущою в російській літературі. Саме в складних ситуаціях, здійснюючи той чи інший моральний вибір, Людина по-справжньому розкриває свої справжні моральні якості, показуючи, наскільки ...
5. У роки Великої Вітчизняної війни Михайло Шолохов - військовий кореспондент, автор нарисів - в їх числі "Наука ненависті" (1942), які отримали великий суспільний резонанс, голови незакінченого роману "Вони билися за Батьківщину" ...
6. Героями роману Шолохова "Тихий Дон" стали прості селяни - трудівники, а не якісь видатні особистості, щоправда, представляють вони козацтво. Одним з них є Григорій Мелехов. У його роду переплелася і ...
7. П. В. Палиевский: "Майже всім нам відомо, що в нашій літературі є письменник світового значення - М. А. Шолохов. Але ми якось погано віддаємо собі в цьому звіт, незважаючи на ...
8. У кожної людини своя доля, хтось їй задоволений, хтось ні, а хтось бачить сенс життя лише в тому, щоб всі свої біди списувати на долю. В оповіданні Шолохова "Доля людини" ...
9. Роман М. А.Шолохова "Піднята цілина" сьогодні викликає багато суперечок. Воно й зрозуміло. Якщо письменник не тільки виправдовує, а й прославляє беззаконня і насильство, оголошує ворогами тих, хто чесно і багато ...
10. 1930-1931 роки були особливо плідними на творчий шляхШолохова. У цей час поряд з напруженою роботою над "Піднятої цілиною" письменник завершував третю книгу "Тихого Дону", дописував і переробляв її останні ...
11. Серед всіх комуністів, докладно описаних або тільки згаданих в романі "Піднята цілина", самим колоритним і, як це не дивно на перший погляд, самим репрезентативним є Макар Нагульнов. Його дивні, смішні ...
12. Несправедливий вульгаризаторського ставлення до шолоховскому роману проявилося і в, здавалося б, приватному питанні - інтерпретації образу діда Щукаря. У 1987 р в периферійних газетах була розтиражована стаття журналіста Л. Воскресенського ...
13. Як могло статися, що велику книгу про революцію, "про білих і червоних" - прийняли одночасно і "білі", і "червоні"? "Тихий Дон" високо оцінював отаман П. Краснов, чия ненависть до радянської ...
14. Михайло Олександрович Шолохов увійшов в нашу літературу як творець широких епічних полотен, - романів "Тихий Дон", "Піднята цілина". Якщо в центрі інтересів Шолохова-романіста варто епоха, то в центрі інтересів Шолохова-новеліста ...
15. події громадянської війнив Росії викликали у її учасників прямо протилежні відгуки, вони звинувачували один одного, вчили ненавидіти і карати. Коли "року минули, пристрасті вляглися", почали з'являтися твори, які прагнули ...
16. Роман М. А. Шолохова "Тихий Дон" - величезний за своїм значенням російський національний внесок у світову літературу. Це справжній шедевр, в якому Шолохов виступає як письменник-новатор. Використовуючи традиції класиків, він ...
17. Багато сумніви породив невеликий вік М. Шолохова в роки створення їм грандіозного роману-епопеї "Тихий Дон". Але, мені здається, книга так пронизливо задзвеніла в душах людей, тому що саме молодий "орелік ...
18. Дія роману Михайла Шолохова «Піднята цілина» починається з моменту приїзду в Гримучий Лог нового голови колгоспу. Коли колишній моряк Давидов, спрямований райкомом в хутір для створення колективного господарства, прибуває на ...
19. Боротися - .добіваться чогось, долаючи перешкоди. С. І. Ожегов "Словник російської мови" Ось і настав час, яке визначається словами "на порозі дорослого життя". Яка вона буде, моя "доросле життя"? Які ...
20. У своєму романі "Піднята цілина" Михайло Шолохов знайомить нас із багатьма героями - це і дід Щукарь, і Макар Нагульнов, і Семен Давидов, і Варя, і Лушка, і багато інших ....

У цьому оповіданні Шолохов зобразив долю рядового радянської людини, що пройшов війну, полон, зазнав багато болю, тягот, втрат, поневірянь, але не зломленого ними і зумів зберегти теплоту душі.
Вперше ми зустрічаємо головного героя Андрія Соколова біля переправи. Уявлення про нього ми отримуємо через враження оповідача. Соколов- високий, сутулуватий чоловік, у нього великі темні руки, очі «немов присипані попелом, наповнені такий непереборне смертної тугою, що в них важко дивитися». Життя залишило в його зовнішності глибокі і страшні сліди. Але він каже про своє життя, що вона була у нього звичайна, хоча, як ми дізналися пізніше, насправді вона була сповнена жахливих потрясінь. Але Андрій Соколов не вважає, що Бог повинен дати йому більше, ніж іншим.
А під час війни багатьох російських людей спіткала така ж трагічна доля. Андрій Соколов, немов ненароком, повідав випадковому зустрічному сумну історію, яка сталася саме з ним, а перед нашими очима постало узагальнений образ російської людини, наділений рисами справжньої людяності і справжнього героїзму.
Шолохов використовував тут композицію «розповідь в оповіданні». Соколов сам оповідає про свою долю, цим письменник домагається того, що все звучить щиро і достовірно, і ми віримо в реальне існування героя. Багато що накопичилося, наболіло в його душі, і ось, зустрівши випадкового слухача, він повідав йому про все своє життя. Андрій Соколов пройшов свій шлях, як і багато радянських людей: довелося йому і в Червоній Армії послужити, і страшний голод, від якого померли всі його близькі, випробувати, і на куркулів «поішачіть». Потім він пішов на завод, став робочим.
Коли Соколов одружився, в його житті з'явилася світла смуга. Його щастя було в родині. Про дружині Ірині він відгукувався з любов'ю і ніжністю. Вона була вмілої берегинею домашнього вогнища, намагалася створити в будинку затишок і теплу атмосферу, і це у неї виходило, за що чоловік їй був безмірно вдячний. Між ними було повне взаєморозуміння. Андрій усвідомлював, що вона теж в житті вхопила багато горя, для нього в Ірині важлива була не зовнішність; він бачив її головна перевага - прекрасну душу. А вона, коли н приходив злий з роботи, чи не озлоблює у відповідь, що не відгороджувалася від нього колючою стіною, а прагнула зняти напругу ласкою і любов'ю, розуміючи, що чоловікові доводиться багато і важко працювати, щоб забезпечити їм безбідне існування. Вони створили один для одного свій маленький світ, куди вона намагалася не пускати злобу зовнішнього світу, що їй вдавалося, і вони були щасливі разом. Коли у них з'явилися діти, Соколов відколовся від товаришів з їх пиятиками, всю получку став приносити додому. У цьому проявилося його якість абсолютної відсутності егоїзму по відношенню до сім'ї. Андрій Соколов знайшов своє нехитре щастя: дружина-розумниця, діти-відмінники, свій власний будиночок, скромний достаток- це все, що йому було потрібно. У Соколова дуже прості запити. Для нього важливі духовні цінності, а не матеріальні.
Але війна зруйнувала його життя, як і тисячі життів інших людей.
Андрій Соколов пішов на фронт виконувати свій громадянський обов'язок. Важко йому здавалося прощання з родиною. Серце його дружини передчувало, що ця розлука назавжди. Тоді він відштовхнув на мить, розлютився, вважаючи, що вона його «живцем ховає», а вийшло все навпаки: він повернувся, а сім'я загинула. Ця втрата для нього - страшне горе, і зараз він звинувачує себе за кожну дрібницю, згадує кожен свій крок: чи не скривдив чим-небудь дружину, чи не зробив будь-коли помилки, де недодав тепла своїм близьким. І з невимовним болем він говорить: «До самої смерті, до останнього мого години, помирати буду, а не пробачу собі, що тоді її відштовхнув!» Це тому, що нічого не можна повернути, нічого не можна змінити, все найдорожче втрачено назавжди. Але соколів несправедливо себе звинувачує, тому що він зробив все, що міг, щоб повернутися живим, і чесно виконував цей борг.
Коли потрібно було відвезти боєприпаси батареї, яка опинилася без снарядів під ворожим вогнем, командир автороти запитав: «Проскочиш Соколов?» Але для нього це питання спочатку був вирішений: «А тут і питати нічого було. Там товариші мої, може гинуть, а я тут чухатися буду? » заради товаришів він, не замислювався, готовий піддати себе будь-якої небезпеки, навіть пожертвувати собою: «яка ж тут може бути обережність, коли там хлопці з порожніми руками воюють, коли дорога вся артогнём прострілюється». І в його машину потрапив снаряд, і Соколов виявився бранцем. Багато болю, тягостей, принижень зазнав він у полоні, але в будь-якій ситуації він зберігав свою людську гідність. Коли німець звелів зняти йому чоботи, то він простягнув тому і онучі, чим поставив фашиста в дурне становище в очах товаришів. І вороги сміялися немає над приниженням російського солдата, а над своїм же.
Це якість Соколова проявилося і в сцені в церкві, коли він почув, що один із солдатів погрожував молодому командиру його видати. Соколову противна думка, що російська людина здатна на таке мерзенне зрада. Андрій задушив негідника, і йому стало так огидно, «ніби він не людини, а якогось гада душив». Соколов намагався втекти з полону, він будь-що-будь хотів повернутися до своїх ». Однак в перший раз йому це не вдалося, його знайшли з собаками, побили, понівечили і посадили в карцер на місяць. Але це його не зломило, мрія про втечу у нього залишилася. Його підтримувала думка про те, що на Батьківщині його чекають, і повинні дочекатися. У полоні він переживав «нелюдські муки», як і тисячі інших російських військовополонених. Їх жорстоко били, морили голодом, годували так, що - б тільки могли триматися на ногах, тиснули непосильною роботою. Добивали і новини про німецьких перемогах. Але і це не зломило незламний дух російського солдата, вирвалися з грудей Соколова гіркі слова протесту: «Їм по чотири кубометри виробітку треба, а на могилу кожному з нас і одного кубометра через очі вистачить». І якийсь негідник доніс командиру табору про це. Викликали Соколова до лагерфюрера, а це означало растрел. Андрій йшов і прощався з навколишнім світом, але не себе шкодував він у ці хвилини, а дружину Ірину та дітей, однак перш за все він думав про те, щоб зібратися з духом і безстрашно дивитися в обличчя смерті, не впустити честі російського солдата перед ворогами.
Але попереду його ще чекала випробування. Німець перед розстрілом запропонував Андрію випити за перемогу німецької зброї і дав шматочок хліба з салом. Це було серйозним випробуванням для зголоднілого до смерті людини. Але у Соколова була непохитна і вражаючої сили патріотизм. Навіть перед смертю, доведений до фізичного виснаження, він не поступився своїм принципам, не став пити за перемогу ворогів, він випив за свою погибель, він не став закушувати і після першого, і після другого склянки і лише після третього відкусив маленький шматочок. Навіть німці, які не вважали російських полонених за людей, були вражені дивовижною стійкістю і почуттям високого людської гідності російського солдата. Його мужність врятувало йому життя, його навіть нагородили хлібом і салом, яке він чесно розділив з товаришами.
Зрештою, Соколову вдалося втекти, але і тут він думав про борг перед Батьківщиною і привіз з собою німецького інженера з цінною інформацією. Андрій Соколов тим самим є взірцем патріотизму, притаманного російському народу.
Але життя не пощадила Андрія, він не був винятком серед тисяч трагічних доль. Війна забрала в нього родину, і в самий День Перемоги його гордість - єдиного сина. Але вона не змогла знищити дух російської людини. Андрій зумів зберегти в душі теплоту для маленького хлопчика, сирітки, якого знайшов біля дверей чайної і став для нього батьком. Соколов не міг жити тільки для себе, це здавалося йому безглуздо, йому потрібно було про кого піклуватися, на кого-то звернути не витраченого любов до загубленої на завжди родині. У цьому хлопчика зосередилася тепер все життя Соколова. І навіть коли його спіткала чергова невдача: підвернулася під машину на дорозі злощасна корова, і від нього несправедливо відібрали водійські права, він не озлобився, тому що тепер у нього був маленький чоловічок, для якого варто жити і зберігати душевне тепло.
Ось так Шолохов представив перед нами нелегке життя одного рядового російського людини. Він - звичайний солдат - трудівник, яких в радянської Арміїнараховувалися мільйони. І навіть трагедія, пережита їм, не є винятковою: в роки навали фашистів на нашу країну багато людей втратили своїх найдорожчих і близьких.
Таким чином, ми бачимо за цією особистою, індивідуальною долею долю всього російського народу, народу-героя, який виніс на своїх плечах весь тягар і жахи війни, відстояв у непосильної боротьбі з ворогом свободу своєї Батьківщини.

(373 слова) Участь кожного з нас залежить від того, як склалася доля наших народів. На підставі історії століттями складається особливий менталітет, який визначає традиції, звички і цінності того чи іншого громадянина. Тому вплив історичного шляху, по якому пройшла батьківщина, дуже сильно відбивається на наших вчинках, думках і рішеннях.

Цієї тези легко знайти підтвердження в літературі. В оповіданні Горького «Макар Чудра» головний геройє циганом, тому в його світогляді ми бачимо характерну основу - незалежність. Своїм ідеалом старий вважає союз норовливої ​​Радди і пристрасного Лойко, де навіть любов не змогла затьмарити свободу. Він засуджує матеріальну залежність від одного єдиного місця і протиставляє їй волю скитальца, усунутого від мирських турбот. Тільки така людина, на його думку, проживе цікаву, насичену фарбами життя, а не сумне животіння в оточенні речей. Для його російського слухача дані одкровення дивні, він і не думав дивитися на світ під таким кутом. Вся справа в тому, що саме цигана, чиї предки завжди кочували і подорожували, властиво ставити понад усе свободу. Історія його народу свідчить, що це єдино правильний шлях. Так Макар і прожив свій вік, не суперечачи долі.

Абсолютно протилежний приклад ми бачимо в романі Шолохова «Тихий Дон». Григорій прив'язаний до своєї землі, для нього вона - частина душі. До неї він повертається після важких боїв набратися сил і терпіння жити далі. Його пристрасть до хутора навіть змагається з любов'ю до Ксенія, яка просить його бігти з нею, залишивши пересуди позаду. Але Мелехов, як і його предки, шанує рідний край, Як волю батька, що прирекла його на нещасливий шлюб. Він ревно захищає традиції свого роду: сміливо йде в атаку, мстить ворогам, твердо тримається в сідлі, що б не трапилося. Він відвертий з усіма: чесно зізнається дружині, що її не любить, наприклад. Якби козацтву погрожував один ворог, як це було в повісті «Тарас Бульба», герой став би кимось на кшталт Остапа. Однак розриваючись між сторонами в пошуках правди, він заплутався остаточно і втратив зв'язок з корінням, то заперечуючи царську владу, то захищаючи її. Так відбилася і на ньому доля народу.

Зв'язок між людиною і його народом міцніше, ніж здається. Вітчизняна історія раз у раз дає про себе знати в дрібницях повсякденності: від рис характеру громадян до особливостей їхнього способу життя. Але найголосніше поклик предків чується в стресових ситуаціях, коли особистість шукає намацує під ногами опору - рідну землю.