Коротка біографія: Салтиков-Щедрін М.Є. Дитинство Салтикова-Щедріна

Прокурор російського життя
І. Сєченов

М.Є. Салтиков-Щедрін народився 27 січня (15 січня) 1826 року в селі Спас-Кут Калязинського повіту Тверської губернії. Батьки його були поміщиками, що розбагатіли. Володіння їх, хоч і розташовані на малозручних землях, серед лісів та боліт, приносили значні доходи.

Дитинство

Панувала в садибі мати письменника Ольга Михайлівна; отець Євграф Васильович, відставний колезький радник, мав репутацію непрактичної людини. Усі свої турботи мати спрямовувала збільшення багатства. Заради цього не тільки дворові люди, а й власні діти харчувалися надголодь. Будь-які задоволення та розваги в сім'ї не були прийняті. У хаті панувала безперервна ворожнеча: між батьками, між дітьми, яких мати, не приховуючи, ділила на «улюбленців і осоромлених», між панами та служницею.

Серед цього домашнього пекла зростав розумний і вразливий хлопчик.

Ліцей

Десяти років Салтиков вступив у третій клас Московського дворянського інституту, а ще через два роки, разом з іншими найкращими вихованцями його перевели в Царськосельський ліцей, який у ці роки був далеко не тим, що за Пушкіна. У ліцеї панував казармовий режим, у ньому виховувалися «генеральські, шталмейстерські... діти, які цілком усвідомлювали високе становище, яке займають у суспільстві їхні батьки», – згадував Салтиков про свою духовну самотність у «роки ранньої юності». Ліцей дав Салтикову необхідний обсяг знань.

З січня 1844 року ліцей перевели до Санкт-Петербурга, і він став називатися Олександрівським. Салтиков був випускником першого петербурзького курсу. Кожне нове покоління ліцеїстів покладало надії на когось із учнів як на продовжувача традицій свого знаменитого попередника. Одним із таких «кандидатів» був і Салтиков. Ще ліцейські роки його вірші друкувалися в журналах.

Роки служби

Влітку 1844 року М.Є. Салтиков закінчив ліцей і вступив на службу до Канцелярії військового міністерства.

1847 року молодий автор написав свою першу повість «Протиріччя», а наступного року – «Заплутана справа». Повісті молодого письменника відгукувалися на злободенні суспільно-політичні питання; їхні герої шукали вихід із протиріч між ідеалами та навколишнім життям. За надрукування повісті «Заплутана справа», що виявила, як писав військовий міністр князь Чернишов, «шкідливий спосіб думок» і «згубний напрямок ідей», письменника заарештували і заслали за розпорядженням царя в Вятку.

«Вятський полон», як Салтиков назвав своє семирічне перебування там службі, став йому важким випробуванням і водночас великою школою.

Після петербурзького життя серед друзів та однодумців незатишно було молодій людиніу чужому йому світі провінційного чиновництва, дворянства та купецтва.

Любов письменника до дочки віце-губернатора Є.А. Болтиною, з якою він одружився влітку 1856 року, скрасила Останніми рокамиперебування Салтикова у В'ятці. У листопаді 1855 року за «високим наказом» нового царя Олександра II, письменник отримав дозвіл «проживати і служити, де забажає».

Літературна праця та перипетії державної служби

М.Є. Салтиков переїхав до Петербурга, і з серпня 1856 року у журналі «Російський вісник» почали друкуватися «Губернські нариси» (1856–1857) від імені якогось «відставного надвірного радника М.Щедріна» (це прізвище стало псевдонімом письменника). Вони достовірно і отруйно зображалися всесилля, свавілля і хабарництво «чиновників-осетрів», «чиновників-щук» і навіть «чиновників-пискарів». Книга була сприйнята читачами як один з історичних фактівросійського життя» (за висловом М.Г. Чернишевського), які закликали до необхідності соціальних змін.

Ім'я Салтикова-Щедріна набуває широкої популярності. Про нього заговорили як про спадкоємця Гоголя, який сміливо розкривав виразки суспільства.

У цей час літературна праця Салтикова поєднує з державною службою. Деякий час у Петербурзі він обіймав посаду у Міністерстві внутрішніх справ, потім був віце-губернатором у Рязані та Твері, пізніше – головою казенних палат (фінансових установ) у Пензі, Тулі та Рязані. Непримиренно борючись із хабарництвом та стійко захищаючи селянські інтереси, Салтиков скрізь виглядав білою вороною. З вуст у вуста передавалися його слова: «Я не дам образити мужика! Буде з нього, панове... Дуже, надто навіть буде!»

На Салтикова сипалися доноси, йому загрожували судом «за перевищення влади», губернські дотепники прозвали його «віце-Робесп'єром». У 1868 році шеф жандармів доповів цареві про Салтикова як про «чиновника, пройнятого ідеями, не згодними з видами державної користі та законного порядку», за чим пішла відставка.

Співпраця з журналом «Сучасник»

Повернувшись до Петербурга, Михайло Євграфович усю свою величезну енергію віддає літературній діяльності. Він задумав видавати журнал у Москві, але, не отримавши дозволу, у Петербурзі зближується з Некрасовим і з грудня 1862 стає членом редакції «Современника». Салтиков прийшов до журналу саме важкі часи, коли помер Добролюбов, був заарештований Чернишевський, репресії уряду супроводжувалися цькуванням «хлопчаків-нігілістів» у «благонамірному» друку. Щедрін сміливо виступав на захист демократичних сил.

Поряд з публіцистичними та критичними статтямипоміщав він і художні твори– нариси та оповідання, гострий суспільний зміст яких наділявся у форму езопівських іносказань. Щедрін став справжнім віртуозом «езопової мови», і лише цим можна пояснити те, що його твори, насичені революційним змістом, могли, хоч і в урізаному вигляді, проходити через люту царську цензуру.

У 1857–1863 роках він публікує «Невинні оповідання» та «Сатири у прозі», в яких бере під сатиричний обстріл великих царських сановників. На сторінках щедринських оповідань виникає місто Глупов, що уособлює жебраку, дику, пригноблену Росію.

Робота в «Вітчизняних записках». «Помпадури та помпадурші»

У 1868 році сатирик увійшов до оновленої редакції «Вітчизняних записок». Протягом 16 років (1868–1884) він очолює цей журнал спочатку разом із Н.А. Некрасовим, а по смерті поета стає відповідальним редактором. У 1868–1869 роках він публікує програмні статті «Марні побоювання» та «Вулична філософія», в яких розвиває погляди революційних демократів на суспільне значення мистецтва.

Основною формою літературних творівЩедрін обрав цикли оповідань та нарисів, об'єднаних спільною темою. Це дозволило йому швидко відгукуватися на події життя, даючи в яскравій образній формі їх глибоку політичну характеристику. Одним із перших щедринських збірних образів став образ «помпадура» з циклу «Помпадури та помпадурші», що друкувався письменником упродовж 1863–1874 років.

«Помпадурами» Салтиков-Щедрін назвав царських адміністраторів, які орудували в пореформеній Росії. Сама назва «помпадур» утворена від імені маркізи Помпадур – фаворитки французького короля Людовіка XV. Вона любила втручатися у справи держави, роздавала державні посади своїм наближеним, смітила державною скарбницею заради особистих насолод.

Творчість письменника у 1870-ті роки

У 1869–1870 роках у «Вітчизняних записках» з'являється «Історія одного міста». Ця книга стала найсміливішою і злий сатирою на що панували у Росії адміністративне свавілля і самодурство.

Твір має форму історичної хроніки. В окремих персонажах легко дізнатися конкретних історичних осіб, наприклад Угрюм-Бурчеєв нагадує Аракчеєва, у Перехоп-Залихватському сучасники впізнавали Миколу I.

У 70-ті роки Салтиков-Щедрін створив цілий ряд літературних циклів, в яких він широко висвітлив усі сторони життя пореформеної Росії. У цей період написані «Благонамірні промови» (1872–1876) та «Притулок Монрепо» (1878–1880).

У квітні 1875 року лікарі відправили тяжко хворого Салтикова-Щедріна лікуватися за кордон. Підсумком поїздок став цикл нарисів "За кордоном".

Казки

80-ті роки ХІХ століття – одне з найважчих сторінок історія Росії. У 1884 році було закрито «Вітчизняні записки». Салтиков-Щедрін змушений поводитися зі своїми творами у редакції журналів, чия позиція була йому чужа. У ці роки (1880-1886) Щедрін створює більшу частинусвоїх казок – своєрідних літературних творів, у яких, завдяки вищій досконалості езопівської манери, він зміг проводити через цензуру саму різку критику самодержавства.

Усього Щедріним написано 32 казки, що відобразили всі істотні сторони життя пореформеної Росії.

Останні роки. « Пошехонська старовина»

Тяжкими були останні роки життя письменника. Урядові переслідування ускладнювали друкування його творів; у сім'ї він почував себе чужим; численні хвороби змушували Михайла Євграфовича болісно страждати. Але до останніх днів життя Щедрін не залишає літературної праці. За три місяці до смерті він закінчує один із найкращих своїх творів – роман «Пошехонська старовина».

На противагу ідилічним картинам дворянських гнізд Щедрін воскресив у своїй хроніці справжню атмосферу кріпосного права, що втягує людей у ​​«вир принизливого безправ'я, всіляких зворотів лукавства і страху перед перспективою бути щогодини розчавленим». Картини дикого свавілля поміщиків доповнюються сценами відплати, яка осягає окремих тиранів: мучительку Анфісу Порфиріївну задушили власні дворові, а іншого лиходія, поміщика Грибкова, селяни спалили разом із садибою.

У основі цього роману – автобіографічне начало. Пам'ять Щедріна вихоплює особистості, в яких зрілий «рабський» протест, віра в справедливість («дівка» Аннушка, Мавруша-новоторка, Сатир-блукач).

Тяжко хворий письменник мріяв якнайшвидше закінчити своє останній твір. Він «відчував таку потребу позбутися “Старини”, що навіть зім'яв» (з листа М.М. Стасюлевичу від 16 січня 1889 року). «Висновок» вийшов у березневому номері журналу «Вісник Європи» за 1889 рік.

Письменник доживав свої останні дні. У ніч з 27 на 28 квітня 1889 року стався удар, після якого він уже не оговтався. Салтиков-Щедрін помер 10 травня (28 квітня) 1889 року.

Література

Андрій Турков. Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін // Енциклопедії для дітей "Аванта +". 9. Російська література. Частина перша. М., 1999. С. 594-603

К.І. Тюнькін. М.Є. Салтиков-Щедрін у житті та творчості. М.: Російське слово, 2001

Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін ( справжнє прізвищеСалтиков, псевдонім "Н. Щедрін") народився 27 січня (15 січня за старим стилем) 1826 року в селі Спас-Кут Тверської губернії (нині Талдомського району Московської області). Він був шостою дитиною спадкового дворянина колезького радника, мати походила із сім'ї московських купців. До 10 років хлопчик жив у маєтку батька.

В 1836 Михайло Салтиков був зарахований до московського дворянського інституту, в якому раніше навчався поет Михайло Лермонтов, в 1838 як кращий учень інституту був переведений в Царськосельський ліцей. Салтиков уславився першим поетом на курсі, його вірші публікувалися в періодичних виданнях.

У 1844 році після закінчення ліцею його було визначено на службу в канцелярію військового міністерства в Петербурзі.

У 1845-1847 роках Салтиков відвідував збори гуртка російських утопічних соціалістів - "п'ятниці" Михайла Буташевича-Петрашевського, з яким познайомився ще в ліцеї.

У 1847-1848 роках у журналах "Сучасник" та "Вітчизняні записки" були опубліковані перші рецензії Салтикова.

У 1847 році в "Вітчизняних записках" була надрукована перша повість Салтикова "Протиріччя", присвячена економісту Володимиру Мілютіну.

Вихід цього твору збігся з посиленням цензурних обмежень після Великої французької революції та організацією секретного комітету під головуванням князя Меншикова, в результаті повість була заборонена, а її автор висланий до Вятки (нині Кіров) і призначений на посаду переписувача в Губернському правлінні.

У 1855 році Салтиков отримав дозвіл повернутися до Петербурга.

У 1856-1858 роках він був чиновником особливих доручень у Міністерстві внутрішніх справ, брав участь у підготовці селянської реформи 1861 року.

З 1856 по 1857 в "Російському віснику" були опубліковані "Губернські нариси" Салтикова під псевдонімом "Н. Щедрін". "Нариси" були відзначені увагою Миколи Чернишевського та Миколи Добролюбова, які присвятили їм статті.

У березні 1858 року Салтикова було призначено віце-губернатором міста Рязані.

У квітні 1860 року у зв'язку з конфліктом з рязанським губернатором, Салтикова було призначено віце-губернатором Твері, у січні 1862 року подав у відставку.

У 1858-1862 році вийшли збірки "Невинні оповідання" та "Сатири в прозі", в яких вперше з'явилося місто Глупов. збірний образсучасної російської дійсності.

У 1862-1864 роках Салтиков входив до редакції журналу "Сучасник".

У 1864-1868 роках обіймав посади голови пензенської Казенної палати, керуючого тульською Казенною палатою та керуючого Казенною палатою Рязані.

З 1868 співпрацював з журналом "Вітчизняні записки", з 1878 був відповідальним редактором журналу.

У період роботи в "Вітчизняних записках" письменник створив свої значні твори - романи "Історія одного міста" (1869-1970) та "Господа Головлєви" (1875-1880).

Паралельно письменник працював над публіцистичними статтями, у 1870-х роках він випустив збірки оповідань "Ознаки часу", "Листи з провінції", "Помпадури та Помпадурші", "Пана Ташкентці", "Щоденник провінціалу в Петербурзі", "Благона" стали помітним явищем у літературі, а й соціально-політичного життя.

У 1880-х року побачили світ казки Салтикова-Щедріна, перші з них були опубліковані в 1869 році.

У 1886 році був написаний роман "Пошехонська старовина".

У лютому 1889 року письменник почав підготовку авторського видання зібрання творів у дев'яти томах, але за його життя вийшов лише один том.

10 травня (28 квітня за старим стилем) 1889 Михайло Салтиков-Щедрін помер у Петербурзі. Похований на Літераторських містках Волківського цвинтаря.

У 1890 році вийшло повні зборитворів письменника у дев'яти томах. З 1891 по 1892 було видано повне зібрання творів у 12 томах, підготовлене спадкоємцями автора, яке неодноразово перевидавалася.

Салтиков-Щедрін був одружений на Єлизаветі Болтіної, з якою познайомився під час в'ятського заслання, в сім'ї народилися син Костянтин та дочка Єлизавета.

Доповідь 7 клас.

Життєві протиріччя з дитинства увійшли в душевний світ сатирика. Михайло Євграфович Салтиков народився 15 (27) січня 1826 року в селі Спас-Кут Калязинського повіту Тверської губернії. Батько письменника належав до старовинного дворянському родуСалтикових, до початку XIX століття розорився і збіднілий. Прагнучи поправити матеріальне становище, що похитнулося, Євграф Васильович одружився з дочкою багатого московського купця О.М. Забєліною, владолюбною та енергійною, ощадливою та ощадливою до скопидомства.

Михайло Євграфович не любив згадувати про своє дитинство, а коли це мимоволі траплялося, спогади фарбувалися незмінною гіркотою. Під дахом батьківської оселі йому не судилося випробувати ні поезії дитинства, ні сімейного тепла та участі. Сімейна драма ускладнилася драмою суспільною. Дитинство і молоді роки Салтикова збіглися з розгулом кріпосного права, що доживав свій вік. «Воно проникало не тільки у відносини між помісним дворянством і підневільною масою - до них, у тісному сенсі, і додавався цей термін, - а й у всі взагалі форми гуртожитку, однаково втягуючи всі стани (привілейовані та непривілейовані) у вир принизливого безправ'я, всіляких виворотів лукавства та страху перед перспективою бути щогодини розчавленим».

Здобувши хорошу домашню освіту, Салтиков в 10 років був прийнятий пансіонером в Московський дворянський інститут, де провів два роки, потім у 1838 переведений в Царськосельський ліцей. Юнак Салтиков отримав блискучу на той час освіту спочатку в Дворянському інституті у Москві, потім у Царскосельському ліцеї, де твором віршів він здобував славу «розумника» і «другого Пушкіна». Але світлі часи ліцейського братства студентів та педагогів давно канули в Лету. Ненависть Миколи I до освіти, породжена страхом перед поширенням волелюбних ідей, звернулася насамперед на ліцей. «В той час, і особливо в нашому «закладі», - згадував Салтиков, - смак до мислення був дуже мало заохочуваною річчю. Висловлювати його можна було тільки тишком-нишком і під страхом більш-менш чутливих покарань». Все ліцейське виховання було спрямоване тоді лише до однієї виключно мети - «приготувати чиновника». У 1844 році після закінчення ліцею служив чиновником у канцелярії Військового міністерства. «...Скрізь обов'язок, скрізь примус, скрізь нудьга і брехня...» - таку характеристику він дав бюрократичному Петербургу. Інше життя більше приваблювало Салтикова: спілкування з літераторами, відвідування «п'ятниць» Петрашевського, де збиралися філософи, вчені, літератори, військові, об'єднані антикріпосницькими настроями, пошуками ідеалів справедливого суспільства.

Запитання щодо доповіді:

1) Де і коли народився майбутній письменник М.Є. Салтиков-Щедрін?

2) Яка атмосфера панувала у будинку Салтикових? Чому?

3) Яку освіту здобув М.Є. Салтиков-Щедрін?

4) Де навчався М.Є. Салтиков-Щедрін?

5) Кого готував Царськосельський ліцей за часів М.Є. Салтикова-Щедріна?

Салтиков-Щедрін як талановитий письменник, а й організатор, який намагався бути корисним для Батьківщини і служити їй. Народився він у Тверській губернії 27 січня 1826 року. Своє дитинство він провів у садибі батька. Це знайшло своє відображення у його творах.
Михайло мав відмінну освіту, завдяки чому в 10 років він вступає до Московського інституту і проводить там 2 роки. Після цього переводиться до Царськосельського ліцею. На ліцеїста великий вплив мала творчість таких великих письменників, як Бєлінський та Герцен.
Закінчивши ліцей у 1844 році, молодий чоловік стає помічником секретаря і вступає на службу до Військового міністерства. Але його тягло інше життя. Йому подобалося спілкуватися з вченими, письменниками, філософами. Він почав відвідувати Петрашевські "п'ятниці", де відверто віяло протикріпосницьким настроєм. Це призводило до пошуків стандартів справедливого суспільства. Щедрін розкриває гострі соціальні проблемиу своїх перших творах "Протиріччя" та "Заплутана справа". Перелякана французькою революцією влада звернула на письменника свою увагу і відправила його до В'ятки.
Там 1850 року він отримує у Губернському правлінні місце радника. Це дає можливість Салтикову часто роз'їжджати містами і бачити світ чиновників життя селян зсередини. Отримані від цих поїздок враження відбилися у творах письменника як сатиричних зауважень.
Коли 1855г помер Микола I, Михайлу дозволили проживати там, де захоче, і знову їде до Петербурга.
У 1856-1857 роках виходить його твір "Губернські нариси". Вся читаюча Росія називає Щедріна спадкоємцем Гоголя.
Салтиков-Щедрін узяв за дружину віце-губернатора В'ятки. Він поєднує державну службу із письменницькою діяльністю.
З 1856 по 1858 Михайло працював у Міністерстві внутрішніх справ. Займався тільки особливими дорученнями. Тоді саме там знаходився центр підготовки селянської реформи.
У 1858-1862 рр. він жив у Рязані, пізніше - у Твері. Обіймав посаду віце-губернатора. Письменник набирав до себе в команду освічених і обов'язково чесних молодих людей.
У роки Салтиков видає статті у яких відбиваються селянські проблеми.
Салтиков йде у відставку 1862 року й перебирається до Петербурга. Потрапляє до редакції журналу «Співрозмовник» на запрошення Некрасова. У цей час журнал зазнає великих труднощів. Щедрін бере на себе всю відповідальність, всю письменницьку роботу та редагування статей. Головну увагу він присвячує огляду «Нашого суспільного життя», який щомісяця виходить. Воно згодом стало пам'ятником російської публіцистики 1860 року.
У 1864 році Салтиков залишає склад редакції через розбіжності, що виникли всередині колективу. Суперечки стосувалися питань тактики ведення громадської боротьби в умовах, що змінилися.
Повернувшись на муніципальну службу, письменник стає на чолі Казенних палат, переїжджаючи з Тули до Рязаня, а потім до Пензи. Він уважно спостерігає за життям, що протікає у містах. Це стає основним сюжетом «Листів про провінцію».
своїх памфлетах-гротесках Салтиков відверто глузував з начальників губерній. Цим була обумовлена ​​часта зміна міст та місць його служби. Після чергової скарги до рязанського губернатора Салтикова в чині статського радника, що діє, відправляють у відставку. Письменник знову повертається до Петербурга і стає одним із редакторів журналу «Вітчизняні записки».
Він повністю віддається письменницькій діяльності. У цей період з'являється «Історія одного міста» - вершина його сатиричного мистецтва.
Останні місяці життя письменник плідно працював. Помер літератор у 1889 році.

Щедрін, справжнє прізвище - Салтиков, був народжений в 1826 р., в селі Спас-Кут Тверської губернії, тепер Московська область, у родинному маєтку.

Найсуворіша економія, батьківські скандали та лайка, жорстоке поводження з кріпаками – такий світ його дитинства, зображений у романі «Пошехонська старовина».

Здобувши початкову освіту в сім'ї, навчався письменник у Царськосельському Ліцеї, де готували найвищих державних чиновників. Там і виявилися його літературні та поетичні здібності.

Після закінчення навчання - служба, що тривала з невеликою перервою до 1868р.

У 1848р. молодого чиновника, що вже бере участь у літературно – суспільному житті столиці, ледь не спіткала доля Достоєвського: Салтикова заарештовано за повісті «Протиріччя» (1847) та «Заплутану справу» (1848). Він продовжує службу у В'ятці, звідки повертається після смерті Миколи I, 1855р.

У 1856 - 1857 роках сатирик, поклавши в основу враження від провінції та вперше використовуючи улюблену форму – цикл тісно пов'язаних між собою оповідань та сцен, втілює свій задум – «Губернські нариси».

1858р. Салтиков – віце - губернатор Рязані, пізніше – Твері, а 1865 - 1868 роках несе службу на серйозних постах у Пензі, Тулі, тієї ж Рязані. За свідченнями сучасників, посадовцем він був добропорядним, непідкупним, ревним. Але непримиренність, жорсткість і негнучкість, деякий цинізм і шпилька вдачі, небажання пристосовуватися до керівників і ситуації, що склалася, стали причиною звільнення з держслужби.

Щедрін присвячує себе літературному ремеслу. Справжній досвід життя в глибинці та поінформованість про влаштування державного апарату зсередини, зробили письменника знавцем національних засад того часу. З'являються «Невинні оповідання», «Сатири у прозі», «Помпадури та помпадурші», геніальна «Історія одного міста», яка за жанром стала сатиричною пародією на історичну працю.

У 1863 – 1864 роках, тимчасово відійшовши від служби, Салтиков співпрацює з Некрасовим у журналі «Сучасник». У 1868р. – стає співредактором «Вітчизняних записок», пов'язавши з цим журналом свою подальшу літературно – соціальну діяльність. У 1880р. закінчено соціопсихологічний роман «Господа Головлєви».

У 1884р. за рішенням уряду, популярні та демократичні «Вітчизняні записки» закривають. Письменник сприймає це як особисту життєву катастрофу. Душевна рана, завдана забороною видання, в яке було вкладено стільки сил і серця, не загоїлася до його смерті в 1889р.

Незважаючи на болісну хворобу і пригнічений душевний стан Салтиков продовжує писати. До цього часу належать: «Пошехонська старовина», «Дрібниці життя». Яскраві, виразні, гострі за своєю тематикою казки, образи яких стали загальними. Автор починає «Забуті слова», у жанрі віршованої прози, але смерть обриває його роботу.

Всі праці класика об'єднані не жанровою приналежністю, не тематикою і навіть не особливим, саркастичним методом опису того, що відбувається, а тим, що вони є своєрідними частинами та фрагментами одного великого твору, що відобразило російське життя кінця XIXстоліття.

М. Є. Салтиков, завдяки силі та глибині разючого таланту – рідкісне, дивовижне явище. Він по праву займає особливу нішу у літературі.

Дуже коротка біографія Салтикова-Щедріна

М. Є. Салтиков-Щедрін народився Тверській губернії в 1826 року. У віці 10 років він розпочав навчання у Московському дворянському інституті. Показавши себе як чудового учня, незабаром отримав переведення до Царськосельського ліцею.

У 19 років Михайло вступив на військову службу до канцелярії. У цей час вперше почали публікуватись його твори.

Був висланий на В'ятку в 1848 році, оскільки його спосіб мислення був багатьма не прийнятий. Там він працював на посаді старшого чиновника за губернатора, а потім став радником правління губернатора.

Лише у 1856 році його обмеження на проживання було скасовано. Саме тоді Михайло повернувся до Петербурга. Там він почав знову займатися письменницькою діяльністю. Крім цього, письменник працював у Міністерстві внутрішніх справ та брав участь у реформуванні. У 1858 році Салтиков-Щедрін став віце-губернатором у Рязані, а потім – у Твері. У 36 років він пішов у відставку, знову повернувся до Петербурга і став працювати редактором журналу «Сучасник».

Протягом кількох років він намагався повернутися на державну службу, але спроби були невдалими.

Майже до самої смерті Михайло працював у журналі «Вітчизняні записки», спочатку один із редакторів, а потім відповідальним редактором журналу. В цей час він створює своє відомий твір- "Історія одного міста".

1889 року Михайло Євграфович пішов із життя.

Біографія за датами та цікаві факти. Найголовніше.