Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов


Вважається досить складною. У центрі роману - образ Родіона Раскольникова і його теорія. По ходу розповіді з'являються і інші герої. Особливе значення мають в творі "Злочин і покарання" двійники Раскольникова. Навіщо Достоєвський вводить їх в сюжет? Чим схожі Раскольников і його двійники? Чим вони відрізняються? Які їхні ідеї? Що собою являють двійники Раскольникова - Лужина і Свидригайлов? Про це далі в статті.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. Петро Петрович Лужина - двійник Раскольникова
  2. Теорія Петра Петровича
  3. Чому Лужина - двійник Раскольникова?
  4. Схожість в думках - причина ненависті
  5. Інший персонаж з аналогічною теорією
  6. Коротка характеристика Аркадія Івановича
  7. У чому схожість Родіона і Аркадія Івановича?
  8. Відмінності в образах Аркадія Івановича і Родіона
  9. Втілення теорії Родіона в образі Аркадія Івановича
  10. Значення персонажів у творі
  11. Соня Мармеладова
  12. "Злочин" Соні Мармеладової
  13. висновок
  14. Тут шукали
  15. шкільний твір

Петро Петрович Лужина - двійник Раскольникова

Автор характеризує його достатньо негативно. Лужина багатий, є блискучим ділком. Він приїхав до Петербурга влаштовувати свою кар'єру. "Вибившись в люди", Петро високо цінував власний розум, свої здібності, звик милуватися собою і насолоджуватися цим. Головною мрією його було одружитися. Петро прагнув облагодіяти якусь дівчину, піднявши її до себе. Їй неодмінно потрібно було бути освіченою і красивою. Він знав, що в Петербурзі можна "багато виграти жінками". Його хворобливе самозамилування, все його мрії говорять про певну неврівноваженості в характері, про наявність в ньому цинізму. За допомогою грошей "пробившись з нікчеми", він залишився низьким всередині. Далі з'ясуємо, що вказує на те, що Лужина і Раскольников - двійники.

Теорія Петра Петровича

Лужина представлений людиною діловим, більше всього на світі цінують гроші, які здобуті "всякими засобами і працею". Сам себе він вважає розумним, трудящим на благо людей, прогресивним і дуже себе поважає. Є у Петра Петровича своя власна теорія, яку він з великим задоволенням розвиває перед Родіоном Раскольниковим. Його ідея "розумного егоїзму" передбачає любов в першу чергу до себе, оскільки все, що відбувається на світлі грунтується, на його думку, на своєму власному інтересі. Якщо все люди будуть надходити згідно з його теорією, в суспільстві стане набагато більше успішних громадян. Таким чином, людина, набуваючи все виключно собі, трудиться на благо всього суспільства і в ім'я економічного прогресу. У житті Лужина керується цією теорією. Мрія про одруження на Авдотье тішить його самолюбство. Крім усього, цей шлюб може посприяти його подальшій кар'єрі. Раскольников, між тим, проти цього одруження. Але Петро Петрович досить швидко знаходить спосіб виправити становище. Щоб очорнити Родіона перед рідними і повернути прихильність Дуні, він підкладає Соні асигнацію і звинувачує її в крадіжці.

Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов

Чому Лужина - двійник Раскольникова?

Проводячи аналіз теорії Петра Петровича, можна знайти чимало аналогій з ідеєю Родіона. І в першій, і в другій пріоритетним залишається власний, особистий інтерес. Раскольников стверджує, що "Наполеон дозволено все". На думку Петра Петровича, ідея Родіона також покликана рятувати людство від зла і спрямована на досягнення прогресу в розвитку. Рухати світ і вести його до мети можуть тільки люди, які здатні зруйнувати даний на благо майбутнього.

Схожість в думках - причина ненависті

Слід, між тим, сказати, що ідея Лужина дуже не подобалася Раскольникову. Ймовірно, на інтуїтивному рівні Родіон відчував схожість зі своїми ідеями і думками. Він вказує Петру Петровичу, що по його, "Лужинський", теорії дозволено "людей різати". По всій видимості, схожість в думках і бачення ситуації в світі обумовлює несвідому ненависть Родіона до Петру Петровичу. В результаті виявляється якась "опошлений" теорії Раскольникова. Петро Петрович пропонує "економічний" її варіант, той, який, на його думку, можна застосувати в житті і спрямований на досягнення цілей матеріальними в основному засобами. Таким чином, можна зробити висновок, що Лужина - двійник Раскольникова в життєвої-побутовому плані.

Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов

Інший персонаж з аналогічною теорією

По ходу розповіді з'являється ще один герой - Свидригайлов. Цей досить складний персонаж усім своїм єством висловлює якусь "неоднотонность". Він «не однолінеен ніде", але в його образі простежується філософський контекст вираження ідеї Родіона. Завдяки діям Свидригайлова (саме він розкрив справжнє становище справ Марфі Петрівні) відновлюється добре ім'я сестри Раскольникова. Аркадій Іванович надає також допомогу родині Мармеладова, організовуючи похорон померлої Катерини Іванівни і пристроюючи осиротілих малолітніх дітей в притулок. Допомагає він і Соні, забезпечуючи її засобами на поїздку в Сибір.

Коротка характеристика Аркадія Івановича

Ця людина розумна, проникливий, в ньому є своя особлива "тонкість". Він має здатність прекрасно розбиратися в людях. Завдяки цьому своєму вмінню він відразу зміг визначити, що собою являє Лужина. Аркадій Іванович вирішує запобігти одруження Петра Петровича на Авдотье. На думку деяких авторів, Свидригайлов потенційно представляється людиною великої сили і совісті. Однак всі ці його задатки губляться громадськими російськими засадами, способом життя. У героя відсутні будь-які ідеали, немає чіткого морального орієнтира. Крім усього іншого, Аркадій Іванович від природи володіє пороком, боротися з яким він не тільки не може, але й не хоче. Мова в даному випадку йде про його схильності до розпусти. Життя героя протікає в підпорядкуванні власним пристрастям.

Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов

У чому схожість Родіона і Аркадія Івановича?

Свидригайлов при зустрічі з Раскольниковим відзначає деяку "загальну точку" між ними, кажучи про те, що вони "ягоди одного поля". Сам Достоєвський певною мірою зближує цих персонажів, зображуючи їх, розвиває один мотив - дитячої невинності, чистоти. В образі Раскольникова присутні риси дитини - у нього "дитяча посмішка", а в своєму першому сні він постає перед собою семирічним хлопчиком. У Соні, з якої все більше зближується Родіон, також простежуються риси невинності і чистоти. Раскольникову вона нагадує дитину. На обличчі Лизавети було теж дитячий вираз в той момент, коли Родіон напав на неї. Для Аркадія Івановича, між тим, діти є нагадуванням про лиходійствах, скоєних ним, приходячи до нього в кошмарних снах. Саме цей загальний мотив, сам факт його присутності дозволяє говорити про те, що Свидригайлов і Раскольников - двійники.

Відмінності в образах Аркадія Івановича і Родіона

По ходу розповіді відмінності героїв стають все більш явними. Злочин, який вчинив Раскольников, було якимось символом протесту проти жорстокості і несправедливості, що оточував його, нестерпності життєвих умов. В якості вторинного мотиву виступає тяжке становище сім'ї і його самого. Крім того, він прагнув перевірити свою теорію. Однак після злочину Родіон жити по-іншому вже не в змозі, як ніби "відрізав себе від усіх ножицями". Говорити з оточуючими йому тепер нема про що, і його охоплює відчуття болісного відчуження від усіх людей. Незважаючи на це, до і після злочину в образі Раскольникова зберігаються ідеали - для нього дуже значимі поняття зла і добра. Так, після злодіяння він надає допомогу Мармеладовим, віддає останні 20 рублів на організацію похорону Семена Захаровича. В образі Свидригайлова не проявляється нічого подібного. Аркадій Іванович постає зовсім спустошеним і духовно мертвою людиною. У ньому безвір'я і цинізм є сусідами з тонким розумом, самодостатністю, життєвим досвідом. Він настільки "мертвий", що оживити його не здатні навіть почуття до Дуні.

Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов

Любов до неї пробудила благородні пориви і прояв справжньої людяності в Аркадії Івановича лише на коротку мить. Свидригайлову нудно жити, він не вірить ні в що, його серце і розум ніщо не займає. Разом з цим, він потурає своїм бажанням: і поганим, і хорошим. Аркадій Іванович не відчуває докорів сумління, погубивши зовсім молоду дівчинку. І тільки одного разу її образ є йому в кошмарі - в передсмертну ніч. При цьому створюється враження, що це його злочин - не єдина злодіяння героя: про нього багато чуток і пліток. Втім, сам персонаж до них вельми байдужий і, власне, не вважає свої дії чимось виходять з ряду геть.

Втілення теорії Родіона в образі Аркадія Івановича

Говорячи про те, що Свидригайлов - двійник Раскольникова, слід звернути увагу на їх особисті стосунки. Спочатку Родіону здається, що Аркадій Іванович має якусь владу над ним. Раскольникова тягне до Свидригайлову. Але згодом Родіон відчуває якусь "тяжкість", йому стає "душно" від цієї наближеності. Поступово Раскольников починає вважати, що Свидригайлов найжалюгідніший і пустейший на землі лиходій. Аркадій Іванович, тим часом, йде набагато далі Родіона по шляху зла. В цьому відношенні простежується навіть деяка символічність імені Аркадій. Воно має грецьке походження і перекладається буквально як "пастух". У православній культурі слово це вживали в значенні "пастир" - керівник, наставник, учитель в духовному житті. У деякому роді, Свидригайлов для Раскольникова таким і є: в своєму безвір'я і цинізмі він перевершує Родіона багато в чому. Аркадій Іванович демонструє постійно своє "майстерне", певною мірою "вища" володіння теорією Родіона, практично втілюючи її.

Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов

Значення персонажів у творі

Двійники Раскольникова близькі йому за духом, але мають різне призначення. Кожен з них по-своєму втілює теорію Родіона. Своїм власним внутрішнім виглядом двійники Раскольникова в романі дискредитують його ідеї. Образ Петра Петровича видається примітивним втіленням теорії на життєвої-побутовому рівні. Аркадій Іванович - персонаж більш глибокий. Застосування Свидригайловим "раскольниковской" теорії відрізняється більшою глибиною. Він втілює її на філософському рівні. Коли проводиш аналіз образу і вчинків Аркадія Івановича, в деякому роді оголюється дно прірви, куди приводить "ідівідуалістіческая" ідея головного героя.

Соня Мармеладова

Якщо описані вище персонажі - духовні двійники Раскольникова, то ця героїня схожа на Родіона виключно по "життєвому положенню". У всякому разі, так вважав головний герой твору. Вона, так само як і інші персонажі, змогла перейти ту межу, за якою закінчується моральність. Будучи активною і діяльною натурою, Софія Семенівна намагається врятувати сім'ю від загибелі. У своїх діях вона в першу чергу керується вірою, добротою, лагідністю. Соня притягує Родіона, він починає ототожнювати її з собою. Однак, як і інші двійники Раскольникова, Мармеладова незабаром стає на нього зовсім не схожа. Родіон помічає, що перестає розуміти її, вона навіть здається йому "юродивой" і дивною. Згодом відмінності між ними стають більш явними.

Повідомлення двійники Раскольникова Лужина і Свидригайлов

"Злочин" Соні Мармеладової

Слід сказати, що її "злочин" має відміну від дій Раскольникова. Перетворившись на повію, рятуючи дітей від голодної смерті, вона приносить шкоду собі. У той час як інші герої завдають його ще й іншим, гублять чужі життя. Родіон може вільно вибирати між злом і добром. Соня ж спочатку цього вибору позбавлена. Її вчинок безравственен, однак виправданий в деякому роді мотивом. На відміну від інших персонажів, душа Соні наповнена любов'ю, вірою, милосердям, вона "жива" і відчуває своє єднання з оточуючими.

висновок

На сторінках твору перед читачем постає досить багато особистостей. Всі вони в тій чи іншій мірі схожі на головного героя - Раскольникова. Безумовно, ця схожість не випадкова. Теорія Родіона настільки кошмарна, що простого опису його життя виявилося недостатньо. В іншому випадку зображення його долі і краху його ідей звелося б до простого опису кримінальної історії про напівбожевільного студента. У своєму творі Достоєвський спробував показати, що ця теорія не є такою вже новою і цілком можна втілити в життя. Її розвиток і заломлення пронизує людські долі, життя людей. В результаті зароджується розуміння того, що необхідно вести боротьбу проти цього зла. Для протистояння аморальності у кожного свої кошти. При цьому не слід забувати про те, що боротьба з противником за допомогою його ж зброї стає безглуздою, оскільки повертає знову на той же шлях аморальності.

У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» широко використаний прийом антитези, на ньому будується система персонажів. Кожен з героїв, що оточують Раскольникова, в тій чи іншій мірі розкриває певну межу головного героя. Між Раскольниковим і іншими персонажами проводяться паралелі, що створюють своєрідну систему двійників. Двійники Раскольникова - це, перш за все, Лужина і Свидригайлов. Для них «все дозволено», хоча і з різних причин.

Свидригайлов дворянин, прослужив два роки в кавалерії, потім жив в Петербурзі. Це «відмінно зберігся людина» років п'ятдесяти. Особа походить на маску і вражає чимось «жахливо неприємним». Погляд яскраво-блакитних очей Свидригайлова «якось занадто важкий і нерухомий». У романі він найзагадковіша постать: минуле його не проясниться до кінця, наміри і вчинки важко визначені у договорі і непередбачувані, нестандартні для негідника, для такого зловісного персонажа, яким він виглядає спочатку (наприклад, в листі матері Раскольникова).

Образ Свидригайлова, поставлений поруч з образом Раскольникова, розкриває одну зі сторін філософської ідеї, яка полягає в наступному. Під впливом певних обставин в людині може зникнути моральне почуття, але загальний моральний закон від цього не зникне. Свидригайлов поставив себе поза мораллю, у нього немає мук совісті, і, на відміну від Раскольникова, він не розуміє, що його дії і вчинки аморальні. Так, наприклад, в різних інтерпретаціях повторюються чутки про причетність Свидригайлова до кількох злочинів; ясно, що вони небезпідставні.

Покінчила життя самогубством «жорстоко ображена» їм глухоніма дівчинка, повісився лакей Філіп. Характерно, що Свидригайлов знаходить між собою і Раскольниковим «якусь загальну точку», говорить Раскольникову: «Ми одного поля ягоди». Свидригайлов втілює в собі одну з можливостей втілення в життя ідеї головного героя. Як моральний цинік, він - дзеркальне відображення ідейного циніка Раскольникова. Вседозволеність Свидригайлова стає страшна зрештою і Раскольникову. Свидригайлов страшний і самому собі. Він накладає на себе руки.

Двійником Раскольникова є і Петро Петрович Лужина, родич дружини Свидригайлова. Лужина вельми високої думки про себе. Марнославство і самозакоханість розвинені в ньому до хворобливості.

Лужина і Свидригайлов ЯК ДВОЙНИКИ РАСКОЛЬНИКОВА
У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» широко використаний прийом антитези, на ньому будується система персонажів. Кожен з героїв, що оточують Раскольникова, в тій чи іншій мірі розкриває певну межу головного героя.

Між Раскольниковим і іншими персонажами проводяться паралелі, що створюють своєрідну систему двійників. Двійники Раскольникова - це, перш за все, Лужина і Свидригайлов. Для них «все дозволено», хоча і з різних причин.

Свидригайлов дворянин, прослужив два роки в кавалерії, потім жив в Петербурзі. Це «відмінно зберігся людина» років п'ятдесяти. Особа походить на маску і вражає чимось «жахливо неприємним». Погляд яскраво блакитних очей Свидригайлова «якось занадто важкий і нерухомий». У романі він найзагадковіша постать: минуле його не проясниться до кінця, наміри і вчинки важко визначені у договорі і непередбачувані, нестандартні для негідника, для та¬кого зловісного персонажа, яким він виглядає спочатку (наприклад, в листі матері Раскольникова). Образ Свидригайлова, поставлений поруч з образом Раскольникова, розкриває одну зі сторін філософської ідеї, яка полягає в наступному. Під впливом певних обставин в людині може зникнути моральне почуття, але загальний моральний закон від цього не зникне. Свидригайлов поставив себе поза мораллю, у нього немає мук совісті, і, на відміну від Раскольникова, він не розуміє, що його дії і вчинки аморальні. Так, наприклад, в різних інтерпретаціях повторюються чутки про причетність Свидригайлова до кількох злочинів; ясно, що вони небезпідставні. Покінчила життя самогубством «жорстоко ображена» їм глухоніма дівчинка, повісився лакей Філіп. Характерно, що Свидригайлов знаходить між собою і Раскольниковим «якусь загальну точку», говорить Раскольникову: «Ми одного поля ягоди». Свидригайлов втілює в собі одну з можливостей втілення в життя ідеї головного героя. Як моральний цинік, він - дзеркальне відображення ідейного циніка Раскольникова. Вседозволеність Свидригайлова ста¬новітся страшна зрештою і Раскольникову. Свидригайлов страшний і самому собі. Він накладає на себе руки.
Двійником Раскольникова є і Петро Петрович Лужина, родич дружини Свидригайлова. Лужина вельми високої думки про себе. Марнославство і самозакоханість розвинені в ньому до хворобливості. В особі його, «обережному і буркотливий», було щось «дійсно неприємне і відразливе». Головну життєву цінність для Лужина представля¬ют гроші, здобуті «всякими засобами», так як завдяки грошам він може зрівнятися з людьми, які займають більш високе положення в суспільстві. У моральному відношенні він керувався теорією «цілого каптана». Відповідно до цієї теорії, християнська мораль веде до того, що людина, виконуючи заповідь про любов до ближнього, рве свій каптан, ділиться з ближнім і в результаті обидва людини залишаються «наполовину голи». Думка Лужина полягає в тому, що полюбити ще до всіх треба самого себе, «бо все на світі на особистому інтересі засноване». Всі вчинки Лужина - прямий наслідок його теорії. На думку Раскольникова, з Лужинський теорії випливає, що і «людей можна різати» заради власної вигоди. Образ Петра Петровича Лужина служить живим прикладом того, до чого міг би прийти Раскольников, поступово здійснюючи свій принцип всесилля і могутності, «бонапартизму». Різниця між Раскольниковим і Лужина полягає в тому, що погляди Раскольникова сформувалися як результат рішення гуманістичних завдань, а погляди його двійника служать виправданням крайнього себелюбства, засновані на розрахунку і вигоді.
Такий прийом, як створення систем двійників, використовується автором для розкриття образу Раскольникова, всебічного аналізу та розвінчання його теорії.

Соціально-психологічний роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара» (1866) створює для читача складну картину громадських, моральних відносин в Росії в 60-ті роки XIX ст.

Родіон Раскольников, головний герой роману, - недовчений студент, змучений бідністю. Він «дитя» свого століття, свого часу. Думки про несправедливий устрій світу пригнічують його. Родіон повстає проти законів цього світу і знає «однієї лише думи влада» - бажання цей світ змінити. Як можуть «господарі життя», наполеони, Лужина, Свидригайлова, перебуваючи на вершині «людського мурашника», керувати іншими, людьми чесними і сумлінними, але позбавленими прав на людське існування?

Роздуми Раскольникова вибудовують в його свідомості нелюдську теорію поділу людей на «тварь тремтячу» і тих, хто «право має». По суті справи, душа молодої людини «розколота». Ним керує бажання «зламати, що треба, та й годі». Іншими словами, насильно змінити життя в глобальних масштабах на розумних, людяних засадах.

Але чи може бути висока мета, яка керує помислами героя, поєднана зі злочинними засобами? Так, може, вважає він. Адже, як йому здається, він зміг би взяти на себе «страждання людські», щоб захистити «принижених і ображених».

Але «натура», почуття справедливості, підказує «визволителю людства»: він не має рації.

Подальше вбивство старої лихварки - крок математично вивірений, як йому здається. Раскольников при цьому намагається довести собі, що вбивство «нікому не потрібною і ... всім шкідливою старенької» допоможе зрозуміти йому самого себе. «Чи зможу я переступити або не зможу? Насмілюся чи нагнутися і взяти чи ні? Чи тварина я тремтяча або право маю? ».

Але, за словами проникливого Порфирія Петровича, герой свою «натуру не зміг розрахувати». «Я себе вбив, а не старенької: тут-таки й ухлопал себе навіки!» - з тугою вигукує Родіон. Подальше каяття, явка з повинною, суд і каторга, любов і співчутливе ставлення Соні, новий погляд на нього товаришів по нещастю, а головне - прихід до істини через віру в Бога - це перероджує героя, дає йому надію на подолання внутрішньої кризи. Нове уявлення про своє призначення відкривається перед ним.

Любити Бога і людей, жити праведно, терпіти - така доля людини, подолав в собі внутрішній «розкол» (подвійність почуттів), навмисного жити за законами совісті і добра.

Але чому ж Свидригайлов в даному разі є двійником Раскольникова?

Тому що на якомусь важливому життєвому етапі і того, і іншого об'єднує спільне: помилкове розуміння того, що в житті завжди перемагає людина сильна, той, хто «переступити» «право має», знехтувавши «тварь тремтячу».

Свидригайлов, проте, йде по життю спочатку злочинним шляхом, вміло замітаючи сліди своїх злодіянь. Були відомі факти повішення кріпаків на горищі його будинку; підозрілої і темної виглядає історія смерті його дружини Марфи Петрівни. Він з наполегливістю маніяка переслідує Євдокію Романівну, намагаючись домогтися від неї взаємності.

Але з часом Свидригайлов все ж розуміє страшну гріховну суть своїх вчинків і кінчає життя самогубством в теплу сиру ніч в петербурзьких кварталах.

У тривожні годинник напівсну напередодні фатального кроку його відвідують картини минулого розпусного життя, і ці бачення ще раз підтверджують для нього почуття провини і правильність обраного рішення: він повинен покарати самого себе. В спокутування гріхів він залишає гроші на утримання дітей Катерини Іванівни.

Так, Раскольников і Свидригайлов - двійники, і загальний напрямок їх пошуків - в жахливих життєвих помилках і в болісному прозріння.

Тут шукали

шкільний твір

Роман "Злочин і кара" був задуманий Достоєвським ще на каторзі. Тоді він називався "П'яненькі", але поступово задум роману трансформувався в "психологічний звіт одного злочину". Достоєвський у своєму романі зображує зіткнення теорії з логікою життя. На думку письменника, живий життєвий процес, тобто логіка життя, завжди спростовує, робить неспроможною будь-яку теорію - і саму передову, революційну, і саму злочинну. Значить, робити життя по теорії не можна. І тому головна філософська думка роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як зіткнення людини, одержимого вкрай злочинною теорією, з життєвими процесами, що спростовують цю теорію.

Раскольников оточений в романі персонажами, які є як би його "двійниками": у них знижується, пародіюється або відтіняється будь-яка сторона особистості головного героя. Завдяки цьому, роман виявляється не стільки судом над злочином, скільки (і це головне) судом над особистістю, характером, психологією людини, в яких відбилися риси російської дійсності 60-х років минулого століття: пошуки правди, істини, героїчні прагнення, "хитання" , "помилки".

Родіон Раскольников пов'язаний з багатьма людьми в творі. Одні з них - Лужина і Свидригайлов, які є "двійниками" головного героя, тому що вони створили теорії схожі теорією про "обраних" і "тварюк тремтячих". "Ми одного поля ягоди", - говорить Свидригайлов Родіону, підкреслюючи їх схожість. У полоні помилкової теорії знаходиться Свидригайлов - один з найбільш складних образів Достоєвського. Він, як і Раскольников, відкинув суспільну мораль і розтратив своє життя на розваги. Свидригайлов, винний у смерті кількох людей, змусив свою совість надовго замовкнути, і тільки зустріч з Дуней розбудила в його душі якісь почуття. Але каяття, на відміну від Раскольникова, прийшло до нього занадто пізно. Він навіть допоміг Соні, своїй нареченій, дітям Катерини Іванівни, щоб заглушити докори сумління. Але не вистачає ні часу, ні сил, щоб впоратися з собою і він пускає собі кулю в лоб.

Свидригайлов - людина без совісті і честі - як би застереження Раскольнікову, якщо він не послухається голосу власної совісті і захоче жити, маючи на душі злочин, що не Спокута стражданням. Свидригайлов - самий болісний для Раскольникова "двійник", тому що в ньому розкриваються глибини морального падіння людини, через душевної спустошеності який пішов по шляху злочинів. Свидригайлов - це своєрідний "чорна людина", який весь час турбує Раскольникова, який переконує його, що вони "одного поля ягоди", і з яким тому особливо відчайдушно бореться герой.

Свидригайлов - заможний поміщик, веде дозвільний спосіб життя. Свидригайлов людини і громадянина в собі знищив. Звідси у нього цинізм, з яким він формулює суть раскольниковской ідеї, звільнивши себе від сум'яття Родіона, залишившись перебувати в безмежному хтивості. Але, наткнувшись на перешкоду, кінчає життя самогубством. Смерть для нього - звільнення від усіх перешкод, від "питань людини і громадянина". Це і є результат ідеї, в якому хотів переконатися Раскольников.

Іншим "двійником" Родіона Раскольникова є Лужина. Він - герой, успішний і нічим не стискує себе. Лужина викликає огиду і ненависть Раскольникова, хоча він визнає щось спільне у тому життєвому принципі спокійного переступання через перешкоди, і ця обставина ще більше терзає совісного Раскольникова.

Лужина - ділова людина зі своїми "економічними теоріями". У цій теорії він виправдовує експлуатацію людини, і вона побудована на вигоді і розрахунку, вона відрізняється від теорії Раскольникова безкорисливістю помислів. І хоча теорії і одного і іншого призводять до думки, що можна "проливати кров по совісті", мотиви Раскольникова шляхетні, вистраждані серцем, їм рухає не просто розрахунок, а оману, "затьмарення розуму".

Лужина - прямолінійно-примітивна людина. Він - знижений, майже комічний двійник, в порівнянні з Свидригайловим. У минулому столітті уми багатьох людей були підвладні теорії "наполеонизма" - можливість сильної особистості повелівати над долями інших людей. Бранцем цієї ідеї і став герой роману Родіон Раскольников. Автор твору, бажаючи зобразити аморальну ідею головного героя, показує її утопічний результат на образах "двійників" - Свидригайлова і Лужина. Встановлення соціальної справедливості насильницьким шляхом Раскольніков пояснює як "кров по совісті". Письменник далі розвинув цю теорію. Свидригайлов і Лужин вичерпали ідею відмови від "принципів" і "ідеалів" до кінця. Один втратив орієнтири між добром і злом, інший проповідує особисту вигоду - все це логічне завершення думок Раскольникова. Не дарма на себелюбні міркування Лужина Родіон відповідає: "Доведіть до наслідків, що ви недавно проповідували, і вийде, що людей можна різати".

Вибір редакції
II. Характеристика образу Назанского План характеристики: 1. Перші згадки про Назанскому. 2. Зустріч Ромашова і азанского. 3 ....

Роман Гончарова «Обломов» є знаковим твором літератури 19 століття, які зачіпають як остросоциальниє, так і багато філософських ...

Епізод «Чичиков у Плюшкіна» цікавий в ідейно-художньому відношенні. Автору вдалося намалювати живі, яскраві картини зустрічі Чичикова ...

4 травня 1848 року на третій день після приїзду в Щеликово Олександр Миколайович записав: «Кожен прігорочек, кожна сосна, кожен вигин річки -...
Може вважатися вічною. Однак найбільшою мірою вона загострюється в переломні моменти суспільно-соціального розвитку, коли два ...
Образ Савельича в повісті «Капітанська дочка» створений А.С. Пушкіним невипадково, він уособлює собою національний російський характер ...
Фауст Трагедія відкривається трьома вступними текстами. Перший - це ліричний посвята друзям молодості - тим, з ким автор був ...
Ці герої абсолютно різні за всіма показником. За світоглядом, вихованню, характеру, в прагненні заслужити своє місце під сонцем ....
Комедія А. Грибоєдова «Лихо з розуму» була створена в 1824 році. Унаслідок викривального змісту твору воно було опубліковано ...