Гарна людина стане професією. Професія - хороша людина

А як тоді, запитаєте ви, бути з навичкою, яка дає людині можливість заробляти гроші? Візьмемо хоч старих таксистів, які в голові тримали карту міста, знали кращі маршрути і т. д. З'ясовується, що вже зараз те саме завдання може виконувати людина, яка тільки приїхала в місто, за допомогою навігатора. Тобто ідея, що є компетенція, яка гарантовано годує людину протягом життя, закінчується. Те саме може статися практично з будь-якою професією. Отже: 1) людина повинна постійно оновлювати свій тип діяльності; 2) у цьому складному невизначеному світі виграють ті, хто здатний, збившись у групу, усередині створити комфортний простір для взаємної підтримки. У зовнішнє середовище ця група інвестуватиме певну колективну компетенцію. Один буде у полі не воїн. За інших рівних виграють не окремі професіонали, а спільнота, що стає простором спільного розвитку, оновлення, що займається чимось, що людям подобається, відповідає їхньому способу життя і т. д. І вони, очевидно, виграють у корпорацій, тому що корпорація дає силу колективного впливу, але з дає осмисленості, відповідності життя. Ці нові «спільноти практик» виграють і в порівнянні з корпорацією, і в порівнянні з окремим професіоналом, чи то хірургом, дантистом, художником. Відповідно, ідея номер два у цьому світі полягає в тому, що крім того, що ви повинні постійно бути готовими до особистих змін, ви ще повинні вміти співпрацювати, знаходити спільні сенси, створювати середовище, спільноту.

Нова сім'я

На яких засадах може бути побудована «спільнота практик»? На найрізноманітніших.

Наступне покоління одночасно буде інтровертнішим і більш орієнтованим на взаємодію. Хтось повністю піде у цифровий світ: з появою доповненої реальності та інших симуляторів вони взагалі зможуть лежати у капсулах, як у матриці, і нікуди не вилазити, а хтось, навпаки, скаже, що реальний світ – це найцікавіше. що він складніший, ніж те, що може змоделювати комп'ютер.

Спільнот дуже багато є вже зараз, а буде ще більше. Слово «спільнота» здається мені не зовсім вдалим з однієї простої причини: спільнота – це форма, яка існує дуже давно, а ми цією формою називаємо якусь нову якість, яка частково виглядає як традиційна спільнота, а частково як нова. Воно схоже на сім'ї.

Є припущення, що багато існуючих родин під потужним впливом трансформацій технологічних і соціальних будуть розпадатися, вже розпадаються. З одного боку люди все більше атомізуються, кажуть: «Мені простіше самому». А з іншого – виявляють, що є однодумці, схожі на них люди, з якими їм добре. Відбувається перебірка: із цієї спільноти починає народжуватися нова сім'я або нове плем'я на нових засадах. Ми навіть до кінця не розуміємо, що це таке, ми просто фіксуємо те, що відбувається.

«Садівник» – лідер нової епохи

Наприклад, ясно, що в ситуації «один у полі не воїн» люди, які мають компетенції співпраці, діалогу, у тому числі миротворчості, тобто здатність працювати в режимі неконфліктних продуктивних ситуацій, виграють у тих, хто цієї здібності не має. Вони з'являться стратегічну перевагу. Раніше казали, що «хороша людина не професія». Тепер «хороша людина» стає професією, якщо вона є мотором цієї спільноти, створює в ньому правильну емоційну атмосферу. Плем'я готове буде ділитися з ним різними ресурсами – грошима, владою, чим завгодно – заради того, щоб він підтримував життєздатність співдружності. І ті, хто вміє створювати навколо себе такі осередки, створюють новий світ.

І це не лідери у звичному розумінні. Лідер феодального суспільства - лицар із мечем, здатний відрубати всім ворогам голови та змусити підданих виконувати свою волю. Лідер нової реальності – людина, яка, можливо, стоїть на задньому плані, не вилазить уперед. Але він таким чином організує простір, що всі довкола нього виходять у максимально продуктивний режим життя. Їм у кайф, їм цікаво, вони займаються улюбленою справою та отримують за це гідний енергетичний ресурс. Вони відчувають, що у взаємодії народжується процес творчості, жива енергія тощо. буд. Такого роду життєдайне співтовариство хтось має запускати, створювати. Це свого роду садівники.

Лідер нової реальності так організує простір, що всі навколо нього виходять у максимально продуктивний режим життя.

У новій реальності складного суспільства ми невипадково використовуємо термін «садівник». Перехід до складного суспільства набагато сильніше наближає людський світ до біологічних систем. Коли заходиш у ліс, бачиш: тут дерево росте, тут кролик бігає, тут пташка літає, тут білочка скаче, тут жуки якісь повзають. Всі вони – дуже складні істоти, набагато складніші, ніж роботи, програми, будівлі, які ми будуємо. Вони при цьому всі синхронізовані, між ними збудований баланс. Ліс росте як ціле і існує тисячоліттями. Це надзвичайно складна система, де проходить величезна кількість інформаційних потоків. Цією системою не потрібно керувати, щоб вона розвивалася, але можна їй допомагати. І ось лісники, садівники – це ті, хто організує правильний простір, щоб живі процеси протікали в потрібному напрямку.

Деякі люди поступово починають входити у роль такого роду управлінців. Вона інша, але стратегічно стійка. Лицар із мечем не здатний створити ліс, він може лише вбивати ворогів і пороти батогом васалів. Він не здатний створити простір, в якому васалам добре, в якому йому ніхто не підкоряється, але всі зайняті чим треба. Це і є якість нового лідера. Воно схоже на те, що свого часу написав Лао Цзи: ідеальний правитель - це той, якого ніхто не бачить, не чує, але він усіх спрямовує. Це і є те, куди ми йдемо - від кооперації до здатності організовувати середовища. Середовище проживання, середовище життя, екосистему. І садівники серед є нові лідери.

Лао ЦзиФото: wikimedia.org

Ми зараз випускаємо доповідь на навички XXI століття, де одна з тез звучить так: у логіці індустріального суспільства основна модель - це машина. Машина складається з деталей, звідси походить ідея модульності людини. Він гвинтик у машині. Не простий гвинтик з одного моноблоку та сплаву, а складна збірна конструкція. Він сам сприймається як машинка, у якому можемо покласти різні компетенції. А ще він повинен уміти читати, а ще навчимо його забивати цвяхи, а ще давайте йому трохи додамо математики. Ми збираємо людину, як машинку з різних деталей, і говоримо: «Йди працюй як гвинтик соціальної машини».

У складному світі, де ключовою метафорою є ліс, жива природа, ми не можемо зайчику сказати: «Зайчик, ми тут тобі таке вушко пришили, йди тут сиди, не рухайся». Ні, зайчик народився, виріс, сам бігає, ми можемо тільки створити умови, щоби зайчику було добре. Складна людина не збирається, вона вирощується, формується в складних середовищах, і вона має деякі якості, які становлять основу її особистості, здатної взаємодіяти зі складним світом. У цьому сенсі компетенції XXI століття на кшталт здатності справлятися зі стресом чи здатності вчитися і переучуватися – це прояв ядра особистості. Ключовим поняттям стає не кар'єрна самореалізація, не «я як професіонал», а моє цікаве, якісне, насичене життя.

При цьому «багатий внутрішній світ» означає, як не дивно наявність внутрішніх парадоксів. У людині є різні типи мотивації, вона не одного чогось хоче, а різного. «Ріллю пооре, попише вірші», політикою позаймається. І це все йому за приколом, і це його доповнює. І тоді важливими є навіть не окремі компетенції, а те, що називається екзистенційною стратегією. Те, що лежить в основі буття цієї людини, у її життєвому маршруті.

Без бидла та еліт

Я стверджую, що так і буде, якщо ми відкинемо снобізм, який характерний для сучасної управлінської системи, яка поділяє людей на бидло та еліту. Насправді кожна людина досить складна.

Спираючись на тренди, які ми бачимо, я думаю, що прерогатива жити складним життям перестане бути тим, що є лише елітам. У майбутньому ця можливість відкриється перед кожним. Трохи схоже на те, начебто ми заходимо у великий, добре продуманий світ онлайн-ігор, де можемо сконструювати собі персонажа та почати досліджувати простір, зіштовхуючись із усіма різноманітними істотами, що його населяють.

«Одна з головних речей, яка «перезбиратиметься» протягом XXI століття, - це політичний устрій країн»

Перехід від простого до складного пов'язаний з тим, що у простих ситуаціях один лідер може своїм розумом, свідомістю чи тілом намацати правильний спосіб дії наодинці. У складних системах компетенцій однієї людини не вистачає, щоби їх відчути, пропустити через себе і знайти правильне рішення. 70 років тому кібернетик Вільям Росс Ешбі описав це як закон необхідної різноманітності. Системи, якими управляють, та системи, які управляють, за складністю повинні відповідати одна одній. Це загальний принцип, за яким працюють усі системи управління у всіх сферах, чи то управління мозком, тілом чи управління мурашником, яке матка здійснює за допомогою феромонів, чи те, як ліс самокоординується.

Поліцентричність лідерства - неминуче наслідок у світі, що складається із спільнот. Лідери не зможуть керувати на колишніх підставах, вони повинні складати свого роду поради племен, домовлятися про загальні значення. За ідеєю саме для цього було придумано інтернет, а не для того, щоб котиків постити чи порно дивитися. У 50-60 роки ХХ століття люди вигадали його як середовище, в якому вони породжують колективне знання, максимально ефективно розподіляючи свої пізнавальні здібності.

Лідери країн на саміті G20

Регуляторні системи на кшталт політики чи фінансів протягом найближчих десятиліть очікує на серйозний перегляд. Можливо, еліти цього не захочуть. І це найсумніше, тому що, наприклад, кінець феодальної епохи в Європі, як відомо, 30-річна війна, була найруйнівнішою війною того періоду. Але вона розчистила простір нового суспільства. Існує ризик, що глобальні еліти сприймуть нову ситуацію як загрозу собі. Не захочуть змінюватись, і точка: «У нас є ресурси, нас влаштовують нинішні структури економіки, нас влаштовує, як працює суспільство». Наслідком може стати велика війна, в якій або суспільство перезавантажиться, або буде знищено людство, що є можливим сценарієм для XXI століття.

Але є надія, що сучасні еліти все ж таки виявляться розумнішими за своїх попередників. Зрештою, ми чогось накопичували знання. Вони можуть сказати: "Хлопці, слухайте, якщо ми не почнемо змінюватися, то нас просто знесе хвиля трансформації". Це добрий сценарій.

Саме тому ми у «Глобальному майбутньому освіти» для себе визначаємо головне завдання – створення наднаціональних цивільних способів кооперації для людей. Ми починаємо розбудовувати паралельні системи нервової тканини глобального суспільства, які допоможуть подолати кризу мирним шляхом. Це надто потужний цивілізаційний рух, який не залежить від виборів конкретних лідерів. В наших силах тільки керувати потоком річки, ми не можемо змусити зупинитися. Або можемо, але з катастрофічними наслідками. Наше завдання полягає в тому, щоб річка не знесла все те, що вже є.

Дякую, що дочитали до кінця!

Щодня ми пишемо про найважливіші проблеми у нашій країні. Ми впевнені, що їх можна подолати лише розповідаючи про те, що відбувається насправді. Тому ми надсилаємо кореспондентів у відрядження, публікуємо репортажі та інтерв'ю, фотоісторії та експертні думки. Ми збираємо гроші для безлічі фондів – і не беремо з них жодного відсотка на свою роботу.

Але самі «Такі справи» існують завдяки пожертвуванням. І ми просимо вас оформити щомісячну пожертву на підтримку проекту. Будь-яка допомога, особливо якщо вона регулярна, допомагає нам працювати. П'ятдесят, сто, п'ятсот рублів – це наша можливість планувати роботу.

Будь ласка, підпишіться на будь-яку пожертву на нашу користь. Спасибі.

Бажаєте, ми надсилатимемо найкращі тексти «Таких справ» вам на електронну пошту? Підпишіться

До матчу Трактор Амур лишилося:

Статті

Головне про відставку Германа Тітова.

Звільнення чекали. Занадто похмурий хокей демонстрував зі старту сезону "Трактор", а слова головного тренера практично завжди розходилися зі справою. Тоннаж мемов, які породив Титов, вже зрівнявся з часами Мурзилки-Назарова, а кількість матчів без покинутих шайб перевищила 31%. Наставник ставив «чорно-білим» атакуючий хокей, ось тільки після першої чверті сезону команда закинула 28. Найменше у «Северсталі» і «Сибірі», які зазнають аварії. Для порівняння, оборонний хокей Гатіятуліна не вдалий сезон 2016/2017 приніс за той же відрізок 38 голів, хоча про акцент на атаку тоді не було сказано жодного слова.

Титов не знав, що робити з «Трактором», закріпивши за собою звання одного з найслабших наставників в історії клубу: нульовий матчинг, відсутність виразного малюнка, хаос в обороні та невміння команди дорівнювати гру. З 0:1 «Трактор» пішов лише двічі – з «Магніткою» вдома (програш) та проти ХК «Сочі» (перемога). В решті дев'яти матчів перша пропущена шайба означала дострокову поразку.

Коли Квартальнов за дві хвилини до кінця зустрічі в Челябінську малював схеми і працював з гравцями, Тітов говорив стандартні речі: «Давай, давай, хлопці, поактивніше попереду/гостріше ззаду». Германе Михайловичу, якби в хокеї хлопці вміли все робити самі, то професії тренера б не існувало, але вона все ж таки є. "Трактор" завдяки такому підходу швидко став некерованою командою. Віз не їхав без візника, який замість того, щоб правити, майстрував самокрутку.

При цьому слова про атмосферу не є порожнім звуком. Вона, так би мовити, була присутня, і, наприклад, за Андрія Миколишина все було набагато гірше. На цьому фоні почали звучати заяви про злив тренера, але це не так. Злий жарт із Тітовим зіграв його демократичний стиль. М'якість та зайва дипломатичність рано чи пізно призводять до цугцвангу. Ось і у «Трактора» кожен хід тренера лише погіршував позиції, а будь-яке слово на прес-конференції посилювало хиткість командної конструкції, закономірно обрушивши її через півтора місяці після старту чемпіонату.

Але вистачить про Тітова. Його відхід факт, що відбувся. Тиснемо тренеру руку і побажаємо удачі. Ви хороша людина і шкода, що особисті якості не є професією. Давайте зараз про тих, хто дав Титову віжки. Вкотре на шляху «Трактора» з'являються граблі. Вони з'являються у кожному подібному тексті майже після кожного тренерського призначення.

Ба-а-а-м! Черговий удар по лобі.

Цікаво, що під час підписання Германа Титова щось крім зручності його постаті бралося до уваги? Адже цей тренер з психотипу схожий на Каррі Ківі, тільки має в кишені російський паспорт. Та ж лояльність, та ж довіра колективу та демократія у всіх проявах. Чотири роки тому "Трактор" помилився, запросивши фінського спеціаліста. Не тому, що фін був поганий, а тому, що не лягає такий фін на челябінську реальність.

Ба-а-а-ам.

Давайте запросимо Андрія Ніколишина? Так, він без досвіду, зате якась харизма!

Ба-а-а-ам.

Може, Тітов? Він із «Авангардом» навіть у плей-офф вийшов.

Ба-а-а-ам.

Окремо стоїть постать Анвара Гатіятуліна. Найбільший удар по лобі та єдина ставка босів, яка зіграла завдяки наполегливості Сергія Гомоляка. Більше в Гатіятуліні у верхівці тоді не вірив ніхто.

Сьогодні роботу із «Трактором» розпочав Олексій Тертишний. Варіант, який читався і був уже обіграний із парою Ніколишин-Гатіятулін. Новий тренер має хороший бекграунд, челябінську прописку та хокейне прізвище. На перший погляд, все має піти як треба, і до цього є передумови. Тільки шлях у Тертишного навряд чи простіше, ніж у Гатіятуліна. Кон'юнктура, тиск зверху, горезвісний рівень професіоналізму та спірні управлінські рішення заважатимуть. Все це залишилося, і новий наставник має з цим або миритися, або долати, запросивши майстер-клас у Санкт-Петербурзі.

Гатіатуліну для досягнення результату знадобилося 2.5 роки. Якщо Тертишний піде, трибуни знову готові чекати. Якщо ні - буде новий ба-а-а-м, після якого гра нагорі перезавантажиться і користувач почне наново вп'яте.

Іван Ломовцев

Фото -

Весь час сперечаємося з чоловіком який співробітник краще:до ріпкої профі та повне г...о як людина; чи порядна людина, але добротний середнячок у роботі? Станом на сьогодні до консенсусу не дійшли! Продовжуємо сперечатися.

Перша думка: «Хороша людина – не професія? »

Усім доводилося чути цю фразу. Як правило, доброю людиною ми називаємо поступливого, неконфліктного, ввічливого, готового вислухати інших і поспівчувати їм співробітника. Звичайно, хороші люди бувають різні - є і відверті нероби, але зараз не про них! Просто коли в активі єне тільки професійні навички, а й людський капітал, це величезний плюс.

По-справжньому хороша людина – це насамперед людина чесна. Тому до будь-якої справи він ставиться сумлінно. Він ніколи не хитрує перед колегами по роботі, ні перед роботодавцями. Чи не лукавить, хоча вчасно висловлена ​​правда перед останніми іноді дуже позначається на його кар'єрі. Хоч як парадоксально, «компліментарників» люблять більше, ніж тих, хто може сказати правду — матку.Хороша людина ніколи не погодиться зайняти посаду, для якої їй не вистачає освіти, здібностей, здоров'я або елементарногобажання працювати. Він завжди буде прагнути до того, щоб найефективніше виконувати свої обов'язки, нехай навіть через свої обмежені можливості. Для доброї людини найважливіше – не користь, а користь справи. Якщо він відчуває, що справа, якою він займається, справді важлива, він готовий працювати за мінімальну винагороду. Якість, яке, на жаль,люблять у нас експлуатувати нечесні роботодавці, організовуючи роботу за принципом «Хто їде, того й поганяють», а хто тихо сидить – отримують латок.Тому якщо за якусь справу береться хороша людина, то можна бути спокійною — все буде гаразд. Ви отримаєте очікуваний "продукт". «Очікуваний» - у сенсі те, на що максимально здатна ця людина.

Наприклад, «блискучих» юристів багато, а от просто порядного правознавця піди - знайди!

Друга думка: «Професіонал – не завжди «хороша людина»

По-справжньому поганий, д аж талановитий у своїй професіїлюдина здатна не тільки блискуче виконати, а й «блискуче»завалити будь-яку справу, яку йому доручать. Навіть якщо він розумний, освічений, енергійний, цілеспрямований, але в нього немає совісті та відповідальності, він буде марним і навіть шкідливим на будь-якій роботі. І чим талановитіший він у своїй професії, тим ефективніше може зашкодити.Погана людина завжди думатиме насамперед про свої особисті інтереси, про те, як поменше зробити і побільше отримати. Він прагнутиме за свої професійні обов'язки виклянчувати під будь-якими приводамидодаткову винагороду за «допослуги». Така людина — не кішка, яка прив'язується до свого будинку та господаря. Він у постійному пошуку де краще, зручніше та ситніше. І зраджує старих роботодавців так само легко, як обіцяє райські кущі новим.

Який із цього висновок?

Гарна людина та високий професіонал одночасно – це, безумовно, скарб! Але чомусь практика показує, що таких людей катастрофічно мало. Тут, як в анекдоті про мавпу - або розумна, або гарна.

Чому такі несумісні порядність і професіоналізм — питання окреме. Вирішувати його можна безкінечно. А робітники потрібні! Причому не «на колись», а частіше – «ще вчора».

Тому й доводиться робити нелегкий вибір.

На перший погляд здається, що фраза «Хороша людина - не професія» є абсолютною банальністю, що вона примітивна та елементарна. Дійсно, якщо ми хочемо від людини виконання якихось професійних обов'язків, то нам не надто важливі її особисті якості, важливіше – рівень професіоналізму.

Але якби ця фраза була лише банальністю, вона не стала б так відома, її не повторювали б так часто. Значить, у ній міститься якийсь парадокс, якесь внутрішнє протиріччя, що дозволяє їй претендувати на якусь мудрість. І парадокс цей стає очевидним, якщо хоч трохи подумати.

Отже, стверджується, що є дещо важливіше за найголовнішу оцінку людини. Хороша людина, як з'ясовується, може іноді, у деяких ситуаціях виявитися далеко не найкориснішою, а то й просто шкідливою. А ось погана людина в цих випадках може бути набагато корисніше, ніж хороша. Тобто вибір між добром і злом, між добрим і поганим не має всеосяжного, універсального значення, часом він навіть шкодить людині, суспільству, світові. Ось у чому парадоксальність та секрет успіху цієї фрази.

Спробуємо розібратися, де тут логічна помилка.

Найголовніше у тому, що термін «хороша людина» має кілька різних значень.

У глобальному розумінні хороша людина – це активний служитель добра, що відмовляється від зла у будь-яких формах. До таких людей ця фраза не має відношення.

Але в локальному, побутовому сенсі ми часом називаємо доброю людиною поступливого, неконфліктного, ввічливого, готового вислухати інших і поспівчувати їм. Він не служить злу активно – і вже за це ми готові визнати його добрим. І ось саме стосовно таких «хороших» людей розглянута фраза справді виявляється часто абсолютно правильною, хоч і банальною. Такі «хороші» люди цілком можуть бути недостатньо розумними, малоосвіченими, невмілими, лінивими, що заважає будь-якій справі. Такі люди можуть бути навіть прихованими, пасивними служителями зла, тому називати їх «хорошими» взагалі неправильно.

По-справжньому хороша людина – це насамперед людина чесна. Тому до будь-якої справи він ставиться сумлінно. Він ніколи не дурить ні партнерів, ні колег по роботі, ні тих, для кого працює. Хороша людина ніколи не погодиться зайняти посаду, на яку їй не вистачає освіти, здібностей, особливостей характеру, здоров'я, бажання працювати. Хороша людина завжди буде прагнути до того, щоб найефективніше виконувати свої обов'язки. Для доброї людини найважливіше – не користь, а користь справи. Якщо він відчуває, що справа, якою він займається, справді важлива, він готовий працювати за мінімальну винагороду (і як же це якість люблять у нас використати!). Тому якщо за якусь справу береться хороша людина, то можна бути спокійною – все буде гаразд.

Зате по-справжньому погана людина здатна завалити будь-яку справу, яку їй доручать. Навіть якщо він розумний, освічений, енергійний, цілеспрямований, але в нього немає честі, совісті, відповідальності, він буде марним і навіть шкідливим на будь-якій роботі. Погана людина завжди думатиме насамперед про свої особисті інтереси, про те, як поменше зробити і побільше отримати. Він прагнутиме за свої професійні обов'язки отримати додаткову винагороду у вигляді збільшення зарплати, хабарів, крадіжки, уникнення податків. Він постійно намагатиметься змінити місце роботи на більш вигідне, тепле, хлібне, нехай навіть потребує регулярних порушень закону.

Можливо, даному питанню і не варто було б приділяти стільки уваги, якби з фрази, що розглядається, не робили все частіше і частіше зовсім невірні висновки.

Наприклад, багато хто вже цілком серйозно вважає, що добре працювати може тільки негідник.

Мовляв, добре працюватиме чиновником лише той, хто при цьому швидко збагачується за рахунок хабарів та розкрадання державних коштів. Тобто добре працює лише той, хто добре краде. А хто погано краде, той і погано працює. Чесно працювати за зарплату не буде жодного дурня. Тому треба заплющувати очі на швидке збагачення чиновників, у жодному разі не можна з'ясовувати, звідки у них кошти, тим більше конфісковувати у них майно. Інакше ніхто не піде працювати чиновником.

Так само хорошим бізнесменом може бути тільки той, хто працює нечесно: уникає податків, платить своїм працівникам низьку зарплату, збуває неякісний товар, дає чиновникам хабарі, наживається на насильстві та людських пороках. Ось така енергійна, винахідлива, жадібна і безсовісна людина справді може досягти успіху. При цьому користь з його бізнесу - це незначний побічний продукт від його особистого збагачення. Тому в жодному разі не можна встановлювати у бізнесі чесних законів і суворо стежити за їх неухильним дотриманням. Це може відлякати від бізнесу найбезчесніших, тобто найуспішніших, і країні буде завдано великої шкоди.

Але ставка на зло, на його служителів ніколи не приносить справжньої довготривалої користі. Тимчасова вигода від цього зрештою обов'язково обернеться масовим падінням моральності та економічним крахом.

В останні десятиліття освіта впевнено перетворилася на головну цінність сучасного світу, потіснивши те, чим люди звикли дорожити за старих часів, - наприклад, гроші, походження, молодість та красу. Не так важливо, ким ти народився, що маєш і чи добре виглядаєш, як важливо те, чого ти навчився.

Причому в наші дні студентам продають не так знання та диплом, як спосіб працювати з інформацією. Навчися правильно думати, спритно поводитися з бездонними джерелами даних, накопичених людством, помічуй і аналізуй сигнали, що надходять звідусіль - і досягнеш успіху, за що не візьмися. Марно вбивати в голову вміст світових бібліотек і все, що пам'ятає «Гугл», але якщо ти знаєш, де шукати, якщо вмієш бачити додаткові фактори, що впливають на ситуацію, і не плутати причини зі слідством, ти крутий.

Але неспокійне свідомість любить шукати подвійність і підводні камені де завгодно. Для російського вуха слово «освіта» розпадається на суперечливі поняття: з одного боку, щось утворююче - що створює і структурує, те, що власне виліплює з тебе особистість; з іншого - це образ, щось зовнішнє, фасадне, тимчасове та несправжнє. І начебто це застарілий конфлікт, який обожнювали письменники-деревники - «ти, університети скінчив, науки всякі перевершив, а людиною так і не став», - але повністю побути його не виходить.

Все частіше зустрічаю чудових затребуваних фахівців, з гарною професійною репутацією, не замкнених на роботі – вони подорожують, із задоволенням оглядають світ, органічно почуваються у європейських культурних салонах та в американських наукових колах. І при цьому в приватних висловлюваннях здатні на дикунський дискурс, транслюючи щось дрімуче, ксенофобне, мізогінне або ще якесь.

Славна пітерська дівчинка, неймовірно зручна у співпраці, раптом обмовиться про геїв, яких треба лікувати, а не визнавати за нормальних. І що, тобі з цього моменту згортати всі спільні проекти?

Чудово освічений - тобто за всіма ознаками "добре зроблений" - ізраїльтянин радянського походження відпускає фразу про "бруднокровки", недостатньо якісних євреїв, яким не місце в його країні. І ти приходиш у розгубленість, тому що в Росії принципово не наближалася до людей, здатних сказати «нехай євреї забираються в свою Ізраїлію», а тепер такий самий конструкції — тип у тебе в друзях.

Прекрасний чоловік кавказької національності, москвич, який закінчив пристойний університет, попереджувальний і нескінченно ввічливий, розслаблюється і випадково виявляє прірву: упускає буквально пару слів, з яких очевидно, що представники інших народів для нього не зовсім люди, непридатні для дружби, створення сім'ї, яких би не було глибоких відносин. І справа навіть не в збереженні крові, а в тому, що інші недостатньо чисті.

Високооплачуваний програміст, якому будуть раді в будь-якій країні світу, говорить про дівчину (спокійно, як про очевидне), що з таким екстер'єром або віком жінок не буває, це непридатний біологічний матеріал. І він, звичайно, готовий з цим розмовляти і навіть працювати, але поважати - звільніть.

І я зараз навіть не згадуватиму про політику, про те, кого різні гідні професіонали пропонують поставити на місце, вигнати, вбити, розлюднити.

І начебто розумієш, що твоя особиста толерантність припускає чужу думку, традицію, смаки та переконання - словом, будь-яку інакощі, яку ці люди не дозволяють іншим, але ти не така. І вони ж не роблять зла згаданим категоріям населення, просто транслюють особисте ставлення, просто кажутьпро це - а ти за свободу слова, між іншим. І ти з ними стикаєшся в точках, де ці погляди нічого не вирішують, ваша співпраця відбувається в інших площинах – не про стать, ґендер, релігію чи походження. І ти навіть, на їхню думку, з «повноцінних», особисто тебе ніхто в топку не відправляє. Але як справлятися з почуттям, що домовляєшся з групою прибраних дикунів і в когось із них у будинку прихована гомілкова кістка попереднього переговорника?

Щоправда, у наші дні повертається ідея репутації, що зовсім зникла в минулому столітті.

Коли раніше люди жили у закритих громадах, репутація особи вирішувала все. Світ був досить прозорим, і народ бачив, хто який у приватному житті. З поганим типом мало хто хотів мати справу, не важливо, який він майстер, - його послугами користувалися лише вимушено, за інших рівних вибираючи «хорошу людину». Критерії «хорошості» могли бути різні, але в середньому слід дотримуватися рамок прийнятих норм і не чинити дії в побуті.

Надалі громади відкрилися, а приватне життя, навпаки, замкнулося, і ми стали орієнтуватися фасадами. Професіонала все частіше вибирали за якістю роботи та глибиною знань, особисті якості відійшли на задній план. Більше того, трохи дикий фахівець вважався симпатичною екзотикою - образ дивного типу із золотими руками (головою) набув привабливості. Що він там несе в неробочий час, здавалося неважливим, а чи б'є дружину і чи тиранить котиків, ніхто до ладу не знав.

І раптом у нас з'явилися соцмережі, і дурість кожного стала видна. І ЗМІ стали блискавично розносити будь-які висловлювання публічних персон. Але головне, звісно, ​​те, що люди власними пальчиками почали писати в Інтернеті. Тепер дуже важко втекти від знання, що потрібний тобі співробітник у вільний час ходить на якісь радикальні марші, дивиться «Дім 2» і, так, тиранить котиків. Ти природним чином вибираєш людей не тільки за їхньою професійною репутацією, але й за манерою коментувати в соцмережах та за системами поглядів - тому що, як було зазначено, не хочеться знайти себе у колі людожерів, замаскованих під клерків.

І нескінченно шанована освіта раптом почала втрачати цінність, не будучи підкріпленим культурою, толерантністю та доброю вдачею. Гарна людина, на щастя, як і раніше, не професія, але досить повноцінний критерій. Тому, якщо вам не вистачає емпатії, ви радикальні і безапеляційні, дратівливі і трішечки мракобіс, має сенс перестати цим пишатися і трохи стежити за публічними висловлюваннями - хоч би який університет ви при цьому не закінчували.

Від редакції

Навіть велика кількість утворень не дає гарантії уникнути тих найславетніших грабель, на які натикається кожен з нас, мріючи, щоб це було востаннє. Як не дозволити своєму мозку вас дурити, розповість книга Андре Кукла «Ментальні пастки. Дурниці, які роблять розумні люди, щоб зіпсувати собі життя»: .

Між словами "успіх", "самореалізація" та "призначення" часто ставлять знак рівності. Звичайно, десь в ідеальному світі ви цілеспрямовано і послідовно досягаєте фінансового та соціального успіху, реалізуючись у своєму призначенні. Але в реальному світі самореалізація і призначення далеко не завжди йдуть пліч-о-пліч. Чим вони відрізняються? Відповідь шукайте у статті психолога Ярослава Вознюка: .

Ставати найкращою версією себе, постійно вдосконалюючись за допомогою популярних психологічних книг, - це вже в минулому, вважає датський психолог Свен Брінкман. Ми прочитали його книгу «Кінець епохи self-help. Як перестати себе вдосконалювати»і записали основні думки: .