"Випробування смертю". Хвороба та смерть Базарова
Базаров перед смертю - одне із найяскравіших образів, створених Іваном Сергійовичем Тургенєвим у його знаменитому творі " Батьки і діти " . Цей твір став знаковим для покоління, що виросло у 60-х роках XIX століття. Багато хто сприймав цього героя як ідеал, взірець для наслідування.
Содержание статьи развернуть / свернуть
Роман Тургенєва
Базаров перед смерті постає наприкінці цього роману. Його дії розгортаються в 1859 році, напередодні селянської реформи, яка назавжди скасувала кріпацтво в Росії. Головні герої – Євген Базаров та Аркадій Кірсанов. Це молоді люди, які приїжджають погостювати у маєток Мар'їно до батька та дядька Аркадія. У Базарова складаються непрості та напружені взаємини зі старшими Кірсановими, у результаті він змушений від них з'їхати. Аркадій, захоплений товаришем, вирушає його слідом. У губернському місті вони опиняються у компанії прогресивної молоді.
Пізніше на званому вечорі у губернатора вони зустрічають Одінцову - мабуть, головного жіночого персонажа роману. Базаров і Кірсанов їдуть до її маєтку під назвою Микільське. Обоє вони захоплені цією жінкою. Базаров навіть освідчується їй у коханні, але цим лише лякає Одинцову. Євген знову змушений виїхати. Цього разу знову разом із Аркадієм він вирушає до своїх батьків. Вони надто люблять свого сина. Базарову це незабаром відверто набридає, тому він повертається до Мар'їного. Там у нього з'являється нове захоплення – дівчину звуть Фенечка. Вони цілуються, і виявляється, що Фенечка - мати позашлюбного сина отця Аркадія. Все це призводить до дуелі Базарова та Павла Петровича Кірсанова, дядька Аркадія.
Тим часом сам Аркадій поодинці вирушає до Микільського і залишається в Одинцовій. Щоправда, він захоплюється не господаркою маєтку, а її сестрою – Катею. Базаров теж приїжджає до Микільського. Він пояснюється з Одинцова, вибачається за свої почуття.
Долі героїв
Роман закінчується тим, що Базаров, розпрощавшись із другом, їде до своїх батьків. Батькові він допомагає у нелегкій справі – лікуванні хворих на тиф. Під час операції він випадково порізався під час розтину чергового померлого та заразився смертельною інфекцією.

Перед смертю він просить Одінцову побачитися з ним востаннє. Доля інших персонажів складається в такий спосіб: прогресивний Павло Петрович їде зарубіжних країн, Микола Петрович одружується з Фенечке, а Аркадій Кірсанов - з її сестрі, Одинцовой Каті.
Проблеми роману
У романі Тургенєва " Батьки і діти " виявляється у результаті Базаров перед кохання і смерті. Рішення автора завершити свій твір смертю головного героя багато говорить про задум, який був у творця. У Тургенєва Базаров у фіналі вмирає. Тому так важливо розібратися, чому саме так обійшовся з ним автор, чому опис цієї загибелі такий важливий для розуміння сенсу всього твору. Відповісти на ці питання допомагає докладне вивчення епізоду, присвяченого смерті центрального персонажа. Як виявляється Базаров перед смертю? Короткий зміст розв'язки роману ви можете знайти у цій статті.
Образ Євген Базарова
Описуючи головного героя свого твору, автор зазначає, що Базаров був сином лікаря. Коли він виріс, то вирішив продовжити справу батька. Автор сам характеризує його як розумну та цинічну людину. При цьому десь усередині, у глибині душі він залишається уважним, чуйним та добрим.

Базарова має специфічну життєву позицію, яка в наступні роки отримала велику кількість прихильників і прихильників. Євген заперечує будь-які моральні цінності сучасного йому суспільства, а також моральність та будь-які ідеали. Більше того, він не визнає жодного мистецтва, не сприймає любов, яку оспівують багато поетів, оскільки вважає її чистою фізіологією. При цьому він не визнає в житті жодних авторитетів, вважаючи, що кожна людина повинна орієнтуватися тільки на себе, ні за ким не слідуючи.
Нігілізм
Базаров - прихильник нігілізму, але при цьому він відрізняється від інших молодих людей, які дотримуються подібної філософії, наприклад Кукшина або Ситникова. Для них заперечення всього довкола - не більше ніж маска, яка допомагає приховати власну неспроможність та черствую глибинну вульгарність.

Базарів ними зовсім несхожий. Він анітрохи не кривить душею, з притаманною йому палкістю обстоюючи свої погляди. Він вважає, що головне, заради чого має жити людина, - це праця, яка приносить користь усьому суспільству. При цьому Євген поблажливо ставиться до більшості оточуючих, навіть зневажає багатьох із них, ставить нижче за себе.
Зустріч з Одінцовою
Ця життєва філософія Базарова, у непорушності якої він був упевнений, докорінно змінилася після зустрічі з Одинцовою. Базаров вперше по-справжньому закохується, а потім розуміє, наскільки його переконання розходяться з життєвими істинами.
Крах ідеалів
Головний персонаж роману Тургенєва відчуває, що кохання - це не лише фізіологія, а й справжнє, сильне почуття. Настає прозріння, яке багато змінює у світосприйнятті героя. Руйнуються всі його переконання, а слідом за ними і все його життя втрачає сенс. Тургенєв міг би написати про те, як ця людина згодом відмовляється від своїх ідеалів, перетворюючись на середньостатистичної людини. Натомість він ставить Базарова перед смерті.

Варто визнати, що загибель героя відбувається безглуздо і багато в чому випадково. Вона стає наслідком невеликого порізу, отриманого при розтині тіла людини, яка померла від тифу. Але при цьому смерть зовсім не була раптовою. Знаючи, що хворий, Базаров зумів оцінити зроблене та усвідомити розміри того, що вже ніколи не здійснить. Примітно, як поводиться Базаров перед смертю. Він не виглядає переляканим чи розгубленим. Натомість Євген сильний, на диво спокійний і стійкий, практично незворушний. Читач починає в ці моменти відчувати до нього не жалість, а щиру повагу.
Смерть Базарова
При цьому автор не дає нам забути, що Базаров - це все-таки проста людина, якій властиві різні слабкості. Ніхто не сприймає свою загибель байдуже, тому Євген відверто переживає. Він постійно думає про те, що міг би ще зробити, про ту силу, яка в ньому є, але так і залишилася невитраченою.
При цьому до останнього іронічним та цинічним залишається Базаров перед смертю. Цитата "Так, мабуть, спробуй заперечувати смерть. Вона тебе заперечує, і точка!" це лише підтверджує. Тут за іронією героя ми можемо розглянути гіркий жаль про хвилини, що минають. В останні хвилини життя він прагне зустрічі з коханою жінкою, з якою не зміг бути разом. Базаров перед смертю просить, щоб Одинцова приїхала до нього. Та виконує це бажання.

На смертному одрі головний герой пом'якшується до своїх батьків, розуміючи, що насправді вони завжди займали важливе місце у його житті, сформували його сутність та світогляд. Так, як виглядає Базаров перед смертю, хотів би, напевно, виглядати кожен. Він спокійно аналізує все зроблене за своє коротке, але плідне життя, яке присвятив науці, бажаючи принести користь своїй країні. Смерть для головного героя виявляється не лише припиненням фізичного існування, а й знаком того, що він насправді не потрібний Росії. Усі його мрії щось змінити закінчуються фактично нічим. Фізичній загибелі головного героя передує загибель його поглядів. Разом з Базаровим помирає та її геній, і навіть потужний характері і щирі переконання.
Іван Сергійович Тургенєв – відомий російський письменник ХІХ століття. В одному з його творів, написаному в 1860 році, було порушено проблеми взаємини двох поколінь та нігілістично налаштованої молоді. Головним героєм виступає нігіліст Євген Базаров – син бідного повітового лікаря, який продовжує справу свого батька. У фіналі твору персонаж вмирає від тифу.
Опис загибелі Євгена є головною сценою, яка є важливою для розуміння роману.
Епізод смерті Базарова є розв'язкою цього твору. Адже саме тут з'ясовується, що такій людині немає місця у суспільстві, бо нігілістів не любили. Можна зіставити Євгена з такими героями творів, як Печорін, Онєгін, адже їх поєднує те, що вони – «зайві люди». З'явилися не свого часу, тому автор вважав за потрібне позбавити роман цього персонажа, хоча послідовників нігілізму було досить-таки багато. Смерть Євгена - прикра та дурна випадковість. Вона стала наслідком маленького порізу, який він одержав, розкриваючи тіло померлого від тифу селянина. Коли Євген попросив батька дати йому пекельний камінь, щоб припекти рану, то «Василь Іванович раптом зблід весь», бо дізнався про причину виникнення рани і зрозумів, що його син може загинути, адже Євген не одразу припалив, а через чотири години з лишком. . Василь Іванович "чіплявся до всіх можливих приводів, щоб входити в кімнату сина", він хвилювався і вдивлявся в очі Базарова. Він до останнього говорив, що Євген лише застудився, хоча знав, що може незабаром померти. Арина Власьєва не здогадувалася, на що хворий її син, але вона слухала його і в разі чого бігла з усіх ніг. Істинними цінностями для Базарова постають його батьки та їхня любов: «Адже таких людей, як вони, у вашому великому світлі вдень з вогнем не знайти.» А також – його власна любов до Одинцової, яку тепер герой визнає: «Ну, що ж мені сказати… я любив вас!» Він просить послати по Одінцову, щоб та приїхала до нього попрощатися, і жінка, не побоявшись страшної хвороби Базарова, виконує його прохання. Саме перед Ганною Сергіївною герой повною мірою розкриває свою душу, ділиться з нею найпотаємнішими думками. Він любив її і тільки при смерті зрозумів, що кохання зламало його нігілістичні погляди, що це не лише «романтизм», що чинити опір їй майже неможливо.
Особливе місце в епізоді займають художні засоби, наприклад, автор використав метафори «виляти хвостом не стану», «черв'як напіврозчавлений, а ще стовбурчиться». Вони надають промови Базарова невимушеність і простоту, показуючи, що Євген не боїться смерті, що смерть має боятися його. Також двояке значення має прохання до Анни Сергіївни «дмухайте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне…» Євген ніби порівнює себе лампадою. Він жив, але реалізувати своїх величезних сил не зміг, а маленька рана принесла йому смерть. До того ж він ужив афоризм, який явно каже, що Базаров змінився, адже нещодавно він був проти гарних висловів. В епізоді смерті персонажа Тургенєв показує свого героя людиною стійкою, сильною, здатною відчувати і любов, і красу, і жалість. Базаров бореться із хворобою, шкодує своїх батьків. Смерть стає випробуванням, у якому мають розкритися найкращі якості персонажа. Герой гідно витримує його. Саме смерть Базарова стала кульмінацією його розвитку.
На мій погляд, І. С. Тургенєв показав свого героя таким же «зайвою людиною», як і А. С. Пушкін Онєгіна та М. Ю. Лермонтов Печоріна. Адже він не вписувався у це суспільство. Він був самотній. Навіть той Аркадій, який вважав Базарова своїм другом невдовзі поїхав, бо зробив пропозицію Каті Одинцової. У романі можна побачити внутрішній конфлікт Базарова, коли він зізнавався у почуттях до Анни Сергіївни. Він зрозумів, що кохання ламає всі його нігілістичні погляди, та настільки, що в епізоді його смерті він говорить красиво з Одинцовою. Спочатку я ставилася байдуже до головного героя, але після визнання і думок, що мучили його, я перейнялася до нього двояким почуттям. І мені він був симпатичний через багатогранність його дій і дум, але потім я сповнилася до нього неймовірним співчуттям, бо тільки при смерті з'ясувалося, що Євген Базаров – володар тонкої та самотньої душі, яка існувала весь цей час за масками черствості та байдужості. .
Смерть Базарова
Головний герой роману І. С. Тургенєва "Батьки і діти" - Євген Васильович Базаров - гине у фіналі твору. Базаров - син бідного повітового лікаря, який продовжує справу свого батька. Життєва позиція Євгена полягає в тому, що він заперечує: погляди на життя, почуття любові, живопис, літературу та інші види мистецтва. Базарів – нігіліст.
Спочатку роману відбувається конфлікт між Базаровим та братами Кірсановими, між нігілістом та аристократами. Погляди Базарова різко відрізняються від переконань братів Кірсанових. У суперечках із Павлом Петровичем Кірсановим Базаров перемагає. Тому відбувається розрив з ідеологічних міркувань.
Євген знайомиться з Ганною Сергіївною Одинцовою, з жінкою розумною, красивою, спокійною, але нещасною. Базаров закохується, а, полюбивши, розуміє, що кохання постає перед ним вже не як "фізіологія", а як справжнє, щире почуття. Герой бачить, що Одинцова високо цінує власний спокій та розмірений порядок життя. Рішення розлучитися з Анною Сергіївною залишає в душі Базарова важкий слід. Нерозділена любов.
До «уявних» послідовників Базарова належать Ситников і Кукшин. На відміну від них, для яких заперечення - лише маска, що дозволяє приховувати внутрішню вульгарність і неспроможність, Базаров з впевненістю у своїх силах відстоює близькі йому погляди. Вульгарність і нікчемність.
Базаров, приїхавши до батьків, зауважує, що йому ставати нудно з ними: ні з батьком, ні з матір'ю Базаров не може поговорити так, як він говорить з Аркадієм, навіть посперечатися так, як він сперечається з Павлом Петровичем, тому вирішує поїхати. Але незабаром приїжджає назад, де допомагає батькові лікувати хворих селян. Люди різного покоління, різного розвитку.
Базарову подобається працювати, йому робота є задоволенням і самоповагою, тому він близький до народу. Базарова люблять дітлахи, прислуга і мужики, тому що вони бачать у ньому просту та розумну людину. Народ – його розуміння.
Тургенєв вважає свого героя приреченим. У Базарова дві причини: самотність у суспільстві та внутрішній конфлікт. Автор показує, як Базаров залишається самотнім.
Смерть Базарова стала наслідком маленького порізу, що він отримав, розкриваючи тіло померлого від тифу селянина. Євген чекає зустрічі з коханою жінкою, щоб ще раз освідчитися їй у коханні, так само стає м'якше з батьками, у глибині душі, напевно, все ж таки розуміючи, що вони завжди займали значне місце в його житті і гідні набагато уважнішого і душевного відношення. Перед смертю він сильний, спокійний і незворушний. Смерть героя дала йому час, щоб оцінити зроблене та усвідомити своє життя. Незрозумілим виявився його нігілізм, адже його самого тепер заперечують і життя, і смерть. Ми відчуваємо до Базарова не жалість, а повагу, і в той же час пам'ятаємо, що перед нами - звичайна людина зі своїми страхами та слабкостями.
Базаров - романтик у душі, але вважає, що романтизму нині місце у його життя. Але все ж таки доля здійснила переворот у житті Євгена, і Базаров починає розуміти те, що колись відкидав. Тургенєв бачить його поетом, що нереалізувався, здатним на найсильніші почуття, що володіє силою духу.
Д.І. Писарєв стверджує, що «Базаровим таки погано жити у світі, хоч вони приспівують і посвистують. Немає діяльності, немає любові, - отже, немає і насолоди». Також критик стверджує, що треба жити, «поки живеться, є сухий хліб, коли немає ростбіфу, бути з жінками, коли не можна любити жінку, і взагалі не мріяти про апельсинові дерева і пальми, коли під ногами снігові кучугури та холодні тундри».
Смерть Базарова - символічна: життя недостатніми виявилися медицина і природничі науки, куди так сподівався Базаров. Але з авторського погляду смерть закономірна. Тургенєв визначає фігуру Базарова як трагічну та «приречену на загибель». Автор любив Базарова і багато разів говорив, що він – «розумниця» та «герой». Тургенєв хотів, щоб читач полюбив Базарова зі своєю грубістю, безсердечністю, безжальною сухістю.
Він шкодує про свою невитрачену силу, про невиконане завдання. Все життя Базаров присвятив прагненню принести користь країні, науці. Ми представляємо його розумною, розважливою, але в глибині душі чуйною, уважною і доброю людиною.
Згідно зі своїми моральними переконаннями, Павло Петрович викликає Базарова на поєдинок. Відчуваючи себе ніяково і, розуміючи, що поступається принципами, Базаров погоджується стрілятися з Кірсановим-старшим. Базаров трохи ранить противника і сам подає йому першу допомогу. Павло Петрович тримається добре, навіть жартує над собою, але при цьому і йому, і Базарову ніяково/Микола Петрович, від якого приховали справжню причину дуелі, також поводиться найблагороднішим чином, знаходячи виправдання для дій обох противників.
«Нігілізм», на думку Тургенєва, кидає виклик неминучим цінностям духу та природним основам життя. У цьому вся вбачається трагічна провина героя, причина його неминучої загибелі.
Євгенія Базарова в жодному разі не можна назвати «зайвою людиною». На відміну від Онєгіна та Печоріна він не нудьгує, а багато працює. Перед нами дуже діяльна людина, у неї «в душі сили неосяжні». Однієї роботи йому мало. Щоб дійсно жити, а не тягти жалюгідне існування, як Онєгін і Печорін, такій людині потрібна філософія життя, її мета. І вона має.
Світоглядів двох політичних напрямів дворян-лібералів та революціонерів-демократів. На протиставленні найактивніших представників цих напрямів різночинця Базарова та дворянина Павла Петровича Кірсанова побудовано сюжет роману. На думку Базарова, аристократи не здатні до дії, від них немає користі. Базаров відкидає лібералізм, заперечує здатність дворянства вести Росію майбутнього.
Читач розуміє, що Базарову нема кому передати те небагато, але найдорожче, що має, - свої переконання. У нього немає близької і дорогої людини, а отже немає і майбутнього. Він не мислить себе повітовим лікарем, але й переродитись, стати схожим на Аркадія він теж не може. Йому немає місця в Росії, та й за кордоном, мабуть, також. Базаров вмирає, а разом із ним вмирає та її геній, його чудовий, сильний характер, його ідеї та переконання. Але справжнє життя нескінченне, квіти на могилі Євгена це підтверджують. Життя нескінченне, але тільки справжнє...
Тургенєв міг би показати, як Базаров поступово відмовиться від своїх поглядів, не став цього робити, а просто “умертвив” свого головного героя. Базаров помирає від зараження крові і перед смертю визнає себе непотрібною Росії людиною. Базаров поки що самотній, тому приречений, та його сила духу, мужність, стійкість, завзятість у досягненні мети роблять його героєм.
Базаров ні в кого не потребує, він самотній у цьому світі, але зовсім не відчуває своєї самотності. Писарєв писав про це: «Базаров один, сам собою, стоїть на холодній висоті тверезої думки, і йому не важко від цієї самотності, він весь поглинений собою і роботою»
Перед смертю навіть найсильніші люди починають обманювати себе, тішити нездійсненними надіями. Але Базаров сміливо дивиться у вічі неминучості і боїться її. Він лише шкодує, що життя його було марним, тому що він не приніс ніякої користі Батьківщині. І ця думка завдає йому багато страждань перед смертю: «Я потрібний Росії... Ні, мабуть, не потрібний. Та й хто потрібний? Шевець потрібний, кравець потрібний, м'ясник...»
Згадаймо слова Базарова: "Коли я зустріну людину, яка не спасувала б переді мною, - тоді я зміню свою думку про себе". Наявний культ сили. "Волосатий", - так висловився Павло Петрович про приятеля Аркадія. Його явно коробить зовнішність нігіліста: довге волосся, балахон із китицями, червоні недоглянуті руки. Звичайно, Базаров - людина праці, яка не має часу зайнятися своєю зовнішністю. Це начебто так. Ну, а якщо це "навмисне епатування гарного смаку"? А якщо в цьому виклик: як хочу, так і одягаюсь і зачісуюсь. Тоді це погано, нескромно. Хвороба розв'язності, іронії над співрозмовником, неповага...
Розмірковуючи суто по-людськи, Базаров не має рації. У будинку друга його зустріли привітно, щоправда, Павло Петрович не подав руки. Але Базаров не церемониться, відразу вступає у спекотну суперечку. Його судження безкомпромісні. "Навіщо я визнаватиму авторитети?"; "Порядний хімік у двадцять разів корисніший за поета"; він зводить високе мистецтво до "мистецтва наживати гроші". Пізніше дістанеться і Пушкіну, і Шуберту, і Рафаелю. Навіть Аркадій помітив другові про дядька: "Ти його образив". Але нігіліст не зрозумів, не вибачився, не засумнівався, що поводився зайво зухвало, а засудив: "Уявляє себе діловою людиною!", опустився до того, щоб поставити "своє життя на карту жіночого кохання", "ми, фізіологи, знаємо, які це стосунки" між чоловіком та жінкою...
У X главі роману під час діалогу з Павлом Петровичем Базарову вдалося висловитися з усіх основних питань життя. Цей діалог заслуговує на особливу увагу. Ось Базаров стверджує, що громадський устрій жахливий, і з цим не можна не погодитись. Далі: Бога як найвищого критерію істини немає, а отже, роби, що хочеш, все дозволено! А ось із цим погодиться далеко не кожен.
Є відчуття, що Тургенєв сам розгубився, досліджуючи характер нігіліста. Під натиском базарівської сили і твердості, впевненості письменник дещо збентежився і почав думати: "А може так треба? А може, я старий, який перестав розуміти закони прогресу?" Тургенєв явно співчуває свого героя, а до дворян ставиться вже поблажливо, а часом і сатирично.
Але одна справа – суб'єктивний погляд на героїв, інша справа – об'єктивна думка всього твору. Про що вона? Про трагедію. Трагедії Базарова, який у спразі "довго робити", у захопленні своїм богом-наукою потоптав загальнолюдські цінності. А ці цінності - любов до іншої людини, заповідь "не убий" (стрілявся на дуелі), любов до батьків, поблажливість у дружбі. Він цинічний по відношенню до жінки, знущається над Сітниковим і Кукшиною, людьми недалекими, ласими на моду, убогими, але все ж таки людьми. Євген виключив з життя свого високі думки і почуття про "коріння", нас живлять, про Бога. Він каже: "Я дивлюся в небо, коли хочу чхнути!"
Трагедія героя також у повній самоті і серед своїх, і серед чужих, хоча йому симпатизує і Фенечка, і слуга емансипований Петро. Він їх не потребує! Чоловіки, які назвали його "благополучним гороховим", відчувають його внутрішню зневагу до них. Трагедія його і в тому, що він непослідовний і щодо народу, ім'ям якого прикривається: "...Я зненавидів цього останнього мужика, Пилипа або Сидора, для якого я повинен зі шкіри лізти і який мені навіть дякую не скаже..." Та й на що мені його спасибі? Ну, він житиме в білій хаті, а з мене лопух ростиме - ну, а далі?
Цікаво, що Базаров перед смертю згадує ліс, тобто світ природи, що він раніше сутнісно заперечував. Навіть релігію він тепер закликає на допомогу. І виходить, що герой Тургенєва у своєму короткому житті пройшов повз все, що так чудово. А тепер ці прояви справжнього життя ніби тріумфують над Базаровим, навколо нього і піднімаються в ньому самому.
Спочатку герой роману робить слабку спробу боротися із хворобою і просить у батька пекельний камінь. Але потім, зрозумівши, що вмирає, він перестає чіплятися за життя і пасивно віддає себе в руки смерті. Для нього ясно, що втішати себе та інших надіями на зцілення – справа марна. Головне тепер – померти гідно. А це означає - не хникати, не розслаблятися, не піддаватися паніці, не вдаватися до відчаю, зробити все, щоб полегшити страждання старих батьків. Анітрохи не обманюючи надіями батька, нагадуючи йому, що все тепер залежить тільки від часу і темпів перебігу хвороби, він проте бадьорить старого своєю власною стійкістю, веденням розмови професійною медичною мовою, порадою звернутися до філософії або навіть до релігії. А для матері, Арини Власівни, підтримується її припущення про застуду сина. Ця турбота перед смертю про близьких дуже підносить Базарова.
У героя роману немає страху перед смертю, немає боязні розлучитися з життям, він дуже мужній у ці години та хвилини: "Все одно: виляти хвостом не стану", - вимовляє він. Але його не залишає образа за те, що даремно гинуть його богатирські сили. У цій сцені мотив сили Базарова особливо наголошено. Спочатку він переданий у вигуку Василя Івановича, коли Базаров висмикнув зуб у заїжджого рознощика: "Така сила у Євгена!" Потім сам герой книги демонструє свою міць. Ослаблений і гаснучий, він раптом піднімає стілець за ніжку: "Сила, сила ось вся ще тут, а треба вмирати!" Владно долає він своє напівзабуття і говорить про свій титанізм. Але цим силам не судилося проявити себе. "Обламаю справ багато" - це завдання гіганта залишилося у минулому як нереалізований намір.
Дуже виразною виявляється і прощальна зустріч із Одинцовою. Євген більше не стримує себе і вимовляє слова захоплення: "славна", "така гарна", "великодушна", "молода, свіжа, чиста". Він говорить навіть про свою любов до неї, про поцілунки. Він віддається такому "романтизму", який раніше обурив би його. І найвищим виразом цього стає остання фраза героя: "Дуньте на лампаду, що вмирає, і нехай вона згасне".
Природа, поезія, релігія, батьківські почуття та синівська прихильність, краса жінки та любов, дружба і романтизм – все це бере гору, здобуває перемогу.
І тут постає питання: чому Тургенєв «вбиває» свого героя?
Але причина набагато глибша. Відповідь криється у самому житті, у соціальній та політичній обстановці тих років. Суспільні умови в Росії не давали змогу здійснення прагнень різночинців до демократичних перетворень. До того ж, зберігалася їхня відірваність від народу, до якого вони тяглися і для якого боролися. Вони не могли здійснити того титанічного завдання, яке перед собою ставили. Вони могли боротись, але не перемагати. Друк приреченості лежав на них. Стає ясно, що Базаров був приречений на нездійсненність своїх справ, на поразку та загибель.
Тургенєв глибоко переконаний у тому, що Базарова прийшли, але час їх ще не настав. Що залишається орлу, коли він не може літати? Думати про загибель. Євгеній серед своїх буднів нерідко замислюється про смерть. Нескінченність простору і вічність часу він несподівано зіставляє зі своїм коротким життям і дійшов висновку про "власне нікчемність". Вражає, що автор роману плакав, коли закінчував свою книгу смертю Базарова.
За словами Писарєва, "померти так, як помер Базаров - все одно що зробити великий подвиг". І цей останній свій подвиг здійснює тургенівський герой. Зрештою, зазначимо, що в сцені смерті виникає думка про Росію. Трагічно те, що батьківщина втрачає свого великого сина, справжнього титану.
І тут згадуються слова Тургенєва, сказані з приводу смерті Добролюбова: "Шкода загиблої, марно витраченої сили". Таке ж авторське співчуття відчувається і в сцені смерті Базарова. І те, що потужні можливості виявилися марно витраченими, роблять смерть героя по-особливому трагічною.
Репетиторство
Потрібна допомога з вивчення якоїсь теми?
Наші фахівці проконсультують або нададуть репетиторські послуги з цікавої для вас тематики.
Надішліть заявкуіз зазначенням теми прямо зараз, щоб дізнатися про можливість отримання консультації.
Головним героєм роману І.С. Тургенєва «Батьки та діти» є молодий нігіліст Євген Базаров. На сторінках свого твору автор докладно викладає погляди цієї людини, всебічно висвітлює її характер – у такий спосіб Тургенєв вивчає нове явище під назвою «нігілізм», що захопило Росію 60-х років 19 століття.
Євген Васильович Базаров – виходець із різночинного середовища, батько його все життя служив повітовим лікарем. Сам герой є студентом та вивчає природничі науки. Але головним своїм призначенням вважає «нігілізм».
Базаров переконаний, що людині необхідно лише те, що приносить конкретну користь, як, наприклад, хімія чи математика. Герой щиро вірить: «Порядний хімік у двадцять разів корисніший за всякого поета». Область почуттів, мистецтва, релігії немає для Базарова. Він вважає, що все це – вигадки ледарів аристократів. На думку героя, існує лише фізіологія та необхідність – це й керує поведінкою людей.
Базаров переконаний у всемогутній силі людини на цій землі. Саме тому він вважає, що людям (а точніше, окремим їхнім представникам - нігілістам) підвладно всі - вони здатні відкинути весь попередній досвід людства і жити лише за своїм розумінням: «Ми діємо через те, що ми визнаємо корисним, - промовив Базаров. - Нині найкорисніше заперечення - ми заперечуємо».
Більш того, герой вважає, що нігілісти виконують священну місію – руйнують «помилки предків». На вигук Миколи Петровича «та треба ж і будувати», Євген відповідає: «Це вже не наша справа... Спершу треба місце розчистити».
Немає сумніву в тому, що Базаров розумний, має великий внутрішній потенціал. Однак його переконання, стверджує автор, докорінно невірні та небезпечні, бо суперечать законам життя.
З розвитком сюжету Базаров починає переконуватися у життєвих принципах. Найсерйознішим ударом стало для героя кохання, яке він, який завжди заперечував, раптово відчув до Анни Сергіївни Одинцової. Милуючись спочатку лише красою цієї жінки, незабаром він почав розуміти, що полюбив Одинцову усією душею. І - найголовніше - що це сталося без його волі, він нічого не може вдіяти, не може наказати своєму серцю замовкнути: «Так знайте ж, що я люблю вас, безглуздо, шалено... Ось чого ви досягли».
Любов змусила Базарова зрозуміти, що його теорії, у яких він будував своє життя, були хибними. Та й сама вона звичайна людина, якою керують якісь невідомі їй закони. Це відкриття підкосило героя - він не знав, як жити далі, у що вірити, на що спертися.
Базаров вирішує поїхати до батьків, щоб якось прийти до тями. Саме тут, у батьківському будинку, з ним відбувається фатальний випадок, який можна назвати доленосним. Роблячи розтин тифозного хворого, Базаров заражається сам. Незабаром він розуміє, що помре: «…справа моя погана. Я заражений, і за кілька днів ти мене ховатимеш».
Поведінка Базарова перед смертю повною мірою відбиває силу і багатство його натури, і навіть його внутрішню еволюцію.
Герой пристрасно хоче жити («Сила, сила, - промовив він, - вся ще тут, а треба вмирати!..»), але розуміє, що смерть невблаганна. Перед її обличчям він переконується, що його «боги» – медицина, хімія, фізика – були хибними, вони безсили йому допомогти. Є щось вище і незрозуміле, що сильніше за будь-яку людину. І герой ... починає задумуватися про справжнього Бога, про його допомогу (!). Тому він, у властивій йому манері, просить батька помолитися про його одужання: «Ви обоє з матір'ю тепер повинні скористатися тим, що у вас релігія сильна; ось вам нагода поставити її на пробу».
Перед смертю до Базарову приходить якесь осяяння, герой починає розуміти, що у житті по-справжньому важливо, що – наносне, гра його самолюбства, помилки.
Істинними цінностями для Базарова постають його батьки та їхня любов: «Адже таких людей, як вони, у вашому великому світлі вдень з вогнем не знайти..» А також - його власна любов до Одинцової, яку тепер герой визнає і приймає: що ж мені вам сказати... я любив вас!
Він просить Одинцову приїхати йому попрощатися, і жінка, не побоявшись страшної хвороби Базарова, виконує його прохання. Саме перед Ганною Сергіївною герой повною мірою розкриває свою душу, ділиться з нею найпотаємнішими думками.
Тепер Базаров переконаний, що зовсім не потрібен Росії, котрій так хотів послужити. Чи справді він зробив для своєї батьківщини, яку приніс їй користь? Набагато більше для країни зробили ті, хто просто день у день виконує свою роботу: «Я потрібний Росії... Ні, мабуть, не потрібний. Та й хто потрібний? Шевець потрібний, кравець потрібний, м'ясник».
Базаров не хоче вмирати, але, мабуть, це єдиний вихід для нього – всі життєві основи та принципи цього героя були зруйновані. А на зміну їм нічого не прийшло. Здається, і сам герой це розуміє. І вирішує взяти свою долю гідно: «Все одно: виляти хвостом не стану».
Можна сміливо сказати, що смерть Базарова повною мірою відобразила життя цього героя, потенціал його натури, внутрішню боротьбу, що у ньому після краху теорії «нігілізму».
Ми бачимо, що Євген Васильович – сильна, розумна, могутня людина, глибоко обдарована, всіма силами душі прагнула жити і працювати на благо Росії. Однак, з сумом констатує автор, Базарова занапастила його прихильність до руйнівного нігілізму, який змушує людей відмовитися від усього справжнього, вічного, людського – всього, що дозволяє жити на цій землі.
Урок літератури у 10 б класі
Тема:
РОЛЬ ЕПІЗОДУ «СМЕРТЬ БАЗАРОВА» У РОМАНІ І.С.ТУРГЕНЄВА «БАТЬКИ ТА ДІТИ»
Вчитель російської мови та літератури
МБОУ ЗОШ № 9 м. Бірська муніципального району Бірський район Республіки Башкортостан
Десяткіна В.Л.
Тема: Роль епізоду «Смерть Базарова» у романі І.С.Тургенєва «Батьки та діти».
Ціль: 1. Шляхом аналізу епізоду донести до тих, хто навчається, тему та ідею твору.
З'ясувати, які моральні засади стверджує автор.
Розвиток усного та писемного мовлення учнів.
Хід уроку.
I. Слово вчителя.
У роману І.С.Тургенєва «Батьки та діти» незвичайна доля. При появі він викликав таку бурю, якої не викликала жодна книга ні до, ні після. Йде вже не одне століття "життя" тургенєвського роману. Саме життя, бо роман і сьогодні читають, а про його героя продовжують сперечатися. Причина не лише в тому. Що Тургенєв торкнувся у своєму романі таких проблем людського буття, які доводиться вирішувати за всіх часів. Письменник створив образ героя, який у своїх корінних рисах вічний і виникає у житті кожного покоління.
ІІ. Розмова із учнями.
З жодним героєм не прощався І.С.Тургенєв так зворушливо, як із Базаровим. Романи Тургенєва гостросюжетні. В основі кожного з них одна подія, яка розпадається на багато епізодів, що утворюють цю подію. Кожен епізод зі своєю проблематикою та художніми засобами вираження.
1. Робота над епізодом "Смерть Базарова".
Читання з ролей епізоду.
Запитання:
(Що таке життя і що таке смерть? Хто потрібний Росії?)
Тургенєв був прихильником «таємної психології». На практиці це призводило до того, що він не розкривав докладно душевний світ своїх героїв, але давав яскраве уявлення про їхні думки та почуття за допомогою зовнішніх художніх засобів.
На перший план у системі цих коштів висувається діалог та портрет.
2. Що розкривається у діалозі Базарова з Одинцовою?
(У діалозі розкриваються переконання та характер героя).
У цей час позначається в Базарові його любов до Одинцовій, його «романтизм», доброта, турбота про батьків, захоплення жіночою красою. Все, що було глибоко в ньому заховано під маску нігілізму.)
3. Які переважають пропозиції у репліках Базарова? Чому?
(Показати хвилювання, безпорадність перед смертю).
4. У промові Базарова є афоризми. Про що вони свідчать?
(Вони говорять про знання Базарового життя).
5. Метафори створюють певні асоціації. Чи є вони у цьому епізоді? Якщо є, то яке несуть смислове навантаження?
(Присутні пушкінські дієслівні метафори, які підкреслюють романтичну та поетичну душу Базарова.)
6. Завдяки даним художнім засобам, яким бачимо Базарова перед смерті?
(Сила Базарова перед смерті сягає розмірів героїзму, не виявляє слабкості, навіть хвилинної).
7. Навіщо Тургенєв закінчує роман смертю Базарова?
(Закономірність смерті Базарова має дві сторони: психологічну та соціально-історичну. Психологічна – безглузда смерть, соціально-історична – Базаров помирає молодим, не довершивши своєї справи, тому що час Базарова ще не настав. Базарову не судилася перемога – у цьому бачить Тургенєв причину загибелі Базарова).
ІІІ. Висновок.
Яке місце у романі займає епізод «Смерть Базарова»?
(це ключ до розгадки характеру Базарова).
IV. Домашнє завдання.
Написати твір-мініатюру «Навіщо нам життя дане?»
- Молчалін: характеристика персонажа
- Відомі крилаті вирази з комедії "Лихо з розуму" А
- Образ кабанової. Дика і кабаниха. Ставлення оточуючих до Кабанихи
- Твір «Образ Якима Нагого
- Поетапно малюємо олівцем поні з My Little Pony Найкрасивіша травень літл поні
- Поетапно малюємо олівцем поні з My Little Pony Фони з мультика мій маленький поні
- Шумерська поема про гільгамеш
- Які персонажі у міфах стародавніх греції
- Стародавні герої греції та їх подвиги
- Михайло турецький - біографія, інформація, особисте життя Арт-група «Хор Турецького»: історія та сучасність
- Центральний будинок вчених на пречистенці Афіша концертів у будинку вчених
- Алла Духова - біографія, інформація, особисте життя
- Образи Чацький та Молчалін порівняльна характеристика героїв по комедії Горе від Ума (Грибоєдов А
- Достоєвського «Злочин і кара
- Характеристика кабанихи із п'єси гроза
- Єрміл гірін і яким голий
- Історія створення роману «Євген Онєгін
- Розвиток любовної лінії сюжету у романі М
- Зображення поні дружба це диво Зробити поні дівчинку зі своєї фотографії
- Поні дружба це диво Поні з мультика на білому тлі