Токмакова твори. Аудіо розповіді Ірини Токмаковой
Дорогі мої читачі!
Я стала думати, що ж може бути такого спільного між мною, такою старою, і між вами, такими молодими? Так ось же що: і ви, і я - ми любимо «Мурзилка»! Це наш журнал - і ваш і мій.
Познайомитися з «Мурзилка» мені довелося ще тоді, коли я була такого ж віку, як ви зараз. Під Новий рік я кожен раз нагадувала мамі, щоб вона не забула оформити підписку на мій улюблений журнал. Але минув час, і я виросла і стала читати інші, дорослі, журнали і газети. А потім ... Потім - а було це в далекому 1958 році, коли ваші тата й мами ще не народилися, а бабусі й дідусі пішки під стіл ходили, - моє перше вірш було надруковано в «Мурзилке». Ух, якою гордістю це наповнювало мене, письменника-початківця!
І в усі наступні часи, що б я не писала, я першим ділом показувала в редакції «Мурзилки». Дуже багато спочатку друкувалося на сторінках улюбленого журналу, а потім вже переходило в книжку. І дуже багато героїв різних творів, написаних різними письменниками, спочатку приходили до читача в журналі, в «Мурзилке». А вже потім вони переселялися в книжку.
Що може бути цікавіше, ніж зустріти в книжці свого знайомого, дізнатися подробиці його життя і пригод, перегортаючи сторінки книги.
Ви помітили, що, коли гортаєш паперові сторінки, вони випромінюють тепло? Ніякої електронний планшет, самий наворочений, такого тепла не дасть ніколи, запевняю вас!
Як це буває чудово - забратися з ногами на диван, взяти в руки теплу, живу книжку, подивитися, як героїв зобразив художник, відмовитися від усього, заглибитися в читання і навіть силою уяви самому опинитися в гущі подій. Що може бути чудесней! Ви згодні зі мною?
Содержание статьи развернуть / свернуть
Пригоди в Тутітаміі
День все хмурився і хмурився. З самого ранку. Потім пішов дощик. Дрібний і противний. Зовсім не літній, а якийсь осінній, сумний. Наушки згорнувся в кутку Наташиного диванчика, став схожим на бабусин клубок, і спав, спав, спав ...
Наташа сумувала, нічого не хотілося, ні грати, ні малювати. Бабуся за чимось увійшла в кімнату і раптом зупинилася біля Наташиного столика.
Наташа, що це? - запитала вона, взявши зі столу красиве дерев'яне, розписане блакитними і рожевими квітами пасхальне яєчко. - Звідки воно?
Наташа відповіла не відразу і якось дивно збентежилася:
Це Таино ...
Вона тобі його подарувала?
Н-н-ні ...
Дала пограти?
Н-н-ні ...
Бабусі щось здалося підозрілим.
Так як же воно до тебе попало? Наташа мовчала. Вона опустила очі і втупилася в підлогу.
Я взяла його з кошика ...
Чи не спитавши?
Так, - прошелестіла Наташа.
Що ж ти наробила? - захвилювалася бабуся. - Ти що, не знаєш, що брати чуже без дозволу - це просто крадіжка ?! Зараз же бери парасольку і вирушай до Таї.
Бабуся, а що ж я скажу? - розгубилася Наташа.
Що хочеш, те й кажи! Але тільки, щоб це була правда!
Коли Наташа прийшла до Таї, та сиділа на табуретці і плакала. Виявляється, розписне яєчко було подарунком і пам'яттю, і Таємниця мама їм дуже дорожила. І Таї влетіло за те, що воно загубилося. Червоніючи і затинаючись, Наташа простягнула яєчко. Тая так зраділа, що не стала розпитувати, як же воно раптом виявилося у Наташі. До того ж, на Наталчині щастя, Таємної мами не було вдома ...
Коли Наташа повернулася додому, бабуся суворо запитала:
Віддала? Наташа кивнула.
Добре, що у тебе вистачило мужності, - сказала бабуся. - І совісті, - додала вона, помовчавши. - А тепер сідай на диван і послухай. А я тобі прочитаю казочку.
Посунься, Наушки, - сказала Наташа і приготувалася слухати.
Бабуся взяла книжку, одягла окуляри і стала читати казку.
дама хробаків
Вранці в кухні своєї
Спекла королівські пончики
Для знатних гостей
Самих різних мастей.
Поклавши їх студити на балкончику.
А червовий валет,
Вісімнадцяти років,
Потягнув їх і з'їв на самоті.
І ніхто не бачив.
І ніхто не сказав:
«Як не соромно вам, Ваше Високість!»
Незабаром гості прийшли:
Пані та королі
І трефові, і бубнові.
Все в парчі та хутрі,
Виряджені в прах
І закутані в мантії нові.
Тут король наш черв'яків
Крикнув жінці своєї:
Глянь, хто завітав в гості до нас! -
Сам до столу подавав.
Навіть сам розливав
Смачний суп з телячих хвостиків.
Був лосось на столі
І індичка в желе,
І шампанське бризкало іскрами.
Всі вигукнули: - Ах! -
Як внесли при свічках
Легкий пудинг з підливою вишуканою.
Весь обід королева була весела.
Обгризла поспіль два індюшьіх крила.
Запиваючи французьким бульйончиком,
А потім наказала валет черв'яків
Королівський десерт принести скоріше
І почастувати кожного пончиком.
Але, повернувшись з балкона, валет
Доповів: - Їх там немає.
Видно, їх потягли розбійники.
Я шукав на підлозі.
Нишпорив в кожному кутку.
На столі, в скрині, в рукомийнику.
Втім, може бути, кіт,
Що в підвалі живе. -
Ви про це подумайте самі -
Вірно, він їх і з'їв: На мене він дивився.
Ворушачи винувато вусами.
Посоромся-ка, валет.
Ти несеш повна маячня.
Адже коти не харчуються пончиками.
І, помітити дозволь. -
Крикнув з серцем король. -
Їм не треба беретів з помпончиками!
Гей, покликати сюди слуг
Так поставити всіх в коло.
Сам я буду вести розгляд.
Знаю я, хто вкрав,
Крихти все підібрав.
Так залишилося одна обставина.
Так сталося, що злодій,
Забувши про сором,
Підборіддя хусточкою НЕ витер,
А йому на біду
У людей на увазі
Весь сироп від варення і витік!
Тут все стали дивитися,
Головами вертіти,
Ніби злодія не бачили зроду.
А валет наш черв'яків
Тре дужче й дужче
Неіспачканний своє підборіддя.
Королева, кричачи:
Гей, покликати ката! -
Підборами стукала від злості.
І не знали, як бути.
Треба ль їсти або пити,
Всі її королівські гості.
Але король слово мав.
гаряче заперечував
Проти смертної Валєтова страти:
Раз вже пончиків немає,
Те червовий валет
Навряд чи що створить потворного!
Нехай червовий валет
Ближніх кілька років
Гризе тільки гріли кірку.
А на завтрашній день
Принесіть ремінь
Так задайте хорошу прочуханку!
Наташа розсміялася.
Прости, бабуся, - сказала вона. - Я все зрозуміла, я більше ніколи нічого чужого не візьму без дозволу.
Бабуся, погладивши внучку по голівці, пішла на кухню смажити котлети.
Знаєш, Наушки, - сказала Наташа. - Все-таки у мене дуже добра бабуся.
Але Наушки продовжував спати, а дощик продовжував стукати у віконце. Наташа прилягла поруч. Натягнула на себе старий картатий плед. І теж непомітно для себе заснула.
( «Казка про пончики» - фрагмент казкової повісті Ірини Токмаковой «Пригоди в Тутітаміі» - опублікована в 6 номері журналу «Мурзилка» 1999 року.)
Щоб збільшити сторінку, клацни по ній!
Рис. Л. Токмакова
Дитячий поет і прозаїк, перекладач дитячих віршів, лауреат Державної премії Росії за твори для дітей та юнацтва (за книгу «Щасливої \u200b\u200bдороги!»). Ірина Петрівна завжди була відмінницею: школу закінчила із золотою медаллю, маючи особливі успіхи в літературі і англійською мовою; поступово без іспитів на філфак МГУ, з відзнакою його закінчила; навчання в аспірантурі поєднувала з роботою гідом-переводчіком.Слушайте твори Токмаковой для дітей шкільного та молодшого віку.
Одного разу І. Токмакова супроводжувала іноземних енергетиків - їх було всього п'ятеро, але прибутку вони з різних країн, так що молодий перекладачці доводилося говорити англійською, французькою та шведською мовами одночасно! Шведський енергетик був літньою людиною - він був вражений, що молода москвичка не тільки говорить на його рідній мові, а й цитує йому рядки поетів Швеції. Повернувшись в Стокгольм, він вислав Ірині Петрівні збірник шведських народних пісеньок. Ця невелика книжка, вийнята з посилки, по суті, круто змінить долю І. Токмаковой, хоча ніхто ще про це не підозрював ...
Лев Токмаков (він і сам пробував писати вірші) мимоволі чув шведські колискові у виконанні дружини, зацікавився і запропонував їх редакції журналу «Мурзилка», з яким співпрацював. Там з'явилася перша публікація І. Токмаковой. Потім перекладені нею зі шведської мови вірші-пісеньки були зібрані в окрему книгу «Ведуть бджоли хоровод», але ілюструвати її Напевне сказати не Л. Токмакова, а вже знаменитому художнику А.В. Кокорін. А ось друга книжка І. Токмаковой: «Крихітка Віллі-вінки» (переклад з шотландських народних пісеньок) - вийшла вже в ілюстраціях Л.А. Токмакова. Віллі-вінки - це гном, схожий на Оле-Лукойє з казки Г.Х. Андерсена. Після «Крихітки» Ірину Петрівну прийняли до Спілки письменників - за рекомендацією самого С.Я. Маршака! Так І. Токмакова, відмовившись від кар'єри науковця, філолога, викладача, стала дитячим поетом і письменником. Але не тільки - діапазон літературних занять Ірини Петрівни надзвичайно широкий.
Творчий союз Ірини та Льва Токмакових успішно розвивався. Що виходили в 1960-і роки дитячого поета Ірини Токмаковой ілюстрував художник Лев Токмаков: «Дерева» (1962), «Кукуріку» (1965), «Карусель» (1967), «Вечірня казка» (1968). Ірина Петрівна - автор не лише віршованих книжок, а й значної кількості казкових повістей: таких, як «Аля, Кляксіч і буква« А »,« Може, нуль не винен? »,« Щасливо, Івушкіна! »,« Ростик і Кеша » , «Маруся не повернеться» та інших. Вони виходили в ілюстраціях як Л. Токмакова, так і інших митців (В. Дугіна, Б. Лапшина, Г. Макавеева, В. Чижикова та інших).
Ірина Токмакова, в свою чергу, здійснювала роботу з творами зарубіжних дитячих авторів в якості перекладача. У перекладах або переказах Ірини Петрівни російськомовні діти познайомилися зі знаменитими героями Джона
М. Баррі, Льюїса Керролла, Памели Треверс і інших. І.П. Токмакова перевела величезна кількість віршів з мов народів СРСР і світу: вірменського, болгарського, в'єтнамського, хінді, чеського та інших. Як поет-перекладача Ірина Петрівна часто «гостює» на сторінках журналу «Кукумбер». На думку І. Токмаковой: «Як складова частина краси, поезія покликана врятувати світ. Врятувати від горя, прагматизму і користолюбства, які намагаються звести в чеснота ».
У 2004 році Президент РФ В.В. Путін надіслав привітання з 75-річним ювілеєм І.П. Токмаковой, яка внесла величезний внесок як в вітчизняну, так і світову дитячу літературу. Ірина Петрівна - давно визнаний авторитет і в педагогічній області. Вона автор і співавтор багатьох хрестоматій для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Удвох із сином Василем (колись слухали в колисці шведські народні пісеньки в маминому виконанні) І.П. Токмакова написала книгу «Разом почитаємо, разом пограємо, або в пригоди в Тутітаміі», позначеного як «посібник для починаючої мами і просунутого малюка». Токмаков-старший також залишив слід в дитячій літературі та в якості письменника: в 1969 році вийшла книжка «Мішин самоцвіт», яку Лев Олексійович сам написав і проілюстрував.
Ірина Петрівна Токмакова
І настане веселе ранок
Вірші, казки, повісті
«Настав веселе ранок ...»
Якщо по порядку, то було так.
Співай-ка, підспівуй-ка:
Десять пташок - зграйка ...
Ця - зяблик.
Ця - стриж.
Ця - розвеселий чиж.
Ну а ця - злий орлан.
Пташки, пташки, - по домівках!
І дворічна дівчинка швидко лягає на підлогу, смішно зображує на обличчі жах і спритно відповзає під ліжко ...
Так почалося моє знайомство з поезією Ірини Токмаковой. Під ліжко повзла моя дочка, а вірші «Десять пташок - зграйка» читала з виразом її мама.
Десять років по тому я побачив в газеті «Правда» статтю Токмаковой. Вона писала, що сучасна дитяча література, і особливо звернена до малюків, повинна перш за все вчити ... дорослого, вчити його зверненням з дитиною!
Письменниця була права, і я знав це вже з досвіду.
Ірина Петрівна працює для самого маленького слухача і читача - для дошкільнят та молодших школярів. Пише вірші, пісеньки, повісті, казки та п'єси. І у всіх її творах йдуть поруч і дружать бувальщина і небилиця. Послухайте, почитайте вірші «У чудний країні» і «Букварінск», «Кошенята» і «Скоромовка», інші твори, і ви погодитеся зі мною. \u003c...\u003e
Вірші Токмаковой прості, короткі, дзвінкі, легко запам'ятовуються. Вони також необхідні нам, як і перші слова.
По-різному кожен з нас пізнає світ: одним пізнання дається легко, іншим важче. Одні дорослішають швидше, інші повільніше. Але в будь-якому випадку ніхто з нас не обходиться без рідної мови, без слів і виразів найпростіших. Вони дивним чином поєднуються в ту міцну нитку, яка пов'язує рідні слова і між собою, і з мудрістю казки, і з радістю і печаллю нашого часу. З ранніх років разом з впізнавання рідної мови дитина занурюється в певну культуру. Тому і говорять: «Слово, мова - це цілий світ».
За допомогою слів впізнають себе і інших. Слова можна повторювати, декламувати, співати, ними можна цікаво грати.
Звідки ж Ірина Петрівна - доросла людина - так добре знає перші слова дітей? Або вона їх вигадує, складає?
Хороші дитячі книжки виходять лише у того письменника, який не забув, як це - бути маленьким серед дорослих. Такий письменник ясно пам'ятає, як діти думають, відчувають, як сваряться і миряться, - пам'ятає, як вони ростуть. Якби не пам'ятав, не знайшов би слів, яким ви відразу повірите.
«Скільки ж треба пам'ятати!» - може здивуватися хтось із вас.
Пам'ятати і правда треба багато. Але все запам'ятати про дитинство не може навіть дитячий письменник. І тоді він пише, придумує цікаві історії, які цілком могли бути насправді.
Як на гірці - сніг, сніг,
І під горою - сніг, сніг,
І на ялинці - сніг, сніг,
І під ялинкою - сніг, сніг,
А під снігом спить ведмідь.
Тихіше, тихіше ... Не шуміти.
Чим раніше пробуджується в людській душі почуття любові до рідного міста, села, дому, друзям і сусідам, тим більше душевних сил стає у людини. Ірина Петрівна пам'ятає про це завжди. Понад півстоліття вона ні на жоден день не розлучається з віршами, казками, повістями, а значить, і з вами - своїми читачами.
Це ми трошки поговорили про особливі дорослих.
Тепер поговоримо про особливі дітях. Це легше, тому що діти - все особливі. Тільки особлива людина грає в докторів і космонавтів, в «дочки-матері» і в принцес, в учителів і розбійників, в диких звірів і продавців. В таких іграх все як насправді, як в житті, - все «по правді»: серйозні особи, важливі вчинки, справжні образи і радості, справжня дружба. Значить, дитяча гра не просто забава, а мрія кожного про завтрашній день. Дитяча гра - це впевненість в тому, що треба наслідувати кращим справах і вчинкам дорослих, це вічне хлоп'яче бажання швидше вирости.
Ось Ірина Петрівна і допомагає дітям: пише, складає книжки про все на світі. Але пише не просто, щоб розважити дитину, немає. Вона вчить серйозно думати про життя, вчить серйозним вчинкам. Про це її повісті, наприклад «Сосни шумлять», «Ростик і Кеша», вірші «Я чув», «Розмови» та багато, багато інших.
У всіх є улюблені іграшки. Виростаючи, ви ще довго не розлучаєтеся з ними: розставляєте на шафах, полицях, усаживаете на диван, на підлогу. І правильно робите!
Улюблені іграшки, особливо ляльки і тваринки, - частина дитинства, дитячий світ, діти самі його склали навколо себе. В такому світі можна жити хоч греблю гати, адже кругом друзі. Цей світ населяють красиві герої - пустотливі і слухняні, смішні й зворушливі, чесні і віддані. Навіщо ж з ними розлучатися!
Точно такий же життям живуть і дитячі книжки - найкращі ваші друзі і порадники. У іграшки, наприклад Дюймовочки або ведмедя, запитаєш про що-небудь. Даси їм хвилинку помовчати-подумати і сам же за них собі відповідаєш. Цікаво! А ось книжка сама відповідає нам голосами своїх героїв на будь-які питання. По-моєму, ще цікавіше! Одну з таких книжок ви тримаєте зараз в руках.
Будь-яке відоме твір Токмаковой, яке увійшло в книгу «І настане веселе ранок», обов'язково змусить вас знайти і згадати інші вірші і прозу Ірини Петрівни, її переклади творів для дітей з вірменського, литовського, узбецького, таджицького, англійської, болгарської, німецької та інших мов . Токмакова взагалі багато перекладає - допомагає письменникам інших країн прийти зі своїми книжками до дітей, читає по-російськи. Так читачі та письменники з допомогою книг вчаться один у одного хорошого, краще і швидше розуміють, що людина народжується і живе для щастя - для світу, для людей, а не для горя - для війни і знищення всього живого. А якщо людина цього не розуміє, його життя проходить даремно, нікому не приносить ні радості, ні користі. Значить, даремно народився ...
І все ж радості і печалі в нашому житті часто йдуть поруч. Дорослі, багато пожили люди кажуть: «Так влаштований світ».
Цікаво, що письменники і діти, не змовляючись, найчастіше відповідають на це так: «А ми хочемо зробити світ кращим».
Правильну відповідь.
Чужого горя не буває, не повинно бути. Тому дитячі письменники завжди шукають причини хороших і поганих вчинків дорослих і дітей:
Я ненавиджу Тарасова:
Він застрелив лосицю.
Я чув, як він розповідав,
Хоч він говорив тихо.
Тепер лосеняти губатого
Хто ж в лісі нагодує?
Я ненавиджу Тарасова.
Нехай він додому йде!
Коли людина прагне до кращого життя, він хоче справедливості не тільки для себе, але обов'язково і для інших. А «інші» - це не тільки люди, це - все живе навколо. Ірина Токмакова багато пише про природу, вміє особистий статок своїх героїв - дітей і дорослих, дерев і квітів, домашніх і диких тварин - зробити цікавим кожному читачеві. Навіть в коротенькому вірші вона мудро олюднює природу, розкриває зміст щоденних турбот і дерева і звіра.
Це інтерв'ю виходить із запізненням на 3 роки. Ірина Петрівна Токмакова завжди дуже трепетно \u200b\u200bі вимогливо ставилася до слова, - ось і цього разу вона хотіла, щоб у тексту була «вірна інтонація». Але коли прийшов час заключних правок, Ірину Петрівну почало підводити здоров'я, і \u200b\u200bми відклали узгодження матеріалу на невизначений термін. На жаль, за життя Ірини Петрівни ми так і не повернулися до нашої бесіди. А позавчора, 5 квітня, у віці 89 років, вона померла.
Повагавшись, ми все ж вирішили опублікувати це інтерв'ю в пам'ять про чудову дитячої письменниці, поетесі і перекладачці, автора повістей-казок «Може, нуль не винен?», «Щасливої \u200b\u200bдороги», «Аля, Кляксіч і буква А», «Щасливо, Івушкіна! », віршів і п'єс, перекладів англійською та шведською поезії і прози, серед яких« Аліса в чарівній країні »Льюїса Керролла,« Вітер у вербах »Кеннета Грема,« Мумі-троль і капелюх чарівника »Туве Янссон,« Вінні-Пух і його друзі »Алана Мілна.
Ми дуже сподіваємося, що ця розмова стане приводом для всіх нас відкрити разом з дітьми книги Ірини Петрівни Токмаковой і хоча б на вечір поринути в казковий світ, якому вона присвятила все своє життя.

Ірина Петрівна, чому казки?
Але ці пісеньки і танці діти розучували на тлі жахливого голоду. Знаєте, дерев'яні миски в їдальнях були дірявими - не тому, що стара посуд, а тому, що малюки так вишкрібали ложками дно. І коли мама давала мені трохи грошей, я йшла на базар і купувала їм цукерки. Яка для них це була радість! У той час я цілу добу допомагала мамі. Гуляла з ними, вкладала спати. Я дуже звикла до дітей, полюбила їх. Тоді я почала складати казки і розповідати їм перед сном. Діти з раннього дитинства увійшли до мене в душу. Ніколи не було бажання бути дорослим прозаїком. І якщо я писала лірику, то рідко, для душі.
Уже тоді ви зрозуміли, що письменництво - ваша стезя?
Література завжди давалася мені легко. Шкільний твір за урок писала і собі, і сусідці по парті. Писала вірші, звичайно. Але потім вийшов зрив. Зі мною вчилася дочка Лебедєва-Кумача, Марина. Я попросила її показати мої вірші батька. Він прочитав і написав доросле рецензію, звертаючись до мене як до дорослого автору. Йому не сподобалися якісь образи. Він сказав, що так не може бути і що мені треба писати сюжетні вірші. А адже це такий авторитет. Я пішла його рекомендацій і на цьому зламалася. Потім довго нічого не писала.
Добре, що в евакуації була хороша викладачка англійської. Я захопилася іноземною мовою і стала готуватися на філфак. Щоб вступити без іспитів, мені була потрібна золота медаль. І весь час я займалася. Мама гнала гуляти, але я поставила собі за мету - медаль. Надійшла без іспитів, але вірші закинула остаточно.
А коли ви повернулися до казок?
До казок я повернулася через переклади англійських і шведських віршів. За фахом я лінгвіст, закінчувала романо-германське відділення. Навчалася в аспірантурі філологічного факультету на кафедрі загального та порівняльного мовознавства. У мене була маленька дитина, стипендія крихітна, і паралельно я підробляла в якості гіда-перекладача. І в одній з міжнародних делегацій енергетиків до мене підійшов дуже відомий в своєму середовищі пан Борквіст. Ми розговорилися, і він розчулився, коли я прочитала йому вірш Густава Фредінга шведською мовою (це мій другий мова).
Коли пан Борквіст повернувся в Стокгольм, то прислав мені томик віршів Фредінга, і оскільки у мене був маленький син, доклав ще книгу дитячих народних пісеньок. Мені дуже захотілося їх перевести. Я перевела, а чоловік намалював до них ілюстрації і відніс пісеньки в Дітгіз (зараз це видавництво «Дитяча Література»). А вони якраз думали видавати серію народних пісеньок. І відразу все у мене взяли. Мені це справа дуже сподобалося, і я вирішила продовжити. Тоді в Ленінці, де я працювала над дисертацією, я знайшла шотландські народні пісеньки. Вони здалися мені чарівними. Я їх перевела, і їх теж тут же взяли.

Переклад - фактично новий твір. Вам доводилося адаптувати тексти для маленьких читачів?
Англійські казки сильно відрізняються від наших. У них більше абсурду, а в росіян - мелодії, заколисування, руху. Вони динамічні, але не хитромудрі, а в англійському фольклорі багато незрозумілого, він тягучий. Те, що я перекладала, - трилогію Едіт Несбіт - це початок 20 століття. Славні казочки, але є деяка затягнутість, старомодність. Довелося адаптувати, але не сильно втручаючись.
Хоча іноді переклад стає популярнішим оригіналу. Наприклад, переклад казки «Вінні-Пух» Бориса Заходера. Він дуже подобається дітям. Але Заходер вніс багато свого, як він сам говорив, «додав Заходер». Я зробила свій переклад «Вінні-Пуха», за інтонацією він ближче до авторської. Але цей переклад вийшов один раз, а перевидати неможливо - все права куплені, чи не підступишся. Що я перекладала слово в слово - це «Міо, мій Міо» Астрід Ліндгрен. Вона так дивно написана, така мова чудовий. А ось «Пітер Пен» здався мені складним, затягнутим, недитячим, тому невелике втручання є. Ще перевела Туве Янссон. Широко опублікований переклад здався мені сухуватим. Перекладач знає мову, але він педагог і вчений більше, ніж письменник.
А коли ви самі стали писати?
На той момент я закінчила аспірантуру і стала працювати викладачем англійської мови в фізтеху в Долгопрудном. Дорога займала дуже багато часу, до того ж я захворіла. Тоді чоловік наполіг, щоб я залишила роботу і зайнялася перекладами. А після цих перекладів на дачі влітку раптом стало до мене вірш «На яблуньку». І тоді я придумала написати цілий дитячий цикл про дерева. Це не дуже-то відразу гладко вийшло, але при великому старанні вийшло. А чоловік мій, крім того, що був художником, добре редагував. Він ці вірші проілюстрував і відредагував. Тепер книжка «Дерева» виходить постійно.
Ідеї \u200b\u200bвсіх творів з'являються «раптом»?
Цілий освітній цикл казок мене попросили написати в «Мурзилке». Прохання в редакції журналу була така, щоб з'явилося щось про російською мовою. Я написала казку «Аля, Кляксіч і буква А» про російський алфавіт. Там всі букви - ожилі персонажі. Кляксіч прогнав букву Я, а дівчинка Аля не могла підписати лист мамі. І ось Аля з буквою А подорожували за алфавітом.

Потім була друга книжка - «Аля, Кляксіч і Вреднюга» - базові правила російської мови для першого класу. Потім «Аля, Антон і роздоріжжях» - це другий клас. Ще одна казка про цифри. Там пропадає персонаж з завдання, і її неможливо вирішити. І остання з серії пригод Алі - про англійську мову. Там, обнахалівшісь, я писала деякі вірші по-англійськи. До речі, ім'я героїні - Аля, скорочення від повного «Олександра» - прийшло від Пахмутової. Ми були добре знайомі з їх родиною.
Часто реальні люди виступали в якості прототипів ваших героїв?
Багато що я беру зі свого життя. Наприклад, у нас був ердельтер'єр. І ось я написала казку, в якій собака розуміла людську мову, якщо з нею розмовляв добра людина, а недобрі чули тільки гавкіт. Головного героя я писала зі свого вихованця. Пізніше була книжка «І настане веселе ранок» - це казка, де дівчинка потрапляє в повоєнний час в місто Крутогорск, прототипом якого була Пенза часів нашої евакуації. А в казці «Маруся ще повернеться» головна героїня жила на дачі, яку я списала зі своєї. У казці фігурує говорить будинок, якого звали Зелений Клим. Ми до сих пір так кличемо наш дачний будинок. У «Щасливо, Івушкіна!» будинок теж реальний, в такому ми жили в Костромській області. Практично скрізь, де є опис будинку, фігурує інтер'єр моєї дачі або місць, де мені доводилося жити. А ось дитячі персонажі вигадані.
А синові казки складали?
Для сина казки не складала. Правда, одну довелося. У дитинстві він дуже погано засинав. І я придумала «Вечірню казку», в якій хлопчик не хоче спати, тому сови вирішили його поцупити і перетворити в совеня, щоб він ночами не спав. З цієї казці навіть написана п'єса «Женька-совеня».
Повчальні елементи в казці продумуєте заздалегідь, наприклад, зараз буде казка про дружбу або зараз про те, як корисно рано лягати спати?
Я не роблю це свідомо: ось зараз я напишу мораль. Це приходить з підсвідомості, із засіків вилазить. Наприклад, в казці «Щасливо, Івушкіна!» я не думала: треба написати, що діти не повинні сумніватися в батьках. Саме вийшло.
Я пишу, що не продумуючи всієї казки. Це п'єса продумується дію за дією. Коли пишу прозу, я випускаю героїв на сторінку і не знаю, що буде далі. Вони починають жити. Я за ними просто спостерігаю. Ніколи не знаю наперед, що вони зроблять.

Я високо ціную Самуїла Маршака. А рекомендації залежать від віку. «Хлопці і тваринка» - для найменших, «Як Гришка порвав книжки» - для школярів. І я дуже люблю «Тиху казку» - дуже славне, добре вірш про їжачків. Люблю твори Льва Кассіля. Наприклад, для дітей середнього віку чудово підійде «Велике протистояння». Дуже багато гарної прози для дошкільнят і найменших у Віталія Біанкі - про природу, про тварин. Дотепна і чарівна книга «Пригоди капітана Врунгеля» Андрія Некрасова.
Секрет гарної казки - завжди пам'ятати, що казка пишеться для дитини. Коли я дивлюся деякі сучасні мультики, мені прикро від того, що там є все: автори демонструють себе, свою фантазію і майстерність. Немає тільки одного - любові до дітей.
Як вам здається, в чому саме секрет успіху ваших книг?
По-перше, любов до дітей. Дитячому письменнику насамперед потрібно любити дітей. По-друге, знання дитячої психології і професійний підхід. Писати казки - це серйозна професія. У порівнянні з Маршака, Барто, Михалковим багато зараз виглядає дилетантськи. А мій особистий секрет такої: я дуже строго до себе підходила і багато працювала. Коротенький вірш про сосни я писала два місяці. Чоловік допомагав, був редактором, він завжди розбирав дуже багато варіантів, домагаючись досконалості. І я не могла собі дозволити нечітку риму, перебивання ритму. Вимогливість до себе дуже важлива для справжнього, а не одномоментного успіху.
Розмовляла Катерина Люльчак
Теги:
Наприклад, 50 рублів на місяць - це багато чи мало? Чашка кави? Для сімейного бюджету - небагато. Для Матрон - багато.
Якщо кожен, хто читає Матрони, підтримає нас 50 рублями в місяць, то зробить величезний внесок в можливість розвитку видання і появи нових актуальних і цікавих матеріалів про життя жінки в сучасному світі, сім'ї, виховання дітей, творчої самореалізації і духовних сенсах.
про автора
Закінчила філософський факультет МДУ, захистила дисертацію з політології та вивчилася у ВДІКу на сценариста. Працювала науковим журналістом в РБК, писала статті про незвичайних людей для «Огонька» і соціальні проблеми на Православие.ру. Після 10 років роботи в журналістиці офіційно зізналася в любові до психології, ставши студенткою факультету клінічної психології МГППУ. Але журналіст завжди залишається журналістом. Тому на лекціях Катерина черпає не тільки нові знання, а й теми для майбутніх статей. Захоплення клінічною психологією повністю поділяють чоловік Катерини і її дочка, недавно урочисто яка перейменувала плюшевого бегемотика Гіппо в Гіпоталамус.
- Михайло Пляцковский сонечко на пам'ять
- "Ілля Муромець і Соловей-розбійник": опис, герої, аналіз билини
- Розповідь драгунського курячий бульйон Віктор драгунський курячий бульйон читати
- Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха"
- Вікторина по повісті-казці А
- Драгунський «Зачарована буква
- Конспект уроку літературного читання на тему: Дж
- Казка принцеса на горошині ганс селян Андерсон
- Аудіо розповіді Ірини Токмаковой
- Заняття «Казка про клоуна
- Міф про Апполона, Дафну, Аполлон і музи
- Аудіо розповіді Ірини Токмаковой
- Дафна - Міфи Давньої Греції
- Конспект уроку з літературного читання Н
- Казка Мишеня і Олівець
- Опубліковані невидані щоденники Миколи II про Матильди Кшесинской
- Татарські прізвища-б татарські прізвища на а
- Татарські письменники: імена і прізвища
- Таємниці біографії сергея Кургіняна
- Добро, Чир-Чир і Консул: про що розповідають кримськотатарські прізвища Прикметники як основа виникнення прізвищ