Гроза досвід і помилки. Проблема каяття: аргументи з літератури
Життя - довгий шлях до досконалості. Кожен проходить його самостійно. А значить, самостійно дорослішає, знайомиться з тими змінами, які відбуваються всередині людини, пізнає світ з його непередбачуваним, як рух атмосферних мас, ходом історії. Але людство ніяк не хоче вчитися на помилках попередніх поколінь, і наполегливо знову і знову наступає на ті ж граблі.
Болісно довго створювався роман Михайла Олександровича Шолохова «Тихий Дон». Трагічна історія кількох поколінь однієї родини, що потрапила у вир страшних руйнівних подій, дає уявлення про ті помилки, які ведуть до краху, смертельного результату майже всіх членів прізвища Мелехова. Тлумачний словник дає поняття слова помилка:
ненавмисне відхилення від правильних дій, вчинків, думок.
Мені здається, в цьому визначенні головне слово «ненавмисне». Ніхто не хоче робити помилки спеціально, на зло всім і всьому. Найчастіше, людина, роблячи помилку, впевнений у своїй правоті. Так надходить Григорій Мелехов. Протягом усього роману він робить все якось «не по розуму». Проти розумного, логічного відмови від любові до заміжньої Ксенії, він домагається відповідного почуття:
Він наполегливо, з бугаіной наполегливістю, її обходив.
Коли батько вирішує одружити сина на дівчині із заможної сім'ї, не відчуваючи до Наталі ніяких почуттів, тільки підкоряючись волі Пантелея Прокофьіч, Григорій робить ще одну помилку. Повертаючись до Ксенії, потім її кидаючи, повертаючись до Наталі, метається Григорій між двох по-різному улюблених жінок. Помилка закінчується трагедією для обох: вмирає від аборту одна, гине від кулі інша. Так і у визначенні свого шляху в революції: шукає він гармонії, вищої правди, істини, але ніде не знаходить їх. І перехід від червоних до козаків, а потім і до білих, новий перехід до червоних теж не приносить йому ні свободи, ні справедливості, ні гармонії. «Блажен, хто відвідав наш світ його в хвилини фатальні», - сказав колись Ф.И.Тютчев. Григорій - святий в солдатській шинелі - великий воїн, так пристрасно бажав світу, але не знайшов його, тому що така вже йому дісталася частка ...
А ось герой роману А. С. Пушкіна Євгеній Онєгін придбав багатий досвід в спілкуванні з дівчатами, жінками. «Як рано міг він лицемірити, таїти надію, ревнувати ...» - і завжди досягати поставленої мети. Ось тільки досвід зіграв з ним злий жарт. Зустрівши справжню любов, він не дав «звичкою милої» ходу, «свою осоружну свободу» він втратити не захотів. І Тетяна вийшла заміж за іншого. Онєгін, не знайшовши в світській пані скромною сільської дівчини, прозрів! Спроба повернути Тетяну закінчується для нього крахом. А він був так впевнений у собі, в правильності своїх вчинків, свого вибору.
Від помилок не застрахований ніхто. Проживаючи своє життя, ми будемо робити помилки знову і знову. А коли наберемо досвіду, може бути, втратимо будь-який інтерес до життя. Кожен робить свій вибір самостійно: свідомо робить чергову помилку або тихо сидить в своєму притулок і спокійно насолоджується досвідом ...
Вимоги до твору для ЄДІ за останні роки змінювалися неодноразово, але одне залишалося незмінним - необхідність довести правоту своїх суджень. А для цього потрібно правильно підібрати аргументи.
Проблема каяття буде цікавити нас в першу чергу. У цій статті ми представимо декілька варіантів аргументів, підібраних зі шкільного списку використаних джерел. З нього можна вибрати ті, які найкраще підійдуть для вашої роботи.
Содержание статьи развернуть / свернуть
- Для чого потрібні аргументи?
- Які бувають аргументи
- Аргументи з літератури
- «Капітанська дочка» (Пушкін)
- «Сотник» (Биков)
- «Темні алеї» (Бунін)
- «Борис Годунов» (Пушкін)
- Проблема людського каяття. Аргументи з роману Достоєвського «Злочин і кара»
- Проблема каяття: аргументи з життя
- необхідно пам'ятати
- Підбиваючи підсумки
- 1. І.А. Гончаров «Обломов»
Для чого потрібні аргументи?
При написанні твору для частини З потрібно висловити свою думку щодо заданої тематики. Але ваша теза потребує доказів. Тобто необхідно не тільки висловити свою позицію, а й підтвердити її.
Дуже часто на іспитах попадається проблема каяття, аргументи для неї підібрати досить просто, якщо учень добре знайомий зі шкільної літературної програмою. Однак не всім вдається відразу згадати потрібне твір, тому краще заздалегідь підібрати кілька аргументів на найпоширеніші теми.
Які бувають аргументи
Для того щоб повністю розкрити проблему каяття, аргументи потрібно підбирати, виходячи з основних вимог ЄДІ з російської мови. Згідно з ними, всі докази діляться на три види:
- Особистий досвід, тобто факти, взяті зі свого життя. Вони не обов'язково повинні бути достовірними, т. К. Ніхто не буде перевіряти, чи відбувалося це насправді.
- Відомості, які були отримані учнем зі шкільної програми. Наприклад, з уроків географії, історії та ін.
- Літературні аргументи, які і будуть нас цікавити в першу чергу. Це читацький досвід, який вступник повинен придбати за час навчання.
Аргументи з літератури

Отже, нас цікавить проблема каяття. Аргументи з літератури будуть потрібні обов'язково, якщо ви хочете отримати високий бал за твір. При цьому, підбираючи аргументи, потрібно пріоритетну увагу приділити тим творам, які входять до шкільної програми або вважаються класикою. Не варто брати тексти маловідомих авторів або популярну літературу (фентезі, детективи і ін.), Так як вони можуть бути незнайомі перевіряючим. Тому потрібно заздалегідь освіжити в пам'яті основні твори, які були вивчені в шкільні роки. Зазвичай в одному романі чи повісті можна знайти приклади практично на всі теми, що зустрічаються в ЄДІ. Оптимальним варіантом буде відразу вибрати кілька творів, які добре вам знайомі. Отже, давайте розберемо класику, в якій піднімається проблема каяття.
«Капітанська дочка» (Пушкін)
У російській літературі дуже часто зустрічається проблема каяття. Аргументи тому підібрати досить просто. Почнемо з самого відомого нашого письменника А. С. Пушкіна і його роману «Капітанська дочка».
У центрі твору знаходиться любов головного героя Петра Гриньова. Це почуття широко і многооб'емлюще, як життя. Нас в цьому почутті цікавить те, що саме завдяки йому герой усвідомив те зло, яке заподіяв близьким, усвідомив свої помилки і зміг покаятися. Завдяки тому що Гриньов переглянув свої погляди на життя і ставлення до оточуючих, він зміг змінити майбутнє для себе і своєї коханої.
Завдяки жаль, в Петра виявилися найкращі його якості - щедрість, чесність, безкорисливість, сміливість та ін. Можна сказати, що воно змінило його і зробило іншою людиною.

«Сотник» (Биков)
Тепер поговоримо про твір Бикова, в якому представлена \u200b\u200bзовсім інша сторона проблеми каяття. Аргументи з літератури можуть бути різними, і вибирати їх потрібно в залежності від вашого твердження, тому варто запастися різноманітними прикладами.
Так, тема каяття в «сотник» зовсім не схожа на пушкінську. В першу чергу тому, що відрізняються і самі герої. Партизан Рибак потрапляє в полон, щоб вижити, йому потрібно видати німцям товариша. І він робить цей вчинок. Але минають роки, і думка про зраду не покидає його. Каяття наздоганяє його занадто пізно, це почуття вже не може нічого виправити. Більш того, воно не дає Рибаку спокійно жити.
У цьому творі каяття не стало для героя можливістю вийти з порочного кола і позбутися від страждань. Биков не вважав Рибака гідним прощення. З іншого боку, за подібні злочини людина повинна відповідати все своє життя, так як він зрадив не тільки свого друга, але і свою і близьких.
«Темні алеї» (Бунін)
Може постати і в іншому світлі проблема каяття. Аргументи для твори на ЄДІ повинні бути різноманітними, тому візьмемо для прикладу розповідь Буніна «Темні алеї». У цьому творі герою так і не вистачило сил визнати свої помилки і покаятися, однак відплата наздогнала його. Колись в молодості Микола спокусив і покинув її, щиро його любила. Минув час, але вона так і не змогла забути перше кохання, тому відмовлялася від залицянь інших чоловіків і вважала за краще самота. Але і Микола не набув щастя. Життя жорстоко покарала його за проступок. Дружина героя постійно змінює йому, а син став справжнім негідником. Однак все це так і не призводить його до думок про покаяння. Тут каяття постає перед читачем як вчинок, який вимагає неймовірних духовних зусиль і сміливості, які може знайти в собі не кожен. Саме за нерішучість і безвілля розплачується Микола.

Як аргумент приклад з «Темних алей» підійде тільки для тих, хто в своєму тезі звернувся до проблеми розплати і відплати для тих, хто не розкаявся в своїх злиднях. Тільки тоді згадка цього твору буде доречним.
«Борис Годунов» (Пушкін)
Тепер давайте поговоримо про проблему запізнілого каяття. Аргументи для цієї теми будуть трохи відрізнятися, т. К. Цікавити нас буде тільки один з аспектів каяття. Отже, відмінно ця проблема розкрита в трагедії Пушкіна «Борис Годунов». Цей приклад не тільки літературний, а й частково історичний, так як письменник звертається до опису епохальних подій, що відбулися в нашій країні.
У «Борисі Годунові» дуже яскраво представлена \u200b\u200bпроблема пізнього каяття. Аргументи для письмової роботи по цій темі обов'язково потрібно підбирати з урахуванням пушкінської трагедії. У центрі твору історія Годунова, який зійшов на царський престол. Однак за владу йому довелося заплатити страшну ціну - вбити немовля, справжнього спадкоємця, царевича Дмитра. Минуло кілька років, і ось настав час покаятися. Герой вже не в змозі виправити скоєного, він може лише страждати і мучитися. Совість не дає йому спокою, всюди Годунову починають ввижатися криваві хлопчики. Наближені до царя розуміють, що той слабшає і божеволіє. Бояри вирішують скинути незаконного владику і вбивають його. Таким чином, Годунов гине по тій же причині, що і Дмитро. Така розплата героя за кривавий злочин, каяття за яке спіткало його тільки через кілька років.
Проблема людського каяття. Аргументи з роману Достоєвського «Злочин і кара»

Тема каяття стала основою ще для одного великого твору, що здобув чималу популярність і любов у читачів.
Головний герой вчиняє злочин, щоб довести свою нелюдську теорію про нижчих і вищих людях. Раскольников здійснює вбивство і починає мучитися, але всіляко намагається заглушити голос своєї совісті. Він не хоче визнавати своєї неправоти. Каяття стає переломним моментом в житті і долі Раскольникова. Воно відкриває йому дорогу до віри і істинних цінностей, змушує переглянути свої погляди і усвідомити, що справді дорого в цьому світі.
Достоєвський протягом усього роману вів свого героя саме до каяття, визнання своєї провини. Це почуття змусило проявитися найкращі риси характеру Раскольникова і зробило його набагато цікавіші. Хоча покарання за свій злочин герой все-таки поніс, і воно виявилося дуже суворим.
Проблема каяття: аргументи з життя
Тепер поговоримо про інший тип аргументів. Подібні приклади підібрати дуже просто. Якщо навіть у вашому житті не траплялося нічого подібного, це можна придумати. Однак такі аргументи оцінюються нижче, ніж літературні. Так, за хороший книжковий приклад ви отримаєте 2 бали, а за життєвий - тільки один.
Аргументи, засновані на особистому досвіді, спираються на спостереження за своїм життям, життям батьків, родичів, друзів і знайомих.
необхідно пам'ятати

Існує кілька загальних вимог для будь-яких творів, включаючи і ті, що розкривають проблему провини і каяття. Аргументи повинні обов'язково підтверджувати сказана вами теза і ні в якому разі не суперечити йому. Також необхідно врахувати наступні моменти:
- Перевіряючі враховують і оцінюють тільки два перших аргументу, тому немає сенсу наводити більше прикладів. Краще приділити увагу не кількості, а якості.
- Пам'ятайте про те, що літературні аргументи оцінюються вище, тому постарайтеся включити хоча б один подібний приклад.
- Не варто забувати про приклади, взятих з фольклору або народних казок. Подібні аргументи також враховуються, але оцінюються всього одним балом.
- Пам'ятайте про те, що за всі аргументи можна набрати 3 бали. Тому краще всього слідувати наступною схемою: один приклад з фольклору або особистого досвіду, другий - з літератури.
Тепер кілька слів про те, як правильно написати літературний аргумент:
- Обов'язково вказуйте прізвище та ініціали автора і повну назву твору.
- Мало назвати письменника і назва, потрібно описати головних героїв, їх слова, вчинки, думки, але тільки ті, які пов'язані з темою твору і вашою тезою.
- Приблизний обсяг тексту на аргумент - одне-два речення. Але ці цифри залежать в кінцевому рахунку від конкретної теми.
- Починайте наводити приклади тільки після того, як висловите свою позицію.
Підбиваючи підсумки

Таким чином, широко представлена \u200b\u200bпроблема каяття в літературі. Аргументи для ЄДІ з російської мови тому підібрати не складе труднощів. Головне, щоб всі ваші приклади підтверджували тезу і виглядали лаконічно і гармонійно. Найчастіше основною проблемою екзаменованих стає не вибір твори, а опис його. Висловити в декількох реченнях думка не завжди просто. Для того щоб уникнути подібної проблеми, потрібно заздалегідь потренуватися. Візьміть аркуш паперу і постарайтеся лаконічно і чітко описати свої судження, що не вибився із заявлених обсягів.
Головне - не втрачати впевненість і якнайкраще підготуватися, тоді отримати буде нескладно.
Твори на дану тему, як варіант підготовки до підсумкового твору.
Твір: Гордість
Гордість вважається коренем кожного зла, коренем кожного гріха, на відміну від смирення, яке є шляхом до благодаті. Є різні форми гордості. Перша форма гордості, відноситься до віри в те, що ви перевершує інших або, по крайней мере, схильні до рівності з усіма людьми, і перебуваєте в пошуку переваги.
Ось щось дуже просте, але дуже сильне. Наша тенденція відчувати себе вище, ніж інші, або, по крайней мере, рівними, але подібне також приховує відношення переваги. Це комплекс. Коли ми часто мучимося думками, ми бентежимося, з'являється думка, що хтось відмовив мені в тому-то, що він образив мене або не зрозумів мене або розумніший за мене або виглядає краще, ніж я - і ми починаємо відчувати конкуренцію, ревнощі або конфлікт . В корені цієї проблеми лежить наша потреба бути краще за інших, вище або, принаймні, зробити так щоб ніхто не міг бути чимось краще нас, чомусь сильніше нас. Щось дуже просте, чого ми не розуміємо. Піднімаючись, горда людина опускає свого сусіда. Таке піднесення в дійсності не має ніякої цінності, тому що є повністю умовним. Сама ідея стає краще за рахунок іншого є просто абсурдною, така гордість насправді незначна.
Це долається тільки в тому випадку, якщо є місце для любові. Якщо любов реальна і має місце - це ясно розуміють по тому, як легко ми долаємо відношення до перемоги над іншим, щоб показати, що ми перевершуємо його, не бажаючи переконати іншого будь-яку ціну, не чекати, що він обов'язково ототожнить себе з нашою думкою. Якщо у нас немає такого ставлення, ми не вільні, тому що ми раби необхідності ототожнювати іншого з нашою ідеєю, нашою думкою, нашої теорією. Якщо у нас немає цієї потреби, ми вільні.
Гордість - це загальне поняття, але коли справа доходить до практичних проявів, які зачіпають нас особисто, ми починаємо дратуватися і перестаємо бачити, що з нами відбувається. Ми повинні поважати всіх. Не всі однаково здатні за своєю природою, характером, у всіх різні умови. Вони теж є відносними, вони змінюються. Кожен потенційно є ідеальним, просто часто далекий від цього ідеалу. Тому гордість просто не має сенсу.
Чому гордість може бути негативним почуттям?
Гордість властива багатьом людям. У яких же випадках така якість може перерости в негативне? Ще письменник з Франції Адріан Декурсель називав гордість слизькій покотився, а внизу людини там зустрічає марнославство і зарозумілість. Так гордість легко трансформується в гординю, носій якої не здатний радіти успіхам інших, а цілком і повністю зосереджений на своїх.
Добре описана вона в «Злочин і кару» Достоєвського. Родіон просто упивався гординею і створив навіть власну теорію. Будучи впевненим у своїй винятковості, герой роману міркував про марність деяких людей, ставлячи під сумнів доцільність їх життя. Підсумком його світогляду стало вбивство бабусі.
Смирення, часто сприймається як слабкість, дуже навіть добре поєднується з силою, що наочно продемонстрував в «Капітанської дочці» Пушкін.
Маша Родіонова, що перенесла багато страждань, що не була зламана. Для дівчини авторитетом були батьки Гриньова. Коли вони не захотіли благословляти пару на весілля, Маша смиренно поставилася до рішення дорослих, завоювавши в підсумку загальну повагу, в тому числі самої імператриці Катерини. Тобто смиренність - це і є сила людини.
Таким чином, ми провели детальний порівняльний аналіз двох вищевказаних термінів. Здавалося б, не дивлячись на те, що це повні протилежності, у них є величезна кількість схожим параметрів, за якими їх можна порівнювати. Я висловив свою точку зору і ні в якому разі не претендую на істину в останній інстанції.
Чим відрізняється гордість від гордині?
Гордість. Гординя. Що означають ці поняття? У чому полягає різниця між гордістю і гординею? Над цими питаннями замислювалися багато поетів і письменники. Я вважаю, що гордість - це почуття, пов'язане з усвідомленням власної гідності, незалежності. Гординя ж є вищою мірою гордості, зарозумілістю. Дуже важливо мати відчуття цієї ілюзорної межі між гордістю і гординею.
Для доказу своїх думок приведу приклад з художньої літератури. У творі А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін" Тетяна, одна з героїнь, представлена \u200b\u200bв якості дами зі світського суспільства. Її супроводжує той самий генерал, який дуже пишатися дружиною.
Жінка поєднала в собі вражаючі риси характеру. Знаходиться поруч з нею легко, тому що вона постійно залишається собою і не намагається брехливо виставити себе в кращому світлі. Онєгіна Тетяна щиро зізнається у своїх почуттях і не хоче лукавити в цьому. Жінка цінує гордість Євгенія, але їм не судилося бути разом, оскільки її серце віддане іншому.
Щоб пояснити свою точку зору, наведу ще один приклад з художньої літератури. У творі М. А. Шолохова "Тихий Дон" показана трагічна ситуація, в якій опинилася Наталія Коршунова. Її життя втратило сенс через відсутність взаємної любові та вірності з боку її чоловіка Григорія. І коли вона дізналася про відновилися зради коханого чоловіка, вона, будучи вагітною, прийшла до думки, що дітей від нього більше мати не хоче. Її гординя і образи з боку чоловіка були причиною такого рішення. Наталя не хотіла дитину від зрадника. Аборт, який зробила сільська бабця, був здійснений невдало, і героїня померла.
Підводячи підсумок сказаному, можна прийти до висновку, що гордість - це позитивно забарвлена \u200b\u200bемоція, що виражає наявність самоповаги. А гординя - це надмірна гордість, яка супроводжується зарозумілість і зарозумілістю.
Тема смирення і бунту в творах Ф.М. Достоєвського
Сюжет роману Достоєвського "Злочин і покарання", на перший погляд, досить банальний: в Петербурзі один бідний хлопець вбиває стару -процентщіцу і її сестру Лисавета. Однак, читач незабаром переконується, що це не просте злочин, а своєрідний виклик суспільству, "господарям життя", обумовлений несправедливістю, злиденним становищем, безвихіддю і духовним тупиком героя роману Родіона Раскольникова. Щоб зрозуміти причину цього страшного злочину, треба згадати історію. Час, в який жили дійові особи твору, було шістдесятими роками дев'ятнадцятого століття.
Росія в цей час переживала епоху серйозних реформ у всіх сферах життя, які повинні були модернізувати її політичний і суспільний лад в цілях збереження абсолютної влади монарха.
Саме тоді в країні з'явилися перші жіночі гімназії, курс реальних училищ, і всі стани отримали можливість вступати до університетів. Родіон Раскольников був з числа такої молоді. Він - різночинець і колишній студент. А що собою представляло тоді студентство?
Це була передова молодь, вихідці, як уже було сказано, з різних соціальних верств російського суспільства. Одним словом, -середовище, в якій вже починалося "бродіння умів": молоді люди того часу шукали шляхи соціального і морального оновлення Росії. В університетах зріла революційна думка і "бунтарські" настрою.
Родіон Раскольников, переслідуючи абсолютно милосердні мети звільнення десятків духовно багатих людей з матеріальної скрути, формулює свою теорію, згідно з якою ділить всіх людей на "тварин тремтячих" і "право мають". Перші - це німа смиренна натовп, а другі - ті, кому дозволено все. До "винятковим" особистостям він відносить себе і ще небагатьох "обраних", а до тих, хто "змирився" -всіх інших.
"Все в руках людини, і все - то він повз носі проносить єдино від однієї боягузтва," - думає Раскольников.
Якщо світ такий страшний, що неможливо прийняти його, змиритися з соціальною несправедливістю, то значить, треба відокремитися, стати вище цього світу.
Або послух, або бунт - третього не дано!
І такі пішли кола та хвилі від його думок, що вся гниль, весь сморід, що таїлися на дні душі, полізли догори і оголилися.
Раскольников вирішує переступити ту межу, яка відділяє "великих" людей від натовпу. І цієї самої рисою для нього стає вбивство: так молода людина нещадно судить цей світ, судить своїм особистим "караючим мечем". Адже по думках Родіона, вбивство нікчемною старої, від якої тільки шкоду людям, - це не зло, а, швидше за благо. Так, за це все тільки спасибі скажуть!
Однак, незаплановане вбивство нещасної "смиренної" Лисавета, вперше змушує Раскольникова засумніватися в правильності своєї теорії, і тоді починаються трагічні метання героя.
"Бунтарський" розум його вступає в нерозв'язний в суперечку з духовною сутністю. І народжується жахлива трагедія ОСОБИСТОСТІ.
Тема смирення і тема бунту стикаються на сторінках роману у всій своїй нерозв'язних суперечностей, перетворюючись в болісний суперечка про людину, яка все життя вів сам з собою Достоєвський. В "бунтарском" світогляді Раскольникова і "смиренних" думках Соні Мармеладової відбилися власні гіркі роздуми автора про людську природу і соціальної дійсності.
"Не убий," - говорить одна із заповідей.
Родіон Раскольников порушив цю заповідь - і викреслив себе зі світу людей.
"Я не бабусю вбив, я себе вбив," - зізнається герой Соні Мармеладової. Скоївши злочин, він переступив формальний закон, але не зміг переступити закон моральний.
Трагедія "бунтаря" Раскольникова в тому, що зробивши спробу вирватися зі світу зла, він помиляється і терпить страшне покарання за свій злочин: крах ідеї, каяття і докори сумління.
Достоєвський відкидає революційне перетворення світу, і тема "смирення" звучить в кінці роману цілком переможно і переконливо: Раскольников знаходить душевний спокій у вірі в Бога. Йому раптом відкривається істина: милосердні цілі не можуть бути досягнуті за допомогою насильства.
Тільки на каторзі герой усвідомлює, що не насильство, а любов до людей може змінити світ.
Роман Достоєвського і сьогодні залишається актуальним. Ми теж живемо в епоху змін. Градус суспільного життя з кожним роком підвищується.
Тема смирення з навколишньою дійсністю і тема бунту проти соціальної несправедливості бродить в умах сучасних росіян.
Можливо, хто - то і готовий взятися за сокири. Але чи варто?
Адже ідеї можуть виявитися руйнівною силою, як для самої людини, так і для суспільства в цілому.
Твір "Досвід і помилки".
Як говорив давньоримський філософ Цицерон: "Людині властиво помилятися". Дійсно, неможливо прожити життя, не зробивши жодної помилки. Помилки можуть зіпсувати людині життя, навіть зламати його душу, але вони ж можу дати багатий життєвий досвід. І нехай нам властиво помилятися, адже кожен вчиться на своїх помилках і іноді навіть помилки інших людей.Багато літературні персонажі роблять помилки, але не всі намагаються виправити їх. У п'єсі А.П. Чехова "Вишневий сад" помилку робить Раневська, так як вона відмовилася від пропозицій з порятунку маєтку, які їй пропонував Лопахін. Але все ж зрозуміти Раневську можна, адже погодившись, вона могла втратити спадщину сім'ї. Я вважаю, головна помилка в цьому творі це знищення Вишневого саду, який є пам'яттю про життя минулого покоління і наслідок цього відбувається розрив відносин. Прочитавши цю п'єсу, я почав розуміти, що потрібно зберігати пам'ять про минуле, але це тільки моя думка, кожен думає по-своєму, але я сподіваюся, що багато хто погодиться з тим, що ми повинні оберігати все те, що залишили нам наші предки.
Я вважаю, що кожна людина повинна розплачуватися за свої помилки і намагатися виправляти їх за всяку ціну. У романі Ф.М. Достоєвського "злочин і кара" помилки персонажа коштувала дві невинні життя. Помилковий план Раскольникова забрав життя Лізи і не народженої дитини, але цей вчинок кардинально вплинув на життя головного героя. Іноді хтось може сказати про те, що він вбивця і не повинен бути прощений, але прочитавши про його стан після вбивства, я став дивитися на нього іншим поглядом. Але він заплатив за свої помилки собою і тільки завдяки Соні він зміг впоратися зі своїми душевними стражданнями.
Говорячи про досвід і помилки, мені приходять слова радянського філолога Д.С. Лихачова, який говорив: "захоплюючись умінням фігуристів виправляти помилки під час танцю. Це мистецтво, величезне мистецтво ", але в житті помилок набагато більше і кожному потрібно вміти виправляти їх, негайно і красиво, адже ніщо так не вчить, як усвідомлення своїх помилок.Розмірковуючи над долями різних героїв, ми розуміємо, що саме вчинені помилки і їх виправлення, вічна робота над собою. Це пошук істини і прагнення до духовної гармонії призводять нас до набуття реального досвіду і до набуття щастя. Народна мудрість говорить: "не помиляється тільки той, хто нічого не робить".
Відповісти видалити
Тукан Костя 11 БЧому потрібно аналізувати помилки минулого?
Відповісти видалити
Нехай вступом до мого роздумів стануть слова Харукі Муракамі про те, що "помилки - це як знаки пунктуації, без яких в житті, як і в тексті, не буде сенсу". Побачила це висловлювання ще давно. Багато разів перечитувала. І тільки зараз задумалась. Про що? Про моєму ставленні до вчиненим помилкам. Перш я прагнула до того, щоб ніколи не помилятися, і мені було дуже соромно часом, коли я все-таки оступається. А зараз - крізь призму часу, - я полюбила кожну можливість помилитися, адже потім я можу виправитися, а це значить, отримаю безцінний досвід, який допоможе мені надалі.
Досвід - найкращий вчитель! "Бере правда дорого, але пояснює дохідливо". Смішно згадувати, як ще рік тому я - будучи дитиною! - просто молила небеса про те, щоб у мене було все добре: менше страждань, менше помилок. Зараз я (хоч і залишилася дитиною), не розумію: кого і навіщо я просила? А найстрашніше - це те, що мої прохання - збулися! А ось і перша відповідь, чому потрібно аналізувати помилки минулого і ДУМАТИ: все відгукнеться.Звернемося до літератури. Як відомо, в творах класиків дані відповіді на питання, що хвилюють людину в усі часи: що таке справжня любов, дружба, співчуття ... Але класики - вони до того ж провидці. Нам на літературі одного разу сказали, що текст - це тільки "верхівка айсберга". І ці слова якось дивно відгукнулися в душі через деякий час. Я багато творів перечитала - під іншим кутом! - і замість колишньої пелени нерозуміння переді мною відкривалися нові картини: там і філософія, і іронія, і відповіді на питання, і міркування про людей, і застереження ...
Відповісти видалити
Одним з моїх улюблений письменників став Антон Павлович Чехов. За те його люблю, що твори крихітні за обсягом, але ємні за змістом, до того ж на будь-який життєвий випадок. Мені подобається те, що вчитель на уроках літератури плекає в нас, учнях, вміння читати "між рядків". А Чехова, без цього-то вміння, ну ніяк не можна читати! Ось наприклад, п'єса "Чайка", моя улюблена п'єса Чехова. Читала і перечитувала захлинаючись, і кожен раз до мене приходили і приходять нові осяяння. П'єса "Чайка" дуже сумна. Немає звичного щасливого кінця. І якось раптом - комедія. Для мене досі загадка, чому автор визначив жанр п'єси саме так. Якась дивна гіркий присмак залишило в мені прочитання "Чайки". Багатьох героїв шкода. Коли я читала, мені так і хотілося крикнути деяким з них: "Схаменися ж! Що ти робиш ?!" А може, тому і комедія, що помилки деяких героїв занадто очевидні ??? Візьмемо хоча б Машу. Вона страждала від нерозділеного кохання до Треплеву. Ну ось навіщо їй було виходити заміж за нелюба і мучитися подвійно? Але ж їй цей вантаж до кінця життя тепер нести! "Тягти своє життя волоком, як нескінченний шлейф". І відразу ж виникає питання "а як би я ...?" Як би я поступила на місці Маші? Її теж можна зрозуміти. Вона намагалася забути свою любов, намагалася піти з головою в господарство, присвятити себе дитині ... Але втекти від проблеми не означає її вирішити. Навзамін любов потрібно усвідомити, пережити, перестраждати. І все це наодинці з собою ...Хто не помиляється, той нічого не робить ". Чи не помилятися ... Це ж ідеал, до якого я прагнула! Ну отримала я свій" ідеал "! І що далі? Смерть за життя, ось, що я отримала! Тепличне рослина, ось , ким я мало не стала! І тут я відкрила для себе твір Чехова "Людина у футлярі". Бєліков, головний герой, весь час створював собі "футляр" для комфортного життя. А в підсумку він пропустив це саме життя-то! " якби чого не вийшло! ", - говорив Бєліков. А мені хотілося йому відповісти: життя твоє не вийшла, ось що!
Відповісти видалити
Існування - не життя. І нічого не залишив після себе Бєліков, і ніхто не згадає про нього через століття. А багато зараз таких Бєлікова? Так хоч греблю гати!
Розповідь і веселий і сумний одночасно. І дуже актуальний в нашому XXI столітті. Веселий, тому що Чехов використовує іронію при описі портрета Бєлікова ( "завжди, в будь-яку погоду носив капелюх, фуфайку, калоші і темні окуляри .."), що робить його комічним і викликає сміх у мене, як у читача. Але сумно стає, коли я замислююся про своє життя. Що я зробила? Що я бачила? Так зовсім нічого! Відлуння оповідання "Людина у футлярі" я з жахом виявляю в собі зараз ... Це змушує мене замислитися над тим, що я хочу залишити після себе? Яка кінцева мета мого життя? Що взагалі таке життя? Адже бути мертвим за життя, стати одним з таких Бєлікова, чоловіків в футлярі ... Мені не хочеться!Поряд з Чеховим я закохалася і в І.А. Буніна. У ньому мені подобається те, що в його оповіданнях любов багатолика. Це і любов продажна, і любов-спалах, і любов-гра, а також автор розмірковує про дітей, що ростуть без любові (оповідання "Красуня"). Кінець бунинских оповідань не схожий на заїжджене "і жили вони довго і щасливо". Автор показує різні особи любові, будуючи свої розповіді за принципом антитези. Любов може обпалити, поранити, а шрами ще довго будуть нити ... Але в той же час любов окрилює, змушує діяти, морально розвиватися.
Відповісти видалити
Отже, розповіді Буніна. Всі різні, несхожі один на одного. І герої все теж різні. Хто мені особливо подобається з бунинских героїв, так це Оля Мещерська з оповідання "Легке дихання".
Вона дійсно вихором увірвалася в життя, відчувала букет почуттів: і радість, і смуток, і забуття, і горе ... У ній полум'ям горіли все найсвітліші початку, а в її крові скипали найрізноманітніші почуття ... І ось вони вирвалися назовні ! Скільки любові до світу, скільки дитячої чистоти і наївності, скільки краси несла в собі ця Оля! Бунін відкрив мені очі. Він показав, який дійсно має бути дівчина. Немає театральності в рухах, словах ... Ніякої манірності і манірності. Все просто, все природно. Дійсно, легке дихання ... Дивлячись на себе, я розумію, що часто кривлю душею і ношу маску "ідеальної себе". Але ідеальних щось, їх не буває! У природності краса. І розповідь "Легке дихання" підтверджує ці слова.Я б могла (і мені б хотілося!) Міркувати ще про багатьох творах російської та зарубіжної, а також сучасної класики ... Про це можна говорити вічно, але ... Можливості не дозволяють. Скажу тільки, що рада нескінченно, адже вчитель виплекав у нас, учнях, вміння вибірково підходити до вибору літератури, вразливе ставитися до слова і любити книги. А в книгах закладений віковий досвід, який допоможе юному читачеві вирости Людиною з великої літери, які знають історію свого народу, не стати невігласом, а головне, бути вдумливим людиною, яка вміє передбачати наслідки. Адже "якщо ти зробив помилку і не усвідомив це, значить, ти зробив дві помилки". Вони, звичайно, розділові знаки, без яких не можна обійтися, але якщо їх буде занадто багато, в житті, як і в тексті, теж не буде сенсу!
Відповісти видалитиЯк шкода, що вище 5 немає оцінок ... Я читаю і думаю: моя праця відгукнувся в дітях ... Багатьох-багатьох дітей ... Ти виросла. дуже. Ще вчора хотіла сказати тобі, звернувшись на прізвище (саме на прізвище, тому що ти щоразу нервуєш, а мене так смішить це! Чому? У тебе гарна прізвище: суцільно сонорні і голосні, а значить милозвучна!): "Смоліна, ти не тільки красива, ти ще й розумна. Смоліна, ти не тільки розумна, ти ще й красива ". У роботі я побачила мислячого, глибоко мислячого!
видалити
Як то кажуть, «Людина вчиться на помилках». Це прислів'я відома кожному. Але так само існує ще одна відоме прислів'я - «Розумний вчиться на чужих помилках, а дурний - на своїх». Письменники дев'ятнадцятого і двадцятого століть залишили нам багату культурну спадщину. З їхніх творів, з помилок і досвіду їх героїв ми можемо навчитися важливим речам, які допоможуть нам в майбутньому, маючи знання, не здійснювати непотрібних вчинків.
Кожна людина прагне у своєму житті на щастя у сімейного вогнища і все життя шукає свою «другу половинку». Але найчастіше трапляється так, що почуття бувають оманливі, не взаємні, не постійні, і людина стає нещасним. Письменники, прекрасно розуміючи проблему нещасної любові, написали велику кількість творів, які розкривають різні грані любові, справжнього кохання. Одним з письменників, що розкрили цю тему, був Іван Бунін. Збірка оповідань «Темні алеї» містить розповіді, історії яких життєві і актуальні для розгляду їх сучасною людиною. Мені найбільше сподобався розповідь «Легке дихання». У ньому розкривається таке відчуття, як зароджується любов. З першого погляду може здатися, що Оля Мещерська ¬ - зарозуміла і самолюбна дівчина, яка в свої п'ятнадцять років хоче здаватися старше і тому лягає в ліжко з одним свого батька. Начальниця ж хоче її напоумити, довести їй, що вона ще дівчинка і повинна одягатися і вести себе відповідно.
Але все насправді не так. Як Оля, яку люблять молодші класи, може бути гордовитої і зарозумілою? Дітей не обдуриш, вони бачать щирість Олі і її поведінки. Але як же бути з чутками про те, що вона легковажна, що вона закохана в гімназиста і мінлива з ним? Але це тільки чутки, які розпускають дівчинки, які заздрять витонченості і природній красі Олі. Аналогічно поведінку начальниці гімназії. Вона прожила довге, але сіре життя, в якій не було радощів і щастя. Зараз вона виглядає ще досить молода, з срібними волоссям, і любить в'язати. Їй протиставляється насичена подіями і яскравими, радісними моментами життя Олі. Також антитезою є природна краса Мещерской і «моложавість» начальниці. Через це між ними розгорається конфлікт. Начальниця бажає, щоб Оля прибрала свою «жіночу» зачіску і вела себе гідно. Але Оля почуває, що її життя буде яскравою, що в її житті обов'язково буде щаслива, справжня любов. Вона не відповідає начальниці грубо, а тримає себе витончено, по-аристократично. Оля не помічає цієї жіночої заздрості і не бажає начальниці нічого поганого.
Любов Олі Мещерської тільки зароджувалася, але так і не встигла розкритися через її смерті. Для себе я виніс такий урок: необхідно розвивати в собі любов і проявляти її в життя, але уважно стежити за тим, щоб не переступити ту межу, яка приведе до сумних наслідків.
Інший письменник, розкриває тему любові - Антон Павлович Чехов. Я б хотів розглянути його твір «Вишневий сад». Тут я можу розділити всіх персонажів на три категорії: Раневська, Лопахін і Оля з Петром. Раневська уособлює в п'єсі дворянське аристократичне минуле Росії: Вона може насолоджуватися красою саду і не замислюватися про те, приносить він їй вигоду чи ні. Їй притаманні такі якості, як милосердя, благородство, душевна щедрість, великодушність і доброта. Вона до цих пір любить свого обранця, який зрадив її одного разу. Для неї вишневий сад - це рідне вогнище, пам'ять, зв'язок з поколіннями, спогади з дитинства. Раневську не турбує матеріальна сторона життя (вона марнотратна і не вміє вести справи і приймати рішення насущних проблем). Для Раневської властива чутливість і душевної. На її прикладі я можу навчитися милосердя і душевну красу.
Лопахину ж, який уособлює в творі сучасну Росії, притаманна любов до грошей. Він працює в банку і намагається у всьому знайти джерело прибутку. Він практичний, працьовитий і енергійний, домагається своєї мети. Однак любов до грошах не згубила в ньому людські почуття: він щирий, вдячний, що розуміє. У нього ніжна душа. Для нього сад вже не Вишневий, а вишневий, джерело прибутку, а не естетичної насолоди, засіб для отримання матеріальної вигоди, а не символ пам'яті і зв'язку з поколіннями. На його прикладі я можу вчитися розвивати перш душевні якості, а не любов до грошей, яка може легко загубити людське начало в людях.
Аня і Петя уособлюють майбутнє Росії, яке лякає читача. Вони багато говорять, але нічим не захоплюються, прагнуть до ефемерного майбутньому, сяючого, але марному, і прекрасне життя. Вони легко відпускають те, що їм не потрібно (на їхню думку). Їх абсолютно не турбує не судилося саду, не щось. Їх з упевненістю можна назвати Іванами, не пам'ятають споріднення. На їхньому прикладі я можу навчитися цінувати пам'ятники минулого і зберігати зв'язок поколінь. Також я можу навчитися тому, що якщо ти прагнеш до світлого майбутнього, то треба докладати зусиль, а не займатися балаканиною.
Як можна побачити, з творів письменників дев'ятнадцятого і двадцятого століть можна витягти багато корисних в житті уроків і набратися досвіду, який в майбутньому відгородить нас від помилок, які можуть позбавити нас радості і щастя в житті.
Кожен з нас робить помилки і отримує життєвий урок і часто людина, шкодує і намагається виправити те, що сталося, але, на жаль, повернути час назад неможливо. Щоб уникнути в подальшому, потрібно навчитися аналізувати їх. У багатьох творах світової художньої літератури класики зачіпають дану тему.
У твір Івана Сергійовича Тургенєва «Батьки і діти» Євген Базаров по натурі - нігіліст, людина з абсолютно незвичними поглядами для людей, який заперечує всі цінності суспільства. Він спростовує всі думки оточуючих його людей, в тому числі свою сім'ю і сім'ю Кірсанових. Неодноразово, Євген Базаров відзначав і свої переконання, твердо вірячи в них і не беручи до уваги нічиї слова: «порядна хімік в двадцять разів корисніше всякого поета», «природа дрібниці ... Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник». Тільки на цьому і будувався його життєвий шлях. Але чи все вірно те, про що мислить герой? У цьому полягає його досвід і помилки. В кінці твору, все, у що так вірив Базаров, в чому сильно був переконаний, всі його життєві погляди, спростовуються їм самим.
Ще одним яскравим прикладом служить герой з оповідання Івана Антоновича Буніна «Пан із Сан-Франциско». У центрі оповідання Пан із Сан-Франіціско, який вирішив винагородити себе за свій довгий працю. У 58 років, старий вирішив почати нове життя: «Він сподівався насолоджуватися сонцем Південної Італії, пам'ятниками старовини». Весь час він витрачав тільки на роботу, відсуваючи в бік багато важливих частини життя, очолюючи найціннішим - гроші. Йому було приємно кожен день пити шоколаду, вино, приймати ванни, читати газети, Так, він зробив помилку і поплатився за це ціною власного життя. У підсумку, оснащений багатством і золотом, пан вмирає в готелі, в найгіршому, маленькому і сиром номері. Жага наситити і задовольнити свої потреби, в бажанні відпочити після прожитих років і почати життя спочатку, опинятися трагічним кінцем для героя.
Таким чином, автори через своїх героїв показують нам, майбутнім поколінням досвід і помилки, а ми - читачі, повинні бути вдячні за мудрість і приклади, які ставить письменник перед нами. Після прочитання цих творів варто звернути увагу на результат життів героїв і йти правильним шляхом. Але, безумовно, особисті уроки життя, куди краще впливають на нас. Як говорить відома всім прислів'я: «На помилках вчаться».
Міхєєв Олександр
Частина 1 - Осипов Тимур
Твір на тему "Досвід і помилки"
Людям властиво помилятися, така наша природа. Розумний не той, хто не помиляється, а той, хто отримує досвід зі своїх промахів. Помилки, це те, що допомагає нам рухатися далі, з урахуванням всіх минулих обставин, з кожним разом розвиваючись все більше, накопичуючи все більше досвіду і знань.
На превеликий щастя, багато письменників торкнулися цієї теми в своїх творах, глибоко розкриваючи її та передаючи нам свій досвід. Наприклад, звернемося до розповіді І.А. Буніна "Антоновські яблука". "Дворянських гнізд заповітні алеї", ці слова Тургенєва прекрасно відображають зміст даного твору. Автор відтворює світ російської садиби у себе в голові. Він сумує про минулих часах. Бунін настільки реально і близько передає свої почуття через звуки і запахи, що ця розповідь можна назвати "запашним". "Запашний запах соломи, опалого листя, грибний вогкості" і звичайно ж запах антонівських яблук, які стають символом російських поміщиків. Все було добре в ті часи, достаток, домовитись, благополуччя. Садиби будувалися надійно і навіки, поміщики полювали в оксамитових штанях, люди ходили в чистих білих сорочках, незламних чоботях з підковами, навіть старі були "високі, великі, білі, як лунь". Але все це з часом в'яне, приходить розорення, все вже не так прекрасно. Від старого світу залишається тільки тонкий запах антонівських яблук ... Бунін намагається донести до нас, що потрібно підтримувати зв'язок між часом і поколіннями, зберігати пам'ять і культуру старого часу, а також любити нашу країну, так само сильно, як і він сам.
Частина 2 - Осипов Тимур
Також хотілося б торкнутися твір А.П.Чехова "Вишневий сад". Тут також розповідається про поміщицької життя. Дійові особи можна поділити на 3 категорії. Старше покоління, це Раневські. Вони є людьми, що минає дворянської епохи. Їм властиве милосердя, великодушність, тонкість душі, а також марнотратство, недалекість, невміння і небажання вирішувати нагальні проблеми. Ставлення героїв до вишневого саду показує проблему всього твору. Для Раневских це спадщина, витоки дитинства, краси, щастя, зв'язок з минулим. Далі йде покоління сьогодення, яке представляє Лопахін, людина практична, заповзятливий, енергійний і працьовитий. Він бачить сад, як джерело доходу, для нього він швидше вишневий, а не вишневий. І нарешті, остання група, покоління майбутнього - Петя і Аня. Їм властиве прагнення до світлого майбутнього, але їх мрії в більшості своїй безплідні, слова для слів, про все і ні про що. Для Раневских сад - вся Росія, а для них вся Росія - сад. Це показує ту саму безплотність їх мрій. Такі відмінності між трьома поколіннями, і знову ж таки, чому вони такі великі? Чому так багато розбіжностей? Чому вишневий сад повинен вмирати? Його загибель - це знищення краси і пам'яті предків, розорення рідного вогнища, не можна рубати коріння ще квітучого і живого саду, за це обов'язково піде покарання.
Можна зробити висновок, що треба уникати помилок, адже їх наслідки можуть стати трагічними. А після здійснення помилок, треба використовувати це собі на користь, отримувати з цього досвід на майбутнє і передавати його іншим.
Для Лопахіна (справжнє) вишневий сад - це джерело доходу. «... Чудового в цьому саду тільки те, що він дуже великий. Вишня народиться раз в два роки, та й ту дівати нікуди. Ніхто не купує ... ». Єрмолай дивиться на сад з точки зору збагачення. Він діловито пропонує Раневської і Гаєв розбити маєток на дачні ділянки, а сад вирубати.
Читаючи твір, ми мимоволі задаємося питаннями: чи не можна врятувати сад? Хто винен в загибелі саду? Хіба немає ніякого світлого майбутнього? Сам автор дає відповідь на перше запитання: можна. Весь трагізм полягає в тому, що господарі саду не здатні, за складом свого характеру, врятувати, і продовжити саду цвісти і пахнути. На питання про винність відповідь лише один: винні всі.
... А хіба немає ніякого світлого майбутнього? ..
Це питання задає вже автор читачам, саме тому Я відповім на це питання. Світле майбутнє - завжди величезна праця. Це не красиві промови, не подання ефемерного майбутнього, а це завзятість і вирішення серйозних проблем. Це вміння нести відповідальність, вміння поважати традиції і звичаї предків. Уміння битися за те, що тобі дорого.
П'єса «Вишневий сад» показує непрощенні помилки героїв. Антон Павлович Чехов дає можливість проаналізувати, щоб у нас, у юних читачів, з'явився досвід. Ця сумна помилка у наших героїв, але поява осмислення, досвіду у читачів, щоб врятувати крихке майбутнє.
Другий твір для аналізу я хотіла б взяти Валентина Григоровича Распутіна «Жіночий розмова». Чому ж саме ця розповідь я вибрала? Напевно тому, що в майбутньому я стану матір'ю. Я повинна буду виростити з маленького людини - Людини.
Ще зараз, дивлячись на світ дитячими очима, вже розумію, що є добре, а що є погано. Я бачу приклади виховання батьків, або відсутність такого. Я як підліток повинна подавати приклад для молодших.
Але раніше написане мною, це вплив батьків, сім'ї. Це вплив виховання. Вплив дотримань традицій і, безумовно, повагу. Це праця моїх близьких людей, який дасть свої плоди. У Віки ж немає можливості дізнатися любов і значимість для своїх батьків. «У селі у бабусі посеред зими Віка виявилася не по своїй добрій волі. У шістнадцять рочків довелося робити аборт. Зв'язалася з компанією, а з компанією хоч до дідька на роги. Кинула школу, стала пропадати з дому, закрутилася, закрутилася ... поки спохватилися, вихопили з каруселі вже наживлені, вже караул кричи ».
«У селі не по своїй волі ...» прикро, неприємно. Прикро за Віку. Шістнадцять років це ще дитина, потребує уваги батьків. Якщо уваги батьків немає, то дитина буде шукати цей самий увагу на боці. І дитині ніхто не пояснить, чи добре стати ще однією ланкою в компанії, в якій тільки «до біса на роги». Неприємно розуміти, що Віку заслали до бабусі. «... а потім запріг батько свою стареньку« Ниву », і, поки не схаменулася, до бабусі на висилку, на перевиховання». Проблеми учинені не стільки дитиною, скільки батьками. Вони не побачили, вони не пояснили! Адже правда, легше відправити Віку до бабусі, щоб не соромиться свого чада. Нехай вся відповідальність за те, що сталося ляже на сильні плечі Наталії.
Для мене розповідь «Жіноча розмова» в першу чергу показує те, якими батьками ні в якому разі не можна бути. Показує всю безвідповідальність і недбалість. Страшно, що Распутін, дивлячись через призму часу, описав те, що до сих пір відбувається. Багато сучасних підлітків ведуть розгульний спосіб життя, хоча деяким ні навіть чотирнадцяти.
Я сподіваюся, досвід, винесений з сім'ї Віки, не стане основою для побудови її власного життя. Сподіваюся, що вона стане люблячою мамою, а потім і чуйною бабусею.
І останній, завершальний питання я задам сама собі: чи є зв'язок між досвідом і помилками?
"Досвід - син помилок важких" (А. С. Пушкін) Не треба боятися робити помилки, адже вони нас загартовують. Аналізуючи їх ми стаємо розумнішими, морально сильніше ... або, простіше кажучи, набуваємо мудрість.
Марія Дорожкіна
Відповісти видалитиКожна людина ставить перед собою мети. Все життя ми намагаємося досягти цих цілей. Це буває важко і ці труднощі люди переносять по різному, хтось якщо не виходить відразу кидає все і здається, а хтось ставить перед собою нові цілі і домагається їх з огляду на свої минулі помилки і можливо помилки і досвід інших людей. Мені здається, в якійсь частині сенс життя це досягнення своїх цілей, що не можна здаватися і потрібно йти до кінця враховуючи помилки свої і інших. Досвід і помилки присутні в багатьох творах, я візьму два твори, перше це Антон Чехов «Вишневий сад».
Я думаю, що аналізувати помилки минулого потрібно, щоб не допустити таких же помилок ще раз. Досвід дуже важливий і хоч «на помилках вчаться». Я не вважаю правильним робити помилки які хтось уже допустив, так як можна цього уникнути і придумати як зробити так щоб не зробити того ж що здійснювали наші предки. Письменники в своїх розповідях намагаються нам донести що досвід складається на помилках, і щоб ми отримували досвід, не здійснюючи одних і тих же помилок.
"Помилок не буває, події, які вторгаються в наше життя, якими б вони не були, необхідні для того, щоб ми навчилися тому, чому повинні навчиться" Річард Бах
Нерідко ми допускаємо помилки в тих чи інших ситуаціях, дрібні вони чи серйозні, проте часто ми помічаємо це? Чи важливо помічати їх, щоб не наступити на одні й ті ж граблі. Мабуть, кожен з нас думав над тим, що сталося б, якби він вчинив інакше, важливо чи то, що він оступився, витягне він урок? Адже наші помилки - це є невід'ємна частина нашого досвіду, життєвого шляху і нашого майбутнього. Одне питання - це помилятися, але зовсім інший намагатися виправити свої помилки
В оповіданні А. П. Чехова "Людина у футлярі" вчитель грецької мови Бєліков постає перед нами як ізгой суспільства і втрачена душа зі даремно прожитого даремно життям. Футлярность, закритість, все ті втрачені моменти і навіть власне щастя - весілля. Межі, які він сам собі створював, були його "кліткою" і помилкою, яку він допустив, "клітина", в якій він сам себе замикав. Боячись "як би чого не сталося" він навіть не помітив, як швидко пройшла його повна самотності, страху і параної життя.
У п'єсі А. П. Чехова "Вишневий сад" це п'єса в світлі для сьогоднішнього дня. У ній автор розкриває нам всю поезію і насиченість панської життя. Образ вишневого саду - символ йде дворянського життя. Чехов не дарма пов'язав цей твір з вишневим садом, через цей зв'язок ми можемо відчути якийсь конфлікт поколінь. З одного боку, такі люди як Лопахін, не здатні відчувати красу, для них цей сад є лише засобом отримання матеріальної вигоди. З іншого Раневська - типи істинно дворянського способу життя, для яких цей сад є джерелом спогадів про дитинство, гарячої молодості, зв'язком з поколіннями, чимось більшим ніж просто сад. У цьому творі автор намагається донести до нас, що морально моральні якості набагато цінніше, ніж грошолюбство, або ж мрії про ефемерне майбутньому.
Ще одним прикладом можна взяти розповідь І. А. Буніна "Легке дихання". Де автор показав приклад трагічну помилку, яку допустила учениця гімназії п'ятнадцятирічна Ольга Мещерская. Її коротке життя нагадує автору життя метелика - коротку і легку. В оповіданні застосовується антитеза між життям Ольги і начальниці гімназії. Автор порівнює життя цих людей, яку, але насичену в кожному дні, повне щастя і дитячості Олі Мещерської, і довгу, але нудне життя начальниці гімназії, яка заздрить щастю і добробуту Олі. Однак Оля допустила трагічну помилку, своєю бездіяльністю і легковажністю вона втратила свою невинність з другом батька і братом начальниці гімназії Олексієм Малютіна. Не знайшовши собі виправдання і умиротворення, вона змусила вбити її офіцера. У цьому творі мене вразила нікчемність душі і повна відсутність чоловічої моральної моральності Мілютіна, вона всього лише дівчинка, яку він повинен був захищати і наставляти на шлях істинний, адже це дочка твого друга
Ну і останній твір, яке я хотів би взяти це "Антонівські яблука", де автор попереджає нас про те, щоб ми не допускали одну помилку - забували про наш зв'язок з поколіннями, про батьківщину, про наше минуле. Автор передає ту атмосферу старої Росії, життя в достатку, пейзажні замальовки і музичний благовіст. Благополуччя і домовитись сільського життя, символи російського вогнища. Запах житньої соломи, дьогтю, аромат опалого листя, грибний вогкості і липових кольорів.
Автори намагаються донести, що життя без помилок неможлива, чим більше своїх помилок ви усвідомлюєте і спробуєте виправити, тим більше мудрості і життєвого досвіду ви заробите, ми повинні пам'ятати і шанувати російські традиції, берегти пам'ятники природи і пам'ять про минулих поколіннях.
А ось майбутнє покоління і зовсім не вселяє оптимізму в Чехова. «Вічний студент» Петя Трофимов. Герою притаманне прагнення до прекрасного майбутнього, але красиво говорити може навчитися кожен, а ось підкріпити свої слова діями Трофимов не в силах. Вишневий сад йому не цікавий, і це не найстрашніше. Більше лякає те, що він нав'язує свої погляди ще «чистої» Ані. Ставлення автора до такої людини однозначно - «недотепа».
Ця марнотратство і невміння прийняти, вирішити проблему минулого покоління привела до втрати ключа до краси і спогадами, а з іншого боку впертість і наполегливість справжнього покоління прищепила до втрати дивного саду, до відходу всій дворянської епохи, адже Лопахін, по суті, зрубав корінь, то на чому ця епоха трималася. Автор застерігає нас, адже зі зміною покоління прекрасне почуття бачити красу слабшає, а потім і зовсім зникає. Відбувається деградація душі, люди починають цінувати матеріальні цінності, і все менше і менше щось витончене і красиве, все менше і менше цінності наших предків, дідів і батьків.
Ще одна чудова твір - «Антонівські яблука» І.А. Буніна. Письменник розповідає про селянської, дворянського життя і всіма можливими способами наповнює свій «запашний розповідь» різними способами передачі тієї атмосфери, тих неповторних запахів, звуків, кольорів. Оповідання йде від імені самого Буніна. Автор показує, розкриває нашу Батьківщину у всіх її фарбах і проявах.
Заможність селянського суспільства була продемонстрована читачеві в багатьох аспектах. Село Виселкі - відмінний доказ цього. Ті старі чоловіки і жінки, які жили дуже довго, білі і високі, як лунь. Та атмосфера рідного вогнища, яка панувала в селянських хатах, з гріються самоваром і палаючої по-чорному грубкою. Це і є демонстрація достатку і багатства селян. Люди цінували і насолоджувалися життям, неповторними запахами і звуками природи. І до пари похилого віку були і вдома, строєні ще дідами, цегляні, міцні, на століття. А як же той мужик, насипають яблука і який їв їх так соковито, з тріском, хвацько, одне за одним, а потім він вночі безтурботно, славно буде лежати на возі, дивитися в зоряне небо, відчувати незабутній запах дьогтю в свіжому повітрі і, можливо, з посмішкою на обличчі засне.
Автор застерігає нас, адже зі зміною покоління прекрасне почуття бачити красу слабшає, а потім і зовсім зникає. Відбувається деградація душі, люди починають цінувати матеріальні цінності, і все менше і менше щось витончене і красиве, все менше і менше цінності наших предків, дідів і отцов.Бунін вчить нас любити свою Батьківщину, в цьому творі він показує все невимовну красу нашої Батьківщини. І для нього важливо, щоб через призму часу пам'ять про минулої культурі не розвіялася, а збереглася "Сергію, твір чудное! Воно відкриває добре знання тексту тобою. АЛЕ !!! Твір на іспиті мало б незалік, тому що Ні проблеми, ЧІТКО сформульованої, ні ВИВЕДЕННЯ, чітко сформульованого, нІ !!! Я спеціально виділила ті частини твору. тому що саме тут "зерно". Питання в темі - "чому?" Ось і напиши! Потрібно ...., щоб зберегти ... навчитися цінувати ... не втратити ... не перетворитися ...
видалитиПереписане вступ і висновок.
Вступ: Книга - безцінне джерело мудрості неповторних письменників. Застереження і попередження нас, сучасного і майбутнього покоління, через помилки їх героїв, було одним з основних посилів їх творі. Помилки властиві абсолютно всім людям на землі. Помиляється кожен, але не кожен намагається аналізувати свої промахи і витягувати «зерно» з них, але ж завдяки цьому осмисленню своїх же помилок відкривається шлях в щасливе життя.
Висновок: На закінчення хотілося б відзначити, що сучасному поколінню потрібно цінувати творіння письменників. Читаючи твори, вдумливий читач черпає і накопичує необхідний досвід, набуває мудрість, з часом скарбничка знань про життя розростається, і читач повинен передавати накопичений досвід іншим. Англійський вчений Кольрідж називає таких читачів «алмазами», тому що вони насправді дуже рідкісні. Але саме завдяки такому підходу суспільство буде вчитися на помилках минулих, витягувати плоди з помилок минулих. Люди будуть робити менше помилок, а в суспільстві з'явиться більше мудрих людей. А мудрість - запорука щасливого життя.
видалитиДворянська життя значно відрізнялася від селянської, кріпосне право все ще відчувалося, не дивлячись на скасування. У садибі Анни Герасимівна увійшовши, перш за все, чутися різні запахи. Чи не відчуваються, а чуються, тобто розпізнаються шляхом відчуття, дивовижна якість. Запахи старої медалі червоного дерева, сушеного липового цвіту, який з червня лежить на вікнах ... Читачеві в це складно повірити, на це здатна по-справжньому поетична натура! Багатство і достаток дворян проявляється хоча б у їх обіді, дивовижному обіді: вся наскрізь рожева варена шинка з горошком, фарширована курка, індичка, маринади і червоний, міцний і солодкий-пресолодкий квас. Але відбувається запустіння садибної життя, затишні дворянські гніздечка розпадаються, і таких садиб, як у Анни Герасимівна стає все менше і менше.
А ось в садибі Арсенія Семеновича обстановка зовсім інша. Божевільна сцена: хорта влазить на стіл і починається пожирати залишки зайця, і раптом виходить з кабінету господар садиби і випускає постріл в свого улюбленця граючи очима, з блискучими очима, з азартом. А після в шовковій сорочці, оксамитових шароварах і довгих чоботях, що є прямим доказово достатку і заможності, йде на полювання. А вже полювання - то місце, де ти даєш волю емоціям, тебе охоплює азарт, пристрасть і відчуваєш себе злитим з конем майже воєдино. Повертаєшся весь мокрий і тремтячий від напруги, і по дорозі назад відчуваєш запахи лісу: грибний вогкості, перегнилих листя і мокрої деревини. Запахи неминущі ...
Бунін вчить нас любити свою Батьківщину, в цьому творі він показує все невимовну красу нашої Батьківщини. І для нього важливо, щоб через призму часу пам'ять про минулої культурі не розвіялася, а збереглася, і про неї пам'ятали ще довгий час. Старий світ зникає безповоротно, а залишається тільки тонкий запах антонівських яблук.
На закінчення хотілося б відзначити, що ці твори не єдині варіанти демонстрації тієї культури, того життя минулого покоління, є й інші творіння письменників. Покоління змінюються, і залишається лише пам'ять. Через такі розповіді читач вчиться пам'ятати, шанувати і любити своє Батьківщину у всіх її прояви. А на помилках минулого будується майбутнє.
Чому потрібно аналізувати помилки минулого? Я думаю, над цим питанням розмірковують багато. Кожна людина помиляється, людина не може прожити життя не зробивши помилку. Але треба навчиться обдумувати помилку і не робити її в подальшому житті. Як то кажуть в народі: «Потрібно вчитися на помилках». Кожна людина повинна вчиться і на своїх, і на чужих помилках.
У висновку хочу сказати, що людині може бути дуже погано через досконалої їм помилки, він може думати про вчинення самогубства, але це не варіант. Кожна людина просто зобов'язаний зрозуміти, що він зробив не так або хтось щось зробив не так, щоб в подальшому він не повторив цих помилок.
на закінчення. Сергій, допиши вступ, оскільки не сформульований відповідь "чому?". У зв'язку з цим висновок посилити треба. І обсяг не витриманий (не менше 350 слів) .В такому вигляді твір (будь це іспит) матиме незалік. Будь ласка, знайди час і дороби. Будь ласка...
видалитиТвір на тему «Чому потрібно аналізувати помилки минулого?»
Чому потрібно аналізувати помилки минулого? Я думаю, над цим питанням розмірковують багато. Кожна людина помиляється, людина не може прожити життя не зробивши помилку. Але треба навчиться обдумувати помилку і не робити її в подальшому житті. Як то кажуть в народі: «Потрібно вчитися на помилках». Кожна людина повинна вчиться і на своїх, і на чужих помилках. Адже якщо людина не навчиться обдумувати всі скоєні помилки, то в майбутньому він буде, як то кажуть «наступати на граблі» і постійно буде здійснювати їх. Але ж, через помилки кожна людина може втратити все, починаючи від найважливішого закінчуючи самим не потрібним. Завжди потрібно думати наперед, думати про наслідки, але, якщо вже помилка здійснена, потрібно проаналізувати і більше ніколи не робити.
Наприклад, Антон Павлович Чехов у своїй п'єсі «Вишневий сад» описує образ саду - символ йде дворянського життя. Автор намагається розповісти, що важлива пам'ять про минуле поколінні. Раневська Любов Андріївна намагалася зберегти пам'ять минулого покоління, пам'ять про її сім'ї - вишневий сад. І лише коли саду не стало, вона зрозуміла, що з вишневим садом пішли всі спогади про сім'ю, про її минуле.
Також, А.П. Чехов описує помилку в оповіданні «Людина у футлярі». Ця помилка виражається в тому, що Бєліков - головний герой оповідання, закривається від суспільства. Він немов у футлярі, є ізгоєм суспільства. Його закритість не дозволяє знайти щастя в житті. І таким чином, герой проживає своє самотнє життя, в якій немає щастя.
Ще один твір, яке можна привести в приклад - «Антонівські яблука» написане І.А. Буніним. Автор від свого обличчя описує всю красу природи: запахи, звуки, кольори. Однак трагічну помилку допускає Ольга Мещерская. Дівчинка п'ятнадцяти років була легковажна, літаюча в хмарах дівчинка, яка не думаю втрачає невинність з другом батька.
Є ще один роман, в якому автор описує помилку героя. Але герой вчасно розуміє і виправляє свою помилку. Це роман Льва Миколайовича Толстого «Війна і мир». Андрій Болконский робить помилку в тому, що невірно розуміє цінності життя. Він мріє лише про славу, думає тільки про себе. Але в один прекрасний момент, на полі Аустерліца його кумир Наполеон Бонапарт стає для нього ніким. Голос вже не великий, а як «дзижчання мухи». Це і був переломний момент в житті князя, він все-таки усвідомив головні цінності в житті. Він усвідомив помилку.
На закінчення хочу сказати, що людині може бути дуже погано через досконалої їм помилки, він може думати про вчинення самогубства, але це не варіант. Кожна людина просто зобов'язаний зрозуміти, що він зробив не так або хтось щось зробив не так, щоб в подальшому він не повторив цих помилок. Світ так побудований, що як би ми не хотіли, що б ми не робили, завжди будуть учиняться помилки, потрібно лише тільки змиритися з цим. Але їх буде менше, якщо продумувати дії наперед.
Сергій, вчитатися в те, що написав: "Ще один твір, яке можна привести в приклад -« Антонівські яблука »написане І.А. Буніним. Автор від свого обличчя описує всю красу природи: запахи, звуки, кольори. Однак трагічну помилку допускає Ольга Мещерская. дівчинка п'ятнадцяти років була легковажна, літаюча в хмарах дівчинка, яка не думаю втрачає невинність з другом батька "- ЦЕ ДВА РІЗНИХ (!) ТВОРИ І, Буніна:" антонівські яблука ", ДЕ МОВА ЙДЕ ПРО запахи, звуки, І" Легке ДИХАННЯ "про Олю Мещерського !!! У тебе ж це виходить як одне? Немає ніякого переходу в міркуванні, і складається враження, що каша-малаша в голові. Чому? Тому що пропозиція починається зі слова сполучного "однак". ДУЖЕ слабка робота. Ні виведення повного, тільки слабкі намітки. Висновок по Чехову - не варто рубати сад - це знищення пам'яті предків, краси світу. Це призведе до внутрішнього спустошення людини. Ось висновок. Помилки Болконського - це досвід переосмислення самого себе. І можливість змінитися. ось висновок. і т. д і т. п .... 3 ------
видалитиЧАСТИНА 1
Багато хто говорить, що минуле потрібно забути і все, що відбулося залишити там: «мовляв, що було, то було» або «навіщо згадувати» ... АЛЕ! Вони помиляються! в попередніх століттях, століттях велика кількість різних видів діячів внесли величезний вклад в життя і існування країни. думаєте вони не помилялися? Зрозуміло, помилялися, але вони вчилися на своїх же помилках, щось змінювали, робили, і у них все виходило. Постає питання: якщо вже це було в минулому, то можна забути про це, або що з усім цим робити? НІ! Завдяки різним типам помилок, вчинків в минулому, зараз у нас є сьогодення і майбутнє. (Можливо, не така, яке хотілося б сьогодення, але воно є, і саме таке, тому що багато залишилося позаду. Так званий досвід минулих років.) Потрібно пам'ятати і шанувати традиції минулих років, адже це наша Історія.
Крізь призму часу більшість письменників, а вони ніби передбачають, що з плином часу мало що зміниться: проблеми минулого залишаться аналогічними зі справжніми, в своїх творах намагаються навчити читача мислити глибше, аналізувати текст і що приховано під ним. Все це для того, щоб уникати подібних ситуацій і придбати життєвий досвід, не пропускаючи його через власне життя. Які ж помилки таять в собі кілька прочитаних і проаналізованих мною творів?
Перший твір, почати з якого я б хотіла - це п'єса А.П. Чехова «Вишневий сад». У ній можна знайти досить різних проблем, але зупинюся на двох: розрив зв'язку покоління і життєвий шлях людини. Образ вишневого саду символізує дворянську епоху. Не можна рубати коріння ще квітучого і прекрасного саду, за це обов'язково піде розплата - за безпам'ятство і зрада предкам. Сад - це крихітний суб'єкт пам'яті життя минулого покоління. Ви можете подумати: «знайшла через що засмучуватися. Здався тобі цей сад »і тд. А що було б, якщо замість цього саду зрівняли місто, село з землею ?? На думку автора, вирубка вишневого саду означає розпад Батьківщини дворян. Для головного героя п'єси, Любов Андріївна Раневська, цей сад був не тільки садом краси, а й спогадами: дитинства, рідного вогнища, молодості. Такі герої, як Любов Андріївна мають чистої і світлої душею, великодушністю і милосердям ... у Любові Андріївни було: і багатство, і сім'я, і \u200b\u200bщасливе життя, і вишневий сад .. Але в один момент вона втратила все. Чоловік помер, потонув син, залишилися дві доньки. Вона закохалася в людини, з яким явно нещаслива, адже знаючи, що він її використовував, знову повернеться до нього до Франції: «І що ж тут приховувати або мовчати, я люблю його, це ясно. Люблю, люблю ... Це камінь на моїй шиї, я йду з ним на дно, але я люблю цей камінь і жити без нього не можу. » Так само, вона безтурботно розтратила весь свій статок «у \u200b\u200bнеї нічого не залишилося, нічого ..» «вчора було багато грошей, а сьогодні зовсім мало. Бідна моя Варя з економії годує всіх молочним супом, а я витрачаю так безглуздо ... »Її помилка полягала в тому, що вона не вміла, та й бажання не було вирішувати насущні проблеми, зупинитися від витрати, не вміла розпоряджатися грошима, не вміла їх ЗАРОБЛЯТИ. За садом необхідний догляд, а коштів на це не стало, внаслідок чого, прийшла розплата: вишневий сад був проданий і зрубаний. Як відомо, необхідно правильно розпоряджатися грошима, інакше можна втратити все до останньої копійки.
"Чому потрібно аналізувати помилки минулого?"
«Людина вчиться на помилках» - я думаю, це прислів'я знайома всім. Але мало хто з нас замислювався над тим, скільки змісту і скільки життєвої мудрості в цьому прислів'ї? Адже це дійсно дуже вірно сказано. На жаль, ми влаштовані саме таким чином, що поки самі все не побачимо, поки самі не потрапимо в скрутну ситуацію, майже ніколи не зробимо вірних для себе висновків. Тому здійснюючи помилку треба зробити для себе висновки, але ж не можна помилятися в усьому, тому потрібно звертати увагу на помилки інших і робити висновки, слідуючи їх помилок. Досвід і помилки присутні в багатьох творах, я візьму два твори, перше це Антон Чехов «Вишневий сад».
Вишневий сад це символ дворянської Росії. Фінальна сцена коли «звучить» стукіт сокири символізує розпад дворянських гнізд, догляд Росії дворян. Для Раневської стукіт сокири як фінал усього життя, так як цей сад був їй доріг, це була її життя. Але так само вишневий сад це прекрасний витвір природи, яке люди повинен зберегти, але вони не змогли цього зробити. Сад це досвід попередніх поколінь і Лопахін його знищив, за це йому піде розплата. Образ вишневого саду мимоволі з'єднує минуле з сьогоденням.
Антонівські яблука твір Буніна, в якому схожа історія як в творі Чехова. Вишневий сад і стукіт сокири у Чехова, і Антонівські яблука і запах яблук у Буніна. Автор цим твором хотів нам сказати про необхідність зв'язку часів і поколінь, збереження пам'яті про минулої культурі. Всю красу твори витісняє жадібність і спрага наживи.
Два цих твори дуже близькі за змістом, але в той же час і дуже різні. І якщо ми в своєму житті навчимося правильно використовувати твори, прислів'я, народні мудрості. То ми будемо вчитися не тільки на своїх, але і на чужих помилках, але при цьому жити своїм розумом, а не покладатися на розум інших, все в нашому житті буде складатися краще, і ми з легкістю будемо долати всі життєві перешкоди.
Це переписане твір.
АНАСТАСІЯ КАЛЬМУЦКАЯ! ЧАСТИНА 1.
Твір на тему «Чому потрібно аналізувати помилки минулого?»
Помилки - це невід'ємна частина життя будь-якої людини. Яким би він не був завбачливим, уважним, копіткою, кожен допускає різні похибки. Це може бути як і випадково розбита гуртка, так і неправильно сказане слово на дуже важливому зборах. Здавалося б, навіщо існує така річ, як «помилка»? Адже вона приносить людям тільки неприємності і змушує їх відчувати себе нерозумно і незручно. Але! помилки вчать нас. Вчать життя, вчать, ким бути і як чинити, вчать всьому. Інша справа, як кожна людина зокрема сприймає ці уроки ...
Отже, а що ж стосується мене? На помилках можна вчитися як на власному досвіді, так і спостерігаючи за іншими людьми. Я думаю, що важливо вміти поєднувати і досвід свого життя, і досвід спостереження за іншими, адже на світі живе безліч людей, а судити тільки з боку своїх дій - дуже нерозумно. Інша людина адже міг вчинити зовсім інакше, вірно? Тому я намагаюся дивитися на різні ситуації під різними кутами, щоб з цих помилок я отримала різнобічний досвід.
Насправді існує ще один спосіб отримати досвід на основі зроблених помилок. Література. Вічний учитель Людини. Книги передають знання і досвід їх авторів через десяти- і навіть століття, щоб ми, так, саме ми, кожен з нас, пройшов той досвід за пару годин читання, в той час як письменник знайшов його за все своє життя. Навіщо ж? А щоб в майбутньому люди не повторювали помилок минулого, щоб люди нарешті почали вчитися і не забувати ці знання.
Щоб краще розкрити зміст цих слів, звернемося до нашого Вчителя.
Перший твір, яке я хотіла б взяти, - це п'єса Антона Павловича Чехова «Вишневий сад». Тут всі події розгортаються навколо і про вишневому саду Раневских. Цей вишневий сад - сімейне надбання, джерело спогадів з дитинства, юності і вже дорослому житті, скарбниця пам'яті, досвід минулих років. До чого ж призведе різне ставлення до цього саду? ..
АНАСТАСІЯ КАЛЬМУЦКАЯ! ЧАСТИНА 2.
Якщо, як правило, в художніх творах ми частіше зустрічаємо два конфліктуючих покоління або ж розрив одного на «два фронти," то в даному читач спостерігає за аж трьома абсолютно різними поколіннями. Представником першого є Раневська Любов Андріївна. Вона - дворянка вже пішла поміщицької епохи; за характером неймовірно добра, милосердна, але від цього не менш благородна, але вельми марнотратна, трохи дурна і абсолютно несерйозно щодо нагальних проблем. Вона уособлює минуле. Друге - Лопахін Єрмолай Олексійович. Він дуже активний, енергійний, працьовитий і підприємливий, але при цьому також розуміє і щирий. Він уособлює сьогодення. І третє - Аня Раневська і Петро Сергійович Трофимов. Ці молоді люди мрійливі, щирі, з оптимізмом і надією дивляться в майбутнє і розмірковують про справи насущні, в той час як ... абсолютно нічого для здійснення чого-небудь не роблять. Вони уособлюють майбутнє. Майбутнє, у якого немає майбутнього.
Як різні ідеали цих людей, так само і по-різному їх ставлення до саду. Для Раневської він, що ні на є, є тим самим Вишневе садом, садом, посадженим заради вишні, прекрасного дерева, квітучого незабутньо і красиво, про який написано вище. Для Трофимова цей сад вже вишневий, тобто він посаджений для вишні, ягоди, для її збору і, ймовірно, подальшого продажу, сад для грошей, сад для матеріального багатства. Що стосується Ані і Петі ... Для них сад не означає нічого. Вони, особливо «вічний студент,» можуть нескінченно красиво розмірковувати про призначення саду, його долю, його значенні ... тільки ось їм глибоко плювати, чи буде щось з садом чи ні, їм лише б виїхати швидше звідси. Адже «вся Росія - наш сад," вірно? Можна ж просто кожен раз їхати, як нове місце набридне або буде на межі загибелі, доля саду абсолютно байдужа майбутньому ...
Сад - це пам'ять, досвід минулих років. Минуле їм дорожить. Справжнє намагається використовувати на догоду грошей або, якщо бути точніше, знищити. А майбутнього все одно.
АНАСТАСІЯ КАЛЬМУЦКАЯ! ЧАСТИНА 3.
В кінці вишневий сад вирубується. Лунає, як грім, стукіт сокири ... Таким чином, читач робить висновки, що пам'ять - незамінний багатство, та зіниця ока, без якої людини, країну, світ чекає порожнеча.
Також я хотіла б розглянути «Антонівські яблука» Івана Олексійовича Буніна. Ця розповідь - розповідь образів. Образів батьківщини, Вітчизни, селянської та поміщицької життя, між якими вже майже і не було особливої \u200b\u200bрізниці, образів багатства, духовного і матеріального, образів любові і природи. Розповідь наповнений теплими і яскравими спогадами головного героя, пам'яттю про щасливе селянського життя! Але ж ми знаємо з курсів історії, що в більшості своїй селяни жили не найкращим чином, але саме тут, саме в «Антоновських яблуках» я бачу справжню Росію. Щасливу, багату, працьовиту, веселу, яскраву і соковиту, як свіже, гарне жовте наливне яблуко. Тільки ось ... закінчується розповідь на вельми сумних нотах і тужливої \u200b\u200bпісні місцевих мужиків ... Адже ці образи - всього лише спогад, і далеко не факт, що даний таке ж щире, чисте і яскраве. Але що ж могло трапитися з справжнім? .. Чому життя не така радісна, як була раніше? .. Даний розповідь в кінці несе недомовленість і деяку печаль по вже пішов. Але дуже важливо пам'ятати про це. Дуже важливо знати і вірити, що не тільки минуле може бути прекрасним, що і даний ми самі можемо змінити в кращу сторону.
Отже, ми підходимо до висновку, що потрібно і важливо пам'ятати про минуле, пам'ятати про скоєні помилки, щоб в майбутньому і сьогоденні не повторювати їх. Тільки ось ... чи вміють люди дійсно вчитися на своїх помилках? Так, це необхідно, але чи дійсно люди здатні на це? Таке питання я задала собі після прочитання класичної літератури. Чому? Тому що твори, написані в XIX-XX століттях відображають проблеми того часу: аморальність, жадібність, дурість, егоїзм, знецінення любові, лінь і безліч інших пороків, але суть в тому, що через сто-двісті-триста років ... нічого не змінилося. Все ті ж проблеми стоять над суспільством, все тим же гріхів піддаються люди, все залишилося на тому ж рівні.
Так, справді людство здатне вчитися на своїх помилках? ..
Твір на тему
«Чому потрібно аналізувати помилки минулого?»
Я б хотів почати свій твір з цитати Лоуренса Пітера «Щоб уникати помилок треба набиратися досвіду, щоб набиратися досвіду, треба робити помилки.» Не можна прожити життя не помиляючись. Кожна людина проживає життя по-своєму. У всіх людей різні характери, певне виховання, різну освіту, різні умови життя і часом то, що одному здається великою помилкою, для іншого цілком нормальне явище. Саме тому кожен вчиться на своїх власних помилках. Погано, коли робиш, щось не подумавши, покладаючись тільки на почуття, охоплювали тебе в даний момент. У таких ситуаціях часто робиш помилки, про які в наслідку будеш шкодувати.
Треба звичайно ж прислухатися до порад дорослих, читати книги, аналізувати вчинки літературних героїв, робити висновки і намагатися вчитися на помилках інших, але на жаль переконливіше і найболючіше вчаться на своїх власних помилках. Добре, якщо можна щось виправити, але часом наші вчинки призводять до серйозних, незворотних наслідків. Що б подібне не сталося зі мною, я намагаюся осмислювати, зважувати всі за і проти, а потім тільки приймати рішення. Є такий вислів «Не помиляється той, хто нічого не робить.» Я не згоден з цим, тому що неробство - це вже помилка. На підтвердження моїх слів я хочу звернутися до твору А. П. Чехова «Вишневий сад». Поведінка Раневської здається мені дивним: гине те, що їй так дорого. «Я люблю цей будинок, без вишневого саду я не розумію свого життя, і якщо вже так потрібно продавати, то продавайте і мене разом з садом ...» Але замість того щоб зробити щось заради порятунку маєтку, вона віддається сентиментальним спогадам, п'є каву , роздає останні гроші пройдисвітам, плаче, але нічого не хоче і не може зробити.
Другий твір, до якого я хочу звернутися розповідь І.А. Буніна «Антонівські яблука». Прочитавши його, я відчув, як автор сумує про минулі часи. Йому дуже подобалося гостювати восени в селі. З яким захопленням він описує все, що бачить навколо себе. Автор помічає красу навколишнього світу, а ми, читачі на його прикладі вчимося цінувати і берегти природу, дорожити простим людським спілкуванням.
Який можна зробити висновок з усього вище сказаного. Всі ми в житті помиляємося. Людина думає, як правило, вчиться не повторювати своїх помилок, а дурень буде раз за разом наступати на одні й ті-ж граблі. Проходячи через життєві випробування, ми стаємо розумнішими, досвідченішими і ростемо як особистості.
Сілін Євгеній 11 «Б» клас
Відповісти видалитиЗамятіна Анастасія! Частина 1!
«Досвід і помилки». Чому потрібно аналізувати помилки минулого?
Кожен з нас робить помилки. Я ... часто роблю помилки, не шкодуючи про них, що не картаючи себе, не плачучи в подушку, хоча часом і буває сумно. Коли вночі, в безсоння, лежиш, дивишся в стелю і згадуєш все те, що було колись зроблено. У такі моменти думаєш, як би все було добре, поступово я інакше, не здійснюючи цих дурних, неосмислених помилок. Але нічого назад вже не повернеш, ти отримаєш те, що отримав, - і це називається досвідом.
Трагічний кінець дівчинки визначений ще на початку, адже автор почав твір з кінця, показавши Оліна місце на кладовищі. Дівчинка мимоволі позбулася невинності з другом батька, братом начальниці гімназії, 56-річним дідом. І не було у неї тепер іншого виходу, як піти з життя ... З звичайної легкістю вона підставила козачого, плебейського виду, офіцера, змусивши застрелити її.
Хто ніколи не помилявся - той не жив. Крізь призму часу більшість письменників через свої твори намагаються навчити читача мислити глибше, аналізувати текст і, що приховано під ним. Все це для того, щоб уникати подібних ситуацій і придбати життєвий досвід, не пропускаючи його через власне життя. Письменники ніби передбачають, що з плином часу мало що зміниться: проблеми минулого залишаться аналогічними зі справжніми. Які ж помилки таять в собі деякі твори?
Перший твір, почати з якого я б хотіла - це п'єса А.П. Чехова «Вишневий сад». У ній можна знайти досить різних проблем, але зупинюся на двох: розрив зв'язку покоління і життєвий шлях людини. Образ вишневого саду символізує дворянську епоху. Не можна рубати коріння ще квітучого і прекрасного саду, за це обов'язково піде розплата - за безпам'ятство і зрада предкам. Сад - це крихітний суб'єкт пам'яті життя минулого покоління. Ви можете подумати: «знайшла через що засмучуватися. Здався тобі цей сад »і тд. А що було б, якщо замість цього саду зрівняли місто, село з землею ?? На думку автора, вирубка вишневого саду означає розпад Батьківщини дворян. Для головного героя п'єси, Любов Андріївни Раневської, цей сад був не тільки садом краси, а й спогадами: дитинства, рідного вогнища, молодості.
Друга проблема даного твору - життєвий шлях людини. Герої, як Любов Андріївна мають чистої і світлої душею, великодушністю і милосердям ... У Любов Андріївни було і багатство, і сім'я, і \u200b\u200bщасливе життя, і вишневий сад .. Але в один момент вона втратила все. Чоловік помер, потонув син, залишилися дві доньки. Вона закохалася в людини, з яким явно нещаслива, адже знаючи, що він її використовував, знову повернеться до нього до Франції: «І що ж тут приховувати або мовчати, я люблю його, це ясно. Люблю, люблю ... Це камінь на моїй шиї, я йду з ним на дно, але я люблю цей камінь і жити без нього не можу ... »Так само, вона безтурботно розтратила весь свій статок« у неї нічого не залишилося, нічого. . »,« вчора було багато грошей, а сьогодні зовсім мало. Бідна моя Варя з економії годує всіх молочним супом, а я витрачаю так безглуздо ... »Її помилка полягала в тому, що вона не вміла, та й бажання не було вирішувати насущні проблеми. Вона не могла зупинитися від витрати, не вміла розпоряджатися грошима, не вміла їх ЗАРОБЛЯТИ. За садом необхідний догляд, а коштів на це не стало, внаслідок чого, прийшла розплата: вишневий сад був проданий і зрубаний. Як відомо, необхідно правильно розпоряджатися грошима, інакше можна втратити все до останньої копійки.
Проаналізувавши даний розповідь, ми можемо змінити своє ставлення до близьких, зберегти пам'ять про що йде і вже пішла культурі. ( "Антоновські яблука") Тому, і увійшло в традицію, що самовар - символ домашнього вогнища та сімейного затишку.
"Цей сад був не тільки садом краси, а й спогадами: дитинства, рідного вогнища, молодості" "Вишневий сад"). Я процитувала з твого твори, з аргументів. Так, може бути, ось тут і проблема? Питання ЧОМУ в темі !!! Ну сформулюй ж проблему і зроби висновок !!! Або накажеш мені за тебе переробляти ??? Прочитай рекомендації Носикову С., який теж доробляв роботу, тільки зробив це мобільно, поставився серйозно до твору. У мене складається враження, що ти все робиш наспіх. немов ніколи займатися тобі всякою нісенітницею на зразок твори ... є справи і важливіші ... в такому випадку незалік і ... все ...
Насправді все люди роблять помилки, винятків немає. Адже кожен з нас хоча б раз провалив будь-якої тест в школі, тому що вирішив, що у нього все вийде, що не беручись до підготовки, або ж образив самого дорого йому на той момент людини, з яким спілкування переросло у велику сварку, і тим самим, попрощався з ним назавжди.
Помилки бувають дріб'язкові і масштабні, одноразові і постійні, вікові і тимчасові. Які помилки зробили ви, і з яких витягли безцінний досвід? З якими ви ознайомилися в теперішньому часі і які пронеслися до вас крізь століття? Людина вчиться не тільки на своїх помилках, а й на чужих, і в багатьох проблемах людина знаходить відгадку саме в книгах. А саме, в класичній, здебільшого, літературі.
П'єса Антона Павловича Чехова «Вишневий сад» показує нам російську панську життя. Персонажі п'єси особливо цікаві читачеві. Всі вони пов'язані з вишневим садом, зростаючим біля будинку і у кожного з них своє бачення. Для кожного з героїв цей сад є чимось своїм. Наприклад, Лопахін бачив цей сад тільки як засіб отримання матеріального прибутку, не бачачи в ньому нічого «легкого і прекрасного», на відміну від іншої героїні. Раневська ... для неї цей сад був щось більшим, ніж просто вишневі чагарники, з яких можна отримати прибуток. Ні, цей сад - все її дитинство, все її минуле, все її помилки і все її кращі спогади. Вона любила цей сад, любила ягоди, що там росли, і любила всі свої помилки і спогади, які були прожиті разом з ним. В кінці п'єси сад вирубують, «лунає, як грім, стукіт сокири ...», і все минуле Раневської випаровується разом з ним ...
На противагу Оле автор показав начальницю гімназії, в якій навчалася головна героїня. Нудна, сіра, з срібними волоссям моложава дама. Все, що було в її дооолго життя - це лише в'язання за своїм красивим столом в гарному кабінеті, який так сподобався Олі.
Трагічний кінець дівчинки визначений ще на початку, адже автор почав твір з кінця, показавши Оліна місце на кладовищі. Дівчинка мимоволі позбулася невинності з другом батька, братом начальниці гімназії, 56-річним дідом. І не було у неї тепер іншого виходу, як піти з життя ... Вона підставила козачого, плебейського виду, офіцера, а той, у свою чергу, застрелив її в людному місці, не думаючи про наслідки (все це було на емоціях).
Ця розповідь - розповідь попередження для кожного з нас. Він показує, як чинити не можна і чого не слід допускати. Адже існують в цьому світі помилки, за які, на жаль, доводиться платити цілим життям.
На закінчення хотілося б сказати, що я, так, я теж, роблю помилки. І ви, все ви, теж робите їх. Без всіх цих помилок не існує життя. Наші помилки - це наш досвід, наша мудрість, наші знання і ЖИТТЯ. Чи варто аналізувати помилки минулого? Я впевнена, варто! Прочитавши, виявивши помилки (і, найголовніше, проаналізувавши) з творів літератури і життя інших людей, ми самі не допустимо цього і не переживемо все те, що пережили вони.
Хто ніколи не помилявся - той не жив. Перший твір, почати з якого я б хотіла - це п'єса А.П. Чехова «Вишневий сад». У ній можна знайти досить різних проблем, але зупинюся на двох: розрив зв'язку покоління і життєвий шлях людини. Образ вишневого саду символізує дворянську епоху. Не можна рубати коріння ще квітучого і прекрасного саду, за це обов'язково піде розплата - за безпам'ятство і зрада предкам. Сад - це крихітний суб'єкт пам'яті життя минулого покоління. Ви можете подумати: «знайшла через що засмучуватися. Здався тобі цей сад »і тд. А що було б, якщо замість цього саду зрівняли місто, село з землею ?? А для головного героя п'єси, Любов Андріївни Раневської, цей сад був не тільки садом краси, а й спогадами: дитинства, рідного вогнища, молодості. На думку автора, вирубка вишневого саду означає розпад Батьківщини дворян - яка минає.
висновок
Крізь призму часу більшість письменників через свої твори намагаються навчити читача уникати схожих ситуацій і придбати життєвий досвід, не пропускаючи його через власне життя. Письменники ніби передбачають, що з плином часу мало що зміниться: проблеми минулого залишаться аналогічними зі справжніми. Ми вчимося не тільки на своїх помилках, а й на помилках інших людей, іншого покоління. Необхідно аналізувати минуле для того, щоб не забути свою батьківщину, пам'ять яка минає, уникнути конфліктів поколінь. Необхідно аналізувати минуле для того, щоб йти правильним шляхом у житті, намагаючись не наступати на одні й ті ж граблі.
Багато успішних людей, коли то робили помилки, і як мені здається якби не ці самі помилки, щось не бути їм успішними. Як казав Стів Джобс - «Немає такого поняття, як успішна людина, яка жодного разу не оступився і не допустив помилки. Є тільки успішні люди, які допустили помилки, але потім змінили свої плани, ґрунтуючись на цих самих помилках ». Кожен з нас робив помилки, і отримував життєвий урок, з якого кожен для себе виносив життєвий досвід, шляхом аналізу скоєних помилок.
Багато письменників, що торкнулися це тему, на превелике щастя глибоко розкривали її і намагалися передати нам життєвий досвід. Наприклад, в п'єсі А.П. Чехова «Вишневий сад», автор намагається донести до нинішнього покоління, що ми зобов'язані зберігати пам'ятники минулих років. Адже саме в них відбивається історія нашої держави, народу і покоління. Зберігаючи історичні пам'ятники, ми показуємо свою любов до нашої Батьківщини. Вони допомагають нам крізь час підтримувати зв'язок з нашими предками.
Головна героїня п'єси Раневська, всіма силами намагалася зберегти вишневий сад. Він для неї був більше ніж просто сад, в першу чергу це була пам'ять про її родовому гнізді, пам'ять про її сім'ю. Головна помилка героїв цього твору - це знищення саду. Прочитавши цю п'єсу, я усвідомив, наскільки важлива пам'ять.
І.А. Бунін "Антонівські яблука". "Дворянських гнізд заповітні алеї", ці слова Тургенєва прекрасно відображають зміст даного твору. Автор відтворює світ російської садиби. Він сумує про минулих часах. Бунін настільки реально і близько передає свої почуття через звуки і запахи. "Запашний запах соломи, опалого листя, грибний вогкості." і звичайно ж запах антонівських яблук, які стають символом російських поміщиків. Все було добре: достаток, домовитись, благополуччя. Садиби будувалися надійно, поміщики полювали в оксамитових штанях, люди ходили в чистих білих сорочках, навіть старі були "високі, великі, білі, як лунь". Але все це з часом йде, приходить розорення, все вже не так прекрасно. Від старого світу залишається тільки тонкий запах антонівських яблук ... Бунін намагається донести до нас, що потрібно підтримувати зв'язок між часом і поколіннями, зберігати пам'ять і культуру старого часу, а також любити нашу країну, так само сильно, як і він сам.
Кожна людина, проходячи по життєвому шляху, робить ті чи інші помилки. Людині властиво помилятися так, як тільки завдяки прорахунків і промахів він набирається досвіду і стає мудрішою.
Так у творі Б. Васильєва «А зорі тут тихі». Вдалині від лінії фронту старшина Васьков і п'ять дівчат відволікають німецький десант до приходу допомоги для збереження важливої \u200b\u200bтранспортної артерії. Вони з честю виконують завдання. Але не маючи військового досвіду, вони все гинуть. Смерть кожної з дівчат сприймається як непоправна помилка! Старшина Васков, борючись, набуваючи військовий і життєвий досвід, розуміє, яка це жахлива несправедливість, загибель дівчаток: «Чому це так? Адже не вмирати їм треба, а дітей народжувати, адже матері вони! » І кожна деталь в повісті, починаючи з чудових пейзажів, описів роз'їзду, лісів, доріг, говорить про те, що з цього досвіду потрібно здобувати науку, щоб жертви не були даремними. Ці п'ять дівчат, і їх старшина стоять незримим пам'ятником, які стали посеред російської землі, немов вилитим з тисяч схожих доль, подвигів, болю і сили російського народу, що нагадує про те, що розв'язання війни-це трагічна помилка, а досвід захисників безцінний.
Головний герой оповідання А. Буніна «пан з Сан-Франциско» все життя працював, збирав гроші, примножував свої статки. І ось він досяг того, про що мріяв, і вирішив відпочити. «До цієї пори він не жив, а лише існував, щоправда, дуже непогано, але все ж покладаючи всі надії на майбутнє.» А виявилося, що-життя-то вже прожите, що йому залишилися лічені хвилини. Пан думав, що тільки починає життя, а виявилося, що він її вже закінчив. Сам пан, померши в готелі, звичайно, не зрозумів, що весь його шлях - хибний, що помилковими були його цілі. Та й весь світ навколо нього - помилковий. Немає ніякого істинного поваги оточуючих, немає близьких відносин з дружиною і дочкою - все це міф, результат того, що він має гроші. Але тепер уже він пливе внизу, в просмоленими ящику з-під содової, в трюмі, а нагорі все також веселяться. Автор хоче показати, що такий шлях чекає кожного, якщо він не усвідомлює своїх помилок, не зрозуміє, що служить грошей і багатства.
Таким чином, життя без помилок неможлива, чим більше своїх помилок ми усвідомлюємо і спробуємо виправити, тим більше мудрості і життєвого досвіду ми накопичуємо.
1. І.А. Гончаров «Обломов»
Головний герой роману Ілля Обломов, починаючи свою кар'єру, здійснює помилку по службі і відправляє важливу депешу замість Астрахані в Архангельськ. Після чого раптово захворює, в медичному свідоцтві, виданому доктором, засвідчено: «Отолщеніе серця з розширенням лівого шлуночка оного», викликане щоденним «ходінням в посаду». Ця помилка призвела до подальшого вічного лежання на дивані, від якого не рятують навіть всі спроби Штольца. Так помилка на службі стала фатальною для Обломова.
2. М.А. Шолохов «Тихий Дон»
Григорій Мелехов, будучи молодим, міцним козаком, вибирає для любовних утіх найкрасивішу в окрузі молоду козачку Ксенію. Справа звичайна для козачої станиці. Але проблема криється в дивовижному походження всього роду Мелехова, в його генезі. А Ксенія, ніколи не знала любові, вперше зрозуміла принадність цього почуття. У станиці козаки соромилися дивитися в безсоромні очі Ксенії. Але наказ батька одружитися з Наталією стає фатальним для Григорія. Все життя буде він битися між двома жінками, в результаті погубить обох.
3. Є.І. Замятін «Ми»
Головний герой роману - Д-503 - гвинтик механізму Єдиного Держави. Він живе в світі, де немає любові (її замінюють «рожевими талонами»). Зустріч з I-330 вражає уяву героя. Він закохується. Згідно із законом він повинен доповісти зберігачам про злочин, в яке втягує його дівчина. Але він зволікає і упускає час. Помилка стає фатальною для I-330.
4. В.Ф. Тендряков «Хліб для собаки»
Володя Тенков виявляється в найстрашніше час в роки великого перелому в самому центрі битви. З одного боку це ситі представники номенклатури партійного керівництва, де пироги, борщі і смачний квас. З іншого - викинуті на узбіччя життя люди. Колишні «кулаки» сьогодні - «шкілетнікі» і «слони», що викликають жалість хлопчика. Спроба їм допомогти стає помилкою. Рятує дитини, хворої милосердям, стара хвора собака.
5. В. Биков «Сотников»
Головний герой повісті - Сотников - пережив в житті потрясіння. Він, не послухавшись заборони батька, взяв його іменний пістолет, який раптово вистрілив. Важко було хлопчикові зізнатися в цьому батькові, але зробив він це не з власної волі, а на вимогу матері. Коли хлопчик сказав батькові про своє злочині, той його пробачив, але запитав, чи сам він вирішив це зробити? На це питання дитина не був готовий відповісти і малодушно сказав: «Так». Отрута брехні вічно палила душу Сотникова, нагадуючи про помилку дитинства. Цей проступок став визначальним у житті Сотникова.
- Іван селянський син і чудо юдо аналіз
- Проблема каяття: аргументи з літератури
- Твір кінь з рожевою гривою читати
- Для додавання творів ФІПІ ЄДІ російську мову Цибулько
- Село Красне-на-Волзі історія (Костромська область) Хто був в селі червоне на Волзі
- костромські пам'ятки
- Проект з краєзнавства «Люби і знай свій рідний край
- Віртуальні музеї світу, які можна відвідати, не виходячи з дому Віртуальний Музей Гулаг Онлайн
- Чому все полюбили Дуа Липу?
- Чому мені подобається ця картина
- Твір по картині Т.Н. Яблонської «Ранок. Твір по картині Яблонської «Ранок». Біографія Коротка біографія художниці
- Віктор Васнецов опис картини Оленка
- Презентація на тему "іван александрович гончарів"
- Іван Олександрович Гончаров
- Комп'ютерна презентація до уроку "російська матрьошка"
- Сучасна культура Японії
- Члени ро втоо "союз художників Росії" Республіки Башкортостан
- Колір в день презентація. Колір. Основи кольорознавства. Основні характеристики кольору
- Члени ро втоо "союз художників Росії" Республіки Башкортостан А ф Лутфуллін картини
- Класицизм фон для презентації