Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст


Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Культура Русі в 10 - 13 століттях. План. 1. Головні особливості давньоруської культури. 2. Грамотність і освіту. 3. Письмова культура: А) релігійна література; Б) історична література; В) світські твори. 4. Архітектура і живопис. 5. Фольклор. 6. Побут та повсякденність.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Що такоелатінского - обробіток, культура? n Культура - з n n оброблення. Культура - все, що створено людським суспільством завдяки фізичній і розумовій праці людей, яке виражається в його побут, ідеології, освіті та вихованні, досягнення науки, мистецтва, літератури і т. Д. Культура - це не тільки твори мистецтва, а й певні ідеї , уявлення, ідеали, стереотипи, побутові звички, духовна і релігійна життя, мову.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Етапи в культурі Київської Русі: 1. Культура східного слов'янства - традиції язичництва. 2. Культура Київської Русі - синтез досягнень східних слов'ян і християнської культури Візантії. 3. Культура періоду роздробленості - на базі культури Київської Русі створювалися культурно-мистецькі школи як місцеві варіанти культури давньоруської народності.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Особливості давньоруської культури: n n n Язичництво продовжувало надавати глибокий вплив на свідомість народу, селянський побут, літературу, живопис, архітектуру; Русь складалася як равнинное держава, відкрите вплив тих народів, які проживали на російських землях в процесі їх освоєння; Візантійська церковна і релігійна культура була спочатку предметом освоєння, потім - зразком для наслідування.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Освіта і грамотність: n n n Перші школи відкриті при церквах, монастирях. Навчання обмежувалося читанням, рідше - листом і рахунком. З 11 в. в багатих сім'ях навчання дітей.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Необхідність писемності і її поява: n Розвиток приватної власності і торгівлі; n Державні акти і договори; n Потреба в письмовій історії; n З'явилася з Болгарії (2 пол. 9 ст. Кирил і Мефодій) з прийняттям християнства в 10 столітті.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Суспільно-політична література: n Літопис -історичне твір, в якому оповідання велося по роках: «Повість временних літ» монаха Нестора (12 в), (події 860 -1110 рр.); «Слово про закон і благодать» Київського митрополита Іларіона (11 в) (проповідь - мова релігійно-повчального змісту); Житія Бориса і Гліба (11 в); n Володимир Мономах «Повчання до дітей». n n

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Художня і світська література: «Ходіння ігумена Данила до святих місць» (описав своє паломництво в Єрусалим, 12 в); n «Моління» Данила Заточника (12 в); n «Слово о полку Ігоревім» (1185 г.) (про похід Новгород-Сіверського князя Ігоря проти половців). n

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Церкви споруджувалися за зразком хрестово - купольного храму греків n n Храми такого типу представляли собою прямокутник, розділений 4 стовпами на 9 осередків. Перекриттям служили хрестоподібно розташовані циліндричні склепіння, а над центром храму височів купол.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст n Церква Успіння Богородиці (Десятинна) в Києві Кам'яна церква Успіння Богородиці в Києві була закладена в 989 році, відразу після Корсунського походу і хрещення Великого князя Володимира Святославича Святого. Будівництво було завершено в 996 році. Церква була оброблена з найбільшою для того часу розкішшю: мармуром, яшмою, мозаїкою. Князь Володимир Святославич ухвалив жертвувати в її користь десяту частину своїх доходів з міст і маєтків на вічні часи, внаслідок чого церква отримала популярність під назвою "Десятинна". Київська церква Успіння Богородиці, була зруйнована в 1240 році, під час навали на Київ хана Батия. .

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст «Золоті ворота» у Володимирі «Золоті ворота" у Володимирі були зведені в 1164 році в західній частині володимирській фортеці, на головній дорозі, що веде в місто. Вони служили одночасно і оборонною спорудою, і урочистим в'їздом. Білокам'яну арку воріт вінчала надбрамна церква з позолоченим куполом. У ті часи на протилежному боці володимирської фортеці височіли, ймовірно, такі ж потужні і парадні "Срібні ворота". У 1469 році російський зодчий Василь Дмитрович Єрмолін підновив надбрамну церкву "Золотих воріт". Пізніше храм був перебудований.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Архітектура періоду роздробленості. n n З розпадом Русі потік національного мистецтва не зник, а розбився на безліч рукавів. З 2 -й підлогу. 12 в. більшість храмів Однокупольний, будувалися з плінфи. Плінфа-від грец. «Плінтос» - цегла.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Церква Спаса Преображення на Нередице біля Новгорода n У 1198 році поблизу Новгорода, на березі річки Спасівка, була побудована кам'яна одноглавий церква Спаса Преображення на Нередице. Храм, сильно зруйнований в 1941 -1943 роках, під час Великої Вітчизняної війни, нині відновлений, але фрески 1199 року на його стінах майже повністю втрачені.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Церква Покрови Богородиці на Нерлі поблизу Боголюбова У 1165 році поблизу Боголюбова, на березі річки Нерлі, звели кам'яну одноглаву церква Покрова Богородиці. Великий князь Андрій Боголюбський побудував цей храм після смерті сина в пам'ять про нього і в умиротворення своєї печалі.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Дмитрієвський собор у Володимирі n Побудований в 1194 -1197 роках при Великому князя Всеволода III Юрійовича Велике Гніздо кам'яний одноголовий Дмитрієвський собор у Володимирі добре зберігся до теперішнього часу.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Успенський собор у Володимирі n Побудований в 1158 -1160 роках за велінням Великого князя Андрія Юрійовича Боголюбського Успенський собор у Володимирі не зберігся в первісному вигляді. В даний час собор пятиглавий. Внутрішнє оздоблення храму виблискувало золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Його порівнювали з легендарним храмом біблійного царя Соломона. У 1408 році собор прикрасили фрески прославлених російських майстрів Андрія Рубльова і Данила Чорного.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Живопис. Фреска. n Фреска- техніка живопису фарбами по свіжій, сирій штукатурці, яка при висиханні утворює найтоншу плівку, що робить фреску довговічною.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Живопис. n Ікона - від грец. «Ейкон» зображення, образ. У православ'ї і католицизмі зображення Ісуса Богоматері і святих, яким приписується священне значення. n Ікона "Володимирська Богоматір", написана, за переказами, євангелістом Лукою, була принесена на Русь з Греції і до 1155 року знаходилася в Києві.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Фольклор. n n Фольклор - сукупність звичаїв, обрядів, пісень та інших явищ народного побуту. Пісні, сказання, билини, прислів'я, казки були складовою частиною давньоруської культури.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Побут і повсякденність. n n Основними видами діяльності східних слов'ян були землеробство, торгівля, мисливство та бортництво (збір дикого меду). Найбільш цінним товаром вважалися мед, віск, хутро. Селища східних слов'ян зазвичай розташовувалися по берегах річок або озер. Починаючи з IX століття, був відомий торговий шлях "із варяг у греки": по річках від Балтійського моря до Чорного. Жили слов'яни в напівземлянках або дерев'яних будинках.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Ювелірне мистецтво. n n Чернь-чорні або темно-сірі зображення, нанесені на метал (золото, срібло) шляхом гравіювання і заповнення штрихів т. н. черневой сплавом (з срібла, міді та ін.). Зернь - різновид скані; дрібні золоті, срібні або мідні кульки (діаметром від 0, 4 мм), які напаиваются на ювелірні вироби, часто на орнамент з почтом дроту. Зернь створює ефектну фактуру, гру світлотіні.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Ювелірне мистецтво. n Філігрань - (італ. filigrana, від лат. filum - нитка і granum - зерно), вид ювелірної техніки. n Перегородчаста емаль - заповнюють осередку, утворені тонкими металевими перегородками, припаяними на металеву поверхню ребром по лініях візерунка, передають чіткі лінії контуру.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Висновки: n n n Київська Русь в домонгольское час перетворилася в країну високорозвинутої культури. Починає складатися спільність давньоруського народу, яка виражалася в розвитку літературної мови, в національному самовідчутті єдності народу, у формуванні загальної культури. В епоху Київської Русі було поставлено тип культурно-історичного розвитку російського народу, в якому тісно перепліталися християнство і язичництво.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Домашнє завдання: n Повідомлення на наступні теми: 1. «Ченці Києво-Печерського монастиря» (Нестор, Антоній, Феодосій) - розповісти про відомі факти життя цих ченців, про їх внесок в релігійну і культурну життя Русі. 2. «Російський героїчний епос. Його особливості ». (Розповісти про історію російських билин, виділити основні відмінності билин від казок). 3. «Повчання государя. Уявлення про гріхи і чесноти російського князя »(розповісти про головні, з точки зору автора, події його життя і про його заповітах своїм дітям). 4. «Архітектура Стародавньої Русі в 12 -13 ст» (розповісти про найбільш значних пам'ятках архітектури в різних князівствах, описати їх особливості).

Цієї держави - плід подвигу російського народу, який відстоював на краю європейського світу свою віру і незалежність, свої ідеали. Дослідники відзначають такі риси в давньоруській культурі, як синтетичність і відкритість. Самобутній духовний світ створювався в результаті взаємодії спадщини і традицій східних слов'ян з культурою візантійської, а отже, і традицій античності. Час формування, а також першого розквіту давньоруської культури припадає на період з 10 до першої половини 13 століть (тобто в домонгольський період).

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Усна народна творчість
  2. Писемність на Русі
  3. Прядіння і ткацтво
  4. Будинки в містах
  5. Будинки в селах
  6. Інтер'єр селянських хат
  7. Одяг різних верств населення
  8. Бенкети та полювання в Давній Русі
  9. Інші особливості російського побуту
  10. Давньоруська література XII століття
  11. Перші російські храми XI - XII століття
  12. Давньоруська мистецтво
  13. Побут в Київській Русі XII століття

Усна народна творчість

Збереглися традиції стародавнього язичництва насамперед у фольклорі в піснях, казках, прислів'ях, заклинаннях, змовах, загадках. В історичній пам'яті російського народу особливе місце займали билини. Вони представляли собою героїчні сказання про бравих захисників від ворогів рідної землі. Оспівують народні оповідачі подвиги Микули Селяниновича, Вольга, Олексія Поповича, Іллі Муромця, Добрині Микитовича та інших богатирів (в билинах всього діють понад 50 різних головних героїв).

Звертають вони до них свій заклик постояти за батьківщину, за віру. У билинах, що цікаво, мотив захисту країни доповнений іншим - захисту віри християнської. Найважливішою подією було її хрещення.

Писемність на Русі

З прийняттям християнства стрімко почала розвиватися писемність. Хоча вона була відома ще раніше. Як докази можна привести згадка про "рисах і резах", що відноситься до середини першого тисячоліття, відомості про договори Русі з Візантією, які були складені російською мовою, глиняний посуд під Смоленськом з кириличної написом (азбукою, створеною Кирилом і Мефодієм, просвітителями слов'янства на рубежі 10-11 століть).

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

На Русь православ'я принесло безліч богослужбових книг, світську і релігійну перекладну літературу. Дійшли до нас рукописні книги: два "Ізборника" князя Святослава, датовані 1073 і 1076 роком, "Остромирове Євангеліє", що відноситься до 1057. Стверджують, що в зверненні в 11-13 століттях знаходилося близько 130-140 тисяч книг, які мали кілька сот назв . За мірками середньовіччя в Стародавній Русі рівень грамотності був досить високий. Існують також і інші докази. Це виявлені археологами в Великому Новгороді в середині 20 століття, а також написи на ремісничих виробах і стінах соборів, діяльність монастирських шкіл, книжкові зібрання та Києво-Печерської лаври та інші, за якими сьогодні вивчаються культура і побут Київської Русі.

Існувала думка, що давньоруська культура ставилася до "німий", тобто не мала своєю самобутньою літератури. Однак таке припущення не так. Різними жанрами представлена \u200b\u200bлітература Давньої Русі. Це і житія святих, і літописання, і повчання, і публіцистика, і подорожні нотатки. Відзначимо тут же знамените "Слово о полку Ігоревім", що не належала до одного з існуючих в той час жанрів. Таким чином, література Давньої Русі відрізняється багатством напрямків, стилів, образів.

Прядіння і ткацтво

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

Давньоруська держава відрізнялося не тільки самобутньою культурою, але і своїм способом життя. Побут цікавий і своєрідний. Жителі займалися різними ремеслами. У жінок головним заняттям вважалося прядіння і ткацтво. Необхідна кількість тканини слід наткати російським жінкам, щоб одягнути своє сімейство, як правило, велике, а також прикрасити будинок рушниками і скатертинами. Прядка не випадково вважалася у селян традиційним подарунком, який зберігався з любов'ю і передавався з покоління в покоління.

Існував на Русі звичай дарувати коханим дівчатам прядку власної роботи. Чим вправнішим вирізав і розписував її майстер, ніж вона виглядала нарядно, тим більше було йому честі. Російські дівчата збиралися зимовими вечорами на посиденьки, брали з собою прядки, щоб похвалитися ними.

Будинки в містах

Звичаї, як і життя, в давньоруських містах мали дещо інший характер, ніж в селах. Тут практично не зустрічалися землянки (див. Фото).

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

Побут Стародавньої Русі в містах відображали різні споруди. Міські жителі частіше за все зводили двоповерхові будинки, які складалися з декількох кімнат. Будинки дружинників, священнослужителів, князів, бояр мали свої відмінності. Обов'язково під садиби відводилися великі земельні площі, будувалися зруби для слуг і ремісників, а також різні господарські будівлі. Побут Стародавньої Русі був різним у різних верств населення, що відображали типи жител. Боярські і князівські хороми були справжніми палацами. Будинки ці прикрашалися дорогими килимами та тканинами.

У досить великих містах жив російський народ. Налічували вони десятки тисяч жителів. У селах і селах могло бути всього лише кілька десятків дворів. Побут зберігалися в них довше, ніж в містах.

Будинки в селах

Більш високий рівень життя мали житлові області, за якими проходили різні торгові шляхи. Проживали селяни, як правило, в невеликих будинках. На півдні були поширені напівземлянки, дахи яких часто покривалися землею.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

На Русі північні хати були двоповерховими, високими, з невеликими вікнами (їх могло бути більше п'яти). Пристроювалися збоку від житла сараї, комори і сіни. Вони все знаходилися зазвичай під одним дахом. Даний тип житла був дуже зручним для північних суворих зим. Багато елементів будинків прикрашені були геометричними орнаментами.

Інтер'єр селянських хат

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

У Древній Русі був досить простим. Хати в селах зазвичай виглядали небагато. Інтер'єр селянських хат був прибраний досить строго, але ошатно Перед іконами в передньому кутку розташовувався великий стіл, який призначався для всіх членів даної сім'ї. Стародавні предмети побуту на Русі включали також широкі лавки, які стояли вздовж стін. Вони були прикрашені різьбленими опушкою. Найчастіше над ними знаходилися полки, які призначалися для зберігання посуду. Предмети побуту Київської Русі включали мисник (північний шафка), який доповнювався звичайно ошатною розписом із зображенням квітів, птахів, коней, а також картинками, які зображують алегорично пори року.

Стіл в святкові дні покривали червоним сукном. Поміщали на нього різьблену і розписний посуд, а також светци для скіпи. Майстрами по дереву славилася Давня Русь. Виготовляли вони різний посуд. Найкрасивішими були давньоруські ковші різних розмірів і форм. Деякі з них вміщували за обсягом кілька відер. Призначалися для пиття коновки відрізнялися часто ладьевидной формою. Ручки їх прикрашалися головами коней або різьбленими качками. Також щедро доповнювали ковші різьбленням і розписом.

Ковшами-Утице називалися коновки, що мали форму качки. Нагадували кулю точені судини іменувалися Братина. Красиві сільнички, що нагадували за формою коней або птахів, вирізали майстра по дереву. Виготовлялися також красиві ложки і миски. Все, що стосувалося побуту Київської Русі, зазвичай виконувалося з дерева: колиски для дітей, ступи, миски, кошики, меблі. Створювали меблі майстри не тільки думали про зручність, але також і про красу. Ці речі неодмінно повинні були радувати око, перетворювати в свято навіть найбільш важка праця селян.

Одяг різних верств населення

По одягу також можна було визначити різні верстви населення. Селяни і ремісники, як чоловіки, так і жінки, носили сорочки, які виготовлялися з домотканого полотна. Крім сорочок, чоловіки надягали штани, а жінки - спідниці. Простий народ взимку носив звичайні шуби.

За формою одяг знатних персон часто була схожа на селянську, але за якістю, звичайно ж, вона була зовсім іншою. Такий одяг створювалася з дорогих тканин. Часто плащі виготовлялися з розшитих золотом східних матерій. Тільки з цінних хутра шилися зимові шуби. Селяни і городяни носили також різне взуття. Лише багаті мешканці могли собі дозволити купити чоботи або поршні (туфлі). Князі також носили чоботи, які були багато прикрашені інкрустацією. Селяни могли собі дозволити виготовити або придбати лише постоли, які дожили в російській культурі аж до 20 століття.

Бенкети та полювання в Давній Русі

На весь світ були відомі полювання і бенкети давньоруської знаті. Під час подібних заходів часто вирішувалися найбільш важливі державні справи. Всенародно і пишно відзначали жителі Стародавньої Русі перемоги в походах. Мед і заморське вино текли рікою. Слуги подавали величезні блюда з м'ясом і дичиною. Ці бенкети обов'язково відвідували посадники і старійшини з усіх міст, а також безліч народу. Побут жителів Стародавньої Русі складно уявити без рясних бенкетів. Цар бенкетував з боярами і дружиною на високій галереї свого палацу, а столи для народу розташовувалися у дворі.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст

Соколина, мисливські та яструбина полювання вважалися забавою багатих. Для простого народу страівалісь різні ігрища, скачки, турніри. Побут Стародавньої Русі в якості невід'ємної частини, особливо на півночі, включав також баню.

Інші особливості російського побуту

Дітей в боярсько-князівської середовищі не виховували самостійно. Хлопчиків в три роки садили на коня, після чого віддавали під опіку і вишкіл пестуну (тобто вихователю). Молоді князі в віці 12 років відправлялися управляти волостями і містами. Багаті родини в 11 столітті стали навчати грамоті як дівчаток, так і хлопчиків. Київський торг був улюбленим місцем простих і знатних людей. Тут продавали вироби і продукти з усього світу, включаючи Індію і Багдад. Дуже любили торгуватися стародавні люди Русі.

Як зароджувалася культура Русі. Культура народу є частиною його історії. Її становлення, подальший розвиток пов'язаний з тими самими історичними чинниками, які впливають на становлення та розвиток господарства країни, її державності, політичного і духовного життя суспільства. У поняття культури входить все, що створено розумом, талантом, руками народу, все, що виражає його духовну сутність, його погляд на світ, на природу, на людське буття, на людські відносини.

Мапа. Київська Русь в 10 - 12 століттях.

Весь оригінальний культурний досвід східного слов'янства став надбанням єдиної російської культури. Вона складалася як культура всіх східних слов'ян, зберігаючи в той же час свої регіональні риси - одні для Подніпров'я, інші - для Північно-Східної Русі і т. Д.

На розвиток російської культури впливало і те, що Русь складалася як равнинное, відкрите всім - як внутріплеменним, вітчизняним, так і чужинцям, міжнародним - впливам. І йшло це з глибини століть. У загальній культурі Русі позначилися як традиції, скажімо, полян, сіверян, радимичів, новгородських словен, в'ятичів, інших племен, так і вплив сусідніх народів, з якими Русь обмінювалася виробничими навичками, торгувала, воювала, мирилася, - угрофіннов, балтів, іранських народів , західних і південних слов'янських народів. Русь відчувала сильний вплив Візантії, яка для свого часу була одним з найбільш високорозвинених країн світу. Таким чином, культура Русі складалася з самого початку як синтетична, т. Е. Що знаходиться під впливом різних культурних напрямів, стилів, традицій.

Одночасно Русь не просто копіювала чужі впливовості проекту та безоглядно запозичила їх, але застосовувала до своїх культурних традицій, до свого що дійшов з глибини століть народному досвіду, розумінню навколишнього світу, своєму уявленню про прекрасне. Тому в рисах російської культури ми постійно стикаємося не тільки з впливами ззовні, але і з їх часом значної духовної переробкою, їх постійним заломленням в абсолютно російською стилі.

Багато років російська культура розвивалася під впливом язичницької релігії, поганського світогляду. З прийняттям Руссю християнства ситуація різко змінилася. Нова релігія претендувала на те, щоб змінити світогляд людей, їхнє сприйняття всього життя, а значить, і уявлення про красу, художній творчості, естетичному вплив. Однак християнство, надавши сильне вплив на російську культуру, особливо в галузі літератури, архітектури, мистецтва, розвитку грамотності, шкільного справи, бібліотек, які не подолало народних витоків російської культури. Багато років на Русі зберігалося двовір'я: офіційна релігія, яка переважала в містах, і язичництво, яке пішло в тінь, але як і раніше існувало у віддалених частинах Русі, зберігало свої позиції в сільській місцевості. Розвиток російської культури відбило цю двоїстість у духовному житті суспільства, в народному побуті. Язичницькі духовні традиції, народні у своїй основі, надавали глибоке вплив на весь розвиток російської культури.

Під впливом народних традицій, устоїв, звичок, під впливом народного світосприймання новим змістом наповнювалася і самі церковна культура, релігійна ідеологія. Суворе, аскетичне християнство Візантії, перенесене на руський грунт з її культом природи, з поклонінням сонцю, світу, вітрі, з її життєрадісністю, життєлюбством, глибокої людяністю, істотно змінилося. Це знайшло відображення у всіх областях культури. Не випадково в багатьох церковних пам'ятниках культури, наприклад в творах церковних авторів, ми бачимо цілком світські, мирські міркування і відбиток суто мирських пристрастей, а вершина духовного досягнення Київської Русі - геніальне «Слово о полку Ігоревім» - все пронизане язичницькими мотивами.

Відкритість і синтетичність давньоруської культури, її потужна опора на народні джерела та народне сприйняття, вироблені всієї багатостраждальної історією східного слов'янства, переплетення християнських і народно-язичницьких впливів призвели до того, що в світовій історії називають феноменом російської культури. Її багатостраждальної історією східного слов'янства, переплетення християнських і народно-язичницьких впливів призвели до того, що в світовій історії називають феноменом російської культури. Її характерними рисами є прагнення до монументальності, масштабності, образності в літописанні; народність, цілісність і простота в мистецтві; витонченість, глибоко гуманістичне початок в архітектурі; м'якість, життєлюбність, доброта в живопису; постійне биття пульсу пошуків, сумнівів, пристрасті в літературі. І над усім цим панувала велика злитість творця культурних цінностей з природою, його відчуття співпричетності всьому людству, переживання за людей, за їх біль і нещастя. Не випадково знову ж одним з улюблених образів російської церкви та культури став образ святих Бориса і Гліба, человеколюбцев, непротивленцев, які постраждали за єдність країни, які взяли борошна заради людей.

Писемність, грамотність, школи. Основою будь-якої давньої культури є писемність. Коли вона зародилася на Русі? Довгий час існувала думка, що лист на Русь прийшло разом з християнством. Однак погодитися з цим важко. Є свідчення про існування слов'янської писемності задовго до християнізації Русі. Про це говорить «Житіє»слов'янського просвітителя Кирила. Під час перебування в Херсонесі в 60-і рр. IX ст. він познайомився з Євангелієм, написаним слов'янськими літерами. Надалі Кирило і його брат Мефодій стали основоположниками слов'янської абетки, яка, мабуть, в якійсь частині грунтувалася на принципах слов'янського письма, що існував у східних, південних і західних слов'ян до їх християнізації.

Треба згадати і про те, що договори Русі з Візантією, які стосуються першій половині X ст., Також були написані грецькою та російською мовами. На цей час припадає існування тлумачів - перекладачів і переписувачів, які записували промови послів на пергамент.

Проте християнізація Русі дала потужний поштовх подальшому розвитку писемності, грамотності. На Русь стали приїжджати церковні грамотії, перекладачі з Візантії, Болгарії, Сербії. З'явилися, особливо в період правління Ярослава Мудрого та його синів, численні переклади грецьких і болгарських книжок як церковного, так і світського змісту. Переводилися, зокрема, візантійські історичні твори, життєписи святих. Переклади ставали надбанням грамотних людей: їх із задоволенням читали в князівсько-боярської, купецької середовищі, в монастирях, церквах, де зародилося російське літописання. В XI ст. набувають поширення такі популярні перекладні твори, як «Олександрія», Що містить легенди і перекази про життя і подвиги Олександра Македонського, «Девгениево діяння», Яке представляло собою переклад візантійської епічної поеми про подвиги воїна Дигениса.

Кадри перших російських грамотіїв, переписувачів, перекладачів у школах, які були відкриті при церквах від часу Володимира Святославича і Ярослава Мудрого, а пізніше при монастирях. Є чимало свідчень про широкому розвитку грамотності на Русі в XI-XII ст., Особливо в колі багатих городян, князівсько-боярської верхівки, купецтва, ремісників. У сільській місцевості, в далеких, глухих місцях населення було майже суцільно неписьменним.

З XI ст. в багатих сім'ях стали вчити грамоті як хлопчиків, а й дівчаток. Сестра Володимира Мономаха Янка, засновниця жіночого монастиря в Києві, створила в ньому школу для навчання дівчат.

Яскравим свідченням широкого поширення грамотності в містах і передмістях є так звані берестяні грамоти. У 1951 р під час археологічних розкопок в Новгороді витягли із землі бересту з добре збереженими на ній літерами. З тих пір знайдено сотні берестяних грамот, які говорять про те, що в Новгороді, Пскові, Вітебську, Смоленську, інших містах Русі люди любили і вміли писати один одному. Серед листів - ділові, в тому числі юридичні, документи, обмін інформацією, запрошення в гості і навіть любовне листування.

Залишилося і ще одне цікаве свідчення розвитку грамотності на Русі - так звані написи графіті. Їх видряпували на стінах церков любителі вилити свою душу. Серед цих написів - роздуми про життя, скарги, молитви. Так, Володимир Мономах, будучи ще молодою людиною, під час церковної служби, загубившись у натовпі таких же молодих князів, надряпав на стіні Софійського собору в Києві: «Ох, тяжко мені» - і підписався своїм християнським ім'ям Василь.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV стЛітописи.Літописи - це осередок історії Стародавньої Русі, її ідеологія, розуміння її місця у світовій історії; вони є одним з найважливіших пам'ятників і писемності, і літератури, і історії, і культури в цілому. За складання літописів, т. Е. Виклад подій по роках, бралися лише люди самі грамотні, знають, мудрі, здатні не просто викласти різні справи рік за роком, а й дати їм відповідне пояснення, залишити нащадкам ясне бачення епохи.

Літопис була справою державною, князівським. Тому доручення скласти літопис давалося не просто самому грамотному і тлумачним людині, а й тому, хто зумів би провести ідеї, близькі тій чи іншому князівському дому.

Літописання, на думку вчених, з'явилося на Русі незабаром після введення християнства. Перша літопис, ймовірно, була складена в кінці X ст. Вона була покликана відобразити історію Русі до правління Володимира з його вражаючими перемогами, з введенням християнства. Уже з цього часу право і обов'язок вести літописи були дані діячам церкви. Саме в церквах і монастирях знаходилися самі грамотні, добре підготовлені і старовинних сказань, легенд, билин, переказів; в їх розпорядженні були і великокнязівські архіви.

Друга літопис була створена при в пору, коли він об'єднав Русь, заклав храм святої Софії. Цей літопис увібрала в себе попередню літопис, інші матеріали.

Укладач чергового літописного зводу виступав не тільки як автор заново написаних частин літопису, але і як упорядник і редактор попередніх записів. Ось це-то його вміння направити ідею літописі в потрібну сторону високо цінувалося київськими князями.

Звід, який увійшов в історію під назвою "Повість минулих літ", Створювався в перше десятиліття XII ст. при дворі князя Святополка Ізяславича. Більшість істориків вважають автором цього зводу ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

У перших рядках літописець поставив питання: «Звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав першим княжити і звідки Руська земля стала є?» Таким чином, вже в цих перших словах літопису йдеться про тих масштабних цілях, які поставив перед собою автор. І дійсно, літопис не стала звичайною хронікою, яких чимало було в ту пору в світі - сухих, безпристрасно фіксують факти, але схвильованим розповіддю тодішнього історика, вносившего в розповідь філософсько-релігійні узагальнення, свої темперамент і стиль.

Використовуючи попередні зводи, документальні матеріали, в тому числі, наприклад, договори Русі з Візантією, літописець розгортає широку панораму історичних подій, які охоплюють як внутрішню історію Русі - становлення загальноросійської державності з центром в Києві, так і міжнародні відносини Русі з навколишнім світом. Ціла галерея історичних діячів проходить на сторінках «Повісті временних літ» - князі, бояри, посадники, тисяцькі, дружинники, купці, церковні діячі. Розказано про військових походах і організації монастирів, закладці нових храмів і про відкриття шкіл, про релігійні суперечках і реформах. Постійно стосується Нестор і життя народу в цілому, його настроїв, виразів невдоволення. На сторінках літопису ми читаємо про повстаннях, убивствах князів і бояр, жорстоких громадських сутичках. Все це автор описує вдумливо і спокійно, намагається бути об'єктивним, наскільки взагалі може бути об'єктивним глибоко релігійна людина, що керується в своїх оцінках поняттями християнської чесноти і гріха. Вбивство, зраду, обман, клятвопорушення Нестор засуджує, звеличує чесність, сміливість, вірність, благородство, інші прекрасні людські якості. Вся літопис була пройнята почуттям єдності Русі, патріотичним настроєм. Всі основні події в ній оцінювалися не тільки з точки зору релігійних понять, але і з позицій цих загальноросійських державницьких ідеалів.

У 1116-1118 рр. літопис знову була переписана. Княжив тоді в Києві Володимир Мономах і його син Мстислав були незадоволені тим, як Нестор показав роль в російській історії Святополка, на замовлення якого і писалася "Повість минулих літ". Мономах відняв літописання у печерських ченців і передав його в свій родовий Видубицький монастир. Його ігумен Сильвестр і став автором нового зводу. У ньому позитивні оцінки Святополка були зменшити, зате виявилися підкреслені всі діяння Володимира Мономаха, але основна частина «Повісті временних літ» залишилася незмінною. І в подальшому «Повість временних літ» входила неодмінною складовою частиною як в київські літописи, так і в літописі окремих російських князівств, будучи однією з сполучних ниток для всієї російської культури.

У міру і піднесення окремих російських центрів літописання стало дробитися. Крім Києва і Новгорода, з'явилися свої літописні зводи в Смоленську, Пскові, Володимирі-на-Клязьмі, Галичі, Володимирі-Волинському, Рязані, Чернігові, Переяславі. У кожному з них відбивалися особливості історії свого краю, на перший план висувалися власні князі. Так, володимиро-суздальські літописи показували історію правлінь Юрія Долгорукого, Андрія Боголюбського, Всеволода Велике Гніздо; галицька літопис початку XIII в. стала, по суті, біографією князя-воїна Данила Галицького; про нащадків Святослава Ярославича оповідала в основному чернігівська літопис. І все ж і в цьому місцевому літописанні чітко проглядалися общерусские культурні витоки. Деякі місцеві літописі продовжували традицію російського літописання XI ст. Так, на рубежі XII - XIII ст. в Києві був створений новий літописний звід, в якому відображалися події, що відбувалися в Чернігові, Галичі, Володимиро-Суздальської Русі, Рязані та інших російських містах. Видно, що автор зводу мав у своєму розпорядженні літописі різних російських князівств і використовував їх. Добре знав літописець і європейську історію.

Збереження загальноросійської літописної традиції показав Володимиро-Суздальський літописний звід початку XIII в., Що охопив історію країни від легендарного Кия до Всеволода Велике Гніздо.

Давньоруська література XII століття

Нам невідомі імена авторів сказань про походи Олега, про хрещення Ольги або війнах Святослава. Першим відомим автором літературного твору на Русі став митрополит Іларіон. На початку 40-х рр. XI ст. він створив свою знамениту «Слово про Закон і Благодать», В якому в яскравій публіцистичній формі виклав своє розуміння місця Русі у світовій історії. це «Слово ...» присвячено обґрунтуванню державно-ідеологічної концепції Русі, повноправного місця Русі серед інших народів і держав, ролі великокнязівської влади, її значення для російських земель. «Слово ...» пояснювало сенс хрещення Русі, виявляло роль російської церкви в історії країни. Вже одне це перерахування вказує на масштабність твори Іларіона.

Основною темою «Слова ...» Іларіона стала ідея рівноправності Русі серед інших народів і держав. Автор стверджує свободу вибору релігії з боку Русі, зазначає значення Володимира як російського апостола, порівнює його з імператором Костянтином Великим, які зробили християнство державною релігією Римської імперії, з першими християнськими апостолами. Говорячи про перших російських князів, Іларіон гордо відзначає: «Не в поганій країні і не невідомій землі були вони владиками, але в Руській, яка відома і чутна у всіх кінцях землі». Ця ідея зв'язку Русі зі світовою історією потім знайшла відображення і в «Повісті временних літ».

У другій половині XI ст. з'являються й інші яскраві літературно-публіцистичні твори, наприклад «Пам'ять і похвала Володимира» ченця Іакова, в якому ідеї Іларіона отримують подальший розвиток і застосовуються до історичної постаті Володимира Святославича. В цей же час створюються «Сказання про початковий поширення християнства на Русі», «Сказання про Бориса і Гліба», Святих покровителів і захисників Руської землі.

В останній чверті XI ст. починає працювати над своїми творами чернець Нестор. Літопис була його завершальній фундаментальної роботою. До цього він створив «Читання про житіє Бориса і Гліба». У ньому, як і в «Слові ...» Іларіона, як пізніше в «Повісті временних літ», звучать ідеї єдності Русі, віддається належне її захисникам і піклувальника. Уже в ту пору письменників турбує зростаюча політична ворожнеча в російських землях, в якій вони вгадують передвістя майбутніх кривавих усобиць.

Література XII в. продовжує традиції російських творів XI ст. Створюються нові церковні та світські твори, відзначені яскравою формою, багатством думок, широкими узагальненнями; виникають нові жанри літератури.

На схилі років Володимир Мономах пише своє «Повчання дітям», Що стало одним з улюблених читань російських людей раннього Середньовіччя. Описуючи чисто російські справи і російські політичні пристрасті, нескінченні війни з ворогами Русі, Мономах постійно спирався на християнські загальнолюдські цінності. У них знаходив він відповідь на мучили його питання, в них черпав моральну опору. Він починає цитувати Псалтир з безсмертних слів: «Навіщо сумуєш, душе моя? Навіщо бентежить мене? Май надію на Бога, бо вірю в Нього ». його «Повчання» - це гімн праведникам, неприйняття злих і лукавих людей, віра в торжество добра, в безглуздість і приреченість зла.

На початку XII в. один із сподвижників Мономаха ігумен Данило створює «Ходіння ігумена Данила до святих місць». Богомільний російська людина відправився до Гробу Господнього і виконав довгий і важкий шлях - до Константинополя, потім через острова Егейського моря на острів Крит, звідти до Палестини і до Єрусалиму, де в цей час існувала держава хрестоносців на чолі з королем Болдуином. Данило докладно описав весь свій шлях, розповів про перебування при дворі єрусалимського короля, про похід з ним проти арабів. Данило молився біля Гробу Господнього, поставив там лампаду від всієї Руської землі: біля Гробу Христа він відспівав п'ятдесят літургій «за князів руських і за всіх християн».

І «Повчання», і «Ходіння»були першими у своєму роді жанрами російської літератури.

XII- початок XIII в. дали чимало й інших яскравих релігійних і світських творів, які поповнили скарбницю російської культури. Серед них «Слово» і «Моління» Данила Заточника, про який мало що відомо. Він, побувавши в ув'язненні, випробувавши ряд інших життєвих драм, розмірковує про сенс життя, про гармонійний людину, про ідеального правителя. Звертаючись до свого князя в «Моління», Данило говорить про те, що справжній чоловік повинен поєднувати в собі силу Самсона, хоробрість Олександра Македонського, Йосипа розум, мудрість Соломона, хитрість Давида. Звернення до біблійних сюжетів і давньої історії допомагає йому донести свої ідеї до адресата. Людина, на думку автора, повинен зміцнювати серце красою і мудрістю, допомагати ближньому в печалі, милосердя чинити нужденним, протистояти злу. Гуманістична лінія древньої російської літератури і тут міцно стверджує себе.

Автор середини XII в. київський митрополит Климентій Смолятич у своєму «Посланні», Посилаючись на грецьких філософів Аристотеля, Платона, на творчість Гомера, також відтворює образ високоморального людини, чужої властолюбству, грошолюбство і марнославства.

В «Притчі про людську душу» (Кінець XII в.) Єпископ міста Турова Кирило, спираючись на християнське світорозуміння, дає своє тлумачення сенсу людського буття, міркує про необхідність постійного зв'язку душі і тіла. У той же час він ставить в «Притчі» цілком злободенні для російської дійсності питання, розмірковує про взаємовідносини церковної та світської влади, захищає національно-патріотичну ідею єдності Руської землі, яка була особливо важлива в той час, коли деякі князі почали здійснювати централізаторську політику.

Одночасно з цими творами, де релігійні та світські мотиви постійно перепліталися, переписувачі в монастирях, церквах, в князівських і боярських будинках ретельно переписували церковні службові книги, молитви, збірники церковних переказів, життєписи святих, давню богословську літературу. Все це багатство релігійної, богословської думки також становило невід'ємну частину загальної російської культури.

Перші російські храми XI - XII століття

Архітектура. Кажуть, що архітектура - це душа народу, втілена в камені. До Русі це відноситься з деякою поправкою. Русь довгі роки була країною дерев'яною, і її поганські молитовні, фортеці, тереми, хати будувалися з дерева. У дереві російська людина, як і народи, що жили поруч із східними слов'янами, висловлювали своє сприйняття будівельної краси, почуття пропорції, злиття архітектурних споруд із навколишньою природою. Якщо дерев'яна архітектура сходить в основному до Русі поганського, то архітектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. Подібного переходу не знала Західна Європа, здавна що будувала і храми, і житла з каменю.

Для російської дерев'яної архітектури була характерна многоярусность будівель, увенчивание їх башточками і теремами, наявність різного роду прибудов - клітей, переходів, сіней. Вигадлива художнє різьблення по дереву була традиційною прикрасою руських дерев'яних будівель. Ця традиція живе і До справжньої пори.

Світ Візантії, світ християнства привніс на Русь новий будівельний досвід і традиції. Русь сприйняло спорудження церков по образу хрестово-купального храму греків. Квадрат, розчленований чотирма стовпами, складає його основу, що примикають до подкупольному простору прямокутні осередки утворять архітектурний хрест. Але цей зразок грецькі майстри, що прибували на Русь починаючи з часу Володимира, а також працювали з ними російські умільці застосовували до традицій руської дерев'яної архітектури, звичної для руського ока і милої серцю. якщо перші російські храми, В тому числі Десятинна церква кінця X ст., Було побудовано грецькими майстрами в суворій відповідності з візантійськими традиціями, то Софійський собор у Києві відбив сполучення слов'янських і візантійських традицій. На основу хрестово-купольного храму були поставлені тринадцять глав нового храму. Ця ступінчаста піраміда Софійського собору воскресила стиль російського дерев'яного зодчества.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV стСофійський собор, створений в пору затвердження, ідучи вивищення Русі при Ярославі Мудрому, показав, що будівництво - це теж політика. Цим храмом Русь кинула виклик Візантії, її визнаній святині, - константинопольському Софійському собору. В XI ст. виросли Софійські собори в інших великих центрах Русі - Новгороді, Полоцьку, і кожний з них претендував на свій, незалежний від Києва престол, як і Чернігів, де був споруджений монументальний Спасо-Преображенський собор. По всій Русі були побудовані багатокупольні храми з товстими стінами, маленькими віконцями - свідчення мощі і краси.

У XII в., За образним висловом одного мистецтвознавця, по всій Русі прокрокували російські однокупольний храми-богатирі, які прийшли на зміну колишні піраміди. Шатро підносився вгору на потужному, масивному квадраті. Таким став Дмитровський собор у Володимирі-на-Клязьмі, собор святого Георгія в Юр'єв-Польському.

Великого розквіту архітектура досягла в роки правління Андрія Боголюбського. З його ім'ям пов'язані будівлі Успенського собору у Володимирі, красиво розташованого на крутому березі Клязьми білокам'яного палацу в селі Боголюбові, Золотих воріт у Володимирі - потужного білокам'яного куба, увінчаного золотоглавій церквою. При ньому ж було створено чудо російської архітектури - храм Покрова на Нерлі. Князь збудував церкву неподалік від своїх палат після смерті улюбленого сина Ізяслава. Ця невелика однокупольная церква стала поемою з каменю, в якій гармонійно поєднуються скромна краса, тихий сум, просвітлена споглядальність архітектурних ліній.

Брат Андрія Всеволод продовжував будівельну діяльність. Його майстри залишили нащадкам чудовий Дмитровський собор у Володимирі - величний і одночасно скромний.

У XII- початку XIII в. будувалися храми в Новгороді і Смоленську, Чернігові і Галичі, Пскові та Новгороді-Волинському. Характерною рисою російської архітектури стала що прикрашає споруди різьблення по каменю. Дивовижна це мистецтво бачимо на стінах соборів у Володимиро-Суздальської Русі, в Новгороді, інших російських містах.

Інший рисою, що ріднить усю російську архітектуру того часу, було органічне поєднання архітектурних споруд із природним ландшафтом. Подивіться на церкви того часу, і ви зрозумієте, про що йде мова.

Давньоруська мистецтво

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV стМистецтво. Давньоруська мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також пережило суттєві зміни. Язичницька Русь знала всі ці види мистецтва, але в чисто поганському, народному виразі. Стародавні різьбярі по дереву, каменерізи створювали дерев'яні і кам'яні скульптури поганських богів, духів. Художники розмальовували стіни поганських капищ, робили ескізи магічних масок, які потім виготовлялися ремісниками; музиканти, граючи на струнних і духових дерев'яних інструментах, звеселяли племінних вождів, розважали простий народ.

Християнська церква внесла в ці види мистецтва цілком інший зміст. Церковне мистецтво підпорядковане вищої мети - оспівування Бога, подвигів апостолів, святих, діячів церкви. Якщо в язичницькому мистецтві плоть тріумфувала над духом і затверджувалося все земне, що уособлює природу, то церковне мистецтво оспівували перемогу духу над плоттю, підтверджувало високі подвиги людської душі заради моральних принципів християнства. Це знайшло вираження в тому, що і живопис, і музика, і мистецтво ліплення створювалися в основному за церковними канонами, де відміталося все, що суперечило вищим християнським принципам. Аскетизм і строгість у живописі (іконопис, мозаїка, фреска), піднесеність грецьких церковних молитов і співів, сам храм, що стає місцем молитовного спілкування людей, були властиві візантійському мистецтву, який став зразком для російського християнського мистецтва.

Перенесене на руський грунт, канонічне по змісту, блискуче по своєму виконанню, мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйняттям східних слов'ян, зі своїми радісним культом природи - сонця, весни, світла, з їх цілком земними уявленнями про добро і зло, про гріхи і чесноти. І з перших же років перенесення візантійського церковного мистецтва на Русь воно зазнало на собі всю міць руської народної культури і народних естетичних уявлень.

Вище вже йшла мова про те, що однокупольний візантійський храм на Русі XI в. перетворився на многокупольную піраміду. Те ж відбулося і з живописом. Уже в XI ст. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворювалась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного лику. У цей час прославився печерський чернець-живописець Ллімпій. Про нього сучасники говорили, що він «Ікони писати хитр був зело». Иконописание було головним засобом існування Алімпія, але зароблені кошти він витрачав дуже своєрідно: на одну частину купувала усе, що було необхідно для його ремесла, другу віддавав біднякам, а третю жертвував у Печерський монастир.

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма грецьких і російських майстрів, їх відданість людському теплу, цілісності і простоті. На стінах собору ми бачимо і зображення святих, і сім'ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Прекрасна іконописна, фресковий, мозаїчний живопис наповнювала і інші храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, які втратили свою візантійську суворість; образи їх стали більш м'якими, округлими. Пізніше складалася новгородська школа живопису. Її характерними рисами стали ясність ідеї, реальність зображення, доступність. Від XII в. до нас дійшли чудові твори новгородських живописців: ікона «Ангел Золоті Влас», Де при всій умовності образу ангела відчувається його трепетна і гарна душа. на іконі «Спас Нерукотворний»Христос із своїм виразним зламом брів предстає грізним, усе розуміючим суддею людського роду. на іконі «Успіння Богородиці» в обличчях апостолів відбита уся скорбота втрати.

Широке поширення іконописної, фрескового живопису було характерно і для Чернігова, Ростова, Суздаля, пізніше Володимира-на-Клязьмі, де чудові фрески, що зображують "Страшний суд", Прикрашали Дмитровський собор.

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV стНа початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису. У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових ікон. Особливо відома серед них так звана «Ярославська Оранта», Що зображає Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що зобразили сувору, владну жінку, простирающую руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці тепліше, людяніше. Це перш за все мати-заступниця, що несе людям допомогу і співчуття.

Протягом багатьох століть історії Русі там постійно розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по каменю. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян і селян, дерев'яних храмів.

Білокам'яна різьба, особливо часів Андрія Боголюбського і Всеволода Велике Гніздо, яскраво виражена в прикрасах палаців, соборів, стала прикметною рисою російського мистецтва взагалі. Прекрасної різьбленням славилися посуд і посуд. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витонченому.

Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри - золотих і срібних справ майстра. Вони виготовляли браслети, сережки, підвіски, пряжки, діадеми, медальйони, прикрашали золотом, сріблом, емаллю, коштовним камінням посуд, посуд, зброю. З особливим старанням і любов'ю прикрашали оклади ікон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки оброблений шкірою і ювелірними прикрасами оклад Євангелія, створений за замовленням київського посадника Остромира за часів Ярослава Мудрого, так зване «Остромирове Євангеліє» - найдавніша зі збережених до наших днів російських книг.

До сих пір викликають захоплення зроблені російським ремісником сережки (XI-XII ст.). Вони являють собою кільця з напівкруглими щитами, до яких припаяні по шість срібних конусів з кульками і 500 колечками діаметром 0,06 см із дроту діаметром 0,02 см. На колечках закріплені крихітні зернятка срібла діаметром 0,04 см. Як робили це люди, не котрі мали збільшувальними приладами, уявити собі важко.

Складовою частиною мистецтва Русі було музичне, співоче мистецтво. В «Слові о полку Ігоревім» згадується легендарний сказитель-співак Боян, що «напускав» свої пальці на живі струни, і вони «Самі князям славу рокотали». На фресках Софійського собору ми бачимо зображення музикантів, що грають на дерев'яних духових і струнних інструментах - лютні і гуслях. З літописних повідомлень відомий талановитий співак Митус в Галичі. Відомо, що при дворах руських князів під час бенкетів присутніх розважали співаки, казок, Гуслярі.

Фольклор. Важливою складовою частиною давньоруської культури був фольклор - пісні, сказання, билини, прислів'я, приказки, афоризми, казки. У весільних, застільних, похоронних піснях відбивалися багато рис життя людей того часу. Так, в древніх весільних піснях говорилося і про той час, коли наречених викрадали, «Вкрали» (Як правило, з їх згоди) або викуповували, а в піснях уже християнського часу йшла мова про згоду і нареченої, і батьків на шлюб.

Цілий світ російського життя відкривається в билинах. Їх основний герой - богатир, захисник народу. Богатирі володіли величезною фізичною силою. Так, про улюбленого російською богатиря Іллю Муромця говорилося: «Куди не махне, тоді й вулиці лежать, куди відверне - із провулками». Одночасно це був дуже миролюбний герой, що брався за зброю лише тоді, коли іншого виходу не було. Народні богатирі володіли також величезною чарівницької силою, мудрістю, хитрістю. Так, богатир Волхв Всеславович міг обернутися сизим соколом, сірим вовком.

У билинних образах ворогів вгадуються і реальні зовнішньополітичні супротивники Русі, боротьба з якими глибоко увійшла у свідомість народу. Під ім'ям Тугарина Змеевіча проглядається узагальнений образ половців зі своїми ханом Тугорканом. Під ім'ям жидовином виводиться Хазарія, де державною релігією був іудаїзм. Російські билинні богатирі вірно служили билинному ж князю Володимиру. Його прохання про захист Батьківщини вони виконували, до них він звертався у вирішальні часи. Непросто складалися відносини богатирів і князя. Були тут і образи, і нерозуміння. Але всі вони - і князь, і герої - зрештою вирішували одне загальне діло - діло народу. Вчені показали, що під ім'ям князя Володимира злився узагальнений образ і Володимира Святославича - завойовника проти печенігів, і Володимира Мономаха - захисника Русі від половців, і образ інших князів - сміливих, мудрих, хитрих. А в деяких билинах відбилися легендарні часи боротьби предків східних слов'ян з кіммерійцями, сарматами, скіфами. Билини, що розповідають про стародавні богатирів тих часів, на кшталт епосу Гомера, епосу інших індоєвропейських народів.

Побут в Київській Русі XII століття

побут народу. Культура народу нерозривно пов'язана з його побутом, повсякденним життям, а побут народу, який визначається рівнем розвитку господарства країни, тісно пов'язаний з культурними процесами.

Люди жили як у великих для свого часу містах, які налічували десятки тисяч людей, так і в селах в кілька десятків дворів, і селах, в яких групувалося по два-три двору.

Найбільшим містом довго залишався Київ. За своїми масштабами, безлічі кам'яних будівель - храмів, палаців - він змагався з іншими тогочасними європейськими столицями. Недарма дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна, що вийшла заміж до Франції та котра приїхала Париж XI ст., Була здивована убогістю французької столиці в порівнянні з Києвом. Тут сяяли куполами золотоверхі храми, вражали витонченістю палаци Володимира, Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича, дивували монументальністю, чудовими фресками Софійський собор, Золоті ворота - символ перемоги російської зброї. А неподалік від княжого палацу знаходилися бронзові коні, вивезені Володимиром з Херсонеса; в старому Ярославовому місті стояли двори відомих бояр, відразу ж на горі перебували і будинки багатих купців, інших видатних городян, вищого духовенства. Будинки прикрашалися килимами, дорогими грецькими тканинами.

У палацах, багатих боярських хоромах йшла складна життя - тут розташовувалися дружинники, слуги, юрмилася челядь. Звідси йшло управління князівствами, містами, селами, тут судили і виряджали, сюди звозили данини і податі. У сінях, просторих гридницах нерідко відбувалися бенкети, де рікою текло заморське вино і свій, рідний «Мед», Слуги розносили величезні страви з м'ясом, дичиною. Жінки сиділи за столом нарівні з чоловіками. Жінки взагалі брали активну участь в управлінні, господарстві, інших справах. Відомо чимало жінок - діячок такого роду: княгиня Ольга, сестра Мономаха Янка, мати Данила Галицького, дружина Андрія Боголюбського та ін. Одночасно відбувалася роздача їжі, дрібних грошей від імені господаря незаможним.

Улюбленими забавами осіб були соколине, мисливські полювання. Для простого люду влаштовувалися скачки, турніри, різні ігрища. Невід'ємною частиною російського побуту, особливо на півночі, була лазня.

Внизу, на берегах Дніпра, шумів веселий київський торг, де продавалися вироби і продукти не лише з усієї Русі, а й з усього світу, включаючи Індію і Багдад. По схилах гір до Подолу спускалися багатоманітним - від хороших дерев'яних будинків до убогих землянок - житла ремісників, робітників. У причалів Дніпра і Почайни тіснилися сотні великих і малих суден.

Вулицями міста снувала строката, разноязикая натовп. Проходили тут бояри і дружинники в дорогих шовкових шатах, в прикрашених хутром і золотом плащах, в гарних шкіряних чоботях. Пряжки їх плащів були зроблені з золота і срібла. З'являлися і купці в добротних лляних сорочках і вовняних каптанах, снували і люди бідніші в полотняних домотканих сорочках і портах. Багаті жінки прикрашали себе золотими і срібними ланцюгами, намистом з бісеру, який дуже любили на Русі, сережками, прикрасами з золота та срібла, обробленими емаллю, черню. Але прикраси й простіші, дешевше, виготовлені з недорогих камінчиків, простого металу - міді, бронзи. Їх із задоволенням носили небагаті люди. Жінки вже тоді носили традиційну російську одяг - сарафани, голову накривали убрусами (хустками).

Повсякденне життя в стародавній Русі. Повсякденне життя на Русі в XIII-XV ст Храми, палаци, дерев'яні будинки і напівземлянки околицях були і в інших російських містах, там же шуміли торги, а в свята ошатні жителі заповнювали вузькі вулиці.
Своя життя, повна праць, тривог, текла в російських селах і селах, в рублених хатах, в напівземлянках з печами-каменками в кутку. Там люди наполегливо боролися за існування, розорювали нові землі, розводили худобу, бортничали, полювали, оборонялися від «Лихих» людей, а на півдні - від кочівників, знову і знову відбудовували спалені після ворожих набігів дерев'яні житла. Причому нерідко орачі виходили в поле озброєні рогатинами, дрючками, цибулею і стрілами, щоб відбитися від половецького дозору. Довгими зимовими вечорами при світлі скіп жінки пряли пряжу, чоловіки пили хмільні напої, мед, згадували минулі дні, складали і співали пісні, слухали казок і сказительниц билин

Культура Русіx-початкуXIII століть.

До політичної роздробленості культура Русі орієнтувалася на Захід, багато було рецептірованно з Візантії. Культура складалася як всередині самої Русі, так і під впливом сусідніх держав. Як і на сьогоднішній день найважче розвивалися в культурному плані села і села.

Великий вплив на зміну в культурі Русі зробило прийняття християнства, але язичництво так цілком і не йшло ще довгі роки. Ми пам'ятаємо, що і на сьогодні ми відзначаємо свята, які є за своєю суттю язичницькими.

вид культури

Основний зміст

Особливості

Писемність, грамотність, школи

XI століття, набувають поширення перекладні твори

«Олександрія» - життя Олександра Македонського

«Девгениево діяння» - про подвиги воїна Дигениса

Ізборник Святослава 1073 року - збірник народних повчальних міркувань.

деко -копії документів.

Толмач -перекладач.

пергамент - оброблена теляча або бараняча шкіра для письма.

Писемність - Х століття

Археолог Д. В. Авдусин в 1949 р знайшов глиняний посуд Х століття з написом «горушна» - пряність

Знахідка дає зрозуміти, що писемність на Русі була вже в Х столітті. У IX столітті була складена кирилиця - перша російська абетка (Кирило і Мефодій).

Грамотність - XI століття

Школи відкривалися при церквах і монастирях вже при Володимирі I і Ярослава Мудрого.

Сестра Володимира Мономаха - Янка, відкрила школу для дівчаток із багатих сімей при жіночому монастирі.

Поширені школи були тільки в містах, але на той період часу в них могли вчитися всі верстви населення.

графіті – написи, видряпані на стінах церков. Це були роздуми про життя, скарги і молитви.

Літописи

Кінець Х століття

Перша літопис (від Рюрика до Володимира Святого, не збереглася)

Літопис -погодне виклад подій.

Літопис - державна справа, з'явилася відразу після введення на Русі християнства. Писали і переписували літописі, як правило, церковнослужителі.

Епоха Ярослава Мудрого і Софії в Києві

Друга літопис (включила першу + деякі нові матеріали, не збереглася)

60-70-е XI століття - Іларіон

Писав її під ім'ям ченця Никона

90-е XI століття

Наступний звід з'явився за часів Святополка

XII століття (1113 рік) - чернець Нестор

«Повість временних літ» - перша дійшла до нас літопис, тому її і прийнято вважати першою на Русі.

Була незвичайною літописом, вона набувала філософсько-релігійне забарвлення і включала в себе, крім яскравого опису подій, міркування літописця

архітектура

Десятинна церква

Побудована грецькими майстрами, перша російська церква. дерев'яна

Храм Святої Софії в Києві

Храм Святої Софії в Новгороді

Храм Святої Софії в Полоцьку

Спасо-Преображенський собор в Чернігові

Золоті Ворота в Києві

Усі будівлі мають хрестово-купольну форму, яка прийшла на Русь з Візантії після хрещення, також як і саме кам'яне будівництво.

Успенський собор у Володимирі (1160 г.)

Білокам'яний палац в Боголюбове

Золоті ворота у Володимирі

Храм Покрова на Нерлі (тисячі сто шістьдесят п'ять, однокупольний)

Георгіївський собор Юр'єва монастиря (1119)

Церква Спасо-Нередіци під Новгородом (1198 г.)

Дмитрієвський собор у Володимирі (1197 г.)

Георгіївський собор в Юр'єв-Польському

Церква Параскеви П'ятниці в Чернігові

Спасо-Преображенський собор Ефросіньевского монастиря в Полоцьку (1 159, зодчий Іоанн)

Язичницька (дерев'яне будівництво):

1) многоярусность будівель;

2) увінчання будівель башточками і теремами;

3) художнє різьблення по дереву;

4) наявність прибудов ( клітей).

Схема однокупольного, одноярусного храму.

Християнська (кам'яне будівництво) - церкви хрестово-купольні:

1) в основі квадрат розчленований 4-ма стовпами;

2) прямокутні осередки, що примикають до подкупольному простору, утворюють архітектурний хрест.

Інший рисою російської архітектури того часу стало поєднання споруд із природним ландшафтом.

зодчество -архітектура.

література

40-е XI століття, Іларіон

«Слово про закон і благодать»

Викладено місце Русі у світовій історії. Перший літературний автор.

фольклор

Слово «О полку Ігоревім» - невдалий похід Ігоря Святославича на половців у 1185 році.

«Сказання про Бориса і Гліба»

«Сказання про початковий поширення християнства на Русі»

фольклор -усна народна творчість.

XI століття, чернець Яків

«Пам'ять і похвала Володимиру»

Необхідно розуміти, що Сказання, Ходіння, Читання, Житіє - це жанри Давньоруської літератури.

XI століття, чернець Нестор

«Читання про житіє Бориса і Гліба»

XII століття, Володимир Мономах

«Повчання дітям» - книга про те, яким повинен бути справжній князь.

XII століття, ігумен Данило

«Ходіння ігумена Данила до святих місць»

Данило Заточник

«Слово» і «Моління»

XII століття, митрополит Климентій Смолятич

«Послання» священику Фомі

XII століття, єпископ Кирило

«Притча про людську душу»

Початок XIII століття

Києво-Печерський Патерик

Історія заснування Києво-Печерського монастиря і перших ченців

живопис

Фресковий та мозаїчний живопис

Софійський Собор в Києві

Михайлівський Золотоверхий монастир - мозаїка

фреска -різьблення по сирій штукатурці.

мозаїка -зображення, зібране з скляних кольорових шматочків.

Іконопис XII-XIII

«Ангел золоті Влас»

«Спас нерукотворний»

«Успіння Богородиці»

«Ярославська Оранта»

Відомий був іконописець Алімпій

К. П. Брюллов (1799-1852 рр.)

"Останній день Помпеї"

«Явище Месії» - Богородиця

фольклор

Лютні, гуслі - інструменти

Скоморохи, співаки, танцюристи

язичницькі традиції

Пісні, сказання, билини, прислів'я, приказки

Побут народу.

Поширена була ювелірна техніка по золоту і сріблу (браслети, сережки, пряжки, діадеми, навіть посуд відбувалася дорогоцінними каменями і металами). Дивовижно гарний була різьблення по дереву. Бенкети з медом і вином у князів і дружинників. Забавою вважалася соколине, яструбина, мисливські полювання. Влаштовувалися скачки.

Росіяни дуже любили лазню.

Побут Стародавньої Русі 12 - 13 століття. Які його особливості? і отримав найкращу відповідь

Відповідь від А Ви не знаєте ... як?) [Гуру]




Лиштви, ганок, скати покрівель північних російських хат прикрашає суворий, але витончений геометричний орнамент. Улюблений мотив різьби - сонячна розетка, древній символ життя щастя, благополуччя.
"Усередині селянські хати були прибрані суворо, але ошатно. У хаті в передньому кутку під іконами - великий стіл для всієї родини, уздовж стін широкі вбудовані лавки з різьбленою опушкою, над ними полиці для посуду. Північний шкафчик-мисник ошатно прикрашений розписом - тут птах Сирин і коні, квіти і картинки з алегоричними зображеннями часів року. Святковий стіл накривали червоним сукном, ставили на нього різьблену і розписний посуд, ковші, різьблені светци для скіпи.
З дерева робили все - і меблі, і кошик, і ступу, і сани, і колиска для дитини. Часто ці побутові предмети з дерева розписували. Майстер думав не тільки про те, щоб ці речі були зручні, добре служили своєму призначенню, але піклувався про їхню красу, про те, щоб вони радували людей, перетворюючи роботу, навіть найважчу, в свято.
Особливо шанувалися у селянина прядки. Прядіння і ткацтво було одним з основних занять російських жінок. Потрібно було наткати тканини, щоб одягнути свою велику сім'ю, прикрасити будинок рушниками, скатертинами. Тому не випадково прядка була традиційним подарунком у селян, вони з любов'ю зберігалися і передавалися у спадок. За старим звичаєм хлопець, посватавшись до дівчини, дарував їй прядку власної роботи. Чим прядка нарядно, ніж вправнішим вирізана і розписана, тим більше честі нареченому.
Городяни мали інші житла. Майже не зустрічалися напівземлянки. Часто це були двоповерхові будинки, що складаються з декількох кімнат. Значно відрізнялися житлові приміщення князів, бояр, дружинників і священнослужителів. Під садиби відводилися і великі площі землі, будувалися господарські будівлі, зруби для слуг, ремісників. Боярські і князівські хороми представляли собою палаци. Були й кам'яні князівські палаци. Будинки прикрашалися килимами, дорогими грецькими тканинами. У палацах, багатих боярських хоромах йшла своє життя - тут розташовувалися дружинники, слуги.
І одягалися різні верстви суспільства по-різному. Селяни і ремісники - чоловіки і жінки - носили сорочки (у жінок вони були довші) з домотканого полотна. Чоловіки крім сорочки одягали штани, а жінки - спідниці. Верхнім одягом і у чоловіків, і у жінок була свитка. Носили також різні плащі. Взимку носили звичайні шуби. Одяг знаті за формою схожа на селянську, але якість, звичайно, було іншим: з дорогих тканин шився одяг, плащі часто були з дорогих східних матерій, парчеві, вишивалися золотом. Плащі застібалися на одному плечі золотими застібками. Зимові шуби шилися з дорогого хутра. Взуття у городян, селян і знаті теж відрізнялася. Селянські постоли дожили до 20 століття, городяни частіше носили чоботи або поршні (туфлі), князі носили чоботи часто прикрашені інкрустацією.

відповідь від Анастасія Лис[Активний]
Побут в Київській Русі мав суттєву різницю в способі життя людей різних районів країни, міст і села, феодальної верхівки і основного населення.
Народ Київської Русі жив як у великих для свого часу містах, які мають десятки тисяч людей, так і в селах в кілька десятків дворів і селах, особливо на північному сході країни, в яких групувалося по два-три двору.
Народи, розташовані по торгових шляхах, жили значно краще, ніж жили по дреговіческім болотах і на території Приуралля. Селяни жили в невеликих будинках. На півдні це були напівземлянки, у яких навіть даху були земляні.
У Київській Русі північна хата - висока, часто двоповерхова, вікна невеликі, але їх багато - п'ять або шість - і все до сонця тягнуться, високо від землі піднялися. Під бік до хаті притиснулися сіни, сарай, комори - все під одним дахом.

Вибір редакції
До сторіччя Жовтневої революції, 25 жовтня 2017 року, на російські екрани вийде, мабуть, самий скандальний фільм останніх років -...

Абашево. У дворянстві з 1615 роки (ОГДР, VIII, с. 42). Від Абаша Улана - воєводи казанського хана, в 1499 році перейшов на російську ...

Татарські фаміліі.Значеніе татарських прізвищ Макшеєвим. Дворяни з 1653 року. Можливо, від Калемета і Асеметеліма Макшеєвим, хрещених ...

Кургінян Сергій Ервандович (1949, Москва) - політолог, президент міжнародного громадського фонду «Експериментальний творчий центр» ...
В результаті вивчення складу населення Росії з'ясувалося, що досить значну частину жителів країни становлять татарські народи ....
500 РОСІЯН ПРІЗВИЩ Булгарія-КАЗАНСЬКОГО І ТАТАРСЬКОГО ПРОІСХОЖДЕНІЯ1. Абашево. У дворянстві з 1615 року. Від Абаша Улана - воєводи ...
ВТРАЧЕНІ ІЛЮЗІЇ ХАЯТ Цю прем'єру ми чекали з особливим інтересом, оскільки сценарій для нього написав челнінскій журналіст Равіль Сабир ....
Татарські фаміліі.Значеніе татарських прізвищ Бабічева. Питома княжий рід. Від Баби Івана Семеновича, воєводи Вітовта, який виїхав ...
Моє основне завдання - допомогти всім людям, які до мене звернулися. Я володію екстрасенсорними здібностями і готова використовувати їх для ...