Творча історія створення роману «Злочин і кара


Коли було написано роман «Злочин і кара»пам'ятає мало хто, хоч кожен пам'ятає його сюжет.

Содержание статьи развернуть / свернуть
  1. «Злочин і кара» рік написання
  2. Задум та ідея роману
  3. Джерела під час написання
  4. Структура твору та його зміст
  5. Частина 1: зав'язка та характеристика героїв
  6. Частина 2: розвиток подій
  7. Частина 3: детективна складова
  8. Частина 4: воскресіння Лазаря
  9. Частина 5: помста Лужина та визнання Раскольникова
  10. Частина 6: розв'язування
  11. Епілог
  12. Варіант 2
  13. Декілька цікавих творів
  14. Передумови створення

«Злочин і кара» рік написання

Роман “Злочин і кара” був написаний у 1866 рокуписьменником Ф. М. Достоєвським.

Достоєвський писав роман із 1865-1866 року. "Злочин і кара" відтворює життя міської бідноти, відбиває зростання соціальної нерівності, злочинності.

Роман друкувався частинами із січня до грудня 1866 року. Достоєвський багато працював над романом, поспішаючи додати до кожної чергової книжки журналу нові глави. Незабаром після закінчення публікації роману в журналі Достоєвський друкує його окремим виданням: «Роман у шести частинах з епілогом Ф. М. Достоєвського. Видання виправлене». Для цього видання Достоєвський зробив у тексті значні скорочення та зміни: три частини журнальної редакції були перетворені на шість, змінено частково і поділ на голови.

Основний мотив роману "Злочин і кара"- Це падіння моральності. У своєму творі Ф. М. Достоєвський розповідає про людей, які живуть напруженим духовним життям, які болісно, завзято шукають істину.
Письменник показує життя різних соціальних груп: знедоленого міського люду, пригніченого злиднями і приниженнями, освічених бідняків, що бунтують проти зла і насильства, процвітають ділків. Достоєвський глибоко досліджує як внутрішній світ окремої людини, а й його психологію. Він ставить складні соціальні, моральні та філософські питання. Пошуки відповіді ці питання, боротьба ідей - ось що становить основу роману.

Роман Достоєвського «Злочин і кара» став головною літературною подією другої половини 60-х років. ХІХ століття. На перший погляд, пересічна детективна історія про вбивство старої-процентщиці з метою легкої та швидкої наживи перетворилася на дуже глибокий філософський роздумпро межі свободи людини та умови життя в сучасному автору Московському Петербурзі.

Задум та ідея роману

Роман замислювався Достоєвським ще під час його перебування на сибірській каторзі. За участь у петрашевському бунті письменник був засуджений до страти, але в останній момент за розпорядженням імператора страту замінили посиланням і каторгою. Не маючи можливості писати, Достоєвський мав достатню кількість часу, щоб сформувати задум і намітити приблизний план розвитку сюжету.

"Злочин і покарання" - опис історії морального перетворення сильної особистості, байдужої до суспільних умов і позбавленої саморефлексії. Характерно часте згадка великих людей минулого, особливо Наполеона, із якими відкрито порівнює Раскольников. «Злочин і покарання», крім цього, піднімає ще одну тему: ця сильна особистість чинить злочин не тільки щоб довести свою самодостатність, Але й заради можливості миттєвого збагачення. Ці два аспекти і становили основу ідеї Достоєвського.

Джерела під час написання

При написанні роману автор скористався як своїм колишнім досвідом у жанрі роману, і реальними подіями. Можна відзначити такі компоненти, що склали твір:

Структура твору та його зміст

Роман складається із шести частин, розбитих на голови, та епілогу. Безліч сюжетних ліній і широке коло порушених проблем перешкоджають спробам у стислому вигляді викласти зміст твору. Аналіз психології та поведінкиперсонажів у заданій ситуації став візитівкою Достоєвського, що видно вже за першим романом з його П'ятикнижжя - «Злочину та покаранню».

Частина 1: зав'язка та характеристика героїв

Оскільки перші частини є зав'язкою сюжету та експозицією головних дійових осіб роману, доцільно навести їх зміст за розділами:

Частина 2: розвиток подій

Події, що описуються у другій частині, мають особливо важливе значеннядля розуміння суті роману:

Частина 3: детективна складова

Подальший зміст твору «Злочин та покарання» повністю присвячений детективній складовій.

Раскольников вимагає від сестри скасувати весілля, але та відмовляється. Після напруженої розмови мати і Дуня повертаються в готель, де їх наступного ранку відвідує Разуміхін. Вони обговорюють ситуацію, що склалася, зокрема, Пульхерія Олександрівна просить поради про те, що робити з проханням Лужина відвідати їх без Раскольникова. Дуня вважає, що брат має бути присутнім на зустрічі.

У квартиру Раскольникова приходить Соня з метою запросити його на похорон. Мати і сестра вже знають, що молода людина віддала всі свої гроші на похорон Мармеладова, і вони в курсі положення Соні в суспільстві. Незважаючи на це, Раскольников їх офіційно репрезентує один одному, а Дуня навіть кланяється Соні.

Після цього Раскольников вирушає до поліції, щоб з'ясувати, як можна йому отримати закладені речі. Під час розмови стає зрозумілим, що він теж є підозрюваним. Слідчий Порфирій Петрович нагадує, що раніше Раскольников публікував статтю про поділ людей на звичайних і незвичайних, серед іншого мають право на вбивство.

Після повернення Раскольников зіштовхується біля свого будинку з людиною, яка називає його вбивцею. Нерви молодика на межі, йому сниться третій кошмар, в якому він б'є стару сокирою, але та не вмирає, а безперестанку сміється. Раскольников намагається втекти, але натовп, що оточив його, перешкоджає цьому. Прокинувшись, він виявляє у своїй кімнаті Свидригайлова.

Частина 4: воскресіння Лазаря

Мета Свидригайлова - зустріч із Дунею, і Раскольников має допомогти. Родіон відмовляється і трохи згодом разом із Разуміхіним вирушає до матері, де вже знаходиться Лужин. Той роздратований порушенням свого побажання, влаштовує скандал, після якого Дуня проганяє нареченого.

Після цього Раскольніков відвідує Соню. Виявивши Євангеліє, відкрите на сторінці, де розповідається про воскресіння Лазаря, він просить дівчину прочитати йому цю історію. Коли Соня виконує прохання, Раскольников кланяється їй і обіцяє наступного дня розповісти, хто вбив відсоток і її сестру. Але перед розповіддю він знову приходить у поліцію за речами, і стикається зі спробами слідчого хитрістю змусити його визнати вину. У серцях Раскольников вимагає вже відкрито назвати його винним, але Порфирій Петрович цього робить. У кабінет випадково наводять арештованого раніше барвника, який зізнається у вбивстві.

Частина 5: помста Лужина та визнання Раскольникова

Лужин хоче помститися Раскольникову за зірване весілля і підкидає Соні в кишеню 100 рублів. Мармеладові влаштовують похорон, на який ніхто не прийшов. Поступово між Катериною Іванівною та квартирною господаркою закипає сварка через запрошених, і в її розпал з'являється Лужин. Він звинувачує Соню у крадіжці, і гроші, звичайно ж, знаходять у кишені дівчини. Лебезятников, сусід Лужина, заявляє, що особисто бачив, як той підкинув гроші в кишеню, але квартирна господарка все одно виганяє все сімейство.

Раскольников залишається з Сонею і дає зрозуміти, що вбивця - він. Дівчина з розумінням ставиться до цього та обіцяє піти з ним каторгу, якщо він зізнається. Розмову перериває звістка про те, що Катерина Іванівна збожеволіла і разом з дітьми жартує вулицями. Соня та Раскольніков намагаються зупинити жінку, але ту наздоганяє смертельний напад сухот. Оплату похорону на себе згоден взяти Свидригайлов, мотивуючи це тим, що чув усі розмови Соні та Раскольникова.

Частина 6: розв'язування

Слідчий є у квартиру Раскольникова і прямо заявляє, що вважає його вбивцею. Порфирій Петрович пропонує з'явитися з повинною за два дні. За цей час Родіон зустрічається зі Свидригайловим, від якого дізнається, що той дуже закоханий у його сестру, але між ними вже нічого не може бути.

Після розмови Свидригайлов приходить до Дуні та розповідає, що її брат - убивця. Він пропонує організувати втечу та допомагати фінансово, якщо та погодиться бути його коханкою. Дуня намагається піти, але двері виявляються замкненими. Тоді дівчина стріляє у Свидригайлова, але не влучає. Після цього той випускає Дуню. Приголомшений подією, Свидригайлов дає Соні гроші, які знадобляться їй з Раскольниковим у каторзі, знімає номер у готелі і стріляється з револьвера Дуні на смерть.

Раскольников прощається з матір'ю, сестрою та Сонею, на перехресті цілує землю і зізнається у вбивстві. Після цього він вирушає до поліції, де повторює своє визнання.

Епілог

Раскольников відбуває покарання на сибірській каторзі. Соня, як і обіцяла, поїхала за ним. Дуня та Разуміхін одружилися, а Пульхерія Олександрівна невдовзі померла від туги за сином. Раскольников тримається особняком з інших ув'язнених, весь час проводячи у роздумах у тому, як бездарно він розпорядився своїм життям.

Протягом шести років Ф. М. Достоєвський розробляв концепцію роману «Злочин і кара» саме під час своєї каторги. Саме тому першою думкою було написати про поневіряння Раскольникова. Повість повинна була бути невеликою, але все ж таки виник цілий роман.

У 1865 році Достоєвський розповідає ідею свого роману з назвою «П'яненькі» видавцеві журналу «Вітчизняні записки» А. А. Краєвському, зажадавши за це три тисячі рублів авансом. На що Федір Михайлович отримав відмову.

Не маючи жодної копійки в кишені, Достоєвський укладає рабський договір з видавництвом Ф. Т. Стелловського. Згідно з договором бідний письменник зобов'язується передати право на публікацію повних зборів свого твору у трьох томах, а також протягом року надати новий роман на десяти аркушах. За це Достоєвський отримав три тисячі рублів і, роздавши борги, виїжджає до Німеччини.

Будучи азартною людиною, Федір Михайлович залишається без грошей, а згодом без їжі та світла. Саме цей його стан і допоміг з'явитися на світ твору, який став відомим на весь світ.

Новою ідеєю роману стала розповідь про каяття у злочині одного бідного студента, який убив жадібну стареньку-процентщицю. Прототипами для створення сюжету стали троє людей: Г. Чистов, А. Т. Неофітов та П. Ф. Ласенер. Усі вони були молодими злочинцями того часу. У цьому ж 1865 році Достоєвський не знаходить балансу між своїми думками, і в результаті спалює першу чернетку твору.

Вже на початку 1866 публікується перша частина «Злочини та покарання». Надихнувшись успіхом, цього року з'являються всі шість частин роману в «Російському віснику». Паралельно з цим Достоєвський створює роман «Гравець», обіцяний Стелловському.

При створенні роману «Злочин і кара» було створено три чернові зошити, які описують усі робочі етапи автора.

«Злочин і кара» розкриває дві основні теми: саме скоєння злочину і наслідок цього на злочинця. Від цього з'явилася назва твору.

Основна мета роману – розкрити почуття життя головного героя Раскольникова, із метою він пішов на вбивство. Достоєвський зміг показати, як в одній людині пручаються почуття любові та ненависті до людей. А у фіналі отримати прощення у всього народу.

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» вчить свого читача знаходити людську щирість, любов та співчуття під усіма похмурими масками навколишнього суспільства.

Варіант 2

Федір Михайлович є відомим російським письменником 19 століття. Він створив більше романів, повістей, у яких уклав весь свій життєвий досвід. Тепер його твори читаються з особливим трепетом. Найзнаменитішим твором Федора Михайловича Достоєвського є роман «Злочин і кара». Воно входить до шкільної програми. Звичайно, адже його зобов'язана вивчити кожна людина, яка замислюється про мораль та моральність.

У цій статті представлена історія створення найвідомішого твору Достоєвського.

Восени 1859 року Федір Михайлович Достоєвський написав своєму братові, що готовий уже взимку почати писати роман. Він давно в голові носив задум. Він наголошував на тому, що це буде сповідь злочинця. У неї готовий вмістити весь свій життєвий досвід, набутий за час перебування в каторзі. Він замислювався багато про що, лежачи на нарах, коли мерз у сирій камері. Саме на місці каторги письменник познайомився з великою кількістю людей сильних духом та морально. Ці люди допомогли змінити переконання Федора Михайловича.

Через шість років Достоєвський приступив до роботи. Протягом цього терміну було написано багато інших романів, але не основний. Головною темою всіх тих творів стала думка про бідність, приниження людей, які змушені були зіткнутися з усіма цими труднощами, щоб покаятися. У 1865 році твір був написаний. Носила вона назву, відмінну від нинішнього – «П'яненькі». Достоєвський заніс його до редакції, де зазвичай друкували його твори, але там Краєвський сказав, що грошей на видання немає. Достоєвський засмутився, але звернувся потім до іншого редактора. Роман був виданий, Достоєвський отримав гроші, роздав усі борги та поїхав подорожувати. Але роман не закінчився.

Спочатку акцент робився на житті бідних людей, яких і називають п'яненькими. Достоєвський показав життя сім'ї Мармеладових, чорний Петербург, показав все жорстоку реальність, адже він був все-таки реалістом. Достоєвський упевнений у тому, що вся бідність і злидні людей – суто їх вина.

Потім письменник поїхав до Дрездена і там подумав, що краще було б йому проредагувати свій твір. І вніс у роман історію Раскольникова, точніше – розкрив у рази її докладніше. Це означає, що автор хотів саме приділити увагу кримінальній частині твору.

Незважаючи на час, твір і зараз він актуальний.

Декілька цікавих творів

Кадр із фільму «Злочин та покарання» (1969)

60-ті роки ХІХ ст. Бідний район Петербурга, що примикає до Сінної площі та Катерининського каналу. Літній вечір. Колишній студент Родіон Романович Раскольников залишає свою комірчину на горищі і відносить до закладу старій лихварці Олені Іванівні, яку готується вбити, останню цінну річ. На зворотному шляху він заходить в одну з дешевих розпивочних, де випадково знайомиться з чиновником Мармеладовим, що втратив місце. Той розповідає, як сухоти, злидні і пияцтво чоловіка штовхнули його дружину, Катерину Іванівну, на жорстокий вчинок – послати його доньку від першого шлюбу Соню для заробітку на панель.

Наступного ранку Раскольников отримує з провінції листа від матері з описом бід, перенесених його молодшою сестрою Дуней у будинку розпусного поміщика Свидригайлова. Він дізнається про швидкий приїзд матері і сестри до Петербурга у зв'язку з заміжжям Дуні. Наречений - розважливий ділок Лужин, який бажає будувати шлюб не на коханні, а на бідності та залежності нареченої. Мати сподівається, що Лужин матеріально допоможе її синові закінчити курс в університеті. Розмірковуючи про жертви, які приносять заради близьких Соня та Дуня, Раскольников зміцнюється в намірі вбити лихварку - нікчемну злу «вошу». Адже завдяки її грошам від незаслужених страждань будуть позбавлені «сотні, тисячі» дівчат та юнаків. Однак огида до кривавого насильства знову піднімається в душі героя після побаченого ним сну-спогади про дитинство: серце хлопчика розривається від жалю до забивається до смерті клячонці.

І все ж Раскольников вбиває сокирою не тільки «гидку стареньку», але і її добру, лагідну сестру Лізавету, яка несподівано повернулася до квартири. Дивом пішовши непоміченим, він ховає викрадене у випадковому місці, навіть не оцінивши його вартості.

Незабаром Раскольников із жахом виявляє між собою та іншими людьми відчуження. Захворілий від пережитого, він, однак, не в змозі відкинути турботи товариша по університету Разуміхіна. З бесіди останнього з лікарем Раскольников дізнається, що за підозрою у вбивстві старої заарештовано маляра Миколку, простого сільського хлопця. Болісно реагуючи на розмови про злочин, він також викликає підозру в оточуючих.

Лужин, що прийшов з візитом, шокований убогістю комірки героя; їхня розмова переростає в сварку і закінчується розривом. Особливо зачіпає Раскольникова близькість практичних висновків із «розумного егоїзму» Лужина (який здається йому вульгарністю) та власної «теорії»: «людей можна різати...»

Блукаючи Петербургом, хворий юнак страждає від своєї відчуженості зі світом і вже готовий зізнатися у злочині перед владою, як бачить роздавлену каретою людину. Це Мармеладов. Зі співчуття Раскольников витрачає на вмираючого останні гроші: того переносять у будинок, звуть лікаря. Родіон знайомиться з Катериною Іванівною та Сонею, яка прощається з батьком у недоречно яскравому вбранні повії. Завдяки добрій справі герой ненадовго відчув спільність із людьми. Однак, зустрівши у себе на квартирі тих, хто приїхав матір і сестру, раптом усвідомлює себе «мертвим» для їхнього кохання і грубо проганяє їх. Він знову самотній, але в нього з'являється надія зблизитися з "переступила", як і він, абсолютну заповідь Соней.

Турботи про рідних Раскольникова бере він Разумихин, майже з першого погляду закоханий у красуню Дуню. Тим часом ображений Лужин ставить наречену перед вибором: або він, або брат.

Щоб дізнатися про долю закладених у убитої речей, а насправді – розсіяти підозри деяких знайомих, Родіон сам напрошується на зустріч із Порфирієм Петровичем, слідчим у справі про вбивство старої лихварки. Останній згадує про нещодавно опубліковану в газеті статтю Раскольникова «Про злочин», пропонуючи автору роз'яснити свою «теорію» про «два розряди людей». Виходить, що «звичайне» («нижче») більшість лише матеріал для відтворення собі подібних, саме воно потребує суворого морального закону і має бути слухняним. Це «тварини тремтячі». «Власне люди» («вищі») мають іншу природу, володіючи даром «нового слова», вони руйнують сьогодення в ім'я кращого, навіть якщо знадобиться «переступити» через раніше встановлені для «нижчої» більшості моральні норми, наприклад, пролити чужу кров. Ці «злочинці» потім стають «новими законодавцями». Таким чином, не визнаючи біблійних заповідей («не вбив», «не вкради» та ін.), Раскольников «дозволяє» «право тим, хто має» - «кров по совісті». Розумний і проникливий Порфирій розгадує у героя ідеологічного вбивцю, який претендує на роль нового Наполеона. Однак у слідчого немає доказів проти Родіона - і він відпускає юнака в надії, що добра натура переможе в ньому помилки розуму і сама приведе його до визнання у скоєному.

Дійсно, герой все більше переконується, що помилився в собі: «справжній володар громить Тулон, робить різанину в Парижі, забуває армію в Єгипті, витрачає півмільйона людей у московському поході», а він, Раскольников, мучиться через «вульгарність» і « підлості» одиничного вбивства. Зрозуміло, він «тварини тремтячі»: навіть вбивши, «не переступив» через моральний закон. Самі мотиви злочину двояться у свідомості героя: це і перевірка себе на «вищий розряд», і акт «справедливості», згідно з революційно-соціалістичними вченнями, що передає надбання «хижаків» їхнім жертвам.

Свідригайлов, який приїхав слідом за Дунею до Петербурга, мабуть, винний у недавній смерті своєї дружини, знайомиться з Раскольниковим і помічає, що вони «одного поля ягоди», хоча останній і не цілком переміг у собі «Шиллера». При всій огиді до кривдника сестри Родіона приваблює його здатність насолоджуватися життям, незважаючи на скоєні злочини.

Під час обіду в дешевих номерах, куди Лужин з економії поселив Дуню з матір'ю, відбувається рішуче пояснення. Лужин викривається в наклепі на Раскольникова і Соню, якій той нібито віддав за низовинні гроші, самовіддано зібрані жебраком на його навчання. Рідні переконуються в чистоті та шляхетності юнака та співчувають Соніній долі. Вигнаний із ганьбою Лужин шукає спосіб зганьбити Раскольникова в очах сестри і матері.

Останній тим часом, знову відчувши нестерпне відчуження від близьких, приходить до Соні. У неї, що «переступила» заповідь «не чини перелюбу», шукає він порятунок від нестерпної самотності. Але сама Соня не самотня. Вона принесла себе в жертву заради інших (голодних братів і сестер), а не заради себе, як її співрозмовник. Любов і співчуття до близьких, віра в милосердя Бога ніколи не покидала її. Вона читає Родіону євангельські рядки про воскресіння Христом Лазаря, сподіваючись на диво і своє життя. Герою не вдається захопити дівчину «наполеонівським» задумом влади над «всім мурашником».

Мучений одночасно страхом і бажанням викриття, Раскольников знову приходить до Порфирія, ніби турбуючись про свій заклад. Начебто абстрактна розмова про психологію злочинців зрештою доводить юнака до нервового зриву, і він майже видає себе слідчому. Рятує його несподіване для всіх визнання у вбивстві лихварки маляра Миколки.

У прохідній кімнатці Мармеладових влаштовані поминки за чоловіком та батьком, під час яких Катерина Іванівна у нападі хворобливого самолюбства ображає господиню квартири. Та велить їй з дітьми негайно з'їхати. Раптом входить Лужин, який мешкає в тому ж будинку, і звинувачує Соню в крадіжці сторублевої асигнації. «Вина» дівчини доведена: гроші виявляються у кишені її фартуха. Тепер в очах оточуючих вона ще й злодійка. Але зненацька перебуває свідок того, що Лужин сам непомітно підсунув Соні папірець. Наклепник осоромлений, а Раскольников пояснює присутнім причини його вчинку: принизивши в очах Дуні брата і Соню, він розраховував повернути прихильність нареченої.

Родіон та Соня йдуть до неї на квартиру, де герой зізнається дівчині у вбивстві старої та Лизавети. Та шкодує його за моральні муки, на які він себе прирік, і пропонує спокутувати провину добровільним визнанням та каторгою. Раскольников ж журиться лише у тому, що виявився «тварю тремтячою», із сумлінням і потребою у людської любові. «Я ще поборюся», - не погоджується він із Сонею.

Тим часом Катерина Іванівна з дітьми опиняється на вулиці. У неї починається горлова кровотеча, і вона вмирає, відмовившись від послуг священика. Присутній тут Свидригайлов береться сплатити за похорон і забезпечити дітей і Соню.

У себе вдома Раскольников знаходить Порфирія, який переконує юнака з'явитися з повинною: «теорія», заперечує абсолютність морального закону, відкидає від єдиного джерела життя - Бога, творця єдиного за природою людства, - і цим прирікає свого бранця на смерть. «Вам тепер повітря треба, повітря, повітря!» Порфирій не вірить у винність Миколки, який «прийняв страждання» за споконвічною народною потребою: спокутувати гріх невідповідності ідеалу – Христу.

Але Раскольніков сподівається «переступити» і моральність. Перед ним – приклад Свидригайлова. Їхня зустріч у трактирі відкриває герою сумну істину: життя цього «мізерного лиходія» порожнє і тяжке для нього самого.

Взаємність Дуні – єдина надія для Свидригайлова повернутися до джерела буття. Переконавшись у її безповоротній нелюбові до себе під час бурхливої розмови на його квартирі, він за кілька годин застрелюється.

Тим часом Раскольников, гнаний відсутністю «повітря», прощається з рідними та Сонею перед визнанням. Він все ще переконаний у вірності «теорії» і сповнений презирства себе. Однак, на наполягання Соні, на очах народу покаянно цілує землю, перед якою «згрішив». У поліцейській конторі він дізнається про самогубство Свидригайлова та робить офіційне визнання.

Раскольников виявляється у Сибіру, в каторжному острозі. Мати померла від горя, Дуня вийшла заміж за Разуміхіна. Соня оселилася біля Раскольникова і відвідує героя, терпляче зносячи його похмурість і байдужість. Жах відчуженості триває і тут: каторжани з простолюду ненавидять його як «безбожника». Навпаки, до Соні ставляться з ніжністю та любов'ю. Потрапивши в тюремний шпиталь, Родіон бачить сон, що нагадує картини з Апокаліпсису: таємничі «трихіни», вселяючись у людей, породжують у кожному фанатичну переконаність у власній правоті та нетерпимість до «істин» інших. «Люди вбивали один одного в безглуздій злості», доки не вигубився весь рід людський, окрім кількох «чистих та вибраних». Йому відкривається нарешті, що гордість розуму веде до ворожнечі та загибелі, а смиренність серця - до єдності у коханні та до повноти життя. У ньому прокидається «нескінченна любов» до Соні. На порозі «воскресіння у нове життя» Раскольников бере на руки Євангеліє.

Переповіла

Передумови створення

Федір Михайлович Достоєвський – одне із найвідоміших російських письменників. Коли він був на каторгі в Сибіру, часто думав про Бога, про життя, про долю людей; там він зустрів тих, хто вважав себе вищим за інших, і саме там у нього народилася ідея написання роману «Злочин і кара».

Головний герой - Родіон Раскольников


Творча історія створення роману «Злочин і караГоловний герой твору – бідний студент Родіон Раскольніков. Він вигадує теорію у тому, що люди поділяються на дві категорії: «тварів тремтячих» і «право мають». Другі в його поглядах постають сильними особистостями, вершниками історії, які можуть розпоряджатися чужими життями заради високих цілей та досягнення будь-яких ідеалів. Перші ж не здатні ні на що і повинні повністю підкорятися тим, хто має право. Однак ця теорія виникла в голові молодої людини лише за збігом обставин: на це вплинули проблеми з грошима, які вони вже давно відчували, і його гордість; окрему роль зіграла атмосфера тієї частини міста, де живе головний герой. У ньому все просякнуте духом похмурої безвиході; сірі та жовті пильні будівлі тиснуть на людей, всюди зустрічаються жебраки, п'яниці та занепалі жінки. Насправді у характері Родіона Раскольникова більше благородних, добрих рис: він здатний на співчуття і любов до ближніх. Це підтверджується у багатьох сценах роману: наприклад, Раскольников віддав свої гроші на похорон ледь знайомого йому Мармеладова, рятував дітей під час пожежі. Особливо яскраво здатність героя до прояву співчуття і жалості проявляється під час опису його сну з епізодом з дитинства, коли Родіону було нестерпно боляче бачити забитого камінням коня.

Внутрішній конфлікт

Однак під впливом власних переконань і важкого фінансового стану така людина вирішується на вбивство старої-процентщиці, плануючи використати її гроші для допомоги талановитим, але бідним молодим людям. Але трапляється так, що під час скоєння злочину молодій людині доводиться вбити і свідок – ні в чому не винну сестру старої. Через це його подальше життя перетворюється на кошмар: Раскольников боїться викриття і живе у постійній напрузі, обманюючи близьких йому людей. Він не може скористатися грошима і речами старої лихварки і намагається якнайкраще їх сховати. Молода людина зазнає мук сумління, хоч і намагається приховати це від себе самого. Однак наприкінці твору, завдяки терпінню, любові та щирій вірі Соні Мармеладової, Раскольников зміг по-справжньому покаятися у скоєному та розпочати нове життя, відкинувши свою жорстоку теорію. Прийняття помилкових та абсурдних ідей неминуче веде до трагедії; під час зізнання в скоєному Соні Родіон і сам зрозумів це, сказавши, що вбив не стареньку, а себе самого.

Ідеї та сенс роману «Злочин і кара»

У романі яскраво ілюструється, наскільки важко стає тим, хто переступає через норми моралі та моральності. На прикладі Раскольникова видно, що шляхом насильства та смерті не можна досягти нічого. Навіть найдобріші та найвищі наміри не можуть окупити ціну людського життя, яку ніхто не має права забирати за своїм бажанням. Людина, яка все ж таки робить це, карає сам себе, і це покарання у вигляді душевних страждань і віддаленості від близьких набагато страшніше і важче, ніж ув'язнення або каторга. Саме це усвідомив Родіон Раскольников після скоєння вбивства: він відчув себе повністю відрізаним від усього світу, і до моменту визнання все його життя наповнилося переживаннями та страхом. Письменник ретельно описує всі страждання такого існування, що викликає у читача жалість до головного героя. Роман відображає погляди самого Федора Михайловича Достоєвського, який вважає, що насильство не може призвести до щастя та добра; тільки через гуманні та світлі вчинки люди можуть робити цей світ кращим.

Вибір редакції
Радянський письменник, автор оповідань для дітей Віктор Юзефович Драгунський народився 30 листопада 1913 року в Нью-Йорку (США) у сім'ї емігрантів.

Андрій Платонович Платонов – це російський радянський письменник та поет, драматург, публіцист, кіносценарист, журналіст, військовий...

Муслім Магомаєв був найпопулярнішим виконавцем. Його неповторний голос став привертати увагу публіки ще з початку 60-х років...

У 1990-х роках. виконавець хітів «Катя-Катерина», «Не плач, Аліса», «Чуже весілля», «Брат» Андрій Державін був одним із найпопулярніших...
АБАЗИНИ (самоназв. - Абаза) - народ в Російській Федерації, в Карачаєво-Черкесії (27 тис. чол.). Всього в Російській Федерації 33 тис.
Основна стаття: Артеміс Фаул (серія романів) У світі Артеміса Фаула крім людей живуть ще багато розумних (і іноді напіврозумних) рас.
Один з найзнаменитіших письменників і філософів Російської імперії, вважається впливовим мислителем у світовій історії. Дитинство і юність
Перш ніж говорити про персонажа його характеристику та образ, необхідно розібратися в якому творі він фігурує, і хто власне,...
Moussorgsky, Modeste Petrovich // 1911 Encyclopædia Britannica - 11 - New York City : 1911. Е. // Музичний словник : Переклад з...